о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Святе Таїнство Супружжя

Важність християнського Супружжя

Всі люди повинні стреміти до як найбільшого совершенства й того повинні хотіти священики, як пастирі тих душ, що їм їх поручає свята Церква. Тож вони повинні бажати подібно як і св. ап. Павло, пишучи до Коринтян: «Хотів би я, щоб ви всі були як я... » (1 Кор. 7, 7), тобто, щоб перебували в безженстві. Бо й що ж може бути вищого, як щоб люди, здалеку від усіх світових утіх, займалися ціле своє життя лише Богом, розважали над Його святими правдами. Та те все, як каже той самий апостол, це особливша Божа ласка. То ж не кожний може її мати, але тільки той, кому її дано, як про те каже сам божественний Спаситель: «Не всі вміщають те слово, а ті, яким дано...» (Мат. 19, 11). Іншим знову є дано жити в супружжю й приводити на світ нових почитателів Бога, наслідників Небесного Царства. Тому то Ісус підніс подружжя до великої честі, до таїнства, до одного зі святих таїнств, щоб подруги в ньому одержували особлившу ласку, яка має їм помагати виконувати свято їхні подружні обов’язки в приводженні на світ і виховуванні дітей. Вже на початку сотворення людського роду Господь сотворив мужчицу й жінку та призначив їх для себе: «Сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові самому, сотворімо йому таку поміч, щоб була йому до пари» (Бут. 2, 18). «І сотворив Бог людину на свій обра3, на образ Божий сотворив його, чоловіка й жінку сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав до них: Ростіть і множіться й наповняйте землю...» (Бут. 1, 27). Ісус Христос підвів підупале подружжя до попереднього стану і освятив його ще більше, роблячи його таїнством, видимим, зовнішнім знаком невидимих ласк. Він сам розпочав своє публічне життя й свої преславні чуда, першим чудом в Кані Галилейській на весіллі (Йо. 2, 2). Начальні апостоли св. Петро (1 Петр. 3, 1) і Павло (Рим. 7,2; 1 Кор. 7; Кол. 3, 18) пишуть і то дуже обережно про велику гідність таїнства Супружжя й про обов’язки, зв’язані з нею. Проте, й вірні повинні пізнати, чим є та свята, Богом на землі установлена й поблагословлена звязь (установа). Тоді може менше було б зла у супружжі й поза ним.

Вірні повинні найперше зрозуміти, що супружжя сотворив Бог не на заспокоєння їхніх тілесних бажань. Воно не є на те, щоб бавитися чи уживати всього того, що їм приносить тілесне вдоволення. Бо як лише того шукатимуть у супружжі, то дуже скоро розчаруються. Подружнє життя не все дає розкіш, бо для неї воно не призначене. Не все можна знайти в ньому вдоволення, не для людського вдоволення встановив його Господь. Супружжя, це установа на продовження людського роду, на збільшування почитателів Бога, а заразом установа, що має на цілі так тілесне як і духове вдосконалення подругів.

Все виходить вже ясно зі самої назви цієї установи. По латинськи воно називається «Матримоніюм» — «материнський обов’язок», значить, що обов’язком тої установи є щоб жінка (подруга) стала матір’ю. А обов’язком матері є зачати, привести на світ, вигодувати й виховати дитя, нового чоловіка, члена святої Церкви, а згодом і члена Небесного Царства, учасника вічного щастя в небі.

Друга назва, це «Кон’югіюм» — «супружжя», бо в ньому мужчина і жінка неначе впрягаються до спільного ярма, щоб його нести через ціле своє життя, аж доки смерть не розлучить їх від себе. В ньому жінка підпадає під владу мужа, який, наче Спаситель голова святої Церкви, стає її головою. Вже в першій книзі Святого Письма сказав Господь до першої жінки ви, по первородному грісі: «...до Твого мужа нариватиме тебе й він володітиме тобою» (Бут. 3, 16).

Дефініція Супружжя-Подружжя

Супружжя-подружжя, по дефініції теольогів, це — супружа звязь мужа й жінки, зав’язана між свобідними особами, що потягає за собою нерозривну спільноту життя.

Для кращого зрозуміння цієї дефініції треба нам знати, що таїнство Супружжя виповнюється, чи заключається самою згодою обох подругів, висказаною назовні і із тої згоди випливає вже нерозривна звязь, як і всі обов’язки, з нею зв’язані. До суті подружжя не додає нічого нового подруже життя, чи віддання супружого довгу, тому що як вже сказано, воно довершується самими словами обох людей (мужа й жінки), які означають звязь двох полів.

Супружжя: звязь, чи товариство може бути різне, залежно від цілей, які воно бере собі за мету. Люди, тому що самі зі себе не є самовистарчальні, зав’язують товариства, щоб собі взаємно допомагати й у той спосіб спомагати себе в осягненні тих приватних дібр, що їх мають на меті.

Між вільними особами, тому що ті особи, які законно не є вільні, не можуть одержати цього таїнства. Якщо би невільні поважилися посягнути по неї, її не одержують, а лиш в цей спосіб наражують таїнство на неважність і допускаються гріха святотацтва. Приміром, якщо би хтось хотів взяти за жінку свою кревну в такому степені, в якому не дозволено вінчатися (сьогодні в другому степені бічної лінії) або хлопець, який ще не має 14 літ, чи дівчина, що ще не осягнула 12 літ життя. Ті звязі супружі, які вони хотіли би прийняти, не можуть бути важними і тому й не можна намагатися їх приймати.

Потягає за собою нерозривну спільноту життя: означає, що по прийнятті цього таїнства, тобто висловивши перед представником Церкви, в присутності двох свідків, свою згоду, між тими двома особами — мужчиною й жінкою — повстає неривна звязь, яка їх лучить взаємно й в’яже, так що намагане нове подружжя тих двох осіб є неважне.

Проте, виходить із повище сказаного, що суть подружжя полягає власне на тій нерозривній звязі двох осіб. А коли деякі писателі думають, що суть подружжя полягає на взаїмній згоді двох осіб мужеського й жіночого полів, тоді й та дефініція є добра; бо якраз ця згода висказана назовні перед священиком ставить цю нерозривну звязь між особами, що свою згоду заявили в таїнстві Подружжя.

Ця згода має бути висказана словами в часі теперішному, тому що супружжя, це не є якесь дарування, що його можна було в минувшині висказати й воно далі є важне, аж доки не відкличеться. Супружжя, це взаїмний, двобічний пакт, угода, Проте, не може вистарчити згода одної сторони, але згода мусить бути сучасна, взаїмна, обосторонна. Вимагається висказання назовні згоди й прийняття тої згоди. Бо якщо би ця згода могла бути тільки внутрішня, тоді би дві особи, що подумали собі й згодилися в своєму серці стати супругами, були би вже подружжям. Та воно так не є, бо цьому противиться практика двох тисяч літ святої, Католицької Церкви.

Згоду треба висказати в теперішному часі, бо висказання такої згоди в будучому часі не є заключенням подружжя, але лише його обіцянкою. Проте, така обітниця не дає жодного права до супружого довгу (до полових зносин), а за тим недодержання такої обітниці й супружжя з іншою особою (в часі тривання тої обітниці) не є зламанням подружої вірності. Коли ж, однак, хтось уже висловив свою згоду на подружжя перед священиком, то хоча би опісля не знати як жалував, що зробив дурницю, бо дана особа йому цілком не відповідає, не може вже нічого зробити. Він уже ніяк не може розв’язати тої звязі, якщо зробив ужиток із довгу супружого, тобто якщо після згоди подружої мав полові зносини з тою особою, з якою взаїмно висловив згоду, заключив подружжя. Бо своєю згодою чоловік і жінка віддають собі взаїмно владу над власними тілами, так що по висказанні тої згоди, вони вже не мають жодної власти над власним тілом, бо її перелили на свого подруга, чи подругу. Та ще одна річ є важна в подружжі, а саме, що це пакт чи угода, якої пізніше ніяк не можна відкликати, ні завернути. В інших угодах, можна свої зобов’язання за обопільною згодою відкликати. В супружжі однак, коли супруги віддали собі взаїмно владу до своїх тіл, і її взаїмно прийняли, а пізніше тої власти взаїмно, хоч би тільки одинокий раз у полових зносинах ужили, вже більше ніяк не можуть зректися того права, ані не можуть у пізнішому співжитті відмовити чи відкликати. Часом замість слів може вистарчити лише знак, що наглядно виражає згоду супруги (бо жінки звичайно встидаються голосно висказати бажання подружого довгу), часом навіть мовчанка дівчини може бути взята як висказання згоди, коли вона задля встиду не може тих конечних слів висказати. Тоді звичайно її згоду інтерпретують її родичі. Очевидно парох мусить мати позитивні дані, що дівчина добровільно виходить заміж заданого чоловіка, бо інакше, якщо вона не вискаже своєї згоди, але присилувана (родичами, чи кимсь іншим) мовчить, супружжям без її згоди є неважне.

Коли ж сама згода вистарчає до суті подружжя, й то згода висказана в такій формі, як того бажає Церква, тоді подружжя є важним і правдивим, хоч супруги не роблять жодного вжитку зі супружого довгу (тобто не мають полових зносин). Це виходить із того, що наші прародичі Адам і Ева жили вже в раї в супружжі, хоча подружого довгу собі не віддавали. Так само як існувало супружжя між Пречистою Дівою Марією й св. Обручником Йосифом, хоча вони жили заховуючи досмертну чистоту. Те саме потверджує й св. Авмрозій у своїх писаннях що до Дівиць. (6, 1).

Проте, супружжя можна розглядати з двох сторін, тобто як природну звязь між мужчиною й жінкою і друге: як святе таїнство, що переходить всякі природні дійсності. Ласка Божа лише доповняє й вдосконалює те, що в подружжі є природного, тому й льогічно говорячи треба найперше розглядати подружжя як таке, тобто природно взяте, а пізніше щойно перейти до подружжя як таїнства.

Установлення й Обов’язки подружжя

Всі повинні знати передусім те, що подружжя це не жодна людська вигадка, але воно є установлене нашим Творцем, Богом, який найкраще знає людську природу. Вже на початку книги Буття говориться, що Господь Бог, сотворивши Адама й побачивши, як він самітний блукає серед звірят і не знаходить жодного з них рівного собі до пари сказав: «Не добре бути чоловікові самому, сотворімо йому таку поміч, щоб була йому до пари». (Бут. 2, 18). Тому зіслав Господь на Адама сон, вибрав із його боку ребро й утворивши з нього жінку, поставив її перед розбудженого Адама. Той побачивши єство подібне до себе закликав: «Це кість від моїх костей і тіло від мого тіла: вона назоветься жінкою (віраго) бо від мужа (вір) взята. Проте, полишить чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки й будуть двоє в одному тілі». (Бут. 2, 23). Наводячи ці слова Ісус Христос виявляє ними Божу установу подружжя: «Оце ж що Бог злучив, чоловік нехай не розлучає». (Мат. 19, 6). І дійсно так воно було, бо книга Буття говорить виразно, що Бог сам поблагословив першу пару людей, зв’язуючи їх супружжям і вказуючи їм на їхні обов’язки: «І поблагословив їх Господь і сказав до них: ростіть і множіться й наповняйте землю». (Бут. 1, 28).

Господь Бог однак не ограничився в тому, що лише їх поблагословив, але й зробив цю злуку мужа й жінки нерозлучною, як опісля видно зі слів Ісуса Христа: «що Бог злучив, чоловік нехай не розлучає». (Мат. 19, 6). Проте, подружжя, хоч і по своїй суті випливає чисто з людської природи, з огляду на особлившу Божу опіку й Його особливше благословення набирає багато більшої вартості й змислу. Не дивно отаке, що лише рідко Святе Письмо закликає до практикування більше завершеного стану, тобто стану безженного. Цей останній вимагає більшого панування над собою, більше праці, щоб можна було його задержати. Хоча й немає жодного обов’язку кожному чоловікові жити в подружжі, більша частина з них живе в ньому тому, що Господь бажаючи осягнути свою ціль, тобто продовження людського роду на землі вложив у людей певного роду гін, що тягне два противні поли до себе. І тому з огляду на труднощі, що випливають із опору цьому гонові до злуки між мужчиною і жінкою, Ісус лише радить і то обережно кажучи: «Не всі вміщають це слово (тобто розуміють цю справу), а ті кому дано...» (Мат. 19, 11). «Бо є скопці, які з лона матері так родилися; і є скопці, що оскопилися від людей, і є скопці, що оскопили себе задля Небесного Царства. Хто може зрозуміти, нехай розуміє». (Мат. 19, 12). Та й апостола Павла упімнув Ісус, щоб нікого не силував до заховування досмертної чистоти й тому той говорить: «Що до дівства, не маю (виразного) наказу Господнього, але даю раду, як помилуваний Господом, щоб бути вірним». (1 Кор. 7, 25). А далі докінчує: «(Якщо жінка не виходить заміж). Щасливіша ж, коли так пробуватиме по моїй раді...» (1 Кор. 7,25). Все таки як бачимо, апостол хоч і дуже захвалює безженний стан, знаючи з власного досвіду про труднощі в його захованні, не дає жодної заповіли що до нього (безженного стану), але лише радить легко й обережно, вказуючи на щастя, що випливає з його заховання.

Є дві причини супружої звязі

Перша причина — це вже сама природа, що поділила людський рід на два себе взаїмно доповнюючі поли, з їхніми відмінними, але себе стисло доповнюючими характерами. Проте, й це природне тяготіння двох полів до себе, ця взаїмна надія на обопільну поміч у поборюванні всіх перепон, які зустрічають люди на дорозі життя.

Друга причина — це бажання продовжувати людський рід на землі, не тому, щоб полишити по собі наслідників земських дібр, але щоб виховати нових визнавців правдивої віри. Задля тої ціли бажали подружжя й наслідства старозавітні патріярхи, як це виразно виходить зі слів, які звернув ангел до Товії: «Візьми дівчину зі страхом божим, ведений радше бажанням дітей, як розкоші, щоб ти в сімени Авраама осягнув благословення в дітях». (Товія 6, 18). Вкінці бажання продовження людського роду на землі було причиною, чому Господь установив подружжя. Звідси видно, яким страшним злочином є намагання подругів перешкодити цьому так природному, як і Божому призначенні супружжя. Ці намагання рівняються вбивстві людини. В цьому випадку вони є ще більше злочинні, бо він (зародок, чи плід) є заслабий, немічний, щоб могти в якийнебудь спосіб боронитися від злочинних рук своїх власних родичів. Третя причина — це ця що прийшла по первородному грісі, задля котрого чоловік утратив первісну невинність і попав у боротьбу, яка ведеться між змислами й розумом. Полягає вона на тому, що чоловік боїться тої страшної боротьби зі самим собою, проти пожадань змислів. І тому він вступає в подружні зв’язки, що звільняють його від тої боротьби й позволяють чесно заспокоювати змислові бажання. Бо їх (ті змислові бажання) Господь якраз зложив нате, щоб людину до певної міри спонукати до продовжування людського роду, а за тим піднятися того важного й незвичайно відповідального обов’язку виховування дітей на правдивих християн. Знає про те й св. ап. Павло, тому й каже: «Не ухиляйтеся одно від другого, хіба що за (обопільною) згодою на (якийсь) час, щоб ви пробували в пості й молитві, й знову сходіться разом, щоб сатана не спокутував вас вашою неповздержаністю.» (1 Кор. 7, 5). А що справді подружжя має бути середником проти змислових побажань виходить зі слів того самого св. Павла: «Задля (уникнення) нечистоти, нехай кожен має свою жінку й кожна нехай має свого мужа...» (1 Кор. 7, 2).

Ті три причини мають бути рішаючими для тих, що хотять вступити в подружню звязь, тобто коли хотять дійсно жити по божому, тобто так як Годиться дітям божим, наслідникам Небесного Царства. Не противиться святости подружжя, коли хтось із інших оглядів жениться, чи виходить заміж; йдеться лише про те, щоб ті мотиви не противилися цілям цієї Божої установи. Хтось може в виборі судженої керуватися чи її красою, чи товариською принадністю, чи богацтвом, чи освітою, чи симпатією. Це видно вже хоч би з того, що Святе Письмо цілковито не ганить патріярха старозавітного Якова за те, що той волів радше гарну Рахиль. як каправу Лію. (Бут. 29, 17).

Християнське подружжя є святим Таїнством

Коли ж тепер глянемо на подружжя як святе таїнство установлену Христом Спасителем, побачимо, що воно набирає багато більшої вартості. Бо супружжя природно взяте має на меті приведення на світ людини, мудре єство, підчас коли супружжя як таїнство має на меті готовити Богові нових визнавців, Його дітей, наслідників неба. Ба, Спаситель, бажаючи узмисловити людям Його любов до святої Церкви й цю стислу злуку, яка є між ним а нею, за порівняння взяв не що іншого як супружжя. На тій особлившій любові, що панує між мужем і жінкою й на тій найбільше стислій злуці між двома людськими єствами, поясняє свою любов і свою злуку зі своєю святою Церквою. То ж і не диво, що Святе Письмо не раз порівнює Спасителя до жениха, а Церкву до невісти.

Свята Церква спираючись на науці св. ап. Павла боронила завжди таїнственну природу супружжя. Він бо виразно говорить про те в листі до Ефесян; «Чоловіки любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і себе віддав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю води в слові... Так мусять мужі любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить жінку, любить самого себе. Бо ніхто ще ніколи свого тіла не зненавидів, а годує й гріє його, як і Господь Церкву. Тому, що ми є членами Його тіла, від Його тіла й Його костей...» (Ефес. 5,25; 5,28 ). А далі додає: «Тому й покине чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки й будуть двоє в одному тілі. Таїна ця є велика, я ж розумію в відношенні Христа до Церкви.» (Ефес. 5,31). Це останнє має означати, що ця таїнственна злука між мужем і жінкою, злучених супружжям, має бути образом тої таїнственної злуки, яка існує між Спасителем а Церквою, що її Він оснував.

Повище наведене місце св. ап. Павла в листі до Ефесян, де він напоминає мужів, щоб любили своїх жінок як самих себе, вказує на ідеал такої любови: любов Спасителя, якою Він любить свою святу Церкву, так що своє життя віддав за неї, щоб очистити її з гріхів і зробити святою. З другої сторони ми всі, тому що є членами містичного Тіла Христа, творимо щось одне, Проте, й із того згляду подруги повинні взаїмно любитися й спомагати себе в їхньому спільному житті. Коли вглянемся в змисл того, що святий апостол хотів у цьому місці сказати порівнюючи супружу звязь до звязі Ісуса з Церквою, мусимо сказати разом зі святими Отцями, що як Спаситель є головою Церкви, так само й чоловік є головою тієї маленької спільноти, якою є родина. Як Церква підчиняється у всьому Христові й слухає Його, так само й жінка повинна бути послушна у всьому мужеві.

Тридентійський Собор твердить, що це таїнство символізує добре ласку, яку уділяє. Бо Христос своїми страстями й смертю на хресті заслужив подругам ласку, щоб їхню природну любов підняти до надприродної, щоб помогти їм виконувати обов’язки, які взяли на себе, заключаючи подружжя. І вони скріплені Христовою ласкою любляться взаїмно, уникають усякої недозволеної любови, заховуючи чистим їхнє супруже ложе.

Гідність Християнського Подружжя

Християнське подружжя стоїть без сумніву о небо вище від усяких інших так поганських подруж, як і подруж Старого Завіту. Вже навіть погани бачили в подружжі щось божественного, бо ж дійсно божеською є спроможність співпрацювати з Богом у Його творчому акті й приводити на світ живі єства, які крім живого тіла мають ще й живу Богом сотворену душу. Тому вже й погани вважали гріхом усякі, надужиття, як приміром: чужоложство, ЧИ ІНШІ прогріхи проти ШОСТОЇ Заповіді.

В жидів подружжя було вже чимсь вищим, бо їм обіцяв був Бог, що з їхнього роду вийде Мессія, великий пророк, Спаситель світу. Покоління патріарха Авраама мало принести благословення цілому світові (Бут. 12,3; 18, 18); тож і великою честю уважали вони спромогу приводити на світ дітей, з яких колись мав взяти свій початок Ісус Христос, Відкупитель світу. Але й їхнім подружжям бракувало того, що має сьогодні християнське подружжя, тобто таїнственної ласки.

З подружої практики те право, яке воно мало в жидівському народі бачимо, що воно далеко відійшло від святости й гідности, яку мало мати згідно з гадкою Творця. Як знаємо багато жидівських патріярхів і святців жило в полігамії, вправді допущеній Богом, але не намірів. Пізніше впало воно ще один ступінь нижче, знижуючи жінку до ролі певного роду речі, бо вистарчало мужчині дати їй «відпустку» (розвідний лист) і вже їхнє подружжя уважалося розв’язаним. (Второзак. 24, 1). Проте, Ісус уневажнив цю практику, привертаючи подружжю давню нерозривність: «Мойсей через ваше жорстокосердя дозволив відпускати ваші жінки; з початку ж так не було. А я казку вам: що хто розведеться зі своєю жінкою, хіба що за прелюбодійство й ожениться з іншою, прелюбодійствує (чужоложить), а хто ожениться з розведеною, той прелюбодіє (чужоложить).» (Мат. 19, 8).

Що до многоженства, то хоч його Бог і допустив, все таки воно противиться дальшим цілям природи подружжя. Зі слів святого Письма: «...для того покине чоловік батька й матір і з’єднається зі своєю дружиною й будуть обоє в одно тіло .. » (Мат. 19, 5) виходить, що Господь установив злуку лише двоє, а не більше людей. Цю правду потверджує інше місце: «Хто відпустить свою жінку й ожениться з іншою, чужоложить із нею; і коли жінка покине свого чоловіка й віддається за іншого, чужоложить.» (Мк. 10, 11). Проте, якщо би мужчинам було дозволено мати більше жінок, вони не були би чужоложниками, якщо би взяли собі більше жінок. Тому й ті погани, що по звичаю свого краю мають більше жінок, коли навертаються до Христової віри, мусять відступити всі свої жінки, а оставатися лише з одною, тою, яку взяли собі за жінку на початку.

Нерозривність Християнського Подружжя

Зі слів Спасителя про подружжя можна завжди доказати його нерозривність. Бо якщо би розвідний лист у жидів справді розв’язував подружжя тоді жінка відпущена (розведена), коли би вийшла заміж за другого, не була би по словам Спасителя чужоложницею. Ані той, що відпустить жінку й ожениться з другою, не був би чужоложником: «Хто відпустить власну жінку й ожениться з другою, чужоложить.» (Лк. 16, 18). Тому подружу звязь може розв’язати тільки смерть одного з подругів, як про те пише св. ап. Павло: «Жінка є зв’язана законом, доки живе її чоловік; як же ж умре її чоловік, вона вільна йти за кого хоче, тільки в Господі.» (1 Кор. 7,39). Або на іншому місці: «Жонатим заповідаю не я, а Господь; Жінка нехай не розлучається з чоловіком. Коли ж розлучиться, то нехай буде без чоловіка, або нехай із чоловіком помириться; та й чоловік, щоб з жінкою не розлучався.» (1 Кор. 7, 10). З тих слів виходить, що святий Павло позволяє жінці відійти від свого чоловіка, однак під тою умовою, що вона остане без мужа. На таку сепарацію Католицька Церква не позволяє, хіба що з дуже важних причин.

Однак ті церковні закони, що до нерозривності подружжя, нехай не здаються декому за дуже важкі, подібно як колись апостолам, що були виховані в дусі розривності жидівського подружжя. В подружжі потрібно класти вагу на духове споріднення подругів. А ті духові добра не набуваються сейчас, але одержується через довше співжиття подругів. Далі, нерозривність подружжя сприяє спокоєві й моральному пожитті подругів. Бо якби оставала одна лише вільна хвірточка звільнитися від подружніх зв’язків, тоді напевно подруги із-за благої причини чи прикрості робили б пекло в хаті, щоб мати причину подаватися про розвід. Коли ж однак вони знають, що подружжя є нерозривне, тоді уникають усяких причин, що приводять до незгоди й сварок між супругами. А навіть і сепаровані від себе, знаючи, що не можуть за нікого вийти заміж, чи оженитися, дуже легко улягають намовам приятелів, чи родичів і повертають назад, щоб надалі жити в подружжі. Парохи повинні дуже часто пригадувати подругам ті повні людського вирозуміння слова св. Августина: «Чому муж не хоче прийняти жінки, яку приймає Церква: чому жінка не хоче простити мужеві, який чужоложив, але кається, від тої хвилі, коли йому простив Христос?» (Про Супруг чужоложників. 2, 6). А біблійна фраза: «дурень той, що держить чужоложницю...» (Пословиці 18, 22) говорить тільки про тих, що чужоложать і не хотять покаятися. З повище сказаного виходить ясно, що християнське подружжя стоїть багато, ба без порівняння, вище від супруг поган, чи від подруж жидів.

Овочі Таїнства Подружжя

Розрізняємо три добра таїнства Подружжя: потомство, віра й таїна. Тими трьома добрами подружжя нейтралізує три блуди; на які натякає св. ап. Павло словами: «Як же й оженишся, ти не згрішив; як і діва віддасться, не згрішила; та горе по тілу матимуть такі, а ж вас щаджу,» (1 Кор. 7, 28), а також ті полові зносини, що поза супружжям є недозволені, грішні; в супружжі однак вони мають свою шану, тому що служать до Богом призначеної ціли до приведення на світ дітей.

Першим добром подружжя, це потомство, діти, що їх у подружжі супруги мають. Це добро подругів було так велике в очах апостола Павла, що він сказав: «Жінка спасеться приводженням на світ дітей...» (1 Тим. 2, 15). Це очевидно не відноситься лише до матеріяльного чи радше фізичного приводження на світ потомства, але також до всього, що злучене з вихованням дітей на правдивих членів Церкви, наслідників Небесного Царства. Проте, й сейчас додає апостол такі слова: «...коли пробуватиме в вірі та любові й святості з чистотою...» (1 Тим. 2, 15). Тому й свята Церква напоминає: «Маєш діти? Повчай їх і нагинай від днів їхнього дитинства...» (Еккл. 7, 25. Пров. 13, 24; 23, 13). св. Павло навчає про виховання дітей у своїх листах до Ефесян 6, 4 й до Колосян 3, 20. Книги святого Письма, як Кн. Товія, Йова й письмо Святих Отців подають дуже гарні приклади такого святого подружого життя й божого виховання дітей.

Другим добром це віра, вірність. Тут не йдеться про цю віру, що її обіцяє Христові кожний, хто хреститься. Йдеться тут про вірність подружу, чи радше про збереження тої супружої вірності, яку собі подруги взаїмно віддавали й присягали перед представником святої Церкви — священиком. Бо подружою присягою супруги віддають собі вдасть взаїмно над своїми тілами, так що не сміють пізніше віддавати свого тіла другому, бо вже владу над ним має подруг. Це випливає зі слів першого чоловіка Адама, що їх пізніше апробував у своїй Божій науці Ісус Христос: «Тому й покине чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки й будуть двоє в одному тілі.» (Мат. 19, 5). Подібно це виразно виходить і зі слів св. Павла: «Жінка вже не має власти над своїм тілом, а чоловік; так само й чоловік не має власти над своїм тілам, але жінка.» (1 Кор. 7, 4). Тому й не диво, чому такі страшні були кари в Старому Завіті за чужоложство: «Коли чоловік чужоложить із заміжньою жінкою, коли зчужоложить із жінкою свого ближнього, смертю мусить покарати перелюбника й перелюбницю.» (Левіт 20, 10; подібні: Левіт 20, 11-21). Вірність подружжя вимагає від супругів, щоб вони були злучені особлившою, святою й чистою любов’ю, щоб любилися не як чужоложники лише тою низькою, звірячою любов’ю, але щоб між ними панувала така любов, яка є між Ісусом Христом, а Його святою Церквою. Цього вимагає від подругів Святе Письмо: «Мужі любіть ваші жінки, як Ісус Христос полюбив свою Церкву...» (Еф. 5, 25). Він бо любить її безмежною, безкорисною любов’ю, що дбає лише про добро Церкви.

Третім добром це таїна, таїнство, що полягає на нерозривній супружій звязі, бо Ісус заповідав жінкам, щоб не полишали своїх мужів, а коли віддаляться (відсепаруються) від них, щоб вдруге не виходили заміж, і щоб по змозі як найскоріше годилися із ними. Від мужчин знову вимагає Спаситель, щоб не проганяли своїх жінок (1 Кор. 7. 10). Тому що подружжя, як Таїнство проображує таїнственну звязь, яка існує між Ісусом Христом і святою Церквою і тому що Спаситель ніколи не розлучається з нею, треба, щоб й жінка не могла ніколи розлучитися зі своїм чоловіком.

Подружі Обов’язки

Щоб подружжя могло існувати в спокою й любові, треба оприділити обов’язки подруга й подруги, так як вони були описані в святих писаннях верховних апостолів Петра й Павла: (1 Петр. 3, 1; Рим. 7, 2; 1 Кор. 7; Еф. 5, 22; Кол. 3, 18).

Муж повинен поважати й цінити свою жінку, як людину рівну собі в усьому. Вже в книзі Буття, Адам назвав Еву товаришкою: «Жінка, яку Ти мені дав за товаришку...» (Бут. 3, 12). Святі Отці навчають у своїх писаннях, що Ева не була взята ні з ніг мужчини, ні з його голови, але з його боку, на знак, що вона не є ні нижча від чоловіка ні вища від нього, але в усьому йому рівна й як такою має бути признана. Вона мае його слухати, бо Бог віддав її чоловікові як помічницю в ділі продовжування людського роду тут на землі. Мужчина, тому що його Бог наділив рухливим розумом і фізичною силою, вже зі своєї природи, як батько родини повинен старатися своєю працею подбати про все, щоб його родина могла існувати й розвиватися. Проте, до нього належить подбати про середники до життя, а заразом він повинен забезпечити їхнє життя перед небезпеками, які чигають на його рідню. Вкінці він має проводити родиною, дбати про виховання моралі в родині й уважати, чи кожний член родини точно виповняє наложені на нього обов’язки.

Жінка по словам св. ап. Павла має бути віддана своєму мужу й має слухати його в усьому, тому що він є назначений Богом на голову цілої родини. Бо муж навіть недобрий, побачивши примірну поведінку своєї жінки, її любов до нього й до дітей, не зможе опертися й буде мусити полюбити її. Проте, жінки повинні тямити, що не вишукана фризура, модне вбрання чи црерізні мальовила на обличчі зможуть притягнути мужа. Його притягають вартості душі жінки, що ніяк не можуть укритися в їхньому подружому співжитті. Як мужчина є образом сили й права в родині, так жінка є огнищем родинної любови. Вона це наче сонце родини, що в її лучах мають приходити на світ і розвиватися найбільш ніжні цвіти світу, дрібненькі діти, з яких пізніше мають вирости правдиві почитателі Христа. Щасливі ці діти, які мали справді люблячу й побожну матір, що навчила їх любити й шанувати не тільки земського, але передусім небесного Отця Бога. Щасливі ті діти, які зросли в теплі матірної любови й без труду навчилися не боятися Бога, але любити Його; а так само призвичаїлися повинуватися Його законові, пізнавши з оповідань і навчань матері його красу й Його користь для людини. Мати вже з природи є вчителькою своїх дітей, бо вони від приходу на світ через цілий час ранньої молодости остаються під її виключним доглядом, і в цьому часі, коли їх навчається з любов’ю, вони можуть без труду все собі добре засвоїти. Зрештою й сама природа подбала про те, бо дала матері майже безмежну любов до своїх дітей, а заразом невичерпну терпеливість і повну посвяти жертвенність для них. Це були би обов’язки жінки як матері.

Знову її обов’язки як подруги були би бути послушною мужеві у всьому: коритися йому як голові родини й не старатися противитися його зарядженням. Тому що жінки перевишають мужчин великодушністю свого серця й силою любови, повинні любити своїх мужів, як вони їх, та повинні повинуватися їм у всьому, що не противиться християнським чеснотам.

Обряди Таїнства Подружжя й подружні перешкоди

Що до уділення таїнства Подружжя, Тридентійський Собор видав особливші приписи, від яких узалежнив важність цього таїнства. Та вони е особливо призначені для отців парохів, тому не будемо тут про них подрібно розводитися.

Увагу однак так священиків, як і всяких виховників треба звернути на іншу дуже важну справу в виховуванні вже більше дорослих дітей: треба завжди й невтомно повторяти їм, що супружжя це щось дуже високого. Проте, до нього треба приготовлятися, живучи чесно й чисто й збуджуючи в своєму серці повагу й пошанування до протилежної статі. Тому й не вільно дівчатам чи молодцям ні удержувати ні розпочинати жодних так званих фліртів, чи зносин під позором будучого подружжя, коли про нього й не думають. Потрібно завжди навчати їх, що подружжя заключені де-інде як у церкві у присутності священика, не є жодними подружжями, але звичайним чужоложством. Бо Тридентійський Собор постановив, що супружжя має бути заключене в церкві перед уповажненим Церквою священиком у присутності відповідного числа (двох) свідків, за попереднім прослідженням чи женихи є під кожним оглядом вільні й здібні стати подругами.

Тому що це таїнство дуже важна в суспільному житті Церкви й тому що вона має багато перепон, які роблять її чи неважною (розриваючі перепони) чи недозволеною (перешкоджаючі перепони), священикові треба бути дуже добре обізнаним із тими перепонами. Перепони можуть бути: споріднення крові аж до третього ступеня бічної лінії, чи споріднення духові (між хресним батьком і охрещеним), перепона публичного згіршення, чужоложства і т. п.).

Вступаючі в подружі зв’язки повинні приступати до них із переконанням, що не заключають якусь угоду людську, але що приступають до заключення акту божого, який вимагає чистоти душі й великої побожности, як про те свідчать різні приклади патріярхів Старого Завіту. Вони приступали до зв’язків подружих із великою святістю, хоч у них подружжя не було ще таїнство, як у Католицькій Церкві.

Передусім належить упоминати молодих людей, щоб вони не вступали в супружі зв’язки без відома їхніх родичів, чи проти їхнього розумного спротиву. Давніше супружжя між людьми заключували самі родичі й діти були переважно щасливі. В нинішних часах, вже інші звичаї й діти самі собі вибирають суджених. Все таки годилось би, щоб діти в виборі супруга чи супруги слухали ради своїх родичів, людей досвідчених, які знають добре, що подружжя то не забавка, але відвічальний, незвичайно важний у своїх наслідках крок. Так що ап. Павло висловився ось як: «Хто віддає свою дочку, добре робить, а хто не віддає, краще робить...» (1 Кор. 7, 38).

Що до вживання подружжя, то одно потрібно завважити й вщепити в серця подругів, а іменно, щоб не вживали його виключно задля пристрасти, але передусім із огляду на цілі, які поставив супругам Творець подружжя — Господь Бог.

Треба пригадати подругам слова св. ап. Павла: «Се ж кажу вам браття, що час короткий, і щоб ті, що мають жінки, були начеб їх не мали...» (1 Кор. 7,29). Чи як навчає св. Єронім у своєму писанні проти Йови 1, 49: «Мудрий муж розумом повинен любити свою подругу, а не пожаданням. Нехай нормує свій гін пристрасти й нехай не дасться ним змусити до зносин. Бо немає нічого більш поганого, як любити свою подругу як чужоложницю.» А тому, що всяке добро походить від Дателя всяких дібр Бога, тому не раз треба повстриматися від зносин подружих, щоб віддаватися молитві, св. Отці дораджують, щоб подруги здержувалися від подружих зносин принайменше на три дні перед прийняттям Святого Причастя, а також частіше в час святого Великого Посту. Так поступаючи подруги побачать самі зріст Божої ласки в собі, збільшення подружого щастя й подружої любови, коли в своєму подружому житті дадуть себе вести вірою просвіченому розумові, а не звірячому пожаданні.