о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Частина перша — Нікейсько-Царгородський символ віри

Розділ 1. — «Вірую во єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, видимих же всіх і невидимих.»

В одного Бога

Пізнання Бога вірою є о небо вище від пізнання його природним розумом. Розумом мусимо поволи шукати за Ним, розглядаючи створіння, їхню невистарчальність до уосновання їхнього існування й у той спосіб заключаючи на існування надприродного Єства — дателя всякого життя. У противенстві до того повільного пізнавання, при помочі розуму, ми доходимо сейчас до пізнання початку, останньої причини існування — до Бога, при помочі віри. Святе Письмо Старого Завіту вже на початку каже: «На початку Бог сотворив небо і землю» (Бут. 1, 1). На початку не було нічого, не було жодного створіння, загалом нічого — тільки один, одинокий Бог, як Єство само від себе, що всю рацію свого буття має в самому собі, в своїй божій природі. Те, відвічне Єство, само від себе, існувало все, від самого початку і не було нікого, ані нічого крім нього одного.

Таке пізнання Бога вірою заховує нас від поблуджень. Бо коли так переглянемо історію людства, побачимо скільки то часу мучився чоловік, заки своїм власним розумом дійшов до тої правди, що Бог — то не сонце ані не місяць; що Він не вогонь ні вода, ні ті звірята, що сильніші від людини. Ба навіть найсвітліші уми фільософів старинних не пізнали Бога, так як він дійсно об’явився і доперва треба було Божого об’явлення, щоб цю так важну правду подати до відома людям. І ця правда про Бога дістається нам без жодного труду і без поблудження, не так як тим, що при помочі світла природного розуму шукали за Ним. І що ж? Вони могли дійти тільки до того, що мусить існувати якесь надземське єство, що все сотворило, що установило в світі моральний лад та й вимагає, щоб всі заховували той моральний порядок, щоб не переступали Його закону. Хто той лад заховує, той є гідний нагороди, хто ж той лад ламає, зневажає, той мусить понести заслужену кару.

А люди вірою пізнають без порівнання більше правд. От візьмімо хоч би лише що до тих двох наведених, ми знаємо багато більше. Бо знаємо, що Бог є не лише Творцем і Володарем всього, але заразом є правдивим Батьком цілого людського роду. Знаємо, що той Отець дав людям один закон у серце, а другий писаний у листі до них, де точно оприділив, як ті люди мають жити, щоб могли Йому приподобатись і осягнути ціль, що до неї вони сотворені. Далі, знаємо, що за точне виповнення Божих заповідей жде нас вічне щастя в небі, як про те говорить св. ап. Павло, чи вже навіть перед тим пророк Ісаія: «Від початку віків, крім Тебе о Боже ні вухо не чуло, ні око людське не бачило з того, що Ти приготовив для тих, що Тебе люблять» (Іс. 64, 4; порівнай: 1 Кор. 2, 9).

Визнаємо проте в Символі Віри, що є один, одинокий Бог, безконечно совершенне Єство, що виключає друге подібне собі, побіч себе. Чому? Бо коли б було друге Йому подібне, тоді б оба не були безконечно совершенні. Одне не могло би бути творцем другого, проте оба не були б безконечно совершенні. Бути творцем всього іншого, що є поза собою, є величезним совершенством. Не маючи його оба такі єства не були б безконечно совершенними, бо не мали б того совершенства бути початком усього, творцем усього. Далі, ті два єства були б від себе залежні, або незалежні. Якщо залежні, тоді не могли б бути безконечно совершенні, бо мали б залежати від себе. А залежати від когось є ограниченням, негацією, чого в Бога, що є самим буттям, повнотою буття, ніяк не може бути. Якщо би ті два єства були від себе незалежними, тоді також були б несовершенні, бо не включали б у собі того совершенства, що єство само від себе мусить мати, а саме, що все що поза ним є від нього в усьому залежне, бо від нього усяке буття походить. Тому, як видно з тих порівнань, може існувати тільки одне, одиноке Єство само від себе, безконечно совершенне, повнота всякого буття, а заразом Датель усякого буттяжиття другим.

Маємо багато місць у Святому Письмі, де говориться про те, що є тільки Один Бог: «Слухай Ізраїлю, що Господь Бог наш є Бог один» (Второкн. 6, 4). «Я — Господь, первий (з усього) і останній, я — все той самий» (Іс. 41,4). «Оце каже Господь, цар Ізраіля і його відкупитель, Господь сил: Я первий, я й останній; крім мене немає Бога» (Іс. 44, 6).

Отця

Вже самі погани, як греки називали їхнього найвищого божка — батьком, бо по їхній думці, він мов той батько для рідні, старається про все, як і той божок сотворив усе і усім наче той батько в родині управляє. До відвічного, правдивого Бога, дуже підходить те означення — Батько. Ба Він не лише все сотворив і всім управляє, але також мов той рідний батько дбає про кожне створіння. Особливішим же способом дбає Він про людей, ба навіть зробив їх своїми прибраними дітьми, так що ми всі справді можемо називати Бога нашим Батьком. Про те вже читаємо в Старому Завіті: «Так то відвдячуєшся Господеві? Чи ж він не твій Отець, який сотворив тебе... і заготовив все для тебе.» (Вторзак. 32, 6). А скільки то разів говориться про ту правду в Новому Завіті: «Отче наш, що на небі...» (Мат. 6, 9) (Мат. 5, 48; 6, 4. 8). Або в св. Йоана: «Глядіть яку любов дав нам Отець, щоб ми діти божі називались і ними були. (1 Йо. 3, 1; Рим. 8, 17. 29).

Та ця назва Отець має своє особливше значення для нас у Символі Віри, бо вона відкриває нам незглибиму таїну Божого єства, що Бог одиноке Єство — є в Трьох Особах Божих. І першою Особою Божою є Бог Отець. Це є незглибима таїна божої природи, що природою одинокий Бог може бути рівночасно трьома особами Пресвятої Тройці. В природі не маємо ніяких примірів на те й тому нам дуже важко що-небудь із тої таїни вияснити, чи самим поняти. Різняться три особи Пресвятої Тройці між собою лише реляціями — відношеннями до себе.

Отже, Бог Отець — є ненароджений і тим різниться від других осіб. Бог Син є роджений відвічним родженням від Отця й те Його визначає — проте Бог Син є роджений. Знову ж Бог Святий Дух походить від Отця і тому в Нього як особливої Божої любови заходить різниця відношення до Отця і Сина. Однак жодна Особа Божа не є ні перша, ні старша від інших: бо вони всі є відвічні як відвічною є їм одна спільна Божа природа. Щоб мати хоч приблизно якийсь образ того Божого єства і тої правди про Пресвяту Тройцю візьмімо за приклад наше сонце. Те сонце, що рівночасно видає зі себе світло і тепло, та ні світло ні тепло, ані врешті та горіюча маса соняшна не є другорядні, ані нижчі. Вони як повстали, то повстали разом. Як тільки заіснувала горіюча куля, маса, рівночасно з нею заіснувало і світло й тепло — і вони разом узяті це майже щось одне. Бо світло й тепло це тільки об’яви тої самої жевріючої кулі — маси. Очевидно не можемо сказати, що так само річ мається й у Бога в Божому єстві і тому нам важко, неможливо роз’яснити містерію Божого єства, тому що не маємо подібного приміру в природі. Проте, ми лише можемо вірити в цю таїну сказавши собі щиро, що вона перевищує наш малий ум. У Святому Письмі маємо багато місць, які говорять про Пресвяту Тройцю: «Ідіть і навчайте всі народи хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.» (Мат. 28, 19), або: «Бо є три, які свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці три є одно.» (Йо. 5, 7).

Вседержителя

Всемогучого, який все удержує. Того прикметника «вседержителя» на означення величі Божого єства вживає сам Бог у Святому Письмі дуже часто, начеб давав йому першенство над усіма іншими. «Я Бог всемогучий.» (Бут. 17, 1) «Мій Бог всемогучий зділає те, що він змилосердиться над нами.» (Бут. 43, 14) «Господь Бог всемогучий, що є, був і прийде.» (Откр. 1, 8) «Богові немає нічого неможливого.» (Лк. 1,37). Цей атрибут, прикмета хоче усмисловити людям, що немає такої речі на світі, якої не могла би зробити всемогуча Божа рука. І то не лише те, що Бог може увесь цей світ однією гадкою, одним актом своєї волі змести, чи сотки і тисячі таких нових світів привести до існування. Але загалом може зробити все, чого ми навіть нашою уявою не схоплюємо. З другої сторони однак, всемогучий Бог не може говорити неправди, ошукувати, грішити, бути знищеним, терпіти, не знати.

Чому спитаєте? Тому, що ті речі є запереченням буття. А Бог це повнота буття, саме буття; найсовершенніше буття, проте і не може включати в собі заперечення того самого буття, бо воно б противорічило Його Божій природі. Й тим атрибутом — прикметою — всемогучий, чи вседержитель — рівночасно признаємо, що Бог все знає і що є найвищим паном усього.

Яке довір’я, яку силу повинно вливати в нас те звання, що там у небі маємо всемогучого Бога Отця. Бо що ж нам може зробити світ, що може злого нам приключитись, коли над нами чуває всемогуча рука нашого небесного Отця, проти якої ніяка сила ворожа встоятись не може? Як же ж повинно рости наше довір’я коли ми молимось і просимо чогось від того Бога-Отця, якому нічого не значить нам помогти, який нічого не тратить, хоч би і цілі світи нам подарував? І хто знає, що могли б ми осягнути, якщо б зуміли справді з вірою просити. Сам Ісус Христос ганить маловір’я апостолів кажучи: «Якщо би ви мали таку віру як зерно гірчиці і сказали оцій горі двигнися і перейди звідсіля, то перейшла б і нічого не було б вам неможливого.» (Мат. 17, 19) Подібно й ап. Яків у свойому Соборному Посланню: «Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й не осоромляє, то дасть йому. Хай же просить із вірою, нічого не сумніваючись: бо хто сумнівається подібний до морської хвилі, що її вітер жене і розбиває.» (Яків 1, 5)

Цю прикмету — всемогучий — приписуємо Богові-Батькові, не тому начеб Бог Син і Бог Дух Святий не були всемогучими, а тому що Пресвята Тройця, це щось одне. Але тому, що Бог Отець — це джерело всіх причин, подібно як Богові Синові приписуємо особлившим способом мудрість, а Богові Святому Духові — любов. Хоч те все є спільне трьом Особам Пресвятої Тройці.

Той всемогучий Бог, коли прийшов слушний час сотворив із нічого увесь Всесвіт, ведений одиноко бажанням розлити надмір свого щастя, своїх ласк на створіння. Сотворив той світ не з чогось, бо нічого тоді ще не було, тільки один-одинокий Бог. Він то своїм одиноким словом як каже Святе Письмо «Нехай буде», «Нехай станеться» це все привів до буття, до існування. Та не лише матерії, тобто матеріялу не мав Творець, щоб в ній чи з неї зробити цілий світ. Він не мав ані моделю, щоб після нього творити. Лише глядячи в себе самого, в свою природу — суть, та й видячи в ній різні способи, як створіння можуть наслідувати Його прерізні совершенства, сотворив це все, що ми тепер подивляємо, та й до яких чуд ми не раз доходимо з великим трудом, відкриваючи у природі. А Господь Бог сам один сотворив те все в одну мить, одиноким словом, Яка безмежна могучість того Божого слова — нехай буде — і яка безмежна мудрість Божого єства! «Він сказав і вони сталися, приказав і повстали». (Пс. 32, 9).

Він сотворив ті світила, цілі світи, що ми тепер відкриваючи подивляємо. Сонце, планети і звізди, які наче сріблиста мережка покрили небозвід, це величезні світила, що сотки, а то й сотій тисяч разів перевищують величину нашої землі. А Господь одним словом сотворив їх і завісив у просторі. Ті величезні тягарі, що про них ми ледво що подумати можемо, висять і з непонятною скорістю кружляють, відбуваючи призначені їм дороги, й ні кроку не відступають від призначеної їм напрямної.