Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium
A.A.S., vol. LXXXII (1990), n. 11, pp. 1260-1353 Libreria Editrice Vaticana I II III
Кодекс Канонів Східних Церков
Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium
A.A.S., vol. LXXXII (1990), n. 11, pp. 1260-1353 Libreria Editrice Vaticana I II III
Кодекс Канонів Східних Церков
О каноническом праве
После обнародования Папой Римским Бенедиктом XV Кодекса Канонического Права для Латинской Церкви в 1917 году Codex Iuris Canonicis, 1 Конгрегацией Восточных Церквей 25 июля 1927 года официально был предложен проект кодификации восточного канонического права. Разрабатывавшийся отчасти уже во время I Ватиканского Собора, этот проект начал реализовываться, однако, только в рамках понтификата Пия XI. Папа, проконсультировавшись с епископами Восточного обряда, 23 ноября 1929 года учредил комиссию кардиналов по подготовительным исследованиям кодификации восточного права (Commissione cardinalizia per gli studi preparatori della Codificatione orientale) под председательством кардинала Пьетро Гаспарри. Кардинал Гаспарри в качестве отправной точки для работы Комиссии задумал один общий Кодекс — Codex Ecclesiae Universalis, в котором была бы должным образом рассмотрена характерная дисциплина восточных Церквей. Однако на приеме 1 марта 1930 г. папа Пий XI ответил, что у восточной церкви должен быть свой, отдельный кодекс. Это должно было устранить любые подозрения в латинизации и в навязывании латинской дисциплины восточникам, которым предстояло выработать свои собственные нормы, даже если бы они могли использовать латинский Кодекс 1917 года как своего рода образец. Комиссия после шести лет работы подготовила восемь предварительных документов, которые были представлены восточным иерархам, а также другим консультативным органам на рассмотрение.
После смерти кардинала Гаспарри Пий XI учредил Папскую Комиссию по редактированию Кодекса восточного канонического права (Pontificia Commissione per la redazione del Codice di diritto canonico orientate), которая в январе 1948 года (более двенадцати лет спустя) представила папе Пию XII проект Кодекса Восточного Канонического Права — Codex luris Canonici Orientalis (CICO). Папа Пий XII однако, решил обнародовать этот Кодекс поэтапно. С 1949 по 1957 год из 2666 канонов, содержащихся в Кодексе Восточного Канонического Права 1945 года, три пятых (десять титулов) были обнародованы в форме motu proprio:
22 февраля 1949 года — апостольское послание Crebrae allatae sunt, где представлены каноны относящиеся к Таинству Брака;
6 января 1950 года— апостольское послание Sollecitudinem nostrum, в котором изложен процессуальный закон;
9 февраля 1952 года — апостольское послание Postquam apostolicis litteris — в нем каноны касающийся монашеских объединений, временных благ Церкви и даны дефиниции терминов;
2 июня 1957 года — апостольское послание Cleri sanctitati, регулирующее внутриобрядовые вопросы и определяющее нормы для физических и юридических лиц.
Со смертью папы Пия XII и последующим созывом II Ватиканского Собора Иоанном XXIII, другие 1095 канонов (14 титулов), хотя и готовые к обнародованию, остались в архивах Конгрегации.
25 января 1959 года Иоанн XXIII не только созвал II Ватиканский Собор, но и призвал обновить каноническую дисциплину Церкви.
До того, как был предпринят проект по пересмотру восточного законодательства, II Ватиканский Собор 21 ноября 1964 г. обнародовал декрет Orientalium ecclesiarum, который уже внес изменения в относительно новый, но неполный Кодекс Восточного Канонического Права (CICO).
10 июня 1972 года Павел VI учредил Папскую комиссию по пересмотру Кодекса Восточного Канонического Права — Pontificia Commissio Codici Iuris Canonici Orientalis Recognoscendo (PCCICOR). Комиссия состояла из членов и консультантов, как из восточной, так и из латинской церквей. Также были приглашены к участию в пересмотре восточные некатолики в качестве наблюдателей. Задача PCCICOR состояла в том, чтобы подготовить, особенно в свете указов Ватикана II, реформу CICO, касающуюся тех частей, которые уже были обнародованы в четырех motu proprio, а также частей, которые остались неопубликованными. В результате Schema novissimum была представлена Иоанну Павлу II 28 января 1989 года для внесения окончательных изменений, а 18 октября 1990 г. обнародована Иоанном Павлом II как Кодекс Канонов Восточных Церквей — Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium (CCEO). 2
FSSPX FAQs — Question 8: Should we accept the 1983 Code of Canon Law?
Archbishop Lefebvre on the New Code of Canon Law
New laws for a new ecumenism — DICI
The new Code of Canon Law intended by Vatican II
Как свидетельствует сам папа Иоанн Павел II в апостольской конституции Sacra Disciplinae Leges, от 25 января 1983 года, целью изменений канонического права, осуществленных в CIC 1983 года — это выражение новой экклезиологии II Ватиканского Собора (т. е. нового понимания природы и миссии Церкви) на каноническом языке и сами каноны следует понимать всегда в свете учения Cобора. Из описанного выше видно, что та же цель преследовалась и в пересмотре Кодекса Восточного Канонического Права.
В документах, принятых II Ватиканским Собором, есть по меньшей мере четыре предмета, которые находятся в явном противоречии с традициональной доктриной Церкви, и их совершенно невозможно истолковать как соответствующие более ранним документам Церковного Магистерия:
1) В п. 2 декларации «Dignitatis humanæ» приведенная концепция свободы религии противоречит учению изложенному папой Григорием XVI в «Mirari vos», папой Пием IX в «Quanta cura», папой Леоном XIII в «Immortale Dei» и а также в «Quas primas» папы Пия XI;
2) Экклезиологические идеи (представления о Церкви) изложенные в п. 8 конституции «Lumen gentium» противоречит учению папы Пия XII в «Mystici corporis» и «Humani generis»;
3) Экуменизм проповедовнный в п. 8 «Lumen gentium» и п. 3 «Unitatis redintegratio» расходится с учением папы Пия IX в «Syllabus» п. 16. и 17., папы Лва XIII в «Satis cognitum»ENG и папы Пия XI в «Mortalium animos»;
4) Доктрина коллегиальности представленная п. 22 конституции «Lumen gentium», включая пояснение «Nota prævia» Nr. 3, противоречит истинам, определенным Первым Ватиканским Собором в конституции «Pastor æternus».
Таким образом, есть основание полагать, что новое законодательство кодифицирует те же ошибки, что и учение, сфальсифицированное и предложенное как католическое, II Ватиканским Собором. Мы должны быть готовы принимать только те законы, которые не ставят под угрозу католическое учение о вере или морали, а к остальным применить католический принцип: Плохой закон не является законом. «Если же кто-либо, стоящий у власти, предписывает нечто, не соответствующее принципам верного разума и, следовательно, вредное для общего блага, подобное предписание не может иметь обязывающей силы закона, не будучи правилом справедливости, а, несомненно, уводящим людей прочь от того блага, которое является самой целью гражданского общества... Там, где власть управления неполноценна, или где вводятся правила, противоречащие разуму, или естественному закону, или какому-либо установлению Бога, там повиновение незаконно, ибо, покоряясь человеку, мы были бы непокорны пред Богом.» (папа Лев XIII «Libertas».§10, 13).
По большей части мы можем только сожалеть о потере ясности, точности и целостности, которые имел Кодекс Канонического Права 1917 года, но этого недостаточно для отклонения нового канонического права.
Однако, есть ряд узаконенных нововведений, которые должны быть отклонены из-за явного противоречия с традициональным учением Церкви.
На пример, канон 844, § 4 в CIC1983 и соответствующий ему ± 671 §4 в восточном праве CCEO 3 позволяет уделять таинства Покаяния, Болящих и даже Евхаристии некатоликам, что раньше считалось смертным грехом и было строго запрещено (CIC1917, канон 731, §21), ибо косвенно отрицало догму: «Вне Церкви нет спасения». Это недопустимая капитуляция перед модернистским экуменизмом.
Канон 1055, § 1 CIC1983 (± 776 § 1 CCEO) больше не определяет брак по его первичной цели, от чего истекает и другие законы (1095, 2° CIC1983 = 818,2° CCEO; 1095, 3° CIC1983 = 818,3° CCEO; 1098 CIC1983 = 821 CCEO, 1063,4° CIC1983 ± 783 §3 CCEO; 1057 §2 CIC1983= 817 § 1 CCEO; etc.) и огромная численность аннулированных церковными трибуналами браков, что должно вызвать серьезные сомнения.
Канон 336 CIC1983 (= 49 CCEO) кодифицирует коллегиальность (сollégialité) провозглашенную II Ватиканским Собором. «Коллегия епископов», это изобретение 20-го века, теперь, вместе с папой, стала неоспоримым субъектом высшей и полной власти над Вселенской Церковью. Более того, епископ становится участником в этой универсальной юрисдикции просто по факту своего рукоположения (ср. Канон 375, §2 CIC1983). Эта коллегиальность подрывает божественное устроение Церкви, умаляет полномочия Папы и препятствует его правлению в Церкви (и епископам в их епархиях). «Епископские конференции» теперь обретают власть, которая, таким образом, становится безличной и неопровержимой.
Что же касается экуменизма, то в латинских канонах он приписывается каноном 755 § 1 и § 2 CIC1983, а в восточных ему посвящается целый титул с 7-ю канонами (Титул XVIII, каноны 902–908 CCEO).
Это только самые серьезные искажения; но есть и другие, включая в себя смешанные браки (1125 CIC1983 (= 814 CCEO), 1127 CIC1983), упразднение цензур (отлучения масонов и т. д.), учение св. Фомы Аквинского больше строго не предписывается в семинариях (251 CIC1983 ± 349 § 1 CCEO), и т. д.
- PDF Woywod's Commentary on the 1917 Code Eng
- PDF Сравнительная таблица CCEO-CIC
- PDF Сравнительная таблица CCEO-CIC1983
Index
ВСТУПНІ КАНОНИ — Кан.1-Кан.6Титул І — ВІРНІ, ЇХНІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ — Кан.7-Кан.26Титул ІІ — ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА І ОБРЯДИ — Кан.27-Кан.28Глава І ПРИПИСАННЯ ДО ЯКОЇСЬ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА — Кан.29-Кан.38Глава ІІ — ЗБЕРІГАННЯ ОБРЯДІВ — Кан.39-Кан.41Титул ІІІ — НАЙВИЩА ВЛАДА ЦЕРКВИ — Кан.42Глава І — РИМСЬКИЙ АРХІЄРЕЙ — Кан.43-Кан.48Глава ІІ — КОЛЕГІЯ ЄПИСКОПІВ — Кан.49-Кан.54Титул ІV — ПАТРІЯРШІ ЦЕРКВИ — Кан.55-Кан.62Глава І — ВИБОРИ ПАТРІЯРХІВ — Кан.63-Кан.77Глава ІІ — ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ПАТРІЯРХІВ — Кан.78-Кан.101Глава ІІІ — СИНОД ЄПИСКОПІВ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ — Кан.102-Кан.113Глава ІV — ПАТРІЯРША КУРІЯ — Кан.114-Кан.125Глава V — ВАКАНТНІСТЬ І ПЕРЕШКОДА В ДІЯЛЬНОСТІПАТРІЯРШОГО ПРЕСТОЛУ — Кан.126-Кан.132Глава VІ — МИТРОПОЛИТИ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ — Кан.133-Кан.139Глава VІІ — ПАТРІЯРШИЙ СОБОР — Кан.140-Кан.145Глава VІІІ — ТЕРИТОРІЯ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ, ВЛАДА ПАТРІЯРХА І СИНОДІВ ПОЗА ТЕРИТОРІЄЮ — Кан.146-Кан.150Титул V — ВЕРХОВНІ АРХІЄПИСКОПСЬКІ ЦЕРКВИ. — Кан.151.- Кан.154.Титул VІ — МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ ТА ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВАГлава І — МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА Кан.155-Кан.173Глава ІІ — ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА Кан.174-Кан.176Титул VІІ — ЄПАРХІЇ І ЄПИСКОПИГлава І — ЄПИСКОПИ Кан.177-Кан.179Арт. І — Вибори Єпископів Кан.180-Кан.189Арт. ІІ — Права і обов’язки єпархіяльних Єпископів Кан.190-Кан.211Арт. ІІІ — Єпископи коад’ютори і Єпископи помічники Кан.212-Кан.218Арт. ІV — Вакантність єпархіяльного престолу або перешкода в його діяльності Кан.219-Кан.233Арт. V — Апостольські Адміністратори Кан.234Глава ІІ — ОРГАНИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ЄПАРХІЯЛЬНОМУ ЄПИСКОПОВІ У КЕРІВНИЦТВІ ЄПАРХІЄЮАрт. І — Єпархіяльний собор Кан.235-Кан.242Арт. ІІ — Єпархіяльна курія Кан.243-Кан.263Арт. ІІІ — Пресвітерська рада і колегія єпархіяльних радників Кан.264-Кан.270Арт. ІV — Душпастирська рада Кан.272-Кан.275Арт. V — Протопресвітери Кан.276-Кан.278Глава ІІІ — ПАРАФІЇ, ПАРОХИ І ПАРАФІЯЛЬНІ СОТРУДНИКИ Кан.279-Кан.303Глава ІV — НАСТОЯТЕЛІ ЦЕРКОВ Кан.304-Кан.310Титул VІІІ — ЕКЗАРХІЇ І ЕКЗАРХИ Кан.311-Кан.321Титул ІХ — СИНОДИ ІЄРАРХІВ БАГАТЬОХ ЦЕРКОВ СВОГО ПРАВА Кан.322Титул Х — ДУХОВЕНСТВО Кан.323-Кан.327Глава І — ФОРМУВАННЯ ДУХОВЕНСТВА Кан.328-Кан.330Арт. І — Засновування семінарій та керівництво ними Кан.331-Кан.341Арт. II — Приготування до священнослужінь Кан.342-Кан.356Глава ІІ — ПРИПИСАННЯ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІВ ДО ЯКОЇСЬ ЄПАРХІЇ Кан.357-Кан.366Глава ІІІ — ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ДУХОВЕНСТВА Кан.367-Кан.393Глава ІV — ВТРАТА КЛИРИЦЬКОГО СТАНУ Кан.394-Кан.398Титул ХІ — МИРЯНИ Кан.399-Кан.409Титул ХІІ — МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ І ЧЛЕНИ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯГлава І — МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІАрт. І — Загальні канони Кан.410-Кан.432Арт. ІІ — Монастирі Кан.433-Кан.503Арт. ІІІ — Чини і Згромадження Кан.504-Кан.553Глава ІІ — ТОВАРИСТВА СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ НА ПОДОБУ ЧЕРНЕЧИХ Кан.554-Кан.562Глава ІІІ — СВІТСЬКІ ІНСТИТУТИ Кан.563-Кан.569Глава ІV — ІНШІ ФОРМИ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ І ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ Кан.570-Кан.572Титул ХІІІ — ОБ’ЄДНАННЯ ВІРНИХ Кан.573-Кан.583Титул ХІV — ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ НАРОДІВ — Кан.584-Кан.594Титул ХV — ЦЕРКОВНЕ НАВЧАННЯГлава І — УЧИТЕЛЬСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЦЕРКВИ В ЗАГАЛЬНОМУ Кан.595-Кан.606Глава ІІ — СЛУЖБА СЛОВА БОЖОГО Кан.607-Кан.608Арт. І — Проповідування слова Божого Кан.609-Кан.616Арт. ІІ — Катехитичне навчання Кан.617-Кан.626Глава ІІІ — КАТОЛИЦЬКЕ ВИХОВАННЯ Кан.627-Кан.630Арт. І — Щколи, зокрема католицькі Кан.631-Кан.639Арт. ІІ — Католицькі університети Кан.640-Кан.645Арт. ІІІ — Церковні університети й факультети Кан.646-Кан.650Глава ІV — ЗАСОБИ СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ, ЗОКРЕМА КНИГИ Кан.651-Кан.666Титул ХVІ — ПРО БОЖИЙ КУЛЬТ І ЗОКРЕМА ПРО СВЯТІ ТАЙНИ Кан.667-Кан.674Глава І — ХРЕЩЕННЯ Кан.675-Кан.691Глава ІІ — МИРОПОМАЗАННЯ Кан.692-Кан.697Глава ІІІ — ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ Кан.698-Кан.717Глава ІV — СВЯТА ТАЙНА ПОКАЯННЯ Кан.718-Кан.736Глава V — ЄЛЕОПОМАЗАННЯ Кан.737-Кан.742Глава VІ — СВЯЧЕННЯ Кан.743Арт. І — Святитель Кан.744-Кан.753Арт. ІІ — Суб’єкт свячення Кан.754-Кан.768Арт. ІІІ — Те, що повинно передувати свяченням Кан.769-Кан.772Арт. ІV — Час, місце, запис і свідоцтво свячення Кан.773-Кан.775Глава VІІ — ПОДРУЖЖЯ Кан.776-Кан.782Арт. І — Пастирська турбота і дії, які передують одруженню Кан.783-Кан.789Арт. ІІ — Розриваючі перешкоди в загальному Кан.790-Кан.799Арт. ІІІ — Окремі перешкоди Кан.800-Кан.812Арт. ІV — Мішані подружжя Кан.813-Кан.816Арт. V — Подружня згода Кан.817-Кан.827Арт. VІ — Форма вінчання Кан.828-Кан.842Арт. VІІ — Узаконення подружжя Кан.843-Кан.852Арт. VІІІ — Розлучення супругів Кан.853-Кан.866Глава VІІІ — ПОСВЯЧЕННЯ І БЛАГОСЛОВЕННЯ, СВЯТІ МІСЦЯ І ЧАСИ, ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ, ОБІТ І ПРИСЯГААрт. І — Посвячення і благословення (сакраменталія) Кан.867Арт. ІІ — Святі місця Кан.868-Кан.879Арт. ІІІ — Свята і дні покаяння Кан.880-Кан.883Арт. ІV — Почитання Святих, священних ікон або образів та мощей Кан.884-Кан.888Арт. V — Обіт і присяга Кан.889-Кан.895Титул ХVІІ ХРЕЩЕНІ НЕКАТОЛИКИ, ЗГІДНІ НА ПОВНУ ЄДНІСТЬ З КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ — Кан.896-Кан.901Титул ХVІІІ — ЕКУМЕНІЗМ, АБО НЕОБХІДНІСТЬ ПЛЕКАННЯ ЄДНОСТІ ХРИСТИЯН — Кан.902-Кан.908Титул ХІХ — ОСОБИ І ЮРИДИЧНІ АКТИГлава І — ОСОБИАрт. І — Фізичні особи Кан.909 -Кан.919Арт. ІІ — Юридичні особи Кан.920 -Кан.930Глава ІІ — ЮРИДИЧНІ АКТИ Кан.931 -Кан.935Титул ХХ — УРЯДИ Кан.936 -Кан.937Глава І — КАНОНІЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ УРЯДІВ Кан.938 -Кан.946Арт. І — Вибори Кан.947 -Кан.960Арт. ІІ — Постуляція Кан.961 -Кан.964Глава ІІ — ВТРАТА УРЯДУ Кан.965 -Кан.966Арт. І — Зречення Кан.967 -Кан.971Арт. ІІ — Перенесення Кан.972 -Кан.973Арт. ІІІ — Усунення Кан.974 -Кан.977Арт. ІV — Позбавлення Кан.978Титул ХХІ — ВЛАДА УПРАВЛІННЯ Кан.979 -Кан.995Титул ХХІІ — РЕКУРСИ ПРОТИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ДЕКРЕТІВ — Кан.996 -Кан.1006Титул ХХІІІ — ДОЧАСНЕ МАЙНО ЦЕРКВИ — Кан.1007-Кан.1009Глава І — НАБУВАННЯ ДОЧАСНОГО МАЙНА Кан.1010 -Кан.1021Глава ІІ — УПРАВЛІННЯ ЦЕРКОВНИМ МАЙНОМ Кан.1022 -Кан.1033Глава ІІІ — ДОГОВОРИ, ЗОКРЕМА ВІДЧУЖЕННЯ Кан.1034 -Кан.1042Глава ІV — ПОБОЖНІ ЗАПИСИ І ПОБОЖНІ ФУНДАЦІЇ Кан.1043 -Кан.1054Титул ХХІV — СУДОЧИНСТВО В ЗАГАЛЬНОМУ — Кан.1055 -Кан.1057Глава І — КОМПЕТЕНТНИЙ СУД Кан.1058 -Кан.1085Глава ІІ — ПРАЦІВНИКИ ТРИБУНАЛІВАрт. І — Судовий Вікарій, судді й авдитори Кан.1086 -Кан.1093Арт. ІІ — Промотор справедливості, захисник вузла і нотар Кан.1094 -Кан.1101Арт. ІІІ — Добір працівників трибуналів з різних єпархій або Церков свого права Кан.1102Глава ІІІ — ОБОВ’ЯЗКИ СУДДІВ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ ТРИБУНАЛІВ Кан.1103 -Кан.1116Глава ІV — ЧЕРГОВІСТЬ РОЗГЛЯДУ СПРАВ Кан.1117 -Кан.1123Глава V — СУДОВІ ТЕРМІНИ, ВІДСТРОЧЕННЯ І МІСЦЕ СУДУ Кан.1124 -Кан.1128Глава VІ — ДОПУСК ОСІБ У ЗАЛ І СПОСІБ СКЛАДАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ АКТІВ Кан.1129 -Кан.1133Глава VІІ — ПОЗИВАЧ І ВІДПОВІДАЧ Кан.1134 -Кан.1138Глава VІІІ — УПОВНОВАЖЕНІ В ПРОЦЕСАХ І АДВОКАТИ Кан.1139 -Кан.1148Глава ІХ — ПОЗОВИ Й ЗАСТЕРЕЖЕННЯ Кан.1149 -Кан.1163Глава Х — СПОСОБИ УНИКНЕННЯ СУДІВАрт. І — Угода Кан.1164 -Кан.1167Арт. ІІ — Третейський суд Кан.1168 -Кан.1184Титул ХХV — СПІРНИЙ ПРОЦЕСГлава І — ЗВИЧАЙНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕСАрт.І Позовна скарга Кан.1185 -Кан.1189Арт. ІІ — Судовий виклик і оголошення або повідомлення про судові акти Кан.1190 -Кан.1194Арт. ІІІ — Зав’язка спору Кан.1195 -Кан.1198Арт. ІV — Припинення, заморення і зречення інстанції спору Кан.1199 -Кан.1206Арт. V — Докази Кан.1207 -Кан.1266Арт. VІ — Вставні справи Кан.1267 -Кан.1280Арт. VІІ — Оголошення актів, закриття розгляду в справі, обговорення справи — Кан.1281 -Кан.1289Арт. VІІІ — Постанови судді Кан.1290 -Кан.1301Арт. ІХ — Оскарження вироку Кан.1302 -Кан.1321Арт. Х — Стан осудженої речі, поновлення у первісний стан і протиставлення третього Кан.1322 -Кан.1336Арт. ХІ — Безплатний захист і судові кошти Кан.1334-Кан.1336Арт. ХІІ — Виконання вироку Кан.1337 -Кан.1342Глава ІІ — СУМАРНИЙ СПІРНИЙ ПРОЦЕС Кан.1343 -Кан.1356Титул ХХVІ — ДЕЯКІ СПЕЦІЯЛЬНІ ПРОЦЕСИГлава І — ПОДРУЖНІ ПРОЦЕСИАрт. І — Справи про визнання недійсності подружжя Кан.1357 -Кан.1377Арт. ІІ — Справи про розлучення супругів Кан.1378 -Кан.1382Арт. ІІІ — Процес, який стосується здогадної смерті супруга Кан.1383 -Кан.1383Арт. ІV — Спосібсудового розгляду для одержання звільнення від недоверщеного подружжя або звільнення від подружжя для добра віри Кан.1384Глава ІІ — СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОСТІ ВИСВЯЧЕННЯ Кан.1385-Кан.1387Глава ІІІ — ПРОЦЕДУРА ПРИ УСУВАННІ АБО ПЕРЕНЕСЕННІ ПАРОХІВ Кан.1388Арт. І — Спосіб судочинства при усуванні парохів Кан.1389-Кан.1395Арт. ІІ — Процедура перенесення парохів Кан.1397-Кан.1400Титул ХХVІІ — КАРНІ САНКЦІЇ В ЦЕРКВІГлава І — ЗЛОЧИНИ І КАРИ ВЗАГАЛІ Кан.1401-Кан.1435Глава ІІ — КАРИ ЗА ОКРЕМІ ЗЛОЧИНИ Кан.1436-Кан.1467Титул ХХVІІІ — ПРОЦЕДУРА ПРИ НАКЛАДАННІ КАРГлава І — КАРНИЙ ПРОЦЕСАрт. І — Вступне слідство Кан.1468-Кан.1470Арт. ІІ — Хід карного процесу Кан.1471-Кан.1482Арт. ІІІ — Позов про відшкодування втрат Кан.1483-Кан.1485Глава ІІ — НАКЛАДАННЯ КАР ЗА ДОПОМОГОЮ ПОЗАСУДОВОГО ДЕКРЕТУ Кан.1486-Кан.1487Титул ХХІХ — ЗАКОН, ЗВИЧАЙ І АДМІНІСТРАТИВНІ АКТИГлава І — ЦЕРКОВНІ ЗАКОНИ Кан.1488-Кан.1505Глава ІІ — ЗВИЧАЙ Кан.1506-Кан.1509Глава ІІІ — АДМІНІСТРАТИВНІ АКТИ Кан.1510-Кан.1516Арт. І — Процедура у видаванні позасудових декретів Кан.1517-Кан.1520Арт. ІІ — Виконання адміністративних актів Кан.1521-Кан.1526Арт. ІІІ — Рескрипти Кан.1527-Кан.1539Титул ХХХ — ДАВНІСТЬ І ОБЧИСЛЕННЯ ЧАСУГлава І — ДАВНІСТЬ Кан.1540-Кан.1546
CANONES PRAELIMINARES — Вступні канони. – Can. 1.-6.
Can. 1 – Canones huius Codicis omnes et solas Ecclesias orientales catholicas respiciunt, nisi, relationes cum Ecclesia latina quod attinet, aliud expresse statuitur.
Кан. 1 – Канони цього Кодексу стосуються всіх східних католицьких Церков і тільки їх, хіба що виразно постановляється щось інше щодо відносин з латинською Церквою.
Can. 2 – Canones Codicis, in quibus plerumque ius antiquum Ecclesiarum orientalium recipitur vel accommodatur, praecipue ex illo iure aestimandi sunt.
Кан. 2 – Канони Кодексу, в яких значною мірою береться до уваги або застосовується давнє право східних Церков, треба оцінювати головним чином на підставі того права.
Can. 3 – Codex, etsi saepe ad praescripta librorum liturgicorum se refert, de re liturgica plerumque non decernit; quare haec praescripta sedulo servanda sunt, nisi Codicis canonibus sunt contraria.
Кан. 3 – Хоча Кодекс часто звертається до приписів літургічних книг, він здебільшого не вирішує літургічної справи; через те слід пильно дотримуватись цих приписів, хіба що вони суперечать канонам Кодексу.
Can. 4 – Canones Codicis initas aut approbatas a Sancta Sede conventiones cum nationibus aliisve societatibus politicis non abrogant neque eis derogant; eaedem idcirco perinde ac in praesens vigere pergent contrariis Codicis praescriptis minime obstantibus.
Кан. 4 – Канони Кодексу не скасовують і не змінюють угод, укладених або затверджених Святим Престолом з народами та іншими політичними спільнотами, через те ці угоди понині продовжують мати силу, хоч би навіть суперечили приписам самого Кодексу.
Can. 5 – Iura quaesita itemque privilegia, quae a Sede Apostolica ad haec usque tempora personis physicis vel iuridicis concessa in usu sunt nec revocata, integra manent, nisi Codicis canonibus expresse revocantur.
Кан. 5 – Права набуті, а також привілеї, надані дотепер Апостольським Престолом фізичним чи юридичним особам, які є у вжитку і не відкликані, залишаються непорушними, хіба що канони цього Кодексу виразно їх відкликають.
Can. 6 – Codice vim obtinente:
1° abrogatae sunt omnes leges iuris communis vel iuris particularis, quae sunt canonibus Codicis contrariae aut quas materiam respiciunt in Codice ex integro ordinatam;
2° revocatae sunt omnes consuetudines, quae canonibus Codicis reprobantur aut quae eis contrariae sunt nec centenariae vel immemorabiles.
1° abrogatae sunt omnes leges iuris communis vel iuris particularis, quae sunt canonibus Codicis contrariae aut quas materiam respiciunt in Codice ex integro ordinatam;
2° revocatae sunt omnes consuetudines, quae canonibus Codicis reprobantur aut quae eis contrariae sunt nec centenariae vel immemorabiles.
Кан. 6 – Коли Кодекс набирає чинності:
1° скасовуються всі закони загального або партикулярного права, які суперечать канонам Кодексу або які стосуються справ, повністю врегульованих у цьому Кодексі;
2 -е – відкликаються всі звичаї, які скасовуються канонами Кодексу або суперечать їм і не є столітніми або незапам’ятними.
1° скасовуються всі закони загального або партикулярного права, які суперечать канонам Кодексу або які стосуються справ, повністю врегульованих у цьому Кодексі;
2 -е – відкликаються всі звичаї, які скасовуються канонами Кодексу або суперечать їм і не є столітніми або незапам’ятними.
TITULUS I: DE CHRISTIFIDELIBUS, EORUMQUE OMNIUM IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS — Титул І: ВІРНІ, ЇХНІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ. – Can. 7.-26.
Can. 7 – § 1. Christifideles sunt, qui per baptismum Christo incorporati in populum Dei sunt constituti atque hac ratione muneris Christi sacerdotalis, prophetici et regalis suo modo participes secundum suam cuiusque condicionem ad missionem exercendam vocantur, quam Deus Ecclesiae in mundo implendam concredidit.
§ 2. Haec Ecclesia in hoc mundo ut societas constituta et ordinata subsistit in Ecclesia catholica a successore Petri et Episcopis in communione cum eo gubernata.
§ 2. Haec Ecclesia in hoc mundo ut societas constituta et ordinata subsistit in Ecclesia catholica a successore Petri et Episcopis in communione cum eo gubernata.
Кан. 7 – § 1. Вірними є ті, хто, через хрещення втілені в Христа, утворюють Божий народ і на цій підставі по-своєму беручи участь у священичій, пророчій і царській службі Христа, покликані, відповідно до власного становища кожного, сповняти місію, яку Бог довірив виконувати Церкві у світі.
§ 2. Ця Церква, утворена і впорядкована на цьому світі як спільнота, існує в католицькій Церкві, керованій наступником Петра та Єпископами з’єднаними з ним.
§ 2. Ця Церква, утворена і впорядкована на цьому світі як спільнота, існує в католицькій Церкві, керованій наступником Петра та Єпископами з’єднаними з ним.
Can. 8 – In plena communione cum Ecclesia catholica his in terris sunt illi baptizati, qui in eius compage visibili cum Christo iunguntur vinculis professionis fidei, sacramentorum et ecclesiastici regiminis.
Кан. 8 – У повній злуці з католицькою Церквою тут, на землі, є ті хрещені, які в її видимому організмі з’єднуються з Христом вузлами віровизнання, святих тайн і церковного проводу.
Can. 9 – § 1. Speciali ratione cum Ecclesia conectuntur catechumeni, qui Spiritu Sancto movente expetunt explicita voluntate, ut eidem incorporentur, ideoque hac ipsa voluntate et vita fidei, spei et caritatis, quam agunt, coniunguntur cum Ecclesia, quae eos iam ut suos fovet.
§ 2. Catechumenorum specialem curam habet Ecclesia, quae, dum eos ad vitam evangelicam ducendam invitat eosque in participationem Divinae Liturgiae, sacramentorum et laudum divinarum introducit, eisdem varias iam largitur praerogativas, quae christianorum sunt propriae.
§ 2. Catechumenorum specialem curam habet Ecclesia, quae, dum eos ad vitam evangelicam ducendam invitat eosque in participationem Divinae Liturgiae, sacramentorum et laudum divinarum introducit, eisdem varias iam largitur praerogativas, quae christianorum sunt propriae.
Кан. 9 – § 1. Окремим чином пов’язані з Церквою оглашенні, які, натхнені Святим Духом, з виразним бажанням просять про прийняття їх до неї, і саме через це прагнення і життя, сповнене віри, надії і любові, яке практикують, єднаються з Церквою, котра опікується ними, вже як своїми.
§ 2. Церква приділяє оглашенним окрему турботу, заохочує їх вести євангельське життя, впроваджуючи до участі в Божественній Літургії, святих тайнах і церковному правилі, і вже щедро надає їм різні привілеї, властиві християнам.
§ 2. Церква приділяє оглашенним окрему турботу, заохочує їх вести євангельське життя, впроваджуючи до участі в Божественній Літургії, святих тайнах і церковному правилі, і вже щедро надає їм різні привілеї, властиві християнам.
Can. 10 – Verbo Dei inhaerentes atque vivo Ecclesiae magisterio authentico adhaerentes tenentur christifideles fidem immenso pretio a maioribus custoditam ac transmissam integre servare et aperte profiteri necnon eam et exercendo magis intellegere et in operibus caritatis fructificare.
Кан. 10 – Покладаючись на слово Боже і приєднуючись до живої справжньої науки Церкви, вірні зобов’язані непорушно зберігати і відкрито визнавати віру, котру як найбільшу дорогоцінність берегли і передали предки, а також через практикування краще її розуміти і проявляти в ділах любові.
Can. 11 – Inter christifideles omnes ex eorum quidem in Christo regeneratione viget vera circa dignitatem et actionem aequalitas, qua cuncti secundum suam cuiusque condicionem et munus ad aedificationem Corporis Christi cooperantur.
Кан. 11– Між усіма вірними силою їхнього відродження в Христі існує справжня рівність щодо гідності й діяння, внаслідок чого кожний, відповідно до свого становища і завдання, співпрацює у побудові Тіла Христового.
Can. 12 – § 1. Christifideles obligatione tenentur sua cuiusque agendi ratione ad communionem semper servandam cum Ecclesia.
§ 2. Magna cum diligentia obligationes impleant, quibus tenentur erga universam Ecclesiam et propriam Ecclesiam sui iuris.
§ 2. Magna cum diligentia obligationes impleant, quibus tenentur erga universam Ecclesiam et propriam Ecclesiam sui iuris.
Кан. 12 – § 1. Вірні зобов’язані, діючи кожен по-своєму, зберігати завжди єдність з Церквою.
§ 2. Вони повинні якнайпильніше виконувати обов’язки як щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать.
§ 2. Вони повинні якнайпильніше виконувати обов’язки як щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать.
Can. 13 – Omnes christifideles secundum suam cuiusque condicionem ad sanctam vitam ducendam atque ad Ecclesiae incrementum eiusque iugem sanctificationem promovendam vires suas conferre debent.
Кан. 13 – Усі вірні, відповідно до свого становища, повинні докладати своїх зусиль для того, щоб вести святе життя, спричинятися до росту Церкви і постійно збільшувати її святість.
Can. 14 – Omnes christifideles ius et obligationem habent allaborandi, ut divinum salutis nuntium ad omnes homines omnium temporum ac totius orbis magis magisque perveniat.
Кан. 14 – Усі вірні мають право й обов’язок дбати про те, щоб Боже провіщення спасіння щораз то більше доходило до всіх людей усіх часів і всього світу.
Can. 15 – § 1. Quae Ecclesiae Pastores Christum repraesentantes tamquam fidei magistri declarant aut tamquam Ecclesiae rectores statuunt, christifideles propriae responsabilitatis conscii christiana oboedientia prosequi tenentur.
§ 2. Christifidelibus integrum est, ut necessitates suas, praesertim spirituales, suaque optata. Ecclesiae Pastoribus patefaciant.
§ 3. Pro scientia, competentia et praestantia, quibus pollent, ipsis ius est, immo et aliquando obligatio, ut sententiam suam de his, quae ad bonum Ecclesiae pertinent, Ecclesiae Pastoribus manifestent eamque, salva integritate fidei et morum ac reverentia erga eosdem Pastores attentisque utilitate communi et personarum dignitate, ceteris christifidelibus notam faciant.
§ 2. Christifidelibus integrum est, ut necessitates suas, praesertim spirituales, suaque optata. Ecclesiae Pastoribus patefaciant.
§ 3. Pro scientia, competentia et praestantia, quibus pollent, ipsis ius est, immo et aliquando obligatio, ut sententiam suam de his, quae ad bonum Ecclesiae pertinent, Ecclesiae Pastoribus manifestent eamque, salva integritate fidei et morum ac reverentia erga eosdem Pastores attentisque utilitate communi et personarum dignitate, ceteris christifidelibus notam faciant.
Кан. 15 – § 1.Те, що Пастирі Церкви, представляючи Христа, голосять як учителі або постановляють як керівники Церкви, вірні, свідомі власної відповідальності, зобов’язані виконувати з християнським послухом.
§ 2. Вірні свобідно можуть виявляти Пастирям Церкви свої потреби, особливо духовні, а також свої побажання.
§ 3. Відповідно до своїх знань, компетенцій і здібностей, якими відзначаються, вони мають право, а іноді навіть обов’язок, виявляти Пастирям Церкви свою думку в справах, які стосуються добра Церкви, і, зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до Пастирів, а також, зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних.
§ 2. Вірні свобідно можуть виявляти Пастирям Церкви свої потреби, особливо духовні, а також свої побажання.
§ 3. Відповідно до своїх знань, компетенцій і здібностей, якими відзначаються, вони мають право, а іноді навіть обов’язок, виявляти Пастирям Церкви свою думку в справах, які стосуються добра Церкви, і, зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до Пастирів, а також, зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних.
Can. 16 – Ius est christifidelibus, ut ex spiritualibus Ecclesiae bonis, praesertim ex verbo Dei et sacramentis, adiumenta ab Ecclesiae Pastoribus accipiant.
Кан. 16 – Вірні мають право отримувати від своїх Пастирів допомогу з духовних дібр Церкви, особливо від слова Божого і святих тайн.
Can. 17 – Ius est christifidelibus, ut cultum divinum persolvant secundum praescripta propriae Ecclesiae sui iuris utque propriam vitae spiritualis formam sequantur doctrinae quidem Ecclesiae consentaneam.
Кан. 17 — Вірні мають право почитати Господа згідно з приписами літургічних книг власної Церкви свого права і дотримуватись власної форми духовного життя, згідної, однак, з вченням Церкви.
Can. 18 – Integrum est christifidelibus, ut libere condant atque moderentur consociationes ad fines caritatis vel pietatis aut ad vocationem christianam in mundo fovendam utque conventus habeant ad eosdem fines in communi persequendos.
Кан. 18 – Вірні мають повне право засновувати товариства і керувати ними для цілей любові або побожності або плекання християнського покликання у світі, а також скликати збори для спільного осягнення цих цілей.
Can. 19 – Christifideles cuncti, quippe qui Ecclesiae missionem participent, ius habent, ut propriis inceptis apostolicam actionem promoveant vel sustineant secundum suum cuiusque statum et condicionem; nullum tamen inceptum nomen catholicum sibi vindicet, nisi consensus accessit auctoritatis competentis ecclesiasticae.
Кан. 19 – Усі вірні, як учасники місії Церкви, мають право власними починаннями, кожний відповідно до свого стану й обставин, розвивати або підтримувати апостольську діяльністьь однак, жодне починання не може приписувати собі назви католицького, якщо не одержить згоди компетентної церковної влади.
Can. 20 – Christifideles, quippe qui baptismo ad vitam doctrinae evangelicae congruentem ducendam vocentur, ius habent ad educationem christianam, qua ad maturitatem humanae personae prosequendam atque simul ad mysterium salutis cognoscendum et vivendum rite instruantur.
Кан. 20 – Вірні, які завдяки хрещенню покликані вести життя, згідне з євангельською наукою, мають право на християнське виховання, котре належно готувало б їх до визрівання людської особистості і водночас до пізнання і переживання таїнства спасіння.
Can. 21 – Qui in scientias sacras incumbunt, iusta libertate fruuntur inquirendi necnon mentem suam prudenter in eis aperiendi, in quibus peritiam habent, servato debito erga magisterium Ecclesiae obsequio.
Кан. 21– Ті, що займаються священними науками, користуються законною свободою дослідження, а також розсудливого вияву своєї думки у справах, в яких вони є фахівцями, зберігаючи, однак, належну слухняність Учительському Урядові Церкви.
Can. 22 – Christifideles omnes ius habent, ut a quacumque coactione sint immunes in statu vitae eligendo.
Кан. 22 – Усі вірні мають право бути вільними від будь-якого примусу у виборі стану життя.
Can. 23 – Nemini licet bonam famam, qua quis gaudet, illegitime laedere nec ius ullius personae ad propriam intimitatem tuendam violare.
Кан. 23 – Нікому не дозволяється шкодити добрій славі, якою хтось втішається, і беззаконно порушувати право будь-якої особи на захист свого приватного життя.
Can. 24 – § 1. Christifidelibus competit, ut iura, quae in Ecclesia habent, legitime vindicent atque defendant in foro competenti ecclesiastico ad normam iuris.
§ 2. Christifidelibus ius quoque est, ut, si ad iudicium ab auctoritate competenti vocantur, iudicentur servatis iuris praescriptis cum aequitate applicandis.
§ 3. Christifidelibus ius est, ne poenis canonicis nisi ad normam legis puniantur.
§ 2. Christifidelibus ius quoque est, ut, si ad iudicium ab auctoritate competenti vocantur, iudicentur servatis iuris praescriptis cum aequitate applicandis.
§ 3. Christifidelibus ius est, ne poenis canonicis nisi ad normam legis puniantur.
Кан. 24 – § 1.Вірні можуть законно відстоювати і боронити права, що їх вони мають у Церкві, на компетентному церковному суді згідно з нормами права.
§ 2. Вірні, якщо їх викликає до суду компетентна влада, мають право бути судженими з дотриманням справедливо застосованих приписів права.
§ 3. Вірні мають право не зазнавати канонічних кар, окрім приписаних законом.
§ 2. Вірні, якщо їх викликає до суду компетентна влада, мають право бути судженими з дотриманням справедливо застосованих приписів права.
§ 3. Вірні мають право не зазнавати канонічних кар, окрім приписаних законом.
Can. 25 – § 1. Christifideles obligatione tenentur necessitatibus subveniendi Ecclesiae, ut eidem praesto sint, quae ad fines ei proprios praesertim ad cultum divinum, ad opera apostolatus et caritatis atque ad congruam ministrorum sustentationem necessaria sunt.
§ 2. Obligatione quoque tenentur iustitiam socialem promovendi necnon ex propriis reditibus pauperibus subveniendi praecepti Domini memores.
§ 2. Obligatione quoque tenentur iustitiam socialem promovendi necnon ex propriis reditibus pauperibus subveniendi praecepti Domini memores.
Кан. 25 – § 1. Вірні зобов’язані зараджувати потребам Церкви, щоб вона мала засоби необхідні для осягнення властивих їй цілей, головно для виконування богослужінь, здійснювання справ апостольства та любові, а також для того, що конечне для належного утримання служителів.
§ 2. Вони рівно ж зобов’язані підтримувати соціяльну справедливість, а також, пам’ятаючи про Господній наказ, подавати допомогу бідним з власних прибутків.
§ 2. Вони рівно ж зобов’язані підтримувати соціяльну справедливість, а також, пам’ятаючи про Господній наказ, подавати допомогу бідним з власних прибутків.
Can. 26 – § 1. In iuribus suis exercendis christifideles et singuli et in consociationibus adunati rationem habere debent boni communis Ecclesiae necnon iurium aliorum atque suarum erga alios obligationum.
§ 2. Auctoritati ecclesiasticae competit intuitu boni communis exercitium iurium, quae christifidelibus sunt propria, moderari.
§ 2. Auctoritati ecclesiasticae competit intuitu boni communis exercitium iurium, quae christifidelibus sunt propria, moderari.
Кан. 26 – § 1. У виконуванні своїх прав вірні, – окремі особи, чи об’єднані в громади, повинні зважати на спільне добро Церкви, як також на права інших та власні обов’язки щодо інших.
§ 2. З уваги на спільне добро, Церковна влада може регулювати, щоб вірні користувалися належними їм правами.
§ 2. З уваги на спільне добро, Церковна влада може регулювати, щоб вірні користувалися належними їм правами.
TITULUS II: DE ECCLESIIS SUI IURIS ET DE RITIBUS — Титул ІІ: ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА І ОБРЯДИ. – Can. 27.-41.
Can. 27 – Coetus christifidelium hierarchia ad normam iuris iunctus, quem ut sui iuris expresse vel tacite agnoscit suprema Ecclesiae auctoritas, vocatur in hoc Codice Ecclesia sui iuris.
Кан. 27 – Спільнота вірних, об’єднана ієрархією за нормами права, яку найвища влада Церкви виразно або мовчки визнає як свого права, називається в цьому Кодексі Церквою свого права.
Can. 28 – §1. Ritus est patrimonium liturgicum, theologicum, spirituale et disciplinare cultura ac rerum adiunctis historiae populorum distinctum, quod modo fidei vivendae uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris proprio exprimitur.
§ 2. Ritus, de quibus in Codice agitur, sunt, nisi aliud constat, illi, qui oriuntur ex traditionibus Alexandrina, Antiochena, Armena, Chaldaea et Constantinopolitana.
§ 2. Ritus, de quibus in Codice agitur, sunt, nisi aliud constat, illi, qui oriuntur ex traditionibus Alexandrina, Antiochena, Armena, Chaldaea et Constantinopolitana.
Кан. 28 – § 1. Обряд є літургічним, богословським, духовним і дисциплінарним спадком – різним щодо культури та історичних обставин народів – який виявляється у способі практикування віри, властивому для кожної Церкви свого права.
§ 2. Обряди, про які йдеться в Кодексі, є ті, які походять з Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської і Константинопільської традицій, якщо не стверджено щось інше.
§ 2. Обряди, про які йдеться в Кодексі, є ті, які походять з Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської і Константинопільської традицій, якщо не стверджено щось інше.
CAPUT I — DE ASCRIPTIONE ALICUI ECCLESIAE SUI IURIS;
ГЛАВА І — ПРИПИСАННЯ ДО ЯКОЇСЬ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
Can. 29 – § 1. Filius, qui decimum quartum aetatis annum nondum explevit, per baptismum ascribitur Ecclesiae sui iuris, cui pater catholicus ascriptus est; si vero sola mater est catholica aut si ambo parentes concordi voluntate petunt, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam mater pertinet, salvo iure particulari a Sede Apostolica statuto.
§ 2. Si autem filius, qui decimum quartum aetatis annum nondum explevit, est:
1° a matre non nupta natus, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam mater pertinet;
2° ignotorum parentum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt ii, quorum curae legitime commissus est; si vero de patre et matre adoptantibus agitur, applicetur § 1;
3° parentum non baptizatorum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam pertinet ille, qui eius educationem in fide catholica suscepit.
§ 2. Si autem filius, qui decimum quartum aetatis annum nondum explevit, est:
1° a matre non nupta natus, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam mater pertinet;
2° ignotorum parentum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt ii, quorum curae legitime commissus est; si vero de patre et matre adoptantibus agitur, applicetur § 1;
3° parentum non baptizatorum, ascribitur Ecclesiae sui iuris, ad quam pertinet ille, qui eius educationem in fide catholica suscepit.
Кан. 29 – § 1. Дитина, перед чотирнадцятим роком життя, через хрещення записується до Церкви свого права, до якої записаний її батько; якщо ж католичкою є лише мати, або, якщо обоє батьків однозгідно просять, дитина записується до Церкви, до якої належить мати, хіба інакше постановляє партикулярне право, встановлене Апостольським Престолом.
§ 2. Якщо дитина, якій не виповнилось ще чотирнадцять років життя:
1° народжена незаміжньою матір’ю, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить мати;
2 -е – невідомих батьків, – записується до тієї Церкви свого права, членами якої є ті, чиїй опіці вона була законно довірена; якщо ж ідеться про батька і матір, які усиновлюють, повинен застосовуватись § 1.
3-є – неохрещених батьків, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить той, хто взяв на себе обов’язок виховання її в католицькій вірі.
§ 2. Якщо дитина, якій не виповнилось ще чотирнадцять років життя:
1° народжена незаміжньою матір’ю, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить мати;
2 -е – невідомих батьків, – записується до тієї Церкви свого права, членами якої є ті, чиїй опіці вона була законно довірена; якщо ж ідеться про батька і матір, які усиновлюють, повинен застосовуватись § 1.
3-є – неохрещених батьків, – записується до тієї Церкви свого права, до якої належить той, хто взяв на себе обов’язок виховання її в католицькій вірі.
Can. 30 – Quilibet baptizandus, qui decimum quartum aetatis annum explevit, libere potest seligere quamcumque Ecclesiam sui iuris, cui per baptismum in eadem susceptum ascribitur, salvo iure particulari a Sede Apostolica statuto.
Кан. 30 – Кожний, хто має хреститися і якому виповнилось чотирнадцять років життя, вільно може вибрати будь-яку Церкву свого права, до якої записується через хрещення, хіба що інакше постановляє партикулярне право, встановлене Апостольським Престолом.
Can. 31 – Nemo quemvis christifidelem ad transitum ad aliam Ecclesiam sui iuris ullo modo inducere praesumat.
Кан. 31– Ніхто не сміє будь-якого вірного намовляти якимсь чином до переходу до іншої Церкви свого права.
Can. 32 – § 1. Nemo potest sine consensu Sedis Apostolicae ad aliam Ecclesiam sui iuris valide transire.
§ 2. Si vero agitur de christifideli eparchiae alicuius Ecclesiae sui iuris, qui transire petit ad aliam Ecclesiam sui iuris, quae in eodem territorio propriam eparchiam habet, hic consensus Sedis Apostolicae praesumitur, dummodo Episcopi eparchiales utriusque eparchiae ad transitum scripto consentiant.
§ 2. Si vero agitur de christifideli eparchiae alicuius Ecclesiae sui iuris, qui transire petit ad aliam Ecclesiam sui iuris, quae in eodem territorio propriam eparchiam habet, hic consensus Sedis Apostolicae praesumitur, dummodo Episcopi eparchiales utriusque eparchiae ad transitum scripto consentiant.
Кан. 32 – § 1. Ніхто не може без згоди Апостольського Престолу правосильно переходити до іншої Церкви свого права.
§ 2. Якщо ідеться про вірного єпархії якоїсь Церкви свого права, котрий бажає перейти до іншої Церкви свого права, яка на цій же території має власну єпархію, то тут припускається згода Апостольського Престолу, якщо тільки єпархіяльні Єпископи обох єпархій письмово погодились на перехід.
§ 2. Якщо ідеться про вірного єпархії якоїсь Церкви свого права, котрий бажає перейти до іншої Церкви свого права, яка на цій же території має власну єпархію, то тут припускається згода Апостольського Престолу, якщо тільки єпархіяльні Єпископи обох єпархій письмово погодились на перехід.
Can. 33 – Integrum est mulieri ad Ecclesiam sui iuris viri transire in matrimonio celebrando vel eo durante; matrimonio autem soluto libere potest ad pristinam Ecclesiam sui iuris redire.
Кан. 33 – Жінка має право перейти до Церкви свого права, до якої належить чоловік, при заключенні подружжя, чи під час його тривання; але після розірвання шлюбу може вільно повернутися до первісної Церкви свого права.
Can. 34 – Si ad aliam Ecclesiam sui iuris transeunt parentes vel in matrimonio mixto coniux catholicus, filii infra decimum quartum aetatis annum expletum ipso iure eidem Ecclesiae ascribuntur; si vero in matrimonio inter catholicos unus tantum parentum ad aliam Ecclesiam sui iuris transit, filii transeunt solummodo, si ambo parentes consenserunt; expleto vero decimo quarto aetatis anno filii ad pristinam Ecclesiam sui iuris redire possunt.
Кан. 34 – Якщо батьки переходять до іншої Церкви свого права або у змішаному подружжі католицька сторона, то, діти, яким не виповнилось чотирнадцять років життя, за законом записуються до тієї ж Церкви. Якщо ж у подружжі між католиками тільки один з батьків переходить до іншої Церкви свого права, то діти переходять тільки за згодою обох батьків, але, по сповненні чотирнадцяти років життя, діти можуть повернутися до первісної Церкви свого права.
Can. 35 – Baptizati acatholici ad plenam communionem cum Ecclesia catholica convenientes proprium ubique terrarum retineant ritum eumque colant et pro viribus observent, proinde ascribantur Ecclesiae sui iuris eiusdem ritus salvo iure adeundi Sedem Apostolicam in casibus specialibus personarum, communitatum vel regionum.
Кан. 35 – Охрещені некатолики, згідні на повне з’єднання з католицькою Церквою, повинні повсюдно зберігати власний обряд, шанувати його і в міру сил його дотримуватись, тому вони повинні бути приписані до Церкви свого права того самого обряду із збереженням права звертатися до Апостольського Престолу в окремих випадках осіб, спільнот і країн.
Can. 36 – Omnis transitus ad aliam Ecclesiam sui iuris vim habet a momento declarationis factae coram eiusdem Ecclesiae Hierarcha loci vel parocho proprio aut sacerdote ab alterutro delegato et duobus testibus, nisi rescriptum Sedis Apostolicae aliud fert.
Кан. 36 – Кожний перехід до іншої Церкви свого права набирає законної чинності з моменту зголошення заяви, вчиненої перед місцевим Ієрархом цієї Церкви або власним парохом, або ж священиком, делегованим котримсь з цих двох, і в присутності двох свідків, хіба що рескрипт Апостольського Престолу постановляє щось інше.
Can. 37 – Omnis ascriptio alicui Ecclesiae sui iuris vel transitus ad aliam Ecclesiam sui iuris in libro baptizatorum paroeciae, etiam, si casus fert, Ecclesiae latinae, ubi baptismus celebratus est, adnotetur; si vero fieri non potest, in alio documento in archivo paroeciali parochi proprii Ecclesiae sui iuris, cui ascriptio facta est, asservando.
Кан. 37 – Кожне приписання до будь-якої Церкви свого права або перехід до іншої Церкви свого права повинні бути внесені до книги охрещених парафії, навіть коли хрещення відбулось у латинській Церкві, якщо ж це неможливо, слід відзначити це в іншому документі, який має зберігатися в парафіяльному архіві власного пароха Церкви свого права, до якої був здійснений запис.
Can. 38 – Christifideles Ecclesiarum orientalium, etsi curae Hierarchae vel parochi alterius Ecclesiae sui iuris commissi, tamen propriae Ecclesiae sui iuris permanent ascripti.
Кан. 38 – Вірні східних Церков, хоч би були доручені опіці Ієрарха або пароха іншої Церкви свого права, залишаються, однак, приписаними до власної Церкви свого права.
CAPUT II — DE RITIBUS SERVANDIS;
ГЛАВА ІІ — ЗБЕРІГАННЯ ОБРЯДІВ
Can. 39 – Ritus Ecclesiarum orientalium ut universae Ecclesiae Christi patrimonium, in quo elucet ea, quae ab Apostolis per Patres est traditio, et quod fidei catholicae divinam unitatem in varietate affirmat, religiose serventur et promoveantur.
Кан. 39 – Слід сумлінно зберігати й підтримувати обряди східних Церков як спадок усієї Христової Церкви, в якому відзеркалюється та традиція, що походить від Апостолів через Отців, і який утверджує божественну єдність католицької віри в її різноманітності.
Can. 40 – § 1. Hierarchae, qui Ecclesiis sui iuris praesunt, aliique Hierarchae omnes studiosissime curent fidelem custodiam et accuratam observantiam proprii ritus nec in eo mutationes admittant nisi ratione eius organici progressus, prae oculis tamen habentes mutuam benevolentiam et unitatem christianorum.
§ 2. Ceteri clerici et sodales institutorum vitae consecratae omnes proprium ritum fideliter observare necnon eius in dies maiorem cognitionem perfectioremque usum acquirere tenentur.
§ 3. Ceteri quoque christifideles proprii ritus cognitionem et aestimationem foveant eumque ubique observare tenentur, nisi iure aliquid excipitur.
§ 2. Ceteri clerici et sodales institutorum vitae consecratae omnes proprium ritum fideliter observare necnon eius in dies maiorem cognitionem perfectioremque usum acquirere tenentur.
§ 3. Ceteri quoque christifideles proprii ritus cognitionem et aestimationem foveant eumque ubique observare tenentur, nisi iure aliquid excipitur.
Кан. 40 – § 1. Ієрархи, які стоять на чолі Церкви свого права, та всі інші Ієрархи повинні найнаполегливіше дбати про вірну охорону і докладне дотримування власного обряду, а також не допускати в ньому змін, хіба з уваги на його органічний розвиток, зважаючи, однак, на взаємну доброзичливість і єдність християн.
§ 2. Всі інші священнослужителі і члени інститутів посвяченого життя зобов’язані вірно дотримуватися власного обряду і з кожним днем глибше його пізнавати й досконаліше його здійснювати.
§ 3. Також інші вірні повинні плекати пізнання і пошану власного обряду і всюди його дотримуватись, хіба що право допускає якийсь виняток.
§ 2. Всі інші священнослужителі і члени інститутів посвяченого життя зобов’язані вірно дотримуватися власного обряду і з кожним днем глибше його пізнавати й досконаліше його здійснювати.
§ 3. Також інші вірні повинні плекати пізнання і пошану власного обряду і всюди його дотримуватись, хіба що право допускає якийсь виняток.
Can. 41 – Christifideles cuiusvis Ecclesiae sui iuris, etiam Ecclesiae latinae, qui ratione officii, ministerii vel muneris frequentes cum christifidelibus alterius Ecclesiae sui iuris relationes habent, in cognitione et cultu ritus eiusdem Ecclesiae accurate pro gravitate officii, ministerii vel muneris, quod implent, instituantur.
Кан. 41– Вірні кожної Церкви свого права, також латинської Церкви, які з уваги на уряд, службу або завдання підтримують часті взаємини з вірними іншої Церкви свого права, повинні старанно вишколюватись у пізнаванні і пошані до обряду цієї Церкви відповідно до важливості уряду, служби або завдання, яке виконують.
TITULUS III: DE SUPREMA ECCLESIAE AUCTORITATE — Титул ІІІ: НАЙВИЩА ВЛАДА ЦЕРКВИ. – Can. 42.-54.
Can. 42 – Sicut statuente Domino sanctus Petrus et ceteri Apostoli unum Collegium constituunt, pari ratione Romanus Pontifex, successor Petri, et Episcopi, successores Apostolorum, inter se coniunguntur.
Кан. 42 – Як з Господнього установлення святий Петро та інші Апостоли становлять одну Колегію, подібно є об’єднані між собою Римський Архієрей, наступник Петра, і Єпископи, наступники Апостолів.
CAPUT I — DE ROMANO PONTIFICE;
ГЛАВА І — РИМСЬКИЙ АРХІЄРЕЙ
Can. 43 – Ecclesiae Romanae Episcopus, in quo permanet munus a Domino singulariter Petro, primo Apostolorum, concessum et successoribus eius transmittendum, Collegii Episcoporum est caput, Vicarius Christi atque universae Ecclesiae his in terris Pastor, qui ideo vi muneris sui suprema, plena, immediata et universali in Ecclesia gaudet potestate ordinaria, quam semper libere exercere potest.
Кан. 43 – Єпископ Римської Церкви, в якому перебуває доручення, дане Господом самому Петрові, першому з Апостолів, і яке має бути передане його наступникам, є главою Колегії Єпископів, Заступником Христа і Пастирем усієї Церкви тут на землі. Тому силою свого уряду він має найвищу, повну, безпосередню і загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати.
Can. 44 – § 1. Supremam et plenam in Ecclesia potestatem Romanus Pontifex obtinet legitima electione ab ipso acceptata una cum ordinatione episcopali; quare eandem potestatem obtinet a momento acceptationis electus ad summum pontificatum, qui episcopali charactere insignitus est; si vero charactere episcopali electus caret, statim ordinetur Episcopus.
§ 2. Si contingit, ut Romanus Pontifex muneri suo renuntiet, ad validitatem requiritur, ut renuntiatio libere fiat et rite manifestetur, non vero, ut a quopiam acceptetur.
§ 2. Si contingit, ut Romanus Pontifex muneri suo renuntiet, ad validitatem requiritur, ut renuntiatio libere fiat et rite manifestetur, non vero, ut a quopiam acceptetur.
Кан. 44 – § 1. Повну й найвищу владу в Церкві одержує Римський Архієрей законним вибором, ним прийнятим, разом з єпископським свяченням; тому ту саму владу одержує від моменту прийняття вибору на найвище архієрейство той обраний, який має єпископський сан; якщо не має єпископського сану, повинен негайно бути висвячений на єпископа.
§ 2. Якби трапилось, що Римський Архієрей зрікся свого уряду, то для правосильності вимагається, щоб зречення було добровільне і відповідно оголошене; не вимагає воно, щоб хтось його прийняв.
§ 2. Якби трапилось, що Римський Архієрей зрікся свого уряду, то для правосильності вимагається, щоб зречення було добровільне і відповідно оголошене; не вимагає воно, щоб хтось його прийняв.
Can. 45 – § 1. Romanus Pontifex vi sui muneris non modo in universam Ecclesiam potestate gaudet, sed et super omnes eparchias earumque coetus potestatis ordinariae obtinet principatum, quo quidem simul roboratur atque vindicatur potestas propria, ordinaria et immediata, quam in eparchiam suae curae commissam Episcopi habent.
§ 2. Romanus Pontifex in munere supremi universae Ecclesiae Pastoris explendo communione cum ceteris Episcopis immo et universa Ecclesia semper est coniunctus; ipsi ius tamen est determinare secundum necessitates Ecclesiae modum sive personalem sive collegialem huius muneris exercendi.
§ 3. Contra sententiam vel decretum Romani Pontificis non datur appellatio neque recursus.
§ 2. Romanus Pontifex in munere supremi universae Ecclesiae Pastoris explendo communione cum ceteris Episcopis immo et universa Ecclesia semper est coniunctus; ipsi ius tamen est determinare secundum necessitates Ecclesiae modum sive personalem sive collegialem huius muneris exercendi.
§ 3. Contra sententiam vel decretum Romani Pontificis non datur appellatio neque recursus.
Кан. 45 – § 1. Силою свого уряду Римський Архієрей має владу не тільки над усією Церквою, а й також одержує над усіма єпархіями та їх спільнотами верховну звичайну владу, через яку одночасно зміцнюється й оберігається власна, звичайна і безпосередня влада, яку мають Єпископи щодо довіреної їхній опіці єпархії.
§ 2. У виконуванні уряду найвищого Пастиря всієї Церкви Римський Архієрей завжди поєднаний спільністю з усіма іншими Єпископами, а також з усією Церквою; йому, однак, належить право визначати, відповідно до потреб Церкви, спосіб індивідуального або колегіяльного виконування цього уряду.
§ 3. Проти вироку або декрету Римського Архієрея немає апеляції ані відклику.
§ 2. У виконуванні уряду найвищого Пастиря всієї Церкви Римський Архієрей завжди поєднаний спільністю з усіма іншими Єпископами, а також з усією Церквою; йому, однак, належить право визначати, відповідно до потреб Церкви, спосіб індивідуального або колегіяльного виконування цього уряду.
§ 3. Проти вироку або декрету Римського Архієрея немає апеляції ані відклику.
Can. 46 – § 1. In eius munere exercendo Romano Pontifici praesto sunt Episcopi, qui eidem cooperatricem operam dare possunt variis rationibus, inter quas est Synodus Episcoporum; auxilio praeterea ei sunt Patres Cardinales, Curia Romana, Legati pontificii necnon aliae personae itemque varia secundum necessitates temporum instituta; quae personae omnes et instituta nomine et auctoritate eiusdem munus sibi commissum explent in bonum omnium Ecclesiarum secundum normas ab ipso Romano Pontifice statutas.
§ 2. Patriarcharum ceterorumque Hierarcharum, qui Ecclesiis sui iuris praesunt, participatio in Synodo Episcoporum regitur normis specialibus ab ipso Romano Pontifice statutis.
§ 2. Patriarcharum ceterorumque Hierarcharum, qui Ecclesiis sui iuris praesunt, participatio in Synodo Episcoporum regitur normis specialibus ab ipso Romano Pontifice statutis.
Кан. 46 – § 1. Римському Архієреєві у виконуванні його уряду помагають Єпископи, які можуть це чинити по-різному, в тому через Синод Єпископів; крім того, помагають йому Отці Кардинали, Римська Курія, Папські Легати, а також інші особи та різні інститути відповідно до потреб даного часу. Усі ці особи й інститути від його імені і його владою виконують доручений їм уряд для добра всіх Церков, згідно з нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.
§ 2. Участь Патріярхів та інших Ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.
§ 2. Участь Патріярхів та інших Ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.
Can. 47 – Sede Romana vacante aut prorsus impedita nihil innovetur in universae Ecclesiae regimine; serventur autem leges speciales pro eisdem adiunctis latae.
Кан. 47 – Коли Апостольський Престол стане вакантним або в разі цілковитої перешкоди в його діяльності, не слід уводити нічого нового в управлінні всією Церквою; однак треба дотримуватись особливих законів, виданих на ці обставини.
Can. 48 – Nomine Sedis Apostolicae vel Sanctae Sedis in hoc Codice veniunt non solum Romanus Pontifex, sed etiam, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat, Dicasteria aliaque Curiae Romanae instituta.
Кан. 48 – Під Апостольським Престолом або Святим Престолом слід розуміти в цьому Кодексі не лише Римського Архієрея, а й Дикастерії та інші інституції Римської Курії, хіба що щось інше застерігає право або випливає з природи речі.
CAPUT II — DE COLLEGIO EPISCOPORUM;
ГЛАВА ІІ — КОЛЕГІЯ ЄПИСКОПІВ
Can. 49 – Collegium Episcoporum, cuius caput est Romanus Pontifex cuiusque membra sunt Episcopi vi sacramentalis ordinationis et hierarchica communione cum Collegii capite et membris et in quo corpus apostolicum continuo perseverat, una cum capite suo et numquam sine hoc capite subiectum quoque supremae et plenae potestatis in universam Ecclesiam exsistit.
Кан. 49 – Колегія Єпископів, главою якої є Римський Архієрей, а членами Єпископи, силою тайни свячення й ієрархічної єдності з главою Колегії і її членами, і в якій триває безперервно апостольське тіло, разом зі своїм главою і ніколи без нього, становить також суб’єкт найвищої і повної влади над усією Церквою.
Can. 50 – § 1. Potestatem in universam Ecclesiam Collegium Episcoporum sollemni modo exercet in Concilio Oecumenico.
§ 2. Eandem potestatem Collegium Episcoporum exercet per unitam Episcoporum in mundo dispersorum actionem, quae ut talis a Romano Pontifice est indicta aut libere recepta ita, ut verus actus collegialis effciatur.
§ 3. Romani Pontificis est secundum necessitates Ecclesiae seligere et promovere modos, quibus Collegium Episcoporum munus suum in universam Ecclesiam collegialiter exercet.
§ 2. Eandem potestatem Collegium Episcoporum exercet per unitam Episcoporum in mundo dispersorum actionem, quae ut talis a Romano Pontifice est indicta aut libere recepta ita, ut verus actus collegialis effciatur.
§ 3. Romani Pontificis est secundum necessitates Ecclesiae seligere et promovere modos, quibus Collegium Episcoporum munus suum in universam Ecclesiam collegialiter exercet.
Кан. 50 – § 1. Владу над усією Церквою Колегія Єпископів виконує в урочистий спосіб на Вселенському Соборі.
§ 2. Ту саму владу виконує Колегія Єпископів через об’єднану дію розсіяних по світі Єпископів, що як така була започатко-вана Римським Архієреєм або добровільно прийнята так, щоб стала справжнім колегіяльним актом.
§ 3. До Римського Архієрея належить, відповідно до потреб Церкви, добирати і підтримувати способи колегіяльного виконування Колегією Єпископів його уряду у всій Церкві.
§ 2. Ту саму владу виконує Колегія Єпископів через об’єднану дію розсіяних по світі Єпископів, що як така була започатко-вана Римським Архієреєм або добровільно прийнята так, щоб стала справжнім колегіяльним актом.
§ 3. До Римського Архієрея належить, відповідно до потреб Церкви, добирати і підтримувати способи колегіяльного виконування Колегією Єпископів його уряду у всій Церкві.
Can. 51 – § 1. Solius Romani Pontificis est Concilium Oecumenicum convocare, eidem per se vel per alios praeesse, item Concilium transferre, suspendere vel dissolvere eiusque decreta confirmare.
§ 2. Eiusdem Romani Pontificis est res in Concilio Oecumenico tractandas determinare atque ordinem in eodem Concilio servandum constituere; propositis a Romano Pontifice quaestionibus Patres Concilii Oecumenici alias addere possunt ab eodem Romano Pontifice approbandas.
§ 2. Eiusdem Romani Pontificis est res in Concilio Oecumenico tractandas determinare atque ordinem in eodem Concilio servandum constituere; propositis a Romano Pontifice quaestionibus Patres Concilii Oecumenici alias addere possunt ab eodem Romano Pontifice approbandas.
Кан. 51 – § 1. Тільки Римський Архієрей може скликати Вселенський Собор, головувати на ньому, особисто або через інших, переносити, припиняти або розпускати Собор, а також затверджувати його декрети.
§ 2. До Римського Архієрея належить визначати справи, які мають бути предметом обговорення на Вселенському Соборі, і встановлювати порядок, якого слід дотримуватись на цьому Соборі; до питань, запропонованих Римським Архієреєм, Отці Вселенського Собору можуть додавати інші, які, однак, повинен затвердити Римський Архієрей.
§ 2. До Римського Архієрея належить визначати справи, які мають бути предметом обговорення на Вселенському Соборі, і встановлювати порядок, якого слід дотримуватись на цьому Соборі; до питань, запропонованих Римським Архієреєм, Отці Вселенського Собору можуть додавати інші, які, однак, повинен затвердити Римський Архієрей.
Can. 52 – § 1. Ius et obligatio est omnibus et solis Episcopis, qui membra sunt Collegii Episcoporum, ut Concilio Oecumenico cum suffragio deliberativo intersint.
§ 2. Ad Concilium Oecumenicum insuper aliquot, qui episcopali dignitate non sunt insigniti, vocari possunt a suprema Ecclesiae auctoritate, cuius est eorum partes in Concilio determinare.
§ 2. Ad Concilium Oecumenicum insuper aliquot, qui episcopali dignitate non sunt insigniti, vocari possunt a suprema Ecclesiae auctoritate, cuius est eorum partes in Concilio determinare.
Кан. 52 – § 1. Усі Єпископи і тільки вони, що є членами Колегії Єпископів, мають право й обов’язок брати участь у Вселенському Соборі з вирішальним голосом.
§ 2. На Вселенський Собор найвища Церковна влада може покликати також тих, що не мають єпископського сану, і визначати їхню участь у Соборі.
§ 2. На Вселенський Собор найвища Церковна влада може покликати також тих, що не мають єпископського сану, і визначати їхню участь у Соборі.
Can. 53 – Si contingit, ut Sedes Apostolica durante Concilii Oecumenici celebratione vacet, ipso iure hoc intermittitur, donec novus Romanus Pontifex Concilium Oecumenicum continuari iusserit aut dissolverit.
Кан. 53 – Якби трапилось, що під час Вселенського Собору Апостольський Престол став вакантним, на підставі самого права Собор переривається, поки новий Римський Архієрей не накаже продовжувати Вселенський Собор або його розпустити.
Can. 54 – § 1. Concilii Oecumenici decreta vim obligandi non habent, nisi una cum Concilii Patribus a Romano Pontifice approbata ab eodem sunt confirmata et eiusdem iussu promulgata.
§ 2. Hac confirmatione et promulgatione, vim obligandi ut habeant, etiam egent decreta, quae fert Collegium Episcoporum, cum actionem proprie collegialem ponit secundum alium a Romano Pontifice indictum vel libere receptum modum.
§ 2. Hac confirmatione et promulgatione, vim obligandi ut habeant, etiam egent decreta, quae fert Collegium Episcoporum, cum actionem proprie collegialem ponit secundum alium a Romano Pontifice indictum vel libere receptum modum.
Кан. 54 – § 1. Декрети Вселенського Собору не мають обов’язкової сили, доки вони не будуть схвалені Римським Архієреєм разом з Отцями Собору і не будуть ним затверджені та за його приказом проголошені.
§ 2. Такого затвердження й проголошення для набуття обов’язкової сили вимагають також декрети Колегії Єпископів, коли вона проводить стисло колегіяльну діяльність, відповідно до способу, вказаного або добровільно прийнятого Римським Архієреєм.
§ 2. Такого затвердження й проголошення для набуття обов’язкової сили вимагають також декрети Колегії Єпископів, коли вона проводить стисло колегіяльну діяльність, відповідно до способу, вказаного або добровільно прийнятого Римським Архієреєм.
TITULUS IV: DE ECCLESIIS PATRIARCHALIBUS — Титул ІV: ПАТРІЯРШІ ЦЕРКВИ. – Can. 55.-150.
Can. 55 – Secundum antiquissimam Ecclesiae traditionem iam a primis Conciliis Oecumenicis agnitam viget in Ecclesia institutio patriarchalis; quare singulari honore prosequendi sunt Ecclesiarum orientalium Patriarchae, qui suae quisque Ecclesiae patriarchali tamquam pater et caput praesunt.
Кан. 55 – Згідно з найдавнішою традицією Церкви, визнаною вже першими Вселенськими Соборами, у Церкві існує патріярша інституція; тому Патріярхам східних Церков, з яких кожен очолює свою патріяршу Церкву, неначе батько і глава, треба виявляти особливу пошану.
Can. 56 – Patriarcha est Episcopus, cui competit potestas in omnes Episcopos non exceptis Metropolitis ceterosque christifideles Ecclesiae, cui praeest, ad normam iuris a suprema Ecclesiae auctoritate approbati.
Кан. 56 – Патріярх – це Єпископ, якому належить влада над усіма Єпископами, не виключаючи Митрополитів, і над усіма іншими вірними Церкви, яку він очолює, згідно з приписом права, затвердженого найвишою владою Церкви.
Can. 57 – § 1. Erectio, restitutio, immutatio et suppressio Ecclesiarum patriarchalium supremae Ecclesiae auctoritati reservatur.
§ 2. Titulum unicuique Ecclesiae patriarchali legitime agnitum vel concessum tantum suprema Ecclesiae auctoritas immutare potest.
§ 3. Ecclesia patriarchalis intra fines proprii territorii habere debet fixam sedem residentiae Patriarchae in civitate principe, ex qua Patriarcha titulum desumit, si fieri potest, constitutam; haec sedes transferri non potest nisi gravissima de causa, de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis et habito Romani Pontificis assensu.
§ 2. Titulum unicuique Ecclesiae patriarchali legitime agnitum vel concessum tantum suprema Ecclesiae auctoritas immutare potest.
§ 3. Ecclesia patriarchalis intra fines proprii territorii habere debet fixam sedem residentiae Patriarchae in civitate principe, ex qua Patriarcha titulum desumit, si fieri potest, constitutam; haec sedes transferri non potest nisi gravissima de causa, de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis et habito Romani Pontificis assensu.
Кан. 57 – § 1. Заснування, відновлення, змінювання і скасування патріярших Церков застережено найвищій владі Церкви.
§ 2. Титул кожної патріяршої Церкви, законно визнаний або наданий, може змінити лише найвища влада Церкви.
§ 3. Патріярша Церква повинна мати в межах власної території сталий осідок резиденції Патріярха, встановлений, по змозі, в головному місті, від якого Патріярх одержав титул цей осідок можна перенести лише з дуже поважної причини, за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви і за згодою Римського Архієрея.
§ 2. Титул кожної патріяршої Церкви, законно визнаний або наданий, може змінити лише найвища влада Церкви.
§ 3. Патріярша Церква повинна мати в межах власної території сталий осідок резиденції Патріярха, встановлений, по змозі, в головному місті, від якого Патріярх одержав титул цей осідок можна перенести лише з дуже поважної причини, за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви і за згодою Римського Архієрея.
Can. 58 – Patriarchae Ecclesiarum orientalium ubique terrarum praecedunt omnes Episcopos cuiuscumque gradus salvis normis specialibus de praecedentia a Romano Pontifice statutis.
Кан. 58 – Патріярхи східних Церков по всьому світі стоять вище усіх Єпископів будь-якого ступеня, із збереженням спеціяльних приписів про першенство, встановлених Римським Архієреєм.
Can. 59 – § 1. Patriarchae Ecclesiarum orientalium, etsi alii aliis tempore posteriores, omnes aequales sunt ratione dignitatis patriarchaIis salva inter se honoris praecedentia.
§ 2. Ordo praecedentiae inter antiquas Sedes patriarchales Ecclesiarum orientalium est, ut primo loco veniat Sedes Constantinopolitana, post eam Alexandrina, deinde Antiochena et denique Hierosolymitana.
§ 3. Inter ceteros Patriarchas Ecclesiarum orientalium praecedentia ordinatur secundum antiquitatem Sedis patriarchalis.
§ 4. Inter Patriarchas Ecclesiarum orientalium, qui unius eiusdemque sunt tituli, diversis tamen Ecclesiis patriarchalibus praesunt, praecedentiam obtinet, qui prius promotus est ad dignitatem patriarchalem.
§ 2. Ordo praecedentiae inter antiquas Sedes patriarchales Ecclesiarum orientalium est, ut primo loco veniat Sedes Constantinopolitana, post eam Alexandrina, deinde Antiochena et denique Hierosolymitana.
§ 3. Inter ceteros Patriarchas Ecclesiarum orientalium praecedentia ordinatur secundum antiquitatem Sedis patriarchalis.
§ 4. Inter Patriarchas Ecclesiarum orientalium, qui unius eiusdemque sunt tituli, diversis tamen Ecclesiis patriarchalibus praesunt, praecedentiam obtinet, qui prius promotus est ad dignitatem patriarchalem.
Кан. 59 – § 1. Патріярхи східних Церков, хоч деякі з них пізніші від інших за часом, всі є рівними щодо патріяршого сану, з дотриманням між ними першенства вшанування.
§ 2. Порядок першенства серед давніх патріярших Престолів східних Церков є такий: на першому місці є Константинопільський престол, за ним іде Олександрійський, далі Антіохійський і Єрусалимський.
§ 3. Серед інших Патріярхів східних Церков першенство визначається давністю патріяршого Престолу.
§ 4. Між Патріярхами східних Церков, які носять однаковий титул, але очолюють різні патріярші Церкви, першенство має той, хто раніше був піднесений на патріярший сан.
§ 2. Порядок першенства серед давніх патріярших Престолів східних Церков є такий: на першому місці є Константинопільський престол, за ним іде Олександрійський, далі Антіохійський і Єрусалимський.
§ 3. Серед інших Патріярхів східних Церков першенство визначається давністю патріяршого Престолу.
§ 4. Між Патріярхами східних Церков, які носять однаковий титул, але очолюють різні патріярші Церкви, першенство має той, хто раніше був піднесений на патріярший сан.
Can. 60 – § 1. Patriarcha in ecclesiis, quae christifidelibus Ecclesiae, cui praeest, destinatae sunt, et in celebrationibus liturgicis eiusdem Ecclesiae praecedit ceteros Patriarchas, etsi sunt Sedis titulo potiores vel promotione seniores.
§ 2. Patriarcha, qui actu potestatem patriarchalem obtinet, praecedit illos, qui titulum Sedis patriarchalis olim habitae adhuc servant.
§ 2. Patriarcha, qui actu potestatem patriarchalem obtinet, praecedit illos, qui titulum Sedis patriarchalis olim habitae adhuc servant.
Кан. 60 – § 1. Патріярх у церквах, призначених для вірних Церкви, яку він очолює, і в літургічних відправах цієї Церкви має першенство перед усіма іншими Патріярхами, хоч би вони мали перевагу щодо титулу Престолу або були раніше призначені.
§ 2. Патріярх, який має дійсну патріяршу владу, має першенство перед тими, які зберігають титул патріяршого Престолу, що колись посідали.
§ 2. Патріярх, який має дійсну патріяршу владу, має першенство перед тими, які зберігають титул патріяршого Престолу, що колись посідали.
Can. 61 – Patriarcha procuratorem apud Sedem Apostolicam habere potest a se de assensu praevio Romani Pontificis nominatum.
Кан. 61– Патріярх може мати при Апостольському Престолі прокуратора, призначеного ним за попередньою згодою Римського Архієрея.
Can. 62 – Patriarcha, qui suo officio renuntiavit, suum titulum et honores in celebrationibus liturgicis praesertim servat itemque ius habet, ut sibi digna sedes habitationis de suo consensu assignetur atque media ex bonis Ecclesiae patriarchalis praebeantur, quibus suae sustentationi proprio titulo congruae provideatur firmo circa praecedentiam can. 60, § 2.
Кан. 62 – Патріярх, який зрікся свого уряду, зберігає свій титул і почесті особливо у літургічних відправах, а також має право на надання йому достойного місця проживання за його згодою і на засоби з майна патріяршої Церкви, які б забезпечували йому утримання, відповідне до власного титулу, дотримуючись кан. 60, § 2 щодо першенства.
CAPUT I — DE ELECTIONE PATRIARCHARUM;
ГЛАВА І — ВИБОРИ ПАТРІЯРХІВ
Can. 63 – Patriarcha canonice eligitur in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
Кан. 63 – Патріярх обирається канонічно на Синоді Єпископів патріяршої Церкви.
Can. 64 – Iure particulari recenseantur ea, quae requiruntur, ut quis ad patriarchalem dignitatem idoneus habeatur, salvis semper eis, quae in can. 180 praescribuntur.
Кан. 64 – Партикулярне право повинно перелічити те, що вимагається, щоб хтось вважався здатним до патріяршого сану, завжди зі збереженням кан.180.
Can. 65 – § 1. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis coadunari debet in patriarchali residentia aut in alio loco ab Administratore Ecclesiae patriarchalis de consensu Synodi permanentis designando.
§ 2. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis coadunatio fieri debet intra mensem a Sedis patriarchalis vacatione computandum firmo iure particulari longius tempus, non autem ultra bimestre, statuente.
§ 2. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis coadunatio fieri debet intra mensem a Sedis patriarchalis vacatione computandum firmo iure particulari longius tempus, non autem ultra bimestre, statuente.
Кан. 65 – § 1. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен відбуватися в патріяршій резиденції або в іншому місці, призначеному Адміністратором патріяршої Церкви за згодою постійного Синоду.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен відбутися впродовж одного місяця від дня, коли патріярший престол став вакантним, хіба що партикулярне право встановлює довший час, однак не більше двох місяців.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен відбутися впродовж одного місяця від дня, коли патріярший престол став вакантним, хіба що партикулярне право встановлює довший час, однак не більше двох місяців.
Can. 66 – § 1. In electione Patriarchae voce activa fruuntur omnia et sola Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membra.
§ 2. Vetitum est quemlibet alium praeter Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membra electioni Patriarchae in aula interesse eis clericis exceptis, qui ad normam can. 71, § 1 ut scrutatores vel actuarius Synodi assumuntur.
§ 3. Nemini licet ullo modo sive ante Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis sive ea durante electioni Patriarchae se immiscere.
§ 2. Vetitum est quemlibet alium praeter Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membra electioni Patriarchae in aula interesse eis clericis exceptis, qui ad normam can. 71, § 1 ut scrutatores vel actuarius Synodi assumuntur.
§ 3. Nemini licet ullo modo sive ante Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis sive ea durante electioni Patriarchae se immiscere.
Кан. 66 – § 1. У виборах Патріярха активний голос мають усі члени Синоду Єпископів патріяршої Церкви і тільки вони.
§ 2. Забороняється, щоб хтось інший, крім членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, був присутній у приміщенні, де відбуваються вибори Патріярха, за винятком священнослужителів, які, за приписом кан. 71, § 1, добираються як рахівники або секретар Синоду.
§ 3. Нікому не дозволяється ніяким чином втручатися у вибори Патріярха чи перед Синодом Єпископів патріяршої Церкви, чи під час його тривання.
§ 2. Забороняється, щоб хтось інший, крім членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, був присутній у приміщенні, де відбуваються вибори Патріярха, за винятком священнослужителів, які, за приписом кан. 71, § 1, добираються як рахівники або секретар Синоду.
§ 3. Нікому не дозволяється ніяким чином втручатися у вибори Патріярха чи перед Синодом Єпископів патріяршої Церкви, чи під час його тривання.
Can. 67 – In electione Patriarchae servari debent cann. 947-957 reprobata contraria consuetudine, nisi aliud iure communi statutum est.
Кан. 67 – На виборах Патріярха слід дотримуватись канн. 947-957, відкидаючи противний звичай, хіба що загальне право постановляє щось інше.
Can. 68 – § 1. Omnes Episcopi legitime convocati gravi obligatione tenentur, ut intersint electioni.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
Кан. 68 – § 1. Усі Єпископи, правосильно скликані, мають важкий обов’язок узяти участь у виборах.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що має слушну перешкоду, повинен письмово виявити свої причини Синодові Єпископів патріяршої Церкви; про законність перешкоди повинні на початку засідань Синоду вирішити Єпископи, присутні у призначеному місці.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що має слушну перешкоду, повинен письмово виявити свої причини Синодові Єпископів патріяршої Церкви; про законність перешкоди повинні на початку засідань Синоду вирішити Єпископи, присутні у призначеному місці.
Can. 69 – Convocatione canonice facta, si duae ex tribus partibus Episcoporum, qui tenentur Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis interesse, demptis eis, qui legitimo sunt impedimento detenti, in loco designato praesentes sunt, Synodus canonica declaretur et ad electionem procedi potest.
Кан. 69 – Після канонічного скликання Синоду Єпископів патріяршої Церкви, Синод оголошується канонічним і може приступити до виборів, якщо дві третини Єпископів, які зобов’язані взяти в ньому участь, за винятком тих, що зазнали законної перешкоди, є присутніми у призначеному місці.
Can. 70 – Nisi ius particulare aliud statuit, Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha praeest, qui inter praesentes in prima sessione electus est; interim praesidentia Administratori Ecclesiae patriarchalis reservatur.
Кан. 70 – Якщо партикулярне право не постановляє чогось іншого, на Синоді Єпископів патріяршої Церкви для обрання Патріярха головує той, хто з-поміж присутніх був обраний на першому засіданніь тимчасове головування резервується Адміністраторові патріяршої Церкви.
Can. 71 – § 1. Scrutatores et actuarius ad normam iuris particularis assumi possunt etiam inter presbyteros et diaconos.
§ 2. Circa ea, quae scrutinia directe vel indirecte respiciunt, omnes, qui Synodo intersunt, gravi obligatione tenentur servandi secretum.
§ 2. Circa ea, quae scrutinia directe vel indirecte respiciunt, omnes, qui Synodo intersunt, gravi obligatione tenentur servandi secretum.
Кан. 71 – § 1. Рахівники і секретар, згідно з приписом партикулярного права, можуть бути обраними також з-поміж пресвітерів і дияконів.
§ 2. Усі, хто бере участь у Синоді, зобов’язані суворо зберігати таємницю стосовно того, що може безпосередньо або посередньо виявити голосування.
§ 2. Усі, хто бере участь у Синоді, зобов’язані суворо зберігати таємницю стосовно того, що може безпосередньо або посередньо виявити голосування.
Can. 72 – § 1. Is electus est, qui duas ex tribus partibus suffragiorum rettulit, nisi iure particulari statuitur, ut post congruum numerum scrutiniorum, saltem trium, sufficiat pars absolute maior suffragiorum et ad normam can. 183, § § 3 et 4 electio perficiatur.
§ 2. Si electio intra quindecim dies ab inita Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis computandos non peragitur, res ad Romanum Pontificem devolvitur.
§ 2. Si electio intra quindecim dies ab inita Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis computandos non peragitur, res ad Romanum Pontificem devolvitur.
Кан. 72 – § 1. Обраним є той, хто одержав дві третини голосів, хіба що партикулярне право постановляє, що після відповідного числа голосувань, принаймні трьох, вистачає абсолютна більшість голосів і вибори відбуваються згідно з приписом кан. 183, § § 3 і 4.
§ 2. Якщо вибори не відбулися впродовж п’ятнадцяти днів від початку Синоду Єпископів патріяршої Церкви, справа передається Римському Архієреєві.
§ 2. Якщо вибори не відбулися впродовж п’ятнадцяти днів від початку Синоду Єпископів патріяршої Церкви, справа передається Римському Архієреєві.
Can. 73 – Electio, si electus est saltem Episcopus legitime proclamatus, statim a praeside vel, si praeses est electus, ab Episcopo ordinatione episcopali seniore totius Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis nomine formula modoque in propria Ecclesia patriarchali receptis intimanda est electo; si vero electus nondum est Episcopus legitime proclamatus, secreto servato ab omnibus, qui quomodolibet electionis exitum noverunt, etiam erga electum, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis suspenditur et intimatio fiat, si omnia canonibus ad proclamationem episcopalem requisita peracta sunt.
Кан. 73 – Якщо обраним є принаймні законно проголошений Єпископ, тоді голова або, якщо голова є обраним, – Єпископ, найстаріший єпископським свяченням, від імені всього Синоду Єпископів патріяршої Церкви, з дотриманням формули і способу, прийнятих у власній патріяршій Церкві, негайно повинен довести до відома вибраного результат виборів. Якщо ж обраний не є ще законно проголошеним Єпископом, тоді при збереженні таємниці всіма, хто якимсь чином дізнався про результат виборів, навіть у відношенні до обраного, Синод Єпископів патріяршої Церкви припиняється, а повідомлення повинно відбутися, після того, як буде виконано все, чого вимагають канони для єпископського проголошення.
Can. 74 – Electus intra biduum utile ab intimatione computandum manifestare debet, num electionem acceptet; si vero non acceptat aut si intra biduum non respondet, omne ius ex electione quaesitum amittit.
Кан. 74 – Обраний повинен протягом двох корисних днів від одержання повідомлення заявити, чи приймає вибір; якщо не приймає або якщо протягом двох днів не дасть відповіді, втрачає всяке право, яке набув виборами.
Can. 75 – Si electus acceptavit et est Episcopus ordinatus, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis procedat secundum praescripta librorum liturgicorum ad eius ut Patriarchae proclamationem et inthronizationem; si vero electus nondum est Episcopus ordinatus, inthronizatio valide fieri non potest, antequam electus ordinationem episcopalem suscepit.
Кан. 75 – Якщо обраний приймає вибір і є висвяченим Єпископом, тоді Синод Єпископів патріяршої Церкви має приступити до проголошення його Патріярхом та інтронізації згідно з приписами літургічних книг; якщо ж обраний ще не є висвяченим Єпископом, інтронізація не може відбутися правосильно, поки обраний не одержить єпископського свячення.
Can. 76 – § 1. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis per synodicas litteras Romanum Pontificem quam primum certiorem faciat de electione et de inthronizatione canonice peractis atque de professione fidei deque promissione fideliter officium suum implendi a novo Patriarcha coram Synodo secundum probatas formulas emissis; synodicae litterae de electione peracta mittantur quoque ad Patriarchas aliarum Ecclesiarum orientalium.
§ 2. Novus Patriarcha per litteras manu propria subscriptas quam primum expostulare debet a Romano Pontifice ecclesiasticam communionem.
§ 2. Novus Patriarcha per litteras manu propria subscriptas quam primum expostulare debet a Romano Pontifice ecclesiasticam communionem.
Кан. 76 – § 1. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен синодальним листом якнайшвидше повідомити Римського Архієрея про канонічне проведення виборів та інтронізації, а також про визнання віри й обітницю сумлінно виконувати свій уряд, що їх новий Патріярх склав перед Синодом, відповідно до затверджених формул; синодальні листи щодо проведення виборів слід вислати також Патріярхам інших східних Церков.
§ 2. Новий Патріярх повинен власноручно підписаним листом якнайшвидше просити Римського Архієрея про церковне єднання.
§ 2. Новий Патріярх повинен власноручно підписаним листом якнайшвидше просити Римського Архієрея про церковне єднання.
Can. 77 – § 1. Patriarcha canonice electus valide exercet suum officium tantummodo ab inthronizatione, qua pleno iure officium obtinet.
§ 2. Patriarcha, antequam communionem ecclosiasticam a Romano Pontifice accepit, ne Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchialis convocet neque Episcopos ordinet.
§ 2. Patriarcha, antequam communionem ecclosiasticam a Romano Pontifice accepit, ne Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchialis convocet neque Episcopos ordinet.
Кан. 77 – § 1. Канонічно обраний Патріярх правосильно виконує свій уряд тільки від інтронізації, від якої повноправно одержує уряд.
§ 2. Поки Патріярх не одержить від Римського Архієрея церковного єднання, не може скликати Синоду Єпископів патріяршої Церкви ані висвячувати Єпископів.
§ 2. Поки Патріярх не одержить від Римського Архієрея церковного єднання, не може скликати Синоду Єпископів патріяршої Церкви ані висвячувати Єпископів.
CAPUT II — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS PATRIACHARUM;
ГЛАВА ІІ — ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ПАТРІЯРХІВ
Can. 78 – § 1. Potestas, quae Patriarchae ad normam canonum et legitimarum consuetudinum in Episcopos ceterosque christifideles Ecclesiae, cui praeest, competit, est ordinaria et propria, sed ita personalis, ut non possit Vicarium pro tota Ecclesia patriarchali constituere aut potestatem suam alicui ad universitatem casuum delegare.
§ 2. Potestas Patriarchae exerceri valide potest intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis tantum, nisi aliter ex natura rei aut iure communi vel particulari a Romano Pontifice approbato constat.
§ 2. Potestas Patriarchae exerceri valide potest intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis tantum, nisi aliter ex natura rei aut iure communi vel particulari a Romano Pontifice approbato constat.
Кан. 78 – § 1. Влада, яка належить Патріярхові, за приписами канонів і законними звичаями, щодо Єпископів та інших вірних Церкви, на чолі якої він стоїть, є звичайною і власною, але настільки особистою, що він не може призначити Вікарія для всієї патріяршої Церкви або делегувати свою владу комусь для сукупності справ.
§ 2. Патріярх може правосильно виконувати владу тільки в межах території патріяршої Церкви, хіба що щось інше випливає з природи речі або загального чи партикулярного права, затвердженого Римським Архієреєм.
§ 2. Патріярх може правосильно виконувати владу тільки в межах території патріяршої Церкви, хіба що щось інше випливає з природи речі або загального чи партикулярного права, затвердженого Римським Архієреєм.
Can. 79 – In omnibus negotiis iuridicis Ecclesiae patriarchalis Patriarcha eiusdem personam gerit.
Кан. 79 – У всіх справах правового характеру патріяршої Церкви Патріярх виступає від її імені.
Can. 80 – Patriarchae est:
1° Metropolitae iura exercere et obligationes implere in omnibus locis, ubi provinciae erectae non sunt;
2° neglegentiam Metropolitarum ad normam iuris supplere;
3° sede metropolitana vacante Metropolitae iura exercere et obligationes implere in tota provincia;
4° Metropolitam, qui oeconomum ad normam can. 262, § 1 non nominavit, monere; monitione in cassum facta oeconomum per se ipsum nominare.
1° Metropolitae iura exercere et obligationes implere in omnibus locis, ubi provinciae erectae non sunt;
2° neglegentiam Metropolitarum ad normam iuris supplere;
3° sede metropolitana vacante Metropolitae iura exercere et obligationes implere in tota provincia;
4° Metropolitam, qui oeconomum ad normam can. 262, § 1 non nominavit, monere; monitione in cassum facta oeconomum per se ipsum nominare.
Кан. 80 – До Патріярха належить:
1° виконувати права і сповняти обов’язки Митрополита у всіх місцях, де не були засновані провінції;
2 -е – надолужувати недбалість Митрополитів, згідно з приписом права;
3-є – коли митрополичий престол вакантний, виконувати ці права і сповняти обов’язки у цілій провінції;
4° Митрополитові, який не іменував економа згідно з приписом кан. 262 , § 1, нагадати про це; якщо ж нагадування виявиться даремним, самому іменувати економа.
1° виконувати права і сповняти обов’язки Митрополита у всіх місцях, де не були засновані провінції;
2 -е – надолужувати недбалість Митрополитів, згідно з приписом права;
3-є – коли митрополичий престол вакантний, виконувати ці права і сповняти обов’язки у цілій провінції;
4° Митрополитові, який не іменував економа згідно з приписом кан. 262 , § 1, нагадати про це; якщо ж нагадування виявиться даремним, самому іменувати економа.
Can. 81 – Romani Pontificis acta ad Ecclesiam patriarchalem pertinentia Episcopis eparchialibus aliisve, ad quos pertinent, per Patriarcham nota fiant, nisi Sedes Apostolica in casu directe providit.
Кан. 81– Акти Римського Архієрея, які стосуються патріяршої Церкви, повинні через Патріярха стати відомими єпархіяльним Єпископам та іншим, кого це стосуються, хіба що в певному випадку про це безпосередньо подбає Апостольський Престол.
Can. 82 – § 1. Patriarcha proprio iure potest:
1° decreta ferre intra ambitum suae competentiae, quibus pressius determinantur modi in lege applicanda servandi aut legum observantia urgetur;
2° instructiones ad christifideles totius Ecclesiae, cui praeest, dirigere ad sanam doctrinam exponendam, pietatem fovendam, abusus corrigendos et exercitia, quae spirituale christifidelium bonum foveant, approbanda et commendanda;
3° litteras encyclicas toti Ecclesiae, cui praeest, dare circa quaestiones propriam Ecclesiam et ritum respicientes.
§ 2. Patriarcha Episcopis ceterisque clericis necnon sodalibus institutorum vitae consecratae totius Ecclesiae, cui praeest, praecipere potest, ut sua decreta, instructiones atque litterae encyclicae in propriis ecclesiis vel domibus publice legantur et exponantur.
§ 3. Patriarcha in omnibus, quae totam Ecclesiam, cui praeest, vel graviora negotia respiciunt, ne omittat audire Synodum permanentem vel Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel etiam conventum patriarchalem.
1° decreta ferre intra ambitum suae competentiae, quibus pressius determinantur modi in lege applicanda servandi aut legum observantia urgetur;
2° instructiones ad christifideles totius Ecclesiae, cui praeest, dirigere ad sanam doctrinam exponendam, pietatem fovendam, abusus corrigendos et exercitia, quae spirituale christifidelium bonum foveant, approbanda et commendanda;
3° litteras encyclicas toti Ecclesiae, cui praeest, dare circa quaestiones propriam Ecclesiam et ritum respicientes.
§ 2. Patriarcha Episcopis ceterisque clericis necnon sodalibus institutorum vitae consecratae totius Ecclesiae, cui praeest, praecipere potest, ut sua decreta, instructiones atque litterae encyclicae in propriis ecclesiis vel domibus publice legantur et exponantur.
§ 3. Patriarcha in omnibus, quae totam Ecclesiam, cui praeest, vel graviora negotia respiciunt, ne omittat audire Synodum permanentem vel Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel etiam conventum patriarchalem.
Кан. 82 – § 1. Патріярх на підставі власного права може:
1° видавати декрети в обсязі своєї компетенції, за допомогою яких стисліше окреслюються способи застосування закону або відстоюється дотримування законів;
2° скеровувати до вірних усієї Церкви, яку очолює, вказівки для викладання правдивої науки, плекання побожності, виправлення зловживань, затвердження і рекомендування практик, які сприяли б духовному добру вірних;
3-є – видавати соборні послання для всієї Церкви, яку очолює, у питаннях, які стосуються його власної Церкви й обряду.
§ 2. Патріярх може наказати Єпископам та всім священнослужителям, а також членам інститутів посвяченого життя всієї Церкви, яку очолює, читати й пояснювати його декрети, настанови та енциклічні послання прилюдно у власних церквах або домах.
§ 3. Патріярх у всьому, що стосується всієї очолюваної ним Церкви або торкається важливіших справ, не повинен нехтувати думкою постійного Синоду або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або також патріяршого собору.
1° видавати декрети в обсязі своєї компетенції, за допомогою яких стисліше окреслюються способи застосування закону або відстоюється дотримування законів;
2° скеровувати до вірних усієї Церкви, яку очолює, вказівки для викладання правдивої науки, плекання побожності, виправлення зловживань, затвердження і рекомендування практик, які сприяли б духовному добру вірних;
3-є – видавати соборні послання для всієї Церкви, яку очолює, у питаннях, які стосуються його власної Церкви й обряду.
§ 2. Патріярх може наказати Єпископам та всім священнослужителям, а також членам інститутів посвяченого життя всієї Церкви, яку очолює, читати й пояснювати його декрети, настанови та енциклічні послання прилюдно у власних церквах або домах.
§ 3. Патріярх у всьому, що стосується всієї очолюваної ним Церкви або торкається важливіших справ, не повинен нехтувати думкою постійного Синоду або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або також патріяршого собору.
Can. 83 – § 1. Salvo iure et obligatione Episcopi eparchialis canonice visitandi propriam eparchiam Patriarcha ius et obligationem habet in eadem eparchia visitationem pastoralem peragendi temporibus iure particulari statutis.
§ 2. Patriarcha potest gravi de causa et de consensu Synodi permanentis aliquam ecclesiam, civitatem, eparchiam per se aut per alium Episcopum visitare et tempore huius visitationis omnia, quae in visitatione canonica Episcopo eparchiali competunt, peragere.
§ 2. Patriarcha potest gravi de causa et de consensu Synodi permanentis aliquam ecclesiam, civitatem, eparchiam per se aut per alium Episcopum visitare et tempore huius visitationis omnia, quae in visitatione canonica Episcopo eparchiali competunt, peragere.
Кан. 83 – § 1. Залишаючи в силі право й обов’язок єпархіяльного Єпископа канонічно візитувати власну єпархію, Патріярх має право й обов’язок здійснювати у цій єпархії пастирську візитацію у реченці, встановленому партикулярним правом.
§ 2. Патріярх може з важливої причини і за згодою постійного Синоду візитувати якусь церкву, місто, єпархію сам особисто або через іншого Єпископа і під час цієї візитації виконувати все те, до чого має право єпархіяльний Єпископ на канонічній візитації.
§ 2. Патріярх може з важливої причини і за згодою постійного Синоду візитувати якусь церкву, місто, єпархію сам особисто або через іншого Єпископа і під час цієї візитації виконувати все те, до чого має право єпархіяльний Єпископ на канонічній візитації.
Can. 84 – § 1. Maxime curet Patriarcha, ut sive ipse sive Episcopi eparchiales Ecclesiae, cui praeest, collatis consiliis, praesertim in conventibus iure praevisis, cum Patriarchis ac Episcopis eparchialibus aliarum Ecclesiarum sui iuris, qui in eodem territorio potestatem suam exercent, unitatem actionis inter se ceterosque christifideles cuiuscumque Ecclesiae sui iuris promoveant et viribus unitis communia adiuvent opera ad bonum religionis expeditius promovendum, ad disciplinam ecclesiasticam efficacius tuendam necnon ad omnium christianorum unitatem concorditer fovendam.
§ 2. Foveat quoque Patriarcha frequentes collationes inter Hierarchas ceterosque christifideles, quos pro sua prudentia convocandos censet, de rebus pastoralibus aliisque negotiis, quae aut totam Ecclesiam, cui praeest, aut aliquam provinciam vel regionem respiciunt.
§ 2. Foveat quoque Patriarcha frequentes collationes inter Hierarchas ceterosque christifideles, quos pro sua prudentia convocandos censet, de rebus pastoralibus aliisque negotiis, quae aut totam Ecclesiam, cui praeest, aut aliquam provinciam vel regionem respiciunt.
Кан. 84 – § 1. Найбільше повинен Патріярх турбуватися про те, щоб він сам чи єпархіяльні Єпископи очолюваної ним Церкви після спільних нарад, особливо на передбачених правом соборах, з Патріярхами й єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, які на тій самій території виконують свою владу, плекали єдність дій між собою та іншими вірними кожної Церкви свого права, й об’єднаними зусиллями, пособляли спільним починанням для успішного поширювання добра релігії, для дійовішого оберігання церковної дисципліни, а також для плекання згоди й зберігання єдності між усіма християнами.
§ 2. Патріярх повинен також заохочувати до частих зустрічей між Ієрархами та іншими вірними, які, на його розсуд, слід скликати в пастирських справах та інших питаннях, що стосуються або всієї Церкви, на чолі якої він стоїть, або якоїсь провінції чи округи.
§ 2. Патріярх повинен також заохочувати до частих зустрічей між Ієрархами та іншими вірними, які, на його розсуд, слід скликати в пастирських справах та інших питаннях, що стосуються або всієї Церкви, на чолі якої він стоїть, або якоїсь провінції чи округи.
Can. 85 – § 1. Patriarcha gravi de causa, de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis et consulta Sede Apostolica potest provincias et eparchias erigere, aliter circumscribere, unire, dividere, supprimere earumque gradum hierarchicum immutare et sedem eparchialem transferre.
§ 2. Patriarchae de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis competit:
1° Episcopo eparchiali Episcopum coadiutorem vel Episcopum auxiliarem dare servatis cann. 181, § 1, 182 – 187 et 212;
2° gravi de causa Metropolitam vel Episcopum eparchialem aut titularem ad aliam sedem metropolitanam, eparchialem vel titularem transferre; si quis renuit, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis rem dirimat vel ad Romanum Pontificem deferat.
§ 3. Patriarcha de consensu Synodi permanentis potest exarchias erigere, immutare et supprimere.
§ 4. De his decisionibus Patriarcha quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 2. Patriarchae de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis competit:
1° Episcopo eparchiali Episcopum coadiutorem vel Episcopum auxiliarem dare servatis cann. 181, § 1, 182 – 187 et 212;
2° gravi de causa Metropolitam vel Episcopum eparchialem aut titularem ad aliam sedem metropolitanam, eparchialem vel titularem transferre; si quis renuit, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis rem dirimat vel ad Romanum Pontificem deferat.
§ 3. Patriarcha de consensu Synodi permanentis potest exarchias erigere, immutare et supprimere.
§ 4. De his decisionibus Patriarcha quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat.
Кан. 85 – § 1. Патріярх з поважної причини, за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви і порадившись з Апостольським Престолом, може засновувати провінції й єпархії, інакше їх окреслювати, об’єднувати, ділити, скасовувати, міняти їхній ієрархічний ступінь і переносити єпископський осідок.
§ 2. Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви має право:
1° надавати єпархіяльному Єпископові Єпископа коад’ютора або Єпископа помічника, дотримуючись канн. 181, § 1, 182-187 і 212;
2° переносити з поважної причини Митрополита або єпархіяльного чи титулярного Єпископа до іншого митрополичого, єпархіяльного чи титулярного осідку; якщо хтось відмовляється, справу повинен вирішити Синод Єпископів патріяршої Церкви або передати її Римському Архієреєві.
§ 3. Патріярх за згодою постійного Синоду може засновувати, змінювати і скасовувати екзархії.
§ 4. Про ці рішення Патріярх повинен якнайшвидше повідомляти Апостольський Престол.
§ 2. Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви має право:
1° надавати єпархіяльному Єпископові Єпископа коад’ютора або Єпископа помічника, дотримуючись канн. 181, § 1, 182-187 і 212;
2° переносити з поважної причини Митрополита або єпархіяльного чи титулярного Єпископа до іншого митрополичого, єпархіяльного чи титулярного осідку; якщо хтось відмовляється, справу повинен вирішити Синод Єпископів патріяршої Церкви або передати її Римському Архієреєві.
§ 3. Патріярх за згодою постійного Синоду може засновувати, змінювати і скасовувати екзархії.
§ 4. Про ці рішення Патріярх повинен якнайшвидше повідомляти Апостольський Престол.
Can. 86 – § 1. Patriarchae competit:
1° Metropolitae vel Episcopo litteras patriarchales de provisione canonica dare;
2° ordinare Metropolitas per se vel, si impeditus est, per alios Episcopos necnon, si ius particulare ita fert, ordinare etiam omnes Episcopos;
3° Metropolitam post ordinationem episcopalem inthronizare.
§ 2. Ipso iure Patriarchae facultas datur Metropolitas ceterosque Episcopos Ecclesiae, cui praeest, a Romano Pontifice extra fines territorii eiusdem Ecclesiae constitutos ordinandi et inthronizandi, nisi aliud in casu speciali expresse statuitur.
§ 3. Ordinatio episcopalis et inthronizatio fieri debent intra terminos iure statutos, litterae patriarchales vero de provisione canonica intra decem dies post electionis proclamationem dandae sunt; de ordinatione episcopali et de inthronizatione Sedes Apostolica quam primum certior fiat.
1° Metropolitae vel Episcopo litteras patriarchales de provisione canonica dare;
2° ordinare Metropolitas per se vel, si impeditus est, per alios Episcopos necnon, si ius particulare ita fert, ordinare etiam omnes Episcopos;
3° Metropolitam post ordinationem episcopalem inthronizare.
§ 2. Ipso iure Patriarchae facultas datur Metropolitas ceterosque Episcopos Ecclesiae, cui praeest, a Romano Pontifice extra fines territorii eiusdem Ecclesiae constitutos ordinandi et inthronizandi, nisi aliud in casu speciali expresse statuitur.
§ 3. Ordinatio episcopalis et inthronizatio fieri debent intra terminos iure statutos, litterae patriarchales vero de provisione canonica intra decem dies post electionis proclamationem dandae sunt; de ordinatione episcopali et de inthronizatione Sedes Apostolica quam primum certior fiat.
Кан. 86 – § 1. Патріярх може: 1° давати Митрополитові або Єпископові патріярші грамоти про канонічне призначення;
2° висвячувати Митрополитів особисто або, в разі перешкоди, через інших Єпископів і, якщо так велить партикулярне право, висвячувати також усіх Єпископів;
3-є – інтронізувати Митрополита після єпископського свячення.
§ 2. На підставі права Патріярхові дано повноваження висвячувати та інтронізувати митрополитів та інших Єпископів очолюваної ним Церкви, поставлених Римським Архієреєм поза межами цієї Церкви, хіба що в спеціяльному випадку виразно щось інше постановляється.
§ 3. Єпископське свячення та інтронізація повинні відбуватися в межах термінів, встановлених законом, а патріярші грамоти про канонічне призначення слід видавати протягом десяти днів після оголошення вибору; про єпископське свячення та інтронізацію слід негайно повідомити Апостольський Престол.
2° висвячувати Митрополитів особисто або, в разі перешкоди, через інших Єпископів і, якщо так велить партикулярне право, висвячувати також усіх Єпископів;
3-є – інтронізувати Митрополита після єпископського свячення.
§ 2. На підставі права Патріярхові дано повноваження висвячувати та інтронізувати митрополитів та інших Єпископів очолюваної ним Церкви, поставлених Римським Архієреєм поза межами цієї Церкви, хіба що в спеціяльному випадку виразно щось інше постановляється.
§ 3. Єпископське свячення та інтронізація повинні відбуватися в межах термінів, встановлених законом, а патріярші грамоти про канонічне призначення слід видавати протягом десяти днів після оголошення вибору; про єпископське свячення та інтронізацію слід негайно повідомити Апостольський Престол.
Can. 87 – Patriarcha potest curare, ut in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis ad normam cann. 181, §1 et 182 – 187 eligantur, dummodo congruae eorum sustentationi provisum sit, aliquot Episcopi curiae patriarchalis, non tamen ultra tres, quibus officium cum residentia in curia patriarchali conferat, eosque potest peractis omnibus ad proclamationem episcopalem requisitis ordinare.
Кан. 87 – Патріярх може старатися, аби на Синоді Єпископів патріяршої Церкви, згідно з канн. 181, § 1 і 182-187, було обрано кількох Єпископів патріяршої курії, аби тільки забезпечено було належне їх утримання, однак, не більше трьох, яким він повинен надати уряд з резиденцією в патріяршій курії, і може їх висвятити після виконання всіх вимог для єпископського проголошення.
Can. 88 – §1. Episcopi Ecclesiae patriarchalis Patriarchae honorem et obsequium exhibeant debitamque oboedientiam praestent; Patriarcha vero eosdem Episcopos, qua par est reverentia, prosequatur et fraterna caritate complectatur.
§ 2. Patriarcha curet, ut controversiae, quae inter Episcopos forte oriuntur, componantur firmo iure eas quolibet tempore ad Romanum Pontificem deferendi.
§ 2. Patriarcha curet, ut controversiae, quae inter Episcopos forte oriuntur, componantur firmo iure eas quolibet tempore ad Romanum Pontificem deferendi.
Кан. 88 – § 1. Єпископи патріяршої Церкви повинні виявляти Патріярхові пошану й відданість та показувати належний послух; а Патріярх має віддячувати цим Єпископам відповідною повагою й оточувати їх братньою любов’ю.
§ 2. Патріярх повинен дбати про злагоду суперечок, які можуть виникнути між Єпископами, з дотриманням права передавати їх у будь-який час Римському Архієреєві.
§ 2. Патріярх повинен дбати про злагоду суперечок, які можуть виникнути між Єпископами, з дотриманням права передавати їх у будь-який час Римському Архієреєві.
Can. 89 – § 1. Patriarchae ius et obligatio est omnibus clericis ad normam iuris vigilandi; si quis poenam mereri videtur, Hierarcham, cui clericus immediate subditus est, moneat et monitione in cassum facta in clericum ipse ad normam iuris procedat.
§ 2. Munus expediendi negotia, quae totam Ecclesiam patriarchalem respiciunt, Patriarcha committere potest clerico cuilibet consulto eius Episcopo eparchiali vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superiore maiore, nisi ius particulare Ecclesiae patriarchalis eorundem consensum requirit; hunc clericum potest etiam munere durante sibi immediate subdere.
§ 3. Patriarcha conferre potest dignitatem in propria Ecclesia patriarchali receptam cuilibet clerico firmo can. 430, dummodo accedat consensus scripto datus Episcopi eparchialis, cui clericus subditus est, vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superioris maioris.
§ 2. Munus expediendi negotia, quae totam Ecclesiam patriarchalem respiciunt, Patriarcha committere potest clerico cuilibet consulto eius Episcopo eparchiali vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superiore maiore, nisi ius particulare Ecclesiae patriarchalis eorundem consensum requirit; hunc clericum potest etiam munere durante sibi immediate subdere.
§ 3. Patriarcha conferre potest dignitatem in propria Ecclesia patriarchali receptam cuilibet clerico firmo can. 430, dummodo accedat consensus scripto datus Episcopi eparchialis, cui clericus subditus est, vel, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eius Superioris maioris.
Кан. 89 – § 1. Патріярх має право й обов’язок наглядати за всіма священнослужителями згідно з приписами права; якщо хтось заслуговує покарання, повинен звернути на це увагу Ієрарха, якому священнослужитель безпосередньо підлягає, і, коли таке нагадування виявиться даремним, сам нехай діє у відношенні до священнослужителя, відповідно до приписів права.
§ 2. Завдання полагоджувати справи, які стосуються всієї патріяршої Церкви, Патріярх може доручити будь-якому священнослужителеві, порадившись з його єпархіяльним Єпископом або, якщо йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – з його вищим Настоятелем, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви вимагає їхньої згоди; цього священно-служителя може також на час тривання завдання собі безпосередньо підпорядкувати.
§ 3. Патріярх може надати сан, прийнятий у власній патріяршій Церкві, будь-якому священнослужителеві з дотриманням кан. 430, аби тільки була письмова згода єпархіяльного Єпископа, якому священнослужитель підлягає, або, коли йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – його вищого Настоятеля.
§ 2. Завдання полагоджувати справи, які стосуються всієї патріяршої Церкви, Патріярх може доручити будь-якому священнослужителеві, порадившись з його єпархіяльним Єпископом або, якщо йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – з його вищим Настоятелем, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви вимагає їхньої згоди; цього священно-служителя може також на час тривання завдання собі безпосередньо підпорядкувати.
§ 3. Патріярх може надати сан, прийнятий у власній патріяршій Церкві, будь-якому священнослужителеві з дотриманням кан. 430, аби тільки була письмова згода єпархіяльного Єпископа, якому священнослужитель підлягає, або, коли йдеться про члена чернечого інституту чи товариства посвяченого життя на подобу чернечого, – його вищого Настоятеля.
Can. 90 – Patriarcha gravi de causa potest consulto Episcopo eparchiali atque de consensu Synodi permanentis locum vel personam iuridicam, quae non ad institutum religiosum pertinet, in ipso actu erectionis a potestate Episcopi eparchialis eximere sibique immediate subicere, quod attinet ad administrationem bonorum temporalium necnon ad personas eidem loco vel personae iuridicae addictas in eis omnibus, quae ad earum munus vel officium spectant.
Кан. 90 – Патріярх, з поважної причини, порадившись з єпархіяльним Єпископом і за згодою постійного Синоду, під час самого акту заснування – місце або юридичну особу, яка не належить до чернечого інституту, може вилучити з-під влади єпархіяльного Єпископа і собі безпосередньо підпорядкувати в тому, що стосується управління дочасним майном, а також осіб, закріплених за цим місцем або юридичною особою у всьому тому, що має відношення до їхнього завдання або уряду.
Can. 91 – Patriarcha commemorari debet in Divina Liturgia et in laudibus divinis post Romanum Pontificem ab omnibus Episcopis ceterisque clericis secundum praescripta librorum liturgicorum.
Кан. 91– Патріярха повинні згадувати в Божественній Літургії і в церковному правилі після Римського Архієрея всі Єпископи та інші священнослужителі відповідно до приписів літургічних книг.
Can. 92 – § 1. Patriarcha manifestet communionem hierarchicam cum Romano Pontifice, sancti Petri successore, per fidelitatem, venerationem et oboedientiam, quae debentur supremo universae Ecclesiae Pastori.
§ 2. Patriarcha commemorationem Romani Pontificis in signum plenae communionis cum eo in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum debet facere et curare, ut ab omnibus Episcopis ceterisque clericis Ecclesiae, cui praeest, fideliter fiat.
§ 3. Patriarchae cum Romano Pontifice frequens sit consuetudo ac secundum normas specialiter statutas ei relationem de statu Ecclesiae, cui praeest, exhibeat necnon intra annum a sua electione, deinde pluries durante munere visitationem ad Urbem peragat sanctorum Apostolorum Petri et Pauli limina veneraturus atque sancti Petri successori in primatu super universam Ecclesiam se sistat.
§ 2. Patriarcha commemorationem Romani Pontificis in signum plenae communionis cum eo in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum debet facere et curare, ut ab omnibus Episcopis ceterisque clericis Ecclesiae, cui praeest, fideliter fiat.
§ 3. Patriarchae cum Romano Pontifice frequens sit consuetudo ac secundum normas specialiter statutas ei relationem de statu Ecclesiae, cui praeest, exhibeat necnon intra annum a sua electione, deinde pluries durante munere visitationem ad Urbem peragat sanctorum Apostolorum Petri et Pauli limina veneraturus atque sancti Petri successori in primatu super universam Ecclesiam se sistat.
Кан. 92 – § 1. Патріярх повинен засвідчувати ієрархічну єдність з Римським Архієреєм, наступником святого Петра, через вірність, пошану і послух, які належать найвищому Пастиреві всієї Церкви.
§ 2. Патріярх повинен, відповідно до приписів літургічних книг, згадувати Римського Архієрея на знак повної єдності з ним у Божественній Літургії і в церковному правилі і дбати, щоб усі Єпископи та інші священнослужителі, очолюваної ним Церкви, сумлінно це чинили.
§ 3. Патріярх повинен часто спілкуватися з Римським Архієреєм і, відповідно до спеціяльно встановлених правил, подавати звіт про стан Церкви, яку очолює, а також протягом року від обрання, потім частіше під час тривання уряду відвідувати Рим, щоб поклонитися гробам святих Апостолів Петра і Павла і стати перед наступником святого Петра у першенстві над усією Церквою.
§ 2. Патріярх повинен, відповідно до приписів літургічних книг, згадувати Римського Архієрея на знак повної єдності з ним у Божественній Літургії і в церковному правилі і дбати, щоб усі Єпископи та інші священнослужителі, очолюваної ним Церкви, сумлінно це чинили.
§ 3. Патріярх повинен часто спілкуватися з Римським Архієреєм і, відповідно до спеціяльно встановлених правил, подавати звіт про стан Церкви, яку очолює, а також протягом року від обрання, потім частіше під час тривання уряду відвідувати Рим, щоб поклонитися гробам святих Апостолів Петра і Павла і стати перед наступником святого Петра у першенстві над усією Церквою.
Can. 93 – Patriarcha resideat in sede suae residentiae, a qua ne absit nisi canonica ex causa.
Кан. 93– Патріярх повинен перебувати у своєму осідку, від якого не має відлучатися, хіба з канонічної причини.
Can. 94 – Divinam Liturgiam pro populo totius Ecclesiae cui, praeest, Patriarcha celebrare debet diebus festis iure particulari statutis.
Кан. 94 – Божественну Літургію за народ усієї, очолюваної ним Церкви, Патріярх повинен правити у свята, встановлені партикулярним правом.
Can. 95 – § 1. Episcoporum eparchialium obligationes, de quibus in can. 196, tenent etiam Patriarcham firmis de cetero singulorum Episcoporum obligationibus.
§ 2. Patriarcha curet, ut Episcopi eparchiales muneri pastorali fideliter satisfaciant et in eparchia, quam regunt, resideant; eorum zelum excitet; si in aliqua re graviter offenderunt, eos consulta, nisi periculum in mora est, Synodo permanenti monere ne ommittat et, si monitiones optatum effectum non sortiuntur, rem ad Romanum Pontificem deferat.
§ 2. Patriarcha curet, ut Episcopi eparchiales muneri pastorali fideliter satisfaciant et in eparchia, quam regunt, resideant; eorum zelum excitet; si in aliqua re graviter offenderunt, eos consulta, nisi periculum in mora est, Synodo permanenti monere ne ommittat et, si monitiones optatum effectum non sortiuntur, rem ad Romanum Pontificem deferat.
Кан. 95 – § 1. Обов’язки єпархіяльних Єпископів, про які мова в кан. 196, стосуються також Патріярха, згідно, зрештою, з обов’язками кожного Єпископа.
§ 2. Патріярх повинен дбати, щоб єпархіяльні Єпископи сумлінно виконували пастирські обов’язки і резидували в єпархії, якою керують; він має підсилювати їхню ревність; якщо ж вони в чому тяжко прогрішились, до нього належить напоумити їх, порадившись з постійним Синодом, хіба справа не терпить зволікання. Коли ж напоумлення не осягають бажаного наслідку, повинен передати справу Римському Архієреєві.
§ 2. Патріярх повинен дбати, щоб єпархіяльні Єпископи сумлінно виконували пастирські обов’язки і резидували в єпархії, якою керують; він має підсилювати їхню ревність; якщо ж вони в чому тяжко прогрішились, до нього належить напоумити їх, порадившись з постійним Синодом, хіба справа не терпить зволікання. Коли ж напоумлення не осягають бажаного наслідку, повинен передати справу Римському Архієреєві.
Can. 96 – Circa orationes et pietatis exercitia, dummodo proprio ritui consonent, Patriarcha in tota Ecclesia, cui praeest, eadem potest ac Hierarchae loci.
Кан. 96 – Стосовно молитов і побожних вправ, якщо тільки вони узгоджуються з власним обрядом, Патріярх у всій Церкві, яку очолює, має ті самі повноваження, що й місцевий Ієрарх.
Can. 97 – Patriarcha diligenter vigilare debet rectae administrationi omnium bonorum ecclesiasticorum firma primaria singulorum Episcoporum eparchialium obligatione, de qua in can. 1022, § 1.
Кан. 97 – Патріярх повинен пильно наглядати за чесним управлінням усім церков-ним майном з дотриманням першочергового обов’язку всіх єпархіяльних Єпископів, про який мова в кан. 1022, § 1.
Can. 98 – Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis et praevio assensu Romani Pontificis conventiones iuri a Sede Apostolica statuto non contrarias cum auctoritate civili inire potest; easdem autem conventiones Patriarcha ad effectum ducere non potest nisi obtenta Romani Pontificis approbatione.
Кан. 98 – Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви і попереднім дозволом Римського Архієрея може укладати угоди з цивільною владою, які не суперечать праву, встановленому Апостольським Престолом; але ці угоди Патріярх не може переводити в життя, не одержавши схвалення Римського Архієрея.
Can. 99 – § 1. Patriarcha curet, ut Statuta personalia in regionibus, in quibus vigent, ab omnibus serventur.
§ 2. Si plures Patriarchae eodem in loco potestate in Statutis personalibus agnita vel concessa utuntur, expedit, ut in negotiis maioris momenti collatis consiliis agant.
§ 2. Si plures Patriarchae eodem in loco potestate in Statutis personalibus agnita vel concessa utuntur, expedit, ut in negotiis maioris momenti collatis consiliis agant.
Кан. 99 – § 1. Патріярх повинен дбати про те, щоб усі дотримувались особових Статутів у регіонах, де вони мають чинність.
§ 2. Якщо кілька Патріярхів мають у тому самому місці владу, визнану або надану в особових Статутах, корисно, щоб у справах більшої ваги діяли погоджено.
§ 2. Якщо кілька Патріярхів мають у тому самому місці владу, визнану або надану в особових Статутах, корисно, щоб у справах більшої ваги діяли погоджено.
Can. 100 – Negotia, quae plures eparchias respiciunt et auctoritatem civilem tangunt, Patriarcha ad se advocare potest; statuere autem de eisdem non potest nisi consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, et de consensu Synodi permanentis; si vero res urget nec suppetit tempus ad coadunandos Episcopos Synodi permanentis membra, horum vices in casu gerunt Episcopi curiae patriarchalis, si habentur, secus vero duo Episcopi eparchiales ordinatione episcopali seniores.
Кан. 100 – Справи, які стосуються багатьох єпархій, і ті, що мають відношення до цивільної влади, Патріярх може взяти на себе; але вирішувати їх може, лише порадившись з зацікавленими єпархіяльними Єпископами і за згодою постійного Синоду; якщо ж справа невідкладна і не вистачає часу на скликання Єпископів – членів постійного Синоду, їх у цьому випадку заступають Єпископи патріяршої курії, якщо такі є, в противному разі два єпархіяльні Єпископи, найстаріші єпископським свяченням.
Can. 101 – Patriarcha in propria eparchia, in monasteriis stauropegiacis itemque in locis, ubi nec eparchia nec exarchia erecta est, eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis.
Кан. 101– Патріярх у власній єпархії, у ставропігійських монастирях та в місцях, де не заснована ні єпархія, ні екзархія, має ті самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ.
CAPUT III — DE SYNODO EPISCOPORUM ECCLESIAE PATRIARCHALIS;
ГЛАВА ІІІ — СИНОД ЄПИСКОПІВ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ
Can. 102 – § 1. Ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vocari debent omnes et soli Episcopi ordinati eiusdem Ecclesiae ubicumque constituti exclusis eis, de quibus in can. 953, § 1, vel eis, qui poenis canonicis, de quibus in cann. 1433 et 1434, puniti sunt.
§ 2. Quod attinet ad Episcopos eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constitutos et ad Episcopos titulares, ius particulare eorum suffragium deliberativum coartare potest firmis vero canonibus de electione Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad offcia, de quibus in can. 149.
§ 3. Pro certis negotiis expediendis a Patriarcha ad normam iuris particularis vel de consensu Synodi permanentis alii invitari possunt praesertim Hierarchae non Episcopi ac periti ad suas opiniones Episcopis in Synodo congregatis manifestandas firmo can. 66, § 2.
§ 2. Quod attinet ad Episcopos eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constitutos et ad Episcopos titulares, ius particulare eorum suffragium deliberativum coartare potest firmis vero canonibus de electione Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad offcia, de quibus in can. 149.
§ 3. Pro certis negotiis expediendis a Patriarcha ad normam iuris particularis vel de consensu Synodi permanentis alii invitari possunt praesertim Hierarchae non Episcopi ac periti ad suas opiniones Episcopis in Synodo congregatis manifestandas firmo can. 66, § 2.
Кан. 102 – § 1. На Синод Єпископів патріяршої Церкви мають бути скликані всі висвячені Єпископи цієї Церкви і тільки вони, де б не були поставлені, за винятком тих, про яких мова в кан. 953, § 1, або тих, які підлягають канонічному покаранню, про що мова в канн. 1433 і 1434.
§ 2. Що стосується єпархіяльних Єпископів, поставлених поза межами території патріяршої Церкви, і титулярних Єпископів, то партикулярне право може обмежувати їх вирішальний голос, дотримуючись канонів про вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про які мовиться в кан. 149.
§ 3. Для полагодження певних справ Патріярх може, згідно з приписом партикулярного права або за згодою постійного Синоду, запрошувати інших, зокрема Ієрархів, які не є Єпископами, та експертів, для виявлення їхніх думок зібранню Єпископів на Синоді, з дотриманням кан. 66, § 2.
§ 2. Що стосується єпархіяльних Єпископів, поставлених поза межами території патріяршої Церкви, і титулярних Єпископів, то партикулярне право може обмежувати їх вирішальний голос, дотримуючись канонів про вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про які мовиться в кан. 149.
§ 3. Для полагодження певних справ Патріярх може, згідно з приписом партикулярного права або за згодою постійного Синоду, запрошувати інших, зокрема Ієрархів, які не є Єпископами, та експертів, для виявлення їхніх думок зібранню Єпископів на Синоді, з дотриманням кан. 66, § 2.
Can. 103 – Patriarchae est Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis convocare eique praeesse.
Кан. 103 – До Патріярха належить склика_ти Синод Єпископів патріяршої Церкви і на ньому головувати.
Can. 104 – § 1. Omnes Episcopi ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis legitime vocati gravi obligatione tenentur, ut eidem Synodo intersint eis exceptis, qui officio suo iam renuntiaverunt.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui in loco designato initio sessionum Synodi praesentes sunt.
Кан. 104 – § 1. Усі Єпископи, законно скликані на Синод Єпископів патріяршої Церкви, мають важкий обов’язок брати участь у цьому Синоді, за винятком тих, що вже зреклися уряду.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує слушна перешкода, то він повинен письмово виявити Синодові Єпископів патріяршої Церкви свої причини; про законність перешкоди мають вирішити на початку засідання Синоду Єпископи, присутні у призначеному місці.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує слушна перешкода, то він повинен письмово виявити Синодові Єпископів патріяршої Церкви свої причини; про законність перешкоди мають вирішити на початку засідання Синоду Єпископи, присутні у призначеному місці.
Can. 105 – Pro Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis nemo ex eiusdem Synodi membris procuratorem sui loco mittere potest nec quisquam plura suffragia habet.
Кан. 105 – На Синод Єпископів патріяршої Церкви ніхто із членів цього Синоду не може посилати заступника замість себе і ніхто не має більше голосів.
Can. 106 – § 1. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis convocari debet, quoties:
1° expedienda sunt negotia, quae ad exclusivam competentiam Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis pertinent aut pro quibus peragendis consensus eiusdem Synodi requiritur;
2° Patriarcha de consensu Synodi permanentis id necessarium iudicat;
3° tertia saltem pars membrorum pro dato negotio id postulat salvis semper iuribus Patriarcharum, Episcoporum aliarumque personarum iure communi statutis.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis praeterea convocari debet, si ius particulare ita fert, statis temporibus, etiam quotannis.
1° expedienda sunt negotia, quae ad exclusivam competentiam Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis pertinent aut pro quibus peragendis consensus eiusdem Synodi requiritur;
2° Patriarcha de consensu Synodi permanentis id necessarium iudicat;
3° tertia saltem pars membrorum pro dato negotio id postulat salvis semper iuribus Patriarcharum, Episcoporum aliarumque personarum iure communi statutis.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis praeterea convocari debet, si ius particulare ita fert, statis temporibus, etiam quotannis.
Кан. 106 – § 1. Синод Єпископів патріяршої Церкви має бути скликаний кожного разу, коли: 1° треба полагодити справи, які належать до виключної компетенції самого Синоду Єпископів патріяршої Церкви, або для виконання яких вимагається згода цього ж Синоду; 2° Патріярх за згодою постійного Синоду вважає це необхідним; 3-є – принаймні третина членів вимагає цього для певної справи завжди зі збереженням установлених загальним правом прав Патріярха, Єпископів та інших осіб.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви, окрім того, повинен скликатись також щорічно у встановлений час, якщо так велить партикулярне право.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви, окрім того, повинен скликатись також щорічно у встановлений час, якщо так велить партикулярне право.
Can. 107 – § 1. Nisi ius particulare maiorem praesentiam exigit et firmis cann. 69, 149 et 183, § 1, quaelibet sessio Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis canonica atque singulum scrutinium validum est, si maior pars Episcoporum, qui tenentur eidem Synodo interesse, praesens est.
§ 2. Firmis cann. 72, 149 et 183, § § 3 et 4 integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latis normis statuere, quot suffragia et scrutinia requirantur, ut decisiones synodales vim iuris obtineant; secus servari debet can. 924.
§ 2. Firmis cann. 72, 149 et 183, § § 3 et 4 integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latis normis statuere, quot suffragia et scrutinia requirantur, ut decisiones synodales vim iuris obtineant; secus servari debet can. 924.
Кан. 107 – § 1. Якщо партикулярне право не вимагає більшої присутності і дотримуючись канн. 69, 149 і 183, § 1, кожне засідання Синоду Єпископів патріяршої Церкви є канонічним і кожний підрахунок голосів є правосильним, коли є присутня більшість Єпископів, які зобов’язані брати участь у Синоді Єпископів.
§ 2. Дотримуючись канн. 72, 149 і 183, § § 3 і 4, Синод Єпископів патріяршої Церкви може на підставі виданих правил установити, скільки голосів і голосувань вимагається, щоб синодальні рішення мали силу закону; в противному разі слід дотримуватись кан. 924.
§ 2. Дотримуючись канн. 72, 149 і 183, § § 3 і 4, Синод Єпископів патріяршої Церкви може на підставі виданих правил установити, скільки голосів і голосувань вимагається, щоб синодальні рішення мали силу закону; в противному разі слід дотримуватись кан. 924.
Can. 108 – § 1. Patriarchae est Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis aperire necnon de eiusdem Synodi consensu transferre, prorogare, suspendere et dissolvere.
§ 2. Patriarchae quoque est praeauditis Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membris ordinem servandum in quaestionibus examinandis praeparare atque approbationi Synodi initio sessionum subicere.
§ 3. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis durante singuli Episcopi propositis quaestionibus possunt alias addere, si saltem tertia pars membrorum, quae Synodo intersunt, consentit.
§ 2. Patriarchae quoque est praeauditis Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membris ordinem servandum in quaestionibus examinandis praeparare atque approbationi Synodi initio sessionum subicere.
§ 3. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis durante singuli Episcopi propositis quaestionibus possunt alias addere, si saltem tertia pars membrorum, quae Synodo intersunt, consentit.
Кан. 108 – § 1. До Патріярха належить відкривати Синод Єпископів патріяршої Церкви, а також за згодою цього Синоду переносити, відкладати, припиняти й розпускати його.
§ 2. До Патріярха належить, вислухавши попередньо членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, підготувати порядок, якого слід дотримуватись при розгляді питань, і на початку засідань Синоду представити його на затвердження.
§ 3. Під час тривання Синоду Єпископів патріяршої Церкви окремі Єпископи можуть до запропонованих питань додавати інші, якщо з цим згідна принаймні третина членів, що присутні на Синоді.
§ 2. До Патріярха належить, вислухавши попередньо членів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, підготувати порядок, якого слід дотримуватись при розгляді питань, і на початку засідань Синоду представити його на затвердження.
§ 3. Під час тривання Синоду Єпископів патріяршої Церкви окремі Єпископи можуть до запропонованих питань додавати інші, якщо з цим згідна принаймні третина членів, що присутні на Синоді.
Can. 109 – Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis incohata nemini Episcoporum licet discedere a Synodi sessionibus nisi iusta de causa a Synodo approbata.
Кан. 109 – Після відкриття Синоду Єпископів патріяршої Церкви нікому з Єпископів не дозволяється виходити із засідань Синоду, хіба що із виправданої причини, схваленої Синодом.
Can. 110 – § 1. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis exclusive competit leges ferre pro tota Ecclesia patriarchali, quae vim obtinent ad normam can. 150, § § 2 et 3.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est tribunal ad normam can. 1062.
§ 3. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis electionem Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad officia, de quibus in can. 149, peragit.
§ 4. Actus administrativi Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis non competunt, nisi pro certis actibus Patriarcha aliud statuit aut iure communi actus aliqui eidem Synodo reservantur et firmis canonibus, qui consensum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis requirunt.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est tribunal ad normam can. 1062.
§ 3. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis electionem Patriarchae, Episcoporum et candidatorum ad officia, de quibus in can. 149, peragit.
§ 4. Actus administrativi Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis non competunt, nisi pro certis actibus Patriarcha aliud statuit aut iure communi actus aliqui eidem Synodo reservantur et firmis canonibus, qui consensum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis requirunt.
Кан. 110 – § 1. Виключно до Синоду Єпископів патріяршої Церкви належить видавати закони для всієї патріяршої Церкви, які отримують силу згідно з приписами кан. 150, § § 2 і 3.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви є трибуналом, згідно з приписом кан. 1062.
§ 3. Синод Єпископів патріяршої Церкви проводить вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про що мова в кан. 149.
§ 4. Адміністративні акти не належать до компетенції Синоду Єпископів патріяршої Церкви, хіба що для певних актів інакше постановив Патріярх або деякі акти на підставі загального права зарезервовані тому ж Синодові, дотримуючись канонів, які вимагають згоди Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви є трибуналом, згідно з приписом кан. 1062.
§ 3. Синод Єпископів патріяршої Церкви проводить вибори Патріярха, Єпископів і кандидатів на уряди, про що мова в кан. 149.
§ 4. Адміністративні акти не належать до компетенції Синоду Єпископів патріяршої Церкви, хіба що для певних актів інакше постановив Патріярх або деякі акти на підставі загального права зарезервовані тому ж Синодові, дотримуючись канонів, які вимагають згоди Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
Can. 111 – § 1. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis designat modum et tempus promulgationis legum et publicationis decisionum.
§ 2. Item de secreto servando circa acta et negotia tractata Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est decidendum salva obligatione secretum servandi in casibus iure communi statutis.
§ 3. Acta de legibus ac decisionibus quam primum Romano Pontifici mittantur; certa acta vel etiam omnia cum ceteris Ecclesiarum orientalium Patriarchis de iudicio eiusdem Synodi communicentur.
§ 2. Item de secreto servando circa acta et negotia tractata Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est decidendum salva obligatione secretum servandi in casibus iure communi statutis.
§ 3. Acta de legibus ac decisionibus quam primum Romano Pontifici mittantur; certa acta vel etiam omnia cum ceteris Ecclesiarum orientalium Patriarchis de iudicio eiusdem Synodi communicentur.
Кан. 111 – § 1. Синод Єпископів патріяршої Церкви визначає спосіб і час оголошення законів і оприлюднення рішень.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен також вирішити питання про збереження таємниці щодо обговорених актів і справ, дотримуючись обов’язку зберігання таємниці у випадках, установлених загальним правом.
§ 3. Акти про закони і рішення слід негайно висилати Римському Архієреєві; певні акти або навіть усі слід довести до відома інших Патріярхів східних Церков відповідно до постанови того ж Синоду.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен також вирішити питання про збереження таємниці щодо обговорених актів і справ, дотримуючись обов’язку зберігання таємниці у випадках, установлених загальним правом.
§ 3. Акти про закони і рішення слід негайно висилати Римському Архієреєві; певні акти або навіть усі слід довести до відома інших Патріярхів східних Церков відповідно до постанови того ж Синоду.
Can. 112 – § 1. Patriarchae competit promulgatio legum et publicatio decisionum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 2. Interpretatio authentica legum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis usque ad futuram Synodum Patriarchae consulta Synodo permanenti competit.
§ 2. Interpretatio authentica legum Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis usque ad futuram Synodum Patriarchae consulta Synodo permanenti competit.
Кан. 112 – § 1. До Патріярха належить проголошення законів і оприлюднення рішень Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. Автентичне тлумачення законів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, аж до наступного Синоду, належить Патріярхові за порадою постійного Синоду.
§ 2. Автентичне тлумачення законів Синоду Єпископів патріяршої Церкви, аж до наступного Синоду, належить Патріярхові за порадою постійного Синоду.
Can. 113 – Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis sua conficiat statuta., in quibus provideatur de secretaria Synodi, de commissionibus praeparatoriis, de ordine procedendi necnon de aliis mediis, quae fini consequendo efficacius consulant.
Кан. 113 – Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен виготовити свої статути, в яких слід передбачити секретаріят Синоду, підготовчі комісії, порядок роботи, а також інші засоби, які сприяли б успішнішому досягненню мети.
CAPUT IV — DE CURIA PATRIARCHALI;
ГЛАВА ІV — ПАТРІЯРША КУРІЯ
Can. 114 – § 1. Patriarcha penes suam Sedem habere debet curiam patriarchalem a curia eparchiae Patriarchae distinctam, quae constat ex Synodo permanenti, Episcopis curiae patriarchalis, tribunali ordinario Ecclesiae patriarchalis, oeconomo patriarchali, cancellario patriarchali, commissione de re liturgica necnon aliis commissionibus, quae iure curiae patriarchali adiunguntur.
§ 2. Personae ad curiam patriarchalem pertinentes a Patriarcha ex clericis totius Ecclesiae, cui praeest, seligi possunt consulto eorum Episcopo eparchiali vel, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eorum Superiore maiore.
§ 3. Officia utriusque curiae Patriarchae, quatenus fieri potest, in eisdem personis ne cumulentur.
§ 2. Personae ad curiam patriarchalem pertinentes a Patriarcha ex clericis totius Ecclesiae, cui praeest, seligi possunt consulto eorum Episcopo eparchiali vel, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, eorum Superiore maiore.
§ 3. Officia utriusque curiae Patriarchae, quatenus fieri potest, in eisdem personis ne cumulentur.
Кан. 114 – § 1. Патріярх повинен мати у своєму осідку патріяршу курію, іншу від курії єпархії Патріярха, яка складається з постійного Синоду Єпископів патріяршої курії, звичайного трибуналу патріяршої Церкви, патріяршого економа, патріяршого канцлера, комісії з питань літургії та інших комісій, які на підставі права входять у склад патріяршої курії.
§ 2. Осіб, які належать до патріяршої курії, Патріярх може вибирати із священнослужителів всієї Церкви, яку він очолює, за порадою їхнього єпархіяльного Єпископа або, якщо йдеться про членів чернечого інституту чи членів інституту посвяченого життя на зразок чернечого, – їхнього вищого Настоятеля.
§ 3. Уряди обох курій Патріярха, по змозі, не повинні поєднуватись у тих самих особах.
§ 2. Осіб, які належать до патріяршої курії, Патріярх може вибирати із священнослужителів всієї Церкви, яку він очолює, за порадою їхнього єпархіяльного Єпископа або, якщо йдеться про членів чернечого інституту чи членів інституту посвяченого життя на зразок чернечого, – їхнього вищого Настоятеля.
§ 3. Уряди обох курій Патріярха, по змозі, не повинні поєднуватись у тих самих особах.
Can. 115 – § 1. Synodus permanens constat ex Patriarcha et quattuor Episcopis ad quinquennium designatis.
§ 2. Horum Episcoporum tres a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis eliguntur, inter quos saltem duo ex Episcopis eparchialibus esse debent, unus vero a Patriarcha nominatur.
§ 3. Eodem tempore ac modo designentur quattuor, quatenus fieri potest, Episcopi, qui ex ordine a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis determinato Synodi permanentis membra impedita alternatim substituant.
§ 2. Horum Episcoporum tres a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis eliguntur, inter quos saltem duo ex Episcopis eparchialibus esse debent, unus vero a Patriarcha nominatur.
§ 3. Eodem tempore ac modo designentur quattuor, quatenus fieri potest, Episcopi, qui ex ordine a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis determinato Synodi permanentis membra impedita alternatim substituant.
Кан. 115 – § 1. Постійний Синод складається з Патріярха і чотирьох Єпископів, призначених на п’ятиріч’я.
§ 2. Троє з цих Єпископів обираються Синодом Єпископів патріяршої Церкви, серед яких принаймні двоє повинні бути з-поміж єпархіяльних Єпископів, а одного іменує Патріярх.
§ 3. У той самий час і спосіб слід призначити чотирьох, по змозі, Єпископів, які б у порядку, визначеному Синодом Єпископів патріяршої Церкви, поперемінно заміняли членів постійного Синоду на випадок перешкоди.
§ 2. Троє з цих Єпископів обираються Синодом Єпископів патріяршої Церкви, серед яких принаймні двоє повинні бути з-поміж єпархіяльних Єпископів, а одного іменує Патріярх.
§ 3. У той самий час і спосіб слід призначити чотирьох, по змозі, Єпископів, які б у порядку, визначеному Синодом Єпископів патріяршої Церкви, поперемінно заміняли членів постійного Синоду на випадок перешкоди.
Can. 116 – § 1. Patriarchae est Synodum permanentem convocare eique praeesse.
§ 2. Si Patriarcha impeditur, ne Synodo permanenti intersit, Synodi sessionibus praeest Episcopus ordinatione episcopali senior inter Synodi membra redintegrato quinario numero ad normam can. 115, § 3.
§ 3. Si Synodus permanens definire debet negotium, quod personam alicuius Episcopi, qui membrum eiusdem Synodi est, vel eius eparchiam aut officium tangit, hic quidem audiendus est, sed in Synodo ei substituatur alius Episcopus ad normam can. 115, § 3.
§ 2. Si Patriarcha impeditur, ne Synodo permanenti intersit, Synodi sessionibus praeest Episcopus ordinatione episcopali senior inter Synodi membra redintegrato quinario numero ad normam can. 115, § 3.
§ 3. Si Synodus permanens definire debet negotium, quod personam alicuius Episcopi, qui membrum eiusdem Synodi est, vel eius eparchiam aut officium tangit, hic quidem audiendus est, sed in Synodo ei substituatur alius Episcopus ad normam can. 115, § 3.
Кан. 116 – § 1. До Патріярха належить скликати постійний Синод і головувати на ньому.
§ 2. Якщо Патріярх через перешкоду не може взяти участі у постійному Синоді, тоді на засіданнях Синоду головує Єпископ, найстаріший єпископським свяченням серед членів Синоду, відновивши п’ятірне число, згідно з приписом кан. 115, § 3.
§ 3. Якщо постійний Синод повинен вирішити справу, яка торкається особи якогось Єпископа, члена цього Синоду, або його єпархії чи уряду, тоді його треба, безперечно, вислухати, але в Синоді його повинен замінити інший Єпископ, згідно з приписом кан. 115, § 3.
§ 2. Якщо Патріярх через перешкоду не може взяти участі у постійному Синоді, тоді на засіданнях Синоду головує Єпископ, найстаріший єпископським свяченням серед членів Синоду, відновивши п’ятірне число, згідно з приписом кан. 115, § 3.
§ 3. Якщо постійний Синод повинен вирішити справу, яка торкається особи якогось Єпископа, члена цього Синоду, або його єпархії чи уряду, тоді його треба, безперечно, вислухати, але в Синоді його повинен замінити інший Єпископ, згідно з приписом кан. 115, § 3.
Can. 117 – Praeses et omnia alia membra Synodi permanentis, quae Synodo interfuerunt, actis Synodi subscribere debent.
Кан. 117 – Акти постійного Синоду повинні підписати голова і всі інші члени Синоду, які брали участь у Синоді.
Can. 118 – Suffragia in Synodo permanenti debent esse secreta, si de personis agitur; in ceteris vero casibus, si saltem unum ex membris id expresse petivit.
Кан. 118 – Голосування на постійному Синоді повинно бути таємним, якщо йдеться про особи; а у всіх інших випадках, якщо принаймні один з членів цього виразно зажадав.
Can. 119 – Si quod negotium ad Synodi permanentis competentiam pertinens definiendum est, dum locum habet Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, decisio de hoc negotio Synodo permanenti reservatur, nisi Patriarcha de consensu Synodi permanentis decisionem Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis committere opportunum iudicat.
Кан. 119 – Якщо під час тривання Синоду Єпископів патріяршої Церкви потрібно вирішити якусь справу, яка належить до компетенції постійного Синоду, рішення в цій справі резервується постійному Синодові, хіба що Патріярх за згодою постійного Синоду вважає за доцільне доручити рішення Синодові Єпископів патріяршої Церкви.
Can. 120 – Synodus permanens convocari debet statis temporibus, saltem bis in anno, et, quoties Patriarcha id opportunum censet, et, quoties expedienda sunt negotia, ad quae ius commune requirit consensum vel consilium eiusdem Synodi.
Кан. 120 – Постійний Синод повинен скликатися у визначені реченці, принаймні двічі на рік, і кожен раз, коли Патріях вважає це корисним і коли треба полагодити справи, для яких загальне право вимагає згоди або поради цього Синоду.
Can. 121 – Si gravi de causa de iudicio Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis Synodus permanens constitui non potest, Sedes Apostolica certior fiat et Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis eligat duos Episcopos, quorum unus ex Episcopis eparchialibus esse debet, qui cum Patriarcha causa perdurante Synodi permanentis vices gerunt.
Кан. 121– Якщо з поважної причини, на думку Синоду Єпископів патріяршої Церкви, постійний Синод не може сформуватись, тоді треба повідомити Апостольський Престол, і Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен вибрати двох Єпископів, з яких один має бути з-поміж єпархіяльних, які разом з Патріярхом виконують обов’язки постійного Синоду, поки триває причина.
Can. 122 – § 1. Pro administratione bonorum Ecclesiae patriarchalis Patriarcha de consensu Synodi permanentis nominet oeconomum patriarchalem ab oeconomo eparchiae Patriarchae distinctum, qui sit christifidelis in re oeconomica peritus et probitate praestans excluso vero ad validitatem eo, qui cum Patriarcha consanguinitate vel affinitate usque ad quartum gradum inclusive coniunctus est.
§ 2. Oeconomus patriarchalis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante a Patriarcha amoveri non potest nisi de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis aut, si periculum in mora est, Synodi permanentis.
§ 3. Oeconomus patriarchalis rationem administrationis exeuntis anni necnon praevisionem accepti et expensi anni incipientis Synodo permanenti quotannis scripto reddere debet; ratio administrationis reddenda est etiam, quoties a Synodo permanenti petitur.
§ 4. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis potest rationem administrationis necnon praevisionem accepti et expensi ab oeconomo patriarchali exquirere et proprio examini subicere.
§ 2. Oeconomus patriarchalis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante a Patriarcha amoveri non potest nisi de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis aut, si periculum in mora est, Synodi permanentis.
§ 3. Oeconomus patriarchalis rationem administrationis exeuntis anni necnon praevisionem accepti et expensi anni incipientis Synodo permanenti quotannis scripto reddere debet; ratio administrationis reddenda est etiam, quoties a Synodo permanenti petitur.
§ 4. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis potest rationem administrationis necnon praevisionem accepti et expensi ab oeconomo patriarchali exquirere et proprio examini subicere.
Кан. 122 – § 1. Для управління майном патріяршої Церкви Патріярх, за згодою постійного Синоду, повинен призначити патріяршого економа, іншого від економа єпархії Патріярха. Ним повинен бути вірний християнин, досвічений у економічних справах, визначної чесності, виключаючи для правосильності того, що зв’язаний з Патріярхом спорідненістю або свояцтвом до четвертого ступеня включно.
§ 2. Патріярший економ призначається на час, визначений партикулярним правом; під час тривання уряду Патріярх не може його усунути, хіба що за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або, якщо є небезпека у зволіканні, постійного Синоду.
§ 3. Патріярший економ повинен здавати звіт про управління наприкінці року і представляти передбачення доходів і витрат на початку року постійному Синодові щорічно у письмовій формі; звітувати про управління слід також, скільки раз цього вимагає постійний Синод.
§ 4. Синод Єпископів патріяршої Церкви може вимагати від патріяршого економа звіту про управління і передбачення доходів і витрат, і піддати його власній перевірці.
§ 2. Патріярший економ призначається на час, визначений партикулярним правом; під час тривання уряду Патріярх не може його усунути, хіба що за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або, якщо є небезпека у зволіканні, постійного Синоду.
§ 3. Патріярший економ повинен здавати звіт про управління наприкінці року і представляти передбачення доходів і витрат на початку року постійному Синодові щорічно у письмовій формі; звітувати про управління слід також, скільки раз цього вимагає постійний Синод.
§ 4. Синод Єпископів патріяршої Церкви може вимагати від патріяршого економа звіту про управління і передбачення доходів і витрат, і піддати його власній перевірці.
Can. 123 – §1. In curia patriarchali nominetur a Patriarcha presbyter vel diaconus omni exceptione maior, qui ut cancellarius patriarchalis cancellariae patriarchali et archivo curiae patriarchalis praeest a vices gerente, si casus fert, a Patriarcha nominato adiutus.
§ 2. Praeter cancellarium eiusque vices gerentem, qui ex officio suo notarii sunt, Patriarcha alios quoque notarios pro tota Ecclesia, cui praeest, nominare potest, quibus omnibus cann. 253 et 254 applicentur; quos notarios etiam libere ab officio amovere potest.
§ 3. Circa archivum curiae patriarchalis serventur cann. 256 – 260.
§ 2. Praeter cancellarium eiusque vices gerentem, qui ex officio suo notarii sunt, Patriarcha alios quoque notarios pro tota Ecclesia, cui praeest, nominare potest, quibus omnibus cann. 253 et 254 applicentur; quos notarios etiam libere ab officio amovere potest.
§ 3. Circa archivum curiae patriarchalis serventur cann. 256 – 260.
Кан. 123 – § 1. У патріяршій курії Патріярх повинен іменувати пресвітера або диякона бездоганного в усіх відношеннях, який як патріярший канцлер стоїть на чолі патріяршої канцелярії та архіву патріяршої курії, маючи для допомоги, в разі потреби, заступника, якого іменує Патріярх.
§ 2. Крім канцлера і його заступника, які з уваги на свій уряд є нотарями, Патріярх може іменувати також інших нотарів для всієї Церкви, яку очолює, – до них усіх повинні застосовуватись канн. 253 і 254; тих нотарів він може також довільно усунути з уряду.
§ 3. Щодо архіву патріяршої курії слід дотримуватись канн. 256-260.
§ 2. Крім канцлера і його заступника, які з уваги на свій уряд є нотарями, Патріярх може іменувати також інших нотарів для всієї Церкви, яку очолює, – до них усіх повинні застосовуватись канн. 253 і 254; тих нотарів він може також довільно усунути з уряду.
§ 3. Щодо архіву патріяршої курії слід дотримуватись канн. 256-260.
Can. 124 – Commissio liturgica, quae in omni Ecclesia patriarchali haberi debet, ceteraeque commissiones pro Ecclesiis sui iuris praescriptae a Patriarcha eriguntur, ex personis a Patriarcha nominatis constituuntur necnon normis ab ipso statutis reguntur, nisi aliter iure cavetur.
Кан. 124 – Літургічна комісія, яка повинна бути в кожній патріяршій Церкві, і всі інші комісії, приписані для Церков свого права, утворюються Патріярхом та складаються з осіб іменованих Патріярхом і керуються правилами, встановленими ним самим, хіба що право передбачає інакше.
Can. 125 – Expensae curiae patriarchalis solvantur ex bonis, quibus Patriarcha ad hunc finem uti potest; si haec non sufficiunt, singulae eparchiae pro mensura a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis determinanda ad expensas solvendas concurrant.
Кан. 125 – Витрати патріяршої курії покриваються з майна, яке Патріярх може використати для цієї ціліь якщо ж його не вистачає, окремі єпархії повинні приєднатись для покриття витрат відповідно до розміру, який має визначити Синод Єпископів патріяршої Церкви.
CAPUT V — DE SEDE PATRIARCHALI VACANTE VEL IMPEDITA;
ГЛАВА V — ВАКАНТНІСТЬ І ПЕРЕШКОДА В ДІЯЛЬНОСТІ ПАТРІЯРШОГО ПРЕСТОЛУ
Can. 126 – § 1. Sedes patriarchalis vacat morte aut renuntiatione Patriarchae.
§ 2. Ad acceptationem renuntiationis Patriarchae competens est Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis consulto Romano Pontifice, nisi Patriarcha Romanum Pontificem directe adiit.
§ 2. Ad acceptationem renuntiationis Patriarchae competens est Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis consulto Romano Pontifice, nisi Patriarcha Romanum Pontificem directe adiit.
Кан. 126 – § 1. Патріярший Престол стає вакантним внаслідок смерті або зречення Патріярха.
§ 2. Для прийняття зречення Патріярха компетентним є Синод Єпископів патріяршої Церкви, який звертається за порадою до Римського Архієрея, хіба що Патріярх безпосередньо звернувся до Римського Архієрея.
§ 2. Для прийняття зречення Патріярха компетентним є Синод Єпископів патріяршої Церкви, який звертається за порадою до Римського Архієрея, хіба що Патріярх безпосередньо звернувся до Римського Архієрея.
Can. 127 – Nisi ius particulare aliud fert, Sede patriarchali vacante Administrator Ecclesiae patriarchalis est Episcopus ordinatione episcopali senior inter Episcopos curiae patriarchalis vel, si desunt, inter Episcopos, qui membra sunt Synodi permanentis.
Кан. 127 – Якщо партикулярне право не велить чогось іншого, у випадку вакантності Престолу Адміністратором патріяршої Церкви стає Єпископ, найстаріший єпископським свяченням серед Єпископів патріяршої курії, або, якщо їх немає, то серед Єпископів, які є членами постійного Синоду.
Can. 128 – Administratoris Ecclesiae patriarchalis est:
1° notitiam de Sedis patriarchalis vacatione statim cum Romano Pontifice necnon cum omnibus Episcopis Ecclesiae patriarchalis communicare;
2° normas speciales, quas pro diversis adiunctis, in quibus Sedis patriarchalis vacatio locum habuit, ius commune vel particulare aut Romani Pontificis instructio, si qua datur, praescribit, accurate exsequi vel curare, ut alii eas exsequantur;
3° Episcopos ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha convocare et cetera omnia ad eandem Synodum necessaria disponere.
1° notitiam de Sedis patriarchalis vacatione statim cum Romano Pontifice necnon cum omnibus Episcopis Ecclesiae patriarchalis communicare;
2° normas speciales, quas pro diversis adiunctis, in quibus Sedis patriarchalis vacatio locum habuit, ius commune vel particulare aut Romani Pontificis instructio, si qua datur, praescribit, accurate exsequi vel curare, ut alii eas exsequantur;
3° Episcopos ad Synodum Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha convocare et cetera omnia ad eandem Synodum necessaria disponere.
Кан. 128 – До Адміністратора патріяршої Церкви належить: 1° негайно повідомити Римського Архієрея та всіх Єпископів патріяршої Церкви про вакантність патріяршого Престолу; 2° ретельно виконувати спеціяльні правила, які загальне чи партикулярне право або інструкція Римського Архієрея, якщо така є, приписує для різних обставин, за яких мала місце вакантність патріяршого Престолу, або дбати про те, щоб інші їх виконували; 3-є – скликати Єпископів на Синод Єпископів патріяршої Церкви для виборів Патріярха і підготувати все необхідне для цього Синоду.
Can. 129 – Administrator Ecclesiae patriarchalis in eparchia Patriarchae, in monasteriis stauropegiacis itemque in locis ubi nec eparchia nec exarchia erecta est, eadem iura et obligationes habet ac Administrator eparchiae vacantis.
Кан. 129 – Адміністратор патріяршої Церкви в єпархії Патріярха, в ставропігійських монастирях і місцях, де не були засновані ні єпархія, ні екзархія, має ті самі права й обов’язки, що й Адміністратор вакантної єпархії.
Can. 130 – § 1. Ad Administratorem Ecclesiae patriarchalis transit potestas ordinaria Patriarchae eis omnibus exclusis, quae agi non possunt nisi de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 2. Administrator Ecclesiae patriarchalis non potest Protosyncellum vel Syncellos eparchiae Patriarchae ab officio amovere nec Sede patriarchali vacante quicquam innovare.
§ 3. Etsi praerogativis Patriarchae caret, Administrator Ecclesiae patriarchalis praecedit omnes Episcopos eiusdem Ecclesiae, non autem in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha.
§ 2. Administrator Ecclesiae patriarchalis non potest Protosyncellum vel Syncellos eparchiae Patriarchae ab officio amovere nec Sede patriarchali vacante quicquam innovare.
§ 3. Etsi praerogativis Patriarchae caret, Administrator Ecclesiae patriarchalis praecedit omnes Episcopos eiusdem Ecclesiae, non autem in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis de eligendo Patriarcha.
Кан. 130 – § 1. До Адміністратора патріяршої Церкви переходить звичайна влада Патріярха, за винятком усього того, що може діятись лише за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. Адміністратор патріяршої Церкви не може усунути з уряду Протосинкела або Синкелів єпархії Патріярха і не може нічого нового вводити, коли патріярший Престол вакантний.
§ 3. Хоч Адміністратор патріяршої Церкви не має привілеїв Патріярха, йому належить першенство перед усіма Єпископами цієї Церкви, але не на Синоді Єпископів патріяршої Церкви для виборів Патріярха.
§ 2. Адміністратор патріяршої Церкви не може усунути з уряду Протосинкела або Синкелів єпархії Патріярха і не може нічого нового вводити, коли патріярший Престол вакантний.
§ 3. Хоч Адміністратор патріяршої Церкви не має привілеїв Патріярха, йому належить першенство перед усіма Єпископами цієї Церкви, але не на Синоді Єпископів патріяршої Церкви для виборів Патріярха.
Can. 131 – Administrator Ecclesiae patriarchalis rationem suae administrationis novo Patriarchae quam primum reddere debet.
Кан. 131 – Адміністратор патріяршої Церкви повинен якнайшвидше дати звіт новому Патріярхові про своє адміністрування.
Can. 132 – § 1. Sede patriarchali quacumque de causa ita impedita, ut Patriarcha ne per litteras quidem cum Episcopis eparchialibus Ecclesiae, cui praeest, communicare possit, regimen Ecclesiae patriarchalis est ad normam can. 130 penes Episcopum eparchialem intra fines territorii eiusdem Ecclesiae ordinatione episcopali seniorem, qui ipse impeditus non est, nisi Patriarcha alium Episcopum vel in casu extremae necessitatis etiam presbyterum designavit.
§ 2. Patriarcha ita impedito, ut ne per litteras quidem cum christifidelibus propriae eparchiae communicare possit, regimen eiusdem eparchiae est penes Protosyncellum; si vero et ipse impeditus est, penes illum, quem designavit Patriareha vel is, qui Ecclesiam patriarchalem interim regit.
§ 3. Qui regimen interim suscepit, Romanum Pontificem quam primum de Sede patriarchali impedita et de assumpto regimine certiorem faciat.
§ 2. Patriarcha ita impedito, ut ne per litteras quidem cum christifidelibus propriae eparchiae communicare possit, regimen eiusdem eparchiae est penes Protosyncellum; si vero et ipse impeditus est, penes illum, quem designavit Patriareha vel is, qui Ecclesiam patriarchalem interim regit.
§ 3. Qui regimen interim suscepit, Romanum Pontificem quam primum de Sede patriarchali impedita et de assumpto regimine certiorem faciat.
Кан. 132 – § 1. Коли патріярший Престол з якоїсь причини так перешкоджений, що Патріярх не може навіть листовно зв’язатись з єпархіяльними Єпископами Церкви, яку очолює, тоді керівництво патріяршою Церквою, згідно з кан. 130, належить єпархіяльному Єпископові, найстарішому єпископським свяченням у межах території цієї Церкви, який сам не має перешкод, хіба що Патріярх призначив іншого Єпископа або, у випадку крайньої необхідності, навіть пресвітера.
§ 2. Якщо Патріярх настільки зазнає перешкоди, що навіть листовно не може зв’язатись з вірними своєї єпархії, тоді керівництво цією єпархією переходить до Протосинкела; якщо ж він сам зазнає перешкоди, тоді воно належить тому, кого призначив Патріярх або тому, що тимчасово керує патріяршою Церквою.
§ 3. Той, хто тимчасово одержує керівництво, повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про перешкоди, які має патріярший Престол, і про прийняття керівництва.
§ 2. Якщо Патріярх настільки зазнає перешкоди, що навіть листовно не може зв’язатись з вірними своєї єпархії, тоді керівництво цією єпархією переходить до Протосинкела; якщо ж він сам зазнає перешкоди, тоді воно належить тому, кого призначив Патріярх або тому, що тимчасово керує патріяршою Церквою.
§ 3. Той, хто тимчасово одержує керівництво, повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про перешкоди, які має патріярший Престол, і про прийняття керівництва.
CAPUT VI — DE METROPOLITIS ECCLESIAE PATRIARCHALIS;
ГЛАВА VІ — МИТРОПОЛИТИ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ
Can. 133 – § 1. Metropolitae, qui alicui provinciae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis praeest, in eparchiis huius provinciae praeter alia, quae iure communi ei tribuuntur, est:
1° Episcopos provinciae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare firmo can. 86, § 1, n. 2;
2° Synodum metropolitanam temporibus a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarclialis statutis convocare, quaestiones in ea tractandas opportune instruere, Synodo praeesse, eam transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis provinciae Metropolita eiusdem personam gerit.
1° Episcopos provinciae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare firmo can. 86, § 1, n. 2;
2° Synodum metropolitanam temporibus a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarclialis statutis convocare, quaestiones in ea tractandas opportune instruere, Synodo praeesse, eam transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis provinciae Metropolita eiusdem personam gerit.
Кан. 133 – § 1. Обов’язком Митрополита, який стоїть на чолі якоїсь провінції в межах території патріяршої Церкви, в єпархіях цієї провінції, крім усього іншого, що йому належить на підставі загального права, є:
1° висвячувати й інтронізувати, дотримуючись кан. 86, § 1, ч.2, Єпископів провінції протягом визначеного правом часу;
2° скликати митрополичий Синод у терміни, встановлені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, належно підготувати питання, які слід на ньому розглянути, головувати на Синоді, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати;
3-є – утворити митрополичий трибунал;
4° дбати, щоб ретельно зберігалися віра й церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію, якщо її занехав єпархіяльний Єпископ; 6° іменувати або затвердити того, хто був законно запропонований або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом установленого правом часу, не маючи перешкоди, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на напоумлення, занедбав його іменувати.
§ 2. В усіх юридичних справах своєї провінції Митрополит виступає від її імені.
1° висвячувати й інтронізувати, дотримуючись кан. 86, § 1, ч.2, Єпископів провінції протягом визначеного правом часу;
2° скликати митрополичий Синод у терміни, встановлені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, належно підготувати питання, які слід на ньому розглянути, головувати на Синоді, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати;
3-є – утворити митрополичий трибунал;
4° дбати, щоб ретельно зберігалися віра й церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію, якщо її занехав єпархіяльний Єпископ; 6° іменувати або затвердити того, хто був законно запропонований або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом установленого правом часу, не маючи перешкоди, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на напоумлення, занедбав його іменувати.
§ 2. В усіх юридичних справах своєї провінції Митрополит виступає від її імені.
Can. 134 – § 1. Metropolitae dignitas semper coniuncta est cum sede eparchiali determinata.
§ 2. Metropolita in propria eparchia eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
§ 2. Metropolita in propria eparchia eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
Кан. 134 – § 1. Сан Митрополита завжди пов’язаний з визначеним єпархіяльним престолом.
§ 2. Митрополит у своїй єпархії має ті самі права й обов’язки, що і єпархіяльний Єпископ у своїй.
§ 2. Митрополит у своїй єпархії має ті самі права й обов’язки, що і єпархіяльний Єпископ у своїй.
Can. 135 – Metropolita commemorandus est ab omnibus Episcopis ceterisque clericis in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum.
Кан. 135 – Митрополита повинні згадувати всі Єпископи та інші священнослужителі під час Божественної Літургії і в церковному правилі, згідно з приписами літургічних книг.
Can. 136 – Metropolita, qui praeest provinciae, praecedit ubique Metropolitam titularem.
Кан. 136 – Митрополит, який очолює провінцію, всюди має першенство перед титулярним Митрополитом.
Can. 137 – Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis pressius determinet iura et obligationes Metropolitarum et Synodorum metropolitanarum secundum legitimas consuetudines propriae Ecclesiae patriarchalis necnon temporum et locorum adiuncta.
Кан. 137 – Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен якнайстисліше визначати права й обов’язки Митрополитів і митрополичих Синодів відповідно до законних звичаїв власної патріяршої Церкви, а також обставин часів і місць.
Can. 138 – Iura et obligationes Metropolitae extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constituti eadem sunt ac in can. 133, § 1, nn. 2 – 6 et § 2 necnon in cann. 135, 136, 160 et 1084, § 3 praescribuntur; circa cetera iura et obligationes Metropolita servat normas speciales a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis propositas et a Sede Apostolica approbatas vel ab ipsa hac Sede statutas.
Кан. 138 – Права й обов’язки Митрополита, поставленого поза межами патріяршої Церкви, є ті самі, що вказані в кан. 133, § 1, чч. 2-6 і § 2, а також у канн. 135, 136, 160 і 1084, § 3; щодо інших прав і обов’язків, Митрополит дотримується спеціяльних норм, запропонованих Синодом Єпископів патріяршої Церкви і затверджених Апостольським Престолом або встановлених цим же Престолом.
Can. 139 – Episcopus eparchialis, qui extra fines territorii propriae Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercet et ad nullam provinciam pertinet, aliquem Metropolitam consulto Patriarcha et cum approbatione Sedis Apostolicae designet; huic Metropolitae competunt iura et obligationes, de quibus in can. 133, § 1, nn. 3 – 6.
Кан. 139 – Єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу поза межами території власної патріяршої Церкви і не належить до жодної провінції, повинен призначити для себе якогось Митрополита за порадою Патріярха і за затвердженням Апостольського Престолу; Митрополита цього стосуються права й обов’язки, про які мова в кан. 133, § 1, чч.3-6.
CAPUT VII — DE CONVENTU PATRIARCHALI;
ГЛАВА VІІ — ПАТРІЯРШИЙ СОБОР
Can. 140 – Conventus patriarchalis est coetus consultivus totius Ecclesiae, cui Patriarcha praeest, qui Patriarchae atque Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis adiutricem operam praestat in negotiis maioris momenti gerendis praesertim ad apostolatus formas ac rationes necnon disciplinam ecclesiasticam cum occurrentibus aetatis adiunctis atque bono communi propriae Ecclesiae, ratione etiam habita boni communis totius territorii, ubi plures Ecclesiae sui iuris exstant, apte componendas.
Кан. 140 – Патріярший собор є дорадче зібрання всієї Церкви, очолюваної Патріярхом, яке подає допомогу Патріярхові й Синодові Єпископів патріяршої Церкви у полагоджуванні справ більшої ваги, особливо для належного укладення форм і способів апостольства, а також церковної дисципліни відповідно до існуючих обставин часу, зважаючи на загальне добро власної Церкви, а також на загальне добро всієї території, де існує багато Церков свого права.
Can. 141 – Conventus patriarchalis convocari debet quinto saltem quoque anno et de consensu Synodi permanentis aut Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, quoties Patriarchae id utile videtur.
Кан. 141 – Патріярший собор повинен скликатися принаймні раз на п’ять років, а також кожний раз, коли, за згодою постійного Синоду або Синоду Єпископів патріяршої Церкви, Патріярх вважає це корисним.
Can. 142 – § 1. Patriarchae est conventum patriarchalem convocare, eidem praeesse atque eum transferre, prorogare, suspendere et dissolvere; vice-praesidem, qui in absentia Patriarchae conventui praeest, ipse Patriarcha nominet.
§ 2. Sede patriarchali vacante conventus patriarchalis suspenditur ipso iure, donec novus Patriarcha de re decreverit.
§ 2. Sede patriarchali vacante conventus patriarchalis suspenditur ipso iure, donec novus Patriarcha de re decreverit.
Кан. 142 – § 1. До Патріярха належить скликати патріярший собор, головувати на ньому і його переносити, відкладати, припиняти й розпускатиь заступника голови, який під час відсутності Патріярха головує на соборі, повинен призначити сам Патріярх.
§ 2. Якщо патріярший Престол стає вакантним, тоді патріярший собор припиняється на підставі самого права, поки новий Патріярх не вирішить цієї справи.
§ 2. Якщо патріярший Престол стає вакантним, тоді патріярший собор припиняється на підставі самого права, поки новий Патріярх не вирішить цієї справи.
Can. 143 – § 1. Ad conventum patriarchalem convocandi sunt:
1° Episcopi eparchiales ceterique Hierarchae loci;
2° Episcopi titulares;
3° Praesides confoederationum monasticarum, Superiores generales institutorum vitae consecratae atque Superiores monasteriorum sui iuris;
4° rectores catholicarum studiorum universitatum et ecclesiasticarum studiorum universitatum necnon decani facultatum theologiae et iuris canonici, quae intra fines territorii Ecclesiae, cuius conventus tenetur, sedem habent;
5° rectores seminariorum maiorum;
6° ex unaquaque eparchia saltem unus ex presbyteris eidem eparchiae ascriptis praesertim parochis, unus ex religiosis vel sodalibus societatum vitae communis ad instar religiosorum necnon duo laici, nisi statuta maiorem numerum determinant, qui omnes modo ab Episcopo eparchiali determinato designantur et quidem, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, de consensu Superioris competentis.
§ 2. Omnes, qui ad conventum patriarchalem convocandi sunt, eidem interesse debent, nisi iusto detinentur impedimemto, de quo Patriarcham certiorem facere tenentur; Episcopi eparchiales vero procuratorem sui loco mittere possunt.
§ 3. Personae alterius Ecclesiae sui iuris ad conventum patriarchalem invitari et in eo partem habere possunt ad normam statutorum.
§ 4. Ad conventum patriachalem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
1° Episcopi eparchiales ceterique Hierarchae loci;
2° Episcopi titulares;
3° Praesides confoederationum monasticarum, Superiores generales institutorum vitae consecratae atque Superiores monasteriorum sui iuris;
4° rectores catholicarum studiorum universitatum et ecclesiasticarum studiorum universitatum necnon decani facultatum theologiae et iuris canonici, quae intra fines territorii Ecclesiae, cuius conventus tenetur, sedem habent;
5° rectores seminariorum maiorum;
6° ex unaquaque eparchia saltem unus ex presbyteris eidem eparchiae ascriptis praesertim parochis, unus ex religiosis vel sodalibus societatum vitae communis ad instar religiosorum necnon duo laici, nisi statuta maiorem numerum determinant, qui omnes modo ab Episcopo eparchiali determinato designantur et quidem, si de sodalibus instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, de consensu Superioris competentis.
§ 2. Omnes, qui ad conventum patriarchalem convocandi sunt, eidem interesse debent, nisi iusto detinentur impedimemto, de quo Patriarcham certiorem facere tenentur; Episcopi eparchiales vero procuratorem sui loco mittere possunt.
§ 3. Personae alterius Ecclesiae sui iuris ad conventum patriarchalem invitari et in eo partem habere possunt ad normam statutorum.
§ 4. Ad conventum patriachalem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
Кан. 143– § 1. На патріярший собор слід скликати:
1° єпархіяльних Єпископів та інших місцевих Ієрархів;
2° титулярних Єпископів;
3-є – Глав чернечих конфедерацій, генеральних Настоятелів інститутів посвяченого життя і Настоятелів монастирів свого права; 4° ректорів католицьких університетів, церковних університетів і деканів факультетів теології або канонічного права, які мають осідок у межах території Церкви, собор якої відбувається;
5° ректорів вищих семінарій;
6° з кожної єпархії одного з пресвітерів, прописаних до цієї єпархії, особливо парохів, одного з ченців або членів товариств спільного життя на подобу чернечих, а також двох мирян, хіба що статути визначають більшу кількість. Усі вони призначаються в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом, а, якщо йдеться про членів чернечого інституту або товариств посвяченого життя на подобу чернечого, за згодою компетентного Настоятеля.
§ 2. Усі ті, кого слід скликати на патріярший собор, повинні брати в ньому участь, хіба що їм заважає виправдана перешкода, про яку вони зобов’язані повідомити Патріярха; однак, єпархіяльні Єпископи замість себе можуть послати уповноваженого.
§ 3. Можна запросити на патріярший собор осіб іншої Церкви свого права, які можуть брати в ньому участь згідно з приписом статутів.
§ 4. На патріярший собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
1° єпархіяльних Єпископів та інших місцевих Ієрархів;
2° титулярних Єпископів;
3-є – Глав чернечих конфедерацій, генеральних Настоятелів інститутів посвяченого життя і Настоятелів монастирів свого права; 4° ректорів католицьких університетів, церковних університетів і деканів факультетів теології або канонічного права, які мають осідок у межах території Церкви, собор якої відбувається;
5° ректорів вищих семінарій;
6° з кожної єпархії одного з пресвітерів, прописаних до цієї єпархії, особливо парохів, одного з ченців або членів товариств спільного життя на подобу чернечих, а також двох мирян, хіба що статути визначають більшу кількість. Усі вони призначаються в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом, а, якщо йдеться про членів чернечого інституту або товариств посвяченого життя на подобу чернечого, за згодою компетентного Настоятеля.
§ 2. Усі ті, кого слід скликати на патріярший собор, повинні брати в ньому участь, хіба що їм заважає виправдана перешкода, про яку вони зобов’язані повідомити Патріярха; однак, єпархіяльні Єпископи замість себе можуть послати уповноваженого.
§ 3. Можна запросити на патріярший собор осіб іншої Церкви свого права, які можуть брати в ньому участь згідно з приписом статутів.
§ 4. На патріярший собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
Can. 144 – § 1. Firmo iure cuiuslibet christifidelis quaestiones Hierarchis indicandi solius Patriarchae vel Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est argumenta in conventu patriarchali tractanda determinare.
§ 2. Patriarchae est per opportunas praevias commissiones et consultationes curare, ut omnes quaestiones apte instruantur atque tempore opportuno ad conventus membra mittantur.
§ 2. Patriarchae est per opportunas praevias commissiones et consultationes curare, ut omnes quaestiones apte instruantur atque tempore opportuno ad conventus membra mittantur.
Кан. 144 – § 1. Хоч згідно з правом будь-який вірний може підказувати Ієрархам справи, але тільки Патріярх або Синод Єпископів патріяршої Церкви має право визначити питання, які слід обговорити на патріяршому соборі.
§ 2. До Патріярха належить подбати через відповідні попередні комісії і наради, щоб усі питання були належно підготовані і відправлені своєчасно членам собору.
§ 2. До Патріярха належить подбати через відповідні попередні комісії і наради, щоб усі питання були належно підготовані і відправлені своєчасно членам собору.
Can. 145 – Conventus patriarchalis sua habeat statuta a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis approbata, in quibus normae ad finem conventus obtinendum necessariae contineantur.
Кан. 145 – Патріярший собор повинен мати свої статути, ухвалені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, які містили б правила, необхідні для досягнення мети собору.
CAPUT VIII — DE TERRITORIO ECCLESIAE PATRIARCHALIS ATQUE DE POTESTATE PATRIARCHAE ET SYNODORUM EXTRA HOC TERRITORIUM;
ГЛАВА VІІІ — ТЕРИТОРІЯ ПАТРІЯРШОЇ ЦЕРКВИ, ВЛАДА ПАТРІЯРХА І СИНОДІВ ПОЗА ТЕРИТОРІЄЮ
Can. 146 – § 1. Territorium Ecclesiae, cui Patriarcha praeest, ad illas regiones extenditur, in quibus ritus eidem Ecclesiae proprius servatur et Patriarcha ius legitime acquisitum habet provincias, eparchias necnon exarchias erigendi.
§ 2. Si quod dubium de finibus territorii Ecclesiae patriarchalis exoritur aut si de immutatione finium agitur, Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est rem investigare audita superiore auctoritate administrativa uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris, cuius interest, necnon re in eadem Synodo discussa petitionem apte instructam de dubio solvendo vel de finibus immutandis Romano Pontifici porrigere, cuius solius est dubium authentice dirimere vel decretum de immutatione finium ferre.
§ 2. Si quod dubium de finibus territorii Ecclesiae patriarchalis exoritur aut si de immutatione finium agitur, Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis est rem investigare audita superiore auctoritate administrativa uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris, cuius interest, necnon re in eadem Synodo discussa petitionem apte instructam de dubio solvendo vel de finibus immutandis Romano Pontifici porrigere, cuius solius est dubium authentice dirimere vel decretum de immutatione finium ferre.
Кан. 146 – § 1. Територія Церкви, на чолі якої стоїть Патріярх, простягається на ті округи, в яких зберігається обряд властивий цій Церкві, і Патріярх має законно набуте право засновувати там провінції, єпархії, як також екзархії.
§ 2. Якщо виникає якийсь сумнів щодо границь території патріяршої Церкви або, якщо йдеться про зміну границь, тоді завданням Синоду Єпископів патріяршої Церкви є вивчити питання, вислухавши вищу адміністративну владу кожної Церкви свого права, яка в цьому зацікавлена, і після розгляду цього питання на Синоді, подати належно обjрунтоване прохання про усунення сумніву або про зміну границь до Римського Архієрея, який один має право автентично вирішувати сумнів або видати декрет про зміну границь.
§ 2. Якщо виникає якийсь сумнів щодо границь території патріяршої Церкви або, якщо йдеться про зміну границь, тоді завданням Синоду Єпископів патріяршої Церкви є вивчити питання, вислухавши вищу адміністративну владу кожної Церкви свого права, яка в цьому зацікавлена, і після розгляду цього питання на Синоді, подати належно обjрунтоване прохання про усунення сумніву або про зміну границь до Римського Архієрея, який один має право автентично вирішувати сумнів або видати декрет про зміну границь.
Can. 147 – Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestas Patriarchae ac Synodorum exercetur non tantum in omnes christifideles eidem Ecclesiae ascriptos, sed etiam in ceteros, qui Hierarcham loci propriae Ecclesiae sui iuris in eodem territorio constitutum non habent quique, etsi propriae Ecclesiae permanent ascripti, curae Hierarcharum loci eiusdem Ecclesiae patriarchalis committuntur firmo can. 916, § 5.
Кан. 147 – У межах території патріяршої Церкви, влада Патріярха і Синодів до цієї Церкви здійснюється не тільки щодо всіх вірних, які приписані до цієї Церкви, але також щодо всіх інших, які не мають місцевого Ієрарха власної Церкви свого права, поставленого на цій території, і які, хоч залишаються приписаними до власної Церкви, доручаються опіці місцевих Ієрархів цієї патріяршої Церкви, дотримуючись кан. 916, § 5.
Can. 148 – § 1. Patriarchae ius et obligatio est circa christifideles, qui extra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, commorantur, opportunas informationes exquirendi etiam per Visitatorem a se de assensu Sedis Apostolicae missum.
§ 2. Visitator, antequam suum munus init, Episcopum eparchialem horum christifidelium adeat eique nominationis litteras exhibeat.
§ 3. Visitatione peracta Visitator ad Patriarcham relationem mittat, qui re in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis discussa Sedi Apostolicae opportuna media proponere potest, ut ubique terrarum tuitioni atque incremento boni spiritualis christifidelium Ecclesiae, cui praeest, etiam per erectionem paroeciarum ac exarchiarum vel eparchiarum propriarum provideatur.
§ 2. Visitator, antequam suum munus init, Episcopum eparchialem horum christifidelium adeat eique nominationis litteras exhibeat.
§ 3. Visitatione peracta Visitator ad Patriarcham relationem mittat, qui re in Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis discussa Sedi Apostolicae opportuna media proponere potest, ut ubique terrarum tuitioni atque incremento boni spiritualis christifidelium Ecclesiae, cui praeest, etiam per erectionem paroeciarum ac exarchiarum vel eparchiarum propriarum provideatur.
Кан. 148 – § 1. Патріярх має право й обов’язок щодо вірних, які перебувають поза межами території очолюваної ним Церкви, збирати потрібні відомості також через Візитатора, висланого ним за згодою Апостольського Престолу.
§ 2. Візитатор, раніше ніж приступити до свого завдання, повинен звернутися до єпархіяльного Єпископа цих вірних і пред’явити листа з іменуванням.
§ 3. Після завершення візитації, Візитатор повинен вислати Патріярхові звіт, який після обговорення справи на Синоді Єпископів патріяршої Церкви може запропонувати Апостольському Престолові відповідні засоби, щоб усюди на землі подбати про захист і ріст духовного добра вірних Церкви, яку він очолює, навіть через утворення власних парафій, екзархій або єпархій.
§ 2. Візитатор, раніше ніж приступити до свого завдання, повинен звернутися до єпархіяльного Єпископа цих вірних і пред’явити листа з іменуванням.
§ 3. Після завершення візитації, Візитатор повинен вислати Патріярхові звіт, який після обговорення справи на Синоді Єпископів патріяршої Церкви може запропонувати Апостольському Престолові відповідні засоби, щоб усюди на землі подбати про захист і ріст духовного добра вірних Церкви, яку він очолює, навіть через утворення власних парафій, екзархій або єпархій.
Can. 149 – Candidatos, saltem tres, ad officium Episcopi eparchialis, Episcopi coadiutoris vel Episcopi auxiliaris extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis implendum Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis ad normam canonum de electionibus Episcoporum eligit et per Patriarcham Romano Pontifici ad nominationem proponit secreto servato ab omnibus, qui quomodolibet electionis exitum noverunt, etiam erga candidatos.
Кан. 149 – Кандидатів, принаймні трьох, для виконування уряду єпархіяльного Єпископа, Єпископа коад’ютора або Єпископа помічника поза межами території патріяршої Церкви Синод Єпископів патріяршої Церкви вибирає згідно з канонами про вибори Єпископів і через Патріярха представляє Римському Архієреєві для іменування, причому всі, хто якимось чином знає результат виборів, зберігають таємницю, також відносно кандидатів.
Can. 150 – § 1. Episcopi extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constituti habent omnia iura et obligationes synodalia ceterorum Episcoporum eiusdem Ecclesiae firmo can. 102, § 2.
§ 2. Leges a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latae et a Patriarcha promulgatae, si leges liturgicae sunt ubique terrarum vigent; si vero leges disciplinares sunt vel si de ceteris decisionibus Synodi agitur, vim iuris habent intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Velint Episcopi eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constituti legibus disciplinaribus ceterisque decisionibus synodalibus, quae eorum competentiam non excedunt, in propriis eparchiis vim iuris tribuere; si vero hae leges vel decisiones a Sede Apostolica approbatae sunt, ubique terrarum vim iuris habent.
§ 2. Leges a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis latae et a Patriarcha promulgatae, si leges liturgicae sunt ubique terrarum vigent; si vero leges disciplinares sunt vel si de ceteris decisionibus Synodi agitur, vim iuris habent intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Velint Episcopi eparchiales extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constituti legibus disciplinaribus ceterisque decisionibus synodalibus, quae eorum competentiam non excedunt, in propriis eparchiis vim iuris tribuere; si vero hae leges vel decisiones a Sede Apostolica approbatae sunt, ubique terrarum vim iuris habent.
Кан. 150 – § 1. Єпископи, поставлені поза межами території патріяршої Церкви, мають усі синодальні права й обов’язки всіх інших Єпископів цієї Церкви за винятком кан. 102, § 2.
§ 2. Закони, прийняті Синодом Єпископів патріяршої Церкви й проголошені Патріярхом, якщо вони літургічні, то набирають чинності повсюдно; якщо ж вони дисциплінарні або якщо йдеться про всі інші рішення Синоду, то вони мають правову силу в межах території патріяршої Церкви.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, поставлені поза межами території патріяршої Церкви, хай у власних єпархіях надають правову силу дисциплінарним законам та іншим синодальним рішенням, які не виходять поза їх компетенцію; якщо ж ці закони або рішення, затверджені Апостольським Престолом, то вони мають правову силу повсюдно.
§ 2. Закони, прийняті Синодом Єпископів патріяршої Церкви й проголошені Патріярхом, якщо вони літургічні, то набирають чинності повсюдно; якщо ж вони дисциплінарні або якщо йдеться про всі інші рішення Синоду, то вони мають правову силу в межах території патріяршої Церкви.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, поставлені поза межами території патріяршої Церкви, хай у власних єпархіях надають правову силу дисциплінарним законам та іншим синодальним рішенням, які не виходять поза їх компетенцію; якщо ж ці закони або рішення, затверджені Апостольським Престолом, то вони мають правову силу повсюдно.
TITULUS V: DE ECCLESIIS ARCHIEPISCOPALIBUS MAIORIBUS — Титул V: ВЕРХОВНІ АРХІЄПИСКОПСЬКІ ЦЕРКВИ. – Can. 151.-154.
Can. 151 – Archiepiscopus maior est Metropolita Sedis determinatae vel agnitae a suprema Ecclesiae auctoritate, qui toti cuidam Ecclesiae orientali sui iuris titulo patriarchali non insignitae praeest.
Кан. 151 — Верховний Архієпископ — це Митрополит визнченого або визнаного найвищою церковною владою Престолу який стоїть на чолі якоїсь східної Церкви свого права, не наділеної патріяршим титулом.
Can. 152 – Quae in iure communi de Ecclesiis patriarchalibus vel de Patriarchis dicuntur, de Ecclesiis archiepiscopalibus maioribus vel de Archiepiscopis maioribus valere intelleguntur, nisi aliter iure communi expresse cavetur vel ex natura rei constat.
Кaн. 152– Те, що мовиться в загальному праві про патріарші Церкви або про Патріярхів, стосується верховних архієпископських Церков або верховних Архієпископів, хіба що загальне право застерігає щось інше або так випливає з природи речі.
Can. 153 – § 1. Archiepiscopus maior ad normam cann. 63 – 74 eligitur.
§ 2. Post acceptationem electi Synodus Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris per litteras synodicas Romanum Pontificem certiorem facere debet de electione canonice peracta; ipse vero electus per litteras manu propria subscriptas expostulare debet a Romano Pontifice suae electionis confirmationem.
§ 3. Obtenta confirmatione electus coram Synodo Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris emittere debet professionem fidei et promissionem fideliter officium suum implendi, deinde procedatur ad eius proclamationem et inthronizationem; si vero electus nondum est Episcopus ordinatus, inthronizatio valide fieri non potest, antequam electus ordinationem episcopalem suscepit.
§ 4. Si vero confirmatio denegatur, nova electio fiat intra tempus a Romano Pontifice statutum.
§ 2. Post acceptationem electi Synodus Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris per litteras synodicas Romanum Pontificem certiorem facere debet de electione canonice peracta; ipse vero electus per litteras manu propria subscriptas expostulare debet a Romano Pontifice suae electionis confirmationem.
§ 3. Obtenta confirmatione electus coram Synodo Episcoporum Ecclesiae archiepiscopalis maioris emittere debet professionem fidei et promissionem fideliter officium suum implendi, deinde procedatur ad eius proclamationem et inthronizationem; si vero electus nondum est Episcopus ordinatus, inthronizatio valide fieri non potest, antequam electus ordinationem episcopalem suscepit.
§ 4. Si vero confirmatio denegatur, nova electio fiat intra tempus a Romano Pontifice statutum.
Кан. 153 – § 1. Верховний Архієпископ обирається згідно з приписами канн. 63-74.
§ 2. Після того, як обраний прийняв вибір, Синод Єпископів верховної архієпископської Церкви повинен синодальним листом повідомити Римського Архієрея про проведення виборів згідно з канонічним правом; але й сам обраний власноручно підписаним листом має просити у Римського Архієрея затвердження свого обрання.
§ 3. Після одержання затвердження обраний повинен перед Синодом Єпископів верховної архієпископської Церкви скласти визнання віри й обітницю ревно виконувати свій уряд, потїм слід приступити до його проголошення та інтронізації; якщо ж обраний ще не є висвяченим Єпископом, тоді інтронізація не може відбутись правосильно, поки обраний не одержить єпископського свячення.
§ 4. Якщо у затвердженні відмовлено, то нові вибори повинні відбутись протягом часу, встановленого Римським Архієреєм.
§ 2. Після того, як обраний прийняв вибір, Синод Єпископів верховної архієпископської Церкви повинен синодальним листом повідомити Римського Архієрея про проведення виборів згідно з канонічним правом; але й сам обраний власноручно підписаним листом має просити у Римського Архієрея затвердження свого обрання.
§ 3. Після одержання затвердження обраний повинен перед Синодом Єпископів верховної архієпископської Церкви скласти визнання віри й обітницю ревно виконувати свій уряд, потїм слід приступити до його проголошення та інтронізації; якщо ж обраний ще не є висвяченим Єпископом, тоді інтронізація не може відбутись правосильно, поки обраний не одержить єпископського свячення.
§ 4. Якщо у затвердженні відмовлено, то нові вибори повинні відбутись протягом часу, встановленого Римським Архієреєм.
Can. 154 – Honoris praecedentiam immediate post Patriarchas Archiepiscopi maiores obtinent secundum ordinem erectionis Ecclesiae, cui praesunt, in Ecclesiam archiepiscopalem maiorem.
Кан. 154 – Верховні Архієпископи мають першенство уша¬нування безпосередньо після Патріярха відповідно до черговості заснування очолюваної ними Церкви у верховну архієпископську Церкву.
TITULUS VI: DE ECCLESIIS METROPOLITANIS CETERISQUE ECCLESIIS SUI IURIS — Титул VІ: МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ ТА ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА. – Can. 155.-176.
CAPUT I — DE ECCLESIIS METROPOLITANIS SUI IURIS;
ГЛАВА І — МИТРОПОЛИЧІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
Can. 155 – § 1. Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest Metropolita sedis determinatae a Romano Pontifice nominatus et a Consilio Hierarcharum ad normam iuris adiutus.
§ 2. Solius supremae Ecclesiae auctoritatis est Ecclesias metropolitanas sui iuris erigere, immutare et supprimere earumque territorium certis finibus circumscribere.
§ 2. Solius supremae Ecclesiae auctoritatis est Ecclesias metropolitanas sui iuris erigere, immutare et supprimere earumque territorium certis finibus circumscribere.
Кан. 155 – § 1. На чолі митрополичої Церкви свого права стоїть Митрополит визначеного Престолу, іменований Римським Архієреєм, маючи допомогу з боку Ради Ієрархів, згідно з приписом права.
§ 2. Лише найвища влада Церкви має право засновувати митрополичі Церкви свого права, змінювати, скасовувати й окреслювати їх територію певними границями.
§ 2. Лише найвища влада Церкви має право засновувати митрополичі Церкви свого права, змінювати, скасовувати й окреслювати їх територію певними границями.
Can. 156 – § 1. Intra tres menses ab ordinatione episcopali vel, si iam Episcopus ordinatus est, ab inthronizatione computandos Metropolita obligatione tenetur a Romano Pontifice petendi pallium, quod est signum suae potestatis metropolitanae atque plenae communionis Ecclesiae metropolitanae sui iuris cum Romano Pontifice.
§ 2. Ante pallii impositionem Metropolita non potest Consilium Hierarcharum convocare et Episcopos ordinare.
§ 2. Ante pallii impositionem Metropolita non potest Consilium Hierarcharum convocare et Episcopos ordinare.
Кан. 156 – § 1. Протягом трьох місяців від єпископського свячення або, якщо Єпископ вже висвячений, від його інтронізації, Митрополит зобов’язаний просити у Римського Архієрея паліюм, який є ознакою його митрополичої влади і повного спілкування митрополичої Церкви свого права з Римським Архієреєм.
§ 2. Перед наданням паліюму Митрополит не може скликати Раду Ієрархів і висвячувати Єпископів.
§ 2. Перед наданням паліюму Митрополит не може скликати Раду Ієрархів і висвячувати Єпископів.
Can. 157 – § 1. Potestas, quae Metropolitae ad normam iuris in Episcopos ceterosque christifideles Ecclesiae metropolitanae, cui praeest, competit, est ordinaria et propria, sed ita personalis, ut ipse non possit Vicarium pro tota Ecclesia metropolitana sui iuris constituere aut potestatem suam alicui ad universitatem casuum delegare.
§ 2. Potestas Metropolitae et Consilii Hierarcharum valide exercetur solummodo intra fines territorii Ecclesiae metropolitanae sui iuris.
§ 3. In omnibus negotiis iuridicis Ecclesiae metropolitanae sui iuris Metropolita eiusdem personam gerit.
§ 2. Potestas Metropolitae et Consilii Hierarcharum valide exercetur solummodo intra fines territorii Ecclesiae metropolitanae sui iuris.
§ 3. In omnibus negotiis iuridicis Ecclesiae metropolitanae sui iuris Metropolita eiusdem personam gerit.
Кан. 157 – § 1. Влада, яка належить Митрополитові, згідно з приписами канонів щодо Єпископів та інших вірних очолюваної ним Церкви, є звичайною і власною, але настільки особистою, що він не може поставити Вікарія для всієї митрополичої Церкви свого права або делегувати свою владу комусь іншому для сукупності справ.
§ 2. Влада Митрополита і Ради Ієрархів правосильно здійснюється лише в межах території митрополичої Церкви свого права.
§ 3. У всіх справах правового характеру митрополичої Церкви свого права Митрополит виступає від її імені.
§ 2. Влада Митрополита і Ради Ієрархів правосильно здійснюється лише в межах території митрополичої Церкви свого права.
§ 3. У всіх справах правового характеру митрополичої Церкви свого права Митрополит виступає від її імені.
Can. 158 – § 1. Ecclesiae metropolitanae sui iuris sedes est in civitate principe, a qua Metropolita, qui eidem Ecclesiae praeest, tituIum desumit.
§ 2. Metropolita in eparchia sibi concredita eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
§ 2. Metropolita in eparchia sibi concredita eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis in sua.
Кан. 158 – § 1. Престол митрополичої Церкви свого права є в головному місті, від якого Митрополит, який очолює цю Церкву, одержує титул.
§ 2. Митрополит у довіреній йому єпархії має ті самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ у своїй.
§ 2. Митрополит у довіреній йому єпархії має ті самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ у своїй.
Can. 159 – In Ecclesia metropolitana sui iuris, cui praeest, Metropolitae praeter ea, quae iure communi vel iure particulari a Romano Pontifice statuto ei tribuuntur, competit:
1° Episcopos eiusdem Ecclesiae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare;
2° Consilium Hierarcharum ad normam iuris convocare, quaestiones in eodem tractandas opportune instruere, eidem praeesse atque id transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam in eparchiis peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° nominare Administratorem eparchiae in casu, de quo in can. 221, n. 4;
7° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
8° Romani Pontificis acta cum Episcopis eparchialibus aliisque, ad quos pertinent, communicare, nisi Sedes Apostolica directe providit, et praescriptorum, quae in his actis continentur, fidelem exsecutionem curare.
1° Episcopos eiusdem Ecclesiae intra tempus iure determinatum ordinare et inthronizare;
2° Consilium Hierarcharum ad normam iuris convocare, quaestiones in eodem tractandas opportune instruere, eidem praeesse atque id transferre, prorogare, suspendere et dissolvere;
3° tribunal metropolitanum erigere;
4° vigilare, ut fides et disciplina ecclesiastica accurate serventur;
5° visitationem canonicam in eparchiis peragere, si eam Episcopus eparchialis neglexit;
6° nominare Administratorem eparchiae in casu, de quo in can. 221, n. 4;
7° eum, qui legitime ad officium propositus vel electus est, nominare vel confirmare, si Episcopus eparchialis intra tempus iure statutum iusto impedimento non detentus id facere omisit, itemque oeconomum eparchialem nominare, si Episcopus eparchialis monitus eum nominare neglexit.
8° Romani Pontificis acta cum Episcopis eparchialibus aliisque, ad quos pertinent, communicare, nisi Sedes Apostolica directe providit, et praescriptorum, quae in his actis continentur, fidelem exsecutionem curare.
Кан. 159 – У митрополичій Церкві свого права Митрополит, який стоїть на її чолі, крім того, що йому надається загальним або партикулярним правом, установленим Римським Архієреєм, може:
1° висвячувати й інтронізувати Єпископів цієї Церкви протягом часу, визначе-ного правом;
2° скликати Раду Ієрархів згідно з приписами права, належно підготовляти питання, які на ній слід розглядати, головувати на ній, переносити її, відкладати, припи-няти і розпускати;
3° утворити митрополичий трибунал;
4° наглядати, щоб точно зберігалась віра і церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію в єпархіях, якщо її занедбав єпархіяльний Єпископ;
6° призначати Адміністратора єпархії у випадку, про який мова в кан. 221, ч. 4;
7° іменувати або затвердити того, хто законно був представлений або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом часу, встановленого законом, не маючи поважної причини, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на нагадування, занедбав його іменувати;
8° доводити до відома єпархіяльних Єпископів та інших, кого це стосується, акти Римського Архієрея, якщо Апостольський Престол цього прямо не застеріг, і дбати про сумлінне виконання приписів, які містяться в цих актах.
1° висвячувати й інтронізувати Єпископів цієї Церкви протягом часу, визначе-ного правом;
2° скликати Раду Ієрархів згідно з приписами права, належно підготовляти питання, які на ній слід розглядати, головувати на ній, переносити її, відкладати, припи-няти і розпускати;
3° утворити митрополичий трибунал;
4° наглядати, щоб точно зберігалась віра і церковна дисципліна;
5° проводити канонічну візитацію в єпархіях, якщо її занедбав єпархіяльний Єпископ;
6° призначати Адміністратора єпархії у випадку, про який мова в кан. 221, ч. 4;
7° іменувати або затвердити того, хто законно був представлений або обраний на уряд, якщо єпархіяльний Єпископ протягом часу, встановленого законом, не маючи поважної причини, занедбав це вчинити, а також іменувати єпархіяльного економа, якщо єпархіяльний Єпископ, незважаючи на нагадування, занедбав його іменувати;
8° доводити до відома єпархіяльних Єпископів та інших, кого це стосується, акти Римського Архієрея, якщо Апостольський Престол цього прямо не застеріг, і дбати про сумлінне виконання приписів, які містяться в цих актах.
Can. 160 – In negotiis extraordinariis vel specialem difficultatem secum ferentibus Episcopi eparchiales Metropolitam et Metropolita Episcopos eparchiales audire ne omittant.
Кан. 160 – У справах надзвичайних або таких, що становлять особливу трудність, єпархіяльні Єпископи повинні обов’язково вислухати Митрополита, а Митрополит – єпархіяльних Єпископів.
Can. 161 – Metropolita commemorandus est post Romanum Pontificem ab omnibus Episcopis ceterisqne clericis in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum.
Кан. 161 – Митрополита повинні згадувати після Римського Архієрея всі Єпископи та інші священнослужителі в Божественній Літургії та церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг.
Can. 162 – Metropolita commemorationem Romani Pontificis in signum plenae communionis cum eo in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicoriam debet facere et curare, ut ab omnibus Episcopis ceterisque clericis Ecclesiae metropolitanae, cui praeest, fideliter fiat.
Кан. 162 – Митрополит повинен згадувати Римського Архієрея на знак повної єдності з ним у Божественній Літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, і дбати, щоб усі Єпископи та інші священнослужителі очолюваної ним митрополичої Церкви сумлінно це чинили.
Can. 163 – Metropolitae cum Romano Pontifice frequens sit consuetudo; visitatio vero, quam singulis quinquenniis ad normam can. 208, § 2 peragere debet, quatenus fieri potest, una cum omnibus Episcopis Ecclesiae metropolitanae, cui praeest, fiat.
Кан. 163 – Митрополит повинен часто спілкуватися з Римським Архієреєм; візитація, яку повинен проводити згідно з приписом кан. 208, § 2 що п’ять років, має, по змозі, відбуватися разом з усіма Єпископами митрополичої Церкви, на чолі якої він стоїть.
Can. 164 – § 1. Ad Consilium Hierarcharum vocari debent omnes et soli Episcopi ordinati eiusdem Ecclesiae metropolitanae sui iuris ubicumque constituti exclusis eis, de quibus in can. 953, § 1, vel eis, qui poenis canonicis, de quibus in cann. 1433 et 1434, puniti sunt; Episcopi alterius Ecclesiae sui iuris nonnisi ut hospites invitari possunt, si maiori parti membrorum Consilii Hierarcharum id placet.
§ 2. Suffragium deliberativum in Consilio Hierarcharum habent Episcopi eparchiales et Episcopi coadiutores; ceteri vero Episcopi Ecclesiae metropolitanae sui iuris hoc suffragium habere possunt, si hoc in iure particulari expresse statuitur.
§ 2. Suffragium deliberativum in Consilio Hierarcharum habent Episcopi eparchiales et Episcopi coadiutores; ceteri vero Episcopi Ecclesiae metropolitanae sui iuris hoc suffragium habere possunt, si hoc in iure particulari expresse statuitur.
Кан. 164 – § 1. На Раду Ієрархів повинні скликатись усі висвячені Єпископи цієї митрополичої Церкви свого права і тільки вони, де б вони не були поставлені, за винятком тих, про яких мова в кан. 953, § 1, або тих, що їх покарано канонічними карами, про яких мова в канн. 1433 і 1434; Єпископи іншої Церкви свого права можуть бути запрошеними лише як гості, якщо більша частина Ради Ієрархів так постановила.
§ 2. Вирішальний голос на Раді Ієрархів мають єпархіяльні Єпископи й Єпископи коад’ютори; інші Єпископи митрополичої Церкви свого права можуть мати такий голос, якщо так виразно постановляє партикулярне право.
§ 2. Вирішальний голос на Раді Ієрархів мають єпархіяльні Єпископи й Єпископи коад’ютори; інші Єпископи митрополичої Церкви свого права можуть мати такий голос, якщо так виразно постановляє партикулярне право.
Can. 165 – § 1. Omnes Episcopi ad Consilium Hierarcharum legitime vocati gravi obligatione tenentur, ut eidem Consilio intersint eis exceptis, qui officio suo iam renuntiaverunt.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Consilio Hierarcharum; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui suffragium deliberativum habent et in loco designato initio sessionum Consilii praesentes sunt.
§ 3. Nemo ex Consilii Hierarcharum membris procuratorem sui loco mittere potest nec quisquam plura suffragia habet.
§ 4. Consilio Hierarcharum incohato nemini eorum, qui interesse debent, licet discedere nisi iusta de causa a Consilii praeside approbata.
§ 2. Si quis Episcopus iusto impedimento se detineri existimat, scripto suas rationes aperiat Consilio Hierarcharum; de legitimitate impedimenti decidere est Episcoporum, qui suffragium deliberativum habent et in loco designato initio sessionum Consilii praesentes sunt.
§ 3. Nemo ex Consilii Hierarcharum membris procuratorem sui loco mittere potest nec quisquam plura suffragia habet.
§ 4. Consilio Hierarcharum incohato nemini eorum, qui interesse debent, licet discedere nisi iusta de causa a Consilii praeside approbata.
Кан. 165 – § 1. Усі Єпископи, законно скликані на Раду Ієрархів, мають важкий обов’язок брати участь у цій Раді, за винятком тих, що вже зреклися свого уряду.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує поважна перешкода, повинен письмово повідомити Раду Ієрархів про свої причини; вирішити про законність перешкоди є справою Єпископів, які мають вирішальний голос і є присутніми у призначеному місці на початку засідань Ради.
§ 3. Ніхто з членів Ради Ієрархів не може послати замість себе уповноваженого і ніхто немає кілька голосів.
§ 4. Коли розпочалась Рада Ієрархів, ніхто з тих, хто повинен брати в ній участь, не може відлучатись, хіба що з виправданої причини, схваленої головою Ради.
§ 2. Якщо якийсь Єпископ вважає, що його затримує поважна перешкода, повинен письмово повідомити Раду Ієрархів про свої причини; вирішити про законність перешкоди є справою Єпископів, які мають вирішальний голос і є присутніми у призначеному місці на початку засідань Ради.
§ 3. Ніхто з членів Ради Ієрархів не може послати замість себе уповноваженого і ніхто немає кілька голосів.
§ 4. Коли розпочалась Рада Ієрархів, ніхто з тих, хто повинен брати в ній участь, не може відлучатись, хіба що з виправданої причини, схваленої головою Ради.
Can. 166 – § 1. Nisi ius particulare maiorem praesentiam exigit, quaelibet Consilii Hierarcharum sessio canonica atque singulum scrutinium validum est, si maior pars Episcoporum, qui tenentur Consilio Hierarcharum interesse, praesens est.
§ 2. Consilium Hierarcharum negotia. decidit ad partem absolute maiorem suffragiorum eorum, qui suffragium deliberativum habent et praesentes sunt.
§ 2. Consilium Hierarcharum negotia. decidit ad partem absolute maiorem suffragiorum eorum, qui suffragium deliberativum habent et praesentes sunt.
Кан. 166 – § 1. Якщо партикулярне право не вимагає більшої присутності, будь-яка сесія Ради Ієрархів є канонічна і кожне голосування правосильне, якщо є присутньою більша частина Єпископів, зобов’язаних брати участь у Раді Ієрархів.
§ 2. Рада Ієрархів вирішує справи абсолютною більшістю голосів тих, що мають вирішальний голос і є присутні.
§ 2. Рада Ієрархів вирішує справи абсолютною більшістю голосів тих, що мають вирішальний голос і є присутні.
Can. 167 – § 1. Firmis canonibus, in quibus expresse de potestate Consilii Hierarcharum leges et normas ferendi agitur, hoc Consilium eas ferre potest etiam in eis casibus, in quibus ius commune rem remittit ad ius particulare Ecclesiae sui iuris.
§ 2. De legibus et normis a Consilio Hierarcharum latis Metropolita Sedem Apostolicam quam primum certiorem faciat nec leges ac normae valide promulgari possunt, antequam Metropolita notitiam a Sede Apostolica scripto datam habuit de Consilii actorum receptione; etiam de ceteris in Consilio Hierarcharum gestis Metropolita Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 3. Metropolitae est curare promulgationem legum et publicationem decisionum Consilii Hierarcharum.
§ 4. Firmis canonibus, in quibus expresse de actibus administrativis Metropolitae, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, agitur, eius est etiam illos actus administrativos ponere, qui iure communi superiori auctoritati administrativae Ecclesiae sui iuris committuntur, de consensu tamen Consilii Hierarcharum.
§ 2. De legibus et normis a Consilio Hierarcharum latis Metropolita Sedem Apostolicam quam primum certiorem faciat nec leges ac normae valide promulgari possunt, antequam Metropolita notitiam a Sede Apostolica scripto datam habuit de Consilii actorum receptione; etiam de ceteris in Consilio Hierarcharum gestis Metropolita Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 3. Metropolitae est curare promulgationem legum et publicationem decisionum Consilii Hierarcharum.
§ 4. Firmis canonibus, in quibus expresse de actibus administrativis Metropolitae, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, agitur, eius est etiam illos actus administrativos ponere, qui iure communi superiori auctoritati administrativae Ecclesiae sui iuris committuntur, de consensu tamen Consilii Hierarcharum.
Кан. 167 – § 1. Дотримуючись канонів, в яких виразно йдеться про владу Ради Ієрархів встановляти закони і норми, ця Рада може видавати їх також у тих випадках, в яких загальне право відсилає справу до партикулярного права Церкви свого права.
§ 2. Про закони і норми, видані Радою Ієрархів, Митрополит має якнайскоріше повідомити Апостольський Престол, а закони і норми не можуть бути правосильно оприлюдненими, поки Митрополит не отримає письмового повідомлення з Апостольського Престолу про одержання актів Ради; Митрополит також повинен повідомити Апостольський Престол про все інше, що відбувалося на Раді Ієрархів.
§ 3. До Митрополита належить подбати про проголошення законів і оприлюд-нен-ня рішень Ради Ієрархів.
§ 4. Дотримуючись канонів, в яких виразно йдеться про адміністративні акти Митрополита, котрий очолює митрополичу Церкву свого права, до нього належить також укладати такі адміністративні акти, які на підставі загального права доручаються вищій адміністративній владі Церкви свого права, але за згодою Ради Ієрархів.
§ 2. Про закони і норми, видані Радою Ієрархів, Митрополит має якнайскоріше повідомити Апостольський Престол, а закони і норми не можуть бути правосильно оприлюдненими, поки Митрополит не отримає письмового повідомлення з Апостольського Престолу про одержання актів Ради; Митрополит також повинен повідомити Апостольський Престол про все інше, що відбувалося на Раді Ієрархів.
§ 3. До Митрополита належить подбати про проголошення законів і оприлюд-нен-ня рішень Ради Ієрархів.
§ 4. Дотримуючись канонів, в яких виразно йдеться про адміністративні акти Митрополита, котрий очолює митрополичу Церкву свого права, до нього належить також укладати такі адміністративні акти, які на підставі загального права доручаються вищій адміністративній владі Церкви свого права, але за згодою Ради Ієрархів.
Can. 168 – Ad Metropolitae et Episcoporum nominationem quod attinet, Consilium Hierarcharum pro unoquoque casu elenchum componat trium saltem candidatorum magis idoneorum eundemque Sedi Apostolicae secreto servato, etiam erga candidatos, mittat; quem elenchum ut componant, membra Consilii Hierarcharum, si id expedire iudicant, de necessitatibus Ecclesiae et de dotibus specialibus candidati ad episcopatum sententiam aliquorum presbyterorum vel aliorum christifidelium sapientia praestantium exquirere possunt.
Кан. 168 – Що стосується іменування Митрополита й Єпископів, то Рада Ієрархів для кожного окремого випадку повинна скласти список принаймні із трьох найдостойніших кандидатів і послати його Апостольському Престолові, зберігаючи таємницю також у відношенні до кандидатів; щоб скласти цей список, члени Ради Ієрархів, якщо вважають за доцільне, можуть запитати думки кількох пресвітерів або інших вірних, що відзначаються мудрістю, про потреби Церкви і спеціяльні якості кандидатів на єпископство.
Can. 169 – Consilium Hierarcharum curet, ut necessitatibus pastoralibus christifidelium provideatur, atque de eis potest statuere, quae ad fidei incrementum provehendum, ad actionem pastoralem communem fovendam, ad moderandos mores, ad proprium ritum necnon ad disciplinam ecclesiasticam communem servandam opportuna esse videntur.
Кан. 169 – Рада Ієрархів повинна дбати про те, щоб забезпечити пастирські потреби вірних, і може постановляти про те, що вважає за потрібне для посилення росту віри, для плекання спільної пастирської діяльності, для поправи звичаїв, для зберігання власного обряду і спільної церковної дисципліни.
Can. 170 – Consilium Hierarcharum locum habeat semel saltem in anno et, quoties id postulant specialia adiuncta aut expedienda sunt negotia iure communi huic Consilio reservata vel pro quibus peragendis consensus eiusdem Consilii requiritur.
Кан. 170 – Рада Ієрархів повинна відбуватись принаймні один раз на рік і скільки раз цього вимагають особливі обставини або потреба полагодити справи, застережені на підставі загального права цій Раді або для виконання яких вимагається згода цієї Ради.
Can. 171 – Consilium Hierarcharum sua conficiat statuta Sedi Apostolicae transmittenda, in quibus provideatur de secretaria Consilii, de commissionibus praeparatoriis, de ordine procedendi necnon de aliis mediis, quae fini consequendo efficacius consulant.
Кан. 171 – Рада Ієрархів повинна укласти свої статути, які слід переслати Апостольському Престолові і в яких потрібно подбати про секретаріят Ради, підготовчі комісії, порядок роботи та інші засоби, які сприяли б дійовішому досягненню мети.
Can. 172 – In Ecclesia metropolitana sui iuris conventus ad normam cann. 140 - 145 habeatur et quinto saltem quoque anno convocetur; quae ibidem de Patriarcha dicuntur, Metropolitae competunt.
Кан. 172 – У митрополичій Церкві свого права собор повинен проводитись згідно з приписами канн. 140-145 і скликатись принаймні що п’ять років; те, що там сказано про Патріярха, стосується Митрополита.
Can. 173 – § 1. Sede metropolitana in Ecclesiis metropolitanis sui iuris vacante:
1° Administrator Ecclesiae metropolitanae sui iuris est Episcopus eparchialis eiusdem Ecclesiae ordinatione episcopali senior, qui quam primum Romanum Pontificem de sedis metropolitanae vacatione certiorem faciat;
2° ad Administratorem Ecclesiae metropolitanae sui iuris transit potestas ordinaria Metropolitae eis omnibus exclusis, quae agi non possunt nisi de consensu Consilii Hierarcharum;
3° sede metropolitana vacante nihil innovetur.
§ 2. Sede metropolitana in his Ecclesiis impedita serventur ea, quae de Sede patriarchali impedita in can. 132, § 1 statuta sunt; quae ibidem de Patriarcha dicuntur, Metropolitae competunt.
§ 3. Circa sedem vacantem vel impeditam eparchiae Metropolitae serventur cann. 221 - 233.
1° Administrator Ecclesiae metropolitanae sui iuris est Episcopus eparchialis eiusdem Ecclesiae ordinatione episcopali senior, qui quam primum Romanum Pontificem de sedis metropolitanae vacatione certiorem faciat;
2° ad Administratorem Ecclesiae metropolitanae sui iuris transit potestas ordinaria Metropolitae eis omnibus exclusis, quae agi non possunt nisi de consensu Consilii Hierarcharum;
3° sede metropolitana vacante nihil innovetur.
§ 2. Sede metropolitana in his Ecclesiis impedita serventur ea, quae de Sede patriarchali impedita in can. 132, § 1 statuta sunt; quae ibidem de Patriarcha dicuntur, Metropolitae competunt.
§ 3. Circa sedem vacantem vel impeditam eparchiae Metropolitae serventur cann. 221 - 233.
Кан. 173 – § 1. Коли митрополичий престол у митрополичих Церквах свого права стає вакантним:
1° Адміністратором митрополичої Церкви свого права стає єпархіяльний Єпископ цієї Церкви, найстарший єпископським свяченням, який повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про вакантність митрополичого престолу;
2° до Адміністратора митрополичої Церкви свого права переходить звичайна влада Митрополита, за винятком усього того, чого не можна чинити без згоди Ради Ієрархів;
3° коли митрополичий престол вакантний, не слід уводити нічого нового.
§ 2. Коли митрополичий престол у цих Церквах зазнає перешкоди, слід дотримуватись того, що постановлено в кан. 132, § 1про патріярший престол, який зазнає перешкоди; те, що там мовиться про Патріярха, стосується Митрополита.
§ 3. Щодо престолу єпархії Митрополита, який став вакантним або зазнав перешкоди, слід дотримуватись приписів канн. 221-233.
1° Адміністратором митрополичої Церкви свого права стає єпархіяльний Єпископ цієї Церкви, найстарший єпископським свяченням, який повинен якнайскоріше повідомити Римського Архієрея про вакантність митрополичого престолу;
2° до Адміністратора митрополичої Церкви свого права переходить звичайна влада Митрополита, за винятком усього того, чого не можна чинити без згоди Ради Ієрархів;
3° коли митрополичий престол вакантний, не слід уводити нічого нового.
§ 2. Коли митрополичий престол у цих Церквах зазнає перешкоди, слід дотримуватись того, що постановлено в кан. 132, § 1про патріярший престол, який зазнає перешкоди; те, що там мовиться про Патріярха, стосується Митрополита.
§ 3. Щодо престолу єпархії Митрополита, який став вакантним або зазнав перешкоди, слід дотримуватись приписів канн. 221-233.
CAPUT II — DE CETERIS ECCLESIIS SUI IURIS;
ГЛАВА ІІ — ІНШІ ЦЕРКВИ СВОГО ПРАВА
Can. 174 – Ecclesia sui iuris, quae neque est patriarchalis nec archiepiscopalis maior nec metropolitana, concreditur Hierarchae, qui ei praeest ad normam iuris communis et iuris particularis a Romano Pontifice statuti.
Кан. 174 – Церква свого права, яка не є ні патріяршою, ні верховно-архієпископською, ні митрополичою, довіряється Ієрархові, який очолює її згідно з приписами загального і партикулярного права, встановленого Римським Архієреєм.
Can. 175 – Hae Ecclesiae immediate a Sede Apostolica dependent; iura et obligationes vero, de quibus in can. 159, nn. 3 - 8, Hierarcha a Sede Apostolica delegatus exercet.
Кан. 175 – Такі Церкви залежать безпосередньо від Апостольського Престолу; а права й обов’язки, про які мова в кан. 159, чч. 3-8, виконує Ієрарх, делегований Апостольським Престолом.
Can. 176 – Si ius commune aliquid remittit ad ius particulare aut ad superiorem auctoritatem administrativam Ecclesiae sui iuris, auctoritas competens in his Ecclesiis est Hierarcha, qui ei ad normam iuris praeest, de consensu Sedis Apostolicae, nisi aliud expresse statuitur.
Кан. 176 – Якщо загальне право відсилає щось до партикулярного права або до вищої адміністративної влади Церкви свого права, тоді компетентною владою у цих Церквах є, за згодою Апостольського Престолу, Ієрарх, який її очолює згідно з приписом права, хіба що виразно постановляється щось інше.
TITULUS VII: DE EPARCHIIS ET DE EPISCOPIS — ТИТУЛ VІІ: ЄПАРХІЇ І ЄПИСКОПИ. – Can. 177.-310.
CAPUT I — DE EPISCOPIS;
ГЛАВА І — ЄПИСКОПИ
Can. 177 – § 1. Eparchia est populi Dei portio, quae Episcopo cum cooperatione presbyterii pascenda concreditur ita, ut Pastori suo adhaerens et ab eo per Evangelium et Eucharistiam in Spiritu Sancto congregata Ecclesiam particularem constituat, in qua vere inest et operatur una, sancta, catholica et apostolica Christi Ecclesia.
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione eparchiarum intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis servandus est can. 85, § 1; in ceteris casibus eparchiarum erectio, immutatio et suppressio competit soli Sedi Apostolicae.
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione eparchiarum intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis servandus est can. 85, § 1; in ceteris casibus eparchiarum erectio, immutatio et suppressio competit soli Sedi Apostolicae.
Кан. 177 – § 1. Єпархія є частиною Божого народу, довіреною пастирській опіці Єпископа, якому допомагає пресвітерій, так, щоб вона, тримаючись свого Пастиря і згуртована ним у Святому Дусі через Євангеліє і Євхаристію, утворювала партикулярну Церкву, в якій справді присутня і діє єдина, свята, католицька й апостольська Христова Церква.
§ 2. У заснуванні, змінюванні і скасуванні єпархій в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 1; в інших випадках заснування, змінювання і скасування єпархій належить тільки до Апостольського Престолу.
§ 2. У заснуванні, змінюванні і скасуванні єпархій в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 1; в інших випадках заснування, змінювання і скасування єпархій належить тільки до Апостольського Престолу.
Can. 178 – Episcopus eparchialis, cui scilicet eparchia nomine proprio pascenda concredita est, eam ut vicarius et legatus Christi regit; potestas, qua ipse nomine Christi personaliter fungitur, est propria, ordinaria et immediata, etsi a suprema Ecclesiae auctoritate exercitium eiusdem potestatis ultimatim regitur et certis limitibus intuitu utilitatis Ecclesiae vel christifidelium circumscribi potest.
Кан. 178 – Єпархіяльний Єпископ, якому довірено єпархію для пастирської опіки від власного імені, керує нею як намісник і післанець Христа; влада, яку він особисто виконує в імені Христа, є власна, звичайна і безпосередня, хоча виконанням цієї влади остаточно керує найвищий церковний авторитет, і вона може бути окреслена певними межами задля користі Церкви або вірних.
Can. 179 – Episcopi, quibus eparchia nomine proprio regenda concredita non est, quodcumque aliud munus in Ecclesia exercent vel exercuerunt, Episcopi titulares vocantur.
Кан. 179 – Єпископи, яким не довірена єпархія для керування від власного імені, а виконують або виконували в Церкві якесь інше завдання, називаються титулярними Єпископами.
Art. I — DE ELECTIONE EPISCOPORUM;
Арт. І: Вибори Єпископів
Can. 180 – Ut quis idoneus ad episcopatum habeatur, requiritur, ut sit:
1° firma fide, bonis moribus, pietate, animarum zelo et prudentia praestans;
2° bona existimatione gaudens;
3° vinculo matrimonii non ligatus;
4° annos natus saltem triginta quinque;
5° a quinquennio saltem in ordine presbyteratus constitutus;
6° in aliqua scientia sacra doctor vel licentiatus vel saltem peritus.
1° firma fide, bonis moribus, pietate, animarum zelo et prudentia praestans;
2° bona existimatione gaudens;
3° vinculo matrimonii non ligatus;
4° annos natus saltem triginta quinque;
5° a quinquennio saltem in ordine presbyteratus constitutus;
6° in aliqua scientia sacra doctor vel licentiatus vel saltem peritus.
Кан. 180 – Щоб хтось вважався здатним для уряду Єпископа, вимагається, щоб:
1° відзначався міцною вірою, добрими звичаями, побожністю, ревністю за спасіння душ і розсудливістю;
2° мав добру славу;
3° був неодружений;
4° мав щонайменше тридцять пbr>
5° перебував принаймні пbr>
6° був доктором або ліценціятом або принаймні знавцем якоїсь святої науки.
1° відзначався міцною вірою, добрими звичаями, побожністю, ревністю за спасіння душ і розсудливістю;
2° мав добру славу;
3° був неодружений;
4° мав щонайменше тридцять пbr>
5° перебував принаймні пbr>
6° був доктором або ліценціятом або принаймні знавцем якоїсь святої науки.
Can. 181 – § 1. Episcopi intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis ad sedem eparchialem vacantem vel aliud munus implendum designantur electione canonica ad normam cann. 947 - 957, nisi aliter iure communi cavetur.
§ 2. Ceteri Episcopi a Romano Pontifice nominantur firmis cann. 149 et 168.
§ 2. Ceteri Episcopi a Romano Pontifice nominantur firmis cann. 149 et 168.
Кан. 181 – § 1. Єпископи в межах території патріяршої Церкви обираються на вакантний єпархіяльний престол або для виконування іншого завдання за допомогою канонічних виборів згідно з приписами канн. 947-957, хіба що загальне право застерігає щось інше.
§ 2. Усіх інших Єпископів іменує Римський Архієрей з дотриманням приписів канн. 149 і 168.
§ 2. Усіх інших Єпископів іменує Римський Архієрей з дотриманням приписів канн. 149 і 168.
Can. 182 – § 1. Candidatos ad episcopatum idoneos sola Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis membra proponere possunt, quorum est etiam ad normam iuris particularis informationes et documenta, quae necessaria sunt, ut candidatorum idoneitas comprobetur, colligere auditis, si opportunum ducunt, secreto et singillatim aliquibus presbyteris vel etiam aliis christifidelibus prudentia et vita christiana praestantibus.
§ 2. Episcopi de informationibus Patriarcham tempore opportuno ante Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis convocationem certiorem faciant; Patriarcha vero propriis, si casus fert, additis informationibus rem ad omnia Synodi membra mittat.
§ 3. Nisi ius particulare a Romano Pontifice approbatum aliud fert, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis nomina candidatorum examinet et secreto scrutinio elenchum candidatorum componat, qui per Patriarcham ad Sedem Apostolicam mittatur ad assensum Romani Pontificis obtinendum.
§ 4. Assensus Romani Pontificis semel praestitus pro singulis candidatis valet, donec explicite revocatus erit, quo in casu nomen candidati ex elencho expungendum est.
§ 2. Episcopi de informationibus Patriarcham tempore opportuno ante Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis convocationem certiorem faciant; Patriarcha vero propriis, si casus fert, additis informationibus rem ad omnia Synodi membra mittat.
§ 3. Nisi ius particulare a Romano Pontifice approbatum aliud fert, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis nomina candidatorum examinet et secreto scrutinio elenchum candidatorum componat, qui per Patriarcham ad Sedem Apostolicam mittatur ad assensum Romani Pontificis obtinendum.
§ 4. Assensus Romani Pontificis semel praestitus pro singulis candidatis valet, donec explicite revocatus erit, quo in casu nomen candidati ex elencho expungendum est.
Кан. 182 – § 1. Кандидатів, здатних на єпископство, можуть пропонувати тільки члени Синоду Єпископів патріяршої Церкви, до яких належить також, згідно з приписом партикулярного права, збирати відомості й документи, необхідні для того, щоб ствердити здатність кандидатів, вислухавши, якщо, вважають за доцільне, таємно і поодинці деяких пресвітерів або також інших вірних, які відзначаються розсудливістю і християнським життям.
§ 2. Єпископи повинні ознайомити Патріярха з відомостями у відповідний час перед скликанням Синоду Єпископів патріяршої Церкви; а Патріярх, додавши власні відомості, якщо цього вимагає випадок, має відправити справу всім членам Синоду.
§ 3. Якщо партикулярне право, затверджене Римським Архієреєм, не велить щось інше, Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен розглянути докладно імена кандидатів і на підставі таємного голосування скласти список, який слід послати через Патріярха до Апостольського Престолу для одержання згоди Римського Архієрея.
§ 4. Згода Римського Архієрея, раз дана для окремих кандидатів, має силу, поки не буде виразно відкликана, у такому випадку ім’я кандидата треба викреслити із списка.
§ 2. Єпископи повинні ознайомити Патріярха з відомостями у відповідний час перед скликанням Синоду Єпископів патріяршої Церкви; а Патріярх, додавши власні відомості, якщо цього вимагає випадок, має відправити справу всім членам Синоду.
§ 3. Якщо партикулярне право, затверджене Римським Архієреєм, не велить щось інше, Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен розглянути докладно імена кандидатів і на підставі таємного голосування скласти список, який слід послати через Патріярха до Апостольського Престолу для одержання згоди Римського Архієрея.
§ 4. Згода Римського Архієрея, раз дана для окремих кандидатів, має силу, поки не буде виразно відкликана, у такому випадку ім’я кандидата треба викреслити із списка.
Can. 183 – § 1. Convocatione canonice facta, si duae ex tribus partibus Episcoporum, qui tenentur Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis interesse, demptis eis, qui legitimo sunt impedimento detenti, in loco designato praesentes sunt, Synodus canonica declaretur et ad electionem procedi potest.
§ 2. Episcopi, quem prae ceteris dignum et idoneum coram Domino censent, libere eligant.
§ 3. Ad electionem requiritur pars absolute maior suffragiorum eorum, qui praesentes sunt; post tria inefficacia scrutinia suffragia feruntur in quarto scrutinio super eis duobus tantummodo candidatis, qui in tertio scrutinio maiorem partem suffragiorum receperunt.
§ 4. Si in tertio aut quarto scrutinio ob paritatem suffragiorum non constat, quis sit candidatus pro novo scrutinio vel quis electus sit, paritas dirimatur in favorem eius, qui est ordinatione presbyterali senior; si nemo ordinatione presbyterali alios praecedit, qui est aetate senior.
§ 2. Episcopi, quem prae ceteris dignum et idoneum coram Domino censent, libere eligant.
§ 3. Ad electionem requiritur pars absolute maior suffragiorum eorum, qui praesentes sunt; post tria inefficacia scrutinia suffragia feruntur in quarto scrutinio super eis duobus tantummodo candidatis, qui in tertio scrutinio maiorem partem suffragiorum receperunt.
§ 4. Si in tertio aut quarto scrutinio ob paritatem suffragiorum non constat, quis sit candidatus pro novo scrutinio vel quis electus sit, paritas dirimatur in favorem eius, qui est ordinatione presbyterali senior; si nemo ordinatione presbyterali alios praecedit, qui est aetate senior.
Кан. 183 – § 1. Після канонічного скликання, якщо є присутні у призначеному місці дві третини Єпископів, які зобов’язані брати участь у Синоді Єпископів патріяршої Церкви, за винятком тих, що мали законну перешкоду, тоді слід оголосити Синод канонічним, і можна приступити до виборів.
§ 2. Єпископи повинні вільно вибрати того, кого перед Богом вважають достойним і здатним порівняно з іншими.
§ 3. Для обрання вимагається абсолютна більшість голосів тих, що є присутніми, після трьох безрезультатних голосувань проводиться голосування четвертий раз тільки щодо двох кандидатів, які в третьому голосуванні отримали більшість голосів.
§ 4. Якщо у третьому або четвертому голосуванні через рівність голосів не відомо, хто став кандидатом для нового голосування або хто був обраний, рівність голосів повинна вирішуватись на користь того, хто старший пресвітерським свяченням, якщо ж ніхто не випереджає інших пресвітерським свяченням, обирається той, хто старший за віком.
§ 2. Єпископи повинні вільно вибрати того, кого перед Богом вважають достойним і здатним порівняно з іншими.
§ 3. Для обрання вимагається абсолютна більшість голосів тих, що є присутніми, після трьох безрезультатних голосувань проводиться голосування четвертий раз тільки щодо двох кандидатів, які в третьому голосуванні отримали більшість голосів.
§ 4. Якщо у третьому або четвертому голосуванні через рівність голосів не відомо, хто став кандидатом для нового голосування або хто був обраний, рівність голосів повинна вирішуватись на користь того, хто старший пресвітерським свяченням, якщо ж ніхто не випереджає інших пресвітерським свяченням, обирається той, хто старший за віком.
Can. 184 – § 1. Si electus est ex recensitis in elencho candidatorum, ad quem Romanus Pontifex assensum iam praestitit, peracta electio a Patriarcha sub secreto intimanda est electo.
§ 2. Si electus electionem acceptavit, Patriarcha de acceptatione electionis atque de die proclamationis statim Sedem Apostolicam certiorem faciat.
§ 2. Si electus electionem acceptavit, Patriarcha de acceptatione electionis atque de die proclamationis statim Sedem Apostolicam certiorem faciat.
Кан. 184 – § 1. Якщо обраним став із перелічених у списку кандидатів той, на кого дав згоду Римський Архієрей, тоді Патріярх повинен у таємниці довести до відома обраного про довершений вибір.
§ 2. Якщо обраний прийняв вибір, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про прийняття вибору і про день оголошення.
§ 2. Якщо обраний прийняв вибір, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про прийняття вибору і про день оголошення.
Can. 185 – § 1. Si electus non est ex recensitis in elencho candidatorum, statim Patriarcha Sedem Apostolicam de peracta electione certiorem faciat ad obtinendum Romani Pontificis assensum secreto servato ab omnibus, qui quomodolibet electionis exitum noverunt, etiam erga electum, donec de assensu notitia ad Patriarcham pervenerit.
§ 2. Obtento assensu Romani Pontificis Patriarcha sub secreto electionem intimet electo et ad normam can. 184, § 2 agat.
§ 2. Obtento assensu Romani Pontificis Patriarcha sub secreto electionem intimet electo et ad normam can. 184, § 2 agat.
Кан. 185 – § 1. Якщо обраний не є із перелічених у списку кандидатів, Патріярх повинен негайно повідомити Апостольський Престол про проведення виборів для одержання згоди Римського Архієрея, причому всі, хто якимсь чином дізнався про результат виборів, зберігають таємницю навіть у відношенні до обраного, поки не надійде до Патріярха відомість про згоду.
§ 2. Одержавши згоду Римського Архієрея, Патріярх таємно повинен повідомити обраного про обрання і діяти згідно з приписами кан. 184, § 2.
§ 2. Одержавши згоду Римського Архієрея, Патріярх таємно повинен повідомити обраного про обрання і діяти згідно з приписами кан. 184, § 2.
Can. 186 – § 1. Si Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis congregari non potest, Patriarcha consulta Sede Apostolica suffragia Episcoporum per litteras exquirat; quo in casu Patriarcha ad validitatem actus uti debet opera duorum Episcoporum scrutatorum, qui designandi sunt ad normam iuris particularis vel, si deest, a Patriarcha de consensu Synodi permanentis.
§ 2. Scrutatores secreto servato litteras Episcoporum aperiant, suffragia numerent et relationi scripto datae de peracto scrutinio una cum Patriarcha subscribant.
§ 3. Si quis ex candidatis in hoc unico scrutinio partem absolute maiorem suffragiorum Synodi membrorum obtinuit, electus habeatur et Patriarcha ad normam can. 184 vel 185 procedat; secus Patriarcha rem ad Sedem Apostolicam deferat.
§ 2. Scrutatores secreto servato litteras Episcoporum aperiant, suffragia numerent et relationi scripto datae de peracto scrutinio una cum Patriarcha subscribant.
§ 3. Si quis ex candidatis in hoc unico scrutinio partem absolute maiorem suffragiorum Synodi membrorum obtinuit, electus habeatur et Patriarcha ad normam can. 184 vel 185 procedat; secus Patriarcha rem ad Sedem Apostolicam deferat.
Кан. 186 – § 1. Якщо Синод Єпископів патріяршої Церкви не може зібратися, Патріярх, порадившись з Апостольським Престолом, повинен вимагати голосів Єпископів листовно, у цьому випадку для правосильності акту має скористатись допомогою двох Єпископів – рахівників голосів, яких слід призначити, згідно з приписом партикулярного права або, якщо такого нема, повинен їх призначити Патріярх за згодою постійного Синоду.
§ 2. Рахівники голосів мають, зберігаючи таємницю, відкривати листи Єпископів, підрахувати голоси і разом з Патріярхом підписати письмовий звіт про проведення виборів.
§ 3. Якщо хтось з кандидатів під час цього єдиного голосування одержав абсолютну більшість голосів членів Синоду, повинен вважатися обраним, а Патріярх повинен далі діяти згідно з приписами кан. 184 або 185, інакше Патріярх має передати справу Апостольському Престолові.
§ 2. Рахівники голосів мають, зберігаючи таємницю, відкривати листи Єпископів, підрахувати голоси і разом з Патріярхом підписати письмовий звіт про проведення виборів.
§ 3. Якщо хтось з кандидатів під час цього єдиного голосування одержав абсолютну більшість голосів членів Синоду, повинен вважатися обраним, а Патріярх повинен далі діяти згідно з приписами кан. 184 або 185, інакше Патріярх має передати справу Апостольському Престолові.
Can. 187 – § 1. Cuilibet ad episcopatum promovendo necessaria est provisio canonica, qua Episcopus eparchialis determinatae eparchiae constituitur vel aliud determinatum munus ei in Ecclesia committitur.
§ 2. Candidatus ante ordinationem episcopalem emittat professionem fidei necnon promissionem oboedientiae erga Romanum Pontificem et in Ecclesiis patriarchalibus etiam promissionem oboedientiae erga Patriarcham in eis, in quibus Patriarchae ad normam iuris subiectus est.
§ 2. Candidatus ante ordinationem episcopalem emittat professionem fidei necnon promissionem oboedientiae erga Romanum Pontificem et in Ecclesiis patriarchalibus etiam promissionem oboedientiae erga Patriarcham in eis, in quibus Patriarchae ad normam iuris subiectus est.
Кан. 187 – § 1. Кожному, хто має бути поставлений у єпископи, потрібне канонічне призначення, завдяки якому він стає єпархіяльним Єпископом або йому доручається інше окреслене завдання в Церкві.
§ 2. Перед єпископським свяченням кандидат повинен скласти визнання віри й обітницю послуху Римському Архієреєві, а в патріярших Церквах також обітницю послуху Патріярхові в тому, в чому він підлягає Патріярхові згідно з приписом права.
§ 2. Перед єпископським свяченням кандидат повинен скласти визнання віри й обітницю послуху Римському Архієреєві, а в патріярших Церквах також обітницю послуху Патріярхові в тому, в чому він підлягає Патріярхові згідно з приписом права.
Can. 188 – § 1. Nisi legitimo impedimento detinetur, promovendus ad episcopatum debet intra tres menses a die proclamationis, si de electo agitur, vel a receptis apostolicis litteris, si de nominato agitur, computandos ordinationem episcopalem suscipere.
§ 2. Episcopus eparchialis intra quattuor menses a sua electione vel nominatione computandos debet possessionem canonicam eparchiae capere.
§ 2. Episcopus eparchialis intra quattuor menses a sua electione vel nominatione computandos debet possessionem canonicam eparchiae capere.
Кан. 188 – § 1. Якщо немає законної перешкоди, той хто має бути піднесений на єпископство, протягом трьох місяців від дня оголошення, якщо йдеться про обраного, або від одержання апостольського листа, якщо йдеться про іменованого, повинен прийняти єпископське свячення.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен канонічно перебрати єпархію протягом чотирьох місяців від його виборів або іменування.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен канонічно перебрати єпархію протягом чотирьох місяців від його виборів або іменування.
Can. 189 – § 1. Possessionem canonicam eparchiae capit Episcopus eparchialis ipsa inthronizatione legitime peracta, in qua publice litteras apostolicae vel patriarchales de provisione canonica leguntur.
§ 2. De peracta inthronizatione documentum conficiatur ab ipso Episcopo eparchiali una cum cancellario et saltem duobus testibus subscribendum et in archivo curiae eparchialis asservandum.
§ 3. Ante inthronizationem Episcopus in regimen eparchiae neque per se neque per alios nec ullo titulo se ingerat; si vero aliquod officium in eparchia habet, illud retinere et exercere potest.
§ 2. De peracta inthronizatione documentum conficiatur ab ipso Episcopo eparchiali una cum cancellario et saltem duobus testibus subscribendum et in archivo curiae eparchialis asservandum.
§ 3. Ante inthronizationem Episcopus in regimen eparchiae neque per se neque per alios nec ullo titulo se ingerat; si vero aliquod officium in eparchia habet, illud retinere et exercere potest.
Кан. 189 – § 1. Єпархіяльний Єпископ канонічно перебирає єпархію через саме законне проведення інтронізації, на якій прилюдно зачитуються апостольські або патріярші листи про канонічне призначення.
§ 2. Про завершену інтронізацію повинен бути виготовлений документ, який підписаний самим єпархіяльним Єпископом разом з канцлером і двома свідками, має зберігатись в архіві єпархіяльної курії.
§ 3. До інтронізації Єпископ не повинен втручатися в управління єпархією жодним титулом ні сам, ні через інших, коли ж він має якийсь уряд в єпархії, може його затримати й виконувати.
§ 2. Про завершену інтронізацію повинен бути виготовлений документ, який підписаний самим єпархіяльним Єпископом разом з канцлером і двома свідками, має зберігатись в архіві єпархіяльної курії.
§ 3. До інтронізації Єпископ не повинен втручатися в управління єпархією жодним титулом ні сам, ні через інших, коли ж він має якийсь уряд в єпархії, може його затримати й виконувати.
Art. II — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS EPISCOPORUM EPARCHIALIUM;
Арт. ІІ: Права і обов’язки єпархіяльних Єпископів
Can. 190 – In omnibus negotiis iuridicis eparchiae Episcopus eparchialis eiusdem personam gerit.
Кан. 190 – У всіх правових справах єпархії єпархіяльний Єпископ виступає від її імені.
Can. 191 – § 1. Episcopi eparchialis est eparchiam sibi concreditam cum potestate legislativa, exsecutiva et iudiciali regere.
§ 2. Potestatem legislativam exercet Episcopus eparchialis ipse per se; potestatem exsecutivam exercet sive per se sive per Protosyncellum vel Syncellos; potestatem iudicialem sive per se sive per Vicarium iudicialem et iudices.
§ 2. Potestatem legislativam exercet Episcopus eparchialis ipse per se; potestatem exsecutivam exercet sive per se sive per Protosyncellum vel Syncellos; potestatem iudicialem sive per se sive per Vicarium iudicialem et iudices.
Кан. 191 – § 1. До єпархіяльного Єпископа належить керувати довіреною йому єпархією владою законодавчою, виконавчою і судовою.
§ 2. Законодавчу владу єпархіяльний Єпископ виконує сам особисто, виконавчу владу виконує сам або через Протосинкела або Синкелів, судову владу виконує сам або через судового Вікарія і суддів.
§ 2. Законодавчу владу єпархіяльний Єпископ виконує сам особисто, виконавчу владу виконує сам або через Протосинкела або Синкелів, судову владу виконує сам або через судового Вікарія і суддів.
Can. 192 – § 1. In exercendo suo munere pastorali Episcopus eparchialis sollicitum se praebeat erga omnes christifideles, qui eius curae committuntur cuiusvis sunt aetatis, condicionis, nationis vel Ecclesiae sui iuris tum in territorio eparchiae habitantes tum in eodem ad tempus versantes, animum intendens apostolicum ad eos etiam, qui ob vitae suae condicionem ordinaria cura pastorali non satis frui possunt, necnon ad eos, qui a religionis praxi defecerunt.
§ 2. Speciali modo curet Episcopus eparchialis, ut omnes christifideles suae curae commissi unitatem inter christianos foveant secundum principia ab Ecclesia approbata.
§ 3. Episcopus eparchialis commendatos sibi in Domino habeat non baptizatos et curet, ut et eis ex testimonio christifidelium in communione ecclesiastica viventium eluceat caritas Christi.
§ 4. Episcopus eparchialis speciali sollicitudine prosequatur presbyteros, quos tamquam adiutores et consiliarios audiat, eorum iura tueatur et curet, ut obligationes suo statui proprias impleant eisdemque praesto sint media et institutiones, quibus ad vitam spiritualem et intellectualem fovendam egent.
§ 5. Curet Episcopus eparchialis, ut clericorum eorumque familiae, si coniugati sunt, congruae sustentationi atque congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae ad normam iuris provideatur.
§ 2. Speciali modo curet Episcopus eparchialis, ut omnes christifideles suae curae commissi unitatem inter christianos foveant secundum principia ab Ecclesia approbata.
§ 3. Episcopus eparchialis commendatos sibi in Domino habeat non baptizatos et curet, ut et eis ex testimonio christifidelium in communione ecclesiastica viventium eluceat caritas Christi.
§ 4. Episcopus eparchialis speciali sollicitudine prosequatur presbyteros, quos tamquam adiutores et consiliarios audiat, eorum iura tueatur et curet, ut obligationes suo statui proprias impleant eisdemque praesto sint media et institutiones, quibus ad vitam spiritualem et intellectualem fovendam egent.
§ 5. Curet Episcopus eparchialis, ut clericorum eorumque familiae, si coniugati sunt, congruae sustentationi atque congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae ad normam iuris provideatur.
Кан. 192 – § 1. У виконуванні свого пастирського завдання єпархіяльний Єпископ повинен турбуватись про всіх вірних, доручених його опіці, без уваги на їх вік, становище, національність чи Церкву свого права, як про тих, що постійно проживають на території єпархії, так і про тих, що тимчасово на ній перебувають, приділяючи апостольську увагу також тим, які через умови свого життя не можуть достатньо користуватися звичайною пастирською опікою, а також тим, які занехали релігійні практики.
§ 2. Особливо має старатися єпархіяльний Єпископ, щоб усі вірні, доручені його опіці, підтримували єдність між християнами відповідно до засад, схвалених Церквою.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен вважати, що йому доручено в Бозі неохрещених, і старатися, щоб і їм засяяла Христова любов завдяки свідченню вірних, які живуть у церковній спільноті.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ повинен проявляти особливу турботу про пресвітерів, до яких повинен прислухатися як помічників і дорадників, захищати їхні права і дбати, щоб вони виконували обов’язки, властиві їхньому станові, і мали до своїх послуг засоби й установи, необхідні для духовного й інтелектуального розвитку.
§ 5. Єпархіяльний Єпископ має дбати, щоб священнослужителі та їхні родини, якщо вони одружені, мали достатнє утримання і належне забезпечення та соціяльну захищеність, як також лікарську допомогу, згідно з приписами права.
§ 2. Особливо має старатися єпархіяльний Єпископ, щоб усі вірні, доручені його опіці, підтримували єдність між християнами відповідно до засад, схвалених Церквою.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен вважати, що йому доручено в Бозі неохрещених, і старатися, щоб і їм засяяла Христова любов завдяки свідченню вірних, які живуть у церковній спільноті.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ повинен проявляти особливу турботу про пресвітерів, до яких повинен прислухатися як помічників і дорадників, захищати їхні права і дбати, щоб вони виконували обов’язки, властиві їхньому станові, і мали до своїх послуг засоби й установи, необхідні для духовного й інтелектуального розвитку.
§ 5. Єпархіяльний Єпископ має дбати, щоб священнослужителі та їхні родини, якщо вони одружені, мали достатнє утримання і належне забезпечення та соціяльну захищеність, як також лікарську допомогу, згідно з приписами права.
Can. 193 – § 1. Episcopus eparchialis, cuius curae christifideles alterius Ecclesiae sui iuris commissi sunt, gravi obligatione tenetur omnia providendi, ut hi christifideles propriae Ecclesiae ritum retineant eumque colant ac pro viribus observent et cum auctoritate superiore eiusdem Ecclesiae relationes foveant.
§ 2. Spiritualibus necessitatibus horum christifidelium Episcopus eparchialis provideat, si fieri potest, per presbyteros vel parochos eiusdem Ecclesiae sui iuris ac christifideles aut etiam per Syncellum ad curam horum christifidelium constitutum.
§ 3. Episcopi eparchiales, qui huiusmodi presbyteros, parochos vel Syncellos ad curam christifidelium Ecclesiarum patriarchalium constituunt, rationes cum Patriarchis, quorum interest, ineant et illis consentientibus propria auctoritate agant certiore quam primum facta Sede Apostolica; si vero Patriarchae quacumque de causa dissentiunt, res ad Sedem Apostolicam deferatur.
§ 2. Spiritualibus necessitatibus horum christifidelium Episcopus eparchialis provideat, si fieri potest, per presbyteros vel parochos eiusdem Ecclesiae sui iuris ac christifideles aut etiam per Syncellum ad curam horum christifidelium constitutum.
§ 3. Episcopi eparchiales, qui huiusmodi presbyteros, parochos vel Syncellos ad curam christifidelium Ecclesiarum patriarchalium constituunt, rationes cum Patriarchis, quorum interest, ineant et illis consentientibus propria auctoritate agant certiore quam primum facta Sede Apostolica; si vero Patriarchae quacumque de causa dissentiunt, res ad Sedem Apostolicam deferatur.
Кан. 193 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, опіці якого доручені вірні іншої Церкви свого права, має важкий обов’язок докладати всіх зусиль для того, щоб ці вірні зберігали обряд власної Церкви, його поважали і в міру сил його дотримувались та підтримували відносини з вищою владою цієї Церкви.
§ 2. Про духовні потреби цих вірних єпархіяльний Єпископ повинен дбати, по змозі, через пресвітерів або парохів цієї Церкви свого права і вірних або також через Синкела, поставленого для опіки над цими вірними.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, які ставлять того роду пресвітерів, парохів або Синкелів для опіки над вірними патріярших Церков, повинні встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою, якнайскоріше повідомивши Апостольський Престол, якщо Патріярхи з якоїсь причини не погоджуються, тоді справа повинна бути передана Апостольському Престолові.
§ 2. Про духовні потреби цих вірних єпархіяльний Єпископ повинен дбати, по змозі, через пресвітерів або парохів цієї Церкви свого права і вірних або також через Синкела, поставленого для опіки над цими вірними.
§ 3. Єпархіяльні Єпископи, які ставлять того роду пресвітерів, парохів або Синкелів для опіки над вірними патріярших Церков, повинні встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою, якнайскоріше повідомивши Апостольський Престол, якщо Патріярхи з якоїсь причини не погоджуються, тоді справа повинна бути передана Апостольському Престолові.
Can. 194 – Episcopus eparchialis dignitates clericis sibi subditis ceteris exclusis conferre potest ad normam tamen iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 194 – Єпархіяльний Єпископ може надавати сани тільки підлеглим йому священнослужителям, за винятком усіх інших, однак, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права.
Can. 195 – Vocationes sacerdotales, diaconales, monachorum ceterorumque sodalium institutorum vitae consecratae ac missionales quam maxime Episcopus eparchialis foveat.
Кан. 195 – Єпархіяльний Єпископ повинен якнайдужче підтримувати покликання священичі, дияконські, монахів та інших членів інститутів посвяченого життя, а також місійні.
Can. 196 – § 1. Veritates fidei credendas et moribus applicandas Episcopus eparchialis christifidelibus proponere et illustrare tenetur per se ipse frequenter praedicans; curet etiam, ut praescripta iuris de verbi Dei ministerio, de homilia praesertim et institutione catechetica sedulo serventur ita, ut universa doctrina christiana omnibus tradatur.
§ 2. Integritatem et unitatem fidei Episcopus eparchialis firmiter tueatur.
§ 2. Integritatem et unitatem fidei Episcopus eparchialis firmiter tueatur.
Кан. 196 – § 1. Єпархіяльний Єпископ зобов’язаний представляти і пояснювати вірним правди віри, в які треба вірити і застосовувати в житті, сам часто проповідуючи, повинен також дбати про те, щоб старанно виконувались приписи права про службу слова Божого, особливо про гомілію і катехитичне навчання так, щоб усім передавалась уся християнська наука.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має міцно захищати цілісність і єдність віри.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має міцно захищати цілісність і єдність віри.
Can. 197 – Episcopus eparchialis, cum memor sit se obligatione teneri exemplum sanctitatis praebendi in caritate, humilitate et vitae simplicitate, omni ope promovere studeat sanctitatem christifidelium secundum suam cuiusque vocationem atque, cum sit praecipuus mysteriorum Dei dispensator, annitatur, ut christifideles suae curae commissi sacramentorum celebratione et praesertim Divinae Eucharistiae participatione in gratia crescant atque paschale mysterium penitus cognoscant et vivant ita, ut unum efficiant Corpus in unitate caritatis Christi.
Кан. 197 – Пам’ятаючи про те, що він має обов’язок давати приклад святості через любов, смиренність і простоту життя, єпархіяльний Єпископ повинен усіма засобами дбати про зростання у святості вірних, згідно з власним покликанням кожного, а оскільки він є головним роздавачем Божих таїнств, має безупинно старатись, щоб доручені його опіці вірні через приймання святих Тайн і особливо участь у Божественній Літургії зростали в ласці, глибоко пізнавали пасхальне таїнство і жили так, щоб творили одне Тіло в одності Христової любові.
Can. 198 – Divinam Liturgiam pro populo eparchiae sibi concreditae Episcopus eparchialis frequenter celebret; diebus vero iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris praescriptis celebrare debet.
Кан. 198 – Єпархіяльний Єпископ хай часто відправляє Божественну Літургію за народ довіреної йому єпархії, а в дні, приписані партикулярним правом власної Церкви свого права, повинен її служити.
Can. 199 – § 1. Episcopus eparchialis utpote totius vitae liturgicae in eparchia sibi concredita moderator, promotor atque custos vigilet, ut illa quam maxime foveatur atque secundum praescripta necnon legitimas consuetudines propriae Ecclesiae sui iuris ordinetur.
§ 2. Curet Episcopus eparchialis, ut in propria ecclesia cathedrali celebretur saltem pars laudum divinarum, etiam cottidie, secundum legitimas consuetudines propriae Ecclesiae sui iuris; item, ut in qualibet paroecia pro viribus diebus dominicis et festis atque praecipuis sollemnitatibus earumque vigiliis laudes divinae celebrentur.
§ 3. Episcopus eparchialis frequenter praesit laudibus divinis in ecclesia cathedrali aliave ecclesia praesertim diebus festis de praecepto aliisque sollemnitatibus, in quibus partem habet notabilis populi pars.
§ 2. Curet Episcopus eparchialis, ut in propria ecclesia cathedrali celebretur saltem pars laudum divinarum, etiam cottidie, secundum legitimas consuetudines propriae Ecclesiae sui iuris; item, ut in qualibet paroecia pro viribus diebus dominicis et festis atque praecipuis sollemnitatibus earumque vigiliis laudes divinae celebrentur.
§ 3. Episcopus eparchialis frequenter praesit laudibus divinis in ecclesia cathedrali aliave ecclesia praesertim diebus festis de praecepto aliisque sollemnitatibus, in quibus partem habet notabilis populi pars.
Кан. 199 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, як керівник, поборник і охоронець усього літургічного життя в довіреній йому єпархії, повинен дбати про те, щоб воно якнайбільше розвивалось і регулювалось відповідно до приписів і законних звичаїв Церкви свого права.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має старатися, щоб у власній катедральній церкві відправлялась принаймні частина церковного правила, навіть щоденно, згідно з законними звичаями власної Церкви свого права, також, щоб у кожній парафії в міру сил відслужувалось церковне правило в неділі і свята, головніші врочистості та їхні навечір’я.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен часто очолювати церковне правило в катедральній церкві та в інших церквах, особливо в приписані свята та інші врочистості, в яких бере участь значна кількість народу.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має старатися, щоб у власній катедральній церкві відправлялась принаймні частина церковного правила, навіть щоденно, згідно з законними звичаями власної Церкви свого права, також, щоб у кожній парафії в міру сил відслужувалось церковне правило в неділі і свята, головніші врочистості та їхні навечір’я.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен часто очолювати церковне правило в катедральній церкві та в інших церквах, особливо в приписані свята та інші врочистості, в яких бере участь значна кількість народу.
Can. 200 – Episcopi eparchialis est in tota eparchia functiones sacras celebrare, quae secundum praescripta librorum liturgicorum ab ipso omnibus insignibus pontificalibus induto sollemniter perficiendae sunt, non vero extra fines propriae eparchiae sine expresso vel saltem rationabiliter praesumpto Episcopi eparchialis consensu.
Кан. 200 – До єпархіяльного Єпископа належить відправляти у цілій єпархії богослужіння, які, часто, згідно з приписами літургічних книг, повинен сповняти він сам урочисто, одягнений у всі архієрейські ризи, але не поза межами власної єпархії, хіба за виразним або принаймні слушно припустимим дозволом єпархіяльного Єпископа.
Can. 201 – § 1. Universae Ecclesiae unitatem cum tueri debeat, Episcopus eparchialis disciplinam ecclesiasticam communem promovere necnon observantiam omnium legum ecclesiasticarum atque legitimarum consuetudinum urgere tenetur.
§ 2. Vigilet Episcopus eparchialis, ne abusus in disciplinam ecclesiasticam irrepant praesertim circa verbi Dei ministerium, celebrationem sacramentorum et sacramentalium, cultum Dei et Sanctorum, exsecutionem piarum voluntatum.
§ 2. Vigilet Episcopus eparchialis, ne abusus in disciplinam ecclesiasticam irrepant praesertim circa verbi Dei ministerium, celebrationem sacramentorum et sacramentalium, cultum Dei et Sanctorum, exsecutionem piarum voluntatum.
Кан. 201 – § 1. Оскільки єпархіяльний Єпископ повинен дбати про єдність усієї Церкви, він зобов’язаний турбуватись про підтримання спільної церковної дисципліни і домагатися дотримування всіх церковних законів і законних звичаїв.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має наглядати, щоб до церковної дисципліни не проникло зловживання, особливо щодо служіння слова Божого, уділяння святих Тайн і сакраменталій, культу Бога і Святих, виконування побожних записів.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має наглядати, щоб до церковної дисципліни не проникло зловживання, особливо щодо служіння слова Божого, уділяння святих Тайн і сакраменталій, культу Бога і Святих, виконування побожних записів.
Can. 202 – Episcopi eparchiales plurium Ecclesiarum sui iuris in eodem territorio potestatem suam exercentes curent, ut collatis consiliis in periodicis conventibus unitatem actionis foveant et viribus unitis communia adiuvent opera ad bonum religionis expeditius promovendum et ad disciplinam ecclesiasticam efficacius tuendam.
Кан. 202 – Єпархіяльні Єпископи багатьох Церков свого права, які виконують свою владу на тій самій території, повинні старатись через проведення нарад на періодичних соборах підтримувати єдність дій і об’єднаними зусиллями допомагати здійсненню спільних заходів для швидшого примноження блага релігії і дійовішого забезпечення церковної дисципліни.
Can. 203 – § 1. Varias apostolatus formas in eparchia foveat Episcopus eparchialis atque curet, ut in tota eparchia vel in eiusdem particularibus districtibus omnia opera apostolatus servata uniuscuiusque propria indole sub suo moderamine coordinentur.
§ 2. Urgeat Episcopus eparchialis obligationem, qua tenentur christifideles ad apostolatum pro sua quisque condicione et aptitudine exercendum, atque eos adhortetur, ut varia opera apostolatus secundum necessitates loci et temporis participent et adiuvent.
§ 3. Consociationes christifidelium, quae finem spiritualem directe aut indirecte persequuntur, Episcopus eparchialis promoveat eas, si id expedit, erigendo, approbando, laudando vel commendando ad normam iuris.
§ 2. Urgeat Episcopus eparchialis obligationem, qua tenentur christifideles ad apostolatum pro sua quisque condicione et aptitudine exercendum, atque eos adhortetur, ut varia opera apostolatus secundum necessitates loci et temporis participent et adiuvent.
§ 3. Consociationes christifidelium, quae finem spiritualem directe aut indirecte persequuntur, Episcopus eparchialis promoveat eas, si id expedit, erigendo, approbando, laudando vel commendando ad normam iuris.
Кан. 203 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен підтримувати різні форми апостольства в єпархії і старатись, щоб у всій єпархії або в її поодиноких округах координувались під його керівництвом усі справи апостольства із збереженням, однак, власного характеру кожного.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен нагадувати вірним про обов’язок займатись апостольством, відповідно до становища і здібностей кожного, і заохочувати їх до участі і підтримування апостольських справ з урахуванням потреб місця і часу.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ має допомагати, якщо це корисно, товариствам вірних, які безпосередньо або посередньо ставлять перед собою духовну мету, засновуючи їх, затверджуючи, схвалюючи або рекомендуючи згідно з приписом права.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен нагадувати вірним про обов’язок займатись апостольством, відповідно до становища і здібностей кожного, і заохочувати їх до участі і підтримування апостольських справ з урахуванням потреб місця і часу.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ має допомагати, якщо це корисно, товариствам вірних, які безпосередньо або посередньо ставлять перед собою духовну мету, засновуючи їх, затверджуючи, схвалюючи або рекомендуючи згідно з приписом права.
Can. 204 – § 1. Episcopus eparchialis, etsi Episcopum coadiutorem vel Episcopum auxiliarem habet, obligatione tenetur in eparchia propria residendi.
§ 2. Praeterquam causa obligationum, quae legitime absentiam a propria eparchia requirunt, Episcopus eparchialis ab eparchia iusta de causa quotannis abesse potest non ultra mensem continuum aut intermissum, dummodo cautum sit, ne ex ipsius absentia eparchia quicquam detrimenti capiat.
§ 3. Diebus vero praecipuarum sollemnitatum iure particulari secundum traditionem propriae Ecelesiae sui iuris statutarum Episcopus eparchialis a propria eparchia ne absit nisi gravi de causa.
§ 4. Si Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercens ultra sex menses ab eparchia sibi concredita illegitime afuit, Patriarcha rem ad Romanum Pontificem statim deferat; in ceteris casibus hoc faciat Metropolita, vel, si ipse Metropolita illegitime afuit, Episcopus eparchialis ordinatione episcopali senior eidem Metropolitae subiectus.
§ 2. Praeterquam causa obligationum, quae legitime absentiam a propria eparchia requirunt, Episcopus eparchialis ab eparchia iusta de causa quotannis abesse potest non ultra mensem continuum aut intermissum, dummodo cautum sit, ne ex ipsius absentia eparchia quicquam detrimenti capiat.
§ 3. Diebus vero praecipuarum sollemnitatum iure particulari secundum traditionem propriae Ecelesiae sui iuris statutarum Episcopus eparchialis a propria eparchia ne absit nisi gravi de causa.
§ 4. Si Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercens ultra sex menses ab eparchia sibi concredita illegitime afuit, Patriarcha rem ad Romanum Pontificem statim deferat; in ceteris casibus hoc faciat Metropolita, vel, si ipse Metropolita illegitime afuit, Episcopus eparchialis ordinatione episcopali senior eidem Metropolitae subiectus.
Кан. 204 – § 1. Хоч би єпархіяльний Єпископ мав Єпископа коад’ютора або Єпископа помічника, він зобов’язаний перебувати у власній єпархії.
§ 2. За винятком виконування обов’язків, які вимагають законного перебування поза власною єпархією, єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини перебувати поза нею не більше місяця, без перерви або з перервою, якщо є певність, що через його відсутність єпархія не зазнає будь-якої шкоди.
§ 3. У дні головніших врочистостей, встановлених партикулярним правом відповідно до традиції власної Церкви свого права, єпархіяльний Єпископ не повинен віддалятися від власної Єпархії, хіба що з поважної причини.
§ 4. Якби єпархіяльний Єпископ, виконуючи свою владу в межах території патріяршої Церкви, перебував незаконно поза довіреною йому єпархією більше шести місяців, тоді Патріярх повинен негайно передати справу Римському Архієреєві, в інших випадках повинен це зробити Митрополит або, якщо сам Митрополит був незаконно відсутній, то єпархіяльний Єпископ, найстаріший єпископським свяченням, підлеглий цьому Митрополитові.
§ 2. За винятком виконування обов’язків, які вимагають законного перебування поза власною єпархією, єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини перебувати поза нею не більше місяця, без перерви або з перервою, якщо є певність, що через його відсутність єпархія не зазнає будь-якої шкоди.
§ 3. У дні головніших врочистостей, встановлених партикулярним правом відповідно до традиції власної Церкви свого права, єпархіяльний Єпископ не повинен віддалятися від власної Єпархії, хіба що з поважної причини.
§ 4. Якби єпархіяльний Єпископ, виконуючи свою владу в межах території патріяршої Церкви, перебував незаконно поза довіреною йому єпархією більше шести місяців, тоді Патріярх повинен негайно передати справу Римському Архієреєві, в інших випадках повинен це зробити Митрополит або, якщо сам Митрополит був незаконно відсутній, то єпархіяльний Єпископ, найстаріший єпископським свяченням, підлеглий цьому Митрополитові.
Can. 205 – § 1. Tenetur Episcopus eparchialis obligatione eparchiam vel ex toto vel ex parte quotannis canonice visitandi ita, ut singulis saltem quinquenniis totam eparchiam ipse per se vel, si legitime est impeditus, per Episcopum coadiutorem aut per Episcopum auxiliarem aut per Protosyncellum vel Syncellum aut per alium presbyterum canonice visitet.
§ 2. Visitationi canonicae Episcopi eparchialis obnoxiae sunt personae, instituta catholica, res et loca sacra, quae intra fines eparchiae sunt.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum necnon societatum vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis eorumque domus Episcopus eparchialis visitare potest tantum in casibus iure expressis.
§ 2. Visitationi canonicae Episcopi eparchialis obnoxiae sunt personae, instituta catholica, res et loca sacra, quae intra fines eparchiae sunt.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum necnon societatum vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis eorumque domus Episcopus eparchialis visitare potest tantum in casibus iure expressis.
Кан. 205 – § 1. Єпархіяльний Єпископ зобовчзаний щорічно візитувати канонічно єпархію повністю або частково, однак так, щоб принаймні раз на п’ять років канонічно звізитувати її повністю особисто або, в разі законної перешкоди, через Єпископа коад’ютора або через Протосинкела, або Синкела, або через іншого пресвітера згідно з канонічним правом.
§ 2. Канонічній візитації єпархіяльного Єпископа підлягають особи, католицькі інститути, речі і святі місця, які знаходяться в межах єпархії.
§ 3. Членів чернечих інститутів і товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права та їх доми єпархіяльний Єпископ може візитувати лише у випадках чітко висловлених законом.
§ 2. Канонічній візитації єпархіяльного Єпископа підлягають особи, католицькі інститути, речі і святі місця, які знаходяться в межах єпархії.
§ 3. Членів чернечих інститутів і товариств спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права та їх доми єпархіяльний Єпископ може візитувати лише у випадках чітко висловлених законом.
Can. 206 – § 1. Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam egercens tenetur singulis quinquenniis relationem Patriarchae facere circa statum eparchiae sibi concreditae secundum modum a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis statutum; exemplar relationis Episcopus quam primum ad Sedem Apostolicam mittat.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis eandem relationem Sedi Apostolicae facere debent et, si de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis vel Ecclesiae metropolitanae sui iuris agitur, exemplar relationis Patriarchae vel Metropolitae quam primum mittant.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis eandem relationem Sedi Apostolicae facere debent et, si de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis vel Ecclesiae metropolitanae sui iuris agitur, exemplar relationis Patriarchae vel Metropolitae quam primum mittant.
Кан. 206 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, зобов’язаний що п’ять років здавати Патріярхові звіт про стан довіреної йому єпархії за формою, встановленою Синодом Єпископів патріяршої Церкви, примірник звіту Єпископ повинен вислати якнайскоріше Апостольському Престолові.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи що п’ять років повинні представляти такий звіт Апостольському Престолові і, якщо йдеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви або митрополичої Церкви свого права, то вони мають вислати якнайскоріше примірник звіту Патріярхові або Митрополитові.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи що п’ять років повинні представляти такий звіт Апостольському Престолові і, якщо йдеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви або митрополичої Церкви свого права, то вони мають вислати якнайскоріше примірник звіту Патріярхові або Митрополитові.
Can. 207 – Episcopus eparchialis cuiuscumque Ecclesiae sui iuris, etiam Ecclesiae latinae, Sedem Apostolicam certiorem faciat occasione relationis quinquennalis de statu et necessitatibus christifidelium, qui, etsi alii Ecclesiae sui iuris ascripti, eius curae commissi sunt.
Кан. 207 – Єпархіяльний Єпископ будь-якої Церкви свого права, також латинської, повинен при нагоді п’ятирічного звіту повідомити Апостольський Престол про стан і потреби вірних, які, хоч і належать до іншої Церкви свого права, але доручені його опіці.
Can. 208 – § 1. Episcopus eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercens intra quinquennium a sua inthronizatione computandum visitationem ad Urbem peragat, si fieri potest una cum Patriarcha, sanctorum Apostolorum Petri et Pauli limina veneraturus atque sancti Petri successori in primatu super universam Ecclesiam se sistat.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis per se vel, si legitime sunt impediti, per alium visitationem ad Urbem peragere debent; si vero de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis agitur, optandum est, ut visitatio saltem aliquoties una cum Patriarcha fiat.
§ 2. Ceteri Episcopi eparchiales singulis quinquenniis per se vel, si legitime sunt impediti, per alium visitationem ad Urbem peragere debent; si vero de Episcopis alicuius Ecclesiae patriarchalis agitur, optandum est, ut visitatio saltem aliquoties una cum Patriarcha fiat.
Кан. 208 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, який виконує владу в межах території патріяршої Церкви протягом п’яти років від своєї інтронізації, по змозі, разом з Патріярхом повинен відвідати Рим, щоб поклонитись гробам святих Апостолів Петра і Павла і стати перед наступником святого Петра, у першенстві над усією Церквою.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи повинні раз на п’ять років або самі особисто або, якщо мають законну перешкоду, то через когось іншого відвідати Рим, якщо ж ідеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви, то бажано, щоб відвідування відбувалось принаймні деколи разом з Патріярхом.
§ 2. Інші єпархіяльні Єпископи повинні раз на п’ять років або самі особисто або, якщо мають законну перешкоду, то через когось іншого відвідати Рим, якщо ж ідеться про Єпископів якоїсь патріяршої Церкви, то бажано, щоб відвідування відбувалось принаймні деколи разом з Патріярхом.
Can. 209 – § 1. Commemorationem Romani Pontificis ante omnes in signum plenae communionis cum eo in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum Episcopus eparchialis facere debet et curare, ut a ceteris clericis eparchiae fideliter fiat.
§ 2. Episcopus eparchialis commemorandus est ab omnibus clericis in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum.
§ 2. Episcopus eparchialis commemorandus est ab omnibus clericis in Divina Liturgia et in laudibus divinis secundum praescripta librorum liturgicorum.
Кан. 209 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен згадувати Римського Архієрея перед усіма іншими в Божественній Літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, на знак повної єдності з ним, і дбати, щоб це сумлінно чинили інші священнослужителі єпархії.
§ 2. Єпархіяльного Єпископа повинні згадувати всі священнослужителі у Божественній Літургії і церковному правилі, згідно з приписами літургічних книг.
§ 2. Єпархіяльного Єпископа повинні згадувати всі священнослужителі у Божественній Літургії і церковному правилі, згідно з приписами літургічних книг.
Can. 210 – § 1. Episcopus eparchialis, qui septuagesimum quintum annum aetatis explevit aut ob infirmam valetudinem aliave gravi de causa officio suo implendo minus aptus evasit, rogatur, ut renuntiationem ab officio exhibeat.
§ 2. Renuntiatio ab officio Episcopi eparchialis exhibenda est Patriarchae, si de Episcopo eparchiali intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercente agitur; in ceteris casibus renuntiatio Romano Pontifici exhibenda est et praeterea, si Episcopus ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, Patriarchas quam primum notificanda.
§ 3. Ad acceptationem renuntiationis Patriarcha indiget consensu Synodi permanentis, nisi praecessit invitatio ad renuntiandum a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis facta.
§ 2. Renuntiatio ab officio Episcopi eparchialis exhibenda est Patriarchae, si de Episcopo eparchiali intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis potestatem suam exercente agitur; in ceteris casibus renuntiatio Romano Pontifici exhibenda est et praeterea, si Episcopus ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, Patriarchas quam primum notificanda.
§ 3. Ad acceptationem renuntiationis Patriarcha indiget consensu Synodi permanentis, nisi praecessit invitatio ad renuntiandum a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis facta.
Кан. 210 – § 1. Єпархіяльного Єпископа, який закінчив сімдесят п’ять років життя або став нездатним для належного виконування свого уряду через слабке здоров’я або з іншої причини, проситься, щоб подав зречення від уряду, який він займає.
§ 2. Зречення уряду єпархіяльним Єпископом має бути подане Патріярхові, якщо йдеться про єпархіяльного Єпископа, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, в інших випадках – Римському Архієреєві і, крім того, якщо Єпископ належить до патріяршої Церкви, слід якнайскоріше повідомити про це Патріярха.
§ 3. Для прийняття зречення Патріярх потребує згоди постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів патріяршої Церкви раніше сам попросив про зречення.
§ 2. Зречення уряду єпархіяльним Єпископом має бути подане Патріярхові, якщо йдеться про єпархіяльного Єпископа, який виконує свою владу в межах території патріяршої Церкви, в інших випадках – Римському Архієреєві і, крім того, якщо Єпископ належить до патріяршої Церкви, слід якнайскоріше повідомити про це Патріярха.
§ 3. Для прийняття зречення Патріярх потребує згоди постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів патріяршої Церкви раніше сам попросив про зречення.
Can. 211 – § 1. Episcopus eparchialis, cuius renuntiatio ab officio acceptata est, titulum Episcopi emeriti eparchiae, quam rexit, obtinet atque sedem habitationis in ipsa eparchia servare potest, nisi certis in casibus ob specialia adiuncta a Sede Apostolica vel, si de eparchia intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita agitur, a Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis aliter providetur.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilium Hierarcharum curare debet, ut congruae et dignae Episcopi emeriti sustentationi provideatur, attenta quidem primaria obligatione, qua tenetur eparchia, cui inservivit.
§ 2. Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilium Hierarcharum curare debet, ut congruae et dignae Episcopi emeriti sustentationi provideatur, attenta quidem primaria obligatione, qua tenetur eparchia, cui inservivit.
Кан. 211 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, чиє зречення уряду було прийняте, одержує титул вислуженого Єпископа єпархії, якою керував, і може зберегти помещкання в тій єпархії, хіба що в певних випадках через спеціяльні обставини інакше вирішить Апостольський Престол або, якщо йдеться про єпархію в межах території патріяршої Церкви, – Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. Синод Єпископів або Рада Ієрархів патріяршої Церкви повинні подбати про забезпечення вислуженому Єпископові належного і достойного утримання, маючи на увазі в першу чергу обов’язок, який покладається в цьому відношенні на єпархію, якій він служив.
§ 2. Синод Єпископів або Рада Ієрархів патріяршої Церкви повинні подбати про забезпечення вислуженому Єпископові належного і достойного утримання, маючи на увазі в першу чергу обов’язок, який покладається в цьому відношенні на єпархію, якій він служив.
Art. III — DE EPISCOPIS COADIUTORIBUS ET DE EPISCOPIS AUXILIARIBUS;
Арт. ІІІ: Єпископи коад’ютори і Єпископи помічники
Can. 212 – § 1. Si necessitates pastorales eparchiae id suadent, unus vel plures Episcopi auxiliares petente Episcopo eparchiali constituantur.
§ 2. Gravioribus in adiunctis, etiam indolis personalis, constitui potest ex officio Episcopus coadiutor cum iure successionis specialibus potestatibus praeditus.
§ 2. Gravioribus in adiunctis, etiam indolis personalis, constitui potest ex officio Episcopus coadiutor cum iure successionis specialibus potestatibus praeditus.
Кан. 212 – § 1. Якщо це дораджують пастирські потреби єпархії, то на просьбу єпархіяльного Єпископа можуть бути призначені один або більше Єпископів помічників.
§ 2. У важливіщих обставинах, також персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад’ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями.
§ 2. У важливіщих обставинах, також персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад’ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями.
Can. 213 – § 1. Episcopus coadiutor praeter iura et obligationes, quae iure communi statuuntur, etiam ea habet, quae in litteris de provisione canonica determinantur.
§ 2. Iura et obligationes Episcopi coadiutoris a Patriarcha constituti determinat ipse Patriarcha consulta Synodo permanenti; si vero de Episcopo coadiutore omnibus iuribus et obligationibus Episcopi eparchialis instruendo agitur, requiritur consensus Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Iura et obligationes Episcopi auxiliaris ea sunt, quae iure communi statuuntur.
§ 2. Iura et obligationes Episcopi coadiutoris a Patriarcha constituti determinat ipse Patriarcha consulta Synodo permanenti; si vero de Episcopo coadiutore omnibus iuribus et obligationibus Episcopi eparchialis instruendo agitur, requiritur consensus Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Iura et obligationes Episcopi auxiliaris ea sunt, quae iure communi statuuntur.
Кан. 213 – § 1. Єпископ коад’ютор, крім прав і обов’язків, установлених загальним правом, має також ті, які визначені в грамоті про канонічне призначення.
§ 2. Права й обов’язки Єпископа коад’ютора, поставленого Патріярхом, визначає сам Патріярх за порадою постійного Синоду, якщо йдеться про наділення Єпископа коад’ютора всіма правами й обов’язками єпархіяльного Єпископа, вимагається згода Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Права й обов’язки Єпископа помічника є такими, які встановлені загальним правом.
§ 2. Права й обов’язки Єпископа коад’ютора, поставленого Патріярхом, визначає сам Патріярх за порадою постійного Синоду, якщо йдеться про наділення Єпископа коад’ютора всіма правами й обов’язками єпархіяльного Єпископа, вимагається згода Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Права й обов’язки Єпископа помічника є такими, які встановлені загальним правом.
Can. 214 – § 1. Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris, ut sui officii possessionem canonicam capiant, debent litteras de provisione canonica Episcopo eparchiali ostendere.
§ 2. Episcopus coadiutor debet praeterea litteras de provisione canonica ostendere collegio consultorum eparchialium.
§ 3. Si vero Episcopus.eparchialis plene est impeditus, sufficit, ut Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris litteras de provisione canonica ostendant collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Ostensioni litterarum de provisione canonica adesse debet cancellarius, qui rem in acta referat.
§ 2. Episcopus coadiutor debet praeterea litteras de provisione canonica ostendere collegio consultorum eparchialium.
§ 3. Si vero Episcopus.eparchialis plene est impeditus, sufficit, ut Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris litteras de provisione canonica ostendant collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Ostensioni litterarum de provisione canonica adesse debet cancellarius, qui rem in acta referat.
Кан. 214 – § 1. Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник для того, щоб канонічно посісти свій уряд, повинні пред’явити єпархіяльному Єпископові грамоту про своє канонічне призначення.
§ 2. Єпископ коад’ютор, крім того, повинен пред’явити її колегії єпархіяльних радників.
§ 3. Якщо єпархіяльний Єпископ вповні перешкоджений, то вистачає, щоб Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник показали грамоту про своє канонічне призначення колегії єпархіяльних радників.
§ 4. При пред’явленні грамоти повинен бути присутнім канцлер курії, який має написати протокол.
§ 2. Єпископ коад’ютор, крім того, повинен пред’явити її колегії єпархіяльних радників.
§ 3. Якщо єпархіяльний Єпископ вповні перешкоджений, то вистачає, щоб Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник показали грамоту про своє канонічне призначення колегії єпархіяльних радників.
§ 4. При пред’явленні грамоти повинен бути присутнім канцлер курії, який має написати протокол.
Can. 215 – § 1. Episcopus coadiutor vices gerit Episcopi eparchialis absentis vel impediti; nominari debet Protosyncellus et ei prae aliis Episcopus eparchialis committat ea, quae ex iure mandatum speciale requirunt.
§ 2. Episcopus eparchialis firma § 1 nominet Episcopum auxiliarem Protosyncellum; si tamen plures sunt, unum ex eis nominet Protosyncellum, alios vero Syncellos.
§ 3. Episcopus eparchialis in perpendendis causis maioris momenti praesertim indolis pastoralis Episcopos auxiliares prae ceteris consulat.
§ 4. Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris eo, quod in partem sollicitudinis Episcopi eparchialis vocati sunt, ita officium suum exerceant, ut in omnibus negotiis unanima consensione cum ipso agant.
§ 2. Episcopus eparchialis firma § 1 nominet Episcopum auxiliarem Protosyncellum; si tamen plures sunt, unum ex eis nominet Protosyncellum, alios vero Syncellos.
§ 3. Episcopus eparchialis in perpendendis causis maioris momenti praesertim indolis pastoralis Episcopos auxiliares prae ceteris consulat.
§ 4. Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris eo, quod in partem sollicitudinis Episcopi eparchialis vocati sunt, ita officium suum exerceant, ut in omnibus negotiis unanima consensione cum ipso agant.
Кан. 215 – § 1. Єпископ коад’ютор заступає єпархіяльного Єпископа, коли той відсутній або коли зазнає перешкоди, повинен бути іменований Протосинкел і йому перед іншими єпархіяльний Єпископ має доручити те, що на підставі права вимагає спеціяльного доручення.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ, згідно з § 1, повинен іменувати Єпископа помічника Протосинкелом, якщо ж їх більше, то одного з них має іменувати Протосинкелом, а інших – Синкелами.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ у розгляді важливіщих справ, особливо душпастирського характеру, повинен радитись передусім з Єпископами помічниками.
§ 4. Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник з уваги на те, що вони покликані брати участь у турботах єпархіяльного Єпископа, повинні так сповняти свій уряд, щоб діяти з ним з повною одностайністю в усіх справах.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ, згідно з § 1, повинен іменувати Єпископа помічника Протосинкелом, якщо ж їх більше, то одного з них має іменувати Протосинкелом, а інших – Синкелами.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ у розгляді важливіщих справ, особливо душпастирського характеру, повинен радитись передусім з Єпископами помічниками.
§ 4. Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник з уваги на те, що вони покликані брати участь у турботах єпархіяльного Єпископа, повинні так сповняти свій уряд, щоб діяти з ним з повною одностайністю в усіх справах.
Can. 216 – § 1. Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris iusto impedimento non detenti debent, quoties sunt ab Episcopo eparchiali requisiti, functiones obire, quas Episcopus eparchialis ipse peragere deberet.
§ 2. Quae episcopalia iura et functiones Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris possunt et volunt exercere, Episcopus eparchialis habitualiter aliis ne committat.
§ 2. Quae episcopalia iura et functiones Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris possunt et volunt exercere, Episcopus eparchialis habitualiter aliis ne committat.
Кан. 216 – § 1. Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник, якщо тільки не зазнають виправданої перешкоди, кожний раз, коли їх потребує єпархіяльний Єпископ, зобов’язані виконувати функції, які повинен би сповняти сам єпархіяльний Єпископ.
§ 2. Єпископські права і функції, які можуть і бажають виконувати Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник, єпархіяльний Єпископ не повинен доручати на постійно іншим.
§ 2. Єпископські права і функції, які можуть і бажають виконувати Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник, єпархіяльний Єпископ не повинен доручати на постійно іншим.
Can. 217 – Episcopus coadiutor et Episcopus auxiliaris obligatione tenentur residendi in eparchia, a qua praeterquam ratione alicuius muneris extra eparchiam implendi aut feriarum causa, quae ultra mensem ne protrahantur, ne discedant nisi ad breve tempus.
Кан. 217 – Єпископ коад’ютор і Єпископ помічник зобов’язані перебувати в єпархії, якої нехай не покидають, хіба що на короткий час, з уваги на виконування якогось завдання поза єпархією або заради відпустки, які не повинні перевищувати одного місяця.
Can. 218 – Ad renuntiationem ab officio Episcopi coadiutoris vel Episcopi auxiliaris quod attinet, applicentur cann. 210 et 211, § 2; his Episcopis tribuitur emeriti titulus officii, quod antea expleverunt.
Кан. 218 – Що стосується зречення уряду Єпископом коад’ютором або Єпископом помічником, то тут повинні мати застосування канн. 210 і 211, § 2, цим Єпископам належить титул вислуженого уряду, який вони раніше виконували.
Art. IV — DE SEDE EPARCHIALI VACANTE VEL IMPRDITA;
Арт. ІV: Вакантність єпархіяльного престолу або перешкода в його діяльності
Can. 219 – Sedes eparchialis vacat Episcopi eparchialis morte, renuntiatione, translatione ac privatione.
Кан. 219 – Єпархіяльний престол стає вакантним унаслідок смерті, зречення, перенесення і позбавлення уряду єпархіяльного Єпископа.
Can. 220 – Circa sedes eparchiales vacantes intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitas praeter cann. 225 - 232 et firmis cann. 222 et 223 haec servanda sunt:
1° Patriarcha de sedis eparchialis vacatione quam primum certiorem faciat Sedem Apostolicam;
2° usque ad nominationem Administratoris eparchiae potestas ordinaria Episcopi eparchialis transit ad Patriarcham, nisi aliter iure particulari Ecclesiae patriarchalis vel a Romano Pontifice provisum est;
3° Patriarchae est nominare Administratorem eparchiae intra mensem utilem ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandum consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; elapso inutiliter mense, Administratoris nominatio ad Sedem Apostolicam devolvitur;
4° Administrator eparchiae emissa coram Patriarcha professione fidei potestatem obtinet non exercendam tamen nisi capta possessione canonica officii, quae fit ostendendo litteras eius nominationis collegio consultorum eparchialium;
5° Patriarchae est curare, ut sedi eparchiali vacanti quam primum nec ultra terminos iure communi statutos dignus idoneusque Episcopus eparchialis detur.
1° Patriarcha de sedis eparchialis vacatione quam primum certiorem faciat Sedem Apostolicam;
2° usque ad nominationem Administratoris eparchiae potestas ordinaria Episcopi eparchialis transit ad Patriarcham, nisi aliter iure particulari Ecclesiae patriarchalis vel a Romano Pontifice provisum est;
3° Patriarchae est nominare Administratorem eparchiae intra mensem utilem ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandum consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; elapso inutiliter mense, Administratoris nominatio ad Sedem Apostolicam devolvitur;
4° Administrator eparchiae emissa coram Patriarcha professione fidei potestatem obtinet non exercendam tamen nisi capta possessione canonica officii, quae fit ostendendo litteras eius nominationis collegio consultorum eparchialium;
5° Patriarchae est curare, ut sedi eparchiali vacanti quam primum nec ultra terminos iure communi statutos dignus idoneusque Episcopus eparchialis detur.
Кан. 220 – Щодо вакантних єпархіяльних престолів у межах території патріяршої Церкви, то крім канн. 225-232 і зберігаючи приписи канн. 222 і 223, слід дотримуватись такого:
1° Патріярх повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол про вакантність єпархіяльного престолу,
2° аж до іменування Адміністратора єпархії звичайна влада єпархіяльного Єпископа переходить до Патріярха, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви або Римський Архієрей встановлять інакше,
3° Патріярх повинен іменувати Адміністратора єпархії протягом корисного місяця від одержання відомості про вакантність, порадившись з Єпископами патріяршої курії, якщо вони є, в противному разі порадившись з постійним Синодом, якщо місяць мине безкорисно, тоді іменування Адміністратора переходить до Апостольського Престолу,
4° Адміністратор єпархії, склавши перед Патріярхом визнання віри, одержує владу, яку, однак, може виконувати тільки після канонічного прийняття уряду, яке відбувається через пред’явлення колегії єпархіяльних радників грамоти про його іменування,
5° Обов’язком Патріярха є подбати, щоб вакантний престол одержав достойного і відповідного єпархіяльного Єпископа якнайскоріше і не пізніше термінів, установлених загальним правом.
1° Патріярх повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол про вакантність єпархіяльного престолу,
2° аж до іменування Адміністратора єпархії звичайна влада єпархіяльного Єпископа переходить до Патріярха, хіба що партикулярне право патріяршої Церкви або Римський Архієрей встановлять інакше,
3° Патріярх повинен іменувати Адміністратора єпархії протягом корисного місяця від одержання відомості про вакантність, порадившись з Єпископами патріяршої курії, якщо вони є, в противному разі порадившись з постійним Синодом, якщо місяць мине безкорисно, тоді іменування Адміністратора переходить до Апостольського Престолу,
4° Адміністратор єпархії, склавши перед Патріярхом визнання віри, одержує владу, яку, однак, може виконувати тільки після канонічного прийняття уряду, яке відбувається через пред’явлення колегії єпархіяльних радників грамоти про його іменування,
5° Обов’язком Патріярха є подбати, щоб вакантний престол одержав достойного і відповідного єпархіяльного Єпископа якнайскоріше і не пізніше термінів, установлених загальним правом.
Can. 221 – Exceptis sedibus eparchialibus vacantibus, de quibus in can. 220, in ceteris casibus sede eparchiali vacante praeter cann. 225 - 232 et firmis cann. 222 et 223 haec servanda sunt:
1° Metropolita, secus ille, qui ad normam can. 271, § 5 collegio consultorum eparchialium praeest, Sedem Apostolicam et, si de eparchia Ecclesiae patriarchalis agitur, etiam Patriarcham quam primum de sedis eparchialis vacatione certiorem faciat;
2° regimen eparchiae, nisi a Sede Apostolica aliter provisum est, usque ad constitutionem Administratoris eparchiae transit ad Episcopum auxiliarem vel, si plures sunt, ad Episcopum auxiliarem ordinatione episcopali seniorem vel, si Episcopus auxiliaris non habetur, ad collegium consultorum eparchialium; praedicti eparchiam interim regunt potestate, quam ius commune Protosyncello agnoscit;
3° collegium consultorum eparchialium intra octo dies ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandos debet Administratorem eparchiae eligere, sed ad validitatem electionis requiritur pars absolute maior suffragiorum membrorum eiusdem collegii;
4° si intra octo dies Administrator eparchiae electus non est vel si electus condicionibus in can. 227, § 2 ad validitatem electionis requisitis caret, nominatio Administratoris eparchiae devolvitur ad Metropolitam vel, si hic deest vel est impeditus, ad Sedem Apostolicam;
5° Administrator eparchiae legitime electus vel nominatus statim potestatem obtinet neque indiget ulla confirmatione; de sua electione vel ex parte Metropolitae nominatione quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
1° Metropolita, secus ille, qui ad normam can. 271, § 5 collegio consultorum eparchialium praeest, Sedem Apostolicam et, si de eparchia Ecclesiae patriarchalis agitur, etiam Patriarcham quam primum de sedis eparchialis vacatione certiorem faciat;
2° regimen eparchiae, nisi a Sede Apostolica aliter provisum est, usque ad constitutionem Administratoris eparchiae transit ad Episcopum auxiliarem vel, si plures sunt, ad Episcopum auxiliarem ordinatione episcopali seniorem vel, si Episcopus auxiliaris non habetur, ad collegium consultorum eparchialium; praedicti eparchiam interim regunt potestate, quam ius commune Protosyncello agnoscit;
3° collegium consultorum eparchialium intra octo dies ab accepta notitia de sedis eparchialis vacatione computandos debet Administratorem eparchiae eligere, sed ad validitatem electionis requiritur pars absolute maior suffragiorum membrorum eiusdem collegii;
4° si intra octo dies Administrator eparchiae electus non est vel si electus condicionibus in can. 227, § 2 ad validitatem electionis requisitis caret, nominatio Administratoris eparchiae devolvitur ad Metropolitam vel, si hic deest vel est impeditus, ad Sedem Apostolicam;
5° Administrator eparchiae legitime electus vel nominatus statim potestatem obtinet neque indiget ulla confirmatione; de sua electione vel ex parte Metropolitae nominatione quam primum Sedem Apostolicam certiorem faciat et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
Кан. 221 – За винятком вакантних єпархіяльних престолів, про які мова в кан. 22О, в інших випадках, коли єпархіяльний престол стає вакантним, крім приписів канн. 225-232 і зі збереженням канн. 222 і 223, слід дотримуватись такого:
1° Митрополит або той, хто, згідно з приписом кан. 271, § 5, очолює колегію єпархіяльних радників, повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо йдеться про єпархію патріяршої Церкви, також Патріярха про вакантність єпархіяльного престолу,
2° керівництво єпархією аж до призначення Адміністратора єпархії, хіба що Апостольським Престолом вирішено інакше, переходить до Єпископа помічника або, якщо їх більше, до найстаріщого з них єпископським свяченням або, якщо немає Єпископа помічника, тоді до колегії єпархіяльних радників, вищезгадані тимчасово керують єпархією на підставі влади, яку загальне право визнає за Протосинкелом,
3° колегія єпархіяльних радників протягом восьми днів від одержання відомості про вакантність єпархіяльного престолу повинна вибрати Адміністратора єпархії, але для правосильності виборів вимагається абсолютна більшість голосів членів цієї колегії,
4° якщо протягом восьми днів не було обрано Адміністратора єпархії або якщо обраний не відповідає умовам, які вимагаються в кан. 227, § 2 для правосильності виборів, тоді іменування Адміністратора єпархії переходить до Митрополита або, якщо такого немає, або він зазнає перешкоди, – до Апостольського Престолу.
5° Адміністратор єпархії, законно обраний або іменований, зразу приймає владу і не потребує ніякого затвердження, про своє обрання або іменування з боку Митрополита він повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, тоді також – Патріярха.
1° Митрополит або той, хто, згідно з приписом кан. 271, § 5, очолює колегію єпархіяльних радників, повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо йдеться про єпархію патріяршої Церкви, також Патріярха про вакантність єпархіяльного престолу,
2° керівництво єпархією аж до призначення Адміністратора єпархії, хіба що Апостольським Престолом вирішено інакше, переходить до Єпископа помічника або, якщо їх більше, до найстаріщого з них єпископським свяченням або, якщо немає Єпископа помічника, тоді до колегії єпархіяльних радників, вищезгадані тимчасово керують єпархією на підставі влади, яку загальне право визнає за Протосинкелом,
3° колегія єпархіяльних радників протягом восьми днів від одержання відомості про вакантність єпархіяльного престолу повинна вибрати Адміністратора єпархії, але для правосильності виборів вимагається абсолютна більшість голосів членів цієї колегії,
4° якщо протягом восьми днів не було обрано Адміністратора єпархії або якщо обраний не відповідає умовам, які вимагаються в кан. 227, § 2 для правосильності виборів, тоді іменування Адміністратора єпархії переходить до Митрополита або, якщо такого немає, або він зазнає перешкоди, – до Апостольського Престолу.
5° Адміністратор єпархії, законно обраний або іменований, зразу приймає владу і не потребує ніякого затвердження, про своє обрання або іменування з боку Митрополита він повинен якнайскоріше повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, тоді також – Патріярха.
Can. 222 – Episcopus coadiutor, dummodo officii sui possessionem canonicam iam ceperit, sede eparchiali vacante ipso iure evadit Administrator eparchiae, donec ut Episcopus eparchialis inthronizatus erit.
Кан. 222 – Якщо Єпископ коад’ютор уже прийняв канонічно свій уряд, під час вакантності єпархіяльного престолу на підставі самого права він стає Адміністратором єпархії, поки не буде інтронізований як єпархіяльний Єпископ.
Can. 223 – In casu translationis ad aliam sedem eparchialem Episcopus intra duos menses ab intimatione translationis computandos debet possessionem canonicam novae eparchiae capere; interim vero in priore eparchia:
1° Administratoris eparchiae iura et obligationes habet;
2° privilegia honorifica Episcoporum eparchialium conservat;
3° reditus prioris officii integros percipit.
1° Administratoris eparchiae iura et obligationes habet;
2° privilegia honorifica Episcoporum eparchialium conservat;
3° reditus prioris officii integros percipit.
Кан. 223 – У випадку перенесення на інший єпархіяльний престол Єпископ протягом двох місяців від повідомлення про перемішення повинен канонічно прийняти нову єпархію, а тим часом у попередній єпархії:
1° має права й обов’язки Адміністратора єпархії,
2° зберігає почесні привілеї єпархіяльних Єпископів,
3° повністю користується доходами попереднього уряду.
1° має права й обов’язки Адміністратора єпархії,
2° зберігає почесні привілеї єпархіяльних Єпископів,
3° повністю користується доходами попереднього уряду.
Can. 224 – § 1. Protosyncellus et Syncelli sede eparchiali vacante statim ab officio cessant, nisi sunt:
1° Episcopi ordinati;
2° in eparchia Patriarchae constituti;
3° in eparchia intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita constituti, donec Administrator eparchiae possessionem canonicam sui officii ceperit.
§ 2. Quae a Protosyncello et Syncellis, qui sede eparchiali vacante statim ab officio cessant, legitime gesta sunt, donec certam notitiam de sedis eparchialis vacatione acceperint, vim habent.
§ 3. Episcopus auxiliaris sede eparchiali vacante retinet potestates a iure quidem collatas et sub auctoritate Administratoris eparchiae exercendas, quas sede eparchiali plena ut Protosyncellus vel Syncellus habebat, nisi aliud a Sede Apostolica vel iure particulari propriae Ecclesiae patriarchalis statuitur.
1° Episcopi ordinati;
2° in eparchia Patriarchae constituti;
3° in eparchia intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita constituti, donec Administrator eparchiae possessionem canonicam sui officii ceperit.
§ 2. Quae a Protosyncello et Syncellis, qui sede eparchiali vacante statim ab officio cessant, legitime gesta sunt, donec certam notitiam de sedis eparchialis vacatione acceperint, vim habent.
§ 3. Episcopus auxiliaris sede eparchiali vacante retinet potestates a iure quidem collatas et sub auctoritate Administratoris eparchiae exercendas, quas sede eparchiali plena ut Protosyncellus vel Syncellus habebat, nisi aliud a Sede Apostolica vel iure particulari propriae Ecclesiae patriarchalis statuitur.
Кан. 224 – § 1. Під час вакантності єпархіяльного престолу Протосинкел і Синкели зразу втрачають уряд, хіба що вони є:
1° висвяченими Єпископами,
2° поставленими в єпархії Патріярха,
3° поставленими в єпархії в межах території патріяршої Церкви, поки Адміні–стратор не прийме канонічно свого уряду.
§ 2. Зберігає свою силу те, що перед отриманням певної відомості про вакантність єпархіяльного престолу, згідно з законом здійснили Протосинкел і Синкели, які зразу залишають свій уряд унаслідок вакантності єпархіяльного престолу.
§ 3. Єпископ помічник під час вакантності єпархіяльного престолу зберігає повноваження, надані йому правом, і під владою Адміністратора єпархії має виконувати ті, які він мав як Протосинкел або Синкел, коли єпархіяльний престол був зайнятий, хіба що Апостольський Престол або партикулярне право власної патріяршої Церкви постановляють щось інакше.
1° висвяченими Єпископами,
2° поставленими в єпархії Патріярха,
3° поставленими в єпархії в межах території патріяршої Церкви, поки Адміні–стратор не прийме канонічно свого уряду.
§ 2. Зберігає свою силу те, що перед отриманням певної відомості про вакантність єпархіяльного престолу, згідно з законом здійснили Протосинкел і Синкели, які зразу залишають свій уряд унаслідок вакантності єпархіяльного престолу.
§ 3. Єпископ помічник під час вакантності єпархіяльного престолу зберігає повноваження, надані йому правом, і під владою Адміністратора єпархії має виконувати ті, які він мав як Протосинкел або Синкел, коли єпархіяльний престол був зайнятий, хіба що Апостольський Престол або партикулярне право власної патріяршої Церкви постановляють щось інакше.
Can. 225 – § 1. Unus tantum eligitur vel nominatur Administrator eparchiae reprobata contraria consuetudine.
§ 2. Si oeconomus eparchialis fit Administrator eparchiae, alium oeconomum eparchialem consilium a rebus oeconomicis interim eligat.
§ 2. Si oeconomus eparchialis fit Administrator eparchiae, alium oeconomum eparchialem consilium a rebus oeconomicis interim eligat.
Кан. 225 – § 1. Обирається або іменується тільки один Адміністратор єпархії, а протилежний звичай відхиляється.
§ 2. Якщо єпархіяльний економ стає Адміністратором єпархії, тоді рада з економічних справ повинна вибрати тимчасово іншого єпархіяльного економа.
§ 2. Якщо єпархіяльний економ стає Адміністратором єпархії, тоді рада з економічних справ повинна вибрати тимчасово іншого єпархіяльного економа.
Can. 226 – In Administratore eparchiae constituendo nullam sibi potestatis partem nec Patriarcha nec collegium consultorum eparchialium retinere potest nec gerendo officio tempus determinare aliasve restrictiones praestituere.
Кан. 226 – Ставлячи Адміністратора єпархії, ні Патріярх ні колегія єпархіяльних радників не може затримати собі ніякої частини його влади ні визначати час для виконування уряду або встановлювати інші обмеження.
Can. 227 – § 1. Administrator eparchiae sit integritate, pietate, sana doctrina et prudentia praestans.
§ 2. Valide ad officium Administratoris eparchiae eligi vel nominari tantum potest Episcopus aut presbyter, qui vinculo matrimonii non est ligatus, tricesimum quintum aetatis annum explevit et ad eandem sedem eparchialem vacantem non est iam electus, nominatus vel, translatus; si hae condiciones posthabitae sunt, actus illius, qui Administrator eparchiae electus vel nominatus est, ipso iure nulli sunt.
§ 2. Valide ad officium Administratoris eparchiae eligi vel nominari tantum potest Episcopus aut presbyter, qui vinculo matrimonii non est ligatus, tricesimum quintum aetatis annum explevit et ad eandem sedem eparchialem vacantem non est iam electus, nominatus vel, translatus; si hae condiciones posthabitae sunt, actus illius, qui Administrator eparchiae electus vel nominatus est, ipso iure nulli sunt.
Кан. 227 – § 1. Адміністратор єпархії повинен відзначатися бездоганністю, побожністю, здоровою наукою і розсудливістю.
§ 2. На уряд Адміністратора правосильно може бути обраним або іменованим лише Єпископ або пресвітер, неодружений, який закінчив тридцять п’ять років життя і не був уже на цей вакантний єпархіяльний престол обраний, іменований або перенесений, якщо ці умови не були взяті до уваги, то акти того, хто був вибраний або іменований Адміністратором, на підставі самого права є недійсні.
§ 2. На уряд Адміністратора правосильно може бути обраним або іменованим лише Єпископ або пресвітер, неодружений, який закінчив тридцять п’ять років життя і не був уже на цей вакантний єпархіяльний престол обраний, іменований або перенесений, якщо ці умови не були взяті до уваги, то акти того, хто був вибраний або іменований Адміністратором, на підставі самого права є недійсні.
Can. 228 – § 1. Sede eparchiali vacante nihil innovetur.
§ 2. Illi, qui interim eparchiae regimen curant, vetantur quidpiam agere, quod vel eparchiae vel episcopalibus iuribus praeiudicium afferre potest; speciatim prohibentur ipsi ac omnes alii, ne sive per se sive per alium documenta curiae eparchialis subtrahant, destruant vel mutent.
§ 2. Illi, qui interim eparchiae regimen curant, vetantur quidpiam agere, quod vel eparchiae vel episcopalibus iuribus praeiudicium afferre potest; speciatim prohibentur ipsi ac omnes alii, ne sive per se sive per alium documenta curiae eparchialis subtrahant, destruant vel mutent.
Кан. 228 – § 1. Під час вакантності єпархіяльного престолу не слід уводити нічого нового.
§ 2. Тому, хто тимчасово керує єпархією, забороняється чинити що-небудь, що могло б принести шкоду єпархії або єпископським правам, зокрема йому, як і всім іншим, не дозволяється особисто або через когось забирати з курії, нищити або змінювати документи.
§ 2. Тому, хто тимчасово керує єпархією, забороняється чинити що-небудь, що могло б принести шкоду єпархії або єпископським правам, зокрема йому, як і всім іншим, не дозволяється особисто або через когось забирати з курії, нищити або змінювати документи.
Can. 229 – Administrator eparchiae eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat.
Кан. 229 – Адміністратор єпархії має ті самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ, хіба що право наказує щось інше або випливає з природи речі.
Can. 230 – Nisi aliter est legitime provisum:
1° Administrator eparchiae ius habet ad iustam remunerationem lege iuris particularis statuendam vel legitima consuetudine determinatam, quae desumi debet ex bonis eparchiae;
2° cetera emolumenta ad Episcopum eparchialem spectantia, dum sedes eparchialis vacat, futuro Episcopo eparchiali pro necessitatibus eparchiae reserventur servatis praescriptis iuris particularis, quae modum, quo emolumenta erogari debent, determinant.
1° Administrator eparchiae ius habet ad iustam remunerationem lege iuris particularis statuendam vel legitima consuetudine determinatam, quae desumi debet ex bonis eparchiae;
2° cetera emolumenta ad Episcopum eparchialem spectantia, dum sedes eparchialis vacat, futuro Episcopo eparchiali pro necessitatibus eparchiae reserventur servatis praescriptis iuris particularis, quae modum, quo emolumenta erogari debent, determinant.
Кан. 230 – Якщо законно не приписано щось інше, то:
1° Адміністратор єпархії має право на встановлену законом партикулярного права або визначену законним звичаєм відповідну винагороду, яку повинен отримувати з майна єпархії,
2° усі інші доходи, які належать єпархіяльному Єпископові, поки єпископський престол вакантний, застережені відповідно до потреб єпархії для майбутнього єпархіяльного Єпископа з дотриманням приписів партикулярного права, які визначають спосіб, як ці доходи слід витрачати.
1° Адміністратор єпархії має право на встановлену законом партикулярного права або визначену законним звичаєм відповідну винагороду, яку повинен отримувати з майна єпархії,
2° усі інші доходи, які належать єпархіяльному Єпископові, поки єпископський престол вакантний, застережені відповідно до потреб єпархії для майбутнього єпархіяльного Єпископа з дотриманням приписів партикулярного права, які визначають спосіб, як ці доходи слід витрачати.
Can. 231 – § 1. Renuntiatio Administratoris eparchiae exhibenda est Patriarchae, si ipse Administratorem designavit, secus collegio consultorum eparchialium, quo in casu eam acceptari, ut valeat, necesse non est.
§ 2. Amotio Administratoris eparchiae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis pertinet ad Patriarcham de consensu Synodi permanentis; secus vero Sedi Apostolicae reservatur.
§ 3. Post mortem, renuntiationem vel amotionem Administratoris eparchiae novus constituatur ab eadem auctoritate et eodem modo ac pro priore praescriptum est.
§ 4. Administrator eparchiae cessat ab officio capta a novo Episcopo eparchiali possessione canonica eparchiae; novus Episcopus eparchialis rationem administrationis ab eo exigere potest.
§ 2. Amotio Administratoris eparchiae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis pertinet ad Patriarcham de consensu Synodi permanentis; secus vero Sedi Apostolicae reservatur.
§ 3. Post mortem, renuntiationem vel amotionem Administratoris eparchiae novus constituatur ab eadem auctoritate et eodem modo ac pro priore praescriptum est.
§ 4. Administrator eparchiae cessat ab officio capta a novo Episcopo eparchiali possessione canonica eparchiae; novus Episcopus eparchialis rationem administrationis ab eo exigere potest.
Кан. 231 – § 1. Зречення Адміністратора єпархії повинно бути подане Патріярхові, якщо він призначив Адміністратора, або колегії єпархіяльних радників, у цьому випадку, щоб воно було правосильним, немає необхідності його приймати.
§ 2. Усунення Адміністратора єпархії в межах території патріяршої Церкви належить до Патріярха за згодою постійного Синоду, в іншому разі застерігається воно Апостольському Престолові.
§ 3. Після смерті, зречення або усунення Адміністратора єпархії повинен бути поставлений новий цією ж владою і в такий самий спосіб, як приписано для попереднього.
§ 4. Адміністратор єпархії залишає уряд після канонічного прийняття єпархії новим єпархіяльним Єпископом, новий єпархіяльний Єпископ може зажадати від нього звіту про його адміністрування.
§ 2. Усунення Адміністратора єпархії в межах території патріяршої Церкви належить до Патріярха за згодою постійного Синоду, в іншому разі застерігається воно Апостольському Престолові.
§ 3. Після смерті, зречення або усунення Адміністратора єпархії повинен бути поставлений новий цією ж владою і в такий самий спосіб, як приписано для попереднього.
§ 4. Адміністратор єпархії залишає уряд після канонічного прийняття єпархії новим єпархіяльним Єпископом, новий єпархіяльний Єпископ може зажадати від нього звіту про його адміністрування.
Can. 232 – § 1. Oeconomus eparchialis sede eparchiali vacante officium suum impleat sub auctoritate Administratoris eparchiae; ad oeconomum eparchialem devolvitur administratio bonorum ecclesiasticorum, quae ob sedis eparchialis vacationem administratorem non habent, nisi Patriarcha aut collegium consultorum eparchialium aliter providerunt.
§ 2. Ad renuntiationem vel amotionem oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante quod attinet, servandus est can. 231, §§ 1 et 2.
§ 3. Resoluto quovis modo iure oeconomi eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis novi oeconomi electio vel nominatio pertinet ad Patriarcham consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; in ceteris casibus oeconomus eligitur a collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Oeconomus eparchialis novo Episcopo eparchiali rationem reddere debet suae administrationis, qua reddita, nisi ab eodem in officio suo confirmatur, ab officio cessat.
§ 2. Ad renuntiationem vel amotionem oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante quod attinet, servandus est can. 231, §§ 1 et 2.
§ 3. Resoluto quovis modo iure oeconomi eparchialis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis novi oeconomi electio vel nominatio pertinet ad Patriarcham consultis Episcopis curiae patriarchalis, si habentur, secus consulta Synodo permanenti; in ceteris casibus oeconomus eligitur a collegio consultorum eparchialium.
§ 4. Oeconomus eparchialis novo Episcopo eparchiali rationem reddere debet suae administrationis, qua reddita, nisi ab eodem in officio suo confirmatur, ab officio cessat.
Кан. 232 – § 1. Єпархіяльний економ під час вакантності престолу повинен виконувати свій уряд під владою Адміністратора єпархії, до єпархіяльного економа переходить управління церковним майном, яке не має адміністратора через вакантність єпархіяльного престолу, хіба що Патріярх або колегія єпархіяльних радників постановили інакше.
§ 2. Щодо зречення або усунення єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, слід дотримуватись приписів кан. 231, § § 1і 2.
§ 3. Коли право єпархіяльного економа в межах території патріяршої Церкви якимсь чином припиняється, тоді вибори або іменування нового економа належать до Патріярха за порадою Єпископів патріяршої курії, якщо вона є, якщо ж ні – за порадою постійного Синоду, в інших випадках економ обирається колегією єпархіяльних радників.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен здати новому єпархіяльному Єпископові звіт про своє управління, після цього, якщо той не затверджує його на уряді, залишає уряд.
§ 2. Щодо зречення або усунення єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, слід дотримуватись приписів кан. 231, § § 1і 2.
§ 3. Коли право єпархіяльного економа в межах території патріяршої Церкви якимсь чином припиняється, тоді вибори або іменування нового економа належать до Патріярха за порадою Єпископів патріяршої курії, якщо вона є, якщо ж ні – за порадою постійного Синоду, в інших випадках економ обирається колегією єпархіяльних радників.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен здати новому єпархіяльному Єпископові звіт про своє управління, після цього, якщо той не затверджує його на уряді, залишає уряд.
Can. 233 – § 1. Sede eparchiali per Episcopi eparchialis captivitatem, relegationem, exilium aut inhabilitatem ita impedita, ut ne per litteras quidem cum christifidelibus sibi commissis communicare ipse possit, regimen eparchiae est penes Episcopum coadiutorem, nisi aliter providit Patriarcha de consensu Synodi permanentis in eparchiis sitis intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, aut Sedes Apostolica; si vero Episcopus coadiutor deest aut impeditus est, penes Protosyncellum, Syncellum vel alium idoneum sacerdotem ab Episcopo eparchiali designatum, cui ipso iure competunt iura et obligationes Protosyncelli; potest vero Episcopus eparchialis tempore opportuno plures designare, qui sibi invicem in officio succedunt.
§ 2. Si iidem desunt aut impediti sunt, ne eparchiae regimen assumant, collegii consultorum eparchialium est sacerdotem eligere, qui eparchiam regat.
§ 3. Qui eparchiam intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis regendam suscepit, quam primum Patriarcham certiorem faciat de sede eparchiali impedita et de assumpto officio; in ceteris casibus certiorem faciat Sedem Apostolicam et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
§ 2. Si iidem desunt aut impediti sunt, ne eparchiae regimen assumant, collegii consultorum eparchialium est sacerdotem eligere, qui eparchiam regat.
§ 3. Qui eparchiam intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis regendam suscepit, quam primum Patriarcham certiorem faciat de sede eparchiali impedita et de assumpto officio; in ceteris casibus certiorem faciat Sedem Apostolicam et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarcham.
Кан. 233 – § 1. Коли єпархіяльний престол через ув’язнення, усунення, вигнання або нездатність єпархіяльного Єпископа зазнає перешкоди в діяльності настільки, що той навіть листовно не може спілкуватися з дорученими йому вірними, керівництво єпархією належить до Єпископа коад’ютора, хіба що Патріярх за згодою постійного Синоду в єпархіях, розташованих у межах території очолюваної ним Церкви, або Апостольський Престол постановить інакше, якщо ж немає Єпископа коад’ютора або він зазнає перешкоди, – належить до Протосинкела, Синкела або іншого здатного священика, призначеного єпархіяльним Єпископом, який на підставі самого права має права й обов’язки Протосинкела, однак єпархіяльний Єпископ може у відповідний час призначити багатьох, які змінюють один одного на уряді.
§ 2. Якщо їх немає або вони зазнають перешкоди у прийнятті керівництва єпархією, до колегії єпархіяльних радників належить вибрати священика, який керував би єпархією.
§ 3. Той, хто прийняв для керівництва єпархію в межах території патріяршої Церкви, повинен якнайскоріше повідомити Патріярха про перешкоди, які має єпархіяльний престол, і про прийняття уряду, в інших випадках повинен повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, також Патріярха.
§ 2. Якщо їх немає або вони зазнають перешкоди у прийнятті керівництва єпархією, до колегії єпархіяльних радників належить вибрати священика, який керував би єпархією.
§ 3. Той, хто прийняв для керівництва єпархію в межах території патріяршої Церкви, повинен якнайскоріше повідомити Патріярха про перешкоди, які має єпархіяльний престол, і про прийняття уряду, в інших випадках повинен повідомити Апостольський Престол і, якщо належить до патріяршої Церкви, також Патріярха.
Art. V — DE ADMINISTRATORIBUS APOSTOLICIS;
Арт. V: Апостольські Адміністратори
Can. 234 – § 1. Eparchiae regimen sede eparchiali sive plena sive vacante aliquando Romanus Pontifex gravibus et specialibus de causis Administratori apostolico committit.
§ 2. Iura, obligationes et privilegia Administratoris apostolici desumuntur ex litteris suae nominationis.
§ 2. Iura, obligationes et privilegia Administratoris apostolici desumuntur ex litteris suae nominationis.
Кан. 234 – § 1. Керівництво єпархією, чи коли єпархіяльний престол зайнятий чи вакантний, Римський Архієрей інколи з поважних і особливих причин доручає апостольському Адміністраторові.
§ 2. Права, обов’язки і привілеї апостольського Адміністратора визначуються грамотою його іменування.
§ 2. Права, обов’язки і привілеї апостольського Адміністратора визначуються грамотою його іменування.
CAPUT II — DE ORGANIS EPISCOPUM EPARCHIALEM IN REGIMINE EPARCHIAE ADIUVANTIBUS;
ГЛАВА ІІ — ОРГАНИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ЄПАРХІЯЛЬНОМУ ЄПИСКОПОВІ У КЕРІВНИЦТВІ ЄПАРХІЄЮ
Art. I — DE CONVENTU EPARCHIALI;
Арт. І: Єпархіяльний собор
Can. 235 – Conventus eparchialis adiutricem praestat operam Episcopo eparchiali in eis, quae ad speciales necessitates vel utilitatem eparchiae referuntur.
Кан. 235 – Єпархіяльний собор подає єпархіяльному Єпископові допомогу в тому, що має відношення до спеціяльних потреб або користі єпархії.
Can. 236 – Conventus eparchialis convocetur, quoties iudicio Episcopi eparchialis et consulto consilio presbyterali adiuncta id suadent.
Кан. 236 – Єпархіяльний собор слід скликати кожний раз, коли, на думку єпархіяльного Єпископа і за порадою пресвітерської ради, цього вимагають обставини.
Can. 237 – § 1. Episcopi eparchialis est conventum eparchialem convocare, eidem per se vel per alium praeesse, eum transferre, prorogare, suspendere et dissolvere.
§ 2. Sede eparchiali vacante conventus eparchialis suspenditur ipso iure, donec novus Episcopus eparchialis de re decreverit.
§ 2. Sede eparchiali vacante conventus eparchialis suspenditur ipso iure, donec novus Episcopus eparchialis de re decreverit.
Кан. 237 – § 1. До єпархіяльного Єпископа належить скликати єпархіяльний собор, головувати на ньому особисто або через когось іншого, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати.
§ 2. Коли єпархіяльний престол вакантний, єпархіяльний собор, згідно з самим правом, тимчасово припиняється, поки новий єпархіяльний Єпископ не вирішить цю справу.
§ 2. Коли єпархіяльний престол вакантний, єпархіяльний собор, згідно з самим правом, тимчасово припиняється, поки новий єпархіяльний Єпископ не вирішить цю справу.
Can. 238 – § 1. Ad conventum eparchialem convocandi sunt eumque adire debent:
1° Episcopus coadiutor et Episcopi auxiliares;
2° Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis ac oeconomus eparchialis;
3° consultores eparchiales;
4° rector seminarii eparchialis maioris;
5° protopresbyteri;
6° unus saltem parochus ex unoquoque districtu eligendus ab omnibus, qui ibi actu curam animarum habent, protopresbytero electioni praesidente; item eligendus est alius presbyter, qui eodem impedito eius locum teneat;
7° membra consilii presbyteralis atque aliquot delegati consilii pastoralis, si exstat, ab eodem consilio eligendi modo et numero iure particulari statutis;
8° aliquot diaconi ad normam iuris particularis electi;
9° Superiores monasteriorum sui iuris atque aliquot Superiores ceterorum institutorum vitae consecratae, quae in eparchia domum habent, eligendi modo et numero iure particulari statutis;
10° laici electi a consilio pastorali, si exstat, secus modo ab Episcopo eparchiali determinato ita, ut numerus laicorum tertiam partem membrorum conventus eparchialis non superet.
§ 2. Episcopus eparchialis, si opportunum iudicat, potest ad conventum eparchialem invitare alios quoque non exclusis personis aliarum Ecclesiarum sui iuris, quibus omnibus etiam ius suffragium ferendi concedere potest.
§ 3. Ad conventum eparchialem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
1° Episcopus coadiutor et Episcopi auxiliares;
2° Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis ac oeconomus eparchialis;
3° consultores eparchiales;
4° rector seminarii eparchialis maioris;
5° protopresbyteri;
6° unus saltem parochus ex unoquoque districtu eligendus ab omnibus, qui ibi actu curam animarum habent, protopresbytero electioni praesidente; item eligendus est alius presbyter, qui eodem impedito eius locum teneat;
7° membra consilii presbyteralis atque aliquot delegati consilii pastoralis, si exstat, ab eodem consilio eligendi modo et numero iure particulari statutis;
8° aliquot diaconi ad normam iuris particularis electi;
9° Superiores monasteriorum sui iuris atque aliquot Superiores ceterorum institutorum vitae consecratae, quae in eparchia domum habent, eligendi modo et numero iure particulari statutis;
10° laici electi a consilio pastorali, si exstat, secus modo ab Episcopo eparchiali determinato ita, ut numerus laicorum tertiam partem membrorum conventus eparchialis non superet.
§ 2. Episcopus eparchialis, si opportunum iudicat, potest ad conventum eparchialem invitare alios quoque non exclusis personis aliarum Ecclesiarum sui iuris, quibus omnibus etiam ius suffragium ferendi concedere potest.
§ 3. Ad conventum eparchialem etiam invitari possunt aliquot observatores ex Ecclesiis vel Communitatibus ecclesialibus acatholicis.
Кан. 238 – § 1. На єпархіяльний собор повинні бути скликані й на нього з’явитись:
1° Єпископ коад’ютор і Єпископи помічники,
2° Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій і єпархіяльний економ,
3° єпархіяльні радники,
4° ректор вищої єпархіяльної семінарії,
5° протопресвітери,
6° принаймні один парох з кожної округи, вибраний всіма, хто там у даний момент виконує душпастирську діяльність, причому на виборах головує протопресвітер, треба також вибрати іншого пресвітера, який заступав би того у разі перешкоди,
7° члени пресвітерської ради і декілька делегатів пастирської ради, якщо вона існує, вибраних цією радою способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
8° декілька дияконів, обраних згідно з приписом партикулярного права,
9° Настоятелі монастирів свого права і декілька Настоятелів інших інститутів посвяченого життя, які мають в єпархії дім, вибраних способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
10° миряни, вибрані пастирською радою, якщо вона існує, або в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом так, щоб кількість мирян не перевищувала третини членів єпархіяльного собору.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ вважає за доцільне, може запросити на єпархіяльний собор інших, не виключаючи навіть осіб інших Церков свого права, яким усім може також надавати право голосування.
§ 3. На єпархіяльний собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
1° Єпископ коад’ютор і Єпископи помічники,
2° Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій і єпархіяльний економ,
3° єпархіяльні радники,
4° ректор вищої єпархіяльної семінарії,
5° протопресвітери,
6° принаймні один парох з кожної округи, вибраний всіма, хто там у даний момент виконує душпастирську діяльність, причому на виборах головує протопресвітер, треба також вибрати іншого пресвітера, який заступав би того у разі перешкоди,
7° члени пресвітерської ради і декілька делегатів пастирської ради, якщо вона існує, вибраних цією радою способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
8° декілька дияконів, обраних згідно з приписом партикулярного права,
9° Настоятелі монастирів свого права і декілька Настоятелів інших інститутів посвяченого життя, які мають в єпархії дім, вибраних способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
10° миряни, вибрані пастирською радою, якщо вона існує, або в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом так, щоб кількість мирян не перевищувала третини членів єпархіяльного собору.
§ 2. Якщо єпархіяльний Єпископ вважає за доцільне, може запросити на єпархіяльний собор інших, не виключаючи навіть осіб інших Церков свого права, яким усім може також надавати право голосування.
§ 3. На єпархіяльний собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.
Can. 239 – Ii, qui conventum eparchialem adire debent, non possunt, etsi legitimo impedimento detenti sunt, mittere procuratorem, qui eorum nomine conventui eparchiali intersit, sed Episcopum eparchialem de impedimento certiorem faciant.
Кан. 239 – Ті, що повинні з’явитись на єпархіяльний собор, якщо їм заважає виправдана перешкода, не можуть посилати за себе уповноваженого, який від їх імені брав би участь у єпархіяльному соборі, але про перешкоду повинні повідомити єпархіяльного Єпископа.
Can. 240 – § 1. Firmo iure cuiuslibet christifidelis quaestiones in conventu eparchiali tractandas indicandi solius Episcopi eparchialis est argumenta in hoc conventu tractanda statuere.
§ 2. Episcopus eparchialis tempore opportuno unam vel plures constituat commissiones, quarum est argumenta in conventu eparchiali tractanda apparare.
§ 3. Curet etiam Episcopus eparchialis, ut tempore opportuno omnibus, qui convocati sunt, argumentorum tractandorum schema tradatur.
§ 4. Propositae quaestiones omnes liberae disceptationi in sessionibus conventus eparchialis subiciantur.
§ 2. Episcopus eparchialis tempore opportuno unam vel plures constituat commissiones, quarum est argumenta in conventu eparchiali tractanda apparare.
§ 3. Curet etiam Episcopus eparchialis, ut tempore opportuno omnibus, qui convocati sunt, argumentorum tractandorum schema tradatur.
§ 4. Propositae quaestiones omnes liberae disceptationi in sessionibus conventus eparchialis subiciantur.
Кан. 240 – § 1. Згідно з правом, будь-який вірний може пропонувати питання для обговорення на єпархіяльному соборі, але тільки єпархіяльний Єпископ повинен визначити, які справи слід розглядати на цьому соборі.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно утворити одну або більше комісій, завданням яких є підготувати питання, що їх слід обговорити на єпархіяльному соборі.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен також подбати про те, щоб усім своєчасно був вручений проєкт питань, які будуть розглядатись.
§ 4. Усі запропоновані питання повинні стати предметом вільного обговорення на сесіях єпархіяльного собору.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно утворити одну або більше комісій, завданням яких є підготувати питання, що їх слід обговорити на єпархіяльному соборі.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ повинен також подбати про те, щоб усім своєчасно був вручений проєкт питань, які будуть розглядатись.
§ 4. Усі запропоновані питання повинні стати предметом вільного обговорення на сесіях єпархіяльного собору.
Can. 241 – Solus est in conventu eparchiali legislator Episcopus eparchialis ceteris tantum suffragium consultivum habentibus; solus subscribit decisionibus quibuscumque, quae in conventu eparchiali factae sunt; quae, si in eodem conventu promulgantur, statim obligare incipiunt, nisi aliter expresse cavetur.
Кан. 241 – Єдиним законодавцем на єпархіяльному соборі є єпархіяльний Єпископ, інші мають лише дорадчий голос, тільки він підписує всі рішення, прийняті на єпархіяльному соборі, якщо вони оголошуються на цьому соборі, то починають зразу зобов’язувати, хіба що виразно застерігається щось інше.
Can. 242 – Textum legum, declarationum et decretorum, quae in conventu eparchiali data sunt, Episcopus eparchialis communicet cum auctoritate, quam ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris determinavit.
Кан. 242 – Зміст законів, деклярацій і декретів, які були прийняті на єпархіяльному соборі, єпархіяльний Єпископ доводить до відома влади, яку визначило партикулярне право власної Церкви свого права.
Art. II — DE CURIA EPARCHIALI;
Арт. ІІ: Єпархіяльна курія
Can. 243 – § 1. Episcopus eparchialis penes suam sedem habere debet curiam eparchialem, quae ipsum invat in regimine eparchiae sibi commissae.
§ 2. Ad curiam eparchialem pertinent Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis, oeconomus eparchialis et consilium a rebus oeconomicis, cancellarius, iudices eparchiales, promotor iustitiae et defensor vinculi, notarii et aliae personae, quae ad curiae eparchialis officia recte implenda ab Episcopo eparchiali assumuntur. — § 3. Episcopus eparchialis necessitatibus vel utilitate eparchiae exigentibus alia quoque officia in curia eparchiali constituere potest.
§ 2. Ad curiam eparchialem pertinent Protosyncellus, Syncelli, Vicarius iudicialis, oeconomus eparchialis et consilium a rebus oeconomicis, cancellarius, iudices eparchiales, promotor iustitiae et defensor vinculi, notarii et aliae personae, quae ad curiae eparchialis officia recte implenda ab Episcopo eparchiali assumuntur. — § 3. Episcopus eparchialis necessitatibus vel utilitate eparchiae exigentibus alia quoque officia in curia eparchiali constituere potest.
Кан. 243 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен мати при своєму престолі єпархіяльну курію, яка допомагала б йому у керівництві дорученою йому єпархією.
§ 2. До складу курії входять: Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій, єпархіяльний економ, рада з економічних питань, канцлер, єпархіяльні судді, промотор справедливості, захисник вузла, нотарі та інші особи, яких єпархіяльний Єпископ добирає для належного виконування урядів єпархіяльної курії.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ, якщо цього вимагають потреби або користь єпархії, може утворити в єпархіяльній курії також інші уряди.
§ 2. До складу курії входять: Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій, єпархіяльний економ, рада з економічних питань, канцлер, єпархіяльні судді, промотор справедливості, захисник вузла, нотарі та інші особи, яких єпархіяльний Єпископ добирає для належного виконування урядів єпархіяльної курії.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ, якщо цього вимагають потреби або користь єпархії, може утворити в єпархіяльній курії також інші уряди.
Can. 244 – § 1. Nominatio et amotio ab officio eorum, qui officia in curia eparchiali exercent, spectat ad Episcopum eparchialem.
§ 2. Omnes, qui ad officia in curia eparchiali admittuntur, debent:
1° promissionem emittere de officio fideliter implendo secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatum;
2° secretum servare intra limites et secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatos.
§ 2. Omnes, qui ad officia in curia eparchiali admittuntur, debent:
1° promissionem emittere de officio fideliter implendo secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatum;
2° secretum servare intra limites et secundum modum iure aut ab Episcopo eparchiali determinatos.
Кан. 244 – § 1. Іменування або усування з уряду тих, що виконують уряди в єпархіяльній курії, належить до єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Усі, хто допускається до урядів в єпархіяльній курії, повинні:
1° дати обіцянку, що будуть сумлінно виконувати уряд, відповідно до способу, визначеного правом або єпархіяльним Єпископом,
2° зберігати таємницю в межах і відповідно до способу, визначених правом або єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Усі, хто допускається до урядів в єпархіяльній курії, повинні:
1° дати обіцянку, що будуть сумлінно виконувати уряд, відповідно до способу, визначеного правом або єпархіяльним Єпископом,
2° зберігати таємницю в межах і відповідно до способу, визначених правом або єпархіяльним Єпископом.
1° De Protosyncello et de Syncellis — 1° Протосинкел і Синкели
Can. 245 – In unaquaque eparchia constituendus est Protosyncellus, qui potestate ordinaria vicaria ad normam iuris communis praeditus Episcopum eparchialem in totius eparchiae regimine adiuvet.
Кан. 245 – У кожній єпархії повинен бути поставлений Протосинкел, який, наділений, згідно з загальним правом, звичайною владою заступника, допомагав би єпархіяльному Єпископові у керівництві всією єпархією.
Can. 246 – Quoties rectum eparchiae regimen id requirit, constitui possunt unus aut plures Syncelli, qui nempe ipso iure in determinata eparchiae parte aut in certo negotiorum genere aut circa christifideles alii Ecclesiae sui iuris ascriptos certive personarum coetus eandem habet potestatem ac ius commune Protosyncello tribuit.
Кан. 246 – Скільки раз цього вимагає належне керівництво єпархією, можуть бути поставленими один або більше Синкелів, які на підставі самого права у визначеній частині єпархії або в певному роді справ або щодо вірних, які належать до іншої Церкви свого права, і певної групи осіб мали б таку саму владу, яку загальне право надає Протосинкелові.
Can. 247 – § 1. Protosyncellus et Syncelli libere ab Episcopo eparchiali nominantur et ab eo libere amoveri possunt firmo can. 215, §§ 1 et 2.
§ 2. Protosyncellus et Syncellus sint sacerdotes caelibes, nisi ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris aliud statuit, quatenus fieri potest ex clericis eparchiae ascriptis, annos nati non minus triginta, in aliqua scientia sacra doctores vel licentiati vel saltem periti, sana doctrina, probitate, prudentia ac rerum gerendarum experientia commendati.
§ 3. Protosyncelli vel Syncelli officium ne conferatur Episcopi eparchialis consanguineis usque ad quartum gradum inclusive.
§ 4. Episcopus eparchialis potest Protosyncellum et Syncellos etiam ex alia eparchia vel ex alia Ecclesia sui iuris assumere de consensu tamen eorum Episcopi eparchialis.
§ 2. Protosyncellus et Syncellus sint sacerdotes caelibes, nisi ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris aliud statuit, quatenus fieri potest ex clericis eparchiae ascriptis, annos nati non minus triginta, in aliqua scientia sacra doctores vel licentiati vel saltem periti, sana doctrina, probitate, prudentia ac rerum gerendarum experientia commendati.
§ 3. Protosyncelli vel Syncelli officium ne conferatur Episcopi eparchialis consanguineis usque ad quartum gradum inclusive.
§ 4. Episcopus eparchialis potest Protosyncellum et Syncellos etiam ex alia eparchia vel ex alia Ecclesia sui iuris assumere de consensu tamen eorum Episcopi eparchialis.
Кан. 247 – § 1. Протосинкела і Синкелів вільно іменує єпархіяльний Єпископ і може їх усунути, дотримуючись кан. 215, § § 1і 2.
§ 2. Протосинкел і Синкел мають бути неодруженими священиками, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє щось інше, по змозі з священнослужителів, приналежних до єпархії, які мають не менше тридцяти років життя, є докторами або ліценціятами або принаймні знавцями якоїсь галузі священного знання, відомі здоровою наукою, чесністю, розсудливістю і досвідом у веденні справ.
§ 3. Уряду Протосинкела або Синкела не слід доручати однокровним єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня включно.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ може Протосинкела і Синкелів добирати також з іншої єпархії або з іншої Церкви свого права за згодою, однак, їхнього єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Протосинкел і Синкел мають бути неодруженими священиками, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права постановляє щось інше, по змозі з священнослужителів, приналежних до єпархії, які мають не менше тридцяти років життя, є докторами або ліценціятами або принаймні знавцями якоїсь галузі священного знання, відомі здоровою наукою, чесністю, розсудливістю і досвідом у веденні справ.
§ 3. Уряду Протосинкела або Синкела не слід доручати однокровним єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня включно.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ може Протосинкела і Синкелів добирати також з іншої єпархії або з іншої Церкви свого права за згодою, однак, їхнього єпархіяльного Єпископа.
Can. 248 – § 1. Nisi aliter iure communi expresse cavetur, Protosyncello in tota eparchia, Syncellis vero intra ambitum officii sibi collati eadem competit potestas regiminis exsecutiva ac Episcopo eparchiali eis exceptis, quae Episcopus eparchialis sibi vel aliis reservavit aut quae ex iure requirunt ipsius mandatum speciale, quo non obtento actus, ad quem huiusmodi mandatum requiritur, est nullus.
§ 2. Protosyncello et Syncellis intra ambitum eorum competentiae competunt etiam facultates habituales a Sede Apostolica Episcopo eparchiali concessae necnon rescriptorum Sedis Apostolicae vel Patriarchae exsecutio, nisi aliter expresse cautum est aut electa est industria personae Episcopi eparchialis.
§ 2. Protosyncello et Syncellis intra ambitum eorum competentiae competunt etiam facultates habituales a Sede Apostolica Episcopo eparchiali concessae necnon rescriptorum Sedis Apostolicae vel Patriarchae exsecutio, nisi aliter expresse cautum est aut electa est industria personae Episcopi eparchialis.
Кан. 248 – § 1. Якщо загальне право виразно не наказує чогось іншого, Протосинкелові в усій єпархії, а Синкелам в обсязі наданого їм уряду належить така сама виконавча влада керівництва, що й єпархіяльному Єпископові, за винятком тих справ, які єпархіяльний Єпископ застеріг собі або іншим або які на підставі права вимагають його спеціяльного доручення, без одержання якого акт, для якого потрібне того роду доручення, є недійсний.
§ 2. Протосинкелові і Синкелам в обсязі їх компетенції належать також сталі повноваження, надані Апостольським Престолом єпархіяльному Єпископові, а також виконування рескриптів Апостольського Престолу або Патріярха, хіба що виразно наказано щось інше або це сталося з уваги на особисті якості єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Протосинкелові і Синкелам в обсязі їх компетенції належать також сталі повноваження, надані Апостольським Престолом єпархіяльному Єпископові, а також виконування рескриптів Апостольського Престолу або Патріярха, хіба що виразно наказано щось інше або це сталося з уваги на особисті якості єпархіяльного Єпископа.
Can. 249 – Protosyncellus et Syncelli de praecipuis negotiis et gerendis et gestis Episcopo eparchiali referre debent nec umquam contra eius voluntatem et mentem agant.
Кан. 249 – Протосинкел і Синкели про важливіші справи, як ті, що їх треба виконати, так і виконані, повинні доповідати єпархіяльному Єпископові і ніколи не слід їм діяти проти його волі і намірів.
Can. 250 – Protosyncelli et Syncelli presbyteri durante munere habent privilegia et insignia primae post episcopalem dignitatis.
Кан. 250 – Протосинкел і Синкели, які є пресвітерами, під час тривання уряду мають привілеї і відзнаки гідності першої після єпископської.
Can. 251 – § 1. Protosyncellus et Syncelli ab officio cessant elapso tempore determinato, renuntiatione ab Episcopo eparchiali acceptata vel amotione.
§ 2. Sede eparchiali vacante cirra Protosyncellum et Syncellos servetur can. 224.
§ 3. Suspenso officio Episcopi eparchialis suspenditur potestas Protosyncelli et Syncellorum, nisi Episcopi ordinati sunt.
§ 2. Sede eparchiali vacante cirra Protosyncellum et Syncellos servetur can. 224.
§ 3. Suspenso officio Episcopi eparchialis suspenditur potestas Protosyncelli et Syncellorum, nisi Episcopi ordinati sunt.
Кан. 251 – § 1. Протосинкел і Синкели залишають свій уряд після закінчення визначеного часу, внаслідок зречення, прийнятого єпархіяльним Єпископом, або усунення.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу щодо Протосинкела і Синкелів слід дотримуватись кан. 224.
§ 3. З моменту припинення уряду єпархіяльного Єпископа припиняється влада Протосинкела і Синкелів, хіба що вони є висвяченими Єпископами.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу щодо Протосинкела і Синкелів слід дотримуватись кан. 224.
§ 3. З моменту припинення уряду єпархіяльного Єпископа припиняється влада Протосинкела і Синкелів, хіба що вони є висвяченими Єпископами.
2° De cancellario aliisque notariis et de archivo curiae eparchialis — 2° Канцлер, інші нотарІ — і архів єпархіяльної курії
Can. 252 – § 1. In curia eparchiali constituatur cancellarius, qui sit presbyter vel diaconus, cuius praecipua obligatio, nisi aliud iure particulari statuitur, est curare, ut acta curiae redigantur et expediantur atque in archivo curiae eparchialis asserventur.
§ 2. Si necesse videtur, cancellario dari potest adiutor, cui nomen sit vice-cancellarii.
§ 3. Cancellarius necnon vice-cancellarius sunt ipso iure notarii curiae eparchialis.
§ 2. Si necesse videtur, cancellario dari potest adiutor, cui nomen sit vice-cancellarii.
§ 3. Cancellarius necnon vice-cancellarius sunt ipso iure notarii curiae eparchialis.
Кан. 252 – § 1. У єпархіяльній курії має бути поставлений канцлер, яким повинен бути пресвітер або диякон. Головним обов’язком його, хіба що партикулярне право постановляє щось інше, є турбота про складання і відправлення актів курії та зберігання їх в архіві єпархіяльної курії.
§ 2. У разі потреби можна дати канцлерові помічника, званого віцеканцлером.
§ 3. Канцлер і віцеканцлер є тим самим нотарями єпархіяльної курії.
§ 2. У разі потреби можна дати канцлерові помічника, званого віцеканцлером.
§ 3. Канцлер і віцеканцлер є тим самим нотарями єпархіяльної курії.
Can. 253 – § 1. Praeter cancellarium constitui possunt alii notarii, quorum subscriptio publicam fidem facit et quidem sive ad quaelibet acta sive ad acta iudicialia dumtaxat sive ad acta certae causae aut negotii tantum.
§ 2. Notarii debent esse integrae famae et omni suspicione maiores; in causis, quibus fama clerici in discrimen vocari potest, notarius debet esse sacerdos.
§ 2. Notarii debent esse integrae famae et omni suspicione maiores; in causis, quibus fama clerici in discrimen vocari potest, notarius debet esse sacerdos.
Кан. 253 – § 1. Крім канцлера, можна призначити інших нотарів. Підписаний ними документ набуває офіційного характеру чи це стосується якихось актів, чи тільки судових актів, чи певної справи або лише завдання.
§ 2. Нотарі повинні бути людьми бездоганної репутації і поза будь-якою підозрою, у справах, в яких добра слава духовної особи може бути наражена на небезпеку, нотарем мусить бути священик.
§ 2. Нотарі повинні бути людьми бездоганної репутації і поза будь-якою підозрою, у справах, в яких добра слава духовної особи може бути наражена на небезпеку, нотарем мусить бути священик.
Can. 254 – Notariorum est:
1° conscribere acta et documenta circa decreta, dispositiones, obligationes vel alia, quae eorum operam requirunt;
2° scripto fideliter redigere ea, quae geruntur, et actis de his rebus cum indicatione loci, diei, mensis et anni subscribere;
3° acta vel documenta legitime petenti servatis servandis exhibere et eorum exemplaria cum originali conformia declarare.
1° conscribere acta et documenta circa decreta, dispositiones, obligationes vel alia, quae eorum operam requirunt;
2° scripto fideliter redigere ea, quae geruntur, et actis de his rebus cum indicatione loci, diei, mensis et anni subscribere;
3° acta vel documenta legitime petenti servatis servandis exhibere et eorum exemplaria cum originali conformia declarare.
Кан. 254 – До завдань нотарів належить:
1° виготовляти акти й документи, які стосуються декретів, розпоряджень, зобов’язань або інших актів, які вимагають їхньої роботи,
2° достовірно занотовувати письмово те, що відбувається, і ставити під актами про ці справи свій підпис з позначенням місця, дня, місяця та року,
3° видавати акти або документи особі, яка законно про це просить, зберігаючи правила, яких слід дотримуватись, та завіряти їхні копії, згідні з оригіналом.
1° виготовляти акти й документи, які стосуються декретів, розпоряджень, зобов’язань або інших актів, які вимагають їхньої роботи,
2° достовірно занотовувати письмово те, що відбувається, і ставити під актами про ці справи свій підпис з позначенням місця, дня, місяця та року,
3° видавати акти або документи особі, яка законно про це просить, зберігаючи правила, яких слід дотримуватись, та завіряти їхні копії, згідні з оригіналом.
Can. 255 – Cancellarius aliique notarii libere ab officio amoveri possunt ab Episcopo eparchiali, non autem ab Administratore eparchiae nisi de consensu collegii consultorum eparchialium.
Кан. 255 – Канцлер та інші нотарі можуть бути вільно усунені з уряду єпархіяльним Єпископом, а Адміністратором єпархіі – лише за згодою колегії єпархіяльних радників.
Can. 256 – § 1. Episcopus eparchialis in loco tuto archivum curiae eparchialis constituat, in quo documenta, quae ad negotia eparchiae spectant, asserventur. § 2. Omni diligentia ac sollicitudine conficiatur inventarium documentorum, quae in archivo curiae eparchialis asservantur, cum brevi eorum synopsi.
Кан. 256 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен примістити архів єпархіяльної курії у безпечному місці, в якому зберігалися б документи, які стосуються справ єпархії.
§ 2. З особливою старанністю і турботливістю слід скласти список документів, які зберігаються в архіві єпархіяльної курії, з коротким їхнім описом.
§ 2. З особливою старанністю і турботливістю слід скласти список документів, які зберігаються в архіві єпархіяльної курії, з коротким їхнім описом.
Can. 257 – § 1. Archivum curiae eparchialis clausum sit oportet eiusque clavem habeant Episcopus eparchialis et cancellarius; nemini licet in illud ingredi sine licentia aut solius Episcopi eparchialis aut Protosyncelli simul et cancellarii.
§ 2. Ius est eis, quorum interest, ut documentorum, quae natura sua sunt publica quaeque ad statum suae personae pertinent, exemplar authenticum per se vel per procuratorem recipiant.
§ 2. Ius est eis, quorum interest, ut documentorum, quae natura sua sunt publica quaeque ad statum suae personae pertinent, exemplar authenticum per se vel per procuratorem recipiant.
Кан. 257 – § 1. Архів єпархіяльної курії має бути зачинений, а ключ від нього повинні мати тільки єпархіяльний Єпископ і канцлер. Нікому не дозволяється входити в архів без дозволу або тільки єпархіяльного Єпископа або одночасно Протосинкела і канцлера.
§ 2. Зацікавлені особи мають право особисто або через уповноваженого одержати автентичну копію офіційних за своїм характером документів, які стосуються їхньої особи.
§ 2. Зацікавлені особи мають право особисто або через уповноваженого одержати автентичну копію офіційних за своїм характером документів, які стосуються їхньої особи.
Can. 258 – Ex archivo curias eparchialis non licet efferre documenta nisi ad breve tempus tantum atque de licentia aut solius Episcopi eparchialis aut Protosyncelli simul et cancellarii.
Кан. 258 – З архіву єпархіяльної курії не дозволяється виносити документи, хіба що тільки на короткий час і з дозволу або єпархіяльного Єпископа або одночасно Протосинкела і канцлера.
Can. 259 – § 1. Sit in curia eparchiali etiam archivum secretum aut saltem in archivo curiae eparchialis armarium secretum omnino clausum et obseratum, quod de loco amoveri non potest, in quo documenta secreto servanda asserventur.
§ 2. Singulis annis destruantur acta procedurarum in poenis irrogandis in materia morum, quarum rei vita cesserunt aut quae a decennio terminatae sunt, retento facti brevi summario et textu sententiae definitivae vel decreti.
§ 2. Singulis annis destruantur acta procedurarum in poenis irrogandis in materia morum, quarum rei vita cesserunt aut quae a decennio terminatae sunt, retento facti brevi summario et textu sententiae definitivae vel decreti.
Кан. 259 – § 1. В єпархіяльній курії повинен бути також таємний архів або принаймні в архіві єпархіяльної курії таємний сейф, добре зачинений і прикріплений, що його не можна було б зрушити з місця, і в ньому слід зберігати таємні документи.
§ 2. Щороку слід знищувати акти процедур у накладанні кар у справах моралі, які стосуються померлих осіб або справ, закінчених десять років тому, зберігаючи стисле зведення факту разом з текстом вироку чи декрету.
§ 2. Щороку слід знищувати акти процедур у накладанні кар у справах моралі, які стосуються померлих осіб або справ, закінчених десять років тому, зберігаючи стисле зведення факту разом з текстом вироку чи декрету.
Can. 260 – § 1. Archivi secreti vel armarii secreti clavem habeat solus Episcopus eparchialis.
§ 2. Sede eparchiali vacante archivum secretum vel armarium secretum ne aperiantur nisi in casu verae necessitatis ab ipso Administratore eparchiae.
§ 3. Ex archivo secreto vel armario secreto documenta ne efferantur.
§ 2. Sede eparchiali vacante archivum secretum vel armarium secretum ne aperiantur nisi in casu verae necessitatis ab ipso Administratore eparchiae.
§ 3. Ex archivo secreto vel armario secreto documenta ne efferantur.
Кан. 260 – § 1. Ключ від таємного архіву чи таємного сейфу повинен мати тільки єпархіяльний Єпископ.
§ 2. Під час вакантності престолу не дозволяється відчиняти таємний архів або таємний сейф, хіба що у випадку справжньої необхідності це може зробити сам Адміністратор єпархії.
§ 3. З таємного архіву чи сейфу забороняється виносити документи.
§ 2. Під час вакантності престолу не дозволяється відчиняти таємний архів або таємний сейф, хіба що у випадку справжньої необхідності це може зробити сам Адміністратор єпархії.
§ 3. З таємного архіву чи сейфу забороняється виносити документи.
Can. 261 – § 1. Curet Episcopus eparchialis, ut etiam acta et documenta archivorum ecclesiarum cathedralium, paroecialium aliarumque intra fines territorii eparchiae exstantium diligenter asserventur atque actorum et documentorum inventarii duo exemplaria conficiantur, quorum alterum in proprio archivo, alterum in archivo curiae eparchialis asserventur.
§ 2. Ut acta et documenta ad haec archiva pertinentia inspiciantur aut efferantur, serventur normae ab Episcopo eparchiali statutae.
§ 2. Ut acta et documenta ad haec archiva pertinentia inspiciantur aut efferantur, serventur normae ab Episcopo eparchiali statutae.
Кан. 261 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен турбуватись про те, щоб старанно зберігалися також акти і документи архівів катедральних, парафіяльних та інших церков, які знаходяться в межах території єпархії, а також про те, щоб був складений у двох примірниках каталог, з яких один має зберігатися у місцевому архіві, а другий– в архіві єпархіяльної курії.
§ 2. Щоб користуватись актами і документами, які знаходяться в цих архівах, або виносити їх, слід дотримуватись правил, установлених єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Щоб користуватись актами і документами, які знаходяться в цих архівах, або виносити їх, слід дотримуватись правил, установлених єпархіяльним Єпископом.
3° De oeconomo eparchiali et de consilio a rebus oeconomicis — 3° Єпархіяльний економ і рада з економічних справ
Can. 262 – § 1. Episcopus eparchialis consultis collegio consultorum eparchialium atque consilio a rebus oeconomicis nominet oeconomum eparchialem, qui sit christifidelis in re oeconomica peritus et probitate praestans.
§ 2. Oeconomus eparchialis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante ne amoveatur nisi gravi de causa ab Episcopo eparchiali aestimanda consultis collegio consultorum eparchialium atque consilio a rebus oeconomicis.
§ 3. Oeconomi eparchialis est sub Episcopi eparchialis potestate, qui eius iura ac relationes ad consilium a rebus oeconomicis pressius determinet, bona temporalia eparchiae administrare, administrationi bonorum ecclesiasticorum in tota eparchia vigilare, eorum conservationi, tutelae et incremento providere, administratorum localium neglegentiam supplere et bona ecclesiastica, quae administratore iure designato carent, per se administrare.
§ 4. Oeconomus eparchialis rationem administrationis Episcopo eparchiali quotannis et, quoties ab ipso Episcopo petitur, reddere debet; Episcopus eparchialis vero per consilium a rebus oeconomicis rationes ab oeconomo eparchiali exhibitas examinet.
§ 5. Circa obligationes oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante servandus est can. 232.
§ 2. Oeconomus eparchialis nominatur ad tempus iure particulari determinatum; munere durante ne amoveatur nisi gravi de causa ab Episcopo eparchiali aestimanda consultis collegio consultorum eparchialium atque consilio a rebus oeconomicis.
§ 3. Oeconomi eparchialis est sub Episcopi eparchialis potestate, qui eius iura ac relationes ad consilium a rebus oeconomicis pressius determinet, bona temporalia eparchiae administrare, administrationi bonorum ecclesiasticorum in tota eparchia vigilare, eorum conservationi, tutelae et incremento providere, administratorum localium neglegentiam supplere et bona ecclesiastica, quae administratore iure designato carent, per se administrare.
§ 4. Oeconomus eparchialis rationem administrationis Episcopo eparchiali quotannis et, quoties ab ipso Episcopo petitur, reddere debet; Episcopus eparchialis vero per consilium a rebus oeconomicis rationes ab oeconomo eparchiali exhibitas examinet.
§ 5. Circa obligationes oeconomi eparchialis sede eparchiali vacante servandus est can. 232.
Кан. 262 – § 1. Єпархіяльний Єпископ за порадою колегії єпархіяльних радників і ради з економічних справ повинен іменувати єпархіяльного економа, ним має бути вірний християнин, який справді розуміється на господарських справах і відзначається чесністю.
§ 2. Єпархіяльний економ іменується на час, визначений партикулярним правом, під час тривання його уряду єпархіяльний Єпископ не повинен його усувати без поважної причини і не порадившись з колегією єпархіяльних радників і радою з економічних справ.
§ 3. До єпархіяльного економа належить під владою єпархіяльного Єпископа, який повинен точно окреслити його права і відносини з радою з економічних справ, управляти дочасним майном єпархії, наглядати за управлінням дочасним церковним майном у всій єпархії, дбати про його збереження, охорону і ріст, виправляти недбайливість місцевих управителів і особисто управляти майном, яке не має законно призначеного управителя.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен щорічно подавати єпархіяльному Єпископові звіт про управління, а також скільки раз той вимагатиме, єпархіяльний Єпископ повинен через раду з економічних справ перевіряти рахунки, представлені єпархіяльним економом.
§ 5. Щодо обов’язків єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, то слід дотримуватись кан. 232.
§ 2. Єпархіяльний економ іменується на час, визначений партикулярним правом, під час тривання його уряду єпархіяльний Єпископ не повинен його усувати без поважної причини і не порадившись з колегією єпархіяльних радників і радою з економічних справ.
§ 3. До єпархіяльного економа належить під владою єпархіяльного Єпископа, який повинен точно окреслити його права і відносини з радою з економічних справ, управляти дочасним майном єпархії, наглядати за управлінням дочасним церковним майном у всій єпархії, дбати про його збереження, охорону і ріст, виправляти недбайливість місцевих управителів і особисто управляти майном, яке не має законно призначеного управителя.
§ 4. Єпархіяльний економ повинен щорічно подавати єпархіяльному Єпископові звіт про управління, а також скільки раз той вимагатиме, єпархіяльний Єпископ повинен через раду з економічних справ перевіряти рахунки, представлені єпархіяльним економом.
§ 5. Щодо обов’язків єпархіяльного економа під час вакантності єпархіяльного престолу, то слід дотримуватись кан. 232.
Can. 263 – § 1. Episcopus eparchialis consilium a rebus oeconomicis erigat, quod constet ex praeside, qui est ipse Episcopus eparchialis, et aliquot personis idoneis etiam iuris civilis, si fieri potest, peritis ab Episcopo eparchiali consulto collegio consultorum eparchialium nominandis, nisi iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris iam alio aequivalenti modo provisum est, firmo semper, ut ab aliis electi vel nominati indigeant confirmatione Episcopi eparchialis.
§ 2. Oeconomus eparchialis ipso iure est membrum consilii a rebus oeconomicis.
§ 3. A consilio a rebus oeconomicis excluduntur ii, qui cum Episcopo eparchiali usque ad quartum gradum inclusive consanguinitatis vel affinitatis coniuncti sunt.
§ 4. Episcopus eparchialis in actibus maioris momenti rem oeconomicam respicientibus consilium a rebus oeconomicis audire ne praetermittat; huius autem membra tantum suffragium consultivum habent, nisi iure communi in casibus specialiter expressis vel ex documento fundationis eorum consensus exigitur.
§ 5. Praeter alia munera ipsi iure communi commissa consilii a rebus oeconomicis est quotannis rationem apparare quaestuum et erogationum, quae pro toto eparchiae regimine anno venturo praevidentur, necnon anno exeunte rationem accepti et expensi approbare.
§ 2. Oeconomus eparchialis ipso iure est membrum consilii a rebus oeconomicis.
§ 3. A consilio a rebus oeconomicis excluduntur ii, qui cum Episcopo eparchiali usque ad quartum gradum inclusive consanguinitatis vel affinitatis coniuncti sunt.
§ 4. Episcopus eparchialis in actibus maioris momenti rem oeconomicam respicientibus consilium a rebus oeconomicis audire ne praetermittat; huius autem membra tantum suffragium consultivum habent, nisi iure communi in casibus specialiter expressis vel ex documento fundationis eorum consensus exigitur.
§ 5. Praeter alia munera ipsi iure communi commissa consilii a rebus oeconomicis est quotannis rationem apparare quaestuum et erogationum, quae pro toto eparchiae regimine anno venturo praevidentur, necnon anno exeunte rationem accepti et expensi approbare.
Кан. 263 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен утворити раду з економічних справ, яка складалася б з голови, яким є сам єпархіяльний Єпископ, і кількох кваліфікованих осіб, обізнаних, по змозі, також з цивільним правом. Ўх має іменувати єпархіяльний Єпископ за порадою колегії єпархіяльних радників, хіба що партикулярне право власної Церкви свого права подбало про інший рівноцінний спосіб, однак завжди з тим, щоб обрані або іменовані іншими потребували затвердження єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Єпархіяльний економ на підставі самого права є членом ради з економічних справ.
§ 3. Зі складу ради з економічних справ виключаються однокровні або свояки єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ у важливіших діях, які стосуються економіки, повинен обов’язково звертатись до ради з економічних справ, її члени мають тільки дорадчий голос, хіба що на підставі загального права у спеціяльно окреслених випадках або на підставі документа заснування потрібна їхня згода.
§ 5. Крім інших завдань, наданих їй загальним правом, до ради з економічних справ належить підготовляти щорічно зіставлення доходів і витрат, передбачених у зв’язку з цілим управлінням єпархією в наступному році, а також затвердити звіт з прибутків і видатків за минулий рік.
§ 2. Єпархіяльний економ на підставі самого права є членом ради з економічних справ.
§ 3. Зі складу ради з економічних справ виключаються однокровні або свояки єпархіяльного Єпископа аж до четвертого ступеня.
§ 4. Єпархіяльний Єпископ у важливіших діях, які стосуються економіки, повинен обов’язково звертатись до ради з економічних справ, її члени мають тільки дорадчий голос, хіба що на підставі загального права у спеціяльно окреслених випадках або на підставі документа заснування потрібна їхня згода.
§ 5. Крім інших завдань, наданих їй загальним правом, до ради з економічних справ належить підготовляти щорічно зіставлення доходів і витрат, передбачених у зв’язку з цілим управлінням єпархією в наступному році, а також затвердити звіт з прибутків і видатків за минулий рік.
Art. III — DE CONSILIO PRESBYTERALI ET DE COLLEGIO CONSULTORUM EPARCHIALIUM;
Арт. ІІІ: Пресвітерська рада і колегія єпархіяльних радників
Can. 264 – In eparchia constitui debet concilium presbyterale, scilicet coetus sacerdotum presbyterium repraesentans, qui Episcopum eparchialem suo consilio ad normam iuris adiuvet in eis, quae ad necessitates operis pastoralis et bonum eparchiae spectant.
Кан. 264 – У кожній єпархії повинна бути утворена пресвітерська рада, тобто зібрання священиків, які представляють пресвітерій, завданням якої є допомагати єпархіяльному Єпископові своєю порадою згідно з приписами права в тих справах, які стосуються потреб пастирської діяльності і добра єпархії.
Can. 265 – Consilium presbyterale habeat propria statuta ab Episcopo eparchiali approbata firmis normis iuris communis et iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 265 – Пресвітерська рада повинна мати власні статути, затверджені єпархіяльним Єпископом, дотримуючись приписів загального і партикулярного права власної Церкви свого права.
Can. 266 – Circa constitutionem consilii presbyteralis haec serventur:
1° congrua pars membrorum ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris eligatur a sacerdotibus ipsis;
2° aliquot sacerdotes ad normam statutorum esse debent membra nata, qui scilicet ratione officii sibi demandati ad consilium pertinent;
3° Episcopo eparchiali integrum est aliquot membra libere nominare.
1° congrua pars membrorum ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris eligatur a sacerdotibus ipsis;
2° aliquot sacerdotes ad normam statutorum esse debent membra nata, qui scilicet ratione officii sibi demandati ad consilium pertinent;
3° Episcopo eparchiali integrum est aliquot membra libere nominare.
Кан. 266 – Стосовно утворення пресвітерської ради слід дотримуватись наступного5
1° певна частина членів повинна обиратись самими священиками згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права,
2° деякі священики, згідно з правилами статутів, повинні бути постійними членами, отже, вони мають належати до ради з уваги на доручений їм уряд,
3° єпархіяльний Єпископ може вільно іменувати кількох членів.
1° певна частина членів повинна обиратись самими священиками згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права,
2° деякі священики, згідно з правилами статутів, повинні бути постійними членами, отже, вони мають належати до ради з уваги на доручений їм уряд,
3° єпархіяльний Єпископ може вільно іменувати кількох членів.
Can. 267 – § 1. In eligendis membris consilii presbyteralis vocem activam et passivam habent:
1° omnes presbyteri eparchiae ascripti;
2° ceteri sacerdotes, qui in eparchia domicilium vel quasi-domicilium habent et simul in eiusdem eparchiae bonum aliquod munus exercent.
§ 2. Quatenus in statutis providetur, vox activa et passiva conferri potest etiam aliis sacerdotibus, qui domicilium vel quasi-domicilium in eparchia habent.
1° omnes presbyteri eparchiae ascripti;
2° ceteri sacerdotes, qui in eparchia domicilium vel quasi-domicilium habent et simul in eiusdem eparchiae bonum aliquod munus exercent.
§ 2. Quatenus in statutis providetur, vox activa et passiva conferri potest etiam aliis sacerdotibus, qui domicilium vel quasi-domicilium in eparchia habent.
Кан. 267 – § 1. У виборах членів пресвітерської ради активний і пасивний голос мають:
1° всі пресвітери, приналежні до єпархії,
2° інші священики, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання і рівночасно виконують для добра цієї єпархії якесь завдання.
§ 2. Якщо це передбачено статутами, то активний і пасивний голос може бути наданий також іншим священикам, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання.
1° всі пресвітери, приналежні до єпархії,
2° інші священики, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання і рівночасно виконують для добра цієї єпархії якесь завдання.
§ 2. Якщо це передбачено статутами, то активний і пасивний голос може бути наданий також іншим священикам, які мають в єпархії постійне або тимчасове місце проживання.
Can. 268 – Modus eligendi membra consilii presbyteralis a statutis determinandus est ita, ut, quatenus fieri potest, sacerdotes presbyterii repraesententur ratione habita praesertim diversorum ministeriorum variorumque eparchiae districtuum.
Кан. 268 – Спосіб обирання членів пресвітерської ради повинен бути визначений в статутах так, щоб, по змозі, священики пресвітерію були представлені з врахуванням різних видів послуг та різних округів в єпархії.
Can. 269 – § 1. Episcopi eparchialis est consilium presbyterale convocare, eidem praeesse atque quaestiones in eodem tractandas determinare aut a membris propositas accipere.
§ 2. Episcopus eparchialis consilium presbyterale audiat in negotiis maioris momenti et in casibus iure communi expressis consulere debet; eius autem consensu eget solummodo in casibus iure commnni expresse determinatis firmo iure Patriarchae circa negotia eparchiae, quam ipse regit, consilium presbyterale etiam in his casibus nonnisi consulendi.
§ 3. Consilium presbyterale numquam agere potest sine Episcopo eparchiali, ad quem solum etiam cura spectat ea divulgandi, quae in ipso consilio gesta sunt.
§ 2. Episcopus eparchialis consilium presbyterale audiat in negotiis maioris momenti et in casibus iure communi expressis consulere debet; eius autem consensu eget solummodo in casibus iure commnni expresse determinatis firmo iure Patriarchae circa negotia eparchiae, quam ipse regit, consilium presbyterale etiam in his casibus nonnisi consulendi.
§ 3. Consilium presbyterale numquam agere potest sine Episcopo eparchiali, ad quem solum etiam cura spectat ea divulgandi, quae in ipso consilio gesta sunt.
Кан. 269 – § 1. До єпархіяльного Єпископа належить скликати пресвітерську раду, головувати на ній і визначати справи, які слід розглянути або допускати запропоновані членами.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен звертатися за порадою до пресвітерської ради у важливіших справах і радитись у випадках, окреслених загальним правом, однак її згоди потребує тільки у випадках, виразно визначених загальним правом, а за Патріярхом зберігається право лише радитись із пресвітерською радою щодо справ єпархії, якою сам керує, також у цих випадках.
§ 3. Пресвітерська рада ніколи не може діяти без єпархіяльного Єпископа, до якого одного належить також турбуватись про оприлюднення того, що відбувалось на самій раді.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен звертатися за порадою до пресвітерської ради у важливіших справах і радитись у випадках, окреслених загальним правом, однак її згоди потребує тільки у випадках, виразно визначених загальним правом, а за Патріярхом зберігається право лише радитись із пресвітерською радою щодо справ єпархії, якою сам керує, також у цих випадках.
§ 3. Пресвітерська рада ніколи не може діяти без єпархіяльного Єпископа, до якого одного належить також турбуватись про оприлюднення того, що відбувалось на самій раді.
Can. 270 – § 1. Membra consilii presbyteralis designentur ad tempus in statutis determinandum ita tamen, ut integrum consilium vel aliqua eius pars intra quinquennium renovetur.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium presbyterale cessat eiusque munera implentur a collegio consultorum eparchialium; intra annum a capta possessione canonica eparchiae computandum Episcopus eparchialis debet novum consilium presbyterale constituere.
§ 3. Si consilium presbyterale munus sibi in bonum eparchiae commissum non implet aut eodem graviter abutitur, Episcopus eparchialis consulto Metropolita aut, si de ipsa sede metropolitana agitur, consulto Episcopo eparchiali ordinatione episcopali seniore eidem Metropolitae subiecto illud dissolvere potest, sed intra annum novum consilium presbyterale constituere debet.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium presbyterale cessat eiusque munera implentur a collegio consultorum eparchialium; intra annum a capta possessione canonica eparchiae computandum Episcopus eparchialis debet novum consilium presbyterale constituere.
§ 3. Si consilium presbyterale munus sibi in bonum eparchiae commissum non implet aut eodem graviter abutitur, Episcopus eparchialis consulto Metropolita aut, si de ipsa sede metropolitana agitur, consulto Episcopo eparchiali ordinatione episcopali seniore eidem Metropolitae subiecto illud dissolvere potest, sed intra annum novum consilium presbyterale constituere debet.
Кан. 270 – § 1. Члени пресвітерської ради повинні призначатись на час, окреслений в статутах, але таким чином, щоб ціла рада або її частина поновлювалась що п’ять років.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу пресвітерська рада припиняє свою діяльність, а її функції виконує колегія єпархіяльних радників, протягом року від канонічного прийняття єпархії, єпархіяльний Єпископ повинен установити нову пресвітерську раду.
§ 3. Якщо пресвітерська рада не виконує дорученого їй завдання для добра єпархії або дуже ним зловживає, єпархіяльний Єпископ може її розпустити, порадившись з Митрополитом, або, якщо йдеться про сам митрополичий престол, тоді порадившись з єпархіяльним Єпископом, найстарішим єпископським свяченням, підлеглим цьому Митрополитові, але протягом року він повинен установити нову раду.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу пресвітерська рада припиняє свою діяльність, а її функції виконує колегія єпархіяльних радників, протягом року від канонічного прийняття єпархії, єпархіяльний Єпископ повинен установити нову пресвітерську раду.
§ 3. Якщо пресвітерська рада не виконує дорученого їй завдання для добра єпархії або дуже ним зловживає, єпархіяльний Єпископ може її розпустити, порадившись з Митрополитом, або, якщо йдеться про сам митрополичий престол, тоді порадившись з єпархіяльним Єпископом, найстарішим єпископським свяченням, підлеглим цьому Митрополитові, але протягом року він повинен установити нову раду.
Can. 271 – § 1. Episcopus eparchialis constituere debet collegium consultorum eparchialium, cui competunt munera iure determinata.
§ 2. Collegium consultorum eparchialium ad quinquennium constituitur, quo tamen elapso munera sua propria exercere pergit, donec novum collegium constitutum erit.
§ 3. Membra collegii consultorum eparchialium debent esse numero non minus quam sex nec plus quam duodecim; si quacumque de causa intra determinatum quinquennium numerus minimus membrorum collegii iam non habetur, Episcopus eparchialis quam primum collegium nominatione novi membri integret, secus collegium valide agere non potest.
§ 4. Membra collegii consultorum eparchialium libere nominantur ab Episcopo eparchiali ex eis, qui tempore nominationis sunt membra consilii presbyteralis.
§ 5. Collegio consultorum eparchialium praeest Episcopus eparchialis; sede eparchiali vacante vel impedita is, qui interim Episcopi eparchialis locum tenet aut, si constitutus non est, sacerdos in eodem collegio sacra ordinatione senior.
§ 6. Quoties ius statuit Episcopum eparchialem indigere consensu collegii consultorum eparchialium, Patriarcha in negotiis eparchiae, quam ipse regit, sufficit, ut hoc collegium consulat.
§ 2. Collegium consultorum eparchialium ad quinquennium constituitur, quo tamen elapso munera sua propria exercere pergit, donec novum collegium constitutum erit.
§ 3. Membra collegii consultorum eparchialium debent esse numero non minus quam sex nec plus quam duodecim; si quacumque de causa intra determinatum quinquennium numerus minimus membrorum collegii iam non habetur, Episcopus eparchialis quam primum collegium nominatione novi membri integret, secus collegium valide agere non potest.
§ 4. Membra collegii consultorum eparchialium libere nominantur ab Episcopo eparchiali ex eis, qui tempore nominationis sunt membra consilii presbyteralis.
§ 5. Collegio consultorum eparchialium praeest Episcopus eparchialis; sede eparchiali vacante vel impedita is, qui interim Episcopi eparchialis locum tenet aut, si constitutus non est, sacerdos in eodem collegio sacra ordinatione senior.
§ 6. Quoties ius statuit Episcopum eparchialem indigere consensu collegii consultorum eparchialium, Patriarcha in negotiis eparchiae, quam ipse regit, sufficit, ut hoc collegium consulat.
Кан. 271 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен установити колегію єпархіяльних радників, якій належать завдання, визначені правом.
§ 2. Колегія єпархіяльних радників встановляється на п’ять років, після чого продовжує виконувати свої завдання, поки не буде утворена нова колегія.
§ 3. Колегія єпархіяльних радників повинна налічувати не менше шести і не більше дванадцяти членів, якщо з якоїсь причини протягом визначеного п’ятиріч’я вже не буде мінімальної кількості членів колегії, тоді єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше поповнити колегію іменуванням нового члена, у противному разі колегія не може правосильно діяти.
§ 4. Членів колегії єпархіяльних радників вільно іменує єпархіяльний Єпископ з-поміж тих, хто в час іменування є членом пресвітерської ради.
§ 5. На чолі колегії єпархіяльних радників стоїть єпархіяльний Єпископ, якщо ж єпархіяльний престол стає вакантним або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то колегію очолює той, хто тимчасово заступає єпархіяльного Єпископа або до його поставлення – настарший свяченням священик у цій же колегії.
§ 6. Кожен раз, коли право вимагає, щоб єпархіяльний Єпископ мав згоду єпархіяльних радників, Патріярхові в справах єпархії, якою сам керує, вистачає запитати в цієї колегії поради.
§ 2. Колегія єпархіяльних радників встановляється на п’ять років, після чого продовжує виконувати свої завдання, поки не буде утворена нова колегія.
§ 3. Колегія єпархіяльних радників повинна налічувати не менше шести і не більше дванадцяти членів, якщо з якоїсь причини протягом визначеного п’ятиріч’я вже не буде мінімальної кількості членів колегії, тоді єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше поповнити колегію іменуванням нового члена, у противному разі колегія не може правосильно діяти.
§ 4. Членів колегії єпархіяльних радників вільно іменує єпархіяльний Єпископ з-поміж тих, хто в час іменування є членом пресвітерської ради.
§ 5. На чолі колегії єпархіяльних радників стоїть єпархіяльний Єпископ, якщо ж єпархіяльний престол стає вакантним або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то колегію очолює той, хто тимчасово заступає єпархіяльного Єпископа або до його поставлення – настарший свяченням священик у цій же колегії.
§ 6. Кожен раз, коли право вимагає, щоб єпархіяльний Єпископ мав згоду єпархіяльних радників, Патріярхові в справах єпархії, якою сам керує, вистачає запитати в цієї колегії поради.
Art. IV — DE CONSILIO PASTORALI;
Арт. ІV: Душпастирська рада
Can. 272 – In eparchia, si adiuncta pastoralia id suadent, constituatur consilium pastorale, cuius est sub anctoritate Episcopi eparchialis ea, quae ad opera pastoralia in eparchia spectant, investigare, perpendere atque de eis conclusiones practicas proponere.
Кан. 272 – Якщо це дораджують пастирські обставини, слід в єпархії установити душпастирську раду, завданням якої є під проводом єпархіяльного Єпископа вивчати все, що стосується пастирської діяльності у єпархії, а також обмірковувати і пропонувати щодо неї практичні рішення.
Can. 273 – § 1. Consilium pastorale, quod coetus consultivus tantum est, constat ex clericis, ex religiosis vel sodalibus societatum vitae communis ad instar religiosorum et praesertim ex laicis designatis modo ab Episcopo eparchiali determinato.
§ 2. Consilium pastorale ita constituatur, ut, quatenus fieri potest, christifideles eparchiae ratione habita diversorum generum personarum, consociationum et aliorum inceptorum repraesententur.
§ 3. Una cum his christifidelibus Episcopus eparchialis potest alios quoque, etiam alterius Ecclesiae sui iuris, pro opportunitate ad consilium pastorale invitare.
§ 4. Ad consilium pastorale ne designentur nisi christifideles certa fide, bonis moribus et prudentia praestantes.
§ 2. Consilium pastorale ita constituatur, ut, quatenus fieri potest, christifideles eparchiae ratione habita diversorum generum personarum, consociationum et aliorum inceptorum repraesententur.
§ 3. Una cum his christifidelibus Episcopus eparchialis potest alios quoque, etiam alterius Ecclesiae sui iuris, pro opportunitate ad consilium pastorale invitare.
§ 4. Ad consilium pastorale ne designentur nisi christifideles certa fide, bonis moribus et prudentia praestantes.
Кан. 273 – § 1. Душпастирська рада, яка є тільки дорадчим зібранням, складається з священнослужителів, ченців або членів товариств спільного життя на подобу чернечих і, зокрема, з мирян, призначених у спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Душпастирську раду слід установити так, щоб, по змозі, вірні єпархії були представлені з урахуванням різного роду осіб, товариств та інших починань.
§ 3. Разом з цими вірними єпархіяльний Єпископ може, відповідно до потреби, запрошувати до душпастирської ради також інших осіб, навіть іншої Церкви свого права.
§ 4. До душпастирської ради слід призначати тільки тих вірних, які відзначаються стійкою вірою, добрими звичаями і розсудливістю.
§ 2. Душпастирську раду слід установити так, щоб, по змозі, вірні єпархії були представлені з урахуванням різного роду осіб, товариств та інших починань.
§ 3. Разом з цими вірними єпархіяльний Єпископ може, відповідно до потреби, запрошувати до душпастирської ради також інших осіб, навіть іншої Церкви свого права.
§ 4. До душпастирської ради слід призначати тільки тих вірних, які відзначаються стійкою вірою, добрими звичаями і розсудливістю.
Can. 274 – § 1. Consilium pastorale constituitur ad tempus secundum praescripta statutorum, quae ab Episcopo eparchiali dantur.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium pastorale cessat.
§ 2. Sede eparchiali vacante consilium pastorale cessat.
Кан. 274 – § 1. Душпастирська рада встановляється на час відповідно до приписів статутів, виданих єпархіяльним Єпископом.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу душпастирська рада припиняє свою діяльність.
§ 2. Під час вакантності єпархіяльного престолу душпастирська рада припиняє свою діяльність.
Can. 275 – Ad solum Episcopum eparchialem pertinet consilium pastorale secundum necessitates apostolatus convocare, eidem praeesse et ea, quae in eodem tractata sunt, publicare.
Кан. 275 – Лише до єпархіяльного Єпископа належить скликати душпастирську раду, залежно від потреб апостоляту, на ній головувати й оприлюднювати те, що на ній розглядалось.
Art. V — DE PROTOPRESBYTERIS;
Арт. V: Протопресвітери
Can. 276 – § 1. Protopresbyter est presbyter, qui districtui ex pluribus paroeciis constanti praeficitur, ut ibidem nomine Episcopi eparchialis munera iure determinata expleat.
§ 2. Huiusmodi districtus erigere, immutare et supprimere secundum necessitates actionis pastoralis pertinet ad Episcopum eparchialem consulto consilio presbyterali.
§ 2. Huiusmodi districtus erigere, immutare et supprimere secundum necessitates actionis pastoralis pertinet ad Episcopum eparchialem consulto consilio presbyterali.
Кан. 276 – § 1. Протопресвітер – це пресвітер, який стоїть на чолі округи, що складається з багатьох парафій, щоб там від імені єпархіяльного Єпископа сповняти завдання, визначені правом.
§ 2. Засновувати того роду округи, змінювати і скасовувати відповідно до потреб пастирської діяльності належить до єпархіяльного Єпископа за порадою пресвітерської ради.
§ 2. Засновувати того роду округи, змінювати і скасовувати відповідно до потреб пастирської діяльності належить до єпархіяльного Єпископа за порадою пресвітерської ради.
Can. 277 – § 1. Ad protopresbyteri officium, quod salvo iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris cum officio parochi certae paroeciae stabiliter coniungi non debet, Episcopus eparchialis nominet auditis, si opportunum ducit, parochis et vicariis paroecialibus districtus, de quo agitur, presbyterum doctrina et apostolica alacritate praestantem praesertim inter parochos.
§ 2. Protopresbyter nominatur ad tempus iure particulari determinatum.
§ 3. Episcopus eparchialis protopresbyterum iusta de causa ab officio amovere potest.
§ 2. Protopresbyter nominatur ad tempus iure particulari determinatum.
§ 3. Episcopus eparchialis protopresbyterum iusta de causa ab officio amovere potest.
Кан. 277 – § 1. На уряд протопресвітера, – який з дотриманням партикулярного права власної Церкви свого права, не повинен стало поєднуватись з урядом пароха певної парафії, – єпархіяльний Єпископ, вислухавши, якщо вважає за доцільне, парохів і парафіяльних сотрудників округи, про яку йдеться, повинен іменувати священика, який відзначався б вченістю й апостольською ревністю, особливо між парохами.
§ 2. Протопресвітер іменується на час, визначений партикулярним правом.
§ 3. Протопресвітера єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини усунути з уряду.
§ 2. Протопресвітер іменується на час, визначений партикулярним правом.
§ 3. Протопресвітера єпархіяльний Єпископ може з виправданої причини усунути з уряду.
Can. 278 – § 1. Protopresbytero praeter potestates et facultates a iure particulari ei collatas ius et obligatio est:
1° actionem pastoralem communem promovendi et coordinandi;
2° prospiciendi, ut clerici vitam ducant proprio statui congruam atque suis obligationibus diligenter satisfaciant;
3° providendi, ut Divina Liturgia et laudes divinae secundum praescripta librorum liturgicorum celebrentur, ut decor et nitor ecclesiarum sacraeque supellectilis praesertim in celebratione Divinae Liturgiae et custodia Divinae Eucharistiae accurate serventur, ut recte conscribantur et asserventur libri paroeciales, ut bona ecclesiastica sedulo administrentur, denique, ut domus paroecialis debita diligentia curetur.
§ 2. In districtu sibi concredito protopresbyter:
1° operam det, ut clerici frequentent collationes, quas Hierarcha loci opportunas iudicat ad scientias sacras et res pastorales promovendas;
2° curet, ut clericis subsidia spiritualia praesto sint, itemque maxime sollicitus sit de eis, qui in difficilioribus versantur circumstantiis aut problematibus anguntur.
§ 3. Curet protopresbyter, ne parochi, quos graviter aegrotantes novit, eorumque familia, si coniugati sunt, spiritualibus et materialibus auxiliis careant atque ut eorum, qui decesserunt, funera digne celebrentur; provideat quoque, ne occasione aegrotationis vel mortis depereant aut asportentur libri, documenta, sacra supellex aliaque, quae ad Ecclesiam pertinent.
§ 4. Protopresbyter obligatione tenetur secundum determinationem ab Episcopo eparchiali factam paroecias visitandi.
1° actionem pastoralem communem promovendi et coordinandi;
2° prospiciendi, ut clerici vitam ducant proprio statui congruam atque suis obligationibus diligenter satisfaciant;
3° providendi, ut Divina Liturgia et laudes divinae secundum praescripta librorum liturgicorum celebrentur, ut decor et nitor ecclesiarum sacraeque supellectilis praesertim in celebratione Divinae Liturgiae et custodia Divinae Eucharistiae accurate serventur, ut recte conscribantur et asserventur libri paroeciales, ut bona ecclesiastica sedulo administrentur, denique, ut domus paroecialis debita diligentia curetur.
§ 2. In districtu sibi concredito protopresbyter:
1° operam det, ut clerici frequentent collationes, quas Hierarcha loci opportunas iudicat ad scientias sacras et res pastorales promovendas;
2° curet, ut clericis subsidia spiritualia praesto sint, itemque maxime sollicitus sit de eis, qui in difficilioribus versantur circumstantiis aut problematibus anguntur.
§ 3. Curet protopresbyter, ne parochi, quos graviter aegrotantes novit, eorumque familia, si coniugati sunt, spiritualibus et materialibus auxiliis careant atque ut eorum, qui decesserunt, funera digne celebrentur; provideat quoque, ne occasione aegrotationis vel mortis depereant aut asportentur libri, documenta, sacra supellex aliaque, quae ad Ecclesiam pertinent.
§ 4. Protopresbyter obligatione tenetur secundum determinationem ab Episcopo eparchiali factam paroecias visitandi.
Кан. 278 – § 1. Протопресвітер, крім влади і повноважень, наданих йому партикулярним правом, має право й обов’язок:
1° розгортати і координувати спільну пастирську діяльність,
2° дбати, щоб священнослужителі вели життя, належне їх станові, і старанно сповняли свої обов’язки,
3° старатися, щоб Божественна Літургія і церковне правило відслужувались відповідно до приписів літургічних книг, щоб акуратно зберігалися краса й ошатність церков і святого посуду, особливо під час відправи Божественної Літургії і старанно охоронялась Пресвята Євхаристія, щоб належно велися і зберігалися парафіяльні книги, щоб дбайливо управлялось церковне майно, нарешті, щоб парафіяльному домові приділялось належне піклування.
§ 2. У довіреній йому окрузі протопресвітер:
1° повинен старатися, щоб священнослужителі відвідували конференції, які місцевий Ієрарх вважає корисними для підтримання священних знань і пастирських справ,
2° повинен дбати, щоб для священнослужителів була напоготові духовна підмога, а також повинен особливо турбуватись про тих, які знаходяться у важчих обставинах або обтяжені проблемами.
§ 3. Протопресвітер має дбати, щоб парохи, про яких йому відомо, що вони тяжко хворіють, та їхні родини, якщо вони одружені, не були позбавлені духовної і матеріяльної допомоги, і щоб достойно були поховані ті, що відійшли з життя, він повинен також турбуватись, щоб на випадок їхньої хвороби або смерті книги, документи, святий посуд та інші речі, що належать Церкві, не пропали або їх не порозбирали.
§ 4. Протопресвітер зобов’язаний візитувати парафії відповідно до визначення, зробленого єпархіяльним Єпископом.
1° розгортати і координувати спільну пастирську діяльність,
2° дбати, щоб священнослужителі вели життя, належне їх станові, і старанно сповняли свої обов’язки,
3° старатися, щоб Божественна Літургія і церковне правило відслужувались відповідно до приписів літургічних книг, щоб акуратно зберігалися краса й ошатність церков і святого посуду, особливо під час відправи Божественної Літургії і старанно охоронялась Пресвята Євхаристія, щоб належно велися і зберігалися парафіяльні книги, щоб дбайливо управлялось церковне майно, нарешті, щоб парафіяльному домові приділялось належне піклування.
§ 2. У довіреній йому окрузі протопресвітер:
1° повинен старатися, щоб священнослужителі відвідували конференції, які місцевий Ієрарх вважає корисними для підтримання священних знань і пастирських справ,
2° повинен дбати, щоб для священнослужителів була напоготові духовна підмога, а також повинен особливо турбуватись про тих, які знаходяться у важчих обставинах або обтяжені проблемами.
§ 3. Протопресвітер має дбати, щоб парохи, про яких йому відомо, що вони тяжко хворіють, та їхні родини, якщо вони одружені, не були позбавлені духовної і матеріяльної допомоги, і щоб достойно були поховані ті, що відійшли з життя, він повинен також турбуватись, щоб на випадок їхньої хвороби або смерті книги, документи, святий посуд та інші речі, що належать Церкві, не пропали або їх не порозбирали.
§ 4. Протопресвітер зобов’язаний візитувати парафії відповідно до визначення, зробленого єпархіяльним Єпископом.
CAPUT III — DE PAROECIIS, DE PAROCHIS ET DE VICARIIS PAROECIALIBUS;
ГЛАВА ІІІ — ПАРАФІЇ, ПАРОХИ І ПАРАФІЯЛЬНІ СОТРУДНИКИ
Can. 279 – Paroecia est certa communitas christifidelium in eparchia stabiliter constituta, cuius cura pastoralis committitur parocho.
Кан. 279 – Парафія є визначеною спільнотою вірних, утвореною в сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручається парохові.
Can. 280 – § 1. Paroecia regulariter sit territorialis, quae scilicet omnes complectatur christifideles certi territorii; si vero de iudicio Episcopi eparchialis consulto consilio presbyterali id expedit, erigantur paroeciae personales ratione nationis, linguae, ascriptionis christifidelium alii Ecclesiae sui iuris immo vel alia definita ratione determinatae.
§ 2. Paroecias erigere, immutare et supprimere est Episcopi eparchialis consulto consilio presbyterali.
§ 3. Paroecia legitime erecta ipso iure persona iuridica est.
§ 2. Paroecias erigere, immutare et supprimere est Episcopi eparchialis consulto consilio presbyterali.
§ 3. Paroecia legitime erecta ipso iure persona iuridica est.
Кан. 280 – § 1. Парафія, як правило, повинна бути територіяльною, отже, має охоплювати всіх вірних певної території, якщо ж за рішенням єпархіяльного Єпископа і за порадою пресвітерської ради це доцільно, то слід утворювати особові парафії з огляду на національність, мову, приналежність вірних до іншої Церкви свого права або навіть на якійсь іншій визначеній засаді.
§ 2. Засновувати парафії, змінювати і скасовувати їх має право єпархіяльний Єпископ за порадою пресвітерської ради.
§ 3. Законно заснована парафія, є на підставі самого права юридичною особою.
§ 2. Засновувати парафії, змінювати і скасовувати їх має право єпархіяльний Єпископ за порадою пресвітерської ради.
§ 3. Законно заснована парафія, є на підставі самого права юридичною особою.
Can. 281 – § 1. Parochus est presbyter, cui ut praecipuo cooperatori Episcopi eparchialis tamquam pastori proprio cura animarum committitur in determinata paroecia sub auctoritate eiusdem Episcopi eparchialis.
§ 2. Persona iuridica valide parochus esse non potest.
§ 2. Persona iuridica valide parochus esse non potest.
Кан. 281 – § 1. Парох – це пресвітер, якому як особливому співпрацівникові єпархіяльного Єпископа, як власному пастиреві, доручена опіка над душами у визначеній парафії під владою цього ж єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Юридична особа правосильно не може бути парохом.
§ 2. Юридична особа правосильно не може бути парохом.
Can. 282 – § 1. Episcopus eparchialis, non vero Administrator eparchiae, potest consulto consilio presbyterali ac de consensu Superioris maioris instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum paroeciam erigere in ecclesia eiusdem instituti vel societatis firmo can. 480.
§ 2. Haec erectio fieri debet mediante conventione scripto data inter Episcopum eparchialem et Superiorem maiorem instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum, qua accurate statuantur, quae ad ministerium paroeciale implendum, ad personas paroeciae addicendas, ad res oeconomicas spectent, ac quaenam sint iura et obligationes sodalium eiusdem instituti vel societatis in illa ecclesia et quaenam parochi.
§ 2. Haec erectio fieri debet mediante conventione scripto data inter Episcopum eparchialem et Superiorem maiorem instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum, qua accurate statuantur, quae ad ministerium paroeciale implendum, ad personas paroeciae addicendas, ad res oeconomicas spectent, ac quaenam sint iura et obligationes sodalium eiusdem instituti vel societatis in illa ecclesia et quaenam parochi.
Кан. 282 – § 1. Єпархіяльний Єпископ, але не Адміністратор єпархії, може, за порадою пресвітерської ради і за згодою вищого Настоятеля чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, заснувати в церкві цього інституту або товариства парафію з дотриманням кан. 480.
§ 2. Це заснування повинно відбуватися на підставі письмової угоди, укладеної між єпархіяльним Єпископом і вищим Настоятелем чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, яка б точно визначала те, що стосується виконування парафіяльної служби, осіб приділених до парафії, економічних справ, а також які є права й обов’язки членів цього інституту або товариства в тій церкві, а які пароха.
§ 2. Це заснування повинно відбуватися на підставі письмової угоди, укладеної між єпархіяльним Єпископом і вищим Настоятелем чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, яка б точно визначала те, що стосується виконування парафіяльної служби, осіб приділених до парафії, економічних справ, а також які є права й обов’язки членів цього інституту або товариства в тій церкві, а які пароха.
Can. 283 – Episcopus eparchialis certos coetus personarum, aedificia et loca, quae in paroeciae territorio sunt et iure non exempta, a parochi cura ex toto aut ex parte ne subducat nisi gravi de causa.
Кан. 283 – Єпархіяльний Єпископ не повинен, хіба що з поважної причини, забирати з-під опіки пароха повністю або частково певні групи осіб, будинки і місця, що знаходяться на території парафії і не є вийняті на підставі права.
Can. 284 – § 1. Ius nominandi parochos competit soli Episcopo eparchiali, qui eos libere nominat.
§ 2. Ad paroeciam vero sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum concredendam Superior maior presbyterum idoneum sui instituti vel societatis Episcopo eparchiali ad nominationem proponit salvis conventionibus initis cum Episcopo eparchiali vel alia auctoritate a iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinata.
§ 3. Parochus in suo officio stabilis est, quare ad tempus determinatum ne nominetur nisi:
1° agitur de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum;
2° candidatus ad hoc scripto consensit;
3° agitur de casu speciali, quo in casu requiritur consensus collegii consultorum eparchialium;
4° ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris id permittit.
§ 2. Ad paroeciam vero sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum concredendam Superior maior presbyterum idoneum sui instituti vel societatis Episcopo eparchiali ad nominationem proponit salvis conventionibus initis cum Episcopo eparchiali vel alia auctoritate a iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinata.
§ 3. Parochus in suo officio stabilis est, quare ad tempus determinatum ne nominetur nisi:
1° agitur de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum;
2° candidatus ad hoc scripto consensit;
3° agitur de casu speciali, quo in casu requiritur consensus collegii consultorum eparchialium;
4° ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris id permittit.
Кан. 284 – § 1. Право іменування парохів належить тільки до єпархіяльного Єпископа, який вільно їх іменує.
§ 2. Для того, щоб довірити парафію членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, вищий Настоятель пропонує єпархіяльному Єпископові для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства з дотриманням угод, укладених з єпархіяльним Єпископом або іншою владою, визначеною партикулярним правом власної Церкви свого права.
§ 3. Парох є сталим на своєму уряді, тому не слід іменувати його на окреслений час, хіба що:
1° йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих,
2° кандидат на це письмово погодився,
3° йдеться про спеціяльний випадок, в якому вимагається згоди колегії єпархіяльних радників,
4° дозволяє це партикулярне право власної Церкви свого права.
§ 2. Для того, щоб довірити парафію членові чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, вищий Настоятель пропонує єпархіяльному Єпископові для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства з дотриманням угод, укладених з єпархіяльним Єпископом або іншою владою, визначеною партикулярним правом власної Церкви свого права.
§ 3. Парох є сталим на своєму уряді, тому не слід іменувати його на окреслений час, хіба що:
1° йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих,
2° кандидат на це письмово погодився,
3° йдеться про спеціяльний випадок, в якому вимагається згоди колегії єпархіяльних радників,
4° дозволяє це партикулярне право власної Церкви свого права.
Can. 285 – § 1. Ut presbyter parochus nominari possit, oportet sit bonis moribus, sana doctrina, animarum zelo, prudentia ceterisque virtutilius et dotibus praeditus, quae ad ministerium paroeciale cum laude implendum iure requiruntur.
§ 2. Si presbyter matrimonio est iunctus, boni mores et in uxore et in filiis suis secum degentibus requiruntur.
§ 3. Paroeciam vacantem Episcopus eparchialis conferat illi, quem omnibus perpensis adiunctis aestimat idoneum omni personarum acceptione remota; ut iudicium de idoneitate ferat, audiat protopresbyterum aptasque investigationes peragat auditis, si opportunum ducit, etiam aliis christifidelibus praesertim clericis.
§ 2. Si presbyter matrimonio est iunctus, boni mores et in uxore et in filiis suis secum degentibus requiruntur.
§ 3. Paroeciam vacantem Episcopus eparchialis conferat illi, quem omnibus perpensis adiunctis aestimat idoneum omni personarum acceptione remota; ut iudicium de idoneitate ferat, audiat protopresbyterum aptasque investigationes peragat auditis, si opportunum ducit, etiam aliis christifidelibus praesertim clericis.
Кан. 285 – § 1. Щоб пресвітер міг бути іменований парохом, він повинен відзначатися добрими звичаями, здоровою наукою, дбайливістю за душі, розсудливістю та іншими чеснотами і прикметами, що їх вимагає партикулярне право для похвального виконування парафіяльного служіння.
§ 2. Якщо пресвітер одружений, то вимагаються добрі звичаї і від дружини і дітей, які живуть разом з ним.
§ 3. Вакантну парафію єпархіяльний Єпископ повинен надати тому, кого після врахування всіх обставин і з дотриманням повної неупередженості щодо особи визнає здатним, для цього, щоб прийняти рішення про здатність, повинен вислухати пресвітера і провести відповідне дослідження, вислухавши також, якщо вважає за доцільне, думку інших вірних, особливо священнослужителів.
§ 2. Якщо пресвітер одружений, то вимагаються добрі звичаї і від дружини і дітей, які живуть разом з ним.
§ 3. Вакантну парафію єпархіяльний Єпископ повинен надати тому, кого після врахування всіх обставин і з дотриманням повної неупередженості щодо особи визнає здатним, для цього, щоб прийняти рішення про здатність, повинен вислухати пресвітера і провести відповідне дослідження, вислухавши також, якщо вважає за доцільне, думку інших вірних, особливо священнослужителів.
Can. 286 – Sede eparchiali vacante aut impedita ad Administratorem eparchiae aliumve, qui eparchiam interim regit, pertinet:
1° parochum nominare presbyterum a Superiore maiore ad normam can. 284, § 2 propositum;
2° parochum ex aliis presbyteris nominare, si sedes eparchialis unum saltem annum vacavit aut impedita est.
1° parochum nominare presbyterum a Superiore maiore ad normam can. 284, § 2 propositum;
2° parochum ex aliis presbyteris nominare, si sedes eparchialis unum saltem annum vacavit aut impedita est.
Кан. 286 – Коли єпископський престол вакантний або зазнає перешкоди у своїй діяльності, то до Адміністратора єпархії або когось іншого, хто тимчасово керує єпархією, належить:
1° іменувати парохом пресвітера, запропонованого вищим Настоятелем за приписом кан. 284, § 2,
2° іменувати пароха з-поміж інших пресвітерів, якщо єпархіяльний престол був вакантним принаймні один рік або зазнає перешкоди у своїй діяльності.
1° іменувати парохом пресвітера, запропонованого вищим Настоятелем за приписом кан. 284, § 2,
2° іменувати пароха з-поміж інших пресвітерів, якщо єпархіяльний престол був вакантним принаймні один рік або зазнає перешкоди у своїй діяльності.
Can. 287 – § 1. Parochus unius paroeciae tantum curam paroecialem habeat; ob penuriam tamen presbyterorum aut alia adiuncta plurium vicinarum paroeciarum cura eidem parocho concredi potest.
§ 2. In eadem paroecia unus tantum habeatur parochus; si vero ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris permittit, ut paroecia pluribus presbyteris committatur, idem ius particulare accurate determinet, quaenam sint iura et obligationes moderatoris, qui actionem communem dirigat atque de eadem Episcopo eparchiali respondeat, et quaenam ceterorum presbyterorum.
§ 2. In eadem paroecia unus tantum habeatur parochus; si vero ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris permittit, ut paroecia pluribus presbyteris committatur, idem ius particulare accurate determinet, quaenam sint iura et obligationes moderatoris, qui actionem communem dirigat atque de eadem Episcopo eparchiali respondeat, et quaenam ceterorum presbyterorum.
Кан. 287 – § 1. Парох повинен виконувати пастирську опіку тільки в одній парафії, однак через нестачу пресвітерів або внаслідок інших обставин можна тому самому парохові довірити опіку над кількома сусідніми парафіями.
§ 2. У тій самій парафії має бути тільки один парох, якщо ж партикулярне право власної Церкви свого права дозволяє доручати парафію кільком пресвітерам, це ж партикулярне право повинно докладно окреслити, які права й обов’язки має керівник, хто має керувати загальною діяльністю і відповідати за неї перед єпархіяльним Єпископом і що належить до інших пресвітерів.
§ 2. У тій самій парафії має бути тільки один парох, якщо ж партикулярне право власної Церкви свого права дозволяє доручати парафію кільком пресвітерам, це ж партикулярне право повинно докладно окреслити, які права й обов’язки має керівник, хто має керувати загальною діяльністю і відповідати за неї перед єпархіяльним Єпископом і що належить до інших пресвітерів.
Can. 288 – Parochus a provisione canonica obtinet curam animarum, quam tamen eidem exercere non licet nisi capta ad normam iuris particularis possessione canonica paroeciae.
Кан. 288 – Душпастирство парох одержує на підставі канонічного призначення, але здійснювати його може, лише після канонічного прийняття парафії, згідно з приписом партикулярного права.
Can. 289 – § 1. In exsequendo munere docendi parochus obligatione tenetur verbum Dei praedicandi omnibus christifidelibus, ut hi in fide, spe et caritate radicati in Christo crescant et communitas christiana illud testimonium caritatis reddat, quod Dominus commendavit; itemque institutione catechetica christifideles ad plenam mysterii salutis cognitionem ducendi unicuique aetati accommodatam; ad hanc institutionem tradendam non solum sodalium institutorum religiosorum vel societatum vitae communis ad instar religiosorum auxilium quaerat, sed etiam laicorum cooperationem.
§ 2. In perficiendo munere sanctificandi curet parochus, ut celebratio Divinae Liturgiae centrum sit et culmen totius vitae communitatis christianae; itemque allaboret, ut christifideles spirituali pabulo pascantur per devotam et frequentem sacramentorum susceptionem atque per consciam et actuosam in laudibus divinis participationem; meminerit etiam parochus quam maxime sacramentum paenitentiae ad vitam christianam fovendam conferre; quare facilem se praebeat ad hoc sacramentum ministrandum vocatis ad hoc, si opus est, aliis etiam sacerdotibus, qui varias linguas callent.
§ 3. In adimplendo munere regendi imprimis curet parochus, ut proprium gregem cognoscat; cum autem omnium ovium sit minister, vitae christianae incrementum foveat tum in singulis christifidelibus tum in consociationibus praesertim apostolatui addictis tum in tota communitate paroeciali; domos igitur et scholas visitet, prout munus pastorale id exigit; adulescentibus et iuvenibus studiose prospiciat; pauperes et infirmos paterna caritate prosequatur; specialem denique curam de opificibus habeat atque allaboret, ut christifideles operibus apostolatus auxilium praestent.
§ 2. In perficiendo munere sanctificandi curet parochus, ut celebratio Divinae Liturgiae centrum sit et culmen totius vitae communitatis christianae; itemque allaboret, ut christifideles spirituali pabulo pascantur per devotam et frequentem sacramentorum susceptionem atque per consciam et actuosam in laudibus divinis participationem; meminerit etiam parochus quam maxime sacramentum paenitentiae ad vitam christianam fovendam conferre; quare facilem se praebeat ad hoc sacramentum ministrandum vocatis ad hoc, si opus est, aliis etiam sacerdotibus, qui varias linguas callent.
§ 3. In adimplendo munere regendi imprimis curet parochus, ut proprium gregem cognoscat; cum autem omnium ovium sit minister, vitae christianae incrementum foveat tum in singulis christifidelibus tum in consociationibus praesertim apostolatui addictis tum in tota communitate paroeciali; domos igitur et scholas visitet, prout munus pastorale id exigit; adulescentibus et iuvenibus studiose prospiciat; pauperes et infirmos paterna caritate prosequatur; specialem denique curam de opificibus habeat atque allaboret, ut christifideles operibus apostolatus auxilium praestent.
Кан. 289 – § 1. Виконуючи обов’язок навчання, парох повинен проповідувати всім вірним слово Боже, щоб вони, проникнуті вірою, надією і любов’ю, росли в Христі і християнська спільнота давала те свідоцтво любові, яке доручав Господь, він також зобов’язаний через катехитичне навчання вести вірних до повного пізнання таїнства спасіння, пристосованого до віку кожного з них, щоб передавати цю науку, він повинен шукати допомоги не тільки у членів чернечих інститутів або товариств спільного життя на подобу чернечих, але також вдаватись до співпраці з мирянами.
§ 2. Виконуючи завдання освячування, парох повинен турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти, він також має докладати зусиль для того, щоб вірні кормились духовною їжею через побожне і часте приймання святих тайн і через свідому і діяльну участь у церковному правилі, парох має також пам’ятати, що тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя, тому він повинен з охотою уділяти святі тайни, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків, які добре знають різні мови.
§ 3. У виконуванні завдання керівництва парох насамперед має дбати про те, щоб пізнати власну паству, оскільки він є служителем всієї пастви, то повинен підтримувати ріст християнського життя як серед окремих вірних, так і об’єднань, особливо присвячених апостолятуові, так і в усій парафіяльній спільноті, отже він повинен відвідувати доми й школи, як цього вимагає пастирський обов’язок, повинен наполегливо дбати про доростаючу молодь, має оточувати батьківською любов’ю бідних і хворих, нарешті, особливо повинен опікуватись робітниками і старатись, щоб вірні подавали допомогу ділам апостоляту.
§ 2. Виконуючи завдання освячування, парох повинен турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти, він також має докладати зусиль для того, щоб вірні кормились духовною їжею через побожне і часте приймання святих тайн і через свідому і діяльну участь у церковному правилі, парох має також пам’ятати, що тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя, тому він повинен з охотою уділяти святі тайни, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків, які добре знають різні мови.
§ 3. У виконуванні завдання керівництва парох насамперед має дбати про те, щоб пізнати власну паству, оскільки він є служителем всієї пастви, то повинен підтримувати ріст християнського життя як серед окремих вірних, так і об’єднань, особливо присвячених апостолятуові, так і в усій парафіяльній спільноті, отже він повинен відвідувати доми й школи, як цього вимагає пастирський обов’язок, повинен наполегливо дбати про доростаючу молодь, має оточувати батьківською любов’ю бідних і хворих, нарешті, особливо повинен опікуватись робітниками і старатись, щоб вірні подавали допомогу ділам апостоляту.
Can. 290 – § 1. In omnibus negotiis iuridicis paroeciae parochus eiusdem personam gerit.
§ 2. Functiones sacrae maioris momenti, ut sunt celebratio sacramentorum initiationis christianae, benedictio matrimoniorum firmo can. 302, § 2, exsequiae ecclesiasticae ad parochum spectant ita, ut vicariis paroecialibus eas perficere non liceat nisi de licentia saltem praesumpta ipsius parochi.
§ 2. Functiones sacrae maioris momenti, ut sunt celebratio sacramentorum initiationis christianae, benedictio matrimoniorum firmo can. 302, § 2, exsequiae ecclesiasticae ad parochum spectant ita, ut vicariis paroecialibus eas perficere non liceat nisi de licentia saltem praesumpta ipsius parochi.
Кан. 290 – § 1. У всіх правових справах парох виступає від імені парафії.
§ 2. Найважливіші священні функції, як уділяння тайн християнського втаємничення, благословення подружжя, зберігаючи кан. 302, § 2, церковний похорон – належать до пароха, так що не повинні виконувати їх парафіяльні сотрудники, хіба що за принаймні припустимим дозволом самого пароха.
§ 2. Найважливіші священні функції, як уділяння тайн християнського втаємничення, благословення подружжя, зберігаючи кан. 302, § 2, церковний похорон – належать до пароха, так що не повинні виконувати їх парафіяльні сотрудники, хіба що за принаймні припустимим дозволом самого пароха.
Can. 291 – Oblationes omnes eis exceptis, de quibus in cann. 715 - 717, quae occasione perfuncti muneris pastoralis a parocho ceterisque clericis paroeciae addictis recipiuntur, ad massam paroecialem deferri debent, nisi de contraria offerentis voluntate constat circa oblationes plene voluntarias; Episcopo eparchiali consulto consilio presbyterali competit statuere praescripta, quibus destinationi harum oblationum necnon iustae remunerationi parochi ceterorumque paroeciae clericorum ad normam can. 390 provideatur.
Кан. 291 – Усі пожертви, за винятком тих, про які мова в канн. 715-717, прийняті з нагоди виконання пастирської послуги, парохом та іншими священнослужителями, приділеними до парафії, повинні бути внесені до спільної парафіяльної каси, хіба що стосовно цілком добровільних пожертв відома інша воля жертводавця, до єпархіяльного Єпископа належить, порадившись з пресвітерською радою, встановити відповідні приписи щодо призначення цих пожертв і належної винагороди парохові та іншим священнослужителям парафії згідно з приписом кан. 390.
Can. 292 – § 1. Parochus obligatione tenetur residendi in domo paroeciali prope ecclesiam paroecialem; potest tamen Hierarcha loci iusta de causa permittere, ut alibi commoretur, dummodo ministerium paroeciale nihil inde detrimenti capiat.
§. 2. Nisi gravis obstat ratio, parocho feriarum gratia licet quotannis a paroecia abesse non ultra mensem continuum aut intermissum; quod in tempus feriarum dies non computantur, quibus semel in anno parochus recessui spirituali vacat; parochus autem, si ultra hebdomadam a paroecia abesse vult, tenetur de hoc proprium Hierarcham loci certiorem facere.
§ 3. Episcopi eparchialis est normas statuere, quibus prospiciatur, ut parochi absentia durante curae paroeciae provideatur per sacerdotem debitis potestatibus et facultatibus praeditum.
§. 2. Nisi gravis obstat ratio, parocho feriarum gratia licet quotannis a paroecia abesse non ultra mensem continuum aut intermissum; quod in tempus feriarum dies non computantur, quibus semel in anno parochus recessui spirituali vacat; parochus autem, si ultra hebdomadam a paroecia abesse vult, tenetur de hoc proprium Hierarcham loci certiorem facere.
§ 3. Episcopi eparchialis est normas statuere, quibus prospiciatur, ut parochi absentia durante curae paroeciae provideatur per sacerdotem debitis potestatibus et facultatibus praeditum.
Кан. 292 – § 1. Парох зобов’язаний мати свій осідок у парафіяльному домі поблизу парафіяльної церкви, однак місцевий Ієрарх може з виправданої причини дозволити йому проживати деінде, аби тільки парафіяльна служба не зазнала від цього ніякої шкоди.
§ 2. Якщо не стоїть на перешкоді якась поважна причина, парох може кожного року для відпочинку залишати парафію не більше, ніж на один місяць, безперервно або з перервами, у час відпустки не враховуються реколекції, які він проводить раз у році, якщо парох хоче віддалитися від парафії понад тиждень, то зобов’язаний повідомити про це власного місцевого Ієрарха.
§ 3. Обов’язком єпархіяльного Єпископа є видати приписи, щоб на час відсутності пароха забезпечити душпастирську опіку в парафії за допомогою священика, наділеного відповідною владою і повноваженнями.
§ 2. Якщо не стоїть на перешкоді якась поважна причина, парох може кожного року для відпочинку залишати парафію не більше, ніж на один місяць, безперервно або з перервами, у час відпустки не враховуються реколекції, які він проводить раз у році, якщо парох хоче віддалитися від парафії понад тиждень, то зобов’язаний повідомити про це власного місцевого Ієрарха.
§ 3. Обов’язком єпархіяльного Єпископа є видати приписи, щоб на час відсутності пароха забезпечити душпастирську опіку в парафії за допомогою священика, наділеного відповідною владою і повноваженнями.
Can. 293 – Memor sit parochus se debere sua cottidiana conversatione et sollicitudine baptizatis et non baptizatis, catholicis et acatholicis, exemplum ministerii vere sacerdotalis et pastoralis exhibere omnibusque testimonium veritatis et vitae reddere et ut bonus pastor illos quoque quaerere, qui baptizati quidem in Ecclesia catholica a susceptione sacramentorum se abstinent vel immo a fide defecerunt.
Кан. 293 – Парох нехай пам’ятає, що своєю щоденною поведінкою і турботою повинен показувати охрещеним і неохрещеним, католикам і некатоликам, приклад справжнього священичого і душпастирського служіння і давати всім свідоцтво правди і життя і, як добрий пастир, шукати також за тими, які, хоч охрещені в католицькій Церкві, але утримуються від приймання святих тайн або навіть відпали від віри.
Can. 294 – Divinam Liturgiam pro populo paroeciae sibi concreditae parochus frequenter celebret, diebus vero iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris praescriptis celebrare tenetur.
Кан. 294 – Парох має часто правити Божественну Літургію за народ довіреної йому парафії, а в дні, приписані партикулярним правом власної Церкви свого права зобов’язаний правити.
Can. 295 – In paroecia habeantur ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris opportuna consilia ad res pastorales et oeconomicas tractandas.
Кан. 295 – У парафії повинні бути, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, відповідні ради, які займалися б пастирськими й економічними справами.
Can. 296 – § 1. In paroecia habeantur libri paroeciales, liber scilicet baptizatorum, matrimoniorum, defunctorum aliique secundum normas iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris aut, si hae desunt, ab ipso Episcopo eparchiali statutas; prospiciat parochus, ut libri paroeciales servatis eisdem normis recte conscribantur atque asserventur.
§ 2. In libro baptizatorum adnotentur quoque ascriptio baptizati determinatae Ecclesiae sui iuris ad normam can. 37, ministratio chrismationis sancti myri necnon, quae ad christifidelium pertinent statum canonicum ratione matrimonii salvo quidem can. 840, § 3, ratione adoptionis itemque ratione ordinis sacri vel professionis perpetuae in instituto religioso; hae adnotationes in testimonium baptismi semper referantur.
§ 3. Testimonia, quae de statu canonico christifidelium dantur, et omnia documenta, quae momentum habere possunt iuridicum ab ipso parocho eiusve delegato subscribantur et sigillo paroeciali muniantur.
§ 4. In paroecia habeatur archivum, in quo libri paroeciales asserventur una cum Hierarcharum epistulis aliisque documentis necessitatis vel utilitatis causa servandis; quae omnia ab Episcopo eparchiali eiusve delegato visitationis canonicae vel alio tempore opportuno inspicienda parochus caveat, ne ad extraneorum manus perveniant.
§ 5. Libri paroeciales antiquiores quoque asserventur ad normam iuris particularis.
§ 2. In libro baptizatorum adnotentur quoque ascriptio baptizati determinatae Ecclesiae sui iuris ad normam can. 37, ministratio chrismationis sancti myri necnon, quae ad christifidelium pertinent statum canonicum ratione matrimonii salvo quidem can. 840, § 3, ratione adoptionis itemque ratione ordinis sacri vel professionis perpetuae in instituto religioso; hae adnotationes in testimonium baptismi semper referantur.
§ 3. Testimonia, quae de statu canonico christifidelium dantur, et omnia documenta, quae momentum habere possunt iuridicum ab ipso parocho eiusve delegato subscribantur et sigillo paroeciali muniantur.
§ 4. In paroecia habeatur archivum, in quo libri paroeciales asserventur una cum Hierarcharum epistulis aliisque documentis necessitatis vel utilitatis causa servandis; quae omnia ab Episcopo eparchiali eiusve delegato visitationis canonicae vel alio tempore opportuno inspicienda parochus caveat, ne ad extraneorum manus perveniant.
§ 5. Libri paroeciales antiquiores quoque asserventur ad normam iuris particularis.
Кан. 296 – § 1. У парафії повинні бути парафіяльні книги, а саме: охрещених, одружень, померлих та інші, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, або, якщо таких немає, встановленими самим єпархіяльним Єпископом, парох повинен дбати про те, щоб парафіяльні книги належно велися і зберігалися з дотриманням цих приписів.
§ 2. У книзі охрещених слід помічати також приналежність охрещеного до певної Церкви свого права, згідно з приписом кан. 37, уділювання святого миропомазання, а також те, що має зв’язок з канонічним станом вірних внаслідок одруження, з дотриманням, однак, припису кан. 840, § 3, внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті, такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва хрещення.
§ 3. Свідоцтва, які видаються про канонічний стан вірних, і всі документи, які можуть мати правове значення, повинні бути підписані парохом або його уповноваженим і мати парафіяльну печатку.
§ 4. Кожна парафія повинна мати свій архів, в якому слід зберігати парафіяльні книги разом з листами Ієрархів та іншими документами, зберігання яких є потрібним і корисним, єпархіяльний Єпископ або його уповноважений повинен при нагоді візитації або в інший відповідний час усе переглянути, а парох має дбати про те, щоб нічого не потрапило до чужих рук.
§ 5. Слід також зберігати старі парафіяльні книги, згідно з вимогами партикулярного права.
§ 2. У книзі охрещених слід помічати також приналежність охрещеного до певної Церкви свого права, згідно з приписом кан. 37, уділювання святого миропомазання, а також те, що має зв’язок з канонічним станом вірних внаслідок одруження, з дотриманням, однак, припису кан. 840, § 3, внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті, такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва хрещення.
§ 3. Свідоцтва, які видаються про канонічний стан вірних, і всі документи, які можуть мати правове значення, повинні бути підписані парохом або його уповноваженим і мати парафіяльну печатку.
§ 4. Кожна парафія повинна мати свій архів, в якому слід зберігати парафіяльні книги разом з листами Ієрархів та іншими документами, зберігання яких є потрібним і корисним, єпархіяльний Єпископ або його уповноважений повинен при нагоді візитації або в інший відповідний час усе переглянути, а парох має дбати про те, щоб нічого не потрапило до чужих рук.
§ 5. Слід також зберігати старі парафіяльні книги, згідно з вимогами партикулярного права.
Can. 297 – § 1. Parochus ab officio cessat renuntiatione ab Episcopo eparchiali acceptata, elapso tempore determinato, amotione vel translatione.
§ 2. Parochus expleto septoagesimo quinto aetatis anno rogatur, ut renuntiationem ab officio exhibeat Episcopo eparchiali, qui omnibus personae et loci inspectis adiunctis de eadem acceptanda aut differenda decernat; renuntiantis congruae sustentationi et habitationi ab Episcopo eparchiali providendum est attentis normis iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Parochus expleto septoagesimo quinto aetatis anno rogatur, ut renuntiationem ab officio exhibeat Episcopo eparchiali, qui omnibus personae et loci inspectis adiunctis de eadem acceptanda aut differenda decernat; renuntiantis congruae sustentationi et habitationi ab Episcopo eparchiali providendum est attentis normis iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 297 – § 1. Парох утрачає свій уряд внаслідок зречення, прийнятого єпархіяльним Єпископом, закінчення визначеного часу, усунення або перенесення.
§ 2. Пароха після закінчення сімдесяти п’яти років проситься, щоб подав зречення з уряду єпархіяльному Єпископові, який, зваживши всі обставини особи й місця, повинен вирішити про прийняття або відкладення зречення, єпархіяльний Єпископ повинен забезпечити тому, хто зрікається, належне утримання і помешкання, маючи на увазі приписи партикулярного права власної Церкви свого права.
§ 2. Пароха після закінчення сімдесяти п’яти років проситься, щоб подав зречення з уряду єпархіяльному Єпископові, який, зваживши всі обставини особи й місця, повинен вирішити про прийняття або відкладення зречення, єпархіяльний Єпископ повинен забезпечити тому, хто зрікається, належне утримання і помешкання, маючи на увазі приписи партикулярного права власної Церкви свого права.
Can. 298 – Si vacat paroecia aut parochus quacumque de causa a munere pastorali in paroecia exercendo impeditur, Episcopus eparchialis quam primum aliquem sacerdotem nominet administratorem paroeciae.
Кан. 298 – У разі вакантності парафії або якщо парох з якоїсь причини зазнає перешкоди у виконуванні пастирського завдання в парафії, єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше іменувати якогось священика адміністратором парафії.
Can. 299 – § 1. Administrator paroeciae eadem iura et obligationes habet ac parochus, nisi ab Episcopo eparchiali aliud statuitur.
§ 2. Administratori paroeciae nihil agere licet, quod praeiudicium afferre potest iuribus parochi aut damno esse potest bonis paroecialibus.
§ 3. Administrator paroeciae expleto munere parocho rationem reddat.
§ 2. Administratori paroeciae nihil agere licet, quod praeiudicium afferre potest iuribus parochi aut damno esse potest bonis paroecialibus.
§ 3. Administrator paroeciae expleto munere parocho rationem reddat.
Кан. 299 – § 1. Адміністратор парафії має ті самі права й обов’язки, що і парох, хіба що єпархіяльний Єпископ постановляє щось інше.
§ 2. Адміністратор парафії не може чинити нічого, що могло б завдати шкоди правам пароха або парафіяльному майну.
§ 3. Адміністратор парафії після виконання свого завдання повинен здати звіт парохові.
§ 2. Адміністратор парафії не може чинити нічого, що могло б завдати шкоди правам пароха або парафіяльному майну.
§ 3. Адміністратор парафії після виконання свого завдання повинен здати звіт парохові.
Can. 300 – § 1. Paroecia vacante itemque parocho a munere pastorali exercendo penitus impedito ante administratoris paroeciae nominationem curam paroeciae interim assumat vicarius paroecialis et quidem, si plures sunt, eorum ordinatione presbyterali senior aut, si vicarii desunt, parochus vicinior; Episcopus eparchialis autem tempestive determinet, quaenam cuique paroecia vicinior habenda sit.
§ 2. Qui paroeciae regimen interim assumpsit, Episcopum eparchialem de re statim certiorem faciat.
§ 2. Qui paroeciae regimen interim assumpsit, Episcopum eparchialem de re statim certiorem faciat.
Кан. 300 – § 1. Коли парафія стає вакантною, а також коли парох внаслідок непереборної перешкоди не може виконувати пастирського завдання, тоді керівництво парафією до іменування адміністратора парафії повинен тимчасово прийняти парафіяльний сотрудник, а коли їх декілька, тоді найстаріший з них пресвітерським свяченням, або, якщо немає сотрудників, – сусідній парох, а єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно вирішити, яку парафію для кого вважати найближчою.
§ 2. Той, хто тимчасово прийняв керівництво парафією, повинен негайно повідомити про це єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Той, хто тимчасово прийняв керівництво парафією, повинен негайно повідомити про це єпархіяльного Єпископа.
Can. 301 – § 1. Si ad curam pastoralem paroeciae debite implendam necesse aut opportunum est, parocho adiungi possunt unus vel plures vicarii paroeciales, qui debent esse presbyteri.
§ 2. Vicarius paroecialis constitui potest sive pro tota paroecia sive pro determinata paroeciae parte.
§ 3. Vicarium paroecialem libere nominat Episcopus eparchialis audito, nisi aliter prudenter iudicat, parocho et, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, servato can. 284, § 2.
§ 2. Vicarius paroecialis constitui potest sive pro tota paroecia sive pro determinata paroeciae parte.
§ 3. Vicarium paroecialem libere nominat Episcopus eparchialis audito, nisi aliter prudenter iudicat, parocho et, si de sodali instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum agitur, servato can. 284, § 2.
Кан. 301 – § 1. Якщо для пастирської опіки над парафією це є конечним і корисним, то можна додати парохові одного або кількох парафіяльних сотрудників, які мають бути пресвітерами.
§ 2. Парафіяльний сотрудник може бути поставленим або для всієї парафії або для окресленої частини парафії.
§ 3. Парафіяльного сотрудника вільно іменує єпархіяльний Єпископ, вислухавши, – хіба що розумно вважає інакше – пароха і, якщо йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, з дотриманням кан. 284, § 2.
§ 2. Парафіяльний сотрудник може бути поставленим або для всієї парафії або для окресленої частини парафії.
§ 3. Парафіяльного сотрудника вільно іменує єпархіяльний Єпископ, вислухавши, – хіба що розумно вважає інакше – пароха і, якщо йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, з дотриманням кан. 284, § 2.
Can. 302 – § 1. Vicarii paroecialis iura et obligationes ex iure communi et particulari necnon ex litteris Episcopi eparchialis desumantur et sub auctoritate parochi exercenda sunt sed, nisi aliter expresse cavetur et excepta obligatione, de qua in can. 294, vicarius paroecialis debet ratione officii parochum adiuvare in toto ministerio paroeciali et, si res fert, parochi vicem supplere.
§ 2. Ratione autem officii vicarius paroecialis facultate matrimonia benedicendi praeditus non est; hanc tamen facultatem, etiam generalem, ei conferre potest praeter Hierarcham loci etiam parochus intra fines paroeciae; quam facultatem, si ipsi collata est, vicarius paroecialis aliis quoque sacerdotibus singulis in casibus conferre potest.
§ 3. Vicarius paroecialis tamquam parochi cooperator praestantem et actuosam operam cottidie impendat in munere pastorali; inter parochum et vicarium paroecialem fraterna habeatur conversatio, mutua caritas et reverentia semper vigeat iidemque consiliis, auxilio et exemplo se invicem adiuvent curae paroeciali concordi voluntate communique studio providentes.
§ 4. Vicarius paroecialis obligatione tenetur in paroecia residendi secundum praescripta Episcopi eparchialis vel legitimas consuetudines; circa tempus feriarum vero vicarius paroecialis idem ius habet ac parochus.
§ 2. Ratione autem officii vicarius paroecialis facultate matrimonia benedicendi praeditus non est; hanc tamen facultatem, etiam generalem, ei conferre potest praeter Hierarcham loci etiam parochus intra fines paroeciae; quam facultatem, si ipsi collata est, vicarius paroecialis aliis quoque sacerdotibus singulis in casibus conferre potest.
§ 3. Vicarius paroecialis tamquam parochi cooperator praestantem et actuosam operam cottidie impendat in munere pastorali; inter parochum et vicarium paroecialem fraterna habeatur conversatio, mutua caritas et reverentia semper vigeat iidemque consiliis, auxilio et exemplo se invicem adiuvent curae paroeciali concordi voluntate communique studio providentes.
§ 4. Vicarius paroecialis obligatione tenetur in paroecia residendi secundum praescripta Episcopi eparchialis vel legitimas consuetudines; circa tempus feriarum vero vicarius paroecialis idem ius habet ac parochus.
Кан. 302 – § 1. Права й обов’язки парафіяльного сотрудника випливають із загального і партикулярного права, а також грамоти єпархіяльного Єпископа, і повинні виконуватись під владою пароха, але, якщо щось інше виразно не застережено і за винятком обов’язку, про який мова в кан. 294, парафіяльний сотрудник повинен з уваги на свій уряд допомагати парохові у всій парафіяльній службі і, в разі потреби, заступати пароха.
§ 2. З уваги на свій уряд парафіяльний сотрудник не наділений повноваженням благословити подружжя, однак, таке повноваження, навіть загальне, крім місцевого Ієрарха, може йому надати також парох у межах парафії, якщо таке повноваження було йому надане, то парафіяльний сотрудник може надавати його в окремих випадках також іншим священикам.
§ 3. Парафіяльний сотрудник, як співпрацівник пароха, повинен подавати йому щоденно значну і дійову допомогу в пастирському служінні, між парохом і парафіяльним сотрудником повинні існувати братерські стосунки, повинна процвітати взаємна любов і пошана, вони мають допомагати собі навзаєм порадами, підтримкою і прикладом, виконуючи опіку над парафією згідливо і зі спільною дбайливістю.
§ 4. Парафіяльний сотрудник зобов’язаний проживати в парафії відповідно до приписів єпархіяльного Єпископа або законних звичаїв, щодо часу відпустки парафіяльний сотрудник має те саме право, що і парох.
§ 2. З уваги на свій уряд парафіяльний сотрудник не наділений повноваженням благословити подружжя, однак, таке повноваження, навіть загальне, крім місцевого Ієрарха, може йому надати також парох у межах парафії, якщо таке повноваження було йому надане, то парафіяльний сотрудник може надавати його в окремих випадках також іншим священикам.
§ 3. Парафіяльний сотрудник, як співпрацівник пароха, повинен подавати йому щоденно значну і дійову допомогу в пастирському служінні, між парохом і парафіяльним сотрудником повинні існувати братерські стосунки, повинна процвітати взаємна любов і пошана, вони мають допомагати собі навзаєм порадами, підтримкою і прикладом, виконуючи опіку над парафією згідливо і зі спільною дбайливістю.
§ 4. Парафіяльний сотрудник зобов’язаний проживати в парафії відповідно до приписів єпархіяльного Єпископа або законних звичаїв, щодо часу відпустки парафіяльний сотрудник має те саме право, що і парох.
Can. 303 – Vicarius paroecialis potest ab Episcopo eparchiali amoveri iusta de causa; si vero vicarius paroecialis est sodalis instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum, servetur can. 1391, § 2.
Кан. 303 – Парафіяльного сотрудника може єпархіяльний Єпископ усунути з виправданої причини, якщо ж парафіяльний сотрудник є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, слід дотримуватись припису кан. 1391, § 2.
CAPUT IV — DE RECTORIBUS ECCLESIARUM;
ГЛАВА ІV — НАСТОЯТЕЛІ ЦЕРКОВ
Can. 304 – Rector ecclesiae est presbyter, cui cura demandatur alicuius ecclesiae, quae nec paroecialis est nec adnexa domui instituti vitae consecratae.
Кан. 304 – Настоятель церкви – це пресвітер, якому доручається опіка над якоюсь церквою, що не є ні парафіяльною, ні прилеглою до дому інституту посвяченого життя.
Can. 305 – § 1. Rector ecclesiae nominatur ab Episcopo eparchiali salvo iure Superioris maioris instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum presbyterum idoneum sui instituti vel societatis ad nominationem proponendi.
§ 2. Etsi ecclesia pertinet ad aliquod institutum vitae consecratae clericale iuris pontificii vel patriarchalis, Episcopo eparchiali competit rectorem ecclesiae a Superiore propositum nominare.
§ 3. Si ecclesia coniuncta est cum seminario aliove collegio, quod a presbyteris regitur, rector seminarii vel collegii est simul rector ecclesiae, nisi aliud Episcopus eparchialis statuit.
§ 2. Etsi ecclesia pertinet ad aliquod institutum vitae consecratae clericale iuris pontificii vel patriarchalis, Episcopo eparchiali competit rectorem ecclesiae a Superiore propositum nominare.
§ 3. Si ecclesia coniuncta est cum seminario aliove collegio, quod a presbyteris regitur, rector seminarii vel collegii est simul rector ecclesiae, nisi aliud Episcopus eparchialis statuit.
Кан. 305 – § 1. Настоятеля церкви іменує єпархіяльний Єпископ з дотриманням права вищого Настоятеля чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих пропонувати для іменування здатного пресвітера свого інституту або товариства.
§ 2. Хоч церква належить якомусь клирицькому інститутові посвяченого життя папського або патріяршого права, то до єпархіяльного Єпископа належить іменувати настоятелем церкви члена, запропонованого Настоятелем.
§ 3. Якщо церква, сполучена з семінарією або іншою колегією, керованою пресвітерами, то ректор семінарії є одночасно настоятелем церкви, хіба що єпархіяльний Єпископ постановив інакше.
§ 2. Хоч церква належить якомусь клирицькому інститутові посвяченого життя папського або патріяршого права, то до єпархіяльного Єпископа належить іменувати настоятелем церкви члена, запропонованого Настоятелем.
§ 3. Якщо церква, сполучена з семінарією або іншою колегією, керованою пресвітерами, то ректор семінарії є одночасно настоятелем церкви, хіба що єпархіяльний Єпископ постановив інакше.
Can. 306 – § 1. In ecclesia sibi commissa rectori ecclesiae functiones paroeciales peragere non licet nisi consentiente aut, si res fert, delegante parocho et firmo can. 336, § 2.
§ 2. Rector ecclesiae potest ibidem Divinam Liturgiam et laudes divinas celebrare salvis legitimis fundationis statutis atque, dummodo haec de iudicio Hierarchae loci nullo modo ministerio paroeciali praeiudicium afferant.
§ 2. Rector ecclesiae potest ibidem Divinam Liturgiam et laudes divinas celebrare salvis legitimis fundationis statutis atque, dummodo haec de iudicio Hierarchae loci nullo modo ministerio paroeciali praeiudicium afferant.
Кан. 306 – § 1. У дорученій йому церкві настоятель церкви не повинен виконувати парафіяльних функцій, хіба що за згодою або, в разі потреби, за делегацією пароха і дотримуючись кан. 336, § 2.
§ 2. Настоятель церкви може там правити Божественну Літургію і церковне правило, з дотриманням законних статутів фундації і, якщо, на думку місцевого Ієрарха, це не буде шкодити ніяким чином обов’язкам пароха.
§ 2. Настоятель церкви може там правити Божественну Літургію і церковне правило, з дотриманням законних статутів фундації і, якщо, на думку місцевого Ієрарха, це не буде шкодити ніяким чином обов’язкам пароха.
Can. 307 – Hierarcha loci, si id opportunum censet, potest rectori ecclesiae praecipere, ut determinatas in ecclesia sibi commissa celebret functiones sacras, etiam paroeciales, necnon ut ecclesia pateat certis christifidelium coetibus.
Кан. 307 – Якщо місцевий Ієрарх уважає доцільним, може наказати настоятелеві, щоб той у дорученій йому церкві виконував визначені літургічні функції, навіть парафіяльні, а також, щоб церква була відкрита для певних груп вірних.
Can. 308 – Sine rectoris ecclesiae vel auctoritatis superioris licentia saltem praesumpta nemini licet in ecclesia Divinam Liturgiam vel laudes divinas celebrare, sacramenta ministrare aliasve functiones sacras peragere; haec vero licentia dari vel denegari debet ad normam iuris.
Кан. 308 – Без дозволу, принаймні здогадного, настоятеля церкви або вищої влади нікому не дозволяється відправляти в церкві Божественну Літургію або церковне правило, уділяти святі тайни і здійснювати інші літургічні функції, цей дозвіл, однак, або відмова повинні бути дані згідно з приписами права.
Can. 309 – Rector ecclesiae sub auctoritate Hierarchae loci servatisque legitimis statutis et iuribus quaesitis debet curare, ut Divina Liturgia, sacramenta et laudes divinae secundum praescripta librorum liturgicorum et iuris in ecclesia celebrentur, onera fideliter impleantur, bona ecclesiastica diligenter administrentur, sacrae supellectilis atque aedium sacrarum conservationi et decori provideatur nec quidpiam fiat, quod sanctitati loci ac reverentiae domui Dei debitae quoquo modo non congruat.
Кан. 309 – Настоятель церкви під владою місцевого Ієрарха і з дотриманням законних статутів і набутих прав повинен дбати про те, щоб Божественна Літургія, святі тайни і церковне правило відслужувались у церкві згідно з приписами літургічних книг і права, сумлінно виконувались зобов’язання, дбайливо управлялось церковне майно, приділялась увага літургічному посуду, реставрації й оздобленню сакральних будинків, щоб не відбувалось нічого, що не личить святості місця та пошані, належній домові Господньому.
Can. 310 – Rectorem ecclesiae Episcopus eparchialis amovere potest iusta de causa; si vero rector ecclesiae est sodalis instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum, servetur can. 1391, § 2.
Кан. 310 – Настоятеля церкви може з виправданої причини усунути єпархіяльний Єпископ, якщо ж настоятель церкви є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, слід дотримуватись кан. 1391, § 2.
TITULUS VIII — DE EXARCHIIS ET DE EXARCHIS — ТИТУЛ VІІІ: ЕКЗАРХІЇ І ЕКЗАРХИ. – Can. 311.-321.
Can. 311 – § 1. Exarchia est populi Dei portio, quae ob specialia adiuncta ut eparchia non est erecta quaeque territorialiter vel alia ratione circumscripta Exarcho pascenda concreditur.
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione exarchiae, quae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalia sita est, servandus est can. 85, § 3; erectio, immutatio et suppressio ceterarum exarchiarum soli Sedi Apostolicae competit.
§ 2. In erectione, immutatione et suppressione exarchiae, quae intra fines territorii Ecclesiae patriarchalia sita est, servandus est can. 85, § 3; erectio, immutatio et suppressio ceterarum exarchiarum soli Sedi Apostolicae competit.
Кан. 311 – § 1. Екзархія є частиною Божого народу, з якої через особливі обставини не утворено єпархії і яка, окреслена територіяльно або на іншій підставі, довіряється для пастирської опіки Екзархові.
§ 2. У заснуванні, зміні і скасуванні екзархії в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 3, заснування, зміна і скасування інших екзархій належить тільки до Апостольського Престолу.
§ 2. У заснуванні, зміні і скасуванні екзархії в межах території патріяршої Церкви слід дотримуватись кан. 85, § 3, заснування, зміна і скасування інших екзархій належить тільки до Апостольського Престолу.
Can. 312 – Exarchus exarchiam regit aut nomine illius, a quo nominatus est, aut nomine proprio; de qua re in erectione vel immutatione exarchiae constare debet.
Кан. 312 – Екзарх керує екзархією або від імені того, ким був іменований або від власного імені, це повинно бути стверджено під час заснування або зміни екзархії.
Can. 313 – Quae in iure de eparchiis vel de Episcopis eparchialibus dicuntur, valent etiam de exarchiis vel de Exarchis, nisi aliter iure expresse cavetur vel ex natura rei constat.
Кан. 313 – Те, що говориться в праві про єпархії або єпархіяльних Єпископів, стосується також екзархій або Екзархів, хіба що виразно правом застережено щось інше або випливає з природи речі.
Can. 314 – § 1. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis Exarchus nominatur a Patriarcha de consensu Synodi permanentis et firmis cann. 181 - 188, si de Exarcho agitur, qui Episcopus ordinandus est; in ceteris casibus nominatio Exarchi competit soli Sedi Apostolicae.
§ 2. Exarchus a Patriarcha nominatus ab officio amoveri non potest nisi de concensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Exarchus possessionem canonicam exarchiae sibi concreditae capit decretum nominationis ostendens ei, qui interim exarchiam regit.
§ 2. Exarchus a Patriarcha nominatus ab officio amoveri non potest nisi de concensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 3. Exarchus possessionem canonicam exarchiae sibi concreditae capit decretum nominationis ostendens ei, qui interim exarchiam regit.
Кан. 314 – § 1. У межах території патріяршої Церкви Екзарха іменує Патріярх за згодою постійного Синоду і з збереженням канн. 181-188, якщо йдеться про Екзарха, який щойно має бути висвяченим на Єпископа, в інших випадках іменування Екзарха належить тільки до Апостольського Престолу.
§ 2. Екзарх, іменований Патріярхом, не може бути усуненим з уряду, хіба за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Екзарх одержує канонічне володіння довіреною йому екзархією, пред’являючи декрет іменування тому, хто тимчасово керує екзархією.
§ 2. Екзарх, іменований Патріярхом, не може бути усуненим з уряду, хіба за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 3. Екзарх одержує канонічне володіння довіреною йому екзархією, пред’являючи декрет іменування тому, хто тимчасово керує екзархією.
Can. 315 – § 1. Exarchus extra fines territorii Ecclesiae patriarchalis constitutus a Patriarcha presbyteros idoneos expetere potest, qui curam pastoralem christifidelium in exarchia suscipiant; Patriarcha autem, quatenus fieri potest, petitioni Exarchi satisfaciat.
§ 2. Presbyteri a Patriarcha ad tempus determinatum aut indeterminatum in exarchiam missi exarchiae addicti habentur et in omnibus subsunt potestati Exarchi.
§ 2. Presbyteri a Patriarcha ad tempus determinatum aut indeterminatum in exarchiam missi exarchiae addicti habentur et in omnibus subsunt potestati Exarchi.
Кан. 315 – § 1. Екзарх, поставлений поза межами території патріяршої Церкви, може вимагати від Патріярха здатних пресвітерів, які прийняли б пастирську опіку над вірними в екзархії, Патріярх, по змозі, повинен задовольнити просьбу Екзарха.
§ 2. Пресвітери, послані Патріярхом на визначений або невизначений час до екзархії, вважаються приналежними до екзархії і в усьому підлягають владі Екзарха.
§ 2. Пресвітери, послані Патріярхом на визначений або невизначений час до екзархії, вважаються приналежними до екзархії і в усьому підлягають владі Екзарха.
Can. 316 – A decretis Exarchi, qui nomine Romani Pontificis vel Patriarchae exarchiam regit, recursus fit respective ad Sedem Apoatolicam vel Patriarcham; a decretis Exarchi, qui nomine proprio exarchiam regit, recursus fit ad ordinariam normam iuris.
Кан. 316 – Проти декретів Екзарха, який керує екзархією від імені Римського Архієрея або Патріярха, подається відклик до Апостольського Престолу або до Патріярха, від декретів Екзарха, який керує екзархією від власного імені, подається відклик згідно із звичайним приписом права.
Can. 317 – Exarchus obligatione tenetur sanctorum Apostolorum Petri et Pauli limina visitandi ad normam can. 208 exceptis Exarchis, qui nomine Patriarchae exarchiam sibi concreditam regunt.
Кан. 317 – Екзарх зобов’язаний відвідати гроби святих Апостолів Петра і Павла згідно з приписом кан. 208, за винятком Екзархів, які керують довіреною їм екзархією від імені Патріярха.
Can. 318 – § 1. Exarchus a Patriarcha nominatus debet quinto quoque anno relationem scripto datam ad Patriarcham de statu spirituali et temporali exarchiae mittere.
§ 2. Exarchus a Romano Pontifice nominatus eandem relationem Sedi Apostolicae singulis quinquenniis debet facere et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarchae exemplar relationis quam primum mittere.
§ 2. Exarchus a Romano Pontifice nominatus eandem relationem Sedi Apostolicae singulis quinquenniis debet facere et, si ad Ecclesiam patriarchalem pertinet, etiam Patriarchae exemplar relationis quam primum mittere.
Кан. 318 – § 1. Екзарх, іменований Патріярхом, повинен що п’ять років посилати Патріярхові письмовий звіт про духовний та дочасний стан екзархії.
§ 2. Екзарх, іменований Римським Архієреєм, повинен складати такий самий звіт кожних п’ять років для Апостольського Престолу і, якщо він належить до патріяршої Церкви, вислати якнайскоріше один примірник звіту також Патріярхові.
§ 2. Екзарх, іменований Римським Архієреєм, повинен складати такий самий звіт кожних п’ять років для Апостольського Престолу і, якщо він належить до патріяршої Церкви, вислати якнайскоріше один примірник звіту також Патріярхові.
Can. 319 – § 1. Legibus de conventu eparchiali, de curia eparchiali, de consilio presbyterali, de collegio consultorum eparchialium et de consilio pastorali Exarchus tenetur locorum et personarum rationi iudicio anctoritatis, quae exarchiam erexit vel immutavit, aeque accommodatis.
§ 2. Si collegium consultorum ad normam can. 271, § 3 constitui non potest, Exarchus constituat coetum ex prudentioribus presbyteris non minus quam tribus, quatenus fieri potest inter membra consilii presbyteralis, si hoc exstat, selectis, cuius consensum vel consilium exquirere debet, quoties ius statuit Episcopum eparchialem ad agendum indigere consensu vel consilio collegii consultorum eparchialium.
§ 2. Si collegium consultorum ad normam can. 271, § 3 constitui non potest, Exarchus constituat coetum ex prudentioribus presbyteris non minus quam tribus, quatenus fieri potest inter membra consilii presbyteralis, si hoc exstat, selectis, cuius consensum vel consilium exquirere debet, quoties ius statuit Episcopum eparchialem ad agendum indigere consensu vel consilio collegii consultorum eparchialium.
Кан. 319 – § 1. Екзарха зобов’язують закони про єпархіяльний синод, єпархіяльну курію, пресвітерську раду, колегію єпархіяльних радників і душпастирську раду, відповідно пристосовані до умов місця і осіб згідно з рішенням влади, яка заснувала екзархію або її змінила.
§ 2. Якщо колегію радників не можна утворити згідно з приписом кан. 271, § 3, Екзарх повинен установити крилос з розсудливіших пресвітерів не менше трьох, по змозі, з-поміж членів пресвітерської ради, якщо така існує, вибравши таких, до яких повинен звертатися за дозволом або порадою стільки разів, скільки право вимагає від єпархіяльного Єпископа для його дій дозволу або згоди колегії єпархіяльних радників.
§ 2. Якщо колегію радників не можна утворити згідно з приписом кан. 271, § 3, Екзарх повинен установити крилос з розсудливіших пресвітерів не менше трьох, по змозі, з-поміж членів пресвітерської ради, якщо така існує, вибравши таких, до яких повинен звертатися за дозволом або порадою стільки разів, скільки право вимагає від єпархіяльного Єпископа для його дій дозволу або згоди колегії єпархіяльних радників.
Can. 320 – § 1. Exarchiae vacantis vel impeditae regimen transit ad Protosyncellum aut, si deest, ad parochum ordinatione presbyterali seniorem.
§ 2. Ille, ad quem exarchiae regimen interim devenit, quam primum debet certiorem facere auctoritatem, cuius est Exarchum nominare, ut provideat; interim vero uti potest omnibus potestatibus et facultatibus sive ordinariis sive delegatis, quas Exarchus habuit, nisi eidem commissae sunt industria personae Exarchi.
§ 2. Ille, ad quem exarchiae regimen interim devenit, quam primum debet certiorem facere auctoritatem, cuius est Exarchum nominare, ut provideat; interim vero uti potest omnibus potestatibus et facultatibus sive ordinariis sive delegatis, quas Exarchus habuit, nisi eidem commissae sunt industria personae Exarchi.
Кан. 320 – § 1. Керівництво вакантною екзархією або такою, що зазнає перешкоди в діяльності, переходить до Протосинкела або, якщо такого немає, до пароха, найстаршого пресвітерським свяченням.
§ 2. Той, до якого тимчасово переходить керівництво екзархією, повинен якнайскоріше повідомити владу, до якої належить іменувати Екзарха, щоб зарадила, а тим часом може послуговуватись всіма повноваженнями і можливостями, звичайними або делегованими, які мав Екзарх, хіба що були йому надані з уваги на особисті якості Екзарха.
§ 2. Той, до якого тимчасово переходить керівництво екзархією, повинен якнайскоріше повідомити владу, до якої належить іменувати Екзарха, щоб зарадила, а тим часом може послуговуватись всіма повноваженнями і можливостями, звичайними або делегованими, які мав Екзарх, хіба що були йому надані з уваги на особисті якості Екзарха.
Can. 321 – § 1. Exarchus, qui Episcopus ordinatus non est, habet durante munere privilegia et insignia primae post episcopalem dignitatis.
§ 2. In his privilegiis et insignibus retinendis vel minus expleto munere servetur ius particulare.
§ 2. In his privilegiis et insignibus retinendis vel minus expleto munere servetur ius particulare.
Кан. 321 – § 1. Екзарх, який не є висвяченим Єпископом, має під час тривання уряду привілеї і відзнаки сану, першого після єпископського.
§ 2. Щодо збереження цих привілеїв і відзнак чи їх утрати після виконання завдань, слід дотримуватись партикулярного права.
§ 2. Щодо збереження цих привілеїв і відзнак чи їх утрати після виконання завдань, слід дотримуватись партикулярного права.
TITULUS IX: DE CONVENTIBUS HIERARCHARUM PLURIUM ECCLESIARUM SUI IURIS — ТИТУЛ ІХ: СИНОДИ ІЄРАРХІВ БАГАТЬОХ ЦЕРКОВ СВОГО ПРАВА. – Can. 322.
Can. 322 – § 1. Ubi id de iudicio Sedis Apostolicae opportunum videtur, Patriarchae, Metropolitae Ecclesiarum metropolitanarum sui iuris, Episcopi eparchiales et, si statuta ita ferunt, etiam ceteri Hierarchae loci plurium Ecclesiarum sui iuris, etiam Ecclesiae latinae, in eadem natione vel regione potestatem suam exercentes ad periodicos conventus statis temporibus convocandi sunt a Patriarcha aliave auctoritate a Sede Apostolica designata, ut communicatis prudentiae et experientiae luminibus et collatis consiliis sancta fiat ad commune Ecclesiarum bonum virium conspiratio, qua unitas actionis foveatur, communia opera inventur, bonum religionis expeditius promoveatur atque disciplina ecclesiastica efficacius servetur.
§ 2. Decisiones huius conventus vim iuridice obligandi non habent, nisi de eis agitur, quae nulli possunt esse praeiudicio ritui uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris vel potestati Patriarcharum, Synodorum, Metropolitarum atque Consiliorum Hierarcharum atque simul saltem per duas ex tribus partibus suffragiorum membrorum suffragium deliberativum habentium latae necnon a Sede Apostolica approbatae sunt.
§ 3. Decisio, etsi unanimo suffragio facta, quae quomodocumque competentiam huius conventus excedit, omni vi caret, donec ab ipso Romano Pontifice approbata erit.
§ 4. Unusquisque conventus Hierarcharum plurium Ecclesiarum sui iuris sua conficiat statuta, in quibus foveatur, quatenus fieri potest, etiam participatio Hierarcharum Ecclesiarum, quae nondum sunt in plena communione cum Ecclesia catholica; statuta, ut valeant, a Sede Apostolica approbari debent.
§ 2. Decisiones huius conventus vim iuridice obligandi non habent, nisi de eis agitur, quae nulli possunt esse praeiudicio ritui uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris vel potestati Patriarcharum, Synodorum, Metropolitarum atque Consiliorum Hierarcharum atque simul saltem per duas ex tribus partibus suffragiorum membrorum suffragium deliberativum habentium latae necnon a Sede Apostolica approbatae sunt.
§ 3. Decisio, etsi unanimo suffragio facta, quae quomodocumque competentiam huius conventus excedit, omni vi caret, donec ab ipso Romano Pontifice approbata erit.
§ 4. Unusquisque conventus Hierarcharum plurium Ecclesiarum sui iuris sua conficiat statuta, in quibus foveatur, quatenus fieri potest, etiam participatio Hierarcharum Ecclesiarum, quae nondum sunt in plena communione cum Ecclesia catholica; statuta, ut valeant, a Sede Apostolica approbari debent.
Кан. 322 – § 1. Де це відповідно до рішення Апостольського Престолу видається доцільним, Патріярхів, Митрополитів митрополичих Церков свого права, єпархіяльних Єпископів і, якщо так велять статути, також інших місцевих Ієрархів багатьох Церков свого права, навіть латинської, які виконують свою владу в тому самому краю або регіоні, повинен скликати на періодичні синоди у встановлених реченцях Патріярх або інша влада, призначена Апостольським Престолом, щоб через розумну зустріч розсудливості й досвіду та обмін думками утворилася свята одностайність сил для спільного добра Церкви, яка б сприяла єдності в діяльності, підтримувала спільні починання, дієвіше примножувала добро релігії і успішніше зберігала церковну дисципліну.
§ 2. Рішення такого синоду не мають сили правового зобов’язання, хіба що йдеться про такі, що не можуть завдати ніякої шкоди обрядові будь-якої Церкви свого права або владі Патріярхів, Синодів, Митрополитів і Рад Ієрархів та були прийняті принаймні двома третинами голосів членів з вирішальним голосом і затверджені Апостольським Престолом.
§ 3. Рішення, хоч би і прийняте одностайним голосуванням, але яке якимсь чином виходить поза компетенцію цього синоду, не має ніякої сили, поки не буде затверджене Римським Архієреєм.
§ 4. Кожний синод Ієрархів багатьох Церков свого права повинен виробити стату-ти, які б по змозі сприяли також участі Ієрархів Церков, які ще не є в повній єдності з католицькою Церквою, щоб статути мали силу, повинні бути затверджені Апостольським Престолом.
§ 2. Рішення такого синоду не мають сили правового зобов’язання, хіба що йдеться про такі, що не можуть завдати ніякої шкоди обрядові будь-якої Церкви свого права або владі Патріярхів, Синодів, Митрополитів і Рад Ієрархів та були прийняті принаймні двома третинами голосів членів з вирішальним голосом і затверджені Апостольським Престолом.
§ 3. Рішення, хоч би і прийняте одностайним голосуванням, але яке якимсь чином виходить поза компетенцію цього синоду, не має ніякої сили, поки не буде затверджене Римським Архієреєм.
§ 4. Кожний синод Ієрархів багатьох Церков свого права повинен виробити стату-ти, які б по змозі сприяли також участі Ієрархів Церков, які ще не є в повній єдності з католицькою Церквою, щоб статути мали силу, повинні бути затверджені Апостольським Престолом.
TITULUS X: DE CLERICIS — ТИТУЛ Х: ДУХОВЕНСТВО. – Can. 323.-398.
Can. 323 – § 1. Clerici, qui etiam ministri sacri vocantur, sunt christifideles, qui ab auctoritate competenti ecclesiastica electi per donum Spiritus Sancti in sacra ordinatione receptum deputantur, ut in Christi Pastoris missione et potestate partem habentes Ecclesiae sint ministri.
§ 2. Ratione sacrae ordinationis clerici ex divina institutione a ceteris christifidelibus distinguuntur.
§ 2. Ratione sacrae ordinationis clerici ex divina institutione a ceteris christifidelibus distinguuntur.
Кан. 323 – Духовенство, члени якого також називаються священнослужителями, – це вірні, вибрані компетентною церковною владою, які через дар Святого Духа, що його отримали у свяченні, призначаються для того, щоб бути служителями Церкви, беручи участь у місії і владі Христа – Пастиря.
§ 2. З уваги на свячення священнослужителі з Божого установлення відрізняються від інших вірних.
§ 2. З уваги на свячення священнослужителі з Божого установлення відрізняються від інших вірних.
Can. 324 – Clerici inter se communione hierarchica iuncti et in variis gradibus constituti unum ministerium ecclesiasticum divinitus institutum diversimode participant.
Кан. 324 – Священнослужителі, пов’язані між собою ієрархічною спільністю і поставлені на різних ступенях, по-різному беруть участь у єдиному церковному служінні, встановленому з Божої волі.
Can. 325 – Clerici ratione sacrae ordinationis distinguuntur in Episcopos, presbyteros et diaconos.
Кан. 325 – Священнослужителі на підставі свячення поділяються на Єпископів, пресвітерів і дияконів.
Can. 326 – Clerici in gradibus ordinis ipsa sacra ordinatione constituuntur; potestatem autem exercere non possunt nisi ad normam iuris.
Кан. 326 – Священнослужителі поставляються на ступенях свячення через саме свячення, але владу можуть виконувати тільки згідно з приписами права.
Can. 327 – Si praeter Episcopos, presbyteros vel diaconos alii etiam ministri in ordine minore constituti et generatim clerici minores vocati ad populi Dei servitium vel ad functiones sacrae liturgiae exercendas admittuntur vel instituuntur, iidem reguntur tantum iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 327 – Якщо, крім Єпископів, пресвітерів або дияконів, також інші служителі, поставлені на нижчому свяченні й загально звані нижчими духівниками, допускаються чи настановляються до служіння Божому народові або до виконування обрядів Святої Літургії, то вони підлягають тільки партикулярному праву власної Церкви свого права.
CAPUT I — DE INSTITUTIONE CLERICORUM;
ГЛАВА І — ФОРМУВАННЯ ДУХОВЕНСТВА
Can. 328 – Ecclesiae proprium ius et obligatio est clericos aliosque suos ministros instituendi; quae obligatio singulariter et impensius exercetur seminariis erigendis et regendis.
Кан. 328 – Церква має власне право й обов’язок формувати священнослужителів та інших своїх служителівь цей обов’язок здійснюється зокрема і значною мірою через засновування семінарій і керування ними.
Can. 329 – § 1. Opus fovendarum vocationum praesertim ad ministeria sacra ad totam communitatum christianam pertinet, quae pro sua corresponsabilitate sollicita sit oportet de necessitatibus ministerii universae Ecclesiae:
1° curent parentes, magistri aliique vitae christianae primi educatores, ut familiis et scholis spiritu evangelico animatis pueri et iuvenes Dominum per Spiritum Sanctum vocantem libere auscultare eique libenter respondere possint;
2° clerici, imprimis parochi, studeant vocationes sive in adulescentibus sive in aliis, etiam provectioris aetatis, dignoscere atque fovere;
3° Episcopi eparchialis praecipue est coniunctis viribus cum aliis Hierarchis in vocationibus provehendis gregem suum excitare inceptaque coordinare.
§ 2. Iure particulari provideatur, ut opera ad vocationes provehendas sive regionalia sive, quatenus fieri potest, eparchialia in omnibus Ecclesiis instituantur, quae aperta sint oportet ad universae Ecclesiae necessitates, praecipue missionales.
1° curent parentes, magistri aliique vitae christianae primi educatores, ut familiis et scholis spiritu evangelico animatis pueri et iuvenes Dominum per Spiritum Sanctum vocantem libere auscultare eique libenter respondere possint;
2° clerici, imprimis parochi, studeant vocationes sive in adulescentibus sive in aliis, etiam provectioris aetatis, dignoscere atque fovere;
3° Episcopi eparchialis praecipue est coniunctis viribus cum aliis Hierarchis in vocationibus provehendis gregem suum excitare inceptaque coordinare.
§ 2. Iure particulari provideatur, ut opera ad vocationes provehendas sive regionalia sive, quatenus fieri potest, eparchialia in omnibus Ecclesiis instituantur, quae aperta sint oportet ad universae Ecclesiae necessitates, praecipue missionales.
Кан. 329 – § 1. Завдання підтримування покликань особливо до священнослужінь належить до всієї християнської спільноти, яка, відповідно до своєї співвідповідальності, повинна турбуватись про потреби служіння всієї Церкви:
1° батьки, вчителі та інші перші вихователі християнського життя мають дбати про те, щоб у сім’ях і школах, сповнених євангельським духом, хлопці й юнаки могли вільно слухати Господа, який кличе через Святого Духа, і йому вільно відповідати;
2° Священнослужителі, передусім парохи, мають старатися розпізнавати і підтримувати покликання чи в юнаків чи в інших людей, навіть старшого віку;
3° особливо обов’язком єпархіяльного Єпископа є об’єднаними зусиллями разом з іншими Ієрархами заохочувати свою паству у плеканні покликань і координувати починання.
§ 2. Партикулярне право повинно дбати про те, щоб у всіх Церквах були встановлені заходи для підтримування покликань чи регіональні чи, по змозі, єпархіяльні, які мають бути відкритими для потреб усієї Церкви, особливо місійних.
1° батьки, вчителі та інші перші вихователі християнського життя мають дбати про те, щоб у сім’ях і школах, сповнених євангельським духом, хлопці й юнаки могли вільно слухати Господа, який кличе через Святого Духа, і йому вільно відповідати;
2° Священнослужителі, передусім парохи, мають старатися розпізнавати і підтримувати покликання чи в юнаків чи в інших людей, навіть старшого віку;
3° особливо обов’язком єпархіяльного Єпископа є об’єднаними зусиллями разом з іншими Ієрархами заохочувати свою паству у плеканні покликань і координувати починання.
§ 2. Партикулярне право повинно дбати про те, щоб у всіх Церквах були встановлені заходи для підтримування покликань чи регіональні чи, по змозі, єпархіяльні, які мають бути відкритими для потреб усієї Церкви, особливо місійних.
Can. 330 – § 1. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum est edere rationem institutionis clericorum, qua ius commune pressius explicandum est pro seminariis intra fines territorii propriae Ecclesiae sitis; in ceteris casibus vero Episcopi eparchialis est conficere huius generis rationem eparchiae suae propriam firmo can. 150, § 3; istarum auctoritatum est rationem etiam immutare.
§ 2. Ratio institutionis clericorum potest esse, conventionibus etiam initis, communis toti regioni vel nationi vel immo aliis Ecclesiis sui iuris cauto, ne quid indoles rituum detrimenti capiat.
§ 3. Ratio institutionis clericorum, iure communi fideliter servato et prae oculis habita traditione propriae Ecclesiae sui iuris, comprehendat praeter alia normas magis speciales circa formationem personalem, spiritualem, doctrinalem et pastoralem alumnorum necnon circa singulas disciplinas tradendas atque ordinationem cursuum et examinum.
§ 2. Ratio institutionis clericorum potest esse, conventionibus etiam initis, communis toti regioni vel nationi vel immo aliis Ecclesiis sui iuris cauto, ne quid indoles rituum detrimenti capiat.
§ 3. Ratio institutionis clericorum, iure communi fideliter servato et prae oculis habita traditione propriae Ecclesiae sui iuris, comprehendat praeter alia normas magis speciales circa formationem personalem, spiritualem, doctrinalem et pastoralem alumnorum necnon circa singulas disciplinas tradendas atque ordinationem cursuum et examinum.
Кан. 330 – § 1. Завданням Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є видавати програму навчання священнослужителів, в якій повинно бути стисло викладене загальне право для семінарій в межах території власної Церквиь в інших випадках обов’язком єпархіяльного Єпископа є скласти такого роду програму для своєї єпархії згідно з приписом кан. 150, § 3ь до цих властей належить також змінювати програму.
§ 2. Програма навчання священнослужителів може навіть після укладення угод, стати спільною для всього регіону або країни, навіть для інших Церков свого права з застереженням, щоб не зазнала ніякої шкоди своєрідність обрядів.
§ 3. Програма навчання священнослужителів повинна сумлінно дотримуючись загального права і, враховуючи традицію власної Церкви свого права, охоплювати, крім іншого, більш спеціяльні правила щодо особистого, духовного, наукового і пастирського формування питомців, а також щодо викладання окремих предметів і організації курсів та екзаменів.
§ 2. Програма навчання священнослужителів може навіть після укладення угод, стати спільною для всього регіону або країни, навіть для інших Церков свого права з застереженням, щоб не зазнала ніякої шкоди своєрідність обрядів.
§ 3. Програма навчання священнослужителів повинна сумлінно дотримуючись загального права і, враховуючи традицію власної Церкви свого права, охоплювати, крім іншого, більш спеціяльні правила щодо особистого, духовного, наукового і пастирського формування питомців, а також щодо викладання окремих предметів і організації курсів та екзаменів.
Art. I — DE SEMINARIIS ERIGENDIS ET REGENDIS;
Арт. І: Засновування семінарій та керівництво ними
Can. 331 – § 1. In seminario minore instituuntur imprimis ii, qui iudicia vocationis ad ministeria sacra exhibere videntur, ut facilius et clarius eam sibi dignoscere deditoque animo excolere possint; ad normam iuris particularis institui etiam possunt ii, qui, etsi ad statum clericalem vocati non videntur, ad quaedam ministeria vel opera apostolatus implenda formari possunt. Alia vero instituta, quae ex propriis statutis eisdem finibus inserviunt etsi nomine differunt, seminario minore aequiparantur.
§ 2. In seminario maiore plenius excolitur, probatur atque confirmatur vocatio eorum, qui certis signis idonei iam aestimantur ad ministeria sacra stabiliter suscipienda.
§ 2. In seminario maiore plenius excolitur, probatur atque confirmatur vocatio eorum, qui certis signis idonei iam aestimantur ad ministeria sacra stabiliter suscipienda.
Кан. 331 – § 1. У нижчій семінарії навчаються головним чином ті, що виявляють ознаки покликання до священнослужіння, щоб тим легше і виразніше могли його для себе розпізнати і з посвятою розвиватиь відповідно до приписів партикулярного права, навчатися можуть також ті, що, хоч і не здаються бути покликаними до духовного стану, але можуть готуватися до виконування певних служінь, або діл апостоляту. Інші ж інститути, які служать тим самим цілям, хоч і різняться назвою, прирівнюються до нижчої семінарії.
§ 2. У вищій семінарії повніше розвивається, перевіряється і зміцнюється покликання тих, які за певними ознаками вважаються здатними стало присвятити себе священнослужінню.
§ 2. У вищій семінарії повніше розвивається, перевіряється і зміцнюється покликання тих, які за певними ознаками вважаються здатними стало присвятити себе священнослужінню.
Can. 332 – § 1. Seminarium minus erigatur in unaquaque eparchia, si id postulat bonum Ecclesiae et vires opesque sinunt.
§ 2. Erigendum est seminarium maius, quod inserviat aut uni amplissimae eparchiae aut, si non toti Ecclesiae sui iuris, saltem conventionibus initis pluribus eparchiis eiusdem Ecclesiae sui iuris, immo et diversarum Ecclesiarum sui iuris, quae in eadem regione vel natione eparchiam habent, ita, ut tum congruo alumnorum numero tum ea, qua par est, moderatorum ac magistrorum probe paratorum copia necnon subsidiis sufficientibus optimisque viribus coniunctis institutioni provideatur, cui nihil desideratur.
§ 2. Erigendum est seminarium maius, quod inserviat aut uni amplissimae eparchiae aut, si non toti Ecclesiae sui iuris, saltem conventionibus initis pluribus eparchiis eiusdem Ecclesiae sui iuris, immo et diversarum Ecclesiarum sui iuris, quae in eadem regione vel natione eparchiam habent, ita, ut tum congruo alumnorum numero tum ea, qua par est, moderatorum ac magistrorum probe paratorum copia necnon subsidiis sufficientibus optimisque viribus coniunctis institutioni provideatur, cui nihil desideratur.
Кан. 332 – § 1. Нижчу семінарію слід засновувати в кожній єпархії, якщо цього вимагає добро Церкви і дозволяють сили та засоби.
§ 2. Слід засновувати вищу семінарію, яка б служила або одній дуже великій єпархії, або, якщо не всій Церкві свого права, то принаймні після укладення угод – багатьом єпархіям цієї Церкви свого права, навіть різних Церков свого права, які в цьому регіоні або країні мають єпархію, так, щоб забезпечувала бездоганне навчання як відповідною кількістю питомців, так і тією, яка личить, кількістю належно підготовлених наставників і викладачів, а також достатніми засобами й об’єднаними найкращими зусиллями.
§ 2. Слід засновувати вищу семінарію, яка б служила або одній дуже великій єпархії, або, якщо не всій Церкві свого права, то принаймні після укладення угод – багатьом єпархіям цієї Церкви свого права, навіть різних Церков свого права, які в цьому регіоні або країні мають єпархію, так, щоб забезпечувала бездоганне навчання як відповідною кількістю питомців, так і тією, яка личить, кількістю належно підготовлених наставників і викладачів, а також достатніми засобами й об’єднаними найкращими зусиллями.
Can. 333 – Etsi optandum est, ut alumnis unius Ecclesiae sui iuris seminarium, praecipue minus, reservetur, ob speciales circumstantias in idem seminarium alumni etiam aliarum Ecclesiarum sui iuris admitti possunt.
Кан. 333 – Хоча бажано, щоб для питомців однієї Церкви свого права була зарезервована семінарія, особливо нижча, проте через спеціяльні обставини до цієї семінарії можуть бути допущеними також питомці інших Церков свого права.
Can. 334 – § 1. Seminarium pro propria eparchia erigitur ab Episcopo eparchiali; seminarium pluribus eparchiis commune ab Episcopis eparchialibus earundem eparchiarum vel ab auctoritate superiore, tamen de consensu Consilii Hierarcharum, si de Metropolita Ecclesiae metropolitanae sui iuris agitur, aut de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, si de Patriarcha.
§ 2. Episcopi eparchiales, pro quorum subditis seminarium commune erectum est, non possunt aliud seminarium valide erigere sine consensu auctoritatis, quae seminarium commune erexit, aut, si de seminario ab ipsis Episcopis eparchialibus erecto agitur, sine unanimi consensu partium convenientium vel sine consensu auctoritatis superioris.
§ 2. Episcopi eparchiales, pro quorum subditis seminarium commune erectum est, non possunt aliud seminarium valide erigere sine consensu auctoritatis, quae seminarium commune erexit, aut, si de seminario ab ipsis Episcopis eparchialibus erecto agitur, sine unanimi consensu partium convenientium vel sine consensu auctoritatis superioris.
Кан. 334 – § 1. Семінарію для власної єпархії засновує єпархіяльний Єпископь семінарію спільну для багатьох єпархій, засновують єпархіяльні Єпископи цих єпархій або вища від них влада, однак за згодою Ради Ієрархів, якщо йдеться про Митрополита митрополичої Церкви свого права, або за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, якщо – про Патріярха.
§ 2. Єпархіяльні Єпископи, для підлеглих яких заснована була спільна семінарія, не можуть правосильно засновувати іншої семінарії без дозволу влади, яка заснувала спільну семінарію, або, якщо йдеться про семінарію, засновану самими єпархіяльними Єпископами, то без одностайної згоди сторін, які укладали угоду, або без згоди вищої влади.
§ 2. Єпархіяльні Єпископи, для підлеглих яких заснована була спільна семінарія, не можуть правосильно засновувати іншої семінарії без дозволу влади, яка заснувала спільну семінарію, або, якщо йдеться про семінарію, засновану самими єпархіяльними Єпископами, то без одностайної згоди сторін, які укладали угоду, або без згоди вищої влади.
Can. 335 – § 1. Seminarium legitime erectum ipso iure persona iuridica est.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis rector seminarii eiusdem personam gerit, nisi ius particulare vel statuta seminarii aliud statuunt.
§ 2. In omnibus negotiis iuridicis rector seminarii eiusdem personam gerit, nisi ius particulare vel statuta seminarii aliud statuunt.
Кан. 335 – § 1. Семінарія, законно заснована, на підставі самого права є юридичною особою.
§ 2. У всіх правових справах ректор цієї семінарії виступає від її імені, хіба що партикулярне право або статути семінарії постановляють щось інше.
§ 2. У всіх правових справах ректор цієї семінарії виступає від її імені, хіба що партикулярне право або статути семінарії постановляють щось інше.
Can. 336 – § 1. Seminarium pluribus eparchiis commune subiectum est Hierarchae designato ab eis, qui seminarium erexerunt.
§ 2. Exemptum a regimine paroeciali seminarium est; pro omnibus, qui in seminario sunt, parochi officium, excepta materia matrimoniali et firmo can. 734, impleat rector seminarii eiusve delegatus.
§ 2. Exemptum a regimine paroeciali seminarium est; pro omnibus, qui in seminario sunt, parochi officium, excepta materia matrimoniali et firmo can. 734, impleat rector seminarii eiusve delegatus.
Кан. 336 – § 1. Семінарія, спільна для багатьох єпархій, підлягає Ієрархові, призначеному її засновниками.
§ 2. Семінарія вилучається з-під парафіяльного керівництваь для всіх, які є в семінарії, обов’язки пароха, за винятком подружніх справ, дотримуючись кан. 734, повинен виконувати ректор семінарії або його уповноважений.
§ 2. Семінарія вилучається з-під парафіяльного керівництваь для всіх, які є в семінарії, обов’язки пароха, за винятком подружніх справ, дотримуючись кан. 734, повинен виконувати ректор семінарії або його уповноважений.
Can. 337 – § 1. Seminarium propria statuta habeat, in quibus determinentur imprimis finis specialis seminarii et competentia auctoritatum; statuantur praeterea modus nominationis vel electionis, duratio in officio, iura et obligationes atque iusta remuneratio moderatorum, officialium et magistrorum ac consiliorum necnon rationes, quibus ipsi immo et alumni curam rectoris in disciplina seminarii praesertim servanda participent.
§ 2. Seminarium habeat quoque proprium directorium, quo normae rationis institutionis clericorum adiunctis specialibus accommodatae in effectum ducantur necnon pressius determinentur potiora disciplinae seminarii capita, quae firmis statutis ad institutionem alumnorum ac vitam cottidianam totiusque seminarii ordinem spectant.
§ 3. Statuta seminarii approbatione indigent auctoritatis, quae seminarium erexit cuique etiam competit. si casus fert, ea mutare; haec circa directorium spectant ad auctoritatem in statutis determinatam.
§ 2. Seminarium habeat quoque proprium directorium, quo normae rationis institutionis clericorum adiunctis specialibus accommodatae in effectum ducantur necnon pressius determinentur potiora disciplinae seminarii capita, quae firmis statutis ad institutionem alumnorum ac vitam cottidianam totiusque seminarii ordinem spectant.
§ 3. Statuta seminarii approbatione indigent auctoritatis, quae seminarium erexit cuique etiam competit. si casus fert, ea mutare; haec circa directorium spectant ad auctoritatem in statutis determinatam.
Кан. 337 – § 1. Семінарія повинна мати власні статути, в яких має бути окреслена насамперед спеціяльна мета семінарії і компетенція властейь крім того, повинні бути встановлені спосіб іменування або виборів, тривалість перебування на уряді, права, обов’язки і належна винагорода для керівників, службовців, викладачів і радників, а також засади, керуючись якими, вони і питомці, брали б участь у турботі ректора особливо про збереження дисципліни в семінарії.
§ 2. Семінарія повинна мати також свій правильник, на підставі якого здійснювалися б правила програми навчання священнослужителів, пристосовані до спеціяльних обставин, і точніше були б окреслені основні пункти дисципліни семінарії, які, дотримуючись статутів, стосуються навчання питомців і щоденного життя та порядку в усій семінарії.
§ 3. Статути семінарії потребують затвердження владою, яка заснувала семінарію і яка може їх, в разі потреби, змінюватиь а приписи правильника належать до влади визначеної статутами.
§ 2. Семінарія повинна мати також свій правильник, на підставі якого здійснювалися б правила програми навчання священнослужителів, пристосовані до спеціяльних обставин, і точніше були б окреслені основні пункти дисципліни семінарії, які, дотримуючись статутів, стосуються навчання питомців і щоденного життя та порядку в усій семінарії.
§ 3. Статути семінарії потребують затвердження владою, яка заснувала семінарію і яка може їх, в разі потреби, змінюватиь а приписи правильника належать до влади визначеної статутами.
Can. 338 – § 1. In quolibet seminario habeantur rector et, si casus fert, oeconomus aliique moderatores et officiales.
§ 2. Rectoris est ad normam statutorum moderamen generale seminarii curare, statutis et directorio seminarii ab omnibus observandis instare, opera aliorum moderatorum et officialium coordinare totiusque seminarii unitatem ac collaborationem fovere.
§ 2. Rectoris est ad normam statutorum moderamen generale seminarii curare, statutis et directorio seminarii ab omnibus observandis instare, opera aliorum moderatorum et officialium coordinare totiusque seminarii unitatem ac collaborationem fovere.
Кан. 338 – § 1. Кожна семінарія повинна мати ректора і, в разі потреби, економа та інших керівників і службовців.
§ 2. Завданням ректора, згідно з приписами статутів, є здійснювати загальне керівництво семінарією, домагатись того, щоб усі дотримувалися статутів і правильника семінарії, координувати роботу інших керівників та службовців і підтримувати єдність і співпрацю всієї семінарії.
§ 2. Завданням ректора, згідно з приписами статутів, є здійснювати загальне керівництво семінарією, домагатись того, щоб усі дотримувалися статутів і правильника семінарії, координувати роботу інших керівників та службовців і підтримувати єдність і співпрацю всієї семінарії.
Can. 339 – § 1. Assit quoque saltem unus pater spiritualis a rectore distinctus, praeter quem alumni quemlibet alium presbyterum a rectore ad eorundem directionem spiritualem approbatum libere petere possunt.
§ 2. Praeter confessarios ordinarios alii quoque confessarii sint designati vel invitati integro alumnorum iure quemlibet confessarium, etiam extra seminarium, salva disciplina seminarii petendi.
§ 3. In iudicandis personis non licet confessariorum vel patrum spiritualium votum exquirere.
§ 2. Praeter confessarios ordinarios alii quoque confessarii sint designati vel invitati integro alumnorum iure quemlibet confessarium, etiam extra seminarium, salva disciplina seminarii petendi.
§ 3. In iudicandis personis non licet confessariorum vel patrum spiritualium votum exquirere.
Кан. 339 – § 1. Повинен бути також принаймні один духовний отець, не тотожний з ректором, але крім нього, питомці вільно можуть звертатися до іншого пресвітера, затвердженого ректором для їхнього духовного проводу.
§ 2. Крім звичайних сповідників, слід також призначати або запрошувати інших, залишаючи за питомцями право звертатися до будь-якого сповідника, навіть поза семінарією, з дотриманням семінарської дисципліни.
§ 3. В оцінці осіб не дозволяється вимагати думки сповідників або духовних отців.
§ 2. Крім звичайних сповідників, слід також призначати або запрошувати інших, залишаючи за питомцями право звертатися до будь-якого сповідника, навіть поза семінарією, з дотриманням семінарської дисципліни.
§ 3. В оцінці осіб не дозволяється вимагати думки сповідників або духовних отців.
Can. 340 – § 1. Si cursus tradendarum disciplinarum in ipso seminario instituuntur, assit congruus numerus magistrorum apte selectorum in sua quisque scientia vere peritorum, in seminario maiore quidem congruis gradibus academicis ornatorum.
§ 2. Praeparatione propria constanter ad diem perducta magistri conferant inter se et cum seminarii moderatoribus concorditer cooperantes ad integram futurorum Ecclesiae ministrorum institutionem, inter varietates disciplinarum unitati fidei ac formationi intenti.
§ 3. Magistri scientiarum sacrarum vestigia sanctorum Patrum ac ab Ecclesia collaudatorum Doctorum praesertim Orientis secuti ex praeclaro thesauro ab eisdem tradito doctrinam illustrare nitantur.
§ 2. Praeparatione propria constanter ad diem perducta magistri conferant inter se et cum seminarii moderatoribus concorditer cooperantes ad integram futurorum Ecclesiae ministrorum institutionem, inter varietates disciplinarum unitati fidei ac formationi intenti.
§ 3. Magistri scientiarum sacrarum vestigia sanctorum Patrum ac ab Ecclesia collaudatorum Doctorum praesertim Orientis secuti ex praeclaro thesauro ab eisdem tradito doctrinam illustrare nitantur.
Кан. 340 – § 1. Якщо в самій семінарії влаштовуються курси викладання предметів, то повинна бути відповідна кількість належно підібраних викладачів і справжніх знавців у своїй галузі знання, а у вищій семінарії вони повинні мати відповідні академічні ступені.
§ 2. Утримуючи стало на висоті власну щоденну підготовку, викладачі повинні радитись між собою і з керівниками семінарії, узгоджено співпрацюючи для цілісного навчання майбутніх служителів Церкви, дбаючи, серед розмаїття предметів про єдність віри і вишколу.
§ 3. Викладачі священних наук, ідучи слідами святих Отців і визнаних Церквою Учителів, особливо Сходу, повинні старатись пояснювати вчення з прекрасної скарбниці, яку ті передали.
§ 2. Утримуючи стало на висоті власну щоденну підготовку, викладачі повинні радитись між собою і з керівниками семінарії, узгоджено співпрацюючи для цілісного навчання майбутніх служителів Церкви, дбаючи, серед розмаїття предметів про єдність віри і вишколу.
§ 3. Викладачі священних наук, ідучи слідами святих Отців і визнаних Церквою Учителів, особливо Сходу, повинні старатись пояснювати вчення з прекрасної скарбниці, яку ті передали.
Can. 341 – § 1. Auctoritatis, quae seminarium erexit, est curare, ut provideatur seminarii expensis etiam per tributa vel oblationes, de quibus in cann. 1012 et 1014.
§ 2. Tributo pro seminario obnoxiae sunt etiam domus religiosorum, nisi solis eleemosynis sustentantur aut in eis sedes studiorum, de qua in cann. 471, § 2 et 536, § 2, actu habetur.
§ 2. Tributo pro seminario obnoxiae sunt etiam domus religiosorum, nisi solis eleemosynis sustentantur aut in eis sedes studiorum, de qua in cann. 471, § 2 et 536, § 2, actu habetur.
Кан. 341 – § 1. Обов’язком влади, яка заснувала семінарію, є дбати про те, щоб видатки семінарії були покриті також через податки і пожертви, про які мова в канн. 1012 і 1014.
§ 2. Обов’язок платити податки для семінарії мають також доми ченців, хіба що вони утримуються тільки з милостині або в них у даний час знаходиться осідок навчання, про який мова в канн. 471, § 2 і 536, § 2.
§ 2. Обов’язок платити податки для семінарії мають також доми ченців, хіба що вони утримуються тільки з милостині або в них у даний час знаходиться осідок навчання, про який мова в канн. 471, § 2 і 536, § 2.
Art. II — DE INSTITUTIONE AD MINISTERIA;
Арт. ІІ: Приготування до священнослужінь
Can. 342 – § 1. Ii tantum in seminarium admittantur alumni, qui probantur ex documentis ad normam statutorum requisitis habiles esse.
§ 2. Nemo recipiatur, nisi certo constat de susceptis sacramentis baptismi et chrismationis sancti myri.
§ 3. Qui antea in alio seminario vel in aliquo instituto religioso vel societate vitae communis ad instar religiosorum alumni fuerunt, ne admittantur nisi obtento testimonio rectoris aut Superioris praesertim de causa dimissionis vel discessus.
§ 2. Nemo recipiatur, nisi certo constat de susceptis sacramentis baptismi et chrismationis sancti myri.
§ 3. Qui antea in alio seminario vel in aliquo instituto religioso vel societate vitae communis ad instar religiosorum alumni fuerunt, ne admittantur nisi obtento testimonio rectoris aut Superioris praesertim de causa dimissionis vel discessus.
Кан. 342 – § 1. До семінарії повинні прийматись лише ті питомці, яких визнано здатними на підставі документів, що вимагаються згідно з приписами статутів.
§ 2. Не слід нікого приймати, якщо напевно не відомо про прийняття тайн хрещення і миропомазання.
§ 3. Ті, котрі раніше були питомцями в іншій семінарії або в якомусь чернечому інституті або товаристві спільного життя на подобу чернечих, не повинні допускатись без свідоцтва ректора або Настоятеля, особливо щодо причини відпущення або виходу.
§ 2. Не слід нікого приймати, якщо напевно не відомо про прийняття тайн хрещення і миропомазання.
§ 3. Ті, котрі раніше були питомцями в іншій семінарії або в якомусь чернечому інституті або товаристві спільного життя на подобу чернечих, не повинні допускатись без свідоцтва ректора або Настоятеля, особливо щодо причини відпущення або виходу.
Can. 343 – Alumni, etsi in seminarium alterius Ecclesiae sui iuris vel plurium Ecclesiarum sui iuris commune admissi, proprio ritu instituantur reprobata contraria consuetudine.
Кан. 343 – Питомці, хоч прийняті до семінарії іншої Церкви свого права або спільної для багатьох Церков свого права, повинні навчатись у власному обряді, з відкиненням протилежного звичаю.
Can. 344 – § 1. Adulescentes et iuvenes in seminario minore degentes congruentem servent consuetudinem cum propriis familiis et coaetaneis, qua indigent ad sanam evolutionem psychologicam, praesertim affectivam; sedulo autem vitentur omnia, quae secundum sanas psychologiae et paedagogiae normas liberam electionem status quocumque modo minuere possunt.
§ 2. Apta directione spirituali adiuti assuescant alumni ad decisiones personales et responsabiles in luce Evangelii faciendas et ad suas varias ingenii dotes iugiter excolendas non praetermissis ullis virtutibus humanae naturae congruentibus.
§ 3. Curriculum studiorum seminarii minoris comprehendat ea, quae in unaquaque natione ad studia superiora incohanda requiruntur et, quatenus ratio studiorum permittit, etiam ea, quae praesertim ad ministeria sacra suscipienda utilia sunt; communiter curetur, ut alumni civilem studiorum titulum consequantur et perinde studia etiam alibi prosequi possint, si ad id eligendum perventum est.
§ 4. Alumni provectioris aetatis instituantur sive in seminario sive in instituto speciali ratione habita etiam praecedentis uniuscuiusque formationis.
§ 2. Apta directione spirituali adiuti assuescant alumni ad decisiones personales et responsabiles in luce Evangelii faciendas et ad suas varias ingenii dotes iugiter excolendas non praetermissis ullis virtutibus humanae naturae congruentibus.
§ 3. Curriculum studiorum seminarii minoris comprehendat ea, quae in unaquaque natione ad studia superiora incohanda requiruntur et, quatenus ratio studiorum permittit, etiam ea, quae praesertim ad ministeria sacra suscipienda utilia sunt; communiter curetur, ut alumni civilem studiorum titulum consequantur et perinde studia etiam alibi prosequi possint, si ad id eligendum perventum est.
§ 4. Alumni provectioris aetatis instituantur sive in seminario sive in instituto speciali ratione habita etiam praecedentis uniuscuiusque formationis.
Кан. 344 – § 1. Хлопці й юнаки, які перебувають у нижчій семінарії, повинні підтримувати належний зв’язок зі своїми родинами і ровесниками, який потрібний їм для здорового психологічного розвитку, особливо емоційногоь але їм треба старанно уникати всього того, що, згідно із здоровими засадами психології і педагогіки, може якимсь чином применшити вільний вибір стану.
§ 2. За належною допомогою з боку духовного проводу, питомці повинні звикати до того, щоб приймати особисті і відповідальні рішення у світлі Євангелія і безперервно розвивати різні свої природні якості, не залишаючи жодних чеснот, притаманних людській натурі.
§ 3. Перебіг студій у нижчій семінарії повинен охоплювати те, що вимагається в кожному народі, щоб розпочати вищі студії і, наскільки дозволяє програма студій, також те, що особливо корисне для прийняття священнослужінняь треба спільно турбуватись, щоб питомці здобували цивільний науковий ступінь, а також могли відбувати студії в іншому місці, якби дійшло до такого вибору.
§ 4. Питомці старшого віку повинні навчатись у семінарії чи спеціяльному інституті з урахуванням попередньої освіти кожного з них.
§ 2. За належною допомогою з боку духовного проводу, питомці повинні звикати до того, щоб приймати особисті і відповідальні рішення у світлі Євангелія і безперервно розвивати різні свої природні якості, не залишаючи жодних чеснот, притаманних людській натурі.
§ 3. Перебіг студій у нижчій семінарії повинен охоплювати те, що вимагається в кожному народі, щоб розпочати вищі студії і, наскільки дозволяє програма студій, також те, що особливо корисне для прийняття священнослужінняь треба спільно турбуватись, щоб питомці здобували цивільний науковий ступінь, а також могли відбувати студії в іншому місці, якби дійшло до такого вибору.
§ 4. Питомці старшого віку повинні навчатись у семінарії чи спеціяльному інституті з урахуванням попередньої освіти кожного з них.
Can. 345 – Institutio alumnorum in seminario maiore perficiatur suppletis eis, quae forte in singulis casibus institutioni seminario minori propriae defuerunt, formatione spirituali, intellectuali et pastorali inter se integrantibus ita, ut efficiantur ministri Christi in medio Ecclesiae, lux et sal mundi huius temporis.
Кан. 345 – Навчання питомців у вищій семінарії повинно здійснюватись з доповненням того, що, можливо, в окремих випадках бракувало навчанню, властивому нижчій семінарії, – причому духовний, інтелектуальний і пастирський вишкіл так повинні взаємно узгоджуватись, щоб питомці стали за посередництвом Церкви Христовими слугами, світлом і сіллю світу нинішнього часу.
Can. 346 – § 1. Aspirantes ad ministeria sacra formentur, ut in Spiritu Sancto consortium familiare cum Christo colant et in omnibus Deum quaerant ita, ut Christi Pastoris caritate impulsi omnes homines dono suae ipsorum vitae regno Dei lucrifacere solliciti fiant.
§ 2. Ex verbo Dei et sacramentis imprimis vim pro sua vita spirituali et apostolico labore robur in dies hauriant:
1° verbi Dei vigili atque constanti meditatione et secundum Patres fideli illustratione assuescant alumni ad suam vitam magis vitae Christi configurandam et in fide, spe et caritate firmati se exerceant ad vivendum secundum formam Evangelii;
2° participent assidue Divinae Liturgiae, quae appareat et seminarii vitae, sicut est totius vitae christianae, fons et culmen;
3° laudes divinas iugiter celebrare secundum proprium ritum addiscant et ex eis vitam spiritualem alant;
4° directione spirituali magni habita addiscant conscientiam suam recte discutere et sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant;
5° Sanctam Mariam semper Virginem, Dei Matrem, quam Christus omnium hominum Matrem constituit, filiali pietate prosequantur;
6° foveantur quoque pietatis exercitia, quae ad spiritum orationis vocationisque apostolicae robur ac munimen conducunt, ea imprimis, quae a veneranda traditione propriae Ecclesiae sui iuris commendata sunt; utcumque suadetur recessus spiritualis et instructio de ministeriis sacris, exhortatio in via spiritus;
7° ad sensum Ecclesiae et servitii eius educantur alumni necnon ad virtutem oboedientiae et ad sociam cum fratribus cooperationem;
8° ad ceteras quoque virtutes, quae ad vocationem suam maxime conferunt, excolendas adiuventur sicut discretio spirituum, castitas, animi fortitudo; illas quoque virtutes aestiment atque excolant, quae inter homines pluris fiunt et Christi ministrum commendant, quarum sunt animi sinceritas, assidua iustitiae cura, spiritus paupertatis, in promissis servata fides, in agendo urbanitas, in colloquendo modestia cum caritate coniuncta.
§ 3. Disciplinares seminarii normae secundum alumnorum maturitatem ita applicentur, ut alumni, dum gradatim sibi moderari addiscunt, libertate sapienter uti, sponte et diligenter agere assuescant.
§ 2. Ex verbo Dei et sacramentis imprimis vim pro sua vita spirituali et apostolico labore robur in dies hauriant:
1° verbi Dei vigili atque constanti meditatione et secundum Patres fideli illustratione assuescant alumni ad suam vitam magis vitae Christi configurandam et in fide, spe et caritate firmati se exerceant ad vivendum secundum formam Evangelii;
2° participent assidue Divinae Liturgiae, quae appareat et seminarii vitae, sicut est totius vitae christianae, fons et culmen;
3° laudes divinas iugiter celebrare secundum proprium ritum addiscant et ex eis vitam spiritualem alant;
4° directione spirituali magni habita addiscant conscientiam suam recte discutere et sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant;
5° Sanctam Mariam semper Virginem, Dei Matrem, quam Christus omnium hominum Matrem constituit, filiali pietate prosequantur;
6° foveantur quoque pietatis exercitia, quae ad spiritum orationis vocationisque apostolicae robur ac munimen conducunt, ea imprimis, quae a veneranda traditione propriae Ecclesiae sui iuris commendata sunt; utcumque suadetur recessus spiritualis et instructio de ministeriis sacris, exhortatio in via spiritus;
7° ad sensum Ecclesiae et servitii eius educantur alumni necnon ad virtutem oboedientiae et ad sociam cum fratribus cooperationem;
8° ad ceteras quoque virtutes, quae ad vocationem suam maxime conferunt, excolendas adiuventur sicut discretio spirituum, castitas, animi fortitudo; illas quoque virtutes aestiment atque excolant, quae inter homines pluris fiunt et Christi ministrum commendant, quarum sunt animi sinceritas, assidua iustitiae cura, spiritus paupertatis, in promissis servata fides, in agendo urbanitas, in colloquendo modestia cum caritate coniuncta.
§ 3. Disciplinares seminarii normae secundum alumnorum maturitatem ita applicentur, ut alumni, dum gradatim sibi moderari addiscunt, libertate sapienter uti, sponte et diligenter agere assuescant.
Кан. 346 – § 1. Кандидати до священнослужінь мають так вишколюватись, щоб плекали в Святому Дусі задушевне спілкування з Христом і в усьому шукали Бога так, аби, спонукувані любов’ю до Христа Пастиря, всі люди даром свого життя старались про здобуття Царства Божого.
§ 2. Із слова Божого та святих тайн вони повинні черпати передусім силу для свого духовного життя і міць для апостольської праці на щодень:
1° через пильні і постійні роздуми над словом Божим і вірне тлумачення його за Отцями питомці повинні звикати до того, щоб більше уподібнювати своє життя на зразок життя Христового і, зміцнені у вірі, надії і любові, вправлялися жити згідно з засадами Євангелія;
2° повинні постійно брати участь у Божественній Літургії, щоб вона стала джерелом і вершиною семінарійного життя, як є всього християнського життя;
3° повинні привикати постійно проказувати церковне правило за власним обрядом і з нього кормити духовне життя;
4° високо цінуючи духовний провід, повинні привикати, скрупульозно робити іспит совісті і часто приймати тайну покаяння;
5° повинні оточувати синівською любов’ю Пресвяту Марію, Вседіву, Божу Матір, яку Христос поставив Матір’ю всіх людей;
6° повинні також плекати вправи побожності, які сприяють духові молитви, додають сили і підпори апостольському покликанню, особливо мають плекати те, що радить гідна пошани традиція власної Церкви свого праваь повсякчасно рекомендуються реколекції, пояснення про священнослужіння, заохочення на духовному шляху;
7° слід виховувати питомців до розуміння значення Церкви і служіння їй, а також до чесноти послуху і дружньої співпраці з братами;
8° слід допомагати їм розвивати також інші чесноти, дуже корисні для їхнього покликання, як: розпізнавання духів, чистота, мужність духуь вони повинні також цінити й плекати чесноти, які цінуються між людьми і прикрашають Христового слугу, а саме: щиросердність, невпинна турбота про справедливість, дух убогості, сумлінність у дотримуванні обіцянок, ввічливість у поведінці, скромність у розмові, поєднана з любов’ю.
§ 3. Дисциплінарні правила семінарії слід застосовувати залежно від зрілості питомців так, щоб питомці поступово привчалися опановувати себе, звикали розумно користуватися свободою, діяти самостійно і старанно.
§ 2. Із слова Божого та святих тайн вони повинні черпати передусім силу для свого духовного життя і міць для апостольської праці на щодень:
1° через пильні і постійні роздуми над словом Божим і вірне тлумачення його за Отцями питомці повинні звикати до того, щоб більше уподібнювати своє життя на зразок життя Христового і, зміцнені у вірі, надії і любові, вправлялися жити згідно з засадами Євангелія;
2° повинні постійно брати участь у Божественній Літургії, щоб вона стала джерелом і вершиною семінарійного життя, як є всього християнського життя;
3° повинні привикати постійно проказувати церковне правило за власним обрядом і з нього кормити духовне життя;
4° високо цінуючи духовний провід, повинні привикати, скрупульозно робити іспит совісті і часто приймати тайну покаяння;
5° повинні оточувати синівською любов’ю Пресвяту Марію, Вседіву, Божу Матір, яку Христос поставив Матір’ю всіх людей;
6° повинні також плекати вправи побожності, які сприяють духові молитви, додають сили і підпори апостольському покликанню, особливо мають плекати те, що радить гідна пошани традиція власної Церкви свого праваь повсякчасно рекомендуються реколекції, пояснення про священнослужіння, заохочення на духовному шляху;
7° слід виховувати питомців до розуміння значення Церкви і служіння їй, а також до чесноти послуху і дружньої співпраці з братами;
8° слід допомагати їм розвивати також інші чесноти, дуже корисні для їхнього покликання, як: розпізнавання духів, чистота, мужність духуь вони повинні також цінити й плекати чесноти, які цінуються між людьми і прикрашають Христового слугу, а саме: щиросердність, невпинна турбота про справедливість, дух убогості, сумлінність у дотримуванні обіцянок, ввічливість у поведінці, скромність у розмові, поєднана з любов’ю.
§ 3. Дисциплінарні правила семінарії слід застосовувати залежно від зрілості питомців так, щоб питомці поступово привчалися опановувати себе, звикали розумно користуватися свободою, діяти самостійно і старанно.
Can. 347 – Institutio doctrinalis eo tendat, ut alumni cultura generali loci et temporis callentes ingeniique humani conata et peracta scrutantes amplam atque solidam doctrinam in scientiis sacris acquirant ita, ut fidei pleniore intellectu eruditi et firmati Christi Magistri luce homines sui temporis efficacius illuminare ac veritati inservire possint.
Кан. 347 – Наукове навчання ставить собі за мету, щоб питомці, маючи загальну культуру, яка відповідає потребам місця і часу, та вивчаючи задуми і творіння людського таланту, одержали широку і jрунтовну обізнаність із священними науками так, щоб, наділені повнішим розумінням віри і зміцнені світлом Христа Вчителя, могли успішніше просвічувати своїх сучасників і служити правді.
Can. 348 – § 1. Pro eis, qui ad sacerdotium destinantur, studia seminarii maioris firmo can. 345 complectantur cursus philosophicos et theologicos, qui aut successive aut coniuncte peragi possunt; eadem studia completum saltem sexennium comprehendant ita quidem, ut tempus philosophicis disciplinis dedicatum integrum biennium, tempus vero studiis theologicis integrum quadriennium adaequet.
§ 2. Cursus philosophico - theologici initium sumant introductione in mysterium Christi et oeconomiam salutis nec concludantur, quin ostendatur ratione habita ordinis seu hierarchiae veritatum doctrinae catholicae omnium disciplinarum inter se relatio atque cohaerens compositio.
§ 2. Cursus philosophico - theologici initium sumant introductione in mysterium Christi et oeconomiam salutis nec concludantur, quin ostendatur ratione habita ordinis seu hierarchiae veritatum doctrinae catholicae omnium disciplinarum inter se relatio atque cohaerens compositio.
Кан. 348 – § 1. Для тих, що призначаються до священства, студії у вищій семінарії, дотримуючись кан. 345, повинні охоплювати філософські і теологічні курси, які можна проходити або поступово або одночасноь ці студії повинні охоплювати принаймні повне шестиріч’я так, щоб час, присвячений на філософські предмети, дорівнював повним двом рокам, а час, відведений для теологічних студій – повним чотирьом рокам.
§ 2. Філософсько-теологічні курси мають починатися введенням у Христове таїнство та економію спасіння і закінчуватися показом взаємозв’язку і тісного поєднання всіх предметів з урахуванням порядку чи ієрархії істин католицького вчення.
§ 2. Філософсько-теологічні курси мають починатися введенням у Христове таїнство та економію спасіння і закінчуватися показом взаємозв’язку і тісного поєднання всіх предметів з урахуванням порядку чи ієрархії істин католицького вчення.
Can. 349 – § 1. Philosophica institutio eo tendat, ut formationem in scientiis humanis perficiat; quare, ratione habita sapientiae tum antiquae tum recentis aetatis sive universae familiae humanae sive praesertim propriae culturae, quaeratur imprimis patrimonium philosophicum perenniter validum.
§ 2. Cursus historici et systematici ita tradantur, ut alumni discretione intellectuali acuta vera et falsa facilius secernere possint et mente Deo loquenti aperta investigationes theologicas rite prosequi possint et aptiores fiant ad ministeria obeunda colloquio inito cum excultis quoque hominibus huius temporis.
§ 2. Cursus historici et systematici ita tradantur, ut alumni discretione intellectuali acuta vera et falsa facilius secernere possint et mente Deo loquenti aperta investigationes theologicas rite prosequi possint et aptiores fiant ad ministeria obeunda colloquio inito cum excultis quoque hominibus huius temporis.
Кан. 349 – § 1. Філософське навчання має за мету доповнити вишкіл на основі гуманістичних наукь тому, беручи до уваги філософію як античну, так і нового часу, як культуру всього людства, так і особливо власну, слід звертатися передусім до повсякчас важливої філософської спадщини.
§ 2. Історичні й систематичні курси слід так вести, щоб питомці за допомогою гострого інтелектуального аналізу могли легше відрізняти правду від неправди і з відкритим умом для слова Божого могли належно проводити теологічні досліджування і стали здатнішими для виконування служби також через розмови з освіченими людьми сучасності.
§ 2. Історичні й систематичні курси слід так вести, щоб питомці за допомогою гострого інтелектуального аналізу могли легше відрізняти правду від неправди і з відкритим умом для слова Божого могли належно проводити теологічні досліджування і стали здатнішими для виконування служби також через розмови з освіченими людьми сучасності.
Can. 350 – § 1. Disciplinae theologicae in lumine fidei ita tradantur, ut alumni doctrinam catholicam ex divina Revelatione haustam profunde penetrent atque in sua cultura exprimant ita, ut sit et alimentum propriae vitae spiritualis et ad ministerium efficacius obeundum perutile instrumentum.
§ 2. Universae theologiae veluti anima sit oportet Sacra Scriptura, quae omnes disciplinas sacras informare debet; unde doceantur praeter exegeseos accuratam methodum capita oeconomiae salutis principalia necnon potiora themata theologiae biblicae.
§ 3. Liturgia edoceatur ratione habita eius specialis momenti utpote necessarius fons doctrinae et spiritus vere christiani.
§ 4. Donec unitas, quam Christus Ecclesiae suae vult, non plene in actum deducatur, oecumenismus sit una ex necessariis rationibus cuiuscumque disciplinae theologicae.
§ 2. Universae theologiae veluti anima sit oportet Sacra Scriptura, quae omnes disciplinas sacras informare debet; unde doceantur praeter exegeseos accuratam methodum capita oeconomiae salutis principalia necnon potiora themata theologiae biblicae.
§ 3. Liturgia edoceatur ratione habita eius specialis momenti utpote necessarius fons doctrinae et spiritus vere christiani.
§ 4. Donec unitas, quam Christus Ecclesiae suae vult, non plene in actum deducatur, oecumenismus sit una ex necessariis rationibus cuiuscumque disciplinae theologicae.
Кан. 350 – § 1. Теологічні предмети слід викладати у світлі віри так, щоб питомці глибоко вникали в католицьку науку, почерпнуту з божественного Об’явлення, і так її виявляли у своїй культурі, щоб вона стала поживою власного духовного життя і дуже корисним засобом для успішнішого служіння.
§ 2. Немовби душею всієї теології повинно бути Святе Письмо, яке має формувати всі священні предметиь тому, крім точного методу його тлумачення, слід викладати головні істини економії спасіння, а також важливіші теми біблійної теології.
§ 3. Літургію слід вивчати, зважаючи на її особливе значення як конечне джерело доктрини і справжнього християнського духу.
§ 4. Поки не буде осягнено єдності, якої Христос бажає своїй Церкві, екуменізм має бути однією з необхідних основ кожного теологічного предмету.
§ 2. Немовби душею всієї теології повинно бути Святе Письмо, яке має формувати всі священні предметиь тому, крім точного методу його тлумачення, слід викладати головні істини економії спасіння, а також важливіші теми біблійної теології.
§ 3. Літургію слід вивчати, зважаючи на її особливе значення як конечне джерело доктрини і справжнього християнського духу.
§ 4. Поки не буде осягнено єдності, якої Христос бажає своїй Церкві, екуменізм має бути однією з необхідних основ кожного теологічного предмету.
Can. 351 – Magistri scientiarum sacrarum, cum de mandato auctoritatis ecclesiasticae doceant, doctrinam ab ipsa propositam fideliter tradant et in omnibus magisterio constanti ac moderationi Ecclesiae humiliter obsequantur.
Кан. 351 – Оскільки викладачі священних предметів учать з доручення церковної влади, вони повинні вірно викладати науку, яку вона сама подає, і в усьому смиренно слухатись постійного Учительського Уряду і керівництва Церкви.
Can. 352 – § 1. Formatio pastoralis aptanda est ad loci et temporis condiciones, ad dotes alumnorum sive caelibum sive coniugatorum et ad necessitates ministeriorum, ad quae se praeparant.
§ 2. Instituantur alumni imprimis in arte catechetica et homiletica, celebratione liturgica, administratione paroeciae, dialogo evangelizationis cum non credentibus vel non christianis vel christidelibus minus fervidis, apostolatu sociali et instrumentorum communicationis socialis non posthabitis disciplinis auxiliaribus sicut psychologia et sociologia pastoralis.
§ 3. Etsi se praeparant alumni ad ministeria in propria Ecclesia sui iuris obeunda, ad spiritum vere universalem formentur, quo ubique terrarum in servitium animarom occurrere animo parati sint; edoceantur ideo de universae Ecclesiae necessitatibus et praesertim de apostolatu oecumenismi et evangelizationis.
§ 2. Instituantur alumni imprimis in arte catechetica et homiletica, celebratione liturgica, administratione paroeciae, dialogo evangelizationis cum non credentibus vel non christianis vel christidelibus minus fervidis, apostolatu sociali et instrumentorum communicationis socialis non posthabitis disciplinis auxiliaribus sicut psychologia et sociologia pastoralis.
§ 3. Etsi se praeparant alumni ad ministeria in propria Ecclesia sui iuris obeunda, ad spiritum vere universalem formentur, quo ubique terrarum in servitium animarom occurrere animo parati sint; edoceantur ideo de universae Ecclesiae necessitatibus et praesertim de apostolatu oecumenismi et evangelizationis.
Кан. 352 – § 1. Пастирський вишкіл слід пристосовувати до умов місця і часу, до якостей питомців, неодружених і одружених, і до потреб служінь, до яких вони себе готують.
§ 2. Питомці повинні вивчати насамперед катехитику й гомілетику, літургічну відправу, управління парафією, діялог євангелізації з невіруючими або менше ревними вірними, суспільний апостолят, не легковажачи допоміжні предмети засобів соціяльної комунікації, як психологія і пастирська соціологія.
§ 3. Хоча питомці підготовляються до виконування служінь у власній Церкві свого права, однак, вони повинні формуватись у справді універсальному дусі, щоб бути душевно готовими присвятитися душпастирському служінню всюди на земліь тому слід ознайомлювати питомців з потребами всієї Церкви, особливо з апостолятом екуменізму та євангелізації.
§ 2. Питомці повинні вивчати насамперед катехитику й гомілетику, літургічну відправу, управління парафією, діялог євангелізації з невіруючими або менше ревними вірними, суспільний апостолят, не легковажачи допоміжні предмети засобів соціяльної комунікації, як психологія і пастирська соціологія.
§ 3. Хоча питомці підготовляються до виконування служінь у власній Церкві свого права, однак, вони повинні формуватись у справді універсальному дусі, щоб бути душевно готовими присвятитися душпастирському служінню всюди на земліь тому слід ознайомлювати питомців з потребами всієї Церкви, особливо з апостолятом екуменізму та євангелізації.
Can. 353 – Habeantur ad normam iuris particularis exercitationes et probationes ad formationem praecipue pastoralem firmandam conferentes, sicut servitium sociale vel caritativum, institutio catechetica, praesertim vero tirocinium pastorale decursu formationis philosophico-theologicae et tirocinium diaconale ante ordinationem presbyteralem.
Кан. 353 – Згідно з приписом партикулярного права, слід застосовувати вправи і випробування, особливо корисні для утвердження пастирського вишколу, як-от: суспільне або харитативне служіння, катехитичне навчання, особливо початки пастирської діяльності після завершення філософсько-теологічного вишколу і дияконська практика перед пресвітерським свяченням.
Can. 354 – Institutio diaconis ad sacerdotium non destinatis propria ex normis supra datis aptetur ita, ut curriculum studiorum saltem per triennium protrahatur prae oculis habitis propriae Ecclesiae sui iuris traditionibus de diaconia liturgiae, verbi et caritatis.
Кан. 354 – Навчання, властиве дияконам, не призначеним до священичого стану, відповідно до вищевикладених правил, повинно бути так влаштоване, щоб перебіг студій тривав принаймні три роки з урахуванням традицій власної Церкви свого права про дияконську службу літургії, слова і любові.
Can. 355 – Ordinandi debite edoceantur de obligationibus clericorum atque ad eas magno animo suscipiendas et implendas educentur.
Кан. 355 – Ті, що мають висвячуватися, повинні ознайомлюватися з обов’язками священнослужителів і готуватись до прийняття і виконування їх з душевним піднесенням.
Can. 356 – § 1. Rector seminarii singulis annis relationem de profectu formationis alumnorum mittat ad eorundem Episcopum eparchialem aut, si casus fert, Superiorem maiorem; de statu autem seminarii ad eos, qui seminarium erexerunt.
§ 2. Episcopus eparchialis vel Superior maior suorum alumnorum formationi consulturi frequenter seminarium visitent, praesertim si agitur de promovendis ad ordines sacros.
§ 2. Episcopus eparchialis vel Superior maior suorum alumnorum formationi consulturi frequenter seminarium visitent, praesertim si agitur de promovendis ad ordines sacros.
Кан. 356 – § 1. Про успіхи навчання питомців ректор повинен щороку висилати звіт їхньому єпархіяльному Єпископові або, в разі потреби, вищому Настоятелевіь а про стан семінарії – тим, які заснували семінарію.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ або вищий Настоятель, турбуючись про навчання питомців, повинні часто візитувати семінарію, особливо, якщо йдеться про тих, що мають бути висвячені.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ або вищий Настоятель, турбуючись про навчання питомців, повинні часто візитувати семінарію, особливо, якщо йдеться про тих, що мають бути висвячені.
CAPUT II — DE ASCRIPTIONE CLERICORUM ALICUI EPARCHIAE;
ГЛАВА ІІ — ПРИПИСАННЯ СВЯЩЕННОСЛУ_ИТЕЛІВ ДО ЯКОЇСЬ ЄПАРХІЇ
Can. 357 – § 1. Quilibet clericus debet esse ut clericus ascriptus aut alicui eparchiae aut exarchiae aut instituto religioso aut societati vitae communis ad instar religiosorum aut instituto vel consociationi, quae ius clericos sibi ascribendi adepta sunt a Sede Apostolica vel intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, a Patriarcha de consensu Synodi permanentis.
§ 2. Quod de clericorum alicui eparchiae ascriptione et de dimissione ab ea statuitur, valet congrua. congruis referendo etiam de aliis supra dictis personis iuridicis necnon iure particulari ita ferente de ipsa Ecclesia patriarchali, nisi aliter iure expresse cautum est.
§ 2. Quod de clericorum alicui eparchiae ascriptione et de dimissione ab ea statuitur, valet congrua. congruis referendo etiam de aliis supra dictis personis iuridicis necnon iure particulari ita ferente de ipsa Ecclesia patriarchali, nisi aliter iure expresse cautum est.
Кан. 357 – § 1. Кожний священнослужитель повинен бути приписаним до якоїсь єпархії або екзархії або чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, які одержали право приписувати собі священнослужителів від Апостольського Престолу або від Патріярха в межах території очолюваної ним Церкви за згодою постійного Синоду.
§ 2. Те, що постановляється про приналежність священнослужителів до якоїсь єпархії або увільнення від неї, має значення з необхідними поправками також для інших вищезгаданих юридичних осіб, і якщо так велить партикулярне право, для самої патріяршої Церкви, хіба що право виразно застерігає щось інше.
§ 2. Те, що постановляється про приналежність священнослужителів до якоїсь єпархії або увільнення від неї, має значення з необхідними поправками також для інших вищезгаданих юридичних осіб, і якщо так велить партикулярне право, для самої патріяршої Церкви, хіба що право виразно застерігає щось інше.
Can. 358 – Per ordinationem diaconalem aliquis ut clericus ascribitur eparchiae, pro cuius servitio ordinatur, nisi ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris eidem eparchiae iam ascriptus est.
Кан. 358 – Через дияконське свячення кожний приписується як священнослу-жи-тель до єпархії, для служіння якій посвячується, хіба що, згідно з приписом партикуляр-ного права Церкви свого права, він уже приписаний до цієї єпархії.
Can. 359 – Ut clericus alicui eparchiae iam ascriptus ad aliam eparchiam valide transire possit, a suo Episcopo eparchiali obtinere debet litteras dimissionis ab eodem subscriptas et pariter ab Episcopo eparchiali eparchiae, cui ascribi desiderat, litteras ascriptionis ab eodem subscriptas.
Кан. 359 – Для того, щоб священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, міг правосильно перейти до іншої єпархії, повинен одержати від свого єпархіяльного Єпископа грамоту, підписану ним, якою він його відписує, і одночасно грамоту приписки, підписану єпархіяльним Єпископом тієї єпархії, до якої хоче приписатись. .
Can. 360 – § 1. Transmigratio clerici in aliam eparchiam retenta ascriptione fit ad tempus determinatum, etiam pluries renovandum, per conventionem scripto factam inter utrosque Episcopos eparchiales, qua iura et obligationes clerici vel partium stabiliantur.
§ 2. Quinquennio elapso post legitimam transmigrationem clericus ipso iure eparchiae hospiti ascribitur, si huic voluntati eius utrique Episcopo eparchiali scripto manifestatae neuter intra quattuor menses scripto contradixit.
§ 2. Quinquennio elapso post legitimam transmigrationem clericus ipso iure eparchiae hospiti ascribitur, si huic voluntati eius utrique Episcopo eparchiali scripto manifestatae neuter intra quattuor menses scripto contradixit.
Кан. 360 – § 1. Переїзд священнослужителя до іншої єпархії після одержання приписки відбувається до визначеного терміну, який також треба частіше поновлювати через письмову угоду, укладену між двома єпархіяльними Єпископами, на підставі якої устійнюються права й обов’язки священнослужителя або сторін.
§ 2. Коли минуло п’ять років після законного переїзду, тоді священнослужитель на підставі самого права приписується до гостинної єпархії, якщо такому його бажанню, виявленому письмово двом єпархіяльним Єпископам, ніхто з них письмово не заперечив протягом чотирьох місяців.
§ 2. Коли минуло п’ять років після законного переїзду, тоді священнослужитель на підставі самого права приписується до гостинної єпархії, якщо такому його бажанню, виявленому письмово двом єпархіяльним Єпископам, ніхто з них письмово не заперечив протягом чотирьох місяців.
Can. 361 – Clerico praesertim evangelizationis causa universae Ecclesiae sollicito transitus vel transmigratio in aliam eparchiam gravi clericorum penuria laborantem, dummodo sit ad ministeria ibi peragenda paratus atque aptus, ne denegetur nisi ob veram necessitatem propriae eparchiae vel Ecclesiae sui iuris.
Кан. 361 – Священнослужителеві особливо дбайливому про всю Церкву заради євангелізації не слід заперечувати у переході або переїзді в іншу єпархію, яка відчуває велику нестачу священнослужителів, якщо тільки він готовий і здатний виконувати там служіння, хіба що йому відмовляють через справжню потребу власної єпархії або Церкви свого права.
Can. 362 – § 1. Iusta de causa, clericus ex transmigratione revocari potest a proprio Episcopo eparchiali vel remitti ab Episcopo eparchiali hospite conventionibus initis necnon aequitate servatis.
§ 2. Ex transmigratione in propriam eparchiam legitime redeunti salva et tecta sint omnia iura, quae haberet, si in ea sacro ministerio addictus esset.
§ 2. Ex transmigratione in propriam eparchiam legitime redeunti salva et tecta sint omnia iura, quae haberet, si in ea sacro ministerio addictus esset.
Кан. 362 – § 1. Священнослужитель, що знаходиться в іншій єпархії, може бути з виправданої причини відкликаний власним єпархіяльним Єпископом або відпущений гостинним єпархіяльним Єпископом з дотриманням укладених угод і справедливості.
§ 2. Тому, хто законно повертається з іншої єпархії до власної, повинні бути збережені і забезпечені всі права, які він мав би, якби виконував священнослужіння в ній.
§ 2. Тому, хто законно повертається з іншої єпархії до власної, повинні бути збережені і забезпечені всі права, які він мав би, якби виконував священнослужіння в ній.
Can. 363 – Clericum eparchiae ascribere vel ab ea dimittere vel licentiam transmigrandi clerico concedere valide non possunt:
1° Administrator Ecclesiae patriarchalis sine consensu Synodi permanentis; Exarchus patriarchalis et Administrator eparchiae sine consensu Patriarchae;
2° in ceteris casibus Administrator eparchiae nisi post annum a sedis eparchialis vacatione et de consensu collegii consultorum eparchialium.
1° Administrator Ecclesiae patriarchalis sine consensu Synodi permanentis; Exarchus patriarchalis et Administrator eparchiae sine consensu Patriarchae;
2° in ceteris casibus Administrator eparchiae nisi post annum a sedis eparchialis vacatione et de consensu collegii consultorum eparchialium.
Кан. 363 – Правосильно приписувати священнослужителя до єпархії або відпускати його з неї або давати дозвіл на переїзд не можуть:
1° Адміністратор патріяршої Церкви без згоди постійного Синодуь патріярший Екзарх і Адміністратор єпархії без згоди Патріярха;
2° в інших випадках Адміністратор єпархії, хіба що після року від вакантності єпархіяльного престолу і за згодою колегії єпархіяльних радників.
1° Адміністратор патріяршої Церкви без згоди постійного Синодуь патріярший Екзарх і Адміністратор єпархії без згоди Патріярха;
2° в інших випадках Адміністратор єпархії, хіба що після року від вакантності єпархіяльного престолу і за згодою колегії єпархіяльних радників.
Can. 364 – Ascriptio clerici alicui eparchiae non cessat nisi alteri eparchiae valida ascriptione vel amissione status clericalis.
Кан. 364 – Приписка священнослужителя до якоїсь єпархії не втрачає своєї сили, хіба що внаслідок правосильної приписки до іншої єпархії або втрати клирицького стану.
Can. 365 – § 1. Ad licitum transitum vel transmigrationem requiruntur iustae causae, quales sunt Ecclesiae utilitas vel bonum ipsius clerici; licentia autem ne denegetur nisi exstantibus gravibus causis.
§ 2. Iure particulari Ecclesiae sui iuris ita ferente ad licitum transitum ad eparchiam alterius Ecclesiae sui iuris requiritur etiam, ut Episcopus eparchialis clericum dimittens consensum auctoritatis ab eodem iure particulari determinatae obtineat.
§ 2. Iure particulari Ecclesiae sui iuris ita ferente ad licitum transitum ad eparchiam alterius Ecclesiae sui iuris requiritur etiam, ut Episcopus eparchialis clericum dimittens consensum auctoritatis ab eodem iure particulari determinatae obtineat.
Кан. 365 – § 1. Для законного переходу або переїзду потрібні виправдані причини, якими є користь Церкви або добро самого священнослужителяь не слід відмовляти у дозволі, хіба що при наявності поважних причин.
§ 2. Відповідно до приписів партикулярного права Церкви свого права, для законного переходу до єпархії іншої Церкви свого права вимагається також, щоб єпархіяльний Єпископ, який відпускає священнослужителя, мав згоду влади, визначеної цим же партикулярним правом.
§ 2. Відповідно до приписів партикулярного права Церкви свого права, для законного переходу до єпархії іншої Церкви свого права вимагається також, щоб єпархіяльний Єпископ, який відпускає священнослужителя, мав згоду влади, визначеної цим же партикулярним правом.
Can. 366 – § 1. Episcopus eparchialis suae eparchiae alienum clericum ne ascribat, nisi:
1° necessitates vel utilitas eparchiae id exigunt;
2° sibi constat de aptitudine clerici ad ministeria peragenda, praesertim si clericus ab alia Ecclesia sui iuris pervenit;
3° sibi ex legitimo documento constat de legitima dimissione ex eparchia et habet ab Episcopo eparchiali dimittente opportuna testimonia de curriculo vitae et moribus clerici, etiam, si opus est, sub secreto.
4° clericus scripto declaravit se novae eparchiae servitio devovere ad normam iuris.
§ 2. Episcopus eparchialis de peracta suae eparchiae ascriptione clerici priorem Episcopum eparchialem quam primum certiorem faciat.
1° necessitates vel utilitas eparchiae id exigunt;
2° sibi constat de aptitudine clerici ad ministeria peragenda, praesertim si clericus ab alia Ecclesia sui iuris pervenit;
3° sibi ex legitimo documento constat de legitima dimissione ex eparchia et habet ab Episcopo eparchiali dimittente opportuna testimonia de curriculo vitae et moribus clerici, etiam, si opus est, sub secreto.
4° clericus scripto declaravit se novae eparchiae servitio devovere ad normam iuris.
§ 2. Episcopus eparchialis de peracta suae eparchiae ascriptione clerici priorem Episcopum eparchialem quam primum certiorem faciat.
Кан. 366 – § 1. Єпархіяльний Єпископ не повинен приписувати до своєї єпархії чужого священнослужителя, хіба що:
1° вимагають цього потреба або користь єпархії;
2° йому відомо про здатність священнослужителя виконувати служіння, осо-бливо якщо священнослужитель прибув з іншої Церкви свого права;
3° йому відомо з законного документа про законне відпущення з єпархії і має від єпархіяльного Єпископа, який відпускає, відповідні свідоцтва про перебіг життя і звичаї священнослужителя, також, якщо є потреба, зі збереженням таємниці;
4° священнослужитель письмово заявив, що згідно з приписами права посвячує себе служінню новій єпархії.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше повідомити попереднього єпархіяльного Єпископа про проведення приписки священнослужителя.
1° вимагають цього потреба або користь єпархії;
2° йому відомо про здатність священнослужителя виконувати служіння, осо-бливо якщо священнослужитель прибув з іншої Церкви свого права;
3° йому відомо з законного документа про законне відпущення з єпархії і має від єпархіяльного Єпископа, який відпускає, відповідні свідоцтва про перебіг життя і звичаї священнослужителя, також, якщо є потреба, зі збереженням таємниці;
4° священнослужитель письмово заявив, що згідно з приписами права посвячує себе служінню новій єпархії.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ повинен якнайскоріше повідомити попереднього єпархіяльного Єпископа про проведення приписки священнослужителя.
Caput III — DE IURIBUS ET OBLIGATIONIBUS CLERICORUM;
ГЛАВА ІІІ — ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ДУХОВЕНСТВА
Can. 367 – Clerici primam habent obligationem Regnum Dei omnibus annuntiandi et amorem Dei erga homines in ministerio verbi et sacramentorum, immo et tota vita repraesentandi ita, ut omnes invicem et super omnia Deum diligentes in Corpus Christi, quod est Ecclesia, aedificentur atque crescant.
Кан. 367 – Священнослужителі мають як перший обов’язок голосити всім Царство Боже і любов Господа до людей служінням слова і святими тайнами, надто всім життям так показувати, щоб усі, люблячи себе взаємно і понад усе Бога, будувались в Тіло Христове, яким є Церква, і зростали в ній.
Can. 368 – Ad perfectionem, quam Christus suis discipulis proponit, speciali ratione tenentur clerici, cum Deo sacra ordinatione novo modo sint consecrati, ut Christi aeterni Sacerdotis in servitium populi Dei aptiora instrumenta efficiantur et simul sint gregi forma exemplaris.
Кан. 368 – Священнослужителі особливим чином зобов’язані до досконалості, яку Христос ставить перед своїми учнями як мету, тому що вони через свячення в новий спосіб були посвячені Богові, щоб стати здатнішими знаряддями Христа, вічного Священика, для служіння Божому народові і заодно були зразком для пастви.
Can. 369 – § 1. Clerici in lectionem et meditationem verbi Dei cottidie incumbant ita, ut Christi auditores fideles atque attenti facti evadant veraces ministri praedicationis; in oratione, in celebrationibus liturgicis et praesertim in devotione erga mysterium Eucharistiae assidui sint; conscientiam suam cottidie discutiant et sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant; Sanctam Mariam semper Virginem, Dei Matrem colant et ab ea gratiam se conformandi eius Filio implorent aliaque propriae Ecclesiae sui iuris exercitia pietatis peragant.
§ 2. Directionem spiritualem magni faciant et statutis temporibus secundum iuris particularis praescripta recessibus spiritualibus vacent.
§ 2. Directionem spiritualem magni faciant et statutis temporibus secundum iuris particularis praescripta recessibus spiritualibus vacent.
Кан. 369 – § 1. Священнослужителі повинні щоденно віддаватися читанню і роздумам слова Божого так, щоб як вірні й уважні слухачі Христа ставали справжніми слугами проповідуванняь повинні бути невтомними в молитві, літургічних відправах і, зокрема, у набожності до таїнства Євхаристіїь щоденно мають робити іспит своєї совісті і часто приймати тайну покаянняь повинні почитати Пресвяту Марію, Вседіву, Богоматір і просити в неї ласки формувати себе на подобу її Сина та виконувати інші побожні вправи власної Церкви свого права.
§ 2. Вони повинні високо цінити духовний провід і, відповідно до приписів партикулярнного права, у визначені часи відбувати реколекції.
§ 2. Вони повинні високо цінити духовний провід і, відповідно до приписів партикулярнного права, у визначені часи відбувати реколекції.
Can. 370 – Clerici speciali obligatione tenentur Romano Pontifici, Patriarchae et Episcopo eparchiali reverentiam et oboedientiam exhibendi.
Кан. 370 – Священнослужителі мають за особливий обов’язок виявляти пошану і послух Римському Архієреєві, Патріярхові та єпархіяльному Єпископові.
Can. 371 – §1. Ius habent clerici obtinendi a proprio Episcopo eparchiali praemissis iure requisitis aliquod officium, ministerium vel munus in servitium Eccleciae exercendum.
§ 2. Suscipiendum est clericis ac fideliter implendum omne officium, ministerium vel munus ab auctoritate competenti eis commissum, quandocumque id de eiusdem auctoritatis iudicio necessitates Ecclesiae exigunt.
§ 3. Ut vero professionem civilem exercere possint, requiritur licentia proprii Hierarchae.
§ 2. Suscipiendum est clericis ac fideliter implendum omne officium, ministerium vel munus ab auctoritate competenti eis commissum, quandocumque id de eiusdem auctoritatis iudicio necessitates Ecclesiae exigunt.
§ 3. Ut vero professionem civilem exercere possint, requiritur licentia proprii Hierarchae.
Кан. 371 – § 1. Священнослужителі мають право, згідно з встановленими правом вимогами, одержати від власного єпархіяльного Єпископа якийсь уряд, службу або завдання для виконування служіння Церкви.
§ 2. Священнослужителі повинні приймати і сумлінно виконувати будь-який уряд, служіння або завдання, доручене їм компетентною владою, коли тільки цього вимагають, за рішенням цієї влади, потреби Церкви.
§ 3. Для того, щоб могти виконувати світську професію, вимагається дозвіл власного Ієрарха.
§ 2. Священнослужителі повинні приймати і сумлінно виконувати будь-який уряд, служіння або завдання, доручене їм компетентною владою, коли тільки цього вимагають, за рішенням цієї влади, потреби Церкви.
§ 3. Для того, щоб могти виконувати світську професію, вимагається дозвіл власного Ієрарха.
Can. 372 – § 1. Institutione, quae ad ordines sacros requiritur, peracta in scientias sacras incumbere ne desinant clerici, immo profundiorem et ad diem accommodatam earundem cognitionem et usum acquirere satagant per cursus formativos a proprio Hierarcha approbatos.
§ 2. Frequentent quoque collationes, quas Hierarcha opportunas iudicavit ad scientias sacras et res pastorales promovendas.
§ 3. Scientiarum profanarum quoque, earum praesertim, quae cum scientiis sacris artius cohaereant, talem sibi copiam comparare ne neglegant, qualem excultos homines habere decet.
§ 2. Frequentent quoque collationes, quas Hierarcha opportunas iudicavit ad scientias sacras et res pastorales promovendas.
§ 3. Scientiarum profanarum quoque, earum praesertim, quae cum scientiis sacris artius cohaereant, talem sibi copiam comparare ne neglegant, qualem excultos homines habere decet.
Кан. 372 – § 1. Після закінчення навчання, яке вимагається для свячень, хай священнослужителі не перестають займатися священними науками, більш того, вони повинні наполегливо старатися здобувати глибші й пристосовані до сьогодення їх пізнання і використання через освітні курси, затверджені власним Ієрархом.
§ 2. Вони повинні також брати участь у конференціях, які Ієрарх вважатиме доцільними для підтримання священних наук і душпастирства.
§ 3. Не повинні занедбувати здобути такий запас світських наук, особливо тих, що тісніше пов’язані з священними науками, який личить мати освіченим людям.
§ 2. Вони повинні також брати участь у конференціях, які Ієрарх вважатиме доцільними для підтримання священних наук і душпастирства.
§ 3. Не повинні занедбувати здобути такий запас світських наук, особливо тих, що тісніше пов’язані з священними науками, який личить мати освіченим людям.
Can. 373 – Caelibatus clericorum propter regnum coelorum delectus et sacerdotio tam congruus ubique permagni faciendus est, prout fert universae Ecclesiae traditio; item status clericorum matrimonio iunctorum praxi Ecclesiae primaevae et Ecclesiarum orientalium per saecula sancitus in honore habendus est.
Кан. 373 – Усюди слід високо цінити целібат священнослужителів, вибраний задля царства небесного і так підхожий для священичого стану, згідно з традицією всієї Церквиь рівно ж треба поважати і стан одружених священнослужителів, освячений протягом віків практикою ранньої Церкви і східних Церков.
Can. 374 – Clerici caelibes et coniugati castitatis decore elucere debent; iuris particularis est statuere opportuna media ad hunc finem assequendum adhibenda.
Кан. 374 – Священнослужителі, неодружені й одружені, повинні відзначатися красою чистотиь завданням партикулярного права є встановити відповідні засоби для осягнення цієї мети.
Can. 375 – In vita familiari ducenda atque filiis educandis clerici coniugati ceteris christifidelibus praeclarum exemplum praebeant.
Кан. 375 – У родинному житті й вихованні дітей одружені священнослужителі повинні подавати іншим вірним прекрасний приклад.
Can. 376 – Vita communis inter clericos caelibes laudanda, quatenus fieri potest, foveatur, ut ipsi in vita spirituali et intellectuali colenda mutuo adiuventur et aptius in ministerio cooperari possint.
Кан. 376 – Серед неодружених священнослужителів слід, наскільки це можливо, підтримувати гідне похвали спільне життя, щоб вони самі в духовному і інтелектуаль-ному житті взаємно собі допомагали й могли легше співпрацювати в службі.
Can. 377 – Omnes clerici laudes divinas celebrare debent secundum ius particulare propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 377 – Усі священнослужителі повинні служити церковне правило відповідно до партикулярного права Церкви свого права.
Can. 378 – Divinam Liturgiam clerici frequenter ad normam iuris particularis celebrent praesertim diebus dominicis et festis de praecepto; immo enixe commendatur celebratio cottidiana.
Кан. 378 – Священнослужителі повинні, згідно з приписом партикулярного права, часто правити Божественну Літургію, особливо в неділі і приписані святаь наполегливо рекомендується навіть щоденна відправа.
Can. 379 – Clerici confratribus cuiuslibet Ecclesiae sui iuris vinculo caritatis uniti ad unum omnes conspirent, ad aedificationem nempe Corporis Christi, et proinde, cuiuscumque sunt condicionis, etsi diversis officiis fungentes, inter se cooperentur seque invicem adiuvent.
Кан. 379 – Священнослужителі, об’єднані вузлами любові із співбратами будь-якої Церкви свого права, повинні всі узгоджено діяти для одної мети, а саме для побудови Тіла Христового, і тому, якого не були б стану, хоч би виконували різні уряди, мають між собою співпрацювати і собі взаємно допомагати.
Can. 380 – Sollicitudinem habeant clerici omnes vocationes ad ministeria sacra et ad vitam in institutis vitae consecratae ducendam promovendi non solum praedicatione, catechesi aliisve opportunis mediis, sed imprimis vitae ac ministerii testimonio.
Кан. 380 – Усі священнослужителі повинні дбати про підтримання покликань до священних служб і ведення життя в інститутах посвяченого життя не тільки за допомогою проповіді, катехизи та інших відповідних засобів, а й, головно, свідоцтвом життя і служіння.
Can. 381 – § 1. Zelo apostolico ardentes clerici omnibus exemplo sint in beneficentia et hospitalitate praesertim erga aegrotantes, afflictos, persecutionem patientes, exiliatos et profugos.
§ 2. Obligatione tenentur clerici, nisi iusto impedimento sunt detenti, suppeditandi ex spiritualibus Ecclesiae bonis verbi Dei praesertim et sacramentorum adiumenta christifidelibus, qui opportune petunt, rite sunt dispositi nec iure a sacramentis suscipiendis prohibentur.
§ 3. Clerici laicorum dignitatem atque propriam partem, quam in missione Ecclesiae habent, agnoscant et promoveant praesertim charismata laicorum multiformia probantes necnon competentiam et experientiam eorum in bonum Ecclesiae vertentes speciatim modis iure praevisis.
§ 2. Obligatione tenentur clerici, nisi iusto impedimento sunt detenti, suppeditandi ex spiritualibus Ecclesiae bonis verbi Dei praesertim et sacramentorum adiumenta christifidelibus, qui opportune petunt, rite sunt dispositi nec iure a sacramentis suscipiendis prohibentur.
§ 3. Clerici laicorum dignitatem atque propriam partem, quam in missione Ecclesiae habent, agnoscant et promoveant praesertim charismata laicorum multiformia probantes necnon competentiam et experientiam eorum in bonum Ecclesiae vertentes speciatim modis iure praevisis.
Кан. 381 – § 1. Палаючи апостольською ревністю, священнослужителі мають бути для всіх прикладом у добродійності й гостинності, особливо щодо хворих, прибитих горем, переслідуваних, вигнанців і втікачів.
§ 2. Священнослужителі зобов’язані, хіба що слушно перешкоджені, подавати допомогу з духовних дібр Церкви, особливо слова Божого і святих тайн вірним, які вчасно просять, належно підготовлені, і право не забороняє їм приймати святі тайни.
§ 3. Священнослужителі повинні визнавати і підтримувати гідність та властиву мирянам участь, яку вони беруть у місії Церкви, особливо схвалюючи різноманітні хариз-ми мирян, а також використовуючи на благо Церкви їхні кваліфікації і досвід, зокрема способами, передбаченими правом.
§ 2. Священнослужителі зобов’язані, хіба що слушно перешкоджені, подавати допомогу з духовних дібр Церкви, особливо слова Божого і святих тайн вірним, які вчасно просять, належно підготовлені, і право не забороняє їм приймати святі тайни.
§ 3. Священнослужителі повинні визнавати і підтримувати гідність та властиву мирянам участь, яку вони беруть у місії Церкви, особливо схвалюючи різноманітні хариз-ми мирян, а також використовуючи на благо Церкви їхні кваліфікації і досвід, зокрема способами, передбаченими правом.
Can. 382 – Abstineant prorsus clerici ab eis omnibus, quae statum eorum secundum normas iure particulari pressius determinatas dedecent, et etiam evitent ea, quae ab eo aliena sunt.
Кан. 382 – Священнослужителі повинні цілком утримуватись від усього того, що не личить їхньому станові, відповідно до чітко окреслених приписів партикулярного права, а також уникати того, що йому не властиве.
Can. 383 – Clerici, etsi non secus ac ceteri cives iura civilia et politica aequo iure habeant oportet, tamen:
1° officia publica, quae participationem in exercitio potestatis civilis secumferunt, assumere vetantur;
2° cum servitium militare statui clericali minus congruat, illud ne capessant voluntarii nisi de sui Hierarchae licentia;
3° utantur exceptionibus, quas ab exercendis muneribus et officiis publicis a statu clericaIi alienis necnon servitio militari in eorum favorem concedunt leges civiles aut conventiones vel consuetudines.
1° officia publica, quae participationem in exercitio potestatis civilis secumferunt, assumere vetantur;
2° cum servitium militare statui clericali minus congruat, illud ne capessant voluntarii nisi de sui Hierarchae licentia;
3° utantur exceptionibus, quas ab exercendis muneribus et officiis publicis a statu clericaIi alienis necnon servitio militari in eorum favorem concedunt leges civiles aut conventiones vel consuetudines.
Кан. 383 – Хоча священнослужителі, подібно як і інші громадяни, повинні мати однакові громадянські і політичні права, однак:
1° забороняється приймати громадські уряди, з якими зв’язана участь у виконуванні цивільної влади;
2° оскільки військова служба не узгоджується з клирицьким станом, вони не повинні добровільно вступати до неї, хіба що з дозволу свого Ієрарха;
3° вони повинні користуватись звільненням від виконування публічних завдань і урядів, не властивих клирицькому станові, а також від військової служби, які надають на їх користь цивільні закони, угоди або звичаї.
1° забороняється приймати громадські уряди, з якими зв’язана участь у виконуванні цивільної влади;
2° оскільки військова служба не узгоджується з клирицьким станом, вони не повинні добровільно вступати до неї, хіба що з дозволу свого Ієрарха;
3° вони повинні користуватись звільненням від виконування публічних завдань і урядів, не властивих клирицькому станові, а також від військової служби, які надають на їх користь цивільні закони, угоди або звичаї.
Can. 384 – § 1. Ministri reconciliationis omnium in Christi caritate satagant clerici pacem, unitatem et concordiam iustitia innixam inter homines fovere.
§ 2. In factionibus politicis atque in moderandis consociationibus syndicalibus activam partem ne habeant, nisi iudicio Episcopi eparchialis vel iure particulari ita ferente Patriarchae aut alterius auctoritatis iura Ecclesiae tuenda aut bonum commune promovendam id requirunt.
§ 2. In factionibus politicis atque in moderandis consociationibus syndicalibus activam partem ne habeant, nisi iudicio Episcopi eparchialis vel iure particulari ita ferente Patriarchae aut alterius auctoritatis iura Ecclesiae tuenda aut bonum commune promovendam id requirunt.
Кан. 384 – § 1. Як слуги примирення всіх у любові до Христа, священнослужителі повинні старатися плекати серед людей мир, єдність і згоду, основану на справедливості.
§ 2. Вони не можуть брати активної участі ні в політичних партіях, ні в керуванні професійними спілками, хіба що – на думку єпархіяльного Єпископа або, якщо так велить партикулярне право, – Патріярха або іншої влади, цього вимагає оборона Церкви або розвиток спільного добра.
§ 2. Вони не можуть брати активної участі ні в політичних партіях, ні в керуванні професійними спілками, хіба що – на думку єпархіяльного Єпископа або, якщо так велить партикулярне право, – Патріярха або іншої влади, цього вимагає оборона Церкви або розвиток спільного добра.
Can. 385 – § 1. Spiritu paupertatis Christi imbuti clerici studeant simplicitate vitae supernorum bonorum coram mundo testes esse et bona temporalia discretione spirituali recto usui destinent; bona autem, quae occasione exercitii officii, ministerii vel muneris ecclesiastici sibi comparant, provisa ex eis sua congrua sustentatione et obligationum proprii status impletione, operibus apostolatus vel caritatis impertiant atque communicent.
§ 2. Prohibentur clerici per se vel per alios negotiationem aut mercaturam exercere sive in propriam sive in aliorum utilitatem nisi de licentia auctoritatis iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinatae aut Sedis Apostolicae.
§ 3. A fideiubendo, etiam de bonis propriis, clericus prohibetar nisi consulto proprio Episcopo eparchiali vel, si casus fert, Superiore maiore.
§ 2. Prohibentur clerici per se vel per alios negotiationem aut mercaturam exercere sive in propriam sive in aliorum utilitatem nisi de licentia auctoritatis iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris determinatae aut Sedis Apostolicae.
§ 3. A fideiubendo, etiam de bonis propriis, clericus prohibetar nisi consulto proprio Episcopo eparchiali vel, si casus fert, Superiore maiore.
Кан. 385 – § 1. Пройняте духом Христової убогості, духовенство повинно старатися простотою життя свідчити перед світом, що дбає про небесні блага, і з духовною второпністю призначати дочасні добра чесному користуваннюь майно, яке воно придбало собі через виконування церковного уряду, служіння або завдання, після забезпечення з нього свого належного утримання і виконання обов’язків власного стану повинно уділяти і передавати для справ апостоляту або діл милосердя.
§ 2. Священнослужителям забороняється займатися фінансовими операціями й торгівлею особисто або через інших чи для власної користі чи інших, хіба що з дозволу влади, визначеної партикулярним правом власної Церкви свого права або Апостольського Престолу.
§ 3. Священнослужителеві забороняється ручатись, навіть власним майном, хіба що порадившись з власним єпархіяльним Єпископом або, в разі потреби, з вищим Настоятелем.
§ 2. Священнослужителям забороняється займатися фінансовими операціями й торгівлею особисто або через інших чи для власної користі чи інших, хіба що з дозволу влади, визначеної партикулярним правом власної Церкви свого права або Апостольського Престолу.
§ 3. Священнослужителеві забороняється ручатись, навіть власним майном, хіба що порадившись з власним єпархіяльним Єпископом або, в разі потреби, з вищим Настоятелем.
Can. 386 – § 1. Clerici, etsi officium residentiale non habent, a sua tamen eparchia per notabile tempus iure particulari determinandum sine licentia saltem praesumpta Hierarchae loci proprii ne discedant.
§ 2. Clericus, qui extra propriam eparchiam commoratur, Episcopo eparchiali loci in eis, quae eiusdem clerici status obligationes respiciunt, subditus est; si ibi per tempus non breve commoraturus est, Hierarcham loci sine mora certiorem faciat.
§ 2. Clericus, qui extra propriam eparchiam commoratur, Episcopo eparchiali loci in eis, quae eiusdem clerici status obligationes respiciunt, subditus est; si ibi per tempus non breve commoraturus est, Hierarcham loci sine mora certiorem faciat.
Кан. 386 – § 1. Священнослужителі, хоч би не займали резиденціяльного уряду, не повинні, однак, на довший час, який треба визначити партикулярним правом, залишати свою єпархію без дозволу, принаймні припустимого, власного місцевого Ієрарха.
§ 2. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, підлягає місцевому єпархіяльному Єпископові в тому, що стосується обов’язків стану цього священнослужителяь якщо він має намір перебувати там не короткий час, повинен невідкладно повідомити місцевого Ієрарха.
§ 2. Священнослужитель, який перебуває поза власною єпархією, підлягає місцевому єпархіяльному Єпископові в тому, що стосується обов’язків стану цього священнослужителяь якщо він має намір перебувати там не короткий час, повинен невідкладно повідомити місцевого Ієрарха.
Can. 387 – Quod ad vestis habitum clericorum spectat, ius particulare servetur.
Кан. 387 – Що стосується клирицького одягу, то слід дотримуватись партикулярного права.
Can. 388 – Clerici iuribus et insignibus, quae adnexa sunt dignitatibus sibi collatis, uti non possunt extra loca, ubi suam potestatem exercet auctoritas, quae dignitatem concessit vel ad eiusdem dignitatis concessionem nihil excipiens scripto consensit, aut nisi auctoritatem, quae dignitatem concessit, comitantur vel eiusdem personam gerunt aut nisi consensum Hierarchae loci obtinuerunt.
Кан. 388 – Священнослужителі не можуть користуватись правами і відзнаками, пов’язаними з наданими їм санами, поза місцями, де своє повноваження виконує влада, яка надала сан або письмово погодилась на надання цього сану без жодних обмежень, або хіба що супроводжують владу, яка надала сан, або виступають від імені цієї особи, або одержали згоду місцевого Ієрарха.
Can. 389 – Clerici quaslibet contentiones evitare studeant; si tamen quaedam contentio exsurrexit inter eos, ad forum Ecclesiae deferatur et hoc, si fieri potest, etiam fiat, si de contentionibus inter clericos et alios christifideles agitur.
Кан. 389 – Священнослужителі повинні старатися уникати будь-яких спорівь якби, однак, виник між ними якийсь спір, то слід передати його до церковного суду і це повинно, по змозі, статися, якщо йдеться про спори між священнослужителями та іншими вірними.
Can. 390 – § 1. Clerici ius habent ad congruam sustentationem et ideo pro implendo eis commisso officio vel munere iustam remunerationem percipiendi, quae, si agitur de clericis coniugatis, consulere debet etiam eorum familiae sustentandae, nisi aliter iam sufficienter provisum est.
§ 2. Item ius habent, ut sui suaeque familiae, si coniugati sunt, congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur; ut hoc ius ad effectum deduci possit, obligatione tenentur clerici instituto, de quo in can. 1021, § 2, ad normam iuris particularis pro sua parte conferre.
§ 2. Item ius habent, ut sui suaeque familiae, si coniugati sunt, congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur; ut hoc ius ad effectum deduci possit, obligatione tenentur clerici instituto, de quo in can. 1021, § 2, ad normam iuris particularis pro sua parte conferre.
Кан. 390 – § 1. Священнослужителі мають право на відповідне утримання, і тому за виконування дорученого їм уряду або завдання повинні одержувати слушну винагороду, яка, якщо йдеться про одружених священнослужителів, повинна забезпечувати також утримання їхньої сім’ї, хіба що це вже достатньо забезпечено в інший спосіб.
§ 2. Вони мають рівно ж право на те, щоб, якщо вони одружені, була проявлена турбота про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку їх та їхньої сім’їь щоб це право можна було здійснити, священнослужителі зобов’язані сплачувати внески до установи, про яку мова в кан. 1021, § 2, згідно з приписом партикулярного права.
§ 2. Вони мають рівно ж право на те, щоб, якщо вони одружені, була проявлена турбота про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку їх та їхньої сім’їь щоб це право можна було здійснити, священнослужителі зобов’язані сплачувати внески до установи, про яку мова в кан. 1021, § 2, згідно з приписом партикулярного права.
Can. 391 – Integrum est clericis firmo can. 578, § 3 se cum aliis consociare ad fines consequendos statui clericali congruentes; competit autem Episcopo eparchiali de hac congruentia authentice iudicare.
Кан. 391 – Священнослужителі можуть, дотримуючись кан. 578, § 3, об’єднуватись з іншими для осягнення цілей, які відповідали б їх клирицькому становіь а обов’язком єпархіяльного Єпископа є достовірно вирішити про цю відповідність.
Can. 392 – Ius clericorum est ad debitum quotannis feriarum tempus iure particulari determinandum.
Кан. 392 – Священнослужителі мають право на належну їм щорічну відпустку, визначену партикулярнем правом.
Can. 393 – Clericis, cuiuscumque sunt condicionis, cordi sit sollicitudo omnium Ecclesiarum et ideo se ad inserviendum, ubicumque urget necessitas, promptos exhibeant et praesertim permittente vel exhortante proprio Episcopo eparchiali vel Superiore ad suum ministerium in missionibus vel regionibus clericorum penuria laborantibus exercendum.
Кан. 393 – У священнослужителів, якого не були б вони стану, на серці повинна бути турбота про всі Церкви, і через те вони повинні виявлятись готовими, де вимагає необхідність, особливо за дозволом або заохоченням власного єпархіяльного Єпископа або Настоятеля, для виконування свого служіння в місіях або місцевостях, які відчувають брак священнослужителів.
CAPUT IV — DE AMISSIONE STATUS CLERICALIS;
ГЛАВА ІV — ВТРАТА КЛИРИЦЬКОГО СТАНУ
Can. 394 – Sacra ordinatio semel valide suscepta numquam irrita fit; clericus tamen statum clericalem amittit:
1° sententia iudiciali aut decreto administrativo, quo invaliditas sacrae ordinationis declaratur;
2° poena depositionis Iegitime irrogata;
3° rescripto Sedis Apostolicae vel ad normam can. 397 Patriarchae; hoc vero rescriptum diaconis sine gravibus, presbyteris vero sine gravissimis causis a Patriarcha licite concedi non potest nec a Sede Apostolica conceditur.
1° sententia iudiciali aut decreto administrativo, quo invaliditas sacrae ordinationis declaratur;
2° poena depositionis Iegitime irrogata;
3° rescripto Sedis Apostolicae vel ad normam can. 397 Patriarchae; hoc vero rescriptum diaconis sine gravibus, presbyteris vero sine gravissimis causis a Patriarcha licite concedi non potest nec a Sede Apostolica conceditur.
Кан. 394 – Свячення, раз правосильно прийняте, ніколи не стає недійснимь однак, священнослужитель утрачає клирицький стан:
1° внаслідок судового вироку або адміністративного декрету, який стверджує недійсність свячення;
2° внаслідок кари усунення, накладеної згідно з законом;
3° внаслідок рескрипту Апостольського Престолу або Патріярха, згідно з приписом кан. 397ь цей рескрипт не може дозволено надавати Патріярх і не надає його Апостольський Престол дияконам, хіба з поважних, а пресвітерам – з дуже поважних причин.
1° внаслідок судового вироку або адміністративного декрету, який стверджує недійсність свячення;
2° внаслідок кари усунення, накладеної згідно з законом;
3° внаслідок рескрипту Апостольського Престолу або Патріярха, згідно з приписом кан. 397ь цей рескрипт не може дозволено надавати Патріярх і не надає його Апостольський Престол дияконам, хіба з поважних, а пресвітерам – з дуже поважних причин.
Can. 395 – Clericus, qui statum clericalem ad normam iuris amittit, cum eo amittit iura statui clericali propria nec ullis iam tenetur obligationibus status clericalis firmo tamen can. 396; potestatem ordinis exercere prohibetur salvis cann. 725 et 735, § 2; ipso iure privatur omnnibus officiis, ministriis, muneribus et qualibet potestate delegata.
Кан. 395 – Священнослужитель, який втрачає клирицький стан згідно з приписами права, разом з ним утрачає властиві клирицькому станові права і не має вже обов’язків клирицького стану, з дотриманням, однак, припису кан. 396ь забороняється йому сповняти священнодійства, із збереженням приписів канн. 725 і 735, § 2ь тим самим він позбавляється всіх урядів, служінь, завдань і будь-якої делегованої влади.
Can. 396 – Praeter casus, in quibus invaliditas sacrae ordinationis declarata est, amissio status clericalis non secumfert dispensationem ab obligatione caelibatus, quae a solo Romano Pontifice conceditur.
Кан. 396 – Крім випадків, в яких оголошена недійсність свячення, втрата клирицького стану не несе з собою диспензи від обов’язку целібату, яка надається тільки Римським Архієреєм.
Can. 397 – Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel, si periculum in mora est, Synodi permanentis, amissionem status clericalis concedere potest clericis intra fines territorii propriae Ecclesiae patriarchalis domicilium vel quasi-domicilium habentibus, qui obligatione caelibatus non tenentur aut, si tenentur, dispensationem ab hac obligatione non petunt; in ceteris casibus res ad Sedem Apostolicam deferatur.
Кан. 397 – Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви або, якщо справа невідкладна, постійного Синоду, може дати звільнення від клирицького стану священнослужителям, які мають у межах території власної єпархіяльної Церкви постійне або тимчасове місце проживання і які не зв’язані обов’язком целібату, або, якщо зв’язані, не просять диспензи від цього зобов’язанняь в інших випадках справу слід передати Апостольському Престолові.
Can. 398 – Qui rescripto Sedis Apostolicae statum clericalem amisit, inter clericos a sola Sede Apostolica denuo admitti potest; qui vero a Patriarcha, amissionem status clericalis obtinuit, etiam a Patriarcha inter clericos denuo admitti potest.
Кан. 398 – Той, хто втратив клирицький стан на підставі рескрипту Апостольського Престолу, може бути допущеним наново до духовенства тільки Апостольським Престоломь а того, кого позбавив клирицького стану Патріярх, наново прийняти до духовенства може також Патріярх.
TITULUS XI: DE LAICIS — ТИТУЛ ХІ: МИРЯНИ. – Can. 399.-409.
Can. 399 – Nomine laicorum in hoc Codice intelleguntur christifideles, quibus indoles saecularis propria ac specialis est quique in saeculo viventes missionem Ecclesiae participant neque in ordine sacro constituti neque statui religioso ascripti sunt.
Кан. 399 – Під назвою мирян у цьому Кодексі маються на увазі вірні, які мають їм властивий і особливий мирський характер і які беруть участь у місії Церкви, хоч живуть у світі, не мають свячення і не належать до чернечого стану.
Can. 400 – Laici praeter ea iura et obligationes, quae cunctis christifidelibus sunt communia et ea, quae in aliis canonibus statuuntur, eadem iura et obligationes habent ac in canonibus huius tituli recensentur.
Кан. 400 – Миряни, крім спільних усім вірним прав і обов’язків, а також тих, що встановлені в інших канонах, мають ті самі права й обов’язки, які перелічуються в канонах цього титулу.
Can. 401 – Laicorum imprimis est ex vocatione propria res temporales gerendo et secundum Deum ordinando Regnum Dei quaerere ideoque in vita privata, familiari et politico-sociali testes Christo esse ac ipsum aliis manifestare, leges iustas in societate propugnare atque fide, spe et caritate fulgentes fermenti instar ad mundi sanctificationem conferre.
Кан. 401 – До мирян передусім належить з власного покликання, займаючись дочасними справами і полагоджуючи їх згідно з волею Божою, здобувати царство Боже і через те в приватному, сімейному і суспільно-політичному житті свідчити про Христа, звіщати про нього іншим, відстоювати справедливі закони в суспільстві і, сяючи вірою, надією і любов’ю, на подобу закваски, сприяти святості світу.
Can. 402 – Ius est laicis, ut ipsis agnoscatur ea in rebus civitatis terrenae libertas, quae omnibus civibus competit; eadem tamen libertate utentes curent, ut suae actiones spiritu evangelico imbuantur, et ad doctrinam attendant ab Ecclesiae magisterio propositam caventes tamen, ne in quaestionibus opinabilibus propriam sententiam ut doctrinam Ecclesiae proponant.
Кан. 402 – Миряни мають право вимагати, щоб їм була визнана така свобода в справах земного суспільства, яка належить усім громадянамь але, користуючись цією свободою, вони повинні старатись, щоб їхня діяльність була пройнята євангельським духом і щоб зважали на науку, представлену Учительським Урядом Церкви, остерігаючись, однак, аби в сумнівних випадках не видавали власного погляду за науку Церкви.
Can. 403 – § 1. Firmo iure et obligatione proprium ritum ubique servandi laici ius habent actuose in celebrationibus liturgicis cuiuscumque Ecclesiae sui iuris participandi secundum praescripta librorum liturgicorum.
§ 2. Si Ecclesiae necessitates vel vera utilitas id suadent et ministri sacri desunt, possunt laicis quaedam ministrorum sacrorum functiones committi ad normam iuris.
§ 2. Si Ecclesiae necessitates vel vera utilitas id suadent et ministri sacri desunt, possunt laicis quaedam ministrorum sacrorum functiones committi ad normam iuris.
Кан. 403 – § 1. Згідно з правом і обов’язком зберігати всюди власний обряд, миряни мають право брати діяльну участь у літургічних відправах будь-якої Церкви свого права відповідно до приписів літургічних книг.
§ 2. Якщо цього вимагають потреби або справжня користь Церкви і немає священнослужителів, то, згідно з приписом права, можна доручати мирянам певні функції священнослужителів.
§ 2. Якщо цього вимагають потреби або справжня користь Церкви і немає священнослужителів, то, згідно з приписом права, можна доручати мирянам певні функції священнослужителів.
Can. 404 – § 1. Praeter institutionem catecheticam inde ab infantia habendam laici ius et obligationem habent acquirendi cognitionem uniuscuiusque ingenii dotibus et condicioni aptatam doctrinae a Christo revelatae et a magisterio authentico Ecclesiae traditae non solum ut, secundum eiusdem doctrinam vivere valeant, sed etiam, ut ipsi eam enuntiare atque, si opus est, defendere possint.
§ 2. Ius quoque habent acquirendi pleniorem illam cognitionem in scientiis sacris, quae in ecclesiasticis studiorum universitatibus vel facultatibus aut in institutis scientiarum religiosarum traduntur, ibidem lectiones frequentando et gradus academicos consequendo.
§ 3. Item servatis praescriptis circa idoneitatem requisitam statutis habiles sunt ad mandatum docendi disciplinas sacras ab auctoritate competenti ecclesiastica recipiendum.
§ 2. Ius quoque habent acquirendi pleniorem illam cognitionem in scientiis sacris, quae in ecclesiasticis studiorum universitatibus vel facultatibus aut in institutis scientiarum religiosarum traduntur, ibidem lectiones frequentando et gradus academicos consequendo.
§ 3. Item servatis praescriptis circa idoneitatem requisitam statutis habiles sunt ad mandatum docendi disciplinas sacras ab auctoritate competenti ecclesiastica recipiendum.
Кан. 404 – § 1. Крім катехитичного навчання, яке слід одержувати вже від дитинства, миряни мають право й обов’язок здобувати – кожний у спосіб достосований до його природних здібностей і становища – пізнання науки, об’явленої Христом і автентично викладеної Учительським Урядом Церкви, щоб вони не тільки мали змогу жити згідно з цією наукою, але також, щоб самі могли її голосити і, в разі потреби, боронити.
§ 2. Вони мають також право здобувати повніше пізнання священних наук, які викладаються в церковних університетах або факультетах або інститутах релігійних знань, відвідуючи виклади і здобуваючи академічні ступені.
§ 3. Подібно, дотримуючись приписів, які ставлять вимоги щодо здатності, можуть одержувати від компетентної церковної влади доручення навчання священних наук.
§ 2. Вони мають також право здобувати повніше пізнання священних наук, які викладаються в церковних університетах або факультетах або інститутах релігійних знань, відвідуючи виклади і здобуваючи академічні ступені.
§ 3. Подібно, дотримуючись приписів, які ставлять вимоги щодо здатності, можуть одержувати від компетентної церковної влади доручення навчання священних наук.
Can. 405 – Patrimonio liturgico, theologico, spirituali et, disciplinari etiam laici sedulo studeant ita tamen, ut mutua benevolentia ac aestimatio atque unitas actionis inter laicos diversarum Ecclesiarum sui iuris foveantur nec varietas rituum noceat bono communi societatis, in qua vivunt, sed potius ad idem bonum in dies magis conducat.
Кан. 405 – Миряни повинні також старанно вивчати літургічну, теологічну, духовну і дисциплінарну спадщину, однак, так, щоб плекали взаємну доброзичливість, пошану й єдність дій між мирянами різних Церков свого права і щоб різноманітність обрядів не шкодила загальному добру суспільства, в якому вони живуть, але радше з кожним днем приносила більше користі цьому добру.
Can. 406 – Laici memores obligationis, de qua in can. 14, sciant illam eo magis urgere in eis adiunctis, in quibus nonnisi per ipsos Evangelium audire et Christum cognoscere homines possunt.
Кан. 406 – Миряни, пам’ятаючи про обов’язок, про який йдеться в кан. 14, повинні знати, що він тим більше стосується їх у тих обставинах, де тільки завдяки їм люди можуть почути Євангеліє і пізнати Христа.
Can. 407 – Laici, qui in statu coniugali vivunt, secundum propriam vocationem speciali obligatione tenentur per matrimonium et familiam ad aedificationem populi Dei allaborandi.
Кан. 407 – Миряни, які живуть у подружньому стані, відповідно до свого покликання, мають окремий обов’язок через подружжя і сім’ю спричинятися до побудови Божого народу.
Can. 408 – § 1. Habiles sunt laici debita scientia, experientia et honestate praestantes, ut tamquam periti aut consultores ab auctoritatibus ecclesiasticis audiantur sive singuli sive ut membra variorum consiliorum et conventuum, ut paroecialium, eparchialium, patriarchalium.
§ 2. Praeterquam ad munera ecclesiastica, ad quae laici iure communi admittuntur, ipsi ab auctoritate competenti ad alia quoque munera assumi possunt eis exceptis, quae ordinem sacrum requirunt vel quae iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris laicis expresse vetantur.
§ 3. Circa muneris ecclesiastici exercitium laici plene subduntur auctoritati ecclesiasticae.
§ 2. Praeterquam ad munera ecclesiastica, ad quae laici iure communi admittuntur, ipsi ab auctoritate competenti ad alia quoque munera assumi possunt eis exceptis, quae ordinem sacrum requirunt vel quae iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris laicis expresse vetantur.
§ 3. Circa muneris ecclesiastici exercitium laici plene subduntur auctoritati ecclesiasticae.
Кан. 408 – § 1. Миряни, які відзначаються відповідним знанням, досвідом і повагою, заслуговують на те, щоб до них, як до знавців або порадників, зверталася церковна влада чи як до окремих осіб чи як членів різних рад і з’їздів, наприклад, парафіяльних, єпархіяльних, патріярших.
§ 2. Крім церковних завдань, до яких миряни допускаються на підставі загального права, компетентна влада може залучати їх також до інших завдань, за винятком тих, які вимагають свячення або які виконувати виразно забороняє мирянам партикулярне право власної Церкви свого права.
§ 3. У виконуванні церковного завдання миряни цілком підлягають церковній владі.
§ 2. Крім церковних завдань, до яких миряни допускаються на підставі загального права, компетентна влада може залучати їх також до інших завдань, за винятком тих, які вимагають свячення або які виконувати виразно забороняє мирянам партикулярне право власної Церкви свого права.
§ 3. У виконуванні церковного завдання миряни цілком підлягають церковній владі.
Can. 409 – § 1. Laici, qui permanenter aut ad tempus speciali Ecclesiae servitio addicuntur, obligatione tenentur, ut aptam acquirant formationem ad munus suum debite implendum requisitam utque hoc munus conscie, impense et diligenter impleant.
§ 2. Ipsi ius habent ad iustam remuIierationem suae condicioni aptatam, qua decenter, servatis quoque iuris civilis praescriptis, necessitatibus propriis ac familiae providere possint; itemque ius habent, ut sui suaeque familiae congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur.
§ 2. Ipsi ius habent ad iustam remuIierationem suae condicioni aptatam, qua decenter, servatis quoque iuris civilis praescriptis, necessitatibus propriis ac familiae providere possint; itemque ius habent, ut sui suaeque familiae congruenti praecaventiae et securitati sociali necnon assistentiae sanitariae provideatur.
Кан. 409 – § 1. Миряни, які на постійно або тимчасово присвячуються спеціяльному служінню Церкви, зобов’язані здобувати відповідний вишкіл, необхідний для належного виконування їхнього завдання, і щоб могли виконувати це завдання свідомо, запопадливо і старанно.
§ 2. Вони мають право на належну, відповідну до їхнього становища, винагороду, завдяки якій, дотримуючись притому приписів цивільного права, могли б належно заспокоювати потреби власні і сім’їь вони рівно ж мають право на те, щоб було подбано про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку для них самих і для їхньої сім’ї.
§ 2. Вони мають право на належну, відповідну до їхнього становища, винагороду, завдяки якій, дотримуючись притому приписів цивільного права, могли б належно заспокоювати потреби власні і сім’їь вони рівно ж мають право на те, щоб було подбано про відповідне забезпечення, соціяльну захищеність і лікарську опіку для них самих і для їхньої сім’ї.
TITULUS XII: DE MONACHIS CETERISQUE RELIGIOSIS ET DE SODALIBUS ALIORUM INSTITUTORUM VITAE CONSECRATAE — ТИТУЛ ХІІ: МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ І ЧЛЕНИ ІНШИХ ІНСТИТУТІВ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ. – Can. 410.-572.
CAPUT I — DE MONACHIS CETERISQUE RELIGIOSIS;
ГЛАВА І — МОНАХИ ТА ІНШІ ЧЕНЦІ
Art. I — CANONES GENERALES;
Арт. І: Загальні канони
Can. 410 – Status religiosus est stabilis in communi vivendi modus in aliquo instituto ab Ecclesia approbato, quo christifideles Christum, Magistrum et Exemplum Sanctitatis, sub actione Spiritus Sancti pressius sequentes novo ac speciali titulo consecrantur per vota publica oboedientiae, castitatis et paupertatis sub legitimo Superiore ad normam statutorum servanda, saeculo renuntiant ac totaliter se devovent caritatis perfectioni assequendae in servitium Regni Dei pro Ecclesiae aedificatione et mundi salute utpote signa coelestem gloriam praenuntiantia.
Кан. 410 – Чернечий стан – це сталий спосіб життя у спільноті в якомусь інституті, затвердженому Церквою, завдяки якому вірні під дією Святого Духа, наслідуючи докладніше Христа, Учителя і Приклад Святості, посвячуються згідно з приписами статутів з нового й особливого титулу для дотримання прилюдних обітів послуху, чистоти і вбогості під законним Настоятелем, відмовляються від способу мирського життя і цілком присвячуються осягненню досконалої любові на службу Царства Божого для побудови Церкви і спасіння світу, будучи немов знаками, які провіщають небесну славу.
Can. 411 – Status religiosus ab omnibus fovendus et promovendus est.
Кан. 411 – Усі повинні сприяти чернечому стану і його підтримувати.
1° De dependentia religiosorum ab Episcopo eparchiali, a Patriarcha, a Sede Apostolica. — 1° Залежність ченців від єпархіяльного Єпископа, Патріярха, Апостольського Престолу
Can. 412 – § 1. Religiosi omnes subduntur Romano Pontifici ut suo supremo Superiori, cui obligatione parendi tenentur etiam vi voti oboedientiae.
§ 2. Quo melius institutorum bono atque apostolatus necessitatibus provideatur, Romanus Pontifex ratione sui primatus in universam Ecclesiam intuitu utilitatis communis instituta vitae consecratae ab Episcopi eparchialis regimine eximere potest sibique soli vel alii auctoritati ecclesiasticae subicere.
§ 2. Quo melius institutorum bono atque apostolatus necessitatibus provideatur, Romanus Pontifex ratione sui primatus in universam Ecclesiam intuitu utilitatis communis instituta vitae consecratae ab Episcopi eparchialis regimine eximere potest sibique soli vel alii auctoritati ecclesiasticae subicere.
Кан. 412 – § 1. Усі ченці підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого слухатись повинні також силою обіту послуху.
§ 2. Щоб краще забезпечити добро інститутів і потреби апостоляту, Римський Архієрей на підставі свого верховенства над усією Церквою заради спільної користі може вилучити з-під керівництва єпархіяльного Єпископа інститути посвяченого життя і підпорядкувати тільки собі або іншій церковній владі.
§ 2. Щоб краще забезпечити добро інститутів і потреби апостоляту, Римський Архієрей на підставі свого верховенства над усією Церквою заради спільної користі може вилучити з-під керівництва єпархіяльного Єпископа інститути посвяченого життя і підпорядкувати тільки собі або іншій церковній владі.
Can. 413 – Ad regimen internum et disciplinam religiosam quod attinet, instituta religiosa, nisi aliter iure cavetur, si sunt iuris pontificii, immediate et exclusive Sedi Apostolicae subiecta sunt; si vero sunt iuris patriarchalis vel eparchialis, immediate subiecta sunt Patriarchae vel Episcopo eparchiali firmo can. 418, § 2.
Кан. 413 – Що стосується внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни, то чернечі інститути, – хіба що право застерігає щось інше – якщо вони є папського права, підлягають безпосередньо і виключно Апостольському Престоловіь якщо ж вони патріяршого або єпархіяльного права, то підлягають безпосередньо Патріярхові або єпархіяльному Єпископові, залишаючи в силі кан. 418, § 2.
Can. 414 – § 1. Ad monasteria et congregationes iuris eparchialis quod attinet, Episcopo eparchiali competit:
1° typica monasteriorum et statuta congregationum atque immutationes in ea ad normam iuris introductas approbare salvis eis, quae ab auctoritate superiore approbata sunt;
2° dispensationes ab eisdem typicis vel statutis, quae potestatem Superiorum religiosorum excedunt et ab ipso legitime petuntur, singulis in casibus et per modum actus dare;
3° visitare monasteria, etiam dependentia, necnon singulas domos congregationum in suo territorio, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties rationes vere speciales eius iudicio id suadent.
§ 2. Haec iura Patriarchae competunt circa ordines et congregationes iuris patriarchalis, quae intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, domum principem habent; secus eadem iura circa ordines omnes necnon circa monasteria et congregationes, quae non sunt iuris eparchialis, competunt soli Sedi Apostolicae.
§ 3. Si congregatio iuris eparchialis ad alias eparchias propagatur, nihil in ipsis statutis valide mutari potest nisi de consensu Episcopi eparchialis eparchiae, in qua sita est domus princeps, consultis tamen Episcopis eparchialibus, in quorum eparchiis ceterae domus sitae sunt.
1° typica monasteriorum et statuta congregationum atque immutationes in ea ad normam iuris introductas approbare salvis eis, quae ab auctoritate superiore approbata sunt;
2° dispensationes ab eisdem typicis vel statutis, quae potestatem Superiorum religiosorum excedunt et ab ipso legitime petuntur, singulis in casibus et per modum actus dare;
3° visitare monasteria, etiam dependentia, necnon singulas domos congregationum in suo territorio, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties rationes vere speciales eius iudicio id suadent.
§ 2. Haec iura Patriarchae competunt circa ordines et congregationes iuris patriarchalis, quae intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, domum principem habent; secus eadem iura circa ordines omnes necnon circa monasteria et congregationes, quae non sunt iuris eparchialis, competunt soli Sedi Apostolicae.
§ 3. Si congregatio iuris eparchialis ad alias eparchias propagatur, nihil in ipsis statutis valide mutari potest nisi de consensu Episcopi eparchialis eparchiae, in qua sita est domus princeps, consultis tamen Episcopis eparchialibus, in quorum eparchiis ceterae domus sitae sunt.
Кан. 414 – § 1. Що стосується монастирів і Згромаджень єпархіяльного права, до єпархіяльного Єпископа належить:
1° затверджувати устави монастирів і статути Згромаджень та зміни до них, впроваджені згідно з приписами права, за винятком тих, що були затверджені вищою владою;
2° давати в окремих випадках і одноразово диспензи від тих уставів або статутів, які виходять поза владу чернечих Настоятелів і про що вони у нього законно просять;
3° візитувати монастирі, також залежні, і всі доми Згромаджень на своїй території, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку радять це справді особливі підстави.
§ 2. Такі права належать Патріярхові щодо Чинів і Згромаджень патріяршого права, які мають головний дім у межах території Церкви, на чолі якої він стоїтьь інакше ці права щодо всіх Чинів, а також Монастирів і Згромаджень, які не є єпархіяльного права, належать тільки Апостольському Престолові.
§ 3. Якщо Згромадження єпархіяльного права поширюється на інші єпархії, не можна нічого правосильно міняти в самих статутах, хіба що за згодою єпархіяльного Єпископа єпархії, в якій знаходиться головний дім, порадившись, однак, з єпархіяльними Єпископами, в єпархіях яких знаходяться інші доми.
1° затверджувати устави монастирів і статути Згромаджень та зміни до них, впроваджені згідно з приписами права, за винятком тих, що були затверджені вищою владою;
2° давати в окремих випадках і одноразово диспензи від тих уставів або статутів, які виходять поза владу чернечих Настоятелів і про що вони у нього законно просять;
3° візитувати монастирі, також залежні, і всі доми Згромаджень на своїй території, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку радять це справді особливі підстави.
§ 2. Такі права належать Патріярхові щодо Чинів і Згромаджень патріяршого права, які мають головний дім у межах території Церкви, на чолі якої він стоїтьь інакше ці права щодо всіх Чинів, а також Монастирів і Згромаджень, які не є єпархіяльного права, належать тільки Апостольському Престолові.
§ 3. Якщо Згромадження єпархіяльного права поширюється на інші єпархії, не можна нічого правосильно міняти в самих статутах, хіба що за згодою єпархіяльного Єпископа єпархії, в якій знаходиться головний дім, порадившись, однак, з єпархіяльними Єпископами, в єпархіях яких знаходяться інші доми.
Can. 415 – § 1. Religiosi omnes subsunt potestati Hierarchae loci in eis, quae spectant ad publicam celebrationem cultus divini, ad verbi Dei praedicationem populo tradendam, ad christifidelium praesertim purorum religiosam et moralem educationem, ad institutionem catecheticam et liturgicam, ad status clericalis decorem necnon ad varia opera in eis, quae apostolatum respiciunt.
§ 2. Episcopo eparchiali ius et obligatio est singula monasteria atque domos ordinum et congregationum in eius territorio sita visitare his in rebus, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties graves causae eius iudicio id suadent.
§ 3. Episcopus eparchialis nonnisi de consensu Superiorum competentium potest religiosis opera apostolatus vel munera eparchiae propria committere firmo iure communi ac servata institutorum disciplina religiosa, indole propria atque fine specifico.
§ 4. Religiosi, qui extra domum delictum commiserunt nec a proprio Superiore ab Hierarcha loci praemonito puniuntur, ab hoc puniri possunt, etsi domo legitime exierunt et domum reversi sunt.
§ 2. Episcopo eparchiali ius et obligatio est singula monasteria atque domos ordinum et congregationum in eius territorio sita visitare his in rebus, quoties visitationem canonicam ibi peragit aut quoties graves causae eius iudicio id suadent.
§ 3. Episcopus eparchialis nonnisi de consensu Superiorum competentium potest religiosis opera apostolatus vel munera eparchiae propria committere firmo iure communi ac servata institutorum disciplina religiosa, indole propria atque fine specifico.
§ 4. Religiosi, qui extra domum delictum commiserunt nec a proprio Superiore ab Hierarcha loci praemonito puniuntur, ab hoc puniri possunt, etsi domo legitime exierunt et domum reversi sunt.
Кан. 415 – § 1. Усі ченці підлягають владі місцевого Ієрарха в тому, що стосується прилюдної відправи Божого культу, проповідування слова Божого народові, особливо ж релігійного і морального виховання вірних, головно дітей, катехитичного і літургічного навчання, гідності духовного стану, а також різних справ, які мають відношення до апостоляту.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має право й обов’язок візитувати поодинокі монастирі і доми Чинів чи Згромаджень на його території у цих справах, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку вимагають такого рішення поважні причини.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ тільки за згодою компетентних Настоятелів може доручати ченцям діла апостоляту або обов’язки властиві єпархії, зберігаючи загальне право і чернечу дисципліну, власний характер і специфічну мету інститутів.
§ 4. Ченці, які скоїли злочин поза домом і яких не карає власний Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, можуть бути покарані ним, хоч законно вийшли з дому і повернулися додому.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має право й обов’язок візитувати поодинокі монастирі і доми Чинів чи Згромаджень на його території у цих справах, скільки разів виконує там канонічну візитацію або скільки разів на його думку вимагають такого рішення поважні причини.
§ 3. Єпархіяльний Єпископ тільки за згодою компетентних Настоятелів може доручати ченцям діла апостоляту або обов’язки властиві єпархії, зберігаючи загальне право і чернечу дисципліну, власний характер і специфічну мету інститутів.
§ 4. Ченці, які скоїли злочин поза домом і яких не карає власний Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, можуть бути покарані ним, хоч законно вийшли з дому і повернулися додому.
Can. 416 – Patriarchae necnon Hierarchae loci conventus promoveant cum Superioribus religiosorum, statis temporibus et quoties id opportunum videtur, ut pro operibus apostolatus, quae a sodalibus exercentur, collatis consiliis concorditer procedant.
Кан. 416 – Патріярхи і місцеві Ієрархи повинні підтримувати зустрічі з Настоятелями ченців, у встановлені реченці і скільки разів це видається доцільним, щоб, порадившись взаємно, діяли згідно для справ апостоляту, виконуваних членами.
Can. 417 – Si in domus institutorum iuris patriarchalis vel pontificii eorumve Ecclesias abusus irrepserunt et Superior ab Hierarcha loci monitus prospicere neglexit, idem Hierarcha loci obligatione tenetur rem statim deferendi ad auctoritatem, cui institutum ipsum immediate subiectum est.
Кан. 417 – Якщо в доми інститутів патріяршого або папського права та їхні церкви проникли зловживання і Настоятель, попереджений місцевим Ієрархом, не зумів цьому зарадити, цей же місцевий Ієрарх зобов’язаний негайно передати справу владі, якій цей інститут безпосередньо підлягає.
2° De Superioribus >et de sodalibus institutorum religiosorum — 2° Настоятелі і члени чернечих інститутів
Can. 418 – § 1. Superiores maiores sunt Praeses confoederationis monasticae, Snperior monasterii sui iuris, Superior generalis ordinis vel congregationis, Superior provincialis, eorundem vicarii aliique ad instar provincialium potestatem habentes itemque ii, qui, si praedicti desunt, interim legitime succedunt in officium.
§ 2. Nomine Superioris monachorum ceterorumque religiosorum non venit Hierarcha loci nec Patriarcha firmis canonibus, qui Patriarchae vel Hierarchae loci potestatem in ipsos tribuunt.
§ 2. Nomine Superioris monachorum ceterorumque religiosorum non venit Hierarcha loci nec Patriarcha firmis canonibus, qui Patriarchae vel Hierarchae loci potestatem in ipsos tribuunt.
Кан. 418 – § 1. Вищими настоятелями є Голова монашої конфедерації, Настоятель монастиря свого права, Генеральний настоятель Чину або Згромадження, провінційний настоятель, їхні заступники та інші, які мають владу на подобу провінційних, а також ті, що, якщо немає вищезгаданих, тимчасово, законно заступають їх на уряді.
§ 2. Під іменем Настоятеля монахів та інших ченців не розуміється місцевий Ієрарх ані Патріярх, зі збереженням приписів канонів, які надають Патріярхові або місцевому Ієрархові владу над ними.
§ 2. Під іменем Настоятеля монахів та інших ченців не розуміється місцевий Ієрарх ані Патріярх, зі збереженням приписів канонів, які надають Патріярхові або місцевому Ієрархові владу над ними.
Can. 419 – § 1. Praeses confoederationis monasticae, Superior rnonasterii sui iuris non confoederati et Superior generalis ordinis vel congregationis relationem de statu institutorum, quibus praesunt, quinto saltem quoque anno ad auctoritatem, cui immediate subditi sunt, mittere debent secundum formulam ab eadem auctoritate statutam.
§ 2. Superiores institutorum iuris eparchialis vel patriarchalis exemplar relationis etiam Sedi Apostolicae mittant.
§ 2. Superiores institutorum iuris eparchialis vel patriarchalis exemplar relationis etiam Sedi Apostolicae mittant.
Кан. 419 – § 1. Голова монашої конфедерації, Настоятель монастиря свого права не конфедерованого і генеральний Настоятель Чину або Згромадження повинні посилати звіт про стан інститутів, які вони очолюють, принаймні раз на п’ять років, владі, якій вони безпосередньо підлягають, згідно з формулою, встановленою цією ж владою.
§ 2. Настоятелі інститутів єпархіяльного або патріяршого права мають посилати примірник звіту також Апостольському Престолові.
§ 2. Настоятелі інститутів єпархіяльного або патріяршого права мають посилати примірник звіту також Апостольському Престолові.
Can. 420 – § 1. Superiores maiores, quos ad munus visitatoris typicum monasterii aut statuta ordinis vel congregationis designant, temporibus in eisdem determinatis omnes domos sibi subiectas visitent per se vel per alios, si sunt legitime impediti.
§ 2. Sodales cum visitatore fiducialiter agant, cui legitime interroganti respondere tenentur secundum veritatem in caritate; nemini vero licet quoquo modo sodales ab hac obligatione avertere aut visitationis finem aliter impedire.
§ 3. Hierarcha loci debet omnes domos religiosas visitare, si Superior maior, cui visitatio iure competit, intra quinque annos eas non visitavit et monitus ab Hierarcha loci eas visitare neglexit.
§ 2. Sodales cum visitatore fiducialiter agant, cui legitime interroganti respondere tenentur secundum veritatem in caritate; nemini vero licet quoquo modo sodales ab hac obligatione avertere aut visitationis finem aliter impedire.
§ 3. Hierarcha loci debet omnes domos religiosas visitare, si Superior maior, cui visitatio iure competit, intra quinque annos eas non visitavit et monitus ab Hierarcha loci eas visitare neglexit.
Кан. 420 – § 1. Вищі Настоятелі, яких устав монастиря або статути Чину або Згромадження призначають до завдання візитатора, повинні у визначений в них час візитувати всі підлеглі їм доми самі особисто або через інших, якщо зазнають законної перешкоди.
§ 2. Члени повинні з довір’ям ставитись до візитатора, йому на законні запитання зобов’язані відповідати в любові, згідно з правдоюь нікому не дозволяється будь-яким чином відвертати членів від виконання цього обов’язку або в інший спосіб заважати меті візитації.
§ 3. Місцевий Ієрарх повинен візитувати всі чернечі доми, якщо вищий Настоятель, до якого за законом належить візитація, протягом п’яти років їх не візитував і всупереч нагадуванню місцевого Ієрарха занедбав їх візитувати.
§ 2. Члени повинні з довір’ям ставитись до візитатора, йому на законні запитання зобов’язані відповідати в любові, згідно з правдоюь нікому не дозволяється будь-яким чином відвертати членів від виконання цього обов’язку або в інший спосіб заважати меті візитації.
§ 3. Місцевий Ієрарх повинен візитувати всі чернечі доми, якщо вищий Настоятель, до якого за законом належить візитація, протягом п’яти років їх не візитував і всупереч нагадуванню місцевого Ієрарха занедбав їх візитувати.
Can. 421 – Superiores gravi obligatione tenentur curandi, ut sodales sibi commissi vitam secundum typicum vel statuta propria componant; Superiores sodales exemplo et hortatione iuvent in fine status religiosi assequendo, eorum necessitatibus personalibus convenienter subveniant, infirmos sedulo curent ac visitent, corripiant inquietos, consolentur pusillanimes, patientes sint erga omnes.
Кан. 421 – Настоятелі мають важкий обов’язок дбати, щоб доручені їм члени укладали життя згідно з уставом або власними статутамиь Настоятелі мають своїм прикладом і заохоченням допомагати членам у досягненні мети чернечого стану, належно пособляти їхнім особистим потребам, наполегливо турбуватись про немічних і їх відвідувати, ганити неспокійних, втіщати малодушних, проявляти до всіх терпимість.
Can. 422 – § 1. Superiores permanens habeant consilium ad normam typici vel statutorum constitutum, cuius opera in officio exercendo utantur; in casibus iure praescriptis eius consensum aut consilium ad normam can. 934 exquirere tenentur.
§ 2. Iure particulari statuatur, utrum in domibus, in quibus minus quam sex sodales degunt, consilium haberi debeat necne.
§ 2. Iure particulari statuatur, utrum in domibus, in quibus minus quam sex sodales degunt, consilium haberi debeat necne.
Кан. 422 – § 1. Настоятелі повинні мати постійну раду, утворену згідно з уставом або статутами, допомогою якої мають користуватись у виконуванні урядуь у випадках, приписаних правом, зобов’язані звертатись до неї за згодою або порадою, згідно з приписом кан. 934.
§ 2. Партикулярне право повинно постановити, чи в домах, де проживають менше ніж щість членів, має бути рада чи ні.
§ 2. Партикулярне право повинно постановити, чи в домах, де проживають менше ніж щість членів, має бути рада чи ні.
Can. 423 – Monasterium, confoederatio monastica, ordo et congregatio eorumque provinciae et domus legitime erecta ipso iure sunt personae iuridicae; capacitatem vero eorum acquirendi, possidendi, administrandi et alienandi bona temporalia typicum vel statuta excludere aut coartare possunt.
Кан. 423 – Монастир, монаша конфедерація, Чин і Згромадження, їхні провінції і законно заснований дім силою самого права є юридичними особамиь але їхню здатність набувати, посідати, управляти й відчужувати дочасне майно устав або статути можуть відняти або обмежити.
Can. 424 – In typico vel statutis normae statuantur de usu et administratione bonorum ad propriam paupertatem fovendam, exprimendam et tuendam.
Кан. 424 – В уставі або статутах повинні бути встановлені правила щодо користування й управління майном для підтримування, виявлення і захищення власної вбогості.
Can. 425 – Bona temporalia institutorum religiosorum reguntur cann. 1007 - 1054, nisi aliter iure communi cavetur vel ex natura rei constat.
Кан. 425 – Дочасні добра чернечих інститутів керуються канн. 1007-1054, хіба що загальне право застерігає щось інше або випливає з природи речі.
Can. 426 – Omnes et singuli religiosi, Superiores aeque ac subditi, debent non solum, quae emiserunt vota, fideliter integreque servare, sed etiam secundum typicum vel statuta mente et propositis fundatoris fideliter servatis vitam componere atque ita ad perfectionem sui status contendere.
Кан. 426 – Усі ченці і кожен зокрема, Настоятелі в рівній мірі, як і їхні підлеглі, повинні не тільки сумлінно і бездоганно дотримуватись обітів, які вони склали, але також своє життя влащтовувати згідно з уставом або статутами, вірно зберігаючи задум і постанови засновника і так прямувати до досконалості свого стану.
Can. 427 – Omnes et singuli religiosi tenentur obligationibus, quae clericis iure communi praescribuntur, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat.
Кан. 427 – Усі ченці і кожен зокрема мають обов’язки, які приписує священнослужителям загальне право, хіба що право застерігає щось інше або це випливає з природи речі.
Can. 428 – Instituto religioso sodalis a votis perpetuis ut clericus ascribitur ordinatione diaconali vel in casu clerici alicui eparchiae iam ascripti professione perpetua.
Кан. 428 – До чернечого інституту приписується як священнослужитель член після довічних обітів на підставі дияконського свячення, а священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, на підставі довічної професії.
Can. 429 – Litterae religiosorum ad Superiores eorum necnon ad Hierarcham loci, Patriarcham, Legatum Romani Pontificis et Sedem Apostolicam missae itemque litterae, quas ipsi ab eisdem recipiunt, nulli inspectioni obnoxiae sunt.
Кан. 429 – Листи ченців до своїх Настоятелів, а також до місцевого Ієрарха, Патріярха, Легата Римського Архієрея й Апостольського Престолу, рівно ж листи, які вони самі від них одержують, не підлягають ніякому переглядові.
Can. 430 – Non licet titulos mere honorificos dignitatum vel officiorum religiosis conferre, nisi agitur typico vel statutis id permittentibus de titulis officiorum Superiorum maiorum, quae religiosi iam exercuerunt.
Кан. 430 – Забороняється надавати ченцям чисто почесні титули санів або урядів, хіба що устав або статути дозволяють титули урядів вищих Настоятелів, які вони вже виконували.
Can. 431 – § 1. Religiosus sine consensu scripto dato proprii Superioris maioris non potest inde a prima professione ad dignitatem vel officium extra proprium institutum promoveri eis exceptis, quae per electionem a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis peractam conferuntur, et firmo can. 89, § 2; expleto munere ad monasterium, ordinem vel congregationem redire debet.
§ 2. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° manet votis ligatus ceterisque suae professionis obligationibus adhuc tenetur eis exceptis, quae cum sua dignitate ipse prudenter iudicat componi non posse; voce activa et passiva in proprio monasterio, ordine vel congregatione caret; a potestate Superiorum eximitur et vi voti oboedientiae soli Romano Pontifici manet obnoxius;
2° expleto munere vero, qui ad monasterium, ordinem vel congregationem firmis de cetero cann. 62 et 211 redit, vocem activam et passivam habere potest, si typicum vel statuta id permittunt.
§ 3. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° si per professionem capacitatem acquirendi dominii bonorum amisit, bonorum, quae ipsi obveniunt, habet usum, usumfructum et administrationem; proprietatem vero Patriarcha, Episcopus eparchialis, Exarchus acquirit Ecclesiae patriarchali, eparchiae, exarchiae; ceteri monasterio vel ordini;
2° si per professionem dominium bonorum non amisit, bonorum, quae habebat, recuperat usum, usumfructum et administrationem; quae postea ipsi obveniunt, sibi plene acquirit;
3° in utroque casu de bonis, quae ipsi obveniunt non intuitu personae, debet disponore secundum offerentium voluntatem.
§ 2. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° manet votis ligatus ceterisque suae professionis obligationibus adhuc tenetur eis exceptis, quae cum sua dignitate ipse prudenter iudicat componi non posse; voce activa et passiva in proprio monasterio, ordine vel congregatione caret; a potestate Superiorum eximitur et vi voti oboedientiae soli Romano Pontifici manet obnoxius;
2° expleto munere vero, qui ad monasterium, ordinem vel congregationem firmis de cetero cann. 62 et 211 redit, vocem activam et passivam habere potest, si typicum vel statuta id permittunt.
§ 3. Religiosus, qui fit Patriarcha, Episcopus vel Exarchus:
1° si per professionem capacitatem acquirendi dominii bonorum amisit, bonorum, quae ipsi obveniunt, habet usum, usumfructum et administrationem; proprietatem vero Patriarcha, Episcopus eparchialis, Exarchus acquirit Ecclesiae patriarchali, eparchiae, exarchiae; ceteri monasterio vel ordini;
2° si per professionem dominium bonorum non amisit, bonorum, quae habebat, recuperat usum, usumfructum et administrationem; quae postea ipsi obveniunt, sibi plene acquirit;
3° in utroque casu de bonis, quae ipsi obveniunt non intuitu personae, debet disponore secundum offerentium voluntatem.
Кан. 431 – § 1. Чернець без письмової згоди власного вищого Настоятеля не може, починаючи від першої професії, бути піднесеним до сану або уряду поза власним інститутом, за винятком тих, що надаються через вибори, проведені Синодом Єпископів патріяршої Церкви, і зберігаючи кан. 89, § 2; після виконання завдання повинен повернутися в монастир, Чин або Згромадження.
§ 2. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° залишається надалі зв’язаним обітами та іншими зобов’язаннями своєї професії, за винятком тих, що їх, як сам розумно вважає, не можна погодити з його саном; він позбавляється активного і пасивного голосу у власному монастирі, Чині або Згромадженніь він вилучається з-під влади Настоятелів і силою обіту послуху залишається підлеглим тільки Римському Архієреєві;
2° однак, той, хто після виконання завдання вертається до монастиря, Чину або Згромадження, зберігаючи зрештою канн. 62 і 211, може мати активний і пасивний голос, якщо устав або статути це дозволяють.
§ 3. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° якщо через професію втратив здатність набувати майнову власність, то має право користуватись, уживати і управляти майном, яке йому дістаєтьсяь а Патріярх, єпархіяльний Єпископ, Екзарх набувають власність для патріяршої Церкви, єпархії, екзархіїь інші – для монастиря або Чину;
2° якщо через професію не втратив майнової власності, наново одержує право користуватись, уживати і управляти майном, яке мав ранішеь те, що йому пізніше дістається, він повністю собі набуває;
3° в обох випадках майном, яке йому дістається не з уваги на особу, він повинен розпорядитися відповідно до бажання жертводавців.
§ 2. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° залишається надалі зв’язаним обітами та іншими зобов’язаннями своєї професії, за винятком тих, що їх, як сам розумно вважає, не можна погодити з його саном; він позбавляється активного і пасивного голосу у власному монастирі, Чині або Згромадженніь він вилучається з-під влади Настоятелів і силою обіту послуху залишається підлеглим тільки Римському Архієреєві;
2° однак, той, хто після виконання завдання вертається до монастиря, Чину або Згромадження, зберігаючи зрештою канн. 62 і 211, може мати активний і пасивний голос, якщо устав або статути це дозволяють.
§ 3. Чернець, який стає Патріярхом, Єпископом або Екзархом:
1° якщо через професію втратив здатність набувати майнову власність, то має право користуватись, уживати і управляти майном, яке йому дістаєтьсяь а Патріярх, єпархіяльний Єпископ, Екзарх набувають власність для патріяршої Церкви, єпархії, екзархіїь інші – для монастиря або Чину;
2° якщо через професію не втратив майнової власності, наново одержує право користуватись, уживати і управляти майном, яке мав ранішеь те, що йому пізніше дістається, він повністю собі набуває;
3° в обох випадках майном, яке йому дістається не з уваги на особу, він повинен розпорядитися відповідно до бажання жертводавців.
Can. 432 – Monasterium dependens, domus vel provincia instituti religiosi cuiusvis Ecclesiae sui iuris, etiam Ecclesiae latinae, quod de consensu Sedis Apostolicae alii Ecclesiae sui iuris ascribitur, ius huius Ecclesiae servare debet salvis praescriptis typici vel statutorum, quae internum regimen eiusdem instituti respiciunt, et privilegiis a Sede Apostolica concessis.
Кан. 432 – Залежний монастир, дім або провінція чернечого інституту будь-якої Церкви свого права, також латинської, який за згодою Апостольського Престолу приписується до іншої Церкви свого права, повинен дотримуватись права цієї Церкви, зберігаючи приписи уставу або статутів, які стосуються внутрішнього керівництва цього інституту, і привілеїв, наданих Апостольським Престолом.
Art. II — DE MONASTERIIS;
Арт. ІІ: Монастирі
Can. 433 – § 1. Monasterium dicitur domus religiosa, in qua sodales ad evangelicam perfectionem tendunt servatis regulis et traditionibus vitae monasticae.
§ 2. Monasterium sui iuris est illud, quod ab alio monasterio non dependet et regitur proprio typico ab auctoritate competenti approbato.
§ 2. Monasterium sui iuris est illud, quod ab alio monasterio non dependet et regitur proprio typico ab auctoritate competenti approbato.
Кан. 433 – § 1. Монастирем називається чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя.
§ 2. Монастирем свого права є той, який не залежить від іншого монастиря і керується власним уставом, затвердженим компетентною владою.
§ 2. Монастирем свого права є той, який не залежить від іншого монастиря і керується власним уставом, затвердженим компетентною владою.
Can. 434 – Monasterium est iuris pontificii, si a Sede Apostolica erectum aut per eiusdem decretum ut tale agnitum est; iuris patriarchalis, si est stauropegiacum; iuris eparchialis, si ab Episcopo erectum, decretum agnitionis Sedis Apostolicae consecutum non est.
Кан. 434 – Монастир є папського права, якщо він був заснований Апостольським Престолом або визнаний як такий через його декреть патріяршого права, якщо є ставропігійськимь єпархіяльного права, якщо заснований Єпископом, не отримав декрету визнання Апостольського Престолу.
1° De erectione et de suppressione monasteriorum — 1° Заснування і скасування монастирів
Can. 435 – § 1. Episcopi eparchialis est erigere monasterium sui iuris consulto intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis Patriarcha aut in ceteris casibus consulta Sede Apostolica.
§ 2. Patriarchae reservatur erectio monasterii stauropegiaci.
§ 2. Patriarchae reservatur erectio monasterii stauropegiaci.
Кан. 435 – Єпархіяльний Єпископ може заснувати монастир свого права в межах території патріяршої Церкви, порадившись з Патріярхом, або в інших випадках порадившись з Апостольським Престолом.
§ 2. Патріярхові застерігається право заснування ставропігійського монастиря.
§ 2. Патріярхові застерігається право заснування ставропігійського монастиря.
Can. 436 – § 1. Quodvis monasterium sui iuris monasteria dependentia habere potest, quorum alia sunt filialia, si ex ipso actu erectionis vel ex decreto secundum typicum lato ad condicionem monasterii sui iuris tendere possunt, alia vero sunt subsidiaria.
§ 2. Ad valide erigendum monasterium dependens requiritur consensus scripto datus auctoritatis, cui monasterium sui iuris subiectum est, et Episcopi eparchialis loci, ubi hoc monasterium erigitur.
§ 2. Ad valide erigendum monasterium dependens requiritur consensus scripto datus auctoritatis, cui monasterium sui iuris subiectum est, et Episcopi eparchialis loci, ubi hoc monasterium erigitur.
Кан. 436 – § 1. Кожний монастир свого права може мати залежні монастирі, з яких одні є філіяльними, якщо на підставі самого акту заснування або декрету, виданого згідно з уставом, можуть претендувати на статус монастиря свого права, а інші є допоміжними.
§ 2. Для правосильного заснування залежного монастиря вимагається письмова згода влади, якій підпорядкований монастир свого права, і єпархіяльного Єпископа місцевості, де цей монастир засновується.
§ 2. Для правосильного заснування залежного монастиря вимагається письмова згода влади, якій підпорядкований монастир свого права, і єпархіяльного Єпископа місцевості, де цей монастир засновується.
Can. 437 – § 1. Licentia erigendi monasterium, etiam dependens, secumfert ius habendi ecclesiam et ministeria sacra peragendi itemque pia opera, quae monasterii ad normam typici sunt propria, exercendi salvis clausulis legitime appositis.
§ 2. Ut aedificentur et aperiantur schola, hospitium vel similis aedes separata a monasterio, requiritur pro quovis monasterio consensus scripto datus Episcopi eparchialis.
§ 3. Ut monasterium in alios usus convertatur, eadem sollemnia requiruntur ac ad erigendum illud, nisi agitur de conversione, quae ad internum regimen et disciplinam religiosam dumtaxat refertur.
§ 2. Ut aedificentur et aperiantur schola, hospitium vel similis aedes separata a monasterio, requiritur pro quovis monasterio consensus scripto datus Episcopi eparchialis.
§ 3. Ut monasterium in alios usus convertatur, eadem sollemnia requiruntur ac ad erigendum illud, nisi agitur de conversione, quae ad internum regimen et disciplinam religiosam dumtaxat refertur.
Кан. 437 – § 1. Дозвіл на заснування монастиря, в тому числі залежного, містить у собі право мати церкву і виконувати священнослужіння і побожні чинності, які властиві монастиреві згідно з приписом уставу, з дотриманням законно доданих застережень.
§ 2. Щоб були побудовані і відкриті школа, гостинниця або подібний будинок, відокремлений від монастиря, потрібна для кожного монастиря письмова згода єпархіяльного Єпископа.
§ 3. Щоб монастир був використаний для інших потреб, вимагаються ті самі формальності, що і для заснування, хіба що йдеться про перетворення, яке стосується тільки внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни.
§ 2. Щоб були побудовані і відкриті школа, гостинниця або подібний будинок, відокремлений від монастиря, потрібна для кожного монастиря письмова згода єпархіяльного Єпископа.
§ 3. Щоб монастир був використаний для інших потреб, вимагаються ті самі формальності, що і для заснування, хіба що йдеться про перетворення, яке стосується тільки внутрішнього керівництва і чернечої дисципліни.
Can. 438 – § 1. Patriarchae est supprimere intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, monasterium sui iuris vel filiale iuris eparchialis vel stauropegiacum gravi de causa, de consensu Synodi permanentis et rogante vel consulto Episcopo eparchiali, si monasterium est iuris eparchialis, et consulto Superiore monasterii et Praeside confoederationis, si monasterium est confoederatum, salvo recursu in suspensivo ad Romanum Pontificem.
§ 2. Cetera monasteria sui iuris vel filialia sola Sedes Apostolica supprimere potest.
§ 3. Monasterium subsidiarium supprimi potest decreto dato a Superiore monasterii, a quo dependet, ad normam typici et de consensu Episcopi eparchialis.
§ 4. Bona monasterii sui iuris suppressi cedunt confoederationi, si fuit confoederatum; secus eparchiae vel, si fuit stauropegiacum, Ecclesiae patriarchali; bona autem monasterii dependentis suppressi cedunt monasterio sui iuris; de bonis vero suppressi monasterii iuris pontificii Sedi Apostolicae reservatur statuere salva omni in casu offerentium voluntate.
§ 2. Cetera monasteria sui iuris vel filialia sola Sedes Apostolica supprimere potest.
§ 3. Monasterium subsidiarium supprimi potest decreto dato a Superiore monasterii, a quo dependet, ad normam typici et de consensu Episcopi eparchialis.
§ 4. Bona monasterii sui iuris suppressi cedunt confoederationi, si fuit confoederatum; secus eparchiae vel, si fuit stauropegiacum, Ecclesiae patriarchali; bona autem monasterii dependentis suppressi cedunt monasterio sui iuris; de bonis vero suppressi monasterii iuris pontificii Sedi Apostolicae reservatur statuere salva omni in casu offerentium voluntate.
Кан. 438 – § 1. Патріярх може скасувати з поважної причини в межах території очолюваної ним Церкви монастир свого права або філіяльний єпархіяльного права, або ставропігійський, за згодою постійного Синоду і на просьбу або за порадою єпархіяль-ного Єпископа, якщо монастир є єпархіяльного права, і за порадою Настоятеля монастиря і Голови конфедерації, якщо монастир є конфедеративний, із збереженням права на відклик, із припиненням чинності, до Римського Архієрея.
§ 2. Інші монастирі свого права або філіяльні може скасувати тільки Апостольський Престол.
§ 3. Допоміжний монастир може бути скасований на підставі декрету Настоятеля монастиря, від якого він залежить, згідно з приписом уставу і за згодою єпархіяльного Єпископа.
§ 4. Майно скасованого монастиря свого права відходить до конфедерації, якщо він був конфедеративним, в іншому разі – до єпархії або до патріяршої Церкви, якщо був ставропігійськимь майно скасованого залежного монастиря відходить до монастиря свого праваь вирішити питання про майно скасованого монастиря папського права застерігається Апостольському Престолові з дотриманням у кожному випадку волі жертводавців.
§ 2. Інші монастирі свого права або філіяльні може скасувати тільки Апостольський Престол.
§ 3. Допоміжний монастир може бути скасований на підставі декрету Настоятеля монастиря, від якого він залежить, згідно з приписом уставу і за згодою єпархіяльного Єпископа.
§ 4. Майно скасованого монастиря свого права відходить до конфедерації, якщо він був конфедеративним, в іншому разі – до єпархії або до патріяршої Церкви, якщо був ставропігійськимь майно скасованого залежного монастиря відходить до монастиря свого праваь вирішити питання про майно скасованого монастиря папського права застерігається Апостольському Престолові з дотриманням у кожному випадку волі жертводавців.
Can. 439 – § 1. Plura eiusdem Eparchiae monasteria sui iuris Episcopo eparchiali subiecta confoederationem inire possunt de consensu scripto dato eiusdem Episcopi eparchialis, cuius est etiam confoederationis statuta approbare.
§ 2. Confoederatio inter plura monasteria sui iuris diversarum eparchiarum vel stauropegiaca intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita iniri potest consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, et de consensu Patriarchae, cui reservatur quoque confoederationis statuta approbare.
§ 3. In ceteris casibus de confoederatione ineunda Sedes Apostolica adeatur.
§ 2. Confoederatio inter plura monasteria sui iuris diversarum eparchiarum vel stauropegiaca intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sita iniri potest consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, et de consensu Patriarchae, cui reservatur quoque confoederationis statuta approbare.
§ 3. In ceteris casibus de confoederatione ineunda Sedes Apostolica adeatur.
Кан. 439 – § 1. Більще монастирів свого права тієї самої єпархії, підпорядкованих єпархіяльному Єпископові, можуть утворити конфедерацію за письмовою згодою того ж єпархіяльного Єпископа, який повинен також затвердити статути конфедерації.
§ 2. Конфедерація між кількома монастирями свого права різних єпархій або ставропігійськими в межах території патріяршої Церкви може утворитись за порадою єпархіяльних Єпископів, які в цьому зацікавлені, і за згодою Патріярха, якому застерігається також право затвердити статути.
§ 3. В інших випадках у справі утворення конфедерації слід звертатися до Апостольського Престолу.
§ 2. Конфедерація між кількома монастирями свого права різних єпархій або ставропігійськими в межах території патріяршої Церкви може утворитись за порадою єпархіяльних Єпископів, які в цьому зацікавлені, і за згодою Патріярха, якому застерігається також право затвердити статути.
§ 3. В інших випадках у справі утворення конфедерації слід звертатися до Апостольського Престолу.
Can. 440 – § 1. Monasterii sui iuris non confoederati aggregatio et confoederati a confoederatione separatio eidem auctoritati reservatur, de qua in can. 439.
§ 2. Confoederatio autem intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis supprimi non potest nisi a Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, ac Praeside confoederationis salvo recursu in suspensivo ad Romanum Pontificem; ceterarum confoederationum suppressio reservatur Sedi Apostolicae.
§ 3. De bonis, quae ad ipsam confoederationum suppressam pertinent, statuere reservatur auctoritati, quae confoederationem suppressit, salva offerentium voluntate; Patriarcha hoc in casu indiget consensu Synodi permanentis.
§ 2. Confoederatio autem intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis supprimi non potest nisi a Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, consultis Episcopis eparchialibus, quorum interest, ac Praeside confoederationis salvo recursu in suspensivo ad Romanum Pontificem; ceterarum confoederationum suppressio reservatur Sedi Apostolicae.
§ 3. De bonis, quae ad ipsam confoederationum suppressam pertinent, statuere reservatur auctoritati, quae confoederationem suppressit, salva offerentium voluntate; Patriarcha hoc in casu indiget consensu Synodi permanentis.
Кан. 440 – § 1. Приєднання неконфедерованого монастиря свого права і відокремлення конфедерованого від конфедерації застерігається тій владі, про яку мова в кан. 439.
§ 2. Конфедерація в межах території патріяршої Церкви може бути скасована тільки Патріярхом за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, за порадою зацікавлених єпархіяльних Єпископів і Голови конфедерації з правом відклику, з припиненням чинності, до Римського Архієреяь скасування інших конфедерацій застерігається Апостольському Престолові.
§ 3. Вирішити питання про майно, яке належить скасованій конфедерації, резервується владі, яка скасувала конфедерацію, з урахуванням волі жертводавцівь Патріярх у цьому випадку потребує згоди постійного Синоду.
§ 2. Конфедерація в межах території патріяршої Церкви може бути скасована тільки Патріярхом за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви, за порадою зацікавлених єпархіяльних Єпископів і Голови конфедерації з правом відклику, з припиненням чинності, до Римського Архієреяь скасування інших конфедерацій застерігається Апостольському Престолові.
§ 3. Вирішити питання про майно, яке належить скасованій конфедерації, резервується владі, яка скасувала конфедерацію, з урахуванням волі жертводавцівь Патріярх у цьому випадку потребує згоди постійного Синоду.
2° De monasteriorum Superioribus, Synaxibus et oeconomis — 2° Настоятелі монастирів, Капітули й економи
Can. 441 – § 1. In monasteriis Superiores et Synaxes eam potestatem habent, quae iure communi et typico determinatur.
§ 2. Superiores in monasteriis sui iuris habent potestatem regiminis, quatenus ipsis a iure vel ab auctoritate, cui subditi sunt, expresse conceditur, firmo can. 979.
§ 3. Potestas Praesidis confoederationis monasticae praeter ea, quae iure communi determinata sunt, in statutis eiusdem confoederationis determinanda est.
§ 2. Superiores in monasteriis sui iuris habent potestatem regiminis, quatenus ipsis a iure vel ab auctoritate, cui subditi sunt, expresse conceditur, firmo can. 979.
§ 3. Potestas Praesidis confoederationis monasticae praeter ea, quae iure communi determinata sunt, in statutis eiusdem confoederationis determinanda est.
Кан. 441 – § 1. У монастирях Настоятелі і Капітули мають ту владу, яка окреслюється загальним правом і уставом.
§ 2. Настоятелі в монастирях свого права мають владу керівництва, наскільки вона їм виразно надається правом або владою, якій вони підлягають, з дотриманням кан. 979.
§ 3. Влада Голови монашої конфедерації, крім того, що окреслено загальним правом, повинна бути окреслена в статутах цієї конфедерації.
§ 2. Настоятелі в монастирях свого права мають владу керівництва, наскільки вона їм виразно надається правом або владою, якій вони підлягають, з дотриманням кан. 979.
§ 3. Влада Голови монашої конфедерації, крім того, що окреслено загальним правом, повинна бути окреслена в статутах цієї конфедерації.
Can. 442 – Firmo monasterii sui iuris typico, quod potiora exigit, ut quis habilis sit ad officium Superioris monasterii sui iuris suscipiendum, requiritur, ut professionem perpetuam emiserit, per decem saltem annos professus sit et annos quadraginta expleverit.
Кан. 442 – Із збереженням уставу монастиря свого права, який вимагає більше даних для того, щоб хтось був здатний займати уряд Настоятеля монастиря свого права, треба, щоб він склав довічну професію, був професом принаймні десять років і закінчив сорок років життя.
Can. 443 – § 1. Superior monasterii sui iuris eligitur in Synaxi ad normas typici coadunata et servatis cann. 947 - 960, salvo iure Episcopi eparchialis ut Synaxi electionis per se vel per alium praesit.
§ 2. In electione vero Superioris monasterii sui iuris confoederati Synaxi electionis praeest per se vel per alium Praeses eiusdem confoederationis.
§ 2. In electione vero Superioris monasterii sui iuris confoederati Synaxi electionis praeest per se vel per alium Praeses eiusdem confoederationis.
Кан. 443 – § 1. Настоятель монастиря свого права обирається на Капітулі, скликаній згідно з уставом, з дотриманням канн. 947-960 і збереженням права єпархіяльного єпископа головувати на виборній Капітулі особисто або через іншого.
§ 2. Під час виборів Настоятеля конфедерованого монастиря свого права на виборній Капітулі головує сам особисто або через іншого Голова цієї конфедерації.
§ 2. Під час виборів Настоятеля конфедерованого монастиря свого права на виборній Капітулі головує сам особисто або через іншого Голова цієї конфедерації.
Can. 444 – § 1. Officium Superioris monasterii sui iuris confertur ad tempus indeterminatum, nisi aliud fert typicum.
§ 2. Nisi typicum aliud praescribit, Superiores monasteriorum dependentium constituuntur ad tempus in ipso typico determinatum a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, si monasterium est filiale, consulto vero eodem consilio, si est subsidiarium.
§ 3. Superiores vero, qui septuagesimum quintum aetatis annum expleverunt vel qui ob infirmam valetudinem aliave gravi de causa officio suo implendo minus apti evaserunt, renuntiationem ab officio Synaxi, cuius est eam acceptare, exhibeant.
§ 2. Nisi typicum aliud praescribit, Superiores monasteriorum dependentium constituuntur ad tempus in ipso typico determinatum a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, si monasterium est filiale, consulto vero eodem consilio, si est subsidiarium.
§ 3. Superiores vero, qui septuagesimum quintum aetatis annum expleverunt vel qui ob infirmam valetudinem aliave gravi de causa officio suo implendo minus apti evaserunt, renuntiationem ab officio Synaxi, cuius est eam acceptare, exhibeant.
Кан. 444 – § 1. Уряд Настоятеля монастиря свого права надається на необмежений час, хіба що устав велить щось інше.
§ 2. Якщо устав не приписує чогось іншого, то Настоятелі залежних монастирів ставляться на час, окреслений в уставі Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради, якщо монастир є філіяльним, а за порадою цієї ради, якщо – допоміжним.
§ 3. Настоятелі, яким виповнилось сімдесят п’ять років життя або які через слабе здоров’я або з іншої поважної причини виявились нездатними для виконування свого уряду, повинні подати Капітулі зречення від уряду, до якої належить його прийняти.
§ 2. Якщо устав не приписує чогось іншого, то Настоятелі залежних монастирів ставляться на час, окреслений в уставі Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради, якщо монастир є філіяльним, а за порадою цієї ради, якщо – допоміжним.
§ 3. Настоятелі, яким виповнилось сімдесят п’ять років життя або які через слабе здоров’я або з іншої поважної причини виявились нездатними для виконування свого уряду, повинні подати Капітулі зречення від уряду, до якої належить його прийняти.
Can. 445 – Sodales Synaxis electionis eos eligere satagant, quos in Domino vere dignos et idoneos ad officium Superioris agnoscunt, se abstinentes a quovis abusu et praesertim a suffragiorum procuratione tam pro se ipsis quam pro aliis.
Кан. 445 – Члени виборної Капітули повинні старатися обирати таких, яких у Господі вважають справді достойними і здатними для уряду Настоятеля, утримуючись від будь-якого зловживання й особливо від добування голосів як для себе, так і для інших.
Can. 446 – In proprio monasterio Superior resideat neque ab eodem discedat nisi ad normam typici.
Кан. 446 – Настоятель повинен мещкати у власному монастирі і не віддалятися від нього, хіба що згідно з приписом уставу.
Can. 447 – § 1. Pro administratione bonorum temporalium sit in monasterio oeconomus, qui officio suo fungatur sub moderamine Superioris.
§ 2. Superior monasterii sui iuris officium oeconomi eiusdem monasterii simul ne gerat; officium vero oeconomi monasterii dependentis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Oeconomus nominatur a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, nisi typicum aliud fert.
§ 2. Superior monasterii sui iuris officium oeconomi eiusdem monasterii simul ne gerat; officium vero oeconomi monasterii dependentis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Oeconomus nominatur a Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii, nisi typicum aliud fert.
Кан. 447 – § 1. Для управління дочасним майном у монастирі повинен бути економ, який має виконувати свій уряд під проводом Настоятеля.
§ 2. Настоятель монастиря свого права не повинен одночасно займати уряд економа цього ж монастиряь але уряд економа залежного монастиря, хоч краще, щоб був відокремлений від уряду Настоятеля, може з ним поєднуватись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Економа іменує Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради, хіба що устав велить щось інше.
§ 2. Настоятель монастиря свого права не повинен одночасно займати уряд економа цього ж монастиряь але уряд економа залежного монастиря, хоч краще, щоб був відокремлений від уряду Настоятеля, може з ним поєднуватись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Економа іменує Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради, хіба що устав велить щось інше.
3° De admissione in monasterium sui iuris et de novitiatu — 3° Приймання в монастир свого права і новіціят
Can. 448 – Ut quis in monasterium sui iuris admittatur, requiritur, ut recta intentione moveatur, ad vitam monasticam ducendam sit idoneus nec ullo detineatur impedimento iure statuto.
Кан. 448 – Для того, щоб хтось був прийнятий у монастир свого права, потрібно, аби керувався чесним наміром, був здатним вести монаше життя і не мав жодної перешкоди, встановленої правом.
Can. 449 – Candidatus, antequam ad novitiatum admittitur, per temporis spatium in typico determinatum in monasterio degere debet sub speciali cura probati sodalis.
Кан. 449 – Кандидат перед прийняттям на новіціят повинен жити в монастирі протягом часу, окресленого в уставі, під спеціяльною опікою досвіченого члена.
Can. 450 – Firmis praescriptis typici, quae potiora exigunt, ad novitiatum valide admitti non possunt:
1° acatholici;
2° qui poena canonica puniti sunt exceptis poenis, de quibus in can. 1426, § 1;
3° ii, quibus imminet gravis poena ob delictum, de quo legitime accusati sunt;
4° qui duodevicesimum aetatis annum nondum expleverunt, nisi agitur de monasterio, in quo habetur professio temporaria, quo in casu sufficit aetas septemdecim annorum;
5° qui monasterium ingrediuntur vi, metu gravi aut dolo inducti vel ii, quos Superior eodem modo inductus recipit;
6° coniuges durante matrimonio;
7° qui ligantur vinculo professionis religiosae vel alio sacro vinculo in instituto vitae consecratae, nisi de legitimo transitu agitur.
1° acatholici;
2° qui poena canonica puniti sunt exceptis poenis, de quibus in can. 1426, § 1;
3° ii, quibus imminet gravis poena ob delictum, de quo legitime accusati sunt;
4° qui duodevicesimum aetatis annum nondum expleverunt, nisi agitur de monasterio, in quo habetur professio temporaria, quo in casu sufficit aetas septemdecim annorum;
5° qui monasterium ingrediuntur vi, metu gravi aut dolo inducti vel ii, quos Superior eodem modo inductus recipit;
6° coniuges durante matrimonio;
7° qui ligantur vinculo professionis religiosae vel alio sacro vinculo in instituto vitae consecratae, nisi de legitimo transitu agitur.
Кан. 450 – Залишаючи в силі приписи уставу, які вимагають щось більше, на новіціят правосильно не можуть бути прийняті:
1° некатолики;
2° ті, що підпали канонічній карі, за винятком кар, про які мова в кан. 1426, § 1;
3° ті, яким загрожує тяжка кара за злочин, у скоєнні якого вони законно були звинувачені;
4° ті, яким ще не виповнилося вісімнадцять років життя, хіба що йдеться про монастир, де має місце тимчасова професіяь у цьому випадку досить мати сімнадцять років;
5° ті, що вступають у монастир під впливом примусу, тяжкого страху або підступу або яких Настоятель прийняв під таким же їхнім впливом;
6° супруги під час тривання подружжя;
7° ті, що зв’язані вузлом чернечої професії або іншим священним вузлом в інституті посвяченого життя, хіба що йдеться про законний перехід.
1° некатолики;
2° ті, що підпали канонічній карі, за винятком кар, про які мова в кан. 1426, § 1;
3° ті, яким загрожує тяжка кара за злочин, у скоєнні якого вони законно були звинувачені;
4° ті, яким ще не виповнилося вісімнадцять років життя, хіба що йдеться про монастир, де має місце тимчасова професіяь у цьому випадку досить мати сімнадцять років;
5° ті, що вступають у монастир під впливом примусу, тяжкого страху або підступу або яких Настоятель прийняв під таким же їхнім впливом;
6° супруги під час тривання подружжя;
7° ті, що зв’язані вузлом чернечої професії або іншим священним вузлом в інституті посвяченого життя, хіба що йдеться про законний перехід.
Can. 451 – Nemo licite ad novitiatum monasterii alterius Ecclesiae sui iuris admitti potest sine licentia Sedis Apostolicae, nisi de candidato agitur, qui destinatus est monasterio dependenti, de quo in can. 432, propriae Ecclesiae.
Кан. 451 – Недозволеним є приймання когось на новіціят монастиря іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу, хіба що йдеться про кандидата, призначеного до залежного монастиря власної Церкви, про що мова в кан. 432.
Can. 452 – § 1. Clerici eparchiae ascripti ad novitiatum licite admitti non possunt nisi consulto proprio Episcopo eparchiali; nec licite admitti possunt, si Episcopus eparchialis contradicit ex eo, quod eorum discessus in grave animarum detrimentum cedit, quod aliter vitari minime potest, aut si de iis agitur, qui ad ordines sacros in monasterio destinati aliquo impedimento iure statuto detinentur.
§ 2. Item licite in monasterium admitti non possunt parentes, quorum opera est ad filios alendos et educandos necessaria, aut filii, qui patri vel matri, avo vel aviae in gravi necessitate constitutis subvenire debent, nisi monasterium aliter de re providit.
§ 2. Item licite in monasterium admitti non possunt parentes, quorum opera est ad filios alendos et educandos necessaria, aut filii, qui patri vel matri, avo vel aviae in gravi necessitate constitutis subvenire debent, nisi monasterium aliter de re providit.
Кан. 452 – § 1. Недозволеним є приймання на новіціят приписаних до єпархії священнослужителів без поради власного єпархіяльного Єпископаь недозволено приймається, якщо єпархіяльний Єпископ заперечує на підставі того, що їх вибуття завдасть тяжкої шкоди душам, чого інакше не можна уникнути, або, якщо йдеться про тих, хто, призначений до свячень в монастирі, зазнає якоїсь перешкоди, визначеної правом.
§ 2. Недозволеним також є приймання в монастир батьків, яких праця необхідна для годування і виховання дітей, або дітей, які повинні допомагати батькові або матері, дідові або бабусі, що знаходяться у великій нужді, хіба що монастир подбає інакше у цій справі.
§ 2. Недозволеним також є приймання в монастир батьків, яких праця необхідна для годування і виховання дітей, або дітей, які повинні допомагати батькові або матері, дідові або бабусі, що знаходяться у великій нужді, хіба що монастир подбає інакше у цій справі.
Can. 453 – § 1. Superioris monasterii sui iuris est admittere ad novitiatum consulto suo consilio.
§ 2. Ipsi Superiori constare debet opportunis mediis adhibitis de idoneitate atque de plena libertate candidati in statu monastico eligendo.
§ 3. Circa documenta a candidatis praestanda necnon circa diversa testimonia de eorum bonis moribus et idoneitate colligenda serventur praescripta typici.
§ 2. Ipsi Superiori constare debet opportunis mediis adhibitis de idoneitate atque de plena libertate candidati in statu monastico eligendo.
§ 3. Circa documenta a candidatis praestanda necnon circa diversa testimonia de eorum bonis moribus et idoneitate colligenda serventur praescripta typici.
Кан. 453 – § 1. До Настоятеля монастиря свого права належить приймати на новіціят за порадою своєї ради.
§ 2. Сам Настоятель, вживши відповідних заходів, повинен бути переконаний про здатність і повну свободу кандидата у виборі чернечого стану.
§ 3. Стосовно того, які документи повинні представити кандидати і які різні свідоцтва слід зібрати про їхні добрі звичаї і здатність, слід дотримуватись приписів уставу.
§ 2. Сам Настоятель, вживши відповідних заходів, повинен бути переконаний про здатність і повну свободу кандидата у виборі чернечого стану.
§ 3. Стосовно того, які документи повинні представити кандидати і які різні свідоцтва слід зібрати про їхні добрі звичаї і здатність, слід дотримуватись приписів уставу.
Can.454 - In typico determinandae sunt normae circa dotem, si requiritur, a candidatis praestandam et sub speciali vigilantia Hierarchae loci administrandam necnon de integra dote sine fructibus iam maturis quavis de causa a monasterio discedenti restituenda.
Кан. 454 – В уставі слід окреслити приписи щодо посагу, що його мають подати кандидати, якщо такий вимагається, і який має управлятися під особливим наглядом місцевого Ієрарха, а також про повернення повного посагу без спілих плодів тому, хто покидає монастир з будь-якої причини.
Can. 455 – Novitiatus incipit a susceptione habitus monastici vel alio modo in typico praescripto.
Кан. 455 – Новіціят починається від прийняття монашого одягу або в інший спосіб, приписаний уставом.
Can. 456 – § 1. Monasterium sui iuris habere potest proprios novitios, qui in eodem monasterio sub ductu idonei sodalis vitae monasticae initiantur.
§ 2. Novitiatus, ut validus sit, peragi debet in ipso monasterio sui iuris aut Superioris decisione consulto eius consilio in alio monasterio sui iuris eiusdem confoederationis.
§ 3. Si vero aliquod monasterium sui iuris sive confoederatum sive non confoederatum praescripta de institutione novitiorum implere non potest, Superior tenetur obligatione novitios mittendi in aliud monasterium, in quo eadem praescripta religiose servantur.
§ 2. Novitiatus, ut validus sit, peragi debet in ipso monasterio sui iuris aut Superioris decisione consulto eius consilio in alio monasterio sui iuris eiusdem confoederationis.
§ 3. Si vero aliquod monasterium sui iuris sive confoederatum sive non confoederatum praescripta de institutione novitiorum implere non potest, Superior tenetur obligatione novitios mittendi in aliud monasterium, in quo eadem praescripta religiose servantur.
Кан. 456 – § 1. Монастир свого права може мати власних новиків, які в цьому монастирі вводяться в монаше життя під проводом відповідного члена.
§ 2. Щоб новіціят був правосильним, він повинен проходити в самому монастирі свого права або за рішенням Настоятеля і за порадою його ради – в іншому монастирі свого права цієї ж конфедерації.
§ 3. Якщо якийсь монастир свого права, конфедерований або неконфедерований, не може виконувати приписів про навчання новиків, тоді Настоятель зобов’язаний відправити новиків до іншого монастиря, в якому цих приписів сумлінно дотримуються.
§ 2. Щоб новіціят був правосильним, він повинен проходити в самому монастирі свого права або за рішенням Настоятеля і за порадою його ради – в іншому монастирі свого права цієї ж конфедерації.
§ 3. Якщо якийсь монастир свого права, конфедерований або неконфедерований, не може виконувати приписів про навчання новиків, тоді Настоятель зобов’язаний відправити новиків до іншого монастиря, в якому цих приписів сумлінно дотримуються.
Can. 457 – § 1. Novitiatus, ut validus sit, per triennium integrum et continuum peragi debet; in monasteriis vero, in quibus professio temporaria praemittitur professioni perpetuae, sufficit unus annus novitiatus.
§ 2. In unoquoque anno novitiatus absentia tribus mensibus sive continuis sive intermissis brevior valididatem non afficit, sed tempus deficiens, si quindecim dies superat, suppleri debet.
§ 3. Novitiatus ultra triennium ne extendatur firmo can. 461, § 2.
§ 2. In unoquoque anno novitiatus absentia tribus mensibus sive continuis sive intermissis brevior valididatem non afficit, sed tempus deficiens, si quindecim dies superat, suppleri debet.
§ 3. Novitiatus ultra triennium ne extendatur firmo can. 461, § 2.
Кан. 457 – § 1. Для того, щоб новіціят був правосильним, він повинен тривати три повних і безперервних рокиь а в монастирях, де тимчасова професія передує довічній професії, вистачає один рік новіціяту.
§ 2. Відсутність у кожному році новіціяту менша, ніж три безперервних або з перервами місяці, не впливає на правосильність, однак час, якого забракло, якщо він перевищує п’ятнадцять днів, то його треба доповнити.
§ 3. Дотримуючись кан. 461, § 2, новіціяту не слід продовжувати понад три роки.
§ 2. Відсутність у кожному році новіціяту менша, ніж три безперервних або з перервами місяці, не впливає на правосильність, однак час, якого забракло, якщо він перевищує п’ятнадцять днів, то його треба доповнити.
§ 3. Дотримуючись кан. 461, § 2, новіціяту не слід продовжувати понад три роки.
Can. 458 – § 1. Novitiorum institutioni praeficiendus est ut magister ad normam typici sodalis prudentia, caritate, pietate, scientia et vitae monasticae observantia praestans, decem saltem annos professus.
§ 2. Iura et obligationes huius magistri in eis praesertim, quae ad modum institutionis novitiorum necnon ad relationes ad Synaxim et Superiorem monasterii spectant, determinentur in typico.
§ 2. Iura et obligationes huius magistri in eis praesertim, quae ad modum institutionis novitiorum necnon ad relationes ad Synaxim et Superiorem monasterii spectant, determinentur in typico.
Кан. 458 – § 1. Навчання новиків повинен очолювати як учитель, згідно з приписом уставу, член, який відзначається розсудливістю, любов’ю, побожністю, знанням і дотримуванням правил монашого життя, профес протягом принаймні десяти років.
§ 2. Права й обов’язки цього вчителя, зокрема в тому, що стосується способу навчання новиків та відносин із Капітулою і Настоятелем монастиря, слід окреслити в уставі.
§ 2. Права й обов’язки цього вчителя, зокрема в тому, що стосується способу навчання новиків та відносин із Капітулою і Настоятелем монастиря, слід окреслити в уставі.
Can. 459 – § 1. Tempore novitiatus iugiter incumbendum est, ut sub ductu magistri informetur novitii animus studio typici, piis meditationibus assiduaque prece, eis perdiscendis, quae ad vota et ad virtutes pertinent, exercitationibus opportunis ad vitia exstirpanda, ad compescendos animi motus, ad virtutes acquirendas.
§ 2. Tempore novitiatus ne destinentur novitii operibus exterioribus monasterii nec dedita opera studiis vacent litterarum, scientiarum aut artium.
§ 2. Tempore novitiatus ne destinentur novitii operibus exterioribus monasterii nec dedita opera studiis vacent litterarum, scientiarum aut artium.
Кан. 459 – § 1. Під час новіціяту слід безнастанно старатися, щоб під проводом вчителя формувався дух новика через засвоєння уставу, побожні роздуми і тривалу молитву, через вивчення того, що стосується обітів і чеснот, і через відповідні вправи для викорінення вад, приборкання пристрастей, набуття чеснот.
§ 2. Під час новіціяту не слід призначати новиків для робіт поза монастиремь і вони не повинні посилено займатися літературою, наукою або мистецтвом.
§ 2. Під час новіціяту не слід призначати новиків для робіт поза монастиремь і вони не повинні посилено займатися літературою, наукою або мистецтвом.
Can. 460 – Novitius non potest valide suis bonis quovis modo renuntiare aut eadem obligare firmo can. 467, § 1.
Кан. 460 – Новик не може правосильно зректися свого майна будь-яким чином або віддати його в заставу згідно з кан. 467, § 1.
Can. 461 – § 1. Novitius potest monasterium sui iuris libere deserere aut a Superiore vel a Synaxi secundum typicum iusta de causa dimitti.
§ 2. Exacto novitiatu, si iudicatur idoneus, novitius ad professionem admittatur, secus dimittatur; si vero dubium superest de eius idoneitate, potest novitiatus tempus ad normam typici prorogari, non tamen ultra annum.
§ 2. Exacto novitiatu, si iudicatur idoneus, novitius ad professionem admittatur, secus dimittatur; si vero dubium superest de eius idoneitate, potest novitiatus tempus ad normam typici prorogari, non tamen ultra annum.
Кан. 461 – § 1. Новик може вільно залишити монастир свого права або бути відпущеним Настоятелем або Капітулою згідно з уставом з виправданої причини.
§ 2. Якщо після закінчення новіціяту новика визнають здатним, він допускається до професіїь в противному разі його слід відпуститиь якщо ж залишається сумнів щодо його здатності, то час новіціяту, згідно з приписом уставу, можна продовжити, але не більше року.
§ 2. Якщо після закінчення новіціяту новика визнають здатним, він допускається до професіїь в противному разі його слід відпуститиь якщо ж залишається сумнів щодо його здатності, то час новіціяту, згідно з приписом уставу, можна продовжити, але не більше року.
4° De consecratione seu professione monastica — 4° Посвячення або монаша професія
Can. 462 – § 1. Status monasticus definitive assumitur professione perpetua, in qua comprehenduntur tria vota perpetua oboedientiae, castitatis et paupertatis.
§ 2. In emittenda professione serventur praescripta typici et librorum liturgicorum.
§ 2. In emittenda professione serventur praescripta typici et librorum liturgicorum.
Кан. 462 – § 1. Монаший стан остаточно приймається через довічну професію, яка включає в собі три довічні обіти послуху, чистоти і вбозтва.
§ 2. У складанні професії слід дотримуватись приписів уставу і літургічних книг.
§ 2. У складанні професії слід дотримуватись приписів уставу і літургічних книг.
Can. 463 – Quod attinet ad diversos professionis monasticae gradus, standum est typico monasterii salva vi iuridica professionis secundum ius commune.
Кан. 463 – Що стосується різних ступенів монашої професії, то слід дотримуватись уставу монастиря, зберігаючи правову силу професії згідно з загальним правом.
Can. 464 – Ad validitatem professionis monasticae perpetuae requiritur, ut:
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore proprii monasterii sui iuris de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in typico requisita impleantur.
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore proprii monasterii sui iuris de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in typico requisita impleantur.
Кан. 464 – Для правосильності довічної професії вимагається, щоб:
1° новіціят був правосильно відбутий;
2° новик був допущений до професії Настоятелем власного монастиря свого права за згодою його ради і професію прийняв цей Настоятель особисто або через іншого;
3° професія була виражена і складена або прийнята без примусу, тяжкого страху і підступу;
4° було виконано все інше, що в уставі вимагається для правосильності професії.
1° новіціят був правосильно відбутий;
2° новик був допущений до професії Настоятелем власного монастиря свого права за згодою його ради і професію прийняв цей Настоятель особисто або через іншого;
3° професія була виражена і складена або прийнята без примусу, тяжкого страху і підступу;
4° було виконано все інше, що в уставі вимагається для правосильності професії.
Can. 465 – Ea, quae iure communi de professione temporaria praescribuntur, valent etiam de monasteriis, in quibus talis professio secundum typicum professioni perpetuae praemittitur.
Кан. 465 – Приписи загального права про тимчасову професію стосуються також монастирів, де така професія за уставом передує довічній професії.
Can. 466 – Professio monastica perpetua actus votis contrarios reddit invalidos, si actus irriti fieri possunt.
Кан. 466 – Довічна монаша професія робить неправосильними акти, суперечні обітам, якщо ці акти можуть стати недійсними.
Can. 467 – § 1. Candidatus ad professionem monasticam perpetuam debet intra sexaginta dies ante professionem omnibus bonis, quae actu habet, cui mavult, sub condicione secuturae professionis renuntiare; renuntiatio ante hoc tempus facta ipso iure nulla est.
§ 2. Emissa professione ea omnia statim fiant, quae necessaria sunt, ut renuntiatio etiam iure civili effectum consequatur.
§ 2. Emissa professione ea omnia statim fiant, quae necessaria sunt, ut renuntiatio etiam iure civili effectum consequatur.
Кан. 467 – § 1. Кандидат до довічної монашої професії повинен протягом щістдесяти днів перед професією зректися усього майна, яке в даний час посідає, на користь того, кому хоче його віддати, за умови, що вслід за цим наступить професіяь зречення, вчинене раніше, за законом є недійсним.
§ 2. Після складення професії повинно негайно відбутися все необхідне, щоб зречення набрало чинності також на підставі цивільного права.
§ 2. Після складення професії повинно негайно відбутися все необхідне, щоб зречення набрало чинності також на підставі цивільного права.
Can. 468 – § 1. Quaecumque bona temporalia quovis titulo sodali post professionem perpetuam obveniunt, a monasterio acquiruntur.
§ 2. De debitis et obligationibus, quae sodalis post professionem perpetuam contraxit de licentia Superioris, respondere debet monasterium; si vero sine licentia Superioris debita contraxit, ipse sodalis respondere debet.
§ 3. Firmum tamen est contra eum, in cuius rem aliquid ex inito contractu versum est, semper posse actionem institui.
§ 2. De debitis et obligationibus, quae sodalis post professionem perpetuam contraxit de licentia Superioris, respondere debet monasterium; si vero sine licentia Superioris debita contraxit, ipse sodalis respondere debet.
§ 3. Firmum tamen est contra eum, in cuius rem aliquid ex inito contractu versum est, semper posse actionem institui.
Кан. 468 – § 1. Будь-яке дочасне майно, яке дістається членові з будь-якого приводу після довічної професії, стає надбанням монастиря.
§ 2. За борги і зобов’язання, які член зробив після довічної професії з дозволу Настоятеля, повинен відповідати монастирь якщо ж він наробив боргів без дозволу Настоятеля, то повинен відповідати сам член.
§ 3. Однак завжди можна виступити з позовом проти того, хто якимсь чином наживається на укладеному договорі.
§ 2. За борги і зобов’язання, які член зробив після довічної професії з дозволу Настоятеля, повинен відповідати монастирь якщо ж він наробив боргів без дозволу Настоятеля, то повинен відповідати сам член.
§ 3. Однак завжди можна виступити з позовом проти того, хто якимсь чином наживається на укладеному договорі.
Can. 469 – Sodalis emissa professione perpetua amittit ipso iure quaelibet officia, si quae habet, et propriam eparchiam atque pleno iure monasterio aggregatur.
Кан. 469 – Член після складення довічної професії втрачає на підставі самого права будь-які уряди, якщо такі має, власну єпархію і вповні приєднується до монастиря.
Can. 470 – Documentum emissae professionis perpetuae ab ipso sodali et ab eo, qui professionem etiam ex delegatione recepit, subscriptum asservetur in archivo monasterii; Superior proprii monasterii sui iuris debet de eadem quam primum certiorem facere parochum, apud quem baptismus sodalis adnotatus est.
Кан. 470 – Документ про складення довічної професії, підписаний самим членом і тим, хто професію приймав навіть на підставі делегації, повинен зберігатися в архіві монастиряь Настоятель власного монастиря свого права повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, у якого записане хрещення члена.
5° De institutione sodalium et de disciplina monastica — 5° Навчання членів і монаша дисципліна
Can. 471 – § 1. Modus institutionis sodalium in typico ita determinetur, ut ad vitam sanctitatis plenius assequendam permanenter excitentur necnon ut ipsorum ingenii dotes evolvantur studio sacrae doctrinae et acquisitione humanae culturae pro temporum necessitatibus et sic aptiores evadant in exercitio artium atque operum, quae a monasterio legitime assumuntur.
§ 2. Institutio monachorum, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in ipso monasterio, si sedem studiorum ad normam can. 340, § 1 instructam habet, aut sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
§ 2. Institutio monachorum, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in ipso monasterio, si sedem studiorum ad normam can. 340, § 1 instructam habet, aut sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
Кан. 471 – § 1. Спосіб навчання членів повинен бути окреслений в уставі так, щоб вони постійно були спонукані для повніщого осягнення святості життя, а також щоб їхні природні здібності виявлялись через вивчення священної науки і засвоєння людської культури відповідно до потреб часів і таким чином ставали більш підготовленими для зайнять з мистецтва і ремесел, які монастир законно собі обрав.
§ 2. Навчання монахів, які призначаються до свячень, крім того, повинно проходити згідно з програмою студій священнослужителів, про що мовиться в кан. 330, в самому монастирі, якщо він має осідок студій, обладнаний відповідно до припису кан. 340, § 1, або під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або в інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
§ 2. Навчання монахів, які призначаються до свячень, крім того, повинно проходити згідно з програмою студій священнослужителів, про що мовиться в кан. 330, в самому монастирі, якщо він має осідок студій, обладнаний відповідно до припису кан. 340, § 1, або під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або в інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
Can. 472 – Superior monasterii sui iuris ad normam typici dare potest suis sodalibus a votis perpetuis litteras dimissorias ad sacram ordinationem; hae litterae mittendae sunt Episcopo eparchiali loci, ubi monasterium, etiam dependens, situm est vel, si de monasterio stauropegiaco agitur, Episcopo a Patriarcha designato.
Кан. 472 – Настоятель монастиря свого права, згідно з приписом уставу, може дати своїм членам після довічних обітів відпускні грамоти для свяченняь ці грамоти слід відправити місцевому єпархіяльному Єпископові, де знаходиться монастир, також залежний, або, якщо йдеться про ставропігійський монастир, Єпископові, призначеному Патріярхом.
Can. 473 – § 1. In singulis monasteriis laudes divinae cottidie celebrentur ad normam typici et legitimarum consuetudinum; item omnibus diebus celebretur Divina Liturgia eis exceptis, qui praescriptis librorum liturgicorum excipiuntur.
§ 2. Curent Superiores monasteriorum, ut omnes sodales ad normam typici:
1° legitime non impediti cottidie laudibus divinis atque Divinae Liturgiae, quoties celebratur, participent, contemplationi rerum divinarum vacent et in alia pietatis exercitia sedulo incumbant;
2° libere ac frequenter ad patres spirituales et confessarios accedere possint;
3° quotannis per aliquot dies recessui spirituali vacent.
§ 2. Curent Superiores monasteriorum, ut omnes sodales ad normam typici:
1° legitime non impediti cottidie laudibus divinis atque Divinae Liturgiae, quoties celebratur, participent, contemplationi rerum divinarum vacent et in alia pietatis exercitia sedulo incumbant;
2° libere ac frequenter ad patres spirituales et confessarios accedere possint;
3° quotannis per aliquot dies recessui spirituali vacent.
Кан. 473 – § 1. В окремих монастирях повинно щоденно служитись церковне правило згідно з приписом уставу і законних звичаївь слід також у всі дні відправляти Божественну Літургію, за винятком тих днів, які вилучені за приписами літургічних книг.
§ 2. Настоятелі монастирів мають дбати, щоб усі члени, згідно з приписом уставу:
1° не маючи законної перешкоди, щоденно брали участь у церковному правилі, а також у Божественній Літургії кожного разу, коли вона правиться, мали час для роздумів про божественні речі і наполегливо віддавалися іншим побожним вправам;
2° могли вільно і часто звертатися до духовних отців і сповідників;
3° щорічно протягом кількох днів мали час на реколекції.
§ 2. Настоятелі монастирів мають дбати, щоб усі члени, згідно з приписом уставу:
1° не маючи законної перешкоди, щоденно брали участь у церковному правилі, а також у Божественній Літургії кожного разу, коли вона правиться, мали час для роздумів про божественні речі і наполегливо віддавалися іншим побожним вправам;
2° могли вільно і часто звертатися до духовних отців і сповідників;
3° щорічно протягом кількох днів мали час на реколекції.
Can. 474 – § 1. Sodales monasteriorum frequenter ad normam typici sacramentum paenitentiae suscipiant.
§ 2. Firmo typico, quod confessionem suadet apud determinatos confessarios, omnes sodales monasterii sacramentum paenitentiae suscipere possunt a quocumque sacerdote facultate hoc sacramentum ministrandi praedito firma disciplina monastica.
§ 2. Firmo typico, quod confessionem suadet apud determinatos confessarios, omnes sodales monasterii sacramentum paenitentiae suscipere possunt a quocumque sacerdote facultate hoc sacramentum ministrandi praedito firma disciplina monastica.
Кан. 474 – § 1. Члени монастирів, відповідно до припису уставу, повинні часто приймати тайну покаяння.
§ 2. Дотримуючись уставу, який радить сповідатися у визначених сповідників, усі члени монастиря можуть приймати тайну покаяння від будь-якого священика, наділеного владою уділяти святу тайну, дотримуючись монашої дисципліни.
§ 2. Дотримуючись уставу, який радить сповідатися у визначених сповідників, усі члени монастиря можуть приймати тайну покаяння від будь-якого священика, наділеного владою уділяти святу тайну, дотримуючись монашої дисципліни.
Can. 475 – § 1. In singulis monasteriis plures pro sodalium numero patres spirituales et confessarii designentur ab ipso Superiore monasterii, si de presbyteris-monachis eiusdem monasterii agitur, qui facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praediti sunt, secus vero ab Hierarcha loci audito Superiore monasterii sui iuris, qui praevie communitatem, cuius interest, consulere debet.
§ 2. Pro monasteriis in quibus presbyteri-monachi non sunt, Hierarcha loci eodem modo designet sacerdotem, cuius est regulariter in monasterio Divinam Liturgiam celebrare et verbum Dei praedicare firmo can. 612, § 2.
§ 2. Pro monasteriis in quibus presbyteri-monachi non sunt, Hierarcha loci eodem modo designet sacerdotem, cuius est regulariter in monasterio Divinam Liturgiam celebrare et verbum Dei praedicare firmo can. 612, § 2.
Кан. 475 – § 1. В окремих монастирях, залежно від кількості членів, сам Настоятель повинен призначити більше духовників і сповідників, якщо йдеться про пресвітерів-монахів цього монастиря, наділених владою уділяти тайну покаянняь в противному разі робить це місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля монастиря свого права, який попередньо повинен порадитись із спільнотою, якій на цьому залежить.
§ 2. Для монастирів, в яких немає пресвітерів-монахів, місцевий Ієрарх у той самий спосіб повинен призначати священика, обов’язком якого є регулярно правити в монастирі Божественну Літургію і проповідувати слово Боже, згідно з кан. 612, § 2.
§ 2. Для монастирів, в яких немає пресвітерів-монахів, місцевий Ієрарх у той самий спосіб повинен призначати священика, обов’язком якого є регулярно правити в монастирі Божественну Літургію і проповідувати слово Боже, згідно з кан. 612, § 2.
Can. 476 – Sodales monasterii tam intra quam extra monasterium habitum monasticum a proprio typico praescriptum induant.
Кан. 476 – Члени монастиря мають носити приписаний власним уставом монаший одяг як усередині, так і поза монастирем.
Can. 477 – § 1. In monasterio servetur clausura modo in typico praescripto, salvo iure Superioris per modum actus et gravi de causa in partes clausurae obnoxias admittendi personas alterius sexus praeter illas, quae secundum typicum clausuram ingredi possunt.
§ 2. Partes monasterii clausurae obnoxiae manifesto indicentur.
§ 3. Clausurae fines accurate praescribere aut iusta de causa mutare est Superioris monasterii sui iuris de consensu sui consilii atque certiore facto Episcopo eparchiali.
§ 2. Partes monasterii clausurae obnoxiae manifesto indicentur.
§ 3. Clausurae fines accurate praescribere aut iusta de causa mutare est Superioris monasterii sui iuris de consensu sui consilii atque certiore facto Episcopo eparchiali.
Кан. 477 – § 1. У монастирі слід дотримуватись клявзури в спосіб, приписаний уставом, зберігаючи право Настоятеля допускати в поодиноких випадках і з поважної причини осіб іншої статі в частини, які підлягають клявзуріь це не стосується тих, які, відповідно до уставу, можуть увійти в клявзуру.
§ 2. Частини монастиря, які підлягають клявзурі, слід виразно визначити.
§ 3. Докладно визначити або з виправданої причини змінити межі клявзури є справою Настоятеля монастиря свого права за згодою його радиь про це він має повідомити єпархіяльного Єпископа.
§ 2. Частини монастиря, які підлягають клявзурі, слід виразно визначити.
§ 3. Докладно визначити або з виправданої причини змінити межі клявзури є справою Настоятеля монастиря свого права за згодою його радиь про це він має повідомити єпархіяльного Єпископа.
Can. 478 – Superior monasterii potest permittere, ut sodales extra monasterium degant ad tempus in typico determinatum; ad absentiam vero, quae unum annum excedit nisi causa studiorum vel infirmitatis intercedit, requiritur licentia auctoritatis, cui monasterium subiectum est.
Кан. 478 – Настоятель монастиря може дозволити, щоб члени перебували поза монастирем до часу, визначеного уставомь для відсутності, яка перевищує один рік, якщо причиною не стали студії або хвороба, потрібний дозвіл влади, якій підлягає монастир.
Can. 479 – Si de iudicio Hierarchae loci auxilium monasteriorum ad institutionem catecheticam populi necessarium est, omnes Superiores ab eodem Hierarcha requisiti debent per se vel per alios illam populo tradere in propriis ecclesiis.
Кан. 479 – Якщо на думку місцевого Ієрарха потрібна допомога монастирів для катехитичного навчання народу, то всі Настоятелі, до яких звертається цей Ієрарх повинні самі або через інших навчати народ у власних церквах.
Can. 480 – In ecclesia monasterii paroecia erigi non potest nec monachi parochi nominari possunt sine consensu Patriarchae intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, aut in ceteris casibus Sedis Apostolicae.
Кан. 480 – У монастирській церкві не можна засновувати парафію і не можна іменувати ченців парохами без згоди Патріярха в межах очолюваної ним Церкви або в інших випадках – Апостольського Престолу.
6° De eremitis — 6° Пустельники
Can. 481 – Eremita est sodalis monasterii sui iuris, qui in coelestium contemplatione se totum collocat et ab hominibus mundoque ex toto segregatur.
Кан. 481 – Пустельник є членом монастиря свого права, який цілком присвячує себе роздумам про небесне і цілком відокремлюється від людей і світу.
Can. 482 – Ad vitam eremiticam legitime aggrediendam requiritur, ut sodalis licentiam Superioris monasterii sui iuris, ad quod pertinet, de consensu eius consilii obtinuerit et saltem sex annos a die perpetuae professionis computandos vitam in monasterio peregerit.
Кан. 482 – Для того, щоб законно вступити на шлях пустельницького життя, потрібно, щоб член одержав дозвіл Настоятеля монастиря свого права, до якого він належить, за згодою його ради, і принаймні щість років провів у монастирі від дня довічної професії.
Can. 483 – Locus, ubi eremita vivit, sit a Superiore monasterii designatus atque speciali modo a saeculo et a ceteris partibus monasterii segregatus; si vero locus extra saepta monasterii invenitur, requiritur insuper consensus scripto datus Episcopi eparchialis.
Кан. 483 – Місце, в якому живе пустельник, повинно бути призначене Настоятелем монастиря і в спеціяльний спосіб відокремлене від мирського оточення та інших частин монастиряь якщо ж місце знаходиться поза огорожею монастиря, то надто вимагається письмова згода єпархіяльного Єпископа.
Can. 484 – Eremita a Superiore monasterii dependet atque canonibus de monachis et typico monasterii obligatur, quatenus cum vita eremitica componi possunt.
Кан. 484 – Пустельник залежить від Настоятеля монастиря, його зобов’язують канони про монахів і устав монастиря, наскільки вони можуть узгоджуватись з пустельницьким життям.
Can. 485 – Superior monasterii sui iuris potest de consensu sui consilii imponere finem vitae eremiticae iusta de causa, etiam invito eremita.
Кан. 485 – Настоятель монастиря свого права може за згодою своєї ради припинити з виправданої причини пустельницьке життя, навіть проти волі пустельника.
7° De monasterio stauropegiaco — 7° Ставропігійський монастир
Can. 486 – § 1. Patriarcha gravi de causa, consulto Episcopo eparchiali atque de consensu Synodi permanentis potest in ipso actu erectionis monasterio sui iuris statum monasterii stauropegiaci concedere.
§ 2. Monasterium stauropegiacum Patriarchae immediate subiectum est ita, ut ipse solus eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis circa monasterium, sodales eidem ascriptos necnon personas, quae diu noctuque in monasterio degunt; ceterae vero personae monasterio addictae immediate et exclusive Patriarchae subduntur in eis solummodo, quae ad eorum munus vel officium spectant.
§ 2. Monasterium stauropegiacum Patriarchae immediate subiectum est ita, ut ipse solus eadem iura et obligationes habet ac Episcopus eparchialis circa monasterium, sodales eidem ascriptos necnon personas, quae diu noctuque in monasterio degunt; ceterae vero personae monasterio addictae immediate et exclusive Patriarchae subduntur in eis solummodo, quae ad eorum munus vel officium spectant.
Кан. 486 – § 1. Патріярх з поважної причини, порадившись з єпархіяльним Єпископом і за згодою постійного Синоду, може в самому акті заснування надати монастиреві свого права статус ставропігійського монастиря.
§ 2. Ставропігійський монастир підлягає безпосередньо Патріярхові, який має такі самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ, щодо монастиря, членів, які до нього належать, а також осіб, які живуть у монастирі вдень і вночіь інші особи, які належать до монастиря, безпосередньо і виключно підлягають Патріярхові тільки в тих випадках, які стосуються їхнього завдання або уряду.
§ 2. Ставропігійський монастир підлягає безпосередньо Патріярхові, який має такі самі права й обов’язки, що єпархіяльний Єпископ, щодо монастиря, членів, які до нього належать, а також осіб, які живуть у монастирі вдень і вночіь інші особи, які належать до монастиря, безпосередньо і виключно підлягають Патріярхові тільки в тих випадках, які стосуються їхнього завдання або уряду.
8° De transitu ad aliud monasterium — 8° Перехід до іншого монастиря
Can. 487 – § 1. Sodalis non potest transire a monasterio sui iuris ad aliud eiusdem confoederationis sine consensu scripto dato Praesidis confoederationis.
§ 2. Ad transitum a monasterio non confoederato ad aliud monasterium eidem auctoritati subiectum requiritur consensus eiusdem auctoritatis; si vero monasterium, ad quod transitus fit, alii auctoritati subiectum est, requiritur etiam consensus huius auctoritatis.
§ 3. Patriarcha, Episcopus eparchialis et Praeses confoederationis hunc consensum dare non possunt nisi consulto Superiore monasterii sui iuris, a quo transitus fit.
§ 4. Ad validitatem transitus ad monasterium alterius Ecclesiae sui iuris requiritur insuper consensus Sedis Apostolicae.
§ 5. Transitus fit admissione a Superiore novi monasterii sui iuris de consensu Synaxis concessa.
§ 2. Ad transitum a monasterio non confoederato ad aliud monasterium eidem auctoritati subiectum requiritur consensus eiusdem auctoritatis; si vero monasterium, ad quod transitus fit, alii auctoritati subiectum est, requiritur etiam consensus huius auctoritatis.
§ 3. Patriarcha, Episcopus eparchialis et Praeses confoederationis hunc consensum dare non possunt nisi consulto Superiore monasterii sui iuris, a quo transitus fit.
§ 4. Ad validitatem transitus ad monasterium alterius Ecclesiae sui iuris requiritur insuper consensus Sedis Apostolicae.
§ 5. Transitus fit admissione a Superiore novi monasterii sui iuris de consensu Synaxis concessa.
Кан. 487 – § 1. Член не може переходити з монастиря свого права до іншого тієї самої конфедерації без письмового дозволу Голови конфедерації.
§ 2. Для переходу з неконфедерованого монастиря до іншого монастиря, підпорядкованого цій же владі, вимагається згода цієї владиь якщо ж монастир, до якого відбувається перехід, підпорядкований іншій владі, вимагається також згода цієї влади.
§ 3. Патріярх, єпархіяльний Єпископ і Голова конфедерації не можуть дати цієї згоди, не порадившись з Настоятелем монастиря свого права, з якого відбувається перехід.
§ 4. Для правосильності переходу до монастиря іншої Церкви свого права потрібна ще й згода Апостольського Престолу.
§ 5. Перехід відбувається через прийняття Настоятелем нового монастиря свого права за згодою Капітули.
§ 2. Для переходу з неконфедерованого монастиря до іншого монастиря, підпорядкованого цій же владі, вимагається згода цієї владиь якщо ж монастир, до якого відбувається перехід, підпорядкований іншій владі, вимагається також згода цієї влади.
§ 3. Патріярх, єпархіяльний Єпископ і Голова конфедерації не можуть дати цієї згоди, не порадившись з Настоятелем монастиря свого права, з якого відбувається перехід.
§ 4. Для правосильності переходу до монастиря іншої Церкви свого права потрібна ще й згода Апостольського Престолу.
§ 5. Перехід відбувається через прийняття Настоятелем нового монастиря свого права за згодою Капітули.
Can. 488 – § 1. Transiens ad aliud monasterium sui iuris eiusdem confoederationis nec novitiatum peragit nec novam professionem emittit et a die transitus amittit iura et solvitur ab obligationibus prioris monasterii, alterius iura et obligationes suscipit et, si clericus est, eidem etiam ut clericus ascribitur.
§ 2. Transiens a monasterio sui iuris ad aliud monasterium sui iuris ad nullam vel ad diversam confoederationem pertinens servet praescripta typici monasterii, ad quod fit transitus, circa obligationem peragendi novitiatum et emittendi professionem; si vero in typico de re non cavetur, nec novitiatum peragit nec novam professionem emittit, sed effectus transitus locum habent a die, quo transitus fit, nisi Superior monasterii ab eo exigit, ut aliquod tempas non ultra annum experimenti causa in monasterio transigat; transacto experimenti tempore aut a Superiore de consensu sui consilii vel Synaxis ad normam typici stabiliter novo monasterio ascribatur aut ad pristinum monasterium redeat.
§ 3. In transitu a monasterio sui iuris ad ordinem vel congregationem serventur congrua congruis referendo cann. 544 et 545.
§ 4. Monasterium sui iuris, a quo sodalis discedit, bona servat, quae ipsius sodalis ratione iam ei quaesita sunt; quod spectat ad dotem, ea debetur sine fructibus iam maturis a die transitus monasterio, ad quod transitus fit.
§ 2. Transiens a monasterio sui iuris ad aliud monasterium sui iuris ad nullam vel ad diversam confoederationem pertinens servet praescripta typici monasterii, ad quod fit transitus, circa obligationem peragendi novitiatum et emittendi professionem; si vero in typico de re non cavetur, nec novitiatum peragit nec novam professionem emittit, sed effectus transitus locum habent a die, quo transitus fit, nisi Superior monasterii ab eo exigit, ut aliquod tempas non ultra annum experimenti causa in monasterio transigat; transacto experimenti tempore aut a Superiore de consensu sui consilii vel Synaxis ad normam typici stabiliter novo monasterio ascribatur aut ad pristinum monasterium redeat.
§ 3. In transitu a monasterio sui iuris ad ordinem vel congregationem serventur congrua congruis referendo cann. 544 et 545.
§ 4. Monasterium sui iuris, a quo sodalis discedit, bona servat, quae ipsius sodalis ratione iam ei quaesita sunt; quod spectat ad dotem, ea debetur sine fructibus iam maturis a die transitus monasterio, ad quod transitus fit.
Кан. 488 – § 1. Той, хто переходить до іншого монастиря свого права тієї самої конфедерації, не проходить новіціяту ані не складає нової професії і від дня переходу втрачає права і звільняється від обов’язків попереднього монастиря, приймає права і обов’язки іншого і, якщо є священнослужителем, приписується до нього також як священнослужитель.
§ 2. Той, хто переходить з монастиря свого права до іншого монастиря свого права, який не належить до жодної або належить до іншої конфедерації, повинен дотримуватись приписів уставу того монастиря, до якого відбувається перехід, щодо обов’язку відбувати новіціят і складати професіюь якщо ж в уставі це не застережено, він не відбуває новіціяту і не складає нової професії, але наслідки переходу мають місце від дня, в якому відбувається перехід, хіба що Настоятель монастиря вимагає від нього, щоб він провів деякий час – не більше року – в монастирі заради пробиь після закінчення часу проби повинен бути приписаним на постійно до нового монастиря Настоятелем монастиря за згодою його ради або Капітули згідно з приписом уставу або повернутися до попереднього монастиря.
§ 3. При переході з монастиря свого права до Чину або Згромадження слід дотримуватись з відповідними модифікаціями канн. 544 і 545.
§ 4. Монастир свого права, з якого член вибуває, зберігає майно, яке було вже придбане для нього заходами цього членаь що стосується посагу, то він належить без спілих плодів від дня переходу монастиреві, до якого відбувається перехід.
§ 2. Той, хто переходить з монастиря свого права до іншого монастиря свого права, який не належить до жодної або належить до іншої конфедерації, повинен дотримуватись приписів уставу того монастиря, до якого відбувається перехід, щодо обов’язку відбувати новіціят і складати професіюь якщо ж в уставі це не застережено, він не відбуває новіціяту і не складає нової професії, але наслідки переходу мають місце від дня, в якому відбувається перехід, хіба що Настоятель монастиря вимагає від нього, щоб він провів деякий час – не більше року – в монастирі заради пробиь після закінчення часу проби повинен бути приписаним на постійно до нового монастиря Настоятелем монастиря за згодою його ради або Капітули згідно з приписом уставу або повернутися до попереднього монастиря.
§ 3. При переході з монастиря свого права до Чину або Згромадження слід дотримуватись з відповідними модифікаціями канн. 544 і 545.
§ 4. Монастир свого права, з якого член вибуває, зберігає майно, яке було вже придбане для нього заходами цього членаь що стосується посагу, то він належить без спілих плодів від дня переходу монастиреві, до якого відбувається перехід.
9° De exclaustratione et de discessu a monasterio — 9° Ексклявстрація і вихід з монастиря
Can. 489 – § 1. Indultum exclaustrationis a monasterio sui iuris nonnisi sodali a votis perpetuis concedere potest ad petitionem ipsius sodalis auctoritas, cui monasterium subiectum est, audito Superiore monasterii sui iuris una cum suo consilio.
§ 2. Episcopus eparchialis hoc indultum nonnisi ad triennium concedere potest.
§ 2. Episcopus eparchialis hoc indultum nonnisi ad triennium concedere potest.
Кан. 489 – § 1. Індульт ексклявстрації з монастиря свого права може надати тільки членові після довічних обітів на просьбу самого члена влада, якій підлягає монастир, вислухавши Настоятеля монастиря свого права разом з його радою.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може надати такий індульт лише на три роки.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може надати такий індульт лише на три роки.
Can. 490 – Petente Superiore monasterii sui iuris de consensu sui consilii exclaustratio imponi potest ab auctoritate, cui monasterium subiectum est, gravi de causa servata aequitate et caritate.
Кан. 490 – На просьбу Настоятеля монастиря свого права за згодою його ради до ексклявстрації може зобов’язати з поважних причин влада, якій підлягає монастир, дотримуючись справедливості і любові.
Can. 491 – Sodalis exclaustratus manet votis ligatus atque ceteris obligationibus professionis monasticae, quae cum suo statu componi possunt, adhuc tenetur; habitum monasticum debet deponere; perdurante tempore exclanstrationis caret voce activa et passiva; Episcopo eparchiali loci, ubi commoratur, loco Superioris proprii monasterii subditus est etiam vi voti oboedientiae.
Кан. 491 – Ексклявстрований член залишається надалі зв’язаний обітами та іншими зобов’язаннями монашої професії, які можна погодити з його станомь монаший одяг він повинен знятиь на час ексклявстрації він позбавляється активного і пасивного голосуь замість Настоятеля власного монастиря, також силою обіту послуху, підлягає єпархіяльному Єпископові місця, де він проживає.
Can. 492 – § 1. Sodalis a votis perpetuis indultum discedendi a monasterio et redeundi ad vitam saecularem ne petat nisi gravissimis de causis coram Domino perpensis; petitionem suam deferat Superiori monasterii sui iuris, qui eam una cum voto suo suique consilii ad Sedem Apostolicam mittat.
§ 2. Huiusmodi indultum Sedi Apostolicae reservatur.
§ 2. Huiusmodi indultum Sedi Apostolicae reservatur.
Кан. 492 – § 1. Член після довічних обітів не повинен просити про індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що з дуже поважних причин, зважених перед Господомь свою просьбу він повинен передати Настоятелеві монастиря свого права, який має переслати її разом з думкою власною і своєї ради до Апостольського Престолу.
§ 2. Індульт такого роду застерігається Апостольському Престолові.
§ 2. Індульт такого роду застерігається Апостольському Престолові.
Can. 493 – § 1. Indultum discedendi a monasterio et redeundi ad vitam saecularem legitime concessum et sodali intimatum, nisi in actu intimationis ab ipso sodali reiectum est, ipso iure secumfert dispensationem a votis necnon ab omnibus obligationibus ex professione ortis, non vero ab illis ordini sacro adnexis, si sodalis in ordine sacro constitutus est.
§ 2. Si sodalis, qui a monasterio discessit et ad vitam saecularem rediit, in monasterium rursus recipitur, novitiatum ac professionem instaurat, perinde ac si numquam vitae religiosae addictus esset.
§ 2. Si sodalis, qui a monasterio discessit et ad vitam saecularem rediit, in monasterium rursus recipitur, novitiatum ac professionem instaurat, perinde ac si numquam vitae religiosae addictus esset.
Кан. 493 – § 1. Індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, наданий згідно з законом і доведений до відома члена – хіба що сам член у момент доведення до відома його не прийняв – на підставі самого права містить диспензу від обітів та від усіх обов’язків, які випливають з професії, але не від тих, що пов’язані зі свяченням, якщо член був висвячений.
§ 2. Якщо член, який вийшов з монастиря і повернувся до мирського життя, знову приймається в монастир, то він відновлює новіціят і професію, немовби ніколи не присвячував себе чернечому життю.
§ 2. Якщо член, який вийшов з монастиря і повернувся до мирського життя, знову приймається в монастир, то він відновлює новіціят і професію, немовби ніколи не присвячував себе чернечому життю.
Can. 494 – § 1. Monachus a votis perpetuis et in ordine sacro constitutus, si indultum discedendi a monasterio et redeundi ad saeculum obtinuit, non potest ordines sacros exercere, donec Episcopum eparchialem benevolum receptorem invenerit.
§ 2. Episcopus eparchialis eum recipere potest sive absolute sive experimenti causa ad quinquennium; in primo casu monachus est ipso iure eparchiae ascriptus, in altero vero exacto quinquennio, nisi antea expresse dimissus est.
§ 2. Episcopus eparchialis eum recipere potest sive absolute sive experimenti causa ad quinquennium; in primo casu monachus est ipso iure eparchiae ascriptus, in altero vero exacto quinquennio, nisi antea expresse dimissus est.
Кан. 494 – § 1. Якщо монах після довічних обітів і свячення одержав індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, то він не може священнодіяти, поки не знайде Єпископа, який прийняв би його доброзичливо.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може прийняти його або без застережень або для випробування на п’ять роківь у першому випадку монах тим самим приписується до єпархії, в другому – після п’яти років, хіба що раніше виразно був відпущений.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ може прийняти його або без застережень або для випробування на п’ять роківь у першому випадку монах тим самим приписується до єпархії, в другому – після п’яти років, хіба що раніше виразно був відпущений.
Can. 495 – Sodalis, qui post emissam professionem monasterium illegitime deseruit, debet sine mora ad monasterium redire; Superiores debent eum sollicite requirere et, si vera paenitentia motus redit, suscipere; secus vero ad normam iuris puniatur vel etiam dimittatur.
Кан. 495 – Член, який після складення професії незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутись у монастирь Настоятелі повинні його старанно розщукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийнятиь у противному випадку слід його покарати згідно з приписами права або навіть відпустити.
Can. 496 – § 1. Qui perdurante professione temporaria gravi de causa a monasterio discedere et ad vitam saecularem redire vult, petitionem suam Superiori monasterii sui iuris deferat.
§ 2. Superior hanc petitionem una cum voto suo suique consilii ad Episcopum eparchialem mittat, cuius est, etsi de monasteriis iuris pontificii agitur, hoc in casu indultum discedendi a monasterio et ad vitam saecularem redeundi concedere, nisi ius particulare id pro monasteriis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitis Patriarchae reservat.
§ 2. Superior hanc petitionem una cum voto suo suique consilii ad Episcopum eparchialem mittat, cuius est, etsi de monasteriis iuris pontificii agitur, hoc in casu indultum discedendi a monasterio et ad vitam saecularem redeundi concedere, nisi ius particulare id pro monasteriis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitis Patriarchae reservat.
Кан. 496 – § 1. Хто бажає під час тривання тимчасової професії з поважної причини вийти з монастиря і повернутися до мирського життя, повинен свою просьбу передати Настоятелеві монастиря свого права.
§ 2. Цю просьбу Настоятель з думкою власною і своєї ради повинен переслати єпархіяльному Єпископові, до якого належить, навіть якщо йдеться про монастирі папського права, у цьому випадку надати індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви застерігає це Патріярхові.
§ 2. Цю просьбу Настоятель з думкою власною і своєї ради повинен переслати єпархіяльному Єпископові, до якого належить, навіть якщо йдеться про монастирі папського права, у цьому випадку надати індульт виходу з монастиря і повернення до мирського життя, хіба що партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви застерігає це Патріярхові.
10° De dimissione monachorum — 10° Відпущення монахів
Can. 497 – § 1. Ipso iure dimissus a monasterio habendus est sodalis qui:
1° fidem catholicam publice abiecit;
2° matrimonium celebravit vel etiam civiliter tantum attentavit.
§ 2. His in casibus Superior monasterii sui iuris consulto suo consilio sine mora collectis probationibus declarationem facti emittat, ut iuridice constet de dimissione, atque quam primum de re auctoritatem, cui monasterium immediate subiectum est, certiorem faciat.
1° fidem catholicam publice abiecit;
2° matrimonium celebravit vel etiam civiliter tantum attentavit.
§ 2. His in casibus Superior monasterii sui iuris consulto suo consilio sine mora collectis probationibus declarationem facti emittat, ut iuridice constet de dimissione, atque quam primum de re auctoritatem, cui monasterium immediate subiectum est, certiorem faciat.
Кан. 497 – § 1. На підставі самого права відпущеним з монастиря слід вважати члена, який:
1° прилюдно відрікся католицької віри;
2° уклав подружжя або пробував укласти навіть тільки цивільне.
§ 2. У таких випадках Настоятель монастиря свого права за порадою своєї ради повинен, зібравши докази, негайно видати ствердження факту, щоб правно стало відомим відпущення і якнайскоріше повідомити про справу владу, якій монастир безпосередньо підлягає.
1° прилюдно відрікся католицької віри;
2° уклав подружжя або пробував укласти навіть тільки цивільне.
§ 2. У таких випадках Настоятель монастиря свого права за порадою своєї ради повинен, зібравши докази, негайно видати ствердження факту, щоб правно стало відомим відпущення і якнайскоріше повідомити про справу владу, якій монастир безпосередньо підлягає.
Can. 498 – § 1. Sodalis, qui causa est imminentis et gravissimi sive exterioris scandali sive erga monasterium damni, a Superiore monasterii sui iuris de consensu eius consilii statim ex monasterio eici potest habitu monastico statim deposito.
§ 2. Superior monasterii sui iuris, si casus fert, curet, ut processus dimissionis ad normam iuris promoveatur, aut rem auctoritati, cui monasterium subiectum est, deferat.
§ 3. Sodalis ex monasterio eiectus, qui in ordine sacro constitutus est, ab exercitio ordinis sacri prohibetur, nisi auctoritas, cui monasterium subiectum est, aliter decernit.
§ 2. Superior monasterii sui iuris, si casus fert, curet, ut processus dimissionis ad normam iuris promoveatur, aut rem auctoritati, cui monasterium subiectum est, deferat.
§ 3. Sodalis ex monasterio eiectus, qui in ordine sacro constitutus est, ab exercitio ordinis sacri prohibetur, nisi auctoritas, cui monasterium subiectum est, aliter decernit.
Кан. 498 – § 1. Члена, який став причиною загрозливого і дуже тяжкого чи зовнішнього скандалу чи шкоди для монастиря, Настоятель монастиря свого права за згодою своєї ради може зразу виключити з монастиря після негайного зняття монашого одягу.
§ 2. Настоятель монастиря свого права, в разі потреби, повинен подбати, щоб відбувся процес про відпущення згідно з правом, або передати справу владі, якій підлягає монастир.
§ 3. Виключеному з монастиря членові, який був висвячений, забороняється священнодіяти, хіба що влада, якій підлягає монастир, вирішить інакше.
§ 2. Настоятель монастиря свого права, в разі потреби, повинен подбати, щоб відбувся процес про відпущення згідно з правом, або передати справу владі, якій підлягає монастир.
§ 3. Виключеному з монастиря членові, який був висвячений, забороняється священнодіяти, хіба що влада, якій підлягає монастир, вирішить інакше.
Can. 499 – Perdurante professione temporaria sodalis dimitti potest a Superiore monasterii sui iuris de consensu eius consilii secundum can. 552, §§ 2 et 3, sed dimissio, ut valeat, confirmari debet ab Episcopo eparchiali vel, si ius particulare ita fert pro monasteriis intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sitis, a Patriarcha.
Кан. 499 – Під час тривання тимчасової професії член може бути відпущений Настоятелем монастиря свого права за згодою його ради згідно з кан. 552, § § 2 і 3, але, щоб відпущення було правосильним, повинно бути затверджене єпархіяльним Єпископом або Патріярхом, якщо так велить партикулярне право для монастирів у межах території патріяршої Церкви.
Can. 500 – § 1. Ad dimittendum sodalem a votis perpetuis firmo can. 497 competens est Praeses confoederationis monasticae vel Superior monasterii sui iuris non confoederati, uterque de consensu sui consilii, quod in casu simul cum Superiore praeside ex quinque saltem membris ad validitatem constare debet ita, ut, si desunt vel absunt ordinarii consiliarii, alii ad normam typici vel statutorum confoederationis advocentur; suffragatio autem secreto fieri debet.
§ 2. Ad dimissionem valide decernendam praeter alias condiciones in typico forte statutas requiritur, ut:
1° causae dimissionis sint graves, culpabiles et iuridice comprobatae una cum defectu emendationis;
2° dimissioni praecesserint, nisi natura causae dimissionis id excludit, duae monitiones cum formali comminatione dimissionis, quae in cassum cesserunt;
3° causae dimissionis sodali scripto manifestatae sint data ei post singulas monitiones plena opportunitate se defendendi;
4° tempus utile in typico statutum ab ultima monitione elapsum sit.
§ 3. Responsiones sodalis scripto datae alligantur actis, quae eis, de quibus in § 1, submittenda sunt.
§ 4. Decretum dimissionis exsecutioni mandari non potest, nisi est ab auctoritate, cui monasterium subiectum est, approbatum.
§ 2. Ad dimissionem valide decernendam praeter alias condiciones in typico forte statutas requiritur, ut:
1° causae dimissionis sint graves, culpabiles et iuridice comprobatae una cum defectu emendationis;
2° dimissioni praecesserint, nisi natura causae dimissionis id excludit, duae monitiones cum formali comminatione dimissionis, quae in cassum cesserunt;
3° causae dimissionis sodali scripto manifestatae sint data ei post singulas monitiones plena opportunitate se defendendi;
4° tempus utile in typico statutum ab ultima monitione elapsum sit.
§ 3. Responsiones sodalis scripto datae alligantur actis, quae eis, de quibus in § 1, submittenda sunt.
§ 4. Decretum dimissionis exsecutioni mandari non potest, nisi est ab auctoritate, cui monasterium subiectum est, approbatum.
Кан. 500 – § 1. Для відпущення члена після довічних обітів, згідно з кан. 497, компетентним є Голова монашої конфедерації або Настоятель неконфедерованого монастиря свого права, обидва за згодою своєї радиь вона, в такому випадку, разом з Настоятелем як головою повинна складатися принаймні з п’яти членів так, щоб, якщо їх не вистачає або відсутні звичайні радники, можна було для правосильності запросити інших згідно з приписом уставу або статутів конфедераціїь а голосування мусить бути таємним.
§ § 2. Для правосильного рішення про відпущення, крім інших умов, визначених, можливо, в уставі, вимагається, щоб:
1° причини відпущення були поважні, осудливі і правно доведені разом з браком виправлення;
2° відпущенню мають передувати, якщо природа причини відпущення цього не виключає, два канонічні попередження разом з формальними погрозами про відпущення, які виявились даремними;
3° причини відпущення повинні бути доведені до відома члена в письмовій формі, даючи йому після кожного попередження повну можливість себе захищати;
4° минув установлений уставом корисний час від останнього попередження.
§ 3. Відповіді члена у письмовій формі додаються до актів, які слід приєднати до того, про що мова в § 1.
§ 4. Декрет про відпущення не можна передавати до виконання, якщо він не затверджений владою, якій підлягає монастир.
§ § 2. Для правосильного рішення про відпущення, крім інших умов, визначених, можливо, в уставі, вимагається, щоб:
1° причини відпущення були поважні, осудливі і правно доведені разом з браком виправлення;
2° відпущенню мають передувати, якщо природа причини відпущення цього не виключає, два канонічні попередження разом з формальними погрозами про відпущення, які виявились даремними;
3° причини відпущення повинні бути доведені до відома члена в письмовій формі, даючи йому після кожного попередження повну можливість себе захищати;
4° минув установлений уставом корисний час від останнього попередження.
§ 3. Відповіді члена у письмовій формі додаються до актів, які слід приєднати до того, про що мова в § 1.
§ 4. Декрет про відпущення не можна передавати до виконання, якщо він не затверджений владою, якій підлягає монастир.
Can. 501 – § 1. Decretum dimissionis quam primum sodali, cuius interest, intimetur.
§ 2. Sodalis vero potest adversus decretum dimissionis intra quindecim dies cum effectu suspensivo sive recursum interponere sive, nisi decretum dimissionis a Sede Apostolica confirmatum est, postulare, ut causa via iudiciali tractetur.
§ 3. De recursu adversus decretum dimissionis videt Sedes Apostolica vel, si de sodali agitur, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis habet, Patriarcha.
§ 4. Si vero causa via iudiciali tractanda est, de ea videt tribunal auctoritatis immediate superioris ei, qui decretum dimissionis confirmavit; Superior vero, qui decretum dimissionis tulit, acta in re collecta tradat eidem tribunali et procedatur secundum canones de iudicio poenali appellatione remota.
§ 2. Sodalis vero potest adversus decretum dimissionis intra quindecim dies cum effectu suspensivo sive recursum interponere sive, nisi decretum dimissionis a Sede Apostolica confirmatum est, postulare, ut causa via iudiciali tractetur.
§ 3. De recursu adversus decretum dimissionis videt Sedes Apostolica vel, si de sodali agitur, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis habet, Patriarcha.
§ 4. Si vero causa via iudiciali tractanda est, de ea videt tribunal auctoritatis immediate superioris ei, qui decretum dimissionis confirmavit; Superior vero, qui decretum dimissionis tulit, acta in re collecta tradat eidem tribunali et procedatur secundum canones de iudicio poenali appellatione remota.
Кан. 501 – § 1. Декрет про відпущення слід якнайскоріше довести до відома члена, якого це стосується.
§ 2. Член, однак, може подати відклик проти декрету про відпущення протягом п’ятнадцяти днів з припиненням рішення або, якщо декрет про відпущення не затверджений Апостольським Престолом, вимагати, щоб справа розглядалась судовим шляхом.
§ 3. Відклик проти декрету про відпущення розглядає Апостольський Престол або, якщо йдеться про члена, який проживає в межах території патріяршої Церкви – Патріярх.
§ 4. Якщо справу треба розглядати судовим шляхом, то її розглядає трибунал влади безпосередньо вищої від того, хто затвердив декрет про відпущення; Настоятель, який видав декрет відпущення, повинен передати акти, зібрані в цій справі, цьому трибуналові і слід поступати згідно з приписами канонів про карний процес без права апеляції.
§ 2. Член, однак, може подати відклик проти декрету про відпущення протягом п’ятнадцяти днів з припиненням рішення або, якщо декрет про відпущення не затверджений Апостольським Престолом, вимагати, щоб справа розглядалась судовим шляхом.
§ 3. Відклик проти декрету про відпущення розглядає Апостольський Престол або, якщо йдеться про члена, який проживає в межах території патріяршої Церкви – Патріярх.
§ 4. Якщо справу треба розглядати судовим шляхом, то її розглядає трибунал влади безпосередньо вищої від того, хто затвердив декрет про відпущення; Настоятель, який видав декрет відпущення, повинен передати акти, зібрані в цій справі, цьому трибуналові і слід поступати згідно з приписами канонів про карний процес без права апеляції.
Can. 502 – Legitima dimissione, ea exclusa, de qua in can. 497, ipso iure cessant omnia vincula necnon obligationes ex professione monastica orta et, si sodalis in ordine sacro constitutus est, servari debet can. 494.
Кан. 502 – Внаслідок законного відпущення, за винятком того, про що мова в кан. 497, тим самим припиняються всі вузли й обов’язки, які випливають з монашої професії, і, якщо член був поставлений у священичий чин, слід дотримуватись кан. 494.
Can. 503 – § 1. Qui a monasterio legitime discedit vel ab eo legitime dimissus est, nihil ab eo repetere potest ob quamlibet operam in eo praestitam.
§ 2. Monasterium tamen aequitatem et caritatem servet erga sodalem, qui ab eo separatur.
§ 2. Monasterium tamen aequitatem et caritatem servet erga sodalem, qui ab eo separatur.
Кан. 503 – § 1. Той, хто законно виходить з монастиря, або той, кого законно відпускають, не може нічого від нього вимагати за виконання в ньому будь-якої роботи.
§ 2. Однак монастир повинен дотримуватись справедливості і любові щодо члена, який від нього відокремлюється.
§ 2. Однак монастир повинен дотримуватись справедливості і любові щодо члена, який від нього відокремлюється.
Art. III — DE ORDINIBUS ET CONGREGATIONIBUS;
Арт. ІІІ: Чини і Згромадження
Can. 504 – § 1. Ordo est societas ab auctoritate competenti ecclesiastica erecta, in qua sodales, etsi non sunt monachi, professionem emittunt, quae professioni monasticae aequiparatur.
§ 2. Congregatio est societas ab auctoritate competenti ecclesiastica erecta, in qua sodales professionem emittunt cum tribus votis publicis oboedientiae, castitatis et paupertatis, quae tamen professioni monasticae non aequiparatur, sed propriam vim habet ad normam iuris.
§ 2. Congregatio est societas ab auctoritate competenti ecclesiastica erecta, in qua sodales professionem emittunt cum tribus votis publicis oboedientiae, castitatis et paupertatis, quae tamen professioni monasticae non aequiparatur, sed propriam vim habet ad normam iuris.
Кан. 504 – §1. Чин – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени, хоч не є монахами, складають професію, яка прирівнюється до монашої професії.
§2. Згромадження – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени складають професію з трьома прилюдними обітами послуху, чистоти і вбозтва, яка, однак, не прирівнюється до монашої професії, але має власну силу згідно з приписом права.
§2. Згромадження – це спільнота, заснована компетентною церковною владою, в якій члени складають професію з трьома прилюдними обітами послуху, чистоти і вбозтва, яка, однак, не прирівнюється до монашої професії, але має власну силу згідно з приписом права.
Can. 505 – § 1. Ordo est iuris pontificii, si a Sede Apostolica erectus aut per eiusdem decretum ut talis agnitus est; iuris patriarchalis vero, si a Patriarcha erectus decretum agnitionis Sedis Apostolicae consecutus non est.
§ 2. Congregatio est:
1° iuris pontificii, si a Sede Apostolica erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est;
2° iuris patriarchalis, si a Patriarcha erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est nec decretum agnitionis Sedis Apostolicae consecuta est;
3° iuris eparchialis, si ab Episcopo eparchiali erecta decretum agnitionis Sedis Apostolicae vel Patriarchae consecuta non est.
§ 3. Ordo vel congregatio est clericalis, si ratione finis seu propositi a fundatore intenti vel vi legitimae consuetudinis sub moderamine est presbyterorum, ministeria ordini sacro propria assumit et ut talis ab auctoritate ecclesiastica agnoscitur.
§ 2. Congregatio est:
1° iuris pontificii, si a Sede Apostolica erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est;
2° iuris patriarchalis, si a Patriarcha erecta aut per eiusdem decretum ut talis agnita est nec decretum agnitionis Sedis Apostolicae consecuta est;
3° iuris eparchialis, si ab Episcopo eparchiali erecta decretum agnitionis Sedis Apostolicae vel Patriarchae consecuta non est.
§ 3. Ordo vel congregatio est clericalis, si ratione finis seu propositi a fundatore intenti vel vi legitimae consuetudinis sub moderamine est presbyterorum, ministeria ordini sacro propria assumit et ut talis ab auctoritate ecclesiastica agnoscitur.
Кан. 505 – § 1. Чин є папського права, якщо він заснований Апостольським Престолом або через його декрет був визнаний як такийь патріяршого права, якщо, заснований Патріярхом, не одержав декрету визнання Апостольським Престолом.
§2. Згромадження є:
1° папського права, якщо воно засноване Апостольським Престолом або, через його декрет, було визнане як такеь
2° патріяршого права, якщо воно засноване Патріярхом або, через його декрет, було визнане як таке, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом.
3° єпархіяльного права, якщо воно засноване єпархіяльним Єпископом, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом або Патріярхом.
§ 3. Чин або Згромадження є клирицьким, якщо з уваги на мету або завдання, яке ставить перед ним засновник, або внаслідок законного звичаю перебуває під керівництвом священиків, бере на себе служіння, властиве священичому станові і визнається таким церковною владою.
§2. Згромадження є:
1° папського права, якщо воно засноване Апостольським Престолом або, через його декрет, було визнане як такеь
2° патріяршого права, якщо воно засноване Патріярхом або, через його декрет, було визнане як таке, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом.
3° єпархіяльного права, якщо воно засноване єпархіяльним Єпископом, і не одержало декрету визнання Апостольським Престолом або Патріярхом.
§ 3. Чин або Згромадження є клирицьким, якщо з уваги на мету або завдання, яке ставить перед ним засновник, або внаслідок законного звичаю перебуває під керівництвом священиків, бере на себе служіння, властиве священичому станові і визнається таким церковною владою.
1° De erectione et de suppressione ordinis,congregationis, provinciae, domus — 1° Заснування і скасування Чину, Згромадження, Провінції, дому
Can. 506 – § 1. Episcopus eparchialis erigere potest tantum congregationes; sed eas ne erigat nisi consulta Sede Apostolica et insuper intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis nisi consulto Patriarcha.
§ 2. Patriarcha erigere potest ordines et congregationes de consensu Synodi permanentis atque Sede Apostolica consulta.
§ 3. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis congregatio iuris eparchialis, quae in plures eparchias eiusdem territorii diffusa est, fieri potest iuris patriarchalis decreto Patriarchae consultis eis, quorum interest, et de consensu synodi permanentis.
§ 2. Patriarcha erigere potest ordines et congregationes de consensu Synodi permanentis atque Sede Apostolica consulta.
§ 3. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis congregatio iuris eparchialis, quae in plures eparchias eiusdem territorii diffusa est, fieri potest iuris patriarchalis decreto Patriarchae consultis eis, quorum interest, et de consensu synodi permanentis.
Кан. 506 – § 1. Єпархіяльний Єпископ може засновувати тільки Згромадженняь але нехай не засновує їх, не порадившись з Апостольським Престолом і до того ж не порадившись з Патріярхом у межах території патріяршої Церкви.
§ 2. Патріярх може засновувати Чини і Згромадження за згодою постійного Синоду і за порадою Апостольського Престолу.
§ 3. У межах території патріяршої Церкви Згромадження єпархіяльного права, яке поширилось на більшу кількість єпархій цієї території, може набути патріяршого права через декрет Патріярха, завдяки пораді тих, які в цьому зацікавлені, і за згодою постійного Синоду.
§ 2. Патріярх може засновувати Чини і Згромадження за згодою постійного Синоду і за порадою Апостольського Престолу.
§ 3. У межах території патріяршої Церкви Згромадження єпархіяльного права, яке поширилось на більшу кількість єпархій цієї території, може набути патріяршого права через декрет Патріярха, завдяки пораді тих, які в цьому зацікавлені, і за згодою постійного Синоду.
Can. 507 – § 1. Ordo, etiam iuris patriarchalis, legitime erectus, etsi ex una tantum domo constat, supprimi non potest nisi a Sede Apostolica, cui etiam reservatur de bonis suppressi ordinis statuere salva offerentium voluntate.
§ 2. Congregationem iuris patriarchalis vel eparchialis legitime erectam, etsi ex una tantum domo constat, supprimere potest praeter Sedem Apostolicam Patriarcha intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, consultis eis, quorum interest, et de consensu Synodi permanentis necnon Sedis Apostolicae.
§ 2. Congregationem iuris patriarchalis vel eparchialis legitime erectam, etsi ex una tantum domo constat, supprimere potest praeter Sedem Apostolicam Patriarcha intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, consultis eis, quorum interest, et de consensu Synodi permanentis necnon Sedis Apostolicae.
Кан. 507 – § 1. Законно заснований Чин, в тому числі і патріяршого права, навіть якщо він складається тільки з одного дому, може бути скасований лише Апостольським Престолом, якому також застерігається право вирішити питання про майно скасованого Чину, з дотриманням волі жертводавців.
§ 2. Законно засноване Згромадження патріяршого або єпархіяльного права, навіть якщо воно складається тільки з одного дому, може скасувати, крім Апостольського Престолу, Патріярх у межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з зацікавленими особами і за згодою постійного Синоду й Апостольського Престолу.
§ 2. Законно засноване Згромадження патріяршого або єпархіяльного права, навіть якщо воно складається тільки з одного дому, може скасувати, крім Апостольського Престолу, Патріярх у межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з зацікавленими особами і за згодою постійного Синоду й Апостольського Престолу.
Can. 508 – § 1. Provincia indicat partem eiusdem ordinis vel congregationis ex pluribus domibus constantem, quam Superior maior immediate regit.
§ 2. Ordinem vel congregationem in provincias dividere, provincias coniungere, aliter circumscribere vel supprimere novasque erigere, pertinet ad auctoritatem a statutis ordinis vel congregationis determinatam.
§ 3. De bonis suppressae provinciae statuere salva iustitia et offerentium voluntate spectat, nisi statuta aliter cavent, ad Synaxim generalem vel urgente necessitate ad Superiorem generalem de consensu sui consilii.
§ 2. Ordinem vel congregationem in provincias dividere, provincias coniungere, aliter circumscribere vel supprimere novasque erigere, pertinet ad auctoritatem a statutis ordinis vel congregationis determinatam.
§ 3. De bonis suppressae provinciae statuere salva iustitia et offerentium voluntate spectat, nisi statuta aliter cavent, ad Synaxim generalem vel urgente necessitate ad Superiorem generalem de consensu sui consilii.
Кан. 508 – § 1. Провінція – це частина Чину або Згромадження, яка складається з багатьох домів, і якою керує безпосередньо вищий Настоятель.
§ 2. Ділити на Провінції Чин або Згромадження, об’єднувати Провінції, інакше окреслювати або скасовувати, засновувати нові належить до влади, визначеної статутами Чину або Згромадження.
§ 3. Вирішувати питання про майно скасованої Провінції, дотримуючись справедливості і волі жертводавців, належить до генеральної Капітули або, в наглій потребі, до генерального Настоятеля за згодою його ради, хіба що статути наказують інакше.
§ 2. Ділити на Провінції Чин або Згромадження, об’єднувати Провінції, інакше окреслювати або скасовувати, засновувати нові належить до влади, визначеної статутами Чину або Згромадження.
§ 3. Вирішувати питання про майно скасованої Провінції, дотримуючись справедливості і волі жертводавців, належить до генеральної Капітули або, в наглій потребі, до генерального Настоятеля за згодою його ради, хіба що статути наказують інакше.
Can. 509 – § 1. Ordo vel congregatio domum valide erigere non potest nisi de consensu scripto dato Episcopi eparchialis; si agitur de erigenda prima domo ordinis vel congregationis iuris patriarchalis in aliqua eparchia, requiritur intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis consensus Patriarchae vel in ceteris casibus Sedis Apostolicae.
§ 2. Quae dicuntur in can. 437, valent etiam de domibus ordinum et congregationum.
§ 2. Quae dicuntur in can. 437, valent etiam de domibus ordinum et congregationum.
Кан. 509 – § 1. Чин або Згромадження може правосильно заснувати дім лише за письмовою згодою єпархіяльного Єпископаь якщо йдеться про заснування першого дому Чину або Згромадження патріяршого права в якійсь єпархії, то вимагається згода Патріярха в межах території патріяршої Церкви або в інших випадках – Апостольського Престолу.
§ 2. Те, про що мовиться в кан. 437, стосується також домів Чинів і Згромаджень.
§ 2. Те, про що мовиться в кан. 437, стосується також домів Чинів і Згромаджень.
Can. 510 – Domus ordinis vel congregationis valide supprimi non potest nisi consulto Episcopo eparchiali; suppressio vero unicae domus ordinis vel congregationis eidem auctoritati reservatur, cuius est secundum can. 507 ipsum ordinem vel congregationem supprimere.
Кан. 510 – Дім Чину або Згромадження може бути правосильно скасованим лише за порадою єпархіяльного Єпископаь скасування ж єдиного дому Чину або Згромадження застерігається тій владі, до якої належить, згідно з кан. 507, скасувати сам Чин або Згромадження.
2° De Superioribus, de Synaxibus et de oeconomis in ordinibus et congregationibus — 2° Настоятелі, Капітули й економи в Чинах і Згромадженнях
Can. 511 – § 1. In ordinibus et congregationibus Superiores et Synaxes eam potestatem habent, quae iure communi et statutis determinatur.
§ 2. In ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis autem Superiores et Synaxes insuper habent potestatem regiminis pro foro externo et interno ad normam statutorum.
§ 2. In ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis autem Superiores et Synaxes insuper habent potestatem regiminis pro foro externo et interno ad normam statutorum.
Кан. 511 – § 1. У Чинах і Згромадженнях Настоятелі і Капітули мають ту владуь яка визначається загальним правом і статутами.
§ 2. У клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права Настоятелі і Капітули маютьь крім того, владу управління як для зовнішнього, так і для внутрішнього суду згідно з приписами статутів.
§ 2. У клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права Настоятелі і Капітули маютьь крім того, владу управління як для зовнішнього, так і для внутрішнього суду згідно з приписами статутів.
Can. 512 – § 1. Synaxis generalis, quae superior auctoritas ad normam statutorum est, efformetur ita, ut totum ordinem vel congregationem repraesentans verum signum eiusdem unitatis in caritate fiat.
§ 2. Non solum provinciae et domus, sed etiam omnis sodalis optata sua modo in statutis determinato Synaxi generali libere mittere potest.
§ 2. Non solum provinciae et domus, sed etiam omnis sodalis optata sua modo in statutis determinato Synaxi generali libere mittere potest.
Кан. 512 – § 1. Генеральна капітула, яка згідно із статутами, є вищою владою, повинна так утворюватись, щоб, представляючи весь Чин або Згромадження, стала справжнім відображенням його єдності в любові.
§ 2. Не тільки Провінції і доми, але навіть кожний член може вільно посилати свої побажання Генеральній капітулі в спосіб, визначений в статутах.
§ 2. Не тільки Провінції і доми, але навіть кожний член може вільно посилати свої побажання Генеральній капітулі в спосіб, визначений в статутах.
Can. 513 – § 1. Ut sodales ad officium Superioris valide nominentur aut eligantur, requiritur congruum tempus post professionem perpetuam a statutis determinandum, quod, si de Superioribus maioribus agitur, debet esse saltem decennium a prima professione computandum.
§ 2. Si de Superiore generali agitur, praeterea ad validitatem requiritur, ut annos triginta quinque expleverit.
§ 2. Si de Superiore generali agitur, praeterea ad validitatem requiritur, ut annos triginta quinque expleverit.
Кан. 513 – § 1. Щоб члени правосильно іменувались або обирались на уряд Настоятеля, вимагається відповідний час після довічної професії, який має бути визначений статутами і який, якщо йдеться про вищих Настоятелів, повинен становити принаймні десять років від першої професії.
§ 2. Якщо йдеться про генерального Настоятеля, то, крім того, для правосильності вимагається, щоб йому сповнилось тридцять п’ять років.
§ 2. Якщо йдеться про генерального Настоятеля, то, крім того, для правосильності вимагається, щоб йому сповнилось тридцять п’ять років.
Can. 514 – § 1. Superiores ad tempus determinatum et conveniens temporis spatium constituantur, nisi pro Superiore generali aliud ferunt statuta.
§ 2. Possunt tamen antequam tempus determinatum elapsum est ab officio amoveri vel ad aliud transferri ob causas et secundum modum a statutis determinata.
§ 3. In statutis aptis normis provideatur, ne sodales diutius sine intermissione Superiores sint.
§ 2. Possunt tamen antequam tempus determinatum elapsum est ab officio amoveri vel ad aliud transferri ob causas et secundum modum a statutis determinata.
§ 3. In statutis aptis normis provideatur, ne sodales diutius sine intermissione Superiores sint.
Кан. 514 – § 1. Настоятелі повинні ставитись на визначений час і відповідний реченець, хіба що для генерального Настоятеля статути велять щось інше.
§ 2. Однак вони можуть перед закінченням цього часу бути усуненими з уряду або перенесеними на інший з причин і згідно із способом, визначеним статутами.
§ 3. У статутах за допомогою відповідних приписів слід подбати про те, щоб члени не були Настоятелями занадто довго без перерви.
§ 2. Однак вони можуть перед закінченням цього часу бути усуненими з уряду або перенесеними на інший з причин і згідно із способом, визначеним статутами.
§ 3. У статутах за допомогою відповідних приписів слід подбати про те, щоб члени не були Настоятелями занадто довго без перерви.
Can. 515 – § 1. Superior generalis electione designetur ad normam statutorum.
§ 2. Ceteri Superiores ad normam statutorum designentur, ita tamen, ut, si eliguntur, confirmatione Superioris maioris competentis indigeant; si vero nominantur, apta consultatio praecedat.
§ 3. In electionibus sedulo serventur cann. 947 - 960 necnon can. 445.
§ 2. Ceteri Superiores ad normam statutorum designentur, ita tamen, ut, si eliguntur, confirmatione Superioris maioris competentis indigeant; si vero nominantur, apta consultatio praecedat.
§ 3. In electionibus sedulo serventur cann. 947 - 960 necnon can. 445.
Кан. 515 – § 1. Генеральний Настоятель повинен встановлюватись за допомогою виборів, згідно з приписом статутів.
§ 2. Інші Настоятелі повинні встановлюватись згідно з приписом статутів, однак так, щоб, якщо їх вибирають, вони потребували затвердження компетентного вищого Настоятеляь якщо ж іменуються, то тому повинна передувати відповідна нарада.
§ 3. Під час виборів слід старанно дотримуватись канн. 947-960 і кан. 445.
§ 2. Інші Настоятелі повинні встановлюватись згідно з приписом статутів, однак так, щоб, якщо їх вибирають, вони потребували затвердження компетентного вищого Настоятеляь якщо ж іменуються, то тому повинна передувати відповідна нарада.
§ 3. Під час виборів слід старанно дотримуватись канн. 947-960 і кан. 445.
Can. 516 – § 1. Sint pro administratione bonorum temporalium in ordinibus et congregationibus oeconomi: oeconomus generalis, qui bona totius ordinis vel congregationis administret, oeconomus provincialis, qui provinciae, oeconomus localis, qui singularum domorum; qui omnes officio suo fungantur sub moderamine Superioris.
§ 2. Oeconomi generalis et oeconomi provincialis officium implere Superior maior ipse non potest; officium vero oeconomi localis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Si de modo oeconomos designandi statuta silent, ii a Superiore maiore de consensu sui consilii nominentur.
§ 2. Oeconomi generalis et oeconomi provincialis officium implere Superior maior ipse non potest; officium vero oeconomi localis, etsi melius ab officio Superioris distinguitur, componi tamen cum eo potest, si necessitas id exigit.
§ 3. Si de modo oeconomos designandi statuta silent, ii a Superiore maiore de consensu sui consilii nominentur.
Кан. 516 – § 1. Для управління дочасним майном у Чинах і Згромадженнях мають бути економи: генеральний економ, який управляв би майном усього Чину або Згромадження, провінційний економ – Провінції, місцевий економ – окремих домівь всі вони повинні виконувати свій уряд під проводом Настоятеля.
§ 2. Сповняти уряд генерального і провінційного економа не може особисто вищий Настоятельь однак уряд місцевого економа, хоч краще щоб відрізнявся від уряду Настоятеля, може з ним суміщатись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Якщо в статутах нічого не сказано про спосіб призначення економів, то їх повинен іменувати вищий Настоятель за згодою своєї ради.
§ 2. Сповняти уряд генерального і провінційного економа не може особисто вищий Настоятельь однак уряд місцевого економа, хоч краще щоб відрізнявся від уряду Настоятеля, може з ним суміщатись, якщо цього вимагає необхідність.
§ 3. Якщо в статутах нічого не сказано про спосіб призначення економів, то їх повинен іменувати вищий Настоятель за згодою своєї ради.
3° De admissione in ordines et congregationes et de novitiatu — 3° Приймання до Чинів і Згромаджень та на новіціят
Can. 517 – § 1. Aetas ad validam admissionem in novitiatum ordinis vel congregationis requisita est decimus septimus annus expletus; circa cetera requisita ad admissionem in novitiatum serventur cann. 448, 450, 452 et 454.
§ 2. Ad novitiatum instituti religiosi alterius Ecclesiae sui iuris nemo licite admitti potest sine licentia Sedis Apostolicae, nisi de candidato agitur, qui destinatus est provinciae vel domui, de qua in can. 432, propriae Ecclesiae.
§ 2. Ad novitiatum instituti religiosi alterius Ecclesiae sui iuris nemo licite admitti potest sine licentia Sedis Apostolicae, nisi de candidato agitur, qui destinatus est provinciae vel domui, de qua in can. 432, propriae Ecclesiae.
Кан. 517 – § 1. Вік, який вимагається для правосильного прийняття на новіціят у Чині або Згромадженні – це закінчений сімнадцятий рік; щодо інших вимог для приймання на новіціят, слід дотримуватись приписів канн. 448, 450, 452 і 454.
§ 2. Прийняття будь-кого на новіціят чернечого інституту іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу є недозволеним, хіба що йдеться про кандидата, призначеного для Провінції або дому власної Церкви, про який мова в кан. 432.
§ 2. Прийняття будь-кого на новіціят чернечого інституту іншої Церкви свого права без дозволу Апостольського Престолу є недозволеним, хіба що йдеться про кандидата, призначеного для Провінції або дому власної Церкви, про який мова в кан. 432.
Can. 518 – Antequam candidatus ad novitiatum admittitur, sit congruenter praeparatus sub speciali cura probati sodalis per tempus et secundum modum a statutis determinatum.
Кан. 518 – Раніше, ніж кандидат має бути прийнятим на новіціят, він повинен бути відповідно підготовленим під особливою опікою досвідченого члена протягом часу і згідно із способом, визначеним статутами.
Can. 519 – Ius admittendi candidatos ad novitiatum pertinet ad Superiores maiores ad normam statutorum servato can. 453, §§ 2 et 3.
Кан. 519 – Право приймання кандидатів на новіціят належить до вищих Настоятелів, згідно з приписами статутів, дотримуючись кан. 453, § § 2 і 3.
Can. 520 – Novitiatus incipit modo a statutis praescripto.
Кан. 520 – Новіціят розпочинається в спосіб, приписаний статутами.
Can. 521 – Sedis novitiatus erectio, translatio et suppressio fit per decretum Superioris generalis de consensu eius consilii.
Кан. 521 – Заснування осідку новіціяту, його перенесення і скасування відбувається через декрет генерального Настоятеля за згодою його ради.
Can. 522 – § 1. Novitiatus ut validus sit, peragi debet in domo, in qua est sedes novitiatus; in casibus specialibus et ad modum exceptionis ex concessione Superioris generalis de consensu eius consilii novitiatus peragi potest in alia eiusdem ordinis vel congregationis domo sub moderamine alicuius probati sodalis, qui vices magistri novitiorum gerit.
§ 2. Superior maior permittere potest, ut novitiorum coetus per certum temporis spatium in alia proprii ordinis vel congregationis domo a se designata commoretur.
§ 2. Superior maior permittere potest, ut novitiorum coetus per certum temporis spatium in alia proprii ordinis vel congregationis domo a se designata commoretur.
Кан. 522 – § 1. Щоб новіціят був правосильним, повинен проходити в домі, в якому міститься осідок новіціятуь в особливих випадках і як виняток, за дозволом генерального Настоятеля і за згодою його ради, новіціят може відбутись в іншому домі цього Чину або Згромадження під проводом якогось досвідченого члена, який заступив би йому вчителя новиків.
§ 2. Вищий Настоятель може дозволити, щоб група новиків протягом певного часу перебувала в іншому, призначеному ним, домі Чину або Згромадження.
§ 2. Вищий Настоятель може дозволити, щоб група новиків протягом певного часу перебувала в іншому, призначеному ним, домі Чину або Згромадження.
Can. 523 – § 1. Ad validitatem novitiatus requiritur, ut annum integrum et continuum complectatur; absentia vero tribus mensibus sive continuis sive intermissis brevior validitatem non afficit, sed tempus deficiens, si quindecim dies superat, suppleri debet, etsi exercitationibus apostolicis ad novitiorum institutionem perficiendam deditum erat.
§ 2. Si longius tempus novitiatus in statutis praescribitur, illud non requiritur, ut valeat professio.
§ 2. Si longius tempus novitiatus in statutis praescribitur, illud non requiritur, ut valeat professio.
Кан. 523 – § 1. Для правосильності новіціяту вимагається, щоб він охоплював повний рік без перервиь а відсутність, коротша, ніж три місяці без перерви або з перервою, не шкодить правосильності, але час, якого не вистачає, якщо перевищує п’ятнадцять днів, повинен бути доповнений, хоч би був присвячений душпастирським вправам для навчання новиків.
§ 2. Якщо в статутах приписаний довший час новіціяту, то його не вимагається для правосильності професії.
§ 2. Якщо в статутах приписаний довший час новіціяту, то його не вимагається для правосильності професії.
Can. 524 – § 1. Novitiorum institutioni praeficiendus est ut magister ad normam statutorum sodalis prudentia, caritate, pietate, scientia et status religiosi observantia praestans, decem saltem annos professus et, si de ordine vel congregatione clericali agitur, in ordine presbyteratus constitutus.
§ 2. Magistro, si opus est, cooperatores dentur, qui in omnibus ei subsint circa moderamen novitiatus et institutionem novitiorum.
§ 3. Solius magistri est consulere novitiorum institutioni et ad ipsum solum novitiatus moderamen spectat ita, ut nemini liceat his se quovis praetextu immiscere exceptis illis Superioribus, quibus id a statutis permittitur, ac visitatoribus; ad disciplinam religiosam vero totius domus quod attinet, magister, quemadmodum et novitii, Superiori subditus est.
§ 4. Novitius potestati magistri ac Superiorum subest eisque oboedire tenetur.
§ 2. Magistro, si opus est, cooperatores dentur, qui in omnibus ei subsint circa moderamen novitiatus et institutionem novitiorum.
§ 3. Solius magistri est consulere novitiorum institutioni et ad ipsum solum novitiatus moderamen spectat ita, ut nemini liceat his se quovis praetextu immiscere exceptis illis Superioribus, quibus id a statutis permittitur, ac visitatoribus; ad disciplinam religiosam vero totius domus quod attinet, magister, quemadmodum et novitii, Superiori subditus est.
§ 4. Novitius potestati magistri ac Superiorum subest eisque oboedire tenetur.
Кан. 524 – § 1. Формування новиків повинен очолювати як учитель 9магістер0, згідно з приписами статутів, член, який відзначається розсудливістю, любов’ю, побожністю, знанням і додержуванням чернечого стану, який склав професію принаймні десять років тому і, якщо йдеться про клирицький Чин або Згромадження, був поставлений у пресвітери.
§ 2. Учителеві, в разі потреби, слід дати помічників, які б йому в усьому підлягали у керівництві новіціятом і навчанні новиків.
§ 3. Дбати про навчання новиків є обов’язком тільки вчителя і тільки йому належить керівництво новіціятом, так що нікому не дозволяється втручатись до цього під будь-яким приводом, за винятком тих Настоятелів, яким це дозволяють статути, і візитаторівь стосовно чернечої дисципліни всього дому, учитель, як і новики, підлягає Настоятелеві.
§ 4. Новик підлягає владі вчителя і Настоятелів і зобов’язаний їх слухатись.
§ 2. Учителеві, в разі потреби, слід дати помічників, які б йому в усьому підлягали у керівництві новіціятом і навчанні новиків.
§ 3. Дбати про навчання новиків є обов’язком тільки вчителя і тільки йому належить керівництво новіціятом, так що нікому не дозволяється втручатись до цього під будь-яким приводом, за винятком тих Настоятелів, яким це дозволяють статути, і візитаторівь стосовно чернечої дисципліни всього дому, учитель, як і новики, підлягає Настоятелеві.
§ 4. Новик підлягає владі вчителя і Настоятелів і зобов’язаний їх слухатись.
Can. 525 – § 1. Ea, quae praescribuntur in cann. 459 - 461, valent etiam de ordinibus et congregationibus.
§ 2. Antequam professionem temporariam emittit, novitius debet ad totum tempus, quo eadem professione ligatus est, bonorum suorum, quae actu habet et quae ipsi forte postea supervenient, administrationem cedere, cui mavult, et de eorundem usu et usufructu libere disponere.
§ 2. Antequam professionem temporariam emittit, novitius debet ad totum tempus, quo eadem professione ligatus est, bonorum suorum, quae actu habet et quae ipsi forte postea supervenient, administrationem cedere, cui mavult, et de eorundem usu et usufructu libere disponere.
Кан. 525 – § 1. Приписи, вмішені в канн. 459–461, стосуються також Чинів і Згромаджень.
§ 2. Раніше, ніж скласти тимчасову професію, новик повинен на весь час, яким він зв’язаний цією професією, віддати управління своїм майном, яке в даний час посідає і тим, яке йому пізніше, можливо, дістанеться, тому, кому забажає, і вільно розпорядитися його користуванням і доходами.
§ 2. Раніше, ніж скласти тимчасову професію, новик повинен на весь час, яким він зв’язаний цією професією, віддати управління своїм майном, яке в даний час посідає і тим, яке йому пізніше, можливо, дістанеться, тому, кому забажає, і вільно розпорядитися його користуванням і доходами.
4° De professione in ordinibus et congregationibus — 4° Професія в Чинах і Згромадженнях
Can. 526 – § 1. Professio temporaria cum tribus votis oboedientiae, castitatis et paupertatis emittatur ad tempus in statutis determinatum.
§ 2. Haec professio ad normam statutorum pluries renovari potest ita tamen, ut complexive numquam ad tempus, quod triennio brevius vel sexennio longius est, extendatur.
§ 2. Haec professio ad normam statutorum pluries renovari potest ita tamen, ut complexive numquam ad tempus, quod triennio brevius vel sexennio longius est, extendatur.
Кан. 526 – § 1. Тимчасова професія з трьома обітами послуху, чистоти і вбозтва повинна бути складена на час, визначений у статутах.
§ 2. Ця професія, згідно з приписом статутів, може відновлюватись більше разів, але так, щоб у сукупності ніколи не розтягувалась на час, коротший від трьох або довший від щести років.
§ 2. Ця професія, згідно з приписом статутів, може відновлюватись більше разів, але так, щоб у сукупності ніколи не розтягувалась на час, коротший від трьох або довший від щести років.
Can. 527 – Ad validitatem professionis temporariae requiritur, ut:
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore competenti secundum statuta de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in statutis requisita impleantur.
1° novitiatus valide peractus sit;
2° novitius admittatur ad professionem a Superiore competenti secundum statuta de consensu sui consilii necnon recipiatur professio ab eodem Superiore per se vel per alium;
3° professio sit expressa nec vi, metu gravi aut dolo emissa vel recepta;
4° cetera ad validitatem professionis in statutis requisita impleantur.
Кан. 527 – Для правосильності тимчасової професії вимагається, щоб:
1° новіціят був правосильно заверщений;
2° новик був допущений до професії компетентним Настоятелем, згідно із статутами, за згодою його ради і щоб професія була прийнята цим же Настоятелем особисто або через когось іншого;
3° професія була виражена і складена та прийнята без примусу, тяжкого страху або підступу;
4° було виконане все інше, що вимагається в статутах для правосильності професії.
1° новіціят був правосильно заверщений;
2° новик був допущений до професії компетентним Настоятелем, згідно із статутами, за згодою його ради і щоб професія була прийнята цим же Настоятелем особисто або через когось іншого;
3° професія була виражена і складена та прийнята без примусу, тяжкого страху або підступу;
4° було виконане все інше, що вимагається в статутах для правосильності професії.
Can. 528 – Sodalis a votis temporariis eadem obligatione ac sodalis a votis perpetuis tenetur observandi statuta; voce activa et passiva caret, nisi aliter in statutis expresse cavetur.
Кан. 528 – Член з тимчасовими обітами зобов’язаний так само, як член з довічними обітами, дотримуватись статутівь він не має ні активного, ні пасивного голосу, хіба що в статутах виразно передбачається щось інше.
Can. 529 – § 1. Professio temporaria actus votis contrarios reddit illicitos, sed non invalidos.
§ 2. Haec professio non aufert sodali proprietatem bonorum suorum neque capacitatem alia bona acquirendi; sodali tamen non licet per actum inter vivos dominium bonorum suorum titulo gratioso abdicare.
§ 3. Quidquid autem sodalis a votis temporariis industria sua aut intuitu ordinis vel congregationis acquirit, ipsi ordini vel congregationi acquirit; nisi contrarium legitime probatur, sodalis praesumitur acquirere intuitu ordinis vel congregationis.
§ 4. Cessionem vel dispositionem, de quibus in can. 525, § 2, sodalis a votis temporariis mutare potest non quidem proprio arbitrio, sed de Superioris maioris consensu, dummodo mutatio saltem de notabili bonorum parte ne fiat in favorem ordinis vel congregationis; per discessum autem ab ordine vel congregatione eiusmodi cessio ac dispositio habere vim desinit.
§ 5. Si sodalis a votis temporariis debita et obligationes contraxit, ipse respondere debet, nisi de Superioris licentia negotium ordinis vel congregationis gessit.
§ 6. Emissa professione temporaria ipso iure vacant quaelibet professi officia.
§ 2. Haec professio non aufert sodali proprietatem bonorum suorum neque capacitatem alia bona acquirendi; sodali tamen non licet per actum inter vivos dominium bonorum suorum titulo gratioso abdicare.
§ 3. Quidquid autem sodalis a votis temporariis industria sua aut intuitu ordinis vel congregationis acquirit, ipsi ordini vel congregationi acquirit; nisi contrarium legitime probatur, sodalis praesumitur acquirere intuitu ordinis vel congregationis.
§ 4. Cessionem vel dispositionem, de quibus in can. 525, § 2, sodalis a votis temporariis mutare potest non quidem proprio arbitrio, sed de Superioris maioris consensu, dummodo mutatio saltem de notabili bonorum parte ne fiat in favorem ordinis vel congregationis; per discessum autem ab ordine vel congregatione eiusmodi cessio ac dispositio habere vim desinit.
§ 5. Si sodalis a votis temporariis debita et obligationes contraxit, ipse respondere debet, nisi de Superioris licentia negotium ordinis vel congregationis gessit.
§ 6. Emissa professione temporaria ipso iure vacant quaelibet professi officia.
Кан. 529 – § 1. Тимчасова професія вчиняє акти, суперечні з обітами, недозволеними, але не неправосильними.
§ 2. Ця професія не позбавляє члена власності його майна ні здатності набувати інше майноь але член не може актом між живими зрікатися володіння своїм майном титулом даровизни.
§ 3. Однак, усе, що член з тимчасовоми обітами набуває власним старанням або з уваги на Чин або Згромадження, набуває це для самого Чину або Згромадженняь якщо законно не доведено протилежне, то вважається, що член набуває це для Чину або Згромадження.
§ 4. Передачу або розпорядження щодо майна, про що мова в кан. 525, § 2, член з тимчасовими обітами може змінити, щоправда, не на власний розсуд, але за згодою вищого Настоятеля, аби тільки зміна принаймні щодо значної частини майна не здійснювалась на користь Чину або Згромадженняь через вихід з Чину або Згромадження того роду передача і розпорядження перестає мати силу.
§ 5. Якщо член з тимчасовими обітами наробив боргів і зобов’язань, то він сам повинен відповідати, хіба що вів справу Чину або Згромадження з дозволу Настоятеля.
§ 6. Після складення тимчасової професії на підставі самого права всі уряди того, хто складав професію, стають вакантними.
§ 2. Ця професія не позбавляє члена власності його майна ні здатності набувати інше майноь але член не може актом між живими зрікатися володіння своїм майном титулом даровизни.
§ 3. Однак, усе, що член з тимчасовоми обітами набуває власним старанням або з уваги на Чин або Згромадження, набуває це для самого Чину або Згромадженняь якщо законно не доведено протилежне, то вважається, що член набуває це для Чину або Згромадження.
§ 4. Передачу або розпорядження щодо майна, про що мова в кан. 525, § 2, член з тимчасовими обітами може змінити, щоправда, не на власний розсуд, але за згодою вищого Настоятеля, аби тільки зміна принаймні щодо значної частини майна не здійснювалась на користь Чину або Згромадженняь через вихід з Чину або Згромадження того роду передача і розпорядження перестає мати силу.
§ 5. Якщо член з тимчасовими обітами наробив боргів і зобов’язань, то він сам повинен відповідати, хіба що вів справу Чину або Згромадження з дозволу Настоятеля.
§ 6. Після складення тимчасової професії на підставі самого права всі уряди того, хто складав професію, стають вакантними.
Can. 530 – In congregationibus sodalis saltem ante professionem perpetuam testamentum, quod etiam in iure civili validum sit, libere condat.
Кан. 530 –У Згромадженнях член, принаймні перед довічною професією, повинен вільно скласти заповіт, який також у цивільному праві має стати правосильним.
Can. 531 – Per professionem perpetuam sodalis statum religiosum definitive assumit, propriam eparchiam amittit ac ordini vel congregationi pleno iure aggregatur.
Кан. 531 – Через довічну професію член остаточно приймає чернечий стан, втрачає власну єпархію і повноправно входить до складу Чину або Згромадження.
Can. 532 – Ad validitatem professionis perpetuae praeter requisita, de quibus in can. 464, requiritur, ut praecesserit professio temporaria ad normam can. 526.
Кан. 532 – Для правосильності довічної професії, крім вимог, про які мова в кан. 464, вимагається, щоб їй, згідно з приписом кан. 526, передувала тимчасова професія.
Can. 533 – In ordinibus professio perpetua professioni perpetuae monasticae aequiparatur, proinde valent de ea cann. 466 - 468.
Кан. 533 – В Чинах довічна професія прирівнюється до довічної монашої, тим-то її стосуються канн. 466-468.
Can. 534 – In congregationibus:
1° effectus canonici professionis perpetuae iidem manent ac in can. 529 de professione temporaria determinantur, nisi aliter iure communi cavetur;
2° Superior maior de consensu sui consilii potest sodali a votis perpetuis id petenti licentiam bona sua cedendi salvis normis prudentiae concedere;
3° Synaxis generalis est in statuta introducere, si opportunum videtur, renuntiationem obligatoriam patrimonii a sodali acquisiti vel aequirendi, quae tamen ante professionem perpetuam fieri non potest.
1° effectus canonici professionis perpetuae iidem manent ac in can. 529 de professione temporaria determinantur, nisi aliter iure communi cavetur;
2° Superior maior de consensu sui consilii potest sodali a votis perpetuis id petenti licentiam bona sua cedendi salvis normis prudentiae concedere;
3° Synaxis generalis est in statuta introducere, si opportunum videtur, renuntiationem obligatoriam patrimonii a sodali acquisiti vel aequirendi, quae tamen ante professionem perpetuam fieri non potest.
Кан. 534 – У Згромадженнях:
1° канонічні наслідки довічної професії залишаються тими самими, які в кан. 529 визначаються щодо тимчасової професії, хіба що загальне право застерігає щось інше;
2° Вищий Настоятель за згодою своєї ради може членові з довічними обітами, якщо цей його просить, дати дозвіл передати своє майно з дотриманням приписів розсудливості;
3° Генеральна капітула може, якщо вважає за доцільне, ввести в статути обов’язкове зречення спадщини, набутої членом, або тієї, яку має одержати, що, однак, не може статися перед довічною професією.
1° канонічні наслідки довічної професії залишаються тими самими, які в кан. 529 визначаються щодо тимчасової професії, хіба що загальне право застерігає щось інше;
2° Вищий Настоятель за згодою своєї ради може членові з довічними обітами, якщо цей його просить, дати дозвіл передати своє майно з дотриманням приписів розсудливості;
3° Генеральна капітула може, якщо вважає за доцільне, ввести в статути обов’язкове зречення спадщини, набутої членом, або тієї, яку має одержати, що, однак, не може статися перед довічною професією.
Can. 535 – § 1. In emittenda quavis professione serventur praescripta statutorum.
§ 2. Documentum emissae professionis ab ipso sodali et ab eo, qui professionem, etiam ex delegatione, recepit, subscriptum asservetur in archivo ordinis vel congregationis; si de professione perpetua agitur, Superior maior debet de eadem quam primum certiorem facere parochum, apud quem sodalis baptismus adnotatus est.
§ 2. Documentum emissae professionis ab ipso sodali et ab eo, qui professionem, etiam ex delegatione, recepit, subscriptum asservetur in archivo ordinis vel congregationis; si de professione perpetua agitur, Superior maior debet de eadem quam primum certiorem facere parochum, apud quem sodalis baptismus adnotatus est.
Кан. 535 – § 1. У складанні будь-якої професії слід дотримуватись приписів статутів.
§ 2. Документ складання професії, підписаний самим членом і тим, хто прийняв професію, навіть на підставі делегації, має зберігатися в архіві Чину або Згромадженняь якщо йдеться про довічну професію, то вищий Настоятель повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, в якого записане хрещення ченця.
§ 2. Документ складання професії, підписаний самим членом і тим, хто прийняв професію, навіть на підставі делегації, має зберігатися в архіві Чину або Згромадженняь якщо йдеться про довічну професію, то вищий Настоятель повинен якнайскоріше повідомити про неї пароха, в якого записане хрещення ченця.
5° De institutione sodalium et de disciplina religiosa in ordinibus et congregationibus — 5° Навчання членів і чернеча дисципліна в Чинах і Згромадженнях
Can. 536 – § 1. Modus institutionis sodalium servato can. 471, § 1 determinatur in statutis.
§ 2. Institutio sodalium, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in sede studiorum ordinis vel congregationis a Synaxi generali vel a Superioribus maioribus ad normam statutorum approbata; si vero sedes studiorum propria ad normam can. 340, § 1 haberi non potest, sodales institui debent sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
§ 2. Institutio sodalium, qui ad ordines sacros destinantur, praeterea fieri debet secundum rationem institutionis clericorum, de qua in can. 330, in sede studiorum ordinis vel congregationis a Synaxi generali vel a Superioribus maioribus ad normam statutorum approbata; si vero sedes studiorum propria ad normam can. 340, § 1 haberi non potest, sodales institui debent sub ductu probati moderatoris in alio seminario vel instituto studiorum superiorum ab auctoritate ecclesiastica approbato.
Кан. 536 – § 1. Спосіб навчання членів визначається в статутах з дотриманням припису кан. 471, § 1.
§ 2. Навчання членів, які призначаються до священнослужінь, крім того, повинно проходити згідно з програмою навчання священнослужителів, про яку мова в кан. 330, в осідку студій Чину або Згромадження, затвердженому, відповідно до припису статутів, Генеральною капітулою або вищими Настоятелямиь якщо не можна мати власного осідку студій, згідно з приписом кан. 340, § 1, то члени інституту повинні навчатись під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
§ 2. Навчання членів, які призначаються до священнослужінь, крім того, повинно проходити згідно з програмою навчання священнослужителів, про яку мова в кан. 330, в осідку студій Чину або Згромадження, затвердженому, відповідно до припису статутів, Генеральною капітулою або вищими Настоятелямиь якщо не можна мати власного осідку студій, згідно з приписом кан. 340, § 1, то члени інституту повинні навчатись під проводом досвідченого керівника в іншій семінарії або інституті вищих студій, затвердженому церковною владою.
Can. 537 – § 1. Superiores maiores ad normam statutorum dare possunt litteras dimissorias ad sacram ordinationem sodalibus a votis perpetuis.
§ 2. Episcopus, ad quem Superior litteras dimissorias mittere debet, est Episcopus eparchialis loci, ubi ordinandus domicilium habet; ad alium Episcopum vero, si Episcopus eparchialis licentiam dedit aut est alterius Ecclesiae sui iuris ac ordinandus aut est absens aut denique, si sedes eparchialis vacat et eam regit, qui Episcopus ordinatus non est; de quibus necesse est Episcopo ordinanti in singulis casibus constet authentico curiae eparchialis documento.
§ 2. Episcopus, ad quem Superior litteras dimissorias mittere debet, est Episcopus eparchialis loci, ubi ordinandus domicilium habet; ad alium Episcopum vero, si Episcopus eparchialis licentiam dedit aut est alterius Ecclesiae sui iuris ac ordinandus aut est absens aut denique, si sedes eparchialis vacat et eam regit, qui Episcopus ordinatus non est; de quibus necesse est Episcopo ordinanti in singulis casibus constet authentico curiae eparchialis documento.
Кан. 537 – § 1. Вищі Настоятелі згідно з приписом статутів можуть давати членам з довічними обітами відпускні грамоти для свячень.
§ 2. Єпископом, якому Настоятель повинен послати відпускні грамоти, є єпархіяльний Єпископ місця, де постійно проживає той, хто має прийняти свяченняь а іншому Єпископові, якщо єпархіяльний Єпископ дав дозвіл або належить до іншої Церкви свого права, ніж той, що має прийняти свячення, або є відсутнім або, нарешті, якщо єпархіяльний престол є вакантним і ним керує той, хто не є висвяченим Єпископомь про це повинно бути відомо Єпископові-святителеві в окремих випадках на підставі автентичного документа єпархіяльної курії.
§ 2. Єпископом, якому Настоятель повинен послати відпускні грамоти, є єпархіяльний Єпископ місця, де постійно проживає той, хто має прийняти свяченняь а іншому Єпископові, якщо єпархіяльний Єпископ дав дозвіл або належить до іншої Церкви свого права, ніж той, що має прийняти свячення, або є відсутнім або, нарешті, якщо єпархіяльний престол є вакантним і ним керує той, хто не є висвяченим Єпископомь про це повинно бути відомо Єпископові-святителеві в окремих випадках на підставі автентичного документа єпархіяльної курії.
Can. 538 – § 1. In singulis domibus ordinum et congregationum laudes divinae celebrentur ad normam statutorum et legitimarum consuetudinum.
§ 2. Curent Superiores, ut omnes sodales ad normam statutorum ea, quae in can. 473, § 2 praescribuntur, impleant.
§ 3. Sodales ordinum et congregationum sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant et servetur can. 474, § 2.
§ 2. Curent Superiores, ut omnes sodales ad normam statutorum ea, quae in can. 473, § 2 praescribuntur, impleant.
§ 3. Sodales ordinum et congregationum sacramentum paenitentiae frequenter suscipiant et servetur can. 474, § 2.
Кан. 538 – § 1. У всіх домах Чинів і Згромаджень повинно відправлятись церковне правило, згідно з приписами статутів і законних звичаїв.
§ 2. Настоятелі мають дбати, щоб усі члени, згідно зі статутами, виконували те, що приписується в кан. 473, § 2.
§ 3. Члени Чинів і Згромаджень повинні часто приймати тайну покаяння і в цьому слід дотримуватись кан. 474, § 2.
§ 2. Настоятелі мають дбати, щоб усі члени, згідно зі статутами, виконували те, що приписується в кан. 473, § 2.
§ 3. Члени Чинів і Згромаджень повинні часто приймати тайну покаяння і в цьому слід дотримуватись кан. 474, § 2.
Can. 539 – § 1. Superiores curent ut sodalibus idonei confessarii, praesto sint.
§ 2. Confessarii in ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis a Superiore maiore ad normam statutorum designentur; in ceteris casibus vero ab Hierarcha loci audito Superiore, qui praevie communitatem, cuius interest, consulere debet.
§ 2. Confessarii in ordinibus et congregationibus clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis a Superiore maiore ad normam statutorum designentur; in ceteris casibus vero ab Hierarcha loci audito Superiore, qui praevie communitatem, cuius interest, consulere debet.
Кан. 539 – § 1. Настоятелі мають дбати, щоб для послуг членів були відповідні сповідники.
§ 2. Сповідників у клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права повинен призначати вищий Настоятель згідно з приписом статутівь а в інших випадках – місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля, який попередньо повинен порадитись із зацікавленою спільнотою.
§ 2. Сповідників у клирицьких Чинах і Згромадженнях папського або патріяршого права повинен призначати вищий Настоятель згідно з приписом статутівь а в інших випадках – місцевий Ієрарх, вислухавши Настоятеля, який попередньо повинен порадитись із зацікавленою спільнотою.
Can. 540 – Ad habitum sodalium quod spectat, standum est praescriptis statutorum et extra proprias domus etiam normis Episcopi eparchialis.
Кан. 540 – Що стосується одягу членів, то треба спиратись на приписи статутів і, поза власними домами, також на норми єпархіяльного Єпископа.
Can. 541 – Normae circa clausuram in statutis singulorum ordinum et congregationum secundum propriam indolem determinentur firmo iure Superiorum, etiam localium, per modum actus et iusta de causa aliud permittendi.
Кан. 541 – Приписи щодо клявзури повинні бути визначені в статутах окремих Чинів і Згромаджень відповідно до власного характеру, з дотриманням права Настоятелів, в тому числі місцевих, дозволяти щось інше в поодиноких випадках і з виправданої причини.
Can. 542 – Curent Superiores, ut sodales a se designati praesertim in eparchia, in qua degunt, si ab Hierarcha loci vel parocho eorum auxilium requiritur ad consulendum necessitatibus christifidelium, illud intra et extra proprias ecclesias salvis instituti indole et disciplina religiosa libenter praestent.
Кан. 542 – Настоятелі мають дбати, щоб призначені ними ченці, особливо в єпархії, в якій проживають, якщо місцевий Ієрарх або парох потребують їхньої допомоги для заспокоєння потреб вірних, охоче її подавали усередині і поза власними церквами з дотриманням характеру інституту і чернечої дисципліни.
Can. 543 – Sodalis ordinis vel congregationis, qui parochus est, manet votis ligatus atque ceteris suae professionis obligationibus necnon statutis adhuc tenetur, quatenus horum observantia cum sui officii obligationibus consistere potest; ad disciplinam religiosam quod attinet, subest Superiori, in eis vero, quae ad officium parochi spectant, eadem iura et obligationes habet ac ceteri parochi eodemque modo Episcopo eparchiali subest.
Кан. 543 – Член Чину або Згромадження, який є парохом, залишається зв’язаним обітами і надалі підлягає обов’язкам своєї професії, а також статутам, наскільки додержування їх може співіснувати з обов’язками його урядуь що стосується чернечої дисципліни, то він підлягає Настоятелеві, а в тому, що стосується уряду пароха, має ті самі права й обов’язки, що інші парохи, і в такий самий спосіб підлягає єпархіяльному Єпископові.
6° De transitu ad alium ordinem vel congregationem aut ad monasterium sui iuris — 6° Перехід до іншого Чину або Згромадження чи до монастиря свого права
Can. 544 – § 1. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis sodalis ad aliud institutum religiosum valide transire potest de consensu scripto dato Patriarchae et de consensu proprii Superioris generalis et Superioris generalis ordinis vel congregationis, ad quem transire vult, aut, si de transitu ad monasterium agitur, Superioris monasterii sui iuris; ad hunc consensum praestandum Superiores indigent praevio consensu sui consilii vel, si de monasterio agitur, Synaxis.
§ 2. Sodalis valide transire potest a congregatione iuris eparchialis ad aliud institutum religiosum iuris eparchialis de consensu scripto dato Episcopi eparchialis loci, ubi est domus princeps instituti religiosi, ad quod fit transitus, consulto Superiore generali congregationis, a qua fit transitus, et consentiente Superiore generali congregationis aut Superiore monasterii sui iuris, ad quod fit transitus; ad hunc consensum praestandum Superiores indigent praevio consensu sui consilii vel, si de monasterio agitur, Synaxis.
§ 3. Ceteris in casibus sodalis non potest ad aliud institutum religiosum valide transire nisi de consensu Sedis Apostolicae.
§ 4. Ad validitatem transitus ad institutum religiosum alterius Ecclesiae sui iuris requiritur consensus Sedis Apostolicae.
§ 2. Sodalis valide transire potest a congregatione iuris eparchialis ad aliud institutum religiosum iuris eparchialis de consensu scripto dato Episcopi eparchialis loci, ubi est domus princeps instituti religiosi, ad quod fit transitus, consulto Superiore generali congregationis, a qua fit transitus, et consentiente Superiore generali congregationis aut Superiore monasterii sui iuris, ad quod fit transitus; ad hunc consensum praestandum Superiores indigent praevio consensu sui consilii vel, si de monasterio agitur, Synaxis.
§ 3. Ceteris in casibus sodalis non potest ad aliud institutum religiosum valide transire nisi de consensu Sedis Apostolicae.
§ 4. Ad validitatem transitus ad institutum religiosum alterius Ecclesiae sui iuris requiritur consensus Sedis Apostolicae.
Кан. 544 – § 1. У межах території патріяршої Церкви чернець може правосильно перейти до іншого чернечого інституту за письмовою згодою Патріярха і згодою власного генерального Настоятеля та генерального Настоятеля Чину або Згромадження, до якого він хоче перейти, або, якщо йдеться про перехід до монастиря, – Настоятеля монастиря свого праваь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради або, якщо йдеться про монастир – Капітули.
§ 2. Член може правосильно перейти від Згромадження єпархіяльного права до іншого чернечого інституту єпархіяльного права за письмовою згодою місцевого єпархіяльного Єпископа, де є головний дім чернечого інституту, до якого відбувається перехід, за порадою генерального Настоятеля Згромадження, від якого відбувається перехід, і за згодою генерального Настоятеля Згромадження або Настоятеля монастиря свого права, до якого відбувається перехідь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради, або якщо йдеться про монастир – Капітули.
§ 3. В інших випадках член може правосильно переходити до іншого чернечого інституту тільки за згодою Апостольського Престолу.
§ 4. Для правосильності переходу до чернечого інституту іншої Церкви свого права потрібна згода Апостольського Престолу.
§ 2. Член може правосильно перейти від Згромадження єпархіяльного права до іншого чернечого інституту єпархіяльного права за письмовою згодою місцевого єпархіяльного Єпископа, де є головний дім чернечого інституту, до якого відбувається перехід, за порадою генерального Настоятеля Згромадження, від якого відбувається перехід, і за згодою генерального Настоятеля Згромадження або Настоятеля монастиря свого права, до якого відбувається перехідь для висловлення такої згоди Настоятелі потребують попередньої згоди своєї ради, або якщо йдеться про монастир – Капітули.
§ 3. В інших випадках член може правосильно переходити до іншого чернечого інституту тільки за згодою Апостольського Престолу.
§ 4. Для правосильності переходу до чернечого інституту іншої Церкви свого права потрібна згода Апостольського Престолу.
Can. 545 – § 1. Transiens novitiatum ex toto peragere debet, nisi Superior generalis vel Superior monasterii sui iuris, uterque de consensu sui consilii, tempus novitiatus ob specialia adiuncta reducit, sed non infra sex menses; novitiatu durante manentibus votis iura et obligationes particulares, quae sodalis in priore ordine vel congregatione habuit, suspensa sunt et ipse Superioribus et magistro novitiorum novi instituti religiosi subest etiam vi voti oboedientiae.
§ 2. Post peractum novitiatum transiens, qui iam professus a votis perpetuis est, publice professionem perpetuam emittat secundum praescripta statutorum novi instituti religiosi, qua professione novo instituto plene aggregatur et, si clericus est, ei etiam ut clericus ascribitur; qui vero adhuc professus a votis temporariis est, eodem modo professionem temporariam emittat saltem per triennium duraturam, nisi totum triennium novitiatus in monasterio sui iuris, ad quod transit, peregit.
§ 3. Si in novo instituto religioso sodalis professionem non emittit, ad pristinum redire debet, nisi interim tempus professionis elapsum est.
§ 4. Circa bona et dotem servetur can. 488, § 4.
§ 2. Post peractum novitiatum transiens, qui iam professus a votis perpetuis est, publice professionem perpetuam emittat secundum praescripta statutorum novi instituti religiosi, qua professione novo instituto plene aggregatur et, si clericus est, ei etiam ut clericus ascribitur; qui vero adhuc professus a votis temporariis est, eodem modo professionem temporariam emittat saltem per triennium duraturam, nisi totum triennium novitiatus in monasterio sui iuris, ad quod transit, peregit.
§ 3. Si in novo instituto religioso sodalis professionem non emittit, ad pristinum redire debet, nisi interim tempus professionis elapsum est.
§ 4. Circa bona et dotem servetur can. 488, § 4.
Кан. 545 – § 1. Той, хто переходить, повинен повністю закінчити новіціят, хіба що генеральний Настоятель або Настоятель монастиря свого права, обидва за згодою своєї ради скоротять час новіціяту з уваги на особливі обставини, але не менше щести місяцівь під час тривання новіціяту, хоч залишаються в силі обіти, припиняються партикулярні права й обов’язки, які чернець мав у попередньому Чині чи Згромадженні, і він підлягає Настоятелям і учителеві новиків нового чернечого інституту також на підставі обіту послуху.
§ 2. Той, хто переходить після закінчення новіціяту, будучи вже професом з довічними обітами, повинен прилюдно скласти довічну професію відповідно до приписів статутів нового чернечого інститутуь на підставі цієї професії він цілком приєднується до складу нового інституту і, якщо є священнослужителем, то приписується до нього як священнослужительь якщо ж він досі є професом з тимчасовими обітами, повинен в такий самий спосіб скласти тимчасову професію, яка має тривати принаймні три роки, хіба що закінчив три роки новіціяту в монастирі свого права, до якого переходить.
§ 3. Якщо в новому чернечому інституті член не складе професії, повинен вернутися до попереднього інституту, хіба що тим часом минув час професії.
§ 4. Стосовно майна і посагу слід дотримуватись кан. 488, § 4.
§ 2. Той, хто переходить після закінчення новіціяту, будучи вже професом з довічними обітами, повинен прилюдно скласти довічну професію відповідно до приписів статутів нового чернечого інститутуь на підставі цієї професії він цілком приєднується до складу нового інституту і, якщо є священнослужителем, то приписується до нього як священнослужительь якщо ж він досі є професом з тимчасовими обітами, повинен в такий самий спосіб скласти тимчасову професію, яка має тривати принаймні три роки, хіба що закінчив три роки новіціяту в монастирі свого права, до якого переходить.
§ 3. Якщо в новому чернечому інституті член не складе професії, повинен вернутися до попереднього інституту, хіба що тим часом минув час професії.
§ 4. Стосовно майна і посагу слід дотримуватись кан. 488, § 4.
7° De exclaustrationeet de discessu ab ordine vel congregatione — 7° Ексклявстрація і вихід з Чину або Згромадження
Can. 546 – § 1. Professus a votis temporariis elapso professionis tempore libere potest institutum religiosum derelinquere.
§ 2. Qui perdurantibus votis temporariis gravi de causa petit, ut ordinem vel congregationem derelinquat, a Superiore generali de consensu eius consilii consequi potest indultum definitive ab ordine vel congregatione discedendi et ad vitam saecularem redeundi cum effectibus, de quibus in can. 493; in congregationibus iuris eparchialis indultum ut valeat confirmari debet ab Episcopo eparchiali loci, ubi est domus princeps eiusdem congregationis.
§ 2. Qui perdurantibus votis temporariis gravi de causa petit, ut ordinem vel congregationem derelinquat, a Superiore generali de consensu eius consilii consequi potest indultum definitive ab ordine vel congregatione discedendi et ad vitam saecularem redeundi cum effectibus, de quibus in can. 493; in congregationibus iuris eparchialis indultum ut valeat confirmari debet ab Episcopo eparchiali loci, ubi est domus princeps eiusdem congregationis.
Кан. 546 – § 1. Член з тимчасовими обітами може вільно залишити чернечий інститут, коли йому закінчиться час обітів.
§ 2. Хто під час тривання тимчасових обітів просить з поважної причини залишити Чин або Згромадження, може отримати від генерального Настоятеля за згодою його ради індульт остаточного виходу з Чину або Згромадження і вернутися до мирського життя з наслідками, про які мова в кан. 493ь щоб у Згромадженнях єпархіяльного права індульт мав правосильність, повинен бути затвердженим єпархіяльним Єпископом місцевості, де знаходиться головний дім цього Згромадження.
§ 2. Хто під час тривання тимчасових обітів просить з поважної причини залишити Чин або Згромадження, може отримати від генерального Настоятеля за згодою його ради індульт остаточного виходу з Чину або Згромадження і вернутися до мирського життя з наслідками, про які мова в кан. 493ь щоб у Згромадженнях єпархіяльного права індульт мав правосильність, повинен бути затвердженим єпархіяльним Єпископом місцевості, де знаходиться головний дім цього Згромадження.
Can. 547 – § 1. Superior maior iusta de causa consulto suo consilio sodalem a votis temporariis a renovandis eisdem votis vel ab emittenda professione perpetua excludere potest.
§ 2. Infirmitas physica vel psychica, etiam post professionem temporariam contracta, quae de iudicio peritorum sodalem a votis temporariis reddit ineptum ad vitam in instituto religioso ducendam, causam constituit eum non admittendi ad professionem temporariam renovandam vel ad professionem perpetuam emittendam, nisi ob neglegentiam instituti vel ob laborem in instituto peractum infirmitas contracta est.
§ 3. Si vero sodalis perdurantibus votis temporariis amens evasit, etsi novam professionem emittere non potest, ab instituto tamen dimitti non potest.
§ 2. Infirmitas physica vel psychica, etiam post professionem temporariam contracta, quae de iudicio peritorum sodalem a votis temporariis reddit ineptum ad vitam in instituto religioso ducendam, causam constituit eum non admittendi ad professionem temporariam renovandam vel ad professionem perpetuam emittendam, nisi ob neglegentiam instituti vel ob laborem in instituto peractum infirmitas contracta est.
§ 3. Si vero sodalis perdurantibus votis temporariis amens evasit, etsi novam professionem emittere non potest, ab instituto tamen dimitti non potest.
Кан. 547 – § 1. Вищий Настоятель з виправданої причини, порадившись із своєю радою, може члена з тимчасовими обітами не допустити до відновлення цих обітів або до складання довічної професії.
§ 2. Фізична або психічна недуга, навіть набута після тимчасової професії, яка, за висновком знавців, робить члена з тимчасовими обітами нездатним вести життя в чернечому інституті, дає підставу не допускати його до відновлення тимчасової професії або складання довічної професії, хіба що недуга була набута через недбайливість інституту або через працю, виконану в інституті.
§ 3. Якщо член під час тривання тимчасових обітів утратив розум, тоді, хоч він не може скласти нової професії, однак, не можна його відпустити з інституту.
§ 2. Фізична або психічна недуга, навіть набута після тимчасової професії, яка, за висновком знавців, робить члена з тимчасовими обітами нездатним вести життя в чернечому інституті, дає підставу не допускати його до відновлення тимчасової професії або складання довічної професії, хіба що недуга була набута через недбайливість інституту або через працю, виконану в інституті.
§ 3. Якщо член під час тривання тимчасових обітів утратив розум, тоді, хоч він не може скласти нової професії, однак, не можна його відпустити з інституту.
Can. 548 – § 1. Indultum exclaustrationis concedi potest ab auctoritate, cui ordo vel congregatio subiectus est, audito Superiore generali una cum suo consilio; impositio vero exclaustrationis ab eadem auctoritate fit petente Superiore generali de consensu sui consilii.
§ 2. De cetero circa exclaustrationem serventur cann. 489 - 491.
§ 2. De cetero circa exclaustrationem serventur cann. 489 - 491.
Кан. 548 – § 1. Індульт ексклявстрації може надати влада, якій підлягає Чин або Згромадження, вислухавши генерального Настоятеля разом з його радоюь накладання ексклявстрації здійснює та сама влада на просьбу генерального Настоятеля за згодою його ради.
§ 2. Зрештою стосовно ексклявстрації слід дотримуватись канн. 489-491.
§ 2. Зрештою стосовно ексклявстрації слід дотримуватись канн. 489-491.
Can. 549 – § 1. Sodalis a votis perpetuis indultum discedendi ab ordine vel congregatione et ad vitam saecularem redeundi ne petat nisi gravissimis de causis; petitionem suam deferat Superiori generali, qui eam una cum voto suo suique consilii ad auctoritatem competentem mittat.
§ 2. Huiusmodi indultum in ordinibus Sedi Apostolicae reservatur; in congregationibus vero praeter Sedem Apostolicam id concedere potest etiam:
1° Patriarcha omnibus sodalibus, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, habent, consulto, si de congregationibus iuris eparchialis agitur, Episcopo eparchiali;
2° Episcopus eparchialis eparchiae, in qua sodalis domicilium habet, si agitur de congregatione iuris eparchialis.
§ 3. Indultum discedendi ab ordine vel congregatione eosdem effectus canonicos habet ac in can. 493 statuuntur; de sodali vero, qui in ordine sacro constitutus est, valet praeterea can. 494.
§ 2. Huiusmodi indultum in ordinibus Sedi Apostolicae reservatur; in congregationibus vero praeter Sedem Apostolicam id concedere potest etiam:
1° Patriarcha omnibus sodalibus, qui domicilium intra fines territorii Ecclesiae, cui praeest, habent, consulto, si de congregationibus iuris eparchialis agitur, Episcopo eparchiali;
2° Episcopus eparchialis eparchiae, in qua sodalis domicilium habet, si agitur de congregatione iuris eparchialis.
§ 3. Indultum discedendi ab ordine vel congregatione eosdem effectus canonicos habet ac in can. 493 statuuntur; de sodali vero, qui in ordine sacro constitutus est, valet praeterea can. 494.
Кан. 549 – § 1. Член з довічними обітами не повинен просити про індульт виходу з Чину або Згромадження і повернення до мирського життя, хіба що з дуже поважних причинь свою просьбу він повинен передати генеральному Настоятелеві, який має послати її разом із думкою власною і своєї ради до компетентної влади.
§ 2. Індульт такого роду в Чинах застерігається Апостольському Престоловіь а в Згромадженнях, крім Апостольського Престолу, може його надати також:
1° Патріярх усім членам, які мають постійне місце проживання в межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з єпархіяльним Єпископом, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
2° Єпархіяльний Єпископ єпархії, в якій член має постійне місце проживання, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права.
§ 3. Індульт виходу з Чину або Згромадження має ті самі канонічні наслідки, що встановлені в кан. 493ь ченця, який висвятився, стосується, крім того, кан. 494.
§ 2. Індульт такого роду в Чинах застерігається Апостольському Престоловіь а в Згромадженнях, крім Апостольського Престолу, може його надати також:
1° Патріярх усім членам, які мають постійне місце проживання в межах території очолюваної ним Церкви, порадившись з єпархіяльним Єпископом, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права;
2° Єпархіяльний Єпископ єпархії, в якій член має постійне місце проживання, якщо йдеться про Згромадження єпархіяльного права.
§ 3. Індульт виходу з Чину або Згромадження має ті самі канонічні наслідки, що встановлені в кан. 493ь ченця, який висвятився, стосується, крім того, кан. 494.
Can. 550 – Sodalis, qui ex domo proprii ordinis vel congregationis illegitime abest cum animo se subducendi a potestate Superiorum, sollicite ab eisdem Superioribus quaeratur; si vero intra tempus a statutis praescriptum non redit, ad normam iuris puniatur vel etiam dimittatur.
Кан. 550 – Члена, який незаконно покидає дім власного Чину або Згромадження з наміром вирватись з-під влади Настоятелів, ці Настоятелі повинні старанно розщукуватиь якщо ж він протягом приписаного статутами часу не повернеться, має бути покараний або навіть відпущений, згідно з приписом права.
8° De dimissione ab ordine vel congregatione — 8° Відпущення з Чину або Згромадження
Can. 551 – Quae de dimissione vel de eiectione in cann. 497 et 498 praescribuntur, valent etiam de sodalibus ordinum vel congregationum; auctoritas competens vero est Superior maior consulto suo consilio aut, si de eiectione agitur, de consensu eiusdem consilii; si periculum est in mora nec tempus suppetit adeundi Superiorem maiorem, etiam Superior localis de consensu sui consilii et statim certiore facto Superiore maiore sodalem eicere potest.
Кан. 551 – Приписи про відпущення або виключення, вмішені в канн. 497 і 498, стосуються також членів Чинів або Згромадженьь але компетентною владою є вищий Настоятель, який звертається за порадою до своєї ради, або, якщо йдеться про виключення, – за згодою до цієї радиь якщо справа є наглою і не вистачає часу звернутися до вищого Настоятеля, то також місцевий Настоятель може, за згодою своєї ради і негайно повідомивши вищого Настоятеля, виключити члена.
Can. 552 – § 1. Sodalis a votis temporariis dimitti potest a Superiore generali de consensu sui consilii, nisi in statutis dimissio reservatur Episcopo eparchiali vel alii auctoritati, cui ordo vel congregatio subiectus est.
§ 2. Ad dimissionem decernendam praeter alias condiciones a statutis forte praescriptas serventur:
1° causae dimissionis debent esse graves et ex parte sodalis etiam externae et culpabiles;
2° defectus spiritus religiosi, qui aliis scandalo esse potest, est sufficiens dimissionis causa, si repetita monitio una cum salutari paenitentia in cassum cessit;
3° auctoritati dimittenti causae dimissionis certo innotescere debent, etsi necesse non est, ut eaedem formaliter comprobentur; sed sodali semper manifestari debent data ei plena opportunitate se defendendi, eiusque responsiones auctoritati dimittenti fideliter subiciantur.
§ 3. Recursus contra decretum dimissionis effectum suspensivum habet.
§ 2. Ad dimissionem decernendam praeter alias condiciones a statutis forte praescriptas serventur:
1° causae dimissionis debent esse graves et ex parte sodalis etiam externae et culpabiles;
2° defectus spiritus religiosi, qui aliis scandalo esse potest, est sufficiens dimissionis causa, si repetita monitio una cum salutari paenitentia in cassum cessit;
3° auctoritati dimittenti causae dimissionis certo innotescere debent, etsi necesse non est, ut eaedem formaliter comprobentur; sed sodali semper manifestari debent data ei plena opportunitate se defendendi, eiusque responsiones auctoritati dimittenti fideliter subiciantur.
§ 3. Recursus contra decretum dimissionis effectum suspensivum habet.
Кан. 552 – § 1. Член з тимчасовими обітами може бути відпущений генеральним Настоятелем за згодою його ради, хіба що в статутах відпущення застережено єпархіяльному Єпископові або іншій владі, якій підчиняється Чин або Згромадження.
§ 2. Для ухвалення відпущення, крім інших умов, приписаних статутами, слід дотримуватись наступних:
1° причини відпущення повинні бути поважні і з боку члена також зовнішні й провинні;
2° брак чернечого духу, що може стати згіршенням для інших, є достатньою причиною відпущення, якщо повторне попередження разом із спасенною покутою піщло намарне;
3° владі, яка відпускає повинні бути напевно відомі причини відпущення, хоч немає потреби, щоб вони були формально доведеніь але членові повинні бути завжди подані з наданням йому повної змоги боронити себе, а його відповіді повинні бути вірно передані владі, яка відпускає.
§ 3. Відклик проти декрету відпущення має припиняючий наслідок.
§ 2. Для ухвалення відпущення, крім інших умов, приписаних статутами, слід дотримуватись наступних:
1° причини відпущення повинні бути поважні і з боку члена також зовнішні й провинні;
2° брак чернечого духу, що може стати згіршенням для інших, є достатньою причиною відпущення, якщо повторне попередження разом із спасенною покутою піщло намарне;
3° владі, яка відпускає повинні бути напевно відомі причини відпущення, хоч немає потреби, щоб вони були формально доведеніь але членові повинні бути завжди подані з наданням йому повної змоги боронити себе, а його відповіді повинні бути вірно передані владі, яка відпускає.
§ 3. Відклик проти декрету відпущення має припиняючий наслідок.
Can. 553 – Ad dimittendum sodalem a votis perpetuis competens est Superior generalis; de cetero observandi sunt cann. 500 - 503.
Кан. 553 – Для відпущення члена з довічними обітами компетентним є генеральний Настоятельь зрештою, слід дотримуватись канн. 500-503.
CAPUT II — DE SOCIETATIBUS VITAE COMMUNIS AD INSTAR RELIGIOSORUM;
ГЛАВА ІІ — ТОВАРИСТВА СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ НА ПОДОБУ ЧЕРНЕЧИХ
Can. 554 – § 1. Institutum, in quo sodales consilia evangelica aliquo sacro vinculo, non vero votis religiosis profitentur atque vivendi rationem status religiosi imitantur sub regimine Superiorum secundum statuta, est societas vitae communis ad instar religiosorum.
§ 2. Haec societas est iuris pontificii, iuris patriarchalis vel eparchialis ad normam can. 505, § 2; est vero clericalis ad normam can. 505, § 3; dependet ab auctoritate ecclesiastica ut congregationes ad normam cann. 413 - 415, 419, 420, § 3 et, salvo iure particulari a Sede Apostolica statuto, can. 418, § 2.
§ 3. Sodales harum societatum, ad effectus canonicos quod attinet, religiosis aequiparantur, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat.
§ 2. Haec societas est iuris pontificii, iuris patriarchalis vel eparchialis ad normam can. 505, § 2; est vero clericalis ad normam can. 505, § 3; dependet ab auctoritate ecclesiastica ut congregationes ad normam cann. 413 - 415, 419, 420, § 3 et, salvo iure particulari a Sede Apostolica statuto, can. 418, § 2.
§ 3. Sodales harum societatum, ad effectus canonicos quod attinet, religiosis aequiparantur, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat.
Кан. 554 – § 1. Інститут, в якому члени сповідують євангельські ради на підставі певного священного вузла, а не чернечих обітів, і наслідують спосіб чернечого стану під керівництвом Настоятелів згідно зі статутами, є Товариством спільного життя на подобу чернечих.
§ 2. Таке Товариство є папського права, патріяршого права або єпархіяльного права згідно з приписом кан. 505, § 2ь є воно клирицьким згідно з приписом кан. 505, § 3ь залежить від церковної влади як Згромадження, згідно з приписами канн. 413-415, 419, 420, § 3 і, з дотриманням партикулярного права, встановленого Апостольським Престолом, кан. 418, § 2.
§ 3. Члени таких Товариств, стосовно канонічних наслідків, прирівнюються до ченців, хіба що право постановляє щось інше або воно випливає з природи речі.
§ 2. Таке Товариство є папського права, патріяршого права або єпархіяльного права згідно з приписом кан. 505, § 2ь є воно клирицьким згідно з приписом кан. 505, § 3ь залежить від церковної влади як Згромадження, згідно з приписами канн. 413-415, 419, 420, § 3 і, з дотриманням партикулярного права, встановленого Апостольським Престолом, кан. 418, § 2.
§ 3. Члени таких Товариств, стосовно канонічних наслідків, прирівнюються до ченців, хіба що право постановляє щось інше або воно випливає з природи речі.
Can. 555 – Sodales omnes harum societatum subduntur Romano Pontifici ut suo supremo Superiori, cui parendi obligatione tenentur etiam vi sacri vinculi oboedientiae.
Кан. 555 – Усі члени таких Товариств підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого зобов’язані слухатись також на підставі священного вузла послуху.
Can. 556 – Circa erectionem et suppressionem societatis eiusque provinciarum vel domorum eadem valent ac quae de congregationibus in cann. 506 - 510 statuta sunt.
Кан. 556 – Заснування і скасування Товариства, його Провінцій або домів стосуються ті самі постанови, що і Згромаджень, вмішені в канн. 506-510.
Can. 557 – Regimen determinatur statutis societatis, sed in omnibus applicentur, nisi rei natura obstat, quae de congregationibus in cann. 422 et 511 - 515 statuta sunt.
Кан. 557 – Керівництво визначається статутами Товариства, але у всьому треба застосовувати, якщо не перешкоджає природа речі, те, що постановлено про Згромадження в канн. 422 і 511-515.
Can. 558 – § 1. Societas eiusque provinciae et domus legitime erectae ipso iure sunt personae iuridicae ad normam can. 423.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424, 425 et 516.
§ 3. Quidquid sodalibus obvenit intuitu societatis, societati acquiritur; cetera bona sodales secundum statuta retinent, acquirunt ac administrant.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424, 425 et 516.
§ 3. Quidquid sodalibus obvenit intuitu societatis, societati acquiritur; cetera bona sodales secundum statuta retinent, acquirunt ac administrant.
Кан. 558 – § 1. Товариство, його Провінції і доми, законно засновані, є юридичними особами згідно з приписом кан. 423.
§ 2. Управління майном керується канн. 424, 425 і 516.
§ 3. Усе, що дістається членам для Товариства, стає надбанням Товаристваь інше майно члени, згідно з статутами, зберігають, набувають і управляють.
§ 2. Управління майном керується канн. 424, 425 і 516.
§ 3. Усе, що дістається членам для Товариства, стає надбанням Товаристваь інше майно члени, згідно з статутами, зберігають, набувають і управляють.
Can. 559 – § 1. In admittendis candidatis in societatem serventur statuta salvis cann. 450 et 451.
§ 2. Circa institutionem sodalium item serventur statuta; in instituendis vero illis, qui ad ordines sacros destinantur, serventur praeterea canones de institutione clericorum.
§ 2. Circa institutionem sodalium item serventur statuta; in instituendis vero illis, qui ad ordines sacros destinantur, serventur praeterea canones de institutione clericorum.
Кан. 559 – § 1. У прийманні кандидатів до Товариства слід дотримуватись статутів, зберігаючи в силі канн. 450 і 451.
§ 2. У навчанні членів також слід дотримуватись статутівь у навчанні тих, що призначаються до священних чинів, слід дотримуватись до того ж канонів про формування священнослужителів.
§ 2. У навчанні членів також слід дотримуватись статутівь у навчанні тих, що призначаються до священних чинів, слід дотримуватись до того ж канонів про формування священнослужителів.
Can. 560 – § 1. Superior maior societatis ad normam statutorum dare potest suis sodalibus perpetuo cooptatis litteras dimissorias ad sacram ordinationem; hae litterae mittendae sunt Episcopo, de quo in can. 537, § 2.
§ 2. Sodalis perpetuo cooptatus ut clericus societati ascribitur ordinatione diaconali vel in casu clerici alicui eparchiae iam ascripti perpetua cooptatione.
§ 2. Sodalis perpetuo cooptatus ut clericus societati ascribitur ordinatione diaconali vel in casu clerici alicui eparchiae iam ascripti perpetua cooptatione.
Кан. 560 – § 1. Вищий Настоятель Товариства, згідно з приписом статутів, може дати своїм кооптованим довічно членам, відпускні грамоти до свяченняь ці грамоти слід вислати Єпископові, про що мовиться в кан. 537, § 2.
§ 2. Член, кооптований довічно як священнослужитель, приписується до Товариства на підставі дияконського свячення або, якщо це священнослужитель, приписаний до якоїсь єпархії – на підставі довічної кооптації.
§ 2. Член, кооптований довічно як священнослужитель, приписується до Товариства на підставі дияконського свячення або, якщо це священнослужитель, приписаний до якоїсь єпархії – на підставі довічної кооптації.
Can. 561 – Sodales societatis tenentur obligationibus, quae clericis iure communi praescribuntur, nisi aliter iure cavetur vel ex natura rei constat, firmis iuribus et obligationibus in statutis determinatis.
Кан. 561 – Члени Товариства мають обов’язки, які загальне право приписує священнослужителям, – хіба що право застерігає щось інше або випливає з природи речі – з дотриманням прав і обов’язків, окреслених у статутах.
Can. 562 – § 1. Circa transitum ad aliam societatem vitae communis ad instar religiosorum vel institutum religiosum requiritur consensus Superioris generalis societatis, a qua transitus fit, et, si de transitu ad societatem vel institutum alterius Ecclesiae sui iuris agitur, etiam consensus Sedis Apostolicae.
§ 2. Sodalis, qui transit ad institutum religiosum, integrum novitiatum peragere debet et ceteris novitiis eiusdem instituti aequiparatur; circa professionem standum est statutis novi instituti.
§ 3. Firmis cann. 497 et 498 ad dimittendum sodalem perpetuo cooptatum competens est Superior generalis servatis de cetero cann. 500 - 503; sodalis temporarie cooptatus vero dimittitur ad normam can. 552.
§ 4. In statutis societatis determinetur auctoritas, cuius est sacrum vinculum solvere.
§ 2. Sodalis, qui transit ad institutum religiosum, integrum novitiatum peragere debet et ceteris novitiis eiusdem instituti aequiparatur; circa professionem standum est statutis novi instituti.
§ 3. Firmis cann. 497 et 498 ad dimittendum sodalem perpetuo cooptatum competens est Superior generalis servatis de cetero cann. 500 - 503; sodalis temporarie cooptatus vero dimittitur ad normam can. 552.
§ 4. In statutis societatis determinetur auctoritas, cuius est sacrum vinculum solvere.
Кан. 562 – § 1. Для переходу до іншого Товариства спільного життя на подобу чернечих або чернечого інституту потрібна згода генерального Настоятеля Товариства, від якого відбувається перехід, і, якщо йдеться про перехід до Товариства або до інституту іншої Церкви свого права, також згода Апостольського Престолу.
§ 2. Член, який переходить до чернечого інституту, повинен закінчити повний новіціят і прирівнюється до інших новиків цього інститутуь щодо професії, то треба дотримуватись статутів нового інституту.
§ 3. Згідно з канн. 497 і 498 для відпущення члена, кооптованого довічно, компетентним є генеральний Настоятель з дотриманням зрештою канн. 500-503ь член, кооптований тимчасово, відпускається згідно з приписом кан. 552.
§ 4. У статутах Товариства повинна бути визначена влада, до якої належить розв’язувати священний вузол.
§ 2. Член, який переходить до чернечого інституту, повинен закінчити повний новіціят і прирівнюється до інших новиків цього інститутуь щодо професії, то треба дотримуватись статутів нового інституту.
§ 3. Згідно з канн. 497 і 498 для відпущення члена, кооптованого довічно, компетентним є генеральний Настоятель з дотриманням зрештою канн. 500-503ь член, кооптований тимчасово, відпускається згідно з приписом кан. 552.
§ 4. У статутах Товариства повинна бути визначена влада, до якої належить розв’язувати священний вузол.
CAPUT III — DE INSTITUTIS SAECULARIBUS;
ГЛАВА ІІІ — СВІТСЬКІ ІНСТИТУТИ
Can. 563 – § 1. Institutum saeculare est societas, in qua sodales:
1° ad seipsos Deo totos dedicandum per professionem trium consiliorum evangelicorum secundum statuta aliquo sacro vinculo ab Ecclesia recognito firmatam tendunt;
2° actuositatem apostolicam ad instar fermenti in saeculo et ex saeculo exercent ita, ut omnia ad robur et incrementum Corporis Christi spiritu evangelico imbuantur;
3° vivendi rationem religiosorum non imitantur, sed vitam communionis inter se secundum propria statuta agunt;
4° clerici vel laici, ad omnes effectus canonicos quod attinet, in suo quisque statu manent.
§ 2. Instituta saecularia sunt iuris pontificii, iuris patriarchalis vel iuris eparchialis ad normam can. 505, § 2.
1° ad seipsos Deo totos dedicandum per professionem trium consiliorum evangelicorum secundum statuta aliquo sacro vinculo ab Ecclesia recognito firmatam tendunt;
2° actuositatem apostolicam ad instar fermenti in saeculo et ex saeculo exercent ita, ut omnia ad robur et incrementum Corporis Christi spiritu evangelico imbuantur;
3° vivendi rationem religiosorum non imitantur, sed vitam communionis inter se secundum propria statuta agunt;
4° clerici vel laici, ad omnes effectus canonicos quod attinet, in suo quisque statu manent.
§ 2. Instituta saecularia sunt iuris pontificii, iuris patriarchalis vel iuris eparchialis ad normam can. 505, § 2.
Кан. 563 – § 1. Світський Інститут є товариством, в якому члени:
1° прагнуть повністю присвятити себе Богові через професію трьох євангельських рад, згідно із статутами, зміцнену якимсь священним вузлом, потвердженим Церквою;
2° виконують апостольську діяльність на подобу закваски у світі і зі світу так, щоб усе пройнялось євангельським духом для зміцнення і зростання Тіла Христового;
3° не наслідують спосіб життя ченців, але живуть спільним життям, згідно з власними статутами;
4° священнослужителі або миряни, щодо всіх канонічних наслідків, залишаються кожний у своєму стані.
§ 2. Світські Інститути є папського, патріяршого або єпархіяльного права, згідно з приписом кан. 505, § 2.
1° прагнуть повністю присвятити себе Богові через професію трьох євангельських рад, згідно із статутами, зміцнену якимсь священним вузлом, потвердженим Церквою;
2° виконують апостольську діяльність на подобу закваски у світі і зі світу так, щоб усе пройнялось євангельським духом для зміцнення і зростання Тіла Христового;
3° не наслідують спосіб життя ченців, але живуть спільним життям, згідно з власними статутами;
4° священнослужителі або миряни, щодо всіх канонічних наслідків, залишаються кожний у своєму стані.
§ 2. Світські Інститути є папського, патріяршого або єпархіяльного права, згідно з приписом кан. 505, § 2.
Can. 564 – Sodales institutorum saecularium subduntur Romano Pontifici ut suo supremo Superiori, cui parendi obligatione tenentur etiam vi sacri vinculi oboedientiae.
Кан. 564 – Члени Світських Інститутів підлягають Римському Архієреєві як своєму найвищому Настоятелеві, якого вони зобов’язані слухатись також на підставі священного вузла послуху.
Can. 565 – Sodalis instituti saecularis per ordinationem diaconalem ut clericus ascribitur eparchiae, pro cuius servitio ordinatus est, nisi vi concessionis Sedis Apostolicae vel, si de instituto saeculari iuris patriarchalis agitur, Patriarchae eidem instituto ascribitur.
Кан. 565 – Член Світського Інституту через дияконське свячення приписується як священнослужитель до єпархії, для служіння якій висвятився, хіба що внаслідок дозволу Апостольського Престолу або, якщо йдеться про світський інститут патріяршого права, з дозволу Патріярха приписується до цього Інституту.
Can. 566 – Circa erectionem et suppressionem institutorum saecularium, eorum statuta necnon dependentiam ab auctoritate ecclesiastica serventur, quae de congregationibus in cann. 414, 506, 507, § 2, 509 et 510 statuta sunt.
Кан. 566 – Стосовно засновування і скасовування світських інститутів, їхніх статутів і залежності від церковної влади, слід дотримуватись постанов про Згромадження, вмішених у канн. 414, 506, 507, § 2, 509 і 510.
Can. 567 – § 1. Instituta saecularia eorumque provinciae et domus legitime erectae ipso iure sunt personae iuridicae ad normam can. 423.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424 et 425.
§ 2. Administratio bonorum regitur cann. 424 et 425.
Кан. 567 – § 1. Світські Інститути, їхні Провінції і доми, законно засновані, тим самим є юридичними особами, згідно з приписом кан. 423.
§ 2. Управління майном керується канн. 424 і 425.
§ 2. Управління майном керується канн. 424 і 425.
Can. 568 – § 1. In admittendis candidatis serventur statuta firmo can. 450.
§ 2. Sodalis instituto saeculari perpetuo cooptatus dimittitur decreto ad normam statutorum dato, quod exsecutioni mandari non potest, nisi est ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore competenti approbatum; eiusdem Episcopi eparchialis vel auctoritatis est etiam sacrum vinculum solvere.
§ 2. Sodalis instituto saeculari perpetuo cooptatus dimittitur decreto ad normam statutorum dato, quod exsecutioni mandari non potest, nisi est ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore competenti approbatum; eiusdem Episcopi eparchialis vel auctoritatis est etiam sacrum vinculum solvere.
Кан. 568 – § 1. У прийманні кандидатів слід дотримуватись статутів згідно з приписом кан. 450.
§ 2. Член, довічно кооптований до світського інституту, відпускається на підставі декрету, виданого згідно з приписом статутів і якого передавати до виконання не можна, якщо він не затверджений єпархіяльним Єпископом або вищою компетентною владоюь до цього єпархіяльного Єпископа або влади належить також розв’язати священний вузол.
§ 2. Член, довічно кооптований до світського інституту, відпускається на підставі декрету, виданого згідно з приписом статутів і якого передавати до виконання не можна, якщо він не затверджений єпархіяльним Єпископом або вищою компетентною владоюь до цього єпархіяльного Єпископа або влади належить також розв’язати священний вузол.
Can. 569 – Iuris particularis uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris est pressius de institutis saecularibus statuere.
Кан. 569 – Партикулярне право кожної Церкви свого права має точніше визначити статути Світських Інститутів.
CAPUT IV — DE ALIIS FORMIS VITAE CONSECRATAE ATQUE
DE SOCIETATIBUS VITAE APOSTOLICAE;
ГЛАВА ІV — ІНШІ ФОРМИ ПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ І ТОВАРИСТВА АПОСТОЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ
Can. 570 – Iure particulari aliae species constitui possunt ascetarum, qui vitam eremiticam imitantur, sive ad instituta vitae consecratae pertinent sive non; item virgines et viduae consecratae seorsum in saeculo castitatem professione publica profitentes constitui possunt.
Кан. 570 – Партикулярне право може встановляти інші види аскетів, які наслідують пустельницьке життя, чи належать вони до інститутів посвяченого життя, чи ніь подібно окремо становляться посвячені діви і вдови, прилюдно сповідуючи у світі обіт чистоти.
Can. 571 – Novas formas vitae consecratae approbare soli Sedi Apostolicae reservatur; Patriarchae autem atque Episcopi eparchiales nova vitae consecratae dona a Spiritu Sancto Ecclesiae concredita discernere satagant et promotores adiuvent, quo melius proposita exprimant et aptis statutis protegant.
Кан. 571 – Затверджувати нові форми посвяченого життя застережено тільки Апостольському Престоловіь Патріярх і єпархіяльні Єпископи повинні старатись розрізняти нові дари посвяченого життя, довірені Церкві Святим Духом, і допомагати зачинателям, щоб краще виражали цілі і захищали їх відповідними статутами.
Can. 572 – Societates vitae apostolicae, quarum sodales sine votis religiosis finem apostolicum societatis proprium prosequuntur et, vitam fraternam in communi ducentes secundum propriam vitae rationem, per observantiam constitutionum ad perfectionem caritatis tendunt, quaeque institutis vitae consecratae accedunt, reguntur tantum iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris vel a Sede Apostolica statuto.
Кан. 572 – Товариства апостольського життя, члени яких без чернечих обітів здійснюють власну апостольську мету товариства і, ведучи братське життя у спільноті, згідно з власним способом життя, прагнуть до досконалої любові через дотримання конституцій, і що наближаються до інститутів посвяченого життя, керуються лише партикулярним правом власної Церкви свого права або правом, установленим Апостольським Престолом.
TITULUS XIII; DE CHRISTIFIDELIUM CONSOCIATIONIBUS — ТИТУЛ ХІІІ: ОБ’ЄДНАННЯ ВІРНИХ. – Can. 573.-583.
Can. 573 – § 1. Consociationes ab auctoritate competenti ecclesiastica erectae vel ab ipsa per decretum approbatae sunt personae iuridicae in Ecclesia et vocantur consociationes publicae.
§ 2. Ceterae consociationes, etsi ab auctoritate ecclesiastica laudantur vel commendantur, consociationes privatae vocantur; hae consociationes in Ecclesia non agnoscuntur, nisi earum statuta ab auctoritate competenti recognoscuntur, de cetero vero reguntur tantummodo iure particulari firmo can. 577.
§ 2. Ceterae consociationes, etsi ab auctoritate ecclesiastica laudantur vel commendantur, consociationes privatae vocantur; hae consociationes in Ecclesia non agnoscuntur, nisi earum statuta ab auctoritate competenti recognoscuntur, de cetero vero reguntur tantummodo iure particulari firmo can. 577.
Кан. 573 – § 1. Об’єднання, засновані компетентною церковною владою або затверджені нею за допомогою декрету, є юридичними особами в Церкві і називаються суспільними об’єднаннями.
§ 2. Інші об’єднання, навіть якщо церковна влада їх схвалює і рекомендує, називаються приватними об’єднаннямиь ці об’єднання не визнаються в Церкві, хіба що їх статути затверджуються компетентною владою, у решті вони керуються тільки партикулярним правом згідно з кан. 577.
§ 2. Інші об’єднання, навіть якщо церковна влада їх схвалює і рекомендує, називаються приватними об’єднаннямиь ці об’єднання не визнаються в Церкві, хіба що їх статути затверджуються компетентною владою, у решті вони керуються тільки партикулярним правом згідно з кан. 577.
Can. 574 – Salvo de cetero can. 18 solius auctoritatis ecclesiasticae competentis est erigere christifidelium consociationes, quae sibi proponunt doctrinam christianam nomine Ecclesiae tradere aut cultum publicum promovere vel quae alios intendunt fines, quorum prosecutio natura sua eidem auctoritati ecclesiasticae reservatur.
Кан. 574 – Дотримуючись зрештою кан. 18, тільки компетентна церковна влада може засновувати об’єднання вірних, які ставлять перед собою мету проповідувати християнську науку від імені Церкви або підтримувати прилюдний культ або мають якісь інші цілі, здійснення яких за своєю природою застережене цій же церковній владі.
Can. 575 – § 1. Auctoritas competens ad erigendas vel approbandas christifidelium consociationes est pro consociationibus et earundem confoederationibus:
1° eparchialibus Episcopus eparchialis, non vero Administrator eparchiae, eis tamen consociationibus exceptis, quarum erectio ex privilegio apostolico vel patriarchali aliis reservata est;
2° quae omnibus christifidelibus alicuius Ecclesiae patriarchalis vel metropolitanae sui iuris patent quaeque sedem principem intra fines territorii eiusdem Ecclesiae habent, Patriarcha consulta Synodo permanenti vel Metropolita consultis duobus Episcopis eparchialibus ordinatione episcopali senioribus;
3° alterius speciei Sedes Apostolica.
§ 2. Ad erectionem sectionis cuiuscumque consociationis non eparchialis requiritur consensus scripto datus Episcopi eparchialis; consensus tamen ab Episcopo eparchiali praestitus pro erectione domus instituti religiosi valet etiam ad erigendam in eadem domo vel ecclesia ei adnexa consociationem, quae illius instituti est propria.
1° eparchialibus Episcopus eparchialis, non vero Administrator eparchiae, eis tamen consociationibus exceptis, quarum erectio ex privilegio apostolico vel patriarchali aliis reservata est;
2° quae omnibus christifidelibus alicuius Ecclesiae patriarchalis vel metropolitanae sui iuris patent quaeque sedem principem intra fines territorii eiusdem Ecclesiae habent, Patriarcha consulta Synodo permanenti vel Metropolita consultis duobus Episcopis eparchialibus ordinatione episcopali senioribus;
3° alterius speciei Sedes Apostolica.
§ 2. Ad erectionem sectionis cuiuscumque consociationis non eparchialis requiritur consensus scripto datus Episcopi eparchialis; consensus tamen ab Episcopo eparchiali praestitus pro erectione domus instituti religiosi valet etiam ad erigendam in eadem domo vel ecclesia ei adnexa consociationem, quae illius instituti est propria.
Кан. 575 – § 1. Компетентною владою для заснування або затвердження об’єднань вірних є для об’єднань і їх конфедерацій:
1° для єпархіяльних – єпархіяльний Єпископ, але не Адміністратор єпархії, за винятком, однак, тих об’єднань, заснування яких на підставі апостольського або патріяршого привілею застережене іншим;
2° для тих, що відкриті для всіх вірних якоїсь патріяршої або митрополичої Церкви свого права і які мають головний осідок у межах території цієї Церкви, – Патріярх за порадою постійного Синоду або Митрополит за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстаріших єпископським свяченням;
3° для іншого виду – Апостольський Престол.
§ 2. Для заснування секції якогось не єпархіяльного об’єднання потрібна письмова згода єпархіяльного Єпископаь однак згода єпархіяльного Єпископа, надана на заснування дому чернечого інституту правосильна також для заснування в цьому домі або приналежній йому церкві об’єднання, властивого цьому інститутові.
1° для єпархіяльних – єпархіяльний Єпископ, але не Адміністратор єпархії, за винятком, однак, тих об’єднань, заснування яких на підставі апостольського або патріяршого привілею застережене іншим;
2° для тих, що відкриті для всіх вірних якоїсь патріяршої або митрополичої Церкви свого права і які мають головний осідок у межах території цієї Церкви, – Патріярх за порадою постійного Синоду або Митрополит за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстаріших єпископським свяченням;
3° для іншого виду – Апостольський Престол.
§ 2. Для заснування секції якогось не єпархіяльного об’єднання потрібна письмова згода єпархіяльного Єпископаь однак згода єпархіяльного Єпископа, надана на заснування дому чернечого інституту правосильна також для заснування в цьому домі або приналежній йому церкві об’єднання, властивого цьому інститутові.
Can. 576 – § 1. Omnis consociatio sua habeat statuta, quibus determinantur consociationis nomen, finis, sedes, regimen et condiciones requisitae ad ascriptionem; praeterea in statutis determinantur agendi rationes attentis ritu propriae Ecclesiae sui iuris, necessitatibus loci et temporis vel utilitate.
§ 2. Statuta eorumque immutatio approbatione indigent auctoritatis ecclesiasticae, quae consociationem erexit vel approbavit.
§ 2. Statuta eorumque immutatio approbatione indigent auctoritatis ecclesiasticae, quae consociationem erexit vel approbavit.
Кан. 576 – § 1. Кожне об’єднання повинно мати свої статути, які визначали б назву об’єднання, мету, осідок, керівництво й умови, необхідні для записуь крім того, у статутах повинні визначити засади діяльності з урахуванням обряду власної Церкви свого права, потреб місця і часу або корисності.
§ 2. Статути і їх зміна вимагають затвердження церковною владою, яка об’єднання заснувала або затвердила.
§ 2. Статути і їх зміна вимагають затвердження церковною владою, яка об’єднання заснувала або затвердила.
Can. 577 – § 1. Quaelibet consociatio subest vigilantiae auctoritatis ecclesiasticae, quae eam erexit vel approbavit; huius auctoritatis est curare, ut in eadem integritas fidei et morum servetur, et vigilare, ne in disciplinam ecclesiasticam abusus irrepant.
§ 2. Episcopi eparchialis est vigilare omnibus consociationibus in suo territorio activitatem exercentibus et, si casus fert, auctoritatem, quae consociationem erexit vel approbavit, certiorem facere et insuper, si actio consociationis in grave damnum cedit doctrinae vel disciplinae ecclesiasticae aut scandalo est christifidelibus, remedia opportuna interim adhibere.
§ 2. Episcopi eparchialis est vigilare omnibus consociationibus in suo territorio activitatem exercentibus et, si casus fert, auctoritatem, quae consociationem erexit vel approbavit, certiorem facere et insuper, si actio consociationis in grave damnum cedit doctrinae vel disciplinae ecclesiasticae aut scandalo est christifidelibus, remedia opportuna interim adhibere.
Кан. 577 – § 1. Будь-яке об’єднання підлягає наглядові з боку церковної влади, яка його заснувала або затвердилаь до цієї влади належить дбати, щоб у ньому зберігалася чистота віри і звичаїв, і пильнувати, щоб у церковну дисципліну не проникло зловживання.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить наглядати за всіма об’єднаннями, які діють на його території і, в разі потреби, повідомляти владу, яка об’єднання заснувала або затвердила, і до того ж, якщо діяльність об’єднання завдає великої шкоди церковній науці або дисципліні або є згіршенням для вірних, вжити тим часом відповідних заходів.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить наглядати за всіма об’єднаннями, які діють на його території і, в разі потреби, повідомляти владу, яка об’єднання заснувала або затвердила, і до того ж, якщо діяльність об’єднання завдає великої шкоди церковній науці або дисципліні або є згіршенням для вірних, вжити тим часом відповідних заходів.
Can. 578 – § 1. Membrorum receptio fiat ad normam iuris communis ac statutorum consociationis.
§ 2. Eadem persona ascribi potest pluribus consociationibus.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum possunt consociationibus ad normam typici vel statutorum de consensu sui Superioris nomen dare.
§ 2. Eadem persona ascribi potest pluribus consociationibus.
§ 3. Sodales institutorum religiosorum possunt consociationibus ad normam typici vel statutorum de consensu sui Superioris nomen dare.
Кан. 578 – § 1. Прийняття членів повинно відбуватися згідно з приписами загального права і статутів об’єднання.
§ 2. Та сама особа може належати до багатьох об’єднань.
§ 3. Члени чернечих інститутів можуть належати до об’єднань згідно з приписом уставу або статутів за згодою свого Настоятеля.
§ 2. Та сама особа може належати до багатьох об’єднань.
§ 3. Члени чернечих інститутів можуть належати до об’єднань згідно з приписом уставу або статутів за згодою свого Настоятеля.
Can. 579 – Nulla consociatio christifidelium propria membra ut clericos sibi ascribere potest nisi ex speciali concessione a Sede Apostolica vel, si de consociatione, de qua in can. 575, § 1, n. 2, agitur, a Patriarcha de consensu Synodi permanentis data.
Кан. 579 – _одне об’єднання вірних не може приписувати до себе власних членів як священнослужителів, хіба що за спеціяльним дозволом Апостольського Престолу або, якщо йдеться про об’єднання, про яке мова в кан. 575, § 1 ч. 2, – Патріярха за згодою постійного Синоду.
Can. 580 – Qui fidem catholicam publice abiecit vel a communione cum Ecclesia catholica publice defecit vel excommunicatione maiore irretitus est, valide in consociationes recipi non potest; si vero iam legitime ascriptus est, ab Hierarcha loci ipso iure dimissus declaretur.
Кан. 580 – Той, хто прилюдно відрікся католицької віри або прилюдно відійшов від єдності з католицькою Церквою або стягнув на себе велику екскомуніку, не може правосильно бути прийнятим до об’єднанняь якщо ж уже був законно прийнятий, місцевий Ієрарх повинен на підставі права визнати його відпущеним.
Can. 581 – Nemo legitime ascriptus a consociatione dimittatur nisi iusta de causa ad normam iuris communis et statutorum.
Кан. 581 – Нікого, хто був законно прийнятий, не слід з об’єднання відпускати, хіба що з виправданої причини, згідно з приписами загального права і статутів.
Can. 582 – Consociatio legitime erecta vel approbata bona temporalia ad normam cann. 1007 - 1054 et statutorum administrat sub vigilantia auctoritatis, quae eam erexit vel approbavit, cui quotannis administrationis rationem reddere debet.
Кан. 582 – Об’єднання, законно засноване або затверджене, управляє дочасним майном згідно з приписами канн. 1007-1054 і статутів під наглядом влади, яка його заснувала або затвердила, і якій слід щорічно здавати звіт з управління.
Can. 583 – § 1. Consociationes a Sede Apostolica erectae vel approbatae nonnisi ab eadem supprimi possunt.
§ 2. Ceterae consociationes, firmo can. 927, § 2 et salvo iure recursus in suspensivo ad normam iuris, praeterquam a Sede Apostolica supprimi possunt:
1° a Patriarcha de consensu Synodi permanentis vel a Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, de consensu duorum Episcoporum eparchialium ordinatione episcopali seniorum;
2° ab Episcopo eparchiali, si ab eo erectae vel approbatae sunt.
§ 2. Ceterae consociationes, firmo can. 927, § 2 et salvo iure recursus in suspensivo ad normam iuris, praeterquam a Sede Apostolica supprimi possunt:
1° a Patriarcha de consensu Synodi permanentis vel a Metropolita, qui Ecclesiae metropolitanae sui iuris praeest, de consensu duorum Episcoporum eparchialium ordinatione episcopali seniorum;
2° ab Episcopo eparchiali, si ab eo erectae vel approbatae sunt.
Кан. 583 – § 1. Об’єднання, засновані або затверджені Апостольським Престолом, лише ним самим можуть бути скасовані.
§ 2. Інші об’єднання, згідно з кан. 927, § 2 із збереженням права відклику з припиненням чинності відповідно до приписів права, крім Апостольським Престолом, можуть бути скасованими:
1° Патріярхом за згодою постійного Синоду або Митрополитом, який стоїть на чолі митрополичої Церкви свого права, за згодою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченням;
2° єпархіяльним Єпископом, якщо вони були ним засновані або затверджені.
§ 2. Інші об’єднання, згідно з кан. 927, § 2 із збереженням права відклику з припиненням чинності відповідно до приписів права, крім Апостольським Престолом, можуть бути скасованими:
1° Патріярхом за згодою постійного Синоду або Митрополитом, який стоїть на чолі митрополичої Церкви свого права, за згодою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченням;
2° єпархіяльним Єпископом, якщо вони були ним засновані або затверджені.
TITULUS XIV: DE EVANGELIZATIONE GENTIUM — ТИТУЛ ХІV: ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ НАРОДІВ. – Can. 584.-594.
Can. 584 – § 1. Christi mandato omnes gentes evangelizandi obsequens et Spiritus Sancti gratia caritateque mota Ecclesia se totam missionariam agnoscit.
§ 2. Evangelizatio gentium ita fiat, ut servata integritate fidei et morum Evangelium se in cultura singulorum populorum exprimere possit, in catechesi scilicet, in ritibus propriis liturgicis, in arte sacra, in iure particulari ac demum in tota vita ecclesiali.
§ 2. Evangelizatio gentium ita fiat, ut servata integritate fidei et morum Evangelium se in cultura singulorum populorum exprimere possit, in catechesi scilicet, in ritibus propriis liturgicis, in arte sacra, in iure particulari ac demum in tota vita ecclesiali.
Кан. 584 – § 1. Виконуючи доручення Христа євангелізувати всі народи і спонукувана ласкою і любов’ю Святого Духа, Церква визнає себе цілковито місіонерською.
§ 2. Євангелізація народів повинна відбуватися так, щоб при збереженні непорушності віри і звичаїв, Євангеліє могло виявитись у культурі окремих народів, а саме в катехизі, у власних літургічних обрядах, у сакральному мистецтві, у партикулярному праві і, нарешті, у всьому церковному житті.
§ 2. Євангелізація народів повинна відбуватися так, щоб при збереженні непорушності віри і звичаїв, Євангеліє могло виявитись у культурі окремих народів, а саме в катехизі, у власних літургічних обрядах, у сакральному мистецтві, у партикулярному праві і, нарешті, у всьому церковному житті.
Can. 585 – § l. Singularum Ecclesiarum sui iuris est iugiter curare, ut per praecones apte praeparatos et ab auctoritate competenti ad normam iuris communis missos Evangelium praedicetur in universum mundum sub moderamine Romani Pontificis.
§ 2. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum assit commissio ad omnium eparchiarum efficaciorem collaborationem provehendam in activitate Ecclesiae missionali.
§ 3. In singulis eparchiis sacerdos designetur ad incepta pro missionibus efficaciter promovenda.
§ 4. Christifideles cognitionem et amorem missionum in se ipsis et in aliis foveant, pro illis orent atque vocationes excitent illasque suis subsidiis liberaliter sustineant.
§ 2. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum assit commissio ad omnium eparchiarum efficaciorem collaborationem provehendam in activitate Ecclesiae missionali.
§ 3. In singulis eparchiis sacerdos designetur ad incepta pro missionibus efficaciter promovenda.
§ 4. Christifideles cognitionem et amorem missionum in se ipsis et in aliis foveant, pro illis orent atque vocationes excitent illasque suis subsidiis liberaliter sustineant.
Кан. 585 – § 1. Завданням кожної Церкви свого права є невпинно дбати, щоб, згідно з приписами загального права, через належно підготовлених і посланих компетентною владою проповідників, Євангеліє голосилось для усього світу під проводом Римського Архієрея.
§ 2. При Синоді Єпископів або Раді Ієрархів повинна бути комісія для підтримання успішнішої співпраці всіх єпархій у місійній діяльності Церкви.
§ 3. В окремих єпархіях повинен бути призначений священик для того, щоб успіщно підтримувати місійні починання.
§ 4. Вірні повинні плекати в собі та в інших пізнання і любов до місій, за них молитися, розвивати покликання та щедро підтримувати їх своїми засобами.
§ 2. При Синоді Єпископів або Раді Ієрархів повинна бути комісія для підтримання успішнішої співпраці всіх єпархій у місійній діяльності Церкви.
§ 3. В окремих єпархіях повинен бути призначений священик для того, щоб успіщно підтримувати місійні починання.
§ 4. Вірні повинні плекати в собі та в інших пізнання і любов до місій, за них молитися, розвивати покликання та щедро підтримувати їх своїми засобами.
Can. 586 – Severe prohibetur, ne quis ad Ecclesiam amplectendam cogatur vel artibus importunis inducatur aut alliciatur; omnes vero christifideles curent, ut vindicetur ius ad libertatem religiosam, ne quis iniquis vexationibus ab Ecclesia deterreatur.
Кан. 586 – Суворо забороняється будь-кого змущувати до вступу в Церкву або негідними способами намовляти чи заманюватиь всі вірні мають старатися, щоб було забезпечене право на релігійну свободу, щоб нікого не відстращувати від Церкви ганебними утисками.
Can. 587 – § 1. Qui se Ecclesiae coniungere volunt, caerimoniis liturgicis admittantur ad catechumenatum, qui non sit mera dogmatum praeceptorumque expositio, sed totius vitae christianae institutio et tirocinium debite protractum.
§ 2. Qui catechumenatui ascripti sunt, ius habent, ut admittantur ad liturgiam verbi aliasque celebrationes liturgicas christifidelibus non reservatas.
§ 3. Iuris particularis est normas ferre, quibus catechumenatus ordinetur determinando, quaenam a catechumenis sint praestanda et quaenam eis agnoscantur praerogativae.
§ 2. Qui catechumenatui ascripti sunt, ius habent, ut admittantur ad liturgiam verbi aliasque celebrationes liturgicas christifidelibus non reservatas.
§ 3. Iuris particularis est normas ferre, quibus catechumenatus ordinetur determinando, quaenam a catechumenis sint praestanda et quaenam eis agnoscantur praerogativae.
Кан. 587 – § 1. Тих, що хочуть з’єднатися з Церквою, слід допускати за допомогою літургічних церемоній до катехуменату, який не повинен бути чистим викладом догм і заповідей, але навчанням усього християнського життя і належно розробленим вишколом.
§ 2. Ті, хто належить до катехуменату, мають право бути допущеними до літургії слова та інших літургічних відправ, не застережених для вірних.
§ 3. Партикулярне право має видати норми, які регулювали б проходження катехуменату, окреслюючи обов’язки оглащенних і визначаючи їхні права.
§ 2. Ті, хто належить до катехуменату, мають право бути допущеними до літургії слова та інших літургічних відправ, не застережених для вірних.
§ 3. Партикулярне право має видати норми, які регулювали б проходження катехуменату, окреслюючи обов’язки оглащенних і визначаючи їхні права.
Can. 588 – Integrum est catechumenis ascribi cuivis Ecclesiae sui iuris ad normam can. 30; caveatur tamen, ne quid ipsis suadeatur, quod obstare possit eorundem ascriptioni Ecclesiae, quae eorum culturae magis consentanea est.
Кан. 588 – Оглащенним можна, згідно з приписом кан. 30, приписуватись до будь-якої Церкви свого праваь слід, однак, мати на увазі, щоб не радити їм нічого, що могло б їм заважати належати до Церкви, яка більше відповідає їхній культурі.
Can. 589 – Missionarii sive exteri sive autochthoni sint congruis dotibus et ingenio idonei; sint apte instituti in missiologia et in spiritualitate missionaria necnon instructi in historia et cultura populorum, qui evangelizandi sunt.
Кан. 589 – Місіонери, чужоземні чи місцеві, повинні бути наділені відповідними прикметами й обдаруваннямь вони повинні мати належну підготовку з місіології і місіонерської духовності, а також бути обізнаними з історією і культурою народів, яких треба євангелізувати.
Can. 590 – In activitate missionali curandum est, ut novellae Ecclesiae quam primum maturitatem consequantur atque plene constituantur ita, ut sub ductu propriae hierarchiae sibi providere et opus evangelizandi assumere atque continuare possint.
Кан. 590 – У місійній діяльності слід старатися, щоб новоутворені Церкви якнайскоріше осягнули зрілість і повністю сформувались так, аби під проводом власної єрархії могли самі про себе подбати, взяти на себе і продовжувати справу євангелізації.
Can. 591 – Missionarii sedulo curent, ut:
1° vocationes ad ministeria sacra inter neophytos prudenter promoveantur ita, ut novellae Ecclesiae quam primum autochthonis clericis floreant;
2° catechistae ita instituantur, ut tamquam validi cooperatores ministrorum sacrorum munus suum in evangelizatione necnon in actione liturgica quam optime exsequi possint; iure particulari provideatur, ut catechistae iustam remunerationem habeant.
1° vocationes ad ministeria sacra inter neophytos prudenter promoveantur ita, ut novellae Ecclesiae quam primum autochthonis clericis floreant;
2° catechistae ita instituantur, ut tamquam validi cooperatores ministrorum sacrorum munus suum in evangelizatione necnon in actione liturgica quam optime exsequi possint; iure particulari provideatur, ut catechistae iustam remunerationem habeant.
Кан. 591 – Місіонери повинні наполегливо дбати, щоб:
1° розумно підтримувати серед неофітів покликання до священнослужіння так, щоб новоутворені Церкви якнайскоріше мали вдосталь місцевих священнослужителів;
2° катехити були так навчені, аби, неначе надійні співпрацівники священнослужителів могли якнайкраще виконувати своє завдання в євангелізації, а також у літургічній діяльностіь партикулярне право повинно подбати, щоб катехити мали належну винагороду.
1° розумно підтримувати серед неофітів покликання до священнослужіння так, щоб новоутворені Церкви якнайскоріше мали вдосталь місцевих священнослужителів;
2° катехити були так навчені, аби, неначе надійні співпрацівники священнослужителів могли якнайкраще виконувати своє завдання в євангелізації, а також у літургічній діяльностіь партикулярне право повинно подбати, щоб катехити мали належну винагороду.
Can. 592 – § 1. Speciali cura in territoriis missionum aptae formae apostolatus laicorum foveantur; instituta vitae consecratae, ratione habita singulorum populorum ingenii et indolis, promoveantur; scholae et alia huiusmodi educationis christianae et progressus culturalis instituta, ut opus est, constituantur.
§ 2. Item dialogus et cooperatio cum non-christianis sedulo et prudenter foveantur.
§ 2. Item dialogus et cooperatio cum non-christianis sedulo et prudenter foveantur.
Кан. 592 – § 1. З особливою дбайливістю слід розгортати на територіях місій відповідні форми апостоляту мирянь треба підтримувати інститути посвяченого життя, з врахуванням своєрідності і характеру окремих народівь необхідно, в разі потреби, засновувати школи та інші такого роду заклади християнського виховання і культурного поступу.
§ 2. Слід також старанно і розумно підтримувати діялог і співпрацю з нехристиянами.
§ 2. Слід також старанно і розумно підтримувати діялог і співпрацю з нехристиянами.
Can. 593 – § 1. Omnes presbyteri cuiuscumque condicionis in territoriis missionum operam praestantes utpote unum presbyterium efformantes ardenter in evangelizatione cooperentur.
§ 2. Ipsi cum ceteris missionariis christianis, ut unum pro Christo Domino testimonium reddant, libenter collaborent ad normam can. 908.
§ 2. Ipsi cum ceteris missionariis christianis, ut unum pro Christo Domino testimonium reddant, libenter collaborent ad normam can. 908.
Кан. 593 – § 1. Усі пресвітери будь-якого стану, які трудяться на місійних територіях, немов утворюючи один пресвітерій, повинні з запалом співпрацювати в євангелізації.
§ 2. Вони разом з іншими християнськими місіонерами повинні, згідно з приписом кан. 908, охоче співпрацювати, щоб дати єдине свідоцтво про Христа Господа.
§ 2. Вони разом з іншими християнськими місіонерами повинні, згідно з приписом кан. 908, охоче співпрацювати, щоб дати єдине свідоцтво про Христа Господа.
Can. 594 – Territoria missionum sunt, quae Sedes Apostolica ut talia agnovit.
Кан. 594 – Території місій є ті, що їх визнає як такі Апостольський Престол.
TITULUS XV: DE MAGISTERIO ECCLESIASTICO — ТИТУЛ ХV: ЦЕРКОВНЕ НАВЧАННЯ. – Can. 595.-666.
CAPUT I — DE ECCLESIAE MUNERE DOCENDI IN GENERE;
ГЛАВА І — УЧИТЕЛЬСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЦЕРКВИ В ЗАГАЛЬНОМУ
Can. 595 – § 1. Ecclesiae, cui Christus Dominus depositum fidei concredidit, ut Spiritu Sancto assistente veritatem revelatam sancte custodiret, penitus perscrutaretur, fideliter annuntiaret atque exponeret, ius nativum a qualibet humana potestate independens et obligatio est omnibus hominibus Evangelium praedicandi.
§ 2. Ecclesiae competit semper et ubique principia moralia, etiam ad ordinem socialem spectantia, annuntiare necnon iudicium ferre de quibuslibet rebus humanis, quatenus dignitas personae humanae eiusque iura fundamentalia aut salus animarum id exigunt.
§ 2. Ecclesiae competit semper et ubique principia moralia, etiam ad ordinem socialem spectantia, annuntiare necnon iudicium ferre de quibuslibet rebus humanis, quatenus dignitas personae humanae eiusque iura fundamentalia aut salus animarum id exigunt.
Кан. 595 – § 1. Церква, якій Христос Господь довірив депозит віри, щоб сама з допомогою Святого Духа свято берегла об’явлену істину, глибоко досліджувала, вірно голосила і викладала, має природне, незалежне від будь-якої людської влади, право й обов’язок проповідувати Євангеліє всім людям.
§ 2. Церква може завжди і всюди проголощувати моральні засади також стосовно соціяльного ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, наскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права або спасіння душ.
§ 2. Церква може завжди і всюди проголощувати моральні засади також стосовно соціяльного ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, наскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права або спасіння душ.
Can. 596 – In nomine Ecclesiae docendi munus solis Episcopis competit; in eodem tamen munere partem habent ad normam iuris sive ii, qui Episcoporum per ordinem sacrum effecti sunt cooperatores, sive ii, qui in ordine sacro non constituti mandatum docendi receperunt.
Кан. 596 – Завдання навчання від імені Церкви належить тільки Єпископамь однак, у цьому завданні, згідно з приписами права, беруть участь ті, хто через свячення стали співпрацівниками Єпископів, або ті, що, не маючи свячення, прийняли завдання навчати.
Can. 597 – § 1. Infallibitate in magisterio vi muneris sui gaudet Romanus Pontifex, si ut supremus omnium christifidelium Pastor et Doctor, cuius est fratres suos in fide confirmare, doctrinam de fide vel de moribus tenendam definitivo actu proclamat.
§ 2. Infallibilitate in magisterio pollet quoque Collegium Episcoporum, si magisterium exercent Episcopi in Concilio Oecumenico coadunati, qui ut fidei et morum doctores et iudices pro universa Ecclesia doctrinam de fide vel de moribus ut definitive tenendam declarant, aut si per orbem dispersi communionis nexum inter se et cum sancti Petri successore servantes una cum eodem Romano Pontifice authentice res fidei vel morum docentes in unam sententiam tamquam definitive tenendam conveniunt.
§ 3. Infallibiliter definita nulla intellegitur doctrina, nisi id manifesto constat.
§ 2. Infallibilitate in magisterio pollet quoque Collegium Episcoporum, si magisterium exercent Episcopi in Concilio Oecumenico coadunati, qui ut fidei et morum doctores et iudices pro universa Ecclesia doctrinam de fide vel de moribus ut definitive tenendam declarant, aut si per orbem dispersi communionis nexum inter se et cum sancti Petri successore servantes una cum eodem Romano Pontifice authentice res fidei vel morum docentes in unam sententiam tamquam definitive tenendam conveniunt.
§ 3. Infallibiliter definita nulla intellegitur doctrina, nisi id manifesto constat.
Кан. 597 – § 1. Непомильністю у навчанні відзначається з огляду на свій уряд Римський Архієрей, коли, як найвищий Пастир і Учитель усіх вірних, до якого належить утверджувати своїх братів у вірі, в остаточний спосіб проголощує науку, яка стає обов’язковою у справах віри і звичаїв.
§ 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи, виконують учительський уряд, зібрані на Вселенському Соборіь вони як учителі й судді віри і звичаїв, проголощують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорощені по світу, зберігаючи зв’язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов’язуюче.
§ 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.
§ 2. Непомильністю у навчанні відзначається також Колегія Єпископів, коли Єпископи, виконують учительський уряд, зібрані на Вселенському Соборіь вони як учителі й судді віри і звичаїв, проголощують в остаточний спосіб для всієї Церкви науку, якої слід дотримуватись у справах віри і звичаїв, або коли, розпорощені по світу, зберігаючи зв’язок спільности між собою і наступником святого Петра, навчаючи разом з цим же Римським Архієреєм автентично в справах віри і звичаїв, виражають одностайність у тому, що щось треба прийняти як остаточно зобов’язуюче.
§ 3. Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено.
Can. 598 – Fide divina et catholica ea omnia credenda sunt, quae verbo Dei scripto vel tradito, uno scilicet deposito fidei Ecclesiae commisso, continentur et simul ut divinitus revelata proponuntur sive ab Ecclesiae magisterio sollemni sive ab eius magisterio ordinario et universali, quod quidem communi adhaesione christifidelium sub ductu sacri magisterii manifestatur; tenentur igitur omnes christifideles; quascumque devitare doctrinas eisdem contrarias.
Кан. 598 – Божою і католицькою вірою треба вірити в усе те, що міститься в слові Божому, написаному або переданому, а саме в єдиному депозиті віри, дорученому Церкві, і що одночасно як об’явлене Богом подає до вірування учительський уряд Церкви, чи то в урочистій постанові, чи у звичайному і загальному навчанніь це виявляється у спільному визнаванні вірних під проводом священного учительського урядуь отже, всі вірні зобов’язані уникати суперечних цьому доктрин.
Can. 599 – Non quidem fidei assensus, religiosum tamen intellectus et voluntatis obsequium praestandum est doctrinae de fide et de moribus, quam sive Romanus Pontifex sive Collegium Episcoporum enuntiant, cum magisterium authenticum exercent, etsi definitivo actu eandem proclamare non intendunt; christifideles ergo curent, ut devitent, quae cum eadem non congruunt.
Кан. 599 – Не тільки визнання віри, а й релігійний послух розуму і волі треба виявляти науці, яку голосить Римський Архієрей або Колегія Єпископів у справах віри і звичаїв, коли виконують автентичне навчання, хоч не наміряються представити її в остаточний спосібь тому вірні мають дбати про те, щоб уникати всього того, що не узгоджується з цією наукою.
Can. 600 – Episcopi, qui sunt in communione cum Collegii capite et membris, sive singuli sive in Synodis aut in Conciliis particularibus congregati, etsi infallibilitate in docendo non pollent, christifidelium suae curae commissorum authentici sunt fidei doctores et magistri; cui magisterio authentico suorum Episcoporum christifideles religioso animi obsequio adhaerere tenentur.
Кан. 600 – Хоч Єпископи, які знаходяться в єдності з головою і членами Колегії, чи окремо взяті, чи зібрані на Синодах або на партикулярних Соборах, не мають непомильності в навчанні, однак є автентичними учителями і наставниками віри для довірених їх опіці вірнихь цьому автентичному навчанню своїх Єпископів вірні зобов’язані виявляти релігійну слухняність.
Can. 601 – Singulis Ecclesiis onus incumbit imprimis a Patriarchis et Episcopis exercendum modo unicuique generationi et culturae accommodato ad perennes hominum interrogationes de sensu vitae respondendi necnon christianae solutioni problematum urgentiorum sub luce Evangelii signa temporum perscrutando consulendi ita, ut clarescat ubique magis lux Christi illuminans omnes homines.
Кан. 601 – На всі Церкви покладається обов’язок, який в першу чергу повинні сповняти Патріярхи й Єпископи в спосіб, пристосований до кожного покоління і культури, відповідати на одвічні запитання людей про сенс життя, а також дбати про християнське вирішення нагальних проблем у світлі Євангелія через дослідження ознак часу так, щоб повсюдно все більше і більше сяяло Христове світло, освітлюючи всіх людей.
Can. 602 – In cura pastorali non tantum principia scientiarum sacrarum, sed etiam inventa aliarum scientiarum agnoscantur et ita adhibeantur, ut christifideles ad magis consciam et reflexam vitam fidei ducantur.
Кан. 602 – У пастирській опіці треба брати до уваги не лише основи священних знань, а й досягнення інших знань, щоб вести вірних до життя більш свідомого й просвіченого вірою.
Can. 603 – Litterarum artiumque cultus pro earum vi ad sensum fidei singulari efficacia exprimendum et communicandum agnitis iusta libertate et diversitate culturali provehatur.
Кан. 603 – Слід виховувати пошану до літератури й мистецтва з уваги на їхню силу виражати з особливою образністю зміст віри і робити його загальнодоступним, визнаючи притому належну свободу і культурну різноманітність.
Can. 604 – Ecclesiae Pastorum imprimis est sedulo curare, ut inter varietates enuntiationum doctrinae in variis Ecclesiis idem sensus fidei servetur atque promoveatur ita, ut integritas et unitas fidei damnum non patiatur, immo catholicitas Ecclesiae per legitimam diversitatem in meliorem lucem ponatur.
Кан. 604 – Завданням Пастирів Церкви є насамперед настійно дбати, щоб серед різноманітності проголощування доктрини в різних Церквах зберігався той самий зміст релігії і підтримувався таким чином, щоб не потерпіла непорушність і одність віри, більш того, щоб через законну різнородність католицький характер Церкви проявився в кращому світлі.
Can. 605 – Ad Episcopos praesertim in Synodis vel Consiliis coadunatos, singulariter vero ad Sedem Apostolicam pertinet integritatem et unitatem fidei bonosque mores auctoritative promovere, custodire et religiose defendere, etiam reprobando, quatenus opus est, sententias, quae eisdem contrariae sunt, vel monendo de eis, quae eadem in discrimen ponere possunt.
Кан. 605 – До Єпископів, особливо зібраних на Синодах або Соборах, зокрема до Апостольського Престолу належить авторитетно підтримувати непорушність і одність віри та добрі звичаї, охороняти їх і сумлінно боронити, засуджуючи, в разі необхідності, погляди, суперечні з ними, або застерігаючи від тих, які можуть їм зашкодити.
Can. 606 – § 1. Theologorum est pro sua mysterii salutis profundiore intellegentia et scientiarum sacrarum affiniumque necnon novarum quaestionum peritia fideliter magisterio Ecclesiae authentico obsequentes simulque ea, qua par est, libertate utentes fidem Ecclesiae illustrare et defendere progressuique doctrinali consulere.
§ 2. In veritatibus theologicis investigandis et exprimendis eorum est communitatis fidei aedificandae sollicitos esse atque cum Episcopis in eorum munere docendi sollerter cooperari.
§ 3. Qui in theologicas disciplinas praesertim in seminariis, studiorum universitatibus et facultatibus incumbunt, cum hominibus, qui in aliis scientiis excellunt, collatis consiliis atque viribus cooperari studeant.
§ 2. In veritatibus theologicis investigandis et exprimendis eorum est communitatis fidei aedificandae sollicitos esse atque cum Episcopis in eorum munere docendi sollerter cooperari.
§ 3. Qui in theologicas disciplinas praesertim in seminariis, studiorum universitatibus et facultatibus incumbunt, cum hominibus, qui in aliis scientiis excellunt, collatis consiliis atque viribus cooperari studeant.
Кан. 606 – § 1. Завданням теологів є відповідно до їхнього глибщого розуміння таїнства спасіння й обізнаності із священними знаннями та спорідненими і новітніми дослідженнями, вірно дотримуючись автентичного навчання Церкви й одночасно з належною свободою висвітлювати віру Церкви і боронити її, та дбати про науковий поступ.
§ 2. У досліджуванні теологічних істин та їхньому викладі вони повинні турбуватись про побудову єдності віри і разом з Єпископами вміло співпрацювувати в їхньому завданні навчання.
§ 3. Ті, що займаються теологічними предметами, зокрема в семінаріях, університетах і факультетах, повинні старатись, об’єднавши помисли і сили, співпрацювати з людьми, які відзначаються в інших науках.
§ 2. У досліджуванні теологічних істин та їхньому викладі вони повинні турбуватись про побудову єдності віри і разом з Єпископами вміло співпрацювувати в їхньому завданні навчання.
§ 3. Ті, що займаються теологічними предметами, зокрема в семінаріях, університетах і факультетах, повинні старатись, об’єднавши помисли і сили, співпрацювати з людьми, які відзначаються в інших науках.
CAPUT II — DE VERBI DEI MINISTERIO;
ГЛАВА ІІ — СЛУЖБА СЛОВА БОЖОГО
Can. 607 – Verbi Dei ministerium, praedicatio nempe, catechesis omnisque instructio christiana, inter quae homilia liturgica eximium locum habeat oportet, Sacra Scriptura salubriter nutriatur atque sacra traditione innitatur; celebratio verbi Dei vero opportune foveatur.
Кан. 607 – Служба слова Божого, тобто проповідування, катехиза і всіляке християнське повчання, серед яких чільне місце повинна займати літургічна гомілія, має щедро живитись Святим Письмом і спиратись на святу традиціюь виголощування слова Божого слід належно підтримувати.
Can. 608 – Episcopi, presbyteri et diaconi pro suo cuiusque ordinis sacri gradu primi munus verbi Dei ministerii habent ad normam iuris exercendum; ceteri vero christifideles pro sua cuiusque idoneitate, statu vitae et mandato accepto libenter hoc ministerium participent.
Кан. 608 – Єпископи, священики й диякони, залежно від ступеня свого свячення, мають завдання виконувати службу слова Божого згідно з приписом праваь інші вірні, кожний відповідно до своєї здатності, життєвого стану й одержаного завдання, повинні радо брати участь у цій службі.
Art. I — DE VERBI DEI PRAEDICATIONE;
Арт. І: Проповідування слова Божого
Can. 609 – Verbi Dei praedicationem moderari in suo territorio competit Episcopo eparchiali firmo iure communi.
Кан. 609 – Керувати проповідуванням слова Божого на своїй території, згідно з загальним правом, належить до єпархіяльного Єпископа.
Can. 610 – § 1. Episcopis ius est verbum Dei ubique terrarum praedicare, nisi Episcopus eparchialis in casu speciali expresse renuit.
§ 2. Presbyteri facultate praediti sunt praedicandi ibi, quo legitime mittuntur vel invitantur.
§ 3. Eadem facultate praedicandi praediti sunt etiam diaconi, nisi ius particulare aliud statuit.
§ 4. In extraordinariis adiunctis maxime ad supplendam penuriam clericorum ceteris quoque christifidelibus dari potest ab Episcopo eparchiali mandatum praedicandi etiam in ecclesia firmo can. 614, § 4.
§ 2. Presbyteri facultate praediti sunt praedicandi ibi, quo legitime mittuntur vel invitantur.
§ 3. Eadem facultate praedicandi praediti sunt etiam diaconi, nisi ius particulare aliud statuit.
§ 4. In extraordinariis adiunctis maxime ad supplendam penuriam clericorum ceteris quoque christifidelibus dari potest ab Episcopo eparchiali mandatum praedicandi etiam in ecclesia firmo can. 614, § 4.
Кан. 610 – § 1. Єпископи мають право проповідувати слово Боже по всьому світу, хіба що єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно з цим не погоджувався б.
§ 2. Священики є наділені повноваженням проповідувати там, куди їх законно посилають або запрощують.
§ 3. Таким же повноваженням проповідування наділені також диякони, хіба що партикулярне право постановляє щось інше.
§ 4. У надзвичайних обставинах, головним чином щоб виповнити нестачу священнослужителів, єпархіяльний Єпископ може дати доручення також іншим вірним проповідувати навіть у церкві, зберігаючи кан. 614, § 4.
§ 2. Священики є наділені повноваженням проповідувати там, куди їх законно посилають або запрощують.
§ 3. Таким же повноваженням проповідування наділені також диякони, хіба що партикулярне право постановляє щось інше.
§ 4. У надзвичайних обставинах, головним чином щоб виповнити нестачу священнослужителів, єпархіяльний Єпископ може дати доручення також іншим вірним проповідувати навіть у церкві, зберігаючи кан. 614, § 4.
Can. 611 – Vi officii facultate praedicandi praediti sunt omnes, quibus cura animarum commissa est, qui etiam invitare possunt ad praedicandum suae curae commissis quemlibet presbyterum vel firmo can. 610, § 3 diaconum, nisi legitime prohibiti sunt.
Кан. 611 – З уваги на уряд повноваженням проповідування наділені всі ті, кому доручена опіка над душамиь вони можуть також запрощувати для проповідування слова Божого дорученим їхній опіці вірним будь-якого пресвітера або, із збереженням кан. 610, § 3, диякона, хіба що ті мають законну перешкоду.
Can. 612 – § 1. In institutis religiosis vel societatibus vitae communis ad instar religiosorum clericalibus iuris pontificii vel patriarchalis praedicationem moderari pertinet ad Superiores maiores.
§ 2. Invitare vero ad praedicandum propriis sodalibus quemlibet presbyterum vel firmo can. 610, § 3 diaconum, nisi legitime prohibiti sunt, possunt omnes Superiores, etiam locales, cuiuslibet instituti vitae consecratae.
§ 2. Invitare vero ad praedicandum propriis sodalibus quemlibet presbyterum vel firmo can. 610, § 3 diaconum, nisi legitime prohibiti sunt, possunt omnes Superiores, etiam locales, cuiuslibet instituti vitae consecratae.
Кан. 612 – § 1. У чернечих інститутах або клирицьких товариствах спільного життя на подобу чернечих керувати проповідуванням належить до вищих Настоятелів.
§ 2. Запрощувати для проповідування власним членам якогось священика або, дотримуючись кан. 610, § 3, диякона, якщо вони не мають законної перешкоди, можуть усі Настоятелі, в тому числі місцеві, будь-якого інституту посвяченого життя.
§ 2. Запрощувати для проповідування власним членам якогось священика або, дотримуючись кан. 610, § 3, диякона, якщо вони не мають законної перешкоди, можуть усі Настоятелі, в тому числі місцеві, будь-якого інституту посвяченого життя.
Can. 613 – Contra decretum Hierarchae, quo quis prohibetur praedicare, datur recursus in devolutivo tantum, qui sine mora definiendus est.
Кан. 613 – Проти декрету Ієрарха, на підставі якого комусь забороняється проповідувати, можна, але без припинення чинності, подати відклик, який слід невідкладно вирішити.
Can. 614 – § 1. Homilia, qua per anni liturgici cursum ex Sacra Scriptura mysteria fidei et normae vitae christianae exponuntur, ut pars ipsius liturgiae valde commendatur.
§ 2. Parochis et rectoribus ecclesiarum incumbit obligatio curandi, ut saltem diebus dominicis et festis de praecepto intra Divinam Liturgiam homilia habeatur, quae ne omittatur nisi gravi de causa.
§ 3. Parocho non licet obligationem populo eius curae pastorali commisso praedicandi per alium habitualiter persolvere nisi iusta de causa ab Hierarcha loci approbata.
§ 4. Homilia sacerdoti aut, ad normam iuris particularis, etiam diacono reservatur.
§ 2. Parochis et rectoribus ecclesiarum incumbit obligatio curandi, ut saltem diebus dominicis et festis de praecepto intra Divinam Liturgiam homilia habeatur, quae ne omittatur nisi gravi de causa.
§ 3. Parocho non licet obligationem populo eius curae pastorali commisso praedicandi per alium habitualiter persolvere nisi iusta de causa ab Hierarcha loci approbata.
§ 4. Homilia sacerdoti aut, ad normam iuris particularis, etiam diacono reservatur.
Кан. 614 – § 1. Гомілія, в якій протягом літургічного року на підставі Святого Письма викладаються таїни віри і норми християнського життя, вельми рекомендується як частина самої літургії.
§ 2. На парохів і настоятелів церков покладається обов’язок дбати про те, щоб принаймні в неділі і приписані свята під час Божественної Літургії відбувалася гомілія, якої не слід пропускати, хіба що з поважної причини.
§ 3. Парохові не дозволяється обов’язок проповідування народові, дорученому його пастирській опіці, виконувати постійно через іншого, хіба що з виправданої причини, схваленої місцевим Ієрархом.
§ 4. Гомілія застерігається священикові або, згідно з приписом партикулярного права, також дияконові.
§ 2. На парохів і настоятелів церков покладається обов’язок дбати про те, щоб принаймні в неділі і приписані свята під час Божественної Літургії відбувалася гомілія, якої не слід пропускати, хіба що з поважної причини.
§ 3. Парохові не дозволяється обов’язок проповідування народові, дорученому його пастирській опіці, виконувати постійно через іншого, хіба що з виправданої причини, схваленої місцевим Ієрархом.
§ 4. Гомілія застерігається священикові або, згідно з приписом партикулярного права, також дияконові.
Can. 615 – Episcopi eparchiales normis datis curent, ut opportunis temporibus ad populi christiani renovationem spiritualem specialis series sacrae praedicationis habeatur.
Кан. 615 – Єпархіяльні Єпископи повинні, згідно з даними приписами, старатися, щоб у відповідні часи відбувалася серія священного проповідування для духовного оновлення християнського народу.
Can. 616 – § 1. Verbi Dei praedicatores sepositis humanae sapientiae verbis abstrusisque argumentis christifidelibus praedicent integrum mysterium Christi, qui est via et veritas et vita; ostendant res terrestres et instituta humana secundum Dei Creatoris consilium ad hominum salutem quoque ordinari et ideo ad aedificationem Corporis Christi non parum conferre posse.
§ 2. Edoceant ideo etiam doctrinam Ecclesiae de dignitate personae humanae eiusque iuribus fundamentalibus, de vita familiari, de consortio civili et sociali necnon de sensu iustitiae in vita oeconomica et laboris persequendo, qui confert ad pacem in terris construendam et ad progressum populorum consequendum.
§ 2. Edoceant ideo etiam doctrinam Ecclesiae de dignitate personae humanae eiusque iuribus fundamentalibus, de vita familiari, de consortio civili et sociali necnon de sensu iustitiae in vita oeconomica et laboris persequendo, qui confert ad pacem in terris construendam et ad progressum populorum consequendum.
Кан. 616 – § 1. Проповідники слова Божого, відкинувши слова людського мудрування і глибокодумних доводів, повинні проповідувати вірним повне таїнство Христа, який є дорогою, істиною і життямь вони мають показувати, що земні справи і людські установи відповідно до задуму Бога Творця можуть також спрямовуватись для спасіння людей і через те чимало можуть прислужитись побудові Тіла Христового.
§ 2. Таким чином вони повинні ознайомлювати також з наукою Церкви про гідність людської особистості та її основні права, про родинне життя, про цивільний і суспільний устрій, а також про здійснення почуття справедливості й праці в економічному житті, що сприяє побудові миру на землі і досягненню поступу народів.
§ 2. Таким чином вони повинні ознайомлювати також з наукою Церкви про гідність людської особистості та її основні права, про родинне життя, про цивільний і суспільний устрій, а також про здійснення почуття справедливості й праці в економічному житті, що сприяє побудові миру на землі і досягненню поступу народів.
Art. II — DE INSTITUTIONE CATECHETICA;
Арт. ІІ — Катехитичне навчання
Can. 617 – Singularum Ecclesiarum sui iuris praesertim vero earum Episcoporum est gravis obligatio catecheseos tradendae, qua fides ad maturitatem adducatur et formetur Christi discipulus per cognitionem profundiorem et magis ordinatam doctrinae Christi et per adhaesionem in dies artiorem ipsius Personae.
Кан. 617 – Усі Церкви свого права, особливо їх Єпископи, мають важкий обов’язок проводити катехизацію, щоб завдяки їй віра осягала зрілість і формувався учень Христовий через глибще і більш упорядковане пізнання науки Христа і через тісніше з кожним днем зближення з його Особою.
Can. 618 – Parentes primi obligatione tenentur verbo et exemplo filios in fide et vitae christianae praxi efformandi; pari obligatione tenentur ii, qui parentum locum tenent, atque patrini.
Кан. 618 – Насамперед батьки мають обов’язок словом і прикладом формувати дітей у вірі й практиці християнського життяь подібний обов’язок мають ті, що заступають батьків, та хресні.
Can. 619 – Praeter familiam christianam ipsa paroecia atque quaevis communitas ecclesialis curare debent membrorum suorum institutionem catecheticam atque eorum integrationem in ipsam communitatem illas praebendo condiciones, in quibus ea, quae didicerunt, quam plenissime vivere possunt.
Кан. 619 – Крім християнської сім’ї, сама парафія і кожна церковна спільнота повинні дбати про катехитичне навчання своїх членів та їх інтеграцію в саму спільноту, створюючи такі умови, в яких вони могли б якнайповніше жити тим, чого навчилися.
Can. 620 – Consociationes et motus et circuli christifidelium, sive ad fines pietatis et apostolatum sive ad opera caritatis et adiumenti intendunt, formationem religiosam membrorum suorum curent sub ductu Hierarchae loci.
Кан. 620 – Об’єднання, рухи й гуртки вірних, що мають за мету побожність і апостолят чи діла милосердя і допомоги, повинні дбати про релігійний вишкіл своїх членів під проводом місцевого Ієрарха.
Can. 621 – § 1. Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum competit intra fines territorii propriae Ecclesiae normas de institutione catechetica in directorium catecheticum apte componendas ferre servatis eis, quae a suprema Ecclesias auctoritate praescripta sunt.
§ 2. In directorio catechetico ratio habeatur indolis specialis Ecclesiarum orientalium ita, ut momentum biblicum et liturgicum necnon traditiones propriae Ecclesiae sui iuris in patrologia, hagiographia et ipsa iconographia in catechesi tradenda eluceant.
§ 3. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum est curare, ut catechismi ad varios coetus christifidelium accommodati simul cum subsidiis ac instrumentis provideantur necnon varia incepta catechetica provehantur atque inter se componantur.
§ 2. In directorio catechetico ratio habeatur indolis specialis Ecclesiarum orientalium ita, ut momentum biblicum et liturgicum necnon traditiones propriae Ecclesiae sui iuris in patrologia, hagiographia et ipsa iconographia in catechesi tradenda eluceant.
§ 3. Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum est curare, ut catechismi ad varios coetus christifidelium accommodati simul cum subsidiis ac instrumentis provideantur necnon varia incepta catechetica provehantur atque inter se componantur.
Кан. 621 – § 1. До Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів належить у межах території власної Церкви видавати приписи про катехитичне навчання, які слід належно ввести до катехитичного правильника, зберігщи ті, які були приписані найвищою владою Церкви.
§ 2. У катехитичному правильнику слід зважити на особливий характер східних Церков так, щоб у здійснюванні катехизи виділялися біблійний і літургічний момент, а також традиції власної Церкви свого права в патрології, гаjіографії і самій іконографії.
§ 3. Обов’язком Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є дбати, щоб були виготовлені катехизми, пристосовані до різних громад вірних разом з допоміжними матеріялами, а також щоб різні катехитичні починання підтримувались і взаємно узгоджувались.
§ 2. У катехитичному правильнику слід зважити на особливий характер східних Церков так, щоб у здійснюванні катехизи виділялися біблійний і літургічний момент, а також традиції власної Церкви свого права в патрології, гаjіографії і самій іконографії.
§ 3. Обов’язком Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів є дбати, щоб були виготовлені катехизми, пристосовані до різних громад вірних разом з допоміжними матеріялами, а також щоб різні катехитичні починання підтримувались і взаємно узгоджувались.
Can. 622 – § 1. In quavis Ecclesia sui iuris assit commissio de re catechetica, quae etiam cum aliis Ecclesiis sui iuris pro eodem territorio vel regione socio-culturali constitui potest.
§ 2. Commissioni de re catechetica praesto sit etiam centrum catecheticum, cuius est subsidio esse eisdem Ecclesiis ad incepta catechetica coordinate et efficacius persolvenda atque inservire catechistarum formationi etiam permanenti.
§ 2. Commissioni de re catechetica praesto sit etiam centrum catecheticum, cuius est subsidio esse eisdem Ecclesiis ad incepta catechetica coordinate et efficacius persolvenda atque inservire catechistarum formationi etiam permanenti.
Кан. 622 – § 1. У кожній Церкві свого права повинна бути комісія для катехитичної справи, яка може утворюватись також разом з іншими Церквами свого права для тієї самої території або суспільно-культурного регіону.
§ 2. Комісія для катехитичної справи повинна мати також катехитичний осередок, завданням якого є подавати допомогу цим же Церквам для погодженого й ефективніщого виконання катехитичних починань і служити також постійному вишколові катехитів.
§ 2. Комісія для катехитичної справи повинна мати також катехитичний осередок, завданням якого є подавати допомогу цим же Церквам для погодженого й ефективніщого виконання катехитичних починань і служити також постійному вишколові катехитів.
Can. 623 – § 1. Episcopi eparchialis est institutionem catecheticam in sua eparchia summa cum sollicitudine provehere, dirigere atque moderari.
§ 2. Ad quem finem assit curiae eparchiali centrum catecheticum eparchiale.
§ 2. Ad quem finem assit curiae eparchiali centrum catecheticum eparchiale.
Кан. 623 – § 1. Обов’язком єпархіяльного Єпископа є з найбільшою турботливістю розвивати, спрямовувати й керувати катехитичним навчанням.
§ 2. Для цієї мети при єпархіяльній курії повинен існувати єпархіяльний катехитичний осередок.
§ 2. Для цієї мети при єпархіяльній курії повинен існувати єпархіяльний катехитичний осередок.
Can. 624 – § 1. Parochus summam operam dare debet attentis normis ab auctoritate competenti statutis ad catechesim tradendam omnibus suae curae pastorali commissis, cuiuscumque sunt aetatis vel condicionis.
§ 2. Parochis adiutricem operam praestare tenentur presbyteri et diaconi paroeciae addicti; sodales autem institutorum religiosorum ad normam cann. 479 et 542.
§ 3. Alii christifideles rite formati libenter suam adiutricem operam catechesi tradendae conferant.
§ 2. Parochis adiutricem operam praestare tenentur presbyteri et diaconi paroeciae addicti; sodales autem institutorum religiosorum ad normam cann. 479 et 542.
§ 3. Alii christifideles rite formati libenter suam adiutricem operam catechesi tradendae conferant.
Кан. 624 – § 1. Парох, беручи до уваги приписи, встановлені компетентною владою, повинен докладати всіх зусиль, щоб проводилась катехизація всіх доручених його опіці вірних, будь-якого віку або стану.
§ 2. Парохам повинні подавати посильну допомогу священики і диякони, приналежні до парафії, а також члени чернечих інститутів, згідно з канн. 479 і 542.
§ 3. Посильну допомогу катехизації повинні радо подавати інші належно підготовлені вірні.
§ 2. Парохам повинні подавати посильну допомогу священики і диякони, приналежні до парафії, а також члени чернечих інститутів, згідно з канн. 479 і 542.
§ 3. Посильну допомогу катехизації повинні радо подавати інші належно підготовлені вірні.
Can. 625 – Rationem oecumenicam habeat oportet catechesis rectam imaginem aliarum Ecclesiarum atque Communitatum ecclesialium praebendo; curandum tamen omnino est, ut in tuto ponatur recta ratio catecheseos catholicae.
Кан. 625 – Катехиза повинна мати екуменічну основу, даючи правильну картину інших Церков і церковних Спільноть взагалі, однак, треба старатися, щоб була забезпечена правильна суть католицької катехизи.
Can: 626 – Meminerint omnes, qui catechesi tradendae inserviunt, se Ecclesiae partes gerere et ad verbum Dei revelatum, non proprium communicandum missos esse; proinde doctrinam Ecclesiae integram modo catechizandis quidem accommodato eorumque culturae exigentiis respondenti proponant.
Кан. 626 – Усі, що служать катехизації, повинні пам’ятати, що вони виступають від імені Церкви і послані голосити об’явлене слово Боже, а не власнеь через те мають подавати повну науку Церкви в спосіб, пристосований до тих, що їх треба катехизувати, і відповідно до потреб їхньої культури.
CAPUT III — DE EDUCATIONE CATHOLICA;
ГЛАВА ІІІ — КАТОЛИЦЬКЕ ВИХОВАННЯ
Can. 627 – § 1. Cura filios educandi imprimis spectat ad parentes vel ad eorum locum tenentes; quare eorundem est in familiae christianae ambitu fide illuminato atque amore mutuo animato filios educare praesertim ad pietatem erga Deum et dilectionem proximi.
§ 2. Si propriae vires transcenduntur, ut consulatur integrae filiorum educationi, parentum quoque est aliis partem muneris educationis concredere necnon eligere instrumenta educationis necessaria vel utilia.
§ 3. Parentes in instrumentis educationis eligendis iustam libertatem habeant oportet firmo can. 633; quare operam dent christifideles, ut hoc ius a societate civili agnoscatur et secundum exigentias institiae congruis etiam subsidiis foveatur.
§ 2. Si propriae vires transcenduntur, ut consulatur integrae filiorum educationi, parentum quoque est aliis partem muneris educationis concredere necnon eligere instrumenta educationis necessaria vel utilia.
§ 3. Parentes in instrumentis educationis eligendis iustam libertatem habeant oportet firmo can. 633; quare operam dent christifideles, ut hoc ius a societate civili agnoscatur et secundum exigentias institiae congruis etiam subsidiis foveatur.
Кан. 627 – § 1. Турбота про виховання дітей належить насамперед батькам або тим, що їх заступаютьь тому їхнім обов’язком є виховувати дітей у колі християнської сім’ї, просвіченому вірою й оживленому взаємною любов’ю, особливо в дусі побожності і любові до ближнього.
§ 2. Якщо не вистачає власних сил, щоб забезпечити повне виховання дітей, то обов’язком батьків є довірити також іншим частину завдання виховання і підбирати потрібні і корисні засоби виховання.
§ 3. Батьки у виборі засобів виховання, дотримуючись кан. 633, повинні мати належну свободуь тому вірні мають старатися, щоб це право було визнане світським суспільством і, відповідно до вимог справедливості, знаходило також належну матеріяльну підтримку.
§ 2. Якщо не вистачає власних сил, щоб забезпечити повне виховання дітей, то обов’язком батьків є довірити також іншим частину завдання виховання і підбирати потрібні і корисні засоби виховання.
§ 3. Батьки у виборі засобів виховання, дотримуючись кан. 633, повинні мати належну свободуь тому вірні мають старатися, щоб це право було визнане світським суспільством і, відповідно до вимог справедливості, знаходило також належну матеріяльну підтримку.
Can. 628 – § 1. Ecclesiae, cum novas creaturas per baptismum generaverit, est simul cum parentibus earundem educationem catholicam curare.
§ 2. Omnes, quibus cura animarum commissa est, debent auxilio esse parentibus ad filios educandos, eosdem proprii iuris et obligationis conscios reddere et educationi religiosae praesertim iuventutis providere.
§ 2. Omnes, quibus cura animarum commissa est, debent auxilio esse parentibus ad filios educandos, eosdem proprii iuris et obligationis conscios reddere et educationi religiosae praesertim iuventutis providere.
Кан. 628 – § 1. Обов’язком Церкви, оскільки вона через хрещення породила нові створіння, є спільно з батьками дбати про їх католицьке виховання.
§ 2. Усі, кому доручена опіка над душами, повинні допомагати батькам у вихованні дітей, робити їх свідомими власних прав й обов’язків і забезпечити релігійне виховання, особливо молоді.
§ 2. Усі, кому доручена опіка над душами, повинні допомагати батькам у вихованні дітей, робити їх свідомими власних прав й обов’язків і забезпечити релігійне виховання, особливо молоді.
Can. 629 – Curent omnes educatores, ut attendatur integrae personae humanae formationi ita, ut dotibus physicis, intellectualibus et moralibus harmonice excultis iuvenes virtutibus christianis instructi conformentur ad Deum perfectius cognoscendum et diligendum, ad valores humanos et morales recta conscientia aestimandos et vera libertate amplectendos et simul exculto sensu iustitiae et responsabilitatis socialie ad fraternum cum aliis consortium prosequendum.
Кан. 629 – Усі вихователі повинні старатися приділяти увагу цілісному формуванню людської особи так, щоб через гармонійний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей юнаки, наділені християнськими чеснотами, готувались до досконаліщого пізнання і полюблення Бога, до правильного усвідомлення людських і моральних цінностей, прийняття їх зі справжньою свободою й одночасно розвинутим почуттям справедливості і суспільної відповідальності для осягнення разом з іншими братньої спільноти.
Can. 630 – § 1. Magno animo operam dent christifideles, ut congrua educationis et instructionis beneficia ad omnes homine ubique terrarum citius extendi possint speciali cura habita illorum, qui sunt tenuioris fortunae.
§ 2. Faveant omnes christifideles inceptis Ecclesiae ad educationem provehendam aptis, praecipue ad scholas erigendas, dirigendas et sustinendas.
§ 2. Faveant omnes christifideles inceptis Ecclesiae ad educationem provehendam aptis, praecipue ad scholas erigendas, dirigendas et sustinendas.
Кан. 630 – § 1. Вірні повинні наполегливо старатися, щоб відповідні благодаті виховання і навчання могли щвидше стати доступними для всіх людей у всьому світі, проявляючи особливу турботу про бідніщих.
§ 2. Усі вірні мають сприяти починанням Церкви, спрямованим на розвиток виховання, особливо на заснування, керівництво й утримання шкіл.
§ 2. Усі вірні мають сприяти починанням Церкви, спрямованим на розвиток виховання, особливо на заснування, керівництво й утримання шкіл.
Art. I — DE SCHOLIS, PRAESERTIM CATHOLICIS;
Арт. І: Щколи, зокрема католицькі
Can. 631 – § 1. Inter varia instrumenta educationis speciali cura fovenda est schola catholica, in quam convergat oportet sollicitudo parentum, magistrorum necnon communitatis ecclesialis.
§ 2. Ecclesiae ius est scholas cuiusvis generis et gradus erigendi ac moderandi.
§ 2. Ecclesiae ius est scholas cuiusvis generis et gradus erigendi ac moderandi.
Кан. 631 – § 1. Серед різних засобів виховання з особливою старанністю слід підтримувати католицьку школу, на яку повинна бути звернена турбота батьків, вчителів і церковної спільноти.
§ 2. Церква має право засновувати всілякого роду і ступеня школи і керувати ними.
§ 2. Церква має право засновувати всілякого роду і ступеня школи і керувати ними.
Can. 632 – Schola in iure non reputatur catholica, nisi ut talis erecta est ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore ecclesiastica aut ab eisdem ut talis agnita.
Кан. 632 – З правової точки зору католицькою школою вважається тільки та, що як така була заснована єпархіяльним Єпископом або вищою церковною владою або визнана ними такою.
Can. 633 – § 1. Episcopo eparchiali competit de scholis quibuslibet iudicare et decernere, utrum exigentiis educationis christianae respondeant necne; item eidem competit gravi de causa frequentiam alicuius scholae christifidelibus prohibere.
§ 2. Parentes filios in scholas catholicas ceteris paribus mittendos curent.
§ 2. Parentes filios in scholas catholicas ceteris paribus mittendos curent.
Кан. 633 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен мати свою думку про будь-які школи і вирішувати, чи вони відповідають вимогам християнського виховання, чи ніь він також має право заборонити вірним з поважної причини відвідувати якусь школу.
§ 2. Батьки, за інших рівних умов, повинні старатися посилати дітей до католицьких шкіл.
§ 2. Батьки, за інших рівних умов, повинні старатися посилати дітей до католицьких шкіл.
Can. 634 – § 1. Scholae catholicae est obligatio propria communitatis scholaris ambitum spiritu evangelico libertatis et caritatis animatum creare, adulescentes adiuvare, ut in propria persona evolvenda una simul crescant secundum novam creaturam, quae per baptismum effecti sunt, atque universam culturam humanam ad nuntium salutis ordinare ita, ut cognitio, quam alumni de mundo, vita et homine gradatim acquirunt, fide illuminetur.
§ 2. Haec adiunctis propriis accommodare moderante auctoritate competenti ecclesiastica est ipsius scholae catholicae, si maiore ex parte ab alumnis acatholicis frequentatur.
§ 3. Scholae catholicae est non minus quam aliarum scholarum fines culturales et humanam socialemque iuvenum formationem prosequi.
§ 2. Haec adiunctis propriis accommodare moderante auctoritate competenti ecclesiastica est ipsius scholae catholicae, si maiore ex parte ab alumnis acatholicis frequentatur.
§ 3. Scholae catholicae est non minus quam aliarum scholarum fines culturales et humanam socialemque iuvenum formationem prosequi.
Кан. 634 – § 1. Особливим обов’язком католицької школи є створювати оточення шкільної спільноти, оживлене євангельським духом свободи і любові, допомагати молоді, щоб вона, розвиваючи власну особистість, заодно зростала як нове творіння, яким вона стала через хрещення, і розглядати всю людську культуру через звістку про спасіння так, щоб пізнання, яке вихованці поступово здобувають про світ, життя і людину, було осяяне вірою.
§ 2. Застосовувати ці засади до власних обставин під проводом компетентної церковної влади є завданням самої католицької школи, якщо її відвідують переважно некатолицькі вихованці.
§ 3. Завданням католицької школи не менш, ніж інших шкіл, є ставити перед собою культурні цілі і здійснювати гуманне і суспільне формування молоді.
§ 2. Застосовувати ці засади до власних обставин під проводом компетентної церковної влади є завданням самої католицької школи, якщо її відвідують переважно некатолицькі вихованці.
§ 3. Завданням католицької школи не менш, ніж інших шкіл, є ставити перед собою культурні цілі і здійснювати гуманне і суспільне формування молоді.
Can. 635 – Episcopi eparchialis praecipue est curare, ut habeantur scholae catholicae, praesertim ubi aliae scholae desunt vel adaequatae non sunt, etiam scholae professionales et technicae, quatenus pro loci et temporis adiunctis speciali ratione requiruntur.
Кан. 635 – Обов’язком єпархіяльного Єпископа є особливо дбати, щоб існували католицькі школи, зокрема там, де немає інших шкіл або немає рівноцінних, а також професійні і технічні школи, наскільки вони потрібні, зважаючи зокрема на обставини місця і часу.
Can. 636 – § 1. Institutio catechetica in scholis quibuslibet Episcopi eparchialis auctoritati et vigilantiae subiecta est.
§ 2. Episcopi eparchialis quoque est nominare aut approbare magistros religionis catholicae eosque, si ratio fidei vel morum id requirit, amovere vel exigere, ut amoveantur.
§ 2. Episcopi eparchialis quoque est nominare aut approbare magistros religionis catholicae eosque, si ratio fidei vel morum id requirit, amovere vel exigere, ut amoveantur.
Кан. 636 – § 1. Катехитичне навчання в будь-яких школах підлягає владі і наглядові єпархіяльного Єпископа.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить іменувати або затверджувати вчителів католицької релігії і, якщо цього вимагає добро віри або звичаїв, усувати їх або вимагати усунення.
§ 2. До єпархіяльного Єпископа належить іменувати або затверджувати вчителів католицької релігії і, якщо цього вимагає добро віри або звичаїв, усувати їх або вимагати усунення.
Can. 637 – In scholis, in quibus institutio catholica deest vel ad iudicium Episcopi eparchialis non sufficit, supplenda est vera formatio catholica omnium alumnorum catholicorum.
Кан. 637 – У школах, в яких немає католицького навчання або, на думку єпархіяльного Єпископа, воно недостатнє, треба подбати про доповнення справжнього католицького формування всіх католицьких вихованців.
Can. 638 – § 1. Episcopo eparchiali competit ius canonice visitandi omnes scholas catholicas in eius eparchia exsistentes exceptis scholis, quae exclusive patent propriis alumnis instituti vitae consecratae iuris pontificii vel patriarchalis, et salva omni in casu institutorum vitae consecratae autonomia circa proprias scholas moderandas.
§ 2. Ubi sunt plures Episcopi eparchiales, ius canonice visitandi competit illi, qui scholam fundavit vel approbavit, nisi aliter in statutis fundationis aut conventione speciali inter eosdem inita cavetur.
§ 2. Ubi sunt plures Episcopi eparchiales, ius canonice visitandi competit illi, qui scholam fundavit vel approbavit, nisi aliter in statutis fundationis aut conventione speciali inter eosdem inita cavetur.
Кан. 638 – § 1. Єпархіяльний Єпископ має право візитувати всі католицькі школи у своїй єпархії, за винятком шкіл, які відкриті виключно для власних вихованців інституту посвяченого життя папського або патріяршого права, із збереженням повної автономії інститутів посвяченого життя щодо керівництва власними школами.
§ 2. Там, де є більше єпархіяльних Єпископів, право канонічної візитації належить тому, хто заснував або затвердив школу, хіба що застережено інакше в статутах фундації або в спеціяльній угоді, укладеній між ними.
§ 2. Там, де є більше єпархіяльних Єпископів, право канонічної візитації належить тому, хто заснував або затвердив школу, хіба що застережено інакше в статутах фундації або в спеціяльній угоді, укладеній між ними.
Can. 639 – Magistri, cum maxime sint auctores, ut schola catholica sua proposita et incepta ad rem deducere possit, debent esse doctrina praestantes atque vitae testimonio exemplares et sociam imprimis cum parentibus, sed et cum aliis scholis praestent operam.
Кан. 639 – Оскільки від учителів найбільше залежить, щоб католицька школа могла втілювати в життя свої задуми і починання, то вони повинні відзначатися вченістю, свідоцтвом свого життя служити прикладом і діяти спільно передусім з батьками, а також з іншими школами.
Art. II — DE CATHOLICIS STUDIORUM UNIVERSITATIBUS;
Арт. ІІ: Католицькі університети
Can. 640 – § 1. Catholica studiorum universitas hunc finem prosequitur, ut publica, stabilis atque universalis praesentia efficiatur mentis christianae in totius culturae altioris promovendae studio; ideo constituit investigationis, reflexionis et instructionis superioris ordinis institutionem, in qua Evangelii luce multifaria cognitio humana illustretur.
§ 2. Alia instituta studiorum superiorum vel facultates catholicae autonomae, quae eundem finem prosequuntur, catholicae studiorum universitati aequiparantur, non autem ecclesiasticae studiorum universitates et facultates, de quibus in cann. 646 - 650.
§ 2. Alia instituta studiorum superiorum vel facultates catholicae autonomae, quae eundem finem prosequuntur, catholicae studiorum universitati aequiparantur, non autem ecclesiasticae studiorum universitates et facultates, de quibus in cann. 646 - 650.
Кан. 640 – § 1. Католицький університет ставить собі за мету, щоб постійна, публічна й універсальна присутність християнського світогляду здійснювалась у вивченні всього розвитку вищої культуриь тому він установлює навчання досліджень, рефлексій і освіти вищого ступеня, в якому багатогранне людське пізнання було б осяяне світлом Євангелія.
§ 2. Інші католицькі інститути вищих студій або автономні факультети, які мають ту саму мету, прирівнюються до католицького університету, але не церковні університети і факультети, про які мова в канн. 646-650.
§ 2. Інші католицькі інститути вищих студій або автономні факультети, які мають ту саму мету, прирівнюються до католицького університету, але не церковні університети і факультети, про які мова в канн. 646-650.
Can. 641 – In Catholicis studiorum universitatibus singulae disciplinae propriis principiis, propria methodo atque propria inquisitionis scientificae libertate ita excolantur, ut profundior in dies earum disciplinarum intellegentia obtineatur et, novis progredientis aetatis quaestionibus ac investigationibus accuratissime consideratis, altius perspiciatur, quomodo fides et ratio in unum verum conspirent, atque formentur homines doctrina vere praestantes ad graviora officia in societate obeunda parati atque fidei in mundo testes.
Кан. 641 – У католицьких університетах окремі предмети повинні вивчатись на власних засадах, власним методом і на підставі власної свободи наукового дослідження так, щоб з кожним днем досягалося глибше розуміння цих предметів і, якнайдокладніше взявши до уваги нові проблеми і дослідження новітнього поступу, було б глибше з’ясовано, яким чином віра і розум співдіють для одної істини, а також формувалися люди, які б справді відзначалися вченістю і готові були виконувати найважчі обов’язки в суспільстві і засвідчувати віру у світі.
Can. 642 – § 1. Catholica stndiorum universitas est institutum studiorum superiorum, quod ut talis erectum aut approbatum est sive a superiore auctoritate administrativa Ecclesiae sui iuris praevie consulta Sede Apostolica sive ab ipsa Sede Apostolica; de quo constare debet publico documento.
§ 2. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis haec superior auctoritas est Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
§ 2. Intra fines territorii Ecclesiae patriarchalis haec superior auctoritas est Patriarcha de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis.
Кан. 642 – § 1. Католицький університет є закладом вищих студій, заснованим або затвердженим як такий вищою адміністративною владою Церкви свого права, яка попередньо звернулася до Апостольського Престолу за радою, чи самим Апостольським Престоломь це повинно бути стверджено публічним документом.
§ 2. У межах території патріяршої Церкви цією вищою владою є Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
§ 2. У межах території патріяршої Церкви цією вищою владою є Патріярх за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви.
Can. 643 – In catholicis studiorum universitatibus, in quibus nulla facultas theologiae exstat, saltem cursus theologici studentibus variarum facultatum accommodati tradantur.
Кан. 643 – У католицьких університетах, в яких немає факультету теології, слід викладати принаймні теологічні курси, пристосовані до студентів різних факультетів.
Can. 644 – Qui disciplinas ad fidem et mores spectantes docent in catholicis studiorum universitatibus, muniti esse debent mandato auctoritatis ecclesiasticae designatae ab eis, de quibus in can. 642; eadem auctoritas hoc mandatum gravi de causa auferre potest praesertim si deficiunt idoneitas scientifica vel paedagogica, probitas vel doctrinae integritas.
Кан. 644 – У католицьких університетах викладачі предметів, які стосуються віри і моралі, повинні мати доручення церковної влади, призначеної тими, про яких мова в кан. 642ь ця ж влада може з поважної причини відняти це доручення, особливо якщо відсутні наукові або педагогічні кваліфікації, чесність і цілісність науки.
Can. 645 – Hierarcharum est collatis consiliis providere, ut etiam apud alias universitates convictus et centra universitaria catholica habeantur, in quibus christifideles accurate selecti et praeparati iuventuti universitariae spirituale et intellectuale adiutorium permanens praebeant.
Кан. 645 – Обов’язком Ієрархів є після проведення нарад подбати про те, щоб також при інших університетах були університетські католицькі громади й осередки, в яких старанно дібрані й підготовлені вірні постійно подавали б університетській молоді духовну та інтелектуальну допомогу.
Art. III — DE ECCLESIASTICIS STUDIORUM UNIVERSITATIBUS ET FACULTATIBUS;
Арт. ІІІ: Церковні університети й факультети
Can. 646 – Assidue provehendae sunt imprimis ab Hierarchis ecclesiasticae studiorum universitates et facultates, eae nempe, quae de divina Revelatione et de scientiis cum ea conexis praesertim agunt ac propterea cum evangelizandi munere Ecclesiae artius coniunguntur.
Кан. 646 – Передусім Ієрархи повинні невтомно підтримувати церковні університети й факультети, а саме ті, що розглядають Боже Об’явлення та зокрема плекають пов’язані з ним науки і через те тісно поєднані з церковним завданням євангелізації.
Can. 647 – Ecclesiasticae studiorum universitatis vel facultatis finis est:
1° divinam Relationem et ea, quae cum eadem coniuncta sunt, profundius et scientifice investigare, divinae Revelationis veritates systematice enucleare ac ordinare, novas progredientis aetatis quaestiones in eius luce considerare et coaevis hominibus ratione propriae culturae accommodata exhibere;
2° studentes in variis disciplinis secundum doctrinam catholicam altius instituere eosque ad diversa opera apostolatus, ministerii vel magisterii in eisdem disciplinis congrue praeparare atque formationem continuam promovere.
1° divinam Relationem et ea, quae cum eadem coniuncta sunt, profundius et scientifice investigare, divinae Revelationis veritates systematice enucleare ac ordinare, novas progredientis aetatis quaestiones in eius luce considerare et coaevis hominibus ratione propriae culturae accommodata exhibere;
2° studentes in variis disciplinis secundum doctrinam catholicam altius instituere eosque ad diversa opera apostolatus, ministerii vel magisterii in eisdem disciplinis congrue praeparare atque formationem continuam promovere.
Кан. 647 – Метою католицького університету або факультету є:
1° глибше й науково досліджувати божественне Об’явлення і те, що з ним пов’язане, систематично тлумачити й оцінювати істини Божого Об’явлення, вивчати у його світлі нові проблеми розвитку сучасної науки і подавати їх сучасникам у спосіб, пристосований до власної культури;
2° поглиблено вчити тих, хто студіює різні предмети, згідно з католицькою наукою і належно підготовляти їх до різних діл апостоляту, служіння або навчання цих предметів і підтримувати безперервний вишкіл.
1° глибше й науково досліджувати божественне Об’явлення і те, що з ним пов’язане, систематично тлумачити й оцінювати істини Божого Об’явлення, вивчати у його світлі нові проблеми розвитку сучасної науки і подавати їх сучасникам у спосіб, пристосований до власної культури;
2° поглиблено вчити тих, хто студіює різні предмети, згідно з католицькою наукою і належно підготовляти їх до різних діл апостоляту, служіння або навчання цих предметів і підтримувати безперервний вишкіл.
Can. 648 – Ecclesiasticae studiorum universitates et facultates sunt, quae ab auctoritate competenti ecclesiastica canonice erectae vel approbatae scientias sacras et scientias cum eisdem conexas excolunt et tradunt et auctae sunt iure conferendi gradus academicos, qui effectus canonicos habent.
Кан. 648 – Церковні університети й факультети – це такі, що, канонічно засновані або затверджені компетентною церковною владою, плекають і викладають священні науки та пов’язані з ними науки і наділені правом надавати академічні ступені, які мають канонічні наслідки.
Can. 649 – Erectio vel approbatio ecclesiasticarum studiorum universitatum vel facultatum fit a Sede Apostolica aut a superiore anctoritate administrativa, de qua in can. 642, una cum Sede Apostolica.
Кан. 649 – Заснування або затвердження церковних університетів або факультетів здійснюється або Апостольським Престолом, або вищою адміністративною владою, про яку мова в кан. 642, разом з Апостольським Престолом.
Can. 650 – Circa statuta ecclesiasticae studiorum universitatis vel facultatis, praesertim quod attinet ad regimen, administrationem, docentium nominationem vel cessationem ab officio, rationem studiorum et graduum academicorum collationem, servandae sunt normae a Sede Apostolica latae.
Кан. 650 – Стосовно статутів церковного університету або факультету, зокрема щодо керівництва, адміністрації, іменування викладачів або звільнення їх з уряду, програми студій і надання академічних ступенів, слід дотримуватись приписів, виданих Апостольським Престолом.
CAPUT IV — DE INSTRUMENTIS COMMUNICATIONIS SOCIALIS ET IN SPECIE DE LIBRIS;
ГЛАВА ІV — ЗАСОБИ СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ, ЗОКРЕМА КНИГИ
Can. 651 – § 1. Ad Evangelium ubique terrarum annuntiandi munus obeundum Ecclesia aptis mediis uti tenetur et ideo ius instrumenta communicationis socialis adhibendi et in specie scripta libere typis edendi ei ubique vindicetur oportet.
§ 2. Omnes christifideles pro sua parte in tanta missione Ecclesiae collaborent inceptaque huius apostolatus sustineant ac foveant; insuper ii praesertim, qui in communicationibus efficiendis et transmittendis periti sunt, actioni pastorali Episcoporum adiutricem operam sollicite praestent atque omni studio satagant, ut eorundem instrumentorum usus spiritu Christi imbuatur.
§ 2. Omnes christifideles pro sua parte in tanta missione Ecclesiae collaborent inceptaque huius apostolatus sustineant ac foveant; insuper ii praesertim, qui in communicationibus efficiendis et transmittendis periti sunt, actioni pastorali Episcoporum adiutricem operam sollicite praestent atque omni studio satagant, ut eorundem instrumentorum usus spiritu Christi imbuatur.
Кан. 651 – § 1. Для виконування функції голосити всюди на світі Євангеліє Церква зобов’язана використовувати відповідні засоби і тому повинна мати право всюди застосовувати засоби суспільної комунікації, зокрема вільно видавати написане.
§ 2. Усі вірні, відповідно з свого боку, в такій важливій місії Церкви повинні співпрацювати, підтримувати й розвивати починання цього апостолятуь до того ж особливо ті, хто має досвід у виготовленні й передачі засобами повідомляння, повинні ретельно подавати посильну допомогу пастирській діяльності Єпископів і всіма силами старатися, щоб застосування їхніх засобів було пройняте Христовим духом.
§ 2. Усі вірні, відповідно з свого боку, в такій важливій місії Церкви повинні співпрацювати, підтримувати й розвивати починання цього апостолятуь до того ж особливо ті, хто має досвід у виготовленні й передачі засобами повідомляння, повинні ретельно подавати посильну допомогу пастирській діяльності Єпископів і всіма силами старатися, щоб застосування їхніх засобів було пройняте Христовим духом.
Can. 652 – § 1. Episcopi eparchiales curent, ut auxilio praesertim institutorum de instrumentis communicationis socialis christifideles edoceantur de critico et proficuo usu eorundem instrumentorum; inter varia haec instituta cooperationem foveant; peritorum formationi provideant; denique, quod magis quam mala castigando et condemnando effici potest, incepta bona promoveant laudando et benedicendo imprimis bonos libros.
§ 2. Ad integritatem fidei et morum tuendam Episcopo eparchiali, Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, Consilio Hierarcharum atque Sedi Apostolicae competit prohibere, ne christifideles instrumentis communicationis socialis, quatenus eidem integritati detrimento sunt, utantur vel ea cum aliis communicent.
§ 2. Ad integritatem fidei et morum tuendam Episcopo eparchiali, Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis, Consilio Hierarcharum atque Sedi Apostolicae competit prohibere, ne christifideles instrumentis communicationis socialis, quatenus eidem integritati detrimento sunt, utantur vel ea cum aliis communicent.
Кан. 652 – § 1. Єпархіяльні Єпископи повинні дбати, щоб за допомогою особливо установ засобів суспільної комунікації вірні ознайомлювалися з критичним і корисним застосуванням цих засобівь вони повинні підтримувати співпрацю між різними установамиь дбати про вишкіл спеціялістівь і, врешті, мають підтримувати добрі починання, хвалячи і благословлячи їх, в першу чергу добрі книги, бо таким чином можна більше вдіяти, ніж картаючи або засуджуючи погані.
§ 2. Для захисту непорушності віри й моралі єпархіяльний Єпископ, Синод Єпископів патріяршої Церкви, Рада Ієрархів і Апостольський Престол можуть заборонити вірним користуватися засобами суспільної комунікації або передавати їх іншим, якщо вони шкодять її непорушності.
§ 2. Для захисту непорушності віри й моралі єпархіяльний Єпископ, Синод Єпископів патріяршої Церкви, Рада Ієрархів і Апостольський Престол можуть заборонити вірним користуватися засобами суспільної комунікації або передавати їх іншим, якщо вони шкодять її непорушності.
Can. 653 – Iuris particularis est normas pressius statuere de usu radiophonico, cinematographico, televisifico et eiusmodi in tractandis eis, quae ad doctrinam catholicam aut mores referunt.
Кан. 653 – Завданням партикулярного права є докладно визначити правила радіофонічного, кінематографічного, телевізійного та подібного роду користування у розгляді того, що має відношення до католицької науки або моралі.
Can. 654 – Normae iuris communis de libris valent etiam de quibuslibet aliis scriptis aut sermonibus per inventa technica quomodolibet reproductis et divulgationi publicae destinatis.
Кан. 654 – Приписи загального права про книги стосуються також будь-яких інших письмових чи мовних виступів, відтворених якимсь чином за допомогою технічних винаходів і призначених для публічного розповсюдження.
Can. 655 – § 1. Christifidelibus aditus ad Sacram Scripturam late pateat oportet; proinde aptae et rectae versiones sufficientibus explicationibus instructae, ubi desunt, conficiantur cura Episcoporum eparchialium, immo, quatenus id convenienter et utiliter fieri potest, communi cum aliis christianis opera.
§ 2. Omnibus christifidelibus, praesertim pastoribus animarum curae sit diffundere exemplaria Sacrae Scripturae aptis instructa adnotationibus ad usum etiam non-christianorum accommodatis.
§ 3. Ad usum liturgicum vel catecheticum eae tantum editiones Sacrae Scripturae adhibeantur, quae approbatione ecclesiastica praeditae sunt; ceterae editiones saltem licentia ecclesiastica munitae esse debent.
§ 2. Omnibus christifidelibus, praesertim pastoribus animarum curae sit diffundere exemplaria Sacrae Scripturae aptis instructa adnotationibus ad usum etiam non-christianorum accommodatis.
§ 3. Ad usum liturgicum vel catecheticum eae tantum editiones Sacrae Scripturae adhibeantur, quae approbatione ecclesiastica praeditae sunt; ceterae editiones saltem licentia ecclesiastica munitae esse debent.
Кан. 655 – § 1. Вірним повинен бути щироко відкритий доступ до Святого Письма; тому старанням єпархіяльних Єпископів необхідно виготовляти відповідні і правильні переклади з достатніми поясненнями там, де їх немає, навіть, наскільки це можна належно і корисно зробити, залучаючи до співпраці інших християн.
§ 2. Усі вірні, особливо душпастирі, повинні старатися розповсюджувати примірники Святого Письма з відповідними примітками, пристосованими для користування також не-християнами.
§ 3. Для літургічного або катехитичного вжитку слід застосовувати тільки видання Святого Письма, які мають церковне затвердження; інші видання повинні мати принаймні церковний дозвіл.
§ 2. Усі вірні, особливо душпастирі, повинні старатися розповсюджувати примірники Святого Письма з відповідними примітками, пристосованими для користування також не-християнами.
§ 3. Для літургічного або катехитичного вжитку слід застосовувати тільки видання Святого Письма, які мають церковне затвердження; інші видання повинні мати принаймні церковний дозвіл.
Can. 656 – § 1. In celebrationibus liturgicis adhibeantur tantum libri approbatione ecclesiastica praediti.
§ 2. Libri precum vel devotionum ad usum publicum vel privatum christifidelium destinati indigent licentia ecclesiastica.
§ 2. Libri precum vel devotionum ad usum publicum vel privatum christifidelium destinati indigent licentia ecclesiastica.
Кан. 656 – § 1. У літургічних відправах слід використовувати тільки книги з церковним затвердженням.
§ 2. Книги молитов і набоженств, призначені для публічного або приватного вжитку вірних, вимагають церковного дозволу.
§ 2. Книги молитов і набоженств, призначені для публічного або приватного вжитку вірних, вимагають церковного дозволу.
Can. 657 – § 1. Textuum liturgicorum approbatio praevia Sedis Apostolicae recognitione reservatur in Ecclesiis patriarchalibus Patriarchae de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis; in Ecclesiis metropolitanis sui iuris Metropolitae de consensu Consilii Hierarcharum; in ceteris Ecclesiis hoc ius est solius Sedis Apostolicae atque intra limites ab eadem statutos Episcoporum eorumque coetuum legitime constitutorum.
§ 2. Eisdem auctoritatibus quoque competit ius approbandi versiones eorundem librorum ad usum liturgicum destinatas facta relatione, si de Ecclesiis patriarchalibus vel metropolitanis sui iuris agitur, ad Sedem Apostolicam.
§ 3. Ad iterum edendos libros liturgicos vel eorum in aliam linguam versiones ad usum liturgicum destinatas vel eorum partes requiritur et sufficit, ut constet de concordantia cum editione approbata ex attestatione Hierarchae loci, de quo in can. 662, § 1.
§ 4. In mutationibus textuam liturgicorum attendatur can. 40, § 1.
§ 2. Eisdem auctoritatibus quoque competit ius approbandi versiones eorundem librorum ad usum liturgicum destinatas facta relatione, si de Ecclesiis patriarchalibus vel metropolitanis sui iuris agitur, ad Sedem Apostolicam.
§ 3. Ad iterum edendos libros liturgicos vel eorum in aliam linguam versiones ad usum liturgicum destinatas vel eorum partes requiritur et sufficit, ut constet de concordantia cum editione approbata ex attestatione Hierarchae loci, de quo in can. 662, § 1.
§ 4. In mutationibus textuam liturgicorum attendatur can. 40, § 1.
Кан. 657 – § 1. Затвердження літургічних текстів після попередньої перевірки Апостольським Престолом застерігається в патріярших Церквах Патріярхові за згодою Синоду Єпископів патріяршої Церкви; в митрополичих Церквах свого права – Митрополитові за згодою Ради Ієрархів; в інших Церквах це право належить тільки Апостольському Престолові і в установлених ним межах – Єпископам і їхнім законно визнаним крилосам.
§ 2. Ці власті мають також право затверджувати переклади цих книг, призначених для літургічного користування, повідомивши про це, якщо йдеться про патріярші або митрополичі Церкви свого права, – Апостольський Престол.
§ 3. Для повторного видання літургічних книг або їхніх перекладів на іншу мову або іхніх частин, призначених для літургічного користування, вимагається і вистачає, щоб була стверджена їхня згідність з виданням, затвердженим на підставі атестації місцевого Ієрарха, про що мовиться в кан. 662, § 1.
§ 4. У змінах літургічних текстів слід зважати на кан. 40, § 1.
§ 2. Ці власті мають також право затверджувати переклади цих книг, призначених для літургічного користування, повідомивши про це, якщо йдеться про патріярші або митрополичі Церкви свого права, – Апостольський Престол.
§ 3. Для повторного видання літургічних книг або їхніх перекладів на іншу мову або іхніх частин, призначених для літургічного користування, вимагається і вистачає, щоб була стверджена їхня згідність з виданням, затвердженим на підставі атестації місцевого Ієрарха, про що мовиться в кан. 662, § 1.
§ 4. У змінах літургічних текстів слід зважати на кан. 40, § 1.
Can. 658 – § 1. Catechismi necnon alia scripta ad institutionem catecheticam in scholis cuiusque generis et gradus destinata eorumve versiones approbatione ecclesiastica egent.
§ 2. Eadem norma applicanda est ad alios quoque libros de fide aut moribus tractantes si adhibentur ut textus, quo institutio catechetica nitatur.
§ 2. Eadem norma applicanda est ad alios quoque libros de fide aut moribus tractantes si adhibentur ut textus, quo institutio catechetica nitatur.
Кан. 658 – § 1. Катехизми та інші твори, призначені для катехитичного навчання в школах будь-якого роду і ступеня, та їх переклади потребують церковного затвердження.
§ 2. Таке ж правило слід застосовувати також до інших книг, які трактують про віру або мораль, якщо вони вживаються як текст, на якому jрунтується катехитичне навчання.
§ 2. Таке ж правило слід застосовувати також до інших книг, які трактують про віру або мораль, якщо вони вживаються як текст, на якому jрунтується катехитичне навчання.
Can. 659 – Commendatur, ut scripta quaelibet, quae fidem catholicam aut mores illustrant, saltem licentia ecclesiastica munita sint, salvis praescriptis institutorum vitae consecratae, quae plus exigunt.
Кан. 659 – Рекомендується, щоб будь-які твори, які висвітлюють католицьку віру або мораль, мали принаймні церковний дозвіл, з дотриманням більш вимогливих приписів інститутів посвяченого життя.
Can. 660 – In diariis, foliis aut libellis periodicis, qui religionem catholicam aut bonos mores manifesto impetere solent, ne quid scribant christifideles nisi iusta et rationabili de causa; clerici autem et sodales institutorum religiosorum insuper nonnisi de licentia eorum, de quibus in can. 662.
Кан. 660 – У щоденниках, часописах або періодичних виданнях, які часто явно нападають на католицьку релігію або добрі звичаї, вірні можуть щось поміщати лише з виправданої й обjрунтованої причини; священнослужителі і члени чернечих інститутів можуть це робити тільки з дозволу тих, про яких мова в кан. 662.
Can. 661 – § 1. Licentia ecclesiastica cum solo verbo imprimatur expressa significat opus ab erroribus circa fidem catholicam ut mores esse immune.
§ 2. Approbatio vero ab auctoritate competenti concessa ostendit textum ab Ecclesia acceptum aut opus doctrinae authenticae Ecclesiae consonum esse.
§ 3. Si opus insuper ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore laudatum vel benedictum est, hoc significat illud doctrinam authenticam Ecclesiae bene exprimere ideoque commendandum esse.
§ 2. Approbatio vero ab auctoritate competenti concessa ostendit textum ab Ecclesia acceptum aut opus doctrinae authenticae Ecclesiae consonum esse.
§ 3. Si opus insuper ab Episcopo eparchiali vel ab auctoritate superiore laudatum vel benedictum est, hoc significat illud doctrinam authenticam Ecclesiae bene exprimere ideoque commendandum esse.
Кан. 661 – § 1. Церковний дозвіл, виражений словами «дозволяється друкувати», означає, що твір вільний від похибок щодо католицької віри або моралі.
§ 2. Затвердження, дане компетентною владою, означає, що текст або твір, схвалений Церквою, є співзвучним автентичній науці Церкви.
§ 3. Якщо до того ж твір схвалений або допущений Єпископом або вищою владою, це значить, що він виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується.
§ 2. Затвердження, дане компетентною владою, означає, що текст або твір, схвалений Церквою, є співзвучним автентичній науці Церкви.
§ 3. Якщо до того ж твір схвалений або допущений Єпископом або вищою владою, це значить, що він виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується.
Can. 662 – § 1. Approbatio vel licentia ecclesiastica ad libros edendos, nisi aliud iure expresse statuitur, concedi potest sive ab Hierarcha loci proprio auctoris sive ab Hierarcha loci, ubi publici iuris fiunt, sive denique ab auctoritate superiore, quae in personas vel locos potestatem regiminis exsecutivam exercet.
§ 2. Sodales institutorum religiosorum, ut scripta quaestiones de fide catholica aut moribus tractantia edere possint, licentia quoque egent sui Superioris maioris ad normam typici vel statutorum.
§ 2. Sodales institutorum religiosorum, ut scripta quaestiones de fide catholica aut moribus tractantia edere possint, licentia quoque egent sui Superioris maioris ad normam typici vel statutorum.
Кан. 662 – § 1. Церковне затвердження або дозвіл на видання книг, якщо право виразно не постановляє щось інше, може дати або власний місцевий Ієрарх автора або Ієрарх місця видання книг або, врешті, вища влада, яка має повноваження керівництва осіб або місць.
§ 2. Щоб члени чернечих інститутів могли видавати твори, які трактують питання католицької віри або моралі, вони також потребують дозволу свого вищого Настоятеля згідно з приписом уставу або статутів.
§ 2. Щоб члени чернечих інститутів могли видавати твори, які трактують питання католицької віри або моралі, вони також потребують дозволу свого вищого Настоятеля згідно з приписом уставу або статутів.
Can. 663 – § 1. Licentia aliquod opus edendi aut alicuius operis approbatio, laudatio vel benedictio valet pro textu originali, non autem pro novis editionibus vel versionibus.
§ 2. Si agitur de editionibus Sacrae Scripturae vel aliis libris, qui approbatione ecclesiastica ad normam iuris indigent, approbatio ab uno Hierarcha loci legitime concessa non sufficit, ut iidem in alia eparchia adhiberi possint, sed requiritur explicitus consensus Hierarchae loci eiusdem eparchiae.
§ 2. Si agitur de editionibus Sacrae Scripturae vel aliis libris, qui approbatione ecclesiastica ad normam iuris indigent, approbatio ab uno Hierarcha loci legitime concessa non sufficit, ut iidem in alia eparchia adhiberi possint, sed requiritur explicitus consensus Hierarchae loci eiusdem eparchiae.
Кан. 663 – § 1. Дозвіл на видання якогось твору або затвердження, схвалення або допущення якогось твору стосується оригінального тексту, а не його нових видань або перекладів.
§ 2. Якщо йдеться про видання Святого Письма або інших книг, які потребують церковного затвердження згідно з приписом права, то затвердження, законно даного одним місцевим Ієрархом, не вистачає, щоб вони могли застосовуватись в іншій єпархії, натомість потрібна виразна згода місцевого Ієрарха цієї єпархії.
§ 2. Якщо йдеться про видання Святого Письма або інших книг, які потребують церковного затвердження згідно з приписом права, то затвердження, законно даного одним місцевим Ієрархом, не вистачає, щоб вони могли застосовуватись в іншій єпархії, натомість потрібна виразна згода місцевого Ієрарха цієї єпархії.
Can. 664 – § 1. Iudicium de libris committi poteat ab Hierarcha loci censoribus ex elencho a Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum confecto aut pro eius prudentia aliis personis, quibus confidit; denique constitui potest commissio specialis censorum, quam Hierarcha loci, Synodus Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilium Hierarcharum consulere possunt.
§ 2. Censores eligantur scientia, recta doctrina et prudentia praestantes et in suo obeundo officio omni personarum acceptione seposita iudicium ferant secundum doctrinam catholicam, sicut a magisterio authentico Ecclesiae proponitur.
§ 3. Censores opinionem scripto dare debent; quae si favet, Hierarcha pro suo prudenti iudicio licentiam aut approbationem concedat expresso suo nomine; secus rationes denegationis cum operis auctore communicet.
§ 2. Censores eligantur scientia, recta doctrina et prudentia praestantes et in suo obeundo officio omni personarum acceptione seposita iudicium ferant secundum doctrinam catholicam, sicut a magisterio authentico Ecclesiae proponitur.
§ 3. Censores opinionem scripto dare debent; quae si favet, Hierarcha pro suo prudenti iudicio licentiam aut approbationem concedat expresso suo nomine; secus rationes denegationis cum operis auctore communicet.
Кан. 664 – § 1. Оцінку щодо книг місцевий Ієрарх може доручити цензорам зі списку, який уклав Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів чи на свій розсуд іншим особам, яким довіряєь нарешті, може бути утворена спеціяльна комісія цензорів, до якої можуть звертатися за порадою місцевий Ієрарх, Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів.
§ 2. Цензорів слід вибирати таких, які б відзначалися знанням, правильною наукою і розсудливістю і які б у виконуванні свого уряду виносили оцінку без огляду на особи згідно з католицькою наукою, як її представляє автентичний учительський уряд Церкви.
§ 3. Цензори повинні викласти свою думку письмовоь якщо вона прихильна, Ієрарх, відповідно до власної розсудливої оцінки, має дати дозвіл або затвердження, подаючи своє ім’яь у противному разі він повинен довести до відома автора твору підстави відмови.
§ 2. Цензорів слід вибирати таких, які б відзначалися знанням, правильною наукою і розсудливістю і які б у виконуванні свого уряду виносили оцінку без огляду на особи згідно з католицькою наукою, як її представляє автентичний учительський уряд Церкви.
§ 3. Цензори повинні викласти свою думку письмовоь якщо вона прихильна, Ієрарх, відповідно до власної розсудливої оцінки, має дати дозвіл або затвердження, подаючи своє ім’яь у противному разі він повинен довести до відома автора твору підстави відмови.
Can. 665 – § 1. Caveant parochi et rectores ecclesiarum, ne in suis ecclesiis icones vel imagines ab arte sacra germana alienae aut libri religioni christianae vel moribus minus consonantes exponantur, vendantur aut distribuantur.
§ 2. Item parochorum et rectorum ecclesiarum necnon moderatorum scholarum catholicarum est curare, ut spectacula cuiusvis speciei sub eorum patrocinio volvenda sensu discretionis christianae seligantur.
§ 3. Caveant christifideles omnes, ne ea, de quibus in § 1, emendo, vendendo, legendo vel cum aliis communicando sibi aliisve damnum spirituale inferant.
§ 2. Item parochorum et rectorum ecclesiarum necnon moderatorum scholarum catholicarum est curare, ut spectacula cuiusvis speciei sub eorum patrocinio volvenda sensu discretionis christianae seligantur.
§ 3. Caveant christifideles omnes, ne ea, de quibus in § 1, emendo, vendendo, legendo vel cum aliis communicando sibi aliisve damnum spirituale inferant.
Кан. 665 – § 1. Парохи й настоятелі церков повинні зважати, щоб в їхніх церквах не виставлялись, продавались або роздавались ікони або образи, далекі від справжнього церковного мистецтва або книги, зміст яких не відповідає християнській релігії або моралі.
§ 2. Рівно ж обов’язком парохів і настоятелів церков, а також керівників католиць-ких шкіл є дбати, щоб усілякого роду видовища, які мають відбуватися під їхнім покровительством, були підібрані за критерієм християнської розсудливості.
§ 3. Усі вірні повинні зважати, щоб те, про що мовиться в § 1, не завдало духовної шкоди їм та іншим через купівлю, продаж, читання або обмін з іншими.
§ 2. Рівно ж обов’язком парохів і настоятелів церков, а також керівників католиць-ких шкіл є дбати, щоб усілякого роду видовища, які мають відбуватися під їхнім покровительством, були підібрані за критерієм християнської розсудливості.
§ 3. Усі вірні повинні зважати, щоб те, про що мовиться в § 1, не завдало духовної шкоди їм та іншим через купівлю, продаж, читання або обмін з іншими.
Can. 666 – § 1. Opus intellectuale auctoris sub tutela iuris est sive, quatenus manifestat personalitatem illius, sive, quatenus fons est iurium patrimonialium.
§ 2. Sub tutela iuris sunt textus legum et actorum officialium cuiuscumque auctoritatis ecclesiasticae atque eorum collectiones authenticae; ideoque ea iterum edere non licet nisi impetrata eiusdem vel auctoritatis superioris licentia et servatis condicionibus ab eadem praescriptis.
§ 3. Iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris normae magis determinatae de hac re ferantur servatis praescriptis iuris civilis circa iura auctoris.
§ 2. Sub tutela iuris sunt textus legum et actorum officialium cuiuscumque auctoritatis ecclesiasticae atque eorum collectiones authenticae; ideoque ea iterum edere non licet nisi impetrata eiusdem vel auctoritatis superioris licentia et servatis condicionibus ab eadem praescriptis.
§ 3. Iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris normae magis determinatae de hac re ferantur servatis praescriptis iuris civilis circa iura auctoris.
Кан. 666 – § 1. Інтелектуальний твір автора є під охороною права чи наскільки він виявляє його особистість, чи наскільки є джерелом спадкових прав.
§ 2. Під охороною права є тексти законів і офіційних актів будь-якої церковної влади та їх автентичні збірникиь тому не можна їх удруге видавати без одержання дозволу цієї або вищої влади і дотримання приписаних з нею умов.
§ 3. Партикулярне право кожної Церкви свого права повинно видати точніші правила щодо цієї справи з дотриманням приписів цивільного права про авторські права.
§ 2. Під охороною права є тексти законів і офіційних актів будь-якої церковної влади та їх автентичні збірникиь тому не можна їх удруге видавати без одержання дозволу цієї або вищої влади і дотримання приписаних з нею умов.
§ 3. Партикулярне право кожної Церкви свого права повинно видати точніші правила щодо цієї справи з дотриманням приписів цивільного права про авторські права.
TITULUS XVI: DE CULTU DIVINO ET PRAESERTIM DE SACRAMENTIS — ТИТУЛ ХVІ: ПРО БОЖИЙ КУЛЬТ І ЗОКРЕМА ПРО СВЯТІ ТАЙНИ. – Can. 667.-895.
Can. 667 – Per sacramenta, quae Ecclesia dispensare tenetur, ut sub signo visibili mysteria Christi communicet, Dominus noster Iesus Christus homines in virtute Spiritus Sancti sanctificat, ut singulari modo Dei Patris veri adoratores fiant, eosque sibi ipsi et Ecclesiae, suo Corpori, inserit; quare christifideles omnes, praesertim vero ministri sacri, eisdem sacramentis religiose celebrandis et suscipiendis praescripta Ecclesiae diligenter servent.
Кан. 667 – Через святі тайни, які Церква зобов’язана уділяти, щоб під зримим знаком вчиняти учасниками Христових таїнств, Господь наш Ісус Христос освячує людей силою Святого Духа, щоб вони особливим чином ставали справжніми поклонниками Бога Отця, і защеплює їх у себе самого і Церкву, своє Тілоь тому всі вірні, особливо священнослужителі, повинні вірно дотримуватись приписів Церкви у богомільному відправлянні й прийманні цих святих тайн.
Can. 668 – § 1. Cultus divinus, si defertur nomine Ecclesiae a personis legitime ad hoc deputatis et per actus ab auctoritate ecclesiastica approbatos, dicitur publicus; secus privatus.
§ 2. Ad cultus divini publici ordinationem auctoritas competens ea est, de qua in can. 657, firmo can. 199, § 1; nemo alius quidquam ab hac auctoritate statutis addat, ab eis demat aut eadem mutet.
§ 2. Ad cultus divini publici ordinationem auctoritas competens ea est, de qua in can. 657, firmo can. 199, § 1; nemo alius quidquam ab hac auctoritate statutis addat, ab eis demat aut eadem mutet.
Кан. 668 – § 1. Якщо богопочитання виконується від імені Церкви особами, законно до цього призначеними, і через акти, затверджені церковною владою, називається прилюднимь якщо ні – приватним.
§ 2. Для керування прилюдним богопочитанням компетентною є та влада, про яку мова в кан. 657, із збереженням кан. 199, § 1ь ніхто інший не повинен нічого до постанов цієї влади додавати, від них віднімати або їх змінювати.
§ 2. Для керування прилюдним богопочитанням компетентною є та влада, про яку мова в кан. 657, із збереженням кан. 199, § 1ь ніхто інший не повинен нічого до постанов цієї влади додавати, від них віднімати або їх змінювати.
Can. 669 – Cum sacramenta eadem sint pro universa Ecclesia et ad divinum depositum pertineant, solius supremae Ecclesiae auctoritatis est approbare vel definire, quae ad eorum validitatem sunt requisita.
Кан. 669 – Оскільки святі тайни є ті самі для всієї Церкви і належать до Божої скарбниці, то тільки найвища церковна влада може затверджувати або визначати те, що вимагається для їх правосильності.
Can. 670 – § 1. Christifideles catholici iusta de causa adesse possunt cultui divino aliorum christianorum et in eo partem habere servatis eis, quae habita ratione gradus communionis cum Ecclesia catholica ab Episcopo eparchiali aut ab auctoritate superiore statuta sunt.
§ 2. Si christianis acatholicis desunt loca, in quibus cultum divinum digne celebrent, Episcopus eparchialis usum aedificii catholici vel coemeterii vel ecclesiae concedere potest ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
§ 2. Si christianis acatholicis desunt loca, in quibus cultum divinum digne celebrent, Episcopus eparchialis usum aedificii catholici vel coemeterii vel ecclesiae concedere potest ad normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 670 – § 1. Вірні католики з виправданої причини можуть бути присутніми при богопочитанні інших християн і брати в ньому участь, зберігаючи те, що з врахуванням ступеня спільності з католицькою Церквою постановив єпархіяльний Єпископ або вища влада.
§ 2. Якщо християни некатолики не мають місця, де могли б достойно виконувати богопочитання, єпархіяльний Єпископ може дати дозвіл на користування католицьким будинком або кладовищем або церквою, згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права.
§ 2. Якщо християни некатолики не мають місця, де могли б достойно виконувати богопочитання, єпархіяльний Єпископ може дати дозвіл на користування католицьким будинком або кладовищем або церквою, згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права.
Can. 671 – § 1. Ministri catholici sacramenta licite solis christifidelibus catholicis ministrant, qui pariter eadem a solis ministris catholicis licite suscipiunt.
§ 2. Si vero necessitas id postulat aut vera spiritualis utilitas id suadet et dummodo periculum vitetur erroris vel indifferentismi licet, christifidelibus catholicis, quibus physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum catholicum, sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum suscipere a ministris acatholicis, in quorum Ecclesiis valida exsistunt praedicta sacramenta.
§ 3. Item ministri catholici licite sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum ministrant christifidelibus Ecclesiarum orientalium, quae plenam communionem cum Ecclesia catholica non habent, si sua sponte id petunt et rite sunt dipositi; quod etiam valet circa christifideles aliarum Ecclesiarum, quae iudicio Sedis Apostolicae, ad sacramenta quod attinet, in pari condicione ac praedictae Ecclesiae orientales versantur.
§ 4. Si vero adest periculum mortis aut de iudicio Episcopi eparchialis aut Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum alia urget gravis necessitas, ministri catholici licite eadem sacramenta ministrant ceteris quoque christianis plenam communionem cum Ecclesia catholica non habentibus, qui ad ministrum propriae Communitatis ecclesialis accedere non possunt atque sua sponte id petunt, dummodo circa eadem sacramenta fidem manifestent fidei Ecclesiae catholicae consentaneam et rite sint dispositi.
§ 5. Pro casibus, de quibus in §§ 2, 3 et 4, normae iuris particularis ne ferantur nisi post consultationem cum auctoritate competenti saltem locali Ecclesiae vel Communitatis ecclesialis acatholicae, cuius interest.
§ 2. Si vero necessitas id postulat aut vera spiritualis utilitas id suadet et dummodo periculum vitetur erroris vel indifferentismi licet, christifidelibus catholicis, quibus physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum catholicum, sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum suscipere a ministris acatholicis, in quorum Ecclesiis valida exsistunt praedicta sacramenta.
§ 3. Item ministri catholici licite sacramenta paenitentiae, Eucharistiae et unctionis infirmorum ministrant christifidelibus Ecclesiarum orientalium, quae plenam communionem cum Ecclesia catholica non habent, si sua sponte id petunt et rite sunt dipositi; quod etiam valet circa christifideles aliarum Ecclesiarum, quae iudicio Sedis Apostolicae, ad sacramenta quod attinet, in pari condicione ac praedictae Ecclesiae orientales versantur.
§ 4. Si vero adest periculum mortis aut de iudicio Episcopi eparchialis aut Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum alia urget gravis necessitas, ministri catholici licite eadem sacramenta ministrant ceteris quoque christianis plenam communionem cum Ecclesia catholica non habentibus, qui ad ministrum propriae Communitatis ecclesialis accedere non possunt atque sua sponte id petunt, dummodo circa eadem sacramenta fidem manifestent fidei Ecclesiae catholicae consentaneam et rite sint dispositi.
§ 5. Pro casibus, de quibus in §§ 2, 3 et 4, normae iuris particularis ne ferantur nisi post consultationem cum auctoritate competenti saltem locali Ecclesiae vel Communitatis ecclesialis acatholicae, cuius interest.
Кан. 671 – § 1. Католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни тільки вірним католикам, які їх подібно дозволено приймають тільки від католицьких служителів.
§ 2. Якщо ж цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь, і якщо тільки не має небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих від некатолицьких служителів, в Церквах яких існують правосильні вищезгадані святі тайни.
§ 3. Подібно католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих вірним східних Церков, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, якщо вони самі про це просять і є відповідно підготовленимиь це стосується також вірних інших Церков, які, за оцінкою Апостоль-ського Престолу, стосовно святих тайн, знаходяться в такому самому становищі, що і вищезгадані східні Церкви.
§ 4. Якщо існує небезпека смерті або, на думку єпархіяльного Єпископа або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів того вимагає інша поважна необхідність, то католицькі священнослужителі дозволено уділяють ці святі тайни також іншим християнам, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, але не можуть звернутися до служителя власної церковної Спільноти і які самі про це просять, якщо тільки щодо цих святих тайн виявляють віру, згідну з вірою католицької Церкви, і є належно підготовлені.
§ 5. Для випадків, про які мова в § § 2, 3 і 4, можна видавати приписи партикулярного права тільки після консультації з компетентною владою, принаймні місцевою некатолицької Церкви або церковної Спільноти, яка в цьому зацікавлена.
§ 2. Якщо ж цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь, і якщо тільки не має небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам, які фізично або морально не мають змоги звернутися до католицького служителя, дозволяється приймати святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих від некатолицьких служителів, в Церквах яких існують правосильні вищезгадані святі тайни.
§ 3. Подібно католицькі служителі дозволено уділяють святі тайни покаяння, Євхаристії та єлеопомазання хворих вірним східних Церков, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, якщо вони самі про це просять і є відповідно підготовленимиь це стосується також вірних інших Церков, які, за оцінкою Апостоль-ського Престолу, стосовно святих тайн, знаходяться в такому самому становищі, що і вищезгадані східні Церкви.
§ 4. Якщо існує небезпека смерті або, на думку єпархіяльного Єпископа або Синоду Єпископів патріяршої Церкви або Ради Ієрархів того вимагає інша поважна необхідність, то католицькі священнослужителі дозволено уділяють ці святі тайни також іншим християнам, які не мають повної спільності з католицькою Церквою, але не можуть звернутися до служителя власної церковної Спільноти і які самі про це просять, якщо тільки щодо цих святих тайн виявляють віру, згідну з вірою католицької Церкви, і є належно підготовлені.
§ 5. Для випадків, про які мова в § § 2, 3 і 4, можна видавати приписи партикулярного права тільки після консультації з компетентною владою, принаймні місцевою некатолицької Церкви або церковної Спільноти, яка в цьому зацікавлена.
Can. 672 – § 1. Sacramenta baptismi, chrismationis sancti myri et sacrae ordinationis iterari non possunt.
§ 2. Si vero prudens dubium exsistit, num re vera aut num valide celebrata sint, dubio quidem post seriam investigationem permanente sub condicione ministrentur.
§ 2. Si vero prudens dubium exsistit, num re vera aut num valide celebrata sint, dubio quidem post seriam investigationem permanente sub condicione ministrentur.
Кан. 672 – § 1. Не можна повторно уділяти тайни хрещення, миропомазання і священства.
§ 2. Якщо, однак, існує слушний сумнів, чи дійсно або чи правосильно вони були уділені, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то їх слід уділяти умовно.
§ 2. Якщо, однак, існує слушний сумнів, чи дійсно або чи правосильно вони були уділені, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то їх слід уділяти умовно.
Can. 673 – Celebratio sacramentorum, imprimis Divinae Liturgiae, utpote actio Ecclesiae, quatenus fieri potest, cum actuosa participatione christifidelium fiat.
Кан. 673 – Уділяння святих тайн, головним чином Божественної Літургії, повинно, як дія Церкви, відбуватися, по змозі, при діяльній участі вірних.
Can. 674 – § 1. In sacramentis celebrandis accurate serventur ea, quae in libris liturgicis continentur.
§ 2. Minister sacramenta celebret secundum praescripta liturgica propriae Ecclesiae sui iuris, nisi aliud iure statuitur vel ipse specialem facultatem a Sede Apostolica obtinuit.
§ 2. Minister sacramenta celebret secundum praescripta liturgica propriae Ecclesiae sui iuris, nisi aliud iure statuitur vel ipse specialem facultatem a Sede Apostolica obtinuit.
Кан. 674 – § 1. При уділянні святих тайн слід ретельно дотримуватись того, що міститься в літургічних книгах.
§ 2. Служитель повинен уділяти святі тайни згідно з літургічними приписами власної Церкви свого права, хіба що право постановляє щось інше або він сам одержав спеціяльне повноваження від Апостольського Престолу.
§ 2. Служитель повинен уділяти святі тайни згідно з літургічними приписами власної Церкви свого права, хіба що право постановляє щось інше або він сам одержав спеціяльне повноваження від Апостольського Престолу.
CAPUT I — DE BAPTISMO;
ГЛАВА І: ХРЕЩЕННЯ
Can. 675 – § 1. In baptismo homo per lavacrum aquae naturalis cum invocatione nominis Dei Patris et Filii et Spiritus Sancti a peccato liberatur, ad vitam novam regeneratur, Christum induit et Ecclesiae, quae eius Corpus est, incorporatur.
§ 2. Tantummodo baptismo in re suscepto homo fit capax ceterorum sacramentorum.
§ 2. Tantummodo baptismo in re suscepto homo fit capax ceterorum sacramentorum.
Кан. 675 – § 1. У хрещенні людина через обмивання природною водою з призиванням імені Бога Отця, і Сина, і Святого Духа звільняється від гріха, відроджу-ється до нового життя, зодягається в Христа і стає членом Церкви, яка є його Тілом.
§ 2. Тільки після дійсного прийняття хрещення людина стає здатною для приймання інших святих тайн.
§ 2. Тільки після дійсного прийняття хрещення людина стає здатною для приймання інших святих тайн.
Can. 676 – In casu necessitatis urgentis ministrari licet baptismum ea tantum ponendo, quae sunt ad validitatem necessaria.
Кан. 676 – У випадку наглої потреби можна уділяти хрещення, застосовуючи тільки те, що необхідне для правосильності.
Can. 677 – § 1. Baptismus ministratur ordinarie a sacerdote; sed eius ministratio competit salvo iure particulari parocho proprio baptizandi aliive sacerdoti de eiusdem parochi vel Hierarchae loci licentia, quae gravi de causa legitime praesumitur.
§ 2. In casu autem necessitatis baptismum ministrare licet diacono aut eo absente vel impedito alii clerico, sodali instituti vitae consecratae vel cuilibet alii christifideli; patri vero vel matri, si alius, qui baptizandi modum novit, praesto non est.
§ 2. In casu autem necessitatis baptismum ministrare licet diacono aut eo absente vel impedito alii clerico, sodali instituti vitae consecratae vel cuilibet alii christifideli; patri vero vel matri, si alius, qui baptizandi modum novit, praesto non est.
Кан. 677 – § 1. Хрещення звичайно уділяє священик; але його уділяння належить, з дотриманням партикулярного права, до власного пароха того, хто має бути охрещеним, або до іншого священика за дозволом цього пароха чи місцевого Ієрарха; цей дозвіл законно припускається з поважної причини.
§ 2. У випадку необхідності дозволяється уділити хрещення дияконові або, за його відсутності або виникнення в нього перешкоди, іншому священнослужителеві, членові інституту посвяченого життя або якомусь іншому вірному християниновіь це дозволяється батькові або матері, якщо немає іншого, хто знає спосіб хрещення.
§ 2. У випадку необхідності дозволяється уділити хрещення дияконові або, за його відсутності або виникнення в нього перешкоди, іншому священнослужителеві, членові інституту посвяченого життя або якомусь іншому вірному християниновіь це дозволяється батькові або матері, якщо немає іншого, хто знає спосіб хрещення.
Can. 678 – § 1. In alieno territorio nemini licet sine debita licentia baptismum ministrare; haec vero licentia a parocho diversae Ecclesiae sui iuris denegari non potest sacerdoti Ecclesiae sui iuris, cui baptizandus ascribendus est.
§ 2. In locis, ubi non pauci degunt christifideles parochum Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, non habentes, Episcopus eparchialis presbyterum eiusdem Ecclesiae designet, si fieri potest, qui baptismum ministret.
§ 2. In locis, ubi non pauci degunt christifideles parochum Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, non habentes, Episcopus eparchialis presbyterum eiusdem Ecclesiae designet, si fieri potest, qui baptismum ministret.
Кан. 678 – § 1. На чужій території нікому не дозволяється уділяти хрещення без відповідного дозволуь у такому дозволі парох іншої Церкви свого права не може відмовити священикові Церкви свого права, до якої має бути приписаний той, кого треба охрестити.
§ 2. У місцях, де проживає чимало вірних, які не мають пароха Церкви свого права, до якої вони належать, єпархіяльний Єпископ повинен, по змозі, призначити священика цієї Церкви, щоб уділяв хрещення.
§ 2. У місцях, де проживає чимало вірних, які не мають пароха Церкви свого права, до якої вони належать, єпархіяльний Єпископ повинен, по змозі, призначити священика цієї Церкви, щоб уділяв хрещення.
Can. 679 – Baptismi suscipiendi capax est omnis et solus homo nondum baptizatus.
Кан. 679 – Здатною прийняти хрещення є кожна і тільки ще не охрещена людина.
Can. 680 – Foetus abortivus, si vivit et si id fieri potest, baptizetur.
Кан. 680 – Недоношений плід, якщо живе і якщо це можливо, слід охрестити.
Can. 681 – § 1. Ut infans licite baptizetur, oportet:
1° spes habeatur fundata eum in fide Erclesiae catholicae educatum iri firma § 5;
2° parentes, saltem eorum unus, aut is, qui legitime eorundem locum tenet, consentiant.
§ 2. Infans expositus et inventus, nisi de eiusdem baptismo certe constat, baptizetur.
§ 3. Rationis usu ab infantia destituti baptizandi sunt ut infantes.
§ 4. Infans sive parentum catholicornm sive etiam acatholicorum, qui in eo versatur vitae discrimine, ut prudenter praevideatur moriturus, antequam usum rationis attingit, licite baptizatur.
§ 5. Infans christianorum acatholicorum licite baptizatur, si parentes aut unus saltem eorum aut is, qui legitime eorundem locum tenet, id petunt et si eis physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum proprium.
1° spes habeatur fundata eum in fide Erclesiae catholicae educatum iri firma § 5;
2° parentes, saltem eorum unus, aut is, qui legitime eorundem locum tenet, consentiant.
§ 2. Infans expositus et inventus, nisi de eiusdem baptismo certe constat, baptizetur.
§ 3. Rationis usu ab infantia destituti baptizandi sunt ut infantes.
§ 4. Infans sive parentum catholicornm sive etiam acatholicorum, qui in eo versatur vitae discrimine, ut prudenter praevideatur moriturus, antequam usum rationis attingit, licite baptizatur.
§ 5. Infans christianorum acatholicorum licite baptizatur, si parentes aut unus saltem eorum aut is, qui legitime eorundem locum tenet, id petunt et si eis physice aut moraliter impossibile est accedere ad ministrum proprium.
Кан. 681 – § 1. Щоб дитину дозволено охрестити потрібно, щоб:
1° була обjрунтована надія, що вона буде вихована у вірі католицької Церкви з дотриманням § 5;
2° дали згоду батьки, принаймні одне з них, або той, хто їх законно заступає.
§ 2. Покинуту і знайдену дитину, якщо немає певності щодо її хрещення, слід охрестити.
§ 3. Недоумковатих з дитинства слід хрестити як дітей.
§ 4. Дитина батьків католиків чи навіть некатоликів, яка опинилася в такій небезпеці для життя, що є очевидною підставою для очікування її смерті перед віком самоусвідомлення, – дозволено охрещується.
§ 5. Дитина християн некатоликів дозволено охрещується, якщо батьки або принаймні одне з них або той, хто законно їх заступає, просять про це й якщо фізично або морально неможливо звернутися до власного служителя.
1° була обjрунтована надія, що вона буде вихована у вірі католицької Церкви з дотриманням § 5;
2° дали згоду батьки, принаймні одне з них, або той, хто їх законно заступає.
§ 2. Покинуту і знайдену дитину, якщо немає певності щодо її хрещення, слід охрестити.
§ 3. Недоумковатих з дитинства слід хрестити як дітей.
§ 4. Дитина батьків католиків чи навіть некатоликів, яка опинилася в такій небезпеці для життя, що є очевидною підставою для очікування її смерті перед віком самоусвідомлення, – дозволено охрещується.
§ 5. Дитина християн некатоликів дозволено охрещується, якщо батьки або принаймні одне з них або той, хто законно їх заступає, просять про це й якщо фізично або морально неможливо звернутися до власного служителя.
Can. 682 – § 1. Ut infantia egressus baptizari possit, requiritur, ut voluntatem suam baptismum suscipiendi manifestet, sufficienter in veritatibus fidei sit instructus et in vita christiana probatus; admoneatur etiam, ut de peccatis suis doleat.
§ 2. Infantia egressus, qui in periculo mortis versatur, baptizari potest, si quam de praecipuis veritatibus fidei habet cognitionem et quovis modo intentionem suam baptismum suscipiendi manifestavit.
§ 2. Infantia egressus, qui in periculo mortis versatur, baptizari potest, si quam de praecipuis veritatibus fidei habet cognitionem et quovis modo intentionem suam baptismum suscipiendi manifestavit.
Кан. 682 – § 1. Для того, щоб той, хто вийшов з дитинства, міг охреститися, потрібно, щоб він виявив бажання прийняти хрещення, був достатньо обізнаний з істинами віри і був випробуваний у християнському життіь слід його також напоумити про необхідність каятись за свої гріхи.
§ 2. Той, хто вийшов з дитинства і перебуває в небезпеці смерті, може бути охрещеним, якщо має якусь обізнаність з основними істинами віри й якимсь чином виявив своє бажання прийняти хрещення.
§ 2. Той, хто вийшов з дитинства і перебуває в небезпеці смерті, може бути охрещеним, якщо має якусь обізнаність з основними істинами віри й якимсь чином виявив своє бажання прийняти хрещення.
Can. 683 – Baptismus celebrari debet secundum praescripta liturgica Ecclesiae sui iuris, cui ad normam iuris baptizandus ascribendus est.
Кан. 683 – Хрещення повинно уділятись згідно з літургічними приписами Церкви свого права, до якої, згідно з правом, має бути приналежний той, хто приймає хрещення.
Can. 684 – § 1. Ex vetustissimo Ecclesiarum more baptizandus unum saltem habeat patrinum.
§ 2. Patrini ex suscepto munere est baptizando, qui infantia egressus est, in initiatione christiana astare vel baptizandum infantem praesentare atque operam dare, ut baptizatus vitam christianam baptismo congruam ducat et obligationes cum eo cohaerentes fideliter impleat.
§ 2. Patrini ex suscepto munere est baptizando, qui infantia egressus est, in initiatione christiana astare vel baptizandum infantem praesentare atque operam dare, ut baptizatus vitam christianam baptismo congruam ducat et obligationes cum eo cohaerentes fideliter impleat.
Кан. 684 – § 1. Відповідно до найдавнішого звичаю Церков, той, хто має бути охрещеним, повинен мати принаймні одного хресного батька.
§ 2. Обов’язком хресного батька, на підставі прийнятого завдання, є супроводити того, що вийшов з дитинства і має охреститися, під час християнського втаємничення або представляти дитину до хрещення і старатися, щоб охрещений вів християнське життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконував пов’язані з ним обов’язки.
§ 2. Обов’язком хресного батька, на підставі прийнятого завдання, є супроводити того, що вийшов з дитинства і має охреститися, під час християнського втаємничення або представляти дитину до хрещення і старатися, щоб охрещений вів християнське життя, відповідне хрещенню, і сумлінно виконував пов’язані з ним обов’язки.
Can. 685 – § 1. Ut quis patrini munere valide fungatur, requiritur, ut:
1° sit tribus sacramentis baptismi, chrismationis sancti myri et Eucharistiae initiatus;
2° ad Ecclesiam catholicam pertineat firma § 3;
3° intentionem id munus gerendi habeat;
4° sit ab ipso baptizando aut eius parentibus vel tutoribus aut, si desunt, a ministro designatus;
5° non sit pater aut mater aut coniux baptizandi;
6° non sit poena excommunicationis, etiam minoris, suspensionis, depositionis vel privationis iuris patrini munus gerendi punitus.
§ 2. Ut quis patrini munere licite fungatur, insuper requiritur, ut aetatem iure particulari requisitam habeat atque vitam ducat fidei et muneri suscipiendo congruam.
§ 3. Iusta de causa licet admittere christifidelem alicuius Ecclesiae orientalis acatholicae ad munus patrini, sed semper simul cum patrino catholico.
1° sit tribus sacramentis baptismi, chrismationis sancti myri et Eucharistiae initiatus;
2° ad Ecclesiam catholicam pertineat firma § 3;
3° intentionem id munus gerendi habeat;
4° sit ab ipso baptizando aut eius parentibus vel tutoribus aut, si desunt, a ministro designatus;
5° non sit pater aut mater aut coniux baptizandi;
6° non sit poena excommunicationis, etiam minoris, suspensionis, depositionis vel privationis iuris patrini munus gerendi punitus.
§ 2. Ut quis patrini munere licite fungatur, insuper requiritur, ut aetatem iure particulari requisitam habeat atque vitam ducat fidei et muneri suscipiendo congruam.
§ 3. Iusta de causa licet admittere christifidelem alicuius Ecclesiae orientalis acatholicae ad munus patrini, sed semper simul cum patrino catholico.
Кан. 685 – § 1. Для того, щоб хтось важно виконував завдання хресного батька, вимагається, щоб:
1° прийняв три святі тайни хрещення, миропомазання і Євхаристію;
2° належав до католицької Церкви, з дотриманням § 3;
3° мав намір виконувати це завдання;
4° був призначений тим, хто має бути охрещеним, або його батьками чи опікунами або, якщо таких немає, то служителем;
5° не був батьком або матір’ю чи в подружжі з тим, хто має бути охрещеним;
6° не був покараний карою екскомуніки, навіть малої, суспензи, усунення, або позбавлення права виконувати завдання хресного батька.
§ 2. Для того, щоб хтось дозволено виконував завдання хресного батька, крім того потрібно , щоб він був у віці, що його вимагає партикулярне право, і вів життя, згідне з вірою і завданням, яке має прийняти.
§ 3. З виправданої причини можна допустити вірного якоїсь східної некатолицької Церкви до завдання хресного батька, але завжди разом із хресним католиком.
1° прийняв три святі тайни хрещення, миропомазання і Євхаристію;
2° належав до католицької Церкви, з дотриманням § 3;
3° мав намір виконувати це завдання;
4° був призначений тим, хто має бути охрещеним, або його батьками чи опікунами або, якщо таких немає, то служителем;
5° не був батьком або матір’ю чи в подружжі з тим, хто має бути охрещеним;
6° не був покараний карою екскомуніки, навіть малої, суспензи, усунення, або позбавлення права виконувати завдання хресного батька.
§ 2. Для того, щоб хтось дозволено виконував завдання хресного батька, крім того потрібно , щоб він був у віці, що його вимагає партикулярне право, і вів життя, згідне з вірою і завданням, яке має прийняти.
§ 3. З виправданої причини можна допустити вірного якоїсь східної некатолицької Церкви до завдання хресного батька, але завжди разом із хресним католиком.
Can. 686 – § 1. Parentes obligatione tenentur, ut infans quam primum secundum legitimam consuetudinem baptizetur.
§ 2. Curet parochus, ut infantis baptizandi parentes itemque, qui munus patrini sunt suscepturi, de significatione huius sacramenti deque obligationibus cum eo cohaerentibus congrue edoceantur et ad celebrationem sacramenti apte praeparentur.
§ 2. Curet parochus, ut infantis baptizandi parentes itemque, qui munus patrini sunt suscepturi, de significatione huius sacramenti deque obligationibus cum eo cohaerentibus congrue edoceantur et ad celebrationem sacramenti apte praeparentur.
Кан. 686 – § 1. Батьки зобов’язані охрестити дитину якнайскоріше відповідно до законного звичаю.
§ 2. Парох повинен старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також ті, що мають прийняти завдання хресного батька, були належно обізнані із значенням цієї святої тайни і пов’язаними з нею обов’язками та відповідно підготовлені до прийняття тайни.
§ 2. Парох повинен старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також ті, що мають прийняти завдання хресного батька, були належно обізнані із значенням цієї святої тайни і пов’язаними з нею обов’язками та відповідно підготовлені до прийняття тайни.
Can. 687 – § 1. Baptismus extra casum necessitatis in ecclesia paroeciali celebrandus est salvis legitimis consuetudinibus.
§ 2. In domibus autem privatis baptismus ministrari potest ad normam iuris particularis vel de Hierarchae loci licentia.
§ 2. In domibus autem privatis baptismus ministrari potest ad normam iuris particularis vel de Hierarchae loci licentia.
Кан. 687 – § 1. Хрещення, крім випадку необхідності, слід уділяти в парафіяльній церкві, дотримуючись законних звичаїв.
§ 2. У приватних домах хрещення можна уділяти згідно з приписом партикулярного права або з дозволу місцевого Ієрарха.
§ 2. У приватних домах хрещення можна уділяти згідно з приписом партикулярного права або з дозволу місцевого Ієрарха.
Can. 688 – Qui baptismum ministrat, curet, ut, nisi adest patrinus, habeatur saltem testis, a quo celebratio baptismi probari potest.
Кан. 688 – Той, хто уділяє хрещення, повинен подбати про те, щоб, якщо немає хресного батька, був принаймні свідок, який міг би підтвердити факт хрещення.
Can. 689 – § 1. Parochus loci, ubi baptismus celebratur, debet nomina baptizatorum mentione facta de ministro, parentibus ac patrinis necnon, si assunt, testibus, de loco ac die baptismi, in librum baptizatorum sedulo et sine mora referre, simul indicatis loco nativitatis necnon Ecclesia sui iuris, cui baptizati ascribuntur.
§ 2. Si de filio agitur ex matre non nupta nato, nomen matris inserendum est, si publice de eius maternitate constat aut mater sua sponte scripto vel coram duobus testibus id petit; item nomen patris inserendum est, si eius paternitas probatur aliquo documento publico aut ipsius declaratione coram parocho et duobus testibus facta; in ceteris casibus inscribatur nomem baptizati nulla indicatione de patris aut parentum nomine facta.
§ 3. Si de filio adoptivo agitur, inscribantur nomina adoptantium necnon, saltem si ita fit in actu civili regionis, parentum naturalium ad normam §§ 1 et 2 attento iure particulari.
§ 2. Si de filio agitur ex matre non nupta nato, nomen matris inserendum est, si publice de eius maternitate constat aut mater sua sponte scripto vel coram duobus testibus id petit; item nomen patris inserendum est, si eius paternitas probatur aliquo documento publico aut ipsius declaratione coram parocho et duobus testibus facta; in ceteris casibus inscribatur nomem baptizati nulla indicatione de patris aut parentum nomine facta.
§ 3. Si de filio adoptivo agitur, inscribantur nomina adoptantium necnon, saltem si ita fit in actu civili regionis, parentum naturalium ad normam §§ 1 et 2 attento iure particulari.
Кан. 689 – § 1. Парох місця, де відбувається хрещення, повинен докладно і невідкладно записати в книзі охрещених імена охрещених, назвавши служителя, батьків, хресних батьків, та, якщо такі є, свідків, місце і дату хрещення, вказавши одночасно місце народження і Церкву свого права, до якої охрещені приписуються.
§ 2. Якщо йдеться про дитину, яка прийшла на світ від незаміжньої матері, то треба внести ім’я матері, якщо факт її материнства публічно відомий, або вона сама з власної волі письмово або в присутності двох свідків про це просить. Треба також записати ім’я батька, якщо його батьківство підтверджує якийсь офіційний документ або заява, зроблена ним у присутності пароха і двох свідківь в інших випадках слід записати ім’я охрещеного без жодної згадки про батька або батьків.
§ 3. У випадку усиновлення дитини слід записати імена усиновителів, а також – принаймні, якщо так заведено в цивільному акті регіону – імена природних батьків, згідно з § § 1 і 2, з врахуванням приписів партикулярного права.
§ 2. Якщо йдеться про дитину, яка прийшла на світ від незаміжньої матері, то треба внести ім’я матері, якщо факт її материнства публічно відомий, або вона сама з власної волі письмово або в присутності двох свідків про це просить. Треба також записати ім’я батька, якщо його батьківство підтверджує якийсь офіційний документ або заява, зроблена ним у присутності пароха і двох свідківь в інших випадках слід записати ім’я охрещеного без жодної згадки про батька або батьків.
§ 3. У випадку усиновлення дитини слід записати імена усиновителів, а також – принаймні, якщо так заведено в цивільному акті регіону – імена природних батьків, згідно з § § 1 і 2, з врахуванням приписів партикулярного права.
Can. 690 – Si baptismus nec a parocho nec eo praesente ministratus est, minister de re certiorem facere debet parochum loci.
Кан. 690 – Якщо хрещення не було уділене ні парохом, ні в його присутності, тоді служитель повинен повідомити про це місцевого пароха.
Can. 691 – Ad baptismum probandum, si nemini fit praeiudicium, sufficit declaratio unius testis omni eaxceptione maioris aut declaratio ipsius baptizati argumentis indubiis fundata, praesertim si ipse infantia egressus baptismum suscepit.
Кан. 691 – Для підтвердження хрещення, якщо це не приносить нікому шкоди, вистачає заява одного бездоганного свідка або заява самого охрещеного, яка jрунтується на безсумнівних доказах, особливо якщо прийняв хрещення той, що вийшов з дитинства.
CAPUT II — DE CHRISMATIONE SANCTI MYRI;
ГЛАВА ІІ — МИРОПОМАЗАННЯ
Can. 692 – Oportet eos, qui baptizati sunt, sancto myro chrismari, ut sigillo doni Spiritus Sancti signati aptiores testes atque coaedificatores Regni Christi efficiantur.
Кан. 692 – Треба, щоб ті, хто охрестився, були помазані святим миром, щоб, позначені печаттю дару Святого Духа, стали достойніщими свідками і співбудівниками Царства Христового.
Can. 693 – Sanctum myrum, quod ex oleo olivarum aut aliarum plantarum et ex aromatibus constat, a solo Episcopo conficitur salvo iure particulari, secundum quod haec potestas Patriarchae reservatur.
Кан. 693 – Святе миро, яке складається з олії оливок або інших рослин та із пахощів, виготовляється тільки Єпископом, за винятком партикулярного права, згідно з яким це повноваження застерігається Патріярхові.
Can. 694 – Ex Ecclesiarum orientalium traditione chrirsmatio sancti myri sive coniunctim cum baptismo sive separatim ministratur a presbytero.
Кан. 694 – На підставі традиції східних Церков помазання святим миром уділяє священик сукупно з хрещенням або роздільно.
Can. 695 – § 1. Chrismatio sancti myri ministrari debet coniunctim cum baptismo, salvo casu verae necessitatis, in quo tamen curandum est, ut quam primum ministretur.
§ 2. Si celebratio chrismationis sancti myri non fit simul cum baptismo, minister tenetur de ea certiorem facere parochum loci, ubi baptismus ministratus est.
§ 2. Si celebratio chrismationis sancti myri non fit simul cum baptismo, minister tenetur de ea certiorem facere parochum loci, ubi baptismus ministratus est.
Кан. 695 – § 1. Миропомазання повинно уділятись разом із хрещенням, поза випадком справжньої необхідності, в якому, однак, треба старатись, щоб воно було якнайскоріше уділене.
§ 2. Якщо уділення миропомазання не відбувається сукупно з хрещенням, то священнослужитель зобов’язаний повідомити про це пароха місця, де було уділене хрещення.
§ 2. Якщо уділення миропомазання не відбувається сукупно з хрещенням, то священнослужитель зобов’язаний повідомити про це пароха місця, де було уділене хрещення.
Can. 696 – § 1. Omnes presbyteri Ecclesiarum orientalium chrismationem sancti myri sive coniunctim cum baptismo sive separatim valide ministrare possunt omnibus christifidelibus cuiusque Ecclesiae sui iuris, etiam Ecclesiae latinae.
§ 2. Christifideles Ecclesiarum orientalium chrismationem sancti myri valide suscipere possunt etiam a presbyteris Ecclesiae latinae secundum facultates, quibus praediti sunt.
§ 3. Quivis presbyter solis christifidelibus propriae Ecclesiae sui iuris chrismationem sancti myri licite ministrat; quod vero ad christifideles aliarum Ecclesiarum sui iuris attinet, hoc licite fit, si agitur de propriis subditis, de eis, quos ex alio titulo legitime baptizat, vel de eis, qui in periculo mortis versantur, et salvis semper conventionibus hac in re inter Ecclesias sui iuris initis.
§ 2. Christifideles Ecclesiarum orientalium chrismationem sancti myri valide suscipere possunt etiam a presbyteris Ecclesiae latinae secundum facultates, quibus praediti sunt.
§ 3. Quivis presbyter solis christifidelibus propriae Ecclesiae sui iuris chrismationem sancti myri licite ministrat; quod vero ad christifideles aliarum Ecclesiarum sui iuris attinet, hoc licite fit, si agitur de propriis subditis, de eis, quos ex alio titulo legitime baptizat, vel de eis, qui in periculo mortis versantur, et salvis semper conventionibus hac in re inter Ecclesias sui iuris initis.
Кан. 696 – § 1. Усі священики східних Церков можуть правосильно уділяти миропомазання сукупно з хрещенням або роздільно всім вірним кожної Церкви свого права, навіть латинської Церкви.
§ 2. Вірні східних Церков можуть правосильно приймати миропомазання також від священиків латинської Церкви відповідно до повноважень, якими вони наділені.
§ 3. Кожний священик дозволено уділяє миропомазання тільки вірним власної Церкви свого права, що ж стосується вірних інших Церков свого права, то це дозволено відбувається, якщо йдеться про власних підлеглих, про тих, яких охрещує дозволено з іншого титулу, або про тих, яким загрожує небезпека смерті і завжди з дотриманням угод, укладених у цій справі між Церквами свого права.
§ 2. Вірні східних Церков можуть правосильно приймати миропомазання також від священиків латинської Церкви відповідно до повноважень, якими вони наділені.
§ 3. Кожний священик дозволено уділяє миропомазання тільки вірним власної Церкви свого права, що ж стосується вірних інших Церков свого права, то це дозволено відбувається, якщо йдеться про власних підлеглих, про тих, яких охрещує дозволено з іншого титулу, або про тих, яким загрожує небезпека смерті і завжди з дотриманням угод, укладених у цій справі між Церквами свого права.
Can. 697 – Initiatio sacramentalis in mysterium salutis susceptione Divinae Eucharistiae perficitur, ideoque Divina Eucharistia post baptismum et chrismationem sancti myri christifideli ministretur quam primum secundum normam iuris particularis propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 697 – Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння заверщується прийняттям Пресвятої Євхаристії, і тому Пресвята Євхаристія повинна уділятись після хрещення і миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права.
CAPUT III — DE DIVINA EUCHARISTIA;
ГЛАВА ІІІ — ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ
Can. 698 – In Divina Liturgia per ministerium sacerdotis in persona Christi super oblationem Ecclesiae agentis perpetuatur virtute Spiritus Sancti, quod ipse fecit in novissima Cena Dominus Jesus, qui discipulis dedit Corpus Suum in Cruce pro nobis offerendum Sanguinemque Suum pro nobis effundendum, verum mysticumque instaurans sacrificium, quo cruentum illud Crucis sacrificium cum gratiarum actione commemoratur, actuatur et ab Ecclesia participatur tum oblatione tum communione ad significandam et perficiendam unitatem populi Dei in aedificationem Corporis Sui, quod est Ecclesia.
Кан. 698 – У Божественній Літургії через службу священика, що діє в особі Христа над жертвоприношенням Церкви, силою Святого Духа продовжується те, що сам Господь Ісус учинив на останній Вечері, який дав учням Своє Тіло, принесене у жертву за нас на хресті, і Свою Кров, пролиту за нас, установлюючи справжню і містичну жертву, у котрій кривава жертва на хресті з вдячністю згадується, здійснюється і в ній бере участь Церква як через жертвоприношення, так і через причастя для засвідчення і зверщення єдності Божого народу для побудови Свого Тіла, яким є Церква.
Can. 699 – § 1. Potestatem celebrandi Divinam Liturgiam habent soli Episcopi et presbyteri.
§. 2 Diaconi cum Episcopis et presbyteris proprio ministerio secundum praescripta librorum liturgicorum in celebratione Divinae Liturgiae artiorem partem habent.
§ 3. Ceteri christifideles virtute baptismi atque chrismationis sancti myri in celebrationem Divinae Liturgiae concurrentes modo in libris liturgicis vel iure particulari determinato in Sacrificio Christi actuose participant et quidem plenius, si ex eodem Sacrificio Corpus et Sanguinem Domini sumunt.
§. 2 Diaconi cum Episcopis et presbyteris proprio ministerio secundum praescripta librorum liturgicorum in celebratione Divinae Liturgiae artiorem partem habent.
§ 3. Ceteri christifideles virtute baptismi atque chrismationis sancti myri in celebrationem Divinae Liturgiae concurrentes modo in libris liturgicis vel iure particulari determinato in Sacrificio Christi actuose participant et quidem plenius, si ex eodem Sacrificio Corpus et Sanguinem Domini sumunt.
Кан. 699 – § 1. Повноваження відправляти Літургію мають тільки Єпископи і священики.
§ 2. Диякони разом з Єпископами і священиками власним служінням, відповідно до приписів літургічних книг, беруть тісніщу участь у відправі Божественної Літургії.
§ 3. Інші вірні завдяки хрещенню і помазанню святим миром, збираючись на відправу Божественної Літургії, беруть діяльну участь у _ертві Христовій у спосіб, визначений в літургічних книгах або партикулярним правом, і то повніше, якщо з цієї ж _ертви приймають Тіло і Кров Господа.
§ 2. Диякони разом з Єпископами і священиками власним служінням, відповідно до приписів літургічних книг, беруть тісніщу участь у відправі Божественної Літургії.
§ 3. Інші вірні завдяки хрещенню і помазанню святим миром, збираючись на відправу Божественної Літургії, беруть діяльну участь у _ертві Христовій у спосіб, визначений в літургічних книгах або партикулярним правом, і то повніше, якщо з цієї ж _ертви приймають Тіло і Кров Господа.
Can. 700 – § 1. Quod ad modum Divinam Liturgiam celebrandi spectat, utrum singillatim an in concelebratione facienda sit, prae oculis habeantur imprimis pastorales christifidelium necessitates.
§ 2. Si tamen fieri potest, Divinam Liturgiam presbyteri una cum Episcopo praeside aut cum alio presbytero celebrent, cum ita opportune unitas sacerdotii ac sacrificii manifestetur; integrum tamen manet ius uniuscuiusque sacerdotis Divinam Litnrgiam singillatim celebrandi, non autem eodem tempore, quo in eadem ecclesia concelebratio habetur.
§ 2. Si tamen fieri potest, Divinam Liturgiam presbyteri una cum Episcopo praeside aut cum alio presbytero celebrent, cum ita opportune unitas sacerdotii ac sacrificii manifestetur; integrum tamen manet ius uniuscuiusque sacerdotis Divinam Litnrgiam singillatim celebrandi, non autem eodem tempore, quo in eadem ecclesia concelebratio habetur.
Кан. 700 – § 1. Стосовно способу відправи Божественної Літургії, чи слід її сповняти поодинці чи у співслужінні, слід мати на увазі передусім пастирські потреби вірних.
§ 2. Якщо, однак, є змога, то Божественну Літургію повинні відправляти свяще-ники разом з Єпископом як головним служителем або іншим священиком, тому що так належно виявляється єдність священства і жертвиь однак, непорушним залишається право кожного священика відправляти Божественну Літургію поодинці, але не в тому самому часі, коли в тій самій церкві відбувається співслужіння.
§ 2. Якщо, однак, є змога, то Божественну Літургію повинні відправляти свяще-ники разом з Єпископом як головним служителем або іншим священиком, тому що так належно виявляється єдність священства і жертвиь однак, непорушним залишається право кожного священика відправляти Божественну Літургію поодинці, але не в тому самому часі, коли в тій самій церкві відбувається співслужіння.
Can. 701 – Concelebratio inter Episcopos et presbyteros diversarum Erclesiarum sui iuris iusta de causa praesertim caritatem fovendi atque unionem inter Ecclesias manifestandi gratia de Episcopi eparchialis licentia fieri potest omnibus praescripta librorum liturgicorum primi celebrantis sequentibus, remoto duolibet syncretismo liturgico et retentis optabiliter vestibus liturgicis et insignibus propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 701 – Співслужіння Єпископів і священиків різних Церков свого права з виправданої причини, особливо заради плекання любові і засвідчення єдності між Церквами, може відбуватися з дозволу єпархіяльного Єпископа з тим, однак, що всі дотримуються приписів літургічних книг першого служителя, не допускаючи ніякого літургічного синкретизму і зберігаючи, бажано, літургічні ризи і відзнаки власної Церкви свого права.
Can. 702 – Sacerdotes catholici vetiti sunt una cum sacerdotibus vel ministris acatholicis Divinam Liturgiam concelebrare.
Кан. 702 – Католицьким священикам забороняється співслужити Божественну Літургію разом з некатолицькими священиками або служителями.
Can. 703 – § 1. Sacerdos extraneus ad celebrandam Divinam Liturgiam non admittatur, nisi rectori ecclesiae litteras commendatitias sui Hierarchae exhibet aut alio modo ipsi rectori de eius probitate satis constat.
§ 2. Integrum est Episcopo eparchiali hac de re normas magis determinatas ferre ab omnibus sacerdotibus, etiam quomodocumque exemptis, servandas.
§ 2. Integrum est Episcopo eparchiali hac de re normas magis determinatas ferre ab omnibus sacerdotibus, etiam quomodocumque exemptis, servandas.
Кан. 703 – § 1. Чужого священика не слід допускати до відправи Божественної Літургії, хіба що він пред’явить рекомендаційного листа свого Ієрарха настоятелеві церкви, або самому настоятелеві в інший спосіб відомо про його чесність.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має повне право видати у цій справі точніщі норми, яких повинні дотримуватись усі священики, навіть яким небудь чином вийняті з під його влади.
§ 2. Єпархіяльний Єпископ має повне право видати у цій справі точніщі норми, яких повинні дотримуватись усі священики, навіть яким небудь чином вийняті з під його влади.
Can. 704 – Divina Liturgia omnibus diebus laudabiliter celebrari potest exceptis eis, qui secundum praescripta librorum liturgicorum Ecclesiae sui iuris, cui sacerdos ascriptus est, excluduntur.
Кан. 704 – Божественна Літургія може похвально правитись у всі дні, за винятком тих, які виключаються згідно з приписами літургічних книг Церкви свого права, до якої священик приписаний.
Can. 705 – § 1. Sacerdos catholicus Divinam Liturgiam celebrare potest super altare cuiusvis Ecclesiae catholicae.
§ 2. Ut sacerdos Divinam Liturgiam in ecclesia acatholicorum celebrare possit, licentia eget Hierarchae loci.
§ 2. Ut sacerdos Divinam Liturgiam in ecclesia acatholicorum celebrare possit, licentia eget Hierarchae loci.
Кан. 705 – § 1. Католицький священик може правити Божественну Літургію на престолі будь-якої католицької Церкви.
§ 2. Для того, щоб священик міг правити Божественну Літургію в церкві некатоликів, потрібний дозвіл місцевого Ієрарха.
§ 2. Для того, щоб священик міг правити Божественну Літургію в церкві некатоликів, потрібний дозвіл місцевого Ієрарха.
Can. 706 – In Divina Liturgia sacra dona, quae offeruntur, sunt panis mere triticeus recenter confectus ita, ut nullum sit periculum corruptionis, et vinum naturale de genimine vitis non corruptum.
Кан. 706 – Священними дарами, які подаються в Божественній Літургії, є хліб, чисто пщеничний, свіжо спечений так, щоб не було ніякої небезпеки зіпсуття, і вино натуральне з виноградних грон, не зіпсуте.
Can. 707 – § 1. Circa panis eucharistici confectionem, preces a sacerdotibus ante celebrationem Divinae Liturgiae persolvendas, ieiunium eucharisticum servandum, vestes liturgicas, tempus et locum celebrationis et huiusmodi iure particulari uniuscuiusque Ecclesiae sui iuris normae accurate statui debent.
§ 2. Remota christifidelium admiratione licet uti vestibus liturgicis et pane alterius Ecclesiae sui iuris, si vestes liturgicae et panis propriae Ecclesiae sui iuris praesto non sunt.
§ 2. Remota christifidelium admiratione licet uti vestibus liturgicis et pane alterius Ecclesiae sui iuris, si vestes liturgicae et panis propriae Ecclesiae sui iuris praesto non sunt.
Кан. 707 – § 1. Стосовно виготовлення євхаристійного хліба, молитов священиків перед відправою Божественної Літургії, дотримування євхаристійного посту, літургічних риз, часу і місця відправи та тому подібних, повинні бути встановлені докладні приписи партикулярним правом кожної Церкви свого права.
§ 2. Усунувши здивування вірних, можна користуватися літургічними ризами і хлібом іншої Церкви свого права, якщо немає літургічних риз і хліба власної Церкви свого права.
§ 2. Усунувши здивування вірних, можна користуватися літургічними ризами і хлібом іншої Церкви свого права, якщо немає літургічних риз і хліба власної Церкви свого права.
Can. 708 – Curent Hierarchae loci ac parochi, ut omni diligentia christifideles instruantur de obligatione Divinam Eucharistiam suscipiendi in periculo mortis necnon temporibus a laudabilissima traditione vel iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris statutis, praesertim vero tempore Paschali, in quo Christus Dominus eucharistica mysteria tradidit.
Кан. 708 – Місцеві Ієрархи і парохи повинні дбати, щоб вірні якнайстаранніше були навчені про обов’язок приймати Пресвяту Євхаристію в небезпеці смерті і в часи, встановлені найхвалебніщою традицією або партикулярним правом власної Церкви свого права, особливо ж у Пасхальний час, коли Христос Господь переказав євхаристійні таїнства.
Can. 709 – § 1. Divinam Eucharistiam distribuit sacerdos vel iure particulari propriae Ecclesiae sui iuris ita ferente etiam diaconus.
§ 2. Integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum opportunas normas statuere, secundum quas etiam alii christifideles Divinam Eucharistiam distribuere possunt.
§ 2. Integrum est Synodo Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilio Hierarcharum opportunas normas statuere, secundum quas etiam alii christifideles Divinam Eucharistiam distribuere possunt.
Кан. 709 – § 1. Пресвяту Євхаристію роздає священик або, якщо так велить партикулярне право власної Церкви свого права, – також диякон.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів мають право встановити відповідні приписи, згідно з якими роздавати Пресвяту Євхаристію можуть також інші вірні.
§ 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви або Рада Ієрархів мають право встановити відповідні приписи, згідно з якими роздавати Пресвяту Євхаристію можуть також інші вірні.
Can. 710 – Circa infantium in Divina Eucharistia participationem post baptismum et chrismationem sancti myri serventur opportunis adhibitis cautelis praescripta librorum liturgicorum propriae Ecclesiae sui iuris.
Кан. 710 – Щодо участі дітей у Пресвятій Євхаристії, після хрещення і миропомазання, слід дотримуватися приписів літургічних книг власної Церкви свого права з застосуванням відповідних застережень.
Can. 711 – Qui peccati gravis sibi conscius est, Divinam Liturgiam ne celebret neque Divinam Eucharistiam suscipiat, nisi adest gravis ratio et deest opportunitas sacramentum paenitentiae suscipiendi; quo in casu elicere debet actum perfectae contritionis, qui includit propositum quam primum ad hoc sacramentum accedendi.
Кан. 711 – Той, хто почувається до тяжкого гріха, нехай не відправляє Божественної Літургії і не приймає Пресвяту Євхаристію, хіба що існує поважна підстава і немає нагоди прийняти тайну покаянняь у цьому випадку він зобов’язаний проявити акт досконалого жалю, який містить у собі намір приступити якнайскоріше до цієї тайни.
Can. 712 – Arcendi sunt a susceptione Divinae Eucharistiae publice indigni.
Кан. 712 – Не слід допускати до приймання Пресвятої Євхаристії тих, хто привселюдно поводить себе недостойно.
Can. 713 – § 1. Divina Eucharistia distribuenda est in celebratione Divinae Liturgiae, nisi iusta causa aliud suadet.
§ 2. Circa praeparationem participationis Divinae Eucharistiae per ieinnium, preces aliaque opera christifideles fideliter normas Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, servent non solum intra fines territorii eiusdem Ecclesiae, sed, quatenus fieri potest, ubique terrarum.
§ 2. Circa praeparationem participationis Divinae Eucharistiae per ieinnium, preces aliaque opera christifideles fideliter normas Ecclesiae sui iuris, cui ascripti sunt, servent non solum intra fines territorii eiusdem Ecclesiae, sed, quatenus fieri potest, ubique terrarum.
Кан. 713 – § 1. Пресвяту Євхаристію слід розподіляти під час відправи Божественної Літургії, хіба що виправдана причина радить щось інше.
§ 2. Щодо підготовки до участі в Пресвятій Євхаристії через піст, молитви та інші дії, вірні повинні сумлінно дотримуватись приписів Церкви свого права, до якої приписані, не лише в межах території цієї ж Церкви, а й, по змозі, в цілому світі.
§ 2. Щодо підготовки до участі в Пресвятій Євхаристії через піст, молитви та інші дії, вірні повинні сумлінно дотримуватись приписів Церкви свого права, до якої приписані, не лише в межах території цієї ж Церкви, а й, по змозі, в цілому світі.
Can. 714 – § 1. In ecclesiis, ubi cultus divinus publicus et saltem aliquoties in mense Divina Liturgia celebratur, Divina Eucharistia custodiatur praesertim pro infirmis, praescriptis librorum liturgicorum propriae Ecclesiae sui iuris fideliter servatis, atque summa reverentia a christifidelibus adoretur.
§ 2. Custodia Divinae Eucharistiae subest vigilantiae ac moderamini Hierarchae loci.
§ 2. Custodia Divinae Eucharistiae subest vigilantiae ac moderamini Hierarchae loci.
Кан. 714 – § 1. У церквах, де буває прилюдне богопочитання і, принаймні кілька разів у місяць, відправляється Божественна Літургія, слід берегти Пресвяту Євхаристію особливо для хворих, сумлінно дотримуючись приписів літургічних книг власної Церкви свого права, а вірні повинні з найбільшою шанобою її адорувати.
§ 2. Зберігання Пресвятої Євхаристії підлягає наглядові і керівництву місцевого Ієрарха.
§ 2. Зберігання Пресвятої Євхаристії підлягає наглядові і керівництву місцевого Ієрарха.
Can. 715 – § 1. Sacerdotibus licet oblationes recipere, quas christifideles secundum probatum Ecclesiae morem pro celebratione Divinae Liturgiae ad proprias intentiones ipsis offerunt.
§. 2. Licet etiam, si ita fert legitima consuetudo, oblationes recipere pro Liturgia Praesanctificatorum et pro commemorationibus in Divina Liturgia.
§. 2. Licet etiam, si ita fert legitima consuetudo, oblationes recipere pro Liturgia Praesanctificatorum et pro commemorationibus in Divina Liturgia.
Кан. 715 – § 1. Священикам можна приймати пожертви, що їх вірні, згідно з визнаним звичаєм Церкви, офірують за відправу Божественної Літургії у їхніх наміреннях.
§ 2. Можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів і за поминання в Божественній Літургії.
§ 2. Можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів і за поминання в Божественній Літургії.
Can. 716 – Firmo can. 1013 enixe commendatur, ut Episcopi eparchiales, quatenus fieri potest, praxim introducant, secundum quam solum eae oblationes occasione Divinae Liturgiae recipiantur, quas christifideles sua sponte offerunt; singuli vero sacerdotes libenter etiam sine ulla oblatione Divinam Liturgiam ad intentionem christifidelium praecipue egentium celebrent.
Кан. 716 – Із збереженням кан. 1013, настійно рекомендується, щоб єпархіяльні Єпископи, по змозі, впроваджували практику, відповідно до якої приймалися б тільки такі пожертви з нагоди Божественної Літургії, які вірні добровільно офіруютьь але кожний священик повинен охоче, навіть без жодної пожертви, правити Божественну Літургію в наміренні вірних, зокрема вбогих.
Can. 717 – Sacerdotes, si oblationes ad Divinam Liturgiam celebrandam a christifidelibus alterius Ecclesiae sui iuris accipiunt, gravi obligatione tenentur de his oblationibus servandi normas illius Ecclesiae, nisi aliud constat ex parte offerentis.
Кан. 717 – Якщо священики одержують пожертви за відправу Божественної Літургії від вірних іншої Церкви свого права, то мають під тяжким зобов’язанням дотримуватись приписів тієї Церкви про пожертви, хіба що жертводавець постановляє інакше.
CAPUT IV — DE SACRAMENTO PAENITENTIAE;
ГЛАВА ІV — СВЯТА ТАЙНА ПОКАЯННЯ
Can. 718 – In sacramento paenitentiae christifideles, qui, peccatis post baptismum commissis, ad Deum a Spiritu Sancto ducti corde convertuntur et dolore de peccatis moti propositum novae vitae ineunt, per ministerium sacerdotis, facta ipsi confessione et dignae satisfactionis acceptatione, veniam a Deo obtinent simulque cum Ecclesia, quam peccando vulneraverunt, reconciliantur; quo modo hoc sacramentum quam maxime ad vitam christianam fovendam confert et ad Divinam Eucharistiam suscipiendam disponit.
Кан. 718 – У святій тайні покаяння вірні, які, згрішивши після хрещення, керовані Святим Духом, навертаються серцем до Бога і, пройняті болем за гріхи, постановляють жити по-новому, через службу священика, після сповіді перед ним й прийняттям достойного надолуження, одержують від Бога ласку прощення і заодно миряться з Церквою, яку зранили, здійснюючи гріхь таким чином ця свята тайна якнайбільше сприяє плеканню християнського життя і підготовляє до приймання Пресвятої Євхаристії.
Can. 719 – Qui gravis peccati sibi conscius est, quam primum fieri potest, sacramentum paenitentiae suscipiat; omnibus vero christifidelibus enixe commendatur, ut frequenter et praesertim temporibus ieiunii et paenitentiae in propria Ecelesia sui iuris servandis hoc sacramentum suscipiant.
Кан. 719 – Той, хто сам свідомий тяжкого гріха, повинен, по змозі, якнайскоріше приступити до святої тайни покаянняь усім же вірним настійно доручається часто приймати цю святу тайну, особливо в часи посту й покаяння, яких треба дотримуватись у власній Церкві свого права.
Can. 720 – § 1. Individualis et integra confessio atque absolutio solum constituunt modum ordinarium, quo christifidelis peccati gravis sibi conscius cum Deo et Ecclesia reconciliatur; sola impossibilitas physica vel moralis ab huiusmodi confessione excusat, quo in casu aliis quoque modis reconciliatio haberi potest.
§ 2. Absolutio pluribus simul paenitentibus sine praevia individuali confessione generali modo impertiri non potest, nisi:
1° imminet periculum mortis et tempus non suppetit sacerdoti vel sacerdotibus ad ministrandum sarramentum paenitentiae singulis paenitentibus;
2° est gravis necessitas, videlicet si attento paenitentium numero sacerdotum copia praesto non est ad ministrandum singulis paenitentibus sacramentum paenitentiae intra congruum tempus ita, ut sine propria culpa gratia sacramentali aut susceptione Divinae Eucharistiae diu carere cogantur; necessitas vero non censetur sufficiens, cum confessarii praesto esse non possunt ratione solius magni concursus paenitentium, qualis haberi potest in magna aliqua sollemnitate aut peregrinatione.
§ 3. Decernere num detur talis gravis necessitas, competit Episcopo eparchiali, qui collatis consiliis cum Patriarchis et Episcopis eparchialibus aliarum Ecclesiarum sui iuris in eodem territorio potestatem suam exercentibus casus talis necessitatis etiam generalibus praescriptis determinare potest.
§ 2. Absolutio pluribus simul paenitentibus sine praevia individuali confessione generali modo impertiri non potest, nisi:
1° imminet periculum mortis et tempus non suppetit sacerdoti vel sacerdotibus ad ministrandum sarramentum paenitentiae singulis paenitentibus;
2° est gravis necessitas, videlicet si attento paenitentium numero sacerdotum copia praesto non est ad ministrandum singulis paenitentibus sacramentum paenitentiae intra congruum tempus ita, ut sine propria culpa gratia sacramentali aut susceptione Divinae Eucharistiae diu carere cogantur; necessitas vero non censetur sufficiens, cum confessarii praesto esse non possunt ratione solius magni concursus paenitentium, qualis haberi potest in magna aliqua sollemnitate aut peregrinatione.
§ 3. Decernere num detur talis gravis necessitas, competit Episcopo eparchiali, qui collatis consiliis cum Patriarchis et Episcopis eparchialibus aliarum Ecclesiarum sui iuris in eodem territorio potestatem suam exercentibus casus talis necessitatis etiam generalibus praescriptis determinare potest.
Кан. 720 – § 1. Індивідуальна і повна сповідь, а також прощення гріхів становлять єдиний звичайний спосіб, за допомогою якого вірний, свідомий тяжкого гріха, осягає примирення з Богом і Церквоюь тільки фізична або моральна неспроможність виправдовує відсутність такої сповідіь у такому випадку примирення можна осягнути також іншими способами.
§ 2. Розрішення гріхів одночасно багатьом каянникам без попередньої індивідуальної сповіді не може бути надане загальним способом, хіба що:
1° загрожує небезпека смерті і не вистачає часу священикові або священикам для уділення тайни покаяння кожному каянникові окремо;
2° існує поважна необхідність, а саме, коли з уваги на кількість каянників, немає достатньої кількості священиків для уділення каянникам кожному зокрема святої тайни покаяння протягом відповідного часу, внаслідок чого каянники без власної вини мусіли б залишитись довгий час без сакраментальної ласки або прийняття Пресвятої Євхаристіїь необхідність не вважається достатньою, коли сповідників немає напоготові тільки через великий наплив каянників, який може трапитись під час якоїсь великої врочистості або паломництва.
§ 3. Вирішити, чи існує така поважна необхідність, належить до єпархіяльного Єпископа, який, порадившись з Патріярхами й єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, що сповняють свою владу на цій території, може визначити випадки такої необхідності, також загальними приписами.
§ 2. Розрішення гріхів одночасно багатьом каянникам без попередньої індивідуальної сповіді не може бути надане загальним способом, хіба що:
1° загрожує небезпека смерті і не вистачає часу священикові або священикам для уділення тайни покаяння кожному каянникові окремо;
2° існує поважна необхідність, а саме, коли з уваги на кількість каянників, немає достатньої кількості священиків для уділення каянникам кожному зокрема святої тайни покаяння протягом відповідного часу, внаслідок чого каянники без власної вини мусіли б залишитись довгий час без сакраментальної ласки або прийняття Пресвятої Євхаристіїь необхідність не вважається достатньою, коли сповідників немає напоготові тільки через великий наплив каянників, який може трапитись під час якоїсь великої врочистості або паломництва.
§ 3. Вирішити, чи існує така поважна необхідність, належить до єпархіяльного Єпископа, який, порадившись з Патріярхами й єпархіяльними Єпископами інших Церков свого права, що сповняють свою владу на цій території, може визначити випадки такої необхідності, також загальними приписами.
Can. 721 – § 1. Ut christifidelis sacramentali absolutione una simul pluribus data frui possit, requiritur non solum, ut sit rite dispositus, sed etiam ut simul sibi proponat singillatim debito tempore confiteri peccata gravia, quae in praesens ita confiteri non potest.
§ 2. Christifideles, quatenus fieri potest, de his requisitis edoceantur et praeterea, etiam in casu periculi mortis, exhortentur ut actum, contritionis unusquisque eliciat.
§ 2. Christifideles, quatenus fieri potest, de his requisitis edoceantur et praeterea, etiam in casu periculi mortis, exhortentur ut actum, contritionis unusquisque eliciat.
Кан. 721 – § 1. Щоб вірний міг користуватися сакраментальним розрішенням від гріхів разом з багатьма каянниками одночасно, вимагається не тільки відповідна підготовка, але також постанова, що він у належний час окремо висповідається з тяжких гріхів, з яких тепер так висповідатись не може.
§ 2. Вірних слід, по змозі, повчати про ці вимоги, а крім того, головно в небезпеці смерті, заохочувати, щоб кожний виявив акт досконалого жалю.
§ 2. Вірних слід, по змозі, повчати про ці вимоги, а крім того, головно в небезпеці смерті, заохочувати, щоб кожний виявив акт досконалого жалю.
Can. 722 – § 1. Sacramentum paenitentiae a solo sacerdote ministratur.
§ 2. Episcopi omnes ubique terrarum sacramentum paenitentiae ipso iure ministrare possunt, nisi, ad liceitatem quod spectat, Episcopus eparchialis in casu speciali expresse renuit.
§ 3. Presbyteri vero ut valide agant, debent praeterea esse praediti facultate sacramentum paenitentiae ministrandi, quae facultas confertur sive ipso iure sive speciali collatione ab auctoritate competenti facta.
§ 4. Presbyteri, qui facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praediti sunt vi officii vel vi collationis Hierarchae loci eparchiae, cui ascripti sunt aut in qua domicilium habent, sacramentum paenitentiae valide ministrare possunt ubique terrarum quibuslibet christifidelibus, nisi quis Hierarcha loci in casu speciali expresse renuit; eadem facultate licite utuntur servatis normis ab Episcopo eparchiali latis necnon de licentia saltem praesumpta rectoris ecclesiae vel, si de domo instituti vitae consecratae agitur, Superioris.
§ 2. Episcopi omnes ubique terrarum sacramentum paenitentiae ipso iure ministrare possunt, nisi, ad liceitatem quod spectat, Episcopus eparchialis in casu speciali expresse renuit.
§ 3. Presbyteri vero ut valide agant, debent praeterea esse praediti facultate sacramentum paenitentiae ministrandi, quae facultas confertur sive ipso iure sive speciali collatione ab auctoritate competenti facta.
§ 4. Presbyteri, qui facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praediti sunt vi officii vel vi collationis Hierarchae loci eparchiae, cui ascripti sunt aut in qua domicilium habent, sacramentum paenitentiae valide ministrare possunt ubique terrarum quibuslibet christifidelibus, nisi quis Hierarcha loci in casu speciali expresse renuit; eadem facultate licite utuntur servatis normis ab Episcopo eparchiali latis necnon de licentia saltem praesumpta rectoris ecclesiae vel, si de domo instituti vitae consecratae agitur, Superioris.
Кан. 722 – § 1. Святу тайну покаяння може уділяти тільки священик.
§ 2. Усі Єпископи на підставі права можуть уділяти святу тайну покаяння на цілому світі, хіба що стосовно дозволеності єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно заперечить.
§ 3. Пресвітери для важності дій мусять мати ще й повноваження уділяти тайну покаянняь це повноваження набувається самим правом, або спеціяльним наданням з боку компетентної влади.
§ 4. Пресвітери, наділені повноваженням уділяти тайну покаяння на підставі уряду або на підставі надання місцевого Ієрарха єпархії, до якої вони належать або в якій мають місце постійного проживання, можуть правосильно уділяти тайну покаяння на цілому світі будь-яким вірним, хіба що якийсь місцевий Ієрарх у спеціяльному випадку виразно заперечитьь цим повноваженням вони дозволено користуються, дотримуючись приписів, виданих єпархіяльним Єпископом, а також з дозволу, принаймні припустимого, настоятеля церкви або, якщо йдеться про дім інституту посвяченого життя – то Настоятеля.
§ 2. Усі Єпископи на підставі права можуть уділяти святу тайну покаяння на цілому світі, хіба що стосовно дозволеності єпархіяльний Єпископ в окремому випадку виразно заперечить.
§ 3. Пресвітери для важності дій мусять мати ще й повноваження уділяти тайну покаянняь це повноваження набувається самим правом, або спеціяльним наданням з боку компетентної влади.
§ 4. Пресвітери, наділені повноваженням уділяти тайну покаяння на підставі уряду або на підставі надання місцевого Ієрарха єпархії, до якої вони належать або в якій мають місце постійного проживання, можуть правосильно уділяти тайну покаяння на цілому світі будь-яким вірним, хіба що якийсь місцевий Ієрарх у спеціяльному випадку виразно заперечитьь цим повноваженням вони дозволено користуються, дотримуючись приписів, виданих єпархіяльним Єпископом, а також з дозволу, принаймні припустимого, настоятеля церкви або, якщо йдеться про дім інституту посвяченого життя – то Настоятеля.
Can. 723 – § 1. Vi officii pro sua quisque dicione facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus est praeter Hierarcham loci etiam parochus aliusque, qui loco parochi est.
§ 2. Vi officii facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus est etiam omnis Snperior instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis, si sacerdos est, erga sodales proprii instituti necnon erga illos, qui diu noctuque in eius domo degunt.
§ 2. Vi officii facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus est etiam omnis Snperior instituti religiosi vel societatis vitae communis ad instar religiosorum iuris pontificii vel patriarchalis, si sacerdos est, erga sodales proprii instituti necnon erga illos, qui diu noctuque in eius domo degunt.
Кан. 723 – § 1. На підставі уряду повноваження уділяти святу тайну покаяння мають, крім місцевого Ієрарха, також парох та інший, хто заступає пароха – кожний на своїй території.
§ 2. На підставі уряду таке ж повноваження уділяти святу тайну покаяння має кожний Настоятель чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права, якщо він є священиком, членам власного інституту, а також тим, які вдень і вночі живуть в його домі.
§ 2. На підставі уряду таке ж повноваження уділяти святу тайну покаяння має кожний Настоятель чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих папського або патріяршого права, якщо він є священиком, членам власного інституту, а також тим, які вдень і вночі живуть в його домі.
Can. 724 – § 1. Soli Hierarchae loci competit facultatem sacramentum paenitentiae quibuslibet christifidelibus ministrandi speciali collatione conferre presbyteris quibuscumque.
§ 2. Superior instituti vitae consecratae, dummodo potestate regiminis exsecutiva praeditus sit, facultatem, de qua in can. 723, § 2, conferre potest ad normam typici vel statutorum cuilibet presbytero.
§ 2. Superior instituti vitae consecratae, dummodo potestate regiminis exsecutiva praeditus sit, facultatem, de qua in can. 723, § 2, conferre potest ad normam typici vel statutorum cuilibet presbytero.
Кан. 724 – § 1. Тільки місцевий Ієрарх може спеціяльним наданням дати всім пресвітерам повноваження уділяти святу тайну покаяння будь-яким вірним.
§ 2. Якщо Настоятель інституту посвяченого життя наділений виконавчою владою управління, то він може надавати повноваження, про яке мова в кан. 723, § 2, згідно з приписом уставу або статутів, будь-якому пресвітерові.
§ 2. Якщо Настоятель інституту посвяченого життя наділений виконавчою владою управління, то він може надавати повноваження, про яке мова в кан. 723, § 2, згідно з приписом уставу або статутів, будь-якому пресвітерові.
Can. 725 – Omnis sacerdos quoslibet paenitentes in periculo mortis versantes valide et licite absolvere potest a quibusvis peccatis, etsi praesens est alius sacerdos facultate sacramentum paenitentiae ministrandi praeditus.
Кан. 725 – Кожний священик може правосильно і дозволено розрішити від усіх гріхів будь-яких каянників у небезпеці смерті, хоч би був присутнім інший священик, який має повноваження уділяти святу тайну покаяння.
Can. 726 – § 1. Facultas sacramentum paenitentiae ministrandi ne revocetur nisi gravi de causa.
§ 2. Revocata facultate sacramentum paenitentiae ministrandi collata ab Hierarcha, de quo in can. 722, § 4, presbyter eandem amittit ubique terrarum; revocata autem ab alia auctoritate competenti eandem amittit in dicione revocantis tantum.
§ 3. Praeterquam revocatione facultas sacramentum paenitentiae ministrandi, de qua in can. 722, § 4, cessat amissione officii, ascriptionis eparchiae vel domicilii.
§ 2. Revocata facultate sacramentum paenitentiae ministrandi collata ab Hierarcha, de quo in can. 722, § 4, presbyter eandem amittit ubique terrarum; revocata autem ab alia auctoritate competenti eandem amittit in dicione revocantis tantum.
§ 3. Praeterquam revocatione facultas sacramentum paenitentiae ministrandi, de qua in can. 722, § 4, cessat amissione officii, ascriptionis eparchiae vel domicilii.
Кан. 726 – § 1. Повноваження уділяти святу тайну покаяння можна відкликати лише з поважної причини.
§ 2. Після відкликання повноваження уділяти тайну покаяння, наданого Ієрархом, про що мова в кан. 722, § 4, пресвітер втрачає його всюди на земліь коли ж воно відкликане іншою компетентною владою, то втрачає його тільки на території того, хто відкликає.
§ 3. Крім відкликання, повноваження уділяти святу тайну покаяння, про яке мова в кан. 722, § 4, припиняється внаслідок утрати уряду, приписання до якоїсь єпархії або постійного місця проживання.
§ 2. Після відкликання повноваження уділяти тайну покаяння, наданого Ієрархом, про що мова в кан. 722, § 4, пресвітер втрачає його всюди на земліь коли ж воно відкликане іншою компетентною владою, то втрачає його тільки на території того, хто відкликає.
§ 3. Крім відкликання, повноваження уділяти святу тайну покаяння, про яке мова в кан. 722, § 4, припиняється внаслідок утрати уряду, приписання до якоїсь єпархії або постійного місця проживання.
Can. 727 – In nonnullis casibus ad salutem animarum providendam opportunum esse potest facultatem a peccatis absolvendi limitare atque determinatae auctoritati reservare; hoc tamen fieri non potest nisi de consensu Synodi Episcoporum Ecclesiae patriarchalis vel Consilii Hierarcharum vel Sedis Apostolicae.
Ка