Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium
A.A.S., vol. LXXXII (1990), n. 11, pp. 1260-1353 Libreria Editrice Vaticana I II III
Кодекс Канонів Східних Церков
Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium
A.A.S., vol. LXXXII (1990), n. 11, pp. 1260-1353 Libreria Editrice Vaticana I II III
Кодекс Канонів Східних Церков
О каноническом праве
После обнародования Папой Римским Бенедиктом XV Кодекса Канонического Права для Латинской Церкви в 1917 году Codex Iuris Canonicis, 1 Конгрегацией Восточных Церквей 25 июля 1927 года официально был предложен проект кодификации восточного канонического права. Разрабатывавшийся отчасти уже во время I Ватиканского Собора, этот проект начал реализовываться, однако, только в рамках понтификата Пия XI. Папа, проконсультировавшись с епископами Восточного обряда, 23 ноября 1929 года учредил комиссию кардиналов по подготовительным исследованиям кодификации восточного права (Commissione cardinalizia per gli studi preparatori della Codificatione orientale) под председательством кардинала Пьетро Гаспарри. Кардинал Гаспарри в качестве отправной точки для работы Комиссии задумал один общий Кодекс — Codex Ecclesiae Universalis, в котором была бы должным образом рассмотрена характерная дисциплина восточных Церквей. Однако на приеме 1 марта 1930 г. папа Пий XI ответил, что у восточной церкви должен быть свой, отдельный кодекс. Это должно было устранить любые подозрения в латинизации и в навязывании латинской дисциплины восточникам, которым предстояло выработать свои собственные нормы, даже если бы они могли использовать латинский Кодекс 1917 года как своего рода образец. Комиссия после шести лет работы подготовила восемь предварительных документов, которые были представлены восточным иерархам, а также другим консультативным органам на рассмотрение.
После смерти кардинала Гаспарри Пий XI учредил Папскую Комиссию по редактированию Кодекса восточного канонического права (Pontificia Commissione per la redazione del Codice di diritto canonico orientate), которая в январе 1948 года (более двенадцати лет спустя) представила папе Пию XII проект Кодекса Восточного Канонического Права — Codex luris Canonici Orientalis (CICO). Папа Пий XII однако, решил обнародовать этот Кодекс поэтапно. С 1949 по 1957 год из 2666 канонов, содержащихся в Кодексе Восточного Канонического Права 1945 года, три пятых (десять титулов) были обнародованы в форме motu proprio:
22 февраля 1949 года — апостольское послание Crebrae allatae sunt, где представлены каноны относящиеся к Таинству Брака;
6 января 1950 года— апостольское послание Sollecitudinem nostrum, в котором изложен процессуальный закон;
9 февраля 1952 года — апостольское послание Postquam apostolicis litteris — в нем каноны касающийся монашеских объединений, временных благ Церкви и даны дефиниции терминов;
2 июня 1957 года — апостольское послание Cleri sanctitati, регулирующее внутриобрядовые вопросы и определяющее нормы для физических и юридических лиц.
Со смертью папы Пия XII и последующим созывом II Ватиканского Собора Иоанном XXIII, другие 1095 канонов (14 титулов), хотя и готовые к обнародованию, остались в архивах Конгрегации.
25 января 1959 года Иоанн XXIII не только созвал II Ватиканский Собор, но и призвал обновить каноническую дисциплину Церкви.
До того, как был предпринят проект по пересмотру восточного законодательства, II Ватиканский Собор 21 ноября 1964 г. обнародовал декрет Orientalium ecclesiarum, который уже внес изменения в относительно новый, но неполный Кодекс Восточного Канонического Права (CICO).
10 июня 1972 года Павел VI учредил Папскую комиссию по пересмотру Кодекса Восточного Канонического Права — Pontificia Commissio Codici Iuris Canonici Orientalis Recognoscendo (PCCICOR). Комиссия состояла из членов и консультантов, как из восточной, так и из латинской церквей. Также были приглашены к участию в пересмотре восточные некатолики в качестве наблюдателей. Задача PCCICOR состояла в том, чтобы подготовить, особенно в свете указов Ватикана II, реформу CICO, касающуюся тех частей, которые уже были обнародованы в четырех motu proprio, а также частей, которые остались неопубликованными. В результате Schema novissimum была представлена Иоанну Павлу II 28 января 1989 года для внесения окончательных изменений, а 18 октября 1990 г. обнародована Иоанном Павлом II как Кодекс Канонов Восточных Церквей — Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium (CCEO). 2
FSSPX FAQs — Question 8: Should we accept the 1983 Code of Canon Law?
Archbishop Lefebvre on the New Code of Canon Law
New laws for a new ecumenism — DICI
The new Code of Canon Law intended by Vatican II
Как свидетельствует сам папа Иоанн Павел II в апостольской конституции Sacra Disciplinae Leges, от 25 января 1983 года, целью изменений канонического права, осуществленных в CIC 1983 года — это выражение новой экклезиологии II Ватиканского Собора (т. е. нового понимания природы и миссии Церкви) на каноническом языке и сами каноны следует понимать всегда в свете учения Cобора. Из описанного выше видно, что та же цель преследовалась и в пересмотре Кодекса Восточного Канонического Права.
В документах, принятых II Ватиканским Собором, есть по меньшей мере четыре предмета, которые находятся в явном противоречии с традициональной доктриной Церкви, и их совершенно невозможно истолковать как соответствующие более ранним документам Церковного Магистерия:
1) В п. 2 декларации «Dignitatis humanæ» приведенная концепция свободы религии противоречит учению изложенному папой Григорием XVI в «Mirari vos», папой Пием IX в «Quanta cura», папой Леоном XIII в «Immortale Dei» и а также в «Quas primas» папы Пия XI;
2) Экклезиологические идеи (представления о Церкви) изложенные в п. 8 конституции «Lumen gentium» противоречит учению папы Пия XII в «Mystici corporis» и «Humani generis»;
3) Экуменизм проповедовнный в п. 8 «Lumen gentium» и п. 3 «Unitatis redintegratio» расходится с учением папы Пия IX в «Syllabus» п. 16. и 17., папы Лва XIII в «Satis cognitum»ENG и папы Пия XI в «Mortalium animos»;
4) Доктрина коллегиальности представленная п. 22 конституции «Lumen gentium», включая пояснение «Nota prævia» Nr. 3, противоречит истинам, определенным Первым Ватиканским Собором в конституции «Pastor æternus».
Таким образом, есть основание полагать, что новое законодательство кодифицирует те же ошибки, что и учение, сфальсифицированное и предложенное как католическое, II Ватиканским Собором. Мы должны быть готовы принимать только те законы, которые не ставят под угрозу католическое учение о вере или морали, а к остальным применить католический принцип: Плохой закон не является законом. «Если же кто-либо, стоящий у власти, предписывает нечто, не соответствующее принципам верного разума и, следовательно, вредное для общего блага, подобное предписание не может иметь обязывающей силы закона, не будучи правилом справедливости, а, несомненно, уводящим людей прочь от того блага, которое является самой целью гражданского общества... Там, где власть управления неполноценна, или где вводятся правила, противоречащие разуму, или естественному закону, или какому-либо установлению Бога, там повиновение незаконно, ибо, покоряясь человеку, мы были бы непокорны пред Богом.» (папа Лев XIII «Libertas».§10, 13).
По большей части мы можем только сожалеть о потере ясности, точности и целостности, которые имел Кодекс Канонического Права 1917 года, но этого недостаточно для отклонения нового канонического права.
Однако, есть ряд узаконенных нововведений, которые должны быть отклонены из-за явного противоречия с традициональным учением Церкви.
На пример, канон 844, § 4 в CIC1983 и соответствующий ему ± 671 §4 в восточном праве CCEO 3 позволяет уделять таинства Покаяния, Болящих и даже Евхаристии некатоликам, что раньше считалось смертным грехом и было строго запрещено (CIC1917, канон 731, §21), ибо косвенно отрицало догму: «Вне Церкви нет спасения». Это недопустимая капитуляция перед модернистским экуменизмом.
Канон 1055, § 1 CIC1983 (± 776 § 1 CCEO) больше не определяет брак по его первичной цели, от чего истекает и другие законы (1095, 2° CIC1983 = 818,2° CCEO; 1095, 3° CIC1983 = 818,3° CCEO; 1098 CIC1983 = 821 CCEO, 1063,4° CIC1983 ± 783 §3 CCEO; 1057 §2 CIC1983= 817 § 1 CCEO; etc.) и огромная численность аннулированных церковными трибуналами браков, что должно вызвать серьезные сомнения.
Канон 336 CIC1983 (= 49 CCEO) кодифицирует коллегиальность (сollégialité) провозглашенную II Ватиканским Собором. «Коллегия епископов», это изобретение 20-го века, теперь, вместе с папой, стала неоспоримым субъектом высшей и полной власти над Вселенской Церковью. Более того, епископ становится участником в этой универсальной юрисдикции просто по факту своего рукоположения (ср. Канон 375, §2 CIC1983). Эта коллегиальность подрывает божественное устроение Церкви, умаляет полномочия Папы и препятствует его правлению в Церкви (и епископам в их епархиях). «Епископские конференции» теперь обретают власть, которая, таким образом, становится безличной и неопровержимой.
Что же касается экуменизма, то в латинских канонах он приписывается каноном 755 § 1 и § 2 CIC1983, а в восточных ему посвящается целый титул с 7-ю канонами (Титул XVIII, каноны 902–908 CCEO).
Это только самые серьезные искажения; но есть и другие, включая в себя смешанные браки (1125 CIC1983 (= 814 CCEO), 1127 CIC1983), упразднение цензур (отлучения масонов и т. д.), учение св. Фомы Аквинского больше строго не предписывается в семинариях (251 CIC1983 ± 349 § 1 CCEO), и т. д.
- PDF Woywod's Commentary on the 1917 Code Eng
- PDF Сравнительная таблица CCEO-CIC
- PDF Сравнительная таблица CCEO-CIC1983
Index
CANONES PRAELIMINARES — Вступні канони. – Can. 1.-6.
1° abrogatae sunt omnes leges iuris communis vel iuris particularis, quae sunt canonibus Codicis contrariae aut quas materiam respiciunt in Codice ex integro ordinatam;
2° revocatae sunt omnes consuetudines, quae canonibus Codicis reprobantur aut quae eis contrariae sunt nec centenariae vel immemorabiles.
1° скасовуються всі закони загального або партикулярного права, які суперечать канонам Кодексу або які стосуються справ, повністю врегульованих у цьому Кодексі;
2 -е – відкликаються всі звичаї, які скасовуються канонами Кодексу або суперечать їм і не є столітніми або незапам’ятними.
TITULUS I: DE CHRISTIFIDELIBUS, EORUMQUE OMNIUM IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS — Титул І: ВІРНІ, ЇХНІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ. – Can. 7.-26.
§ 2. Haec Ecclesia in hoc mundo ut societas constituta et ordinata subsistit in Ecclesia catholica a successore Petri et Episcopis in communione cum eo gubernata.
§ 2. Ця Церква, утворена і впорядкована на цьому світі як спільнота, існує в католицькій Церкві, керованій наступником Петра та Єпископами з’єднаними з ним.
§ 2. Catechumenorum specialem curam habet Ecclesia, quae, dum eos ad vitam evangelicam ducendam invitat eosque in participationem Divinae Liturgiae, sacramentorum et laudum divinarum introducit, eisdem varias iam largitur praerogativas, quae christianorum sunt propriae.
§ 2. Церква приділяє оглашенним окрему турботу, заохочує їх вести євангельське життя, впроваджуючи до участі в Божественній Літургії, святих тайнах і церковному правилі, і вже щедро надає їм різні привілеї, властиві християнам.
§ 2. Magna cum diligentia obligationes impleant, quibus tenentur erga universam Ecclesiam et propriam Ecclesiam sui iuris.
§ 2. Вони повинні якнайпильніше виконувати обов’язки як щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать.
§ 2. Christifidelibus integrum est, ut necessitates suas, praesertim spirituales, suaque optata. Ecclesiae Pastoribus patefaciant.
§ 3. Pro scientia, competentia et praestantia, quibus pollent, ipsis ius est, immo et aliquando obligatio, ut sententiam suam de his, quae ad bonum Ecclesiae pertinent, Ecclesiae Pastoribus manifestent eamque, salva integritate fidei et morum ac reverentia erga eosdem Pastores attentisque utilitate communi et personarum dignitate, ceteris christifidelibus notam faciant.
§ 2. Вірні свобідно можуть виявляти Пастирям Церкви свої потреби, особливо духовні, а також свої побажання.
§ 3. Відповідно до своїх знань, компетенцій і здібностей, якими відзначаються, вони мають право, а іноді навіть обов’язок, виявляти Пастирям Церкви свою думку в справах, які стосуються добра Церкви, і, зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до Пастирів, а також, зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних.
§ 2. Christifidelibus ius quoque est, ut, si ad iudicium ab auctoritate competenti vocantur, iudicentur servatis iuris praescriptis cum aequitate applicandis.
§ 3. Christifidelibus ius est, ne poenis canonicis nisi ad normam legis puniantur.
§ 2. Вірні, якщо їх викликає до суду компетентна влада, мають право бути судженими з дотриманням справедливо застосованих приписів права.
§ 3. Вірні мають право не зазнавати канонічних кар, окрім приписаних законом.
§ 2. Obligatione quoque tenentur iustitiam socialem promovendi necnon ex propriis reditibus pauperibus subveniendi praecepti Domini memores.
§ 2. Вони рівно ж зобов’язані підтримувати соціяльну справедливість, а також, пам’ятаючи про Господній наказ, подавати допомогу бідним з власних прибутків.
§ 2. Auctoritati ecclesiasticae competit intuitu boni communis exercitium iurium, quae christifidelibus sunt propria, moderari.
§ 2. З уваги на спільне добро, Церковна влада може регулювати, щоб вірні користувалися належними їм правами.
TITULUS II: DE ECCLESIIS SUI IURIS ET DE RITIBUS — Титул ІІ: ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА І ОБРЯДИ. – Can. 27.-41.
§ 2. Ritus, de quibus in Codice agitur, sunt, nisi aliud constat, illi, qui oriuntur ex traditionibus Alexandrina, Antiochena, Armena, Chaldaea et Constantinopolitana.
§ 2. Обряди, про які йдеться в Кодексі, є ті, які походять з Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської і Константинопільської традицій, якщо не стверджено щось інше.
CAPUT I — DE ASCRIPTIONE ALICUI ECCLESIAE SUI IURIS;
ГЛАВА І — ПРИПИСАННЯ ДО ЯКОЇСЬ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
§ 2. Si autem filius, qui decimum quartum aetatis annum nondum explevit, est:
1° a matre non nupta natus, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam mater pertinet;
2° ignotorum parentum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt ii, quorum curae legitime commissus est; si vero de patre et matre adoptantibus agitur, applicetur § 1;
3° parentum non baptizatorum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam pertinet ille, qui eius educationem in fide catholica suscepit.
§ 2. Якщо дитина, якій не виповнилось ще чотирнадцять років життя:
1° народжена незаміжньою матір’ю, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить мати;
2 -е – невідомих батьків, – записується до тієї Церкви свого права, членами якої є ті, чиїй опіці вона була законно довірена; якщо ж ідеться про батька і матір, які усиновлюють, повинен застосовуватись § 1.
3-є – неохрещених батьків, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить той, хто взяв на себе обов’язок виховання її в католицькій вірі.
§ 2. Si vero agitur de christifideli eparchiae alicuius Ecclesiae sui iuris, qui transire petit ad aliam Ecclesiam sui iuris, quae in eodem territorio propriam eparchiam habet, hic consensus Sedis Apostolicae praesumitur, dummodo Episcopi eparchiales utriusque eparchiae ad transitum scripto consentiant.
§ 2. Якщо ідеться про вірного єпархії якоїсь Церкви свого права, котрий бажає перейти до іншої Церкви свого права, яка на цій же території має власну єпархію, то тут припускається згода Апостольського Престолу, якщо тільки єпархіяльні Єпископи обох єпархій письмово погодились на перехід.
CAPUT II — DE RITIBUS SERVANDIS;
ГЛАВА ІІ — ЗБЕРІГАННЯ ОБРЯДІВ
§ 2. Ceteri clerici et sodales institutorum vitae consecratae omnes proprium ritum fideliter observare necnon eius in dies maiorem cognitionem perfectioremque usum acquirere tenentur.
§ 3. Ceteri quoque christifideles proprii ritus cognitionem et aestimationem foveant eumque ubique observare tenentur, nisi iure aliquid excipitur.
§ 2. Всі інші священнослужителі і члени інститутів посвяченого життя зобов’язані вірно дотримуватися власного обряду і з кожним днем глибше його пізнавати й досконаліше його здійснювати.
§ 3. Також інші вірні повинні плекати пізнання і пошану власного обряду і всюди його дотримуватись, хіба що право допускає якийсь виняток.
TITULUS III: DE SUPREMA ECCLESIAE AUCTORITATE — Титул ІІІ: НАЙВИЩА ВЛАДА ЦЕРКВИ. – Can. 42.-54.
CAPUT I — DE ROMANO PONTIFICE;
ГЛАВА І — РИМСЬКИЙ АРХІЄРЕЙ
§ 2. Si contingit, ut Romanus Pontifex muneri suo renuntiet, ad validitatem requiritur, ut renuntiatio libere fiat et rite manifestetur, non vero, ut a quopiam acceptetur.
§ 2. Якби трапилось, що Римський Архієрей зрікся свого уряду, то для правосильності вимагається, щоб зречення було добровільне і відповідно оголошене; не вимагає воно, щоб хтось його прийняв.
§ 2. Romanus Pontifex in munere supremi universae Ecclesiae Pastoris explendo communione cum ceteris Episcopis immo et universa Ecclesia semper est coniunctus; ipsi ius tamen est determinare secundum necessitates Ecclesiae modum sive personalem sive collegialem huius muneris exercendi.
§ 3. Contra sententiam vel decretum Romani Pontificis non datur appellatio neque recursus.
§ 2. У виконуванні уряду найвищого Пастиря всієї Церкви Римський Архієрей завжди поєднаний спільністю з усіма іншими Єпископами, а також з усією Церквою; йому, однак, належить право визначати, відповідно до потреб Церкви, спосіб індивідуального або колегіяльного виконування цього уряду.
§ 3. Проти вироку або декрету Римського Архієрея немає апеляції ані відклику.
§ 2. Patriarcharum ceterorumque Hierarcharum, qui Ecclesiis sui iuris praesunt, participatio in Synodo Episcoporum regitur normis specialibus ab ipso Romano Pontifice statutis.
§ 2. Участь Патріярхів та інших Ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.
CAPUT II — DE COLLEGIO EPISCOPORUM;
ГЛАВА ІІ — КОЛЕГІЯ ЄПИСКОПІВ
§ 2. Eandem potestatem Collegium Episcoporum exercet per unitam Episcoporum in mundo dispersorum actionem, quae ut talis a Romano Pontifice est indicta aut libere recepta ita, ut verus actus collegialis effciatur.
§ 3. Romani Pontificis est secundum necessitates Ecclesiae seligere et promovere modos, quibus Collegium Episcoporum munus suum in universam Ecclesiam collegialiter exercet.
§ 2. Ту саму владу виконує Колегія Єпископів через об’єднану дію розсіяних по світі Єпископів, що як така була започатко-вана Римським Архієреєм або добровільно прийнята так, щоб стала справжнім колегіяльним актом.
§ 3. До Римського Архієрея належить, відповідно до потреб Церкви, добирати і підтримувати способи колегіяльного виконування Колегією Єпископів його уряду у всій Церкві.
§ 2. Eiusdem Romani Pontificis est res in Concilio Oecumenico tractandas determinare atque ordinem in eodem Concilio servandum constituere; propositis a Romano Pontifice quaestionibus Patres Concilii Oecumenici alias addere possunt ab eodem Romano Pontifice approbandas.
§ 2. До Римського Архієрея належить визначати справи, які мають бути предметом обговорення на Вселенському Соборі, і встановлювати порядок, якого слід дотримуватись на цьому Соборі; до питань, запропонованих Римським Архієреєм, Отці Вселенського Собору можуть додавати інші, які, однак, повинен затвердити Римський Архієрей.
§ 2. Ad Concilium Oecumenicum insuper aliquot, qui episcopali dignitate non sunt insigniti, vocari possunt a suprema Ecclesiae auctoritate, cuius est eorum partes in Concilio determinare.
§ 2. На Вселенський Собор найвища Церковна влада може покликати також тих, що не мають єпископського сану, і визначати їхню участь у Соборі.
§ 2. Hac confirmatione et promulgatione, vim obligandi ut habeant, etiam egent decreta, quae fert Collegium Episcoporum, cum actionem proprie collegialem ponit secundum alium a Romano Pontifice indictum vel libere receptum modum.
§ 2. Такого затвердження й проголошення для набуття обов’язкової сили вимагають також декрети Колегії Єпископів, коли вона проводить стисло колегіяльну діяльність, відповідно до способу, вказаного або добровільно прийнятого Римським Архієреєм.
TITULUS IV: DE ECCLESIIS PATRIARCHALIBUS — Титул ІV: ПАТРІЯРШІ ЦЕРКВИ. – Can. 55.-150.
§ 2. Titulum unicuique Ecclesiae patriarchali legitime agnitum vel concessum tantum suprema Ecclesiae auctoritas immutare potest.
§ 3. Ecclesia patriarchalis intra fines proprii territorii habere debet fixam sedem residentiae Patriarchae in civitate principe, ex qua Patriarcha titulum desumit, si fieri potest, constitutam; haec sedes transferri non potest nisi gravissima de causa, de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis et habito Romani Pontificis assensu.
§ 2. Титул кожної патріяршої Церкви, законно визнаний або наданий, може змінити лише найвища влада Церкви.
§ 3. Патріярша Церква повинна мати в межах власної території сталий осідок резиденції Патріярха, встановлений, по змозі, в головному місті, від якого Патріярх одержав титул цей осідок можна перенести лише з дуже поважної причини, за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви і за згодою Римського Архієрея.
§ 2. Ordo praecedentiae inter antiquas Sedes patriarchales Ecclesiarum orientalium est, ut primo loco veniat Sedes Constantinopolitana, post eam Alexandrina, deinde Antiochena et denique Hierosolymitana.
§ 3. Inter ceteros Patriarchas Ecclesiarum orientalium praecedentia ordinatur secundum antiquitatem Sedis patriarchalis.
§ 4. Inter Patriarchas Ecclesiarum orientalium, qui unius eiusdemque sunt tituli, diversis tamen Ecclesiis patriarchalibus praesunt, praecedentiam obtinet, qui prius promotus est ad dignitatem patriarchalem.
§ 2. Порядок першенства серед давніх патріярших Престолів східних Церков є такий: на першому місці є Константинопільський престол, за ним іде Олександрійський, далі Антіохійський і Єрусалимський.
§ 3. Серед інших Патріярхів східних Церков першенство визначається давністю патріяршого Престолу.
§ 4. Між Патріярхами східних Церков, які носять однаковий титул, але очолюють різні патріярші Церкви, першенство має той, хто раніше був піднесений на патріярший сан.
§ 2. Patriarcha, qui actu potestatem patriarchalem obtinet, praecedit illos, qui titulum Sedis patriarchalis olim habitae adhuc servant.
§ 2. Патріярх, який має дійсну патріяршу владу, має першенство перед тими, які зберігають титул патріяршого Престолу, що колись посідали.
CAPUT I — DE ELECTIONE PATRIARCHARUM;
ГЛАВА І — ВИБОРИ ПАТРІЯРХІВ
§ 2. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis coadunatio fieri debet intra mensem a Sedis patriarchalis vacatione computandum firmo iure particulari longius tempus, non autem ultra bimestre, statuente.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен відбутися впродовж одного місяця від дня, коли патріярший престол став вакантним, хіба що партикулярне право встановлює довший час, однак не більше двох місяців.
§ 2. Vetitum est quemlibet alium praeter Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membra electioni Patriarchae in aula interesse eis clericis exceptis, qui ad normam can. 71, § 1 ut scrutatores vel actuarius Synodi assumuntur.
§ 3. Nemini licet ullo modo sive ante Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis sive ea durante electioni Patriarchae se immiscere.
§ 2. Забороняється, щоб хтось інший, крім членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, був присутній у приміщенні, де відбуваються вибори Патріярха, за винятком священнослужителів, які, за приписом кан. 71, § 1, добираються як рахівники або секретар Синоду.
§ 3. Нікому не дозволяється ніяким чином втручатися у вибори Патріярха чи перед Синодом Єпископів патріяршої Церкви, чи під час його тривання.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що має слушну перешкоду, повинен письмово виявити свої причини Синодові Єпископів патріяршої Церкви; про законність перешкоди повинні на початку засідань Синоду вирішити Єпископи, присутні у призначеному місці.
§ 2. Circa ea, quae scrutinia directe vel indirecte respiciunt, omnes, qui Synodo intersunt, gravi obligatione tenentur servandi secretum.
§ 2. Усі, хто бере участь у Синоді, зобов’язані суворо зберігати таємницю стосовно того, що може безпосередньо або посередньо виявити голосування.
§ 2. Si electio intra quindecim dies ab inita Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis computandos non peragitur, res ad Romanum Pontificem devolvitur.
§ 2. Якщо вибори не відбулися впродовж п’ятнадцяти днів від початку Синоду Єпископів патріяршої Церкви, справа передається Римському Архієреєві.
§ 2. Novus Patriarcha per litteras manu propria subscriptas quam primum expostulare debet a Romano Pontifice ecclesiasticam communionem.
§ 2. Новий Патріярх повинен власноручно підписаним листом якнайшвидше просити Римського Архієрея про церковне єднання.
§ 2. Patriarcha, antequam communionem ecclosiasticam a Romano Pontifice accepit, ne Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchialis convocet neque Episcopos ordinet.
§ 2. Поки Патріярх не одержить від Римського Архієрея церковного єднання, не може скликати Синоду Єпископів патріяршої Церкви ані висвячувати Єпископів.
CAPUT II — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS PATRIACHARUM;
ГЛАВА ІІ — ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ПАТРІЯРХІВ
§ 2. Potestas Patriarchae exerceri valide potest intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis tantum, nisi aliter ex natura rei aut iure communi vel particulari a Romano Pontifice approbato constat.
§ 2. Патріярх може правосильно виконувати владу тільки в межах території патріяршої Церкви, хіба що щось інше випливає з природи речі або загального чи партикулярного права, затвердженого Римським Архієреєм.
1° Metropolitae iura exercere et obligationes implere in omnibus locis, ubi provinciae erectae non sunt;
2° neglegentiam Metropolitarum ad normam iuris supplere;
3° sede metropolitana vacante Metropolitae iura exercere et obligationes implere in tota provincia;
4° Metropolitam, qui oeconomum ad normam can. 262, § 1 non nominavit, monere; monitione in cassum facta oeconomum per se ipsum nominare.
1° виконувати права і сповняти обов’язки Митрополита у всіх місцях, де не були засновані провінції;
2 -е – надолужувати недбалість Митрополитів, згідно з приписом права;
3-є – коли митрополичий престол вакантний, виконувати ці права і сповняти обов’язки у цілій провінції;
4° Митрополитові, який не іменував економа згідно з приписом кан. 262 , § 1, нагадати про це; якщо ж нагадування виявиться даремним, самому іменувати економа.
1° decreta ferre intra ambitum suae competentiae, quibus pressius determinantur modi in lege applicanda servandi aut legum observantia urgetur;
2° instructiones ad christifideles totius Ecclesiae, cui praeest, dirigere ad sanam doctrinam exponendam, pietatem fovendam, abusus corrigendos et exercitia, quae spirituale christifidelium bonum foveant, approbanda et commendanda;
3° litteras encyclicas toti Ecclesiae, cui praeest, dare circa quaestiones propriam Ecclesiam et ritum respicientes.
§ 2. Patriarcha Episcopis ceterisque clericis necnon sodalibus institutorum vitae consecratae totius Ecclesiae, cui praeest, praecipere potest, ut sua decreta, instructiones atque litterae encyclicae in propriis ecclesiis vel domibus publice legantur et exponantur.
§ 3. Patriarcha in omnibus, quae totam Ecclesiam, cui praeest, vel graviora negotia respiciunt, ne omittat audire Synodum permanentem vel Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel etiam conventum patriarchalem.
1° видавати декрети в обсязі своєї компетенції, за допомогою яких стисліше окреслюються способи застосування закону або відстоюється дотримування законів;
2° скеровувати до вірних усієї Церкви, яку очолює, вказівки для викладання правдивої науки, плекання побожності, виправлення зловживань, затвердження і рекомендування практик, які сприяли б духовному добру вірних;
3-є – видавати соборні послання для всієї Церкви, яку очолює, у питаннях, які стосуються його власної Церкви й обряду.
§ 2. Патріярх може наказати Єпископам та всім священнослужителям, а також членам інститутів посвяченого життя всієї Церкви, яку очолює, читати й пояснювати його декрети, настанови та енциклічні послання прилюдно у власних церквах або домах.
§ 3. Патріярх у всьому, що стосується всієї очолюваної ним Церкви або торкається важливіших справ, не повинен нехтувати думкою постійного Синоду або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або також патріяршого собору.
§ 2. Patriarcha potest gravi de causa et de consensu Synodi permanentis aliquam ecclesiam, civitatem, eparchiam per se aut per alium Episcopum visitare et tempore huius visitationis omnia, quae in visitatione canonica Episcopo eparchiali competunt, peragere.
§ 2. Патріярх може з важливої причини і за згодою постійного Синоду візитувати якусь церкву, місто, єпархію сам особисто або через іншого Єпископа і під час цієї візитації виконувати все те, до чого має право єпархіяльний Єпископ на канонічній візитації.
§ 2. Foveat quoque Patriarcha frequentes collationes inter Hierarchas ceterosque christifideles, quos pro sua prudentia convocandos censet, de rebus pastoralibus aliisque negotiis, quae aut totam Ecclesiam, cui praeest, aut aliquam provinciam vel regionem respiciunt.
§ 2. Патріярх повинен також заохочувати до частих зустрічей між Ієрархами та іншими вірними, які, на його розсуд, слід скликати в пастирських справах та інших питаннях, що стосуються або всієї Церкви, на чолі якої він стоїть, або якоїсь провінції чи округи.
§ 2. Patriarchae de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis competit:
1° Episcopo eparchiali Episcopum coadiutorem vel Episcopum auxiliarem dare servatis cann. 181, § 1, 182 – 187 et 212;
2° gravi de causa Metropolitam vel Episcopum eparchialem aut titularem ad aliam sedem metropolitanam, eparchialem vel titularem transferre; si quis renuit, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis rem dirimat vel ad Romanum Pontificem deferat.
§ 3. Patriarcha de consensu Synodi permanentis potest exarchias erigere, immutare et supprimere.
§ 4. De his decisionibus Patriarcha quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 2. Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви має право:
1° надавати єпархіяльному Єпископові Єпископа коад’ютора або Єпископа помічника, дотримуючись канн. 181, § 1, 182-187 і 212;
2° переносити з поважної причини Митрополита або єпархіяльного чи титулярного Єпископа до іншого митрополичого, єпархіяльного чи титулярного осідку; якщо хтось відмовляється, справу повинен вирішити Синод Єпископів патріяршої Церкви або передати її Римському Архієреєві.
§ 3. Патріярх за згодою постійного Синоду може засновувати, змінювати і скасовувати екзархії.
§ 4. Про ці рішення Патріярх повинен якнайшвидше повідомляти Апостольський Престол.
1° Metropolitae vel Episcopo litteras patriarchales de provisione canonica dare;
2° ordinare Metropolitas per se vel, si impeditus est, per alios Episcopos necnon, si ius particulare ita fert, ordinare etiam omnes Episcopos;
3° Metropolitam post ordinationem episcopalem inthronizare.
§ 2. Ipso iure Patriarchae facultas datur Metropolitas ceterosque Episcopos Ecclesiae, cui praeest, a Romano Pontifice extra fines territorii eiusdem Ecclesiae constitutos ordinandi et inthronizandi, nisi aliud in casu speciali expresse statuitur.
§ 3. Ordinatio episcopalis et inthronizatio fieri debent intra terminos iure statutos, litterae patriarchales vero de provisione canonica intra decem dies post electionis proclamationem dandae sunt; de ordinatione episcopali et de inthronizatione Sedes Apostolica quam primum certior fiat.
2° висвячувати Митрополитів особисто або, в разі перешкоди, через інших Єпископів і, якщо так велить партикулярне право, висвячувати також усіх Єпископів;
3-є – інтронізувати Митрополита після єпископського свячення.
§ 2. На підставі права Патріярхові дано повноваження висвячувати та інтронізувати митрополитів та інших Єпископів очолюваної ним Церкви, поставлених Римським Архієреєм поза межами цієї Церкви, хіба що в спеціяльному випадку виразно щось інше постановляється.
§ 3. Єпископське свячення та інтронізація повинні відбуватися в межах термінів, встановлених законом, а патріярші грамоти про канонічне призначення слід видавати протягом десяти днів після оголошення вибору; про єпископське свячення та інтронізацію слід негайно повідомити Апостольський Престол.
§ 2. Patriarcha curet, ut controversiae, quae inter Episcopos forte oriuntur, componantur firmo iure eas quolibet tempore ad Romanum Pontificem deferendi.
§ 2. Патріярх повинен дбати про злагоду суперечок, які можуть виникнути між Єпископами, з дотриманням права передавати їх у будь-який час Римському Архієреєві.
§ 2. Munus expediendi negotia, quae totam Ecclesiam patriarchalem respiciunt, Patriarcha committere potest clerico cuilibet consulto eius Episcopo eparchiali vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superiore maiore, nisi ius particulare Ecclesiae patriarchalis eorundem consensum requirit; hunc clericum potest etiam munere durante sibi immediate subdere.
§ 3. Patriarcha conferre potest dignitatem in propria Ecclesia patriarchali receptam cuilibet clerico firmo can. 430, dummodo accedat consensus scripto datus Episcopi eparchialis, cui clericus subditus est, vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superioris maioris.
§ 2. Завдання полагоджувати справи, які стосуються всієї патріяршої Церкви, Патріярх може доручити будь-якому священнослужителеві, порадившись з його єпархіяльним Єпископом або, якщо йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – з його вищим Настоятелем, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви вимагає їхньої згоди; цього священно-служителя може також на час тривання завдання собі безпосередньо підпорядкувати.
§ 3. Патріярх може надати сан, прийнятий у власній патріяршій Церкві, будь-якому священнослужителеві з дотриманням кан. 430, аби тільки була письмова згода єпархіяльного Єпископа, якому священнослужитель підлягає, або, коли йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – його вищого Настоятеля.
§ 2. Patriarcha commemorationem Romani Pontificis in signum plenae communionis cum eo in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum debet facere et curare, ut ab omnibus Episcopis ceterisque clericis Ecclesiae, cui praeest, fideliter fiat.
§ 3. Patriarchae cum Romano Pontifice frequens sit consuetudo ac secundum normas specialiter statutas ei relationem de statu Ecclesiae, cui praeest, exhibeat necnon intra annum a sua electione, deinde pluries durante munere visitationem ad Urbem peragat sanctorum Apostolorum Petri et Pauli limina veneraturus atque sancti Petri successori in primatu super universam Ecclesiam se sistat.
§ 2. Патріярх повинен, відповідно до приписів літургічних книг, згадувати Римського Архієрея на знак повної єдності з ним у Божественній Літургії і в церковному правилі і дбати, щоб усі Єпископи та інші священнослужителі, очолюваної ним Церкви, сумлінно це чинили.
§ 3. Патріярх повинен часто спілкуватися з Римським Архієреєм і, відповідно до спеціяльно встановлених правил, подавати звіт про стан Церкви, яку очолює, а також протягом року від обрання, потім частіше під час тривання уряду відвідувати Рим, щоб поклонитися гробам святих Апостолів Петра і Павла і стати перед наступником святого Петра у першенстві над усією Церквою.
§ 2. Patriarcha curet, ut Episcopi eparchiales muneri pastorali fideliter satisfaciant et in eparchia, quam regunt, resideant; eorum zelum excitet; si in aliqua re graviter offenderunt, eos consulta, nisi periculum in mora est, Synodo permanenti monere ne ommittat et, si monitiones optatum effectum non sortiuntur, rem ad Romanum Pontificem deferat.
§ 2. Патріярх повинен дбати, щоб єпархіяльні Єпископи сумлінно виконували пастирські обов’язки і резидували в єпархії, якою керують; він має підсилювати їхню ревність; якщо ж вони в чому тяжко прогрішились, до нього належить напоумити їх, порадившись з постійним Синодом, хіба справа не терпить зволікання. Коли ж напоумлення не осягають бажаного наслідку, повинен передати справу Римському Архієреєві.
§ 2. Si plures Patriarchae eodem in loco potestate in Statutis personalibus agnita vel concessa utuntur, expedit, ut in negotiis maioris momenti collatis consiliis agant.
§ 2. Якщо кілька Патріярхів мають у тому самому місці владу, визнану або надану в особових Статутах, корисно, щоб у справах більшої ваги діяли погоджено.
CAPUT III — DE SYNODO EPISCOPORUM ECCLESIAE PATRIARCHALIS;
ГЛАВА ІІІ — СИНОД ЄПИСКОПІВ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ
§ 2. Quod attinet ad Episcopos eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constitutos et ad Episcopos titulares, ius particulare eorum suffragium deliberativum coartare potest firmis vero canonibus de electione Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad offcia, de quibus in can. 149.
§ 3. Pro certis negotiis expediendis a Patriarcha ad normam iuris particularis vel de consensu Synodi permanentis alii invitari possunt praesertim Hierarchae non Episcopi ac periti ad suas opiniones Episcopis in Synodo congregatis manifestandas firmo can. 66, § 2.
§ 2. Що стосується єпархіяльних Єпископів, поставлених поза межами території патріяршої Церкви, і титулярних Єпископів, то партикулярне право може обмежувати їх вирішальний голос, дотримуючись канонів про вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про які мовиться в кан. 149.
§ 3. Для полагодження певних справ Патріярх може, згідно з приписом партикулярного права або за згодою постійного Синоду, запрошувати інших, зокрема Ієрархів, які не є Єпископами, та експертів, для виявлення їхніх думок зібранню Єпископів на Синоді, з дотриманням кан. 66, § 2.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує слушна перешкода, то він повинен письмово виявити Синодові Єпископів патріяршої Церкви свої причини; про законність перешкоди мають вирішити на початку засідання Синоду Єпископи, присутні у призначеному місці.
1° expedienda sunt negotia, quae ad exclusivam competentiam Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis pertinent aut pro quibus peragendis consensus eiusdem Synodi requiritur;
2° Patriarcha de consensu Synodi permanentis id necessarium iudicat;
3° tertia saltem pars membrorum pro dato negotio id postulat salvis semper iuribus Patriarcharum, Episcoporum aliarumque personarum iure communi statutis.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis praeterea convocari debet, si ius particulare ita fert, statis temporibus, etiam quotannis.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви, окрім того, повинен скликатись також щорічно у встановлений час, якщо так велить партикулярне право.
§ 2. Firmis cann. 72, 149 et 183, § § 3 et 4 integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latis normis statuere, quot suffragia et scrutinia requirantur, ut decisiones synodales vim iuris obtineant; secus servari debet can. 924.
§ 2. Дотримуючись канн. 72, 149 і 183, § § 3 і 4, Синод Єпископів патріяршої Церкви може на підставі виданих правил установити, скільки голосів і голосувань вимагається, щоб синодальні рішення мали силу закону; в противному разі слід дотримуватись кан. 924.
§ 2. Patriarchae quoque est praeauditis Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membris ordinem servandum in quaestionibus examinandis praeparare atque approbationi Synodi initio sessionum subicere.
§ 3. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis durante singuli Episcopi propositis quaestionibus possunt alias addere, si saltem tertia pars membrorum, quae Synodo intersunt, consentit.
§ 2. До Патріярха належить, вислухавши попередньо членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, підготувати порядок, якого слід дотримуватись при розгляді питань, і на початку засідань Синоду представити його на затвердження.
§ 3. Під час тривання Синоду Єпископів патріяршої Церкви окремі Єпископи можуть до запропонованих питань додавати інші, якщо з цим згідна принаймні третина членів, що присутні на Синоді.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est tribunal ad normam can. 1062.
§ 3. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis electionem Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad officia, de quibus in can. 149, peragit.
§ 4. Actus administrativi Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis non competunt, nisi pro certis actibus Patriarcha aliud statuit aut iure communi actus aliqui eidem Synodo reservantur et firmis canonibus, qui consensum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis requirunt.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви є трибуналом, згідно з приписом кан. 1062.
§ 3. Синод Єпископів патріяршої Церкви проводить вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про що мова в кан. 149.
§ 4. Адміністративні акти не належать до компетенції Синоду Єпископів патріяршої Церкви, хіба що для певних актів інакше постановив Патріярх або деякі акти на підставі загального права зарезервовані тому ж Синодові, дотримуючись канонів, які вимагають згоди Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. Item de secreto servando circa acta et negotia tractata Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est decidendum salva obligatione secretum servandi in casibus iure communi statutis.
§ 3. Acta de legibus ac decisionibus quam primum Romano Pontifici mittantur; certa acta vel etiam omnia cum ceteris Ecclesiarum orientalium Patriarchis de iudicio eiusdem Synodi communicentur.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен також вирішити питання про збереження таємниці щодо обговорених актів і справ, дотримуючись обов’язку зберігання таємниці у випадках, установлених загальним правом.
§ 3. Акти про закони і рішення слід негайно висилати Римському Архієреєві; певні акти або навіть усі слід довести до відома інших Патріярхів східних Церков відповідно до постанови того ж Синоду.
§ 2. Interpretatio authentica legum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis usque ad futuram Synodum Patriarchae consulta Synodo permanenti competit.
§ 2. Автентичне тлумачення законів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, аж до наступного Синоду, належить Патріярхові за порадою постійного Синоду.
CAPUT IV — DE CURIA PATRIARCHALI;
ГЛАВА ІV — ПАТРІЯРША КУРІЯ
§ 2. Personae ad curiam patriarchalem pertinentes a Patriarcha ex clericis totius Ecclesiae, cui praeest, seligi possunt consulto eorum Episcopo eparchiali vel, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eorum Superiore maiore.
§ 3. Officia utriusque curiae Patriarchae, quatenus fieri potest, in eisdem personis ne cumulentur.
§ 2. Осіб, які належать до патріяршої курії, Патріярх може вибирати із священнослужителів всієї Церкви, яку він очолює, за порадою їхнього єпархіяльного Єпископа або, якщо йдеться про членів чернечого інституту чи членів інституту посвяченого життя на зразок чернечого, – їхнього вищого Настоятеля.
§ 3. Уряди обох курій Патріярха, по змозі, не повинні поєднуватись у тих самих особах.
§ 2. Horum Episcoporum tres a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis eliguntur, inter quos saltem duo ex Episcopis eparchialibus esse debent, unus vero a Patriarcha nominatur.
§ 3. Eodem tempore ac modo designentur quattuor, quatenus fieri potest, Episcopi, qui ex ordine a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis determinato Synodi permanentis membra impedita alternatim substituant.
§ 2. Троє з цих Єпископів обираються Синодом Єпископів патріяршої Церкви, серед яких принаймні двоє повинні бути з-поміж єпархіяльних Єпископів, а одного іменує Патріярх.
§ 3. У той самий час і спосіб слід призначити чотирьох, по змозі, Єпископів, які б у порядку, визначеному Синодом Єпископів патріяршої Церкви, поперемінно заміняли членів постійного Синоду на випадок перешкоди.
§ 2. Si Patriarcha impeditur, ne Synodo permanenti intersit, Synodi sessionibus praeest Episcopus ordinatione episcopali senior inter Synodi membra redintegrato quinario numero ad normam can. 115, § 3.
§ 3. Si Synodus permanens definire debet negotium, quod personam alicuius Episcopi, qui membrum eiusdem Synodi est, vel eius eparchiam aut officium tangit, hic quidem audiendus est, sed in Synodo ei substituatur alius Episcopus ad normam can. 115, § 3.
§ 2. Якщо Патріярх через перешкоду не може взяти участі у постійному Синоді, тоді на засіданнях Синоду головує Єпископ, найстаріший єпископським свяченням серед членів Синоду, відновивши п’ятірне число, згідно з приписом кан. 115, § 3.
§ 3. Якщо постійний Синод повинен вирішити справу, яка торкається особи якогось Єпископа, члена цього Синоду, або його єпархії чи уряду, тоді його треба, безперечно, вислухати, але в Синоді його повинен замінити інший Єпископ, згідно з приписом кан. 115, § 3.
§ 2. Oeconomus patriarchalis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante a Patriarcha amoveri non potest nisi de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis aut, si periculum in mora est, Synodi permanentis.
§ 3. Oeconomus patriarchalis rationem administrationis exeuntis anni necnon praevisionem accepti et expensi anni incipientis Synodo permanenti quotannis scripto reddere debet; ratio administrationis reddenda est etiam, quoties a Synodo permanenti petitur.
§ 4. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis potest rationem administrationis necnon praevisionem accepti et expensi ab oeconomo patriarchali exquirere et proprio examini subicere.
§ 2. Патріярший економ призначається на час, визначений партикулярним правом; під час тривання уряду Патріярх не може його усунути, хіба що за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або, якщо є небезпека у зволіканні, постійного Синоду.
§ 3. Патріярший економ повинен здавати звіт про управління наприкінці року і представляти передбачення доходів і витрат на початку року постійному Синодові щорічно у письмовій формі; звітувати про управління слід також, скільки раз цього вимагає постійний Синод.
§ 4. Синод Єпископів патріяршої Церкви може вимагати від патріяршого економа звіту про управління і передбачення доходів і витрат, і піддати його власній перевірці.
§ 2. Praeter cancellarium eiusque vices gerentem, qui ex officio suo notarii sunt, Patriarcha alios quoque notarios pro tota Ecclesia, cui praeest, nominare potest, quibus omnibus cann. 253 et 254 applicentur; quos notarios etiam libere ab officio amovere potest.
§ 3. Circa archivum curiae patriarchalis serventur cann. 256 – 260.
§ 2. Крім канцлера і його заступника, які з уваги на свій уряд є нотарями, Патріярх може іменувати також інших нотарів для всієї Церкви, яку очолює, – до них усіх повинні застосовуватись канн. 253 і 254; тих нотарів він може також довільно усунути з уряду.
§ 3. Щодо архіву патріяршої курії слід дотримуватись канн. 256-260.
CAPUT V — DE SEDE PATRIARCHALI VACANTE VEL IMPEDITA;
ГЛАВА V — ВАКАНТНІСТЬ І ПЕРЕШКОДА В ДІЯЛЬНОСТІ ПАТРІЯРШОГО ПРЕСТОЛУ
§ 2. Ad acceptationem renuntiationis Patriarchae competens est Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis consulto Romano Pontifice, nisi Patriarcha Romanum Pontificem directe adiit.
§ 2. Для прийняття зречення Патріярха компетентним є Синод Єпископів патріяршої Церкви, який звертається за порадою до Римського Архієрея, хіба що Патріярх безпосередньо звернувся до Римського Архієрея.
1° notitiam de Sedis patriarchalis vacatione statim cum Romano Pontifice necnon cum omnibus Episcopis Ecclesiae patriarchalis communicare;
2° normas speciales, quas pro diversis adiunctis, in quibus Sedis patriarchalis vacatio locum habuit, ius commune vel particulare aut Romani Pontificis instructio, si qua datur, praescribit, accurate exsequi vel curare, ut alii eas exsequantur;
3° Episcopos ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha convocare et cetera omnia ad eandem Synodum necessaria disponere.
§ 2. Administrator Ecclesiae patriarchalis non potest Protosyncellum vel Syncellos eparchiae Patriarchae ab officio amovere nec Sede patriarchali vacante quicquam innovare.
§ 3. Etsi praerogativis Patriarchae caret, Administrator Ecclesiae patriarchalis praecedit omnes Episcopos eiusdem Ecclesiae, non autem in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha.
§ 2. Адміністратор патріяршої Церкви не може усунути з уряду Протосинкела або Синкелів єпархії Патріярха і не може нічого нового вводити, коли патріярший Престол вакантний.
§ 3. Хоч Адміністратор патріяршої Церкви не має привілеїв Патріярха, йому належить першенство перед усіма Єпископами цієї Церкви, але не на Синоді Єпископів патріяршої Церкви для виборів Патріярха.
§ 2. Patriarcha ita impedito, ut ne per litteras quidem cum christifidelibus propriae eparchiae communicare possit, regimen eiusdem eparchiae est penes Protosyncellum; si vero et ipse impeditus est, penes illum, quem designavit Patriareha vel is, qui Ecclesiam patriarchalem interim regit.
§ 3. Qui regimen interim suscepit, Romanum Pontificem quam primum de Sede patriarchali impedita et de assumpto regimine certiorem faciat.
§ 2. Якщо Патріярх настільки зазнає перешкоди, що навіть листовно не може зв’язатись з вірними своєї єпархії, тоді керівництво цією єпархією переходить до Протосинкела; якщо ж він сам зазнає перешкоди, тоді воно належить тому, кого призначив Патріярх або тому, що тимчасово керує патріяршою Церквою.
§ 3. Той, хто тимчасово одержує керівництво, повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про перешкоди, які має патріярший Престол, і про прийняття керівництва.
CAPUT VI — DE METROPOLITIS ECCLESIAE PATRIARCHALIS;
ГЛАВА VІ — МИТРОПОЛИТИ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ
1° Episcopos provinciae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare firmo can. 86, § 1, n. 2;
2° Synodum metropolitanam temporibus a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarclialis statutis convocare, quaestiones in ea tractandas opportune instruere, Synodo praeesse, eam transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis provinciae Metropolita eiusdem personam gerit.
1° висвячувати й інтронізувати, дотримуючись кан. 86, § 1, ч.2, Єпископів провінції протягом визначеного правом часу;
2° скликати митрополичий Синод у терміни, встановлені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, належно підготувати питання, які слід на ньому розглянути, головувати на Синоді, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати;
3-є – утворити митрополичий трибунал;
4° дбати, щоб ретельно зберігалися віра й церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію, якщо її занехав єпархіяльний Єпископ; 6° іменувати або затвердити того, хто був законно запропонований або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом установленого правом часу, не маючи перешкоди, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на напоумлення, занедбав його іменувати.
§ 2. В усіх юридичних справах своєї провінції Митрополит виступає від її імені.
§ 2. Metropolita in propria eparchia eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
§ 2. Митрополит у своїй єпархії має ті самі права й обов’язки, що і єпархіяльний Єпископ у своїй.
CAPUT VII — DE CONVENTU PATRIARCHALI;
ГЛАВА VІІ — ПАТРІЯРШИЙ СОБОР
§ 2. Sede patriarchali vacante conventus patriarchalis suspenditur ipso iure, donec novus Patriarcha de re decreverit.
§ 2. Якщо патріярший Престол стає вакантним, тоді патріярший собор припиняється на підставі самого права, поки новий Патріярх не вирішить цієї справи.
1° Episcopi eparchiales ceterique Hierarchae loci;
2° Episcopi titulares;
3° Praesides confoederationum monasticarum, Superiores generales institutorum vitae consecratae atque Superiores monasteriorum sui iuris;
4° rectores catholicarum studiorum universitatum et ecclesiasticarum studiorum universitatum necnon decani facultatum theologiae et iuris canonici, quae intra fines territorii Ecclesiae, cuius conventus tenetur, sedem habent;
5° rectores seminariorum maiorum;
6° ex unaquaque eparchia saltem unus ex presbyteris eidem eparchiae ascriptis praesertim parochis, unus ex religiosis vel sodalibus societatum vitae communis ad instar religiosorum necnon duo laici, nisi statuta maiorem numerum determinant, qui omnes modo ab Episcopo eparchiali determinato designantur et quidem, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, de consensu Superioris competentis.
§ 2. Omnes, qui ad conventum patriarchalem convocandi sunt, eidem interesse debent, nisi iusto detinentur impedimemto, de quo Patriarcham certiorem facere tenentur; Episcopi eparchiales vero procuratorem sui loco mittere possunt.
§ 3. Personae alterius Ecclesiae sui iuris ad conventum patriarchalem invitari et in eo partem habere possunt ad normam statutorum.
§ 4. Ad conventum patriachalem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
1° єпархіяльних Єпископів та інших місцевих Ієрархів;
2° титулярних Єпископів;
3-є – Глав чернечих конфедерацій, генеральних Настоятелів інститутів посвяченого життя і Настоятелів монастирів свого права; 4° ректорів католицьких університетів, церковних університетів і деканів факультетів теології або канонічного права, які мають осідок у межах території Церкви, собор якої відбувається;
5° ректорів вищих семінарій;
6° з кожної єпархії одного з пресвітерів, прописаних до цієї єпархії, особливо парохів, одного з ченців або членів товариств спільного життя на подобу чернечих, а також двох мирян, хіба що статути визначають більшу кількість. Усі вони призначаються в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом, а, якщо йдеться про членів чернечого інституту або товариств посвяченого життя на подобу чернечого, за згодою компетентного Настоятеля.
§ 2. Усі ті, кого слід скликати на патріярший собор, повинні брати в ньому участь, хіба що їм заважає виправдана перешкода, про яку вони зобов’язані повідомити Патріярха; однак, єпархіяльні Єпископи замість себе можуть послати уповноваженого.
§ 3. Можна запросити на патріярший собор осіб іншої Церкви свого права, які можуть брати в ньому участь згідно з приписом статутів.
§ 4. На патріярший собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
§ 2. Patriarchae est per opportunas praevias commissiones et consultationes curare, ut omnes quaestiones apte instruantur atque tempore opportuno ad conventus membra mittantur.
§ 2. До Патріярха належить подбати через відповідні попередні комісії і наради, щоб усі питання були належно підготовані і відправлені своєчасно членам собору.
CAPUT VIII — DE TERRITORIO ECCLESIAE PATRIARCHALIS ATQUE DE POTESTATE PATRIARCHAE ET SYNODORUM EXTRA HOC TERRITORIUM;
ГЛАВА VІІІ — ТЕРИТОРІЯ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ, ВЛАДА ПАТРІЯРХА І СИНОДІВ ПОЗА ТЕРИТОРІЄЮ
§ 2. Si quod dubium de finibus territorii Ecclesiae patriarchalis exoritur aut si de immutatione finium agitur, Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est rem investigare audita superiore auctoritate administrativa uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris, cuius interest, necnon re in eadem Synodo discussa petitionem apte instructam de dubio solvendo vel de finibus immutandis Romano Pontifici porrigere, cuius solius est dubium authentice dirimere vel decretum de immutatione finium ferre.
§ 2. Якщо виникає якийсь сумнів щодо границь території патріяршої Церкви або, якщо йдеться про зміну границь, тоді завданням Синоду Єпископів патріяршої Церкви є вивчити питання, вислухавши вищу адміністративну владу кожної Церкви свого права, яка в цьому зацікавлена, і після розгляду цього питання на Синоді, подати належно обjрунтоване прохання про усунення сумніву або про зміну границь до Римського Архієрея, який один має право автентично вирішувати сумнів або видати декрет про зміну границь.
§ 2. Visitator, antequam suum munus init, Episcopum eparchialem horum christifidelium adeat eique nominationis litteras exhibeat.
§ 3. Visitatione peracta Visitator ad Patriarcham relationem mittat, qui re in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis discussa Sedi Apostolicae opportuna media proponere potest, ut ubique terrarum tuitioni atque incremento boni spiritualis christifidelium Ecclesiae, cui praeest, etiam per erectionem paroeciarum ac exarchiarum vel eparchiarum propriarum provideatur.
§ 2. Візитатор, раніше ніж приступити до свого завдання, повинен звернутися до єпархіяльного Єпископа цих вірних і пред’явити листа з іменуванням.
§ 3. Після завершення візитації, Візитатор повинен вислати Патріярхові звіт, який після обговорення справи на Синоді Єпископів патріяршої Церкви може запропонувати Апостольському Престолові відповідні засоби, щоб усюди на землі подбати про захист і ріст духовного добра вірних Церкви, яку він очолює, навіть через утворення власних парафій, екзархій або єпархій.
§ 2. Leges a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latae et a Patriarcha promulgatae, si leges liturgicae sunt ubique terrarum vigent; si vero leges disciplinares sunt vel si de ceteris decisionibus Synodi agitur, vim iuris habent intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Velint Episcopi eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constituti legibus disciplinaribus ceterisque decisionibus synodalibus, quae eorum competentiam non excedunt, in propriis eparchiis vim iuris tribuere; si vero hae leges vel decisiones a Sede Apostolica approbatae sunt, ubique terrarum vim iuris habent.
§ 2. Закони, прийняті Синодом Єпископів патріяршої Церкви й проголошені Патріярхом, якщо вони літургічні, то набирають чинності повсюдно; якщо ж вони дисциплінарні або якщо йдеться про всі інші рішення Синоду, то вони мають правову силу в межах території патріяршої Церкви.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, поставлені поза межами території патріяршої Церкви, хай у власних єпархіях надають правову силу дисциплінарним законам та іншим синодальним рішенням, які не виходять поза їх компетенцію; якщо ж ці закони або рішення, затверджені Апостольським Престолом, то вони мають правову силу повсюдно.
TITULUS V: DE ECCLESIIS ARCHIEPISCOPALIBUS MAIORIBUS — Титул V: ВЕРХОВНІ АРХІЄПИСКОПСЬКІ ЦЕРКВИ. – Can. 151.-154.
§ 2. Post acceptationem electi Synodus Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris per litteras synodicas Romanum Pontificem certiorem facere debet de electione canonice peracta; ipse vero electus per litteras manu propria subscriptas expostulare debet a Romano Pontifice suae electionis confirmationem.
§ 3. Obtenta confirmatione electus coram Synodo Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris emittere debet professionem fidei et promissionem fideliter officium suum implendi, deinde procedatur ad eius proclamationem et inthronizationem; si vero electus nondum est Episcopus ordinatus, inthronizatio valide fieri non potest, antequam electus ordinationem episcopalem suscepit.
§ 4. Si vero confirmatio denegatur, nova electio fiat intra tempus a Romano Pontifice statutum.
§ 2. Після того, як обраний прийняв вибір, Синод Єпископів верховної архієпископської Церкви повинен синодальним листом повідомити Римського Архієрея про проведення виборів згідно з канонічним правом; але й сам обраний власноручно підписаним листом має просити у Римського Архієрея затвердження свого обрання.
§ 3. Після одержання затвердження обраний повинен перед Синодом Єпископів верховної архієпископської Церкви скласти визнання віри й обітницю ревно виконувати свій уряд, потїм слід приступити до його проголошення та інтронізації; якщо ж обраний ще не є висвяченим Єпископом, тоді інтронізація не може відбутись правосильно, поки обраний не одержить єпископського свячення.
§ 4. Якщо у затвердженні відмовлено, то нові вибори повинні відбутись протягом часу, встановленого Римським Архієреєм.
TITULUS VI: DE ECCLESIIS METROPOLITANIS CETERISQUE ECCLESIIS SUI IURIS — Титул VІ: МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ ТА ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА. – Can. 155.-176.
CAPUT I — DE ECCLESIIS METROPOLITANIS SUI IURIS;
ГЛАВА І — МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
§ 2. Solius supremae Ecclesiae auctoritatis est Ecclesias metropolitanas sui iuris erigere, immutare et supprimere earumque territorium certis finibus circumscribere.
§ 2. Лише найвища влада Церкви має право засновувати митрополичі Церкви свого права, змінювати, скасовувати й окреслювати їх територію певними границями.
§ 2. Ante pallii impositionem Metropolita non potest Consilium Hierarcharum convocare et Episcopos ordinare.
§ 2. Перед наданням паліюму Митрополит не може скликати Раду Ієрархів і висвячувати Єпископів.
§ 2. Potestas Metropolitae et Consilii Hierarcharum valide exercetur solummodo intra fines territorii Ecclesiae metropolitanae sui iuris.
§ 3. In omnibus negotiis iuridicis Ecclesiae metropolitanae sui iuris Metropolita eiusdem personam gerit.
§ 2. Влада Митрополита і Ради Ієрархів правосильно здійснюється лише в межах території митрополичої Церкви свого права.
§ 3. У всіх справах правового характеру митрополичої Церкви свого права Митрополит виступає від її імені.
§ 2. Metropolita in eparchia sibi concredita eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
§ 2. Митрополит у довіреній йому єпархії має ті самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ у своїй.
1° Episcopos eiusdem Ecclesiae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare;
2° Consilium Hierarcharum ad normam iuris convocare, quaestiones in eodem tractandas opportune instruere, eidem praeesse atque id transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam in eparchiis peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° nominare Administratorem eparchiae in casu, de quo in can. 221, n. 4;
7° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
8° Romani Pontificis acta cum Episcopis eparchialibus aliisque, ad quos pertinent, communicare, nisi Sedes Apostolica directe providit, et praescriptorum, quae in his actis continentur, fidelem exsecutionem curare.
1° висвячувати й інтронізувати Єпископів цієї Церкви протягом часу, визначе-ного правом;
2° скликати Раду Ієрархів згідно з приписами права, належно підготовляти питання, які на ній слід розглядати, головувати на ній, переносити її, відкладати, припи-няти і розпускати;
3° утворити митрополичий трибунал;
4° наглядати, щоб точно зберігалась віра і церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію в єпархіях, якщо її занедбав єпархіяльний Єпископ;
6° призначати Адміністратора єпархії у випадку, про який мова в кан. 221, ч. 4;
7° іменувати або затвердити того, хто законно був представлений або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом часу, встановленого законом, не маючи поважної причини, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на нагадування, занедбав його іменувати;
8° доводити до відома єпархіяльних Єпископів та інших, кого це стосується, акти Римського Архієрея, якщо Апостольський Престол цього прямо не застеріг, і дбати про сумлінне виконання приписів, які містяться в цих актах.
§ 2. Suffragium deliberativum in Consilio Hierarcharum habent Episcopi eparchiales et Episcopi coadiutores; ceteri vero Episcopi Ecclesiae metropolitanae sui iuris hoc suffragium habere possunt, si hoc in iure particulari expresse statuitur.
§ 2. Вирішальний голос на Раді Ієрархів мають єпархіяльні Єпископи й Єпископи коад’ютори; інші Єпископи митрополичої Церкви свого права можуть мати такий голос, якщо так виразно постановляє партикулярне право.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Consilio Hierarcharum; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui suffragium deliberativum habent et in loco designato initio sessionum Consilii praesentes sunt.
§ 3. Nemo ex Consilii Hierarcharum membris procuratorem sui loco mittere potest nec quisquam plura suffragia habet.
§ 4. Consilio Hierarcharum incohato nemini eorum, qui interesse debent, licet discedere nisi iusta de causa a Consilii praeside approbata.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує поважна перешкода, повинен письмово повідомити Раду Ієрархів про свої причини; вирішити про законність перешкоди є справою Єпископів, які мають вирішальний голос і є присутніми у призначеному місці на початку засідань Ради.
§ 3. Ніхто з членів Ради Ієрархів не може послати замість себе уповноваженого і ніхто немає кілька голосів.
§ 4. Коли розпочалась Рада Ієрархів, ніхто з тих, хто повинен брати в ній участь, не може відлучатись, хіба що з виправданої причини, схваленої головою Ради.
§ 2. Consilium Hierarcharum negotia. decidit ad partem absolute maiorem suffragiorum eorum, qui suffragium deliberativum habent et praesentes sunt.
§ 2. Рада Ієрархів вирішує справи абсолютною більшістю голосів тих, що мають вирішальний голос і є присутні.
§ 2. De legibus et normis a Consilio Hierarcharum latis Metropolita Sedem Apostolicam quam primum certiorem faciat nec leges ac normae valide promulgari possunt, antequam Metropolita notitiam a Sede Apostolica scripto datam habuit de Consilii actorum receptione; etiam de ceteris in Consilio Hierarcharum gestis Metropolita Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 3. Metropolitae est curare promulgationem legum et publicationem decisionum Consilii Hierarcharum.
§ 4. Firmis canonibus, in quibus expresse de actibus administrativis Metropolitae, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, agitur, eius est etiam illos actus administrativos ponere, qui iure communi superiori auctoritati administrativae Ecclesiae sui iuris committuntur, de consensu tamen Consilii Hierarcharum.
§ 2. Про закони і норми, видані Радою Ієрархів, Митрополит має якнайскоріше повідомити Апостольський Престол, а закони і норми не можуть бути правосильно оприлюдненими, поки Митрополит не отримає письмового повідомлення з Апостольського Престолу про одержання актів Ради; Митрополит також повинен повідомити Апостольський Престол про все інше, що відбувалося на Раді Ієрархів.
§ 3. До Митрополита належить подбати про проголошення законів і оприлюд-нен-ня рішень Ради Ієрархів.
§ 4. Дотримуючись канонів, в яких виразно йдеться про адміністративні акти Митрополита, котрий очолює митрополичу Церкву свого права, до нього належить також укладати такі адміністративні акти, які на підставі загального права доручаються вищій адміністративній владі Церкви свого права, але за згодою Ради Ієрархів.
1° Administrator Ecclesiae metropolitanae sui iuris est Episcopus eparchialis eiusdem Ecclesiae ordinatione episcopali senior, qui quam primum Romanum Pontificem de sedis metropolitanae vacatione certiorem faciat;
2° ad Administratorem Ecclesiae metropolitanae sui iuris transit potestas ordinaria Metropolitae eis omnibus exclusis, quae agi non possunt nisi de consensu Consilii Hierarcharum;
3° sede metropolitana vacante nihil innovetur.
§ 2. Sede metropolitana in his Ecclesiis impedita serventur ea, quae de Sede patriarchali impedita in can. 132, § 1 statuta sunt; quae ibidem de Patriarcha dicuntur, Metropolitae competunt.
§ 3. Circa sedem vacantem vel impeditam eparchiae Metropolitae serventur cann. 221 - 233.
1° Адміністратором митрополичої Церкви свого права стає єпархіяльний Єпископ цієї Церкви, найстарший єпископським свяченням, який повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про вакантність митрополичого престолу;
2° до Адміністратора митрополичої Церкви свого права переходить звичайна влада Митрополита, за винятком усього того, чого не можна чинити без згоди Ради Ієрархів;
3° коли митрополичий престол вакантний, не слід уводити нічого нового.
§ 2. Коли митрополичий престол у цих Церквах зазнає перешкоди, слід дотримуватись того, що постановлено в кан. 132, § 1про патріярший престол, який зазнає перешкоди; те, що там мовиться про Патріярха, стосується Митрополита.
§ 3. Щодо престолу єпархії Митрополита, який став вакантним або зазнав перешкоди, слід дотримуватись приписів канн. 221-233.
CAPUT II — DE CETERIS ECCLESIIS SUI IURIS;
ГЛАВА ІІ — ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
TITULUS VII: DE EPARCHIIS ET DE EPISCOPIS — ТИТУЛ VІІ: ЄПАРХІЇ І ЄПИСКОПИ. – Can. 177.-310.
CAPUT I — DE EPISCOPIS;
ГЛАВА І — ЄПИСКОПИ
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione eparchiarum intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis servandus est can. 85, § 1; in ceteris casibus eparchiarum erectio, immutatio et suppressio competit soli Sedi Apostolicae.
§ 2. У заснуванні, змінюванні і скасуванні єпархій в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 1; в інших випадках заснування, змінювання і скасування єпархій належить тільки до Апостольського Престолу.
Art. I — DE ELECTIONE EPISCOPORUM;
Арт. І: Вибори Єпископів
1° firma fide, bonis moribus, pietate, animarum zelo et prudentia praestans;
2° bona existimatione gaudens;
3° vinculo matrimonii non ligatus;
4° annos natus saltem triginta quinque;
5° a quinquennio saltem in ordine presbyteratus constitutus;
6° in aliqua scientia sacra doctor vel licentiatus vel saltem peritus.
1° відзначався міцною вірою, добрими звичаями, побожністю, ревністю за спасіння душ і розсудливістю;
2° мав добру славу;
3° був неодружений;
4° мав щонайменше тридцять пbr>
5° перебував принаймні пbr>
6° був доктором або ліценціятом або принаймні знавцем якоїсь святої науки.
§ 2. Ceteri Episcopi a Romano Pontifice nominantur firmis cann. 149 et 168.
§ 2. Усіх інших Єпископів іменує Римський Архієрей з дотриманням приписів канн. 149 і 168.
§ 2. Episcopi de informationibus Patriarcham tempore opportuno ante Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis convocationem certiorem faciant; Patriarcha vero propriis, si casus fert, additis informationibus rem ad omnia Synodi membra mittat.
§ 3. Nisi ius particulare a Romano Pontifice approbatum aliud fert, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis nomina candidatorum examinet et secreto scrutinio elenchum candidatorum componat, qui per Patriarcham ad Sedem Apostolicam mittatur ad assensum Romani Pontificis obtinendum.
§ 4. Assensus Romani Pontificis semel praestitus pro singulis candidatis valet, donec explicite revocatus erit, quo in casu nomen candidati ex elencho expungendum est.
§ 2. Єпископи повинні ознайомити Патріярха з відомостями у відповідний час перед скликанням Синоду Єпископів патріяршої Церкви; а Патріярх, додавши власні відомості, якщо цього вимагає випадок, має відправити справу всім членам Синоду.
§ 3. Якщо партикулярне право, затверджене Римським Архієреєм, не велить щось інше, Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен розглянути докладно імена кандидатів і на підставі таємного голосування скласти список, який слід послати через Патріярха до Апостольського Престолу для одержання згоди Римського Архієрея.
§ 4. Згода Римського Архієрея, раз дана для окремих кандидатів, має силу, поки не буде виразно відкликана, у такому випадку ім’я кандидата треба викреслити із списка.
§ 2. Episcopi, quem prae ceteris dignum et idoneum coram Domino censent, libere eligant.
§ 3. Ad electionem requiritur pars absolute maior suffragiorum eorum, qui praesentes sunt; post tria inefficacia scrutinia suffragia feruntur in quarto scrutinio super eis duobus tantummodo candidatis, qui in tertio scrutinio maiorem partem suffragiorum receperunt.
§ 4. Si in tertio aut quarto scrutinio ob paritatem suffragiorum non constat, quis sit candidatus pro novo scrutinio vel quis electus sit, paritas dirimatur in favorem eius, qui est ordinatione presbyterali senior; si nemo ordinatione presbyterali alios praecedit, qui est aetate senior.
§ 2. Єпископи повинні вільно вибрати того, кого перед Богом вважають достойним і здатним порівняно з іншими.
§ 3. Для обрання вимагається абсолютна більшість голосів тих, що є присутніми, після трьох безрезультатних голосувань проводиться голосування четвертий раз тільки щодо двох кандидатів, які в третьому голосуванні отримали більшість голосів.
§ 4. Якщо у третьому або четвертому голосуванні через рівність голосів не відомо, хто став кандидатом для нового голосування або хто був обраний, рівність голосів повинна вирішуватись на користь того, хто старший пресвітерським свяченням, якщо ж ніхто не випереджає інших пресвітерським свяченням, обирається той, хто старший за віком.
§ 2. Si electus electionem acceptavit, Patriarcha de acceptatione electionis atque de die proclamationis statim Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 2. Якщо обраний прийняв вибір, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про прийняття вибору і про день оголошення.
§ 2. Obtento assensu Romani Pontificis Patriarcha sub secreto electionem intimet electo et ad normam can. 184, § 2 agat.
§ 2. Одержавши згоду Римського Архієрея, Патріярх таємно повинен повідомити обраного про обрання і діяти згідно з приписами кан. 184, § 2.
§ 2. Scrutatores secreto servato litteras Episcoporum aperiant, suffragia numerent et relationi scripto datae de peracto scrutinio una cum Patriarcha subscribant.
§ 3. Si quis ex candidatis in hoc unico scrutinio partem absolute maiorem suffragiorum Synodi membrorum obtinuit, electus habeatur et Patriarcha ad normam can. 184 vel 185 procedat; secus Patriarcha rem ad Sedem Apostolicam deferat.
§ 2. Рахівники голосів мають, зберігаючи таємницю, відкривати листи Єпископів, підрахувати голоси і разом з Патріярхом підписати письмовий звіт про проведення виборів.
§ 3. Якщо хтось з кандидатів під час цього єдиного голосування одержав абсолютну більшість голосів членів Синоду, повинен вважатися обраним, а Патріярх повинен далі діяти згідно з приписами кан. 184 або 185, інакше Патріярх має передати справу Апостольському Престолові.
§ 2. Candidatus ante ordinationem episcopalem emittat professionem fidei necnon promissionem oboedientiae erga Romanum Pontificem et in Ecclesiis patriarchalibus etiam promissionem oboedientiae erga Patriarcham in eis, in quibus Patriarchae ad normam iuris subiectus est.
§ 2. Перед єпископським свяченням кандидат повинен скласти визнання віри й обітницю послуху Римському Архієреєві, а в патріярших Церквах також обітницю послуху Патріярхові в тому, в чому він підлягає Патріярхові згідно з приписом права.
§ 2. Episcopus eparchialis intra quattuor menses a sua electione vel nominatione computandos debet possessionem canonicam eparchiae capere.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен канонічно перебрати єпархію протягом чотирьох місяців від його виборів або іменування.
§ 2. De peracta inthronizatione documentum conficiatur ab ipso Episcopo eparchiali una cum cancellario et saltem duobus testibus subscribendum et in archivo curiae eparchialis asservandum.
§ 3. Ante inthronizationem Episcopus in regimen eparchiae neque per se neque per alios nec ullo titulo se ingerat; si vero aliquod officium in eparchia habet, illud retinere et exercere potest.
§ 2. Про завершену інтронізацію повинен бути виготовлений документ, який підписаний самим єпархіяльним Єпископом разом з канцлером і двома свідками, має зберігатись в архіві єпархіяльної курії.
§ 3. До інтронізації Єпископ не повинен втручатися в управління єпархією жодним титулом ні сам, ні через інших, коли ж він має якийсь уряд в єпархії, може його затримати й виконувати.
Art. II — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS EPISCOPORUM EPARCHIALIUM;
Арт. ІІ: Права і обов’язки єпархіяльних Єпископів
§ 2. Potestatem legislativam exercet Episcopus eparchialis ipse per se; potestatem exsecutivam exercet sive per se sive per Protosyncellum vel Syncellos; potestatem iudicialem sive per se sive per Vicarium iudicialem et iudices.
§ 2. Законодавчу владу єпархіяльний Єпископ виконує сам особисто, виконавчу владу виконує сам або через Протосинкела або Синкелів, судову владу виконує сам або через судового Вікарія і суддів.
§ 2. Speciali modo curet Episcopus eparchialis, ut omnes christifideles suae curae commissi unitatem inter christianos foveant secundum principia ab Ecclesia approbata.
§ 3. Episcopus eparchialis commendatos sibi in Domino habeat non baptizatos et curet, ut et eis ex testimonio christifidelium in communione ecclesiastica viventium eluceat caritas Christi.
§ 4. Episcopus eparchialis speciali sollicitudine prosequatur presbyteros, quos tamquam adiutores et consiliarios audiat, eorum iura tueatur et curet, ut obligationes suo statui proprias impleant eisdemque praesto sint media et institutiones, quibus ad vitam spiritualem et intellectualem fovendam egent.
§ 5. Curet Episcopus eparchialis, ut clericorum eorumque familiae, si coniugati sunt, congruae sustentationi atque congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae ad normam iuris provideatur.
§ 2. Особливо має старатися єпархіяльний Єпископ, щоб усі вірні, доручені його опіці, підтримували єдність між християнами відповідно до засад, схвалених Церквою.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен вважати, що йому доручено в Бозі неохрещених, і старатися, щоб і їм засяяла Христова любов завдяки свідченню вірних, які живуть у церковній спільноті.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ повинен проявляти особливу турботу про пресвітерів, до яких повинен прислухатися як помічників і дорадників, захищати їхні права і дбати, щоб вони виконували обов’язки, властиві їхньому станові, і мали до своїх послуг засоби й установи, необхідні для духовного й інтелектуального розвитку.
§ 5. Єпархіяльний Єпископ має дбати, щоб священнослужителі та їхні родини, якщо вони одружені, мали достатнє утримання і належне забезпечення та соціяльну захищеність, як також лікарську допомогу, згідно з приписами права.
§ 2. Spiritualibus necessitatibus horum christifidelium Episcopus eparchialis provideat, si fieri potest, per presbyteros vel parochos eiusdem Ecclesiae sui iuris ac christifideles aut etiam per Syncellum ad curam horum christifidelium constitutum.
§ 3. Episcopi eparchiales, qui huiusmodi presbyteros, parochos vel Syncellos ad curam christifidelium Ecclesiarum patriarchalium constituunt, rationes cum Patriarchis, quorum interest, ineant et illis consentientibus propria auctoritate agant certiore quam primum facta Sede Apostolica; si vero Patriarchae quacumque de causa dissentiunt, res ad Sedem Apostolicam deferatur.
§ 2. Про духовні потреби цих вірних єпархіяльний Єпископ повинен дбати, по змозі, через пресвітерів або парохів цієї Церкви свого права і вірних або також через Синкела, поставленого для опіки над цими вірними.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, які ставлять того роду пресвітерів, парохів або Синкелів для опіки над вірними патріярших Церков, повинні встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою, якнайскоріше повідомивши Апостольський Престол, якщо Патріярхи з якоїсь причини не погоджуються, тоді справа повинна бути передана Апостольському Престолові.
§ 2. Integritatem et unitatem fidei Episcopus eparchialis firmiter tueatur.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має міцно захищати цілісність і єдність віри.
§ 2. Curet Episcopus eparchialis, ut in propria ecclesia cathedrali celebretur saltem pars laudum divinarum, etiam cottidie, secundum legitimas consuetudines propriae Ecclesiae sui iuris; item, ut in qualibet paroecia pro viribus diebus dominicis et festis atque praecipuis sollemnitatibus earumque vigiliis laudes divinae celebrentur.
§ 3. Episcopus eparchialis frequenter praesit laudibus divinis in ecclesia cathedrali aliave ecclesia praesertim diebus festis de praecepto aliisque sollemnitatibus, in quibus partem habet notabilis populi pars.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має старатися, щоб у власній катедральній церкві відправлялась принаймні частина церковного правила, навіть щоденно, згідно з законними звичаями власної Церкви свого права, також, щоб у кожній парафії в міру сил відслужувалось церковне правило в неділі і свята, головніші врочистості та їхні навечір’я.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен часто очолювати церковне правило в катедральній церкві та в інших церквах, особливо в приписані свята та інші врочистості, в яких бере участь значна кількість народу.
§ 2. Vigilet Episcopus eparchialis, ne abusus in disciplinam ecclesiasticam irrepant praesertim circa verbi Dei ministerium, celebrationem sacramentorum et sacramentalium, cultum Dei et Sanctorum, exsecutionem piarum voluntatum.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має наглядати, щоб до церковної дисципліни не проникло зловживання, особливо щодо служіння слова Божого, уділяння святих Тайн і сакраменталій, культу Бога і Святих, виконування побожних записів.
§ 2. Urgeat Episcopus eparchialis obligationem, qua tenentur christifideles ad apostolatum pro sua quisque condicione et aptitudine exercendum, atque eos adhortetur, ut varia opera apostolatus secundum necessitates loci et temporis participent et adiuvent.
§ 3. Consociationes christifidelium, quae finem spiritualem directe aut indirecte persequuntur, Episcopus eparchialis promoveat eas, si id expedit, erigendo, approbando, laudando vel commendando ad normam iuris.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен нагадувати вірним про обов’язок займатись апостольством, відповідно до становища і здібностей кожного, і заохочувати їх до участі і підтримування апостольських справ з урахуванням потреб місця і часу.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ має допомагати, якщо це корисно, товариствам вірних, які безпосередньо або посередньо ставлять перед собою духовну мету, засновуючи їх, затверджуючи, схвалюючи або рекомендуючи згідно з приписом права.
§ 2. Praeterquam causa obligationum, quae legitime absentiam a propria eparchia requirunt, Episcopus eparchialis ab eparchia iusta de causa quotannis abesse potest non ultra mensem continuum aut intermissum, dummodo cautum sit, ne ex ipsius absentia eparchia quicquam detrimenti capiat.
§ 3. Diebus vero praecipuarum sollemnitatum iure particulari secundum traditionem propriae Ecelesiae sui iuris statutarum Episcopus eparchialis a propria eparchia ne absit nisi gravi de causa.
§ 4. Si Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercens ultra sex menses ab eparchia sibi concredita illegitime afuit, Patriarcha rem ad Romanum Pontificem statim deferat; in ceteris casibus hoc faciat Metropolita, vel, si ipse Metropolita illegitime afuit, Episcopus eparchialis ordinatione episcopali senior eidem Metropolitae subiectus.
§ 2. За винятком виконування обов’язків, які вимагають законного перебування поза власною єпархією, єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини перебувати поза нею не більше місяця, без перерви або з перервою, якщо є певність, що через його відсутність єпархія не зазнає будь-якої шкоди.
§ 3. У дні головніших врочистостей, встановлених партикулярним правом відповідно до традиції власної Церкви свого права, єпархіяльний Єпископ не повинен віддалятися від власної Єпархії, хіба що з поважної причини.
§ 4. Якби єпархіяльний Єпископ, виконуючи свою владу в межах території патріяршої Церкви, перебував незаконно поза довіреною йому єпархією більше шести місяців, тоді Патріярх повинен негайно передати справу Римському Архієреєві, в інших випадках повинен це зробити Митрополит або, якщо сам Митрополит був незаконно відсутній, то єпархіяльний Єпископ, найстаріший єпископським свяченням, підлеглий цьому Митрополитові.
§ 2. Visitationi canonicae Episcopi eparchialis obnoxiae sunt personae, instituta catholica, res et loca sacra, quae intra fines eparchiae sunt.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum necnon societatum vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis eorumque domus Episcopus eparchialis visitare potest tantum in casibus iure expressis.
§ 2. Канонічній візитації єпархіяльного Єпископа підлягають особи, католицькі інститути, речі і святі місця, які знаходяться в межах єпархії.
§ 3. Членів чернечих інститутів і товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права та їх доми єпархіяльний Єпископ може візитувати лише у випадках чітко висловлених законом.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis eandem relationem Sedi Apostolicae facere debent et, si de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis vel Ecclesiae metropolitanae sui iuris agitur, exemplar relationis Patriarchae vel Metropolitae quam primum mittant.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи що п’ять років повинні представляти такий звіт Апостольському Престолові і, якщо йдеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви або митрополичої Церкви свого права, то вони мають вислати якнайскоріше примірник звіту Патріярхові або Митрополитові.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis per se vel, si legitime sunt impediti, per alium visitationem ad Urbem peragere debent; si vero de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis agitur, optandum est, ut visitatio saltem aliquoties una cum Patriarcha fiat.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи повинні раз на п’ять років або самі особисто або, якщо мають законну перешкоду, то через когось іншого відвідати Рим, якщо ж ідеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви, то бажано, щоб відвідування відбувалось принаймні деколи разом з Патріярхом.
§ 2. Episcopus eparchialis commemorandus est ab omnibus clericis in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum.
§ 2. Єпархіяльного Єпископа повинні згадувати всі священнослужителі у Божественній Літургії і церковному правилі, згідно з приписами літургічних книг.
§ 2. Renuntiatio ab officio Episcopi eparchialis exhibenda est Patriarchae, si de Episcopo eparchiali intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercente agitur; in ceteris casibus renuntiatio Romano Pontifici exhibenda est et praeterea, si Episcopus ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, Patriarchas quam primum notificanda.
§ 3. Ad acceptationem renuntiationis Patriarcha indiget consensu Synodi permanentis, nisi praecessit invitatio ad renuntiandum a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis facta.
§ 2. Зречення уряду єпархіяльним Єпископом має бути подане Патріярхові, якщо йдеться про єпархіяльного Єпископа, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, в інших випадках – Римському Архієреєві і, крім того, якщо Єпископ належить до патріяршої Церкви, слід якнайскоріше повідомити про це Патріярха.
§ 3. Для прийняття зречення Патріярх потребує згоди постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів патріяршої Церкви раніше сам попросив про зречення.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilium Hierarcharum curare debet, ut congruae et dignae Episcopi emeriti sustentationi provideatur, attenta quidem primaria obligatione, qua tenetur eparchia, cui inservivit.
§ 2. Синод Єпископів або Рада Ієрархів патріяршої Церкви повинні подбати про забезпечення вислуженому Єпископові належного і достойного утримання, маючи на увазі в першу чергу обов’язок, який покладається в цьому відношенні на єпархію, якій він служив.
Art. III — DE EPISCOPIS COADIUTORIBUS ET DE EPISCOPIS AUXILIARIBUS;
Арт. ІІІ: Єпископи коад’ютори і Єпископи помічники
§ 2. Gravioribus in adiunctis, etiam indolis personalis, constitui potest ex officio Episcopus coadiutor cum iure successionis specialibus potestatibus praeditus.
§ 2. У важливіщих обставинах, також персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад’ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями.
§ 2. Iura et obligationes Episcopi coadiutoris a Patriarcha constituti determinat ipse Patriarcha consulta Synodo permanenti; si vero de Episcopo coadiutore omnibus iuribus et obligationibus Episcopi eparchialis instruendo agitur, requiritur consensus Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Iura et obligationes Episcopi auxiliaris ea sunt, quae iure communi statuuntur.
§ 2. Права й обов’язки Єпископа коад’ютора, поставленого Патріярхом, визначає сам Патріярх за порадою постійного Синоду, якщо йдеться про наділення Єпископа коад’ютора всіма правами й обов’язками єпархіяльного Єпископа, вимагається згода Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Права й обов’язки Єпископа помічника є такими, які встановлені загальним правом.
§ 2. Episcopus coadiutor debet praeterea litteras de provisione canonica ostendere collegio consultorum eparchialium.
§ 3. Si vero Episcopus.eparchialis plene est impeditus, sufficit, ut Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris litteras de provisione canonica ostendant collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Ostensioni litterarum de provisione canonica adesse debet cancellarius, qui rem in acta referat.
§ 2. Єпископ коад’ютор, крім того, повинен пред’явити її колегії єпархіяльних радників.
§ 3. Якщо єпархіяльний Єпископ вповні перешкоджений, то вистачає, щоб Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник показали грамоту про своє канонічне призначення колегії єпархіяльних радників.
§ 4. При пред’явленні грамоти повинен бути присутнім канцлер курії, який має написати протокол.
§ 2. Episcopus eparchialis firma § 1 nominet Episcopum auxiliarem Protosyncellum; si tamen plures sunt, unum ex eis nominet Protosyncellum, alios vero Syncellos.
§ 3. Episcopus eparchialis in perpendendis causis maioris momenti praesertim indolis pastoralis Episcopos auxiliares prae ceteris consulat.
§ 4. Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris eo, quod in partem sollicitudinis Episcopi eparchialis vocati sunt, ita officium suum exerceant, ut in omnibus negotiis unanima consensione cum ipso agant.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ, згідно з § 1, повинен іменувати Єпископа помічника Протосинкелом, якщо ж їх більше, то одного з них має іменувати Протосинкелом, а інших – Синкелами.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ у розгляді важливіщих справ, особливо душпастирського характеру, повинен радитись передусім з Єпископами помічниками.
§ 4. Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник з уваги на те, що вони покликані брати участь у турботах єпархіяльного Єпископа, повинні так сповняти свій уряд, щоб діяти з ним з повною одностайністю в усіх справах.
§ 2. Quae episcopalia iura et functiones Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris possunt et volunt exercere, Episcopus eparchialis habitualiter aliis ne committat.
§ 2. Єпископські права і функції, які можуть і бажають виконувати Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник, єпархіяльний Єпископ не повинен доручати на постійно іншим.
Art. IV — DE SEDE EPARCHIALI VACANTE VEL IMPRDITA;
Арт. ІV: Вакантність єпархіяльного престолу або перешкода в його діяльності
1° Patriarcha de sedis eparchialis vacatione quam primum certiorem faciat Sedem Apostolicam;
2° usque ad nominationem Administratoris eparchiae potestas ordinaria Episcopi eparchialis transit ad Patriarcham, nisi aliter iure particulari Ecclesiae patriarchalis vel a Romano Pontifice provisum est;
3° Patriarchae est nominare Administratorem eparchiae intra mensem utilem ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandum consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; elapso inutiliter mense, Administratoris nominatio ad Sedem Apostolicam devolvitur;
4° Administrator eparchiae emissa coram Patriarcha professione fidei potestatem obtinet non exercendam tamen nisi capta possessione canonica officii, quae fit ostendendo litteras eius nominationis collegio consultorum eparchialium;
5° Patriarchae est curare, ut sedi eparchiali vacanti quam primum nec ultra terminos iure communi statutos dignus idoneusque Episcopus eparchialis detur.
1° Патріярх повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол про вакантність єпархіяльного престолу,
2° аж до іменування Адміністратора єпархії звичайна влада єпархіяльного Єпископа переходить до Патріярха, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви або Римський Архієрей встановлять інакше,
3° Патріярх повинен іменувати Адміністратора єпархії протягом корисного місяця від одержання відомості про вакантність, порадившись з Єпископами патріяршої курії, якщо вони є, в противному разі порадившись з постійним Синодом, якщо місяць мине безкорисно, тоді іменування Адміністратора переходить до Апостольського Престолу,
4° Адміністратор єпархії, склавши перед Патріярхом визнання віри, одержує владу, яку, однак, може виконувати тільки після канонічного прийняття уряду, яке відбувається через пред’явлення колегії єпархіяльних радників грамоти про його іменування,
5° Обов’язком Патріярха є подбати, щоб вакантний престол одержав достойного і відповідного єпархіяльного Єпископа якнайскоріше і не пізніше термінів, установлених загальним правом.
1° Metropolita, secus ille, qui ad normam can. 271, § 5 collegio consultorum eparchialium praeest, Sedem Apostolicam et, si de eparchia Ecclesiae patriarchalis agitur, etiam Patriarcham quam primum de sedis eparchialis vacatione certiorem faciat;
2° regimen eparchiae, nisi a Sede Apostolica aliter provisum est, usque ad constitutionem Administratoris eparchiae transit ad Episcopum auxiliarem vel, si plures sunt, ad Episcopum auxiliarem ordinatione episcopali seniorem vel, si Episcopus auxiliaris non habetur, ad collegium consultorum eparchialium; praedicti eparchiam interim regunt potestate, quam ius commune Protosyncello agnoscit;
3° collegium consultorum eparchialium intra octo dies ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandos debet Administratorem eparchiae eligere, sed ad validitatem electionis requiritur pars absolute maior suffragiorum membrorum eiusdem collegii;
4° si intra octo dies Administrator eparchiae electus non est vel si electus condicionibus in can. 227, § 2 ad validitatem electionis requisitis caret, nominatio Administratoris eparchiae devolvitur ad Metropolitam vel, si hic deest vel est impeditus, ad Sedem Apostolicam;
5° Administrator eparchiae legitime electus vel nominatus statim potestatem obtinet neque indiget ulla confirmatione; de sua electione vel ex parte Metropolitae nominatione quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
1° Митрополит або той, хто, згідно з приписом кан. 271, § 5, очолює колегію єпархіяльних радників, повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо йдеться про єпархію патріяршої Церкви, також Патріярха про вакантність єпархіяльного престолу,
2° керівництво єпархією аж до призначення Адміністратора єпархії, хіба що Апостольським Престолом вирішено інакше, переходить до Єпископа помічника або, якщо їх більше, до найстаріщого з них єпископським свяченням або, якщо немає Єпископа помічника, тоді до колегії єпархіяльних радників, вищезгадані тимчасово керують єпархією на підставі влади, яку загальне право визнає за Протосинкелом,
3° колегія єпархіяльних радників протягом восьми днів від одержання відомості про вакантність єпархіяльного престолу повинна вибрати Адміністратора єпархії, але для правосильності виборів вимагається абсолютна більшість голосів членів цієї колегії,
4° якщо протягом восьми днів не було обрано Адміністратора єпархії або якщо обраний не відповідає умовам, які вимагаються в кан. 227, § 2 для правосильності виборів, тоді іменування Адміністратора єпархії переходить до Митрополита або, якщо такого немає, або він зазнає перешкоди, – до Апостольського Престолу.
5° Адміністратор єпархії, законно обраний або іменований, зразу приймає владу і не потребує ніякого затвердження, про своє обрання або іменування з боку Митрополита він повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, тоді також – Патріярха.
1° Administratoris eparchiae iura et obligationes habet;
2° privilegia honorifica Episcoporum eparchialium conservat;
3° reditus prioris officii integros percipit.
1° має права й обов’язки Адміністратора єпархії,
2° зберігає почесні привілеї єпархіяльних Єпископів,
3° повністю користується доходами попереднього уряду.
1° Episcopi ordinati;
2° in eparchia Patriarchae constituti;
3° in eparchia intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita constituti, donec Administrator eparchiae possessionem canonicam sui officii ceperit.
§ 2. Quae a Protosyncello et Syncellis, qui sede eparchiali vacante statim ab officio cessant, legitime gesta sunt, donec certam notitiam de sedis eparchialis vacatione acceperint, vim habent.
§ 3. Episcopus auxiliaris sede eparchiali vacante retinet potestates a iure quidem collatas et sub auctoritate Administratoris eparchiae exercendas, quas sede eparchiali plena ut Protosyncellus vel Syncellus habebat, nisi aliud a Sede Apostolica vel iure particulari propriae Ecclesiae patriarchalis statuitur.
1° висвяченими Єпископами,
2° поставленими в єпархії Патріярха,
3° поставленими в єпархії в межах території патріяршої Церкви, поки Адміні–стратор не прийме канонічно свого уряду.
§ 2. Зберігає свою силу те, що перед отриманням певної відомості про вакантність єпархіяльного престолу, згідно з законом здійснили Протосинкел і Синкели, які зразу залишають свій уряд унаслідок вакантності єпархіяльного престолу.
§ 3. Єпископ помічник під час вакантності єпархіяльного престолу зберігає повноваження, надані йому правом, і під владою Адміністратора єпархії має виконувати ті, які він мав як Протосинкел або Синкел, коли єпархіяльний престол був зайнятий, хіба що Апостольський Престол або партикулярне право власної патріяршої Церкви постановляють щось інакше.
§ 2. Si oeconomus eparchialis fit Administrator eparchiae, alium oeconomum eparchialem consilium a rebus oeconomicis interim eligat.
§ 2. Якщо єпархіяльний економ стає Адміністратором єпархії, тоді рада з економічних справ повинна вибрати тимчасово іншого єпархіяльного економа.
§ 2. Valide ad officium Administratoris eparchiae eligi vel nominari tantum potest Episcopus aut presbyter, qui vinculo matrimonii non est ligatus, tricesimum quintum aetatis annum explevit et ad eandem sedem eparchialem vacantem non est iam electus, nominatus vel, translatus; si hae condiciones posthabitae sunt, actus illius, qui Administrator eparchiae electus vel nominatus est, ipso iure nulli sunt.
§ 2. На уряд Адміністратора правосильно може бути обраним або іменованим лише Єпископ або пресвітер, неодружений, який закінчив тридцять п’ять років життя і не був уже на цей вакантний єпархіяльний престол обраний, іменований або перенесений, якщо ці умови не були взяті до уваги, то акти того, хто був вибраний або іменований Адміністратором, на підставі самого права є недійсні.
§ 2. Illi, qui interim eparchiae regimen curant, vetantur quidpiam agere, quod vel eparchiae vel episcopalibus iuribus praeiudicium afferre potest; speciatim prohibentur ipsi ac omnes alii, ne sive per se sive per alium documenta curiae eparchialis subtrahant, destruant vel mutent.
§ 2. Тому, хто тимчасово керує єпархією, забороняється чинити що-небудь, що могло б принести шкоду єпархії або єпископським правам, зокрема йому, як і всім іншим, не дозволяється особисто або через когось забирати з курії, нищити або змінювати документи.
1° Administrator eparchiae ius habet ad iustam remunerationem lege iuris particularis statuendam vel legitima consuetudine determinatam, quae desumi debet ex bonis eparchiae;
2° cetera emolumenta ad Episcopum eparchialem spectantia, dum sedes eparchialis vacat, futuro Episcopo eparchiali pro necessitatibus eparchiae reserventur servatis praescriptis iuris particularis, quae modum, quo emolumenta erogari debent, determinant.
1° Адміністратор єпархії має право на встановлену законом партикулярного права або визначену законним звичаєм відповідну винагороду, яку повинен отримувати з майна єпархії,
2° усі інші доходи, які належать єпархіяльному Єпископові, поки єпископський престол вакантний, застережені відповідно до потреб єпархії для майбутнього єпархіяльного Єпископа з дотриманням приписів партикулярного права, які визначають спосіб, як ці доходи слід витрачати.
§ 2. Amotio Administratoris eparchiae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis pertinet ad Patriarcham de consensu Synodi permanentis; secus vero Sedi Apostolicae reservatur.
§ 3. Post mortem, renuntiationem vel amotionem Administratoris eparchiae novus constituatur ab eadem auctoritate et eodem modo ac pro priore praescriptum est.
§ 4. Administrator eparchiae cessat ab officio capta a novo Episcopo eparchiali possessione canonica eparchiae; novus Episcopus eparchialis rationem administrationis ab eo exigere potest.
§ 2. Усунення Адміністратора єпархії в межах території патріяршої Церкви належить до Патріярха за згодою постійного Синоду, в іншому разі застерігається воно Апостольському Престолові.
§ 3. Після смерті, зречення або усунення Адміністратора єпархії повинен бути поставлений новий цією ж владою і в такий самий спосіб, як приписано для попереднього.
§ 4. Адміністратор єпархії залишає уряд після канонічного прийняття єпархії новим єпархіяльним Єпископом, новий єпархіяльний Єпископ може зажадати від нього звіту про його адміністрування.
§ 2. Ad renuntiationem vel amotionem oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante quod attinet, servandus est can. 231, §§ 1 et 2.
§ 3. Resoluto quovis modo iure oeconomi eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis novi oeconomi electio vel nominatio pertinet ad Patriarcham consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; in ceteris casibus oeconomus eligitur a collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Oeconomus eparchialis novo Episcopo eparchiali rationem reddere debet suae administrationis, qua reddita, nisi ab eodem in officio suo confirmatur, ab officio cessat.
§ 2. Щодо зречення або усунення єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, слід дотримуватись приписів кан. 231, § § 1і 2.
§ 3. Коли право єпархіяльного економа в межах території патріяршої Церкви якимсь чином припиняється, тоді вибори або іменування нового економа належать до Патріярха за порадою Єпископів патріяршої курії, якщо вона є, якщо ж ні – за порадою постійного Синоду, в інших випадках економ обирається колегією єпархіяльних радників.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен здати новому єпархіяльному Єпископові звіт про своє управління, після цього, якщо той не затверджує його на уряді, залишає уряд.
§ 2. Si iidem desunt aut impediti sunt, ne eparchiae regimen assumant, collegii consultorum eparchialium est sacerdotem eligere, qui eparchiam regat.
§ 3. Qui eparchiam intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis regendam suscepit, quam primum Patriarcham certiorem faciat de sede eparchiali impedita et de assumpto officio; in ceteris casibus certiorem faciat Sedem Apostolicam et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
§ 2. Якщо їх немає або вони зазнають перешкоди у прийнятті керівництва єпархією, до колегії єпархіяльних радників належить вибрати священика, який керував би єпархією.
§ 3. Той, хто прийняв для керівництва єпархію в межах території патріяршої Церкви, повинен якнайскоріше повідомити Патріярха про перешкоди, які має єпархіяльний престол, і про прийняття уряду, в інших випадках повинен повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, також Патріярха.
Art. V — DE ADMINISTRATORIBUS APOSTOLICIS;
Арт. V: Апостольські Адміністратори
§ 2. Iura, obligationes et privilegia Administratoris apostolici desumuntur ex litteris suae nominationis.
§ 2. Права, обов’язки і привілеї апостольського Адміністратора визначуються грамотою його іменування.
CAPUT II — DE ORGANIS EPISCOPUM EPARCHIALEM IN REGIMINE EPARCHIAE ADIUVANTIBUS;
ГЛАВА ІІ — ОРГАНИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ЄПАРХІЯЛЬНОМУ ЄПИСКОПОВІ У КЕРІВНИЦТВІ ЄПАРХІЄЮ
Art. I — DE CONVENTU EPARCHIALI;
Арт. І: Єпархіяльний собор
§ 2. Sede eparchiali vacante conventus eparchialis suspenditur ipso iure, donec novus Episcopus eparchialis de re decreverit.
§ 2. Коли єпархіяльний престол вакантний, єпархіяльний собор, згідно з самим правом, тимчасово припиняється, поки новий єпархіяльний Єпископ не вирішить цю справу.
1° Episcopus coadiutor et Episcopi auxiliares;
2° Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis ac oeconomus eparchialis;
3° consultores eparchiales;
4° rector seminarii eparchialis maioris;
5° protopresbyteri;
6° unus saltem parochus ex unoquoque districtu eligendus ab omnibus, qui ibi actu curam animarum habent, protopresbytero electioni praesidente; item eligendus est alius presbyter, qui eodem impedito eius locum teneat;
7° membra consilii presbyteralis atque aliquot delegati consilii pastoralis, si exstat, ab eodem consilio eligendi modo et numero iure particulari statutis;
8° aliquot diaconi ad normam iuris particularis electi;
9° Superiores monasteriorum sui iuris atque aliquot Superiores ceterorum institutorum vitae consecratae, quae in eparchia domum habent, eligendi modo et numero iure particulari statutis;
10° laici electi a consilio pastorali, si exstat, secus modo ab Episcopo eparchiali determinato ita, ut numerus laicorum tertiam partem membrorum conventus eparchialis non superet.
§ 2. Episcopus eparchialis, si opportunum iudicat, potest ad conventum eparchialem invitare alios quoque non exclusis personis aliarum Ecclesiarum sui iuris, quibus omnibus etiam ius suffragium ferendi concedere potest.
§ 3. Ad conventum eparchialem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
1° Єпископ коад’ютор і Єпископи помічники,
2° Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій і єпархіяльний економ,
3° єпархіяльні радники,
4° ректор вищої єпархіяльної семінарії,
5° протопресвітери,
6° принаймні один парох з кожної округи, вибраний всіма, хто там у даний момент виконує душпастирську діяльність, причому на виборах головує протопресвітер, треба також вибрати іншого пресвітера, який заступав би того у разі перешкоди,
7° члени пресвітерської ради і декілька делегатів пастирської ради, якщо вона існує, вибраних цією радою способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
8° декілька дияконів, обраних згідно з приписом партикулярного права,
9° Настоятелі монастирів свого права і декілька Настоятелів інших інститутів посвяченого життя, які мають в єпархії дім, вибраних способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
10° миряни, вибрані пастирською радою, якщо вона існує, або в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом так, щоб кількість мирян не перевищувала третини членів єпархіяльного собору.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ вважає за доцільне, може запросити на єпархіяльний собор інших, не виключаючи навіть осіб інших Церков свого права, яким усім може також надавати право голосування.
§ 3. На єпархіяльний собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
§ 2. Episcopus eparchialis tempore opportuno unam vel plures constituat commissiones, quarum est argumenta in conventu eparchiali tractanda apparare.
§ 3. Curet etiam Episcopus eparchialis, ut tempore opportuno omnibus, qui convocati sunt, argumentorum tractandorum schema tradatur.
§ 4. Propositae quaestiones omnes liberae disceptationi in sessionibus conventus eparchialis subiciantur.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно утворити одну або більше комісій, завданням яких є підготувати питання, що їх слід обговорити на єпархіяльному соборі.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен також подбати про те, щоб усім своєчасно був вручений проєкт питань, які будуть розглядатись.
§ 4. Усі запропоновані питання повинні стати предметом вільного обговорення на сесіях єпархіяльного собору.
Art. II — DE CURIA EPARCHIALI;
Арт. ІІ: Єпархіяльна курія
§ 2. Ad curiam eparchialem pertinent Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis, oeconomus eparchialis et consilium a rebus oeconomicis, cancellarius, iudices eparchiales, promotor iustitiae et defensor vinculi, notarii et aliae personae, quae ad curiae eparchialis officia recte implenda ab Episcopo eparchiali assumuntur. — § 3. Episcopus eparchialis necessitatibus vel utilitate eparchiae exigentibus alia quoque officia in curia eparchiali constituere potest.
§ 2. До складу курії входять: Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій, єпархіяльний економ, рада з економічних питань, канцлер, єпархіяльні судді, промотор справедливості, захисник вузла, нотарі та інші особи, яких єпархіяльний Єпископ добирає для належного виконування урядів єпархіяльної курії.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ, якщо цього вимагають потреби або користь єпархії, може утворити в єпархіяльній курії також інші уряди.
§ 2. Omnes, qui ad officia in curia eparchiali admittuntur, debent:
1° promissionem emittere de officio fideliter implendo secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatum;
2° secretum servare intra limites et secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatos.
§ 2. Усі, хто допускається до урядів в єпархіяльній курії, повинні:
1° дати обіцянку, що будуть сумлінно виконувати уряд, відповідно до способу, визначеного правом або єпархіяльним Єпископом,
2° зберігати таємницю в межах і відповідно до способу, визначених правом або єпархіяльним Єпископом.
1° De Protosyncello et de Syncellis — 1° Протосинкел і Синкели
§ 2. Protosyncellus et Syncellus sint sacerdotes caelibes, nisi ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris aliud statuit, quatenus fieri potest ex clericis eparchiae ascriptis, annos nati non minus triginta, in aliqua scientia sacra doctores vel licentiati vel saltem periti, sana doctrina, probitate, prudentia ac rerum gerendarum experientia commendati.
§ 3. Protosyncelli vel Syncelli officium ne conferatur Episcopi eparchialis consanguineis usque ad quartum gradum inclusive.
§ 4. Episcopus eparchialis potest Protosyncellum et Syncellos etiam ex alia eparchia vel ex alia Ecclesia sui iuris assumere de consensu tamen eorum Episcopi eparchialis.
§ 2. Протосинкел і Синкел мають бути неодруженими священиками, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє щось інше, по змозі з священнослужителів, приналежних до єпархії, які мають не менше тридцяти років життя, є докторами або ліценціятами або принаймні знавцями якоїсь галузі священного знання, відомі здоровою наукою, чесністю, розсудливістю і досвідом у веденні справ.
§ 3. Уряду Протосинкела або Синкела не слід доручати однокровним єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня включно.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ може Протосинкела і Синкелів добирати також з іншої єпархії або з іншої Церкви свого права за згодою, однак, їхнього єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Protosyncello et Syncellis intra ambitum eorum competentiae competunt etiam facultates habituales a Sede Apostolica Episcopo eparchiali concessae necnon rescriptorum Sedis Apostolicae vel Patriarchae exsecutio, nisi aliter expresse cautum est aut electa est industria personae Episcopi eparchialis.
§ 2. Протосинкелові і Синкелам в обсязі їх компетенції належать також сталі повноваження, надані Апостольським Престолом єпархіяльному Єпископові, а також виконування рескриптів Апостольського Престолу або Патріярха, хіба що виразно наказано щось інше або це сталося з уваги на особисті якості єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Sede eparchiali vacante cirra Protosyncellum et Syncellos servetur can. 224.
§ 3. Suspenso officio Episcopi eparchialis suspenditur potestas Protosyncelli et Syncellorum, nisi Episcopi ordinati sunt.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу щодо Протосинкела і Синкелів слід дотримуватись кан. 224.
§ 3. З моменту припинення уряду єпархіяльного Єпископа припиняється влада Протосинкела і Синкелів, хіба що вони є висвяченими Єпископами.
2° De cancellario aliisque notariis et de archivo curiae eparchialis — 2° Канцлер, інші нотарІ — і архів єпархіяльної курії
§ 2. Si necesse videtur, cancellario dari potest adiutor, cui nomen sit vice-cancellarii.
§ 3. Cancellarius necnon vice-cancellarius sunt ipso iure notarii curiae eparchialis.
§ 2. У разі потреби можна дати канцлерові помічника, званого віцеканцлером.
§ 3. Канцлер і віцеканцлер є тим самим нотарями єпархіяльної курії.
§ 2. Notarii debent esse integrae famae et omni suspicione maiores; in causis, quibus fama clerici in discrimen vocari potest, notarius debet esse sacerdos.
§ 2. Нотарі повинні бути людьми бездоганної репутації і поза будь-якою підозрою, у справах, в яких добра слава духовної особи може бути наражена на небезпеку, нотарем мусить бути священик.
1° conscribere acta et documenta circa decreta, dispositiones, obligationes vel alia, quae eorum operam requirunt;
2° scripto fideliter redigere ea, quae geruntur, et actis de his rebus cum indicatione loci, diei, mensis et anni subscribere;
3° acta vel documenta legitime petenti servatis servandis exhibere et eorum exemplaria cum originali conformia declarare.
1° виготовляти акти й документи, які стосуються декретів, розпоряджень, зобов’язань або інших актів, які вимагають їхньої роботи,
2° достовірно занотовувати письмово те, що відбувається, і ставити під актами про ці справи свій підпис з позначенням місця, дня, місяця та року,
3° видавати акти або документи особі, яка законно про це просить, зберігаючи правила, яких слід дотримуватись, та завіряти їхні копії, згідні з оригіналом.
§ 2. З особливою старанністю і турботливістю слід скласти список документів, які зберігаються в архіві єпархіяльної курії, з коротким їхнім описом.
§ 2. Ius est eis, quorum interest, ut documentorum, quae natura sua sunt publica quaeque ad statum suae personae pertinent, exemplar authenticum per se vel per procuratorem recipiant.
§ 2. Зацікавлені особи мають право особисто або через уповноваженого одержати автентичну копію офіційних за своїм характером документів, які стосуються їхньої особи.
§ 2. Singulis annis destruantur acta procedurarum in poenis irrogandis in materia morum, quarum rei vita cesserunt aut quae a decennio terminatae sunt, retento facti brevi summario et textu sententiae definitivae vel decreti.
§ 2. Щороку слід знищувати акти процедур у накладанні кар у справах моралі, які стосуються померлих осіб або справ, закінчених десять років тому, зберігаючи стисле зведення факту разом з текстом вироку чи декрету.
§ 2. Sede eparchiali vacante archivum secretum vel armarium secretum ne aperiantur nisi in casu verae necessitatis ab ipso Administratore eparchiae.
§ 3. Ex archivo secreto vel armario secreto documenta ne efferantur.
§ 2. Під час вакантності престолу не дозволяється відчиняти таємний архів або таємний сейф, хіба що у випадку справжньої необхідності це може зробити сам Адміністратор єпархії.
§ 3. З таємного архіву чи сейфу забороняється виносити документи.
§ 2. Ut acta et documenta ad haec archiva pertinentia inspiciantur aut efferantur, serventur normae ab Episcopo eparchiali statutae.
§ 2. Щоб користуватись актами і документами, які знаходяться в цих архівах, або виносити їх, слід дотримуватись правил, установлених єпархіяльним Єпископом.
3° De oeconomo eparchiali et de consilio a rebus oeconomicis — 3° Єпархіяльний економ і рада з економічних справ
§ 2. Oeconomus eparchialis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante ne amoveatur nisi gravi de causa ab Episcopo eparchiali aestimanda consultis collegio consultorum eparchialium atque consilio a rebus oeconomicis.
§ 3. Oeconomi eparchialis est sub Episcopi eparchialis potestate, qui eius iura ac relationes ad consilium a rebus oeconomicis pressius determinet, bona temporalia eparchiae administrare, administrationi bonorum ecclesiasticorum in tota eparchia vigilare, eorum conservationi, tutelae et incremento providere, administratorum localium neglegentiam supplere et bona ecclesiastica, quae administratore iure designato carent, per se administrare.
§ 4. Oeconomus eparchialis rationem administrationis Episcopo eparchiali quotannis et, quoties ab ipso Episcopo petitur, reddere debet; Episcopus eparchialis vero per consilium a rebus oeconomicis rationes ab oeconomo eparchiali exhibitas examinet.
§ 5. Circa obligationes oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante servandus est can. 232.
§ 2. Єпархіяльний економ іменується на час, визначений партикулярним правом, під час тривання його уряду єпархіяльний Єпископ не повинен його усувати без поважної причини і не порадившись з колегією єпархіяльних радників і радою з економічних справ.
§ 3. До єпархіяльного економа належить під владою єпархіяльного Єпископа, який повинен точно окреслити його права і відносини з радою з економічних справ, управляти дочасним майном єпархії, наглядати за управлінням дочасним церковним майном у всій єпархії, дбати про його збереження, охорону і ріст, виправляти недбайливість місцевих управителів і особисто управляти майном, яке не має законно призначеного управителя.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен щорічно подавати єпархіяльному Єпископові звіт про управління, а також скільки раз той вимагатиме, єпархіяльний Єпископ повинен через раду з економічних справ перевіряти рахунки, представлені єпархіяльним економом.
§ 5. Щодо обов’язків єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, то слід дотримуватись кан. 232.
§ 2. Oeconomus eparchialis ipso iure est membrum consilii a rebus oeconomicis.
§ 3. A consilio a rebus oeconomicis excluduntur ii, qui cum Episcopo eparchiali usque ad quartum gradum inclusive consanguinitatis vel affinitatis coniuncti sunt.
§ 4. Episcopus eparchialis in actibus maioris momenti rem oeconomicam respicientibus consilium a rebus oeconomicis audire ne praetermittat; huius autem membra tantum suffragium consultivum habent, nisi iure communi in casibus specialiter expressis vel ex documento fundationis eorum consensus exigitur.
§ 5. Praeter alia munera ipsi iure communi commissa consilii a rebus oeconomicis est quotannis rationem apparare quaestuum et erogationum, quae pro toto eparchiae regimine anno venturo praevidentur, necnon anno exeunte rationem accepti et expensi approbare.
§ 2. Єпархіяльний економ на підставі самого права є членом ради з економічних справ.
§ 3. Зі складу ради з економічних справ виключаються однокровні або свояки єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ у важливіших діях, які стосуються економіки, повинен обов’язково звертатись до ради з економічних справ, її члени мають тільки дорадчий голос, хіба що на підставі загального права у спеціяльно окреслених випадках або на підставі документа заснування потрібна їхня згода.
§ 5. Крім інших завдань, наданих їй загальним правом, до ради з економічних справ належить підготовляти щорічно зіставлення доходів і витрат, передбачених у зв’язку з цілим управлінням єпархією в наступному році, а також затвердити звіт з прибутків і видатків за минулий рік.
Art. III — DE CONSILIO PRESBYTERALI ET DE COLLEGIO CONSULTORUM EPARCHIALIUM;
Арт. ІІІ: Пресвітерська рада і колегія єпархіяльних радників
1° congrua pars membrorum ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris eligatur a sacerdotibus ipsis;
2° aliquot sacerdotes ad normam statutorum esse debent membra nata, qui scilicet ratione officii sibi demandati ad consilium pertinent;
3° Episcopo eparchiali integrum est aliquot membra libere nominare.
1° певна частина членів повинна обиратись самими священиками згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права,
2° деякі священики, згідно з правилами статутів, повинні бути постійними членами, отже, вони мають належати до ради з уваги на доручений їм уряд,
3° єпархіяльний Єпископ може вільно іменувати кількох членів.
1° omnes presbyteri eparchiae ascripti;
2° ceteri sacerdotes, qui in eparchia domicilium vel quasi-domicilium habent et simul in eiusdem eparchiae bonum aliquod munus exercent.
§ 2. Quatenus in statutis providetur, vox activa et passiva conferri potest etiam aliis sacerdotibus, qui domicilium vel quasi-domicilium in eparchia habent.
1° всі пресвітери, приналежні до єпархії,
2° інші священики, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання і рівночасно виконують для добра цієї єпархії якесь завдання.
§ 2. Якщо це передбачено статутами, то активний і пасивний голос може бути наданий також іншим священикам, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання.
§ 2. Episcopus eparchialis consilium presbyterale audiat in negotiis maioris momenti et in casibus iure communi expressis consulere debet; eius autem consensu eget solummodo in casibus iure commnni expresse determinatis firmo iure Patriarchae circa negotia eparchiae, quam ipse regit, consilium presbyterale etiam in his casibus nonnisi consulendi.
§ 3. Consilium presbyterale numquam agere potest sine Episcopo eparchiali, ad quem solum etiam cura spectat ea divulgandi, quae in ipso consilio gesta sunt.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен звертатися за порадою до пресвітерської ради у важливіших справах і радитись у випадках, окреслених загальним правом, однак її згоди потребує тільки у випадках, виразно визначених загальним правом, а за Патріярхом зберігається право лише радитись із пресвітерською радою щодо справ єпархії, якою сам керує, також у цих випадках.
§ 3. Пресвітерська рада ніколи не може діяти без єпархіяльного Єпископа, до якого одного належить також турбуватись про оприлюднення того, що відбувалось на самій раді.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium presbyterale cessat eiusque munera implentur a collegio consultorum eparchialium; intra annum a capta possessione canonica eparchiae computandum Episcopus eparchialis debet novum consilium presbyterale constituere.
§ 3. Si consilium presbyterale munus sibi in bonum eparchiae commissum non implet aut eodem graviter abutitur, Episcopus eparchialis consulto Metropolita aut, si de ipsa sede metropolitana agitur, consulto Episcopo eparchiali ordinatione episcopali seniore eidem Metropolitae subiecto illud dissolvere potest, sed intra annum novum consilium presbyterale constituere debet.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу пресвітерська рада припиняє свою діяльність, а її функції виконує колегія єпархіяльних радників, протягом року від канонічного прийняття єпархії, єпархіяльний Єпископ повинен установити нову пресвітерську раду.
§ 3. Якщо пресвітерська рада не виконує дорученого їй завдання для добра єпархії або дуже ним зловживає, єпархіяльний Єпископ може її розпустити, порадившись з Митрополитом, або, якщо йдеться про сам митрополичий престол, тоді порадившись з єпархіяльним Єпископом, найстарішим єпископським свяченням, підлеглим цьому Митрополитові, але протягом року він повинен установити нову раду.
§ 2. Collegium consultorum eparchialium ad quinquennium constituitur, quo tamen elapso munera sua propria exercere pergit, donec novum collegium constitutum erit.
§ 3. Membra collegii consultorum eparchialium debent esse numero non minus quam sex nec plus quam duodecim; si quacumque de causa intra determinatum quinquennium numerus minimus membrorum collegii iam non habetur, Episcopus eparchialis quam primum collegium nominatione novi membri integret, secus collegium valide agere non potest.
§ 4. Membra collegii consultorum eparchialium libere nominantur ab Episcopo eparchiali ex eis, qui tempore nominationis sunt membra consilii presbyteralis.
§ 5. Collegio consultorum eparchialium praeest Episcopus eparchialis; sede eparchiali vacante vel impedita is, qui interim Episcopi eparchialis locum tenet aut, si constitutus non est, sacerdos in eodem collegio sacra ordinatione senior.
§ 6. Quoties ius statuit Episcopum eparchialem indigere consensu collegii consultorum eparchialium, Patriarcha in negotiis eparchiae, quam ipse regit, sufficit, ut hoc collegium consulat.
§ 2. Колегія єпархіяльних радників встановляється на п’ять років, після чого продовжує виконувати свої завдання, поки не буде утворена нова колегія.
§ 3. Колегія єпархіяльних радників повинна налічувати не менше шести і не більше дванадцяти членів, якщо з якоїсь причини протягом визначеного п’ятиріч’я вже не буде мінімальної кількості членів колегії, тоді єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше поповнити колегію іменуванням нового члена, у противному разі колегія не може правосильно діяти.
§ 4. Членів колегії єпархіяльних радників вільно іменує єпархіяльний Єпископ з-поміж тих, хто в час іменування є членом пресвітерської ради.
§ 5. На чолі колегії єпархіяльних радників стоїть єпархіяльний Єпископ, якщо ж єпархіяльний престол стає вакантним або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то колегію очолює той, хто тимчасово заступає єпархіяльного Єпископа або до його поставлення – настарший свяченням священик у цій же колегії.
§ 6. Кожен раз, коли право вимагає, щоб єпархіяльний Єпископ мав згоду єпархіяльних радників, Патріярхові в справах єпархії, якою сам керує, вистачає запитати в цієї колегії поради.
Art. IV — DE CONSILIO PASTORALI;
Арт. ІV: Душпастирська рада
§ 2. Consilium pastorale ita constituatur, ut, quatenus fieri potest, christifideles eparchiae ratione habita diversorum generum personarum, consociationum et aliorum inceptorum repraesententur.
§ 3. Una cum his christifidelibus Episcopus eparchialis potest alios quoque, etiam alterius Ecclesiae sui iuris, pro opportunitate ad consilium pastorale invitare.
§ 4. Ad consilium pastorale ne designentur nisi christifideles certa fide, bonis moribus et prudentia praestantes.
§ 2. Душпастирську раду слід установити так, щоб, по змозі, вірні єпархії були представлені з урахуванням різного роду осіб, товариств та інших починань.
§ 3. Разом з цими вірними єпархіяльний Єпископ може, відповідно до потреби, запрошувати до душпастирської ради також інших осіб, навіть іншої Церкви свого права.
§ 4. До душпастирської ради слід призначати тільки тих вірних, які відзначаються стійкою вірою, добрими звичаями і розсудливістю.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium pastorale cessat.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу душпастирська рада припиняє свою діяльність.
Art. V — DE PROTOPRESBYTERIS;
Арт. V: Протопресвітери
§ 2. Huiusmodi districtus erigere, immutare et supprimere secundum necessitates actionis pastoralis pertinet ad Episcopum eparchialem consulto consilio presbyterali.
§ 2. Засновувати того роду округи, змінювати і скасовувати відповідно до потреб пастирської діяльності належить до єпархіяльного Єпископа за порадою пресвітерської ради.
§ 2. Protopresbyter nominatur ad tempus iure particulari determinatum.
§ 3. Episcopus eparchialis protopresbyterum iusta de causa ab officio amovere potest.
§ 2. Протопресвітер іменується на час, визначений партикулярним правом.
§ 3. Протопресвітера єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини усунути з уряду.
1° actionem pastoralem communem promovendi et coordinandi;
2° prospiciendi, ut clerici vitam ducant proprio statui congruam atque suis obligationibus diligenter satisfaciant;
3° providendi, ut Divina Liturgia et laudes divinae secundum praescripta librorum liturgicorum celebrentur, ut decor et nitor ecclesiarum sacraeque supellectilis praesertim in celebratione Divinae Liturgiae et custodia Divinae Eucharistiae accurate serventur, ut recte conscribantur et asserventur libri paroeciales, ut bona ecclesiastica sedulo administrentur, denique, ut domus paroecialis debita diligentia curetur.
§ 2. In districtu sibi concredito protopresbyter:
1° operam det, ut clerici frequentent collationes, quas Hierarcha loci opportunas iudicat ad scientias sacras et res pastorales promovendas;
2° curet, ut clericis subsidia spiritualia praesto sint, itemque maxime sollicitus sit de eis, qui in difficilioribus versantur circumstantiis aut problematibus anguntur.
§ 3. Curet protopresbyter, ne parochi, quos graviter aegrotantes novit, eorumque familia, si coniugati sunt, spiritualibus et materialibus auxiliis careant atque ut eorum, qui decesserunt, funera digne celebrentur; provideat quoque, ne occasione aegrotationis vel mortis depereant aut asportentur libri, documenta, sacra supellex aliaque, quae ad Ecclesiam pertinent.
§ 4. Protopresbyter obligatione tenetur secundum determinationem ab Episcopo eparchiali factam paroecias visitandi.
1° розгортати і координувати спільну пастирську діяльність,
2° дбати, щоб священнослужителі вели життя, належне їх станові, і старанно сповняли свої обов’язки,
3° старатися, щоб Божественна Літургія і церковне правило відслужувались відповідно до приписів літургічних книг, щоб акуратно зберігалися краса й ошатність церков і святого посуду, особливо під час відправи Божественної Літургії і старанно охоронялась Пресвята Євхаристія, щоб належно велися і зберігалися парафіяльні книги, щоб дбайливо управлялось церковне майно, нарешті, щоб парафіяльному домові приділялось належне піклування.
§ 2. У довіреній йому окрузі протопресвітер:
1° повинен старатися, щоб священнослужителі відвідували конференції, які місцевий Ієрарх вважає корисними для підтримання священних знань і пастирських справ,
2° повинен дбати, щоб для священнослужителів була напоготові духовна підмога, а також повинен особливо турбуватись про тих, які знаходяться у важчих обставинах або обтяжені проблемами.
§ 3. Протопресвітер має дбати, щоб парохи, про яких йому відомо, що вони тяжко хворіють, та їхні родини, якщо вони одружені, не були позбавлені духовної і матеріяльної допомоги, і щоб достойно були поховані ті, що відійшли з життя, він повинен також турбуватись, щоб на випадок їхньої хвороби або смерті книги, документи, святий посуд та інші речі, що належать Церкві, не пропали або їх не порозбирали.
§ 4. Протопресвітер зобов’язаний візитувати парафії відповідно до визначення, зробленого єпархіяльним Єпископом.
CAPUT III — DE PAROECIIS, DE PAROCHIS ET DE VICARIIS PAROECIALIBUS;
ГЛАВА ІІІ — ПАРАФІЇ, ПАРОХИ І ПАРАФІЯЛЬНІ СОТРУДНИКИ
§ 2. Paroecias erigere, immutare et supprimere est Episcopi eparchialis consulto consilio presbyterali.
§ 3. Paroecia legitime erecta ipso iure persona iuridica est.
§ 2. Засновувати парафії, змінювати і скасовувати їх має право єпархіяльний Єпископ за порадою пресвітерської ради.
§ 3. Законно заснована парафія, є на підставі самого права юридичною особою.
§ 2. Persona iuridica valide parochus esse non potest.
§ 2. Юридична особа правосильно не може бути парохом.
§ 2. Haec erectio fieri debet mediante conventione scripto data inter Episcopum eparchialem et Superiorem maiorem instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum, qua accurate statuantur, quae ad ministerium paroeciale implendum, ad personas paroeciae addicendas, ad res oeconomicas spectent, ac quaenam sint iura et obligationes sodalium eiusdem instituti vel societatis in illa ecclesia et quaenam parochi.
§ 2. Це заснування повинно відбуватися на підставі письмової угоди, укладеної між єпархіяльним Єпископом і вищим Настоятелем чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, яка б точно визначала те, що стосується виконування парафіяльної служби, осіб приділених до парафії, економічних справ, а також які є права й обов’язки членів цього інституту або товариства в тій церкві, а які пароха.
§ 2. Ad paroeciam vero sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum concredendam Superior maior presbyterum idoneum sui instituti vel societatis Episcopo eparchiali ad nominationem proponit salvis conventionibus initis cum Episcopo eparchiali vel alia auctoritate a iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinata.
§ 3. Parochus in suo officio stabilis est, quare ad tempus determinatum ne nominetur nisi:
1° agitur de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum;
2° candidatus ad hoc scripto consensit;
3° agitur de casu speciali, quo in casu requiritur consensus collegii consultorum eparchialium;
4° ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris id permittit.
§ 2. Для того, щоб довірити парафію членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, вищий Настоятель пропонує єпархіяльному Єпископові для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства з дотриманням угод, укладених з єпархіяльним Єпископом або іншою владою, визначеною партикулярним правом власної Церкви свого права.
§ 3. Парох є сталим на своєму уряді, тому не слід іменувати його на окреслений час, хіба що:
1° йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих,
2° кандидат на це письмово погодився,
3° йдеться про спеціяльний випадок, в якому вимагається згоди колегії єпархіяльних радників,
4° дозволяє це партикулярне право власної Церкви свого права.
§ 2. Si presbyter matrimonio est iunctus, boni mores et in uxore et in filiis suis secum degentibus requiruntur.
§ 3. Paroeciam vacantem Episcopus eparchialis conferat illi, quem omnibus perpensis adiunctis aestimat idoneum omni personarum acceptione remota; ut iudicium de idoneitate ferat, audiat protopresbyterum aptasque investigationes peragat auditis, si opportunum ducit, etiam aliis christifidelibus praesertim clericis.
§ 2. Якщо пресвітер одружений, то вимагаються добрі звичаї і від дружини і дітей, які живуть разом з ним.
§ 3. Вакантну парафію єпархіяльний Єпископ повинен надати тому, кого після врахування всіх обставин і з дотриманням повної неупередженості щодо особи визнає здатним, для цього, щоб прийняти рішення про здатність, повинен вислухати пресвітера і провести відповідне дослідження, вислухавши також, якщо вважає за доцільне, думку інших вірних, особливо священнослужителів.
1° parochum nominare presbyterum a Superiore maiore ad normam can. 284, § 2 propositum;
2° parochum ex aliis presbyteris nominare, si sedes eparchialis unum saltem annum vacavit aut impedita est.
1° іменувати парохом пресвітера, запропонованого вищим Настоятелем за приписом кан. 284, § 2,
2° іменувати пароха з-поміж інших пресвітерів, якщо єпархіяльний престол був вакантним принаймні один рік або зазнає перешкоди у своїй діяльності.
§ 2. In eadem paroecia unus tantum habeatur parochus; si vero ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris permittit, ut paroecia pluribus presbyteris committatur, idem ius particulare accurate determinet, quaenam sint iura et obligationes moderatoris, qui actionem communem dirigat atque de eadem Episcopo eparchiali respondeat, et quaenam ceterorum presbyterorum.
§ 2. У тій самій парафії має бути тільки один парох, якщо ж партикулярне право власної Церкви свого права дозволяє доручати парафію кільком пресвітерам, це ж партикулярне право повинно докладно окреслити, які права й обов’язки має керівник, хто має керувати загальною діяльністю і відповідати за неї перед єпархіяльним Єпископом і що належить до інших пресвітерів.
§ 2. In perficiendo munere sanctificandi curet parochus, ut celebratio Divinae Liturgiae centrum sit et culmen totius vitae communitatis christianae; itemque allaboret, ut christifideles spirituali pabulo pascantur per devotam et frequentem sacramentorum susceptionem atque per consciam et actuosam in laudibus divinis participationem; meminerit etiam parochus quam maxime sacramentum paenitentiae ad vitam christianam fovendam conferre; quare facilem se praebeat ad hoc sacramentum ministrandum vocatis ad hoc, si opus est, aliis etiam sacerdotibus, qui varias linguas callent.
§ 3. In adimplendo munere regendi imprimis curet parochus, ut proprium gregem cognoscat; cum autem omnium ovium sit minister, vitae christianae incrementum foveat tum in singulis christifidelibus tum in consociationibus praesertim apostolatui addictis tum in tota communitate paroeciali; domos igitur et scholas visitet, prout munus pastorale id exigit; adulescentibus et iuvenibus studiose prospiciat; pauperes et infirmos paterna caritate prosequatur; specialem denique curam de opificibus habeat atque allaboret, ut christifideles operibus apostolatus auxilium praestent.
§ 2. Виконуючи завдання освячування, парох повинен турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти, він також має докладати зусиль для того, щоб вірні кормились духовною їжею через побожне і часте приймання святих тайн і через свідому і діяльну участь у церковному правилі, парох має також пам’ятати, що тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя, тому він повинен з охотою уділяти святі тайни, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків, які добре знають різні мови.
§ 3. У виконуванні завдання керівництва парох насамперед має дбати про те, щоб пізнати власну паству, оскільки він є служителем всієї пастви, то повинен підтримувати ріст християнського життя як серед окремих вірних, так і об’єднань, особливо присвячених апостолятуові, так і в усій парафіяльній спільноті, отже він повинен відвідувати доми й школи, як цього вимагає пастирський обов’язок, повинен наполегливо дбати про доростаючу молодь, має оточувати батьківською любов’ю бідних і хворих, нарешті, особливо повинен опікуватись робітниками і старатись, щоб вірні подавали допомогу ділам апостоляту.
§ 2. Functiones sacrae maioris momenti, ut sunt celebratio sacramentorum initiationis christianae, benedictio matrimoniorum firmo can. 302, § 2, exsequiae ecclesiasticae ad parochum spectant ita, ut vicariis paroecialibus eas perficere non liceat nisi de licentia saltem praesumpta ipsius parochi.
§ 2. Найважливіші священні функції, як уділяння тайн християнського втаємничення, благословення подружжя, зберігаючи кан. 302, § 2, церковний похорон – належать до пароха, так що не повинні виконувати їх парафіяльні сотрудники, хіба що за принаймні припустимим дозволом самого пароха.
§. 2. Nisi gravis obstat ratio, parocho feriarum gratia licet quotannis a paroecia abesse non ultra mensem continuum aut intermissum; quod in tempus feriarum dies non computantur, quibus semel in anno parochus recessui spirituali vacat; parochus autem, si ultra hebdomadam a paroecia abesse vult, tenetur de hoc proprium Hierarcham loci certiorem facere.
§ 3. Episcopi eparchialis est normas statuere, quibus prospiciatur, ut parochi absentia durante curae paroeciae provideatur per sacerdotem debitis potestatibus et facultatibus praeditum.
§ 2. Якщо не стоїть на перешкоді якась поважна причина, парох може кожного року для відпочинку залишати парафію не більше, ніж на один місяць, безперервно або з перервами, у час відпустки не враховуються реколекції, які він проводить раз у році, якщо парох хоче віддалитися від парафії понад тиждень, то зобов’язаний повідомити про це власного місцевого Ієрарха.
§ 3. Обов’язком єпархіяльного Єпископа є видати приписи, щоб на час відсутності пароха забезпечити душпастирську опіку в парафії за допомогою священика, наділеного відповідною владою і повноваженнями.
§ 2. In libro baptizatorum adnotentur quoque ascriptio baptizati determinatae Ecclesiae sui iuris ad normam can. 37, ministratio chrismationis sancti myri necnon, quae ad christifidelium pertinent statum canonicum ratione matrimonii salvo quidem can. 840, § 3, ratione adoptionis itemque ratione ordinis sacri vel professionis perpetuae in instituto religioso; hae adnotationes in testimonium baptismi semper referantur.
§ 3. Testimonia, quae de statu canonico christifidelium dantur, et omnia documenta, quae momentum habere possunt iuridicum ab ipso parocho eiusve delegato subscribantur et sigillo paroeciali muniantur.
§ 4. In paroecia habeatur archivum, in quo libri paroeciales asserventur una cum Hierarcharum epistulis aliisque documentis necessitatis vel utilitatis causa servandis; quae omnia ab Episcopo eparchiali eiusve delegato visitationis canonicae vel alio tempore opportuno inspicienda parochus caveat, ne ad extraneorum manus perveniant.
§ 5. Libri paroeciales antiquiores quoque asserventur ad normam iuris particularis.
§ 2. У книзі охрещених слід помічати також приналежність охрещеного до певної Церкви свого права, згідно з приписом кан. 37, уділювання святого миропомазання, а також те, що має зв’язок з канонічним станом вірних внаслідок одруження, з дотриманням, однак, припису кан. 840, § 3, внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті, такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва хрещення.
§ 3. Свідоцтва, які видаються про канонічний стан вірних, і всі документи, які можуть мати правове значення, повинні бути підписані парохом або його уповноваженим і мати парафіяльну печатку.
§ 4. Кожна парафія повинна мати свій архів, в якому слід зберігати парафіяльні книги разом з листами Ієрархів та іншими документами, зберігання яких є потрібним і корисним, єпархіяльний Єпископ або його уповноважений повинен при нагоді візитації або в інший відповідний час усе переглянути, а парох має дбати про те, щоб нічого не потрапило до чужих рук.
§ 5. Слід також зберігати старі парафіяльні книги, згідно з вимогами партикулярного права.
§ 2. Parochus expleto septoagesimo quinto aetatis anno rogatur, ut renuntiationem ab officio exhibeat Episcopo eparchiali, qui omnibus personae et loci inspectis adiunctis de eadem acceptanda aut differenda decernat; renuntiantis congruae sustentationi et habitationi ab Episcopo eparchiali providendum est attentis normis iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Пароха після закінчення сімдесяти п’яти років проситься, щоб подав зречення з уряду єпархіяльному Єпископові, який, зваживши всі обставини особи й місця, повинен вирішити про прийняття або відкладення зречення, єпархіяльний Єпископ повинен забезпечити тому, хто зрікається, належне утримання і помешкання, маючи на увазі приписи партикулярного права власної Церкви свого права.
§ 2. Administratori paroeciae nihil agere licet, quod praeiudicium afferre potest iuribus parochi aut damno esse potest bonis paroecialibus.
§ 3. Administrator paroeciae expleto munere parocho rationem reddat.
§ 2. Адміністратор парафії не може чинити нічого, що могло б завдати шкоди правам пароха або парафіяльному майну.
§ 3. Адміністратор парафії після виконання свого завдання повинен здати звіт парохові.
§ 2. Qui paroeciae regimen interim assumpsit, Episcopum eparchialem de re statim certiorem faciat.
§ 2. Той, хто тимчасово прийняв керівництво парафією, повинен негайно повідомити про це єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Vicarius paroecialis constitui potest sive pro tota paroecia sive pro determinata paroeciae parte.
§ 3. Vicarium paroecialem libere nominat Episcopus eparchialis audito, nisi aliter prudenter iudicat, parocho et, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, servato can. 284, § 2.
§ 2. Парафіяльний сотрудник може бути поставленим або для всієї парафії або для окресленої частини парафії.
§ 3. Парафіяльного сотрудника вільно іменує єпархіяльний Єпископ, вислухавши, – хіба що розумно вважає інакше – пароха і, якщо йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, з дотриманням кан. 284, § 2.
§ 2. Ratione autem officii vicarius paroecialis facultate matrimonia benedicendi praeditus non est; hanc tamen facultatem, etiam generalem, ei conferre potest praeter Hierarcham loci etiam parochus intra fines paroeciae; quam facultatem, si ipsi collata est, vicarius paroecialis aliis quoque sacerdotibus singulis in casibus conferre potest.
§ 3. Vicarius paroecialis tamquam parochi cooperator praestantem et actuosam operam cottidie impendat in munere pastorali; inter parochum et vicarium paroecialem fraterna habeatur conversatio, mutua caritas et reverentia semper vigeat iidemque consiliis, auxilio et exemplo se invicem adiuvent curae paroeciali concordi voluntate communique studio providentes.
§ 4. Vicarius paroecialis obligatione tenetur in paroecia residendi secundum praescripta Episcopi eparchialis vel legitimas consuetudines; circa tempus feriarum vero vicarius paroecialis idem ius habet ac parochus.
§ 2. З уваги на свій уряд парафіяльний сотрудник не наділений повноваженням благословити подружжя, однак, таке повноваження, навіть загальне, крім місцевого Ієрарха, може йому надати також парох у межах парафії, якщо таке повноваження було йому надане, то парафіяльний сотрудник може надавати його в окремих випадках також іншим священикам.
§ 3. Парафіяльний сотрудник, як співпрацівник пароха, повинен подавати йому щоденно значну і дійову допомогу в пастирському служінні, між парохом і парафіяльним сотрудником повинні існувати братерські стосунки, повинна процвітати взаємна любов і пошана, вони мають допомагати собі навзаєм порадами, підтримкою і прикладом, виконуючи опіку над парафією згідливо і зі спільною дбайливістю.
§ 4. Парафіяльний сотрудник зобов’язаний проживати в парафії відповідно до приписів єпархіяльного Єпископа або законних звичаїв, щодо часу відпустки парафіяльний сотрудник має те саме право, що і парох.
CAPUT IV — DE RECTORIBUS ECCLESIARUM;
ГЛАВА ІV — НАСТОЯТЕЛІ ЦЕРКОВ
§ 2. Etsi ecclesia pertinet ad aliquod institutum vitae consecratae clericale iuris pontificii vel patriarchalis, Episcopo eparchiali competit rectorem ecclesiae a Superiore propositum nominare.
§ 3. Si ecclesia coniuncta est cum seminario aliove collegio, quod a presbyteris regitur, rector seminarii vel collegii est simul rector ecclesiae, nisi aliud Episcopus eparchialis statuit.
§ 2. Хоч церква належить якомусь клирицькому інститутові посвяченого життя папського або патріяршого права, то до єпархіяльного Єпископа належить іменувати настоятелем церкви члена, запропонованого Настоятелем.
§ 3. Якщо церква, сполучена з семінарією або іншою колегією, керованою пресвітерами, то ректор семінарії є одночасно настоятелем церкви, хіба що єпархіяльний Єпископ постановив інакше.
§ 2. Rector ecclesiae potest ibidem Divinam Liturgiam et laudes divinas celebrare salvis legitimis fundationis statutis atque, dummodo haec de iudicio Hierarchae loci nullo modo ministerio paroeciali praeiudicium afferant.
§ 2. Настоятель церкви може там правити Божественну Літургію і церковне правило, з дотриманням законних статутів фундації і, якщо, на думку місцевого Ієрарха, це не буде шкодити ніяким чином обов’язкам пароха.
TITULUS VIII — DE EXARCHIIS ET DE EXARCHIS — ТИТУЛ VІІІ: ЕКЗАРХІЇ І ЕКЗАРХИ. – Can. 311.-321.
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione exarchiae, quae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalia sita est, servandus est can. 85, § 3; erectio, immutatio et suppressio ceterarum exarchiarum soli Sedi Apostolicae competit.
§ 2. У заснуванні, зміні і скасуванні екзархії в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 3, заснування, зміна і скасування інших екзархій належить тільки до Апостольського Престолу.
§ 2. Exarchus a Patriarcha nominatus ab officio amoveri non potest nisi de concensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Exarchus possessionem canonicam exarchiae sibi concreditae capit decretum nominationis ostendens ei, qui interim exarchiam regit.
§ 2. Екзарх, іменований Патріярхом, не може бути усуненим з уряду, хіба за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Екзарх одержує канонічне володіння довіреною йому екзархією, пред’являючи декрет іменування тому, хто тимчасово керує екзархією.
§ 2. Presbyteri a Patriarcha ad tempus determinatum aut indeterminatum in exarchiam missi exarchiae addicti habentur et in omnibus subsunt potestati Exarchi.
§ 2. Пресвітери, послані Патріярхом на визначений або невизначений час до екзархії, вважаються приналежними до екзархії і в усьому підлягають владі Екзарха.
§ 2. Exarchus a Romano Pontifice nominatus eandem relationem Sedi Apostolicae singulis quinquenniis debet facere et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarchae exemplar relationis quam primum mittere.
§ 2. Екзарх, іменований Римським Архієреєм, повинен складати такий самий звіт кожних п’ять років для Апостольського Престолу і, якщо він належить до патріяршої Церкви, вислати якнайскоріше один примірник звіту також Патріярхові.
§ 2. Si collegium consultorum ad normam can. 271, § 3 constitui non potest, Exarchus constituat coetum ex prudentioribus presbyteris non minus quam tribus, quatenus fieri potest inter membra consilii presbyteralis, si hoc exstat, selectis, cuius consensum vel consilium exquirere debet, quoties ius statuit Episcopum eparchialem ad agendum indigere consensu vel consilio collegii consultorum eparchialium.
§ 2. Якщо колегію радників не можна утворити згідно з приписом кан. 271, § 3, Екзарх повинен установити крилос з розсудливіших пресвітерів не менше трьох, по змозі, з-поміж членів пресвітерської ради, якщо така існує, вибравши таких, до яких повинен звертатися за дозволом або порадою стільки разів, скільки право вимагає від єпархіяльного Єпископа для його дій дозволу або згоди колегії єпархіяльних радників.
§ 2. Ille, ad quem exarchiae regimen interim devenit, quam primum debet certiorem facere auctoritatem, cuius est Exarchum nominare, ut provideat; interim vero uti potest omnibus potestatibus et facultatibus sive ordinariis sive delegatis, quas Exarchus habuit, nisi eidem commissae sunt industria personae Exarchi.
§ 2. Той, до якого тимчасово переходить керівництво екзархією, повинен якнайскоріше повідомити владу, до якої належить іменувати Екзарха, щоб зарадила, а тим часом може послуговуватись всіма повноваженнями і можливостями, звичайними або делегованими, які мав Екзарх, хіба що були йому надані з уваги на особисті якості Екзарха.
§ 2. In his privilegiis et insignibus retinendis vel minus expleto munere servetur ius particulare.
§ 2. Щодо збереження цих привілеїв і відзнак чи їх утрати після виконання завдань, слід дотримуватись партикулярного права.
TITULUS IX: DE CONVENTIBUS HIERARCHARUM PLURIUM ECCLESIARUM SUI IURIS — ТИТУЛ ІХ: СИНОДИ ІЄРАРХІВ БАГАТЬОХ ЦЕРКОВ СВОГО ПРАВА. – Can. 322.
§ 2. Decisiones huius conventus vim iuridice obligandi non habent, nisi de eis agitur, quae nulli possunt esse praeiudicio ritui uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris vel potestati Patriarcharum, Synodorum, Metropolitarum atque Consiliorum Hierarcharum atque simul saltem per duas ex tribus partibus suffragiorum membrorum suffragium deliberativum habentium latae necnon a Sede Apostolica approbatae sunt.
§ 3. Decisio, etsi unanimo suffragio facta, quae quomodocumque competentiam huius conventus excedit, omni vi caret, donec ab ipso Romano Pontifice approbata erit.
§ 4. Unusquisque conventus Hierarcharum plurium Ecclesiarum sui iuris sua conficiat statuta, in quibus foveatur, quatenus fieri potest, etiam participatio Hierarcharum Ecclesiarum, quae nondum sunt in plena communione cum Ecclesia catholica; statuta, ut valeant, a Sede Apostolica approbari debent.
§ 2. Рішення такого синоду не мають сили правового зобов’язання, хіба що йдеться про такі, що не можуть завдати ніякої шкоди обрядові будь-якої Церкви свого права або владі Патріярхів, Синодів, Митрополитів і Рад Ієрархів та були прийняті принаймні двома третинами голосів членів з вирішальним голосом і затверджені Апостольським Престолом.
§ 3. Рішення, хоч би і прийняте одностайним голосуванням, але яке якимсь чином виходить поза компетенцію цього синоду, не має ніякої сили, поки не буде затверджене Римським Архієреєм.
§ 4. Кожний синод Ієрархів багатьох Церков свого права повинен виробити стату-ти, які б по змозі сприяли також участі Ієрархів Церков, які ще не є в повній єдності з католицькою Церквою, щоб статути мали силу, повинні бути затверджені Апостольським Престолом.
TITULUS X: DE CLERICIS — ТИТУЛ Х: ДУХОВЕНСТВО. – Can. 323.-398.
§ 2. Ratione sacrae ordinationis clerici ex divina institutione a ceteris christifidelibus distinguuntur.
§ 2. З уваги на свячення священнослужителі з Божого установлення відрізняються від інших вірних.
CAPUT I — DE INSTITUTIONE CLERICORUM;
ГЛАВА І — ФОРМУВАННЯ ДУХОВЕНСТВА
1° curent parentes, magistri aliique vitae christianae primi educatores, ut familiis et scholis spiritu evangelico animatis pueri et iuvenes Dominum per Spiritum Sanctum vocantem libere auscultare eique libenter respondere possint;
2° clerici, imprimis parochi, studeant vocationes sive in adulescentibus sive in aliis, etiam provectioris aetatis, dignoscere atque fovere;
3° Episcopi eparchialis praecipue est coniunctis viribus cum aliis Hierarchis in vocationibus provehendis gregem suum excitare inceptaque coordinare.
§ 2. Iure particulari provideatur, ut opera ad vocationes provehendas sive regionalia sive, quatenus fieri potest, eparchialia in omnibus Ecclesiis instituantur, quae aperta sint oportet ad universae Ecclesiae necessitates, praecipue missionales.
1° батьки, вчителі та інші перші вихователі християнського життя мають дбати про те, щоб у сім’ях і школах, сповнених євангельським духом, хлопці й юнаки могли вільно слухати Господа, який кличе через Святого Духа, і йому вільно відповідати;
2° Священнослужителі, передусім парохи, мають старатися розпізнавати і підтримувати покликання чи в юнаків чи в інших людей, навіть старшого віку;
3° особливо обов’язком єпархіяльного Єпископа є об’єднаними зусиллями разом з іншими Ієрархами заохочувати свою паству у плеканні покликань і координувати починання.
§ 2. Партикулярне право повинно дбати про те, щоб у всіх Церквах були встановлені заходи для підтримування покликань чи регіональні чи, по змозі, єпархіяльні, які мають бути відкритими для потреб усієї Церкви, особливо місійних.
§ 2. Ratio institutionis clericorum potest esse, conventionibus etiam initis, communis toti regioni vel nationi vel immo aliis Ecclesiis sui iuris cauto, ne quid indoles rituum detrimenti capiat.
§ 3. Ratio institutionis clericorum, iure communi fideliter servato et prae oculis habita traditione propriae Ecclesiae sui iuris, comprehendat praeter alia normas magis speciales circa formationem personalem, spiritualem, doctrinalem et pastoralem alumnorum necnon circa singulas disciplinas tradendas atque ordinationem cursuum et examinum.
§ 2. Програма навчання священнослужителів може навіть після укладення угод, стати спільною для всього регіону або країни, навіть для інших Церков свого права з застереженням, щоб не зазнала ніякої шкоди своєрідність обрядів.
§ 3. Програма навчання священнослужителів повинна сумлінно дотримуючись загального права і, враховуючи традицію власної Церкви свого права, охоплювати, крім іншого, більш спеціяльні правила щодо особистого, духовного, наукового і пастирського формування питомців, а також щодо викладання окремих предметів і організації курсів та екзаменів.
Art. I — DE SEMINARIIS ERIGENDIS ET REGENDIS;
Арт. І: Засновування семінарій та керівництво ними
§ 2. In seminario maiore plenius excolitur, probatur atque confirmatur vocatio eorum, qui certis signis idonei iam aestimantur ad ministeria sacra stabiliter suscipienda.
§ 2. У вищій семінарії повніше розвивається, перевіряється і зміцнюється покликання тих, які за певними ознаками вважаються здатними стало присвятити себе священнослужінню.
§ 2. Erigendum est seminarium maius, quod inserviat aut uni amplissimae eparchiae aut, si non toti Ecclesiae sui iuris, saltem conventionibus initis pluribus eparchiis eiusdem Ecclesiae sui iuris, immo et diversarum Ecclesiarum sui iuris, quae in eadem regione vel natione eparchiam habent, ita, ut tum congruo alumnorum numero tum ea, qua par est, moderatorum ac magistrorum probe paratorum copia necnon subsidiis sufficientibus optimisque viribus coniunctis institutioni provideatur, cui nihil desideratur.
§ 2. Слід засновувати вищу семінарію, яка б служила або одній дуже великій єпархії, або, якщо не всій Церкві свого права, то принаймні після укладення угод – багатьом єпархіям цієї Церкви свого права, навіть різних Церков свого права, які в цьому регіоні або країні мають єпархію, так, щоб забезпечувала бездоганне навчання як відповідною кількістю питомців, так і тією, яка личить, кількістю належно підготовлених наставників і викладачів, а також достатніми засобами й об’єднаними найкращими зусиллями.
§ 2. Episcopi eparchiales, pro quorum subditis seminarium commune erectum est, non possunt aliud seminarium valide erigere sine consensu auctoritatis, quae seminarium commune erexit, aut, si de seminario ab ipsis Episcopis eparchialibus erecto agitur, sine unanimi consensu partium convenientium vel sine consensu auctoritatis superioris.
§ 2. Єпархіяльні Єпископи, для підлеглих яких заснована була спільна семінарія, не можуть правосильно засновувати іншої семінарії без дозволу влади, яка заснувала спільну семінарію, або, якщо йдеться про семінарію, засновану самими єпархіяльними Єпископами, то без одностайної згоди сторін, які укладали угоду, або без згоди вищої влади.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis rector seminarii eiusdem personam gerit, nisi ius particulare vel statuta seminarii aliud statuunt.
§ 2. У всіх правових справах ректор цієї семінарії виступає від її імені, хіба що партикулярне право або статути семінарії постановляють щось інше.
§ 2. Exemptum a regimine paroeciali seminarium est; pro omnibus, qui in seminario sunt, parochi officium, excepta materia matrimoniali et firmo can. 734, impleat rector seminarii eiusve delegatus.
§ 2. Семінарія вилучається з-під парафіяльного керівництваь для всіх, які є в семінарії, обов’язки пароха, за винятком подружніх справ, дотримуючись кан. 734, повинен виконувати ректор семінарії або його уповноважений.
§ 2. Seminarium habeat quoque proprium directorium, quo normae rationis institutionis clericorum adiunctis specialibus accommodatae in effectum ducantur necnon pressius determinentur potiora disciplinae seminarii capita, quae firmis statutis ad institutionem alumnorum ac vitam cottidianam totiusque seminarii ordinem spectant.
§ 3. Statuta seminarii approbatione indigent auctoritatis, quae seminarium erexit cuique etiam competit. si casus fert, ea mutare; haec circa directorium spectant ad auctoritatem in statutis determinatam.
§ 2. Семінарія повинна мати також свій правильник, на підставі якого здійснювалися б правила програми навчання священнослужителів, пристосовані до спеціяльних обставин, і точніше були б окреслені основні пункти дисципліни семінарії, які, дотримуючись статутів, стосуються навчання питомців і щоденного життя та порядку в усій семінарії.
§ 3. Статути семінарії потребують затвердження владою, яка заснувала семінарію і яка може їх, в разі потреби, змінюватиь а приписи правильника належать до влади визначеної статутами.
§ 2. Rectoris est ad normam statutorum moderamen generale seminarii curare, statutis et directorio seminarii ab omnibus observandis instare, opera aliorum moderatorum et officialium coordinare totiusque seminarii unitatem ac collaborationem fovere.
§ 2. Завданням ректора, згідно з приписами статутів, є здійснювати загальне керівництво семінарією, домагатись того, щоб усі дотримувалися статутів і правильника семінарії, координувати роботу інших керівників та службовців і підтримувати єдність і співпрацю всієї семінарії.
§ 2. Praeter confessarios ordinarios alii quoque confessarii sint designati vel invitati integro alumnorum iure quemlibet confessarium, etiam extra seminarium, salva disciplina seminarii petendi.
§ 3. In iudicandis personis non licet confessariorum vel patrum spiritualium votum exquirere.
§ 2. Крім звичайних сповідників, слід також призначати або запрошувати інших, залишаючи за питомцями право звертатися до будь-якого сповідника, навіть поза семінарією, з дотриманням семінарської дисципліни.
§ 3. В оцінці осіб не дозволяється вимагати думки сповідників або духовних отців.
§ 2. Praeparatione propria constanter ad diem perducta magistri conferant inter se et cum seminarii moderatoribus concorditer cooperantes ad integram futurorum Ecclesiae ministrorum institutionem, inter varietates disciplinarum unitati fidei ac formationi intenti.
§ 3. Magistri scientiarum sacrarum vestigia sanctorum Patrum ac ab Ecclesia collaudatorum Doctorum praesertim Orientis secuti ex praeclaro thesauro ab eisdem tradito doctrinam illustrare nitantur.
§ 2. Утримуючи стало на висоті власну щоденну підготовку, викладачі повинні радитись між собою і з керівниками семінарії, узгоджено співпрацюючи для цілісного навчання майбутніх служителів Церкви, дбаючи, серед розмаїття предметів про єдність віри і вишколу.
§ 3. Викладачі священних наук, ідучи слідами святих Отців і визнаних Церквою Учителів, особливо Сходу, повинні старатись пояснювати вчення з прекрасної скарбниці, яку ті передали.
§ 2. Tributo pro seminario obnoxiae sunt etiam domus religiosorum, nisi solis eleemosynis sustentantur aut in eis sedes studiorum, de qua in cann. 471, § 2 et 536, § 2, actu habetur.
§ 2. Обов’язок платити податки для семінарії мають також доми ченців, хіба що вони утримуються тільки з милостині або в них у даний час знаходиться осідок навчання, про який мова в канн. 471, § 2 і 536, § 2.
Art. II — DE INSTITUTIONE AD MINISTERIA;
Арт. ІІ: Приготування до священнослужінь
§ 2. Nemo recipiatur, nisi certo constat de susceptis sacramentis baptismi et chrismationis sancti myri.
§ 3. Qui antea in alio seminario vel in aliquo instituto religioso vel societate vitae communis ad instar religiosorum alumni fuerunt, ne admittantur nisi obtento testimonio rectoris aut Superioris praesertim de causa dimissionis vel discessus.
§ 2. Не слід нікого приймати, якщо напевно не відомо про прийняття тайн хрещення і миропомазання.
§ 3. Ті, котрі раніше були питомцями в іншій семінарії або в якомусь чернечому інституті або товаристві спільного життя на подобу чернечих, не повинні допускатись без свідоцтва ректора або Настоятеля, особливо щодо причини відпущення або виходу.
§ 2. Apta directione spirituali adiuti assuescant alumni ad decisiones personales et responsabiles in luce Evangelii faciendas et ad suas varias ingenii dotes iugiter excolendas non praetermissis ullis virtutibus humanae naturae congruentibus.
§ 3. Curriculum studiorum seminarii minoris comprehendat ea, quae in unaquaque natione ad studia superiora incohanda requiruntur et, quatenus ratio studiorum permittit, etiam ea, quae praesertim ad ministeria sacra suscipienda utilia sunt; communiter curetur, ut alumni civilem studiorum titulum consequantur et perinde studia etiam alibi prosequi possint, si ad id eligendum perventum est.
§ 4. Alumni provectioris aetatis instituantur sive in seminario sive in instituto speciali ratione habita etiam praecedentis uniuscuiusque formationis.
§ 2. За належною допомогою з боку духовного проводу, питомці повинні звикати до того, щоб приймати особисті і відповідальні рішення у світлі Євангелія і безперервно розвивати різні свої природні якості, не залишаючи жодних чеснот, притаманних людській натурі.
§ 3. Перебіг студій у нижчій семінарії повинен охоплювати те, що вимагається в кожному народі, щоб розпочати вищі студії і, наскільки дозволяє програма студій, також те, що особливо корисне для прийняття священнослужінняь треба спільно турбуватись, щоб питомці здобували цивільний науковий ступінь, а також могли відбувати студії в іншому місці, якби дійшло до такого вибору.
§ 4. Питомці старшого віку повинні навчатись у семінарії чи спеціяльному інституті з урахуванням попередньої освіти кожного з них.
§ 2. Ex verbo Dei et sacramentis imprimis vim pro sua vita spirituali et apostolico labore robur in dies hauriant:
1° verbi Dei vigili atque constanti meditatione et secundum Patres fideli illustratione assuescant alumni ad suam vitam magis vitae Christi configurandam et in fide, spe et caritate firmati se exerceant ad vivendum secundum formam Evangelii;
2° participent assidue Divinae Liturgiae, quae appareat et seminarii vitae, sicut est totius vitae christianae, fons et culmen;
3° laudes divinas iugiter celebrare secundum proprium ritum addiscant et ex eis vitam spiritualem alant;
4° directione spirituali magni habita addiscant conscientiam suam recte discutere et sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant;
5° Sanctam Mariam semper Virginem, Dei Matrem, quam Christus omnium hominum Matrem constituit, filiali pietate prosequantur;
6° foveantur quoque pietatis exercitia, quae ad spiritum orationis vocationisque apostolicae robur ac munimen conducunt, ea imprimis, quae a veneranda traditione propriae Ecclesiae sui iuris commendata sunt; utcumque suadetur recessus spiritualis et instructio de ministeriis sacris, exhortatio in via spiritus;
7° ad sensum Ecclesiae et servitii eius educantur alumni necnon ad virtutem oboedientiae et ad sociam cum fratribus cooperationem;
8° ad ceteras quoque virtutes, quae ad vocationem suam maxime conferunt, excolendas adiuventur sicut discretio spirituum, castitas, animi fortitudo; illas quoque virtutes aestiment atque excolant, quae inter homines pluris fiunt et Christi ministrum commendant, quarum sunt animi sinceritas, assidua iustitiae cura, spiritus paupertatis, in promissis servata fides, in agendo urbanitas, in colloquendo modestia cum caritate coniuncta.
§ 3. Disciplinares seminarii normae secundum alumnorum maturitatem ita applicentur, ut alumni, dum gradatim sibi moderari addiscunt, libertate sapienter uti, sponte et diligenter agere assuescant.
§ 2. Із слова Божого та святих тайн вони повинні черпати передусім силу для свого духовного життя і міць для апостольської праці на щодень:
1° через пильні і постійні роздуми над словом Божим і вірне тлумачення його за Отцями питомці повинні звикати до того, щоб більше уподібнювати своє життя на зразок життя Христового і, зміцнені у вірі, надії і любові, вправлялися жити згідно з засадами Євангелія;
2° повинні постійно брати участь у Божественній Літургії, щоб вона стала джерелом і вершиною семінарійного життя, як є всього християнського життя;
3° повинні привикати постійно проказувати церковне правило за власним обрядом і з нього кормити духовне життя;
4° високо цінуючи духовний провід, повинні привикати, скрупульозно робити іспит совісті і часто приймати тайну покаяння;
5° повинні оточувати синівською любов’ю Пресвяту Марію, Вседіву, Божу Матір, яку Христос поставив Матір’ю всіх людей;
6° повинні також плекати вправи побожності, які сприяють духові молитви, додають сили і підпори апостольському покликанню, особливо мають плекати те, що радить гідна пошани традиція власної Церкви свого праваь повсякчасно рекомендуються реколекції, пояснення про священнослужіння, заохочення на духовному шляху;
7° слід виховувати питомців до розуміння значення Церкви і служіння їй, а також до чесноти послуху і дружньої співпраці з братами;
8° слід допомагати їм розвивати також інші чесноти, дуже корисні для їхнього покликання, як: розпізнавання духів, чистота, мужність духуь вони повинні також цінити й плекати чесноти, які цінуються між людьми і прикрашають Христового слугу, а саме: щиросердність, невпинна турбота про справедливість, дух убогості, сумлінність у дотримуванні обіцянок, ввічливість у поведінці, скромність у розмові, поєднана з любов’ю.
§ 3. Дисциплінарні правила семінарії слід застосовувати залежно від зрілості питомців так, щоб питомці поступово привчалися опановувати себе, звикали розумно користуватися свободою, діяти самостійно і старанно.
§ 2. Cursus philosophico - theologici initium sumant introductione in mysterium Christi et oeconomiam salutis nec concludantur, quin ostendatur ratione habita ordinis seu hierarchiae veritatum doctrinae catholicae omnium disciplinarum inter se relatio atque cohaerens compositio.
§ 2. Філософсько-теологічні курси мають починатися введенням у Христове таїнство та економію спасіння і закінчуватися показом взаємозв’язку і тісного поєднання всіх предметів з урахуванням порядку чи ієрархії істин католицького вчення.
§ 2. Cursus historici et systematici ita tradantur, ut alumni discretione intellectuali acuta vera et falsa facilius secernere possint et mente Deo loquenti aperta investigationes theologicas rite prosequi possint et aptiores fiant ad ministeria obeunda colloquio inito cum excultis quoque hominibus huius temporis.
§ 2. Історичні й систематичні курси слід так вести, щоб питомці за допомогою гострого інтелектуального аналізу могли легше відрізняти правду від неправди і з відкритим умом для слова Божого могли належно проводити теологічні досліджування і стали здатнішими для виконування служби також через розмови з освіченими людьми сучасності.
§ 2. Universae theologiae veluti anima sit oportet Sacra Scriptura, quae omnes disciplinas sacras informare debet; unde doceantur praeter exegeseos accuratam methodum capita oeconomiae salutis principalia necnon potiora themata theologiae biblicae.
§ 3. Liturgia edoceatur ratione habita eius specialis momenti utpote necessarius fons doctrinae et spiritus vere christiani.
§ 4. Donec unitas, quam Christus Ecclesiae suae vult, non plene in actum deducatur, oecumenismus sit una ex necessariis rationibus cuiuscumque disciplinae theologicae.
§ 2. Немовби душею всієї теології повинно бути Святе Письмо, яке має формувати всі священні предметиь тому, крім точного методу його тлумачення, слід викладати головні істини економії спасіння, а також важливіші теми біблійної теології.
§ 3. Літургію слід вивчати, зважаючи на її особливе значення як конечне джерело доктрини і справжнього християнського духу.
§ 4. Поки не буде осягнено єдності, якої Христос бажає своїй Церкві, екуменізм має бути однією з необхідних основ кожного теологічного предмету.
§ 2. Instituantur alumni imprimis in arte catechetica et homiletica, celebratione liturgica, administratione paroeciae, dialogo evangelizationis cum non credentibus vel non christianis vel christidelibus minus fervidis, apostolatu sociali et instrumentorum communicationis socialis non posthabitis disciplinis auxiliaribus sicut psychologia et sociologia pastoralis.
§ 3. Etsi se praeparant alumni ad ministeria in propria Ecclesia sui iuris obeunda, ad spiritum vere universalem formentur, quo ubique terrarum in servitium animarom occurrere animo parati sint; edoceantur ideo de universae Ecclesiae necessitatibus et praesertim de apostolatu oecumenismi et evangelizationis.
§ 2. Питомці повинні вивчати насамперед катехитику й гомілетику, літургічну відправу, управління парафією, діялог євангелізації з невіруючими або менше ревними вірними, суспільний апостолят, не легковажачи допоміжні предмети засобів соціяльної комунікації, як психологія і пастирська соціологія.
§ 3. Хоча питомці підготовляються до виконування служінь у власній Церкві свого права, однак, вони повинні формуватись у справді універсальному дусі, щоб бути душевно готовими присвятитися душпастирському служінню всюди на земліь тому слід ознайомлювати питомців з потребами всієї Церкви, особливо з апостолятом екуменізму та євангелізації.
§ 2. Episcopus eparchialis vel Superior maior suorum alumnorum formationi consulturi frequenter seminarium visitent, praesertim si agitur de promovendis ad ordines sacros.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ або вищий Настоятель, турбуючись про навчання питомців, повинні часто візитувати семінарію, особливо, якщо йдеться про тих, що мають бути висвячені.
CAPUT II — DE ASCRIPTIONE CLERICORUM ALICUI EPARCHIAE;
ГЛАВА ІІ — ПРИПИСАННЯ СВЯЩЕННОСЛУ_ИТЕЛІВ ДО ЯКОЇСЬ ЄПАРХІЇ
§ 2. Quod de clericorum alicui eparchiae ascriptione et de dimissione ab ea statuitur, valet congrua. congruis referendo etiam de aliis supra dictis personis iuridicis necnon iure particulari ita ferente de ipsa Ecclesia patriarchali, nisi aliter iure expresse cautum est.
§ 2. Те, що постановляється про приналежність священнослужителів до якоїсь єпархії або увільнення від неї, має значення з необхідними поправками також для інших вищезгаданих юридичних осіб, і якщо так велить партикулярне право, для самої патріяршої Церкви, хіба що право виразно застерігає щось інше.
§ 2. Quinquennio elapso post legitimam transmigrationem clericus ipso iure eparchiae hospiti ascribitur, si huic voluntati eius utrique Episcopo eparchiali scripto manifestatae neuter intra quattuor menses scripto contradixit.
§ 2. Коли минуло п’ять років після законного переїзду, тоді священнослужитель на підставі самого права приписується до гостинної єпархії, якщо такому його бажанню, виявленому письмово двом єпархіяльним Єпископам, ніхто з них письмово не заперечив протягом чотирьох місяців.
§ 2. Ex transmigratione in propriam eparchiam legitime redeunti salva et tecta sint omnia iura, quae haberet, si in ea sacro ministerio addictus esset.
§ 2. Тому, хто законно повертається з іншої єпархії до власної, повинні бути збережені і забезпечені всі права, які він мав би, якби виконував священнослужіння в ній.
1° Administrator Ecclesiae patriarchalis sine consensu Synodi permanentis; Exarchus patriarchalis et Administrator eparchiae sine consensu Patriarchae;
2° in ceteris casibus Administrator eparchiae nisi post annum a sedis eparchialis vacatione et de consensu collegii consultorum eparchialium.
1° Адміністратор патріяршої Церкви без згоди постійного Синодуь патріярший Екзарх і Адміністратор єпархії без згоди Патріярха;
2° в інших випадках Адміністратор єпархії, хіба що після року від вакантності єпархіяльного престолу і за згодою колегії єпархіяльних радників.
§ 2. Iure particulari Ecclesiae sui iuris ita ferente ad licitum transitum ad eparchiam alterius Ecclesiae sui iuris requiritur etiam, ut Episcopus eparchialis clericum dimittens consensum auctoritatis ab eodem iure particulari determinatae obtineat.
§ 2. Відповідно до приписів партикулярного права Церкви свого права, для законного переходу до єпархії іншої Церкви свого права вимагається також, щоб єпархіяльний Єпископ, який відпускає священнослужителя, мав згоду влади, визначеної цим же партикулярним правом.
1° necessitates vel utilitas eparchiae id exigunt;
2° sibi constat de aptitudine clerici ad ministeria peragenda, praesertim si clericus ab alia Ecclesia sui iuris pervenit;
3° sibi ex legitimo documento constat de legitima dimissione ex eparchia et habet ab Episcopo eparchiali dimittente opportuna testimonia de curriculo vitae et moribus clerici, etiam, si opus est, sub secreto.
4° clericus scripto declaravit se novae eparchiae servitio devovere ad normam iuris.
§ 2. Episcopus eparchialis de peracta suae eparchiae ascriptione clerici priorem Episcopum eparchialem quam primum certiorem faciat.
1° вимагають цього потреба або користь єпархії;
2° йому відомо про здатність священнослужителя виконувати служіння, осо-бливо якщо священнослужитель прибув з іншої Церкви свого права;
3° йому відомо з законного документа про законне відпущення з єпархії і має від єпархіяльного Єпископа, який відпускає, відповідні свідоцтва про перебіг життя і звичаї священнослужителя, також, якщо є потреба, зі збереженням таємниці;
4° священнослужитель письмово заявив, що згідно з приписами права посвячує себе служінню новій єпархії.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше повідомити попереднього єпархіяльного Єпископа про проведення приписки священнослужителя.
Caput III — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS CLERICORUM;
ГЛАВА ІІІ — ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ДУХОВЕНСТВА
§ 2. Directionem spiritualem magni faciant et statutis temporibus secundum iuris particularis praescripta recessibus spiritualibus vacent.
§ 2. Вони повинні високо цінити духовний провід і, відповідно до приписів партикулярнного права, у визначені часи відбувати реколекції.
§ 2. Suscipiendum est clericis ac fideliter implendum omne officium, ministerium vel munus ab auctoritate competenti eis commissum, quandocumque id de eiusdem auctoritatis iudicio necessitates Ecclesiae exigunt.
§ 3. Ut vero professionem civilem exercere possint, requiritur licentia proprii Hierarchae.
§ 2. Священнослужителі повинні приймати і сумлінно виконувати будь-який уряд, служіння або завдання, доручене їм компетентною владою, коли тільки цього вимагають, за рішенням цієї влади, потреби Церкви.
§ 3. Для того, щоб могти виконувати світську професію, вимагається дозвіл власного Ієрарха.
§ 2. Frequentent quoque collationes, quas Hierarcha opportunas iudicavit ad scientias sacras et res pastorales promovendas.
§ 3. Scientiarum profanarum quoque, earum praesertim, quae cum scientiis sacris artius cohaereant, talem sibi copiam comparare ne neglegant, qualem excultos homines habere decet.
§ 2. Вони повинні також брати участь у конференціях, які Ієрарх вважатиме доцільними для підтримання священних наук і душпастирства.
§ 3. Не повинні занедбувати здобути такий запас світських наук, особливо тих, що тісніше пов’язані з священними науками, який личить мати освіченим людям.
§ 2. Obligatione tenentur clerici, nisi iusto impedimento sunt detenti, suppeditandi ex spiritualibus Ecclesiae bonis verbi Dei praesertim et sacramentorum adiumenta christifidelibus, qui opportune petunt, rite sunt dispositi nec iure a sacramentis suscipiendis prohibentur.
§ 3. Clerici laicorum dignitatem atque propriam partem, quam in missione Ecclesiae habent, agnoscant et promoveant praesertim charismata laicorum multiformia probantes necnon competentiam et experientiam eorum in bonum Ecclesiae vertentes speciatim modis iure praevisis.
§ 2. Священнослужителі зобов’язані, хіба що слушно перешкоджені, подавати допомогу з духовних дібр Церкви, особливо слова Божого і святих тайн вірним, які вчасно просять, належно підготовлені, і право не забороняє їм приймати святі тайни.
§ 3. Священнослужителі повинні визнавати і підтримувати гідність та властиву мирянам участь, яку вони беруть у місії Церкви, особливо схвалюючи різноманітні хариз-ми мирян, а також використовуючи на благо Церкви їхні кваліфікації і досвід, зокрема способами, передбаченими правом.
1° officia publica, quae participationem in exercitio potestatis civilis secumferunt, assumere vetantur;
2° cum servitium militare statui clericali minus congruat, illud ne capessant voluntarii nisi de sui Hierarchae licentia;
3° utantur exceptionibus, quas ab exercendis muneribus et officiis publicis a statu clericaIi alienis necnon servitio militari in eorum favorem concedunt leges civiles aut conventiones vel consuetudines.
1° забороняється приймати громадські уряди, з якими зв’язана участь у виконуванні цивільної влади;
2° оскільки військова служба не узгоджується з клирицьким станом, вони не повинні добровільно вступати до неї, хіба що з дозволу свого Ієрарха;
3° вони повинні користуватись звільненням від виконування публічних завдань і урядів, не властивих клирицькому станові, а також від військової служби, які надають на їх користь цивільні закони, угоди або звичаї.
§ 2. In factionibus politicis atque in moderandis consociationibus syndicalibus activam partem ne habeant, nisi iudicio Episcopi eparchialis vel iure particulari ita ferente Patriarchae aut alterius auctoritatis iura Ecclesiae tuenda aut bonum commune promovendam id requirunt.
§ 2. Вони не можуть брати активної участі ні в політичних партіях, ні в керуванні професійними спілками, хіба що – на думку єпархіяльного Єпископа або, якщо так велить партикулярне право, – Патріярха або іншої влади, цього вимагає оборона Церкви або розвиток спільного добра.
§ 2. Prohibentur clerici per se vel per alios negotiationem aut mercaturam exercere sive in propriam sive in aliorum utilitatem nisi de licentia auctoritatis iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinatae aut Sedis Apostolicae.
§ 3. A fideiubendo, etiam de bonis propriis, clericus prohibetar nisi consulto proprio Episcopo eparchiali vel, si casus fert, Superiore maiore.
§ 2. Священнослужителям забороняється займатися фінансовими операціями й торгівлею особисто або через інших чи для власної користі чи інших, хіба що з дозволу влади, визначеної партикулярним правом власної Церкви свого права або Апостольського Престолу.
§ 3. Священнослужителеві забороняється ручатись, навіть власним майном, хіба що порадившись з власним єпархіяльним Єпископом або, в разі потреби, з вищим Настоятелем.
§ 2. Clericus, qui extra propriam eparchiam commoratur, Episcopo eparchiali loci in eis, quae eiusdem clerici status obligationes respiciunt, subditus est; si ibi per tempus non breve commoraturus est, Hierarcham loci sine mora certiorem faciat.
§ 2. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, підлягає місцевому єпархіяльному Єпископові в тому, що стосується обов’язків стану цього священнослужителяь якщо він має намір перебувати там не короткий час, повинен невідкладно повідомити місцевого Ієрарха.
§ 2. Item ius habent, ut sui suaeque familiae, si coniugati sunt, congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur; ut hoc ius ad effectum deduci possit, obligatione tenentur clerici instituto, de quo in can. 1021, § 2, ad normam iuris particularis pro sua parte conferre.
§ 2. Вони мають рівно ж право на те, щоб, якщо вони одружені, була проявлена турбота про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку їх та їхньої сім’їь щоб це право можна було здійснити, священнослужителі зобов’язані сплачувати внески до установи, про яку мова в кан. 1021, § 2, згідно з приписом партикулярного права.
CAPUT IV — DE AMISSIONE STATUS CLERICALIS;
ГЛАВА ІV — ВТРАТА КЛИРИЦЬКОГО СТАНУ
1° sententia iudiciali aut decreto administrativo, quo invaliditas sacrae ordinationis declaratur;
2° poena depositionis Iegitime irrogata;
3° rescripto Sedis Apostolicae vel ad normam can. 397 Patriarchae; hoc vero rescriptum diaconis sine gravibus, presbyteris vero sine gravissimis causis a Patriarcha licite concedi non potest nec a Sede Apostolica conceditur.
1° внаслідок судового вироку або адміністративного декрету, який стверджує недійсність свячення;
2° внаслідок кари усунення, накладеної згідно з законом;
3° внаслідок рескрипту Апостольського Престолу або Патріярха, згідно з приписом кан. 397ь цей рескрипт не може дозволено надавати Патріярх і не надає його Апостольський Престол дияконам, хіба з поважних, а пресвітерам – з дуже поважних причин.
TITULUS XI: DE LAICIS — ТИТУЛ ХІ: МИРЯНИ. – Can. 399.-409.
§ 2. Si Ecclesiae necessitates vel vera utilitas id suadent et ministri sacri desunt, possunt laicis quaedam ministrorum sacrorum functiones committi ad normam iuris.
§ 2. Якщо цього вимагають потреби або справжня користь Церкви і немає священнослужителів, то, згідно з приписом права, можна доручати мирянам певні функції священнослужителів.
§ 2. Ius quoque habent acquirendi pleniorem illam cognitionem in scientiis sacris, quae in ecclesiasticis studiorum universitatibus vel facultatibus aut in institutis scientiarum religiosarum traduntur, ibidem lectiones frequentando et gradus academicos consequendo.
§ 3. Item servatis praescriptis circa idoneitatem requisitam statutis habiles sunt ad mandatum docendi disciplinas sacras ab auctoritate competenti ecclesiastica recipiendum.
§ 2. Вони мають також право здобувати повніше пізнання священних наук, які викладаються в церковних університетах або факультетах або інститутах релігійних знань, відвідуючи виклади і здобуваючи академічні ступені.
§ 3. Подібно, дотримуючись приписів, які ставлять вимоги щодо здатності, можуть одержувати від компетентної церковної влади доручення навчання священних наук.
§ 2. Praeterquam ad munera ecclesiastica, ad quae laici iure communi admittuntur, ipsi ab auctoritate competenti ad alia quoque munera assumi possunt eis exceptis, quae ordinem sacrum requirunt vel quae iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris laicis expresse vetantur.
§ 3. Circa muneris ecclesiastici exercitium laici plene subduntur auctoritati ecclesiasticae.
§ 2. Крім церковних завдань, до яких миряни допускаються на підставі загального права, компетентна влада може залучати їх також до інших завдань, за винятком тих, які вимагають свячення або які виконувати виразно забороняє мирянам партикулярне право власної Церкви свого права.
§ 3. У виконуванні церковного завдання миряни цілком підлягають церковній владі.
§ 2. Ipsi ius habent ad iustam remuIierationem suae condicioni aptatam, qua decenter, servatis quoque iuris civilis praescriptis, necessitatibus propriis ac familiae providere possint; itemque ius habent, ut sui suaeque familiae congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur.
§ 2. Вони мають право на належну, відповідну до їхнього становища, винагороду, завдяки якій, дотримуючись притому приписів цивільного права, могли б належно заспокоювати потреби власні і сім’їь вони рівно ж мають право на те, щоб було подбано про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку для них самих і для їхньої сім’ї.
TITULUS XII: DE MONACHIS CETERISQUE RELIGIOSIS ET DE SODALIBUS ALIORUM INSTITUTORUM VITAE CONSECRATAE — ТИТУЛ ХІІ: МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ І ЧЛЕНИ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ. – Can. 410.-572.
CAPUT I — DE MONACHIS CETERISQUE RELIGIOSIS;
ГЛАВА І — МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ
Art. I — CANONES GENERALES;
Арт. І: Загальні канони
1° De dependentia religiosorum ab Episcopo eparchiali, a Patriarcha, a Sede Apostolica. — 1° Залежність ченців від єпархіяльного Єпископа, Патріярха, Апостольського Престолу
§ 2. Quo melius institutorum bono atque apostolatus necessitatibus provideatur, Romanus Pontifex ratione sui primatus in universam Ecclesiam intuitu utilitatis communis instituta vitae consecratae ab Episcopi eparchialis regimine eximere potest sibique soli vel alii auctoritati ecclesiasticae subicere.
§ 2. Щоб краще забезпечити добро інститутів і потреби апостоляту, Римський Архієрей на підставі свого верховенства над усією Церквою заради спільної користі може вилучити з-під керівництва єпархіяльного Єпископа інститути посвяченого життя і підпорядкувати тільки собі або іншій церковній владі.
1° typica monasteriorum et statuta congregationum atque immutationes in ea ad normam iuris introductas approbare salvis eis, quae ab auctoritate superiore approbata sunt;
2° dispensationes ab eisdem typicis vel statutis, quae potestatem Superiorum religiosorum excedunt et ab ipso legitime petuntur, singulis in casibus et per modum actus dare;
3° visitare monasteria, etiam dependentia, necnon singulas domos congregationum in suo territorio, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties rationes vere speciales eius iudicio id suadent.
§ 2. Haec iura Patriarchae competunt circa ordines et congregationes iuris patriarchalis, quae intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, domum principem habent; secus eadem iura circa ordines omnes necnon circa monasteria et congregationes, quae non sunt iuris eparchialis, competunt soli Sedi Apostolicae.
§ 3. Si congregatio iuris eparchialis ad alias eparchias propagatur, nihil in ipsis statutis valide mutari potest nisi de consensu Episcopi eparchialis eparchiae, in qua sita est domus princeps, consultis tamen Episcopis eparchialibus, in quorum eparchiis ceterae domus sitae sunt.
1° затверджувати устави монастирів і статути Згромаджень та зміни до них, впроваджені згідно з приписами права, за винятком тих, що були затверджені вищою владою;
2° давати в окремих випадках і одноразово диспензи від тих уставів або статутів, які виходять поза владу чернечих Настоятелів і про що вони у нього законно просять;
3° візитувати монастирі, також залежні, і всі доми Згромаджень на своїй території, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку радять це справді особливі підстави.
§ 2. Такі права належать Патріярхові щодо Чинів і Згромаджень патріяршого права, які мають головний дім у межах території Церкви, на чолі якої він стоїтьь інакше ці права щодо всіх Чинів, а також Монастирів і Згромаджень, які не є єпархіяльного права, належать тільки Апостольському Престолові.
§ 3. Якщо Згромадження єпархіяльного права поширюється на інші єпархії, не можна нічого правосильно міняти в самих статутах, хіба що за згодою єпархіяльного Єпископа єпархії, в якій знаходиться головний дім, порадившись, однак, з єпархіяльними Єпископами, в єпархіях яких знаходяться інші доми.
§ 2. Episcopo eparchiali ius et obligatio est singula monasteria atque domos ordinum et congregationum in eius territorio sita visitare his in rebus, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties graves causae eius iudicio id suadent.
§ 3. Episcopus eparchialis nonnisi de consensu Superiorum competentium potest religiosis opera apostolatus vel munera eparchiae propria committere firmo iure communi ac servata institutorum disciplina religiosa, indole propria atque fine specifico.
§ 4. Religiosi, qui extra domum delictum commiserunt nec a proprio Superiore ab Hierarcha loci praemonito puniuntur, ab hoc puniri possunt, etsi domo legitime exierunt et domum reversi sunt.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має право й обов’язок візитувати поодинокі монастирі і доми Чинів чи Згромаджень на його території у цих справах, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку вимагають такого рішення поважні причини.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ тільки за згодою компетентних Настоятелів може доручати ченцям діла апостоляту або обов’язки властиві єпархії, зберігаючи загальне право і чернечу дисципліну, власний характер і специфічну мету інститутів.
§ 4. Ченці, які скоїли злочин поза домом і яких не карає власний Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, можуть бути покарані ним, хоч законно вийшли з дому і повернулися додому.
2° De Superioribus >et de sodalibus institutorum religiosorum — 2° Настоятелі і члени чернечих інститутів
§ 2. Nomine Superioris monachorum ceterorumque religiosorum non venit Hierarcha loci nec Patriarcha firmis canonibus, qui Patriarchae vel Hierarchae loci potestatem in ipsos tribuunt.
§ 2. Під іменем Настоятеля монахів та інших ченців не розуміється місцевий Ієрарх ані Патріярх, зі збереженням приписів канонів, які надають Патріярхові або місцевому Ієрархові владу над ними.
§ 2. Superiores institutorum iuris eparchialis vel patriarchalis exemplar relationis etiam Sedi Apostolicae mittant.
§ 2. Настоятелі інститутів єпархіяльного або патріяршого права мають посилати примірник звіту також Апостольському Престолові.
§ 2. Sodales cum visitatore fiducialiter agant, cui legitime interroganti respondere tenentur secundum veritatem in caritate; nemini vero licet quoquo modo sodales ab hac obligatione avertere aut visitationis finem aliter impedire.
§ 3. Hierarcha loci debet omnes domos religiosas visitare, si Superior maior, cui visitatio iure competit, intra quinque annos eas non visitavit et monitus ab Hierarcha loci eas visitare neglexit.
§ 2. Члени повинні з довір’ям ставитись до візитатора, йому на законні запитання зобов’язані відповідати в любові, згідно з правдоюь нікому не дозволяється будь-яким чином відвертати членів від виконання цього обов’язку або в інший спосіб заважати меті візитації.
§ 3. Місцевий Ієрарх повинен візитувати всі чернечі доми, якщо вищий Настоятель, до якого за законом належить візитація, протягом п’яти років їх не візитував і всупереч нагадуванню місцевого Ієрарха занедбав їх візитувати.
§ 2. Iure particulari statuatur, utrum in domibus, in quibus minus quam sex sodales degunt, consilium haberi debeat necne.
§ 2. Партикулярне право повинно постановити, чи в домах, де проживають менше ніж щість членів, має бути рада чи ні.
§ 2. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° manet votis ligatus ceterisque suae professionis obligationibus adhuc tenetur eis exceptis, quae cum sua dignitate ipse prudenter iudicat componi non posse; voce activa et passiva in proprio monasterio, ordine vel congregatione caret; a potestate Superiorum eximitur et vi voti oboedientiae soli Romano Pontifici manet obnoxius;
2° expleto munere vero, qui ad monasterium, ordinem vel congregationem firmis de cetero cann. 62 et 211 redit, vocem activam et passivam habere potest, si typicum vel statuta id permittunt.
§ 3. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° si per professionem capacitatem acquirendi dominii bonorum amisit, bonorum, quae ipsi obveniunt, habet usum, usumfructum et administrationem; proprietatem vero Patriarcha, Episcopus eparchialis, Exarchus acquirit Ecclesiae patriarchali, eparchiae, exarchiae; ceteri monasterio vel ordini;
2° si per professionem dominium bonorum non amisit, bonorum, quae habebat, recuperat usum, usumfructum et administrationem; quae postea ipsi obveniunt, sibi plene acquirit;
3° in utroque casu de bonis, quae ipsi obveniunt non intuitu personae, debet disponore secundum offerentium voluntatem.
§ 2. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° залишається надалі зв’язаним обітами та іншими зобов’язаннями своєї професії, за винятком тих, що їх, як сам розумно вважає, не можна погодити з його саном; він позбавляється активного і пасивного голосу у власному монастирі, Чині або Згромадженніь він вилучається з-під влади Настоятелів і силою обіту послуху залишається підлеглим тільки Римському Архієреєві;
2° однак, той, хто після виконання завдання вертається до монастиря, Чину або Згромадження, зберігаючи зрештою канн. 62 і 211, може мати активний і пасивний голос, якщо устав або статути це дозволяють.
§ 3. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° якщо через професію втратив здатність набувати майнову власність, то має право користуватись, уживати і управляти майном, яке йому дістаєтьсяь а Патріярх, єпархіяльний Єпископ, Екзарх набувають власність для патріяршої Церкви, єпархії, екзархіїь інші – для монастиря або Чину;
2° якщо через професію не втратив майнової власності, наново одержує право користуватись, уживати і управляти майном, яке мав ранішеь те, що йому пізніше дістається, він повністю собі набуває;
3° в обох випадках майном, яке йому дістається не з уваги на особу, він повинен розпорядитися відповідно до бажання жертводавців.
Art. II — DE MONASTERIIS;
Арт. ІІ: Монастирі
§ 2. Monasterium sui iuris est illud, quod ab alio monasterio non dependet et regitur proprio typico ab auctoritate competenti approbato.
§ 2. Монастирем свого права є той, який не залежить від іншого монастиря і керується власним уставом, затвердженим компетентною владою.
1° De erectione et de suppressione monasteriorum — 1° Заснування і скасування монастирів
§ 2. Patriarchae reservatur erectio monasterii stauropegiaci.
§ 2. Патріярхові застерігається право заснування ставропігійського монастиря.
§ 2. Ad valide erigendum monasterium dependens requiritur consensus scripto datus auctoritatis, cui monasterium sui iuris subiectum est, et Episcopi eparchialis loci, ubi hoc monasterium erigitur.
§ 2. Для правосильного заснування залежного монастиря вимагається письмова згода влади, якій підпорядкований монастир свого права, і єпархіяльного Єпископа місцевості, де цей монастир засновується.
§ 2. Ut aedificentur et aperiantur schola, hospitium vel similis aedes separata a monasterio, requiritur pro quovis monasterio consensus scripto datus Episcopi eparchialis.
§ 3. Ut monasterium in alios usus convertatur, eadem sollemnia requiruntur ac ad erigendum illud, nisi agitur de conversione, quae ad internum regimen et disciplinam religiosam dumtaxat refertur.
§ 2. Щоб були побудовані і відкриті школа, гостинниця або подібний будинок, відокремлений від монастиря, потрібна для кожного монастиря письмова згода єпархіяльного Єпископа.
§ 3. Щоб монастир був використаний для інших потреб, вимагаються ті самі формальності, що і для заснування, хіба що йдеться про перетворення, яке стосується тільки внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни.
§ 2. Cetera monasteria sui iuris vel filialia sola Sedes Apostolica supprimere potest.
§ 3. Monasterium subsidiarium supprimi potest decreto dato a Superiore monasterii, a quo dependet, ad normam typici et de consensu Episcopi eparchialis.
§ 4. Bona monasterii sui iuris suppressi cedunt confoederationi, si fuit confoederatum; secus eparchiae vel, si fuit stauropegiacum, Ecclesiae patriarchali; bona autem monasterii dependentis suppressi cedunt monasterio sui iuris; de bonis vero suppressi monasterii iuris pontificii Sedi Apostolicae reservatur statuere salva omni in casu offerentium voluntate.
§ 2. Інші монастирі свого права або філіяльні може скасувати тільки Апостольський Престол.
§ 3. Допоміжний монастир може бути скасований на підставі декрету Настоятеля монастиря, від якого він залежить, згідно з приписом уставу і за згодою єпархіяльного Єпископа.
§ 4. Майно скасованого монастиря свого права відходить до конфедерації, якщо він був конфедеративним, в іншому разі – до єпархії або до патріяршої Церкви, якщо був ставропігійськимь майно скасованого залежного монастиря відходить до монастиря свого праваь вирішити питання про майно скасованого монастиря папського права застерігається Апостольському Престолові з дотриманням у кожному випадку волі жертводавців.
§ 2. Confoederatio inter plura monasteria sui iuris diversarum eparchiarum vel stauropegiaca intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita iniri potest consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, et de consensu Patriarchae, cui reservatur quoque confoederationis statuta approbare.
§ 3. In ceteris casibus de confoederatione ineunda Sedes Apostolica adeatur.
§ 2. Конфедерація між кількома монастирями свого права різних єпархій або ставропігійськими в межах території патріяршої Церкви може утворитись за порадою єпархіяльних Єпископів, які в цьому зацікавлені, і за згодою Патріярха, якому застерігається також право затвердити статути.
§ 3. В інших випадках у справі утворення конфедерації слід звертатися до Апостольського Престолу.
§ 2. Confoederatio autem intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis supprimi non potest nisi a Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, ac Praeside confoederationis salvo recursu in suspensivo ad Romanum Pontificem; ceterarum confoederationum suppressio reservatur Sedi Apostolicae.
§ 3. De bonis, quae ad ipsam confoederationum suppressam pertinent, statuere reservatur auctoritati, quae confoederationem suppressit, salva offerentium voluntate; Patriarcha hoc in casu indiget consensu Synodi permanentis.
§ 2. Конфедерація в межах території патріяршої Церкви може бути скасована тільки Патріярхом за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, за порадою зацікавлених єпархіяльних Єпископів і Голови конфедерації з правом відклику, з припиненням чинності, до Римського Архієреяь скасування інших конфедерацій застерігається Апостольському Престолові.
§ 3. Вирішити питання про майно, яке належить скасованій конфедерації, резервується владі, яка скасувала конфедерацію, з урахуванням волі жертводавцівь Патріярх у цьому випадку потребує згоди постійного Синоду.
2° De monasteriorum Superioribus, Synaxibus et oeconomis — 2° Настоятелі монастирів, Капітули й економи
§ 2. Superiores in monasteriis sui iuris habent potestatem regiminis, quatenus ipsis a iure vel ab auctoritate, cui subditi sunt, expresse conceditur, firmo can. 979.
§ 3. Potestas Praesidis confoederationis monasticae praeter ea, quae iure communi determinata sunt, in statutis eiusdem confoederationis determinanda est.
§ 2. Настоятелі в монастирях свого права мають владу керівництва, наскільки вона їм виразно надається правом або владою, якій вони підлягають, з дотриманням кан. 979.
§ 3. Влада Голови монашої конфедерації, крім того, що окреслено загальним правом, повинна бути окреслена в статутах цієї конфедерації.
§ 2. In electione vero Superioris monasterii sui iuris confoederati Synaxi electionis praeest per se vel per alium Praeses eiusdem confoederationis.
§ 2. Під час виборів Настоятеля конфедерованого монастиря свого права на виборній Капітулі головує сам особисто або через іншого Голова цієї конфедерації.
§ 2. Nisi typicum aliud praescribit, Superiores monasteriorum dependentium constituuntur ad tempus in ipso typico determinatum a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, si monasterium est filiale, consulto vero eodem consilio, si est subsidiarium.
§ 3. Superiores vero, qui septuagesimum quintum aetatis annum expleverunt vel qui ob infirmam valetudinem aliave gravi de causa officio suo implendo minus apti evaserunt, renuntiationem ab officio Synaxi, cuius est eam acceptare, exhibeant.
§ 2. Якщо устав не приписує чогось іншого, то Настоятелі залежних монастирів ставляться на час, окреслений в уставі Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради, якщо монастир є філіяльним, а за порадою цієї ради, якщо – допоміжним.
§ 3. Настоятелі, яким виповнилось сімдесят п’ять років життя або які через слабе здоров’я або з іншої поважної причини виявились нездатними для виконування свого уряду, повинні подати Капітулі зречення від уряду, до якої належить його прийняти.
§ 2. Superior monasterii sui iuris officium oeconomi eiusdem monasterii simul ne gerat; officium vero oeconomi monasterii dependentis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Oeconomus nominatur a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, nisi typicum aliud fert.
§ 2. Настоятель монастиря свого права не повинен одночасно займати уряд економа цього ж монастиряь але уряд економа залежного монастиря, хоч краще, щоб був відокремлений від уряду Настоятеля, може з ним поєднуватись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Економа іменує Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради, хіба що устав велить щось інше.
3° De admissione in monasterium sui iuris et de novitiatu — 3° Приймання в монастир свого права і новіціят
1° acatholici;
2° qui poena canonica puniti sunt exceptis poenis, de quibus in can. 1426, § 1;
3° ii, quibus imminet gravis poena ob delictum, de quo legitime accusati sunt;
4° qui duodevicesimum aetatis annum nondum expleverunt, nisi agitur de monasterio, in quo habetur professio temporaria, quo in casu sufficit aetas septemdecim annorum;
5° qui monasterium ingrediuntur vi, metu gravi aut dolo inducti vel ii, quos Superior eodem modo inductus recipit;
6° coniuges durante matrimonio;
7° qui ligantur vinculo professionis religiosae vel alio sacro vinculo in instituto vitae consecratae, nisi de legitimo transitu agitur.
1° некатолики;
2° ті, що підпали канонічній карі, за винятком кар, про які мова в кан. 1426, § 1;
3° ті, яким загрожує тяжка кара за злочин, у скоєнні якого вони законно були звинувачені;
4° ті, яким ще не виповнилося вісімнадцять років життя, хіба що йдеться про монастир, де має місце тимчасова професіяь у цьому випадку досить мати сімнадцять років;
5° ті, що вступають у монастир під впливом примусу, тяжкого страху або підступу або яких Настоятель прийняв під таким же їхнім впливом;
6° супруги під час тривання подружжя;
7° ті, що зв’язані вузлом чернечої професії або іншим священним вузлом в інституті посвяченого життя, хіба що йдеться про законний перехід.
§ 2. Item licite in monasterium admitti non possunt parentes, quorum opera est ad filios alendos et educandos necessaria, aut filii, qui patri vel matri, avo vel aviae in gravi necessitate constitutis subvenire debent, nisi monasterium aliter de re providit.
§ 2. Недозволеним також є приймання в монастир батьків, яких праця необхідна для годування і виховання дітей, або дітей, які повинні допомагати батькові або матері, дідові або бабусі, що знаходяться у великій нужді, хіба що монастир подбає інакше у цій справі.
§ 2. Ipsi Superiori constare debet opportunis mediis adhibitis de idoneitate atque de plena libertate candidati in statu monastico eligendo.
§ 3. Circa documenta a candidatis praestanda necnon circa diversa testimonia de eorum bonis moribus et idoneitate colligenda serventur praescripta typici.
§ 2. Сам Настоятель, вживши відповідних заходів, повинен бути переконаний про здатність і повну свободу кандидата у виборі чернечого стану.
§ 3. Стосовно того, які документи повинні представити кандидати і які різні свідоцтва слід зібрати про їхні добрі звичаї і здатність, слід дотримуватись приписів уставу.
§ 2. Novitiatus, ut validus sit, peragi debet in ipso monasterio sui iuris aut Superioris decisione consulto eius consilio in alio monasterio sui iuris eiusdem confoederationis.
§ 3. Si vero aliquod monasterium sui iuris sive confoederatum sive non confoederatum praescripta de institutione novitiorum implere non potest, Superior tenetur obligatione novitios mittendi in aliud monasterium, in quo eadem praescripta religiose servantur.
§ 2. Щоб новіціят був правосильним, він повинен проходити в самому монастирі свого права або за рішенням Настоятеля і за порадою його ради – в іншому монастирі свого права цієї ж конфедерації.
§ 3. Якщо якийсь монастир свого права, конфедерований або неконфедерований, не може виконувати приписів про навчання новиків, тоді Настоятель зобов’язаний відправити новиків до іншого монастиря, в якому цих приписів сумлінно дотримуються.
§ 2. In unoquoque anno novitiatus absentia tribus mensibus sive continuis sive intermissis brevior valididatem non afficit, sed tempus deficiens, si quindecim dies superat, suppleri debet.
§ 3. Novitiatus ultra triennium ne extendatur firmo can. 461, § 2.
§ 2. Відсутність у кожному році новіціяту менша, ніж три безперервних або з перервами місяці, не впливає на правосильність, однак час, якого забракло, якщо він перевищує п’ятнадцять днів, то його треба доповнити.
§ 3. Дотримуючись кан. 461, § 2, новіціяту не слід продовжувати понад три роки.
§ 2. Iura et obligationes huius magistri in eis praesertim, quae ad modum institutionis novitiorum necnon ad relationes ad Synaxim et Superiorem monasterii spectant, determinentur in typico.
§ 2. Права й обов’язки цього вчителя, зокрема в тому, що стосується способу навчання новиків та відносин із Капітулою і Настоятелем монастиря, слід окреслити в уставі.
§ 2. Tempore novitiatus ne destinentur novitii operibus exterioribus monasterii nec dedita opera studiis vacent litterarum, scientiarum aut artium.
§ 2. Під час новіціяту не слід призначати новиків для робіт поза монастиремь і вони не повинні посилено займатися літературою, наукою або мистецтвом.
§ 2. Exacto novitiatu, si iudicatur idoneus, novitius ad professionem admittatur, secus dimittatur; si vero dubium superest de eius idoneitate, potest novitiatus tempus ad normam typici prorogari, non tamen ultra annum.
§ 2. Якщо після закінчення новіціяту новика визнають здатним, він допускається до професіїь в противному разі його слід відпуститиь якщо ж залишається сумнів щодо його здатності, то час новіціяту, згідно з приписом уставу, можна продовжити, але не більше року.
4° De consecratione seu professione monastica — 4° Посвячення або монаша професія
§ 2. In emittenda professione serventur praescripta typici et librorum liturgicorum.
§ 2. У складанні професії слід дотримуватись приписів уставу і літургічних книг.
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore proprii monasterii sui iuris de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in typico requisita impleantur.
1° новіціят був правосильно відбутий;
2° новик був допущений до професії Настоятелем власного монастиря свого права за згодою його ради і професію прийняв цей Настоятель особисто або через іншого;
3° професія була виражена і складена або прийнята без примусу, тяжкого страху і підступу;
4° було виконано все інше, що в уставі вимагається для правосильності професії.
§ 2. Emissa professione ea omnia statim fiant, quae necessaria sunt, ut renuntiatio etiam iure civili effectum consequatur.
§ 2. Після складення професії повинно негайно відбутися все необхідне, щоб зречення набрало чинності також на підставі цивільного права.
§ 2. De debitis et obligationibus, quae sodalis post professionem perpetuam contraxit de licentia Superioris, respondere debet monasterium; si vero sine licentia Superioris debita contraxit, ipse sodalis respondere debet.
§ 3. Firmum tamen est contra eum, in cuius rem aliquid ex inito contractu versum est, semper posse actionem institui.
§ 2. За борги і зобов’язання, які член зробив після довічної професії з дозволу Настоятеля, повинен відповідати монастирь якщо ж він наробив боргів без дозволу Настоятеля, то повинен відповідати сам член.
§ 3. Однак завжди можна виступити з позовом проти того, хто якимсь чином наживається на укладеному договорі.
5° De institutione sodalium et de disciplina monastica — 5° Навчання членів і монаша дисципліна
§ 2. Institutio monachorum, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in ipso monasterio, si sedem studiorum ad normam can. 340, § 1 instructam habet, aut sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
§ 2. Навчання монахів, які призначаються до свячень, крім того, повинно проходити згідно з програмою студій священнослужителів, про що мовиться в кан. 330, в самому монастирі, якщо він має осідок студій, обладнаний відповідно до припису кан. 340, § 1, або під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або в інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
§ 2. Curent Superiores monasteriorum, ut omnes sodales ad normam typici:
1° legitime non impediti cottidie laudibus divinis atque Divinae Liturgiae, quoties celebratur, participent, contemplationi rerum divinarum vacent et in alia pietatis exercitia sedulo incumbant;
2° libere ac frequenter ad patres spirituales et confessarios accedere possint;
3° quotannis per aliquot dies recessui spirituali vacent.
§ 2. Настоятелі монастирів мають дбати, щоб усі члени, згідно з приписом уставу:
1° не маючи законної перешкоди, щоденно брали участь у церковному правилі, а також у Божественній Літургії кожного разу, коли вона правиться, мали час для роздумів про божественні речі і наполегливо віддавалися іншим побожним вправам;
2° могли вільно і часто звертатися до духовних отців і сповідників;
3° щорічно протягом кількох днів мали час на реколекції.
§ 2. Firmo typico, quod confessionem suadet apud determinatos confessarios, omnes sodales monasterii sacramentum paenitentiae suscipere possunt a quocumque sacerdote facultate hoc sacramentum ministrandi praedito firma disciplina monastica.
§ 2. Дотримуючись уставу, який радить сповідатися у визначених сповідників, усі члени монастиря можуть приймати тайну покаяння від будь-якого священика, наділеного владою уділяти святу тайну, дотримуючись монашої дисципліни.
§ 2. Pro monasteriis in quibus presbyteri-monachi non sunt, Hierarcha loci eodem modo designet sacerdotem, cuius est regulariter in monasterio Divinam Liturgiam celebrare et verbum Dei praedicare firmo can. 612, § 2.
§ 2. Для монастирів, в яких немає пресвітерів-монахів, місцевий Ієрарх у той самий спосіб повинен призначати священика, обов’язком якого є регулярно правити в монастирі Божественну Літургію і проповідувати слово Боже, згідно з кан. 612, § 2.
§ 2. Partes monasterii clausurae obnoxiae manifesto indicentur.
§ 3. Clausurae fines accurate praescribere aut iusta de causa mutare est Superioris monasterii sui iuris de consensu sui consilii atque certiore facto Episcopo eparchiali.
§ 2. Частини монастиря, які підлягають клявзурі, слід виразно визначити.
§ 3. Докладно визначити або з виправданої причини змінити межі клявзури є справою Настоятеля монастиря свого права за згодою його радиь про це він має повідомити єпархіяльного Єпископа.
6° De eremitis — 6° Пустельники
7° De monasterio stauropegiaco — 7° Ставропігійський монастир
§ 2. Monasterium stauropegiacum Patriarchae immediate subiectum est ita, ut ipse solus eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis circa monasterium, sodales eidem ascriptos necnon personas, quae diu noctuque in monasterio degunt; ceterae vero personae monasterio addictae immediate et exclusive Patriarchae subduntur in eis solummodo, quae ad eorum munus vel officium spectant.
§ 2. Ставропігійський монастир підлягає безпосередньо Патріярхові, який має такі самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ, щодо монастиря, членів, які до нього належать, а також осіб, які живуть у монастирі вдень і вночіь інші особи, які належать до монастиря, безпосередньо і виключно підлягають Патріярхові тільки в тих випадках, які стосуються їхнього завдання або уряду.
8° De transitu ad aliud monasterium — 8° Перехід до іншого монастиря
§ 2. Ad transitum a monasterio non confoederato ad aliud monasterium eidem auctoritati subiectum requiritur consensus eiusdem auctoritatis; si vero monasterium, ad quod transitus fit, alii auctoritati subiectum est, requiritur etiam consensus huius auctoritatis.
§ 3. Patriarcha, Episcopus eparchialis et Praeses confoederationis hunc consensum dare non possunt nisi consulto Superiore monasterii sui iuris, a quo transitus fit.
§ 4. Ad validitatem transitus ad monasterium alterius Ecclesiae sui iuris requiritur insuper consensus Sedis Apostolicae.
§ 5. Transitus fit admissione a Superiore novi monasterii sui iuris de consensu Synaxis concessa.
§ 2. Для переходу з неконфедерованого монастиря до іншого монастиря, підпорядкованого цій же владі, вимагається згода цієї владиь якщо ж монастир, до якого відбувається перехід, підпорядкований іншій владі, вимагається також згода цієї влади.
§ 3. Патріярх, єпархіяльний Єпископ і Голова конфедерації не можуть дати цієї згоди, не порадившись з Настоятелем монастиря свого права, з якого відбувається перехід.
§ 4. Для правосильності переходу до монастиря іншої Церкви свого права потрібна ще й згода Апостольського Престолу.
§ 5. Перехід відбувається через прийняття Настоятелем нового монастиря свого права за згодою Капітули.
§ 2. Transiens a monasterio sui iuris ad aliud monasterium sui iuris ad nullam vel ad diversam confoederationem pertinens servet praescripta typici monasterii, ad quod fit transitus, circa obligationem peragendi novitiatum et emittendi professionem; si vero in typico de re non cavetur, nec novitiatum peragit nec novam professionem emittit, sed effectus transitus locum habent a die, quo transitus fit, nisi Superior monasterii ab eo exigit, ut aliquod tempas non ultra annum experimenti causa in monasterio transigat; transacto experimenti tempore aut a Superiore de consensu sui consilii vel Synaxis ad normam typici stabiliter novo monasterio ascribatur aut ad pristinum monasterium redeat.
§ 3. In transitu a monasterio sui iuris ad ordinem vel congregationem serventur congrua congruis referendo cann. 544 et 545.
§ 4. Monasterium sui iuris, a quo sodalis discedit, bona servat, quae ipsius sodalis ratione iam ei quaesita sunt; quod spectat ad dotem, ea debetur sine fructibus iam maturis a die transitus monasterio, ad quod transitus fit.
§ 2. Той, хто переходить з монастиря свого права до іншого монастиря свого права, який не належить до жодної або належить до іншої конфедерації, повинен дотримуватись приписів уставу того монастиря, до якого відбувається перехід, щодо обов’язку відбувати новіціят і складати професіюь якщо ж в уставі це не застережено, він не відбуває новіціяту і не складає нової професії, але наслідки переходу мають місце від дня, в якому відбувається перехід, хіба що Настоятель монастиря вимагає від нього, щоб він провів деякий час – не більше року – в монастирі заради пробиь після закінчення часу проби повинен бути приписаним на постійно до нового монастиря Настоятелем монастиря за згодою його ради або Капітули згідно з приписом уставу або повернутися до попереднього монастиря.
§ 3. При переході з монастиря свого права до Чину або Згромадження слід дотримуватись з відповідними модифікаціями канн. 544 і 545.
§ 4. Монастир свого права, з якого член вибуває, зберігає майно, яке було вже придбане для нього заходами цього членаь що стосується посагу, то він належить без спілих плодів від дня переходу монастиреві, до якого відбувається перехід.
9° De exclaustratione et de discessu a monasterio — 9° Ексклявстрація і вихід з монастиря
§ 2. Episcopus eparchialis hoc indultum nonnisi ad triennium concedere potest.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може надати такий індульт лише на три роки.
§ 2. Huiusmodi indultum Sedi Apostolicae reservatur.
§ 2. Індульт такого роду застерігається Апостольському Престолові.
§ 2. Si sodalis, qui a monasterio discessit et ad vitam saecularem rediit, in monasterium rursus recipitur, novitiatum ac professionem instaurat, perinde ac si numquam vitae religiosae addictus esset.
§ 2. Якщо член, який вийшов з монастиря і повернувся до мирського життя, знову приймається в монастир, то він відновлює новіціят і професію, немовби ніколи не присвячував себе чернечому життю.
§ 2. Episcopus eparchialis eum recipere potest sive absolute sive experimenti causa ad quinquennium; in primo casu monachus est ipso iure eparchiae ascriptus, in altero vero exacto quinquennio, nisi antea expresse dimissus est.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може прийняти його або без застережень або для випробування на п’ять роківь у першому випадку монах тим самим приписується до єпархії, в другому – після п’яти років, хіба що раніше виразно був відпущений.
§ 2. Superior hanc petitionem una cum voto suo suique consilii ad Episcopum eparchialem mittat, cuius est, etsi de monasteriis iuris pontificii agitur, hoc in casu indultum discedendi a monasterio et ad vitam saecularem redeundi concedere, nisi ius particulare id pro monasteriis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitis Patriarchae reservat.
§ 2. Цю просьбу Настоятель з думкою власною і своєї ради повинен переслати єпархіяльному Єпископові, до якого належить, навіть якщо йдеться про монастирі папського права, у цьому випадку надати індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви застерігає це Патріярхові.
10° De dimissione monachorum — 10° Відпущення монахів
1° fidem catholicam publice abiecit;
2° matrimonium celebravit vel etiam civiliter tantum attentavit.
§ 2. His in casibus Superior monasterii sui iuris consulto suo consilio sine mora collectis probationibus declarationem facti emittat, ut iuridice constet de dimissione, atque quam primum de re auctoritatem, cui monasterium immediate subiectum est, certiorem faciat.
1° прилюдно відрікся католицької віри;
2° уклав подружжя або пробував укласти навіть тільки цивільне.
§ 2. У таких випадках Настоятель монастиря свого права за порадою своєї ради повинен, зібравши докази, негайно видати ствердження факту, щоб правно стало відомим відпущення і якнайскоріше повідомити про справу владу, якій монастир безпосередньо підлягає.
§ 2. Superior monasterii sui iuris, si casus fert, curet, ut processus dimissionis ad normam iuris promoveatur, aut rem auctoritati, cui monasterium subiectum est, deferat.
§ 3. Sodalis ex monasterio eiectus, qui in ordine sacro constitutus est, ab exercitio ordinis sacri prohibetur, nisi auctoritas, cui monasterium subiectum est, aliter decernit.
§ 2. Настоятель монастиря свого права, в разі потреби, повинен подбати, щоб відбувся процес про відпущення згідно з правом, або передати справу владі, якій підлягає монастир.
§ 3. Виключеному з монастиря членові, який був висвячений, забороняється священнодіяти, хіба що влада, якій підлягає монастир, вирішить інакше.
§ 2. Ad dimissionem valide decernendam praeter alias condiciones in typico forte statutas requiritur, ut:
1° causae dimissionis sint graves, culpabiles et iuridice comprobatae una cum defectu emendationis;
2° dimissioni praecesserint, nisi natura causae dimissionis id excludit, duae monitiones cum formali comminatione dimissionis, quae in cassum cesserunt;
3° causae dimissionis sodali scripto manifestatae sint data ei post singulas monitiones plena opportunitate se defendendi;
4° tempus utile in typico statutum ab ultima monitione elapsum sit.
§ 3. Responsiones sodalis scripto datae alligantur actis, quae eis, de quibus in § 1, submittenda sunt.
§ 4. Decretum dimissionis exsecutioni mandari non potest, nisi est ab auctoritate, cui monasterium subiectum est, approbatum.
§ § 2. Для правосильного рішення про відпущення, крім інших умов, визначених, можливо, в уставі, вимагається, щоб:
1° причини відпущення були поважні, осудливі і правно доведені разом з браком виправлення;
2° відпущенню мають передувати, якщо природа причини відпущення цього не виключає, два канонічні попередження разом з формальними погрозами про відпущення, які виявились даремними;
3° причини відпущення повинні бути доведені до відома члена в письмовій формі, даючи йому після кожного попередження повну можливість себе захищати;
4° минув установлений уставом корисний час від останнього попередження.
§ 3. Відповіді члена у письмовій формі додаються до актів, які слід приєднати до того, про що мова в § 1.
§ 4. Декрет про відпущення не можна передавати до виконання, якщо він не затверджений владою, якій підлягає монастир.
§ 2. Sodalis vero potest adversus decretum dimissionis intra quindecim dies cum effectu suspensivo sive recursum interponere sive, nisi decretum dimissionis a Sede Apostolica confirmatum est, postulare, ut causa via iudiciali tractetur.
§ 3. De recursu adversus decretum dimissionis videt Sedes Apostolica vel, si de sodali agitur, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis habet, Patriarcha.
§ 4. Si vero causa via iudiciali tractanda est, de ea videt tribunal auctoritatis immediate superioris ei, qui decretum dimissionis confirmavit; Superior vero, qui decretum dimissionis tulit, acta in re collecta tradat eidem tribunali et procedatur secundum canones de iudicio poenali appellatione remota.
§ 2. Член, однак, може подати відклик проти декрету про відпущення протягом п’ятнадцяти днів з припиненням рішення або, якщо декрет про відпущення не затверджений Апостольським Престолом, вимагати, щоб справа розглядалась судовим шляхом.
§ 3. Відклик проти декрету про відпущення розглядає Апостольський Престол або, якщо йдеться про члена, який проживає в межах території патріяршої Церкви – Патріярх.
§ 4. Якщо справу треба розглядати судовим шляхом, то її розглядає трибунал влади безпосередньо вищої від того, хто затвердив декрет про відпущення; Настоятель, який видав декрет відпущення, повинен передати акти, зібрані в цій справі, цьому трибуналові і слід поступати згідно з приписами канонів про карний процес без права апеляції.
§ 2. Monasterium tamen aequitatem et caritatem servet erga sodalem, qui ab eo separatur.
§ 2. Однак монастир повинен дотримуватись справедливості і любові щодо члена, який від нього відокремлюється.
Art. III — DE ORDINIBUS ET CONGREGATIONIBUS;
Арт. ІІІ: Чини і Згромадження
§ 2. Congregatio est societas ab auctoritate competenti ecclesiastica erecta, in qua sodales professionem emittunt cum tribus votis publicis oboedientiae, castitatis et paupertatis, quae tamen professioni monasticae non aequiparatur, sed propriam vim habet ad normam iuris.
§2. Згромадження – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени складають професію з трьома прилюдними обітами послуху, чистоти і вбозтва, яка, однак, не прирівнюється до монашої професії, але має власну силу згідно з приписом права.
§ 2. Congregatio est:
1° iuris pontificii, si a Sede Apostolica erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est;
2° iuris patriarchalis, si a Patriarcha erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est nec decretum agnitionis Sedis Apostolicae consecuta est;
3° iuris eparchialis, si ab Episcopo eparchiali erecta decretum agnitionis Sedis Apostolicae vel Patriarchae consecuta non est.
§ 3. Ordo vel congregatio est clericalis, si ratione finis seu propositi a fundatore intenti vel vi legitimae consuetudinis sub moderamine est presbyterorum, ministeria ordini sacro propria assumit et ut talis ab auctoritate ecclesiastica agnoscitur.
§2. Згромадження є:
1° папського права, якщо воно засноване Апостольським Престолом або, через його декрет, було визнане як такеь
2° патріяршого права, якщо воно засноване Патріярхом або, через його декрет, було визнане як таке, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом.
3° єпархіяльного права, якщо воно засноване єпархіяльним Єпископом, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом або Патріярхом.
§ 3. Чин або Згромадження є клирицьким, якщо з уваги на мету або завдання, яке ставить перед ним засновник, або внаслідок законного звичаю перебуває під керівництвом священиків, бере на себе служіння, властиве священичому станові і визнається таким церковною владою.
1° De erectione et de suppressione ordinis,congregationis, provinciae, domus — 1° Заснування і скасування Чину, Згромадження, Провінції, дому
§ 2. Patriarcha erigere potest ordines et congregationes de consensu Synodi permanentis atque Sede Apostolica consulta.
§ 3. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis congregatio iuris eparchialis, quae in plures eparchias eiusdem territorii diffusa est, fieri potest iuris patriarchalis decreto Patriarchae consultis eis, quorum interest, et de consensu synodi permanentis.
§ 2. Патріярх може засновувати Чини і Згромадження за згодою постійного Синоду і за порадою Апостольського Престолу.
§ 3. У межах території патріяршої Церкви Згромадження єпархіяльного права, яке поширилось на більшу кількість єпархій цієї території, може набути патріяршого права через декрет Патріярха, завдяки пораді тих, які в цьому зацікавлені, і за згодою постійного Синоду.
§ 2. Congregationem iuris patriarchalis vel eparchialis legitime erectam, etsi ex una tantum domo constat, supprimere potest praeter Sedem Apostolicam Patriarcha intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, consultis eis, quorum interest, et de consensu Synodi permanentis necnon Sedis Apostolicae.
§ 2. Законно засноване Згромадження патріяршого або єпархіяльного права, навіть якщо воно складається тільки з одного дому, може скасувати, крім Апостольського Престолу, Патріярх у межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з зацікавленими особами і за згодою постійного Синоду й Апостольського Престолу.
§ 2. Ordinem vel congregationem in provincias dividere, provincias coniungere, aliter circumscribere vel supprimere novasque erigere, pertinet ad auctoritatem a statutis ordinis vel congregationis determinatam.
§ 3. De bonis suppressae provinciae statuere salva iustitia et offerentium voluntate spectat, nisi statuta aliter cavent, ad Synaxim generalem vel urgente necessitate ad Superiorem generalem de consensu sui consilii.
§ 2. Ділити на Провінції Чин або Згромадження, об’єднувати Провінції, інакше окреслювати або скасовувати, засновувати нові належить до влади, визначеної статутами Чину або Згромадження.
§ 3. Вирішувати питання про майно скасованої Провінції, дотримуючись справедливості і волі жертводавців, належить до генеральної Капітули або, в наглій потребі, до генерального Настоятеля за згодою його ради, хіба що статути наказують інакше.
§ 2. Quae dicuntur in can. 437, valent etiam de domibus ordinum et congregationum.
§ 2. Те, про що мовиться в кан. 437, стосується також домів Чинів і Згромаджень.
2° De Superioribus, de Synaxibus et de oeconomis in ordinibus et congregationibus — 2° Настоятелі, Капітули й економи в Чинах і Згромадженнях
§ 2. In ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis autem Superiores et Synaxes insuper habent potestatem regiminis pro foro externo et interno ad normam statutorum.
§ 2. У клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права Настоятелі і Капітули маютьь крім того, владу управління як для зовнішнього, так і для внутрішнього суду згідно з приписами статутів.
§ 2. Non solum provinciae et domus, sed etiam omnis sodalis optata sua modo in statutis determinato Synaxi generali libere mittere potest.
§ 2. Не тільки Провінції і доми, але навіть кожний член може вільно посилати свої побажання Генеральній капітулі в спосіб, визначений в статутах.
§ 2. Si de Superiore generali agitur, praeterea ad validitatem requiritur, ut annos triginta quinque expleverit.
§ 2. Якщо йдеться про генерального Настоятеля, то, крім того, для правосильності вимагається, щоб йому сповнилось тридцять п’ять років.
§ 2. Possunt tamen antequam tempus determinatum elapsum est ab officio amoveri vel ad aliud transferri ob causas et secundum modum a statutis determinata.
§ 3. In statutis aptis normis provideatur, ne sodales diutius sine intermissione Superiores sint.
§ 2. Однак вони можуть перед закінченням цього часу бути усуненими з уряду або перенесеними на інший з причин і згідно із способом, визначеним статутами.
§ 3. У статутах за допомогою відповідних приписів слід подбати про те, щоб члени не були Настоятелями занадто довго без перерви.
§ 2. Ceteri Superiores ad normam statutorum designentur, ita tamen, ut, si eliguntur, confirmatione Superioris maioris competentis indigeant; si vero nominantur, apta consultatio praecedat.
§ 3. In electionibus sedulo serventur cann. 947 - 960 necnon can. 445.
§ 2. Інші Настоятелі повинні встановлюватись згідно з приписом статутів, однак так, щоб, якщо їх вибирають, вони потребували затвердження компетентного вищого Настоятеляь якщо ж іменуються, то тому повинна передувати відповідна нарада.
§ 3. Під час виборів слід старанно дотримуватись канн. 947-960 і кан. 445.
§ 2. Oeconomi generalis et oeconomi provincialis officium implere Superior maior ipse non potest; officium vero oeconomi localis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Si de modo oeconomos designandi statuta silent, ii a Superiore maiore de consensu sui consilii nominentur.
§ 2. Сповняти уряд генерального і провінційного економа не може особисто вищий Настоятельь однак уряд місцевого економа, хоч краще щоб відрізнявся від уряду Настоятеля, може з ним суміщатись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Якщо в статутах нічого не сказано про спосіб призначення економів, то їх повинен іменувати вищий Настоятель за згодою своєї ради.
3° De admissione in ordines et congregationes et de novitiatu — 3° Приймання до Чинів і Згромаджень та на новіціят
§ 2. Ad novitiatum instituti religiosi alterius Ecclesiae sui iuris nemo licite admitti potest sine licentia Sedis Apostolicae, nisi de candidato agitur, qui destinatus est provinciae vel domui, de qua in can. 432, propriae Ecclesiae.
§ 2. Прийняття будь-кого на новіціят чернечого інституту іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу є недозволеним, хіба що йдеться про кандидата, призначеного для Провінції або дому власної Церкви, про який мова в кан. 432.
§ 2. Superior maior permittere potest, ut novitiorum coetus per certum temporis spatium in alia proprii ordinis vel congregationis domo a se designata commoretur.
§ 2. Вищий Настоятель може дозволити, щоб група новиків протягом певного часу перебувала в іншому, призначеному ним, домі Чину або Згромадження.
§ 2. Si longius tempus novitiatus in statutis praescribitur, illud non requiritur, ut valeat professio.
§ 2. Якщо в статутах приписаний довший час новіціяту, то його не вимагається для правосильності професії.
§ 2. Magistro, si opus est, cooperatores dentur, qui in omnibus ei subsint circa moderamen novitiatus et institutionem novitiorum.
§ 3. Solius magistri est consulere novitiorum institutioni et ad ipsum solum novitiatus moderamen spectat ita, ut nemini liceat his se quovis praetextu immiscere exceptis illis Superioribus, quibus id a statutis permittitur, ac visitatoribus; ad disciplinam religiosam vero totius domus quod attinet, magister, quemadmodum et novitii, Superiori subditus est.
§ 4. Novitius potestati magistri ac Superiorum subest eisque oboedire tenetur.
§ 2. Учителеві, в разі потреби, слід дати помічників, які б йому в усьому підлягали у керівництві новіціятом і навчанні новиків.
§ 3. Дбати про навчання новиків є обов’язком тільки вчителя і тільки йому належить керівництво новіціятом, так що нікому не дозволяється втручатись до цього під будь-яким приводом, за винятком тих Настоятелів, яким це дозволяють статути, і візитаторівь стосовно чернечої дисципліни всього дому, учитель, як і новики, підлягає Настоятелеві.
§ 4. Новик підлягає владі вчителя і Настоятелів і зобов’язаний їх слухатись.
§ 2. Antequam professionem temporariam emittit, novitius debet ad totum tempus, quo eadem professione ligatus est, bonorum suorum, quae actu habet et quae ipsi forte postea supervenient, administrationem cedere, cui mavult, et de eorundem usu et usufructu libere disponere.
§ 2. Раніше, ніж скласти тимчасову професію, новик повинен на весь час, яким він зв’язаний цією професією, віддати управління своїм майном, яке в даний час посідає і тим, яке йому пізніше, можливо, дістанеться, тому, кому забажає, і вільно розпорядитися його користуванням і доходами.
4° De professione in ordinibus et congregationibus — 4° Професія в Чинах і Згромадженнях
§ 2. Haec professio ad normam statutorum pluries renovari potest ita tamen, ut complexive numquam ad tempus, quod triennio brevius vel sexennio longius est, extendatur.
§ 2. Ця професія, згідно з приписом статутів, може відновлюватись більше разів, але так, щоб у сукупності ніколи не розтягувалась на час, коротший від трьох або довший від щести років.
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore competenti secundum statuta de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in statutis requisita impleantur.
1° новіціят був правосильно заверщений;
2° новик був допущений до професії компетентним Настоятелем, згідно із статутами, за згодою його ради і щоб професія була прийнята цим же Настоятелем особисто або через когось іншого;
3° професія була виражена і складена та прийнята без примусу, тяжкого страху або підступу;
4° було виконане все інше, що вимагається в статутах для правосильності професії.
§ 2. Haec professio non aufert sodali proprietatem bonorum suorum neque capacitatem alia bona acquirendi; sodali tamen non licet per actum inter vivos dominium bonorum suorum titulo gratioso abdicare.
§ 3. Quidquid autem sodalis a votis temporariis industria sua aut intuitu ordinis vel congregationis acquirit, ipsi ordini vel congregationi acquirit; nisi contrarium legitime probatur, sodalis praesumitur acquirere intuitu ordinis vel congregationis.
§ 4. Cessionem vel dispositionem, de quibus in can. 525, § 2, sodalis a votis temporariis mutare potest non quidem proprio arbitrio, sed de Superioris maioris consensu, dummodo mutatio saltem de notabili bonorum parte ne fiat in favorem ordinis vel congregationis; per discessum autem ab ordine vel congregatione eiusmodi cessio ac dispositio habere vim desinit.
§ 5. Si sodalis a votis temporariis debita et obligationes contraxit, ipse respondere debet, nisi de Superioris licentia negotium ordinis vel congregationis gessit.
§ 6. Emissa professione temporaria ipso iure vacant quaelibet professi officia.
§ 2. Ця професія не позбавляє члена власності його майна ні здатності набувати інше майноь але член не може актом між живими зрікатися володіння своїм майном титулом даровизни.
§ 3. Однак, усе, що член з тимчасовоми обітами набуває власним старанням або з уваги на Чин або Згромадження, набуває це для самого Чину або Згромадженняь якщо законно не доведено протилежне, то вважається, що член набуває це для Чину або Згромадження.
§ 4. Передачу або розпорядження щодо майна, про що мова в кан. 525, § 2, член з тимчасовими обітами може змінити, щоправда, не на власний розсуд, але за згодою вищого Настоятеля, аби тільки зміна принаймні щодо значної частини майна не здійснювалась на користь Чину або Згромадженняь через вихід з Чину або Згромадження того роду передача і розпорядження перестає мати силу.
§ 5. Якщо член з тимчасовими обітами наробив боргів і зобов’язань, то він сам повинен відповідати, хіба що вів справу Чину або Згромадження з дозволу Настоятеля.
§ 6. Після складення тимчасової професії на підставі самого права всі уряди того, хто складав професію, стають вакантними.
1° effectus canonici professionis perpetuae iidem manent ac in can. 529 de professione temporaria determinantur, nisi aliter iure communi cavetur;
2° Superior maior de consensu sui consilii potest sodali a votis perpetuis id petenti licentiam bona sua cedendi salvis normis prudentiae concedere;
3° Synaxis generalis est in statuta introducere, si opportunum videtur, renuntiationem obligatoriam patrimonii a sodali acquisiti vel aequirendi, quae tamen ante professionem perpetuam fieri non potest.
1° канонічні наслідки довічної професії залишаються тими самими, які в кан. 529 визначаються щодо тимчасової професії, хіба що загальне право застерігає щось інше;
2° Вищий Настоятель за згодою своєї ради може членові з довічними обітами, якщо цей його просить, дати дозвіл передати своє майно з дотриманням приписів розсудливості;
3° Генеральна капітула може, якщо вважає за доцільне, ввести в статути обов’язкове зречення спадщини, набутої членом, або тієї, яку має одержати, що, однак, не може статися перед довічною професією.
§ 2. Documentum emissae professionis ab ipso sodali et ab eo, qui professionem, etiam ex delegatione, recepit, subscriptum asservetur in archivo ordinis vel congregationis; si de professione perpetua agitur, Superior maior debet de eadem quam primum certiorem facere parochum, apud quem sodalis baptismus adnotatus est.
§ 2. Документ складання професії, підписаний самим членом і тим, хто прийняв професію, навіть на підставі делегації, має зберігатися в архіві Чину або Згромадженняь якщо йдеться про довічну професію, то вищий Настоятель повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, в якого записане хрещення ченця.
5° De institutione sodalium et de disciplina religiosa in ordinibus et congregationibus — 5° Навчання членів і чернеча дисципліна в Чинах і Згромадженнях
§ 2. Institutio sodalium, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in sede studiorum ordinis vel congregationis a Synaxi generali vel a Superioribus maioribus ad normam statutorum approbata; si vero sedes studiorum propria ad normam can. 340, § 1 haberi non potest, sodales institui debent sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
§ 2. Навчання членів, які призначаються до священнослужінь, крім того, повинно проходити згідно з програмою навчання священнослужителів, про яку мова в кан. 330, в осідку студій Чину або Згромадження, затвердженому, відповідно до припису статутів, Генеральною капітулою або вищими Настоятелямиь якщо не можна мати власного осідку студій, згідно з приписом кан. 340, § 1, то члени інституту повинні навчатись під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
§ 2. Episcopus, ad quem Superior litteras dimissorias mittere debet, est Episcopus eparchialis loci, ubi ordinandus domicilium habet; ad alium Episcopum vero, si Episcopus eparchialis licentiam dedit aut est alterius Ecclesiae sui iuris ac ordinandus aut est absens aut denique, si sedes eparchialis vacat et eam regit, qui Episcopus ordinatus non est; de quibus necesse est Episcopo ordinanti in singulis casibus constet authentico curiae eparchialis documento.
§ 2. Єпископом, якому Настоятель повинен послати відпускні грамоти, є єпархіяльний Єпископ місця, де постійно проживає той, хто має прийняти свяченняь а іншому Єпископові, якщо єпархіяльний Єпископ дав дозвіл або належить до іншої Церкви свого права, ніж той, що має прийняти свячення, або є відсутнім або, нарешті, якщо єпархіяльний престол є вакантним і ним керує той, хто не є висвяченим Єпископомь про це повинно бути відомо Єпископові-святителеві в окремих випадках на підставі автентичного документа єпархіяльної курії.
§ 2. Curent Superiores, ut omnes sodales ad normam statutorum ea, quae in can. 473, § 2 praescribuntur, impleant.
§ 3. Sodales ordinum et congregationum sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant et servetur can. 474, § 2.
§ 2. Настоятелі мають дбати, щоб усі члени, згідно зі статутами, виконували те, що приписується в кан. 473, § 2.
§ 3. Члени Чинів і Згромаджень повинні часто приймати тайну покаяння і в цьому слід дотримуватись кан. 474, § 2.
§ 2. Confessarii in ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis a Superiore maiore ad normam statutorum designentur; in ceteris casibus vero ab Hierarcha loci audito Superiore, qui praevie communitatem, cuius interest, consulere debet.
§ 2. Сповідників у клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права повинен призначати вищий Настоятель згідно з приписом статутівь а в інших випадках – місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля, який попередньо повинен порадитись із зацікавленою спільнотою.
6° De transitu ad alium ordinem vel congregationem aut ad monasterium sui iuris — 6° Перехід до іншого Чину або Згромадження чи до монастиря свого права
§ 2. Sodalis valide transire potest a congregatione iuris eparchialis ad aliud institutum religiosum iuris eparchialis de consensu scripto dato Episcopi eparchialis loci, ubi est domus princeps instituti religiosi, ad quod fit transitus, consulto Superiore generali congregationis, a qua fit transitus, et consentiente Superiore generali congregationis aut Superiore monasterii sui iuris, ad quod fit transitus; ad hunc consensum praestandum Superiores indigent praevio consensu sui consilii vel, si de monasterio agitur, Synaxis.
§ 3. Ceteris in casibus sodalis non potest ad aliud institutum religiosum valide transire nisi de consensu Sedis Apostolicae.
§ 4. Ad validitatem transitus ad institutum religiosum alterius Ecclesiae sui iuris requiritur consensus Sedis Apostolicae.
§ 2. Член може правосильно перейти від Згромадження єпархіяльного права до іншого чернечого інституту єпархіяльного права за письмовою згодою місцевого єпархіяльного Єпископа, де є головний дім чернечого інституту, до якого відбувається перехід, за порадою генерального Настоятеля Згромадження, від якого відбувається перехід, і за згодою генерального Настоятеля Згромадження або Настоятеля монастиря свого права, до якого відбувається перехідь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради, або якщо йдеться про монастир – Капітули.
§ 3. В інших випадках член може правосильно переходити до іншого чернечого інституту тільки за згодою Апостольського Престолу.
§ 4. Для правосильності переходу до чернечого інституту іншої Церкви свого права потрібна згода Апостольського Престолу.
§ 2. Post peractum novitiatum transiens, qui iam professus a votis perpetuis est, publice professionem perpetuam emittat secundum praescripta statutorum novi instituti religiosi, qua professione novo instituto plene aggregatur et, si clericus est, ei etiam ut clericus ascribitur; qui vero adhuc professus a votis temporariis est, eodem modo professionem temporariam emittat saltem per triennium duraturam, nisi totum triennium novitiatus in monasterio sui iuris, ad quod transit, peregit.
§ 3. Si in novo instituto religioso sodalis professionem non emittit, ad pristinum redire debet, nisi interim tempus professionis elapsum est.
§ 4. Circa bona et dotem servetur can. 488, § 4.
§ 2. Той, хто переходить після закінчення новіціяту, будучи вже професом з довічними обітами, повинен прилюдно скласти довічну професію відповідно до приписів статутів нового чернечого інститутуь на підставі цієї професії він цілком приєднується до складу нового інституту і, якщо є священнослужителем, то приписується до нього як священнослужительь якщо ж він досі є професом з тимчасовими обітами, повинен в такий самий спосіб скласти тимчасову професію, яка має тривати принаймні три роки, хіба що закінчив три роки новіціяту в монастирі свого права, до якого переходить.
§ 3. Якщо в новому чернечому інституті член не складе професії, повинен вернутися до попереднього інституту, хіба що тим часом минув час професії.
§ 4. Стосовно майна і посагу слід дотримуватись кан. 488, § 4.
7° De exclaustrationeet de discessu ab ordine vel congregatione — 7° Ексклявстрація і вихід з Чину або Згромадження
§ 2. Qui perdurantibus votis temporariis gravi de causa petit, ut ordinem vel congregationem derelinquat, a Superiore generali de consensu eius consilii consequi potest indultum definitive ab ordine vel congregatione discedendi et ad vitam saecularem redeundi cum effectibus, de quibus in can. 493; in congregationibus iuris eparchialis indultum ut valeat confirmari debet ab Episcopo eparchiali loci, ubi est domus princeps eiusdem congregationis.
§ 2. Хто під час тривання тимчасових обітів просить з поважної причини залишити Чин або Згромадження, може отримати від генерального Настоятеля за згодою його ради індульт остаточного виходу з Чину або Згромадження і вернутися до мирського життя з наслідками, про які мова в кан. 493ь щоб у Згромадженнях єпархіяльного права індульт мав правосильність, повинен бути затвердженим єпархіяльним Єпископом місцевості, де знаходиться головний дім цього Згромадження.
§ 2. Infirmitas physica vel psychica, etiam post professionem temporariam contracta, quae de iudicio peritorum sodalem a votis temporariis reddit ineptum ad vitam in instituto religioso ducendam, causam constituit eum non admittendi ad professionem temporariam renovandam vel ad professionem perpetuam emittendam, nisi ob neglegentiam instituti vel ob laborem in instituto peractum infirmitas contracta est.
§ 3. Si vero sodalis perdurantibus votis temporariis amens evasit, etsi novam professionem emittere non potest, ab instituto tamen dimitti non potest.
§ 2. Фізична або психічна недуга, навіть набута після тимчасової професії, яка, за висновком знавців, робить члена з тимчасовими обітами нездатним вести життя в чернечому інституті, дає підставу не допускати його до відновлення тимчасової професії або складання довічної професії, хіба що недуга була набута через недбайливість інституту або через працю, виконану в інституті.
§ 3. Якщо член під час тривання тимчасових обітів утратив розум, тоді, хоч він не може скласти нової професії, однак, не можна його відпустити з інституту.
§ 2. De cetero circa exclaustrationem serventur cann. 489 - 491.
§ 2. Зрештою стосовно ексклявстрації слід дотримуватись канн. 489-491.
§ 2. Huiusmodi indultum in ordinibus Sedi Apostolicae reservatur; in congregationibus vero praeter Sedem Apostolicam id concedere potest etiam:
1° Patriarcha omnibus sodalibus, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, habent, consulto, si de congregationibus iuris eparchialis agitur, Episcopo eparchiali;
2° Episcopus eparchialis eparchiae, in qua sodalis domicilium habet, si agitur de congregatione iuris eparchialis.
§ 3. Indultum discedendi ab ordine vel congregatione eosdem effectus canonicos habet ac in can. 493 statuuntur; de sodali vero, qui in ordine sacro constitutus est, valet praeterea can. 494.
§ 2. Індульт такого роду в Чинах застерігається Апостольському Престоловіь а в Згромадженнях, крім Апостольського Престолу, може його надати також:
1° Патріярх усім членам, які мають постійне місце проживання в межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з єпархіяльним Єпископом, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
2° Єпархіяльний Єпископ єпархії, в якій член має постійне місце проживання, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права.
§ 3. Індульт виходу з Чину або Згромадження має ті самі канонічні наслідки, що встановлені в кан. 493ь ченця, який висвятився, стосується, крім того, кан. 494.
8° De dimissione ab ordine vel congregatione — 8° Відпущення з Чину або Згромадження
§ 2. Ad dimissionem decernendam praeter alias condiciones a statutis forte praescriptas serventur:
1° causae dimissionis debent esse graves et ex parte sodalis etiam externae et culpabiles;
2° defectus spiritus religiosi, qui aliis scandalo esse potest, est sufficiens dimissionis causa, si repetita monitio una cum salutari paenitentia in cassum cessit;
3° auctoritati dimittenti causae dimissionis certo innotescere debent, etsi necesse non est, ut eaedem formaliter comprobentur; sed sodali semper manifestari debent data ei plena opportunitate se defendendi, eiusque responsiones auctoritati dimittenti fideliter subiciantur.
§ 3. Recursus contra decretum dimissionis effectum suspensivum habet.
§ 2. Для ухвалення відпущення, крім інших умов, приписаних статутами, слід дотримуватись наступних:
1° причини відпущення повинні бути поважні і з боку члена також зовнішні й провинні;
2° брак чернечого духу, що може стати згіршенням для інших, є достатньою причиною відпущення, якщо повторне попередження разом із спасенною покутою піщло намарне;
3° владі, яка відпускає повинні бути напевно відомі причини відпущення, хоч немає потреби, щоб вони були формально доведеніь але членові повинні бути завжди подані з наданням йому повної змоги боронити себе, а його відповіді повинні бути вірно передані владі, яка відпускає.
§ 3. Відклик проти декрету відпущення має припиняючий наслідок.
CAPUT II — DE SOCIETATIBUS VITAE COMMUNIS AD INSTAR RELIGIOSORUM;
ГЛАВА ІІ — ТОВАРИСТВА СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ НА ПОДОБУ ЧЕРНЕЧИХ
§ 2. Haec societas est iuris pontificii, iuris patriarchalis vel eparchialis ad normam can. 505, § 2; est vero clericalis ad normam can. 505, § 3; dependet ab auctoritate ecclesiastica ut congregationes ad normam cann. 413 - 415, 419, 420, § 3 et, salvo iure particulari a Sede Apostolica statuto, can. 418, § 2.
§ 3. Sodales harum societatum, ad effectus canonicos quod attinet, religiosis aequiparantur, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat.
§ 2. Таке Товариство є папського права, патріяршого права або єпархіяльного права згідно з приписом кан. 505, § 2ь є воно клирицьким згідно з приписом кан. 505, § 3ь залежить від церковної влади як Згромадження, згідно з приписами канн. 413-415, 419, 420, § 3 і, з дотриманням партикулярного права, встановленого Апостольським Престолом, кан. 418, § 2.
§ 3. Члени таких Товариств, стосовно канонічних наслідків, прирівнюються до ченців, хіба що право постановляє щось інше або воно випливає з природи речі.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424, 425 et 516.
§ 3. Quidquid sodalibus obvenit intuitu societatis, societati acquiritur; cetera bona sodales secundum statuta retinent, acquirunt ac administrant.
§ 2. Управління майном керується канн. 424, 425 і 516.
§ 3. Усе, що дістається членам для Товариства, стає надбанням Товаристваь інше майно члени, згідно з статутами, зберігають, набувають і управляють.
§ 2. Circa institutionem sodalium item serventur statuta; in instituendis vero illis, qui ad ordines sacros destinantur, serventur praeterea canones de institutione clericorum.
§ 2. У навчанні членів також слід дотримуватись статутівь у навчанні тих, що призначаються до священних чинів, слід дотримуватись до того ж канонів про формування священнослужителів.
§ 2. Sodalis perpetuo cooptatus ut clericus societati ascribitur ordinatione diaconali vel in casu clerici alicui eparchiae iam ascripti perpetua cooptatione.
§ 2. Член, кооптований довічно як священнослужитель, приписується до Товариства на підставі дияконського свячення або, якщо це священнослужитель, приписаний до якоїсь єпархії – на підставі довічної кооптації.
§ 2. Sodalis, qui transit ad institutum religiosum, integrum novitiatum peragere debet et ceteris novitiis eiusdem instituti aequiparatur; circa professionem standum est statutis novi instituti.
§ 3. Firmis cann. 497 et 498 ad dimittendum sodalem perpetuo cooptatum competens est Superior generalis servatis de cetero cann. 500 - 503; sodalis temporarie cooptatus vero dimittitur ad normam can. 552.
§ 4. In statutis societatis determinetur auctoritas, cuius est sacrum vinculum solvere.
§ 2. Член, який переходить до чернечого інституту, повинен закінчити повний новіціят і прирівнюється до інших новиків цього інститутуь щодо професії, то треба дотримуватись статутів нового інституту.
§ 3. Згідно з канн. 497 і 498 для відпущення члена, кооптованого довічно, компетентним є генеральний Настоятель з дотриманням зрештою канн. 500-503ь член, кооптований тимчасово, відпускається згідно з приписом кан. 552.
§ 4. У статутах Товариства повинна бути визначена влада, до якої належить розв’язувати священний вузол.
CAPUT III — DE INSTITUTIS SAECULARIBUS;
ГЛАВА ІІІ — СВІТСЬКІ ІНСТИТУТИ
1° ad seipsos Deo totos dedicandum per professionem trium consiliorum evangelicorum secundum statuta aliquo sacro vinculo ab Ecclesia recognito firmatam tendunt;
2° actuositatem apostolicam ad instar fermenti in saeculo et ex saeculo exercent ita, ut omnia ad robur et incrementum Corporis Christi spiritu evangelico imbuantur;
3° vivendi rationem religiosorum non imitantur, sed vitam communionis inter se secundum propria statuta agunt;
4° clerici vel laici, ad omnes effectus canonicos quod attinet, in suo quisque statu manent.
§ 2. Instituta saecularia sunt iuris pontificii, iuris patriarchalis vel iuris eparchialis ad normam can. 505, § 2.
1° прагнуть повністю присвятити себе Богові через професію трьох євангельських рад, згідно із статутами, зміцнену якимсь священним вузлом, потвердженим Церквою;
2° виконують апостольську діяльність на подобу закваски у світі і зі світу так, щоб усе пройнялось євангельським духом для зміцнення і зростання Тіла Христового;
3° не наслідують спосіб життя ченців, але живуть спільним життям, згідно з власними статутами;
4° священнослужителі або миряни, щодо всіх канонічних наслідків, залишаються кожний у своєму стані.
§ 2. Світські Інститути є папського, патріяршого або єпархіяльного права, згідно з приписом кан. 505, § 2.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424 et 425.
§ 2. Управління майном керується канн. 424 і 425.
§ 2. Sodalis instituto saeculari perpetuo cooptatus dimittitur decreto ad normam statutorum dato, quod exsecutioni mandari non potest, nisi est ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore competenti approbatum; eiusdem Episcopi eparchialis vel auctoritatis est etiam sacrum vinculum solvere.
§ 2. Член, довічно кооптований до світського інституту, відпускається на підставі декрету, виданого згідно з приписом статутів і якого передавати до виконання не можна, якщо він не затверджений єпархіяльним Єпископом або вищою компетентною владоюь до цього єпархіяльного Єпископа або влади належить також розв’язати священний вузол.
CAPUT IV — DE ALIIS FORMIS VITAE CONSECRATAE ATQUE
DE SOCIETATIBUS VITAE APOSTOLICAE;
ГЛАВА ІV — ІНШІ ФОРМИ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ І ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ
TITULUS XIII; DE CHRISTIFIDELIUM CONSOCIATIONIBUS — ТИТУЛ ХІІІ: ОБ’ЄДНАННЯ ВІРНИХ. – Can. 573.-583.
§ 2. Ceterae consociationes, etsi ab auctoritate ecclesiastica laudantur vel commendantur, consociationes privatae vocantur; hae consociationes in Ecclesia non agnoscuntur, nisi earum statuta ab auctoritate competenti recognoscuntur, de cetero vero reguntur tantummodo iure particulari firmo can. 577.
§ 2. Інші об’єднання, навіть якщо церковна влада їх схвалює і рекомендує, називаються приватними об’єднаннямиь ці об’єднання не визнаються в Церкві, хіба що їх статути затверджуються компетентною владою, у решті вони керуються тільки партикулярним правом згідно з кан. 577.
1° eparchialibus Episcopus eparchialis, non vero Administrator eparchiae, eis tamen consociationibus exceptis, quarum erectio ex privilegio apostolico vel patriarchali aliis reservata est;
2° quae omnibus christifidelibus alicuius Ecclesiae patriarchalis vel metropolitanae sui iuris patent quaeque sedem principem intra fines territorii eiusdem Ecclesiae habent, Patriarcha consulta Synodo permanenti vel Metropolita consultis duobus Episcopis eparchialibus ordinatione episcopali senioribus;
3° alterius speciei Sedes Apostolica.
§ 2. Ad erectionem sectionis cuiuscumque consociationis non eparchialis requiritur consensus scripto datus Episcopi eparchialis; consensus tamen ab Episcopo eparchiali praestitus pro erectione domus instituti religiosi valet etiam ad erigendam in eadem domo vel ecclesia ei adnexa consociationem, quae illius instituti est propria.
1° для єпархіяльних – єпархіяльний Єпископ, але не Адміністратор єпархії, за винятком, однак, тих об’єднань, заснування яких на підставі апостольського або патріяршого привілею застережене іншим;
2° для тих, що відкриті для всіх вірних якоїсь патріяршої або митрополичої Церкви свого права і які мають головний осідок у межах території цієї Церкви, – Патріярх за порадою постійного Синоду або Митрополит за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстаріших єпископським свяченням;
3° для іншого виду – Апостольський Престол.
§ 2. Для заснування секції якогось не єпархіяльного об’єднання потрібна письмова згода єпархіяльного Єпископаь однак згода єпархіяльного Єпископа, надана на заснування дому чернечого інституту правосильна також для заснування в цьому домі або приналежній йому церкві об’єднання, властивого цьому інститутові.
§ 2. Statuta eorumque immutatio approbatione indigent auctoritatis ecclesiasticae, quae consociationem erexit vel approbavit.
§ 2. Статути і їх зміна вимагають затвердження церковною владою, яка об’єднання заснувала або затвердила.
§ 2. Episcopi eparchialis est vigilare omnibus consociationibus in suo territorio activitatem exercentibus et, si casus fert, auctoritatem, quae consociationem erexit vel approbavit, certiorem facere et insuper, si actio consociationis in grave damnum cedit doctrinae vel disciplinae ecclesiasticae aut scandalo est christifidelibus, remedia opportuna interim adhibere.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить наглядати за всіма об’єднаннями, які діють на його території і, в разі потреби, повідомляти владу, яка об’єднання заснувала або затвердила, і до того ж, якщо діяльність об’єднання завдає великої шкоди церковній науці або дисципліні або є згіршенням для вірних, вжити тим часом відповідних заходів.
§ 2. Eadem persona ascribi potest pluribus consociationibus.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum possunt consociationibus ad normam typici vel statutorum de consensu sui Superioris nomen dare.
§ 2. Та сама особа може належати до багатьох об’єднань.
§ 3. Члени чернечих інститутів можуть належати до об’єднань згідно з приписом уставу або статутів за згодою свого Настоятеля.
§ 2. Ceterae consociationes, firmo can. 927, § 2 et salvo iure recursus in suspensivo ad normam iuris, praeterquam a Sede Apostolica supprimi possunt:
1° a Patriarcha de consensu Synodi permanentis vel a Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, de consensu duorum Episcoporum eparchialium ordinatione episcopali seniorum;
2° ab Episcopo eparchiali, si ab eo erectae vel approbatae sunt.
§ 2. Інші об’єднання, згідно з кан. 927, § 2 із збереженням права відклику з припиненням чинності відповідно до приписів права, крім Апостольським Престолом, можуть бути скасованими:
1° Патріярхом за згодою постійного Синоду або Митрополитом, який стоїть на чолі митрополичої Церкви свого права, за згодою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченням;
2° єпархіяльним Єпископом, якщо вони були ним засновані або затверджені.
TITULUS XIV: DE EVANGELIZATIONE GENTIUM — ТИТУЛ ХІV: ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ НАРОДІВ. – Can. 584.-594.
§ 2. Evangelizatio gentium ita fiat, ut servata integritate fidei et morum Evangelium se in cultura singulorum populorum exprimere possit, in catechesi scilicet, in ritibus propriis liturgicis, in arte sacra, in iure particulari ac demum in tota vita ecclesiali.
§ 2. Євангелізація народів повинна відбуватися так, щоб при збереженні непорушності віри і звичаїв, Євангеліє могло виявитись у культурі окремих народів, а саме в катехизі, у власних літургічних обрядах, у сакральному мистецтві, у партикулярному праві і, нарешті, у всьому церковному житті.
§ 2. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum assit commissio ad omnium eparchiarum efficaciorem collaborationem provehendam in activitate Ecclesiae missionali.
§ 3. In singulis eparchiis sacerdos designetur ad incepta pro missionibus efficaciter promovenda.
§ 4. Christifideles cognitionem et amorem missionum in se ipsis et in aliis foveant, pro illis orent atque vocationes excitent illasque suis subsidiis liberaliter sustineant.
§ 2. При Синоді Єпископів або Раді Ієрархів повинна бути комісія для підтримання успішнішої співпраці всіх єпархій у місійній діяльності Церкви.
§ 3. В окремих єпархіях повинен бути призначений священик для того, щоб успіщно підтримувати місійні починання.
§ 4. Вірні повинні плекати в собі та в інших пізнання і любов до місій, за них молитися, розвивати покликання та щедро підтримувати їх своїми засобами.
§ 2. Qui catechumenatui ascripti sunt, ius habent, ut admittantur ad liturgiam verbi aliasque celebrationes liturgicas christifidelibus non reservatas.
§ 3. Iuris particularis est normas ferre, quibus catechumenatus ordinetur determinando, quaenam a catechumenis sint praestanda et quaenam eis agnoscantur praerogativae.
§ 2. Ті, хто належить до катехуменату, мають право бути допущеними до літургії слова та інших літургічних відправ, не застережених для вірних.
§ 3. Партикулярне право має видати норми, які регулювали б проходження катехуменату, окреслюючи обов’язки оглащенних і визначаючи їхні права.
1° vocationes ad ministeria sacra inter neophytos prudenter promoveantur ita, ut novellae Ecclesiae quam primum autochthonis clericis floreant;
2° catechistae ita instituantur, ut tamquam validi cooperatores ministrorum sacrorum munus suum in evangelizatione necnon in actione liturgica quam optime exsequi possint; iure particulari provideatur, ut catechistae iustam remunerationem habeant.
1° розумно підтримувати серед неофітів покликання до священнослужіння так, щоб новоутворені Церкви якнайскоріше мали вдосталь місцевих священнослужителів;
2° катехити були так навчені, аби, неначе надійні співпрацівники священнослужителів могли якнайкраще виконувати своє завдання в євангелізації, а також у літургічній діяльностіь партикулярне право повинно подбати, щоб катехити мали належну винагороду.
§ 2. Item dialogus et cooperatio cum non-christianis sedulo et prudenter foveantur.
§ 2. Слід також старанно і розумно підтримувати діялог і співпрацю з нехристиянами.
§ 2. Ipsi cum ceteris missionariis christianis, ut unum pro Christo Domino testimonium reddant, libenter collaborent ad normam can. 908.
§ 2. Вони разом з іншими християнськими місіонерами повинні, згідно з приписом кан. 908, охоче співпрацювати, щоб дати єдине свідоцтво про Христа Господа.
TITULUS XV: DE MAGISTERIO ECCLESIASTICO — ТИТУЛ ХV: ЦЕРКОВНЕ НАВЧАННЯ. – Can. 595.-666.
CAPUT I — DE ECCLESIAE MUNERE DOCENDI IN GENERE;
ГЛАВА І — УЧИТЕЛЬСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЦЕРКВИ В ЗАГАЛЬНОМУ
§ 2. Ecclesiae competit semper et ubique principia moralia, etiam ad ordinem socialem spectantia, annuntiare necnon iudicium ferre de quibuslibet rebus humanis, quatenus dignitas personae humanae eiusque iura fundamentalia aut salus animarum id exigunt.
§ 2. Церква може завжди і всюди проголощувати моральні засади також стосовно соціяльного ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, наскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права або спасіння душ.
§ 2. Infallibilitate in magisterio pollet quoque Collegium Episcoporum, si magisterium exercent Episcopi in Concilio Oecumenico coadunati, qui ut fidei et morum doctores et iudices pro universa Ecclesia doctrinam de fide vel de moribus ut definitive tenendam declarant, aut si per orbem dispersi communionis nexum inter se et cum sancti Petri successore servantes una cum eodem Romano Pontifice authentice res fidei vel morum docentes in unam sententiam tamquam definitive tenendam conveniunt.
§ 3. Infallibiliter definita nulla intellegitur doctrina, nisi id manifesto constat.
§ 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи, виконують учительський уряд, зібрані на Вселенському Соборіь вони як учителі й судді віри і звичаїв, проголощують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорощені по світу, зберігаючи зв’язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов’язуюче.
§ 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.
§ 2. In veritatibus theologicis investigandis et exprimendis eorum est communitatis fidei aedificandae sollicitos esse atque cum Episcopis in eorum munere docendi sollerter cooperari.
§ 3. Qui in theologicas disciplinas praesertim in seminariis, studiorum universitatibus et facultatibus incumbunt, cum hominibus, qui in aliis scientiis excellunt, collatis consiliis atque viribus cooperari studeant.
§ 2. У досліджуванні теологічних істин та їхньому викладі вони повинні турбуватись про побудову єдності віри і разом з Єпископами вміло співпрацювувати в їхньому завданні навчання.
§ 3. Ті, що займаються теологічними предметами, зокрема в семінаріях, університетах і факультетах, повинні старатись, об’єднавши помисли і сили, співпрацювати з людьми, які відзначаються в інших науках.
CAPUT II — DE VERBI DEI MINISTERIO;
ГЛАВА ІІ — СЛУЖБА СЛОВА БОЖОГО
Art. I — DE VERBI DEI PRAEDICATIONE;
Арт. І: Проповідування слова Божого
§ 2. Presbyteri facultate praediti sunt praedicandi ibi, quo legitime mittuntur vel invitantur.
§ 3. Eadem facultate praedicandi praediti sunt etiam diaconi, nisi ius particulare aliud statuit.
§ 4. In extraordinariis adiunctis maxime ad supplendam penuriam clericorum ceteris quoque christifidelibus dari potest ab Episcopo eparchiali mandatum praedicandi etiam in ecclesia firmo can. 614, § 4.
§ 2. Священики є наділені повноваженням проповідувати там, куди їх законно посилають або запрощують.
§ 3. Таким же повноваженням проповідування наділені також диякони, хіба що партикулярне право постановляє щось інше.
§ 4. У надзвичайних обставинах, головним чином щоб виповнити нестачу священнослужителів, єпархіяльний Єпископ може дати доручення також іншим вірним проповідувати навіть у церкві, зберігаючи кан. 614, § 4.
§ 2. Invitare vero ad praedicandum propriis sodalibus quemlibet presbyterum vel firmo can. 610, § 3 diaconum, nisi legitime prohibiti sunt, possunt omnes Superiores, etiam locales, cuiuslibet instituti vitae consecratae.
§ 2. Запрощувати для проповідування власним членам якогось священика або, дотримуючись кан. 610, § 3, диякона, якщо вони не мають законної перешкоди, можуть усі Настоятелі, в тому числі місцеві, будь-якого інституту посвяченого життя.
§ 2. Parochis et rectoribus ecclesiarum incumbit obligatio curandi, ut saltem diebus dominicis et festis de praecepto intra Divinam Liturgiam homilia habeatur, quae ne omittatur nisi gravi de causa.
§ 3. Parocho non licet obligationem populo eius curae pastorali commisso praedicandi per alium habitualiter persolvere nisi iusta de causa ab Hierarcha loci approbata.
§ 4. Homilia sacerdoti aut, ad normam iuris particularis, etiam diacono reservatur.
§ 2. На парохів і настоятелів церков покладається обов’язок дбати про те, щоб принаймні в неділі і приписані свята під час Божественної Літургії відбувалася гомілія, якої не слід пропускати, хіба що з поважної причини.
§ 3. Парохові не дозволяється обов’язок проповідування народові, дорученому його пастирській опіці, виконувати постійно через іншого, хіба що з виправданої причини, схваленої місцевим Ієрархом.
§ 4. Гомілія застерігається священикові або, згідно з приписом партикулярного права, також дияконові.
§ 2. Edoceant ideo etiam doctrinam Ecclesiae de dignitate personae humanae eiusque iuribus fundamentalibus, de vita familiari, de consortio civili et sociali necnon de sensu iustitiae in vita oeconomica et laboris persequendo, qui confert ad pacem in terris construendam et ad progressum populorum consequendum.
§ 2. Таким чином вони повинні ознайомлювати також з наукою Церкви про гідність людської особистості та її основні права, про родинне життя, про цивільний і суспільний устрій, а також про здійснення почуття справедливості й праці в економічному житті, що сприяє побудові миру на землі і досягненню поступу народів.
Art. II — DE INSTITUTIONE CATECHETICA;
Арт. ІІ — Катехитичне навчання
§ 2. In directorio catechetico ratio habeatur indolis specialis Ecclesiarum orientalium ita, ut momentum biblicum et liturgicum necnon traditiones propriae Ecclesiae sui iuris in patrologia, hagiographia et ipsa iconographia in catechesi tradenda eluceant.
§ 3. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum est curare, ut catechismi ad varios coetus christifidelium accommodati simul cum subsidiis ac instrumentis provideantur necnon varia incepta catechetica provehantur atque inter se componantur.
§ 2. У катехитичному правильнику слід зважити на особливий характер східних Церков так, щоб у здійснюванні катехизи виділялися біблійний і літургічний момент, а також традиції власної Церкви свого права в патрології, гаjіографії і самій іконографії.
§ 3. Обов’язком Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є дбати, щоб були виготовлені катехизми, пристосовані до різних громад вірних разом з допоміжними матеріялами, а також щоб різні катехитичні починання підтримувались і взаємно узгоджувались.
§ 2. Commissioni de re catechetica praesto sit etiam centrum catecheticum, cuius est subsidio esse eisdem Ecclesiis ad incepta catechetica coordinate et efficacius persolvenda atque inservire catechistarum formationi etiam permanenti.
§ 2. Комісія для катехитичної справи повинна мати також катехитичний осередок, завданням якого є подавати допомогу цим же Церквам для погодженого й ефективніщого виконання катехитичних починань і служити також постійному вишколові катехитів.
§ 2. Ad quem finem assit curiae eparchiali centrum catecheticum eparchiale.
§ 2. Для цієї мети при єпархіяльній курії повинен існувати єпархіяльний катехитичний осередок.
§ 2. Parochis adiutricem operam praestare tenentur presbyteri et diaconi paroeciae addicti; sodales autem institutorum religiosorum ad normam cann. 479 et 542.
§ 3. Alii christifideles rite formati libenter suam adiutricem operam catechesi tradendae conferant.
§ 2. Парохам повинні подавати посильну допомогу священики і диякони, приналежні до парафії, а також члени чернечих інститутів, згідно з канн. 479 і 542.
§ 3. Посильну допомогу катехизації повинні радо подавати інші належно підготовлені вірні.
CAPUT III — DE EDUCATIONE CATHOLICA;
ГЛАВА ІІІ — КАТОЛИЦЬКЕ ВИХОВАННЯ
§ 2. Si propriae vires transcenduntur, ut consulatur integrae filiorum educationi, parentum quoque est aliis partem muneris educationis concredere necnon eligere instrumenta educationis necessaria vel utilia.
§ 3. Parentes in instrumentis educationis eligendis iustam libertatem habeant oportet firmo can. 633; quare operam dent christifideles, ut hoc ius a societate civili agnoscatur et secundum exigentias institiae congruis etiam subsidiis foveatur.
§ 2. Якщо не вистачає власних сил, щоб забезпечити повне виховання дітей, то обов’язком батьків є довірити також іншим частину завдання виховання і підбирати потрібні і корисні засоби виховання.
§ 3. Батьки у виборі засобів виховання, дотримуючись кан. 633, повинні мати належну свободуь тому вірні мають старатися, щоб це право було визнане світським суспільством і, відповідно до вимог справедливості, знаходило також належну матеріяльну підтримку.
§ 2. Omnes, quibus cura animarum commissa est, debent auxilio esse parentibus ad filios educandos, eosdem proprii iuris et obligationis conscios reddere et educationi religiosae praesertim iuventutis providere.
§ 2. Усі, кому доручена опіка над душами, повинні допомагати батькам у вихованні дітей, робити їх свідомими власних прав й обов’язків і забезпечити релігійне виховання, особливо молоді.
§ 2. Faveant omnes christifideles inceptis Ecclesiae ad educationem provehendam aptis, praecipue ad scholas erigendas, dirigendas et sustinendas.
§ 2. Усі вірні мають сприяти починанням Церкви, спрямованим на розвиток виховання, особливо на заснування, керівництво й утримання шкіл.
Art. I — DE SCHOLIS, PRAESERTIM CATHOLICIS;
Арт. І: Щколи, зокрема католицькі
§ 2. Ecclesiae ius est scholas cuiusvis generis et gradus erigendi ac moderandi.
§ 2. Церква має право засновувати всілякого роду і ступеня школи і керувати ними.
§ 2. Parentes filios in scholas catholicas ceteris paribus mittendos curent.
§ 2. Батьки, за інших рівних умов, повинні старатися посилати дітей до католицьких шкіл.
§ 2. Haec adiunctis propriis accommodare moderante auctoritate competenti ecclesiastica est ipsius scholae catholicae, si maiore ex parte ab alumnis acatholicis frequentatur.
§ 3. Scholae catholicae est non minus quam aliarum scholarum fines culturales et humanam socialemque iuvenum formationem prosequi.
§ 2. Застосовувати ці засади до власних обставин під проводом компетентної церковної влади є завданням самої католицької школи, якщо її відвідують переважно некатолицькі вихованці.
§ 3. Завданням католицької школи не менш, ніж інших шкіл, є ставити перед собою культурні цілі і здійснювати гуманне і суспільне формування молоді.
§ 2. Episcopi eparchialis quoque est nominare aut approbare magistros religionis catholicae eosque, si ratio fidei vel morum id requirit, amovere vel exigere, ut amoveantur.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить іменувати або затверджувати вчителів католицької релігії і, якщо цього вимагає добро віри або звичаїв, усувати їх або вимагати усунення.
§ 2. Ubi sunt plures Episcopi eparchiales, ius canonice visitandi competit illi, qui scholam fundavit vel approbavit, nisi aliter in statutis fundationis aut conventione speciali inter eosdem inita cavetur.
§ 2. Там, де є більше єпархіяльних Єпископів, право канонічної візитації належить тому, хто заснував або затвердив школу, хіба що застережено інакше в статутах фундації або в спеціяльній угоді, укладеній між ними.
Art. II — DE CATHOLICIS STUDIORUM UNIVERSITATIBUS;
Арт. ІІ: Католицькі університети
§ 2. Alia instituta studiorum superiorum vel facultates catholicae autonomae, quae eundem finem prosequuntur, catholicae studiorum universitati aequiparantur, non autem ecclesiasticae studiorum universitates et facultates, de quibus in cann. 646 - 650.
§ 2. Інші католицькі інститути вищих студій або автономні факультети, які мають ту саму мету, прирівнюються до католицького університету, але не церковні університети і факультети, про які мова в канн. 646-650.
§ 2. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis haec superior auctoritas est Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 2. У межах території патріяршої Церкви цією вищою владою є Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
Art. III — DE ECCLESIASTICIS STUDIORUM UNIVERSITATIBUS ET FACULTATIBUS;
Арт. ІІІ: Церковні університети й факультети
1° divinam Relationem et ea, quae cum eadem coniuncta sunt, profundius et scientifice investigare, divinae Revelationis veritates systematice enucleare ac ordinare, novas progredientis aetatis quaestiones in eius luce considerare et coaevis hominibus ratione propriae culturae accommodata exhibere;
2° studentes in variis disciplinis secundum doctrinam catholicam altius instituere eosque ad diversa opera apostolatus, ministerii vel magisterii in eisdem disciplinis congrue praeparare atque formationem continuam promovere.
1° глибше й науково досліджувати божественне Об’явлення і те, що з ним пов’язане, систематично тлумачити й оцінювати істини Божого Об’явлення, вивчати у його світлі нові проблеми розвитку сучасної науки і подавати їх сучасникам у спосіб, пристосований до власної культури;
2° поглиблено вчити тих, хто студіює різні предмети, згідно з католицькою наукою і належно підготовляти їх до різних діл апостоляту, служіння або навчання цих предметів і підтримувати безперервний вишкіл.
CAPUT IV — DE INSTRUMENTIS COMMUNICATIONIS SOCIALIS ET IN SPECIE DE LIBRIS;
ГЛАВА ІV — ЗАСОБИ СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ, ЗОКРЕМА КНИГИ
§ 2. Omnes christifideles pro sua parte in tanta missione Ecclesiae collaborent inceptaque huius apostolatus sustineant ac foveant; insuper ii praesertim, qui in communicationibus efficiendis et transmittendis periti sunt, actioni pastorali Episcoporum adiutricem operam sollicite praestent atque omni studio satagant, ut eorundem instrumentorum usus spiritu Christi imbuatur.
§ 2. Усі вірні, відповідно з свого боку, в такій важливій місії Церкви повинні співпрацювати, підтримувати й розвивати починання цього апостолятуь до того ж особливо ті, хто має досвід у виготовленні й передачі засобами повідомляння, повинні ретельно подавати посильну допомогу пастирській діяльності Єпископів і всіма силами старатися, щоб застосування їхніх засобів було пройняте Христовим духом.
§ 2. Ad integritatem fidei et morum tuendam Episcopo eparchiali, Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, Consilio Hierarcharum atque Sedi Apostolicae competit prohibere, ne christifideles instrumentis communicationis socialis, quatenus eidem integritati detrimento sunt, utantur vel ea cum aliis communicent.
§ 2. Для захисту непорушності віри й моралі єпархіяльний Єпископ, Синод Єпископів патріяршої Церкви, Рада Ієрархів і Апостольський Престол можуть заборонити вірним користуватися засобами суспільної комунікації або передавати їх іншим, якщо вони шкодять її непорушності.
§ 2. Omnibus christifidelibus, praesertim pastoribus animarum curae sit diffundere exemplaria Sacrae Scripturae aptis instructa adnotationibus ad usum etiam non-christianorum accommodatis.
§ 3. Ad usum liturgicum vel catecheticum eae tantum editiones Sacrae Scripturae adhibeantur, quae approbatione ecclesiastica praeditae sunt; ceterae editiones saltem licentia ecclesiastica munitae esse debent.
§ 2. Усі вірні, особливо душпастирі, повинні старатися розповсюджувати примірники Святого Письма з відповідними примітками, пристосованими для користування також не-християнами.
§ 3. Для літургічного або катехитичного вжитку слід застосовувати тільки видання Святого Письма, які мають церковне затвердження; інші видання повинні мати принаймні церковний дозвіл.
§ 2. Libri precum vel devotionum ad usum publicum vel privatum christifidelium destinati indigent licentia ecclesiastica.
§ 2. Книги молитов і набоженств, призначені для публічного або приватного вжитку вірних, вимагають церковного дозволу.
§ 2. Eisdem auctoritatibus quoque competit ius approbandi versiones eorundem librorum ad usum liturgicum destinatas facta relatione, si de Ecclesiis patriarchalibus vel metropolitanis sui iuris agitur, ad Sedem Apostolicam.
§ 3. Ad iterum edendos libros liturgicos vel eorum in aliam linguam versiones ad usum liturgicum destinatas vel eorum partes requiritur et sufficit, ut constet de concordantia cum editione approbata ex attestatione Hierarchae loci, de quo in can. 662, § 1.
§ 4. In mutationibus textuam liturgicorum attendatur can. 40, § 1.
§ 2. Ці власті мають також право затверджувати переклади цих книг, призначених для літургічного користування, повідомивши про це, якщо йдеться про патріярші або митрополичі Церкви свого права, – Апостольський Престол.
§ 3. Для повторного видання літургічних книг або їхніх перекладів на іншу мову або іхніх частин, призначених для літургічного користування, вимагається і вистачає, щоб була стверджена їхня згідність з виданням, затвердженим на підставі атестації місцевого Ієрарха, про що мовиться в кан. 662, § 1.
§ 4. У змінах літургічних текстів слід зважати на кан. 40, § 1.
§ 2. Eadem norma applicanda est ad alios quoque libros de fide aut moribus tractantes si adhibentur ut textus, quo institutio catechetica nitatur.
§ 2. Таке ж правило слід застосовувати також до інших книг, які трактують про віру або мораль, якщо вони вживаються як текст, на якому jрунтується катехитичне навчання.
§ 2. Approbatio vero ab auctoritate competenti concessa ostendit textum ab Ecclesia acceptum aut opus doctrinae authenticae Ecclesiae consonum esse.
§ 3. Si opus insuper ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore laudatum vel benedictum est, hoc significat illud doctrinam authenticam Ecclesiae bene exprimere ideoque commendandum esse.
§ 2. Затвердження, дане компетентною владою, означає, що текст або твір, схвалений Церквою, є співзвучним автентичній науці Церкви.
§ 3. Якщо до того ж твір схвалений або допущений Єпископом або вищою владою, це значить, що він виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується.
§ 2. Sodales institutorum religiosorum, ut scripta quaestiones de fide catholica aut moribus tractantia edere possint, licentia quoque egent sui Superioris maioris ad normam typici vel statutorum.
§ 2. Щоб члени чернечих інститутів могли видавати твори, які трактують питання католицької віри або моралі, вони також потребують дозволу свого вищого Настоятеля згідно з приписом уставу або статутів.
§ 2. Si agitur de editionibus Sacrae Scripturae vel aliis libris, qui approbatione ecclesiastica ad normam iuris indigent, approbatio ab uno Hierarcha loci legitime concessa non sufficit, ut iidem in alia eparchia adhiberi possint, sed requiritur explicitus consensus Hierarchae loci eiusdem eparchiae.
§ 2. Якщо йдеться про видання Святого Письма або інших книг, які потребують церковного затвердження згідно з приписом права, то затвердження, законно даного одним місцевим Ієрархом, не вистачає, щоб вони могли застосовуватись в іншій єпархії, натомість потрібна виразна згода місцевого Ієрарха цієї єпархії.
§ 2. Censores eligantur scientia, recta doctrina et prudentia praestantes et in suo obeundo officio omni personarum acceptione seposita iudicium ferant secundum doctrinam catholicam, sicut a magisterio authentico Ecclesiae proponitur.
§ 3. Censores opinionem scripto dare debent; quae si favet, Hierarcha pro suo prudenti iudicio licentiam aut approbationem concedat expresso suo nomine; secus rationes denegationis cum operis auctore communicet.
§ 2. Цензорів слід вибирати таких, які б відзначалися знанням, правильною наукою і розсудливістю і які б у виконуванні свого уряду виносили оцінку без огляду на особи згідно з католицькою наукою, як її представляє автентичний учительський уряд Церкви.
§ 3. Цензори повинні викласти свою думку письмовоь якщо вона прихильна, Ієрарх, відповідно до власної розсудливої оцінки, має дати дозвіл або затвердження, подаючи своє ім’яь у противному разі він повинен довести до відома автора твору підстави відмови.
§ 2. Item parochorum et rectorum ecclesiarum necnon moderatorum scholarum catholicarum est curare, ut spectacula cuiusvis speciei sub eorum patrocinio volvenda sensu discretionis christianae seligantur.
§ 3. Caveant christifideles omnes, ne ea, de quibus in § 1, emendo, vendendo, legendo vel cum aliis communicando sibi aliisve damnum spirituale inferant.
§ 2. Рівно ж обов’язком парохів і настоятелів церков, а також керівників католиць-ких шкіл є дбати, щоб усілякого роду видовища, які мають відбуватися під їхнім покровительством, були підібрані за критерієм християнської розсудливості.
§ 3. Усі вірні повинні зважати, щоб те, про що мовиться в § 1, не завдало духовної шкоди їм та іншим через купівлю, продаж, читання або обмін з іншими.
§ 2. Sub tutela iuris sunt textus legum et actorum officialium cuiuscumque auctoritatis ecclesiasticae atque eorum collectiones authenticae; ideoque ea iterum edere non licet nisi impetrata eiusdem vel auctoritatis superioris licentia et servatis condicionibus ab eadem praescriptis.
§ 3. Iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris normae magis determinatae de hac re ferantur servatis praescriptis iuris civilis circa iura auctoris.
§ 2. Під охороною права є тексти законів і офіційних актів будь-якої церковної влади та їх автентичні збірникиь тому не можна їх удруге видавати без одержання дозволу цієї або вищої влади і дотримання приписаних з нею умов.
§ 3. Партикулярне право кожної Церкви свого права повинно видати точніші правила щодо цієї справи з дотриманням приписів цивільного права про авторські права.
TITULUS XVI: DE CULTU DIVINO ET PRAESERTIM DE SACRAMENTIS — ТИТУЛ ХVІ: ПРО БОЖИЙ КУЛЬТ І ЗОКРЕМА ПРО СВЯТІ ТАЙНИ. – Can. 667.-895.
§ 2. Ad cultus divini publici ordinationem auctoritas competens ea est, de qua in can. 657, firmo can. 199, § 1; nemo alius quidquam ab hac auctoritate statutis addat, ab eis demat aut eadem mutet.
§ 2. Для керування прилюдним богопочитанням компетентною є та влада, про яку мова в кан. 657, із збереженням кан. 199, § 1ь ніхто інший не повинен нічого до постанов цієї влади додавати, від них віднімати або їх змінювати.
§ 2. Si christianis acatholicis desunt loca, in quibus cultum divinum digne celebrent, Episcopus eparchialis usum aedificii catholici vel coemeterii vel ecclesiae concedere potest ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Якщо християни некатолики не мають місця, де могли б достойно виконувати богопочитання, єпархіяльний Єпископ може дати дозвіл на користування католицьким будинком або кладовищем або церквою, згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права.
§ 2. Si vero necessitas id postulat aut vera spiritualis utilitas id suadet et dummodo periculum vitetur erroris vel indifferentismi licet, christifidelibus catholicis, quibus physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum catholicum, sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum suscipere a ministris acatholicis, in quorum Ecclesiis valida exsistunt praedicta sacramenta.
§ 3. Item ministri catholici licite sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum ministrant christifidelibus Ecclesiarum orientalium, quae plenam communionem cum Ecclesia catholica non habent, si sua sponte id petunt et rite sunt dipositi; quod etiam valet circa christifideles aliarum Ecclesiarum, quae iudicio Sedis Apostolicae, ad sacramenta quod attinet, in pari condicione ac praedictae Ecclesiae orientales versantur.
§ 4. Si vero adest periculum mortis aut de iudicio Episcopi eparchialis aut Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum alia urget gravis necessitas, ministri catholici licite eadem sacramenta ministrant ceteris quoque christianis plenam communionem cum Ecclesia catholica non habentibus, qui ad ministrum propriae Communitatis ecclesialis accedere non possunt atque sua sponte id petunt, dummodo circa eadem sacramenta fidem manifestent fidei Ecclesiae catholicae consentaneam et rite sint dispositi.
§ 5. Pro casibus, de quibus in §§ 2, 3 et 4, normae iuris particularis ne ferantur nisi post consultationem cum auctoritate competenti saltem locali Ecclesiae vel Communitatis ecclesialis acatholicae, cuius interest.
§ 2. Якщо ж цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь, і якщо тільки не має небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих від некатолицьких служителів, в Церквах яких існують правосильні вищезгадані святі тайни.
§ 3. Подібно католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих вірним східних Церков, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, якщо вони самі про це просять і є відповідно підготовленимиь це стосується також вірних інших Церков, які, за оцінкою Апостоль-ського Престолу, стосовно святих тайн, знаходяться в такому самому становищі, що і вищезгадані східні Церкви.
§ 4. Якщо існує небезпека смерті або, на думку єпархіяльного Єпископа або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів того вимагає інша поважна необхідність, то католицькі священнослужителі дозволено уділяють ці святі тайни також іншим християнам, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, але не можуть звернутися до служителя власної церковної Спільноти і які самі про це просять, якщо тільки щодо цих святих тайн виявляють віру, згідну з вірою католицької Церкви, і є належно підготовлені.
§ 5. Для випадків, про які мова в § § 2, 3 і 4, можна видавати приписи партикулярного права тільки після консультації з компетентною владою, принаймні місцевою некатолицької Церкви або церковної Спільноти, яка в цьому зацікавлена.
§ 2. Si vero prudens dubium exsistit, num re vera aut num valide celebrata sint, dubio quidem post seriam investigationem permanente sub condicione ministrentur.
§ 2. Якщо, однак, існує слушний сумнів, чи дійсно або чи правосильно вони були уділені, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то їх слід уділяти умовно.
§ 2. Minister sacramenta celebret secundum praescripta liturgica propriae Ecclesiae sui iuris, nisi aliud iure statuitur vel ipse specialem facultatem a Sede Apostolica obtinuit.
§ 2. Служитель повинен уділяти святі тайни згідно з літургічними приписами власної Церкви свого права, хіба що право постановляє щось інше або він сам одержав спеціяльне повноваження від Апостольського Престолу.
CAPUT I — DE BAPTISMO;
ГЛАВА І: ХРЕЩЕННЯ
§ 2. Tantummodo baptismo in re suscepto homo fit capax ceterorum sacramentorum.
§ 2. Тільки після дійсного прийняття хрещення людина стає здатною для приймання інших святих тайн.
§ 2. In casu autem necessitatis baptismum ministrare licet diacono aut eo absente vel impedito alii clerico, sodali instituti vitae consecratae vel cuilibet alii christifideli; patri vero vel matri, si alius, qui baptizandi modum novit, praesto non est.
§ 2. У випадку необхідності дозволяється уділити хрещення дияконові або, за його відсутності або виникнення в нього перешкоди, іншому священнослужителеві, членові інституту посвяченого життя або якомусь іншому вірному християниновіь це дозволяється батькові або матері, якщо немає іншого, хто знає спосіб хрещення.
§ 2. In locis, ubi non pauci degunt christifideles parochum Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, non habentes, Episcopus eparchialis presbyterum eiusdem Ecclesiae designet, si fieri potest, qui baptismum ministret.
§ 2. У місцях, де проживає чимало вірних, які не мають пароха Церкви свого права, до якої вони належать, єпархіяльний Єпископ повинен, по змозі, призначити священика цієї Церкви, щоб уділяв хрещення.
1° spes habeatur fundata eum in fide Erclesiae catholicae educatum iri firma § 5;
2° parentes, saltem eorum unus, aut is, qui legitime eorundem locum tenet, consentiant.
§ 2. Infans expositus et inventus, nisi de eiusdem baptismo certe constat, baptizetur.
§ 3. Rationis usu ab infantia destituti baptizandi sunt ut infantes.
§ 4. Infans sive parentum catholicornm sive etiam acatholicorum, qui in eo versatur vitae discrimine, ut prudenter praevideatur moriturus, antequam usum rationis attingit, licite baptizatur.
§ 5. Infans christianorum acatholicorum licite baptizatur, si parentes aut unus saltem eorum aut is, qui legitime eorundem locum tenet, id petunt et si eis physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum proprium.
1° була обjрунтована надія, що вона буде вихована у вірі католицької Церкви з дотриманням § 5;
2° дали згоду батьки, принаймні одне з них, або той, хто їх законно заступає.
§ 2. Покинуту і знайдену дитину, якщо немає певності щодо її хрещення, слід охрестити.
§ 3. Недоумковатих з дитинства слід хрестити як дітей.
§ 4. Дитина батьків католиків чи навіть некатоликів, яка опинилася в такій небезпеці для життя, що є очевидною підставою для очікування її смерті перед віком самоусвідомлення, – дозволено охрещується.
§ 5. Дитина християн некатоликів дозволено охрещується, якщо батьки або принаймні одне з них або той, хто законно їх заступає, просять про це й якщо фізично або морально неможливо звернутися до власного служителя.
§ 2. Infantia egressus, qui in periculo mortis versatur, baptizari potest, si quam de praecipuis veritatibus fidei habet cognitionem et quovis modo intentionem suam baptismum suscipiendi manifestavit.
§ 2. Той, хто вийшов з дитинства і перебуває в небезпеці смерті, може бути охрещеним, якщо має якусь обізнаність з основними істинами віри й якимсь чином виявив своє бажання прийняти хрещення.
§ 2. Patrini ex suscepto munere est baptizando, qui infantia egressus est, in initiatione christiana astare vel baptizandum infantem praesentare atque operam dare, ut baptizatus vitam christianam baptismo congruam ducat et obligationes cum eo cohaerentes fideliter impleat.
§ 2. Обов’язком хресного батька, на підставі прийнятого завдання, є супроводити того, що вийшов з дитинства і має охреститися, під час християнського втаємничення або представляти дитину до хрещення і старатися, щоб охрещений вів християнське життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконував пов’язані з ним обов’язки.
1° sit tribus sacramentis baptismi, chrismationis sancti myri et Eucharistiae initiatus;
2° ad Ecclesiam catholicam pertineat firma § 3;
3° intentionem id munus gerendi habeat;
4° sit ab ipso baptizando aut eius parentibus vel tutoribus aut, si desunt, a ministro designatus;
5° non sit pater aut mater aut coniux baptizandi;
6° non sit poena excommunicationis, etiam minoris, suspensionis, depositionis vel privationis iuris patrini munus gerendi punitus.
§ 2. Ut quis patrini munere licite fungatur, insuper requiritur, ut aetatem iure particulari requisitam habeat atque vitam ducat fidei et muneri suscipiendo congruam.
§ 3. Iusta de causa licet admittere christifidelem alicuius Ecclesiae orientalis acatholicae ad munus patrini, sed semper simul cum patrino catholico.
1° прийняв три святі тайни хрещення, миропомазання і Євхаристію;
2° належав до католицької Церкви, з дотриманням § 3;
3° мав намір виконувати це завдання;
4° був призначений тим, хто має бути охрещеним, або його батьками чи опікунами або, якщо таких немає, то служителем;
5° не був батьком або матір’ю чи в подружжі з тим, хто має бути охрещеним;
6° не був покараний карою екскомуніки, навіть малої, суспензи, усунення, або позбавлення права виконувати завдання хресного батька.
§ 2. Для того, щоб хтось дозволено виконував завдання хресного батька, крім того потрібно , щоб він був у віці, що його вимагає партикулярне право, і вів життя, згідне з вірою і завданням, яке має прийняти.
§ 3. З виправданої причини можна допустити вірного якоїсь східної некатолицької Церкви до завдання хресного батька, але завжди разом із хресним католиком.
§ 2. Curet parochus, ut infantis baptizandi parentes itemque, qui munus patrini sunt suscepturi, de significatione huius sacramenti deque obligationibus cum eo cohaerentibus congrue edoceantur et ad celebrationem sacramenti apte praeparentur.
§ 2. Парох повинен старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також ті, що мають прийняти завдання хресного батька, були належно обізнані із значенням цієї святої тайни і пов’язаними з нею обов’язками та відповідно підготовлені до прийняття тайни.
§ 2. In domibus autem privatis baptismus ministrari potest ad normam iuris particularis vel de Hierarchae loci licentia.
§ 2. У приватних домах хрещення можна уділяти згідно з приписом партикулярного права або з дозволу місцевого Ієрарха.
§ 2. Si de filio agitur ex matre non nupta nato, nomen matris inserendum est, si publice de eius maternitate constat aut mater sua sponte scripto vel coram duobus testibus id petit; item nomen patris inserendum est, si eius paternitas probatur aliquo documento publico aut ipsius declaratione coram parocho et duobus testibus facta; in ceteris casibus inscribatur nomem baptizati nulla indicatione de patris aut parentum nomine facta.
§ 3. Si de filio adoptivo agitur, inscribantur nomina adoptantium necnon, saltem si ita fit in actu civili regionis, parentum naturalium ad normam §§ 1 et 2 attento iure particulari.
§ 2. Якщо йдеться про дитину, яка прийшла на світ від незаміжньої матері, то треба внести ім’я матері, якщо факт її материнства публічно відомий, або вона сама з власної волі письмово або в присутності двох свідків про це просить. Треба також записати ім’я батька, якщо його батьківство підтверджує якийсь офіційний документ або заява, зроблена ним у присутності пароха і двох свідківь в інших випадках слід записати ім’я охрещеного без жодної згадки про батька або батьків.
§ 3. У випадку усиновлення дитини слід записати імена усиновителів, а також – принаймні, якщо так заведено в цивільному акті регіону – імена природних батьків, згідно з § § 1 і 2, з врахуванням приписів партикулярного права.
CAPUT II — DE CHRISMATIONE SANCTI MYRI;
ГЛАВА ІІ — МИРОПОМАЗАННЯ
§ 2. Si celebratio chrismationis sancti myri non fit simul cum baptismo, minister tenetur de ea certiorem facere parochum loci, ubi baptismus ministratus est.
§ 2. Якщо уділення миропомазання не відбувається сукупно з хрещенням, то священнослужитель зобов’язаний повідомити про це пароха місця, де було уділене хрещення.
§ 2. Christifideles Ecclesiarum orientalium chrismationem sancti myri valide suscipere possunt etiam a presbyteris Ecclesiae latinae secundum facultates, quibus praediti sunt.
§ 3. Quivis presbyter solis christifidelibus propriae Ecclesiae sui iuris chrismationem sancti myri licite ministrat; quod vero ad christifideles aliarum Ecclesiarum sui iuris attinet, hoc licite fit, si agitur de propriis subditis, de eis, quos ex alio titulo legitime baptizat, vel de eis, qui in periculo mortis versantur, et salvis semper conventionibus hac in re inter Ecclesias sui iuris initis.
§ 2. Вірні східних Церков можуть правосильно приймати миропомазання також від священиків латинської Церкви відповідно до повноважень, якими вони наділені.
§ 3. Кожний священик дозволено уділяє миропомазання тільки вірним власної Церкви свого права, що ж стосується вірних інших Церков свого права, то це дозволено відбувається, якщо йдеться про власних підлеглих, про тих, яких охрещує дозволено з іншого титулу, або про тих, яким загрожує небезпека смерті і завжди з дотриманням угод, укладених у цій справі між Церквами свого права.
CAPUT III — DE DIVINA EUCHARISTIA;
ГЛАВА ІІІ — ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ
§. 2 Diaconi cum Episcopis et presbyteris proprio ministerio secundum praescripta librorum liturgicorum in celebratione Divinae Liturgiae artiorem partem habent.
§ 3. Ceteri christifideles virtute baptismi atque chrismationis sancti myri in celebrationem Divinae Liturgiae concurrentes modo in libris liturgicis vel iure particulari determinato in Sacrificio Christi actuose participant et quidem plenius, si ex eodem Sacrificio Corpus et Sanguinem Domini sumunt.
§ 2. Диякони разом з Єпископами і священиками власним служінням, відповідно до приписів літургічних книг, беруть тісніщу участь у відправі Божественної Літургії.
§ 3. Інші вірні завдяки хрещенню і помазанню святим миром, збираючись на відправу Божественної Літургії, беруть діяльну участь у _ертві Христовій у спосіб, визначений в літургічних книгах або партикулярним правом, і то повніше, якщо з цієї ж _ертви приймають Тіло і Кров Господа.
§ 2. Si tamen fieri potest, Divinam Liturgiam presbyteri una cum Episcopo praeside aut cum alio presbytero celebrent, cum ita opportune unitas sacerdotii ac sacrificii manifestetur; integrum tamen manet ius uniuscuiusque sacerdotis Divinam Litnrgiam singillatim celebrandi, non autem eodem tempore, quo in eadem ecclesia concelebratio habetur.
§ 2. Якщо, однак, є змога, то Божественну Літургію повинні відправляти свяще-ники разом з Єпископом як головним служителем або іншим священиком, тому що так належно виявляється єдність священства і жертвиь однак, непорушним залишається право кожного священика відправляти Божественну Літургію поодинці, але не в тому самому часі, коли в тій самій церкві відбувається співслужіння.
§ 2. Integrum est Episcopo eparchiali hac de re normas magis determinatas ferre ab omnibus sacerdotibus, etiam quomodocumque exemptis, servandas.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має повне право видати у цій справі точніщі норми, яких повинні дотримуватись усі священики, навіть яким небудь чином вийняті з під його влади.
§ 2. Ut sacerdos Divinam Liturgiam in ecclesia acatholicorum celebrare possit, licentia eget Hierarchae loci.
§ 2. Для того, щоб священик міг правити Божественну Літургію в церкві некатоликів, потрібний дозвіл місцевого Ієрарха.
§ 2. Remota christifidelium admiratione licet uti vestibus liturgicis et pane alterius Ecclesiae sui iuris, si vestes liturgicae et panis propriae Ecclesiae sui iuris praesto non sunt.
§ 2. Усунувши здивування вірних, можна користуватися літургічними ризами і хлібом іншої Церкви свого права, якщо немає літургічних риз і хліба власної Церкви свого права.
§ 2. Integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum opportunas normas statuere, secundum quas etiam alii christifideles Divinam Eucharistiam distribuere possunt.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів мають право встановити відповідні приписи, згідно з якими роздавати Пресвяту Євхаристію можуть також інші вірні.
§ 2. Circa praeparationem participationis Divinae Eucharistiae per ieinnium, preces aliaque opera christifideles fideliter normas Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, servent non solum intra fines territorii eiusdem Ecclesiae, sed, quatenus fieri potest, ubique terrarum.
§ 2. Щодо підготовки до участі в Пресвятій Євхаристії через піст, молитви та інші дії, вірні повинні сумлінно дотримуватись приписів Церкви свого права, до якої приписані, не лише в межах території цієї ж Церкви, а й, по змозі, в цілому світі.
§ 2. Custodia Divinae Eucharistiae subest vigilantiae ac moderamini Hierarchae loci.
§ 2. Зберігання Пресвятої Євхаристії підлягає наглядові і керівництву місцевого Ієрарха.
§. 2. Licet etiam, si ita fert legitima consuetudo, oblationes recipere pro Liturgia Praesanctificatorum et pro commemorationibus in Divina Liturgia.
§ 2. Можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів і за поминання в Божественній Літургії.
CAPUT IV — DE SACRAMENTO PAENITENTIAE;
ГЛАВА ІV — СВЯТА ТАЙНА ПОКАЯННЯ
§ 2. Absolutio pluribus simul paenitentibus sine praevia individuali confessione generali modo impertiri non potest, nisi:
1° imminet periculum mortis et tempus non suppetit sacerdoti vel sacerdotibus ad ministrandum sarramentum paenitentiae singulis paenitentibus;
2° est gravis necessitas, videlicet si attento paenitentium numero sacerdotum copia praesto non est ad ministrandum singulis paenitentibus sacramentum paenitentiae intra congruum tempus ita, ut sine propria culpa gratia sacramentali aut susceptione Divinae Eucharistiae diu carere cogantur; necessitas vero non censetur sufficiens, cum confessarii praesto esse non possunt ratione solius magni concursus paenitentium, qualis haberi potest in magna aliqua sollemnitate aut peregrinatione.
§ 3. Decernere num detur talis gravis necessitas, competit Episcopo eparchiali, qui collatis consiliis cum Patriarchis et Episcopis eparchialibus aliarum Ecclesiarum sui iuris in eodem territorio potestatem suam exercentibus casus talis necessitatis etiam generalibus praescriptis determinare potest.
§ 2. Розрішення гріхів одночасно багатьом каянникам без попередньої індивідуальної сповіді не може бути надане загальним способом, хіба що:
1° загрожує небезпека смерті і не вистачає часу священикові або священикам для уділення тайни покаяння кожному каянникові окремо;
2° існує поважна необхідність, а саме, коли з уваги на кількість каянників, немає достатньої кількості священиків для уділення каянникам кожному зокрема святої тайни покаяння протягом відповідного часу, внаслідок чого каянники без власної вини мусіли б залишитись довгий час без сакраментальної ласки або прийняття Пресвятої Євхаристіїь необхідність не вважається достатньою, коли сповідників немає напоготові тільки через великий наплив каянників, який може трапитись під час якоїсь великої врочистості або паломництва.
§ 3. Вирішити, чи існує така поважна необхідність, належить до єпархіяльного Єпископа, який, порадившись з Патріярхами й єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, що сповняють свою владу на цій території, може визначити випадки такої необхідності, також загальними приписами.
§ 2. Christifideles, quatenus fieri potest, de his requisitis edoceantur et praeterea, etiam in casu periculi mortis, exhortentur ut actum, contritionis unusquisque eliciat.
§ 2. Вірних слід, по змозі, повчати про ці вимоги, а крім того, головно в небезпеці смерті, заохочувати, щоб кожний виявив акт досконалого жалю.
§ 2. Episcopi omnes ubique terrarum sacramentum paenitentiae ipso iure ministrare possunt, nisi, ad liceitatem quod spectat, Episcopus eparchialis in casu speciali expresse renuit.
§ 3. Presbyteri vero ut valide agant, debent praeterea esse praediti facultate sacramentum paenitentiae ministrandi, quae facultas confertur sive ipso iure sive speciali collatione ab auctoritate competenti facta.
§ 4. Presbyteri, qui facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praediti sunt vi officii vel vi collationis Hierarchae loci eparchiae, cui ascripti sunt aut in qua domicilium habent, sacramentum paenitentiae valide ministrare possunt ubique terrarum quibuslibet christifidelibus, nisi quis Hierarcha loci in casu speciali expresse renuit; eadem facultate licite utuntur servatis normis ab Episcopo eparchiali latis necnon de licentia saltem praesumpta rectoris ecclesiae vel, si de domo instituti vitae consecratae agitur, Superioris.
§ 2. Усі Єпископи на підставі права можуть уділяти святу тайну покаяння на цілому світі, хіба що стосовно дозволеності єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно заперечить.
§ 3. Пресвітери для важності дій мусять мати ще й повноваження уділяти тайну покаянняь це повноваження набувається самим правом, або спеціяльним наданням з боку компетентної влади.
§ 4. Пресвітери, наділені повноваженням уділяти тайну покаяння на підставі уряду або на підставі надання місцевого Ієрарха єпархії, до якої вони належать або в якій мають місце постійного проживання, можуть правосильно уділяти тайну покаяння на цілому світі будь-яким вірним, хіба що якийсь місцевий Ієрарх у спеціяльному випадку виразно заперечитьь цим повноваженням вони дозволено користуються, дотримуючись приписів, виданих єпархіяльним Єпископом, а також з дозволу, принаймні припустимого, настоятеля церкви або, якщо йдеться про дім інституту посвяченого життя – то Настоятеля.
§ 2. Vi officii facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus est etiam omnis Snperior instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis, si sacerdos est, erga sodales proprii instituti necnon erga illos, qui diu noctuque in eius domo degunt.
§ 2. На підставі уряду таке ж повноваження уділяти святу тайну покаяння має кожний Настоятель чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права, якщо він є священиком, членам власного інституту, а також тим, які вдень і вночі живуть в його домі.
§ 2. Superior instituti vitae consecratae, dummodo potestate regiminis exsecutiva praeditus sit, facultatem, de qua in can. 723, § 2, conferre potest ad normam typici vel statutorum cuilibet presbytero.
§ 2. Якщо Настоятель інституту посвяченого життя наділений виконавчою владою управління, то він може надавати повноваження, про яке мова в кан. 723, § 2, згідно з приписом уставу або статутів, будь-якому пресвітерові.
§ 2. Revocata facultate sacramentum paenitentiae ministrandi collata ab Hierarcha, de quo in can. 722, § 4, presbyter eandem amittit ubique terrarum; revocata autem ab alia auctoritate competenti eandem amittit in dicione revocantis tantum.
§ 3. Praeterquam revocatione facultas sacramentum paenitentiae ministrandi, de qua in can. 722, § 4, cessat amissione officii, ascriptionis eparchiae vel domicilii.
§ 2. Після відкликання повноваження уділяти тайну покаяння, наданого Ієрархом, про що мова в кан. 722, § 4, пресвітер втрачає його всюди на земліь коли ж воно відкликане іншою компетентною владою, то втрачає його тільки на території того, хто відкликає.
§ 3. Крім відкликання, повноваження уділяти святу тайну покаяння, про яке мова в кан. 722, § 4, припиняється внаслідок утрати уряду, приписання до якоїсь єпархії або постійного місця проживання.
1° directae violationis sigilli sacramentalis;
2° absolutionis complicis in peccato contra castitatem.
§ 2. Episcopo eparchiali vero reservatur absolvere a peccato procurationis abortus effectu secuto.
1° прямого порушення таємниці сповіді;
2° розрішення спільника у грісі проти чистоти;
§ 2. Єпархіяльному Єпископові застерігається право розріщати від гріха спричинення аборту, якщо він був здійснений.
1° si confessionem peragit aegrotus, qui domo egredi non potest, vel sponsus matrimonii celebrandi causa;
2° si de prudenti iudicio confessarii absolvendi facultas ab auctoritate competenti peti non potest sine gravi paenitentis incommodo vel sine periculo violationis sigilli sacramentalis;
3° extra fines territorii, in quo auctoritas reservans potestatem exercet.
1° якщо сповідається хворий, який не може вийти з дому, або наречений перед обрядом вінчання;
2° якщо, за розсудливим рішенням сповідника, не можна домогтися у компе-тентної влади права розрішити без поважної шкоди для каянника або без небезпеки порушення таємниці сповіді;
3° поза межами території, на якій виконує повноваження влада, яка собі це застерігає.
§ 2. Meminerit sacerdos se divinae iustitiae et misericordiae ministrum a Deo constitutum esse; tamquam pater spiritualis etiam opportuna consilia praebeat, ut quis progredi possit in sua vocatione ad sanctitatem.
§ 2. Священик повинен пам’ятати, що він поставлений Богом служителем Божої справедливості і милосердяь він, як духовний батько, повинен давати відповідні поради, щоб кожний міг поступати у своєму покликанні до святості.
§ 2. Obligatione secretum servandi tenentur quoque interpres, si datur, necnon omnes alii, ad quos ex confessione notitia peccatorum quoquo modo pervenit.
§ 2. Обов’язок зберігати таємницю має також перекладач, якщо такий виступає, а також усі інші, які якимсь чином дізналися із сповіді про гріхи.
§ 2. Qui in auctoritate est constitutus, notitia, quam de peccatis in confessione quovis tempore excepta habet, ad externum regimen nullo modo uti debet.
§ 3. Moderatores instituti educationis sacramentum paenitentiae suis alumnis ordinarie ne ministrent.
§ 2. Той, хто має владу, не може ніяким чином у зовнішньому керівництві використовувати відомості, які він одержав про гріхи, визнані будь-коли на сповіді.
§ 3. Керівники виховного інституту звичайно не повинні уділяти тайни покаяння своїм вихованцям.
§ 2. Urgente neressitate omnis sacerdos, qui facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus est, in periculo mortis vero etiam quilibet alius sacerdos, hoc sacramentum ministrare debet.
§ 2. У наглій необхідності кожний священик, який має повноваження уділяти святу тайну покаяння, зобов’язаний уділити цю тайну, а в небезпеці смерті навіть будь-який інший священик.
§ 2. Ob infirmitatem vel alia iusta de causa hoc sacramentum celebrari potest etiam extra locum proprium.
§ 2. Через хворобу або якусь іншу виправдану причину цю тайну можна уділяти також поза властивим місцем.
CAPUT V — DE UNCTIONE INFIRMORUM;
ГЛАВА V — ЄЛЕОПОМАЗАННЯ
§ 2. In Ecclesiis, in quibus mos est, ut sacramentum unctionis infirmorum a pluribus sacerdotibus simul ministretur, curandum est, ut, quatenus fieri potest, hic mos servetur.
§ 2. У Церквах, де є звичай, що святу тайну єлеопомазання уділяє одночасно багато священиків, треба старатися, щоб цей звичай, по змозі, був збережений.
§ 2. Unctionem infirmorum ministrare pertinet ad parochum, vicarium paroecialem atque omnes alios sacerdotes circa illos, quorum cura eis ex officio commissa est; de licentia saltem praesumpta praedictorum quilibet sacerdos hoc sacramentum licite ministrare potest, in casu necessitatis vero etiam debet.
§ 2. До пароха, парафіяльного сотрудника і всіх інших священиків належить уділяти єлеопомазання хворим, опіку над якими їм з уряду дорученоь з дозволу, принаймні припущеного, вищезгаданих осіб будь-який священик може законно уділити цю святу тайну, а, у випадку необхідності, навіть повинен.
CAPUT VI — DE SACRA ORDINATIONE;
ГЛАВА VІ — СВЯЧЕННЯ
Art. I — DE SACRAE ORDINATIONIS MINISTRO;
Арт. І: Святитель
§ 2. Episcopus secundus et tertius, si adesse non possunt Episcopi eiusdem Ecclesiae sui iuris ac primus Episcopus ordinans, possunt esse alterius Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Другим і третім Єпископами, якщо не можуть бути присутніми Єпископи тієї самої Церкви свого права, що перший висвячуючий Єпископ, можуть бути Єпископи іншої Церкви свого права.
§ 2. Candidatum sibi subditum alii Ecclesiae sui iuris ascriptum Episcopus eparchialis ordinare non potest nisi de licentia Sedis Apostolicae; si vero de candidato agitur, qui Ecclesiae patriarchali ascriptus est et intra fines territorii eiusdem Ecclesiae domicilium vel quasidomicilium habet, hanc licentiam etiam Patriarcha concedere potest.
§ 2. Підлеглого собі кандидата, приписаного до іншої Церкви свого права, єпархіяльний Єпископ не може висвячувати без дозволу Апостольського Престолуь якщо ж ідеться про кандидата, який приписаний до патріяршої Церкви і має постійне або тимчасове місце проживання в межах території цієї Церкви, такий дозвіл може дати також Патріярх.
1° Episcopus eparchialis proprius;
2° Administrator Ecclesiae patriarchalis atque de consensu collegii consultorum eparchialium Administrator eparchiae.
§ 2. Administrator Ecclesiae patriarchalis litteras dimissorias ne concedat eis, qui a Patriarcha reiecti sunt, nec Administrator eparchiae eis, qui ab Episcopo eparchiali reiecti sunt.
1° власний єпархіяльний Єпископ;
2° Адміністратор патріяршої Церкви і, за згодою єпархіяльних радників, Адміністратор єпархії.
§ 2. Адміністратор патріяршої Церкви не повинен надавати відпускних грамот тим, яким відмовив Патріярх, ані Адміністратор єпархії тим, яким відмовив єпархіяльний Єпископ.
Art. II — DE SACRAE ORDINATIONIS SUBIECTO;
Арт. ІІ: Суб’єкт свячення
1° De requisitis in candidatis ad sacram ordinationem — 1° Вимоги від кандидатів до свячення
1° chrismationis sancti myri susceptio;
2° mores atque qualitates physicae et psychicae ordini sacro suscipiendo congruentes;
3° aetas iure praescripta;
4° debita scientia;
5° ordinum inferiorum susceptio ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris;
6° interstitiorum iure particulari praescriptorum observatio.
§ 2. Requiritur praeterea, ne candidatus impeditus sit ad normam can. 762.
§ 3. Circa coniugatos ad ordines sacros admittendos servetur ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris vel normae speciales a Sede Apostolica statutae.
1° прийняття миропомазання;
2° звичаї і фізичні та психічні якості, які відповідали б прийняттю свячення;
3° приписаний правом вік;
4° належні знання;
5° прийняття нижчих свячень згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права;
6° дотримування проміжків часу, приписаних партикулярним правом.
§ 2. Крім того, вимагається, щоб кандидат не мав перешкод, передбачених кан. 762.
§ 3. Стосовно допущення до свячень одружених, слід дотримуватись партикуляр-ного права власної Церкви свого права або спеціяльних приписів, установлених Апостольським Престолом.
§ 2. Dispensatio ultra annum ab aetate iure communi praescripta reservatur Patriarchae, si de candidato agitur, qui domicilium vel quasi-domicilium intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis habet; secus Sedi Apostolicae.
§ 2. Диспенза зверх року від віку, приписаного загальним правом, застерігається Патріярхові, якщо йдеться про кандидата, який має постійне або тимчасове проживання в межах території патріяршої Церквиь в іншому випадку – Апостольському Престолові.
§ 2. Si vero de candidato ad sacerdotium non destinato agitur, eum diaconum ordinare licet tantum post feliciter expletum tertium annum studiorum, de quibus in can. 354; si vero forte in posterum ad sacerdotium admittitur, antea studia theologica opportune complere debet.
§ 2. Якщо йдеться про кандидата, не призначеного до священства, то його можна висвячувати як диякона тільки після успіщного закінчення трьох років студій, про що мова в кан. 354; якщо б, можливо, в майбутньому він допускався до священства, то раніше повинен би відповідно доповнити теологічні студії.
2° De impedimentis suscipiendi vel exercendi ordines sacros — 2° Перешкоди до свячень або до священнодійств
1° qui aliqua forma laborat amentiae aliusve infirmitatis psychicae, qua consultis peritis inhabilis iudicatur ad ministerium rite implendum;
2° qui delictum apostasiae, haereseos aut schismatis commisit;
3° qui matrimonium, etiam civile tantum, attentavit, sive ipse vinculo matrimoniali aut ordine sacro aut voto publico perpetuo castitatis a matrimonio celebrando impeditus, sive cum muliere matrimonio valido coniuncta aut eodem voto litigata;
4° qui voluntarium homicidium perpetravit aut abortum procuravit effecto secuto omnesque positive cooperantes;
5° qui se ipsum vel alium graviter et dolose mutilavit vel sibi vitam adimere tentavit;
6° qui actum ordinis posuit in ordine episcopatus vel presbyteratus constitutis reservatum vel eodem carens vel ab eiusdem exercitio aliqua poena canonica prohibitus;
7° qui officiam vel administrationem gerit clericis vetitam, cuius rationem reddere debet, donec deposito officio et administratione atque rationibus redditis liber factus erit;
8° neophytus, nisi iudicio Hierarchae sufficienter probatus est.
§ 2. Actus, ex quibus impedimenta, de quibus in § 1, nn. 2 - 6 oriri possunt, illa non pariunt, nisi fuerunt peccata gravia et externa post baptismum perpetrata.
1° хто хворіє якоюсь формою безумства або іншої психічної недуги, внаслідок якої, за висновком фахівців, він вважається нездатним для належного виконування служби;
2° хто допустився віровідступництва, єресі або схизми;
3-є хто намагався увійти в подружжя, хоч би тільки цивільне, будучи або сам перешкоджений до вінчання унаслідок подружнього вузла або свячення, або прилюдного довічного обіту чистоти, чи заради жінки, яка правосильно одружена, або зв’язана таким самим обітом;
4° хто скоїв свідоме вбивство або спричинив аборт, якщо він мав місце, а також усі, хто в цьому позитивно співдіяв;
5° хто тяжко і навмисно покалічив себе або іншого або намагався покінчити з собою;
6° хто виконав акт священнодійства, зарезервований тим, які мають єпископ-ське або пресвітерське свячення, або сам не маючи цього свячення, або маючи заборону виконувати його через якусь канонічну кару;
7° хто виконує заборонений священнослужителям уряд або управління, з якого повинен розраховуватися, аж поки не звільниться, залишивши уряд або управління і розрахувавшись;
8° неофіт, хіба що він, на думку Ієрарха, є досить перевіреним.
§ 2. Дії, з яких можуть виникнути перешкоди, про які мова в § 1, чч. 2-6, не породжують їх, хіба що були вчинені тяжкі і зовнішні гріхи після хрещення.
1° qui impedimento ordines sacros suscipiendi, dum afficiebatur, illegitime ordines sacros suscepit;
2° qui delicta vel actus commisit, de quibus in can. 762, § 1, nn. 2 - 6;
3° qui amentia aliave infirmitate psychica, de qua in can. 762, § 1, n. 1, afficitur, donec Hierarcha consulto perito eiusdem ordinis sacri exercitium permiserit.
1° хто, бувши перешкоджений до прийняття свячень, недозволено їх прийняв;
2° хто скоїв проступки або вчинив дії, про які мова в кан. 762, § 1, чч. 2-6;
3° хто хворіє безумством або іншою психічною хворобою, про яку мова в кан. 762, § 1, ч. 1, поки Ієрарх, за порадою експерта, не дозволить виконувати священ-нодійства.
1° si factum, quo impedimentum innititur, ad forum iudiciale deductum est;
2° ab impedimentis, de quibus in can. 762, § 1, nn. 2 - 4.
§ 2. Dispensatio ab his impedimentis reservatur Patriarchae circa candidatos vel clericos, qui domicilium vel quasi-domicilium intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, habent; secus Sedi Apostolicae.
§ 3. Eadem potestas dispensandi competit cuilibet confessario in casibus occultis urgentioribus, in quibus auctoritas competens adiri non potest et periculum imminet gravis damni vel infamiae, sed ad hoc dumtaxat, ut paenitentes ordines sacros iam susceptos exercere licite possint firmo onere adeundi quam primum eandem auctoritatem.
1° якщо факт, який становить перешкоду, передано на розгляд суду;
2 -е – від перешкод, про які мова в кан. 762, § 1, чч. 2-4.
§ 2. Диспенза від цих перешкод застерігається Патріярхові щодо кандидатів або священнослужителів, які мають постійне або тимчасове місце проживання в межах території очолюваної ним Церквиь в іншому випадку – Апостольському Престолові.
§ 3. Таке ж повноваження диспензувати належить будь-якому сповідникові в наглих таємних випадках, коли не можна звернутися до компетентної влади і загрожує небезпека поважної шкоди або неслави, але тільки для того, щоб каянники могли законно виконувати вже прийняті свячення із збереженням обов’язку звернутися якнайскоріше до цієї влади.
§ 2. Si agitur de impedimento ex voluntario homicidio aut ex procurato abortu, etiam numerus delictorum ad validitatem dispensationis exprimendus est.
§ 3. Dispensatio generalis ab impedimentis suscipiendi ordines sacros valet pro omnibus ordinibus.
§ 2. У випадку перешкоди, яка випливає з свідомого вбивства або спричинення аборту, для важності диспензи слід подати також кількість проступків.
§ 3. Загальна диспенза від перешкод, надана для одержання свячень, стосується всіх свячень.
Art. III — DE EIS, QUAE SACRAE ORDINATIONI PRAEMITTI DEBENT;
Арт. ІІІ: Те, що повинно передувати свяченням
1° declarationem, de qua in can. 761, necnon testimonium ultimae sacrae ordinationis aut, si de prima sacra ordinatione agitur, etiam testimonium baptismi et chrismationis sancti myri;
2° si candidatus est matrimonio iunctus, testimonium matrimonii et consensum uxoris scripto datum;
3° testimonium de peractis studiis;
4° testimoniales litteras rectoris seminarii vel Superioris instituti vitae consecratae aut presbyteri, cui candidatus extra seminarium commendatus est, de bonis moribus eiusdem candidati;
5° testimoniales litteras, de quibus in can. 771, § 3;
6° testimoniales litteras, si id expedire iudicat, aliorum Episcoporum eparchialium vel Superiorum institutorum vitae consecratae, ubi candidatus per aliquod tempus commoratus est, de candidati qualitatibus deque eius libertate ab omni impedimento canonico.
§ 2. Haec documenta asserventur in archivo eiusdem auctoritatis.
1° заяву, про яку мова в кан. 761, і свідоцтво останнього свячення або, якщо йдеться про перше свячення, то також свідоцтво про хрещення і миропомазання;
2° якщо кандидат одружений, свідоцтво про одруження і письмову згоду дружини;
3° свідоцтво про закінчення студій;
4° посвідчення про добрі звичаї цього кандидата, видане ректором семінарії або Настоятелем інституту посвяченого життя або священиком, яким кандидат з поза семінарії був рекомендований;
5° посвідчення, про яке мова в кан. 771, § 3;
6° посвідчення, якщо вважає це за потрібне, інших єпархіяльних Єпископів або Настоятелів інститутів посвяченого життя, де кандидат деякий час перебував, про якості кандидата і вільність його від будь-якої канонічної перешкоди.
§ 2. Ці документи мають зберігатися в архіві цієї влади.
§ 2. Omnes christifideles obligatione tenentur impedimenta, si qua noverunt, Episcopo eparchiali vel parocho ante sacram ordinationem revelandi.
§ 3. Parocho, qui publicationem peragit, et etiam alii presbytero, si id expedire videtur, Episcopus eparchialis committat, ut de candidatorum vita et moribus a personis fide dignis diligenter exquirat et testimoniales litteras illam investigationem et publicationem referentes ad curiam eparchialem mittat.
§ 4. Episcopus eparchialis alias investigationes, etiam privatas, si opportunum ducit, facere ne omittat.
§ 2. Усі вірні повинні ще до свячення повідомляти єпархіяльного Єпископа або пароха про перешкоди, якщо якісь їм відомі.
§ 3. Парохові, який здійснює оголошення, а також іншому пресвітерові єпархіяль-ний Єпископ, якщо вважає за потрібне, повинен доручити, щоб той докладно дізнався про життя і звичаї кандидатів від осіб, які заслуговують довіри, і вислав єпархіяльній курії посвідчення з повідомленням про наслідки цього розпитування і про оголошення.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ не повинен занехати інші способи дослідження, навіть приватні, якщо вважає це за доцільне.
Art. IV — DE SACRAE ORDINATIONIS TEMPORE, LOCO, ADNOTATIONE ET TESTIMONIO;
Арт. ІУ: Час, місце, запис і свідоцтво свячення
§ 2. Singulis ordinatis det Episcopus ordinans authenticum sacrae ordinationis susceptae testimonium; qui, si ab Episcopo cum litteris dimissoriis ordinati sunt, illud proprio Episcopo eparchiali vel Superiori maiori exhibeant pro sacrae ordinationis adnotatione in speciali libro in archivo asservando.
§ 2. Єпископ-святитель повинен видати кожному висвяченому автентичне свідоцтво про прийняття свяченняь ті, що були висвячені Єпископом на підставі відпускних грамот, повинні згадане свідоцтво пред’явити власному єпархіяльному Єпископові або вищому Настоятелеві для запису свячення в спеціяльній книзі, що має зберігатися в архіві.
CAPUT VII — DE MATRIMONIO;
ГЛАВА VІІ — ПОДРУЖЖЯ
§ 2. Ex Christi institutione matrimonium validum inter baptizatos eo ipso est sacramentum, quo coniuges ad imaginem indefectibilis unionis Christi cum Ecclesia a Deo uniuntur gratiaque sacramentali veluti consecrantur et roborantur.
§ 3. Essentiales matrimonii proprietates sunt unitas et indissolubilitas, quae in matrimonio inter baptizatos specialem obtinent firmitatem ratione sacramenti.
§ 2. З установи Христа правосильне подружжя між хрещеними є тим самим святою тайною, якою на зразок бездоганної злуки Христа з Церквою Бог об’єднує їх і вони немов освячується та зміцнюється ласкою тайни.
§ 3. Істотними прикметами є одність і нерозривність, які в подружжі між хрещеними набувають особливої сили з огляду на святу тайну.
§ 2. Matrimonium inter partem catholicam et partem baptizatam acatholicam salvo iure divino regitur etiam:
1° iure proprio Ecclesiae vel Communitatis ecclesialis, ad quam pars acatholica pertinet, si haec Communitas ius matrimoniale proprium habet;
2° iure, quo pars acatholica tenetur, si Communitas ecclesialis, ad quam pertinet, iure matrimoniali proprio caret.
§ 2. Подружжя між католицькою стороною і хрещеною некатолицькою стороною, із збереженням Божого права, керується також:
1° власним правом Церкви або церковної Спільноти, до якої належить некатолицька сторона, якщо ця Спільнота має власне подружнє право;
2° правом, яке зобов’язує некатолицьку сторону, якщо церковна Спільнота, до якої вона належить, не має власного подружнього права.
1° quod attinet ad ius, quo partes tempore celebrationis matrimonii tenebantur servetur can. 780, § 2;
2° quod attinet ad formam celebrationis matrimonii, Ecclesia agnoscit quamlibet formam iure praescriptam vel admissam, cui partes tempore celebrationis matrimonii subiectae erant, dummodo consensus expressus sit forma publica et, si una saltem pars est christifidelis alicuius Ecclesiae orientalis acatholicae, matrimonium ritu sacro celebratum sit.
1° стосовно права, яке зобов’язувало сторони під час вінчання, слід дотримува-тись кан. 780, § 2.
2° стосовно форми обряду вінчання Церква визнає будь-яку форму, приписану або допущену правом, якій підлягали сторони під час одруження, якщо тільки згода була висловлена в прилюдній формі, а також якщо принаймні одна сторона належить до якоїсь некатолицької східної Церкви, то подружжя було заверщене згідно із священним обрядом.
§ 2. Ex matrimonii promissione non datur actio ad potendam matrimonii celebrationem; datur tamen ad reparationem damnorum, si qua debetur.
§ 2. Обіцянка одружитись не дає підстави виступити із скаргою, яка б вимагала одруження, дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо такі мали місце.
Art. I — DE CURA PASTORALI ET DE EIS, QUAE MATRIMONII — CELEBRATIONI PRAEMITTI DEBENT;
Арт. І: Пастирська турбота і дії, які передують одруженню
1° praedicatione et catechesi iuvenibus et adultis aptata, quibus christifideles instituantur de significatione matrimonii christiani, de obligationibus coniugum inter se necnon de iure primario et obligatione, quae parentes habent, filiorum educationem physicam, religiosam, moralem, socialem et culturalem pro viribus curandi;
2° instructione sponsorum personali ad matrimonium, qua sponsi ad novum statum disponantur.
§ 2. Enixe commendatur sponsis catholicis, ut in matrimonio celebrando Divinam Eucharistiam suscipiant.
§ 3. Celebrato vero matrimonio pastores animarum auxilium coniugibus praebeant, ut matrimoniale foedus fideliter servantes atque tuentes ad sanctiorem in dies plenioremque in familia vitam ducendam perveniant.
1° через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану до молоді і старших, завдяки чому вірні могли б одержати повчання про значення християнського подружжя, про взаємні обов’язки супругів, а також про головне право й обов’язок, які мають батьки – по змозі дбати про фізичне, релігійне, моральне, суспільне і культурне виховання дітей;
2° через особисте повчання наречених перед подружжям, яке б готувало наречених до нового стану.
§ 2. Нареченим католикам наполегливо доручається під час вінчання прийняти Пресвяту Євхаристію.
§ 3. Після вінчання душпастирі повинні подавати супругам допомогу, щоб ті, вірно зберігаючи і шануючи подружній союз, проводили що раз святіше і досконаліше життя в сім’ї.
§ 2. In periculo mortis, si aliae probationes haberi non possunt, sufficit, nisi contraria assunt indicia, affirmatio sponsorum, si casus fert, etiam iurata, se baptizatos esse et nullo detineri impedimento.
§ 2. Якщо в небезпеці смерті не можна мати інших доказів, то вистачає – якщо немає противних підозрінь – запевнення наречених, у разі потреби, навіть під присягою, що вони були охрещені і не зазнають ніякої перешкоди.
1° matrimonium vagorum;
2° matrimonium, quod ad normam iuris civilis agnosci vel iniri non potest;
3° matrimonium eius, qui obligationibus naturalibus tenetur erga tertiam partem filiosve ex praecedenti unione cum illa parte ortos;
4° matrimonium filii familias minoris insciis aut invitis parentibus;
5° matrimonium eius, qui sententia ecclesiastica vetatur transire ad novum matrimonium, nisi quasdam condiciones implet;
6° matrimonium eius, qui publice fidem catholicam abiecit, etsi ad Ecclesiam vel Communitatem ecclesialem acatholicam non transiit; Hierarcha loci vero hoc in casu licentiam ne concedat nisi servato can. 814 congrua congruis referendo.
1° подружжя неосілих;
2° подружжя, яке не може бути визнане або укладене згідно з приписами цивільного права;
3° подружжя особи, яка зв’язана природними обов’язками щодо третьої сторони або щодо дітей, які появилися з попереднього зв’язку з тією стороною;
4° подружжя неповнолітніх без відома батьків або проти їхньої волі;
5° подружжя особи, якій церковний вирок забороняє переходити до нового подружжя, поки вона не виконає певних умов;
6° подружжя особи, яка публічно покинула католицьку віру, навіть якщо не перейшла до некатолицької Церкви або Спільнотиь але місцевий Ієрарх хай не дає дозволу, поки не будуть виконані приписи в цьому випадку кан. 814, з застосуванням відповідних модифікацій.
Art. II — DE IMPEDIMENTIS DIRIMENTIBUS IN GENERE;
Арт. ІІ: Розриваючі перешкоди в загальному
§ 2. Impedimentum, etsi ex alterutra tantum parte se habet, matrimonium tamen reddit invalidum.
§ 2. Перешкода, хоч би існувала тільки з боку однієї з двох сторін, робить подружжя неправосильним.
§ 2. Si de Hierarcha loci agitur, qui intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercet, Patriarcha tali vetito clausulam dirimentem addere potest; ceteris in casibus vero sola Sedes Apostolica.
§ 2. Якщо йдеться про місцевого Ієрарха, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, то Патріярх може додати до такої заборони клявзулу, розриваючу подружжяь в інших випадках – тільки Апостольський Престол.
1° ordinis sacri;
2° voti publici perpetui castitatis in instituto religioso emissi, nisi agitur de congregationibus iuris eparchialis;
3° coniugicidii.
§ 2. Dispensatio ab his impedimentis reservatur Sedi Apostolicae; Patriarcha vero dispensare potest ab impedimentis coniugicidii et voti publici perpetui castitatis in congregationibus cuiusvis condicionis iuridicae emissi.
§ 3. Numquam datur dispensatio ab impedimento consanguinitatis in linea recta aut in secundo gradu lineae collateralis.
1° свячення;
2° довічного прилюдного обіту чистоти, складеного в чернечому інституті, хіба що йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
3° супруговбивства.
§ 2. Диспенза від цих перешкод застерігається Апостольському Престолові, але Патріярх може диспензувати від перешкод супруговбивства і довічного прилюдного обіту чистоти, складеного в Згромадженнях будь-якого юридичного стану.
§ 3. Ніколи не надається диспенза від перешкод кровного споріднення в прямій лінії або в другому ступені бічної лінії.
§ 2. In eisdem rerum adiunctis et solum in casibus, in quibus ne Hierarcha loci quidem adiri potest, eandem potestatem dispensandi habent parochus, alius sacerdos facultate matrimonium benedicendi praeditus et sacerdos catholicus, de quo in can. 832, § 2; confessarius vero eandem potestatem habet, si agitur de impedimento occulto, pro foro interno sive intra sive extra actum sacramentalis confessionis.
§ 3. Hierarcha loci censetur adiri non posse, si tantum alio modo quam per epistulam vel personalem accessum id fieri potest.
§ 2. У тих самих обставинах, але тільки у випадках, коли не можна звернутися навіть до місцевого Ієрарха, таку саму владу звільняти мають парох, інший священик, наділений повноваженням благословити подружжя, і католицький священик, про якого мова в кан. 832, § 2ь а сповідник має таку ж владу, якщо йдеться про таємну перешкоду для внутрішньої сфери чи під час тайни сповіді чи поза нею.
§ 3. Під неможливістю звернутися до місцевого Ієрарха розуміється випадок, якщо це можна зробити тільки в інший спосіб, ніж за допомогою листа або через особистий доступ.
§ 2. Haec potestas valet etiam ad matrimonium convalidandum, si idem periculum est in mora nec tempus suppetit adeundi auctoritatem competentem.
§ 2. Ця влада поширюється також на надання подружжю узаконення, якщо загрожує така сама небезпека і немає часу звернутися до компетентних властей.
Art. III — DE IMPEDIMENTIS IN SPECIE;
Арт. ІІІ: Окремі перешкоди
§ 2. Integrum est iuri particulari Ecclesiae sui iuris aetatis annum superiorem ad licitam matrimonii celebrationem statuere.
§ 2. Партикулярне право Церкви свого права може встановлювати вищий вік для законного вінчання.
§ 2. Si impedimentum impotentiae dubium est sive dubio iuris sive dubio facti, matrimonium non est impediendum nec stante dubio nullum declarandum.
§ 3. Sterilitas matrimonium nec prohibet nec dirimit firmo can. 821.
§ 2. Якщо перешкода статевого безсилля є сумнівною, чи сумнів цей правовий чи фактичний, то не слід забороняти подружжя ані також, поки існує сумнів, визнавати його недійсним.
§ 3. Безплідність не забороняє подружжя, ані не розриває його зі збереженням кан. 821.
§ 2. Etsi prius matrimoniam invalidum aut solutum est qualibet ex causa, non licet aliud matrimonium celebrare, antequam de prioris invaliditate aut solutione legitime et certo constat.
§ 2. Хоч би перше подружжя було неправосильне або було з якоїсь причини розв’язане, однак не можна укладати нове подружжя, поки, згідно з правом і достовірно не буде встановлена неправосильність або розв’язання першого.
§ 2. Si pars tempore celebrati matrimonii tamquam baptizata communiter habebatur aut eius baptismus erat dubius, praesumenda est ad normam can. 779 validitas matrimonii, donec certo probetur alteram partem baptizatam esse, alteram vero non baptizatam.
§ 3. Circa condiciones dispensandi applicetur can. 814.
§ 2. Якщо під час одруження сторона загально вважалась хрещеною або її хрещення було сумнівним, то треба припускати, згідно з приписом кан. 779, правосильність подружжя, поки достовірно не буде доведено, що одна сторона є хрещена, а друга нехрещена.
§ 3. Щодо умов диспензування слід застосовувати кан. 814.
§ 2. Invalide quoque matrimonium inter se attentant, qui mutua opera physica vel morali mortem coniugi intulerunt.
§ 2. Неправосильно також намагаються одружитися ті, хто через фізичну або моральну співучасть спричинив смерть супруга.
§ 2. In linea collaterali invalidum est usque ad quartum gradum inclusive.
§ 3. Numquam matrimonium permittatur, si quod subest dubium, num partes sint consanguineae in aliquo gradu lineae rectae aut in secundo gradu lineae collateralis.
§ 4. Impedimentum consanguinitatis non multiplicatur.
§ 2. У бічній лінії воно є неправосильним аж до четвертого ступеня включно.
§ 3. Ніколи не можна дозволити на подружжя, якщо існує якийсь сумнів, чи сторони є кровноспоріднені в будь-якому ступені прямої лінії або в другому ступені бічної лінії.
§ 4. Перешкода кровного споріднення не помножується.
§ 2. Impedimentum affinitatis non multiplicatur.
§ 2. Перешкода посвоячення не помножується.
1° ex matrimonio invalido post instauratam vitam communem;
2° ex notorio vel publico concubinatu;
3° ex instauratione vitae communis eorum, qui ad formam celebrationis matrimonii iure praescriptam astricti matrimonium attentaverunt coram officiali civili aut ministro acatholico.
§ 2. Hoc impedimentum matrimonium dirimit in primo gradu lineae rectae inter virum et consanguineas mulieris itemque inter mulierem et viri consanguineos.
1° з неправосильного подружжя після розпочаття спільного життя;
2° з відомого або явного наложництва;
3° з розпочаття спільного життя тих, що зобов’язані до приписаної правом форми вінчання, намагалися б одружитися у присутності цивільного службовця або некатолицького служителя.
§ 2. Ця перешкода розриває подружжя в першому ступені прямої лінії між чоловіком і кровноспорідненими жінки, а також між жінкою і кровноспорідненими чоловіка.
§ 2. Si iteratur baptismus sub condicione, cognatio spiritualis non oritur, nisi iterum idem patrinus adhibitus est.
§ 2. Якщо хрещення повторюється умовно, то духовне споріднення не виникає, хіба що знову брав участь в обряді той самий хресний батько.
Art. IV — DE MATRIMONIIS MIXTIS;
Арт. ІV: Мішані подружжя
1° pars catholica declaret se paratam esse pericula a fide deficiendi removere atque sinceram promissionem praestet se omnia pro viribus facturam esse, ut omnes filii in Ecclesia catholica baptizentur et educentur;
2° de his promissionibus a parte catholica faciendis altera pars tempestive certior fiat ita, ut constet ipsam vere consciam esse promissionis et obligationis partis catholicae;
3° ambae partes edoceantur de finibus et proprietatibus essentialibus matrimonii a neutro sponso excludendis.
1° католицька сторона повинна заявити, що вона готова відсунути від себе небезпеку втрати віри, і дати щиру обіцянку, що зробить усе в міру сил, щоб усі діти були охрещені і виховані в католицькій Церкві;
2° друга сторона повинна бути своєчасно повідомленою про обіцянки, які дала католицька сторона, так щоб справді була свідома змісту обіцянки і зобов’язання католицької сторони;
3° обидві сторони повинні бути ознайомленими з цілями й істотними особливостями подружжя, яких не може виключити жодна сторона.
Art. V — DE CONSENSU MATRIMONIALI;
Арт. V: Подружня згода
§ 2. Подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою.
1° qui sufficienti usu rationis carent;
2° qui laborant gravi defectu discretionis iudicii circa iura et obligationes matrimoniales essentiales mutuo tradenda et acceptanda;
3° qui ob causas naturae psychicae obligationes matrimonii essentiales assumere non possunt.
1° позбавлені достатнього користування розумом;
2° мають поважний брак оціночного розпізнання щодо істотних подружніх прав і обов’язків, які взаємно передаються і приймаються;
3° з причин психічної природи нездатні взяти на себе істотні подружні обов’язки.
§ 2. Error in qualitate personae, etsi dat causam matrimonio, matrimonium non dirimit, nisi haec qualitas directe et principaliter intenditur.
§ 2. Помилка щодо якості особи, хоч би була причиною одруження, не розриває подружжя, хіба що саме ця якість була безпосередньо і принципово задумана.
§ 2. Sed si alterutra vel utraque pars positivo voluntatis actu excludit matrimonium ipsum vel matrimonii essentiale aliquod elementum vel essentialem aliquam proprietatem, invalide matrimonium celebrat.
§ 2. Якщо, однак, одна із сторін або обидві позитивним актом волі виключили б саме подружжя або якийсь істотний елемент подружжя, або якусь істотну властивість, укладають його неправосильно.
Art. VI — DE FORMA CELEBRATIONIS MATRIMONII;
Арт. VІ — Форма вінчання
§ 2. Священним вважається цей обряд через саму участь священика, який асистує і благословить.
§ 2. Hierarcha et parochus personalis vi officii matrimonium solummodo eorum, quorum saltem alteruter sibi subditus est, intra fines suae dicionis valide benedicunt.
§ 3. Patriarcha ipso iure facultate praeditus est servatis aliis de iure servandis matrimonia per se ipsum benedicendi ubique terrarum, dummodo alterutra saltem pars ascripta sit Ecclesiae, cui praeest.
§ 2. Ієрарх і персональний парох на підставі свого уряду в межах своєї округи правосильно благословлять тільки ті подружжя, з яких принаймні одна сторона є їм підлеглою.
§ 3. Патріярх на підставі самого права наділений повноваженням благословити повсюдно подружжя, дотримуючись того, чого законно слід дотримуватись, якщо принаймні одна сторона приписана до очолюваної ним Церкви.
§ 2. Facultatem generalem vero matrimonia benedicendi conferre potest solus Hierarcha loci firmo can. 302, § 2.
§ 3. Collatio facultatis matrimonia benedicendi, ut valida sit, determinatis sacerdotibus expresse immo, si de facultate generali agitur, scripto conferri debet.
§ 2. Загальне повноваження благословити подружжя може надати тільки місцевий Ієрарх з дотриманням кан. 302, § 2.
§ 3. Щоб надання повноваження благословити подружжя було правосильним, воно повинно бути надане визначеним священикам у виразний спосіб, а якщо йдеться про загальне повноваження, – надане в письмовій формі.
1° postquam sibi constitit de domicilio vel quasi-domicilio vel menstrua commoratione aut, si de vago agitur, actuali commoratione alterutrius sponsi in loco matrimonii;
2° habita, si hae condiciones desunt, licentia Hierarchae vel parochi domicilii vel quasi-domicilii alterutrius partis, nisi iusta causa excusat;
3° in loco quoque exclusivo alterius Ecclesiae sui iuris, nisi Hierarcha, qui in hoc loco potestatem suam exercet, expresse renuit.
§ 2. Matrimonium coram sponsi parocho celebretur, nisi vel ius particulare aliud fert vel iusta causa excusat.
1° після того, як упевнились щодо постійного або тимчасового місця проживання, або одномісячного проживання або, якщо йдеться про неосілих, перебування в даний час одного з двох наречених у місці одруження;
2° якщо при відсутності таких умов, вони мають дозвіл Ієрарха або пароха постійного або тимчасового місця проживання однієї з двох сторін, хіба що слушна причина інше виправдовує;
3° також у виключному місці іншої Церкви свого права, хіба що Ієрарх, який у цьому місці виконує свою владу, виразно це забороняє.
§ 2. Подружжя слід укладати перед парохом нареченого, хіба що партикулярне право велить щось інше або виправдовує слушна причина.
1° in periculo mortis;
2° extra periculum mortis, dummodo prudenter praevideatur earum rerum condicionem esse per mensem duraturam.
§ 2. In utroque casu, si praesto est alius sacerdos, ille, si fieri potest, vocetur, ut matrimonium benedicat salva matrimonii validitate coram solis testibus; eisdem in casibus etiam sacerdos acatholicus vocari potest.
§ 3. Si matrimonium celebratum est coram solis testibus, coniuges a sacerdote quam primum benedictionem matrimonii suscipere ne neglegant.
1° в небезпеці смерті;
2° поза небезпекою смерті, якщо розсудливо передбачається, що такий стан речей буде тривати місяць.
§ 2. В обох випадках, якби поруч був інший священик, то його по змозі слід попросити, щоб поблагословив подружжя, з дотриманням правосильності подружжя в присутності лише свідківь у цих випадках можна запросити також некатолицького священика.
§ 3. Якщо одруження відбулося лише в присутності свідків, то супруги не повинні занедбати одержати від священика якнайскоріше благословення подружжя.
§ 2. Sacerdos catholicus, si fieri potest, antequam matrimonium benedicit, auctoritatem competentem illorum christifidelium de hac re certiorem faciat.
§ 2. Католицький священик, по змозі, поки поблагословить подружжя, повинен повідомити про це компетентну владу тих вірних.
§ 2. Si vero pars catholica alicui Ecclesiae orientali sui iuris ascripta matrimonium celebrat cum parte, quae ad Ecclesiam orientalem acatholicam pertinet, forma celebrationis matrimonii iure praescripta servanda est tantum ad liceitatem; ad validitatem autem requiritur benedictio sacerdotis servatis aliis de iure servandis.
§ 2. Якщо ж католицька сторона, приписана до якоїсь східної Церкви, одружується із стороною, яка належить до некатолицької східної Церкви, то треба дотримуватись приписаної правом форми вінчання тільки для дозволеностіь для правосильності ж вимагається благословення священика з дотриманням інших вимог, яких законно треба дотримуватись.
§ 2. Matrimonium per procuratorem valide celebrari non potest, nisi iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris aliud statuitur, quo in casu etiam de condicionibus, sub quibus tale matrimonium celebrari potest, providendum est.
§ 2. Не можна правосильно вінчатися через уповноваженого, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє щось інше. У цьому випадку слід подбати також про умови, за яких можна укладати таке подружжя.
§ 2. Circa tempus celebrationis matrimonii servandae sunt normae iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris statutae.
§ 2. Щодо часу вінчання треба дотримуватись приписів, установлених партикулярним правом власної Церкви свого права.
§ 2. Obligatio secretum servandi ex parte Hierarchae loci cessat, si grave scandalum aut gravis erga matrimonii sanctitatem iniuria ex secreti observantia imminet.
§ 3. Matrimonium secreto celebratum in speciali tantummodo libro in archivo secreto curiae eparchialis asservando adnotetur, nisi gravissima causa obstat.
§ 2. Обов’язок зберігати таємницю з боку місцевого Ієрарха припиняється, якщо через її зберігання загрожує поважне згіршення або велика шкода для святості подружжя.
§ 3. Подружжя, укладене таємно, слід записувати тільки в окремій книзі, яка повинна зберігатись у таємному архіві єпархіяльної курії, хіба що на перешкоді стоїть дуже поважна причина.
§ 2. Praeterea parochus loci in libro baptizatorum adnotet coniugem tali die in sua paroecia matrimonium celebravisse; si vero coniux alibi baptizatus est, parochus loci testimonium matrimonii mittat per se vel per curiam eparchialem ad parochum, apud quem coniugis baptismus adnotatus est, nec acquiescat, donec notitiam de adnotatione matrimonii in libro baptizatorum receperit.
§ 3. Si matrimonium ad normam can. 832 celebratum est, sacerdos, si illud benedixit, secus testes et coniuges curare debent, ut celebratio matrimonii in praescriptis libris quam primum adnotetur.
§ 2. Крім того, місцевий парох повинен також записати в книзі охрещених, що супруг одружився у такий то день в його парафіїь якщо ж супруг був охрещений деінде, то місцевий парох повинен вислати свідоцтво про одруження сам або через єпархіяльну курію парохові, у якого записане хрещення супруга, і нехай не буде спокійним, поки не одержить повідомлення про запис подружжя в книзі охрещених.
§ 3. Якщо подружжя було укладене згідно з приписом кан. 832, то священик, якщо його благословив, а в противному разі свідки і супруги повинні подбати, щоб укладене одруження було якнайскоріше записане в приписаних книгах.
Art. VII — DE MATRIMONII CONVALIDATIONE;
Арт. VІІ — Узаконення подружжя
1° De convalidatione simplici — 1° Звичайне узаконення
§ 2. Це відновлення вимагається для правосильності узаконення, хоч би спочатку обидві сторони висловили згоду і потім її не відкликали.
§ 2. Si impedimentum est occultum, satis est, ut consensus renovetur privatim et secreto; a parte quidem impedimenti conscia, dummodo altera in consensu praestito perseveret, aut ab utraque parte, si impedimentum est utrique parti notum.
§ 2. Якщо перешкода є таємною, то вистачає, щоб згода була відновлена приватно і таємноь причому стороною свідомою перешкоди, якщо триває згода висловлена другою стороною, або двома сторонами, коли перешкода відома обом сторонам.
§ 2. Si defectus consensus probari non potest, satis est, ut pars, quae non consensit, privatim et secreto consensum praestet.
§ 3. Si defectus consensus probari potest, necesse est, ut consensus renovetur forma celebrationis matrimonii iure praescripta.
§ 2. Якщо браку згоди не можна довести, то вистачає приватне і таємне відновлення згоди стороною, яка її не висловила.
§ 3. Якщо брак згоди можна довести, необхідне відновлення її у приписаній правом формі вінчання.
2° De sanatione in radice — 2° Оздоровлення в корені
§ 2. Convalidatio fit a momento concessionis gratiae; retrotractio vero intellegitur facta ad momentum celebrationis matrimonii, nisi aliter in concessione expresse cavetur.
§ 2. Узаконення стається від моменту надання ласки зате переведення наслідків у минуле відноситься до моменту укладення подружжя, хіба що в наданні ласки виразно застерігається щось інше.
§ 2. Sanatio in radice ne concedatur nisi gravi de causa et nisi probabile est partes in consortio vitae coniugalis perseverare velle.
§ 2. Оздоровлення в корені слід надавати тільки з поважної причини і якщо є вірогідним, що сторони хочуть підтримувати спільність подружнього життя.
§ 2. Matrimonium invalidum ob impedimentum iuris divini valide sanari non potest, nisi postquam impedimentum cessavit.
§ 2. Подружжя, неправосильне через перешкоду з Божого права, може бути оздоровлене тільки після того, як перестала існувати перешкода.
§ 2. Si vero consensus ab initio quidem defuit, sed postea praestitus est, sanatio concedi potest a momento praestiti consensus.
§ 2. Якщо ж спочатку згоди не було, але пізніше вона була висловлена, оздоровлення може бути надане від моменту висловлення згоди.
Art. VIII — DE SEPARATIONE CONlUGUM;
Арт. VІІІ — Розлучення супругів
1° De dissolutione vinculi — 1° Розірвання подружнього вузла
§ 2. Discedere censetur pars non baptizata, si non vult pacifice cohabitare cum parte baptizata sine contumelia Creatoris, nisi haec post baptismum susceptum iustam illi dedit discedendi causam.
§ 2. Вважається, що нехрещена сторона відходить, якщо не хоче мешкати з хрещеною стороною у згоді, не ображаючи Творця, хіба що хрещена сторона після прийняття хрещення подала виправдану причину відходу.
1° velit et ipsa baptismum suscipere;
2° saltem velit cum parte baptizata pacifice cohabitare sine contumelia Creatoris.
§ 2. Haec interpellatio post baptismum fieri debet; sed Hierarcha loci gravi de causa potest permittere, ut interpellatio ante baptismum fiat, immo potest ab interpellatione dispensare sive ante sive post baptismum, si modo procedendi saltem summario et extraiudiciali constat eam fieri non posse aut fore inutilem.
1° чи і вона не хотіла б прийняти хрещення;
2° чи принаймні не хотіла б з хрещеною стороною мешкати згідно, не ображаючи Творця.
§ 2. Таке запитування має відбуватися після охрещення. Однак, місцевий Ієрарх може з поважної причини дозволити, щоб таке запитування відбувалось перед охрещенням, навіть може звільнити від запитування, як перед охрещенням, так і після охрещення, якщо з перевірки, принаймні сумарної і позасудової буде встановлено, що не можна його проводити або воно буде безплідним.
§ 2. Interpellatio etiam privatim facta ab ipsa parte conversa valet, immo est licita, si forma superius praescripta servari non potest.
§ 3. In utroque casu de interpellatione facta deque eiusdem exitu in foro externo legitime constare debet.
§ 2. Запитування, проведене навіть приватно наверненою стороною, є правосильним, навіть дозволеним, якщо не можна зберегти приписану вище форму.
§ 3. В обох випадках проведення запитування та його наслідок повинні бути стверджені згідно з правом у зовнішній сфері.
1° altera pars negative interpellationi respondit;
2° interpellatio legitime omissa est;
3° pars non baptizata, sive iam interpellata sive non, antea perseverans in pacifica cohabitatione postea sine iusta causa discessit; quo in casu vero interpellatio ad normam cann. 855 et 856 praemittenda est.
1° друга сторона відповіла відмовно на запитування;
2° запитування було пропущено;
3° нехрещена сторона, запитувана чи ні, мешкаючи спочатку разом у мирній згоді, потім відійшла без виправданої причиниь в такому випадку слід провести запитування, згідно канн. 855 і 856.
§ 2. In hoc casu matrimonium forma celebrationis matrimonii iure praescripta celebrandum est servatis etiam aliis de iure servandis.
§ 3. Hierarcha loci condicione morali, sociali, oeconomica locorum et personarum prae oculis habita curet, ut eorum, qui dimissi sunt, necessitatibus satis provisum sit secundum normas iustitiae, caritatis et aequitatis.
§ 2. У цьому випадку вінчання повинно відбутися у приписаній правом формі, з дотриманням також інших правових вимог.
§ 3. Місцевий Ієрарх, беручи до уваги моральні, суспільні й економічні умови місць і осіб, має подбати, згідно з вимогами справедливості, любові та слушності про достатнє забезпечення потреб тих, які були віддалені.
2° De separatione manente vinculo — 2° Розлучення під час тривання вузла
§ 2. Tacita condonatio habetur, si coniux innocens, postquam de adulterio certior factus est, sua sponte cum altero coniuge maritali affectu conversatus est; praesumitur vero, si per sex menses consortium vitae coniugalis servavit neque auctoritatem ecclesiasticam vel civilem de re adiit.
§ 3. Si coniux innocens sua sponte consortium vitae coniugalis solvit, debet intra sex menses causam separationis deferre ad auctoritatem competentem, quae omnibus inspectis adiunctis perpendat, num coniux innocens adduci possit, ut culpam condonet et separationem non protrahat.
§ 2. Мовчазне прощення має місце тоді, коли невинна сторона, дізнавшивсь про перелюбство, добровільно з подружнім почуттям співживе з невірною стороноюь а це припускається, якщо вона протягом шести місяців підтримувала спільність подружнього життя і не зверталася в цій справі ні до церковної, ні до цивільної влади.
§ 3. Якщо невинний супруг добровільно розірвав спільність подружнього життя, то повинен протягом шести місяців передати справу про розлучення компетентній владі, яка, беручи до уваги всі обставини, має зважити, чи невинного супруга не можна б схилити до прощення вини і до того, щоб не продовжав розлучення.
§ 2. Iure particulari Ecclesiae sui iuris aliae causae pro moribus populorum et locorum circumstantiis statui possunt.
§ 3. In omnibus casibus causa separationis cessante consortium vitae coniugalis restaurandum est, nisi ab auctoritate competenti aliud statuitur.
§ 2. На підставі партикулярного права Церкви свого права можуть бути встановлені інші причини, залежно від звичаїв народів і обставин місця.
§ 3. У всіх випадках, коли причина розлучення припиняється, треба відновити спільність подружнього життя, хіба що компетентна влада постановляє щось інше.
CAPUT VIII — DE SACRAMENTALIBUS, DE LOCIS ET DE TEMPORIBUS
SACRIS, DE CULTU SANCTORUM, DE VOTO ET DE IUREIURANDO;
ГЛАВА VІІІ — ПОСВЯЧЕННЯ І БЛАГОСЛОВЕННЯ, СВЯТІ МІСЦЯ І ЧАСИ, ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ, ОБІТ І ПРИСЯГА
Art. I — DE SACRAMENTALIBUS;
Арт. І: Посвячення і благословення (сакраменталія)
§ 2. Circa sacramentalia serventur normae iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Щодо посвячень і благословень слід дотримуватись норм партикулярного права власної Церкви свого права.
Art. II — DE LOCIS SACRIS;
Арт. ІІ: Святі місця
1° De ecclesiis — 1° Церкви
§ 2. Consecratio reservatur Episcopo eparchiali, qui potest alii Episcopo facultatem ecclesiam consecrandi conferre; de peracta consecratione vel benedictione ecclesiae redigatur documentum in archivo curiae eparchialis asservandum.
§ 2. Посвячення застерігається єпархіяльному Єпископові, який може надати повноваження посвячувати церкву іншому Єпископовіь про проведення посвячення або благословення церкви необхідно скласти документ для зберігання в архіві єпархіяльної курії.
§ 2. Curent omnes, ad quos pertinet, ut in ecclesiis illa munditia servetur, quae domum Dei decet, mediaque securitatis adhibeantur ad res sacras et pretiosas tuendas.
§ 2. Усі, кого це стосується, повинні дбати про те, щоб у церквах панувала така чистота, яка личить Божому домові, і застосовувались засоби безпеки для охорони святих і дорогоцінних речей.
§ 2. Si aliae graves causae suadent, ut aliqua ecclesia ad cultum divinum amplius non adhibeatur, Episcopus eparchialis eam in usum profanum non sordidum redigere potest consulto consilio presbyterali, de consensu eorum, qui iura in eandem sibi legitime vindicant, et dummodo salus animarum nihil inde detrimenti capiat.
§ 2. Якщо радять інші поважні причини, щоб якась церква не вживалась більше для богопочитання, то єпархіяльний Єпископ може передати її для світського, але не для недостойного вжитку в погодженні з пресвітерською радою, за згодою тих, хто законно набув прав щодо цієї церкви, і якщо спасіння душ не зазнає від цього ніякої шкоди.
2° De coemeteriis et de exsequiis ecclesiasticis — 2° Церковні кладовища і похорони
§ 2. Coemeteria Ecclesiae propria, ubi fieri potest, habeantur vel saltem spatia in coemeteriis civilibus christifidelibus defunctis destinata alterutra benedicenda; si vero haec obtineri non possunt, occasione exsequiarum tumulus benedicetur.
§ 3. In ecclesiis defuncti ne sepeliantur reprobata contraria consuetudine, nisi de eis agitur, qui Patriarchae, Episcopi vel Exarchi fuerunt.
§ 4. Paroeciae, monasteria ceteraque instituta religiosa propria coemeteria habere possunt.
§ 2. Там, де це можливо, Церква повинна мати власні кладовища або принаймні ділянки на державних кладовищах для поховання померлих вірних, і ті, і ті поблагословленіь якщо ж таких не можна мати, то слід з нагоди похорону поблагословити могилу.
§ 3. У церквах не слід хоронити померлих, відкидаючи протилежний звичай, хіба що йдеться про тих, що були Патріярхами, Єпископами або Екзархами.
§ 4. Парафії, монастирі та інші чернечі інститути можуть мати власні кладовища.
§ 2. Parvuli, quos parentes baptizare intendebant, aliique, qui aliquo modo Ecclesiae propinqui videbantur, sed antequam baptismum susceperunt, decesserunt, exsequiis ecclesiasticis item de prudenti Hierarchae loci iudicio donari possunt.
§ 3. Illis, qui proprii cadaveris cremationem elegerunt, nisi constat eos id fecisse rationibus ductos vitae christianae adversis, concedendae sunt exsequiae ecclesiasticae eo tamen modo celebratae, ut non lateat Ecclesiam corporum sepulturam cremationi anteponere utque scandalum vitetur.
§ 2. Дітям, яких батьки намірялись охрестити, та іншим, які якимсь чином виявили свою близькість до Церкви, але померли до прийняття хрещення, може бути дозволений церковний похорон також за розсудливим рішенням місцевого Ієрарха.
§ 3. Тим, хто вибрав кремацію свого трупа, якщо відомо, що вони зробили це не керуючись міркуваннями суперечними з християнським способом життя, слід дозволити церковний похорон, але проведений в такий спосіб, щоб видно було, що Церква віддає перевагу похованню тіла перед кремацією, а також, щоб уникнути згіршення.
§ 2. Firmo can. 1013 enixe commendatur, ut Episcopi eparchiales, quatenus fieri potest, praxim introducant, secundum quam occasione exsequiarum ecclesiasticarum solum eae oblationes recipiantur, quas christifideles sua sponte offerunt.
§ 2. З дотриманням кан. 1013, наполегливо доручається, щоб єпархіяльні Єпископи по змозі впроваджували практику, відповідно до якої з нагоди церковного похорону приймалися б лише ті пожертви, які вірні дають добровільно.
Art. III — DE DIEBUS FESTIS ET PAENITENTIAE;
Арт. ІІІ: Свята і дні покаяння
§ 2. Dies festos et paenitentiae singulis Ecclesiis sui iuris proprios constituere, transferre aut supprimere competit etiam auctoritati, cuius est ius particulare earundem Ecclesiarum statuere, debita tamen habita ratione aliarum Ecclesiarum sui iuris et firmo can. 40, § 1.
§ 3. Dies festi de praecepto omnibus Ecclesiis orientalibus communes, praeter dies dominicos, sunt dies Nativitatis Domini Nostri Iesu Christi, Epiphaniae, Ascensionis, Dormitionis Sanctae Dei Genitricis Mariae ac dies Sanctorum Apostolorum Petri et Pauli, salvo iure particulari Ecclesiae sui iuris a Sede Apostolica approbato, quo quidam dies festi de praecepto supprimuntur vel ad diem dominicum transferuntur.
§ 2. Установлювати власні свята і дні покаяння для окремих Церков свого права, переносити їх або скасовувати є також компетенцією влади, до якої належить ухвалювати партикулярне право цих Церков, приділяючи, однак, належну увагу іншим Церквам свого права і дотримуючись припису кан. 40, § 1.
§ 3. Приписаними святами, спільними для всіх східних Церков, крім неділь, є дні Різдва Господа Нашого Ісуса Христа, Богоявління, Вознесіння, Успіння Святої Богородиці Марії і день Святих Апостолів Петра і Павла, із збереженням партикулярного права Церкви свого права, затвердженого Апостольським Престолом, на підставі якого деякі приписані свята скасовуються або переносяться на неділю.
§ 2. Quo facilius christifideles hanc obligationem implere possint, statuitur tempus utile decurrere inde a vesperis vigiliae usque ad finem diei dominici vel festi de praecepto.
§ 3. Enixe commendatur christifidelibus, ut his diebus immo frequentius vel etiam cottidie Divinam Eucharistiam suscipiant.
§ 4. Abstineant christifideles his diebus ab illis operibus et negotiis, quae Cultum Deo reddendum, laetitiam diei Domini propriam aut debitam mentis ac corporis relaxationem impediunt.
§ 2. Щоб вірні могли легше виконувати цей обов’язок, встановляється корисний час, починаючи від вечірні попереднього дня аж до кінця неділі або приписаного свята.
§ 3. Наполегливо доручається вірним приймати в ці дні або навіть частіше, або щоденно Пресвяту Євхаристію.
§ 4. Вірні повинні в ці дні утримуватися від виконання тих робіт і занять, які перешкоджають віддавати Богу честь і переживати радість, властиву Господньому дню, а також користуватися належним духовним і фізичним відпочинком.
§ 2. In familiis, in quibus coniuges diversis Ecclesiis sui iuris ascripti sunt, circa dies festos et paenitentiae praescripta unius vel alterius Ecclesiae sui iuris observare licet.
§ 2. У сім’ях, де подружжя належить до різних Церков свого права, можна дотримуватись щодо свят і днів покаяння приписів однієї або другої Церкви свого права.
Art. IV — DE CULTU SANCTORUM, SACRARUM ICONUM VEL IMAGINUM ET RELIQUIARUM;
Арт. ІV: Почитання Святих, священних ікон або образів та мощей
§ 2. Sacrae icones vel imagines pretiosae etiam ne restaurentur nisi de consensu scripto dato eiusdem Hierarchae, qui, antequam eum concedit, peritos consulat.
§ 2. Дорогоцінних священних ікон або образів не можна навіть реставрувати без письмової згоди цього Ієрарха, який перед тим, як її дати, повинен порадитись з фахівцями.
§ 2. Insignes reliquiae, icones vel imagines, quae in aliqua ecclesia magna populi veneratione honorantur, non possunt valide quoquo modo alienari neque in aliam ecclesiam perpetuo transferri nisi de consensu Sedis Apostolicae vel Patriarchae, qui eum dare non potest nisi de consensu Synodi permanentis firmo can. 1037.
§ 3. Circa restaurationem harum iconum vel imaginum servetur can. 887, § 2.
§ 2. Визначних мощей, ікон або образів, які в якійсь церкві зазнають великої пошани з боку народу, правосильно не можна ніяким чином позбуватися, ані переносити на постійно до іншої церкви, хіба що за згодою Апостольського Престолу або Патріярха, який може її дати лише за згодою постійного Синоду, із збереженням кан. 1037.
§ 3. Щодо реставрації цих ікон або образів слід дотримуватись кан. 887, § 2.
Art. V — DE VOTO ET DE IUREIURANDO;
Арт. V: Обіт і присяга
§ 2. Voti sunt capaces omnes congruentem usum rationis habentes, nisi iure prohibentur.
§ 3. Votum ex metu gravi et iniuste incusso vel ex dolo emissum ipso iure nullum est.
§ 4. Votum est publicum, si nomine Ecclesiae a legitimo Superiore ecclesiastico acceptatur; secus est privatum.
§ 2. Якщо право цього не забороняє, то всі, хто користується належним розсудком, здатні складати обіт.
§ 3. Обіт, складений під впливом тяжкого і несправедливого страху або підступу, є недійсний на підставі самого права.
§ 4. Обіт є прилюдним, якщо його приймає від імені Церкви уповноважений до цього Настоятельь в інших випадках є приватним.
1° sibi subditos omnis Hierarcha, parochus et Superior localis instituti vitae consecratae, qui potestatem regiminis habet;
2° ceteros christifideles propriae Ecclesiae sui iuris Hierarcha loci, dummodo intra fines territorii eparchiae actu degant; itemque parochus loci intra fines territorii propriae paroeciae;
3° eos, qui diu noctuque in domo instituti vitae consecratae degunt, Superior localis, qui potestatem regiminis habet, eiusque Superior maior.
§ 2. Haec dispensatio sub eadem condicione, sed pro foro interno tantum concedi potest a quolibet confessario.
1° підлеглих – йому кожний Ієрарх, парох і місцевий Настоятель інституту посвяченого життя, який має владу керівництва;
2° інших вірних власної Церкви свого права – нмісцевий Ієрарх, якщо тільки вони в даний момент проживають у межах території єпархіїь подібно ж – місцевий парох у межах території власної парафії;
3° тих, які проживають удень і вночі в домі інституту посвяченого життя – місцевий Настоятель, який має владу керівництва, і його вищий Настоятель.
§ 2. Ця диспенза з такою самою умовою може бути надана будь-яким сповідником для внутрішнього обсягу.
TITULUS XVII: DE BAPTIZATIS ACATHOLICIS AD PLENAM COMMUNIONEM CUM ECCLESIA CATHOLICA CONVENIENTIBUS — ТИТУЛ ХVІІ: ХРЕЩЕНІ НЕКАТОЛИКИ, ЗГІДНІ НА ПОВНУ ЄДНІСТЬ З КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ. – Can. 896.-901.
§ 2. Ius recipiendi in Ecclesiam catholicam quemlibet alium spectat ad Hierarcham loci vel, si ita fert ius particulare, etiam ad Patriarcham.
§ 3. Ius recipiendi in Ecclesiam catholicam singulos laicos spectat quoque ad parochum, nisi iure particulari prohibetur.
§ 2. Право приймати до католицької Церкви будь-кого іншого належить місцевому Ієрархові або, якщо так велить партикулярне право, то також Патріярхові.
§ 3. Право приймати до католицької Церкви окремих мирян належить також парохові, хіба що це забороняється партикулярним правом.
§ 2. Si ex eiusdem receptione gravia praevidentur incommoda vel Ecclesiae vel ipsi, receptio differatur, nisi periculum mortis imminet.
§ 2. Якщо через його прийняття передбачаються великі шкоди для Церкви або для нього самого, то прийняття слід відкласти, хіба що загрожує небезпека смерті.
TITULUS XVIII: DE OECUMENISMO SEU DE CHRISTIANORUM UNITATE FOVENDA — ТИТУЛ ХVІІІ: ЕКУМЕНІЗМ, АБО НЕОБХІДНІСТЬ ПЛЕКАННЯ ЄДНОСТІ ХРИСТИЯН. – Can. 902.-908.
§ 2. Ad hunc finem habeatur in unaquaque Ecclesia sui iuris commissio peritorum de re oecumenica constituenda, si rerum adiuncta id suadent, collatis consiliis cum Patriarchis et Episcopis eparchialibus aliarum Ecclesiarum sui iuris, qui in eodem territorio potestatem suam exercent.
§ 3. Item Episcopis eparchialibus assit vel pro unaquaque eparchia vel, si visum est, pro pluribus eparchiis consilium de motu oecumenico provehendo; in eis autem eparchiis, quae proprium consilium habere non possunt, unus saltem assit christifidelis ab Episcopo eparchiali nominatus cum speciali munere hunc motum provehendi.
§ 2. Для цієї мети повинна бути в кожній Церкві свого права комісія знавців організації екуменічної справи, якщо обставини цьому сприяють, в погодженні з Патріярхами та єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, які виконують на тій самій території свою владу.
§ 3. Також єпархіяльні Єпископи повинні мати для кожної єпархії або, якщо так вирішено, то для багатьох єпархій раду для підтримування екуменічного рухуь а в тих єпархіях, які не можуть мати власної ради, повинен бути принаймні один вірний християнин, іменований єпархіяльним Єпископом, із спеціяльним завданням підтримувати цей рух.
TITULUS XIX: DE PERSONIS ET DE ACTIBUS IURIDICIS — ТИТУЛ ХІХ: ОСОБИ І ЮРИДИЧНІ АКТИ. – Can. 909.-935.
CAPUT I — DE PERSONIS;
ГЛАВА І — ОСОБИ
Art. I — DE PERSONIS PHYSICIS;
Арт. І — Фізичні особи
§ 2. Minor ante plenum septennium dicitur infans et censetur non sui compos; expleto autem septennio usum rationis habere praesumitur.
§ 3. Quicumque usu rationis habitu caret, censetur non sui compos et infantibus assimilatur.
§ 2. Неповнолітній до закінчення сьомого року життя називається дитиною і вважається безвідповідальним за свої вчинкиь після закінчення сьомого року життя припускається, що користується розумом.
§ 3. Кожний, хто на постійно позбавлений здатності користування розумом, вважається безвідповідальним за свої вчинки і прирівнюється до дітей.
§ 2. Persona minor in exercitio suorum iurium potestati parentum vel tutorum subest eis exceptis, in quibus minores iure divino vel canonico ab eorum potestate exempti sunt; ad constitutionem tutorum quod attinet, serventur praescripta iuris civilis, nisi aliter iure communi vel iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris cavetur et firmo iure Episcopi eparchialis tutores, si opus est, per se ipsum constituendi.
§ 2. У виконуванні своїх прав неповнолітня особа підлягає владі батьків або опікунів, за винятком тих справ, в яких неповнолітні на підставі Божого або канонічного права вилучені з-під їх владиь стосовно встановлення опікунів, слід дотримуватись приписів цивільного права, хіба що загальним або партикулярним правом власної Церкви свого права передбачено щось інше і, зі збереженням права єпархіяльного Єпископа, якщо є така потреба, самому встановляти опікунів.
§ 2. Quasi-domicilium acquiritur ea in territorio alicuius paroeciae aut saltem eparchiae commoratione, quae aut coniuncta est cum animo ibi manendi saltem per tres menses, si nihil inde avocat, aut ad tres menses completos reapse est protracta.
§ 2. Тимчасове місце проживання набувається через таке перебування на території якоїсь парафії або принаймні єпархії, яке або пов’язане з наміром залишитись там принаймні протягом трьох місяців, хіба звідтам щось відкличе, або дійсно воно продовжувалось до повних трьох місяців.
§ 2. Quicumque alia ratione quam minoritate in tutelam vel curatelam legitime traditus est, domicilium et quasi-domicilium habet tutoris vel curatoris.
§ 2. Хто-небудь з іншої причини, ніж неповноліття, відданий законно під чиюсь опіку або піклування, має постійне або тимчасове місце проживання опікуна або піклувальника.
§ 2. Parochus proprius illius, qui non habet nisi eparchiale domicilium vel quasi-domicilium, est parochus loci, ubi actu commoratur.
§ 3. Proprius vagi Hierarcha loci et parochus est eius Ecclesiae parochus et Hierarcha loci, ubi vagus actu commoratur.
§ 4. Si deest parochus pro christifidelibus alicuius Ecclesiae sui iuris, eorundem Episcopus eparchialis designet parochum alterius Ecclesiae sui iuris, qui eorum curam tamquam parochus proprius suscipiat, de consensu vero Episcopi eparchialis parochi designandi.
§ 5. In locis, ubi ne exarchia quidem pro christifidelibus alicuius Ecclesiae sui iuris erecta est, tamquam proprius eorundem christifidelium Hierarcha habendus est Hierarcha loci alterius Ecclesiae sui iuris, etiam Ecclesiae latinae, firmo can. 101; si vero plures sunt, ille habendus est tamquam proprius, quem designavit Sedes Apostolica vel, si de christifidelibus alicuius Ecclesiae patriarchalis agitur, Patriarcha de assensu Sedis Apostolicae.
§ 2. Власним парохом того, хто має тільки єпархіяльне постійне або тимчасове місце проживання, є парох місця, в якому той в даний час проживає.
§ 3. Власним місцевим Ієрархом і парохом неосілого є парох і Ієрарх місця, де неосілий в даний час проживає.
§ 4. Якщо немає пароха для вірних якоїсь Церкви свого права, то їхній єпархіяльний Єпископ повинен призначити пароха іншої Церкви свого права, який прийняв би опіку над ними як власний парох, але за згодою єпархіяльного Єпископа пароха, який має бути призначений.
§ 5. У місцях, де не засновано навіть екзархії для вірних якоїсь Церкви свого права, як власним Ієрархом цих вірних треба вважати місцевого Ієрарха іншої Церкви свого права, також латинської Церкви, з дотриманням кан. 101; якщо ж їх більше, то як власним треба вважати того, кого призначив Апостольський Престол або, якщо йдеться про вірних якоїсь патріяршої Церкви, – Патріярх за згодою Апостольського Престолу.
1° in linea recta tot sunt gradus, quot personae stipite dempto;
2° in linea collaterali tot sunt gradus, quot personae in utroque tractu stipite dempto.
1° у прямій лінії є стільки ступенів, скільки осіб, не рахуючи предка;
2° у бічній лінії є стільки ступенів, скільки осіб в обох вітках, не рахуючи предка.
§ 2. Qua linea et quo gradu aliquis alterutrius coniugis est consanguineus, alterius est affinis.
§ 2. В якій лінії і в якому ступені хтось є кровоспорідненим одного із супругів, є свояком другого.
Art. II — DE PERSONIS IURIDICIS;
Арт. ІІ: Юридичні особи
§ 2. Ipso iure personae iuridicae sunt Ecclesiae sui iuris, provinciae, eparchiae, exarchiae, necnon alia instituta, de quibus hoc in iure communi expresse statuitur.
§ 3. Auctoritas competens personalitatem iuridicam ne conferat nisi eis universitatibus personarum aut rerum, quae finem specificum reapse utilem persequuntur et omnibus perpensis media habent, quae sufficere praevidentur ad finem praestitutum assequendum.
§ 2. На підставі самого права юридичними особами є Церкви свого права, провінції, єпархії, екзархії та інші інститути, про які виразно постановляється в цьому загальному праві.
§ 3. Компетентна влада повинна надавати статус юридичної особистості лише тим сукупностям осіб або речей, які ставлять собі специфічну справді корисну мету і, взявши все до уваги, мають засоби, які за передбаченнями вистачають для осягнення наміченої мети.
§ 2. Firmo iure communi in statutis, ut approbari possint, de sequentibus pressius providendum est:
1° de fine specifico personae iuridicae;
2° de natura personae iuridicae;
3° cui competat moderatio personae iuridicae et quomodo exercenda sit;
4° quis in foro ecclesiastico et civili personam iuridicam repraesentet;
5° cui competat de bonis personae iuridicae disponere et quisnam sit exsecutor in casu exstinctionis personae iuridicae, divisionis in plures personas iuridicas vel coniunctionis cum aliis personis iuridicis, servatis semper offerentium voluntatibus necnon iuribus quaesitis.
§ 3. Antequam statuta approbata sunt, persona iuridica valide agere non potest.
§ 2. Згідно з загальним правом, у статутах, щоб можна було їх затвердити, слід детально визначити:
1° специфічну мету юридичної особи;
2° природу юридичної особи;
3° кому належить керівництво юридичною особою і як воно має виконуватись;
4° хто представляє юридичну особу у церковному і цивільному суді;
5° кому належить розпоряджатись майном юридичної особи і хто має бути виконавцем на випадок ліквідації юридичної особи, поділу на багато юридичних осіб або об’єднання з іншими юридичними особами, завжди з дотриманням волі жертвувателів, а також набутих прав.
§ 3. Поки статути не будуть затвердженими, юридична особа діяти правосильно не може.
1° id vim habet iuris, quod praesente quidem maiore parte eorum, qui convocari debent, placuit parti absolute maiori eorum, qui sunt praesentes; si vero suffragia aequalia fuerunt, praeses suo suffragio paritatem dirimat;
2° si vero iura quaesita singulorum tanguntur, consensus uniuscuiusque eorum requiritur;
3° circa electiones servetur can. 956.
1° те має силу права, що при наявності більшості тих, хто повинен бути скликаний, було ухвалене абсолютною більшістю присутніхь якщо ж кількість голосів була рівна, тоді голова своїм голосом повинен переважити;
2° якщо йдеться про набуті права окремих осіб, вимагається згода кожної з них;
3° щодо виборів слід дотримуватись кан. 956.
§ 2. Ascriptio membrorum huius personae iuridicae salvis normis iuris ab illa auctoritate fieri potest et secundum casus debet, cui eiusdem personae immediata cura competit; idem servetur, si membra, quae remanent, ascriptionis peragendae iure incapacia sunt.
§ 3. Nominatio administratorum universitatis rerum, si ad normam iuris fieri non potest, ad auctoritatem immediate superiorem devolvitur; eidem auctoritati onus incumbit administrationis ad normam § 1, donec idoneum administratorem nominaverit.
§ 2. Приписування членів цієї юридичної особи, із збереженням приписів права, і залежно від випадків, може здійснюватись тією владою, якій належить безпосередня опіка над цією особоюь цього слід дотримуватись, якщо члени, які залишаються, на підставі права є нездатними для проведення приписування.
§ 3. Іменування управителів сукупності речей, якщо не може відбуватися згідно з приписом права, переходить до влади безпосередньо вищої; на цю владу лягає обов’язок управління згідно з приписом § 1, поки не іменує відповідного управителя.
§ 2. Persona iuridica supprimi potest nonnisi gravi de causa consultis eiusdem moderatoribus et servatis, quae in statutis de casu suppressionis praescribuntur.
§ 2. Юридична особа може бути скасована лише з поважної причини в погодженні з її керівниками і дотриманням приписів у статутах про випадок скасування.
1° Patriarchae est consulta Synodo permanenti supprimere personas iuridicas ab ipso erectas vel approbatas; de consensu vero Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis Patriarcha quamvis personam iuridicam supprimere potest illis exceptis, quae a Sede Apostolica erectae vel approbatae sunt;
2° Episcopi eparchialis est consulto collegio consultorum eparchialium illas personas iuridicas supprimere, quas ipse erexit, nisi ab auctoritate superiore approbatae sunt;
3° in ceteris casibus, qui personas iuridicas erigit, eas supprimere valide non potest, nisi consensus auctoritatis superioris accedit.
1° Патріярх може скасувати за порадою постійного Синоду юридичні особи, засновані або затверджені ним самимь а за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви Патріярх може скасувати будь-яку юридичну особу, за винятком тих, які були засновані або затверджені Апостольським Престолом.
2° єпархіяльний Єпископ може за порадою колегії єпархіяльних радників скасувати ті юридичні особи, які сам заснував, хіба що вони були затверджені вищою владою;
3° в інших випадках той, хто засновує юридичні особи, не може їх правосильно скасувати, якщо не приєднується згода вищої влади.
CAPUT II — DE ACTIBUS IURIDICIS;
ГЛАВА ІІ — ЮРИДИЧНІ АКТИ
§ 2. Actus iuridicus circa sua elementa externa ad normam iuris positus praesumitur validus.
§ 2. Припускається правосильність юридичного акту, здійсненого згідно з приписами права в його зовнішніх елементах.
§ 2. Actus iuridicus positus ex alia vi vel metu gravi et iniuste incusso aut ex dolo valet, nisi aliter iure cavetur; sed potest a iudice per sententiam rescindi sive ad petitionem partis laesae eiusve in iure successorum sive ex offcio.
§ 2. Юридичний акт, здійснений під впливом іншого насильства або тяжкого і несправедливого страху або внаслідок підступу є правосильним, хіба що право передбачає щось іншеь однак може бути розірваний вироком судді або на вимогу потерпілої сторони чи її законних спадкоємців, чи також з уряду.
§ 2. Si iure statuitur ad actum iuridicum ponendum auctoritatem indigere consensu aut consilio aliquarum personarum, ut singularum:
1° si consensus exigitur, invalidus est actus iuridicus auctoritatis consensum earum personarum non exquirentis aut contra earum vel alicuius votum agentis;
2° si consilium exigitur, invalidus est actus iuridicus auctoritatis easdem personas non consulentis;
3° auctoritas, quamvis nulla obligatione teneatur accedendi ad earundem consilium, etsi concors, tamen sine praevalenti ratione, suo iudicio aestimanda, ab earundem consilio praesertim concordi ne discedat.
§ 3. Illis, quorum consensus aut consilium requiritur, auctoritas, quae consensu vel consilio indiget, informationes necessarias praebere et eorum liberam mentis manifestationem omni modo tueri debet.
§ 4. Omnes, quorum consensus aut consilium requiritur, obligatione tenentur sententiam suam sincere proferendi atque secretum servandi, quae quidem obligatio ab auctoritate urgeri potest.
§ 2. Якщо право постановляє, що влада для здійснення юридичного акту потребує згоди або поради деяких осіб, тоді:
1° якщо потрібна згода, то неправосильним є юридичний акт влади, яка не питає про згоду тих осіб або діє всупереч думці їхній або котрогось з них;
2° якщо потрібна порада, то неправосильним є юридичний акт влади, яка не порадилась з цими особами;
3° щоправда влада не зобов’язана йти за їх порадою, хоч би вона була згідна, однак без переважаючої підстави – нею оціненою – не повинна відступати від висловленої ними поради, особливо коли вона згідна.
§ 3. Тим, чия згода або порада вимагається, влада, яка потребує згоди або поради, повинна дати необхідні інформації і всіляким чином забезпечувати вільне виявлення їх мислення.
§ 4. Усі, чия згода або порада вимагається, зобов’язані щиро висловити свою думку і зберігати таємницюь на цьому обов’язку може наполягати влада.
TITULUS XX: DE OFFICIIS — ТИТУЛ ХХ: УРЯДИ. – Can. 936.-978
§ 2. Iura et obligationes singulis officiis propria determinantur eo iure, quo officium constituitur, vel decreto auctoritatis competentis.
§ 3. Auctoritatis, cuius est officium constituere, est etiam illud immutare, supprimere et de eius provisione canonica providere, nisi aliter iure expresse cavetur vel ex natura rei constat.
§ 2. Права й обов’язки, властиві кожному урядові, визначаються тим правом, яким уряд установлено, або декретом компетентної влади.
§ 3. Влада, до якої належить установлювати уряд, може також його змінювати, скасовувати і дбати про канонічне призначення, хіба що право виразно застерігає щось інше або так випливає з природи речі.
§ 2. Iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris pressius determinetur modus, quo haec praescripta ad effectum deducantur, nisi de quibusdam iure communi iam provisum est.
§ 2. Партикулярне право кожної Церкви свого права повинно точно окреслити спосіб, за допомогою якого слід здійснювати ці приписи, хіба що про деякі вже подбало загальне право.
CAPUT I — DE PROVISIONE CANONICA OFFICIORUM;
ГЛАВА І — КАНОНІЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ УРЯДІВ
1° per liberam collationem ab auctoritate competenti factam;
2° si praecessit electio, per eius confirmationem vel, si electio non eget confirmatione, per electi acceptationem;
3° si praecessit postulatio, per eius admissionem.
1° через вільне надавання компетентною владою;
2° якщо передували вибори, то через їх затвердження або, якщо вибори не потребують затвердження, то через прийняття обраним;
3° якщо передувала постуляція, то через її допущення.
§ 2. Quoties provisus caret qualitatibus requisitis, provisio est nulla solummodo, si ita iure cautum est; secus est valida, sed rescindi potest per decretum auctoritatis competentis aequitate servata.
§ 2. Якщо той, хто одержав призначення, не має потрібних якостей, то призначення тільки тоді не є дійсним, якщо так застережено правомь інакше воно правосильне, але може бути скасоване декретом компетентної влади з дотриманням справедливості.
§ 2. Si vero agitur de officio, quod de iure ad tempus determinatum confertur, provisio canonica intra sex menses, antequam hoc tempus elapsum est, fieri potest et effectum habet a die officii vacationis.
§ 3. Promissio alicuius officii, a quocumque est facta, nullum effectum canonicum habet.
§ 2. Якщо, однак, йдеться про уряд, який надається згідно з правом на визначений час, то канонічне призначення може бути здійснене протягом щести місяців до закінчення того часу й одержує свій наслідок від дня вакантності уряду.
§ 3. Обіцянка якогось уряду, будь-ким зроблена, не спричиняє ніякого юридичного наслідку.
Art. I — DE ELECTIONE;
Арт. І — Вибори
§ 2. Auctoritas competens officio vacanti libere providere potest etiam si coetus ius eligendi alio modo amisit.
§ 2. Компетентна влада може вільно призначити вакантний уряд, також якщо угруповання в інший спосіб втратило право обирання.
§ 2. Si quis ex vocandis neglectus et ideo absens est, electio valet, sed ad eius petitionem debet probata praeteritione et absentia ab auctoritate competenti rescindi etiam post confirmationem, dummodo ad normam iuris constet recursum saltem intra triduum ab accepta notitia de electione computandum interpositum esse.
§ 3. Si vero plures quam tertia pars electorum neglecti sunt, electio est ipso iure nulla, nisi omnes neglecti reapse interfuerunt.
§ 2. Якщо хтось з тих, що їх треба скликати, був пропущений і через те відсутній, вибори є правосильні, але на його просьбу після доведення пропущення і відсутності вибори повинні бути анульованими компетентною владою навіть після затвердження виборів, якщо згідно з приписами права стверджено, що рекурс був поданий принаймні протягом трьох днів від одержання повідомлення про вибори.
§ 3. Якщо ж пропущено більше, ніж одну третину виборців, вибори на підставі самого права є недійсні, хіба що всі пропущені дійсно взяли участь у голосуванні.
§ 2. Si quis ex electoribus praesens in domo est, in qua fit electio, sed electioni ob infirmam valetudinem interesse non potest, suffragium eius scriptum a scrutatoribus exquiratur.
§ 2. Якщо хтось з виборців є присутнім у будинку, де відбуваються вибори, але не може взяти в них участі через хворобу, рахівники повинні прийняти від нього голос у письмовій формі.
1° incapax actus humani;
2° carens voce activa;
3° qui fidem catholicam publice abiecit vel a communione cum Ecclesia catholica publice defecit.
§ 2. Si qui ex praedictis admittitur, eius suffragium est nullum, sed electio valet, nisi constat eo dempto electum non rettulisse requisitum numerum suffragiorum.
1° нездатний до розумного людського акту;
2° той, хто не має активного голосу;
3° той, хто прилюдно покинув католицьку віру або прилюдно відійшов від єдності з католицькою Церквою.
§ 2. Якщо хтось з вищеназваних був допушений, його голос не має значення, але самі вибори правосильні, хіба що після відрахування його голосу встановлено, що обраний не одержав потрібної кількості голосів.
1° liberum, et ideo nullum est suffragium, si elector metu gravi aut dolo directe vel indirecte adactus est ad eligendam certam personam aut plures disiunctim;
2° secretum, certum, absolutum, determinatum reprobata contraria consuetudine.
§ 2. Condiciones ante electionem suffragio appositae tamquam non adiectae habentur.
1° вільним, і тому недійсним є голос, якщо виборець був спонукуваний тяжким страхом або підступом, безпосередньо чи посередньо, до обрання якоїсь особи або багатьох осіб роздільно;
2° таємним, певним, безумовним, визначеним, з відхиленням противного звичаю.
§ 2. Умови, додані до голосу перед виборами, вважаються недоданими.
§ 2. Scrutatores suffragia colligant et coram praeside electionis inspiciant, an schedularum numerus respondeat numero electorum, suffragia ipsa scrutentur palamque faciant, quot quisque rettulerit.
§ 3. Si numerus suffragiorum non aequatur numero eligentium, nihil est actum.
§ 4. Schedulae statim peracto unoquoque scrutinio vel post sessionem, si in eadem sessione habentur plura scrutinia, destruantur.
§ 5. Omnia electionis acta ab eo, qui actuarii munere fungitur, accurate describantur et, postquam coram electoribus perlecta sunt, saltem ab eodem actuario, praeside ac scrutatoribus subscribantur atque in archivo coetus asserventur.
§ 2. Рахівники повинні зібрати голоси і перед головою виборів перевірити, чи кількість карток відповідає кількості виборців, полічити голоси й оголосити, скільки кожний одержав.
§ 3. Якщо кількість голосів не рівна кількості виборців, то нічого не було зроблено.
§ 4. Картки зразу після проведення кожного підрахунку або після сесії, якщо на тій самій сесії відбувається більше підрахунків, слід знищити.
§ 5. Весь хід виборів повинен бути докладно запротокольований тим, хто виконує функцію протоколіста, і, після прочитання перед виборцями, підписаний принаймні цим же протоколістом, головою і рахівниками та зберігатися в архіві угруповання.
§ 2. Praesidis electionis est electum praclamare.
§ 2. Голові виборів належить оголосити обраного.
§ 2. Electus debet intra octiduum utile a, recepta intimatione computandum manifestare praesidi coetus, utrum electionem acceptet necne; secus electio effectum non habet.
§ 3. Si electus non acceptat, omne ius ex electione ortum amittit nec electio subsequenti acceptatione convalidatur; rursus autem eligi potest; coetus intra mensem a cognita notitia de electione non acceptata computandum ad novam electionem procedere debet.
§ 2. Обраний повинен протягом восьми корисних днів від одержання повідомлення сповістити голову угруповання, чи приймає він вибір чи ніь інакше вибори не осягають результату.
§ 3. Якщо обраний не прийняв вибору, то втрачає будь-яке право, набуте внаслідок виборів, і вибори не стають правосильними через пізніше висловлення згодиь однак, може бути знову обранимь угруповання має приступити до нових виборів протягом місяця від одержання повідомлення про неприйняття уряду.
§ 2. Ante acceptam confirmationem electo non licet se immiscere administrationi officii et actus ab eo forte positi nulli sunt.
§ 2. До одержання затвердження обраному не дозволяється втручатися у виконування уряду, а здійснені ним акти є недійсні.
§ 2. Recepta confirmatione electus pleno iure officium obtinet, nisi aliter iure cavetur.
§ 2. Після проведення затвердження обраний повноправно одержує уряд, хіба що право передбачає щось інше.
Art. II — DE POSTULATIONE;
Арт. ІІ: Постуляція
§ 2. Si intra praescriptum tempus postulatio missa non est, ipso iure nulla est et coetus pro ea vice ius eligendi amittit, nisi probat se a mittenda postulatione iusto impedimento detentum fuisse.
§ 3. Postulato nullum ius acquiritur ex postulatione; quam admittendi auctoritas competens obligatione non tenetur.
§ 4. Postulationem ad auctoritatem competentem missam electores revocare non possunt.
§ 2. Якщо протягом приписаного часу постуляція не була послана, вона тим самим є недійсною, а угруповання на цей раз позбавляється права виборів, хіба що доведе, що не вислано постуляції через виправдану перешкоду.
§ 3. Постульований не набуває жодного права з постуляціїь а компетентна влада не зобов’язана її допустити.
§ 4. Постуляцію, вислану компетентній владі, виборці не можуть відкликати.
§ 2. Admissio vero postulationis statim intimetur postulato et servetur can. 957, §§ 2 et 3.
§ 3. Qui admissam postulationem acceptat, pleno iure statim officium obtinet.
§ 2. Про допущення постуляції слід негайно повідомити постульованого і дотримуватись приписів кан. 957, § § 2 і 3.
§ 3. Той, хто приймає допущену постуляцію, одержує негайно повноправно уряд.
CAPUT II — DE ADMISSIONE OFFICII;
ГЛАВА ІІ — ВТРАТА УРЯДУ
§ 2. Resoluto quovis modo iure auctoritatis, a qua est collatum, officium non amittitur, nisi aliter iure cavetur.
§ 3. Elapso tempore determinato vel expleta aetate iure definita amissio officii effectum habet tantum a momento, quo ab auctoritate competenti scripto intimata est.
§ 4. Ei, qui ob expletam aetatem iure definitam aut renuntiationem offcium amittit, titulus emeriti conferri potest.
§ 2. Не втрачається уряду після припинення якимсь чином влади, яка його надала, хіба що право застерігає щось інше.
§ 3. Втрата уряду після закінчення визначеного часу або осягнення віку, окресленого правом, має наслідок тільки з моменту письмового повідомлення компетентною владою.
§ 4. Тому, хто втратив уряд через осягнення визначеного правом віку або через зречення, можна надати титул вислуженого.
Art. I — DE RENUNTIATIONE;
Арт. І: Зречення
§ 2. Renuntiatio nonnisi antequam eius acceptatio intimata est, a renuntiante revocari potest.
§ 3. Auctoritas renuntiationem iusta et proportionata causa non innixam ne acceptet.
§ 2. Зречення, поки про його прийняття не було повідомлено, може бути відкликане тим, хто зрікається.
§ 3. Влада не повинна приймати зречення, якщо воно не обjрунтоване справедливою і зваженою причиною.
Art. II — DE TRANSLATIONE;
Арт. ІІ: Перенесення
§ 2. Si translatio fit invito eo, qui officium detinet, requiritur gravis causa et servetur modus procedendi iure praescriptus salvis normis circa sodales instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum et firmo semper iure rationes contrarias exponendi.
§ 3. Translatio ut effectum sortiatur, scripto intimanda est.
§ 2. Якщо перенесення відбувається всупереч волі того, хто займає уряд,то вимагається поважна причина і треба дотримуватись способу дій, приписаного правом, із збереженням правил щодо членів чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих і завжди дотримуючись права на викладення протилежних рацій.
§ 3. Щоб перенесення осягнуло наслідок, мусить бути доведене до відома у письмовій формі.
§ 2. Remunerationem cum priore officio conexam translatus percipit, donec alterius possessionem canonicam ceperit.
§ 2. Перенесений одержує винагороду, пов’язану з першим урядом, до часу канонічного прийняття другого.
Art. III — DE AMOTIONE
§ 2. Decretum amotionis ut effectum sortiatur, scripto intimandum est.
§ 2. Щоб декрет усунення осягнув наслідок, він повинен бути доведений до відома письмово.
§ 2. Ab officio, quod secundum iuris praescripta alicui confertur ad prudentem discretionem auctoritatis competentis, potest aliquis iusta de causa de iudicio eiusdem auctoritatis aestimanda amoveri aequitate servata.
§ 2. З уряду, який надається комусь, згідно з приписами права, відповідно до розсудливого розгляду компетентною владою можна його усунути з виправданої причини, оціненої цією владою з дотриманням справедливості.
1° qui statum clericalem amisit;
2° qui fidem catholicam publice abiecit vel a communione cum Ecclesia catholica publice defecit;
3° clericus, qui matrimonium, etsi civile tantum, attentavit.
§ 2. Amotio, de qua in § 1, nn. 2 et 3, urgeri tantum potest, si de eadem auctoritatis competentis declaratione constat.
1° хто втратив клирицький стан;
2° хто прилюдно відступив від католицької віри або прилюдно відійшов від єдності з католицькою Церквою;
3° священнослужитель, який намагався укласти подружжя, хоч би тільки цивільне.
§ 2. На усуненні, про яке мова в § 1, чч. 2 і 3, тільки тоді можна наполягати, коли відомо, що ствердила це компетентна влада.
Art. IV — DE PRIVATIONE;
Арт. ІV: Позбавлення
TITULUS XXI: DE POTESTATE REGIMINIS — ТИТУЛ ХХІ: ВЛАДА УПРАВЛІННЯ. – Can. 979.-995
§ 2. In exercitio potestatis regiminis ceteri christifideles ad normam iuris cooperari possunt.
§ 2. У виконування цієї влади можуть співдіяти інші вірні, згідно з приписами права.
§ 2. Si potestas regiminis exercetur pro solo foro interno, effectus, quos eius exercitium natum est habere pro foro externo, in hoc foro non recognoscuntur, nisi quatenus id determinatis pro casibus iure statuitur.
§ 2. Якщо влада управління виконується тільки у внутрішньому обсязі, то наслідки, які її виконування здатне викликати у зовнішньому обсязі, не визнаються в цьому обсязі, хіба що так постановлено в окреслених правом випадках.
§ 2. Potestas regiminis ordinaria potest esse sive propria sive vicaria.
§ 2. Звичайна влада може бути або власна, або заступна.
§ 2. Facultas habitualis vero Hierarchae concessa, nisi in eius concessione aliter cautum est aut electa est industria personae, non perimitur resoluto iure Hierarchae, cui concessa est, sed transit ad quemvis Hierarcham, qui ei in regimine succedit.
§ 2. Габітуальне повноваження, надане Ієрархові – якщо в акті його надання не застережено чогось іншого або не передано чогось з уваги на особу – не вигасає з припиненням влади Ієрарха, якому воно було надане, але переходить до кожного Ієрарха, його наступника в управлінні.
§ 2. Delegatus, qui sive circa res sive circa personas fines sui mandati excedit, nihil agit.
§ 3. Fines sui mandati excedere non intellegitur delegatus, qui alio modo ac in mandato determinatur, ea peragit, ad quae delegatus est, nisi modus ab ipso delegante ad validitatem est praescriptus.
§ 2. Делегований діє неправосильно, якщо переходить межі свого доручення стосовно речей, чи осіб.
§ 3. Не вважається, що делегований переходить межі свого мандату, коли він це виконує в інший спосіб, ніж йому було доручено, хіба що спосіб був приписаний для правосильності самим делегуючим.
§ 2. Hierarchae loci, praeter Romanum Pontificem, sunt Episcopus eparchialis, Exarchus, Administrator apostolicus, ii, qui, si praedicti desunt, interim legitime succedunt in regimine, itemque Protosyncellus et Syncellus; Patriarcha vero, Archiepiscopus maior, Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, necnon illi, qui eis interim in regimine ad normam iuris succedunt, sunt Hierarchae loci tantum circa eparchiam, quam regunt, firmo can. 101.
§ 3. Superiores maiores in institutis vitae consecratae, qui potestate regiminis ordinaria praediti sunt, etiam sunt Hierarchae, sed non loci.
§ 2. Місцевими Ієрархами, крім Римського Архієрея, є єпархіяльний Єпископ, Екзарх, Апостольський Адміністратор, ті, хто, якщо немає вищеназваних, тимчасово є законно їх наступниками в управлінні, а також Протосинкел і Синкель Патріярх же, верховний Архієпископ, Митрополит, який очолює якусь митрополичу Церкву свого права, а також ті, які тимчасово є, згідно з приписами права, їх наступниками в управлінні, є місцевими Ієрархами тільки щодо єпархії, якою управляють, дотримуючись кан. 101.
§ 3. Вищі Настоятелі в інститутах посвяченого життя, які мають звичайну владу управління, також є Ієрархами, але не місцевими.
§ 2. Potestas legislativa exercenda est modo iure praescripto et ea, quam in Ecclesia habet legislator infra supremam Ecclesiae auctoritatem, delegari valide non potest, nisi aliter iure communi cavetur; a legislatore inferiore lex iuri superiori contraria valide ferri non potest.
§ 3. Potestas iudicialis, quam habent iudices aut collegia iudicialia, exercenda est modo iure praescripto et delegari valide non potest nisi ad actus cuivis decreto aut sententiae praeparatorios perficiendos.
§ 2. Законодавча влада повинна виконуватись у спосіб, приписаний правом, а та, яку має церковний законодавець, нижчий від найвищої влади, не може бути правосильно делегована, хіба що загальне право застерігає щось іншеь нижчий законодавець не може правосильно видати закону суперечного з вищим правом.
§ 3. Судова влада, яку мають судді або судові колегії, повинна виконуватись у спосіб, приписаний правом, і не може бути правосильно делегована, хіба що йдеться про виготовлення підготовчих актів якогось декрету або вироку.
§ 2. Potestas exsecutiva a Sede Apostolica vel a Patriarcha delegata subdelegari potest sive ad actum sive ad universitatem casuum, nisi electa est industria personae aut subdelegatio est expresse prohibita.
§ 3. Potestas exsecutiva delegata ab alia auctoritate potestatem ordinariam habente, si ad universitatem casuum delegata est, in singulis tantum casibus subdelegari potest; si vero ad actum aut ad actus de terminatos delegata est, subdelegari valide non potest nisi de expressa concessione delegantis.
§ 4. Nulla potestas subdelegata iterum valide subdelegari potest, nisi id expresse a delegante concessum est.
§ 2. Виконавча влада, делегована Апостольським Престолом або Патріярхом, може бути субделегована або для окремого акту або для сукупності випадків, хіба що була передана з уваги на особисті якості або субделегація була виразно заборонена.
§ 3. Виконавча влада, делегована іншим авторитетом, що має звичайну владу, якщо вона делегована для сукупності випадків, може бути субделегована тільки для окремих випадківь якщо, однак, була делегована для одного або окреслених актів, то не може бути правосильно делегованою, хіба делегуючий, виразно на це дозволив.
§ 4. _одна субделегована влада не може бути знову правосильно субделегованою, хіба що делегуючий, виразно на це дозволив.
§ 2. Pluribus singillatim ad idem negotium agendum delegatis, qui prius negotium tractare incohavit, alios ab eodem agendo excludit, nisi postea impeditus est aut in negotio peragendo ulterius procedere noluit.
§ 3. Pluribus collegialiter ad negotium agendum delegatis omnes procedere debent secundum praescripta de actibus collegialibus statuta, nisi in mandato aliter cautum est.
§ 2. Коли для виконування тієї самої справи було делеговано кількох порізно, то той, хто першим почав полагоджувати справу, виключає інших від тієї самої діяльності, хіба що пізніше він не може або не хоче вести далі розпочату справу.
§ 3. Ті, яким надана делегація для колегіяльного виконування справи, повинні діяти всі, згідно з приписами про колегіяльні акти, хіба що в делегуванні було застережено щось інше.
§ 2. Nisi aliter iure cavetur, suspenditur potestas ordinaria, si contra privationem vel amotionem ab officio legitime appellatur vel recursus interponitur.
§ 2. Звичайна влада призупиняється, якщо згідно з законом подано апеляцію або рекурс проти позбавлення уряду або усунення з нього, хіба що право застерігає щось інше.
§ 2. Actus vero ex potestate delegata, quae exercetur pro solo foro interno, positus per inadvertentiam elapso tempore vel exhausto numero casuum validus est.
§ 2. Правосильним, однак, є акт делегованої влади тільки для внутрішнього обсягу, виконаний через неуважність після закінчення часу або вичерпання кількості справ.
TITULUS XXII: DE RECURSIBUS ADVERSUS DECRETA ADMINISTRATIVA — ТИТУЛ ХХІІ: РЕКУРСИ ПРОТИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ДЕКРЕТІВ. – Can. 996.-1006
§ 2. Primus recursus adversus decreta Protosyncelli vel Syncellorum ad Episcopum eparchialem interponitur, adversus vero decreta eorum, qui ex potestate delegata agunt, ad delegantem.
§ 2. Перщий рекурс проти декретів Протосинкела або Синкелів подається єпархіяльному Єпископові, а проти декретів тих, які діють на підставі делегованої влади, – делегуючому.
§ 2. De his auctoritas superior partes hortetur, antequam recursum recipit.
§ 2. До цього вища влада повинна заохочувати сторони, поки прийме.
§ 2. Obligatio petendi revocationem vel emendationem decreti non urget, si agitur de primo recursu adversus decreta, de quibus in can. 997, § 2, vel si agitur de ulterioribus recursibus exceptis recursibus adversus decreta Episcopi Eparchialis, quibus quivis primus recursus decisus est.
§ 2. Обов’язок просьби не наполягає на відкликанні або виправленні декрету, якщо йдеться про перший рекурс проти декретів, про які мова в кан. 997, або якщо йдеться про наступні рекурси, за винятком рекурсів проти декретів єпархіяльного Єпископа, якими був вирішений будь-який перший рекурс.
§ 2. In ceteris casibus, nisi intra decem dies a recepta petitione computandos auctor decreti exsecutionem eius suspendit, potest suspensio interim peti ab auctoritate superiore, quae eam decernere potest tantum gravi de causa et cauto, ne quid salus animarum detrimenti capiat; si postea recursus interponitur, auctoritas, quae de recursu videt, decernat, utrum suspensio exsecutionis decreti sit confirmanda an revocanda.
§ 3. Si nullus recursus intra statutum terminum adversus decretum interpositus est vel si recursus tantum ad petendam reparationem damnorum interpositus est, suspensio exsecutionis decreti ipso iure cessat.
§ 2. В інших випадках, якщо протягом десяти днів від одержання просьби автор декрету не зупинить його виконання, можна тим часом просити про зупинення вищу владу, яка може її вирішити тільки з поважної причини і маючи на увазі, щоб не потерпіло на цьому спасіння душь якщо потім подається рекурс, влада, яка має розглянути рекурс, повинна вирішити, чи зупинення виконання декрету слід затвердити чи відкликати.
§ 3. Якщо протягом установленого терміну не був поданий ніякий рекурс проти декрету або якщо рекурс був поданий тільки з вимогою відшкодування втрат, то зупинення виконання декрету на підставі самого права перестає діяти.
§ 2. Terminus quindecim dierum decurrit:
1° in casu, in quo petitio revocationis vel emendationis decreti praemittenda est, ex die intimationis decreti, quo auctor prius decretum emendavit vel petitionem reiecit, aut, si nihil decrevit, ex tricesimo die a recepta petitione computando;
2° in ceteris casibus ex die, quo decretum intimatum est.
§ 2. Термін п’ятнадцяти днів збігає:
1° у випадку, коли просьбу про відкликання або виправлення декрету треба вислати наперед, від дня оголошення декрету, на підставі якого автор виправив попередній декрет або відкинув просьбу, або, якщо нічого не вирішив, від тридцятого дня, рахуючи від одержання просьби;
2° в інших випадках від дня, коли декрет був пред’явлений стороні.
TITULUS XXIII: DE BONIS ECCLESIAE TEMPORALIBUS — ТИТУЛ ХХІІІ: ДОЧАСНЕ МАЙНО ЦЕРКВИ. – Can. 1007.-1054
§ 2. Dominium bonorum Ecclesiae temporalium sub suprema auctoritate Romani Pontificis ad eam pertinet personam iuridicam, quae bona legitime acquisivit.
§ 2. Право власності дочасного майна Церкви, під найвищою владою Римського Архієрея, належить тій юридичній особі, яка законно набула майно.
§ 2. Bona temporalia omnia, quae ad personas iuridicas pertinent, sunt bona ecclesiastica.
§ 2. Усе дочасне майно, яке належить юридичним особам, є церковним майном.
CAPUT I — DE BONIS TEMPORALIBUS ACQUIRENDIS;
ГЛАВА І — НАБУВАННЯ ДОЧАСНОГО МАЙНА
§ 2. Personis physicis tributa imponi possunt solummodo ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. На фізичні особи можна накладати податки тільки згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права.
§ 2. Curent Patriarchae et Episcopi eparchiales diversarum Ecclesiarum sui iuris in eodem territorio potestatem suam exercentes, ut collatis consiliis eadem norma de taxis et oblationibus statuatur.
§ 2. Патріярхи і єпархіяльні Єпископи різних Церков свого права, які виконують свою владу на тій самій території, повинні дбати про те, щоб погоджено була встановлена та сама норма щодо розмірів оплат і пожертв.
§ 2. Nisi contrarium constat, oblationes moderatoribus vel administratoribus cuiusvis personae iuridicae factae praesumuntur ipsi personae iuridicae datae.
§ 3. Hae oblationes repudiari non possunt nisi iusta de causa et in rebus maioris momenti de licentia Hierarchae; eiusdem Hierarchae licentia requiritur, ut acceptentur, quae onere modali vel condicione gravantur firmo can. 1042.
§ 2. Якщо не стверджується нічого протилежного, то пожертви, подані керівникам або управителям будь-якої юридичної особи, вважаються зробленими для цієї юридичної особи.
§ 3. Прийняттю цих пожертв не можна відмовити, хіба що з виправданої причини і, в справах більшої ваги, з дозволу Ієрархаь дозвіл цього ж Ієрарха вимагається для прийняття пожертв, обтяжених зобов’язанням, який визначає спосіб користування ними або ставить умову, з дотриманням кан. 1042.
§ 2. Si vero iure civili non conceditur, ut bona temporalia nomine personae iuridicae inscribantur, omnis auctoritas curet, ut auditis peritis in iure civili et consilio competenti iura Ecclesiae adhibitis modis iure civili validis illaesa maneant.
§ 3. Haec praescripta serventur etiam circa bona temporalia a persona iuridica legitime possessa, quorum acquisitio documentis nondum est firmata.
§ 4. Auctoritas immediate superior tenetur urgere observantiam horum praescriptorum.
§ 2. Якщо цивільне право не дозволяє, щоб дочасне майно було записане на юридичну особу, всяка влада повинна старатись, аби, вислухавши знавців цивільного права і компетентну раду, права Церкви залишились непорушними, з застосуванням способів, правосильних з точки цивільного права.
§ 3. Цих приписів слід дотримуватись також щодо дочасного майна, яким законно володіє юридична особа, набуття якого ще не підкріплене документами.
§ 4. Влада, безпосередньо вища, зобов’язана відстоювати додержання цих приписів.
§ 2. Ubi praecaventia et securitas socialis necnon assistentia sanitaria in favorem clericorum nondum apte ordinatae sunt, iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris provideatur, ut erigantur instituta, quae haec sub vigilantia Hierarchae loci in tuto ponunt.
§ 3. In singulis eparchiis, quatenus opus est, constituatur modo iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinato massa communis, qua possunt Episcopi eparchiales obligationibus erga alias personas Ecclesiae deservientes satisfacere variisque necessitatibus eparchiae occurrere quaque etiam eparchiae divitiores adiuvare pauperiores possunt.
§ 2. Там, де забезпечення, соціяльна захищеність і лікарська допомога для добра духовенства ще належно не налагоджені, партикулярне право кожної Церкви свого права повинно подбати, щоб були засновані установи, які забезпечують це під наглядом місцевого Ієрарха.
§ 3. Якщо є потреба, в окремих єпархіях слід утворити в спосіб, окреслений партикулярним правом власної Церкви свого права, спільний фонд, з якого єпархіяльні Єпископи могли б задовольняти зобов’язання щодо інших осіб, які служать Церкві, і заспокоювати різні потреби єпархії, і з якого також багатщі єпархії могли б допомагати бідніщим.
CAPUT II — DE BONIS ECCLESIASTICIS ADMINISTRANDIS;
ГЛАВА ІІ — УПРАВЛІННЯ ЦЕРКОВНИМ МАЙНОМ
§ 2. Habita ratione iurium, legitimarum consuetudinum et circumstantiarum, Hierarchae, editis opportunis instructionibus intra limites iuris communis et iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris curent, ut tota administratio bonorum ecclesiasticorum apte ordinetur.
§ 2. Беручи до уваги права, законні звичаї й обставини, Ієрархи повинні через видання відповідних інструкцій, в межах загального права і партикулярного права власної Церкви свого права старатися, щоб усе управління церковним майном було як слід налагоджене.
§ 2. In statutis determinentur actus, qui fines et modum ordinariae administrationis excedunt; si vero de hac re silent statuta, competit auctoritati, cui persona iuridica immediate subiecta est, consulto consilio competenti huiusmodi actus determinare.
§ 3. Nisi quando et quatenus in rem eius versum est, persona iuridica non tenetur respondere de actibus ab administratoribus invalide positis.
§ 2. У статутах повинні бути окреслені акти, які виходять поза межі і спосіб звичайного управлінняь якщо ж статути мовчать у цій справі, до влади, якій безпосередньо підчиняється юридична особа, належить, порадившись з компетентною радою, окреслити того роду акти.
§ 3. Юридична особа не зобов’язана відповідати за акти, неправосильно допущені управителями, хіба що тільки тоді і настільки, наскільки одержала з них користь.
1° coram Hierarcha vel eius delegato promissionem facere se proprium officium fideliter impleturum;
2° accurato inventario ab Hierarcha recognito bonorum ecclesiasticorum suae administrationi commissorum subscribere.
1° Ієрархові або його делегатові дати обіцянку, що буде сумлінно виконувати свої обов’язки;
2° підписати перевірений Ієрархом докладний інвентар церковного майна, дорученого його управлінню.
§ 2. Exinde praecipue debet:
1° vigilare, ne bona ecclesiastica suae curae concredita quoquo modo pereant neve quid detrimenti capiant initis in hunc finem, quatenus opus est, contractibus assecurationis;
2° normas servare iuris canonici et civilis necnon ea, quae a fundatore vel donatore aut ab auctoritate competenti imposita sunt, et praesertim cavere, ne ex iuris civilis inobservantia damnum Ecclesiae obveniat;
3° reditus bonorum ac proventus accurate et iusto tempore exigere exactosque tuto servare et secundum fundatoris mentem aut legitimas normas impendere;
4° curare, ut foenus vel mutui vel hypothecae causa solvendum statuto tempore solvatur et debiti summa capitalis opportune reddatur;
5° pecuniam, quae de expensis forte superest et utiliter collocari potest, de consensu Hierarchae in fines Ecclesiae vel personae iuridicae collocare;
6° accepti et expensi libros bene ordinatos habere;
7° rationem administrationis exeunte unoquoque anno componere;
8° documenta, quibus iura personae iuridicae in bona ecclesiastica nituntur, ordinare et in archivo asservare, authentica vero eorum exemplaria, ubi commode fieri potest, in archivo curiae eparchialis deponere.
§ 3. Praevisio accepti et expensi, ut ab administratoribus bonorum ecclesiasticorum quotannis componatur, enixe commendatur; ius particulare autem potest eam praecipere et pressius determinare modum, quo exhibenda est.
§ 2. Отже особливо він повинен:
1° дбати, щоб довірене його опіці церковне майно ніяким чином не пропало або не зазнало ніякої шкоди, укладаючи з цією метою, в разі потреби, страхові договори;
2° дотримуватись приписів канонічного і цивільного права, а також виданих фундатором або дарителем або компетентною владою, і особливо старатись, щоб Церква не зазнала шкоди внаслідок недодержання цивільного права;
3° стягати ретельно і своєчасно доходи з майна і надходження, а стягнені переховувати безпечно і вживати їх згідно з волею фундатора або з законними нормами;
4° дбати, щоб виплачувались у встановлений час проценти, належні за позичку або гіпотеку, і щоб своєчасно була повернена основна сума боргу;
5° вкладати грощі, які, можливо, залишаться після покриття витрат, і які можна корисно інвестувати, за згодою Ієрарха, на цілі Церкви або юридичної особи;
6° мати в належному стані книги прибутків і витрат;
7° під кінець кожного року скласти звіт про управління;
8° документи, на яких jрунтуються права юридичної особи на церковне майно, упорядковувати і зберігати в архіві, а автентичні їх примірники, коли це можна легко зробити, здати в архів єпархіяльної курії.
§ 3. Наполегливо рекомендується, щоб управителі щороку складали бюджет прибутків і витрать а партикулярне право може його наказати і докладно визначити спосіб, як він має бути виготовлений.
1° in operarum locatione etiam ius civile circa laborem et vitam socialem adamussim servet secundum principia ab Ecclesia tradita;
2° eis, qui operam ex condicto praestant, iustam remunerationem tribuat ita, ut suis et suorum necessitatibus convenienter providere possint.
1° у договорах про працю повинен точно дотримуватись також приписів цивільного права стосовно праці і суспільного життя, згідно з засадами, які визнає Церква;
2° тим, що працюють за договором про наймання, повинен виплачувати справедливу винагороду так, щоб вони могли належно задовільнити потреби, власні і своєї родини.
§ 2. De bonis temporalibus, quae Ecclesiae offeruntur, administrator bonorum ecclesiasticorum rationem publice reddat secundnm modum iure particulari statutum, nisi Hierarcha loci gravi de causa aliud statuit.
§ 2. Про дочасне майно, яке вірні жертвують Церкві, управитель церковного майна повинен прилюдно представляти звіт згідно із способом, установленим партикулярним правом, хіба що місцевий Ієрарх з поважної причини постановив щось інше.
CAPUT III — DE CONTRACTIBUS, PRAESERTIM DE ALIENATIONIBUS;
ГЛАВА ІІІ — ДОГОВОРИ, ЗОКРЕМА ВІДЧУЖЕННЯ
§ 2. Aliae quoque cautelae ab auctoritate competenti praescriptae serventur, ut Ecclesiae damnum vitetur.
1° виправдана причина, як, наприклад, нагла потреба, виразна користь, милосердя, любов або пастирська підстава;
2° оцінка відчужуваної речі, виконана знавцями в письмовій формі;
3° у випадках, приписаних правом, письмова згода компетентної влади, без якої відчуження є неправосильне.
§ 2. Слід також дотримуватись інших засобів обережності, приписаних компетентною владою, щоб уникнути шкоди для Церкви.
1° consilii a rebus oeconomicis et collegii consultorum eparchialium, si agitur de bonis eparchiae;
2° Episcopi eparchialis, qui in casu eget consensu consilii a rebus oeconomicis et collegii consultorum eparchialium, si agitur de bonis personae iuridicae eodem Episcopo eparchiali subiectae;
3° auctoritatis in typico vel statutis determinatae, si agitur de bonis personae iuridicae Episcopo eparchiali non subiectae.
§ 2. In Ecclesiis patriarchalibus, si valor bonorum summam maximam a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis statutam excedit, sed non duplo, requiritur consensus:
1° Patriarchae datus de consensu Synodi permanentis, si agitur de bonis eparchiae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitae, nisi ius particulare eiusdem Ecclesiae aliud fert;
2° Episcopi eparchialis necnon Patriarchae datus de consensu Synodi permanentis, si agitur de bonis personae iuridicae Episcopo eparchiali intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercenti subiectae;
3° Patriarchae datus de consensu Synodi permanentis, si agitur de bonis personae iuridicae Episcopo eparchiali non subiectae, etsi iuris pontificii, quae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita sunt.
§ 3. In Ecclesiis patriarchalibus, si valor bonorum summam maximam a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis statutam duplo excedit et, si de rebus pretiosis vel ex voto Ecclesiae donatis agitur, servetur § 2, sed Patriarcha indiget consensu eiusdem Synodi.
§ 4. In ceteris casibus requiritur consensus Sedis Apostolicae, si valor bonorum excedit summam ab ipsa Sede Apostolica statutam vel approbatam et, si de rebus pretiosis vel ex voto Ecclesiae donatis agitur.
o 1° ради з економічних справ і колегії єпархіяльних радників, якщо йдеться про майно єпархії;
2° єпархіяльного Єпископа, який у цьому випадку потребує згоди ради з економічних справ і колегії єпархіяльних радників, якщо йдеться про майно юридичної особи, підлеглої цьому ж єпархіяльному Єпископові;
3° влади, окресленої в уставі або статутах, якщо йдеться про майно юридичної особи, не підлеглої єпархіяльному Єпископові.
§ 2. У патріярших Церквах, якщо вартість майна перевищує найвищу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви, але не подвійно, вимагається згода:
o 1° Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно єпархії в межах території патріяршої Церкви, хіба що партикулярне право цієї ж Церкви велить інакше;
2° єпархіяльного Єпископа і Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно юридичної особи, підлеглої єпархіяльному Єпископові, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви;
3° Патріярха, дана за згодою постійного Синоду, якщо йдеться про майно юридичної особи, не підлеглої єпархіяльному Єпископові, навіть папського права, яке знаходиться в межах території патріяршої Церкви.
§ 3. У патріярших Церквах, якщо вартість майна подвійно перевищує найвищу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви і, якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту, слід дотримуватись § 2, але Патріярх потребує згоди цього ж Синоду.
§ 4. В інших випадках вимагається згода Апостольського Престолу, якщо вартість майна перевищує суму, встановлену або затверджену самим Апостольським Престолом, і, якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту.
1° consilio Synodi permanentis, si valor bonorum continetur intra summam minimam et summam maximam a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis statutam et si de bonis Ecclesiae patriarchalis agitur; si vero nonnisi de bonis eparchiae Patriarchae agitur, servandus est can. 1036, § 1, n. 1;
2° consensu Synodi permanentis, si valor bonorum summam maximam a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis statutam excedit, sed non duplo;
3° consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, si valor bonorum eandem summam duplo excedit et si de rebus pretiosis vel ex voto Ecclesiae donatis agitur.
o 1° поради постійного Синоду, якщо вартість міститься між найменшою і найбільшою сумою, встановленою Синодом Єпископів патріяршої Церкви і якщо йдеться про майно патріяршої Церквиь якщо ж йдеться тільки про майно єпархії Патріярха, слід дотримуватись приписів кан. 1036, § 1, ч. 1;
2° згоди постійного Синоду, якщо вартість майна перевищує найбільшу суму, встановлену Синодом Єпископів патріяршої Церкви, але не подвійно;
3° згоди Синоду Єпископів патріяршої Церкви, якщо вартість майна подвійно перевищує цю суму і якщо йдеться про цінні речі або подаровані Церкві на підставі обіту.
§ 2. Consilium, consensus aut confirmatio pro non datis habentur, nisi in eis petendis exprimuntur alienationes iam peractae.
§ 2. Порада, згода або затвердження вважаються не даними, якщо в просьбах про них ідеться про вже проведені відчуження.
CAPUT IV — DE PIIS VOLUNTATIBUS ET DE PIIS FUNDATIONIBUS;
ГЛАВА ІV — ПОБОЖНІ ЗАПИСИ І ПОБОЖНІ ФУНДАЦІЇ
§ 2. In ultimis voluntatibus in bonum Ecclesiae serventur, si fieri potest, praescripta iuris civilis; si servata non sunt, heredes moneantur de obligatione, qua tenentur, implendi testatoris voluntatem.
§ 2. У заповітах на користь Церкви слід, по змозі, дотримуватись приписів цивільного праваь якби вони були знехтувані, треба нагадати спадкоємцям, що вони зобов’язані сповнити волю заповідача.
§ 2. Hoc ex iure Hierarcha vigilare potest ac debet etiam per visitationem, ut piae voluntates impleantur, eique ceteri exsecutores perfuncto munere rationem reddere debent.
§ 3. Clausulae huic Hierarchae iuri contrariae ultimis voluntatibus adiectae pro non appositis habentur.
§ 2. На підставі цього права Ієрарх може і повинен дбати, також через візитацію, щоб виконувались побожні записиь інші виконавці зобов’язані після виконання свого завдання здати йому звіт.
§ 3. Клявзули, суперечні з цим правом Ієрарха, додані до розпоряджень заповітів, слід вважати не доданими.
§ 2. Hierarcha debet exigere, ut bona fiduciaria in tuto collocentur, et ad normam can. 1045, § 2 vigilare, ut pia voluntas ad effectum ducatur.
§ 3. Si agitur de bonis fiduciariis alicui sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum commissis, quae destinata sunt loci vel eparchiae ecclesiis, christifidelibus, qui ibidem domicilium habent, aut piis causis iuvandis, Hierarcha, de quo in §§ 1 et 2, est Hierarcha loci.
§ 2. Ієрарх повинен вимагати, щоб майно, прийняте по довіреності, було безпечно вмішене, і дбати про виконання побожних записів, згідно з кан. 1045, § 2.
§ 3. Якщо йдеться про довірене добро, доручене якомусь членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, а призначене для місцевих або єпархіяльних церков, для вірних, які там мають постійне місце проживання, або на підтримку побожних справ, Ієрархом, про якого мова в § § 1і 2, є місцевий Ієрарх.
1° piae fundationes autonomae, scilicet universitates rerum ad opera pietatis, apostolatus aut caritatis spiritualis vel temporalis destinatae et ab auctoritate competenti in personam iuridicam erectae;
2° piae fundationes non autonomae, scilicet bona temporalia alicui personae iuridicae quoquo modo data cum onere in diuturnum tempus, iure particulari determinandum, ex reditibus annuis fines, de quibus in n. 1, persequendi.
§ 2. Bona temporalia fundationis non autonomae, si concredita sunt personae iuridicae Episcopo eparchiali subiectae, elapso tempore determinato ad institutum, de quo in can. 1021, § 1, destinari debent, nisi alia fuit voluntas fundatoris expresse manifestata; secus eidem personae iuridicae cedunt.
1° побожні автономні фундації, тобто сукупності речей, призначені на діла милосердя, апостоляту або духовної чи матеріяльної любові і засновані компетентною владою як юридична особа;
2° побожні не автономні фундації, тобто дочасне майно, передане будь-яким способом якійсь юридичній особі з довготривалим зобов’язанням, визначеним партикулярним правом, для осягнення з річних доходів цілі, про які мова в ч. 1.
§ 2. Дочасне майно не автономної фундації, якщо було довірене юридичній особі, підлеглій єпархіяльному Єпископові, після закінчення визначеного часу повинно бути передане установі, про яку мова в кан. 1021, § 1, хіба що виразно була виявлена інша воля фундатораь інакше воно переходить до цієї юридичної особи.
§ 2. Ut pia fundatio non autonoma a persona iuridica valide acceptari possit, requiritur consensus Hierarchae proprii scripto datus; Hierarcha vero consensum ne det, antequam legitime comperuit personam iuridicam novo oneri suscipiendo et oneribus iam susceptis satisfacere posse; caveat quoque idem Hierarcha, ut reditus omnino respondeant oneribus adiunctis secundum morem propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 3. Iuris particularis est determinare ceteras condiciones, sine quibus piae fundationes erigi vel acceptari non possunt.
§ 2. Щоб юридична особа могла правосильно прийняти не автономну фундацію, потрібна письмова згода власного Ієрархаь але Ієрарх не повинен давати згоди, поки згідно з законом не впевниться, що юридична особа спроможна взяти на себе зобов’язання і задовольнити раніше взятіь цей Ієрарх повинен також дбати, аби доходи повністю відповідали доданим зобов’язанням, згідно із звичаєм власної Церкви свого права.
§ 3. Завданням партикулярного права є окреслити інші умови, без яких не можна засновувати або приймати побожні фундації.
§ 2. Liber habeatur et apud parochum vel rectorem ecclesiae asservetur, in quo singula onera eorumque impletio et eleemosynae adnotentur.
§ 2. Треба мати книгу і зберігати її у пароха або настоятеля церкви, в якій слід відмічати окремі зобов’язання та їх виконання і пожертви.
§ 2. Si in documento fundationis de re expresse cavetur, Hierarcha ob imminutos reditus onera Divinam Liturgiam celebrandi reducere potest.
§ 3. Episcopo eparchiali competit potestas reducendi ob deminutionem redituum, dum causa perdurat, ad rationem oblationum in eparchia legitime vigentium numerum celebrationum Divinae Liturgiae, dummodo nemo sit, qui obligatione tenetur et utiliter cogi potest ad oblationum augmentum faciendum.
§ 4. Episcopo eparchiali etiam competit potestas reducendi onera Divinam Liturgiam celebrandi, quae instituta ecclesiastica gravant, si reditus ad ea, quae ex eisdem tempore acceptationis onerum obtineri potuerunt, consequenda insufficientes evaserunt.
§ 5. Potestates, de quibus in §§ 3 et 4, habent etiam Superiores generales institutorum religiosorum vel societatum vitae communis ad instar religiosorum clericalium iuris pontificii vel patriarchalis.
§ 6. Potestates, de quibus in §§ 3 et 4, Episcopus eparchialis delegare potest tantummodo Episcopo coadiutori, Episcopo auxiliari, Protosyncello vel Syncellis omni subdelegatione exclusa.
§ 2. Якщо у фундаційному документі це виразно застережено, Ієрарх може зредукувати зобов’язання відправи Божественної Літургії внаслідок зменшення доходів.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ внаслідок зменшення доходів, поки триває причина, має владу зредукувати кількість відправ Божественної Літургії залежно від законно існуючих в єпархії пожертв, якщо тільки немає нікого, хто є зобов’язаний, і кого можна було б успіщно схилити до підвищення пожертв.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ має також владу зредукувати зобов’язання відправи Божественної Літургії, які обтяжують церковні установи, якщо доходи стали недостатніми для осягнення того, що з них можна було одержати під час прийняття зобов’язань.
§ 5. Повноваження, про які мова в § § 3 і 4, мають також генеральні Настоятелі чернечих інститутів або клирицьких товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права.
§ 6. Повноваження, про які мова § § 3 і 4, єпархіяльний Єпископ може делегувати тільки Єпископові коад’юторові, Єпископові помічнику, Протосинкелу або Синкелам, виключивши будь-яку субделегацію.
§ 2. Si exsecutio onerum impositorum ob imminutos reditus aliave de causa nulla administratorum culpa impossibilis evasit, Hierarcha consultis eis, quorum interest, et consilio competenti atque servata quam optime fundatoris voluntate potest eadem onera aeque imminuere firmo can. 1052.
§ 3. In ceteris casibus de re adiri debet Sedes Apostolica vel Patriarcha, qui de consensu Synodi permanentis agat.
§ 2. Якщо через зменшення доходів або з іншої причини, але без жодної вини управителів, неможливим стало виконування накладених обов’язків, тоді Ієрарх, порадившись з зацікавленими особами і компетентною владою, а також зберігаючи, по змозі, якнайкраще волю фундатора, може ці зобов’язання справедливо зменшити, з дотриманням кан. 1052.
§ 3. В інших випадках слід звертатися до Апостольського Престолу або Патріярха, який повинен діяти за згодою постійного Синоду.
TITULUS XXIV: DE IUDICIIS IN GENERE — ТИТУЛ ХХІV: СУДОЧИНСТВО В ЗАГАЛЬНОМУ. – Can. 1055.-1184.
1° personarum physicarum vel iuridicarum iura persequenda aut vindicanda vel facta iuridica declaranda;
2° delicta, quod spectat ad poenam irrogandam.
§ 2. In controversiis vero ortis ex actu potestatis regiminis exsecutivae competens est solummodo auctoritas superior ad normam cann. 996 -1006.
1° відстоювання або захист прав фізичних або юридичних осіб або ствердження правових фактів;
2° злочини в тому, що стосується накладання кари.
§ 2. Однак у спорах, які виникли внаслідок акту виконавчої влади, компетентною є тільки вища влада згідно з приписами канн. 996-1006.
CAPUT I — DE FORO COMPETENTI;
ГЛАВА І — КОМПЕТЕНТНИЙ СУД
§ 2. Haec provocatio tamen ad Romanum Pontificem interposita non suspendit excepto casu appellationis exercitium potestatis in iudice qui causam iam cognoscere coepit quique idcirco potest iudicium prosequi usque ad sententiam definitivam, nisi constat Romanum Pontificem causam ad se advocavisse.
§ 2. Однак це звернення до Римського Архієрея не призупиняє, крім випадку апеляції, виконування влади суддею, який вже почав розглядати справу і який через те аж до остаточного вироку може продовжувати процес, хіба що стало відомо, що Римський Архієрей відкликав справу для себе.
1° Patriarchas;
2° Episcopos in causis poenalibus;
3° eos, qui supremum tenent civitatis magistratum;
4° alias causae, quas ipse ad suum advocavit iudicium.
§ 2. Exceptis Episcopis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercentibus ceteri Episcopi in causis contentiosis iudicantur a tribunali a Romano Pontifice designato salvo can. 1066, § 2.
§ 3. Iudex de actu vel documento a Romano Pontifice in forma specifica confirmato videre non potest, nisi illius praecessit mandatum.
1° Патріярхів;
2° Єпископів у карних справах;
3° тих, які займають найвищу державну посадуь
4° інші справи, які сам відкликав на свій суд.
§ 2. За винятком Єпископів, які виконують свою владу в межах території патріяршої Церкви, інших Єпископів у спірних справах судить трибунал, призначений Римським Архієреєм, з дотриманням припису кан. 1066, § 2.
§ 3. Суддя не може розглядати справу, яка стосується акту або документа, затвердженого в спеціяльний спосіб Римським Архієреєм, хіба що одержав від нього попереднє доручення.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis per secreta suffragia eligere debet ad quinquennium ex suo gremio Moderatorem generalem administrationis iustitiae necnon duos Episcopos, qui cum eo praeside constituunt tribunal; si vero unus ex his tribus Episcopis est in causa vel adesse non potest, Patriarcha de consensu Synodi permanentis ei alium Episcopum substituat; item in casu recusationis videat Patriarcha de consensu Synodi permanentis.
§ 3. Huius tribunalis est iudicare causas contentiosas sive eparchiarum sive Episcoporum, etiam Episcoporum titularium.
§ 4. Appellatio in his causis fit ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis ulteriore appellatione remota salvo can. 1059.
§ 5. Moderatori generali administrationis iustitiae est ius vigilandi omnibus tribunalibus intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitis necnon ius decisionem ferendi in recusatione contra aliquem iudicem tribunalis ordinarii Ecclesiae patriarchalis.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен таємним голосуванням вибрати на п’ять років із свого складу генерального Керівника управління справедливості і двох Єпископів, які разом з ним, як головою, утворюють трибуналь якщо ж один із цих трьох Єпископів причетний до справи або не може бути присутнім, Патріярх за згодою постійного Синоду повинен замінити його іншим Єпископомь подібно у випадку заперечення (відводу) Патріярх повинен розглядати справу за згодою постійного Синоду.
§ 3. До цього трибуналу належить судити спірні справи єпархій чи Єпископів, а також титулярних Єпископів.
§ 4. Апеляція в цих справах відбувається до Синоду Єпископів патріяршої Церкви, без права дальщої апеляції із збереженням припису кан. 1059.
§ 5. Генеральний Керівник управління справедливості має право наглядати за всіма трибуналами в межах території патріяршої Церкви і право приймати рішення у запереченні проти якогось судді звичайного трибуналу патріяршої Церкви.
§ 2. Hoc tribunal proprium praesidem, iudices, promotorem iustitiae, defensores vinculi aliosque necessarios administros habeat a Patriarcha de consensu Synodi permanentis nominatos; praeses, iudices, promotor iustitiae necnon defensores vinculi amoveri non possunt nisi a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, renuntiationem vero ab officio Patriarcha solus acceptare potest.
§ 3. Hoc tribunal est tribunal appellationis in secundo et in ulterioribus gradibus iudicii ope iudicum, qui sibi invicem succedunt, pro causis in tribunalibus inferioribus iam definitis; huic tribunali competunt etiam iura tribunalis metropolitani eis in locis territorii Ecclesiae patriarchalis, ubi provinciae erectae non sunt.
§ 4. Huic tribunali competit iudicare ope iudicum, qui sibi invicem succedunt, in primo et in ulterioribus gradibus iudicii causas:
1° Exarchorum et delegatorum Patriarchae, qui Episcopi non sunt;
2° personarum physicarum vel iuridicarum Patriarchae immediate subiectarum;
3° institutorum vitae consecratae iuris pontificii;
4° Superioris instituti vitae consecratae iuris pontificii, qui in eodem instituto Superiorem potestate iudiciali praeditum non habet;
5° ex iuris particularis praescripto eidem tribunali reservatas.
§ 2. Цей трибунал повинен мати власного голову, суддів, промотора справедливості, захисників вузла та інших необхідних працівників, іменованих Патріярхом за згодою постійного Синодуь голова, судді, промотор справедливості і захисники вузла не можуть бути усуненими, хіба що Синодом патріяршої Церкви, а зречення від уряду може прийняти тільки Патріярх.
§ 3. Цей трибунал є апеляційним трибуналом у другому і в дальщих ступенях судочинства з допомогою суддів, які змінюють один одного, для справ, уже вирішених у нижчих трибуналахь цьому трибуналові належать також права митрополичого трибуналу у тих місцях території патріяршої Церкви, де не засновані провінції.
§ 4. Цьому трибуналу належить з допомогою суддів, які змінюють один одного, розглядати в першому і в дальщих ступенях суду справи:
1° Екзархів і делегатів Патріярха, які не є Єпископами;
2° фізичних або юридичних осіб, безпосередньо підлеглих Патріярхові;
3° інститутів посвяченого життя папського права;
4° Настоятеля інституту посвяченого життя папського права, який не має у цьому інституті Настоятеля, наділеного судовою владою;
5° на підставі припису партикулярного права, застережені цьому трибуналові.
§ 2. A causis in primo gradu iudicii pertractatis coram Metropolita aliove Episcopo eparchiali, qui auctoritatem superiorem infra Romanum Pontificem non habet, fieri debet appellatio ad tribunal ab ipso stabili modo cum approbatione Sedis Apostolicae designatum firmis cann. 139 et 175.
§ 2. Від справ, які розглядались у першому ступені судочинства перед Митрополитом або іншим єпархіяльним Єпископом, який не має вищої влади нижче Римського Архієрея, апеляція повинна проводитись до трибуналу, призначеного ним самим у сталий спосіб із затвердженням Апостольського Престолу, дотримуючись канн. 139 і 175.
§ 2. Si vero agitur de iuribus aut bonis temporalibus personae iuridicae ab Episcopo eparchiali repraesentatae, iudicat in primo gradu iudicii tribunal appellationis firmo can. 1062, § 3.
§ 2. Якщо йдеться про права або дочасне майно юридичної особи, представленої єпархіяльним Єпископом, то на першому ступені судочинства судить апеляційний трибунал, з дотриманням кан. 1062, § 3.
§ 2. Hoc tribunal erigi debet, si singuli Episcopi eparchiales tribunal proprium quacumque de causa erigere non possunt; intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis, si casus fert, a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis hoc tribunal erigatur.
§ 3. In eparchiis, pro quibus tale tribunal erectum est, tribunal eparchiale collegiale valide erigi non potest.
§ 4. Coetui Episcoporum eparchialium, qui ad tale tribunal consenserunt, vel Episcopo eparchiali ab eodem electo competunt potestates, quas Episcopus eparchialis habet circa suum tribunal; si vero hoc tribunal a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel a Sede Apostolica erectum est, servandae sunt normae ab ipsa Synodo vel Sede Apostolica statutae.
§ 5. Appellatio ab hoc tribunali fit intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis ad tribunal ordinarium Ecclesiae patriarchalis; in ceteris casibus vero ad tribunal stabili modo a coetu Episcoporum, de quo in § 4, cum approbatione Sedis Apostolicae vel ab ipsa Sede Apostolica designatum.
§ 2. Цей трибунал повинен бути утворений, якщо окремі єпархіяльні Єпископи не можуть утворити з будь-якої причини власний трибуналь в межах території патріяршої Церкви, в разі потреби, такий трибунал повинен бути утворений Синодом Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. В єпархіях, для яких такий трибунал утворений, колегіяльний єпархіяльний трибунал правосильно не може бути утворений.
§ 4. Зібранню єпархіяльних Єпископів, які дали згоду на такий трибунал, або єпархіяльному Єпископові, вибраному ним же, належать повноваження, які має єпархіяльний Єпископ щодо свого трибуналуь якщо ж цей трибунал був утворений Синодом Єпископів патріяршої Церкви або Апостольським Престолом, треба дотримуватись приписів, установлених самим Синодом або Апостольським Престолом.
§ 5. Апеляція від цього трибуналу подається в межах території патріяршої Церкви до звичайного трибуналу патріяршої Церквиь в інших випадках – до трибуналу, призначеного в сталий спосіб зібранням Єпископів, про що мова в § 4, з затвердженням Апостольського Престолу, або призначеного самим Апостольським Престолом.
§ 2. Si idonei iudices aliique administri tribunalium desunt, Episcopi eparchiales curent, ut tribunal commune constituatur.
§ 3. Episcopi eparchiales, qui ad tribunal commune consenserunt, unum ex se ipsis designare debent, cui circa hoc tribunal competunt potestates, quas Episcopus eparchialis habet circa suum tribunal.
§ 4. A sententiis tribunalis communis primi gradus appellatio fit ad tribunal stabili modo a Sede Apostolica designatum.
§ 2. Якщо немає відповідних суддів та інших працівників трибуналів, єпархіяльні Єпископи повинні подбати, щоб був установлений спільний трибунал.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, які погодились на спільний трибунал, повинні призначити одного з-поміж себе, якому в цьому трибуналі належать повноваження, що їх має єпархіяльний Єпископ у своєму трибуналі.
§ 4. Від вироків спільного трибуналу першого ступеня апеляція подається до трибуналу, призначеного в сталий спосіб Апостольським Престолом.
§ 2. Si controversia, institutis saecularibus exceptis, enascitur inter personas physicas vel iuridicas diversorum institutorum vitae consecratae aut etiam eiusdem instituti iuris eparchialis alteriusve, in quo Superiores potestate regiminis praediti non sunt, aut inter sodalem vel personam iuridicam instituti vitae consecratae et quamcumque aliam personam physicam vel iuridicam, iudicat in primo gradu iudicii tribunal eparchiale.
§ 2. Якщо спір виникає між фізичними або юридичними особами різних інститутів посвяченого життя – за винятком світських інститутів – або також того самого інституту єпархіяльного права та іншого, в якому Настоятелі не наділені владою управління, або між членом або юридичною особою інституту посвяченого життя та якоюсь іншою фізичною або юридичною особою, судить на першому ступені судочинства єпархіяльний трибунал.
§ 2. Incompetentia iudicis, cui nullus ex his titulis suffragatur, dicitur relativa.
§ 3. Nisi aliter iure expresse cavetur, actor sequitur forum partis conventae; si vero pars conventa multiplex forum habet, optio fori actori conceditur.
§ 2. Некомпетентність судді, якому не належить жодна з цих підстав, називається відносною.
§ 3. Якщо право виразно не застерігає щось інше, то позивач користується судом відповідачаь якщо б відповідач мав різні суди, то вибір суду надається позивачу.
§ 2. Is, cuius neque domicilium aut quasi-domicilium neque locus commorationis nota sunt, conveniri potest in foro actoris, dummodo aliud forum legitimum non suppetat.
§ 2. Той, чиє постійне або тимчасове місце проживання ані місце перебування не відомі, може бути позваним до суду позивача, якщо йому не прислуговує інший законний суд.
§ 2. Si causa versatur circa obligationes, quae ex alio titulo proveniunt, pars conveniri potest coram tribunali loci, ubi obligatio orta est vel est implenda.
§ 2. Якщо справа стосується зобов’язань, які випливають з іншого приводу, то сторону можна позвати перед трибунал місця, де зобов’язання постало або має бути виконане.
1° in causis, quae circa administrationem versantur, coram tribunali loci, ubi administratio gesta est;
2° in causis, quae respiciunt hereditates vel legata pia, coram tribunali ultimi domicilii vel quasi-domicilii vel commorationis firmo can. 1075, § 2 illius, de cuius hereditate vel legato pio agitur, nisi agitur de mera exsecutione legati, quae videnda est secundum ordinarias competentiae normas.
1° у справах, які стосуються управління, перед трибунал місця, де виконувалось управлінняь
2° у справах, які стосуються спадщини або побожних легатів, перед трибунал останнього постійного або тимчасового місця проживання або перебування, із збереженням припису кан. 1075, § 2, того, про чию спадщину або побожний легат ідеться, хіба що йдеться про звичайне виконання легата, яке слід розглядати відповідно до звичайних норм компетенції.
§ 2. Si vero alterutrum tribunal est alterius tribunal appellationis, conflictus definiendus est a tribunali tertii gradus pro tribunali, in quo actio primo promota est.
§ 3. A decisionibus in his conflictibus non datur locus appellationi.
§ 2. Якщо один з двох трибуналів є трибуналом другої апеляції, то конфлікт повинен бути вирішений трибуналом третього ступеня замість трибуналу, до якого позов уперше був поданий.
§ 3. Від рішень у цих конфліктах немає апеляції.
1° causae de vinculo sacrae ordinationis;
2° causae de vinculo matrimonii firmis cann. 1372 - 1374;
3° causae poenales de delictis, quae poenam excommunicationis maioris, privationis officii, reductionis ad gradum inferiorem vel depositionis secumferunt;
4° causae determinatae iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Ceterae causae tractantur a iudice unico, nisi Episcopus eparchialis certam causam collegio trium iudicum reservat.
§ 3. In primo gradu iudicii, si collegium constitui non potest, dum huiusmodi impossibilitas perdurat, Patriarcha consulta Synodo permanenti permittere potest, ut Episcopus eparchialis causas iudici unico clerico committat, qui, si fieri potest, assessorem et auditorem sibi asciscat; idem permittere potest Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, vel etiam Metropolita Ecclesiae patriarchalis extra fines territorii eiusdem Ecclesiae constitutus, uterque consultis duobus Episcopis eparchialibus ordinatione episcopali senioribus; in ceteris casibus adeatur Sedes Apostolica.
1° справи про вузол свячення;
2° справи про подружні вузли, з дотриманням канн. 1372-1374;
3° карні справи про злочини, за які грозить кара великої екскомуніки, позбавлення уряду, повернення до нижчого ступеня або позбавлення духовного стану;
4° справи, окреслені партикулярним правом власної Церкви свого права.
§ 2. Інші справи розглядаються одним суддею, хіба що єпархіяльний Єпископ застерігає певну справу колегії, складеній з трьох суддів.
§ 3. Якщо в трибуналі першого ступеня не вдасться установити колегії, то поки триває така неможливість, Патріярх за порадою постійного Синоду може дозволити, щоб єпархіяльний Єпископ доручив справи одноосібному судді-священнослужителю, який, по змозі, повинен добрати собі асесора й авдитораь те саме може дозволити Митрополит, який очолює митрополичу Церкву свого права, або також Митрополит патріяршої Церкви, поставлений поза межами території цієї Церкви, той і той за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченнямь в інших випадках слід звертатися до Апостольського Престолу.
1° de reiectione petitionis actionis reconventionalis vel causae incidentis;
2° de definitione recursus adversus decretum praesidis;
3° de sententia, etsi interlocutoria, necnon de decretis, quae vim sententiae definitivae habent.
§ 2. Ceteros actus processuales ponens peragat, nisi collegium aliquos, non quidem ad validitatem, sibi reservavit.
§ 3. Si causa in primo gradu iudicii collegialiter cognita est, etiam in gradu appellationis collegialiter nec a minore iudicum numero definiri debet; ei vero a iudice unico, etiam in gradu appellationis a iudice unico definienda est excepto casu, de quo in can. 1084, § 3.
1° про відхилення просьби прозустрічний 9взаємний0 позов або вставну справу;
2° про вирішення рекурсу проти декрету голови;
3° про вирок, навіть тимчасовий, і про декрети, які мають силу остаточного вироку.
§ 2. Усі інші процесуальні дії повинен виконувати доповідач, хіба що колегія застерігає собі деякі з них, хоч не для правосильності.
§ 3. Якщо справа була колегіяльно розглянута у суді першого ступеня, то повинна бути також колегіяльно вирішена на ступені апеляції і не меншою кількістю суддівь якщо ж – одноосібним суддею, то тоді також на ступені апеляції має бути вирішена одноосібним суддею, за винятком випадку, про який мова в кан. 1084, § 3.
CAPUT II — DE ADMINISTRIS TRIBUNALIUM;
ГЛАВА ІІ — ПРАЦІВНИКИ ТРИБУНАЛІВ
Art. I — E VICARIO IUDICIALI, DE IUDICIBUS ET DE AUDITORIBUS;
Арт. І: Судовий Вікарій, судді й авдитори
§ 2. Vicarius iudicialis unum constituit tribunal cum Episcopo eparchiali, sed non potest iudicare causas, quas Episcopus eparchialis sibi reservavit.
§ 3. Vicario iudiciali dari possunt adiutores, quibus nomen est Vicariorum iudicialium adiunctorum.
§ 4. Tum Vicarius iudicialis tum Vicarii iudiciales adiuncti esse debent sacerdotes integrae famae, in iure canonico doctores vel saltem licentiati, prudentia et iustitiae zelo probati, annos nati non minus triginta.
§ 2. Судовий Вікарій становить один трибунал разом з єпархіяльним Єпископом, але не може судити справ, які єпархіяльний Єпископ застеріг собі.
§ 3. Судовому Вікарію можна дати помічників, які називаються допоміжними судовими Вікаріями.
§ 4. Як судовий Вікарій, так і допоміжні судові Вікарії повинні бути священиками бездоганної репутації, докторами або принаймні ліценціятами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості, у віці не менше тридцяти років.
§ 2. Patriarcha consulta Synodo permanenti vel Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, consultis duobus Episcopis eparchialibus ordinatione episcopali senioribus permittere potest, ut etiam alii christifideles iudices nominentur, ex quibus suadente necessitate unus assumi potest ad collegium efformandum; in ceteris casibus hac in re adeatur Sedes Apostolica.
§ 3. Iudices sint integrae famae, in iure canonico doctores vel saltem licentiati, prudentia et iustitiae zelo probati.
§ 2. Патріярх за порадою постійного Синоду або Митрополит, який очолює митрополичу Церкву свого права, за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченням, може дозволити, щоб також інші вірні були іменовані суддями, з-поміж яких, у разі потреби, один міг би бути добраним для утворення колегіїь у всіх інших випадках у цій справі слід звертатися до Апостольського Престолу.
§ 3. Судді повинні бути бездоганної репутації, докторами або принаймні ліценціятами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості.
§ 2. Si tempus determinatum sede eparchiali vacante elapsum est, ii amoveri non possunt, sed in officio perdurant, donec novus Episcopus eparchialis in re providerit.
§ 3. Si Vicarius iudicialis ab Administratore eparchiae nominatur, adveniente novo Episcopo eparchiali indiget confirmatione.
§ 2. Якщо визначений час минув під час вакантності єпархіяльного престолу, то їх не можна усунути, а вони продовжують перебувати на уряді, поки новий єпархіяльний Єпископ не зарадить становищу.
§ 3. Якщо судового Вікарія іменує Адміністратор єпархії, то він потребує затвердження з приходом нового єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Iudices semeI designatos ne subroget Vicarius iudicialis nisi gravissima de causa in decreto ad validitatem exprimenda.
§ 2. Судовий Вікарій не повинен міняти раз призначених суддів, хіба що з дуже важливої причини, яку слід для правосильності вказати в декреті.
§ 2. Tribunalis collegialis praeses debet unum de iudicibus eiusdem tribunalis ponentem designare, nisi ipse vult hoc munus implere.
§ 3. Idem praeses potest ponenti alium iusta de causa substituere.
§ 4. Ponens in conventu iudicum de causa refert et sententiam scripto redigit.
§ 2. Голова колегіяльного трибуналу повинен призначити одного з суддів цього трибуналу доповідачем, хіба що сам хоче виконувати цю функцію.
§ 3. Той самий голова може з виправданої причини замінити доповідача іншим.
§ 4. Доповідач на зібранні суддів доповідає про справу і редагує вирок у письмовій формі.
§ 2. Episcopus eparchialis potest ad officium auditoris admittere christifideles, qui bonis moribus, prudentia et doctrina praestant.
§ 3. Auditoris est secundum iudicis mandatum probationes tantum colligere easque collectas iudici tradere; potest autem, nisi iudicis mandatum obstat, interim decidere, quae et quomodo probationes colligendae sint, si forte de hac re quaestio oritur, dum ipse officium suum exercet.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може допустити до уряду авдитора вірних християн, які відзначаються добрими звичаями, розсудливістю і знанням.
§ 3. До авдитора належить, згідно з дорученням судді, тільки збирати докази і зібрані передавати суддіь він може тим часом вирішити, якщо цього не забороняє доручення судді, які докази і яким чином їх слід збирати, коли часом у зв’язку з цією справою виникне якесь питання під час виконування ним уряду.
Art. II — DE PROMOTORE IUSTITIAE, DE DEFENSORE VINCULI ET DE NOTARIO;
Арт. ІІ: Промотор справедливості, захисник вузла і нотар
§ 2. Si in praecedenti gradu iudicii intervenit promotor iustitiae, in ulteriore gradu huius interventus praesumitur necessarius.
§ 2. Якщо в попередньому ступені судочинства брав участь промотор справедливості, то в наступному ступені його участь вважається необхідною.
1° quoties lex praecipit, ut iudex partes earumve alteram audiat, etiam promotor iustitiae et defensor vinculi, si iudicio intersunt, audiendi sunt;
2° quoties instantia partis requiritur, ut iudex aliquid decernere possit, instantia promotoris iustitiae vel defensoris vinculi, qui iudicio intersunt, eandem vim habet.
1° коли закон наказує, щоб суддя вислухав сторони або одну з них, треба також вислухати промотора справедливості і захисника вузла, якщо вони виступають у процесі;
2° коли необхідною є вимога сторони, щоб суддя міг щось вирішити, то ту саму силу має вимога промотора справедливості або захисника вузла.
§ 2. Promotor iustitiae et defensor vinculi sint christifideles integrae famae, in iure canonico doctores vel saltem licentiati ac prudentia et iustitiae zelo probati.
§ 2. Промотор справедливості й захисник вузла мають бути вірними християнами бездоганної репутації, докторами або принаймні ліценціятами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості.
§ 2. Promotor iustitiae et defensor vinculi constitui possunt ad universitatem causarum vel ad singulas causas; possunt vero ab Episcopo eparchiali iusta de causa amoveri.
§ 2. Промотор справедливості й захисник вузла можуть бути іменованими до сукупності справ або тільки до окремихь а з виправданої причини вони можуть бути усуненими єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Acta, quae notarii conficiunt, publicam fidem faciunt
§ 2. Акти, складені нотарями, мають публічну достовірність.
Art. III — DE ADMINISTRIS TRIBUNALIUM EX DIVERSIS EPARCHIIS — VEL ECCLESIIS SUI IURIS ASSUMENDIS;
Арт. ІІІ — Добір працівників трибуналів з різних єпархій або Церков свого права
§ 2. Iudex delegatus, nisi aliud fert delegationis mandatum, uti potest auxilio administrorum intra territorium mandantis degentium.
§ 2. Делегований суддя, хіба що щось інше велить мандат, може користуватися допомогою працівників, які перебувають у межах території того, хто делегує.
CAPUT III — DE OBLIGATIONIBUS IUDICUM ET ALIORUM ADMINISTRORUM TRIBUNALIUM;
ГЛАВА ІІІ — ОБОВ’ЯЗКИ СУДДІВ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ ТРИБУНАЛІВ
§ 2. Iudex in limine litis et etiam quolibet alio momento, quoties spem boni exitus perspicit, partes hortari et adiuvare ne omittat, ut de aequa controversiae solutione quaerenda communi consilio curent, viasque ad hoc propositum assequendum idoneas ipsis indicet gravibus quoque hominibus ad mediationem adhibitis.
§ 3. Si vero circa bonum privatum partium causa versatur, dispiciat iudex, num transactione vel per compromissum in arbitros controversia finem habere utiliter possit.
§ 2. Суддя на початку справи, а також у будь-якому іншому часі, помічаючи якусь надію на добрий наслідок, повинен заохочувати сторони і допомагати їм, щоб вони старалися знайти справедливе вирішення спору через спільне порозуміння, і вказувати на відповідні для цього шляхи, вдаючись також до посередництва поважаних осіб.
§ 3. Якщо справа стосується приватного добра сторін, то суддя повинен зорієнтуватись, чи не було б корисним покласти край спорові через угоду або через третейський суд.
§ 2. Iudex nullam causam cognoscere potest, nisi petitio ad normam canonum facta est ab eo, cuius interest, vel a promotore iustitiae.
§ 2. Суддя не може розглядати жодної справи, якщо не виступив з позовом згідно з канонами той, хто зацікавлений, або промотор справедливості.
§ 2. In eisdem adiunctis ab officio suo abstinere debent promotor iustitiae, defensor vinculi, assessor et auditor.
§ 2. У тих самих обставинах повинні утриматись від свого уряду промотор справедливості, захисник вузла, асесор і авдитор.
§ 2. Si Episcopus eparchialis est iudex et contra eum recusatio opponitur, abstineat a iudicando.
§ 3. Si recusatio opponitur contra ceteros tribunalis administros, de hac exceptione videat praeses in tribunali collegiali vel iudex, si unicus est.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ є суддею і проти нього подано заперечення 9відвід0, то він повинен утриматись від суддівства.
§ 3. Якщо заперечення скеровано проти інших працівників трибуналу, то це застереження повинен розглянути голова колегіяльного трибуналу або суддя, якщо він одноосібний.
§ 2. Actus positi a iudice, antequam recusatur, validi sunt; qui autem positi sunt post propositam recusationem, rescindi debent, si pars petit, intra decem dies ab admissa recusatione computandos; post admissam recusationem invalidi sunt.
§ 2. Дії, прийняті перед заявою про заперечення, є правосильніь зате прийняті після заяви про заперечення повинні бути визнані недійсними, якщо сторона попросить про це протягом десяти днів від допущення запереченняь після допущення заперечення 9відводу0 вони неправосильні.
§ 2. Potest autem praeterea iudex partium neglegentiam in probationibus afferendis vel in exceptionibus opponendis supplere, quoties id necessarium censet ad vitandam graviter iniustam sententiam firmo can. 1283.
§ 2. До того ж суддя може доповнити недбайливість сторін у наведенні доказів або зголошенні застережень, кожний раз, коли вважає це необхідним для уникнення дуже несправедливого вироку, з дотриманням приписів кан. 1283.
§ 2. Tenentur etiam semper et erga omnes ad secretum servandum de discussione, quae inter iudices in tribunali collegiali ante ferendam sententiam habetur, tum etiam de variis suffragiis et opinionibus ibidem prolatis; ad hoc secretum tenentur etiam alii omnes, ad quos notitia de re quoquo modo pervenit.
§ 3. Immo, quoties natura causae vel probationum talis est, ut ex actorum vel probationum evulgatione aliorum fama periclitetur vel praebeatur ansa dissidiis aut scandalum aliudve huius generis incommodum oriatur, iudex potest testes, peritos, partes earumque advocatos vel procuratores iureiurando obligare ad secretum servandum.
§ 2. Зобов’язані вони також завжди і відносно всіх зберігати таємницю щодо обговорення, яке відбувається серед суддів у колегіяльному трибуналі перед винесенням вироку, а також щодо того, як хто голосував і які там висловлювались думкиь зберігати цю таємницю зобов’язані також всі інші, хто якимсь чином дізнався про справу.
§ 3. Більщ того, коли характер справи або доказів є такий, що з розголошення актів або доказів наражена на небезпеку була б добра слава інших або міг би виникнути привід до непорозумінь або згіршення або інша того роду незручність, суддя може зобов’язати присягою свідків, експертів, сторони, їхніх адвокатів або уповноважених зберігати таємницю.
§ 2. Eisdem poenis puniri possunt etiam ceteri administri tribunalis et adiutores, si officio suo, ut supra, defuerunt; quos omnes etiam iudex punire potest.
§ 2. Так само можуть бути покарані інші працівники і помічники трибуналу, якщо зловживали, як вище, на своєму урядіь всіх їх може покарати також суддя.
CAPUT IV — DE ORDINE COGNITIONUM;
ГЛАВА ІV — ЧЕРГОВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПРАВ
§ 2. Exceptiones dilatoriae vero eae praesertim, quae respiciunt personas et modum iudicii, proponendae sunt ante litis contestationem, nisi lite iam contestata emerserunt, et quam primum definiendae.
§ 2. Відстрочуючі застереження, зокрема ті, які стосуються осіб і способу судового розгляду, слід подавати перед зав’язкою спору, хіба що вони виявилися вже після зав’язки спору і повинні бути якнайшвидше вирішені.
§ 2. In casu exceptionis de incompetentia relativa, si iudex se competentem pronuntiat, eius decisio non admittit appellationem, sed impugnari potest per querelam nullitatis, restitutionem in integrum vel oppositionem tertii.
§ 3. Si vero iudex se incompetentem declarat, pars, quae se gravatam censet, potest intra quindecim dies utiles provocare ad tribunal appellationis.
§ 2. У випадку застереження про відносний брак компетентності, якщо суддя визнає себе компетентним, його рішення не допускає апеляції, але можна опротестувати це рішення за допомогою скарги про недійсність, поновлення в попередній стан або заперечення третього.
§ 3. Якщо ж суддя визнає себе компетентним, то сторона, яка вважає себе покривдженою, може протягом корисних п’ятнадцяти днів відкликатися до апеляційного трибуналу.
§ 2. Aliae exceptiones peremptoriae proponantur in litis contestatione et suo tempore tractandae sunt secundum normas circa quaestiones incidentes.
§ 2. Інші зупиняючі застереження слід подавати при зав’язці спору і розглядати у свій час, згідно з правилами, які стосуються вставних справ.
§ 2. Actiones reconventionales autem cognoscantur simul cum actione principali, hoc est pari gradu iudicii cum ea, nisi eas separatim cognoscere necessarium est aut iudex id opportunius existimat.
§ 2. Зустрічні 9взаємні0 скарги слід подавати разом з головною скаргою, тобто на однаковому з нею судовому ступені, хіба що необхідно розглядати їх окремо або суддя вважав би це за більш доцільне.
CAPUT V — DE IUDICII TERMINIS, DILATIONIBUS ET LOCO;
ГЛАВА V — СУДОВІ ТЕРМІНИ, ВІДСТРОЧЕННЯ І МІСЦЕ СУДУ
§ 2. Ceteri autem termini, antequam elapsi sunt, possunt iusta de causa a iudice auditis vel petentibus partibus prorogari, numquam autem nisi partibus consentientibus valide coartari.
§ 3. Caveat tamen iudex, ne iudicium nimis diuturnum fiat ex prorogatione.
§ 2. Зате інші терміни, до того як закінчаться, можуть бути з виправданої причини суддею після вислухання або на прохання сторін продовженими, але ніколи, хіба що за згодою сторін, правосильно скороченими.
§ 3. Суддя, однак, повинен подбати, щоб через відстрочення спір не тривав занадто довго.
§ 2. Praeterea iudex iusta de causa et auditis partibus potest ad probationes acquirendas etiam extra proprium territorium se conferre de licentia tamen Episcopi eparchialis loci adeundi et in sede ab ipso designata.
§ 2. Надто суддя, з виправданої причини і вислухавши сторони, може для зібрання доказів податись навіть поза власну територію, але за дозволом єпархіяльного Єпископа місця, до якого подається і до осідку, ним визначеного.
CAPUT VI — DE PERSONIS IN AULAM ADMlTTENDIS ET DE MODO CONFICIENDI ET ASSERVANDI ACTA;
ГЛАВА VІ — ДОПУСК ОСІБ У ЗАЛ І СПОСІБ СКЛАДАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ АКТІВ
§ 2. Omnes iudicio assistentes, qui reverentiae et oboedientiae tribunali debitae graviter defuerunt, iudex potest monitione in cassum facta congruis poenis punire, advocatos praeterea et procuratores etiam a munere apud tribunalia ecclesiastica exercendo suspendere.
§ 2. Суддя може кожного присутнього на судовому розгляді, хто поважно схибив проти пошани і послуху, які належать трибуналові, після даремного попередження відповідно покарати, крім того ж, адвокатів і уповноважених навіть припиняти від виконування функції в церковних трибуналах.
§ 2. Singula folia actorum numerentur et authenticitatis signo muniantur.
§ 2. Кожна сторінка актів має бути пронумерована і завірена печаткою.
§ 2. Cancellarius et notarii sine iudicis mandato tradere prohibentur exemplar actorum iudicialium et documentorum, quae sunt processui acquisita.
§ 3. Anonymae epistulae destrui debent neque de eis mentio fiat in actis; eodem modo destrui debent quaelibet alia scripta et epistulae subscriptae, quae nihil ad causae meritum conferunt vel sunt certo calumniosae.
§ 2. Забороняється канцлеру і нотарям видавати копії судових актів і документів, які були зібрані під час процесу, без доручення судді.
§ 3. Анонімні листи слід знищувати і не згадувати про них в актахь таким же чином слід знищувати будь-які інші підписані записки й листи, які не вносять нічого в суть справи або є безперечно наклепницькими.
CAPUT VII — DE ACTORE ET DE PARTE CONVENTA;
ГЛАВА VІІ — ПОЗИВАЧ І ВІДПОВІДАЧ
§ 2. Si iudex existimat eorum iura esse in conflictu cum iuribus parentum vel tutorum vel curatorum aut hos non satis tueri posse ipsorum iura, tunc stent in iudicio per tutorem vel curatorem a iudice constitutum.
§ 3. Sed in causis spiritualibus et cum spiritualibus conexis, si minores usum rationis assecuti sunt, agere et respondere possunt sine parentum vel tutoris consensu et quidem per se ipsi, si aetatem quattuordecim annorum expleverunt; secus per tutorem a iudice constitutum.
§ 4. Bonis interdicti et ii, qui minus firmae mentis sunt, stare in iudicio per se ipsi possunt tantummodo, ut de propriis delictis respondeant aut ad praescriptum iudicis; in ceteris agere et respondere debent per suum curatorem.
§ 2. Якщо суддя вважає, що їх права є в конфлікті з правами батьків, опікунів або піклувальників або що вони не можуть достатньо боронити власних прав, тоді повинні виступити в суді через опікуна або піклувальника, призначеного суддею.
§ 3. Однак, у духовних справах або пов’язаних з духовними, якщо неповнолітні осягнули користування розумом, можуть виступати і відповідати без дозволу батьків або опікуна і то особисто, якщо закінчили чотирнадцять років життяь у противному випадку – через опікуна, призначеного суддею.
§ 4. Позбавлені права управляти майном і ті, що повністю не користуються розумом, можуть виступати в суді особисто, тільки для того, щоб відповідати за власні злочини або з наказу суддіь в інших справах вони мусять виступати і відповідати через свого піклувальника.
§ 2. Quoties in periculo versantur bona, ad quae alienanda alicuius consensus vel consilium vel licentia requiritur, idem consensus vel consilium vel licentia requiritur etiam ad litem incohandam vel contestandam.
§ 3. In casu vero defectus vel neglegentiae repraesentantis potest ipse Hierarcha per se vel per alium stare in iudicio nomine personarum iuridicarum, quae sub eius potestate sunt.
§ 2. Коли добра опиняються в небезпеці, для відчуження яких потрібна згода, порада або дозвіл, така ж згода, порада або дозвіл потрібен також для того, щоб почати або відкрити спір.
§ 3. У випадку відсутності або недбайливості представника сам Ієрарх може виступити в суді від імені юридичних осіб, які перебувають під його владою, сам особисто або через когось іншого.
CAPUT VIII — DE PROCURATORIBUS AD LITES ET DE ADVOCATIS;
ГЛАВА VІІІ — УПОВНОВАЖЕНІ В ПРОЦЕСАХ І АДВОКАТИ
§ 2. In iudicio poenali vero accusatus aut a se constitutum aut a iudice datum semper habere debet advocatum.
§ 3. In iudicio contentioso, si agitur de minoribus aut de causa, in qua bonum publicum in discrimen vocatur, exceptis autem causis matrimonialibus, iudex parti carenti advocatum ex officio constituat.
§ 2. У карній справі обвинувачений мусить мати адвоката встановленого собою, або даного суддею.
§ 3. У спірній справі, якщо йдеться про неповнолітніх або про процес, в якому публічне добро опинилося під загрозою, за винятком подружніх справ, суддя з уряду повинен призначити адвоката стороні, яка його не має.
§ 2. Si vero iusta de causa plures procuratores ab eadem parte constituuntur, hi ita designentur, ut detur inter ipsos locus praeventioni.
§ 3. Advocati autem plures simul constitui possunt.
§ 2. Якби, однак, та сама сторона з виправданої причини установила кількох уповноважених, то вони повинні бути так визначені, щоб між ними мало місце випередження.
§ 3. Зате можна установити рівночасно кількох адвокатів.
§ 2. Ad iuris tamen exstinctionem impediendam iudex potest procuratorem admittere etiam non exhibito mandato, praestita, si res fert, idonea cautione; actus iudicis autem qualibet vi caret, si intra terminum peremptorium a iudice statuendum procurator mandatum non exhibet.
§ 2. Однак, щоб запобігти погашенню права, суддя може допустити уповноваженого навіть без пред’явлення доручення, після складення, в разі потреби, відповідного завіренняь однак, акт судді буде позбавлений будь-якої сили, якщо в вирішальному 9присікальному0 терміні, визначеному суддею, уповноважений не пред’явить доручення.
§ 2. Lata sententia definitiva ius et obligatio appellandi, ei mandans non renuit, procuratori manet.
§ 2. Після винесення остаточного вироку право й обов’язок апеляції, якщо довіритель не заперечує, належить до уповноваженого.
§ 2. Eodem modo puniri possunt procuratores et advocati, qui a competentibus tribunalibus causas in fraudem legis subtrahunt, ut ab aliis favorabilius definiantur.
§ 2. Так само можуть бути покарані уповноважені й адвокати, які, обходячи закон, забирають справи з компетентних трибуналів, щоб корисніше вирішували їх інші.
CAPUT IX — DE ACTIONIBUS ET DE EXCEPTIONIBUS;
ГЛАВА ІХ
ПОЗОВИ Й ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
§ 2. Actio poenalis praescriptione exstinguitur triennio, nisi agitur:
1° de delictis Sedi Apostolicae reservatis;
2° de actione ob delicta, de quibus in cann. 1450 et 1453, quae praescriptione exstinguitur quinquennio;
3° de delictis, quae non sunt iure communi punita, si iure particulari alius terminus praescriptionis statutus est.
§ 3. Praescriptio decurrit ex die, quo delictum patratum est, vel, si delictum est permanens vel habituale, ex die, quo cessavit.
§ 2. Карний позов погашується за давністю після трьох років, хіба що йдеться:
1° про злочини, застережені Апостольському Престолові;
2° про позов за злочини, про які мова в кан. 1450 і 1453, що погашуються за давністю після п’яти років;
3° про злочини, за які не карає загальне право, хіба що партикулярне право встановлює інший термін давності.
§ 3. Облік давності починається від дня, коли був скоєний злочин, або, якщо злочин є тривалим або сталим, – від дня, коли припинився.
§ 2. Idem valet servatie servandis, si poena per decretum extra iudicium irrogata est.
§ 2. Те саме має місце при дотриманні того, чого треба дотримуватись, якщо кара була накладена через позасудовий декрет.
1° non est hoc ipso exstincta actio contentiosa forte ex delicto orta ad damna reparanda;
2° si bonum publicum requirit, Hierarcha remediis opportunis administrativis non exclusa suspensione ab exercitio ministerii sacri vel amotione ab officio uti potest.
1° не погашується тим самим спірний позов, який евентуально виник із злочину, для відшкодування витрат;
2° якщо суспільне добро вимагає, Ієрарх може вжити відповідних адміністративних засобів, не виключаючи суспензи від священнослужіння або усунення з уряду.
§ 2. Reconventio reconventionis non admittitur.
§ 2. Не допускається взаємний позов проти взаємного позову.
§ 2. In similibus rerum adiunctis obtineri potest, ut exercitium iuris alicui inhibeatur.
§ 2. У подібних обставинах можна домогтися того, щоб комусь було заборонено виконування права.
§ 2. Sequestratio extendi potest etiam ad res debitoris, quae quolibet titulo apud alias personas reperiuntur, et ad debitoris credita.
§ 2. Секвестр можна також поширити на речі боржника, які з будь-якого приводу знаходяться в інших осіб, і на позики боржника.
§ 2. Facta a parte vel a promotore iustitiae petitione ad obtinendum hoc decretum iudex audita altera parte rem expeditissime definiat, numquam autem ultra decem dies; quibus inutiliter transactis aut petitione reiecta patet recursus ad auctoritatem, cui tribunal immediate subiectum est, dummodo ipsa ne sit iudex, vel, si quis mavult, ad iudicem appellationis, qui item rem expeditissime definiat.
§ 2. Після того, як сторона або промотор справедливості подали просьбу про одержання такого декрету, суддя, вислухавши другу сторону, повинен якнайшвидше розглянути справу, однак ніколи довше, ніж протягом десяти днів. Коли вони пройшли безкорисно або просьба була відкинена, надається можливість рекурсу до влади, якій трибунал безпосередньо підпорядкований, аби тільки вона сама не була суддею, або, якщо хтось воліє, то до апеляційного судді, який також має якнайшвидше вирішити справу.
CAPUT X — DE MODIS EVITANDI IUDICIA;
ГЛАВА Х — СПОСОБИ УНИКНЕННЯ СУДІВ
Art. I — DE TRANSACTIONE;
Арт. І — Угода
§ 2. Sed si quaestio fit de bonis temporalibus ecclesiasticis, transartio fieri potest, servatis tamen, si materia id postulat, sollemnibus iure statutis de alienatione bonorum ecclesiasticorum.
§ 2. Але якщо виникає питання про дочасне церковне майно, угода може відбутися, однак якщо вимагає цього предмет справи, з дотриманням формальностей, установлених правом про відчуження церковного майна.
Art. II — DE COMPROMISSO IN ARBITROS;
Арт. ІІ: Третейський суд
§ 2. Idem scripto convenire possunt, qui contractum inter se ineunt vel inierunt, quod attinet ad controversias ex eo contractu forte orituras.
§ 2. Так само письмово можуть домовитись ті, що укладають або уклали між собою угоду щодо спорів, які можливо виникнуть з угоди.
угода.
§ 2. In ipso compromisso, nisi nominatim designantur, debet saltem eorum numerus determinari et simul ratio statui, qua nominandi et substituendi sunt.
§ 2. Якщо в самому компромісі вони не призначаються поіменно, то принаймні повинна окреслюватись їх кількість і одночасно встановлений спосіб, як їх іменувати і заступати.
1° servatae non sunt normae statutae ad validitatem contractuum, qui ordinariam administrationem excedunt;
2° scripto non est factum;
3° procurator sine mandato speciali in arbitros compromisit aut violata sunt praescripta cann. 1169 vel 1170;
4° controversia non est vel orta vel ex certo contractu oritura ad normam can. 1168, § 2.
1° не було дотримано приписів, установлених для правосильності договорів, які виходять поза звичайне управління;
2° не був виконаний письмово;
3° уповноважений без спеціяльного доручення домовився з третейськими суддями або порушені були приписи канн. 1169 або 1170;
4° спір або не виник або не виникає на підставі певного договору, згідно з приписом кан. 1168, § 2.
1° minores;
2° poena excommunicationis, etiam minoris, suspensionis vel depositionis puniti;
3° sodales instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum sine licentia Superioris.
1° неповнолітні;
2° покарані карою екскомуніки, навіть малої, суспензи або позбавлення сану;
3° члени чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих без дозволу Настоятеля.
§ 2. Eadem norma servanda est, si qua pars aliusve neglegit arbitrum designare, dummodo tamen pars, quae tribunal adiit, viginti saltem ante dies suos arbitros, si forte debuit, designaverit.
§ 2. Того самого припису слід дотримуватись, якщо якась сторона або хтось інший занедбає призначити третейського суддю, аби тільки, однак, сторона, яка звернулася до трибуналу, принаймні на двадцять днів раніше призначила своїх третейських суддів, якщо повинна була це зробити.
§ 2. Nisi partes aliud statuerunt, arbitri rationem procedendi libere seligunt; haec autem simplex sit et termini sint breves aequitate servata et ratione habita legis processualis.
§ 3. Arbitri quavis potestate coercitiva carent; necessitate exigente adire debent tribunal competens ad causam cognoscendam.
§ 2. Якщо сторони не постановили чогось іншого, то третейські судді вільно вибирають спосіб розглядуь він повинен бути простим і терміни короткі з дотриманням справедливості і врахуванням процесуального закону.
§ 3. Третейські судді не мають ніякої примусової владиь коли вимагає необхідність, повинні звертатись до трибуналу, компетентного для розгляду справи.
§ 2. Si vero quaestio praeiudicialis oritur, de qua compromitti in arbitros non potest, arbitri debent suspendere processum, donec de illa quaestione partes a iudice obtinuerint et arbitris notificaverint sententiam, quae transiit in rem iudicatam, vel, si quaestio est de statu personarum, sententiam, quae exsecutioni mandari potest.
§ 2. Якщо виникає перед судом питання, в якому третейські судді не можуть дійти до компромісу, то вони повинні призупинити процес, поки сторони в цьому питанні не отримають від судді і не доведуть до відома третейських суддів вирок, який переходить на осуджену річ, або, якщо питання стосується стану осіб, вирок, який може бути доручений виконанню.
§ 2. Si res patitur, sententia arbitralis ab ipsis arbitris redigatur ad modum sententiae iudicialis et a singulis arbitris subscribatur; ad eiusdem autem validitatem requiritur et sufficit, ut maior eorum numerus eidem subscribat.
§ 2. Якщо справа дозволяє, третейський вирок має бути сформульований самими третейськими суддями на зразок судового вироку і підписаний третейськими суддями кожним зокремаь але для його правосильності вимагається і вистачає, щоб його підписала більшість.
§ 2. Suadetur, ut arbitri gratuitam operam praestent, secus de remuneratione in ipso compromisso provideatur.
§ 2. Рекомендується, щоб третейські судді виконували роботу безплатно, в противному разі слід у самому компромісі подбати про винагороду.
§ 2. Si Vicarius iudicialis hoc decretum ferre recusat, pars, cuius interest, recurrere potest ad tribunal appellationis, a quo quaestio expeditissime definienda est; si vero Vicarius iudicialis continuum mensem silet, eadem pars instare potest, ut ipse munere suo fungatur; si vero nihilominus silet, elapsis quinque diebus pars potest recursum ad tribunal appellationis interponere, quod item quaestionem expeditissime definiat.
§ 3. Si certo constat sententiam arbitralem nullitate affectam esse ob neglecta praescripta ad validitatem compromissi statuta, Vicarius iudicialis nullitatem declaret ac partibus quam primum notificet omni recursu adversus hanc declarationem remoto.
§ 4. Sententia arbitralis transit in rem iudicatam statim ac decretum confirmationis latum est firmo can. 1182.
§ 2. Якщо судовий Вікарій відмовляється видати такий декрет, зацікавлена сторона може відкликатись до апеляційного трибуналу, який повинен якнайшвидше вирішити питанняь якщо ж судовий Вікарій мовчить цілий місяць, ця сторона може наполягати на тому, щоб він сам виконав своє завданняь якщо ж тим не менш він мовчить, сторона після п’яти днів може подати рекурс до апеляційного трибуналу, який також має якнайшвидше вирішити питання.
§ 3. Якщо напевно відомо, що третейський вирок страждає недійсністю через знехтування приписів, встановлених для правосильності компромісу, судовий Вікарій повинен визнати його недійсність і якнайскоріше повідомити сторони, без будь-якого рекурсу проти цього рішення.
§ 4. Третейський вирок переходить негайно на осуджену річ, і декрет затвердження видається, із збереженням кан. 1182.
§ 2. Sententia arbitralis, a qua appellatio admittitur, transit in rem iudicatam ad normam can. 1322.
§ 2. Третейський вирок, проти якого допускається апеляція, переходить на осуджену річ згідно з приписом кан. 1322.
§ 2. Sententiam arbitralem exsecutioni mandare debet per se vel per alium Episcopus eparchialis eparchiae, ubi lata est, nisi partes alium exsecutorem designaverunt.
§ 2. Третейський вирок повинен доручити до виконання сам особисто або через когось іншого єпархіяльний Єпископ єпархії, де він був винесений, хіба що сторони призначили іншого виконавця.
TITULUS XXV: DE IUDICIO CONTENTIOSO — ТИТУЛ ХХV: СПІРНИЙ ПРОЦЕС. – Can. 1185.-1356.
CAPUT I — DE IUDICIO CONTENTIOSO ORDINARIO;
ГЛАВА І — ЗВИЧАЙНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕС
Art. I — DE LIBELLO LITIS INTRODUCTORIO;
Арт. І: Позовна скарга
§ 2. In utroque tamen casu iudex notarium iubeat scripto actum redigere, qui coram actore legendus et ab eo approbandus est quique locum tenet libelli litis introductorii ab actore scripti ad omnes iuris effectus.
§ 2. В обох, однак, випадках суддя повинен наказати нотареві відредагувати акт в письмовій формі, який має бути прочитаний позивачу і ним підтвердженийь він щодо всіх правових наслідків замінює позовну скаргу, написану позивачем.
1° exprimere, coram quo iudice causa introducatur, quid petatur et a quo petatur;
2° indicare, quo iure innitatur actor et generatim saltem quibus factis et probationibus ad evincenda ea, quae asseruntur;
3° subscribi ab actore vel eius procuratore appositis die, mense et anno necnon loco, ubi actor vel eius procurator habitant aut residere se dixerunt actorum recipiendorum gratia;
4° indicare domicilium vel quasi-domicilium partis conventas.
1° виражати, до якого судді справа подається, чого вимагається і від кого;
2° вказувати, на яке право спирається позивач і принаймні загально на факти і докази для підтримання своїх домагань;
3° бути підписаною позивачем або його уповноваженим із зазначенням дня, місця і року, а також місця проживання позивача або його уповноваженого або місця перебування, поданого ними для одержання актів;
4° вказувати постійне або тимчасове місце проживання відповідача.
§ 2. Libellus litis introductorius reici potest tantum, si:
1° iudex vel tribunal incompetens est;
2° sine dubio constat actori deesse legitimam personam standi in iudicio;
3° non servatus est can. 1187, nn. 1 - 3;
4° certo patet ex ipso libello litis introductorio petitionem quolibet carere fundamento neque fieri posse, ut aliquod ex processu fundamentum appareat.
§ 3. Si libellus litis introductorius reiectus est ob vitia, quae emendari possunt, actor libellum emendatum potest eidem iudici denuo exhibere.
§ 4. Adversus libelli litis introductorii reiectionem integrum semper est parti intra tempus utile decem dierum recursum rationibus suffultum interponere ad tribunal appellationis vel, si libellus reiectus est a praeside, ad collegium; quaestio autem reiectionis expeditissime definienda est.
§ 2. Позовну скаргу можна відкинути тільки тоді, коли:
1° суддя або трибунал є некомпетентний;
2° безсумнівно відомо, що позивач не має законної підстави виступати в суді;
3° не дотримано приписів кан. 1187, чч. 1-3;
4° із самої позовної скарги ясно виникає, що домагання позбавлене будь-якої підстави і не може статися, щоб у ході процесу виявилась якась підстава.
§ 3. Якщо позовна скарга була відкинена через хиби, які можна виправити, позивач може заново подати тому самому судді виправлену скаргу.
§ 4. Проти відкинення позовної скарги сторона завжди має право подати протягом десяти корисних днів обjрунтований рекурс до апеляційного трибуналу або, якщо скарга була відкинена головою – до колегіїь питання про відкинення повинно бути вирішене якнайшвидше.
Art. II — DE CITATIONE ET DE INTIMATIONE VEL — NOTIFICATIONE ACTORUM IUDICIALIUM;
Арт. ІІ — Судовий виклик і оголошення або повідомлення про судові акти
§ 2. Si libellus litis introductorius pro admisso habetur ad normam can. 1189, decretum citationis in iudicium fieri debet intra viginti dies a facta instantia, de qua in eo canone, computandos.
§ 3. Si vero partes de facto coram iudice se sistunt ad causam agendam, non requiritur citatio, sed notarius indicet in actis partes iudicio affuisse.
§ 2. Якщо позовна скарга вважається прийнятою згідно з приписом кан. 1189, декрет виклику до суду повинен бути виданий протягом двадцяти днів від подачі просьби, про яку мова в цьому каноні.
§ 3. Якщо сторони фактично самі з’являться перед суддю для ведення справи, то немає потреби їх викликати, але нотар має відмітити в актах, що сторони були в суді.
§ 2. Citationi libellus litis introductorius adiungatur, nisi iudex gravi de causa censet libellum notificandum non esse parti, antequam haec deposuit in iudicio.
§ 3. Si actio instituitur adversus eum, qui non habet liberum exercitium suorum iurium vel liberam administrationem rerum, de quibus disceptatur, citatio intimanda est ei, per quem ille in iudicio stare debet ad normam iuris.
§ 2. До виклику слід додати позовну скаргу, хіба що суддя з поважної причини вважатиме, що сторону не слід ознайомлювати із скаргою, поки вона не дасть показань у суді.
§ 3. Якщо позов скерований проти того, хто не може вільно виконувати своїх прав або вільно управляти речами, про які ведеться спір, то виклик слід довести до відома того, через якого він повинен бути представлений в суді, згідно з приписом права.
§ 2. De facto intimationis vel notificationis et de eius modo constare debet in actis.
§ 3. Pars conventa, quae citationem recipere recusat vel quae impedit, ne citatio ad se perveniat, legitime citata habeatur.
§ 2. Факт оголошення або повідомлення і його спосіб слід відмітити в актах.
§ 3. Відповідач, який відмовляється прийняти виклик або заважає його врученню, вважається законно викликаним.
1° res desinit esse integra;
2° causa fit propria illius iudicis aut tribunalis ceteroquin competentis, coram quo actio instituta est;
3° in iudice delegato firma redditur potestas delegata ita, ut non amittatur resoluto iure delegantis;
4° interrumpitur praescriptio, nisi aliter cautum est;
5° litis instantiae initium fit et ideo statim locum habet principium secundum quod lite pendente nihil innovetur.
1° справа перестає бути безспірною;
2° справа починає належати тому судді або трибуналу, цілковито компетентному, якому позов був поданий;
3° делегована влада в делегованого судді зміцнюється так, що не припиняється з втратою влади делегуючого;
4° переривається дія давності, хіба що застережено щось інше;
5° спір починає вестися, і тому негайно вступає в дію засада: під час спору не слід вводити ніяких змін.
Art. III — DE LITIS CONTESTATIONE;
Арт. ІІІ — Зав’язка спору
§ 2. Partium petitiones responsionesque praeterquam in libello litis introductorio possunt vel in responsione ad citationem exprimi vel in declarationibus ore coram iudice factis; in causis autem difficilioribus partes convocandae sunt a iudice ad dubium vel dubia concordanda, quibus in sententia respondendum sit.
§ 3. Decretum iudicis partibus intimandum est; quae nisi iam consenserunt, possunt intra decem dies ad eundem iudicem recurrere, ut decretum mutetur; res autem expeditissime decreto eiusdem iudicis definienda est.
§ 2. Вимоги і відповіді сторін можуть бути вираженими не тільки в позовній скарзі, яка вводить спір, а й у відповіді на виклик або в усних заявах, зроблених перед суддеюь у важчих справах суддя повинен викликати сторони для погодження одного або кількох сумнівів, на які вирок має дати відповідь.
§ 3. Декрет судді повинен бути доведений до відома сторінь якщо вони не виявили раніше згоди, можуть протягом десяти днів звернутись до того самого судді, щоб декрет був змінений, а справа повинна бути вирішена декретом того ж судді якнайскоріше.
Art. IV — DE LITIS INSTANTIAE SUSPENSIONE, PEREMPTIONE ET RENUNTIATIONE;
Арт. ІV: Припинення, заморення і зречення інстанції спору
1° causa nondum conclusa litis instantia suspenditur, donec heres defuncti aut successor aut is, cuius interest, litis instantiam resumpserit;
2° causa conclusa iudex procedere debet ad ulteriora citato procuratore, si adest, secus defuncti herede vel successore.
1° ще до закриття розгляду справи інстанція спору припиняється, поки спадкоємець померлого або наступник або той, хто зацікавлений, не відновить спору;
2° після закриття розгляду справи суддя повинен далі вести справу, викликаючи уповноваженого, якщо такий є, а якщо ні, то спадкоємця померлого або наступника.
§ 2. Alium autem tutorem vel curatorem iudex quam primum constituat; procuratorem vero ad litem vel advocatum constituere potest, si pars neglexit intra brevem terminum ab ipso iudice statutum.
§ 2. Суддя повинен якнайшвидше установити іншого опікуна або піклувальникаь а уповноваженого для спору або адвоката може установити, якщо занедбала це зробити сторона в короткому терміні, визначеному цим же суддею.
§ 2. Tutores et administratores personarum iuridicarum, ut renuntiare possint litis instantiae, egent consilio vel consensu eorum, quorum concursus requiritur ad ponendos actus, qui ordinariae administrationis fines excedunt.
§ 3. Renuntiatio ut valeat, peragenda est scripto eademque a parte vel ab eius procuratore speciali tamen mandato munito debet subscribi, cum altera parte communicari, ab eaque acceptari vel non impugnari et ab iudice admitti.
§ 2. Опікуни й управителі юридичних осіб, щоб могли зректися інстанції спору, потребують або поради або згоди тих, чия участь вимагається для здійснення актів, які виходять за межі звичайного управління.
§ 3. Щоб зречення було правосильним, повинно бути здійснене письмово і підписане стороною або її уповноваженим, наділеним спеціяльним дорученням, доведене до відома другої сторони, нею схвалене або принаймні не заперечуване і прийняте суддею.
Art. V — DE PROBATIONIBUS;
Арт. V — Докази
§ 2. Non indigent probatione:
1° quae ab ipso iure praesumuntur;
2° facta ab uno ex contendentibus asserta et ab altero admissa, nisi iure vel a iudice probatio nihilominus exigitur.
§ 2. Не вимагають доказу:
1° ті справи, які припускає сам закон;
2° факти, стверджені одним з тих, що судяться, і прийняті другим, хіба що незважаючи на це доказу вимагає право або суддя.
§ 2. Si pars instat, ut probatio a iudice reiecta admittatur, ipse iudex rem expeditissime definiat.
§ 2. Якщо сторона наполягає, щоб допустити доказ, відкинений суддею, то сам суддя повинен цю справу якнайшвидше вирішити.
1° De partium declarationibus — 1° Заяви сторін
§ 2. Si vero respondere recusavit, iudicis est aestimare, quid ad factorum probationem exinde erui possit.
§ 2. Якби вона відмовлялась відповідати, до судді належить оцінити, який з цього можна зробити висновок для доказування фактів.
§ 2. In causis autem, quae ad bonum publicum spectant, confessio iudicialis et ceterae declarationes partium vim probandi habere possunt a iudice aestimandam una cum ceteris causae adiunctis, sed vis plenae probationis eis tribui non potest, nisi alia accedunt elementa, quae eas omnino corroborant.
§ 2. У справах, які стосуються публічного добра, судове визнання та інші заяви сторін, можуть мати доказову силу, яку повинен оцінити суддя, беручи до уваги інші обставини справи, але не може надати їм сили повного доказу, хіба що приєднуються інші елементи, які їх остаточно зміцнюють.
2° De probatione per documenta — 2° Доказ за допомогою документів
§ 2. Documenta publica civilia ea sunt, quae secundum ius civile talia censentur.
§ 3. Cetera documenta sunt privata.
§ 2. Публічні світські документи є ті, які, згідно з цивільним правом, вважаються такими.
§ 3. Інші документи є приватні.
§ 2. Si vero aliqua saltem documenti pars describi potest et in exemplari exhiberi sine memoratis incommodis, iudex decernere potest, ut eadem producatur.
§ 2. Якщо, однак, можна переписати принаймні якусь частину документа і представити його в копії без згаданих незручностей, суддя може наказати, щоб він був представлений.
3° De testibus et de testimoniis — 3° Свідки і свідчення
§ 2. Firmo can. 1231 ab obligatione respondendi eximuntur:
1° clerici, quod attinet ad ea, quae ipsis manifestata sunt ratione sacri ministerii; civitatum magistratus, medici, obstetrices, advocati, notarii aliique, qui secretum servare etiam ratione praestiti consilii tenentur, quod attinet ad negotia secreto obnoxia;
2° qui ex testificatione sua sibi aut coniugi aut proximis consanguineis vel affinibus infamiam, periculosas vegationes aliave mala gravia obventura timent.
§ 2. Із збереженням кан. 1231, від обов’язку давати відповіді звільняються:
1° священнослужителі стосовно того, що їм довірено з уваги на виконування священнослужінняь цивільні службовці, лікарі, акушерки, адвокати, нотарі та інші, які повинні зберігати таємницю також з уваги на подачу поради у справах, які підлягають таємниці;
2° ті, хто із свого свідчення бояться для себе, або для супруга, або для близьких родичівь або свояків неслави, небезпечних переслідувань та іншого поважного лиха.
a) Qui testes esse possunt — а) Хто може бути свідком
§ 2. Incapaces ad testimonium ferendum habentur:
1° qui partes sunt in causa aut partium nomine in iudicio consistunt, iudex eiusve assistentes, advocatus aliique, qui partibus in eadem causa assistunt vel astiterunt;
2° sacerdotes, quod attinet ad ea omnia, quae ipsis ex confessione sacramentali innotuerunt, etsi paenitens eorum manifestationem petiit; immo audita a quovis et quoquo modo occasione confessionis sacramentalis ne ut indicium quidem veritatis recipi possunt.
§ 2. Нездатними для подачі свідчень вважаються:
1° ті, що є сторонами в справі або виступають у суді від імені сторін, суддя і його асистенти, адвокат, а також інші, які помагають або помагали сторонам у цій справі;
2° священики стосовно того всього, що дізналися із святої сповіді, хоч би каяннник просив про виявлення цьогоь мало того, почуте ким-небудь і якимсь чином з нагоди сповіді не може бути прийняте в суді навіть як слід правди.
b) De inducendis et excludendis testibus — б) Впровадження і виключення свідків
§ 2. Exhibeantur intra terminum a iudice praestitutum articuli argumentorum, super quibus petitur testium interrogatio; alioquin petitio censeatur deserta.
§ 2. У терміні, визначеному суддею, слід представити перелік питань, щодо яких вимагається допитати свідківь інакше слід вважати просьбу за відхилену.
c) De interrogatione testium — в) Допит свідків
§ 2. Episcopi et ii, qui suae civitatis iure simili favore gaudent, audiantur in loco ab ipsis selecto.
§ 3. Iudex decernat, ubi audiendi sint ii, quibus propter distantiam, morbum aliudve impedimentum impossibile vel difficile est sedem tribunalis adire, firmis cann. 1071 et 1128.
§ 2. Єпископи і ті, що на підставі права власного краю користуються подібними пільгами, повинні бути допитані в місці, ними обраному.
§ 3. Суддя має вирішити, де слід допитати тих, яким через віддаль, хворобу чи іншу перешкоду неможливо або важко прибути до осідку трибуналу, із збереженням канн. 1071 і 1128.
§ 2. Si testes inter se aut cum parte in re gravi dissentiunt, iudex discrepantes inter se conferre potest remotis, quatenus fieri potest, dissidiis et scandalo.
§ 2. Якщо свідки розходяться між собою або зі стороною в поважній речі, суддя може зібрати разом тих, що різняться між собою, не допускаючи, по змозі, до сварки і згіршення.
§ 2. Iudex testi deferat iusiurandum secundum can. 1213; si vero testis renuit illud emittere, iniuratus audiatur.
§ 2. Суддя повинен наказати свідкові скласти присягу відповідно до припису кан. 1213ь якщо свідок відмовляється її скласти, слід його допитати без присяги.
§ 2. Si vero ea, quae testificanda sunt, ita a memoria sunt remota, ut, nisi antea recoluntur, certo affirmari non possint, potest iudex nonnulla testem praemonere, si id sine periculo fieri posse censet.
§ 2. Якщо, однак, те, що має становити предмет свідчень, так забулося, що не може бути напевно стверджене без попереднього пригадування, суддя може щось пригадати свідкові, якщо є переконаний, що це може статися без небезпеки.
§ 2. Admitti potest usus inventorum technicorum, quibus voces reproducuntur, dummodo deinde responsiones scripto consignentur et subscribantur, si fieri potest, ab iis, qui responsiones dederunt.
§ 2. Допускається також користування технічними засобами, які відтворюють голоси, якщо тільки пізніше відповіді будуть записані і підписані, наскільки це можливо, тими, що давали відповіді.
§ 2. Denique actui subscribere debent testis, iudex et notarius.
§ 2. Акти повинні вкінці підписати свідок, суддя і нотар.
d) De testimoniorum fide — г) Достовірність свідчень
2° utrum de scientia propria, praesertim de visu et auditu proprio testificetur, an de sua opinione, de fama aut de auditu ab aliis;
3° utrum testis constans sit et firmiter sibi cohaereat an varius, incertus vel vacillans;
4° utrum testimonii contestes habeat aliisve probationis elementis confirmetur necne.
1° який є стан особи і яка її чесність;
2° чи свідчення є дане на підставі власного знання, особливо з особисто побаченого і почутого, чи є думкою свідка, полягає на чутках або на почутому від інших;
3° чи свідок є стійкий і міцно стоїть на своєму чи мінливий, невпевнений або хиткий;
4° чи має співсвідків і чи може або не може підтвердити свої свідчення іншими доказовими елементами.
4° De peritis — 4° Експерти
§ 2. Perito remittenda sunt acta causae aliaque documenta et subsidia, quibus egere potest ad suum munus exsequendum.
§ 3. Iudex ipso perito audito tempus determinet, intra quod examen perficiendum est et relatio danda.
§ 2. Експертові треба переслати акти справи та інші документи і допоміжні матеріяли, які він потребуватиме для виконання свого завдання.
§ 3. Суддя після вислухання думки самого експерта повинен визначити час, протягом якого треба виконати дослідження і подати звіт.
§ 2. Periti debent indicare perspicue, quibus documentis vel aliis idoneis modis certiores facti sint de personarum vel rerum vel locorum identitate, qua via et ratione processerint in explendo munere sibi demandato et quibus prae aliis argumentis suae conclusiones nitantur.
§ 3. Peritus vocari potest a iudice, ut explicationes, quae ulterius necessariae videntur, suppeditet.
§ 2. Експерти повинні ясно вказати, на підставі яких документів або інших відповідних способів впевнилися щодо ідентичності осіб, речей або місця, яким методом і яким чином діяли у виконуванні дорученого їм завдання і передусім на яких аргументах jрунтують свої висновки.
§ 3. Експерт може бути викликаний суддею, щоб дав дальші пояснення, які видаються необхідними.
§ 2. Cum reddit rationes decidendi, exprimere debet, quibus argumentis motus peritorum conclusiones aut admiserit aut reiecerit.
§ 2. Коли він подає обгрунтування свого рішення, повинен зазначити, які аргументи спонукали його до прийняття або відкинення висновків експертів.
§ 2. Periti privati, si iudex admittit, possunt acta causae, quatenus opus est, inspicere, exsecutioni peritiae interesse, semper autem possunt suam relationem exhibere.
§ 2. Приватні експерти, якщо їх суддя допустить, можуть, у разі потреби, переглянути акти справи, бути присутніми при виконуванні експертизи, завжди, однак, можуть представити свій звіт.
5° De accessu et de recognitione iudiciali — 5° Відвідання місця і судовий огляд
Can. 1263 – Si ad definitionem causae iudex opportunum duxit ad aliquem locum accedere vel aliquam rem inspicere, decreto id praestituat, quo ea, quae in accessu vel in recognitione iudiciali praestanda sunt, auditis partibus summatim describat.
6° De praesumptionibus — 6° Припущення
Art. VI — DE CAUSIS INCIDENTIBUS;
Арт. VІ: Вставні справи
§ 2. Cum vero indicat quaestionem incidentem non esse solvendam ante sententiam definitivam, decernat, ut eiusdem ratio habeatur, cum causa principalis definietur.
§ 2. Якщо він вважає, що вставне питання не мусить бути вирішене до остаточного вироку, то повинен вирішити, чи треба взяти його до уваги, коли буде вирішуватись головна справа.
§ 2. Si vero solvi debet per decretum, tribunal potest rem committere auditori vel praesidi.
§ 2. Якщо ж повинно бути вирішене декретом, трибунал може доручити справу авдиторові або голові.
1° De partibus non comparentibus — 1° Неявка сторін
§ 2. Antequam hoc decretum fertur, debet etiam per novam citationem, si opus est, constare citationem legitime factam ad partem conventam tempore utili pervenisse.
§ 2. Поки буде виданий такий декрет, слід також підтвердити, в разі потреби, навіть через новий виклик законність виклику і те, що він дійшов до відповідача в корисному часі.
§ 2. Etsi pars conventa non comparuit aut responsum non dedit ante causae definitionem, impugnationibus uti potest adversus sententiam; si vero probat se legitimo impedimento fuisse detentam, quod sine sua culpa antea demonstrare non potuit, querela nullitatis uti potest.
§ 2. Якщо відповідач не з’явиться або не дасть відповіді перед вирішенням справи, може скористатись правовими засобами проти вирокуь якщо доведе, що затримала його законна перешкода, на яку без власної вини не міг перед тим вказати, може подати скаргу про недійсність вироку.
1° iudex eum citet iterum;
2° si actor novae citationi non paruit, praesumitur litis instantiae renuntiavisse;
3° si vero postea in processu intervenire vult, servetur can. 1273.
1° суддя повинен викликати його вдруге;
2° якщо позивач не з’явиться на новий виклик, вважається, що він зрікся інстанції процесу;
3° якби потім хотів узяти участь у процесі, слід дотримуватись кан. 1273.
§ 2. Si et actor et pars conventa fuerunt absentes a iudicio, uterque per se ipse respondet, ut integrae expensae iudiciales solvantur.
§ 2. Якщо і позивач і відповідач були відсутніми в суді, то обидва відповідають, кожний за себе, за повне оплачення судових витрат.
2° De interventu tertii in causa — 2° Участь третьої особи в справі
§ 2. Sed ut admittatur, debet ante conclusionem in causa libellum iudici exhibere, in quo breviter suum ius interveniendi demonstret.
§ 3. Qui intervenit in causa, admittendus est in eo statu iudicii, in quo causa reperitur, assignato eidem brevi ac peremptorio termino ad probationes suas exhibendas, si causa ad periodum probatoriam pervenit.
§ 2. Однак, для того, щоб він міг бути допущеним, повинен до закриття розгляду справи, пред’явити судді позовну скаргу, в якій коротко має об грунтувати своє право на участь у справі.
§ 3. Хто бере участь у справі, повинен бути допущеним у тій стадії справи, в якій вона знаходиться, з визначеним коротким виріщальним 9присікальним0 терміном для представлення своїх доказів, якщо справа дійшла до доказової стадії.
3° De attentatis lite pendente — 3° Атентати під час суду
Art. VII — DE ACTORUM PUBLICATIONE, DE CONCLUSIONE — IN CAUSA ET DE CAUSAE DISCUSSIONE;
Арт. VІІ: Оголошення актів, закриття розгляду в справі, обговорення справи
§ 2. Ad probationes complendas partes possunt alias iudici proponere; quibus, si iudex necessarium duxit, acquisitis iterum est locus decreto, de quo in § 1.
§ 2. З метою доповнення доказів сторони можуть подати судді інші доказиь після їх зібрання, якщо суддя вважатиме це за необхідне, знову може мати місце декрет, про який мова в § 1.
§ 2. Haec conclusio habetur, quoties aut partes declaraverunt se nihil aliud adducendum habere aut utile proponendis probationibus tempus a iudice praestitutum elapsum est aut iudex declaravit se causam satis instructam habere.
§ 3. De peracta conclusione in causa, quocumque modo ea accidit, iudex decretum ferat.
§ 2. Це закриття відбувається, кожний раз коли або сторони заявляють, що не мають нічого більше для додання або коли минув корисний час, призначений суддею для представлення доказів, або якщо суддя вирішить, що вважає справу достатньо з’ясованою.
§ 3. Про закриття у справі, проведене будь-яким способом, суддя повинен видати декрет.
1° in causis, in quibus agitur de solo bono privato partium, si omnes partes consentiunt;
2° in ceteris causis, auditis partibus et dummodo gravis exstet ratio itemque quodlibet fraudis vel subornationis periculum removeatur;
3° in omnibus causis, quoties veri simile est, nisi probatio nova admittitur, sententiam iniustam futuram esse propter rationes, de quibus in can. 1326, § 2, nn. 1 - 3.
§ 2. Potest autem iudex iubere vel admittere, ut exhibeatur documentum, quod forte antea sine culpa eius, cuius interest, exhiberi non potuit.
§ 3. Novae probationes publicentur servato can. 1281, § 1.
1° у справах, в яких йдеться лише про приватне добро сторін, якщо всі сторони висловлюють згоду;
2° в інших справах після вислухання сторін і якщо існує поважна причина і буде усунена будь-яка небезпека підступу або прихованого підбурювання;
3° у всіх справах, скільки разів існує імовірність, що без допущення нового доказу буде виданий несправедливий вирок через причини, про які мова в кан. 1326, § 2, чч. 1-3.
§ 2. Зате суддя може наказати або допустити представлення документа, який перед тим, можливо, без вини зацікавленої особи не міг бути представлений.
§ 3. Нові докази слід опублікувати з дотриманням припису кан. 1281, § 1.
§ 2. Si defensiones cum praecipuis documentis typis imprimuntur, praevia iudicis licentia requiritur salva secreti obligatione, si qua est.
§ 3. Circa extensionem defensionum, numerum exemplarium aliaque huiusmodi adiuncta serventur statuta tribunalis.
§ 2. Якщо захисти разом з найважливіщими документами мають бути видані друком, то вимагається попередній дозвіл судді з дотриманням обов’язку таємниці, якщо якась існує.
§ 3. Щодо обсягу матеріялів захисту, кількості примірників та подібного роду подробиць, слід дотримуватись статутів трибуналу.
§ 2. Hoc ius partibus semel tantum est, nisi iudici gravi de causa iterum videtur esse concedendum; tunc autem concessio uni parti facta alteri quoque data censeatur.
§ 3. Promotor iustitiae et defensor vinculi ius habent iterum replicandi partium responsionibus.
§ 2. Це право належить сторонам лише один раз, хіба що суддя з поважної причини визнає, що його треба надати вдругеь тоді дозвіл, даний одній стороні, слід вважати даним також другій.
§ 3. Промотор справедливості і захисник вузла мають право на повторну репліку на відповіді сторін.
§ 2. Si causae discussio scripto facta est, iudex potest statuere, ut moderata disputatio fiat ore pro tribunali sedente ad quaestiones nonnullas illustrandas.
§ 2. Якщо обговорення справи було проведене письмово, то суддя може постановити, щоб відбулося помірне усне обговорення на засіданні трибуналу для з’ясування деяких питань.
Art. VIII — DE IUDICIS PRONUNTIATIONIBUS;
Арт. VІІІ Постанови судді
§ 2. Hanc certitudinem iudex haurire debet ex actis et probatis.
§ 3. Probationes autem aestimare iudex debet ex sua conscientia firmis praescriptis legis de quarundam probationum efficacia.
§ 4. Iudex, qui eam certitudinem adipisci non potuit, pronuntiet non constare de iure actoris et partem conventam absolutam dimittat, nisi agitur de causa favore iuris fruente, quo in casu pro eadem pronuntiandum est.
§ 2. Цю впевненість суддя повинен черпати з актів і доказів.
§ 3. Докази суддя має оцінювати у своєму сумлінні з дотриманням приписів закону про дієвість деяких доказів.
§ 4. Суддя, який не може осягнути такої впевненості, повинен постановити, що права позивача не доведено, а відповідача звільнити, хіба що йдеться про справу, яка користується пільгою права. У цьому випадку слід винести вирок на її користь.
§ 2. Assignato conventui die singuli iudices scripto, sed reticito nomine afferant conclusiones suas in merito causae et rationes tam in iure quam in facto, quibus ad conclusionem suam venerunt; quae conclusiones cum notula de earum authenticitate ab omnibus iudicibus subscripta actis causae adiungantur secreto servandae firma § 4.
§ 3. Prolatis ex ordine singulorum iudicum conclusionibus secundum praecedentiam, ita tamen, ut semper a causae ponente initium fiat, habeatur discussio sub tribunalis praesidis ductu, praesertim ut constabiliatur, quid statuendum sit in parte dispositiva sententiae.
§ 4. In discussione autem unicuique licet a pristina sua conclusione recedere; iudex vero, qui ad decisionem aliorum accedere noluit, exigere potest, ut, si fit appellatio, conclusiones omnium iudicum reticitis nominibus ad tribunal superius mittantur.
§ 5. Si vero indices in prima discussione ad sententiam devenire aut nolunt aut non possunt, differri potest decisio ad novum conventum non tamen ultra hebdomadam, nisi ad normam can. 1283 complenda est causae instructio.
§ 2. У призначений на зібрання день судді кожний зокрема, мають принести з собою без позначення імен, свої письмові висновки щодо суті справи й обгрунтування як правові, так і фактичні, на підставі яких дійшли до своїх висновківь ці висновки додаються до актів справи з зазначенням їх автентичності, з підписами всіх суддів і збереженням таємниці, дотримуючись § 4.
§ 3. Після представлення по черзі висновків кожного судді відповідно до першості, однак так, щоб завжди починав доповідач справи, має відбутися обговорення під керівництвом голови трибуналу, передусім для того, щоб установити, що треба постановити у виріщальній частині вироку.
§ 4. В обговоренні кожному судді дозволяється відступити від попереднього висновку. Однак суддя, який не захоче приєднатись до рішення інших, може вимагати, щоб у разі апеляції висновки всіх суддів без зазначення імен були відправлені до вищого трибуналу.
§ 5. Якби судді в першому обговоренні не хотіли або не могли установити вироку, рішення може бути відкладене до нового зібрання, однак, не довще, ніж на тиждень, хіба що згідно з приписом кан. 1283, треба було б доповнити інструкцію справи.
§ 2. In tribunali collegiali sententia redigenda est desumendo motiva ex eis, quae singuli iudices in discussione attulerunt, nisi a maiore numero iudicum definita sunt motiva praeferenda; sententia deinde singulorum iudicum approbationi subicienda est.
§ 3. Sententia edenda est non ultra mensem computandum a die, quo causa definita est, nisi in tribunali collegiali iudices gravi ex ratione longius tempus praestituerunt.
§ 2. У колегіяльному трибуналі вирок слід скласти, беручи обгрунтування з того, що окремі судді представили в обговоренні, хіба що більшістю суддів були визначені обгрунтування, яким слід надати перевагуь потім вирок має бути представлений кожному з суддів для затвердження.
§ 3. Вирок повинен бути винесений не пізніше, ніж протягом місяця від дня, коли справа була вирішена, хіба що в колегіяльному трибуналі судді з поважної причини призначили довший час.
1° definire controversiam coram tribunali agitatam data singulis dubiis congrua responsione;
2° definire, quae sint partium obligationes ex iudicio ortae et quomodo implendae sint;
3° exponere rationes seu motiva tam in iure quam in facto, quibus pars dispositiva sententiae innititur;
4° statuere de expensis iudicialibus.
1° вирішити спір, який було розглянуто перед трибуналом, даючи належну відповідь на окремі сумніви;
2° визначити обов’язки сторін, які випливають з процесу і яким чином слід їх виконувати;
3° викласти рації, тобто обгрунтування як правові, так і фактичні, на які спирається постановляюча частина вироку;
4° встановити процесуальні витрати.
§ 2. Referre postea debet breviter facti speciem cum partium conclusionibus et formula dubiorum.
§ 3. Haec subsequatur pars dispositiva sententiae praemissis rationibus, quibus innititur.
§ 4. Claudatur cum indicatione loci et diei, in quibus lata est, et cum subscriptione iudicis vel, si de tribunali collegiali agitur, omnium iudicum et notarii.
§ 2. Далі слід подати короткий опис факту з висновками сторін і сформульованими сумнівами.
§ 3. Потім слідує виріщальна частина вироку, попереджена викладом мотивів, на які вона спирається.
§ 4. Закінчується вона вказанням дня і місця, коли був виданий вирок, з підписом судді або, якщо йдеться про колегіяльний трибунал, – всіх суддів і нотаря.
§ 2. Si qua pars refragatur, quaestio incidens decreto definiatur.
§ 2. Якщо якась сторона заперечує, вставна справа повинна бути вирішена декретом.
Art. IX — DE IMPUGNATIONE SENTENTIAE;
Арт. ІХ: Оскарження вироку
1° De querela nullitatis contra sententiam — 1° Скарга про недійсність вироку
1° lata est a iudice absolute incompetenti;
2° lata est ab eo, qui caret potestate iudicandi in tribunali, in quo causa definita est;
3° iudex vi vel metu gravi coactus sententiam tulit;
4° iudicium factum est sine petitione iudiciali, de qua in can. 1104, § 2, vel non institutum est adversus aliquam partem conventam;
5° lata est inter partes, quarum altera saltem non habet personam standi in iudicio;
6° quis nomine alterius egit sine legitimo mandato;
7° ius defensionis alterutri parti denegatum est;
8° controversia ne ex parte quidem definita est.
§ 2. His in casibus querela nullitatis proponi potest per modum exceptionis in perpetuum, per modum vero actionis coram iudice, qui sententiam tulit, intra decem annos ab intimatione sententiae computandos.
1° був винесений суддею, абсолютно некомпетентним;
2° винесений тим, хто не має влади судити в трибуналі, в якому справа вирішувалась;
3° суддя виніс вирок під впливом насильства або тяжкого страху;
4° процес відбувся без судової скарги, про яку мова в кан. 1104, § 2, або не був проведений проти якогось відповідача;
5° був винесений для сторін, з яких принаймні одна не мала права виступати в суді;
6° хтось діяв від імені другого без законного доручення;
7° одній з сторін відмовлено в праві на захист;
8° спір навіть частково не був вирішений.
§ 2. У цих випадках скарга про недійсність може бути подана у формі застереження завжди, зате у формі скарги перед суддею, який виніс вирок, протягом десяти років від дня оголошення вироку.
1° lata est a non legitimo numero iudicum contra praescriptum can. 1084;
2° motiva seu rationes decidendi non continet;
3° subscriptionibus caret iure praescriptis;
4° non refert indicationem loci, anni, mensis et diei, in quibus lata est;
5° actu indiciali nullo innititur, cuius nullitas non est ad normam can. 1302 sanata;
6° lata est contra partem legitime absentem secundum can. 1273, § 2.
§ 2. His in casibus querela nullitatis proponi potest intra tres menses ab intimatione sententiae computandos.
1° був винесений кількістю суддів, незгідною з законом, усупереч приписові кан. 1084;
2° не містить у собі мотивів, тобто підстав рішення;
3° не має приписаних правом підписів;
4° не подає місця, року, місяця і дня, коли був винесений;
5° спирається на недійсний судовий акт, недійсність якого не була оздоровлена згідно з приписом кан. 1302;
6° був винесений проти сторони законно відсутньої, відповідно до припису кан. 1273, § 2;
§ 2. У цих випадках скарга про недійсність може бути подана протягом трьох місяців від оголошення вироку.
§ 2. Ipse iudex potest ex officio sententiam nullam a se latam retractare vel emendare intra terminos ad agendum in cann. 1303, § 2 et 1304, § 2 statutos, nisi interea appellatio una cum querela nullitatis interposita est.
§ 2. Сам суддя може з уряду відкликати або виправити винесений ним вирок у термінах, установлених для дії в канн. 1303, § 2 і 1304, § 2, хіба що тим часом була подана апеляція разом із скаргою про недійсність.
2° De appellatione — 2° Апеляція
1° a sententia ipsius Romani Pontificis vel Signaturae Apostolicae;
2° a sententia vitio nullitatis infecta, nisi cumulatur cum querela nullitatis ad normam can. 1306;
3° a sententia, quae in rem iudicatam transiit;
4° a iudicis decreto vel a sententia interlocutoria, quae non habent vim sententiae definitivae, nisi cumulatur cum appellatione a sententia definitiva;
5° a sententia vel a decreto in causa, de qua ius cavet rem expeditissime esse definiendam.
1° проти вироку Римського Архієрея або Апостольської Сигнатури;
2° проти вироку, позначеного вадою недійсності, хіба що апеляція поєднана із скаргою про недійсність згідно з кан. 1306;
3° проти вироку, який перейшов у стан осудженої речі;
4° проти декрету або тимчасового вироку, які не мають сили остаточного вироку, хіба що вона поєднана з апеляцією від остаточного вироку;
5° проти вироку або декрету в справі, стосовно якої право застерігає, що річ повинна бути якнайшвидше вирішена.
§ 2. Si ore fit, notarius eam scripto coram ipso appellante redigat.
§ 2. Якщо апеляція усна, то нотар повинен відредагувати її письмово в присутності самого апелюючого.
§ 2. Interea iudex, a quo sententia lata est, debet actorum exemplar fide facta a notario de eius authenticitate ad tribunal superius mittere; si acta scripta sunt lingua tribunali appellationis ignota, vertantur in aliam eidem tribunali cognitam cautelis adhibitis, ut de fideli versione constet.
§ 2. Тим часом суддя, який виніс вирок, повинен відправити до вищого трибуналу копію актів, завірену нотарем щодо її автентичностіь якщо акти, написані мовою, невідомою апеляційному трибуналові, слід їх перекласти на іншу, відому цьому трибуналові, з запевненням про достовірність перекладу.
§ 2. Si appellatio interposita est a defensore vinculi vel a promotore iustitiae, renuntiatio fieri potest, nisi aliter iure communi cavetur, a defensore vinculi vel a promotore iustitiae tribunalis appellationis.
§ 2. Якщо апеляцію подає захисник вузла або промотор справедливості, то відмова від апеляції може відбуватись з боку захисника вузла або промотора справедливості апеляційного трибуналу, хіба що загальне право застерігає щось інше.
§ 2. Si plures sunt partes conventae vel actores et ab uno vel contra unum tantum ex ipsis sententia impugnatur, impugnatio censetur ab omnibus et contra omnes facta, quoties res petita est individua aut obligatio omnes singillatim tenet.
§ 3. Si interponitur ab una parte super aliquo sententiae capite, pars adversa, etsi terminus appellationis est transactus, potest super aliis capitibus incidenter appellare intra terminum peremptorium quindecim dierum computandum a die, quo ipsi appellatio principalis notificata est.
§ 4. Nisi aliud constat, appellatio praesumitur facta contra omnia sententiae capita.
§ 2. Якщо є кілька відповідачів або позивачів, а вирок оскаржений тільки одним або проти одного з них, то вважається, що оскарження вироку здійснюється всіма і проти всіх, щоразу як річ, яка є предметом домагань, є неподільною або зобов’язання стосується всіх зокрема.
§ 3. Якщо апеляція була подана однією із сторін тільки щодо певної частини вироку, то противна сторона, хоч би минув термін апеляції, може вставно апелювати щодо інших частин протягом присікального терміну п’ятнадцяти днів від дня, коли була повідомлена про головну апеляцію.
§ 4. Якщо не стверджується щось інше, то вважається, що апеляція була подана проти всіх частин вироку.
§ 2. Novae autem probationes admittuntur tantum ad normam can. 1283.
§ 2. Нові докази допускаються тільки згідно з приписом кан. 1283.
Art. X — DE RE IUDICATA, DE RESTITUTIONE IN INTEGRUM ET DE OPPOSITIONE TERTII;
Арт. Х — Стан осудженої речі, поновлення у первісний стан і протиставлення третього
1° De re iudicata — 1° Стан осудженої речі
1° duplex intercessit inter easdem partes sententia conformis de eodem petito et ex eadem causa petendi;
2° appellatio a sententia non est intra tempus utile interposita;
3° in gradu appellationis litis instantia perempta est vel eidem renuntiatum est;
4° lata est sententia definitiva, a qua non datur appellatio.
1° було винесено два згідні вироки між тими самими сторонами щодо тої самої вимоги і з тої самої підстави домагання;
2° апеляція від вироку не була подана протягом корисного часу;
3° на апеляційному ступені спору сталося заморення інстанції або відмова від неї;
4° був винесений остаточний вирок, щодо якого немає апеляції.
§ 2. Res iudicata facit ius inter partes et dat actionem iudicati atque exceptionem rei iudicatae, quam iudex ex officio quoque declarare potest ad impediendam novam eiusdem causae introductionem.
§ 2. Осуджена річ створює право між сторонами і дає підставу до скарги осудженої речі і застереження осудженої речі, яку суддя може вирішити також з уряду, щоб перешкодити новому впровадженню тої самої справи.
§ 2. Provocatio ad superius tribunal, ut nova causae propositio obtineatur, exsecutionem sententiae non suspendit, nisi aliter iure communi cavetur aut tribunal appellationis ad normam can. 1337, § 3 suspensionem iubet.
§ 2. Звертання до вищого трибуналу, щоб отримати нове подання справи, не зупиняє виконання вироку, хіба що загальне право застерігає інакше або апеляційний трибунал, згідно з приписом кан. 1337, § 3, накаже припинення.
2° De restitutione in integrum — 2° Привернення в первісний стан
§ 2. De iniustitia autem manifesto constare non censetur, nisi:
1° sententia ita probationibus innititur, quae postea falsae deprehensae sunt, ut sine illis probationibus pars dispositiva sententiae non sustineatur;
2° postea detecta sunt documenta, quae facta nova et contrariam decisionem exigentia indubitanter probant;
3° sententia ex dolo partis lata est in damnum alterius;
4° legis non mere processualis praescriptum evidenter neglectum est;
5° sententia adversatur praecedenti decisioni, quae in rem iudicatam transiit.
§ 2. Не вважається, що відомо про очевидну несправедливість вироку, хіба що:
1° вирок грунтується на доказах, які пізніше виявились неправдивими, таким чином, що без тих доказів вирішальна частина вироку не може втриматись;
2° пізніше виявлено документи, що безсумнівно стверджують нові факти, які вимагають протилежного рішення;
3° вирок був винесений внаслідок підступу одної сторони на шкоду іншій;
4° в очевидний спосіб знехтувано припис закону, який стосується не самої лише процедури;
5° вирок суперечить попередньому рішенню, яке перейшло в стан осудженої речі.
§ 2. Restitutio in integrum propter motiva, de quibus in can. 1326, § 2, nn. 4 et 5, petenda est a tribunali appellationis intra tres menses ab intimatione sententiae computandos; si vero in casu, de quo in can. 1326, § 2, n. 5, notitia praecedentis decisionis serius habetur, terminus ab hac notitia decurrit.
§ 3. Termini, de quibus supra, non decurrunt, dum pars laesa minoris est aetatis.
§ 2. Про привернення в первісний стан із-за мотивів, про які мова в кан. 1326, § 2, чч. 4-5, треба просити апеляційний трибунал протягом трьох місяців від повідомлення про вирокь але якщо у випадку, про який мова в кан. 1326, § 2, ч. 5, відомість про попереднє рішення прийшла пізніше, то час спливає від цієї відомості.
§ 3. Терміни, про які мова вище, не біжать, як довго покривджена сторона є неповнолітньою.
§ 2. Si tamen ex probabilibus indiciis suspicio est petitionem factam esse ad moras exsecutioni nectendas, iudex decernere potest, ut sententia exsecutioni demandetur, assignata tamen restitutionem in integrum petenti idonea cautione ut, si restituitur in integrum, indemnis fiat.
§ 2. Якщо, однак, на підставі правдоподібних непрямих доказів існує підозра, що просьбу подано з метою спричинити затягування у виконуванні вироку, то суддя може наказати, щоб вирок був виконаний, однак після призначення прохачеві про поновлення в первісний стан відповідної грошової застави, щоб той не зазнав шкоди, якщо отримає привернення в первісний стан.
3° De oppositione tertii — 3° Протиставлення третього
§ 2. Si petitio admissa est et oppositor agit in gradu appellationis, tenetur legibus pro appellatione statutis; si coram tribunali, quod sententiam tulit, servandae sunt normae datae pro causis incidentibus iudicialiter definiendis.
§ 2. Якщо просьбу допущено і той, хто протиставляється, діє на апеляційному ступені, то він зобов’язаний дотримуватись законів, установлених для апеляціїь якщо перед трибуналом, який виніс вирок, то слід дотримуватись приписів, виданих для правового вирішення вставних справ.
§ 2. Laesio autem oriri debet ex ipsa sententia, quatenus aut ipsa est causa laesionis aut, si exsecutioni mandatur, oppositorem gravi praeiudicio est affectura.
§ 2. Порушення має випливати із самого вироку, наскільки або він сам є причиною порушення або, якщо передається до виконання, той, хто протиставляється, зазнає тяжкої шкоди.
Art. XI — DE GRATUITO PATROCINIO ET DE EXPENSIS IUDICIALIBUS;
Арт. ХІ: Безплатний захист і судові кошти
1° de expensis iudicialibus a partibus solvendis vel compensandis;
2° de procuratorum, advocatorum et interpretum remuneratione deque testium indemnitate;
3° de gratuito patrocinio vel expensarum deminutione concedendis;
4° de reparatione damnorum, quae debetur ab eo, qui non solum in iudicio succubuit, sed temere litigavit;
5° de pecuniae deposito vel cautione praestanda circa expensas solvendas et damna reparanda.
1° про засудження сторін на заплачення або повернення судових коштів;
2° про винагороду уповноважених, адвокатів і перекладачів, а також повернення коштів свідкам;
3° про надання безплатного захисту або зменшення коштів;
4° про відшкодування втрат, яке повинен заплатити той, хто не тільки програв у суді, але і легковажно затіяв спір;
5° про грошовий депозит або грошову заставу, яку треба внести у зв’язку з витратами, які треба покрити, і втратами для відшкодування.
Art. XII — DE EXSECUTIONE SENTENTIAE;
Арт. ХІІ — Виконання вироку
§ 2. Iudex, qui sententiam tulit, et, si appellatio interposita est, etiam iudex appellationis, sententiae, quae nondum transiit in rem iudicatam, provisoriam exsecutionem iubere possunt ex officio vel ad instantiam partis idoneis, si casus fert, praestitis cautionibus, si agitur de provisionibus ad necessariam sustentationem ordinatis vel alia iusta causa urget.
§ 3. Si vero sententia, quae nondum transiit in rem iudicatam, impugnatur, iudex, qui de impugnatione cognoscere debet, si videt hanc probabiliter fundatam esse et irreparabile damnum ex exsecutione oriri posse, potest vel exsecutionem ipsam suspendere vel eam cautioni subicere.
§ 2. Суддя, який виніс вирок, і у випадку подання апеляції також апеляційний суддя, можуть з уряду або на просьбу сторін наказати тимчасове виконання вироку, який ще не перейшов у стан осудженої речі, після складення, в разі потреби, відповідних грошових застав, якщо йдеться про виплати, призначені на необхідне утримання, або квапить інша виправдана причина.
§ 3. Якщо, однак, опротестовується вирок, який ще не перейшов у стан осудженої речі, суддя, який повинен розглянути оскарження, бачачи, що воно правдоподібно об грунтоване і що з виконання вироку може виникнути непоправна шкода, може або само виконання вироку призупинити або забезпечити його грошовою заставою.
§ 2. Si vero hic renuit vel neglegit, parte, cuius interest, instante vel etiam ex officio exsecutio spectat ad auctoritatem, cui tribunal appellationis subiectum est.
§ 3. In controversiis, de quibus in can. 1069, § 1, exsecutio sententiae spectat ad Superiorem in typico vel statutis determinatum.
§ 2. Якби він не хотів або занедбав, на вимогу зацікавленої сторони або також з уряду виконання вироку належить до влади, якій підлягає апеляційний трибунал.
§ 3. У спорах, про які мова в кан. 1069, § 1, виконання вироку належить до Настоятеля, визначеного в уставі або статутах.
§ 2. Licet ei videre de exceptionibus circa modum et vim exsecutionis, non autem de merito causae; si vero habet aliunde compertum sententiam esse nullam vel manifesto iniustam ad normam cann. 1303, 1304 et 1326, § 2, abstineat ab exsecutione et rem ad tribunal, a quo lata est sententia, remittat partibus certioribus factis.
§ 2. Він може розглядати застереження щодо способу і сили виконання, але не щодо суті справиь якби, однак, дізнався звідки-небудь, що вирок недійсний або явно несправедливий, згідно з приписом канн. 1303, 1304 і 1326, § 2, повинен утриматись від виконання і справу передати до трибуналу, який виніс вирок, повідомляючи про це сторони.
§ 2. Si pars damnata est ad rem mobilem praestandam vel ad solvendam pecuniam vel ad aliud dandum aut faciendum, iudex in ipso tenore sententiae vel exsecutor pro suo arbitrio et prudentia terminum statuat ad implendam obligationem, qui tamen neque infra quindecim dies coartetur neque sex menses excedat.
§ 2. Якщо сторона була засуджена на повернення рухомої речі або заплачення грощей або щоб щось дала або зробила, то суддя в самому змісті вироку або виконавець на свій розсуд і розважливість повинен установити термін для виконання зобов’язання, який, однак, не повинен бути скорочений нижче п’ятнадцяти днів ані не перевищувати щести місяців.
CAPUT II — DE IUDICIO CONTENTIOSO SUMMARIO;
ГЛАВА ІІ — СУМАРНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕС
§ 2. Si iudicium contentiosum summarium adhibetur in causis iure exclusis, actus iudiciales sunt nulli.
§ 2. Якщо сумарний спірний процес застосовується у справах, виключених правом, судові акти є недійсні.
1° facta, quibus actoris petitiones innituntur, breviter, integre et perspicue exponere;
2° probationes, quibus actor facta demonstrare intendit quasque simul afferre non potest, ita indicare, ut statim colligi a iudice possint.
§ 2. Libello litis introductorio adnecti debent saltem in exemplari authentico documenta, quibus petitio innititur.
1° викласти коротко, повно і ясно факти, на які спираються вимоги позивача;
2° так указувати на докази, з допомогою яких позивач наміряється підтвердити факти, але яких не може одночасно навести, щоб негайно могли бути зібрані суддею.
§ 2. До позовної скарги слід додати, принаймні в автентичній копії, документи, на які спирається просьба.
§ 2. Haec notificatio effectus habet citationis iudicialis, de quibus in can. 1194.
§ 2. Це повідомлення має наслідки судового виклику, про що мова в кан. 1194.
§ 2. In citatione partes certiores fiant se posse tres saltem ante audientiam dies aliquod breve scriptum tribunali exhibere ad sua asserta comprobanda.
§ 2. У виклику слід повідомити сторони, що можуть принаймні на три дні до засідання пред’явити трибуналові якусь коротку записку для підтримання своїх тверджень.
§ 2. Pars eiusque advocatus assistere possunt interrogationi ceterarum partium, testium et peritorum.
§ 2. Сторона та її адвокат можуть бути присутніми під час допиту інших сторін, свідків і експертів.
§ 2. Potest autem tribunal propter rei difficultatem vel alia iusta de causa usque ad quintum diem utilem decisionem differre.
§ 3. Integer sententiae textus motivis expressis quam primum et ordinarie non ultra quindecim dies partibus intimetur.
§ 2. Зате трибунал може через трудність справи або з іншої виправданої причини відкласти рішення аж до п’яти корисних днів.
§ 3. Повний текст вироку з його обгрунтуванням повинен бути доведений до відома сторін якнайшвидше, звичайно не пізніше, ніж протягом п’ятнадцяти днів.
TITULUS XXVI: DE QUIBUSDAM PROCESSIBUS SPECIALIBUS — ТИТУЛ ХХVІ: ДЕЯКІ СПЕЦІЯЛЬНІ ПРОЦЕСИ. – Can. 1357.-1400.
CAPUT I — DE PROCESSIBUS MATRIMONIALIBUS;
ГЛАВА І — ПОДРУЖНІ ПРОЦЕСИ
Art. I — DE CAUSIS AD MATRIMONII NULLITATEM DECLARANDAM;
Арт. І: Справи про визнання недійсності подружжя
1° De foro competenti — 1° Компетентний суд
1° tribunal loci, ubi matrimonium celebratum est;
2° tribunal loci, ubi pars conventa domicilium vel quasi-domicilium habet;
3° tribunal loci, ubi actor domicilium habet, dummodo utraque pars in territorio eiusdem nationis degat et Vicarius iudicialis domicilii partis conventae ea audita consentiat;
4° tribunal loci, ubi de facto colligendae sunt pleraeque probationes, dummodo Vicarius iudicialis domicilii partis conventae ea audita consentiat.
1° трибунал місця, де було укладено подружжя;
2° трибунал місця, де відповідач має постійне або тимчасове місце проживання;
3° трибунал місця, де позивач має постійне місце проживання, якщо обидві сторони перебувають на території тієї самої нації і судовий Вікарій постійного місця проживання відповідача, вислухавши його, дасть на це згоду;
4° трибунал місця, де фактично треба буде збирати більшість доказів, якщо погодиться на це судовий Вікарій постійного місця проживання відповідача, вислухавши його.
2° De iure impugnandi matrimonium — 2° Право оскарження подружжя
1° coniuges;
2° promotor iustitiae, si nullitas iam divulgata est et matrimonium convalidari non potest aut non expedit.
1° супруги;
2° промотор справедливості, коли недійсність подружжя була вже розголошена і подружжя не можна узаконити або це не годиться.
§ 2. Si vero coniux moritur pendente causa, servetur can. 1199.
§ 2. Якщо один із супругів вмирає під час тривання справи, слід дотримуватись кан. 1199.
3° De obligationibus iudicum et tribunalis — 3° Обовжязки суддів і трибуналу
§ 2. Transacto termino quindecim dierum ab intimatione computando praeses vel ponens, nisi alterutra pars sessionem ad litem contestandam petiit, intra decem dies formulam dubii vel dubiorum ex officio definiat decreto, quod partibus intimet.
§ 3. Formula dubii non tantum quaerat, num constet de nullitate matrimonii in casu, sed definire debet, quo capite vel quibus capitibus validitas matrimonii impugnetur.
§ 4. Post decem dies ab intimatione decreti computandos, si partes nihil opposuerunt, praeses vel ponens novo decreto causae instructionem decernat.
§ 2. Як минуло п’ятнадцять днів після повідомлення, голова або доповідач, хіба що котрась із сторін просить про сесію для зав’язки спору, повинен протягом десяти днів своїм декретом з уряду сформулювати сумнів або сумніви і повідомити про це сторони.
§ 3. Формулювання сумніву може не тільки питати, чи в даному випадку відомо про недійсність подружжя, але мусить визначити, на якій підставі або на яких підставах оскаржується правосильність подружжя.
§ 4. Після десяти днів від повідомлення про декрет, якщо сторони не мають ніяких застережень, голова або доповідач новим декретом наказує інструкцію справи.
4° De probationibus — 4° Докази
1° interrogationi partium, testium et peritorum adesse salvo can. 1240;
2° acta iudicialia, etsi nondum publicata, invisere et documenta a partibus producta recognoscere.
§ 2. Interrogationi, de qua in § 1, n. 1, partes assistere non possunt.
1° бути присутніми під час допиту сторін, свідків і експертів, з додержанням припису кан. 1240;
2° переглянути судові акти, хоч би ще не були оголошені, й ознайомитись з документами, представленими сторонами.
§ 2. Сторони не можуть бути присутніми під час допиту, про який мова в § 1, ч. 1.
5° De sententia et de appellatione — 5° Вирок і апеляція
§ 2. Si sententia pro matrimonii nullitate lata est in primo gradu iudicii, tribunal appellationis perpensis animadversionibus defensoris vinculi et, si quae sunt, etiam partium suo decreto vel decisionem continenter confirmet vel causam ad ordinarium examen secundi gradus iudicii admittat.
§ 2. Якщо вирок про недійсність подружжя був винесений на першому ступені суду, то апеляційний трибунал, ознайомившись із зауваженнями захисника вузла і, якщо такі є, також сторін, своїм декретом повинен рішення або невідкладно підтвердити або допустити справу до звичайного розгляду на другому ступені суду.
§ 2. Can. 1325 servandus est, etsi sententia, quae matrimonii nullitatem declaravit, non altera sententia, sed decreto confirmata est.
§ 2. Слід дотримуватись кан. 1325, якщо вирок, який визнав недійсність подружжя був підтверджений не другим вироком, а декретом.
6° De processu documentali — 6° Документальний процес
§ 2. Si vero agitur de eo, qui formam celebrationis matrimonii iure praescriptam servare debuit, sed matrimonium attentavit coram officiali civili vel ministro acatholico, sufficit investigatio praematrimonialis, de qua in can. 784, ad comprobandum eius statum liberum.
§ 2. Якщо, однак, йдеться про того, хто повинен був дотримуватись приписаної правом форми вінчання, але намагався одружитись перед цивільним службовцем або некатолицьким служителем, вистачає доподружнє дослідження, про яке мова в кан. 784, для доведення його вільного стану.
§ 2. Integrum manet parti, quae se gravatam putet, ius appellandi.
§ 2. Непорушним залишається право на апеляцію сторони, яка вважає себе покривдженою.
7° De Normae generales — 7° Загальні норми
Art. II — DE CAUSIS SEPARATIONIS CONIUGUM;
Арт. ІІ: Справи про розлучення супругів
§ 2. Ubi vero decisio ecclesiastica effectus civiles non sortitur vel si sententia civilis praevidetur non contraria iuri divino, Episcopus eparchialis eparchiae commorationis coniugum potest perpensis specialibus adiunctis licentiam concedere adeundi forum civile.
§ 3. Si causa versatur etiam circa effectus mere civiles matrimonii, satagat iudex, ut de licentia Episcopi eparchialis causa inde ab initio ad forum civile deferatur.
§ 2. Там, де церковне рішення не спричиняє цивільних наслідків або якщо передбачається, що цивільний вирок не буде суперечним праву Божому, єпархіяльний Єпископ єпархії перебування супругів може, взявши до уваги особливі обставини, дати дозвіл на звернення до цивільного суду.
§ 3. Якщо справа стосується також чисто цивільних наслідків подружжя, то хай суддя старається, щоб з дозволу єпархіяльного Єпископа справа вже від початку була передана до цивільного суду.
§ 2. Si iudicium contentiosum ordinarium adhibitum est et appellatio interponitur, tribunal secundi gradus auditis partibus suo decreto vel decisionem continenter confirmet vel causam ad ordinariun examen secundi gradus iudicii admittat.
§ 2. Якщо застосовано звичайний спірний процес і подано апеляцію, то трибунал другого ступеня, вислухавши сторони, повинен своїм декретом або негайно затвердити рішення або допустити справу до звичайного розгляду на другому ступені суду.
Art. III — DE PROCESSU PRAESUMPTAE MORTIS CONIUGIS;
Арт. ІІІ — Процес, який стосується здогадної смерті супруга
§ 2. Hanc declarationem Episcopus eparchialis tantummodo facere potest, si peractis opportunis investigationibus ex testium depositionibus, ex fama aut ex indiciis moralem certitudinem de coniugis morte obtinuit; sola coniugis absentia, etsi diuturna, non sufficit.
§ 3. In casibus incertis et implexis Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercens consulat Patriarcham; ceteri Episcopi eparchiales vero Sedem Apostolicam consulant.
§ 4. In processu praesumptae mortis coniugis requiritur interventus promotoris iustitiae, non vero defensoris vinculi.
§ 2. Таку деклярацію єпархіяльний Єпископ може зробити тільки тоді, якщо після проведення відповідних розслідувань із заяв свідків, з чуток або із непрямих доказів матиме моральну певність про смерть супругаь самої відсутності супруга, навіть довготривалої, не вистачає.
§ 3. У непевних і складних випадках єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу в межах патріяршої Церкви, повинен звернутися за порадою до Патріярхаь інші єпархіяльні Єпископи – до Апостольського Престолу.
§ 4. У процесі, який стосується здогадної смерті супруга, вимагається участь промотора справедливості, але не захисника вузла.
Art. IV — DE MODO PROCEDENDI AD OBTINENDAM SOLUTIONEM MATRIMONII NON CONSUMMATI AUT SOLUTIONEM MATRIMONII IN FAVOREM FIDEI;
Арт. ІV — Спосіб судового розгляду для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри
CAPUT II — DE CAUSIS AD SACRAE ORDINATIONIS NULLITATEM DECLARANDAM;
ГЛАВА ІІ — СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОСТІ ВИСВЯЧЕННЯ
§ 2. Si Dicasterium causam ad tribunal remisit, serventur, nisi rei natura obstat, canones de iudiciis in genere et de iudicio contentioso ordinario, non vero canones de iudicio contentioso summario.
§ 3. Misso libello clericus ordines sacros exercere ipso iure vetatur.
§ 2. Якщо Дикастерія передала справу трибуналові, то слід дотримуватись канонів про процеси взагалі і про звичайний спірний процес, а не канонів про сумарний спірний процес, хіба що цьому суперечить природа речі.
§ 3. Після відправлення скарги священнослужителеві забороняється виконувати священнодійства на підставі самого права.
CAPUT III — DE PROCEDURA IN PAROCHIS AMOVENDIS VEL TRANSFERENDIS;
ГЛАВА ІІІ — ПРОЦЕДУРА ПРИ УСУВАННІ АБО ПЕРЕНЕСЕННІ ПАРОХІВ
Art. I — DE MODO PROCEDENDI IN AMOTIONE PAROCHORUM;
Арт. І: Спосіб судочинства при усуванні парохів
1° modus agendi, qui communioni ecclesiasticae grave detrimentum vel perturbationem affert;
2° imperitia aut permanens mentis vel corporis infirmitas, quae parochum suis muneribus utiliter obeundis imparem reddunt;
3° bonae existimationis amissio penes probos et graves paroecianos vel aversio in parochum, quae praevidentur non brevi cessaturae;
4° gravis neglectus vel violatio obligationum parochi, quae post monitionem persistit;
5° mala rerum temporalium administratio cum gravi Ecclesiae damno, quoties huic malo aliud remedium afferri non potest.
1° поведінка, яка завдає церковній спільноті поважної шкоди або викликає замішання;
2° бездарність або тривала розумова або фізична хвороба, яка робить пароха непридатним для корисного виконування його завдань;
3° втрата доброго імені у чесних і поважних парафіян або нехіть у ставленні до пароха, що за передбаченням не скоро припиняться;
4° поважна недбайливість або порушення парафіяльних обов’язків, яке триває незважаючи на попередження;
5° погане управління дочасними справами з великою шкодою для Церкви, якщо зарадити цьому злу немає іншого засобу.
§ 2. Parochus, qui est sodalis instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum amoveri potest ad nutum sive Episcopi eparchialis certiore facto Superiore maiore sive Superioris maioris certiore facto Episcopo eparchiali non requisito alterius consensu.
§ 2. Парох, який є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, може бути усунений або наказом єпархіяльного Єпископа з повідомленням про це вищого Настоятеля або наказом вищого Настоятеля з повідомленням єпархіяльного Єпископа, не вимагаючи згоди другого.
§ 2. Si Episcopo eparchiali constat parochum alteram invitationem recepisse, non autem respondisse, etsi nullo impedimento detentum, aut si parochus renuntiationem sine motivis recusat, Episcopus eparchialis decretum amotionis ferat.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ установить, що парох одержав другий виклик і не відповів, хоч не мав ніякої перешкоди, або якщо парох не хоче зректися, не подаючи ніяких мотивів, то єпархіяльний Єпископ повинен видати декрет про усунення.
1° invitet illum, ut inspectis actis suas impugnationes in relatione scripto danda colligat, immo probationes in contrarium, si quas habet, afferat;
2° deinde completa, si opus est, instructione una cum eisdem duobus parochis, de quibus in can. 1391, § 1, nisi alii propter illorum impossibilitatem sunt designandi, rem perpendat;
3° tandem statuat, utrum parochus sit amovendus necne, et mox decretum de re ferat.
1° повинен його викликати, щоб, переглянувши акти, зібрав у письмовому викладі свої рації, навіть навів протилежні докази, якщо такі має;
2° далі, доповнивши, якщо треба, інструкцію, повинен обміркувати справу разом з тими двома парохами, про яких мова в кан. 1391, § 1, хіба що необхідно призначити інших, тому що ті не можуть цього виконати;
3° нарешті має вирішити, чи пароха треба усунути чи ні, і негайно повинен видати у цій справі декрет.
§ 2. Si vero de infirmo agitur, qui ex domo paroeciali sine incommodo non potest alio transferri, Episcopus eparchialis eidem relinquat domus paroecialis usum, etiam exclusivum, eadem necessitate durante.
§ 3. Pendente recursu adversus amotionis decretum Episcopus eparchialis non potest novum parochum nominare, sed per administratorem paroeciae interim provideat.
§ 2. Якщо ж ідеться про хворого, який не може бути без труднощів перенесений з парафіяльного дому на інше місце, єпархіяльний Єпископ повинен йому залишити користування ним, навіть виключне, поки триватиме ця необхідність.
§ 3. Під час рекурсу проти декрету усунення єпархіяльний Єпископ не може іменувати нового пароха, але на той час повинен подбати про встановлення парафіяльного адміністратора.
Art. II — DE MODO PROCEDENDI IN TRANSLATIONE PAROCHORUM;
Арт. ІІ: Процедура перенесення парохів
§ 2. His peractis, si adhuc et parochus renuit et Episcopus eparchialis putat translationem esse faciendam, hic decretum translationis ferat statuens paroeciam elapso determinato die esse vacaturam.
§ 3. Hoc die inutiliter elapso Episcopus eparchialis paroeciam vacantem declaret.
§ 2. Якщо після цього парох надалі відмовляється і єпархіяльний Єпископ вважає, що перенесення треба здійснити, видає декрет перенесення, постановляючи, що парафія після призначеного часу буде вакантною.
§ 3. Після того, як цей час минув безкорисно, єпархіяльний Єпископ повинен оголосити, що парафія вакантна.
TITULUS XXVII: DE SANCTIONIBUS POENALIBUS IN ECCLESIA — ТИТУЛ ХХVІІ — КАРНІ САНКЦІЇ В ЦЕРКВІ. – Can. 1401.-1467.
CAPUT I — DE DELICTIS ET POENIS IN GENERE;
ГЛАВА І — ЗЛОЧИНИ І КАРИ ВЗАГАЛІ
§ 2. Si vero iudicio auctoritatis, de qua in § 3, graves obstant causae, ne iudicium poenale fiat, et probationes de delicto certae sunt, delictum puniri potest per decretum extra iudicium ad normam cann. 1486 et 1487, dummodo non agatur de privatione officii, tituli, insignium aut de suspensione ultra annum, de reductione ad inferiorem gradum, de depositione vel de excommunicatione maiore.
§ 3. Hoc decretum praeter Sedem Apostolicam ferre possunt intra fines suae competentiae Patriarcha, Archiepiscopus maior, Episcopus eparchialis atque Superior maior instituti vitae consecratae, qui potestatem regiminis ordinariam habet, ceteris omnibus exclusis.
§ 2. Якщо на думку судової влади, про яку мова в § 3, заважають поважні причини, щоб не відбувся карний процес, і є певні докази щодо злочину, то злочин може бути покараний декретом поза судом згідно з канн. 1486 і 1487, аби тільки не йшлося про позбавлення уряду, титулу, відзнак або про суспензу понад рік, про редукцію до нижчого ступеня, про позбавлення духовного стану або про велику екскомуніку.
§ 3. Такий декрет, крім Апостольського Престолу, можуть видати в межах своєї компетенції Патріярх, верховний Архієпископ, єпархіяльний Єпископ і вищий Настоятель інституту посвяченого життя, який має звичайну владу управління, з виключенням усіх інших.
§ 2. Hoc vero Hierarcha facere non potest, si de delicto agitur, quod poenam secumfert, cuius remissio auctoritati superiori reservata est, donec licentiam ab eadem auctoritate obtinuerit.
§ 2. Зробити цього, однак, Ієрарх не може, якщо йдеться про злочин, який несе за собою кару, відпущення якої застережене вищій владі, поки не одержить дозволу від цієї ж влади.
§ 2. Non licet poenam de persona ad personam vel de casu ad casum producere, etsi par adest ratio, immo gravior.
§ 2. Не можна переносити кару з особи на особу або з випадку на випадок, хоч би підстава була така сама, а то й поважніща.
§ 2. Poenis iure communi in aliquod delictum statutis aliae poenae iure particulari addi possunt; id antem ne fiat nisi gravissima de causa; si vero iure communi indeterminata vel facultativa poena statuitur, iure particulari in eius locum poena determinata vel obligatoria statui potest.
§ 3. Curent Patriarchae et Episcopi eparchiales, ut leges poenales iuris particularis in eodem territorio, quatenus fieri potest, uniformes sint.
§ 2. До кар, установлених загальним правом за який-небудь злочин, можуть бути додані партикулярним правом інші кариь але це може статися лише з дуже поважної причиниь якщо ж загальним правом встановлюється невизначена або факультативна кара, партикулярним правом може бути на її місце встановлена кара визначена або обов’язкова.
§ 3. Патріярхи і єпархіяльні Єпископи повинні турбуватись, щоб, наскільки це можливо, на тій самій території були однакові карні закони партикулярного права.
§ 2. Monitio cum comminatione poenarum, qua Hierarcha legem non poenalem in casibus singularibus urget, praecepto poenali aequiparatur.
§ 2. Попередження з погрозою покарання, яким Ієрарх в особливих випадках відстоює не карний закон, прирівнюється до карного наказу.
§ 2. A delicto destitisse dicendus est is, quem delicti sincere paenituit quique praeterea congruam reparationem scandali et damni dedit vel saltem serio promisit.
§ 3. Monitio poenalis vero, de qua in can. 1406, § 2, sufficiens est, ut poena irrogari possit.
§ 2. Треба вважати, що перестав порушувати право той, хто щиросердно розкаявся у злочині й, крім того, дав відповідне відшкодування за згіршення і шкоду або принаймні поважно обіцяв.
§ 3. Карне попередження, про яке мова в кан. 1406, § 2, вистачає, щоб кара могла бути накладеною.
1° poenae irrogationem in tempus magis opportunum differre, si ex praepropera rei punitione maiora mala eventura praevidentur;
2° a poena irroganda abstinere vel poenam mitiorem irrogare, si reus emendatus est necnon de reparatione scandali et damni congrue provisum est aut si ipse reus satis ab auctoritate civili punitus est aut punitum iri praevidetur;
3° poenas intra aequos limites moderari, si reus plura delicta commisit et nimius videtur poenarum cumulus;
4° obligationem servandi poenam suspendere in favorem eius, qui omni probitate vitae hucusque commendatus primum deliquit, dummodo scandalum reparandum non urgeat; poena suspensa prorsus cessat, si intra tempus a iudice determinatum reus iterum non deliquit, secus tamquam utriusque delicti debitor gravius puniatur, nisi interim actio poenalis pro priore delicto exstincta est.
§ 2. Si poena est indeterminata neque aliter lex cavet, iudex poenas in can. 1402, § 2 recensitas irrogare non potest.
1° відкласти накладання кари на більш відповідний час, якщо передбачається, що з надто поспіщного покарання винуватця виникне більше зло;
2° утриматись від накладання кари або накладати лагідніщу кару, якщо винуватець виправився і відповідно подбано про направу згіршення і шкоди або якщо сам винуватець достатньо був покараний або передбачається, що буде покараний цивільною владою;
3° пом’якщувати кари в справедливих межах, якщо винуватець скоїв більше злочинів, або надто великим видається нагромадження кар;
4° припинити обов’язок відбування кари на користь того, хто скоїв злочин уперше, а до того часу був поважаний за чесне життя, якщо тільки не існує необхідність виправити згіршенняь зупинення кари повністю кінчається, якщо протягом часу, визначеного суддею, винуватець не провинився вдруге, в противному разі він повинен бути покараний суворіше, неначе боржник, за два злочини, хіба що карний позов за перший злочин тим часом перестав діяти.
§ 2. Якщо кара є невизначена і закон не застерігає чогось іншого, суддя не може накладати кар, перелічених у кан. 1402, § 2.
§ 2. Si, postquam delictum commissum est, lex mutatur, applicanda est lex reo favorabilior.
§ 3. Si vero lex posterior tollit legem vel saltem poenam, haec, quomodocumque irrogata erat, statim cessat.
§ 4. Poena reum ubique tenet etiam resoluto iure eius, qui poenam irrogavit, nisi aliter iure communi expresse cavetur.
§ 2. Якщо після скоєння злочину міняється закон, треба застосувати інший закон, корисніщий для винуватця.
§ 3. Якщо ж пізніший закон скасовує закон або принаймні кару, вона, яким би чином не була накладена, зразу припиняється.
§ 4. Кара зобов’язує винуватця всюди, навіть після припинення влади того, хто її наклав, хіба що правом виразно застережено щось інше.
§ 2. Qui vero intra decimum quartum et duodevicesimum aetatis annum delictum commisit, puniri potest tantummodo poenis, quae privationem alicuius boni non includunt, nisi Episcopus eparchialis vel iudex in casibus specialibus aliter melius consuli posse censet eiusdem emendationi.
§ 2. Той, хто між чотирнадцятим і вісімнадцятим роком життя скоїв злочин, може бути покараний тільки карами, які не включають позбавлення якогось майна, хіба що єпархіяльний Єпископ або суддя в спеціяльних випадках вважає, що можна інакше краще подбати про його виправлення.
§ 2. Posita externa legis poenalis vel praecepti poenalis violatione praesumitur eam deliberate factam esse, donec contrarium probetur; in ceteris legibus vel praeceptis id praesumitur tantummodo, si lex vel praeceptum iterum post monitionem poenalem violatur.
§ 2. Коли сталося зовнішнє порушення карного закону або наказу, приймається, що воно було вчинене свідомо, поки не доведено протилежногоь в інших законах або наказах це припускається тільки, якщо закон або наказ порушується вдруге після карного попередження.
§ 2. Si vero actus vel omissiones natura sua ad delicti exsecutionem conducunt, auctor congrua poena puniatur, praesertim si scandalum aliudve grave damnum evenit, leviore tamen quam ea, quae in delictum consummatum constituta est.
§ 3. Ab omni poena liberatur, qui sua sponte ab incepta delicti exsecutione destitit, si nullum ex conatu damnum aut scandalum ortum est.
§ 2. Якщо дії або занедбання за своєю природою ведуть до скоєння злочину, винуватця слід належно покарати, особливо якщо виникло згіршення та інша поважна шкода, але легшою карою від передбаченої за скоєний злочин.
§ 3. Від будь-якої кари звільняється той, хто з власної волі відступив від початого виконання злочину, якщо жодної шкоди або згіршення із спроби не виникло.
§ 2. Potest praeterea lege vel praecepto poenali aliis quoque potestas conferri poenas remittendi.
§ 2. Крім того, законом або карним наказом може бути надана також іншим влада звільняти від кар.
1° Hierarcha, qui iudicium poenale promovit vel decreto poenam irrogavit;
2° Hierarcha loci ubi reus actu commoratur, consulto vero Hierarcha, de quo in n. 1.
§ 2. Hae normae valent etiam circa poenas vi iuris particularis vel praecepti poenalis irrogatis, nisi aliter iure particulari Ecclesiae sui iuris cavetur.
§ 3. Poenam vero a Sede Apostolica irrogatam sola Sedes Apostolica remittere potest, nisi Patriarchae vel aliis remissio poenae delegatur.
1° Ієрарх, який почав карний процес або декретом наклав кару;
2° Ієрарх місця, де в даний момент перебуває винуватець, але порадившись з Ієрархом, про якого мова в ч. 1.
§ 2. Ці приписи стосуються також кар, накладених силою партикулярного права або карного наказу, хіба що партикулярним правом Церкви свого права застережено інакше.
§ 3. Від кари, накладеної Апостольським Престолом, може звільнити тільки Апостольський Престол, хіба що звільнення від кари делегується Патріярхові або іншим.
§ 2. Remissio poenae dari debet scripto, nisi gravis causa aliud suadet.
§ 3. Caveatur, ne petitio remissionis poenae vel ipsa remissio divulgetur, nisi quatenus id vel utile est ad rei famam tuendam vel necessarium ad scandalum reparandum.
§ 2. Звільнення від кари повинно бути надане письмово, хіба що поважна причина радить щось інше.
§ 3. Слід остерігатись, щоб просьба про звільнення або само звільнення не були розголошені, хіба наскільки це потрібне для захисту доброго імені винуватця або необхідне для виправлення згіршення.
§ 2. Omnis reservatio stricte est interpretanda.
§ 2. Будь-яке застереження слід стисло тлумачити.
§ 2. Si vero iudicio illius, cui remissio poenae competit, impletae sunt hae condiciones, remissio, quatenus natura poenae spectata fieri potest, ne denegetur.
§ 2. Якщо на думку того, до кого належить звільнення від кари, ці умови були виконані, не можна відмовити у звільненні, наскільки природа кари може бути взята до уваги.
§ 2. Illi, qui has poenas non est dispositus acceptare, aliae poenae irrogentur.
§ 2. На того, хто не схильний прийняти ці кари, слід накласти інші кари.
§ 2. Cavendum est, ne ipsa correptione publica locus detur maiori, quam par est, infamiae rei.
§ 2. Слід остерігатися, щоб прилюдна догана не призвела до більшої, ніж годиться, неслави винуватця.
§ 2. Ut praescriptio commorandi in certo loco vel territorio irrogetur, requiritur consensus Hierarchae loci, nisi agitur vel de domo instituti vitae consecratae iuris pontificii vel patriarchalis, quo in casu requiritur consensus Superioris competentis, vel de domo clericis plurium eparchiarum paenitentibus vel emendandis destinata.
§ 2. Щоб наказ перебування на певному місці або території був виданий, вимагається згода місцевого Ієрарха, хіба що йдеться про дім інституту посвяченого життя папського або патріяршого права, у цьому випадку потрібна згода компетентного Настоятеля, або про дім призначений для священнослужителів багатьох єпархій, які там відбувають покуту або повинні виправитись.
§ 2. Potestatis ordinis sacri privatio dari non potest, sed tantum prohibitio omnes vel aliquos eius actus exercendi ad normam iuris communis; item dari non potest privatio graduum academicorum.
§ 2. Не можна позбавити влади свячень, а тільки заборонити виконування всіх або деяких актів згідно з приписом загального праваь подібно не можна позбавити когось академічних ступенів.
§ 2. Ipsa sententia vel decreto, quo haec poena irrogatur, definiri debet eiusdem poenae extensio et, si casus fert, duratio.
§ 2. У самому вироку або декреті, який накладає цю кару, повинен бути визначений обсяг кари і, якщо випадок вимагає, тривалість.
§ 2. Nemo suspendi potest nisi ab actibus, qui sunt sub potestate auctoritatis poenam constituentis vel Hierarchae, qui iudicium poenale promovet vel decreto suspensionem irrogat.
§ 3. Suspensio numquam afficit validitatem actuum nec ius habitandi, si quod reus ratione officii, ministerii vel muneris habet; suspensio vero vetans fructus, remunerationes, pensiones aliudve percipere secumfert obligationem restituendi, quidquid illegitime, etsi bona fide, perceptum est.
§ 2. Нікого не можна суспензувати як тільки від актів, які є у віданні влади, що установлює кару, або Ієрарха, котрий провадить карний процес або декретом накладає суспензу.
§ 3. Суспенза ніколи не стосується правосильності актів ні права мешкання, якщо винуватець має його з уваги на уряд, служіння або завданняь натомість суспенза, яка забороняє одержувати доходи, винагороди, платні та інше, містить у собі обов’язок повернути все, що було незаконно прийняте, навіть у добрій вірі.
§ 2. Clericus vero a statu clericali depositus privatur omnibus officiis, ministeriis aliisve muneribus, pensionibus ecclesiasticis et qualibet potestate delegata; fit ad ea inhabilis; potestatem ordinis exercere prohibetur; promoveri non potest ad superiores ordines sacros et laicis, ad effectus canonicos quod attinet, aequiparatur firmis cann. 396 et 725.
§ 2. Священнослужитель, позбавлений духовного стану, позбавляється всіх церковних урядів, служінь та інших завдань, оплат і будь-якої делегованої владиь він стає нездатним для нихь йому забороняється виконувати священнодійстваь не може піднятись до вищих священичих санів і, стосовно канонічних наслідків, прирівнюється до мирян, з дотриманням канн. 396 і 725.
§ 2. Excommunicatione maiore punitus a participatione in Divina Liturgia et in aliis quibuslibet publicis celebrationibus cultus divini arcendus est.
§ 3. Excommunicatione maiore punitus vetatur frui privilegiis antea sibi concessis; non potest valide consequi dignitatem, officium, ministerium aliudve munus in Ecclesia vel pensionem nec fructus his adnexos facit suos; caret etiam voce activa et passiva.
§ 2. Покараного великою екскомунікою не слід допускати до участі у Божественній Літургії та будь-яких інших прилюдних відправах богопочитання.
§ 3. Покараному великою екскомунікою забороняється користуватися привілеями, які були йому раніше наданіь він не може правосильно одержувати сан, уряд, службу та інше завдання в Церкві або платню, ані не привласнює собі доходів, з ними пов’язанихь не має також активного і пасивного голосу.
§ 2. Si poena vetat ministrare sacramenta vel sacramentalia vel ponere actum regiminis, vetitum suspenditur, quoties id necessarium est ad consulendum christifidelibus in periculo mortis constitutis.
§ 2. Якщо кара забороняє уділяти святі тайни або сакраменталії або здійснювати акт управління, то така заборона припиняється, щоразу як необхідно подбати про вірних, які знаходяться в небезпеці смерті.
CAPUT II — DE POENIS IN SINGULA DELICTA;
ГЛАВА ІІ — КАРИ ЗА ОКРЕМІ ЗЛОЧИНИ
§ 2. Praeter hos casus, qui sustinet doctrinam, quae a Romano Pontifice vel Collegio Episcoporum magisterium authenticum exercentibus ut erronea damnata est, nec legitime monitus resipiscit, congrua poena puniatur.
§ 2. Крім таких випадків, той, хто підтримує науку, осуджену як помилкову Римським Архієреєм або Колегією Єпископів, які виконують автентичне навчання, і, попереджений згідно з законом, не опам’ятається, має бути відповідно покараний.
§ 2. Qui id egit in alium clericum, religiosum, sodalem societatis vitae communis ad instar religiosorum vel in laicum, qui actu munus ecclesiasticum exercet, congrua poena puniatur.
§ 2. Хто чинить це щодо іншого священнослужителя, ченця, члена товариства спільного життя на подобу чернечих або щодо мирянина, який в даний момент виконує церковне завдання, повинен бути відповідно покараний.
§ 2. Qui impedivit libertatem ministerii vel electionis vel potestatis ecclesiasticae aut legitimum bonorum Ecclesiae temporalium usum aut perterrefecit electorem vel eum, qui potestatem vel ministerium exercet, congrua poena puniatur.
§ 2. Хто заважає вільному виконанню служіння або виборів, або церковної влади, або законному користуванню дочасним майном Церкви, або залякував виборця або того, хто виконує акт влади або служіння, повинен бути відповідно покараний.
§ 2. Qui nomen dat consociationi, quae contra Ecclesiam machinatur, congrua poena puniatur.
§ 2. Хто вступає в організацію, яка діє проти Церкви, повинен бути відповідно покараний.
§ 2. Eodem modo puniatur, qui abortum procuravit effectu secuto, firmo can. 728, § 2.
§ 2. Таким же чином слід покарати того, хто спричинив аборт з наступним наслідком, з дотриманням кан. 728, § 2.
§ 2. Clericus, qui prohibitum matrimonium attentavit, deponatur.
§ 3. Religiosus, qui votum publicum perpetuum castitatis emisit et non est in ordine sacro constitutus, haec delicta committens congrua poena puniatur.
§ 2. Священнослужителя, який намагався укласти заборонене подружжя, слід позбавити духовного стану.
§ 3. Чернець, який склав прилюдний довічний обіт чистоти і не став священнослужителем, коячи такі злочини, повинен бути відповідно покараний.
§ 2. Qui notitias ex confessione habere quoquo modo conatus est vel illas iam habitas aliis transmisit, excommunicatione minore aut suspensione puniatur.
§ 2. Хто намагався із сповіді якимсь чином здобути відомості або вже одержані передав іншим, повинен бути покараний малою екскомунікою або суспензою.
§ 2. Episcopus, qui alicui ordinationem diaconalem vel presbyteralem contra praescripta canonum ministravit, congrua poena puniatur.
§ 2. Єпископ, який всупереч приписам канонів висвятив когось дияконом або пресвітером, повинен бути відповідно покараний.
§ 2. Qui vero ex culpabili neglegentia actum potestatis, officii, ministerii vel alterius muneris in Ecclesia illegitime cum damno alieno posuit vel omisit, congrua poena puniatur.
§ 2. Хто з гідною кари недбайливістю здійснював або незаконно занедбував з чиєюсь шкодою акт влади, уряду, служінням або іншого завдання у Церкві, повинен бути відповідно покараний.
TITULUS XXVIII: DE PROCEDURA IN POENIS IRROGANDIS — ТИТУЛ ХХVІІІ: ПРОЦЕДУРА ПРИ НАКЛАДАННІ КАР. – Can. 1468.-1487.
CAPUT I — DE IUDICIO POENALI;
ГЛАВА І — КАРНИЙ ПРОЦЕС
Art. I — DE PRAEVIA INVESTIGATIONE;
Арт. І: Вступне слідство
§ 2. Cavendum est, ne ex hac investigatione bonum cuiusquam in discrimen vocetur.
§ 3. Qui investigationem agit, easdem ac auditor in processu habet potestates et obligationes; idemque non potest, si postea iudicium poenale promovetur, in eo iudicem agere.
§ 2. Треба остерігатися, щоб внаслідок такого слідства не потерпіло чиєсь добре ім’я.
§ 3. Той, хто веде слідство, має такі самі повноваження і обов’язки, як і авдитор у процесіь не може він, якщо потім почнеться карний процес, бути на ньому суддею.
§ 2. Hierarcha decisionem suam revocet vel mutet, quoties ex novis factis et circumstantiis aliud sibi decernendum videtur.
§ 3. Antequam quicquam in re decernit, Hierarcha audiat de delicto accusatum et promotorem iustitiae atque, si ipse prudenter censet, duos iudices aliosve iuris peritos; consideret etiam Hierarcha, num ad vitanda inutilia iudicia expediat, ut partibus consentientibus ipse vel investigator quaestionem de damnis ex bono et aequo dirimat.
§ 2. Ієрарх повинен відкликати або змінити своє рішення, якщо на підставі нових фактів і обставин визнає, що треба постановити інакше.
§ 3. Поки Ієрарх вирішить що-небудь в справі, повинен вислухати обвинуваченого в злочині і промотора справедливості і, якщо сам розсудливо вважає, двох суддів та інших правознавцівь Ієрарх має також зважити, чи для уникнення непотрібних процесів не було б доцільним, щоб за згодою сторін він сам, або слідчий вирішив питання про відшкодування по справедливості і доброті.
Art. II — DE IUDICII POENALIS EVOLUTIONE;
Арт. ІІ: Хід карного процесу
§ 2. Accusatus ad confitendum delictum non tenetur nec ipsi iusiurandum deferri potest.
§ 2. Обвинувачений не зобов’язаний признаватись до злочину і не можна від нього вимагати присяги.
§ 2. Coram tribunali superiore partes actoris gerit promotor iustitiae apud illud tribunal constitutus.
§ 2. Перед вищим трибуналом роль позивача виконує промотор справедливості, установлений при цьому трибуналі.
§ 2. Renuntiatio, ut valeat, debet ab accusato acceptari, nisi hic a iudicio absens declaratus est.
§ 2. Щоб зречення було правосильне, мусить бути прийняте обвинуваченим, хіба що було оголошено, що він відсутній на суді.
§ 2. Tribunalis est peritos, qui operam in causa praestiterunt, ad discussionem vocare, ut peritias suas explicare possint.
§ 2. Завданням трибуналу є викликати на обговорення експертів, які подали допомогу в справі, щоб могли пояснити свою експертизу.
§ 2. Si ex discussione emersit necessitas novarum probationum colligendarum, tribunal dilata definitione causae novas probationes colligat.
§ 2. Якщо на підставі самого обговорення виникла потреба зібрання нових доказів, трибунал, відклавши визначення справи, повинен зібрати нові докази.
§ 2. Promotor iustitiae appellare potest, si censet reparationi scandali vel restitutioni iustitiae satis provisum non esse.
§ 2. Промотор справедливості може апелювати, якщо вважає, що не досить подбано про виправлення згіршення або встановлення справедливості.
Art. III — DE ACTIONE AD DAMNA REPARANDA;
Арт. ІІІ: Позов про відшкодування втрат
§ 2. Interventus partis laesae non amplius admittitur, si factus non est in primo gradu iudicii poenalis.
§ 3. Appellatio in causa de damnis fit ad normam cann. 1309 - 1321, etsi appellatio in iudicio poenali fieri non potest; si vero utraque appellatio, etsi a diversis partibus, interponitur, unicum fiat iudicium appellationis salvo can. 1484.
§ 2. Домагання потерпілої сторони не допускається пізніше, якщо не було здійснене на першому ступені карного процесу.
§ 3. Апеляція в справі відшкодування відбувається згідно з приписами канн. 1309-1321, навіть якби апеляція в карному процесі не була можливаь якщо ж було подано дві апеляції, хоч різними сторонами, слід провести один апеляційний процес з дотриманням кан. 1484.
§ 2. Iudex, qui ita egit, debet, postquam sententiam tulit in iudicio poenali, de damnis cognoscere, etsi iudicium poenale propter interpositam impugnationem adhuc pendet vel accusatus absolutus est propter causam, quae non aufert obligationem damna reparandi.
§ 2. Суддя, який так діяв, повинен після винесення вироку в карному процесі приступити до розгляду питання про відшкодування, хоч би карний процес через зголошене оскарження ще відбувався або обвинувачений був звільнений з причини, яка не відкликає обов’язку відшкодування втрат.
CAPUT II — DE IRROGATIONE POENARUM PER DECRETUM EXTRA IUDICIUM;
ГЛАВА ІІ — НАКЛАДАННЯ КАР ЗА ДОПОМОГОЮ ПОЗАСУДОВОГО ДЕКРЕТУ
1° accusatus de accusatione atque probationibus certior fiat data sibi opportunitate ius ad sui defensionem plene exercendi, nisi ad normam iuris citatus comparere neglexit;
2° discussio oralis inter Hierarcham vel eius delegatum et accusatum habeatur praesentibus promotore iustitiae et notario;
3° in ipso decreto exponatur, quibus rationibus in facto et in iure punitio innitatur.
§ 2. Poenae autem, de quibus in can. 1426, § 1, sine hac procedura imponi possunt, dummodo de earum acceptatione ex parte rei scripto constet.
1° обвинувачений був повідомлений про обвинувачення і докази, отримавши можливість повністю використовувати право свого захисту, хіба що занедбав з’явитися, викликаний згідно з приписами права;
2° усна дискусія між Ієрархом або тим, хто має делегацію, і обвинуваченим повинна мати місце в присутності промотора справедливості і нотаря;
3° в самому декреті має бути викладено, на яких підставах, фактичних і правових, грунтується покарання.
§ 2. Кари, про які мова в кан. 1426, § 1, можуть накладатись без цієї процедури, якщо тільки було письмово підтверджено прийняття їх з боку винуватця.
§ 2. Hic recursus vim decreti suspendit.
§ 3. Contra decisionem auctoritatis superioris non datur ulterior recursus.
§ 2. Цей рекурс припиняє силу декрету.
§ 3. Проти рішення вищої влади немає дальщого рекурсу.
TITULUS XXIX: DE LEGE, DE CONSUETUDINE ET DE ACTIBUS ADMINISTRATIVIS — ТИТУЛ ХХІХ: ЗАКОН, ЗВИЧАЙ І АДМІНІСТРАТИВНІ АКТИ. – Can. 1488.-1539.
CAPUT I DE LEGIBUS ECCLESIASTICIS;
ГЛАВА І — ЦЕРКОВНІ ЗАКОНИ
§ 2. Leges ab aliis legislatoribus latae promulgantur modo ab his legislatoribus determinato et obligare incipiunt a die ab eisdem statuto.
§ 2. Закони, видані іншими законодавцями, проголощуються в спосіб, визначений цими законодавцями, і починають зобов’язувати від дня, ними встановленого.
§ 2. Legibus latis pro determinato territorio ii subiciuntur, pro quibus datae sunt quique ibidem domicilium vel quasi-domicilium habent et simul actu commorantur firma § 3, n. 1.
§ 3. Peregrini:
1° non obligantur legibus iuris particularis sui territorii, dum ab eo absunt, nisi aut earum transgressio in proprio territorio nocet aut leges sunt personales;
2° neque obligantur legibus iuris particularis territorii, in quo versantur, eis exceptis, quae ordini publico consulunt aut actuum sollemnia determinant aut res immobiles in territorio sitas respiciunt;
3° sed obligantur legibus iuris communis et legibus iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris, etsi, ad leges eiusdem iuris particularis quod attinet, in suo territorio non vigent, non vero, si in loco, ubi versantur, non obligant.
§ 4. Vagi obligantur omnibus legibus, quae vigent in loco, ubi versantur.
§ 2. Законам, виданим для визначеної території, підлягають тільки ті, для яких були видані і які там мають постійне або тимчасове місце проживання і рівночасно в даний час перебувають, із збереженням припису § 3, ч. 1.
§ 3. Мандрівники:
1° не підлягають законам партикулярного права власної території, як довго перебувають поза нею, хіба що порушення законів приносить шкоду на власній території або закони мають особистий характер;
2° не підлягають законам партикулярного права території, на якій перебувають, за винятком тих, які служать громадському порядку або окреслюють формальності актів, або стосуються нерухомих речей, розташованих на цій території;
3° але підлягають законам загального права і законам партикулярного права власної Церкви свого права, хоч, стосовно законів цього партикулярного права, вони не діють на власній території, але не підлягають їм, якщо не зобов’язують на місці, де перебувають.
§ 4. Неосілі підлягають усім законам, які діють на місці їхнього перебування.
§ 2. Nomine vero iuris particularis veniunt omnes leges, legitimae consuetudines, statuta aliaeque iuris normae, quae nec universae Ecclesiae nec omnibus Ecclesiis orientalibus communes sunt.
§ 2. Під назву партикулярного права підпадають усі закони, законні звичаї, статути та інші правові приписи, які не спільні всій Церкві і всім східним Церквам.
§ 2. Ignorantia vel error circa legem aut poenam aut circa factum proprium aut circa factum alienum notorium non praesumitur; circa factum alienum non notorium praesumitur, donec contrarium probetur.
§ 2. Не припускається незнання або помилка щодо закону, кари, або щодо власного, або чужого загальновідомого фактуь зате припускається це щодо чужого не загальновідомого факту, поки не буде доведене щось протилежне.
§ 2. Interpretatio authentica per modum legis data eandem vim habet ac ipsa lex et promulgari debet; si verba in se certa declarat tantum, valet retrorsum; si legem coartat vel extendit aut dubiam explicat, non retrotrahitur.
§ 3. Interpretatio autem per modum sententiae iudicialis aut actus administrativi in re speciali data vim legis non habet et obligat tantum personas atque afficit res, pro quibus data est.
§ 2. Автентичне тлумачення, виражене у формі закону, має ту саму силу, що і сам закон, і вимагає проголошенняь якщо тільки пояснює слова самі в собі певні, то тоді має зворотну діюь якщо тлумачення звужує або поширює закон, або пояснює сумнівний, не має зворотної дії.
§ 3. Натомість тлумачення, виражене у формі судового вироку або адміністративного акту в окремій справі, не має сили закону і зобов’язує тільки особи і стосується справ, для яких було дане.
§ 2. Lex iuris communis vero, nisi aliter in ipsa lege expresse cavetur, non derogat legi iuris particularis nec lex iuris particularis pro aliqua Ecclesia sui iuris lata derogat iuri magis particulari in eadem Ecclesia vigenti.
§ 2. Однак закон загального права, хіба що щось інше виразно застережено в самому законі, не змінює закону партикулярного права, ані закон партикулярного права, виданий для якоїсь Церкви свого права, не змінює більш партикулярного права, яке діє в цій Церкві.
CAPUT II — DE CONSUETUDINE;
ГЛАВА ІІ — ЗВИЧАЙ
§ 2. Iuri divino nulla consuetudo potest ullo modo derogare.
§ 2. _оден звичай не може ніяким чином змінити Боже право.
§ 2. Consuetudo, quae a iure expresse reprobatur, non est rationabilis.
§ 3. Consuetudo vigenti iuri canonico contraria aut, quae est praeter legem canonicam, vim iuris obtinet tantum, si legitime per annos triginta continuos et completos servata est; contra legem canonicam vero, quae clausulam continet futuras consuetudines prohibentem, sola praevalere potest consuetudo centenaria vel immemorabilis.
§ 4. Legislator competens potest consuetudinem consensu suo saltem tacito etiam ante hoc tempus ut legitimam approbare.
§ 2. Звичай, який виразно відкидається правом, не є розумний.
§ 3. Звичай, суперечний діючому канонічному праву або, який діє поруч з канонічним правом, тільки тоді одержує силу права, коли зберігається згідно з законом безперервно протягом повних тридцяти роківь зате суперечний канонічному закону, який містить клявзулу, що забороняє майбутні звичаї, тільки тоді може переважати, коли є столітній або незапам’ятний.
§ 4. Компетентний законодавець може затвердити звичай як законний за своєю принаймні тихою згодою навіть до цього часу.
CAPUT III — DE ACTIBUS ADMINISTRATIVIS;
ГЛАВА ІІІ — АДМІНІСТРАТИВНІ АКТИ
§ 2. Actus administrativi sunt praesertim:
1° decreta, quibus pro casu speciali datur decisio aut fit provisio canonica;
2° praecepta singularia, quibus personae aut personis determinatis aliquid faciendum aut omittendum directe et legitime imponitur praesertim ad legis observantiam urgendam;
3° rescripta, quibus conceditur privilegium, dispensatio, licentia aliave gratia.
§ 2. Адміністративними актами зокрема є:
1° декрети, за допомогою яких дається для спеціяльного випадку рішення або здійснюється канонічне призначення;
2° окремі накази, які безпосередньо і згідно з законом зобов’язують особу або визначених осіб щось робити або занехати, особливо для збереження пошани закону;
3° рескрипти, на підставі яких надаються привілей, диспенза, дозвіл та інша ласка.
§ 2. In dubio actus administrativus, qui ad lites refertur, ad poenas comminandas vel irrogandas attinet, iura personae coartat, iura aliis quaesita laedit aut adversatur legi in commodum privatorum, strictam recipit interpretationem; secus vero latam.
§ 3. In privilegiis ea semper adhibenda est interpretatio, ut ille, cui privilegium concessum est, aliquam revera gratiam consequatur.
§ 4. Non solum dispensatio, sed ipsa potestas dispensandi ad certum casum concessa strictae interpretationi subest.
§ 2. У випадку сумніву адміністративний акт, який стосується спорів, загрожуван-ня покаранням або накладання кар, обмежує права особи, порушує чиїсь набуті права або суперечить законові на користь приватних осіб, підлягає стислому тлумаченню; в іншому разі – широкому.
§ 3. У привілеях завжди слід застосовувати таке тлумачення, щоб той, якому був наданий привілей, справді осягнув якусь ласку.
§ 4. Не лише диспенза, але сама влада диспензування, надана для певного випадку, підлягає стислому тлумаченню.
§ 2. Actus administrativus non cessat resoluto iure eius, qui eum posuit, nisi aliter expresse cavetur.
§ 3. Revocatio actus administrativi per alium actum administrativum auctoritatis competentis effectum tantummodo obtinet a momento, quo intimatur personae, pro qua datus est.
§ 4. Dispensatio, quae tractum habet successivum, cessat quoque certa ac totali cessatione causae motivae.
§ 5. Decretum praeceptumve singulare vim habere desinit etiam cessante lege, ad cuius exsecutionem datum est; praeceptum singulare cessat etiam resoluto iure praecipientis, nisi legitimo documento impositum est.
§ 2. Адміністративний акт не втрачає сили з хвилиною припинення права того, хто його видав, хіба що щось інше виразно застережено.
§ 3. Скасування адміністративного акту через інший адміністративний акт компетентної влади осягає свій наслідок тільки від моменту повідомлення особи, для якої був виданий.
§ 4. Диспенза, яка має безперервне застосування, втрачає силу теж внаслідок певного і цілковитого зникнення спонукуючої причини.
§ 5. Декрет або окремий наказ також втрачає свою силу, коли перестає існувати закон, для виконання якого він був виданийь окремий наказ перестає діяти також з припиненням права того, хто наказує, хіба що він наданий законним документом.
Art. I — DE PROCEDURA IN DECRETIS EXTRA IUDICIUM FERENDIS;
Арт. І: Процедура у видаванні позасудових декретів
§ 2. Petitori et etiam legitime contradicenti auctoritas notitias et probationes patefaciat, quae sine periculo publici vel privati damni cognosci possunt, et rationes forte contrarias ostendat data eis opportunitate respondendi, etiam per patronum, intra terminum ab ipsa auctoritate determinatum.
§ 2. Прохачу, а також тому, хто заперечує згідно з законом, влада повинна виявити відомості і докази, з якими можна ознайомитись без ризику громадської або приватної шкоди, і можливо показати, протилежні рації, даючи їм змогу відповідати, також з допомогою патрона 9захисника0, на протязі терміну, визначеного самою владою.
§ 2. In decreto exprimantur saltem summarie motiva; si vero periculum publici vel privati damni obstat ne motiva patefiant, haec in libro secreto exprimantur atque ei, qui de recursu forte adversus decretum interposito videt, ostendantur, si ipse petit.
§ 2. У декреті повинні бути виражені принаймні загально мотивиь якщо ж небезпека громадської або приватної шкоди не дозволяє виявити мотиви, то їх треба висловити в таємній книзі і показати тому, хто евентуально розглядатиме рекурс, поданий проти декрету, якщо сам просить.
§ 2. Si periculum publici vel privati damni obstat, ne textus decreti scripto tradi possit, potest auctoritas ecclesiastica iubere decretum ei, ad quem destinatur, coram duobus testibus vel coram notario legi, processu verbali redacto ab omnibus praesentibus subscribendo; his peractis decretum pro intimato habetur.
§ 3. Si vero is, ad quem decretum destinatur, intimationem recusavit vel ad normam iuris vocatus ad decretum accipiendum vel audiendum sine iusta causa a decreti auctore perpendenda non comparuit vel processui verbali subscribere recusavit, decretum pro intimato habetur.
§ 2. Якщо небезпека громадської або приватної шкоди не дозволяє передати текст декрету письмово, то церковна влада може наказати прочитати декрет тому, кому він призначається, в присутності двох свідків або нотаря, відредагований словний процес має бути підписаний всіма присутнімиь після виконання цього декрет уважається доведеним до відома.
§ 3. Якщо ж той, кому призначається декрет, відмовився прийняти повідомлення або викликаний до суду згідно з приписом права для одержання декрету або вислухання його, не з’явився без виправданої причини, яку повинен розсудити автор декрету, або відмовився підписати словний процес, то вважається, що декрет був доведений до відома.
Art. II — DE EXSECUTIONE ACTUUM ADMINISTRATIVORUM;
Арт. ІІ: Виконання адміністративних актів
§ 2. Si in rescripto concessio gratiae exsecutori committitur, eius est de suo prudenti iudicio et conscientia gratiam concedere vel denegare.
§ 2. Якщо в рескрипті виконавцю доручається надання ласки, то до нього належить відповідно до його розумного рішення і совісті надати ласку або відмовити в ній.
Art. III — DE RESCRIPTIS;
Арт. ІІІ: Рескрипти
§ 2. Gratiam oretenus concessam aliquis probare tenetur, quoties id legitime ab eo petitur.
§ 2. Отриману усно ласку будь-хто повинен довести, щоразу як від нього це вимагається згідно з законом.
§ 2. Nec obstat expositio falsi, dummodo una saltem causa motiva proposita vera sit.
§ 2. Не заважає і викладення неправди, якщо принаймні одна з поданих спонукуючих причин є правдива.
§ 2. Gratia ab aliqua auctoritate denegata non potest valide ab alia auctoritate aeque competenti aut auctoritate superiore concedi nulla facta in petitione denegationis mentione.
§ 2. Ласки, в якій відмовила якась влада, не може правосильно надати інша влада, однаково компетентна, або вища влада, коли в просьбі зовсім не згадано про відмову.
1° De privilegiis — 1° Привілеї
§ 2. Possessio centenaria vel immemorabilis praesumptionem inducit concessi privilegii.
§ 2. Столітнє або незапам’ятне володіння привілеєм уводить припущення про його надання.
§ 2. Privilegium cessat:
1° si est personale, per exstinctionem personae, cui concessum est;
2° si est reale vel locale, per absolutum rei vel loci interitum;
3° elapso tempore vel expleto numero casuum, pro quibus concessum est;
4° si temporis progressu rerum adiuncta iudicio auctoritatis competentis mutantur ita, ut noxium evaserit aut eius usus illicitus fiat.
§ 3. Privilegium locale, si locus intra quinquaginta annos restituitur, reviviscit.
§ 2. Привілей втрачає своє існування:
1° якщо є особистим, через смерть особи, якій був наданий;
2° якщо є предметним або місцевим, через повне знищення речі або місця;
3° коли закінчився його термін або вичерпалась кількість випадків, для яких був наданий;
4° якщо з бігом часу обставини речей, на думку компетентної влади, так змінюються, що він став щкідливим або користування ним – недозволеним.
§ 3. Місцевий привілей оживає, якщо місце відновлюється протягом п’ятдесяти років.
§ 2. Privilegio in sui dumtaxat favorem concesso quaevis persona physica renuntiare potest.
§ 3. Privilegio concesso alicui personae iuridicae aut ratione dignitatis loci vel rei persona physica valide renuntiare non potest; nec ipsi personae iuridicae integrum est privilegio sibi concesso renuntiare, si renuntiatio cedit in Ecclesiae aliorumve praeiudicium.
§ 2. Кожна фізична особа може зректися привілею, наданого виключно на її користь.
§ 3. Привілею, наданого якійсь юридичній особі або з уваги на значення місця чи речі, не може правосильно зректися фізична особаь ні самій юридичній особі не можна зректися наданого їй привілею, якщо зречення завдає шкоди Церкві чи іншим.
2° De dispensationibus — 2° Диспензи
§ 2. Bonum spirituale christifidelium est iusta et rationabilis causa.
§ 3. In dubio de sufficientia causae dispensatio licite et valide conceditur.
§ 2. Духовне добро вірних є виправданою і раціональною причиною.
§ 3. При сумніві щодо достатності причини диспенза надається дозволено і правосильно.
§ 2. Si difficile est adire auctoritatem, cui dispensatio reservata est, et simul in mora est periculum gravis damni, omnis Hierarcha in casu speciali dispensare potest christifideles, in quos ad normam iuris potestatem suam exercet, dummodo agatur de dispensatione, quam eadem auctoritas in eisdem adiunctis concedit, firmo can. 396.
§ 2. Якщо трудно звернутися до влади, якій застережена диспенза, й одночасно зволікання загрожує небезпекою поважної шкоди, кожний Ієрарх у спеціяльному випадку може диспензувати вірних, щодо яких виконує свою владу згідно з приписом права, якщо тільки йдеться про диспензу, яку ця влада в цих обставинах надає, із збереженням кан. 396.
TITULUS XXX: DE PRAESCRIPTIONE ET DE TEMPORIS SUPPUTATIONE — ТИТУЛ ХХХ: ДАВНІСТЬ І ОБЧИСЛЕННЯ ЧАСУ. – Can. 1540.-1546.
CAPUT I — DE PRAESCRIPTIONE;
ГЛАВА І — ДАВНІСТЬ
1° iura et obligationes, quae sunt legis divinae;
2° iura, quae obtineri possunt ex solo privilegio apostolico;
3° iura et obligationes, quae vitam spiritualem christifidelium directe respiciunt;
4° fines certi et indubii circumscriptionum ecclesiasticarum;
5° obligationes et onera celebrationem Divinae Litnrgiae respicientia;
6° provisio canonica officii, quod ad normam iuris exercitium ordinis sacri requirit;
7° ius visitationis et obligatio oboedientiae ita, ut personae in Ecclesia a nulla auctoritate ecclesiastica visitari possint et nulli auctoritati iam subsint.
1° права й обов’язки, які випливають з Божого закону;
2° права, які можна одержати тільки на підставі апостольського привілею;
3° права й обов’язки, які безпосердньо стосуються духовного життя вірних;
4° усталені і певні межі церковних округів;
5° обов’язки і зобов’язання, які стосуються відправи Божественної Літургії;
6° канонічне призначення уряду, виконування якого згідно з приписами права вимагає свячення;
7° право візитації й обов’язок послуху так, щоб особи в Церкві не могли бути візитованими жодною церковною владою і не підлягали вже жодній владі.
CAPUT II — DE TEMPORIS SUPPUTATIONE;
ГЛАВА ІІ — ОБЧИСЛЕННЯ ЧАСУ
§ 2. Tempus utile intellegitur, quod ita ius suum exercenti aut persequenti competit, ut ignoranti aut illi, qui agere non potest, non currat.
§ 2. Корисний час слід розуміти як такий, що тому, хто виконує своє право, або домагається його, належить таким чином, що він не пливе для того, хто не знає, або для того, хто не може діяти.
§ 2. Si tempus est continuum, mensis et annus semper sumendi sunt, prout sunt in calendario.
§ 2. Якщо час є безперервний, місяць і рік треба завжди рахувати згідно з календарем.
§ 2. Dies, ad quem calculus dirigitur, computatur in termino, qui, si tempus constat ex uno vel pluribus mensibus aut annis, ex una vel pluribus hebdomadibus, finitur elapso ultimo die eiusdem numeri aut, si mensis die eiusdem numeri caret, elapso ultimo die mensis.
§ 2. Останній день лічби враховується в термін, який – якщо час охоплює один або більше місяців або років, один або кілька тижнів – кінчається після закінчення останнього дня тієї самої дати або, якщо місяць не має дня такої дати, то після закінчення останнього дня місяця.