о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

Свобідний переклад на підставі Латинського Оригіналу із узглядненням візантійського обряду
зладив о. Др. М. І. Любачівський

Видання Львівської Архиепархії УГКЦ
Нью-Йорк — Мюнхен — Львів 1998

Передрук за виданням:
о. Др. М. І. Любачівський КАТЕХИЗМ для парохів
Нью-Йорк — Мюнхен 1961
Редакційне опрацювання: о. Др. Леонід Костко

Святе Таїнство Миропомазання

Значення слова й природа Таїнства Миропомазання

У нашій мові святе таїнство бере свою назву від своєї матерії. Називається вона, ТАЇНСТВО МИРОПОМАЗАННЯ бо в ній священик помазує Миром того, хто приймає це таїнство. В латинській мові має вона назву «конфірмаціо» — скріплення. Тут її значення слідує радше за природою таїнства, бо вона є справді скріпленням того, хто її приймає й то скріпленням у вірі і відвазі, щоб він міг боронити Христову віру, а навіть, коли зайде потреба, віддати за неї своє життя. Із нею миропомазаний дістає нову силу й новий уряд, бути воїном — жовніром Христа.

Свята Церква вже від самого початку визнавала це таїнство як різне від Хрещення, хоч її уділювано разом із таїнством Хрещення, як це діється в нашому обряді по сьогоднішній день. Цю правду потверджують римські папи із папою Мельхіядом на чолі. Святий Климент тими словами підкріплює науку Церкви: «Всі повинні спішитися без проволоки відродитися з Бога й держати печаттю єпископа семикратну ласку Святого Духа; цілком певно не може бути досконалим християнином той, хто добровільно, а не з конечности занехав це таїнство; як те одержали ми від св. Петра й як прочі апостоли вчили по приказу Господа.» (До Ізидора лист. 4). Цю науку потвердили папи: Урбан, Фабіян, Евзевій, що, як знаємо, віддали своє життя в обороні святої Церкви. Та в святих Отців учителів Церкви знаходимо такі самі вислови. Ось приміром, Діонізій Ареопаїт описує нам обряд цього таїнства ось такими словами: «Священики покривають охрещеного одежею властивою його чистоті й ведуть його до єпископа, який помазуючи його святою, майже божеською мастю, покликує участкувати в святому Причастю.» (Церковна Ієрархія: 2 §7, 4.) А Евзевій вивищує її, кажучи: «Єретик Новат не міг дістати Святого Духа, тому що охрещений у важкій хворобі не одержав печаті Миропомазання.» (Історія Церкви 4, 43.) Так само говорять і інші Отці Церкви як святі Амврозій, Августин. Вони обидва йдуть так далеко в своїх твердженнях, що кажуть, що це таїнство знаходить своє потвердження в деяких місцях Святого Письма. Вони навіть вичисляють деякі з тих зворотів, як приміром: «Не засмучуйте Святого Духа Божого, котрим ви запечатані вдень викупу»(Еф. 4, ЗО), чи знову в стихові псальма: «Як пахуче миро на голові, що спадає на бороду, на бороду Аарона, що спадає на край його одежі» (Пс. 132, 2). А вкінці наводять слова св. Павла з листа до Римлян: « ... любов Божа влилась у наші серця Духом Святим даним нам» (Рим. 5, 5).

Таїнство Миропомазання різне від Таїнства Хрещення

Хоч папа Мельхіяд каже, що це таїнство дуже стисло зв’язане з таїнством Хрещення, все таки, воно це не те саме, що Хрещення. Різниця, яка заходить між ласками, які ті два уділяють, та й зовнішні знаки, що символізують ті два таїнства, доказують ясно, що тут є два різні таїнства.

Ласка таїнства Хрещення відроджує людей до нового, божого життя, життя ласки. Знову при помочі таїнства Миропомазання, відроджені стаються дорослими, з виключенням всього того, що вони мали за дитинства, малолітности: «Як я був малоліток, я говорив як малоліток, як малоліток розумів, як малоліток думав; як же я стався чоловіком, то покинув дитяче» (1 Кор. 13, II). Така сама різниця яка заходить між дитиною, а дорослим чоловіком у природному житті, чи інакшими словами між родженням, розвитком і ростом, заходить також і між таїнствами Хрещення й Миропомазання. Бо перша має в собі силу відроджувати, родити до нового життя, друга ж має силу давати ріст, скріплення й завершення для душі, робити її начеб дорослою.

Випадало би, щоб для кожної нової перешкоди, що її зустрічає душа на дорозі до Бога, було відповідне до неї таїнство. Тому цілком зрозумілою справою є, що, коли для відродження, у формування нашої душі маємо таїнство Хрещення, яка її робить здібною до прийняття віри — інше таїнство — Миропомазаня є призначене на те, щоб цю віру в нашій душі скріпити, так щоб жодна небезпека, страх перед карами, чи навіть перед смертю, не відстрашили християнина від визнавання своєї віри. А це все є вислідом ласк, які одержуємо в таїнстві Миропомазання. Тому це таїнство є різне від таїнства Хрещення. Вже кілька разів згадуваний папа Мельхіяд вказує на різниці між тими двома таїнствами кажучи таке: «В моменті Хрещення взято людину до війська, в акті Миропомазання дістає він оружжя до боротьби. В хрещальному джерелі Святий Дух дає повноту невинности, під час коли в Миропомазанні удосконалює в ласці. З Хрещенням ми відроджуємось до життя, у Миропомазанні стаємо готові до боротьби. Ми миємось у хрещенні, а скріплюємось по ньому (в Миропомазанні). Відродження (Хрещення) спасає тебе в спокою, Миропомазання озброює й вишколює до боротьби.» Це все Тридентійський Собор проголосив непомильною правдою, так що нікому не вільно не лише бути іншої гадки, але навіть і сумніватися про те.

Установлення Таїнства Миропомазання

Не маємо вправді в Святому Письмі виразних доказів на те, щоб Ісус Христос сам точно означив матерію й форму цього таїнства! Та, як ми вже знаємо, не все те, що Ісус Христос говорив чи робив, є записане в Святому Письмі, тому що воно лише написане принагідно. Ісус не казав до своїх наслідників: «Ідіть і пишіть книги й роздавайте її людям.» Але сказав: «Ідіть і навчайте всіх людей, хрестячи їх...» (Мат. 28, 19). Проте, з того виходить, що свята й непомильна в голошенні Христової науки Церква заховала Його слова в своєму переданні. З цього, що вона має це таїнство, виходить, що Спаситель мусив установити, й ця Його установа знаходилася в науці Церкви, в її усному переданні, яке для нас усіх є першим джерелом Божого об’явлення. З другої сторони, ми знаємо добре, що тільки один, одинокий Бог може уділяти ласки людям. Якщо отже, як вже знаємо, святе таїнство Миропомазання уділяє особлившої ласки і з нею особлившої печаті Святого Духа, то без сумніву тільки Бог мусив її установити. Бо ж ніхто інший не може Його зобов’язати уділяти невидимої ласки, коли священик уділяє людям видимого знаку, яким є кожне таїнство. Бо як знаємо, таїнство, це видимий знак, невидимої ласки, установлений Богом для нашого спасіння.

Матерія Таїнства Миропомазання

Миропомазання, як ми вже чули носить назву «конфірмаціо» (скріплення) чи з грецька «хрізма» (певний рід масти). Ще прийнялося в уживанні Церкви слово «хрізма», означає масть, яку в особливший спосіб єпископ посвячує, приготовляючи її з оливи й бальзаму, так що дві субстанції складаються на матерію того таїнства. Ця мішанина має символізувати ці різнорідні дари Святого Духа, які Він її прийняттям вливає в душу. Свята Церква в багатьох своїх соборах учить, що святе Миро, чи пак, ця мішанина оливи й бальзаму є матерією таїнства Миропомазаннях А св. Діонізій з багатьма Отцями й зі святим папою Фабіяном на чолі твердять, що вже святі апостоли одержали від Ісуса Христа поручення в той спосіб приготовляти святе Миро й нам приказали так само робити.

І, справді, жодна інша матерія не могла б так добре символізувати того, чого уділяє нашій душі це таїнство, як те святе Миро. Олива, товщ, що поволі розливається, символізує повноту ласки, яка спливає від Ісуса Христа — нашого голови, й при помочі

Святого Духа розливається наче той олій (у псальмі 132), спливає з голови, бородою на одежу Арона. Сам Бог розлив обильно оливу своєї радости на свого Сина, більше чим на всіх інших (Пс. 44, 8: «для того помазав тебе Бог, миром радости, понад твоїх товаришів»), ми ж усі користаємо з повноти Його ласк (Йо. 1, 16).

Бальзам, своїм милим запахом має висловити цю правду, що всі вірні прийнявши це таїнство ширять кругом себе пахощі чеснот, які позволяють нам разом із ап. Павлом сказати: «Ми є перед лицем Бога пахощами Ісуса Христа» (2 Кор. 2, 15). Крім того бальзам має силу заховувати перед гниттям усе те, що бальзамується. Так само й це таїнство своєю ласкою захоронює кожну душу перед зараженням гниллю гріха й перед знищенням, яке той спричинює.

Єпископ приготовляє й посвячує Миро на торжественній Службі Божій. Папа Фабіян, мученик, твердить, що так навчив робити апостолів сам божественний Спаситель, який навчив їх способу приготування цієї матерії таїнства Миропомазання на Таїнственній Вечері. Хрещальної води не треба посвячувати спеціально, бо її освятив дотиком свого пречистого тіла сам Ісус Христос тоді, коли зійшов у хвилях Йордану, щоб в ньому охреститися від Йоана. Проте, святе Миро треба посвячувати, щоб воно сталось гідною матерією. Його не може ніхто інший посвятити крім єпископа, тому що він має повноту священства.

Форма Таїнства Миропомазання

Як у кожному таїнстві, так само й у Миропомазанні, формою є слова, що їх вимовляє той, хто її уділяє. В нашому обряді форма є трохи інакша, як у латинників. Вона може не така ясна як у них, та все таки, хоч може й коротше, висловлює те саме, що й латинська. Звучить вона ось так: «Печать дару Святого Духа, Амінь.» Латинська знову: «Я знаменую тебе знаком хреста й скріпляю тебе мастю здоров’я в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» Обидві ці форми однаково означають те, що діє Божа ласка в душі людини і разом із матерією поясняють природу таїнства Миропомазання. Бо ми мусимо розрізнити три речі, що складаються на природу таїнства:

1. Божу силу, що діє в таїнстві як перша причина.

2. Енергію серця й духа, що вливається в вірних, які приймають таїнство Миропомазання, щоб при її помочі могли осягнути спасіння.

3. Знак витиснений в душі того, хто має зустріти боротьбу, для якої озброює його таїнство Миропомазання.

Перша міститься в словах «Святого Духа», бо сила, яка діє в цьому таїнстві це сила Святого Духа, третьої Божої Особи, уособленої Божої Любови. Енергія, що вливається в душу того, хто приймає Миропомазання, це дари Святого Духа (7 дарів Святого Духа), що скріпляють її в дорозі до Бога й позволяють поборювати перешкоди, які на цій дорозі приходиться кожному зустрічати. Знак витиснений на душі ясно висловлює форма словом «печать». Отже, з прийняттям таїнства Миропомазання Святий Дух витискає в нашій душі свою печать, яка наче озброює нас до боротьби проти всіх противників науки Христа, проти всіх ворогів Його Царства тут на землі, а саме святої Церкви. Те саме мається й із латинською формою. Силою, яка в таїнстві діє, це сила Божа, Триєдиного Бога, що Його призивається словами: «во ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Енергія, це ця «масть спасіння, масть здоров’я», що її вливає в душу Святий Дух, це Його Дари, які дають душі силу до боротьби проти перешкод. А знаком у ній це «знак хреста», що про нього згадується на початку формули: «Я знаменую тебе знаком хреста...» свята Церква своїм авторитетом, що його має силою своєї непомильності, забезпеченої словами Христа, каже нам, що такої форми Миропомазання треба нам уживати, щоб могти важно уділити цього таїнства.

Тайнослужитель Таїнства Миропомазання

На початку потрібно нам зазначити, що до тайнослужителя цього таїнства заходить різниця між Східною й Західною Церквою, чи радше між східними й західними обрядами. У західників, тобто в латинському обряді тільки єпископи, виключно, можуть важно її уділяти тобто вони є звичайними служителями цього таїнства. «Надзвичайним тайнослужителем» таїнства Миропомазання, згідно з «Кодексом Юріс Каноніці» (Кан. 782, §2) є священик, який одержав окрему владу чи то задля загального звичаю, чи за особлившим позволенням Апостольськсїї Столиці.» Священики з правила є виключені від уділювання цього таїнства. Спираються вони на цьому звичаю тому, що в давнину уділяли Святого Духа вищі служителі, і, як це виходить із Діяній апостольських: «Апостоли почувши, що Самарія прийняла Боже слово, послали до них Петра й Йоана, які прийшовши, молилися за них, щоб прийняли Святого Духа» (Діян. ап. 8, 14).

Зате в східних обрядах, тобто в Візантійському, в Єгипетській і Александрийській Церкві, (про яких уже згадує св. Августин) прийнявся звичай, що того таїнства уділяє важно і звичайний священик, який уділяє таїнства Хрещення. Та він уділяє її важно не лише тоді, коли уділяє її разом із таїнством Хрещення, тому що таїнство Миропомазання є злучена нерозлучно з таїнством Хрещення, але також тоді, коли уділяє її осібно. Є це один із привілеїв, які мають священики східних обрядів.

Куми Таїнства Миропомазання

У східних обрядах немає квестії (питання) щодо кумів, тому що в них задля злуки тих двох таїнств, є одні й ті самі куми в обидвох таїнствах. Зате в латинському обряді, тому що таїнства є розлучені, заходить потреба кумів, тим більше, що різниця віку між уділюванням тих двох Таїн доходить до сім ліУ, а то й більше. Так само як ті, що хрестилися потребують хресних родичів, що усвідомлювали б їх, та й учили Божих правд, так само й ті, що мають бути жовнірами Христа, мусять мати родичів, які навчали би їх уживати цього оружжя, що його одержують у таїнстві на оборону Божих правд перед ворогами. Подібно й між ними й їхніми батьками (в Миропомазанні) повстає духове посвячення, що перепиняє вступлення в подружні зв’язки.

Користі з Таїнства Миропомазання

Це таїнство не належить вправді до тих таїнств, без яких не можна осягнути вічного спасіння та мимо цього не можна її занедбувати. Бог установив всі таїнства на те, щоб забезпечити нам наше спасіння. Він дав нам їх як середники, засоби, то ж, коли будемо їх уживати, забезпечимо собі наше майбутнє щастя. Проте, всі повинні бажати вживати якнайбільше тих середників нашого спасіння, які Бог так великодушно нам подає. Святий Лука описуючи зіслання Святого Духа на апостолів каже: «І роздався зразу гук із неба, мовби від віючого буйного вітру й наповнив увесь дім, де вони сиділи» (Діян. ап. 2, 2), а трохи пізніше: «І сповнились усі Духом Святим...» (Діян. ап. 2, 4). Цей збір апостолів у тій хаті був заснуванням святої Церкви, а зіслання Святого Духа, це наше нинішнє Миропомазання; тому, як тоді апостоли потребували духового скріплення, щоб могли сміло визнавати Христову віру й голосити Його науку, так само й ми тепер потребуємо підкріплення Святого Духа, щоб могти слідувати по тій дорозі християнських чеснот. Тож ми мусимо мати поміч того таїнства. Ми всі є в цьому самому положенні, тобто ми всі потребуємо помочі, щоб могти розвинути наші чесноти, всі сили нашої душі. Тож і не диво, що ми повинні прийняти це таїнство й дбати, щоб й другі його прийняли. Та й свята Церква, спільна мати нас усіх, бажає, щоб ми відроджені в таїнстві Хрещення, скріпляли наші сили в таїнстві Миропомазання. Рівночасно також, тому що з прийняттям цього Таїнства побільшується містична звязь, яка заходить між членами Христового Тіла, ми повинні дбати про зміцнення тих духових пов’язань між Його членами.

Наслідки Таїнства Миропомазання

Це таїнство, як уже згадано, удосконалює ласку таїнства Хрещення. Бо охрещені під оглядом їхнього духового життя подібні до малих немовлят, ніжні й безпомічні. Із прийняттям таїнства Миропомазання вони стають сильнішими, більш приготованими відперти напади трьох головних ворогів: тіла, світу й диявола. Отже, з одержанням таїнства Миропомазання, чоловік стає здібним справді без жаху визнавати віру в Триєдиного Бога, явно голосити те, чого вчив Христос і боронити надбання святої католицької Церкви перед закидами ворогів. Того вимагав від своїх апостолів Ісус Христос, бо Він знаючи про їхні немочі приказав їм: «Останьте в місті, аж доки не одягнетеся силою зверху» (Лк. 24,49).

Зрештою, про наслідки цього таїнства повчить нас найкраще поведінка апостолів перед зісланням Святого Духа і по Його зісланні. Перед Його зісланням, коли зловили Ісуса, вони всі за виїмком Йоана покинули Ісуса й перелякані повтікали й поховалися (Мат. 26, 56). Святий Петро, якого Ісус вибрав на основу своєї Церкви, хоча і йшов здалеку за Спасителем, все таки перестрашений запитами архиєрейських слуг, тричі вирікається свого улюбленого Вчителя, кажучи, що Його не знає (Мат. 26, 33, 35, 51, 6974). Навіть по воскресінні Христа вони не перестають лякатися, ховаються в хаті, ніде не виходять зі страху перед жидами (Йо. 20, 19). Однак, цілком інакше мається справа по зісланні Святого Духа (Діян. ап. 2, 4). Вони вже скріпились на дусі, явно виходять перед зібрану юрбу й відважно голосять Христову науку й то не лише перед своїми земляками-жидами, але й серед поган. Та й вважають собі за щастя, як хто їх зневажає й погорджує ними: вони готові навіть понести муки й беруть їх на себе. Ба, що більше, навіть і смерть приймають вони за віру радо й своєю кров’ю потверджують правдивість Христових слів (Діян. ап. 5, 41).

Характер

Це таїнство також витискає в душі приймаючого її незнищимий знак, печать Святого Духа. Тому й не можна її більше разів уділяти, бо знак витиснений нею в душі людини вже ніколи не затирається, але остається в ній на віки. Задля того характеру вірні стаються воїнами, жовнірами Христа, й на підставі того уряду вони є зобов’язані боронити Христову віру й визнавати її явно перед другими. Рівночасно, характер відрізняє тих, що його мають у душі від інших людей, які є лише охрещені, так само, як у суспільному житті, жовніри відрізняються від цивільних громадян.

Обряди-церемонії Таїнства Миропомазання

Священик відчитує над тим, що має миропомазуватись єктенію, яка крім прошень єктенії Мирної має ще особливші прощення за самого миропомазуваного, що коротенько нагадують найважніші наслідки цього таїнства. В ній проситься, щоб Господь дав новоохрещеному божественну силу, якою він переміг би усякі затії диявола, та покуси, які чоловік має зі сторони світу й тіла, щоб він стався добрим жовніром Христа, задля сили, діяння й приходу Святого Духа, що сходить на нього з помазанням святим Миром. Скріплений силою Святого Духа чоловік має стати твердим, сильним і непоборним у вірі, любові й надії, які є богословськими чеснотами, конечними чоловікові в туземному житті. Проте, сильний через цю поміч Святого Духа, він може перед усіма без страху визнавати ім’я Господа нашого Ісуса Христа й навіть страждати й умерти задля цього імені. Помазання святим Миром має помагати миропомазаному рости в усіх чеснотах і заховувати завжди Божі заповіді, має заховати його душу в чистоті й праведності, і у цей спосіб має дозволити миропомазаному рости й вдосконалюватися духовно, силою Святого Духа, який зійшов на нього.

Закінчивши цю єктенію, священик відмовляє молитву миропомазання й у ній просить Бога, щоб дозволив новоохрещеному прийняти печать Святого Духа й доступити того щастя прийняти до своєї душі Тіло й Кров Христа. Далі, просить священик, щоб освятивши його й скріпивши в вірі, а вкінці, вибавивши своїм страхом від гріхів, та заправивши в чистоті й правді, допровадив до свого Небесного Царства.

Під кінець приходить саме помазання святим Миром, Священик мочаючи ктюк (великий палець) у святому Мирі, помазує цим Миром хрестоо'бразно чоло, очі, ніздря, уста, груди, руки й ноги, вимовляючи рівночасно слова: «Печать дару Святого Духа. Амінь». В той спосіб помазує всі місця, що є осідками змислів людини, бажаючи в той спосіб освятити їх і наставити на дорогу правди. Хоче скріпити їх і віддати на службу Богові, щоб вони помагали миропомазаному в його боротьбі з дияволом, а не перешкоджали йому, щоб радше були приятелями людини в цій боротьбі, як його ворогами, якими вони сталися по первородному грісі.

Опісля прочитавши Апостола до Римлян (Св. Павла) і Євангеліє від Матея (28, 1620), кількома останніми прошеннями й відпустом, закінчує це таїнство, що є заразом і закінченням таїнства Хрещення, тому що ті два таїнства в Візантійському обряді є злучені разом.

В латинському обряді: сам єпископ помазує тільки чоло охрещеного святим миром, вимовляючи рівночасно формулу миропомазання, помазуючи чоло вибирає місце, що є садибою майже всіх наших змислів, зовнішніх і внутрішніх, бо якраз у голові збираються всі змисли, тому що мозок є осідком всього. Помазання чола, має символізувати, що миропомазаний, тепер як жовнір Христа, має ставити чоло всім противностям, усім ворогам, що нападають на Христову віру.

Пізніше єпископ вдаряє легенько рукою по обличчі миропомазаного, бажаючи в той спосіб пригадати йому, що він має мужньо зносити всякі небезпеки й труди, а навіть муки й смерть задля Христової науки. В той спосіб єпископ наче поставляє в лицарі того, що миропомазується. Як знаємо, в давніх часах середньовіччя, молодих заслужених молодців поставляли у стан лицарський ударами меча по плечах. Того обряду міг довершувати лише володар, або якийсь незалежний пан. Так само, в святій Церкві єпископ, як князь Церкви, незалежний володар у своїй діецезії підносить до гідности оборонців Христової віри всіх тих, що миропомазується.