Франц Шпіраго

Католицький народний катехизм

Переклад о. Ярослава Левицького
Друкується за виданням 1913 р.

epub mobi

Сім головних гріхів

Гордовитість

Гордовитою називаємо таку людину, котра переоцінює свої власні сили, є високомірною, самозакоханою і ці риси виявляє назовні.

Пихатим був велетень Голіаф, бо переоцінив свої сили (І Сам. 17). Чимало людей переоцінюють достоїнства свого тіла (пишаються своїм ростом, очима, голосом і т, п.); інші переоцінюють вартість свого майна, свої знання, ще інші — доброчесності і т. д. Гордівливий схожий на п'яницю (Євр. 2. 5), тому що обидва зарозумілі і чванливі (св. Вінк. Ферн.); обидва не здатні на якусь добру і розумну справу, ніколи не можуть насититися і врешті-решт деградують.

Гордовитість виявляється назовні таким чином: людина намагається звернути на себе увагу інших своїми розмовами, одягом, прагне почестей, нагород, земних благ, нехтує допомогою і ласкою Бога та покладається лише на себе і на тимчасові блага.

Гордовита людина деколи навіть спеціально зневажає себе, щоб здобути цим ще більшу шану. Пихатий та зарозумілий обмовляє інших і вважає їх недобрими; так зробив гордовитий фарисей у храмі (Лук. 18, 40). Він бачить тріску в оці ближнього, і не бачить поліна у своєму оці (Мат. 7, 4). Зарозумілі люди звертають на себе увагу також стилем одягу; обвішуються зайвими прикрасами, намагаються наслідувати моду, не розуміючи, відповідає це їхньому стану і душі, чи ні. Чистий і відповідний одяг не є ознакою гордовитості. Найчастіше зовнішня чистота є ознакою внутрішньої чистоти, і, навпаки, бруд є ознакою ледащого життя. Пихатий та зарозумілий нехтує допомогою і ласкою Бога; він покладається лише на себе і на тимчасові речі; ні у що не вірить. Гордовитість починається з віддалення від Бога (Сир. 10, 14). Такі люди не моляться, не приймають св. Тайн і т. д.; не хочуть усвідомити своєї нікчемності і гріхів, а коли, навіть, усвідомлюють їх, не спішать до лікаря, але хочуть вилікуватися самостійно (св. Амвр.). Тому Бог є ворогом гордівливих і чинить їм опір (І Петро 5, 5). Гордівливих не любить ні Бог, ні люди (Сир. 10, 7). А яке ж це нещастя — мати Бога своїм ворогом!

Гордовитість стає причиною багатьох недобрих учинків і дурниць, веде до зневаги і до вічного осудження; знецінює добрі справи.

Гордовитість — причина будь-яких гріхів (Сир. 10, 15). Зокрема, гордовитість стає причиною непослуху (як у Авессалома), жорстокості (як у Ірода). Гордовита людина віддаляється від Бога і віри; пихатість є причиною суперечок, заздрощів, невдячності, нечистоти. І саме для того, щоб така людина усвідомила свою нікчемність і схотіла виправитися, Бог доводить її до тяжких гріхів. Отже, той, хто переможе гордовитість, переможе і всі інші головні гріхи. Пихатість також призводить до приниження людини. "Кожний, хто виноситься, буде принижений" (Лук. 14,11). Зарозумілість є причиною падіння держав і народів. Бог стирає навіть пам'ять про гордовитих. Прикладом цього є історія побудови вавилонської вежі (Буття 10). Пихатого чекає вічне засудження. Гордівливість прогнала багатьох Ангелів із неба, а перших людей з раю (св. Берн.). Зарозумілість знецінює добрі справи. Гордовитий уже отримав свою нагороду (Мат. 6, 5).

Непослух

Непослушним є той, хто не хоче виконувати справедливих наказів свого керівництва.

Першим непослухом був непослух наших прародичів.

Непослух є причиною тимчасового або й вічного нещастя людини.

Непослух робить людину нещасною вже тут, на землі. Згадаймо про сумні наслідки первородного гріха! Непослух Адама зашкодив усьому людському родові (Рим. 5, 12 і наст.).

Непослушного чекає і вічне нещастя. Непослушна людина повинна бути готовою до суворого суду, бо, зневажаючи свого керівника, зневажає не власне його, а Того, на чиє місце він поставлений (св. Авг.).

Непослушний втрачає усі свої заслуги перед Богом. "Будь-яка чеснота неприємна Богові, якщо вона заплямлена непослухом" (Блозій).

Непослушний втрачає багато Божих милостей.

Гнів

Гнівливим є той, хто обурюється усім, що йому не подобається, хто здатний помститися.

Гнівливий втрачає людські якості, а набуває якостей дикого звіра (св. Вас). Гнівливий завжди носить гнів зі собою; він схожий на змію, котра носить зі собою отруту. Гнівливі люди часто шукають причину свого гніву в інших людях; та досвід показує, що вони гніваються не раз навіть тоді, коли лишаються самі (напр., під час роботи). — "Справедливим гнівом" найчастіше називаємо ревність у захисті Божої честі. Саме так справедливо гнівався Христос, коли виганяв із храму купців (Йоан 2); так гнівався і Мойсей, коли, спускаючись із гори, побачив, що ізраїльтяни вшановують золотого тільця (Вихід 32). Такий гнів щодо своїх синів повинен був проявити Ілля (св. Григ. В.). Справедливий гнів не є власне гнівом, бо він є дитям любові, тобто терплячим, як любов, добросердним без засліплення і ненависті (св. Франц Сал.). Справедливий гнів є дозволом.

Гнівливий завдає шкоди своєму здоров'ю, втрачає розум, здатність до розумних учинків, повагу в людей, ризикує втратити спасіння.

Гнівливий є нерозумним, бо карає себе за чужі помилки. Гнів знесилює людину і вкорочує їй життя. Заздрість і гнів укорочують життя (Сир. ЗО, 26). Гнів затьмарює розум. Як дим затьмарює зір, так гнів — розум (Арістотель). Гнівливому будь-яке зло видається більшим, аніж воно є насправді (Плутарх). Гнівливий знайде щось зле навіть у ласкавих словах. "Ніщо так не схоже на божевілля, як гнів" (Ціцерон). Тому св. Франц Салезій молиться за гнівливого: "Господи, прости йому, бо не знає, що робить". Коли гнів заволодіє розумом, людина перетворюється у звіра (св. Вас). Не дивно, що у гніві людина легко допускає несправедливість. Гнів людини правди Божої не чинить (Як. 1, 20). Гнівливу людину перестають поважати ближні, її обминають, як недоброго пса. З такою людиною важко по-справжньому заприятелювати. "З гнівливим не дружися, з гарячим не заводься" (Прип. 22, 24). Розум у поєднанні з гнівом породжує боязнь, а не любов (св. Франц Сал.). Гнівливий наражається на вічний осуд, бо позбавляє себе ласки. "Дух Божий не мешкає там, де є гнів" (св. Золот.) тому що гнів позбавляє серце спокою (тобто замикає оселю перед Св, Духом) (св. Григ. В.). Христос погрожує: "...кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові" (Мат. 5, 22). Коли Бог обіцяв небо покірним і доброзичливим, то гордовитим і гнівливим залишається лише пекло. Гнівливий уже тут, на землі, носить у собі пекло, а саме — постійний неспокій.

Переборювати в собі гнів ми можемо, перш за все, таким чином: якщо ми розгнівані, то не повинні нічого ні говорити, ні робити, а якщо це можливо, відразу повинні помолитися. Якщо когось в гніві образимо, то необхідно негайно цю людину перепросити.

Нехай кожна людина лінується багато говорити і лінується гніватися (Як. 1, 19). Мовчання — це акт терпеливості, завдяки якому здобуваємо перемогу (св. Клим.). Молитва проганяє гнів. Ми в гніві повинні наслідувати Апостолів, котрі під час бурі шукали захисту в Ісуса — тоді Бог угамує приступ гніву і настане тиша (св. Франц Сал.). Святі у таких випадках радили відмовляти "Богородице Діво" — таким чином відганяємо диявола, котрий нас спокушає. Або звикай говорити "Слава Отцю І Сину" і т. д. Не лінуйся відразу помо-литися. Якщо, розгнівані, ми когось образили, то повинні негайно ввічливо вибачитися (св. Франц Сал.). Апостол нагадує: "Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом" (Еф. 4, 26). Якщо відразу не порозуміємося з ображеним, то образа може перерости в довготривалу неприязнь. Учімося у св. Івана Милостивого, патріарха Олександрійського, котрий умів мирити найзапальніші уми. Краще жити зовсім без гніву, ніж гніватися розумно і помірковано (св. Франц Сал.).

Скупість

Скупим є той, хто занадто упадає за грошима і майном, і не хоче поділитися з убогим своїм добром.

Дуже добре бути ощадливим, дбати про забезпечення себе і своєї сім'ї на випадок хвороби і на час старості. Однак, не треба бути надмірно ласим на гроші і майно, тобто не треба намагатися накопичувати більше, ніж потрібно нам і нашій сім'ї. Скупість проявляється, перш за все, в тому, що людина ніколи не задоволена тим, що має, і хоче мати ще більше. Скупим називаємо не лише того, хто намагається накопичити якомога більше добра, але також і того, хто не хоче поділитися з потребуючим надлишками своєї власності. Скупі зустрічаються не тільки серед багатих, але й серед убогих. Серед багатих можемо знайти гроші без скупості, а серед убогих — скупість без грошей (св. Авг.). Скупий є ідолопоклонником (Еф. 5, 5), бо його богом є гроші. Тому кумиру — грошам — він жертвує усі свої тривоги і думки, усі прагнення і дії, і, навіть, душу і спасіння (Терт.). Гроші І майно для скупого є не засобом для забезпечення свого життя та досягнення спасіння, а остаточною метою. Скупий обожнює гроші так, як обожнювала євреї золотого тільця. "Великим є гріх, котрий робить нас залежними від речей, створених для наших потреб" (св. Франц Сал.). Ти повинен панувати над грішми, а не служити їм (Сенека). Пам'ятай про те, щоб гроші були для тебе лише засобом для добродійства.

Скупий завжди незадоволенні, він легко грішить, ні в що, крім грошей, не вірить; він жорстокий у ставленні до себе самого і до ближніх; колись він буде вічно нещасним.

Скупість — джерело зла (І Тим. 6, 10). "... ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель" (І Тим.6, 9). Скупий втрачає внутрішній спокій, він живе у постійній тривозі за своє майно. Заради грошей скнара готовий згрішити, і навіть продати свою душу (Сир. 10, 10). Задля грошей Юда зрадив свого Господа і Учителя. Грошолюбство і пожадливість були причиною багатьох воєн, мільйони людей загинули, поклоняючись цьому ідолу. Скнара втрачає віру. "Найбільше зло, причиною якого є скупість, — втрата віри" (св. Лев В.). Постійно зайнятий думками про тимчасові справи, . скупий не має часу подумати про вічність. Не можна одночасно служити Богові і грошам (Лук. 16, 13). Скнара стає жорстоким щодо себе самого, тому що відмовляє собі у найнеобхіднішому. Скупий не наїсться досита, лише бідує (Сир. 14, 9). Скупі схожі на волів, які звозять снопи збіжжя до стодоли, а самі їдять солому (св. Авг.). Караюча Божа справедливість чинить помсту скупому строгим постом за сльози убогих (св. Амвр.). Скнара не раз потрапляє в нужду. Скупий є жорстоким і щодо ближніх. Він не співчуває стражденним, не допомагає убогим (св. Інок.). Скупий лише прагне брати від кожного. Скупий нагромаджує для інших, котрі згодом розтринькують його добро (Сир. 14, 4). Скупого усі ненавидять. Скнару чекає вічний суд; це випливає зі слів Ісуса Христа, які Він скаже в день суду тим, хто стоїть ліворуч (Мат. 25). Скупі не успадкують Божого Царства (І Кор. 6, 10). Зважмо також на такі слова Спасителя: "Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" (Мат. 19, 24). — Скупість не приносить скнарі жодної користі. Із усіх багатств не залишається скупому після смерті нічого, крім покривала, маленького дерев'яного домика і ями в землі на домовину; своє майно повинен залишити зраділим спадкоємцям, котрі глузують з його ощадливості (Пс. 49, 11 і сл.). Всі зусилля скупого — це павутиння: тяжко воно сплітається, але легко його знищити (св. Бонав).

Якщо хочете перемогти в собі скупість, навчіться давати милостиню. Також добре часто роздумувати над убозтвом Христа І суєтністю земних благ. Хочете перестати бути скупими — станьте щедрими. Скупий повинен навчитися давати милостиню (св. Франц Сал.).

Що ж краще може вилікувати нашу скупість, аніж убозтво Божого Сина? (св. Авг.). Подумай, скнаро, над тим, що Господь твій і Бог, котрий зійшов із неба на землю, не хотів володіти жодним багатством, за яким ти упадаєш; що полюбив убозтво і тому обрав собі матір'ю убогу дівицю, а не могутню царицю; що не з'явився на світ у світлиці, а в стаєнці; що проповідниками свого вчення обрав не знаменитих мужів, а убогих рибалок. Чи ж буде бідна людина охоче прагнути того, чим знехтував Господь усіх створених речей? (Людв. Гран.). Зваж також, що у хвилину смерті змушені будемо залишити усі земні багатства. Ми нічого не принесли на цей світ, і нічого не можемо забрати з нього (І Тим. 6, 7). Не забувай, що у хвилину смерті залишиш все, і що твоє добро, можливо, потрапить у руки злих людей, котрі використають його з недобрими намірами, чим накличуть на себе вічний осуд (св. Франц Сал.).

Найкращий засіб проти хвороби скупості — щоденна думка про смерть (св. Авг.). Отже, замість грошей, прагни здобути якнайбільше доброчесностей (І Тим. 6, 11). Не земні блага, а доброчесності є справжнім багатством; це саме те добро, котре не викопають і не вкрадуть злодії, не знищить іржа (св. Берн.). Багатство минає, доброчесність лишається.

Непоміркованість в їжі і питті

Непоміркованим є той, хто їсть і п'є набагато більше, ніж це потрібно для організму, а також той, хто під час їди є занадто ласим або занадто вибагливим.

Непоміркованість виявляється перш за все як обжерливість (напр., як у євангельського багатія), пияцтво (як у Валтазара), ненаситність (як у Ісава), жадібність (напр., як у євреїв у пустелі, коли вони побивалися за м'ясом, яке мали в Єгипті) (Вихід 16, 3). До останнього гріха належить також слабість (уподобання) до ласощів. Ненаситний постійно зловживає їжею і схожий на хижого птаха, який, побачивши здобич, відразу кидається на неї. Якою ж нерозумною є людина, котра відгодовує себе для хробаків, які колись зжеруть її в гробі. Непоміркованість завдає великої шкоди. Врахуй, що прагнення поласувати забороненим плодом призвело до смерті усього роду людського (Люд. Гран.).

Непоміркований завдає шкоди своєму здоров'ю, втрачає душевні сили, людську повагу, маєток, умирає нещасним і зазнає вічного осуду.

Непоміркованість руйнує наше здоров'я. "Не один їсть, аби швидше вмерти" (Лев XIII). Той, хто забагато їсть і п'є, завдає шкоди своєму тілу і своїй душі. Наслідком обжерливості та пияцтва є різні хвороби; не один пияк божеволіє і закінчує своє життя у лікарні для божевільних. Непоміркованість стала причиною смерті багатьох людей. Що забагато, те нездорово. Непоміркованість згубно впливає і на здоров'я потомства. Доведено, що майже половина дітей — ідіотів мали батьків — пияків. Непоміркованість послаблює сили духа. Пияцтво затьмарює розум так само, як темрява — сонячне світло (св. Ніль). Непоміркований не може піднести свій дух до Бога, як ситий птах не може піднятися вгору (св. Іван Клим.). Непоміркованість послаблює волю; саме тому така людина не в змозі протистояти спокусі і скоює тяжкий гріх. Непоміркований втрачає свою гідність і шану. Так сталося з Ноєм, котрий забагато випив і лежав оголений (Буття 9). Непоміркований втрачає і маєток. Пияк розтринькує гроші, за один день позбувається місячного заробітку (св. Амвр.). Пияцтво робить його непрацездатним на довгий час. Робітник, котрий зловживає алкоголем, ніколи не стане багатим (Сир. 19, 1). Непоміркованість стає причиною непристойної поведінки і призводить до безбожності. Непоміркований програє гроші, проклинає, свариться, говорить неправду, забуває молитися, не йде в неділю на Богослужения, стає скупим, робить борги і не сплачує їх, його поведінка призводить до незгоди у сім'ї. Згадаймо Ірода, котрий наказав відрубати голову Івану Хрестителю (Мар. 6), Валтазара, який, сп'янівши, поглумився над святим посудом (Дан. 5), євангельського багатія, котрий пошкодував окрайця хліба бідному Лазареві (Лук. 16). Як олія збільшує вогонь, так непоміркованість сприяє нечистоті. Нечистота тісно зв'язана з пияцтвом (св. Єр.). Остерігаймося непоміркованості, щоб не потрапити у нечистоту (св. Авг.). Непоміркований стає безбожником; він зовсім не думає про останню мету, не може зрозуміти релігійного вчення. Тілесна людина не може зрозуміти речей Духа Божого (І Кор. 2, 14). Вибагливі люди, а особливо пияки, найчастіше вмирають раптово, тому нагадує нам Спаситель: "Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька" (Лук. 21, 32). Правду говорить приказка: яке життя, така й смерть. П'яному Олоферну відрубано глову (Юдит 13), Валтазара вночі вбито у власному ліжку (Дан. 5). Не один пияк топиться, замерзає в снігу, падає з воза і знаходить смерть під колесами; не один ласолюб давиться під час їжі. Але найбільшим нещастям для непоміркованого є те, що він умирає без каяття і без прийняття св. Тайн. Розпусники навертаються часто, пияки — дуже рідко (а якщо навертаються, то на дуже короткий час). Багато священиків засвідчують це. Непоміркованого чекає вічний суд. Євангельський багач потрапив до пекла (Лук. 16). Христос виразно говорить: "Горе вам, що ситі нині" (Лук. 6, 25). Пияки не досягнуть Царства небесного (І Кор. 6, 10). "Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління" (Гал. 6, 8). Згадай про вогонь, і переможеш себе (св. Єр.). Отже, візьми собі за правило завжди молитися перед споживанням їжі і після нього (найкращий засіб проти захланності), не бути вибагливим у їжі, врешті, не їсти багато.

Нечистота

Нечистим є той, хто ображає чиюсь чи свою невинність думкою, словом або дією.

Чиста людина подібна до білої пахучої лілії, нечиста — до колючої тернини. Спаситель пережив такі страшні страждання і дозволив увінчати Свою голову терням для того, щоб надолужити саме за людський гріх нечистоти.

Нечиста людина неприємна Богові, оточуючі теж зневажають її. Нечиста людина подібна до худоби (св. Берн.). Гордість —

це гріх Ангелів, пожадливість — гріх людини, нечистота — гріх тварини (св. Берн.). Людина як вища істота, яка завдяки втіленню Христа стоїть поряд із Богом, повинна соромитися нечистих думок, прагнень, справ, які уподібнюють її до нижчих від Бога істот (св. Тома з Акв.).

Нечистий перестає бути схожим на Бога. Нечистий подібний до того, хто кидає образ Розп'ятого в болото, бо він кидає в болото образ Божества, який у ньому є (св. Вінк. Фер.).

Бог на початку існування світу був дуже терплячим до перших людей; Він вибачав їм їх грішні вчинки і навіть ідолопоклонство. Але те, що вони згрішили нечистотою і тонули в цьому гріху щораз глибше, обурило Бога, і Він пошкодував, що створив людей (Буття 6, 6).

Нечистих людей цураються люди, їх ніхто не поважає (Сир. 9, 10).

Нечисті люди роблять багато дурниць і грішних вчинків, чим накликають на себе суворе Боже покарання і вічний осуд.

Нечистота — як диявольські віжки, якими ведуть до загибелі тих, хто спробує спокусливу страву (св. Вас). Фінал цього гріха є гірким, як полин, і гострим, як двосічний меч (Прип. 5, 4). Гріх, котрий обіцяє тобі тілесну розкіш, — солодка отрута; не довіряй йому! Св. Дух залишає нечистого, отже, розум останнього зовсім затьмарюється. Нечисті — наче кінь і осел, котрі не мають розуму (Пс. 32, 9). Перед очима нечистого — густа завіса, через котру не видно безодні пекла (Корн. a Л.). "Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить" (І Кор. 2, 14). Через цей гріх цар Соломон утратив свою мудрість і настільки змалів розумом, що віддавав Божу шану статуям іновірських жінок (І Цар. 11). Воля нечистого також ослаблена; він не у змозі чинити добрі справи (Беда). Нечистий схожий на людину, яка сама наклала на себе залізні кайдани (св. Авг.). Нелегко звільнитися від нечистоти (св. Тома з Акв.). Отже, нечистий легко потрапляє у різні гріхи, а саме: стає заздрісним, жорстоким, марнотратником, убивцею і т. п. Тяжке покарання чекає нечистого. Передусім він втрачає спокій розуму. До нечистого звертається св. Золотоуст такими словами: "Нещасна людино, тобі можна хіба що поспівчувати, адже ти не маєш жодної спокійної години!" Грішна людина має нечисту совість, і врешті-решт гине (Корн, а Л.). Нечистота руйнує і здоров'я тіла. "Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом, а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла" (І Кор. 6. 18). І хоча зовнішньо людина мила і приваблива, але душа її отруєна гріхом; отже, недовго жити красі тіла (св. Єфр.). Нечистота підточує цвіт молодості і призводить до передчасного старіння (Люд. Гран). Піди у лікарні, будинки для божевільних — і злякаєшся страшних наслідків цього гріха. Нечистих Бог карав особливими карами. Потоп був карою за нечистоту (Буття 6, 7); Содом і Гоморру знищив Бог вогнем за цей самий гріх (Буття 18, 20). Бог не карає сьогодні нечистих вогняним дощем лише тому, що для теперішніх грішників приготований вогонь набагато більший, і набагато суворіше покарання (св. Золот.). Нечисті не можуть успадкувати Царства Божого (І Кор. 6, 9), не мають місця в Царстві Христа (Еф. 5, 5). Ніщо нечисте не може увійти до Царства небесного (Одкр. 21, 27). Душа нечистого буде викреслена з числа живучих (Сир. 19, 3), "бо коли живете за тілом, то помрете" (Рим. 8, 13). Розкіш — миттєва, кара — вічна (св. Амвр.). Св. Альфонс говорить, що за цей гріх буде найбільше осуджених.

Найкращим засобом уникнення цього гріха є втеча.

Згадаймо єгипетського Йосифа (Буття 39). Існують й інші засоби, які допомагають уникнути цього гріха; це прийняття св. Тайн, молитви до Матері Божої, але найкращий засіб — втеча від спокуси (св. Альф.). Св. Апостол (І Кор. 6, 18) говорить, що треба чинити опір різним гріховним намірам, але від нечистоти треба втікати (св. Авг.). У боротьбі з чуттєвістю перемагають ті, котрі втікають (св. Фил. Н.). Втеча від спокус, від нечитоти не є соромом (св. Авг.).

Дбайте про добро для своєї душі!

Не забувайте про те, що ви постійно повинні щиро і наполегливо працювати над удосконаленням себе.

Ревність у цій справі повинна випливати з любові до Бога, бо інакше більше зашкодить, аніж допоможе (св. Франц Сал.). Нерозумно старанний схожий на людину, котра разом з куколем вириває і пшеницею (Мат. 13, 29). Сліпа старанність лише шкодить. Коли ми так ретельно піклуємося про те, щоб хоч трохи продовжити собі життя, то як же ж ми повинні дбати про те, щоб жити вічно! (св. Авг.). Ми повинні бути схожими на купців, котрі ніколи не вдовольняються набутим і завжди шукають нових прибутків (св. Берн.). Ми повинні наслідувати обережних мандрівників, які ніколи не оглядаються на пройдений шлях, а мріють про ту дорогу, по якій ще повинні пройти; тому що пройдена дорога ніякої користі їм не принесе, якщо не досягнуть своєї мети (св. Григ. В.). Той, хто прагне добра для своєї душі, часто звертається до Церковних засобів ласки. Прагнучий добра користується будь-якими засобами задля освячення своєї душі; ніколи не забуває про молитву, часто сповідається і причащається, часто слухає Боже слово або читає релігійні книжки і т. д. — Така людина використовує кожну нагоду для здійснення добрих справ: не залишить жодного убогого без милостині, добросовісно дотримується церковних постів, кожної вільної хвилини молиться. Людина, яка дбає про свою душу, охоче приносить Богові будь-яку пожертву. Радіє, коли її переслідують і висміюють за її віру; радіє стражданням, які посилає на неї Господь; готова віддати все, аби лише не згрішити; навіть готова віддати заради Христа своє життя, якщо б виникла така необхідність. Така людина щиро піклується про спасіння душ своїх ближніх. Вона стримує від скоєння гріха своїх підлеглих, приятелів і родичів, поучає їх і молиться за них; молиться навіть за чужих людей, людей іншого віросповідання та за грішників. Згадаймо, якими ревними щодо цього були Святі.

Якщо ми хочемо досягти спасіння, ми зобов'язані дбати про добро для нашої душі, бо здобути Царство Боже можна, лише доклавши великих зусиль.

Христос неодноразово давав зрозуміти, що людина повинна докласти чимало зусиль, щоб досягнути спасіння. Христос говорить: "Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне" (Мат. 7, 21). Отже, не думаймо, що досягти спасіння дуже легко. Вічне щастя називається Царством, Божим Містом, Божим Домом, Раєм, Вінцем; такі речі здобуваємо лише у тяжкій боротьбі і високою ціною. Велику винагороду отримує лише той, хто вчився і працював протягом довгих років. "Та все ще Царство небесне є дуже дешевим; за нього платиться менше, ніж воно вартує" (св. Ант. Пуст.). Без певних зусиль узагалі не можемо здійснити нічого доброго. Бог допускає, що ми здійснюючи будь-яку добру справу, наштовхуємося на певні перешкоди (найчастіше з боку злого духа), і, долаючи їх, доводимо, що дійсно чинимо це з доброї волі. Той, хто не хоче нічим поступитися, тобто не виявляє ревності в досягненні добра для своєї душі, не може здійснити жодної доброї справи. Так само неможливо здобути без боротьби жодної чесноти.

Ми не повинні забувати і про те, що наша молитва буде вислухана лише тоді, коли молитимемося щиро і ревно, незважаючи на будь-які перешкоди.

Згадаймо про молитву сліпого по дорозі до Єрихону (Лук. 18, 35) і про молитву св. Моніки. Зрештою, зважмо, що й тут, на цьому світі, не можна здійснити нічого великого, не виявивши наполегливості. Всі славетні мужі були людьми надзвичайно працьовитими. "Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати" (Пс. 126, 5). Хто працює, той має.

Лінь

Лінивим називаємо того, хто боїться будь-якої тяжкої праці, котра необхідна для його ж тимчасового або вічного добра.

Лінь проявляється і в тому, що людина зовсім не хоче працювати, не хоче виконувати свої обов'язки, не дбає про добро для своєї душі і про її спасіння. У природі нема бездіяльності — навколо нас все рухається, все працює. "Іди, ледащо, до мурашки; приглянься до її звичаїв, будь розумним" (Прип. 6, 6). Лінивий будь-яку роботу відкладає на потім, бо прагне тільки розваг. Лінивий хотів би отримати нагороду від Бога, але нічого не хоче робити для Нього; бо він (лінивий) лякається всього, до чого треба прикласти хоча б найменші зусилля (Беда). Лінивий навіть не задумується над тим, що він служить дияволу.

Праведні люди бачать в інших тільки добро, ліниві ж не зважають на позитивні риси інших, але тільки на те добре, що є в них самих (св. Григ. В.). Вони схожі на учнів, котрі порівнюють себе лише з найлінивішими і найгіршими, а не з найкращими товаришами. Саме тому ліниві ніколи не досягають досконалості.

Лінь є причиною багатьох грішних учинків, вона приводить до тимчасових нестатків і до вічного осудження.

"З безділля навчаються багато лихого" (Сир. 33, 28). Лінь — це вчитель недобрих вчинків (св. Вас). Тіло, зіпсоване лінню, стає оселею різних недобрих пристрастей (св. Берн.). Лінивий наражається на численні спокуси. Працьовиту людину спокушає лише один диявол, а лінивого — сотні (св. Цез.) Птах є в безпеці доти, доки літає; як тільки сяде спочити, його можуть підстрілити. Подібна доля чекає людину, яка перестає працювати (св. Тома Віл.). Лінь накликає на людину тимчасову нужду. Лінивий стає убогим (Григ. 6, 11), розчаровується у житті і стає нещасним. Лінь накликає на людину вічний осуд. Ледар нікому не чинить добра, а це те ж саме, як би робив багато зла. Господар не триматиме в себе слугу, який не хоче працювати, — він прожене його і не заплатить за службу. Так само чинить і Бог (св. Золот.). Дерево, котре не плодоносить, буде зрубане і кинуте у вогонь (Мат. 7, 19). Слуга, котрий належним чином не використає даних йому від Бога талантів, потрапить до кромішньої темряви, і буде там плач і скрегіт зубів (Мат. 25 30). Ледарі не досягнуть неба, бо сказано: "Збери робітників і винагороди їх" (св. Просп.). Бог не обирає Собі приятелями тих, хто є приятелями вигоди (св. Тер.). Бог сам говорить, що Він зневажає тих, хто є ані холодним, ані гарячим, тобто літнім (ніяким) (Одкр. З 16). Бог — це всепоглинаючий вогонь; Він обрав собі слугами палаючих любов'ю Серафимів; отже, Бог ненавидить байдужості (Корн, а Л.). Бог є більш терплячим до невірного, ніж до байдужого християнина (св. Амвр.).

Лінивий повинен завжди пам'ятати про тимчасову і вічну нагороду за працьовитість; тоді швидше візьметься за роботу.

Ти завжди згадуєш труднощі, які довелося подолати, виконуючи ту чи іншу роботу, — пам'ятай також і про спокій і радощі, які Бог обіцяє тобі. Вони варті прикладених тобою зусиль (св. Авг.). Отже, добре робімо і не біймося втоми, бо прийде час жнив (Гал. б, 9). Жати може лише старанний,але не ледар.