о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Святе Таїнство Євхаристії

Гідність Таїнства Євхаристії

З усіх святих Таїнств, що їх у своїй божеській, безмежній доброті божественний Спаситель оставив нам тут на землі, на перше місце мусимо поставити це найсвятіше Таїнство. Його не можемо навіть порівняти з попередніми, коли беремо під увагу його святість. Бо в попередніх святих Таїнствах кожний чоловік одержує ласку Божу, що є лише сотвореною, то в цім Таїнстві вже не сотворіння, а Триєдиний Бог входить до душі приймаючого Таїнство й перебуває в ній, освячуючи її Собою. Тому як дуже повинні ми вважати, приймаючи це Таїнство, а в нім самого Бога, щоби прийняти його гідно! Так, як повинно його приймати слабе сотворіння, даючи в свойому серці домівку для того безмежного, всемогучого Єства, що сотворило все з нічого, що є самою святістю, що є всім — безмежно совершенним Єством.

Вже святий Павло остерігає людей, щоби добре розтрясали свою совість, чи не мають вони часом якого важкого гріха на душі: «Тим же хто їстиме хліб цей і питиме чашу Господню недостойно, винен буде тіла й крови Господньої. Нехай же розгляне чоловік себе й так нехай їсть хліб і п’є чашу. Бо хто їсть і п’є недостойно, суд собі їсть і п’є, нерозсуджаючи тіла Господнього.»(1 Кор. 11, 27)

Перенесімся гадкою в ту хвилину, як Ісус, прощаючись з апостолами, коли відходив від них на муки, залишив їм щось, що пригадувало б їм завжди на Нього. То і полишив їм божественний Спаситель свою безмежну, божеську любов. Перед святом Пасхи Ісус знаючи, що прийшла Його година, щоб зійти з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1). Йому жаль стало кидати сиротами своїх улюблених учнів, тож постановляє й тут на землі позоставати з ними; постановляє ще більше получитись із ними. Він дає їм самого себе на поживу, щоб міг під видами хліба й вина увійти до їхньої душі і там далі царювати й звідтіля провадити членів свого містичного Тіла безпечно й певно до останньої ціли, до себе самого. Це все робить на те, щоб напевно не втративши нікого, зібрати всіх, що вірять у Нього, в небі й там уже від них ніколи не відлучатися. Як бачимо, Божа любов така винахідлива, така повна пожертвування, що їй замало було знизитися й прийняти тіло своїх сотворінь. Вона понижується ще більше, стає поживою тих своїх сотворінь, щоб тільки рятувати ці безсмертні душі, щоб тільки могти наділити їх тою повнотою щастя, яким вона сама втішається. На останній вечері Ісус сказав до своїх апостолів: «... Ісус узявши хліб і поблагословивши, ламав і давав учням кажучи: Прийміть, їжте, це моє тіло. І взявши чашу... подав їм кажучи: Пийте з неї всі, бо це моя кров нового Завіту, що за многих проливається на відпущення гріхів» (Мат. 26, 26; Мк. 14, 22; Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). «...робіть це на мій спомин. Бо скільки разів їстимете цей хліб і цю, чашу пити, звіщаєте Господню смерть, доки (Він) прийде» (1 Кор. 11, 25).

Різні назви Таїнства Євхаристії

Письменники Церкви не в стані підібрати для цього таїнства відповідної назви, називають її різнорідними назвами. Деякі дають їй назву перекладаючи грецьке слово «Євхаристія», тобто «совершенна ласка» або «благодарення». Це таїнство, це справді совершенна ласка, бо в ній не створена ласка, але сам Творець вдається на корм усіх вірних, що з вірою й любов’ю приступають до цієї Господньої трапези. Це є ця совершенна ласка, про яку пише св. Павло: «Ласка Божа є життя вічне» (Рим. 6, 23) бо містить у собі Ісуса Христа, дателя ласк, джерело всього, що небо посідає.

Можемо називати її Благодаренням. бо приносячи в жертві Богові Отцеві Його одинокого Сина, складаємо йому найкращу подяку за всі безконечні й безчисленні добродійства, які щодня від Нього одержуємо; найперше за ласку цього таїнства, а далі передусім за дари, що їх, її приносячи, одержуємо. Зрештою, ще й із того приводу підходить назва благодарення таїнства Євхаристії, бо як каже Святе Письмо Ісус, коли її установив розломив хліб», «благодарив-дякував» у молитві своєму небесному Батькові (Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Псальмопівець Давид пророчим духом розважаючи радіє оспівуючи Божі діла: «Діла Його краса й велич і справедливість Його во віки. Чудесні Його діла незабутні, благий і милосердний Господь. Він дає поживу тим. що Його бояться...» (Пс. 110,).

Інші називають її «жертвою» і «причастям», останнє беруть зі слів св. Павла: «Чаша благословення, яку благословляємо, хіба не є на причастя Христової крові? Хліб, що його переломлюємо, хіба не є причастя тіла Христового?» (1 Кор. 10, 16). Тому що, як вияснює св. Дамаскин, це таїнство лучить нас із Спасителем із Його тілом і Його божеством і в ньому ми остаємось наче одним тілом із Ним. (Віра Православна 4. 13). З цього також випливає ця правда, що таїнство Євхаристії є таїнством спокою-мира й любови. Проте, як можна поєднатися з цим таїнством, якщо звикнули люди так часто до сварні, бійки, стільки гніву й ненависті, що панує між ними? Часто називають його також — «напутствієм», по перше тому, що ми приймаємо його тут, у нашій мандрівці, на нашій земській дорозі. А по друге тому, що воно вирівнює нам дорогу до неба. Тому Католицька Церква старається, щоб кожний вірний не був позбавлений того таїнства в тій своїй останній дорозі чи радше в останньому моменті своєї земської мандрівки, коли його душа вже опускає тіло, щоб душа вже сама станула перед Спасителем і з Його рук одержала нагороду за всі труднощі дороги до Нього.

Давніші Отці Церкви називали таїнство Євхаристії «Вечерею», тому шо Ісус установив його підчас послідньої своєї вечері.

Пресвята Євхаристія — Правдиве Таїнство

Вже від початку свого існування Католицька Церква визнавала пресвяту Євхаристію правдивим таїнством, держала її в пошані, належній цьом\ таїнству. Навіть назву таїнство задержала Церква в латинському обряді, де при освячуванні чаші приходять слова «містеріюм фідеї» — таїнство віри. І справді, коли розглянемо природу цього таїнства, на ній сповняється суть кожного таїнства. Тобто таїнство Євхаристії є видимим знаком, (хліб і вино, матерія таїнства, які при доданні форми — слова освячення — перемінюються в Тіло й Кров Богочоловіка Ісуса Христа). Дає невидиму ласку, (у цьому таїнстві Триєдиний Бог приходить до душі того, що причащається й замешкує у ній). Установлене Ісусом Христом на Таїнственній Вечері, апостоли ж задержали це таїнство й передали його нам. Таїною отже, в ньому є само Освячення й опісля уділювання того таїнства це святе Причастя. Так уже навчає св. Августин, кажучи, що це таїнство складається з двох річей, тобто з видів хліба й вина і з невидимих річей для людських очей — Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа. Тому й ми почитаємо ці таїнства, це значить, ми не почитаємо самих видів хліба й вина, але почитаємо в них невидиме, хоч дійсно приявне Тіло й Кров Господню.

Різниці між Таїнством Євхаристії й іншими Таїнствами

Інші таїнства довершуються тоді, коли їх уділяємо, тобто, коли даємо їх якомусь чоловікові, аплікуючи матерію й форму. Приміром:

1. Таїнство Хрещення довершується в цьому моменті, коли ми поливаємо голову неохрещеного водою, вимовляючи форму: «Хрещається раб божий Н. Н. во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.» Тимчасом таїнство Євхаристії є вже завершене, коли священик освячує хліб і вино й воно заховується далі, коли види переховуються в кивоті.

2. В жодному іншому таїнстві матерія не зміняється в іншу. Вона остає в них завжди та сама. Приміром, вода при хрещенні не зміняється в іншу, чи Миро в таїнстві Миропомазання, чи олива в таїнстві Єлеопомазання. Вони остають все тими самими: водою, миром, оливою. Тимчасом в таїнстві Євхаристії матерія, тобто хліб і вино, не остаються. Вони по довершенні таїнства замінюються в Тіло і Кров Спасителя. Хоч у ній є дві матерії рівночасно, тобто хліб і вино, чи радше Тіло й Кров Спасителя, однак і тому, що вони означають те саме — тобто приявність Євхаристійного Ісуса, кожний елемент із осібна і обидва взяті разом означають те саме, Євхаристійного Ісуса. Як напиток і їжа стремлять до одної цілі, щоб піддержати тіло, так само й той корм духовий Тіло й Кров Спасителя служить для цієї самої цілі, щоб оживляти й кріпити сили людської душі. Сам Ісус сказав, що: «Моє тіло є правдивим кормом, а моя кров є правдивим напитком.» (Йо. 6, 56).

Потрійне значення Євхаристії

Таїнство Пресвятої Євхаристії означає три речі. Перше цю, що вже минула — тобто терпіння й смерть Спасителя, як Ісус сам заповів: «Робіть це на мою згадку» (Лк. 22, 19). Подібно св. ап. Павло пригадує в посланню до Коринтян: «Скільки бо разів їсте цей хліб і п’єте цю чашу, звіщаєте Господню смерть, доки (Він) не прийде» (1 Кор. 11, 26).

Друга річ, це ласка, яку Спаситель дає в цьому таїнстві на те, щоб кормити й піддержувати наші душі. Бо як таїнство Хрещення відроджує наші душі до нового життя, як таїнство Миропомазання скріпляє їх на те, щоб могли поборювати перешкоди, які зустрічаємо на нашій дорозі до Бога й визнавати сміло й відверто Христову віру, так і таїнство Євхаристії кормить нас і піддержує при житті.

Третя річ, це передсмак будучого, тобто передсмак вічної слави й вічного щастя, що згідно з запевненням Бога жде нас у нашій вітчизні, в небі. Це таїнство так добре символізує, чи пак представляє ці три речі, що робить їх наче чимсь одним. І те саме представляє вид хліба, як рівно ж вид вина, бо як вже перед тим сказано, немає різниці, тому що під видами хліба, однаково як і під видами вина Спаситель є присутній цілий зі своєю людською й Божою природою.

Матерія Таїнства Євхаристії

В цьому таїнстві, як уже нам відомо, є дві різні матерії — хліб і вино. Хліб має бути з чистої пшениці. Цю матерію означив сам Спаситель на Таїнственній Вечері, як про це згадують євангелисти: «Христос узяв хліб, благословив його й переломив, кажучи: Це є моє тіло» (Мат. 26, 26; Мк. 14, 22; Лк. 22, 19). А в Євангелії від Йоана сам Ісус називає себе хлібом: «Я є хліб живий, що зійшов із неба» (Йо. 6, 41).

Є різні роди хліба. Найперше, що до збіжжя, з якого його виробляють. Так маємо хліб пшеничний, житній, ячмінний, вівсяний, кукурудзяний і т.п. Далі, залежить від способу його приготовлення: хліб приготований на квасі чи дріжджах і хліб без нього. Тому що в жидів, як у всіх майже південних народів уживано звичайно пшениці до роблення хліба, а далі тому, що пшениця це найкраще зерно між усіма родами збіжжя, годилося би, щоб вона була зерном призначеним на види хліба, під якими має критись Тіло Спасителя. Вже в Старому Завіті сам Бог приказав Мойсееві, щоб ізраїльтяни приготовляли хліби предложення з пшеничної муки. Ті хліби стояли перед Божим лицем у святині: «І візьмеш пшеничної муки й спечеш із неї дванадцять хлібів, по дві десятині ефа, нехай буде в одному хлібі» (Левіт 24, 5).

Та крім самої муки, що з неї приготовляється хліби призначені до Літургії, треба також узяти під увагу спосіб приготування тих хлібів. У латинському обряді вживають хлібів спечених без квасу, чи дріжджів, як то було в звичаю в жидів уживати їх у свято Опрісноків, чи свято Пасхи. Знову в східних обрядах прийнявся звичай уживати до Літургії хліба, що в його приготуванні вживається квасу, чи дріжджів. Тут зустрічаємо давній спір між східними й західними обрядами, що до приготування хліба, квашеного, чи неквашеного. Все залежить від того, коли відбувалася ця Таїнственна Вечеря. Зрештою, це не є нічого важного, бо важним є тільки одне, щоб хліб був із пшениці. Очевидно, що таїнство довершується однаково важно на хлібі з дріжджами, як і на тому без дріжджів, так що обряди тримаючись свого способу приготування хліба правильно поступають. Одне тільки застереження, що нікому не вільно своїм власним авторитетом зміняти матерію, що держиться даний обряд.

Другою матерією цього таїнства, це вино з винограду, що до нього на Проскомидії, чи в латинських обрядах при Офферторіюм, додається дещо води. Вино з винограду установив сам Ісус Христос словами: «Кажу вам, що не питиму від нині з цього плоду виноградного, аж до того дня, коли питиму його з вами в новому царстві мого Отця» (Мат. 26, 29; Мк. 14, 25).

Старинний звичай Церкви є, що до того вина додають трохи води, бо так певно й Ісус Христос зробив на Таїнственній Вечері. Той звичай здається є у всіх південних народів, що в уживанні вина додають до нього трохи води, щоб воно не було таке сильне. Може також додають води до вина, мішаючи її з вином, бо вода сама в південних краях несмачна й тепла, так що важко її пити. Святий Кипріян у своєму листі (Лист 63) твердить, що так зробив Спаситель, а той звичай потверджує свята Церква постановами своїх Соборів. З другої сторони вино змішане з водою дуже добре символізує цю кров з водою, що вийшла з пробитого боку Господнього. Врешті третє значення тої мішанки є це, що його беруть із Апокаліпси: «Води, що ти бачив, де блудниця сидить, це люди, громади, народи й язики» (Апокал. 17, 15). В цьому випадку вино змішане з водою мало б слідуюче значення: вино мало б означати вірних із їхнім головою Христом, а водою мали б бути ті всі поганські народи, про яких згадується в Апокаліпсі.

Змішання води з вином вимагається від тайнослужителя під важким гріхом, тому й цього мусять усі точно додержуватися. Однак таїнство довершується навіть у цьому випадку, коли хтось через помилку чи через недогляд не додав до вина води. Додається звичайно тільки трохи води, бо інакше, коли додасться більше води як вина, ця мішанка вже не буде доброю й таїнство буде неважне, тому що має освячуватися вино, а не воду. Вже папа Гонорій перестерігає перед тим надужиттям кажучи: «В Твоєму краю увійшов в життя злочинний звичай уживати до жертвування більше води як вина, коли противно, згідно з розумним звичаєм Вселенської Церкви, треба брати багато більше вина як води (Декреталія Кн. 2, Тит. 41; 13). Мішанка є добра, коли в ній є не більше як одна п’ята частина води, хоч може бути менше.

Символіка євхаристійної матерії

Матерія Євхаристії, відповідно до свого природного призначення, символізує самого Спасителя, що укривається в цьому таїнстві під видами хліба й вина, ісус сказав: «Тіло моє це справжня їжа, а моя кров це справжній напиток». (Йо. 6, 56). Коли отже, Тіло нашого Спасителя є справжнім кормом нашої душі, що його ми чисті серцем приймаємо, то справді добре Його символізують хліб і вино, що служать чоловікові, як корм для його тіла. Як ті люди, які приймають хліб і вино, можуть піддержувати своє земське життя, так само й ті, що приймають духовний корм — Іс\са Христа утаєного в таїнстві Євхаристії: «...хто їсть цей хліб, житиме во віки» (Йо. 6, 60), житимуть у віки в небесному царстві, що його приготовив Спаситель, усім тим, що Його люблять, то значить тим, що заховують Його заповіді, сповняють Його волю.

Ці види хліба й вина позволяють нам далі сильніше вірити в те. що під ними справді криється Тіло й Кров Спасителя. Ми. споживаючи хліб і вино, зауважуємо, що вони засимільовані нашим організмом перемінюються в нас самих, тобто в наше тіло й нашу кров. Проте, якщо цілком природним способом той наш щоденний хліб-корм. перемінюється в наше тіло; в нас теж так само й ті види хліба й вина силою Божою перемінюються в Тіло й Кров Ісуса Христа...

Врешті ті види символізують дуже гарно те, що діється в нашій душі, коли до неї приймаємо нашого Бога. Подібно як той хліб і вино по освяченні зміняються в Тіло й Кров Христову, хоч назовні здається нічого не зміняється, так само й ми, приймаючи Спасителя, повстаємо до нового життя й цілковито зміняємося, хоча назовні цієї зміни, ні ми самі, ні хто другий із нашого оточення не може спостерегти.

Подібно, як на цей хліб складається багато зерен пшениці, а на вино йде багато грон з винограду, так само й ми всі члени Христової Церкви, хоч численні, зливаємось у одно містичне Тіло Христа. Він же ж годуючи нас своїм найсвятішим Тілом і напуваючи своєю пречистою Кров’ю, начеб вибирав і перетворював нас у себе самого. Бо в наших жилах пливе Його Кров, Його найсвятіше Тіло перетворює наше тіло й ми справді стаємось чимсь одним із нашим головою-Спасителем.

Форма Таїнства Євхаристії

Формою таїнства Євхаристії є ті слова, яких ужив божественний Спаситель переломивши хліб і поблагословивши його кажучи: «Прийміть і їжте, це є моє Тіло, що за вас ломиться на відпущення гріхів» (Мат. 26, 26; Мк. 14, 22; Лк. 22, 19; 1 Кор. 11,24). Цю форму, якої ужив сам Господь Ісус Христос, Церква заховала й вживала завжди в служінні Літургії. Бо сам Христос заповів: «Робіть це на мій спомин» (Лк. 22, 19). Тих слів ужив Спаситель не лише на те, щоб перемінити хліб і вино в своє Тіло й Кров, але також на те, щоб ті види добре означали це таїнство, що довершується. Бо ті слова, так як вони звучать, означають, що в матерії таїнства заходить переміна, тобто що хліб уже не є хлібом, але перемінюється в Тіло Господнє, а вино вже не є більше вином, бо перемінюється в Господню Кров. Тому що в переміні матерії довершується таїнство Євхаристії, тож ті слова, що спричинюють цю переміну матерії, є формою таїнства Євхаристії. Коли так розважимо слова цієї форми, тоді побачимо, що цю переміну не спричинюють слова попереджуючі форму як: «прийнявши хліб, благословив, благодарив, освятив ...прийміть їжте.» Бони не можуть бути формою, вони лише товаришують тій формі. Тому вони не є конечні до спричинення, чи довершення таїнства. Подібно й слова, що послідують форму: «що за вас ломиться на відпущення гріхів» не належать до суті форми. Формою зате є лише слова, що означають і що спричиняють переміну й без яких ця переміна хліба в Тіло Спасителя не може зайти, це слова: «Це є моє тіло». То ж у тій хвилині, коли священик вимовляє над пшеничним хлібом оці слова, він справді перемінює його в Тіло Ісуса Христа. Цю форму священик мусить дуже уважно відмовляти, щоб не помилитися, а тим самим не наразити таїнство на неважність. Бо повторяти, чи поправлятися у виголошуванні тих слів невільно.

На освячення вина є також відповідна форма: «Подібно й чашу по вечері кажучи: Пийте з неї всі, це є моя Кров, що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів» (Лк. 22, 20; 1 Кор. 11, 25; Мат. 26, 28). її також ужив Ісус, як бачимо з повище згаданих місць і вона не лише перемінює, але й добре означає цю переміну вина змішаного з водою в кров Спасителя. Крім самої переміни, що її ця форма означає, вона подібно як і форма на освячення хліба вказує ще й на овочі муки Христа. Бо як Тіло ломиться на відпущення людських гріхів, так само й Кров Спасителя проливається за відпущення тих самих гріхів. Як про те згадує апостол народів св. Павло в листі до Римлян: «...оправдаються ж дармо Його благодаттю, що в Христі Ісусі, якого приніс Бог як переблагальну жертву Його кров’ю через віру, щоб об’явити свою справедливість. Бог у своєму довготерпінні відпускаючи попередні гріхи, об’явив свою справедливість у теперішньому часі... (Рим. 3, 24).

Священик освячує тими словами вино, яке міститься в чаші. В чаші, тому що вино не було б напитком, коли б не було в чаші, тобто в посудині, яку вживається до пиття. Далі, в формі освячення чаші говориться, що то є КровІсуса, Нового Завіту. Отже, вже не символізує Крови Спасителя, як кров звірят у Старому Завіті, але є вже правдивою Кров’ю Богочоловіка, яку Він пролляв на горі Голгофі за наші гріхи Якраз задля цієї кривавої жертви Спаситель стався посередником: «І задля того Він посередник Нового Завіту, щоб, коли смерть мала місце на відкуплення від прогріхів поповнених за попереднього Завіту, ті яких покликано могли одержати вічне насліддя, згідно з обітницею» (Євр. 9, 15).

Таїнство Євхаристії, це справді велике Таїнство, бо якраз у ній довершується щось незвичайного, під видами хліба й вина криється Спаситель наш Ісус Христос із своєю Божою й людською природою. В ній у безкровний спосіб приноситься той сам Господь, що принісся в жертві Богові-Отцеві колись на хресті. Ця сама жертва повторяється тут у безкровний спосіб. А ця жертва, чи радше ці всі жертви по цілому світі, що кожного дня приносяться Богові, мають на цілі наше освячення. Бо вони подібно як і кривава жертва на Голгофі приносяться на відпущення гріхів. Хоча й Спаситель приніс себе в жертву за всіх людей, та й хоч Його жертва вистарчала б, щоб спасти всіх, все таки не всі користають із неї. Вправді, говориться в формі: «що за вас і за многих проливається», все таки не за всіх, тільки тому, що не всі хотять користати із того овочу терпінь Богочоловіка. В подібний спосіб належить толкувати слова св. Павла: «...так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, вдруге, без жодної участі в грісі Він появиться на спасіння тих, що ждуть на Нього.» (Євр. 9, 28), чи слова Євангелиста Йоана Богослова: «Я про них молю, а не про світ молю, але про тих, що Ти мені дав, бо вони Твої...». Отже, овочі смерти Ісуса перейдуть не на всіх людей, але тільки на вибраних. Не тому однак, начеб Бог їх собі вибрав, але тому що не всі захочуть користати із тої Жертви безмежної Божої любови.

На що потрібно звернути увагу в Таїнстві Євхаристії?

В цьому Таїнстві треба нам звернути увагу на три речі. Вже св Павло в листі до Коринтян «Бо хто їсть і п’є недостойно, суд собі їсть і п’є, не розсуджуючи тіла Господнього.» (1 Кор. 11, 29) остерігає вірних, щоб вони добре вважали на те, що роблять, коли приймають це Таїнство, щоб часом не сталися винними Тіла й Крові Господа. Тобто, щоб вони не поповнили гріха «святотацтва», коли без належної пошани й належного приготування приступатимуть до того Таїнства. Тому всі повинні знати про те, що хоч їхні очі кажуть їм, що вони беруть до уст хліб і вино, вони радше повинні вірити словам Бога, як своїм власним змислам. А Бог, Ісус Христос, каже їм, що коли священик освятив хліб і вино, вони стали Його власним Тілом і Його власною Кров’ю, тим самим Тілом, що його прийняв Він від Пречистої Діви Марії, тим самим, що так страшно терпіло від римських жовнірів, що стільки крові пролило й врешті заснуло смертним сном на хресті.

Друга правда, що кожний чоловік приймаючий Спасителя в цьому Таїнстві повинен знати, це та, що лише ті види хліба й вина остають, але по освяченні вже там немає хліба й вина, на їх місце вступило Тіло й Кров Ісуса Христа. Хоча наші змисли, зір і смак кажуть, що там все ще є хліб і вино, то свята віра каже нам довіряти радше запевненню Богочоловіка, що там є Його Тіло й Кров, як нашим власним змислам, що в цьому випадку напевно нас заводять. Третя річ це та, що задля чудесного ділання Божої сили акциденси-придатки, які нашими змислами спостерігаємо, остаються далі, однак, без їхньої субстанції. Це значить, ми щоправда бачимо хліб і вино, та це є лише зверхні види, суті хліба й вина там уже немає, тому що її місце зайняв Євхаристійний Ісус. Місце хліба й вина зайняла Його людська й Божа природа, що має на цілі прийти до нашої душі в святому Причасті як духова пожива, яка має скріпити нашу душу у цій земській дорозі.

Приявність Спасителя в Таїнстві Євхаристії доводить Святе Письмо

Словами: «Це є моє тіло», й «Це є моя кров», Ісус Христос найвиразніше підчеркує цю правду, що в таїнстві Євхаристії. Він є приявний у своїй власній особі. Про те ніхто не може сумніватися, коли має здоровий розум і хоч трохи вірить у те, що Ісус Христос є правдивим Сином Божим, своєю Божою природою однаковий, рівний у всьому своєму Батькові. Якщо, знаємо, що Ісус це Син Божий, так само всемогучий як Отець, тоді ми навіть не будемо сумніватися, що Він справді цими словами священика перемінює субстанцію хліба й субстанцію вина в своє Тіло й свою Кров, а тим самим сам стає присутнім під тими видами, разом зі своєю людською й Божою природою.

Тому й ап. Павло кладе таку вагу на цю правду й закликає вірних, щоб добре вважали на своє розположення, коли приступають до цієї Таїни, бо якщо приймають її з тяжким гріхом, тоді наче кплять собі з присутнього в ній Бога. Вони тоді начеб не робили різниці між звичайною їжею, звичайним кормом, а тим кормом небесним, де сам Бог дається нам у Таїнстві. «Нехай же розгляне чоловік себе й так нехай їсть хліб і п’є чашу. Бо хто їсть і п’є недостойно, суд собі їсть і п’є, не розсуджуючи тіла Господнього.» (1 Кор. 11, 28). Якщо б отже, в цьому Таїнстві не був приявний Богочоловік, тоді б не було змислу, так дуже остерігати вірних перед негідним прийняттям цього Таїнства. Цією погрозою, що той хто приступає негідно до цього Таїнства, їсть і п’є суд собі, апостол хотів сказати, що за таке нерозрізнювання звичайної поживи, від того божественного корму в таїнстві Євхаристії, чоловік поповнює важкий гріх святотацтва. Дуже важка кара жде кожного, хто в той спосіб ображає Бога, що тільки з безмірної любови до людства установив це Таїнство. Бо: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи ж не є на причастя Крові Христової? Хліб, що його ломимо, чи ж не є на причастя Христового Тіла?» (1 Кор. 10, 16). Знову, тими словами апостол найвиразніше вказує на цю правду, що Ісус є справді приявний у цьому Таїнстві й кожний, що її приймає, приймає до свого серця самого Бога; стається учасником Тіла й Крові Богочоловіка, Ісуса Христа.

Докази на приявність Ісуса Христа під видами хліба й вина у Святих Отців

Повага святої Церкви, яка має від Ісуса Христа запевнення непомильності, також свідчить виразно про цю правду. Святі Отці, учителі Церкви, її провідники, що є свідками традиції, усного передання Церкви, тобто науки Спасителя, учать виразно про непомильну правду цієї догми. Очевидно забагато було б вичисляти всіх. Однак ми хочемо лише натякнути на із них. св. Амврозій, початкуючим у містеріях, говорить таке: «Є незаперечним артикулом віри, що в таїнстві Євхаристії дістаємо Тіло Ісуса, те що було сотворене в лоні Пречистої Діви Марії. (Містерії глава 9). На іншому місці каже: перед освяченням був хліб, а по освяченні є вже Тіло Христа.» (Таїни 4, 4). Подібно навчає й Іван Золотоустий у своїх гоміліях, а головно в Гомілії 60, де говорить про тих, що негідно приймають Тіло й Кров Спасителя. В гоміліях 44 і 45 він каже таке: «Ми повинуємось Богові й не сміємо Йому перечити, хоч нам здається, що (Він) говорить про речі, що противляться нашому розумові й змислам; тому що Його слова є непорушні (непонятні), а наші змисли дуже легко підлягають омані.»

Під тим оглядом Іван Золотоустий іде в парі зі св. Августином поборником правдивої віри. Про це Таїнство висловлюється в той спосіб у наголовкові до 33 Псальма: «Є неможливою справою для людини носити себе самого своїми власними руками, це є можливим лише для Христа, що держав себе самого власними руками, коли приносячи в жертві своє Тіло сказав: «Це є Тіло моє...» (Пс. 33, 1, 10). Подібно й св. Кирило, який так виразно говорить про правдиву приявність Спасителя в таїнстві Євхаристії, що про неї не можна ніяк сумніватися.

Осудження єретиків

Крім того позитивного навчання Церкви, маємо ще й другий спосіб, що при його помочі можемо пізнати науку тої Божої інституції. Церква вже від початку вчила про дійсну приявність Ісуса Христа в таїнстві Євхаристії, коли тому 500 літ виступив єретик Берензарій та посмів твердити, що в цьому Таїнстві є лише символ. Тоді Собор зібраний у Верчеллі з Папою Львом IX на чолі осудив науку того єретика. Коли ж він пізніше знову почав учити те саме, його осуджено на трьох інших Соборах: на Туринському й на двох Римських за папів Миколая II і Григорія VII. Правду про реальну приявність Христа в таїнстві Євхаристії потвердив Вселенський Лятеранський Собор за Інокентія III, а також загальні Собори Фльорентийський і Тридентійський.

Ця правда, що ми в святому Причасті приймаємо Тіло Спасителя і Його Кров, тобто Його самого з людською й Божою природою, мусить наповнити нас радістю, бо в ній наші душі підносяться до гідности бути домівкою, святинею самого Триєдиного Бога, що в своїй доброті захотів так тісно злучитися з нами Його створіннями.

Гідність Пресвятої Євхаристії

Звідсіль і величезна, можна б сказати незмірна гідність таїнства Євхаристії. В ній ми маємо те про що лише натякав жидам Мойсеїв закон. Так що справді добре висловився св. Діонізій, коли сказав, що наша Церква, це щось посереднього між синагогою а небесним Єрусалимом, бо вона участує дещо з одного й із другого. (Про Ієрархію Церковну 5, 1.) В Старому Завіті все було тільки прообразом майбутнього Месії, Його життя, терпінь, Його смерти й діяння. Наша Церква це вже сама реальність, хоча поки що заслонена перед нашими тілесними очима. Бо як знаємо ми в таїнстві Хрещення стаємось справжніми дітьми божими. В таїнстві Миропомазання стаємось Його жовнірами, Його найближчими друзями, оборонцями Його святої науки. Врешті, в таїнстві Євхаристії ми єднаємось із Ним якнайтісніше, так що якби ми могли це видіти нашими очима й могли досвідчити того щастя, яке пливе з тої злуки, ми вже були б безконечно щасливими. Ми вже тут на землі зазнали б щастя Неба. І в цьому власне, лежить це посереднє місце нашої Церкви. Бо в Небі ми будемо мати тільки те більше, як на землі, що те все, що ми зараз маємо не відчуваючи, там будемо мати свідомо. Тобто там відкриються наші очі й ми побачимо й відчуємо те щастя, що його дає близькість Бога, Його оглядання, любов і служба Йому.

В таїнстві Євхаристії кожний із нас досвідчує цю безмежну любов Спасителя до цілого людства. Він хотів, щоб пізніші люди не були позбавлені того, що мали апостоли й Його учні. Проте, остався з нами далі, ба навіть ще ближче приступив до нас, бо увійшов до наших сердець, ставитися кормом наших душ. В цьому Таїнстві божественний Спаситель найкраще доводить правдивість своїх слів, які висловив устами пророка Соломона: «Моєю радістю є бути з людськими дітьми» (Припов. Сол. 8, 31).

Христос є цілий у Таїнстві Євхаристії

В таїнстві Євхаристії є присутній Ісус Христос цілий, той сам із душею й тілом і зі своєю Божою природою, що родився від Пречистої Діви Марії. Той сам Христос, що 33 роки жив на землі, той сам, що терпів і вмер для нашого спасіння. Той сам Син Божий, Бог Слово, що від віків родився від Бога Отця, який разом із ним сотворив світ і далі удержує всю вселенну. Той сам всемогучий Бог. що дає нам свої ласки і той врешті, що при кінці світу прийде відібрати від усіх людей овочі їхньої праці й відповідно до їхніх заслуг, або наділить їх своїм божеським щастям, або покарає вічними муками пекла.

Проте, як уже сказано Спаситель є присутній у таїнстві Євхаристії своєю людською й Божою природою, але обидві ці природи не є в ній тим самим способом і не з того самого мотиву. І так, слова освячення висказані над матерією (хлібом і вином) мають сейчас свій наслідок. Коли священик вискаже над хлібом слова «Це є моє тіло», тоді в тій самій хвилині хліб перемінюється в Тіло Спасителя, силою Таїнства, силою освячення. Однак тому що з Тілом Ісуса є злучена й Його Кров, Його душа й Божа природа, тож і вони є рівночасно приявні під видами хліба, бо є нероздільно злучені з Тілом, але вже не силою освячення, але тому, що є нерозривно зі собою злучені. З того слідує, що Христос під кожним видом, хліба чи вина є цілий зі своєю Божою й людською природою, тому що не може розділитися. Де-небудь заіснує Його Тіло чи Кров, там є рівночасно Божа й людська природа.

Чому ж, однак, освячується дві матерії осібно, а не разом? На це є дві причини. Перша: Літургія, тобто безкровна жертва є тою самою справою, що сталася на горі Голгофі. Отже, вона не лише символізує, але й у безкровний спосіб відтворює смерть Спасителя. А смерть полягає на відділенні крові, того живучого чинника в тілі людини, що як його не стане, здержується й життя. Як при звичайній смерти кров, або випливає з людини, з його ран, що їх одержав, або перестає кружляти в його жилах, так само й на Літургії, смерть означає відділення крові від тіла (відділення видів хліба від видів вина). І тому якраз освячується хліб віддільно від вина.

Друга ж причина це та, що Пресвята Євхаристія є призначена на те, щоб кормити наші душі. А що природний корм приймаємо звичайно в двох видах, тобто в плинному й сталому стані й вони становлять повний корм нашого тіла. Так само й Спаситель хотів нам дати корм духовний, повний, тобто під видом хліба й видом вина, як їжу й напиток.

Ісус Христос знаходиться цілий совершенно не лише під поодинокими видами, але також у кожній навіть найменшій частині видів, які ще підпадають під наші змисли. Про цю правду вже згадує св. Августин кажучи: «Кожний приймає Ісуса Христа, що є цілий совершенно в поодиноких частинках. Він не ділиться на части, але жертвується цілий кожному» (Про Освячення, Пар. 2). Те саме пізнаємо зі Святого Письма, де говориться про те, як Ісус освячував і розділював благословенний хліб. Він отже, не освячував кожного кусника хліба, але поблагословивши й освятивши його, ломив і роздавав ученикам кажучи: «Прийміть, їжте це є моє тіло...» Чи як у євангелиста Луки кажеться: «Возьміть і розділіть його між себе» (Лк. 22,17).

Докази Транссубстанціяції (Переєствлення) із Святого Письма

Як уже знаємо, по освяченні нічого не остає з хліба й вина крім видів, що є тільки додатковими річами, акцидентальними для субстанції. Місце суті хліба й вина, чи як ми по теольогічному кажемо місце субстанції чи двох матерій хліба й вина займає Тіло й Кров Ісуса Христа.

Щоб це краще зрозуміти візьмімо під увагу кусок чорного дерева, званого «гебан». З нього, як знаємо, між іншим виробляють клявіші до фортеп’яну. Коли тепер оцей кусок чорного дерева поставимо в реторту і закоркуємо, усунувши наперед цілковито кисень із неї. Коли ми цей кусок дерева спалимо, без доступу кисню він переміниться в вугіль. Акциденти як форма того куска дерева, його колір — чорний та й його питомий тягар (коли поминемо малозначний тягар двох газів) остаються ці самі. Однак хоча види є ті самі, то субстанція — чи суть дерева змінилась, бо той кусок зараз є вуглем, знак хемічний (С). Щось подібного діється й у таїнстві Євхаристії, хоч остаються види хліба і вина, тобто форма, вага, кольор, смак, та зате там уже немає субстанції-суті хліба й вина, бо її зайняли Тіло й Кров Ісуса Христа.

Тому, що по освяченні вже немає більше хліба й вина, а є тільки Тіло й Кров Спасителя, те Тіло й Кров Спасителя мусили якось там явитися. А могли появитися в троякий спосіб: місцевою зміною, сотворенням, чи врешті субстанціяльною переміною — чи переміненням суті-субстанції. Ісус не може бути приявний у таїнстві Євхаристії місцевою зміною тому, що в той спосіб мусив би перестати сидіти по правиці Отця в небі, щоб міг бути приявний тут у нас на престолі під видами хліба й вина. Дальша трудність є ця, що тих престолів на землі й тих Служб Божих є тисячі й то рівночасно. Проте, коли б Ісус мав бути приявним на них при помочі локальної зміни (зміни місця), мусив би бути цілий совершенно у тих різних місцях. А як знаємо, природним способом ніхто не може бути в іншому місці, щоб не опустив перед тим попереднього. Бо природним способом не можна бути рівночасно в різних місцях. Ані другої можливості не можемо прийняти, тобто, що Ісус стає приявним у таїнстві Євхаристії при помочі сотворення. По перше тому, що сотворення є творення чогось із нічого. А Тіло й Кров Спасителя не можна вже створювати з нічого, тому що воно вже є, вже існує. Далі, якби тіло Ісуса сотворювалось тоді воно було б іншим від того, що народилось від Пречистої Діви Марії, різним від того, що жило тут на землі, що стільки витерпіло за нас, під кінець умерло на хресті за наші гріхи, а зараз є в небі й сидить по правиці Бога Отця. Тому й цей спосіб приявності Спасителя в таїнстві Євхаристії мусимо відкинути.

В такому разі остається одинокий тобто третій спосіб, то значить, що Спаситель є приявний у цьому Таїнстві при помочі «переєствлення-транссубстанціяції». То значить, що субстанція — суть хліба зміняється в Тіло Спасителя, а суть вина в Його Кров. Значить, що в хлібі вже немає нічого з суті хліба, так само як у вині вже немає нічого з суті вина, бо їх місце зайняли Тіло й Кров Спасителя. Про цю правду вчать виразно загальні Собори Лятеранський і Фльорентийський, а цілком формально дефініює її Тридентійський Собор словами: «Якщо би хтось сказав, що в таїнстві Євхаристії остає субстанція хліба й вина разом із Тілом і Кров’ю Христа, нехай буде виклятим (Соб. Трид. Пос. 13, 4). Цю правду зі Святого Письма в той спосіб, що Ісус Христос сказав на Таїнственній Вечері: «Це є моє тіло...» Займенник — «це» — означає субстанцію речі приявної перед нами. То ж, коли всемогучий Бог, вказуючи на хліб перед собою, сказав «це є моє тіло», той хліб мусив сейчас перемінитися в Тіло Господнє, так само як і вино в Його Кров. І не могло вже нічого більше в ньому остатися з хліба, чи з вина; інакше слова самого Бога, відвічної правди були б неправдою. На іншому місці, у св. Йоана, каже Ісус: «Хліб, що я вам дам є моє тіло, для життя світу» (Йо. 6, 52). Там називає хліб своїм тілом, а опісля докінчуючи свою гадку: «Якщо не будете їсти тіла Чоловічого Сина й не питимете Його крові, життя не матимете в собі» (Йо. 6, 54). Бо «Тіло моє є справжньою поживою, а моя кров це справжній напиток» (Йо. 6, 56). Коли ж отже, так ясно Ісус називав своє Тіло кормом, а свою Кров напоєм, виключав тим самим те, що в тих видах заховалося зі субстанції хліба, чи вина.

Докази зі святих Отців

Про те саме вчать і св. Отці учителі Церкви. Коли переглядатимемо їхні письма, побачимо на кожному кроці цю віру й переконання, що в таїнстві Євхаристії, вже немає більше хліба й вина, а Тіло й Кров Спасителя. Приміром св. Авмрозій каже: «Ти може скажеш, це є мій звичайний хліб; але я тобі відповім, що то є справді хліб перед освяченням, але опісля стається Тілом Христа» (Про Таїнства 4, 4). Або на іншому місці, коли інтерпретує слова Псальма 134: «Господь зробив це, що хотів на небі й на землі», (Пс. 134, 6), де він каже таке: «Хоч і видно види хліба й вина, треба вірити, що по освяченні це є лише Тіло й Кров Христа». Такими самими словами приблизно вчить нас св. Ілярій про цю правду, що по освяченні в Пресвятій Євхаристії є правдиве Тіло й Кров Господня (Про Освячення пар. 2). І хоч далі заховується слова хліб і вино, хоч там уже їх немає, але лише види їх остали, мимо всього, це нічого не значить. Бо це є спосіб говорення, який має дві рації, тобто найперше тому, що види остають далі, й із того приводу вони дають можливість надалі уживати тої назви. А друга рація є ця, що як хліб і вино є кормом нашого тіла, так і Тіло й Кров Господня в таїнстві Євхаристії є небесним хлібом і небесним вином для нашої душі. Проте це не протирічить, коли ми вживатимемо тих слів хліба й вина навіть по освяченні, лише треба добре розуміти, що хочемо ними сказати. Щось подібно як у святому Письмі говориться про ангелів, що в людському виді показувалися людям, все-таки говориться про них як про людей, хоч на іншому місці згадувалося, що це таки ангели (Бут. 18, 2; Діян. ап. 1, 10).

Пояснення Переєстествлення

Дуже важко є пояснити собі спосіб переміни хліба в Тіло й вина в Кров, бо в нашому природному житті щось подібного не водиться, щоб якесь тіло, чи якась річ зміняли свою суть заховуючи акцеденси (придатки) такими самими. Проте, й святі Отці мають багато труднощів із поясненнями, все таки на свій спосіб стараються зробити цю правду приступною, своїм вірним, св. Амврозій пояснюючи це Таїнство-містерію говорить таке: Гляди як могутнім є слово Христа. Коли отже, така є сила в слові Господа Ісуса, що стається те, чого не було, тобто світ, оскільки більше воно сильне, коли робить, що речі вже існуючі мають нову суть і змінилися в інші (Про Таїнства 44). Подібно каже й св. Августин що має величезну повагу як догматик: «Визнаємо правдиво, що перед освяченням є хліб і вино, яких природа сотворила: але по освячені є Тіло й Кров Христа, що їх Його благословення освятило.» св. Дамаскин, великий догматик Східної Церкви, навчає: «Тіло Христа, те саме, що прийшло на світ з Дівиці, лучиться справді в Євхаристії з божеством; не зі сходячим із неба, що на нього вознеслося, але тому що хліб і вино перемінюються в Тіло й Кров Господню (Про віру православну 4, 13).

Проте, Католицька Церква мала рацію, коли цю переміну назвала Переєстествленням-транссубстанціяцією, як про те вчить Тридентійський Собор. Подібно, як родження можна назвати — трансформацією, переформленням, тому що в ньому заходить зміна форми, виду, так само й транссубстанція є дуже відповідне слово на віддання того, що стається з хлібом і вином при освяченні. Бо в ній заходить переміна субстанції, суті хліба й вина в Тіло й Кров Господа. І тому власне св. Отці, учителі Церкви постановили вживати того слова, що найкраще віддає цю переміну.

Чи треба усилено старатися зрозуміти Переєстествлення?

Переєстествлення, транссубстанція, тобто спосіб, в який довершується ця переміна субстанції хліба й вина, це містерія Божої всемогутності й мудрості. Вона перевищає наші природні снаги, тож і шкода за дуже висилювати наш ум, бо й так її не зрозуміємо. Нам вистачає вірити в те, що справді по освяченні Ісус Христос є присутній під видами хліба й вина зі своєю людською й Божою природою й приходить до нашого серця, щоб бути кормом для нашої душі. Нам вистачає вірити, що Ісус є присутній цілий совершенно під кожним видом із осібна й під обома видами разом. Ба що більше, нам треба вірити, що Спаситель є приявний навіть у кожній найменшій, нашим змислам ще доступній частинці видів хліба, чи краплинці видів вина. Як воно можливе, того ми вже не знаємо. Знаємо лише одно, а саме, що «Ніщо не є неможливим у Бога» (Лк. І, 37). І якщо той всемогучий Бог довершує те чудо, що переходить спосіб нашого сприймання; то ми повинні лише скоритися, признати свою недосконалість і хвалити Бога за те, що зволив поділитися з нами Таїнами своєї премудрости й всемогучости.

Ми можемо пояснити собі лише цю містерію настільки, що переконуємося, що вона не є неможливою справою. Хтось міг би сказати, як же Ісус Христос, такої величини як звичайний чоловік, може знаходитися цілий совершенно під такими маленькими видами кусників хліба й малесеньких краплинок вина? Ми мали б справді трудність із тим, коли б Ісус був присутній під видами хліба й вина, як ми вже говорили зміною локальною (місцевою). Трудність була б далі тоді, коли б справа йшлася про вмістимість, простровість тіла Спасителя, тоді справді важко було б нам зрозуміти. Але якраз про те тут не йдеться, бо ми вже сказали, що в таїнстві Євхаристії остають види хліба й вина, тобто ті акциденси (придатки), до яких належить просторовість і поверхня. Вони, як ми вже перед тим згадували, остають незмінні. Зміняється лише субстанція хліба й вина, тобто те, що хліб робить хлібом, а вино — вином. На їх місце приходить Тіло й Кров Спасителя. І тому що незалежно від кількості, яка є акциденсом — придатком, субстанція чи в малій чи в великій кількості буде все тою самою субстанцією, Тілом і Кров’ю Ісуса, бо займає місце попередніх субстанцій, є все цілою, совершенною людською природою Спасителя. А як уже знаємо, тому що з людською природою є нерозлучно злучена й Його Божа природа, то ж у цьому Таїнстві Ісус є приявний совершенно. Тому що субстанція є все тою самою, не залежно від того чи була б у малій чи в великій кількості (бо кількість і якість, це лише акциденси субстанції) Ісус навіть у найменшій частині видів хліба, чи найменшій краплинці вина може бути совершенно цілий приявний.

Таїнственні види

Та ми знаходимо ще іншу трудність, якої вже собі добре не можемо пояснити. Вона ось така. Як можуть у таїнстві Євхаристії оставатись надалі види хліба й вина, коли там уже немає більше субстанції хліба й вина? Хто ж піддержує їх при існуванні, коли вони без субстанції існувати не можуть? Так приміром білість стіни не може існувати без стіни, чи її протяглість, поверхня без неї самої. Очевидно, що приявні під тими видами Тіло й Кров Спасителя не можуть піддержувати їх в існуванні, бо це противорічило б собі. Проте, бачимо нове чудо в таїнстві Євхаристії, в ній остаються акциденси (придатки), що не мають своєї субстанції, бо вона перемінилась у субстанцію Тіла й Крові Господньої. Тут знову мусить вмішуватися всемогучість Божа й піддержувати їх своєю чудесною силою. Так завжди нас учила свята, Католицька Церква й каже нам у те вірити.

Ця трудність зрозуміння повинна наповнити нас радістю, тому що Бог об’являє нам у таїнстві Євхаристії стільки чудесних річей. Бо Бог справді на кожному кроці показує нам у ній свою всемогучість, свою безконечну мудрість, яка переходить всяке розуміння, всю силу наших людських снаг. Ми повинні радіти, що той всемогучий Бог, бажаючи нас перемінити, переродити, вжив до цього нашого щоденного корму й перетворивши його в своє Тіло й Кров кормить нас. В той спосіб Господь додержує своєї обітниці, на згадку якої, опустили Його учні кажучи: «Тверде це слово, хто ж може його слухати?» (Йо. 6, 61) коли Ісус говорив про конечність їдження Його Тіла й пиття Його Крові для нашого спасіння. Він у своїй Божій мудрості подає нам себе самого під видами щоденного корму й у той спосіб оминає те, що могло би бути людям «жорстоким-твердим». Проте, й противники нашої Церкви, що вже в давнину, не знаючи науки й таїнств Христової Церкви, закидували християнам, що вони їдять людське тіло, не можуть нас діткнути своїми закидами. Ми вправді їмо правдиве Тіло Богочоловіка й п’ємо Його Кров, однак під видами звичайного корму, що відповідає нашій людській природі. Вкінці тому, що ми з вірою приймаємо Спасителя під видами хліба й вина, Ісус побільшує наші заслуги, бо ми віримо в Його приявність, хоча наші змисли й розум кажуть нам що іншого. Та за те упокорення нашого розуму наш добрий Спаситель Ісус зуміє нас винагородити.

Овочі Пресвятої Євхаристії

Здається немає нікого, хто не цінив би і не знав того безміру ласк, які зсилає Господь на кожного, хто приймає це Таїнство. Тому що користей з нього не можна відразу обняти нашим розумом, є конечною справою переходити ті користі одні за другими, щоб їх краще пізнати.

Щоб порівняти це Таїнство з іншими й показати, в якому відношенні вони стоять до себе, здається найкраще цю подібність віддасть нам слідуючий образ. Представмо собі, що таїнство Євхаристії це джерело, з якого випливають потоки й вони зображуватимуть інші Таїнства. Воно справді так є, бо таїнство Євхаристії має в собі джерело всіх ласк і всіх дарів Ісуса Христа, дателя того всього, що ми тут маємо на землі так природного, як і надприродного. Від Спасителя наче від того животворного джерела виходять всі Таїнства з усім тим, що вони дорогого й спасенного мають для наших душ і тіл. То ж коли кожне Таїнство дає нам стільки ласк, то що доперва святе таїнство Євхаристії, в якій ми приймаємо Творця, Дателя тих усіх ласк.

До того самого заключення дійдемо, коли розважимо природу хліба й вина та й їхнє природне призначення. А тому, що те саме, що нашому тілу дає хліб і вино, те саме й нашій душі уділює цей небесний хліб і небесний напиток і то в найсовершенніший спосіб, можемо сказати сміло, що ціле наше духове життя залежить від того Таїнства, так само як наше тілесне життя від поживи. Та в цьому Таїнстві заходить дещо іншого, як звичайно заходить у природі. Там ми замінюємо прийняту поживу в наше тіло й нашу кров, тобто в нас самих. Прийнявши таїнство Євхаристії ми справді з початку начеб перемінювали її в нас самих, однак остаточно прибувший до нас Спаситель замінює нас у себе самого, як про те говорить великий святий Церкви Августин: «Я є кормом для велетнів: рости й їстимеш мене. Ти не переміниш мене в себе, як це робиш із поживою Твого тіла, але радше ти перемінишся в мене». (Визнання 7, 10).

Далі, коли від Спасителя прийшла правда й ласка (Йо. 1,17) вона мусить конечно розійтися по душі того, хто приймає Ісуса до свого серця, та тільки тоді, коли він приймає Його гідно. Бо Христос сказав: «Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, остає в мені, а я в ньому. (Йо. 6, 57). Проте, й ніхто не сміє сумніватися, що коли приймає Спасителя гідно, вщіплюється в Нього наче вітка в виноградину, що нею є Ісус Христос. Бо Він сказав: «Хто їсть мене, житиме мною», так як виноградна вітка живе соками виноградини, до якої належить. Ісус дає себе як поживу: «Хліб, що його дам — це моє тіло на життя світу.» (Йо. 6, 52). А св. Кирило, пояснюючи ці слова, говорить таке: «Слово Боже получившись із своїм тілом зробило його животворним. Тому й годилося, щоб Він, при помочі свого пресвятого Тіла й своєї дорогої Крові злучився чудесним способом із нашими тілами, коли Його одержуємо в животворному освяченні хліба й вина.» (Ком. до Йоана 6. 3).

Та однак, щоб ми могли з користю прийняти ласку таїнства Євхаристії, нам треба вже бути в стані ласки. Бо як нічого не поможе трупові, тобто чоловікові, що вже не живе, природний корм, так само не поможе нічого цей небесний хліб цьому чоловікові, що вже не живе, тобто що не є в стані ласки освячуючої, що не живе надприродним життям. Це значить, що таїнство Євхаристії, яке служить до заховання чи піддержання життя, не може його ні заховувати ні піддержувати, в душі сплямленій тяжким гріхом, бо життя там уже немає. Таїнство Євхаристії є ціллю усіх святих Таїнств і символом сполуки всіх членів Церкви, бо поза ним не можна осягнути спасіння.

1. Подібно як пожива не лише піддержує наше тіло при житті, але також допомагає його ростові, розвиткові, так і таїнство Євхаристії не лише удержує при житті нашу душу, але й побільшує її сили й робить те, що наш дух щораз то більше займається Божими справами, щораз то більше знаходить у них смаку. І тому це Таїнство порівнюють з манною, що її посилав Бог жидам в пустині. Подібно як той, що споживав манну відчував такий смак, який хотів, чи який любив, так само й ми, приймаючи цю небесну манну, чимраз то більше відчуваємо смак Божих правд, Божих законів.

2. Таїнство Євхаристії нищить легкі, повседневні гріхи в нашій душі. Отже, те все, що наша душа зробила проти закону Божого в легкій матерії, чи допустилася під впливом великих покус без конечної розваги й свободи волі, таїнство Євхаристії відпускає, змиває. Подібно як щоденна пожива відновляє й поправляє те, що чоловік за дня втратив зі сил чи навіть на тілі, так само й ця Божа пожива лікує і зростає ранки, що їх завдають нашій душі легкі гріхи, а рівночасно відновляє сили, побільшує чесноти, усуває байдужність до справ духових, відновлюючи знову в душі давню ревність. Тому св. Авмрозій правдиво писав про це Таїнство: «Приймається щоденно цей хліб, як лік на щоденні слабості.» (Про Таїнства 4, 4).

3. Крім лікування завданих гріхами ран, таїнство Євхаристії має ще й іншу ціль — зберігаючу. Воно дає нам сил, щоб ми могли заховатися від кожного гріха й спастися від кожного нападу пристрастей. Нею кожний наче защеплюється проти зараження гріхом, чи до гріха допроваджуючої пристрасти. Тому й давні християни, як про це розказує св. Кипріян (Лист 54), коли вже мали йти на мученичу смерть, діставали від священиків чи єпископів (очевидно таїно) Пресвяту Євхаристію, щоб покріпившись Тілом і Кров’ю Спасителя, могли видержати страшні муки й не подалися під напором страху, чи терпіння. Пресвята Євхаристія усмиряє й успокоює пристрасті тіла, вже тим самим, що запалює в серцях людей любов до Бога, остуджує всяку земську любов, всяку жажду до гріха.

4. Вона, зібравши вже все разом, має найбільшу силу, якою можемо собі здобути небо та його вічне щастя. Вона приводить до наших сердець самого Бога, що сказав: «Хто їсть моє тіло і п’є мою кров має життя вічне й я воскрешу його в останній день». (Йо. 6, 55). Та справді ця Таїнство робить те, що вже тут на землі дійсно, хоч і в невидимий спосіб дає нам посідання самого Бога, утаєного в Пресвятій Євхаристії; тим самим стає для нас наче передсмаком нашого майбутнього щастя. А той спокій, ця душевна радість, що її дехто вже тут на землі відчуває, це є наче передсмак, наче ті вістуни близького вже вічного літа, нічим не заколоченого щастя.

Тож не диво, що свята Церква прив’язує таку велику вагу до цієї цариці святих Таїнств. Бо справді сам Бог не міг нічого ціннішого дати людям, як себе самого. І то не раз в житті, але Він готов щодня приходити до нас і лікувати наші душевні недуги, коли б ми лише мали охоту приймати Його гідно до наших сердець.

Потрібний спосіб приймання Пресвятої Євхаристії

З огляду на незмірні користі з приймання таїнства Євхаристії добре було б запізнатися зі способом, що помагає нам якнайкраще прийняти це Таїнство, щоб придбати собі через неї якнайбільше ласк. Проте, й Отці Церкви, як про те згадує Тридентійський Собор, розрізняють потрійний спосіб приймання Пресвятої Євхаристії.

Є такі люди, що приймають її тільки — сакраментально тобто таїнственно. Це є ті люди, що мають відвагу приступати до цього Таїнства з тяжким гріхом на душі й приймати до свого сплямленого серця відвічного Бога. Це є ті люди, що про них говорить св. ап. Павло, які їдять Тіло Господнє й п’ють Його кров негідно. Вони їдять собі суд, тобто самі на себе видають засуд, бо приймають до свого серця не того доброго Бога, що казав: «моєю радістю є бути між людськими синами», але приймають Страшного Судію, що вже видає на них свій засуд: «Ідіть від мене всі прокляті в огонь вічний приготований Дияволові й його слугам». Про тих людей говорить св. Августин таке: «Той хто не є в Христі, Христос не є в ньому, той напевно не споживає Його Тіла духовно, хоч тілесним і видимим способам дотикається зубами Його Тіла й Крові. (Ком. до Йо. 26, 18). Вони отже, як ми вже згадали не лише не одержують жодного овочу з такого приймання Спасителя, але їдять і п’ють собі суд. (1 Кор. 11, 29).

Інші приймають таїнство Євхаристії лише духовно: це ті люди, що одушевлені вірою, яка при помочі любови діє в них (Гал. 5, 6) живляться цим небесним хлібом, бажаючи Його й сповнюючись тугою за ним. Вони з такого способу приймання Євхаристії одержують хоч може й не всі, та зате принайменше дуже великі користі.

Вкінці, останні, які приймають таїнство Євхаристії сакраментально, таїнственно й духовно; це ті, що йдучи за словами св. ап. Павла прослідили самих себе й одягнувшись в весільну одежу Божої ласки приступили до святої Трапези. Ці всі одержують усі ласки, про які ми згадали в попередньому відступі. Вони самозрозуміле одержують багато більше ласк від тих, що хоч без жодного гріха, все таки не приступають до святої Трапези й лише бажанням і тугою за Пресвятою Євхаристією приймають її духовно.

Приготування до Пресвятої Євхаристії

Про те, що приготування до Пресвятої Євхаристії є конечне для кожного чоловіка, вчить нас сам Ісус Христос, який на Таїнственній Вечері, ще поки приступив до тої першої Безкровної Жертви, в якій ще перед своєю смертю на хресті приніс себе в жертву небесному Батькові, обмивав ноги кожному зі своїх учеників. У той спосіб Він хотів по всяк час зазначити, що кожний хто приступає до цієї найсвятішої з усіх Таїнств мусить бути чистим від усякої плями гріха, а принайменше від страшної плями тяжкого гріха. Ба не тільки треба бути вільним від гріхів, але ще до того треба належно розположити свою душу, своє серце. І якщо чоловік справді добре приготовиться до цього Таїнства, збирає собі всі ті необняті скарби ласк, що їх предобрий Господь не жаліє, а з надмірною щедрістю зливає на людей. Коли ж однак чоловік занедбає гідно приготовитися до нього, тоді найперше не одержує ласк, та й що більше навіть шкодить собі самому, бо не доцінює гідно того таїнства, що сам Господь вибирає собі його душу на свою домівку, на своє мешкання.

Подібно, як кожна, хоч би й найкраща річ, якийсь найздоровіший засіб прийнятий в невідповідний спосіб, чи прийнятий в невідповідний час, не тільки що не помагає, але навіть шкодить здоров’ю, так само й таїнство Євхаристії хоч яке цінне, хоч як спасенне й конечне для нашого духового життя без приготування, в невідповідний спосіб прийняте, радше шкодить, ніж помагає. Проте, й не диво, що ті безмірні скарби ласк, які дістаємо в таїнстві Євхаристії, по доброму приготуванні до неї, помагають нам легко й без труду йти доброю дорогою до Бога й осягнути вічне щастя. Зате ця саме таїнство Євхаристії, коли його приймаємо без належної пошани й приготування приносить нам загибель, зближує нас до пекла. Щось подібного бачимо в Старому заповіті. Там Скиня Заповіту, в якій переховувалися таблиці зі заповідями, палиця Аарона, що зацвіла й посудина з манною, яка була підніжком Ягве, була благословенням для Ізраїльського народу, для Филистим’ян осталась прокляттям коли вони здобувши її у жидів замкнули в своїй святині. (1 Сам. 5). Подібно й наша природна пожива відживляє й відновляє тіло, коли дістається до здорового й приготовленого на її прийняття шлунка. Але з другої сторони, ця сама пожива, коли дістанеться до хворого, покритого боляками шлунка, не то, що не приносить жодної користі тілу, але противно спричинює біль, а часом і смерть чоловіка.

Проте, першим приготуванням є розрізнення між звичайним кормом, а цією небесною поживою. Це розрізнення робимо тоді, коли віримо й визнаємо, що в таїнстві Євхаристії під видами хліба й вина є приявне Тіло й Кров Господа нашого Ісуса Христа. Це саме Тіло, перед яким тремтять і клонять свої коліна ангели на небі; перед якими дрижать основи землі, й якого слави повне небо й земля. В той спосіб розрізняємо тіло Господнє, як прямо говорить св. ап. Павло. І так ми краще приготовляємося до прийняття нашого Бога, як коли би ми старалися зглибити цю містерію-Таїнство, в який спосіб у цьому Таїнстві може бути приявний Ісус Христос.

По-друге, мусимо спитати себе самих, чи ми є в згоді з усіма знайомими людьми. Тобто, чи ми часом не гніваємося з ким, чи часом не маємо ненависті до когось у нашому серці? Бо вже Ісус Христос сказав: «Коли ти принесеш свій дар до святині й пригадаєш собі, що там твій брат має щось проти тебе, полиши свій дар перед жертовником та й йди найперше й помирися із твоїм братом, а тоді прийди й жертвуй твій дар.» (Мат. 5, 23).

Трете приготування, це досліджування й то пильне досліджування своєї совісти, щоб пізнати чи немає часом у нас на душі плям гріха. Якщо знайдемо що-небудь у нас, що не було би в згоді з Божим законом, тоді мусимо очистити себе, або при помочі сповіді, чи совершенного жалю, якщо немає можливості висповідатися. Вправді, Тридентійський Собор заборонив кожному, хто має на своїй совісті важкий гріх приступати до святого Причастя, збудивши совершенний жаль. Це, однак, відноситься лише до мирян, тому що священик може бути часом у такому положенні, що мусить відправляти Службу Божу й ніяк не може висповідатися. Тоді, щоб не відправляти: Служби Божої по святотатськи й не приймати св’яте Причастя в стані важкого гріха, священик мусить принайменше при помочі совершенного жалю старатися позбутися із душі того важкого гріха. Все таки мусить мати тверду постанову найдалі до трьох днів висповідатися. (Постанова Тридентійського Собору що до конечности сповіді, щоб звільнитися від важкого гріха перед святим Причастям: Постанова 13, 7, 11).

Четвертою справою, конечною до доброго приготування є застанова над тою правдою, що ми є справді під кожним оглядом негідні, щоб прийняти такий великий дар, таке безмежне добродійство — самого Спасителя. Проте, разом із сотником (про якого сказав Ісус, що не знайшов між жидами віри рівної його) ми повинні кликати: «Господи я негідний, щоб Ти увійшов до мого дому...» (Мт. 8, 8).

По-п’яте, ми повинні запитати себе, чи можемо разом зі св. ап. Петром сказати до Ісуса: «О Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.» (Йо. 21, 17). А заразом повинні пригадати собі те, що ждало того запрошеного гостя, який без весільної одежі прийшов на царський бенкет. Якими карами той чоловік мусить каратись, щоб задоситьучинити розгніваному панові за цю нанесену образу (Мат. 22).

Шосте приготування бере під увагу вже саме тіло того, хто хоче прийняти це Таїнство. Свята Церква приказала, щоб ті, що хотять приймати святе Причастя бути натще, тобто, щоб не їли ні не пили нічого вже від півночі. Зараз правила, що до Євхаристійного посту дещо змінені. З огляду на позволення вечірніх Служб Божих, та й з інших важних причин дозволяється приступати до Господньої Трапези три години після спожиття якої-небудь поживи й гарячих напоїв, а одну годину по вживанні яких-небудь плинів. Знову вживати воду можна завжди, бо вона згідно з новим розпорядком не ломить євхаристійного посту. Зате Апостольська Столиця дораджує всім тим, що можуть заховувати старий спосіб додержування євхаристійного посту, нехай його радше держаться і в той спосіб тим умертвленням нехай гідніше приготовляться до прийняття до свого серця самого Творця й Бога. А по-друге кажеться, щоб подруги, коли хотять приймати це Таїнство здержалися на кілька днів від подружніх зносин. Наслідуючи в той спосіб приклад царя Давида, а також жидівських священиків, які будучи в службі у єрусалимській святині й щоб могли їсти хліби предложення, мусили стриматися три дні від подружніх зносин, (1 Сам. 21,5).

Це є ті найважніші речі конечні до кожного доброго приготування до прийняття Пресвятого таїнства Євхаристії. Прочі ж, яких можна ще піднайти, дадуться легко звести до тих шістьох головних річей.

Приймання Пресвятого Таїнства Євхаристії

Щоб однак, люди відстрашені тими конечними приготуваннями до прийняття таїнства Євхаристії не занедбували його занадто, вимовляючись, що виповнення всіх умов належного прийняття таїнства Євхаристії є для них занадто тяжке, свята Церква зобов’язала кожного приступати щонайменше раз у рік до святого Причастя. А тим, що не хотіли б її послухати, загрозила карою виключення від себе.

Вправді, виповняти лише той приказ Церкви й причащатися лише раз у рік, ще не вистачає. Бо як тіло потребує частої поживи, так само й наша душа потребує частого душевного корму. Ніхто не ставить нікому норми, як часто він повинен причащатися, раз у місяць, раз у тиждень чи щодня. Все таки під тим оглядом певною є норма св. Августина: «Живи так, щоб міг причащатися щодня.» Очевидно вірні повинні самі подбати про те, щоб могли як найчастіше приступати до Трапези Господньої й черпати з неї ті незмірні скарби ласк, що їх Господь так обильно зсилає на душу якраз у цьому таїнстві, коли Він сам сходить до неї й коли разом із Отцем і Святим Духом, у ній замешкує. Зрештою, знаною є гадка святих Отців: Кожного дня грішиш, отже кожного дня причащайся. Іншими словами вони хотіли сказати таке: тому що кожного дня чоловік упадає під тягарем людської природи, дається звести до гріха, то ж кожного дня повинен заживати той божеський лік, той корм, на те, щоб зумів устоятися серед покус.

В Діяннях апостольських (Діян. ап. 2,42-46) читаємо, що вірні в тих часах щоденно причащалися. Вправді, в тих часах християни були перейняті правдивою, гарячою любов’ю Бога й любов’ю ближнього. Вони перебували довгі години на молитві й на різних духовних практиках. Все таки вони були такі самі люди як і ми тепер. Коли ж пізніше цей релігійний запал почав остигати, папа мученик Анаклет приказав, щоб принайменше ті, що асистували до Служби Божої, причащалися.

Ще до нинішних днів остали в Літургії слова, якими священик запрошує вірних до участі в святому Причастю: «Зі страхом Божим і з вірою приступіть» (перед самим Причастям), а ті, що є приготовані, мають приходити й брати участь в цьому таїнстві Божих ласк. Видячи серед народу оспалість під тим оглядом, папа Фабіян постановив, що всі вірні мають три рази в рік, тобто на Рождество, Воскресіння й Зшестя Святого Духа, причащатися. Цей закон потвердили й інші Собори, а передусім перший Собор у Агда. Коли ж однак вірні й того правила недодержувалися, тоді четвертий Лятеранський Собор постановив, що хто щонайменше раз у рік на Воскресіння не прийме святе Причастя, буде виключений із Церкви, бо відмовляється слухати її в так важній для спасіння справі. Зараз знаємо, що несповнення обов’язку великодньої сповіді потягає за собою кару важкого гріха.

Хто не повинен причащатися?

Хоча Христовий закон зобов’язує всіх до участкування в таїнстві Євхаристії, все таки діти, що не дійшли до вживання розуму є від нього звільнені. Вони дійсно, як казав св. Павло, ще не можуть відрізнити звичайного хліба й напитку від того божественного корму Тіла й Крові Христової, Проте, й не можуть з належною пошаною Його приймати. Подекуди священики давали й немовлятам це таїнство, очевидно під видом вина, але тепер Церква заборонила цей звичай, задля повище наведених причин.

В котрому році життя може дитя приступати вже до Причастя, це вже залежить від родичів даної дитини, бо вони найкраще можуть знати, чи вона вже справді настільки умово розвинулася, що може розрізнити звичайний хліб від євхаристійного хліба. Залежить також і від сповідника, бо він також може пізнати чи дитя вже настільки розумне, щоб могло найперше розпізнати, що приймає до свого серця самого Бога, а далі, що воно вже може гідно приготовитися до прийняття Спасителя.

Не можна уділяти святого Причастя тим, що є позбавлені розуму, які в цьому стані не мають уживання розуму, а тим самим не можуть належно приготовитися до прийняття Бога. Коли ж однак перед тим їхнім нещасним станом вони мали бажання прийняти Пресвяту Євхаристію, тоді перед смертю можна їм уділити цього таїнства, однак тоді, коли в них немає небезпеки виблювання, ні якого іншого зневаження утаєного Спасителя.

Служитель Пресвятої Євхаристії

Із довговічного вжитку католицької Церкви знаємо, що лише священики мають право уділяти людям таїнства Євхаристії, то значить мають право освячувати хліб і вино й опісля причащати вірних, що приступають до Господньої Трапези. Тридентійський Собор навчає, що в святій Церкві завжди був звичай, що народ діставав святе Причастя з рук священиків; вони ж самі причащалися під час своєї Служби Божої. Цей звичай випроваджує Собор ще з часів самих святих апостолів, і його наказує заховувати як найпильніше. (Сес. 13, 17, кап. 10), тому що сам Спаситель установлюючи це таїнство й освячуючи хліб і вино, сам опісля розділював їх між апостолів, (Мат. 26, 26; Мк. 14, 22).

Тому лише одинокі священики мають право служити Літургію, й уділяти Святі таїнства, прочі ж люди навіть не сміють доторкати святих посудин, ілитона, загалом усього, що в який не будь спосіб доторкає опісля освяченого хліба й вина. Одинокий виїмок становить випадок, коли зайде конечна потреба, чи хтось на підставі свого уряду мусить доторкатися тих святих посудин чи одеж. З цього виходить, якими повинні бути ті, що приступають до святого Причастя, щоб могли прийняти до свого серця Спасителя, коли вони навіть не сміють доторкнутися тих річей, що тільки в якийсь спосіб служать до приношення безкровної жертви. Вправді, таїнство Євхаристії нічого не тратить на своїй вартості, коли його служить, а далі, уділяє вірним священик негідний так високого уряду, коли він по святотацьки, (в стані важкого гріха) служить Літургію, бо як ми вже зазначили, то не священик, але сам Бог уділяє ласк. Священик матерією й формою, тобто тим видимим знаком начеб ставив Богові домагання, який установленням святих таїнств зобов’язався дати належні, відповідні кожному таїнству ласки, коли його служитель довершити Ним установлений знак. Проте, вистарчить, щоби священик виконав добре всі ті знаки, добре зааплікував матерію й форму із наміренням робити те, що робить свята католицька Церква, то тоді Бог непомильно уділяє приймаючому Таїнство й зв’язані з ним ласки.

Очевидно, інша справа мається зі священиком. Він коли поважиться служити Літургію в стані важкого гріха, приносить жертву по святотатськи, хоча й важно. Значить він до свойого попередного гріха додає ще новий дуже важкий гріх святотатства. Бо будучи сам грішним слугою диявола, приносить у жертві й принимає до свойого серця саму святість — самого Бога.

Пресвята Євхаристія як жертва

Пресвята Євхаристія є не лише скарбом безчисленних ласк для того, що її гідно принимає, але має також у собі силу, при якої помочі можемо дякувати Богові за Його безмірні ласки, що Він їх нам зсилав і завжди посилає. Як дуже Господь цінить цю безкровну жертву свойого Сина побачимо найкраще з деяких місць святого Письма. У псальмі 39 приміром кажеться: «Жертви й приноси (звірят) Тобі не до вподоби... Ти не домагався жертов цілопалення й приносів за гріхи...» (Пс. 39, 7). Або в псальмі 50: «Ти не любиш жертви (звірят) а то приніс би її, жертва цілопалення Тобі не люба...» (Пс. 50, 18). Хоч і їх Господь принимав, як про те читаємо на інших місцях, де дим із жертви, яку приносив праведник, був милим для Господа, (Бут. 8, 21). Що ж доперва треба нам сказати про те уподобання, що його має Отець небесний, коли на наших жертівниках приноситься Йому за гріхи світа Його одинокий Син, улюблене дитя відвічного Вітця? Про Нього ж Він сказав: «Це є мій Син улюблений, що його я собі уподобав.» (Мат. 3, 17). Тому з якою увагою й з якою любов’ю ми повинні слідкувати за тою наймилішою Богові жертвою, коли ми разом із священиком приносимо Йому в жертві Його улюблене дитя?

Ісус Христос мав на цілі дві речі, коли установив Пресвяту Євхаристію. По перше Він хотів полишити нашій душі небесний корм, щоби заховати й розвивати в ній духове життя, життя ласк. А по друге, Він хотів полишити нашій святій Церкві безнастанну жертву, щоби вона наша мати тут на землі могла в той спосіб задосить учинювати Богові за наші провини й відводити від нас грішних Його гнів і Його кару. А противно тою жертвою Церква має склонювати небесного Вітця до милосердя, до прощення наших провин вказуючи Йому на муки й смерть Його Сина, якими Той задоситьучинив за всі гріхи цілого світа.

Прообразом тої Христової безкровної жертви, як рівнож Його кровавої на хресті було жертвування пасхального ягняти, якого кров на одвірках жидівських домів захоронювала від смерти первородних, жидівських синів. І справді кращого знаку своєї любови до нас Спаситель не міг нам дати, як цю безкровну жертву, в якій Він безустанно приноситься Бог-Отцеві в жертву, прохаючи за нас і вимолюючи нам ласк. Безкровною жертвою ми не тільки небесному Батькові але й нам самим приводимо на гадку те, що Ісус учинив для нас на горі Голгофі.

Різниці між Жертвою й Таїнством

Між Таїнством Євхаристії, а самим жертвуванням, чи жертвою заходить велика різниця. Як ми вже сказали Таїнство довершується освяченням, коли ми зааплікували до матерії (до хліба й вина) форму (слова освячення). Жертва ж знову полягає на знищенні, умертвленні того, що ми в жертві приносимо. Це (тобто знищення, убиття) довершується в Літургії тим, що освячується осібно хліб у Тіло, а вино в Кров Спасителя. Те розділення між тілом і кров’ю, означає смерть, бо тіло позбавлене того оживляючого чинника, яким є людська кров, уже не має в собі життя.

Проте, Найсвятіші Таїнства, що їх переховуємо в кивоті, чи ті що їх несемо до хворого, мають характер Тайни, а не жертви. Вони з титулу Тайни уділяють усіх тих ласк, про які ми вже згадували, але тільки тому, хто їх гідно з належним приготованням принимає. Знову ж Пресвята Євхаристія як жертва, крім можливости заслуговання має в собі й можливість задоситьучинювання Богові за наші провини. Тому, що Ісус Христос своїми муками вислужив нам безмежні скарби заслуг і задоситьучинив Богові за всі наші гріхи. Проте, ті всі, що приносять Богові в жертві безкровну жертву не лише збирають собі всі заслуги, але також задоситьучинють Богові за свої гріхи.

Установлення й Прообрази Безкровної Жертви

Тридентійський Собор навчає, що цю Тайну установив Ісус Христос на Тайній Вечері й рівночасно виклинає тих, що навчають наче б у Церкві не було правдивого жертвування, правдивої жертви, а слово жертвувати перекладають радше словам давати, тобто давати вірним як корм Тіло й Кров Спасителя.

Трид. Собор пояснив також те, що жертву приноситься лише одинокому Богові Отцеві. Хоч священик служить Літургію в честь святих, чи в честь Преч. Діви Марії, однак не їм, але одинокому Богові-Отцеві приносить жертву. Тому й священик ніколи не говорить у літургічних молитвах, що приносить жертву чи Преч. Діві Марії, чи святому Петрові, чи Павлові, чи кому іншому. Він противно все звертається до Бога й Його просить, щоби приняв із його рук жертву свойого одинокого Сина як заплату, задоситьучинення за наші гріхи. Свята Церква, пам’ятаючи на послідні слова Спасителя на Тайній Вечері: «Робіть це на мій спомин.» (Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24), жертвує по нинішний день Ісуса й жертвуватиме Його на віки.

Тими словами установив Ісус священство й ними Він поставив своїх апостолів у чин священиків, як про те навчає Тридентійський Собор, бо словами: «робіть це на мій спомин,» віддав їм, а також усім тим, що по них послідують у їхньому уряді, вдасть приносити Його в жертві небесному Вітцю. Те саме потверджує ясно св. апостол Павло в листі до Коринтян: «Не можете пити чаші Господа й демонів, Не можете участкувати в трапезі Господній і трапезі демонів.» (1 Кор. 10, 20 ). А тому, що під трапезою демонів люди розуміли в тому часі ті жертівники, на яких погани приносили жертви своїм божкам, тому й під трапезою треба нам розуміти наші жертівники, що на них по всім усюдам приноситься безкровна жертва.

Коли так заглянемо в Старий заповіт, побачимо, скільки то знаків і прообразів звіщало будучу божеську жертву Христа. Пророк Малахія предсказує її такими словами: «Від сходу до заходу сонця величатиметься моє ім’я між народами й усюди приноситимуть мойому імені кадило й жертву чисту; велике буде моє ім’я поміж народами, говорить Господь сил». (Малах. 1, 11).

Всі жертви старозавітні, це нічого іншого як тільки прообрази найперше кровавої жертви Спасителя на хресті, а опісля прообрази тої чистої жертви, що по цілому світові приноситься Богові-Отцеві, як подяку за добродійства й переблагання за гріхи людства. Всі вони черпали свою силу й важність із тої одинокої жертви пречистого Агнця, як із свойого удосконалення й завершення. Та одним найбільше зближеним прообразом нашої Літургії, це жертва, яку приніс цар Салиму Малхиседек, як подяку за побіду Авраама над царями. Та й сам Ісус, щоби об’явитися правдивим священиком, говорить устами св. апостола Павла, що його установив небесний Батько (Євр. 7, 3) священиком по чину Мелхиседека.

Природа й Вага Безкровної Жертви

Нам треба знати найперше, що Служба Божа, безкровна жертва, є тою самою жертвою, що її божественний Ісус приніс на горі Голгофі. Бог, той сам Христос жертвується, тобто нищиться на наших престолах, той сам Богочоловік вмирає в безкровний спосіб, щоби помагати нам на нашій дорозі до Бога. Немає різниці між жертвою на Голгофі, а жертвою на Тайній Вечері, чи жертвами, що зараз приносяться на жертівниках по цілому світі. Одинока різниця є тільки в способі жертвування. На Голгофі спосіб був кровавий, а тепер є безкровний, хоч той що жертвує й той що жертвується є все той сам Ісус Христос Божий Син. Воно виразно виходить зі слів освячення: «Це є моє тіло, що за вас ломиться. Це є моя кров, Нового Завіта, що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів.» Отже, як ті слова Ісуса Христа є його власні, так само й те, що довершується Його Божою силою, тобто переміна хліба й вина в Його тіло й кров є жертвуванням Його людської природи небесному Батькові за гріхи світа.

Проте, ця жертва, Літургія, є не лише жертвою слави й подяки, не лише звичайною згадкою кровавої жертви на хресті, але правдивою, самостійною жертвою, якою задоситьучинюємо Богові за гріхи й робимо Його собі ласкавим і милостивим.

Знаючи про те ми повинні як можемо найчастіше бути приявними на тій Новозавітній Жертві й приносити її небесному Батькові з благанням, щоби Він мав милосердя над нами й дарував нам ласки такі конечні в нашому туземному житті. А Бог-Отець, що має так велике вподобання в тій жертві свойого одинокого Сина, напевно не відмовить нашому проханню, коли його допиратимемо муками й смертю Його Сина. Бо все, що ми дістаємо продовж нашого життя, одержуємо задля заслуг Ісуса Христа, що не лише одинокий раз на горі Голгофі, але ще й тепер тисячі й тисячі разів приноситься в жертві Богові Отцеві за гріхи цілого світа.

Сила цеї новозавітної жертви є така велика, що нею можемо помагати не лише нам самим, тобто не лише ми самі дістаємо ласки, коли принимаємо Спасителя до нашої душі, але також можемо помагати так усім ще живучим людям, як також: і тим, що вже повмирали, та ще не вспіли заплатити Божій справедливості і караються в чистилищі. Тому ми маємо певну віру, яка сягає ще часів святих апостолів, що божественну Літургію можна жертвувати й за померших, а не лише за прощення гріхів, кар, задоситьучинення терпінь і нещасть живучих. То ж усі Служби Божі, коли мають на цілі добро загалу, тобто добро цілого збору Христової Церкви, є загальні.

Кожна жертва, як у давнині так і тепер, має свої особливші обряди. Так, як колись у поганських народів їхні жерці мусили як найгостріше перестерігати приписи, інакше жертва була неважна; так тим більше тепер, усі мусять точно перестерігати обряди й із зрозумінням слідкувати за Літургією, бо вона є одиноко правдивою жертвою, яка є мила Богові. І то не лише священик, але також і люди мусять старатися точно й виразно вимовляти всі слова, бо й люди також разом із священиком співжертвують Ісуса Христа, непорочного Агнця.