Антимодернистська Присяга
Встановлена Папою Св. Пієм Х
Motu proprio "Sacrorum Antistitum" 1 вересня 1910 р.
Я, (і'мя), непохитно приймаю всі істини, і кожну з них, котрі визначені і розтлумачені Вчительством Церкви, особливо основне вчення, якому в наших часах протистоять заблудження.
По-перше, визнаю, що Бога, початок і кінець всіх речей, природнім світлом розуму "роздумуванням над творами" (Рим. 1:20), тобто через видимі діла творіння, як причину через наслідок, можна достеменно пізнати, а потім і доказати Його існування.
По-друге, зовнішні свідоцтва Об'явлення, тобто Божественні дії, насамперед чуда і пророцтва, приймаю і визнаю за повністю несумнівні знаки Божественного походження Християнської Релігії і вважаю їх цілком відповідними для всіх часів і народів, не виключаючи і сучасності.
По-третє, твердо вірую, що Церква, охоронителька Богом об'явленого слова і наставниця в ньому, була прямо і безпосередньо заснована самим достовірним історичним Христом, коли Він перебував між нами, і покоїться на Петрові, голові Апостольської ієрархії, та на його наступниках.
Четверте; віровчення від Апостолів через православних Отців, передане нам в тому самому сенсі і в одному тому ж самому значенні щиро приймаю; тому рішуче відкидаю єретичну вигадку про еволюцію догматів переходячих з одного значення в інше, відмінне від того, якого Церква трималась раніше; також засуджую будь яке заблудження, яке замість Божественного депозиту віри переданого Христом Невісті для надійного зберігання, обирає філософське дослідження або творіння людського розуму потроху формулюване зусиллями людей і в подальшому удосконалюване невизначеним прогресом.
П'яте; з усією впевненістю тримаюсь і щиро визнаю, що віра не є сліпим релігійним почуттям, яке проривається зі схованок підсвідомості під дією серця і перетворення морально організованої волі, але є справжньою згодою розуму з істиною, прийнятою ззовні "через слухання", внаслідок чого очевидно, що сказане, засвідчене і об'явлене особисто Богом Творцем і Господом нашим, шануємо істинним заради гідності Бога найправдивішого.
Також, як належить, шановливо підкоряюсь і всією душею приєднуюсь до осуджень, висловлювань і всіх приписів, які містяться в енцикліці "Pascendi" і декреті "Lamentabili", особливо що стосується так званої історії догматів.
Також відкидаю заблудження тих, які стверджують, що віра яку Церква пропонує, може протирічити історії, і що Католицькі догми в їхньому нинішньому сенсі, неможливо примирити з точним знанням про походження Християнської Релігії.
Також засуджую і відкидаю думку тих, які говорять, що освічений християнин виступає у подвійній ролі, з однієї сторони - віруючого, з другої - історика, ніби історику можна триматись того, що протирічить переконанню віруючого, або встановлювати передумови, з яких би виходило, що догми є неправдивими або сумнівними, аби це їм прямо не протирічило.
Також відкидаю спосіб розуміння і тлумачення Святого Письма, який нехтуючи Переданням Церкви, аналогіями віри і нормами Апостольського Престолу, долучається до вигадок раціоналістів і визнає єдиним вищим правилом критику текстів, так недозволено як і необачно.
Також відкидаю думку тих, які ствердждують, що вчені які викладають предмет історії богослів'я або про ці речі пишуть, найперше мають відкинути будь які попередні точки зору як про надприроднє походження Католицької Традиції, так і про обіцяну Божу поміч для вічного зберігання будь якої Богом об'явленої істини; крім того, що писання окремих Отців належить тлумачити тільки згідно наукових принципів, відкидаючи будь який священний авторитет, і з такою свободою судження, з якою зазвичай досліджують будь які світські пам'ятки.
Зрештою, в цілому, об'являю себе досконалим противником заблуджень модернистів, які стверджують що у Святій Традиції немає ніякого Божественного елементу, або, що ще гірше, які припускають його в пантеїстичному сенсі, так що нічого не лишається окрім голого і простого факту, рівного звичайним історичним фактам: люди дійсно своєю наполегливістю, винахідливістю, здібностями з часом розвили школу, початок якій поклав Христос і Його Апостоли.
Тому найміцніше тримаюсь і до останнього подиху триматимусь віри Отців у безсумнівний Божественний дар істини, який є, був і завжди буде у "спадкоємстві єпископату від Апостолів" (Cf. S. Irenaeus Lugdun, Adv. haereses, IV, 26 - PG 7, 1053 C); не для того щоб утримувати те, що може здаватись кращим і більш відповідним культурному рівню певного часу, але для того щоб "ніколи по іншому не вірувати, ніколи по іншому" не розуміти абсолютної і незмінної істини, від початку проголошеної Апостолами (Cf. Tertullian, De praescriptione haereticorum, 28 - PL 2, 40).
Все це клянусь вірно, в цілому і щиро виконувати і непорушно зберігати, ні в чому від цього не відступлю як в навчанні, так і будь яким словом чи письмом. У цьому клянусь, у цьому присягаю, у цьому нехай допоможе мені Бог і Його Святе Євангеліє.
