Франц Шпіраго

Католицький народний катехизм

Переклад о. Ярослава Левицького
Друкується за виданням 1913 р.

epub mobi

Боже Провидіння

Провидінням Божим називаємо утримання світу і керівництво ним.

Про жодну правду св. Письмо не говорить так часто, як про Провидіння Боже.

Бог утримує світ, тобто забезпечує існування всього живого.

Усі створені речі перестали б існувати, якщо би Бог не опікувався ними. Весь світ зник би, якщо би Бог не підтримував його існування своєю всемогутністю. Бо як би могло щось тривати без Божої волі? (Прем. 11, 26). Бог приводить все в рух словами сили Своєї (Євр. 1, 3). Бог дає все, що треба живим створінням для життя. Щороку у природі повторюється чудо помноження хліба (Мат. 14) на наших нивах. З одного зерна виростає 30-100 нових зерен, з однієї картоплі — 10-20 нових картоплин. Зеренце вишні, сливки виростає великим деревом, яке щороку приносить тисячі плодів. "Щодня діються чудеса в природі, але на нас вони не справляють враження, бо ми до них звикли" (св. Авг.).

Колись прийде час, що видимий світ, такий, який він тепер, минеться, бо Христос каже: "Небо й земля проминуть" (Лук. 21, 33). Але це не значить, що Бог знищить світ, бо це суперечило б Його властивостям. Бог лише змінить світ на досконаліший. "Нового ж неба й землі нової... очікуємо" (II Петро З, 13).

Бог керує світом, тобто дбає, щоб всі створіння існували для. Його прославлення і нашого добра.

Як керманич керує кораблем, щоб довести його до мети, так Бог керує світом, щоб світ відповідав своєму призначенню. А призначення світу — слава Бога і добро створінь. Бог керує небесними тілами, які рухаються за певними законами (Іс. 40, 26), і небеса являють славу Божу (Пс. 18, 2); керує усіма народами (Дан. 4, 32), як керував народом ізраїльським. У житті окремих людей (Йосифа, Мойсея) ясно бачимо керуючу руку Бога. Часто Бог умішується і в долю католицької Церкви, але ми часто Божої волі не розуміємо, вона часто є для нас загадкою. Часто нам власна доля видається несправедливою і кривдячою. Але Бог уміє так нею покерувати, що вона служить для Його прославлення і для нашого добра. Тому повторюймо за Давидом: "Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших" (Пс. 117, 23).

Нема такої людини на Землі, про яку Бог не турбувався б.

Швидше мати забуде про дитину, ніж Бог про нас (Іс. 49, 15). Бог пам'ятає і про тварин, і навіть про неживі предмети. Христос каже, що Бог дбає навіть про небесних птахів, про польові лілії, про траву (Мат. 6, 25-30). Нема створіння, яке б по своїй волі або неволі не стояло під Провидінням Божим (св. Авг.).

Бог насамперед пам'ятає про того, хто знедолений, ким гордує світ.

Бог створив великого і малого і турбується однаково про всіх (Прем. 6, 8). Бог і в малих речах великий. Доказом цього є крапля води, найдрібніші живі організми. Малих цього світу вибирає Бог для голошення Своєї слави (І Кор. 1, 27).

Мужів низьких станів (Йосифа, Мойсея, Давида, Даниїла та багато інших) Бог підніс до найвищих становищ. Новину про народження Спасителя ангели несуть бідним пастирям, а не гордим фарисеям. Апостолами Своєї науки • Христос вибирає простих рибалок, Своєю Матір'ю — убогу Дівицю, своє Євангеліє каже голосить убогим (Мат. 11, 5), а Свою ласку дає покірним (Як. 4, 6) і т. д. Тому Давид каже: "Хто, як Господь Бог наш, що возсідає на престолі, що дивиться униз на небо і на землю? Що піднімає з пороху злиденного, що з гною бідного підносить, щоб посадити його з вельможами, з вельможами народу свого?" (Пс. 112, 5-8). Отже, нерозумно було б думати, що Бог не турбується земними справами.

Нічого не діється у нашому житті без волі або допусту Божого.

Тому говорить Йосиф своїм братам: "Отож не ви мене сюди наслали, а Бог" (Буття 45, 8). Христос каже, що навіть волосся на нашій голові є пораховане (Мат. 10, ЗО), або що Провидіння Боже сягає навіть найменших деталей нашого життя (св. Єфр.). Отже, нічого у світі не діється випадково. Правда, іноді не знаємо причин багатьох подій, але їх знає Бог, який усім керує. Хто каже, що у світі є випадковості, той богохулить (св. Єфр.). Але не можна сказати, що Бог хоче всього того, що діється на світі. Не може, напр., Бог хотіти, щоб люди вбивали один одного, крали, зневажали і т. д. Бог лише допускає зло або не заважає йому, хоч може. Таке допущення зла ще не є дозволом на зло; воно походить з того, що Бог дав розумним істотам вільну волю. Отже, це їх вина і шкода, коли вживають її на зле. А часто трапляється так, що Бог зло, яке допустив, перетворює на добро.

Допустивши зло, Бог перетворює його на добро.

Бог, який нас безмежно любить (Йоан 4, 16), має завжди єдину мету: зробити нас щасливими. Тому нещастя, спокуси, навіть гріхи людей обертає на їх добро (Буття 50, ЗО). Згадаймо історію єгипетського Иосифа. Брати продали його, потім його було кинуто до в'язниці, але згодом він став королем, врятував свій народ від голодної смерті й ущасливив свою родину. Євреї потрапили в неволю для того, щоб погани довідалися про правдивого Бога і про майбутнього Спасителя (Товія 13, 4). Страшні переслідування перших християн сприяли розповсюдженню християнської віри. Сторожа при гробі Ісуса Христа мимоволі стала свідком воскресіння Спасителя. Невіра Томи корисніша для нас, ніж віра деяких апостолів (св. Авг.). Гріх Петра мав зробити його покірнішим і спонукати до кращого розуміння інших апостолів. Гріх Юди був причиною спасения усього людського роду. "Які незбагненні його постанови і недослідимі Його дороги!" (Рим. 11, 33). Усе, що Бог зсилає, зсилає напевно для нашого добра, хоч нам, може, видається інакше.

Тому побожний християнин повинен у нещасті завжди віддаватися волі Божій.

Недарма Христос навчив нас молитися: "Нехай буде воля Твоя як на небі і на землі". А св. Петро нагадує нам: "Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас" (І Петро 5, 7). Той, хто має чисту совість, нехай повторює разом з Давидом: "Як насідають злочинці на мене,,., то вони спіткнуться й упадуть" (Пс. 26, 2). Ми не повинні сумувати і нервуватися як при дрібних негараздах (напр., з приводу поганої погоди), так і при більших нещастях (хворобі, втраті майна, смерті близьких осіб). Ми мусимо спокійно годитися з Божою волею. На жаль, багато людей іде за Христом лише тоді, коли Він розділяє хліб, і покидає Його, коли доводиться пити з Ним чашу терпінь, як це зробили апостоли на Оливній горі (Тома Кемп.).

Той, хто в нещастях охоче піддається Божій волі, отримує справжній спокій душі, досконалість і благословення Боже.

Лише той почуває себе справді задоволеним, хто віддається Богу. Хрест має одне рамено довше, а друге коротше. Довше представляє Божу волю, коротше — нашу. Саме тому, що наша воля перехрещується з Божою волею (протистоїть їй), виникає хрест (терпіння, незадоволення). Якщо б коротше рамено ішло паралельно до довшого, не було б хреста; якщо б людина свою волю підпорядковувала Божій волі, не було б на землі терпінь. Той, хто виконує мудрі вказівки Бога, має небо вже на землі (св. Авг.). Людина, віддана Богові, не відчуває своїх терпінь, бо вона любить їх тому, що вони походять від Бога (М. Лят.). Така людина ніби їде на возі разом із своїм хрестом і не відчуває його ваги, хто ж чинить інакше, мусить у поті чола двигати свій хрест (св. Дорот.). Той, хто відрікається власної волі, — стараючись докладно виконувати Божу волю, швидко досягає найвищої досконалості (св. Тер.). Подобатися Богові можна, лише піддаючись Його волі. Такий вчинок є милішим Богові від постів, умертвлення і т. д. (М. Лят.). Людина, віддана Богові, досягне вічного щастя. її можна порівняти з тими людьми, які знаходяться на кораблі: вони рухаються разом з ним і разом з ним пристануть до берега (св. Франц. Сал.). Така людина вже на землі єднає в собі щастя і благословення. Один рільник так пояснив причину, чому його нива краще родить, ніж сусідська: "Моє поле щедріше родить, бо завжди маю таку погоду, якої бажаю". Коли його запитали, як це зрозуміти, пояснив: "Я завжди задоволений з погоди, яку посилає Бог; це подобається Богові, тому посилає благословення на мою ріллю".

Гарний приклад віддання себе Божій волі дав нам Ісус Христос на Оливній горі.

Христос молився: "Отче, хай не Моя, а Твоя буде воля" (Лук. 22, 42). Ісус Христос виконував волю небесного Отця аж до хресної смерті (Филип. 2, 8). Підданим Богу був і праведний Йов. Мільйони ангелів знаходять своє щастя у сповненні Божої волі. Св. Магдалина з Лаціс каже: "Я радо витримала б найстрашніші муки і найважчі хрести, коли б лише знала, що така є Божа воля". Так думали і чинили усі святі.

Як погодити нещастя праведників і щастя грішників з Божим Провидінням?

Те, що праведників навіщають нещастя, а грішники живуть щасливо, не повинно наштовхувати нас на думку, що Боже Провидіння є несправедливим. Це так тільки здається. "Щастя тих, що одягаються в пурпур, часто не більше від щастя актора, який, граючи в комедії, одягає на голову шапку вождя або тримає скіпетр царя" (Сенека). Хто постійно грішить, доходить врешті до того, що не знаходить у грісі жодного задоволення (св. Берн.). Жодному грішникові насправді не ведеться добре і жодному побожному насправді не так зле. Бо кінцевою метою щастя є внутрішнє задоволення, а таке задоволення може мати лише людина справді побожна, але ніколи грішник.

Світ (багатство, страви, напої, розваги, кар'єра і т. д) ніколи не можуть нам дати справжнього задоволення, — його отримуємо, тільки наслідуючи науку Ісуса Христа. Внутрішній спокій і дочасне щастя — це плід Св. Духа, який походить лише з чесноти (св. Люд. Гран.). Лише той справді багатий, хто має душевний спокій, бо це найбільший скарб (св. Амвр.) Безбожники не мають спокою, вони подібні до моря, що не може заспокоїтися (Іс. 57, 20). Праведник завжди живе в розкоші, хоч може бути одягнений у лахміття і терпіти голод. Він далеко щасливіший від того, хто одягнений у золоті шати чи пурпур і хто дбає лише про тілесні задоволення. Розум, радість і задоволення не є наслідком могутності, багатства, фізичної сили, а плодом чесноти і чистої совісті (св. Золот.). Не все золото, що блищить.

Щастя грішників є проминаючим.

Прислів'я каже: "Доти дзбан воду носить, поки вухо не відірветься". Швидко проминуло щастя Наполеона І, який задля своєї амбіції пожертував життям мільйонів людей. Безбожник подібний до високого кедра з Лівану, який упаде під сокирою і більше його ніхто не побачить (Пс. 35, 36). Будинок його щастя збудований на піску — впаде злива і він розвалиться (Мат. 7, 27). Щастя грішника — гриб, який виростає за одну ніч і так само швидко гине.

Заслужену заплату отримаємо аж після смерті.

Каже Христос: "Багато з перших будуть останніми, а останні — першими" (Мат. 19, ЗО). Немало багачів і достойників на тому світі будуть стояти набагато нижче від тих, які жебраками приходили до їх дверей. Згадаймо притчу про багача й убогого Лазаря. Бог для своїх вибраних готує набагато краще життя, а ніж вони мають на землі, інакше не допускав би того, що грішники живуть у розкошах, а праведники серед хрестів. Він постарався б, щоб грішників уже на землі досягла заслужена кара, а праведників — засуджена нагорода (св. Золот.). Безбожники тішаться, а ми сумуємо. Колись буде навпаки: ми будемо тішитися, а вони сумуватимуть (Терт.).

Грішник уже на землі отримує нагороду за свої добрі справи, а праведник — покарання за зло, яке вчинив.

Тому каже Христос: "Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу" (Лук. 6, 24), тобто отримали заплату за свої справи вже тут, на землі. Як погодити гріх з Божим Провидінням? Гріх і його наслідки не завжди суперечать Божому Провидінню.

Не Бог винен у тому, що люди грішать (Соб. Трид. 6, 6), це вина людей, бо вони надуживають вільної волі.

Бог створив людину як вільну істоту, тому не заважає їй в її справах, хоч вони і не завжди є добрими. Бог не запобігає злу, бо якщо б не було на світі зла, то людина не мала б нагоди робити добро. Не маючи вибору між злом і добром, людина чинила б тільки добро, бо нічого іншого й не лишалось би до роботи, і такі вчинки з необхідності не заслуговували б на нагороду (згадаймо притчу про кукіль і пшеницю (Мат. 13, 24). Бог ніколи б не допустив зла, яке випливає з надуживання людиною своєї свободи, коли б не мав сили перетворювати це зло на добро (св. Авг.)

Керуючись своєю мудрістю, Бог обертає навіть гріх на добро" (Буття 50, 20). Зрада Юди вчинила всім добро, бо стала причиною спасіння людського роду. "Бог визнав за краще обертати зло на добро, ніж зовсім не допускати злого" (св. Авг.). Бджола збирає нектар і з отруйних рослин; гончар і з поганої глини ліпить гарний посуд.

Не годиться нам прагнути пізнати таємні наміри Бога — ми, нікчемні істоти, повинні поважати Його і коритися Йому.

Усе те, що було сказане про гріх, стосується і наслідків гріха, і дочасних терпінь.

Християнин у терпінні

Є терпіння тіла і терпіння душі. Людина переживає або одне, або друге, або і те, і друге відразу. Апостоли, яких бичували за віру, терпіли і на душі (Діяння 5, 41). Терпіли на душі і брати Иосифа (Буття 42, 21), і Йов.

Терпіння може бути заслужене або незаслужене. Терпіння блудного сина були викликані його провиною. Йов і Йосиф у Єгипті терпіли без вини. Але й такі терпіння, які не походять безпосередньо з особистої вини не є, власне, незаслуженими, бо є наслідком первородного гріха.

Без терпіння ніхто не може осягнути вічного щастя: "І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно" (II Тим. 2, 3).

Щоб здобути царство, треба боротися і перемогти. Це ж стосується і Царства небесного. Навіть Христос не хотів без терпінь здобути славу, як це бачимо з Його слів до двох учнів, які йшли в Емаус (Лук. 24, 26). В іншому місці говорить Ісус Христос: "Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той не достойний Мене" (Мат. 10, 38). Дорога до неба важка і прикра. Каміння під будову небесного Єрусалиму треба тесати на землі (св. Фр. Сал.). Щоб із льону виготовити біле полотно, треба його довго товкти, терти і поливати водою. Так і ми мусимо перейти через багато терпінь, поки станемо подібними до сніжно-білого полотна (св. Руп.). Снопи втрачають свою вартість після того, як їх вимолочено; так і ми не мали б справжньої вартості без терпінь. Бог зсилає на нас терпіння, щоб зробити з нас ангелів. Щастя без терпіння було б подібним до товару, за якого не заплачено (Терт.). Не хочеш терпіти — значить, не хочеш бути спасенним (Герсон). Терпіння нерозривно пов'язані з досконалістю (святістю). Нема доброї справи без перешкод, нема чесноти без боротьби.

Тому Бог кожному праведникові посилає терпіння.

Бог веде себе з нами, як лікар з хворими. Невиліковним хворим дозволяє вживати все без винятку, тим же, яких може вилікувати, забороняє вживати деякі страви, дає ліки. "Як молоко є поживою дітей, так хрести є поживою вибраних" (св. Вінк. Фер.). Хто із святих отримав вінець слави без трудів і хрестів? Шукай, і переконаєшся, що кожний з них переніс терпіння і прикрощі (св. Єрон.). Бог на землі своїм вибраним пробиває мечем серця, а на небі вінчає їх вінцем слави (А. Штольц). Але Бог не залишає праведних у терпінні зовсім без потіхи. Бог ставиться до нас так, як любляча матір, яка додає до гірких ліків цукор або мед і чуває над ліжечком дитини, забавляючи її малюнками або казками, щоб вона забула про свій біль. "У життя Своїх Святих Бог вплітає і сум, і радість у гармонійній цілості" (св. Золот.). Найкращим прикладом цього є життя Божої Матері. Вона журиться, коли Йосиф хоче її покинути, і радіє, коли Бог рятує її, пославши до Йосифа ангела; вона терпить, не знайшовши у Вифлеємі притулку на ніч, і відчуває невимовне щастя, коли приходять пастирі віддати поклін її Дитяткові. Великою радістю для Марії є прихід трьох мудреців із дарами, ведених чудесною зіркою, і великим терпінням є звістка про злочинні наміри Ірода, бо мусить утікати з дитиною до Єгипту. З болем у серці протягом трьох днів шукає Ісуса в Єрусалимі, з радістю знаходить Його у святині в оточенні вчених, які дивуються Його мудрості. Переживає невимовний біль біля хреста, де терпить гіркі муки Ісус, і невимовну радість після Його воскресіння.

Усі терпіння походять від Бога (Амос 3, 6) і є знаком Божої ласки.

Бог не хоче наших терпінь, як таких, але допускає їх для нашого добра, отже, вони не є проти Його волі. Часто трапляється, що чим більше заслуговує людина на Божу ласку, тим більше зсилає Бог на неї хрестів. Найкращий приклад того — Товія і Йов. Отже, терпіння є своєрідною нагородою за добрі вчинки. "Хрестами Бог нагороджує тих, які Його люблять" (св. Альойзій). За добрі діла милосердний Бог офірує нам терпіння. Вони є нашим дорогоцінним скарбом для вічності (Мег.). Наше терпіння для Бога є саме по собі великою нагородою (св. Ів. від Хр.). Терпіння — це дарунки нашого небесного Отця (св. Тер.). Бог тому, на кого зсилає терпіння, дає більше, ніж тому, якого наділяє силою воскрешати вмерлих (св. Ів. від Хр.). Родичі картають своїх дітей за хиби в їх поведінці чи характері, але ті ж самі хиби у поведінці чи характері чужих дітей їх не обходять. Так і Бог картає дітей, яких любить, посилаючи їм різні хрести (А. Штольц). Тому каже св. Павло: "... кого Господь любить, того карає" (Євр. 12, 6). Золото і срібло випробовується в огні, а улюбленців Бога —в печі покори (Сир. 2, 5). Ніхто із святих нашої Церкви не був звільнений від терпінь. Навпаки, чим більший святий, тим більше терпів у своєму житті. Марія, Мати Божа, терпіла найбільше, тому називають її "Царицею Мучеників". Апостоли теж терпіли немало. Петро і Павло довший час перебували в ув'язненні. "Найпевніший знак, що хтось належить до вибраних, — коли він, незважаючи на побожне християнське життя, мусить терпіти численні прикрощі І хрести" (св. Альойзій). Погано тому, хто зовсім не терпить. Тому каже св. Августин: "Нема більшого нещастя, як щастя грішників". Безперервне щастя якраз є нещастям. Хто не терпить тепер, буде терпіти в майбутньому.

Бог не посилає нам таких терпінь, яких ми не могли б знести.

Апостол Павло каже: "... він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність..." (І Кор. 10, 13). Господар знає, яку вагу може нести його кінь чи осел, і не покладе йому на спину більше того. Чи ж Бог міг би покласти на нас більше, аніж ми можемо нести? Адже навіть гончар не триматиме посуду надто довго в печі, щоб не потріскав (св. Єфр.). Музикант не натягне струни понад міру, щоб не тріснула, але і не звільнить її занадто, бо не буде жодної музики. Так і Бог ставиться до людей (св. Золот.). Як лікар дбає, щоб не дати хворому надто сильного ліку, який міг би його вбити, так і наш небесний лікар уміє відміряти таку частку терпінь, яка відповідає силам праведника (Людв. Гр.). Дехто сам собі спричиняє терпіння, бо надто великою мірою міряє всілякі дрібниці (Сузо). Не нарікаймо, терплячи, — це ознака боягузтва.

Бог зсилає терпіння на грішника, щоб спонукати його до поправи і врятувати від вічної смерті.

Блудний син навернувся, зазнавши злиднів; Йона — в середині риби, Манассія — у вавілонській в'язниці, св. Франц Боргій — перед тілом Цариці Ізабели. Бог, як отець, спонукає дітей до послуху одним ударом прута (св. Вас).

Він подібний до хірурга, який відрізає хворі члени, щоб уберегти людину від смерті (св. Авг.). Запорошений одяг треба витріпати. Дочасні терпіння, зіслані Богом, очищають людські душі від гріха (св. Тома Віл). Терплячи, грішник відчуває відразу до дочасних речей, терпіння відвертають його від грішних розкошів світу.

Терпіння нищать у нас прив'язаність до дочасних речей. Господь Бог для того зсилав на іудеїв у Єгипті терпіння, щоб збудити в них бажання обіцяної землі. "Бог зсилає на нас терпіння і хрест, щоб ми не були прив'язаними до цієї долини сліз, а тужили за небом і прагнули до нього" (Дрекс). Терплячи, грішник бачить неміч та марність своїх намагань і шукає відради в молитві. Необхідність учить молитися. "Терпіння, які нас тиснуть, змушують нас вдаватися до Бога" (св. Григ. В.). Удари, які спадають на нас, ведуть нас до самопізнання і розуміння нашої недосконалості (св. Григ. В.). Отже, терпіння, хоч і прикрі, ведуть до Бога найпевнішою дорогою (св. Тер.).

Бог зсилає на грішника хворобу тіла, щоб уздоровити його душу (св. Ізид.).

Для багатьох людей хвороба тіла була причиною уздоровлення їх душі. Так було з св. Францом Ассізім і з св. Ігнатієм Льойолею. Хворобою тіла Бог лікує хворобу душі (Григ. В.) Важка хвороба сон забирає (Сир. 31, 2). Хворобами Господь Бог стукає до людських сердець, щоб вони відкрилися перед Ним (св. Григ. В.). Мати подає дитині гіркі ліки, щоб вона виздоровіла, — Бог посилає хворобу тілу, щоб урятувати душу. Але люди, не розуміючи цього, вважають гнівом Божим те, що є ділом Божого милосердя (Марія Лят.). Тішуся, коли бачу хворого грішника, бо хвороба веде до Бога (Ігн. Льойоля).

Праведним Бог засилає терпіння, щоб довідатися, чи люблять більше Бога, чи створене Богом.

Йов, що завжди був богобоязливим, раптово втратив усіх дітей, здоров'я і все своє майно, з нього кепкували жінка і найкращі приятелі. Товія ховав померлих, наражаючи на небезпеку власне життя; роздаючи милостиню, зовсім зубожів; урешті втратив зір і не міг заробити на прожиття. Так Бог випробовує своїх слуг! Силу дерева пізнаємо серед бурі, чесноти і праведність людини — серед терпінь. Терпіння, як вітер, відсіває полову від зерна (св. Авг.). Пахуче зілля пахне дужче, коли його зім'яти — те ж відбувається з людськими чеснотами (св. Бонав.). Бог забирає від нас те, що для нас наймиліше: Якову забрав улюбленого сина Йосифа; Авраамові наказав принести в жертву єдиного сина Ісаака. Але Бог і усуває з нашої дороги те, що могло б нам завдати шкоди — отже, чинить, як отець, який, не зважаючи на плач дитини, забирає з її рук ніж, щоб ним не скалічилася (св. Авг.).

Терпіння приносить праведникам добро, — вони дозволяють їм відпокутувати вже за життя кари за гріхи, очищають душі від недоліків, додають сили витривати в добрім, посилюють любов до Бога, ревність у молитві, спричиняються не раз до дочасного щастя, врешті, помножують заслуги на небо.

Терпіння насамперед звільняють нас від кари за гріхи. Тому молився св. Августин: "Господи, тут тни, тут січи, тут пали, тільки пощади мене у вічності". Вважай, що тобі пощастило, коли можеш, переживши незначні дочасні терпіння, оминути болючі муки у чистилищі (св. Франц Ксав.). Терпіння очищають нас від недоліків. Бог, як городник, "кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує..." (Йоан 15, 2). Як справжнє золото виходить із вогню чистішим, так праведник очищається в терпіннях. Бог очищає нас, як очищається золото (Зах. 13, 9). Чим є мило для тіла, тим є терпіння для душі. Напильник стирає з заліза іржу і повертає йому блиск. Сукно, чищене твердою щіткою, стає гладеньким (св. Франц Сал.). Так і терпіння впливає на душу.

Терпіння множать наші сили. "Як молоде дерево, терзане бурями, зміцнює своє коріння, так людина, терплячи, набирає більшої сили" (св. Золот.). Терпіння так впливають на людину, як молот на залізо. Св. Павло говорить про себе: "Коли я немічний, тоді я міцний" (II Кор. 12,10). Терпіння зміцнюють наші сили, а ослаблюють сили нашого ворога.

Терпіння посилюють у нас любов до Бога. Як води потопу щораз вище до неба підносили корабель Ноя, так і терпіння не придушують у праведних любові до Бога, а, навпаки, сильніше її роздувають (св. Франц Сал.). Як золота бляха тоншає під ударом молота, так у праведників міцніє в терпінні святість, а, отже, і любов до Бога (св. Бонав.). Терпіння нищать у нас прив'язаність до дочасних речей, а, отже, любов до світу. Тому молився св. Августин: "Прошу Тебе, Господи, зроби так, щоб для мене все стало гірким, щоб лише Ти був солодким для моєї душі". Терпіння також посилюють нашу вдячність Богові, бо здоров'я, як і інші Божі дари, найбільше цінуємо тоді, коли їх втрачаємо.

Терпіння роблять нас покірними. Випробовування є необхідними для праведника, щоб чесноти не зробили його гордим (Св. Ізид.).

Терпіння посилюють нашу ревність в молитві. Необхідність вчить нас молитися. Згадаймо Апостолів, яких застала на морі буря. Давид молився найревніше, коли його переслідували, а псалми, які він у той час склав, стали молитвою Церкви. Довгий спочинок робить людину безжурною і лінивою. Стояча вода гниє, в ній гинуть риби; душа, яку не тривожать терпіння, стає лінивою і поступово тратить свої чесноти (св. Амвр.). Риба, якщо її не натерти сіллю, зіпсується; кінь, якого не підганяють, іде поволі. Так і людина, яка не переживає терпінь.

Терпіння не раз стають причиною нашого дочасного щастя: Йосиф ніколи не став би королем, якщо б брати не продали його купцям і якщо б не був ув'язненим. Йов отримав назад усе, що втратив, у нагороду за свою терплячість. Товія прозрів. Так Бог карає і одночасно милує (Тов. 13, 2). Для тих, хто є приятелями Бога, сум стає радістю (Йоан 16, 20).

Врешті, терпіння служать для примноження майбутнього щастя. Бог послав так багато терпінь бідному Лазареві тому, щоб після смерті більше його прославити (св. Григ. В.). Наші дочасні хрести є легкими і проминаючими, а нам приносять неописану, вічну, все перевищуючу славу (II Кор. 4, 17). Праведники, — наче дорогоцінне каміння, — від шліфування стають кращими. Терплячи, праведник дозріває для неба, як дозріває колос пшениці, вбираючи сонячне тепло. Коли Бог зсилає на нас великі терпіння, то це певний знак того, що має щодо нас добрі наміри і хоче, щоб ми стали святими (св. Ігн. Льойоля). Чим більше терпимо на цім світі, тим більшою буде наша нагорода у майбутньому житті (св. Єрон.). Якщо ти терпиш — це знак, що належиш до вибраних (св. Авг.) "...тим, які люблять Бога, ...усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). Віддайся з повною довірою під опіку Бога! Він напевне не зішле на тебе нічого такого, що би не було для тебе корисним, хоч, може, ти цього не розумієш (св. Авг.). Терпіння для людини — як ніж садівника для виноградної лози; як молот для золота.

Отже, терпіння не є самі по собі чимось злим, вони є радше добродійством Бога, бо спричиняються до нашого дочасного і вічного добра.

Чи було б нещастям для рільника те, що на його поле впав град із діамантів і винищив йому посіви? Так і терплячи з волі Бога, не зазнаємо насправді шкоди, а, навпаки, отримуємо багато (Вен.). Те, що на перший погляд здається нам нещастям, насправді є для нас ліками (св. Єрон). Бог, люблячи нас, переслідує в усьому єдину мету — щоб нас зробити щасливими (св. Франц Борг.). Нема іншого зла крім гріха (св. Григ. Наз.). Терплячи, приймаємо особливе Таїнство, а саме видимий знак невидимої ласки (св. Мехт.). Згадаймо прислів'я: "Хто терпен, той спасен".

Серед найбільших терпінь можемо почуватися найщасливішими (згадаймо життя Иова і Товії). Переживаючи великі терпіння, говорить св. Павло: "Я — повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей" (II Кор. 7, 4).

Тому ми повинні в терпінні виявляти терпеливість і коритися Божій волі, більше того, ми повинні тішитися з терпіння і дякувати за нього Богові.

Ми повинні говорити, як Йов: "Господь дав, Господь і взяв. Нехай Ім'я Господнє буде благословенне!" (Йов. 1, 21), або як Христос на Оливній горі: "Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!" (Лук. 22, 42). Ми повинні коритися Божій волі так, як хворий виконує вказівки лікаря, або як розумний подорожній слухається досвідченого провідника, хоч і нелегкою є дорога, по якій вони ідуть. Адже сам Бог є для нас прикладом, як треба себе вести в терпіннях і, крім того, за терпіння Він обіцяв нам вічну нагороду (Лев XIII). Пригадаймо собі, як апостоли переносили бичування (Діян. Ап. 5, 11). Християнин, терплячи, повинен так само тішитися, як ремісник, який має багато роботи, але знає, що матиме по її закінченні велику нагороду (св. Золот.). Тішмося в терпінні, бо воно облагороднює нашу душу. Ми не повинні, як крихке скло, ламатися від першої зустрічі з терпінням (св. Золот.). Тому кажімо, коли нам випаде терпіння: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу і т. д.".

Є, на жаль, люди, які в терпінні нарікають і втрачають терпеливість. "Коли ближній просить повернути позичену нами річ, ми віддаємо її і дякуємо, але коли бажає цього Бог — нарікаємо на Нього" (св. Франц. Бор.). Так чинячи, ми стаємо подібними до воїнів які служать Богу у спокійний час, а в час війни втікають. Невитривалість у терпіннях нічого не поможе людині — вона терпить подвійно, ображаючи Бога. Така людина подібна до риби, спійманої на вудку — кидаючись, ще більше ранить себе. Однак, не чинимо гріха, коли, терплячи, плачемо і сумуємо — і Ісус Христос плакав та сумував на Оливній горі. Однак не допускайся розпачу — після плачу і нарікань прийде радість.

Виявляючи терпеливість у терпіннях, швидко досягнемо високої досконалості і заслужимо високу нагороду.

Покірно віддаючись Божій волі, просуваємось по дорозі духовного життя, як корабель, який пливе за течією (Вен.). Хто, терплячи, із задоволенням віддається Божій волі, ніби на крилах наближається до Бога (Альварез). Щасливий той, хто встоїть перед спокусою, бо коли буде вірний, прийме вінець життя (Як. 1, 12).

Те, наскільки ми готові до дальших терпінь, свідчить про те, наскільки ми удосконалились.

Запах кадила відчуємо тоді, коли його запалимо — чесноту людини пізнаємо по тому, як вона переносить терпіння (Григ. В.). Мужність воїна виявляється не в мирний час, а в час війни (св. Золот.). Грішник, терплячи, нарікає; початкуючий сумує, одночасно шкодуючи, що йому не вистачає терплячості; хто вже досяг певної досконалості, спочатку боїться, але потім набирається відваги і славить Бога, врешті досконалий не чекає, коли прийдуть терпіння, а відважно сам іде їм назустріч (св. Франц. Сал.). Досконалі не просять Бога звільнити їх від спокус і хрестів, навпаки, бажають їх і цінують так високо, як недосконалі цінують багатство, золото та дорогоцінне каміння (св. Тер.). Для праведників терпіння є радістю, а не сумом (К. Гуго). Тому багато Святих просили Бога: "Господи, або терпіти, або умерти!"

"Той, хто може цілувати Божу руку як тоді, коли вона роздає добродійства, так і тоді, коли карає, досягнув вершини християнської досконалості; він знайде спасіння в Господі" (св. Франц. Сал.).