о. Др. М. І. Любачівський
Катехизм для парохів
Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V
На підставі декретів св. Тридентійського собору
Свобідний переклад на підставі Латинського Оригіналу із узглядненням візантійського обрядузладив о. Др. М. І. ЛюбачівськийВидання Львівської Архиепархії УГКЦ
Нью-Йорк — Мюнхен — Львів 1998
Передрук за виданням:
о. Др. М. І. Любачівський КАТЕХИЗМ для парохів
Нью-Йорк — Мюнхен 1961
Редакційне опрацювання: о. Др. Леонід Костко
Святе Таїнство Хрещення
Назва Таїнства Хрещення
Таїнство Хрещення це перше таїнство, яку принимає кожний християнин; це брама до всіх інших святих таїнств. Через цю браму кожний мусить увійти, коли хоче користати з інших таїнств. Але не лише користування іншими таїнствами є узалежнене від прийняття цього таїнства, а що більше, Ісус Христос узалежнив спасіння кожного чоловіка від прийняття таїнства Хрещення: «Направду, направду кажу тобі: Коли хто не родиться від води й Духа, не зможе увійти в Боже Царство» (Йо. 3. 5). Тому ми повинні дуже точно знати все те, що є потрібне до її важного прийняття, бо як вже сказано, наше спасіння залежить від цього таїнства. Сама назва цього таїнства (баптизмус із латинська, походить від грецького слова «баптідзо», шо означає всякого роду обмивання (2 Ездра 4, 23; Мк. 7, 4; Євр. 9, 10), атакож терпіння (Мк. 10, 38; Лк. 12, 50). У церковних письменників стрічається це слово майже завжди в значенні обмивання полученого з формулою Хрещення, так само як і сьогодні в нас.
Називають її також: таїною Віри (Св. Августин) тому, що хто її приймає, визнає віру. Дійсно той, що хреститься (якщо дорослий) перед самим Хрещенням говорить символ віри. В його заступництві говорять символ віри хресні родичі, коли хреститься дитина. Просвіченням, бо віра, яку той, що хреститься визнає, просвічує розум охрещеного. На те просвічення натякає св. Павло: «Згадайте ж перші дні, що в них ви просвітившись перенесли велику боротьбу терпіння» (Євр. 10, 32). Початком святих заповідей (Св. Діонізій) тому що вона надає кожному охрещеному громадянство Церкви, а тим самим відчиняє для нього браму обов’язків тобто Божі заповіді, яким він мусить повинуватися в особливший спосіб. Тепер уже він має повинуватися не як створіння Творцеві, але як громадянин, член держави володареві, прибрана дитина Бога своєму Батькові.
Дефініція святого Хрещення
Що це є таїнство Хрещення, виходить найкраще зі слів Святого Письма, тож із них подамо коротеньке окреслення. Ісус Христос каже: «Коли хто не родиться з води й Духа не зможе ввійти в царство Боже» (Йо. 3, 5). св. ап. Павло говорячи про святу Церкву каже: «...і Христос полюбив Церкву й себе віддав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю води в слові» (Еф. 5, 25). Виходить, отже, з тих слів, що святе таїнство Хрещення можна б очеркнути як таїнство Відродження при помочі води й слова. В ній із синів Адама, синів Божого гніву силою таїнства Хрещення перероджуємось у синів Божого милосердя (Еф. 2, 37); тому що з нашої душі спадає пляма первородного гріха й душа знову стає подібно до свого первовзору, на якого подобу вона сотворена — стає дитиною Бога (Йо. 1, 13).
Тому суть цього таїнства полягає на обмитті водою, чи поливанні водою із доданням слів, які сам божественний Спаситель нас навчив (Мат. 28, 19): «Хрещається раб божий Н. Н. во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.» Тому й того потрібно завжди триматися, коли хочемо бути певні, що до важного уділення таїнства Хрещення. Недодержання тих суттєвих частин Хрещення потягає за собою з одної сторони неважне уділення її — тобто без жодного наслідку. З другого боку, якщо це недодержання суттєвих частин таїнства Хрещення є добровільне, воно потягає за собою гріх, — тому що негідно трактується святі речі, що їх сам Бог установив.
Матеріал й форма Таїнства Хрещення
Матерією таїнства Хрещення є вода, чиста вода, незалежно звідкіля вона взята, з криниці, ріки, джерела чи моря; йдеться тільки про те, щоб її можна було назвати водою, а не чим іншим, таїнство не є установлена чоловіком, але Богом, тому й люди мусять триматися того, що їм заповів Господь установлюючи це таїнство. А Він заповів: «Хто не відродиться водрю й Духом Святим не може увійти в Боже Царство» (Йо. 3, 5). «...очистивши (Церкву) купіллю води в слові» (Еф. 5, 26). «Є три, що свідчать на землі: Дух, вода й кров» (1 Йо. 5, 8), хрестити водою, тому й матерією того таїнства мусить бути лише вода, а не що іншого. Інакше не уділимо того таїнства й наразимо того, що хреститься на втрату божого синівства, а тим самим позбавимо його вічного щастя в небі. Вже в Старому Завіті маємо прообрази, що на них покликуються автори новозавітних книг, як на такі, що мали узмисловлювати, проображувати будуче Хрещення, св. ап. Петро робить порівняння між потопом і таїнством Хрещення кажучи: Так як потоп увільнив землю й очистив її від гріховности людей, яка була дійшла до свого вершка; так само й це таїнство звільняє душу людини від злоби гріха (1 Петр. 3, 20; Бут. 6, 5). ап. Павло вказує на перехід через Червоне Море як на прообраз таїнства Хрещення (1 Кор. 10, 1). Подібними прообразами як ті були й обмивання сирійського Неемана в Йордані (2 Цар. 5, 14) й чудесна саджавка в Єрусалимі — Ветезда (Йо. 5, 2).
Установлюючи чисту воду матерією цієї так важного для кожного чоловіка таїнства, Ісус Христос оказує нам свою батьківську дбайливість. Він вибрав для свого таїнства таку річ, яку всюди можна без жодного труду дістати, що нічого, або майже нічого не коштує. Та хоч вона така дуже простенька, проте дуже гарно об’являє назовні те, що Божа ласка довершує в душі охрещеного. Бо подібно як вода зі свого призначення служить до очищування, обмивання бруду з тіла, так і ласка Божа освячуюча має за завдання змити з душі плями гріха й привернути їй первісну, Богом дану, чистоту. Подібно, як вода служить найкраще до відсвіження тіла, не раз неначе привертає спрагненого до життя, так само й таїнство Хрещення своєю ласкою привертає життя душі, яка вмерла для духового, надприродного життя через первородний гріх.
Формою таїнства Хрещення є слова: «Хрещається раб божий Н. Н. во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.» Цих слів навчив уживати своїх апостолів сам Ісус Христос, приказуючи їм: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мат. 28, 19). З тих слів свята Церква установила в латинському обряді формулу: «Я хрещу тебе Н. Н. во ім’я Отця і Сина і Святого Духа» беручи під увагу тайнослужителя. В нашому обряді знову прийнялася радше неособова, тобто не підчеркуюча тайнослужителя форма: «Хрещається раб божий...», так що того тайнослужителя потрібно дошукуватися в укритій пасивній формі. Бо очевидно той, що хреститься, сам собі не може уділяти таїнства, тож цю форму треба розуміти так: «Хрещається мною..., або: хрещається через мене...» що переложивши на позитивну форму дає в висліді те саме, що й латинська форма: «Я хрещу тебе...»
Із тоїтроїчної форми, що слідує по словам: «Хрещається раб божий...», виходить, що не лише Божий Син є тим, що охрещує, тобто приймає до свого Царства, того що хреститься, але Пресвята Трійця співпрацює в цьому таїнстві на те, щоб очистити душу людини, й щоб зробивши його членом святої Церкви, прийняття за свого прибраного сина. Слово «во ім’я» вказує на те, до кого має від тепер належати той, хто прийняв це таїнство. Бо як ми вже сказали, Хрещення це присвячування Богові, віддавання на Його виключне посідання хрещеного.
До важности таїнства є конечною справою, щоб форма Хрещення була ціла й совершенна. Щоб це зрозуміти, вкажемо, які частини форми є конечні так, що, якби їх хто опустив чи змінив, не міг би важно охрестити. Проте, конечною річчю є те, щоб в формі Хрещення був висказаний акт, що якраз довершується, тобто «хрещається» — або «Я тебе хрещу...» Далі мусить слідувати «во ім’я Отця і Сина і Святого Духа», бо ці слова вказують, кому присвячується особа того, що хреститься й чиєю силою довершується та переміна, яка наступає в душі людини. Вправді кажеться в Діяннях апостольських (Діян. 2, 38; 8, 12) що святі апостоли хрестили в «ім’я Ісуса Христа». Ці місця однак потрібно нам радше інтерпретувати подібно як св. Амброзій (Про Святого Духа 1, 3) й св. Василій (Про Святого Духа 12) що Святе Письмо хоче тими словами відрізнити Хрещення, що його установив Ісус Христос, від того Хрещення, що його довершував з Божого приказу Йоан Хреститель. Знову ж слова св. Павла: «Ви всі, що хрестилися в Христа, в Христа одяглися» (Гал. 3, 27) не говорять про форму Хрещення, але радше мають на увазі те, що люди, які христяться приймають це таїнство з вірою в Христа.
Спосіб, обряд уділювання Таїнства
Знаючи вже, що є матерією й формою таїнства Хрещення пізнати ще й спосіб, чи інакше обряд, як належить аплікувати матерію й форму, щоб важно охрестити. Є потрійний спосіб уживання води в цьому таїнстві й кожний із них є важний, тобто вистачає, щоб важно охрестити. Можна хрестити через занурення, поливання й покроплення.
Кожний із тих способів є важний, бо кожний із них означає те, що св. ап. Павло розуміє під словом «купіль» (Еф. 5, 26). Проте, купіль буде означати погруження в воді, що його вживали в перших віках християнства й ще досі вживають східні обряди, її буде означати й саме поливання, якого загально вживає Католицька Церква (головно західні обряди). Але купіль означає само покроплення водою, якого напевно вжив св. ап. Петро, як по Зіслання Святого Духа охрестив 3000 людей, які прийшли під той дім, де зібралися апостоли, приманені шумом, який зупинився над домом (Діян. 2, 41). Не має жодного значення, чи ми тільки один раз чи аж три рази поливаємо, погружаємо, чи кропимо. Все таки краще є робити так, як це робить Церква, що три рази поливає. Зате належить добре уважати, яку частину тіла поливаємо? Очевидно це не має значення при погруженні, тому що ми ціле тіло занурюємо в воду; але при поливанні й кропленні мусимо вважати, щоб вода спливала по голові того, хто хреститься, бо голова є осередком усіх наших так зовнішніх, як і внутрішніх змислів. Вона є головною частиною нашого тіла і тому можемо сказати поливаючи її: «хрещається раб... », тобто хреститься чоловік, чого не могли б ми сказати, якби ми лили воду на палець, руку, чи ногу. Так само треба вважати на те, щоб слова форми були висказані рівночасно з поливанням, чи погружуванням, а не перед тим, ані опісля, бо інакше таїнство буде неважною.
Установлення святого Таїнства Хрещення
Це таїнство, установив Ісус Христос і то найперше, коли оприділив її матерію й форму, а опісля, коли зобов’язав людей, щоб її приймали.
Здається, що Господь вже тоді установив таїнство Хрещення, коли сам позволив Йоанові Хрестителеві охрестити себе в Йордані. Тоді Він дав воді силу освячувати, як про це говорять св. Отці вчителі Церкви: Григорій Назіянський і св. Августин: «у цьому часі вода одержала спроможність відроджувати до духового, надприродного життя.» По думці св. Августина Ісус Христос хрестився не тому, що потребував очиститися, але що хотів, щоб вода очистилась діткненям Його пречистого тіла. І та думка дуже відповідає правді, бо як знаємо сейчас по тому хрещенні відчинилось небо, Святий Дух у виді голуба зійшов на Ісуса, а з гори дався чути голос: «Це є мій Син улюблений.» Здається, що якраз у цій хвилині Триєдиний Бог дав силу воді, вибираючи її на матерію свого святого таїнства.
Попереднє установлення цього таїнства потверджують також слова Ісуса, що Він їх сказав до Никодима: «Хто не відродиться з води й Духа, не ввійде до Божого Царства» (Йо. 3, 5). Зате обов’язок приймати це таїнство почав обов’язувати людей щойно від того часу, коли Ісус по своєму воскресінні, посилаючи апостолів у світ заповів їм навчати й хрестити людей (Мат. 28, 19). Це також виходить зі слів апостола Петра: «Благословен Бог... що по великому своєму милосердю породив нас знову на живе уповання воскресінням із мертвих Ісуса Христа» ( 1 Петр. 1, 3). Це саме виходить зі слів апостола Павла: «Христос полюбив Церкву й себе видав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю води в слові» (Еф. 5, 26). Як бачимо, обидва апостоли ставлять обов’язок приймати таїнство щойно по смерти Спасителя, бо якраз своєю смертю Ісус Христос вислужив нам усі ті ласки, які дає нам тепер у своїх святих таїнствах.
Тайнослужителі Таїнства Хрещення
Є три категорії-роди тайнослужителів, що важно можуть уділяти того таїнства. До першої належать єпископи й священики, тому що це притаманне їхньому урядові. До них, як правдивих наслідників апостолів і учеників Христових сказав Спаситель: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мат. 28, 19). Єпископи звичайно поручають обов’язок священикам, тому що їм самим було б в нинішніх часах за важко вчити людей, приготовляти їх катехизами до Хрещення й опісля хрестити. В той спосіб священики навіть у присутносте єпископа мають право уділяти того таїнства. Бо якщо священики можуть приносити безкровну жертву й уділяти присутнім людям це таїнство мира й єдносте, то тим більше силою свого уряду можуть уділяти всіх тих середників, що служить до заховання того мира й єдносте.
До другої категорії належать диякони, її вони можуть уділяти важно з усіма обрядами (церемоніями), але лише тоді, коли немає єпископа чи священика, що силою свого уряду мають обов’язок уділяти це таїнство.
До третьої категорії належать усі люди, однак тільки в цьому випадку, коли потрібно конечно уділити таїнство Хрещення, тому, що той кого хреститься, може не діждатися того часу, коли міг би бути охрещеним у церкві, до того з уряду призначеним тайнослужителем. На випадок конечности отже, кожний чоловік може охрестити важно, без огляду на те, чи він, мужчина чи жінка, католик чи єретик, жид чи поганин, якщо тільки поливає водою й вимовляє форму Хрещення з наміренням уділити тому, що хреститься того, чого хоче уділити йому свята, Католицька Церква. Це є така важна правда, що всі Отці однаково навчають про неї. А Тридентійський Собор навіть кидає клятву на того, хто би твердив, що єретик, який уживає води й виголошує правдиву форму Хрещення із наміренням робити те, чого хоче Католицька Церква, не уділяє важного Хрещення. Така доступність матерії (води) й короткість форми та й загальність що до тайнослужителя свідчить із одної сторони про незвичайну конечність того Таїнства до спасіння; а з другої ясно вказує на дбайливість Божого провидіння, що хоче всіма способами забезпечити людей. Очевидно, що не кожному тайнослужителеві можна уділити того Таїнства з усіма обрядами (церемоніями), тому що до уділювання того є призначені особливші люди, поставлені в чинах. Однак ці обряди тільки підносять важність Таїнства, не додаючи нічого до її наслідків. Бо в висліді Таїнство з церемоніями, обрядами, чи без них однаково звільняє душу від первородного гріха й від гріхів особистих, якщо той, хто хреститься, має їх на душі.
Все таки при уділюванні того Таїнства треба перестерігати певне чергування що до тайнослужителя. Не може уділяти цього Таїнства жінка, коли є присутні мужчини, що перевищують жінок як тайнослужителі. Не може її уділяти людина цивільна, коли є присутній хтось із кліру. Далі, не може уділяти диякон коли є священик і тп. Звичайно, не треба сварити на повитуху, коли вона в присутності мужчин уділяє цього Таїнства дитині, тому що вона має вже практику в цьому напрямі й без сумніву знає добре форму Хрещення й спосіб як поливати водою. Підчас коли мужчини, які ніколи не мали з тим до діла, могли б навіть помилитися, чи не добре висказати форму Хрещення й тим самим наразити Таїнство на неважність.
Хрещені Батьки-Куми
Крім тайнослужителів конечних до таїнства Хрещення є ще й інші люди, не менше конечні від перших. Вже від найдавніших часів вони були при хрещенні й називалися різно, як приміром: оборонці, ті що відповідають, що гарантують, ручать; в наших часах називаємо їх хрещеними батьками або кумами.
Бути хрещеним батьком чи матір’ю, це важний обов’язок, що його бере чоловік на себе перед Богом. Як знаємо таїнство Хрещення це народження душі до нового, духового життя. А як кожний новонароджений потребує особлившого корму (молока матері) так само є у духовому житті, в житті ласки. Про той духовий корм згадує св. ап. Петро: «Як новонароджені діти будьте жадні словесного чистого молока, щоб в ньому ви виросли на спасіння» (1 Петр. 2,2). Бо новонароджене дитя, мусить приймати відповідну для себе поживу на те, щоб могло жити, розвиватися. Мусить далі вчитися всього, виховуватися, щоб розвинутися у совершенного чоловіка. Подібно й той, що охрестився мусить мати когось, хто подбав би про духовий корм, хто навчив би його робити перші кроки в духовому житті, хто навчив би про Божі заповіли, ознайомив із наукою Христа, загалом із усім тим, що є конечним до спасіння. Ці всі обов’язки беруть на себе хрещені батьки й вони є відповідальні перед Богом за духове приготування їхньої хрещеної дитини. Вправді обов’язком кожного пароха є подбати про те, щоб виховати дітей на добрих членів Христового стада, однак він не все має досить часу, щоб доглядіти кожну дитину. Тому мусять бути люди спеціяльно до того призначені, тож такими людьми є якраз хрещені батьки-куми.
З установи святої Церкви повстає посвоячення не лише між тим, що хрестить і охрещеним, але також між похресником і його хрещеними батьками, та між хрещеними батьками й тілесними родичами того, хто хрестився. Між ними вже не може дійти до важного подружжя, бо заходить духове посвоячення.
Дуже серйозні обов’язки тяжать на хрещених батьках, та хоч вони зараз уже пішли в забуття, потрібно все пригадувати людям, до чого вони зобов’язуються, коли годяться держати дитину до хрещення. Куми зобов’язуються перед Богом і його представником священиком, що забезпечать охрещеному все, що є конечним до виповнення обов’язків, які він бере на себе, стаючи членом Христової Церкви. Наприклад, давніше такі куми мусили виразно зобов’язуватися до того перед церковними властями. У св. Діонізія зустрічаємо таку формулу того зобов’язання: «Якщо дитя дійде до пізнання святих правд, зобов’язуюся моїми безустанними наставленнями довести його до покинення всього, що їм (святим правдам) противиться, та й рівночасно перестерігати всі Божі заповіді, що їх сьогодні обіцяє виконувати.» Подібно й св. Августин напоминає кумів: «Напоминаю вас передусім мужчини й жінки, які держите дітей до хрещення, затямте собі добре, що гарантуєте за них перед Богом, коли ви прийняли їх із хрещального джерела.» Той же самий св. Августин коротенько збирає обов’язки кумів: «Мають влити в них бажання заховати чистоту, любов до справедливости й любови Бога, а передусім мають їх навчити Символу Віри, Отченашу, Декальога, й загалом початків Христової віри».
Тому родичі мусять добре глядіти, кого вибирають на кумів для своєї дитини. Ними не можуть бути самі родичі, тому що духове формування дитини має бути віддільне від тілесного, що про нього дбають родичі. Далі, кумами не можуть бути єретики, жиди, чи погани, тому що вони не можуть гідно вив’язатися з повище згаданих зобов’язань. Вкінці не може бути більше кумів як один або двох, тобто один мужчина, а друга жінка; тому що за багато вчителів також до нічого доброго не доведе. Проте, Тридентійський Собор установив що не може бути більше як двох кумів при хрещенні. Це є важним і з іншої сторони. Бо якби допускалося більше кумів, тоді було б за велике посвоячення між людьми, що було б перешкодою в пізніших подружжях.
Конечність Таїнства Хрещення для дітей
Знаючи, як конечною є це таїнство для кожного чоловіка, що приходить на світ: «Хто не відродиться з води й Духа Святого, не може увійти до Божого царства» (Йо. 3, 5), потрібно все пригадувати людям, щоб дбали про вічне спасіння своїх немовлят.
Отці Церкви загально вчать, що належить і дітей хрестити. Зрештою в сьогоднішніх часах, це є загальна практика Католицької Церкви. Впрочім, нема вже що й говорити, щоб той сам Ісус Христос, що казав: «Лишіть дітей і не перешкоджуйте їм приходити до мене, бо до таких, як вони, належить Царство Боже» (Мат. 19, 14), не хотів дати тим невинним душам ласки божого синівства, щоб Він не хотів їх зробити наслідниками неба, коли від нас вимагає бути такими як діти, коли хочемо увійти до Його Царства. «Направду кажу вам, коли не навернетеся й не станете як діти не ввійдете в Царство Небесне »(Мат. 18,3). Така практика була вже в часах апостольських. Приміром, говориться про апостола Павла, що охрестив був цілу родину, очевидно, що й дітей також, які є звичайно в родині (1 Кор. 1,16; Діян. ап. 16, 33). Вкінці, прообразом нашого таїнства Хрещення був у жидів обряд обрізання. А що його уділяли тільки дітям 8-го дня по народженні, тож така сама практика є й у нас хрестити дітей. Та й коли це тілесне обрізання мало силу звільняти жидівських дітей від первородного гріха, очевидно не само собою, але силою будучого Хрещення, то оскільки більше Христове Хрещення має ту силу на тих дітей, яким його уділяється (Кол. 2, 11). Це виходить також із паралелі, яка є між Адамом а Ісусом. Бо коли через гріх Адама, першого чоловіка, всі люди, вже від самого зачаття носять на душі клеймо (печать) первородного гріха, то оскільки більше задля заслуг Христа вони дістають ласку й оправдання, при помочі яких душа може знову повернути до життя, що його втратив Адам (Рим. 5, 17).
Проте, й конечною справою є вже за ранніх літ забезпечити дітям Боже Царство брамою до нього — таїнством Хрещення. Опісля ж, як вони будуть доростати й приходити до розуму, треба подбати, щоб їх увести в знання й розуміння Божих правд, правил, які кермують нашим земським життям, щоб вони знали пізніше, як належить жити, щоб осягнути вічне спасіння. Добре то каже Святе Письмо: «Настав на добру путь малого, а цей будучи старим, не заверне з неї» (Притч. 22, 6). Не треба журитися тим, що діти, тому що не мають ще уживання розуму, не можуть приймати таїнства Віри — Хрещення. Вони хоч актуально не можуть вірити, зате вірять габітуально: найперше вірою своїх родичів, а опісля самі, коли вже матимуть уживання розуму й пізнають, що то значить вірити й в що належить вірити. Бо в них є снага, яка дійшовши до спроможносте примінення приймає за правду те, що Бог об’явив, а Католицька Церква подає до вірування.
Хрещення дорослих
Інакше справа мається з дорослими, які хочуть прийняти таїнство Хрещення. Вони, чи то з походження погани, чи які інші, що ще не охрестилися, мають передусім за обов’язок найперше пізнати ті правди, що їх у цьому таїнстві віри — в хрещенні признають і приймають. Вони мусять найперше точно пізнати й признати правду, а щойно тоді, коли добровільно вискажуть своє бажання стати християнами, тобто прийняти громадянство Христового Царства тут на землі, Церква визначує їм час, в якому можуть охреститися. Визначеного реченця нехай уже не відкладають, бо вони вже розумом навернені, мусять ще й своєю душею стати Христовими, тобто прийняти від Нього ласку синівства божого, життя душі. Тому й не треба їм відкладати свого повного навернення до Бога («Не зволікай навернутися до Господа й не відкладай із дня на день» (Еккл. 5, 8), але чим скоріше треба сповнити все, чого жадає Церква від навченого в правдах віри катехумена. Бо хто відкладає, наражує себе з одної сторони на втрату Неба, якщо нагло помер би, а з другої сторони позбавляє себе заслуг, яких без ласки душа ніяк заслужити в Бога не може. Позбавляє він себе також тої помочи, що їх Церква має проти гріхів і покус для заховання невинносте душі.
Вправді, свята Церква деколи відкладає катехуменам реченець їхнього Хрещення, щоб збудити тим більше бажання того духового відродження в їхній душі. Все таки вона дбає, щоб на випадок смерти вони одержали його й у той спосіб забезпечили своє вічне життя. А відкладає вона його на те, щоб дорослі мали час добре пізнати святу віру та щоб переконатися самій про їхню волю приступити до Церкви. Все таки, якщо заходила б потреба, Церква уділяє зараз навіть дорослим того таїнства, чисто в небезпеці смерти, чи переконавшись, що вони вже досить добре пізнали правди віри. Маємо вже такі приклади з апостольських часів, як це зробив ап. Филип охрестивши євнуха цариці Кандакії (Діян. ап. 8, 38) чи ап. Петро хрестячи Корнелія (Діян. ап. 10, 48).
Намірення й Віра
До прийняття таїнства Хрещення, очевидно в дорослих, тобто в тих, що мають уже вживання розуму, є конечним відповідне розположення. таїнство Хрещення, це таїнство, в якій той, що її приймає, вмирає для гріха й зачинає нове життя. Очевидно, що до прийняття нового життя не можна нікого змусити, але він сам мусить на нього добровільно рішитися. Тому вже від давніх часів свята Церква запитувала того, хто хотів охреститися, чи він добровільно, не змушений ніким приступає до того таїнства.
Що до Хрещення дітей, то їхні родичі об’являють їхню волю охреститися. Зате невільно хрестити божевільних у стані їхнього шалу, хіба що вони є в небезпеці смерти. їх можна хрестити тоді, коли вони, прийшовши до вживання розуму, назовні об’явили бажання прийняти це таїнство. Якщо однак вони мали вживання розуму, та ніколи не об’явили бажання прийняти це таїнство, тоді, коли вони опісля стали божевільними, їм не уділяється того таїнства. Подібно не дається таїнства тим, що сплять і не виявляють охоти її прийняти. Зате інакше мається справа з тими, що ніколи не мали вживання розуму (з ідіотами, вже від уродження, розумом упослідженими), їх свята Церква хрестить подібно як малих немовлят.
Жаль за гріхи й бажання поправи перед прийняттям Таїнства
Перед прийняттям таїнства Хрещення вимагається від дорослих жалю за їхні попередні гріхи й постанови поправи. Отже, кожний, що хоче бути прийнятим до Церкви, мусить постановити змінити своє життя й справді почати жити іншим, божим життям. Бо є самозрозумілою справою, що коли чоловік бажає вдягнутися в Христа, Його прийняти, належати до Його стада, мусить конечно попрощатися з гріхом. Коли ж однак, хтось такого розположення не має, то не лише, що не одержить тих ласк, що їх таїнство із собою приносить але ще стягає на свою душу новий гріх, бо не трактує свято речі встановленої самим Богом. Проте, той, хто хоче справді доступити ласк, яких можна осягнути в таїнстві Хрещення, мусить мати сильну постанову цілковито змінити своє життя: «Щоб оправдання закону сповнилось у нас, що не по тілу ходимо, а по духу» (Рим. 8, 4). Що таке розположення потрібне до важного прийняття таїнства видно хоч би з того, що коли люди зворушені проповіддю апостолів питали їх, що їм потрібно робити, ті відповідали: «Що ж нам робити, мужі браття?, Петро ж сказав їм: Покайтеся й нехай охреститься кожний із вас во ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів і приймете дар
Святого Духа» (Діян. ап. 2, 38). Або на іншому місці: «Покайтеся ж і наверніться, щоб очистились від наших гріхів, як прийде час покріплення від лиця Господнього» (Діян. ап. 3, 18). Так само вчить і ап. Павло кажучи: «Ніч минула, а наблизився день, відложимо ж діла темряви, а одягнімося у зброю світла...одягніться Господом нашим Ісусом Христом і не догоджуйте тілу в похоті» (Рим. 13, 12; 14). Коли ми так вдумаємося у це таїнство, мусимо подивляти цю безмежну доброту Божу, що дає людям спромогу очистити душу від усякої плями гріха. Та з другої сторони, бачимо також, що Господь вимагає від нас співпраці й від цього співділання узалежнює важність таїнства й свою ласку. Чоловік мусить дати від себе, хоч і не багато, та все таки те, що може. Тобто, принайменше, мусить заявити охоту змінити своє життя й при помочі Божої ласки старатися жити так, як це прирік у таїнстві Хрещення. Бо хто інакше приходить до того таїнства, той наче хотів би ошукати всевідучого Бога.
Наслідки Хрещення — Прощення гріхів
Першим наслідком таїнства Хрещення це влиття в душу освячуючої ласки, а тим самим знищення всіх гріхів. А передусім, первородного гріха, що його має на душі кожний чоловік, що приходить на світ; а також і всіх особистих гріхів, коли їх чоловік у своєму житті поповнив. Про те вже предсказав пророк Єзекиїл: «І виллю на вас воду чисту й станете чисті від усіх ваших нечистот... » (Єзек. 36, 25). Подібно й св. Павло, вичислюючи цілий ряд прогріхів, кличе: «...та ви обмились і освятились та й оправдались ім’ям Господа Ісуса й духом нашого Бога» (1 Кор. 6, 11).
Про цю правду, що в таїнстві Хрещення чоловік осягає відпущення всіх своїх провин, учила свята Церква вже від початку свого існування. Ось приміром, як висловлюється про цю правду св. Августин: «З народженням тілесним стягаємо на себе первородний гріх; відроджуючись духом осягаємо відпущення не лише первородного гріха але й добровільних (наших особистих гріхів)» (Августин Кн. 1, 15/20). св. Єронім пишучи до Океана каже: «Всі гріхи прощаються в таїнстві Хрещення» (Лист 69, 4). Потверджуючи цю науку Церкви, Тридентійський Собор кидає клятву на того, хто поважився би інакше вчити: «Бог нічого не ненавидить у відроджених, тому що вже ніякою більше прокляття немає в тих, що справді похоронилися разом із Христом у хрещенні в смерть, що не ходять вже, як хоче тіло, але позбувшись старого чоловіка й вдягнувши нового, сотвореного, так як хоче Бог — невинні, непорочні, чисті, безгрішні стаються улюблені Богові.
Страсть остає
Рівночасно з попереднім рішенням, що в новоохрещених немає може більше нічого з гріха, заявляє Тридентійський Собор, що по хрещенні остає все таки в чоловіці страсть, жажда, що стремить до гріха. Вона однак не є жодним гріхом, лише може стати нагодою до гріха, бо вона потягає людину до нього. Це значить, що в хрещенні чоловік одержав Божу ласку, з його душі зійшов гріх, а з ним і вічна кара; однак у ньому осталася ще та хвороба, склонність до гріха. В Адама розум панував всевладно над його пристрастями. Він, якщо хотів, міг допустити до себе покусу, та коли не хотів, покуси його не чіплялися. Це був один із надприродних дарів, які Бог дав Адамові й тому ми тепер того дару вже не маємо; його втратив для нас наш прародич назавжди. Однак ця слабість, ті наші пристрасти, це так би сказати об’яви нашої природи, що стремлять до свого власного добра. Якщо ми навчимося їх відповідно регулювати, то не лише не тратимо нічого, але противно зискуємо багато заслуг перед Богом. Бо все те, що ми маємо, Господь сотворив для нашого вжитку, та Він хотів, щоб люди користувалися всім розумно, бо на те Він дав нам розум.
Тому то й дав нам Бог розум і свої заповіді, щоб ми знали, що нам можна робити й у той спосіб йдучи за Його заповідями, розвинулися так тілом як і душею. То правда, що: «Я б не знав, що то пристрасть, як би закон не вложив мені за обов’язок не мати пристрастей» (Рим. 7, 7). Бог однак вказуючи, що нам вільно, а чого невільно, вказує рівночасно, як ми маємо заховуватися і що з тих залишків (очевидно негрішних) первородного гріха в нашому тілі приборкувати. Проте, зі святим Григорієм мусимо сказати: «Що немає більш протихристиянської теорії від тої, яка твердить, що в таїнстві Хрещення лише поверхнево зникає гріх. Тому що таїна Віри підносить душу до злуки з Богом, увільняє радикально від усяких оков гріха» (Кн. 11, Лист. 45). На доказ своїх слів св. Григорій покликується на слова Ісуса: «Обмитому треба тільки вмити ноги, він бо чистий увесь» (Йо. 13, 10). Подібний приклад маємо з Неемана, що очистився цілком із прокази занурившися сім разів у водах Йордану. Те чудесне оздоровлення Неемана є прообразом таїнства Хрещення (2 Царств. 5, 14). На кінець ще раз згадаємо слова видимого голови Церкви й першого заступника Ісуса Христа на землі, св. ап. Петра: «Покайтеся й нехай охреститься кожен із вас во ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів і приймете дар Святого Духа» (Діян. ап. 2, 38).
Прощення кар за гріхи
В таїнстві Хрещення охрещений осягає не лише прощення всіх своїх гріхів, але також і прощення всіх кар, вічних, як і дочасних, що їх мав би витерпіти за гріхи. Вправді всі таїнства черпають із безмежного скарбу заслуг Христа, та тільки про таїнство Хрещення говориться, що в ній ми умираємо й хоронимося разом із Христом (Рим. 6, 3). Тому й свята Церква каже, що, якщо би хтось накладав на кого що христяться, покуту за його дотеперішні гріхи, важко ображував би таїнство Хрещення, бо охрещений у ній відроджується цілковито, стає цілком іншим чоловіком; проте не може робити покути за те, що зробив вже не він, тому що він щойно по таїнстві Хрещення розпочав своє життя. Вправді Церква давала жидам обов’язок постити 40 днів, це однак не була покута за їхні гріхи, але на те, щоб знали оцінити добре цю першу з Христових таїнств.
Тому що ми в таїнстві Хрещення на подобу Христа разом із ним умираємо й кладемось до гробу, мусимо бути разом із ним учасниками Його воскресіння (Рим. 6, 5).
Хрещення не звільняє від терпіння
Таїнство Хрещення мимо того, що цілковито нищить первородний гріх із душі людини, не привертає нам попереднього стану нашої людської природи, яку мав Адам перед гріхом. Чому? Можна б навести дві причини на пояснення такого стану. Найперше, ми при помочі таїнства Хрещення лучимось із тілом Ісуса Христа, стаємо Його членами (Еф. 5, 30); проте не можемо дістати вищої гідности, як її має голова. Коли ж Ісус всупереч цьому, що вже від свого народження був повний ласки й правди (Йо. 1, 14) не взяв на себе прославленого тіла, аж доки не перейшов цього туземного життя й не переніс страшних хресних терпінь і смерти, то ж нічого дивного, що й ми Його члени не можемо мати тут на землі інакшого тіла, доки живемо. Не диво, що й всі, хоч у таїнстві Хрещення позбулися цілковито первородного гріха, уподібнившись до нашого Спасителя, мусять перейти те все, що перейшов наш Учитель. Тому й уподібнившись Йому в терпінню тут на землі в нашому житті, можемо мати надію уподібнитись опісля й у Його славі.
Друга причина є ця, що терпіння, пристрасті, загалом те все, що є наче тим ослабленням, яке послідує по первородному грісі, є для нас великим засобом заслуг перед Богом. Бо коли ми зносимо терпіння й невигоди туземного життя, глядячи на наш первовзір Христа, можемо бути певними, що уподібнимось до Нього в будучому житті. Коли ми ціле наше життя боремося з нашими пристрастями й підкорюємо їх під приказ розуму, можемо при кінці нашого життя сказати разом із апостолом Павлом: «Боротьбою доброю я боровся, дорогу скінчив, віри додержав» (2 Тим. 4, 7), а зате: «На останок готовиться мені вінець правди, що його віддасть мені Господь того дня, праведний суддя, й не тільки мені, але й усім, що полюбили Його явлення» (2 Тим. 4, 8). Подібно і Господь, звільняючи Ізраїльтян із єгипетської неволі, не сейчас завів їх до обіцяної землі. Вони мусили блукати по пустині й перейти багато біди через тих довгих сорок літ (Вих. 14, 24). Ба навіть уже завівши їх до цієї обіцяної землі, Господь дав їм ще багато нагоди вправлятися в боротьбі: бо ізраїльтяни мусили найперше очистити її від народів, що її замешкували, й аж, щойно підбивши їх, могли засісти й спокійно відпочити по тих довгих літах скитання (Суд. 3, 1).
Коли б разом із дарами душі, що їх одержуємо всі в таїнстві Хрещення, дістав кожний також і ті дари тіла, які мав наш прародич перед гріхом, тоді не знати, чи деякі люди не воліли б назавжди залишатися на землі? Вже тепер, хоч наше тіло таке немічне, хоч стільки нещастя спадає на нього, мимо всього деякі думають, що земля це їхня вітчизна й вдоволяються тими окрушинами щастя, які собі десь там роздобудуть. Що ж доперва тоді сказали б вони, коли б їх нічого не боліло, коли б вони були під кожним оглядом тіла ідеалом краси, коли би були такими щасливими як Адам у раї? Проте, Бог із конечности мусив відняти у людей те все, щоб їх наче змусити прямувати до правдивої вітчизни, до неба (2 Кор. 4, 18).
Зрештою, ті нещастя й невигоди життя, які зносимо тут на землі, не є вже такі дуже великі, щоб замикали нам усяку можливість хоч дещо зазнати щастя, радощів. Впрочім, для нас повинна бути щастям можливість узяти разом із нашим Спасителем хрест на плечі й слідувати за ним. Коли Він задля нас не відкинув тих усіх страшних терпінь, щоб тільки вибавити нас від гріха, то оскільки більше ми повинні взяти на себе добровільно все те, що дає нам життя, щоб хоч у части статись Йому подібними. Для кожного чоловіка є призначений там у небі особливший вінець слави, з'а його вчинки тут на землі: для одного дівицтва, для другого мучеництва і т.п. (Откр. 7, 9. 14; Дан. 12, 3). То ж найперше кожний із нас повинен собі його заслужити.
Влиття ласки освячуючої й чеснот
По прийнятті таїнства Хрещення душа наповняється ласкою Божою освячаючою, що змиває всяку пляму гріха й робить душу прибраною дитиною Бога, наслідником неба. «Хто повірить і охреститься, спасеться (Мк. 16, 16). Є це ласка, що по словам Тридентійського Собору не лише нищить гріх у душі людини, але остаючи в ній як Божа властивість просвічує душу з темноти гріха, робить її світлою, ясніючою Божим світлом (Сес. Трд. 6, 7).
Святе Письмо говорячи про ту ласку в нашій душі (Рим. 5, 5), каже, що вона є завдатком святого Духа: «Він і запечатав нас, і дав завдаток Духа в наших серцях» (2 Кор. 1, 22). Рівночасно з нею Святий Дух вливає в душу свої дари, «...і обновлення Духа Святого, що Його вилив на нас через Ісуса Христа, нашого Спасителя» (Тит. 3, 5). Стаючи членами тіла Христового в таїнстві Хрещення, одержуємо від Нього, нашого голови енергію, яка порушує й піддержує всі члени, щоб вони могли добре справляти свої функції. Бо від Нього походить ця вся сила, що спомагає нас у виконуванні всього, чого від нас вимагає Бог.
Та мимо тих усіх ласк, які дістаємо в таїнстві Хрещення, нам деколи так важко виконувати добрі діла, чи жити так, як цього вимагає Божий закон. Це все випливає з того, що мимо усіх тих ласк, які нам Бог дає у таїнстві Хрещення, нам остає можливість боротьби духа з тілом. Тому якраз у тій боротьбі є наша заслуга. Напевно не мав би жодної заслуги той, хто захоронився б від гріха тільки тому, що не мав ніяких спокус до нього. А спокуси й пристрасті, якраз тому що потягають нас до гріха, дають нашій волі нагоду поборювати цю неправильну, протизаконну пристрасть і тим самим вислуговують нам у Бога щораз то нові ласки й щораз то більшу нагороду. Ті покуси, хоч часом і як великі, не можуть заподіяти нам нічого, коли ми з довір ям у Боже милосердя боремося із ними й просимо в Бога помочі. Він, що сказав: «просіть, а дасться вам, шукайте й знайдете, стукайте й створиться вам. . .» все готов поспішити нам із поміччю. З нашої сторони вистачить одна гадка, щоб Він нам допоміг. А як Він помагає, тоді нічого нам боятися, бо хто зможе Йому спротивитися? Коли ж так будемо старатися, тоді Бог буде в кожній нашій чинності, як про те навчає нас святий апостол Хрещення під умовою (умовне Хрещення).
Деколи заходить випадок, коли не знаємо певно, чи дитина охрещена, чи ні. Ті випадки заходять по більшій части з підкиненими дітьми. Тоді, щоб бути певними спасіння дитини, хреститься її під умовою, чи умовно, додаючи таке при формулі Хрещення: «Якщо ще не хрещений, хрещається раб божий... » Таке Хрещення однак не можна назвати другим Хрещенням, тому що тими словами, які попереджують формулу Хрещення, виключається можливість другого Хрещення. Тобто, висловлюють вони намір хрестити лише в цьому випадку, коли дитина є ще нехрещена й може важно прийняти таїнство. Коли б однак хтось не розвідавши попереднє хотів охрестити знову, або під прикриттям, що уділяє святочних обрядів (церемоній) намагався охрестити вдруге, підпадає карі «іррегулярности», бо поповнює святотацтво, не трактуючи зі святістю Хрещення, таїнства установленого Богом. Цю умовну формулу Хрещення, папа Александер III дозволив уживати до Хрещення під умовою, а саме тільки тоді, коли вже перед тим досліджено точно все й мимо того не можна було дійти до певності чи дитина, чи хто-небудь інший, є вже охрещений, чи ще ні?
Хрещення відчиняє небо, замкнене первородним гріхом
Таїнство Хрещення своєю ласкою, яка змиває з душі охрещеного всякий бруд гріха й робить його дитиною божою, відчиняє брами неба замкнені з приводу первородного гріха. Подібно як при хрещенні Спасителя відкрилось небо й Дух божий зійшов на Ісуса, так само й тепер при таїнстві Хрещення відчиняється Царство Небесне для кожної душі. Що правда, не так, що вона може сейчас до нього увійти, але так, що це Таїнство дає право кожному членові Церкви ввійти по смерті до того місця, що його приготовив божественний Спаситель для всіх своїх громадян.
Обряди (церемонії) Таїнства Хрещення
Всі обряди, які свята Церква приказала придержуватися при уділюванні таїнства Хрещення, служать на те, щоб піднести вагу цього Таїнства в очах людей. Бо хоча саме Таїнство має безконечну вартість, з огляду на те, що вона довершує в житті людини все таки, тому що те все, як духове ділання, окрите перед нашими очима, не робить вона на нас більшого враження. Проте, свята Церква помагаючи нашій змисловій природі, окружає це Таїнство різними обрядами, що підчеркують ділання ласки, й служать до зрозуміння того, що стається з душею людини, а тим самим підносять вагу Таїнства. Ті всі обряди чи церемонії можна поділити натри части:
1. Перед таїнством Хрещення.
Приготування води до Хрещення. Як знаємо, давніше хрестили людей Єпископи. Єпископ не міг хрестити кожного з осібна, бо це було б для нього за важко. Проте, вони найперше навчалися в вірі, а щойно тоді визначувано їм день Хрещення. Такими днями були Рождество Христове, Йордан і Велика Субота. До сьогодні залишились в нашій
Літургії залишки з тих урочистих хрещень, бо замість «Святий Боже...» співається в ті дні «Єлици во Христа хрестистеся... »
Із тим звичаєм, що в нинішніх часах того Таїнства уділяють священики, не було вже конечним збирати всіх тих що хотіли прийняти це Таїнство в визначені дні, бо коли хто приходив і вже знав достатньо правди віри, науку Христа, міг сейчас прийняти це Таїнство. Церква однак залишила дещо з того величного Хрещення 3 рази до року. Давніше в ті дні, освячували воду, якої уживається до таїнства Хрещення, як зараз у нашому обряді на Богоявлення — Йордан.
Тих, що хочуть прийняти Хрещення, вводять до притвору Церкви, тому що вони є ще негідні бути в божому храмі, аж доки не виречуться диявола і його служби. Вони ждуть в притворі з своїми хрещеними родичами й до них виходить священик, вложивши епітрахиль, а подекуди й фелон. Священик, прийшовши, питає оглашенного, чому, чи по що він прийшов? А довідавшися, що він хоче прийняти Хрещення й, завдавши йому кілька питань, щоб переконатися про його конечне знання Христових правд, приступає до «егзорцизмів» — заклять, молитов, на вигнання диявола й на знищення його сили. Відразу по егзорцизмах священик, як представник Церкви, запитує оглашенного (того, що хреститься), чи він вирікається диявола, його гордості, служби й його слуг? А одержавши від нього стверджуючу відповідь, запитує далі, чи прирікає вірно служити Спасителеві? Впевнившися, що той бажає служити Христові й вірувати в Нього, каже йому відмовляти Символ Віри, а по його закінченні питає того, що хреститься, чи він зачислився вже до Христа? А одержавши від нього потрійну стверджуючу відповідь, приводить його до тетраподу.
Тут священик благословить єлей і помазує хрещеника на чолі, грудях, плечах, ухах, руках і ногах, відмовляючи при цьому відповідні молитви.
Опісля, по намащенні єлеєм, приступає до самого Хрещення.
2. Хрещення водою (поливання водою).
Виконавши ці попереджуючі чинності, священик звертає тепер хрещеника головою на схід сонця й хрестить його, поливаючи три рази водою його чоло, так щоб вода спливала, чи як на Сході, зануривши його цілковито в воді й вимовляючи рівночасно форму: «Хрещається раб божий Н. Н. во ім’я Отця і Сина і Святого Духа», а люди відповідають: «Амінь».
3. По таїнстві Хрещення.
Священик дає новохрещеному білу сорочку (тепер кусок білого полотна — крижмо) зі словами: «Одягається слуга божий... во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Амінь». В той спосіб свята Церква підчеркує славу воскресіння, бо душа охрещеного, обмита від плям гріха, стає біла мов сніг, повна Божої ясності, стає дитиною Бога. Новоохрещені в давніх часах носили цілий тиждень ті білі сорочки, які вони одержували при хрещенні й вони називалися лебединим стадом, бо виглядали наче білі лебеді. А згадку про них маємо в нашому Богослужінні на Світлий Тиждень; в той час через цілий тиждень уживається білих риз, як згадку білої одежі новоохрещених.
Опісля священик дає в руку новоохрещеного, а якщо то немовля тоді кумам, засвічені свічки зі словами: «Прийми цю горіючу свічку й старайся через ціле своє життя просвічуватися світлом віри й добрих діл, щоб, як прийде Господь, ти міг вийти йому на зустріч зі всіма Його святими, та й міг увійти в мешкання Його небесної сили й із ним царствувати в вічні віки».
Поливаючи водою й вимовляючи формулу Хрещення, священик надає ім’я тому, що хреститься, переважно ім’я якогось святого, чи святої, щоб подібність імені спонукувала охрещеного наслідувати чесноти даного святого, та й щоб його просити про опіку в туземному житті.
