о. Др. М. І. Любачівський
Катехизм для парохів
Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V
На підставі декретів св. Тридентійського собору
epub mobi
Святе Таїнство Єлеопомазання
Святе Таїнство Єлеопомазання є Таїнством
Доказ на цю правду виводимо зі слів св. ап. Якова, який пише: «Як хтось із нас нездужає, нехай призове пресвітерів (священиків) церковних і нехай вони помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого й підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустяться йому.» (Як. 5, 14). Кажучи, що гріхи прощаються тому, хто прийме це таїнство, натхнений автор висловлює тим самим і його суть, як таїнства. Звідсіля й непомильна наука святої Церкви, проголошена в багатьох соборах, а передусім, у Тридентійському, який кидає анафему на того, хто би поважився учити інакше. Папа Іннокентій І, горячо поручає це таїнство вірним. (Лист. 1, 8).
Таїнство Єлеопомазання, це справді таїнство і то одне, хоч має більше намащень й до кожного з них приписані особливші молитви. Все ж таки всі вони творять щось одне, бо вони це лише поодинокі елементи (складові) цього самого таїнства. Всі ті намащення й молитви це тільки один видимий знак невидимої Божої ласки, що їїзсилає Бог на того чоловіка, що це таїнство приймає.
Матерія Таїнства Єлеопомазання
Матерією цього таїнства є олива, і то не яка-небудь, але добута з оливок (оливних дерев). В латинському обряді матерію посвячує сам єпископ. Латинський священик не має власти сам посвячувати матерії таїнства. Зате священики візантійського обряду мають привілей самі собі посвячувати оливу, яку пізніше уживають до намащення поодиноких частин тіла недужого в цьому таїнстві. Ця матерія дуже добре символізує внутрішню силу, що діє в цьому таїнстві. Олива помагає усмирювати болі людського тіла, а сила зіслана Богом у цьому таїнстві зменшує страх, що важить на душі хворого чоловіка. Олива приносить здоров’я, вливає радість, живить світло, відновляє й відсвіжує знесилену енергію змученого організму. Те саме діється й у цьому таїнстві, бо й вона приносить здоров’я хворому тілу, якщо чоловік із тим здоров’ям краще йтиме по дорозі спасіння, значить якщо це здоров’я поможе йому осягнути вічне щастя в небі. Єлеопомазання вливає також радість у душу людини, яка боїться тої страшної хвилини розлуки душі з тілом, переходу з цього світу в другий. Вона живить душу людини новими ласками, начеб підсилювала й піддержувала життя душі, що не раз підупадає в цій останній борні зі злом. Це таїнство відсвіжує душу, додаючи їй сил до переможного змагання й тим самим приносить душі спокій і душевну радість, так що душа підкріплена, провадить далі цю останню борню, щоб по ній відпочити в Небесному Царстві.
Форма Таїнства Єлеопомазання
Формою цього таїнства є слова, які вимовляє священик, уділяючи поодиноких намащень. Він помазує оливою очі, вуха, ніздрі, уста, груди, руки й ноги хворого, кажучи рівночасно ті слова: «Отче святий, небесний лікарю душ і тіл, Ти, що післав Твого Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа, який оздоровляє від усяких недуг і вибавляє від смерти, уздорови цим намащенням Твого слугу (чи Твою слугу) — ім’я від усякої хвороби душі й тіла, яка опанувала його й оживи його (їі) добротою Твого Христа, задля молитов пресвятої Володарки нашої Богородиці й завжди Діви Марії і всіх Святих Твоїх, бо Ти є джерело всякого оздоровлення Боже наш і Тобі віддаємо славу з Єдинородним Твоїм Сином і Єдиносущним Духом, сьогодні й завжди на віки, віків — Амінь.» Ця форма є зложена на спосіб молитви, тому що Ісус не означив її так точно, як у інших таїнствах; Проте, й св. ап. Яків не подає її точно сформульованої. Спосіб прохання мала свята Церква вже від довшого часу й той спосіб був у неї все в ужитку. Очевидно, шо наша форма дещо різниться від форми латинського обряду, все таки ця різниця є лише в деяких словах, а по суті в ній нічого не зміняється.
Немає жодного сумніву, що ця формула не має такого приказуючого способу (тону), як у інших таїнствах, де кажеться:«Хрещається»... (або тебе хрещу), чи «Проте я тебе розрішаю від усіх твоїх гріхів»..., тому що в тім Таїнстві крім ласки для душі уділяється ще й здоровля тіла. Тільки здоровля душі дає Господь завжди й непомильно, здоровля ж тіла лише в тому випадку, коли воно поможе чоловікові поступати в чеснотах.
Уділювання цього Таїнства полягає, як уже сказано на намащенні оливою й відчитуванні прерізних молитов, в яких проситься Господа про здоровля для хворого чоловіка. Справді в тім Таїнстві є найбільше просительних молитов, тому що якраз у нім є нагода просити в Бога ласк так для здоровля тіла, як і сил для душі, щоби вона не захиталася воюючи з підступним ворогом людства — дияволом.
Установлення Святого Таїнства Єлеопомазання
Як установлення кожної Таїнства, так само й Таїнства Єлеопомазання треба треба віднести до Основника святої Церкви Ісуса Христа; проголошення його, однак, прийшло дещо пізніше, бо щойно св. апостол Яків говорить про нього в свойому посланню. Ясним є, що встановити це Таїнство мусів сам Ісус Христос, бо вона вливає в душу приймаючою його Божу ласку. А вливати, чи давати душі Божу ласку може тільки один одинокий Бог Творець тої ласки. Проте й Він тільки одинокий міг установити видимий знак, з якого приміненням Він зсилає ласку. В св. Євангелії є навіть непрямий натяк на такі уздоровлення, що їх доконували ученики Христа на Його приказ. Приміром говориться в св. Євангелії по св. Маркові: «І вони вийшовши проповідували покаяння й виганяли богато бісів і намащували оливою багато недужих, уздоровляючи їх.» (Мк. 6, 12/ То ж говориться виразно про намащування оливою недужих, які після цього одужували. Самозрозуміле, що апостоли й ученики Христа не робили цього самовільно; таке намащення оливою напевно не було їхньою вигадкою чи винаходом. Вони робили це з приказу Христа, який уже в тому часі підніс це намащення до Таїнства, чи може його тоді тільки приказав, щоби опісля установити як Таїнство й прилучити до інших виразно установлених Таїнств. В такому значенні брали ті слова Святі Отці учителі Церкви, як св.
Діонізій, Золотоустий, Григорій Великий; проте й не може бути сумніву, що до Божої установи Таїнства Єлеопомазання та що його також належить зачисляти як одне з семи святих Таїнств.
Кому уділяється це Таїнство?
Це Тайнство можуть принимати всі, однак не в усіх обставинах. Виключається від нього всіх, що є здорові. Бо ж святий апостол каже виразно: «Якщо хворіє хтось із вас...» (Як. 5, 14); то ж самозрозуміле, що його можна уділяти тільки хворим, а не здоровим. Звідсіля виходить ясно, що це Таїнство має бути не лише ліком на хворобу душі, але також рівночасним ліком на хворобу тіла. А лік звичайно даємо людям хворим. Він тільки їм помагає, а здоровим навіть найкращий лік може тільки пошкодити. А свята Церква ще більше оприділила, коли можна це Таїнство уділяти, навчаючи, що його дається людям важко хворим. Тому що воно має бути ліком не лише для душі, але й для тіла, не добре роблять ті люди, що кличуть священика, щоб уділив таїнства Єлеопомазання тільки тим хворим, що вже вмирають і тратять притомність. Бо ж ясною є справою, що багато більше ласк і потіх і помочі дістає той чоловік, що приймає й ще доки є при свідомості, тому що він маючи вживання розуму, має змогу збуджувати акти віри, надії й віддання на Божу волю. Тому й люди повинні вбити собі добре в тямку, що належить кликати священика тоді, коли хворі є ще при свідомості, то значить, як лише важко захворіють, хоч би й не було безпосередньої небезпеки смерти. Бо як уже сказано це таїнство багато більше ділає тоді, коли його приймається в свідомому стані.
Між простолюддям, однак, прийнялося повір’я, що як хто прийме таїнство Єлеопомазання, то вже мусить умерти. Це повір’я вийшло з того, що люди звичайно прийнявши це таїнство, вмирають. Люди однак не дивляться на те, що вони кличуть священика до хворого щойно тоді, коли він уже в агонії (умираючий). Хоча ще тоді Господь чудом деяких людей вириває з рук смерти, однак ніхто не може домагатися того, щоб Господь у кожному випадку робив чудо. Тому й не диво, що випадки виздоровлення по таїнстві Єлеопомазання рідкі. Це, однак, треба приписати тільки людській глупоті, а не встановленні таїнства. Бо вона хоч і в першій мірі установлене на те, щоб принести здоров’я душі, й щоб покріпити її, все таки установлене також, хоч і другорядно на те, щоб приносити здоров’я людському тілу.
З того пояснення зараз видно, що його не можуть приймати люди здорові, хоч і знаходяться в безпосередній небезпеці смерти, як приміром жовніри, що йдуть у бій, чи засуджені на кару смерти, тому що в них немає тої умови, якої виразно вимагає ап. Яків: «...якщо хто хворіє у вас...» Не можуть приймати того таїнства й ті, що не мають уживання розуму. Проте, його не дається ні дітям, що не можуть змазати залишків по грісі своїми власними ділами, ні безумним, ні божевільним, якщо не мають таких хвилин, в яких приходять до вживання розуму й могли би висказати своє бажання прийняти це таїнство. Наприклад, тому, хто від приходу на світ не мав уживання розуму. Однак можна його уділяти чоловікові, що був розумний, хоча б при кінці свого життя задля хвороби утратив уживання розуму. Не намащується цілого тіла, тільки ті части, що є осідками змислів: очі — змислу зору, вуха — змислу слуху, ніздрі — нюху, уста — смаку, руки — дотику, який розтягається на ціле тіло, (однак у кінцях пальців найкраще об’являється). Це намащування поодиноких змислів, як осідків хвороби, є дуже добрим зовнішнім знаком. Бо так само, хоч і хворіє в нас ціле тіло, ми лікуємо звичайно тільки ті місця, що є осідками хвороби, так само й у цьому таїнстві лікуємо наші змисли, що є наче тими вікнами й дверми тіла, через яких входить гріх. Груди намащуємо тому, бо вони є осідкам грішної любови, а вкінці ноги як середник нашого руху.
В тій самій хворобі тільки один раз можна приймати це таїнство. Коли ж однак чоловік виздоровіє з цієї хвороби, а попаде в другу важку недугу, тоді може знову прийняти це таїнство, хоча б і не піднімався з ложа болю; тому що лише протягом тої самої хвороби не можна приймати цього таїнства вдруге. Та коли б чоловік, що захворів на якусь важку хворобу, пізніше вилікувавшися з неї, попав вдруге в неї, може прийняти таїнство Єлеопомазання вдруге, бо була перерва в тій самій хворобі, таїнство Єлеопомазання належить до тих Таїнств, які можна більше разів у житті приймати, очевидно, коли є відповідні умови до того.
Як належить приймати Таїнство Єлеопомазання?
Передусім належить усунути все те, що може бути перешкодою для ласки, яку Господь нам посилає в цьому таїнстві, А що непоборною перешкодою є свідомість якогось важкого гріха, Проте, кожний, хто приймає його в свідомому стані, мусить за старим звичаєм святої Церкви найперше прийняти Святі таїнства Покаяння й Євхаристії. Щойно прийнявши ці два таїнства й приготувавши в той спосіб душу чоловік може піддатися тому таїнственному намащенню оливою, щоб за Божою поміччю узискати здоров’я тіла. Отже, треба навіть у таїнствах заховати природний порядок, тобто найперше старатися про здоров’я душі (в таїнстві Покаяння й Євхаристії), а щойно тоді просити, очевидно під умовою, якщо воно поможе нам у осягненні вічної слави, й про здоров’я тіла. Господь дійсно вислухує молитви святої Церкви, що вона заносить перед Його небесний престол і дуже часто оздоровляє її хворого члена. То ж вірні ніяк не повинні сумніватися в успішність таїнства Єлеопомазання. Та й вони повинні вже раз пізнати, що це таїнство Господь установив на те, щоб лікувати людські хвороби тіла й тим самим повинні кликати священика й просити в нього цього Божого ліку на хвороби тіла. Коли вже людські ліки й людська наука оздоровляє людину й увільняє його від хвороби й болю, та що доперва той лік, що його дає людям сам Бог-Творець і найкращий знавець нашого тіла, загалом нашої цілої природи. А ще до того Він не тільки знає, що нас болить, але ще рівночасно знає, як тому болеві зарадити. Вкінці Він вложив у це таїнство свою божеську силу, свою могутність. А якщо Він захоче, тоді може все зробити. У цьому таїнстві Він напевно хоче оздоровлення людини, очевидно тільки під одною умовою, якщо воно поможе чоловікові до осягнення його вічного щастя. Коли б однак ця умова не сповнювалась, тоді також потрібно нам приймати таїнство Єлеопомазання, бо ж воно одиноке скріпляє сили нашої душі до останньої боротьби за вічне спасіння.
Служитель Таїнства Єлеопомазання
Зі самих слів апостола Якова, якими він проголошує установлення таїнства Єлеопомазання виходить, що його служителями можуть бути тільки священики: «як хто нездужає між вами, нехай призове пресвітерів (священиків)...» (Як. 5, 14). Тридентійський Собор так поясняє ці слова св. ап. Якова (Сес. 14, 3): тими словами апостол не вказує на людей старших віком, що займають між народом передове місце, але на священиків, яких єпископи висвятили правильно положенням своїх рук. Проте, й немає сумніву, що уділювання цього таїнства належить до священиків. А право церковне ще ближче це означило кажучи, що його має уділяти власний парох, який має юрисдикцію, або той, якому він цю юрисдикцію делегував. В уділюванні цього Таїнства, як загалом усіх Таїнств, священик представляє Ісуса Христа і Його святу Обручницю-Церкву.
Овочі Таїнства Єлеопомазання
Це таїнство нищить у душі людини всі легкі, так звані повседневні гріхи, бо на знищення важких провин у душі людини установив Господь таїнства Хрещення й Покаяння. Таїнство Єлеопомазання своєю ласкою змиває тільки повседневні гріхи; звільняє нас від цієї духової байдужності, яка неначе ослаблення по перебутій недузі гріха остає ще в душі. Врешті вона нищить усі залишки гріха, які ще в душі по ньому осталися. І час, у якому це таїнство зачинає лікувати душу хворого, здається найбільше догідний до такого лікування. Бо, коли він лежить немічний на ложі болізні, близький смерти, він не має ніяких занять, свобідний від усяких турбот цього світу. А заразом близька смерть пригадує йому застановитися над собою, над станом своєї душі й подбати про її здоров’я. Це тим більше, що від її здоров’я в тих останніх хвилинах життя залежить ціла щаслива вічність, або вічна мука в пеклі. Чоловік уже ніяк не боїться смерти в тому часі, бо той неспокій, що його страхав, та грижа совісти зникають разом із прийняттям таїнства Покаяння й таїнства Євхаристії. Дійсно почуття власної гріховности, а заразом близькості справедливого Божого трибуналу наводить страх на людське серце: «Згадають зі страхом на свої гріхи й приведуть проти них їхні провини.» (Мудрості Соломона 4, 21). Нараз случається, що таке пригадування своєї власної гріховності, а заразом близькість Божого трибуналу не лише застрашує, але деколи й знеохочує душі. Це є якраз водою на млин для диявола, який найкраще опановує такі безрадні душі, що вже втратили надію на вічне щастя. Коли ж Господь пошле душі в цьому таїнстві свою ласку, вона позбувається страху й зневіри, віднаходить душевний спокій, радість і надію на Господа. Коли ж це все повернеться до душі, тоді вже диявол не може ловити рибки в мутній воді, не може вже більше користати з застрашення душі, шоб потягнути її за собою на вічну погибель.
Через ціле наше життя відвічний ворог людства ніколи не спить, але завжди чуйний, на сторожі, кує пляни, якби погубити образ свого найбільшого ворога — Бога на віки, якби дістати людську душу в свої руки, щоб в той спосіб помститися на Бозі. Самозрозуміле він докладає найбільше зусиль в тій вирішальній хвилині розлуки душі з тілом, бо від тих кількох годин, чи навіть хвилин залежить його програна, або його побіда. Таїнство Єлеопомазання дає, проте, хворому нові сили, щоб він міг ними прогнати й відбити всі наступи диявола й висміяти його даремні намагання.
Врешті, важною справою, бо належачою до одної з першорядних і суттєвих цілей таїнства Єлеопомазання є здоров’я, очевидно, якщо хтось вірить і з вірою просить у Бога помочі. Самозрозуміле, що приймаючий це таїнство мусить сильно й непохитно вірити, що воно помагає йому не лише на тілі, але й на душі. Бо як найкращий лік не поможе хворому, коли він сам не вірить у його силу, так само й це таїнство. Подібно як Ісус Христос не вчинив жодного чуда, коли був у Назареті, своєму місті, тому що там люди не вірили ні в Його науку, ні в Його діла й слова (Мат. 13, 58).
Давніше частіші були чудесні оздоровлення, бо вони підкріпляли слабеньку віру новонавернених поган. Зараз є менше таких чудесних оздоровлень, тому шо віра вже закріпилась. Все таки й тепер вони лучаються, якщо воно помагає духовому життю й спасінню хворого. Якби не було, треба зрушити віру хворого, щоб він, як виздоровіє, знав, кому приписати те оздоровлення, тобто не людським старанням, але чудесній силі Божої ласки.
Коли ж однак Господь у своїй всевідучості побачить, що людині краще вмерти, то й тоді це таїнство не тратить своєї вартості. Воно звертає тоді всю свою силу до душі, змиваючи з неї всяку пляму гріха й у той спосіб затирає всяку перешкоду, що віддаляла б душу від її Творця-Бога. Дійсно щасливі ці люди, які, поєднавшися з Богом, умирають так, як про те говорить Святе Письмо: «Щасливі ті, що вмирають у Господі.» (Об’явл. 14, 13).