о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Шоста Заповідь Божа

Не прелюбодій. (Ісх. 20, 14)

Пояснення Заповіді

Звязь між мужем і жінкою є найбільше стислою зі всіх звязей, які існують, і нічого не може бути для них більш солодкого, як чутися злученим взаїмно особлившою любов’ю. Та ніщо не може бути більш прикрого для них, як чути, що правна любов подруга чи подруги звертається куди інде. Проте, й второпно по заповіді, яка забезпечує людське життя від убивства, слідує ця, що заборонює прелюбодійство, чи чужоложство. Воно на те, щоб ніхто не пробував плямити чи зривати цю гідну пошани подружу злуку, з якої звичайно випливає жевріючий вогонь любови.

Обговорюючи однак ці справи, священик нехай уживає якнайбільшої осторожности й нехай второпними словами натякає на речі, які вимагають радше умірковання, як многословія. Треба боятися, щоб заглиблюючись у докази, в який спосіб можна переступати цю заповідь, не закінчити дискусії фразами, які можуть збудити смисловість, радше чим її здусити. В кожному разі ця заповідь обнимає багато елементів, яких не можна поминути й парох пояснить їх у відповідний час. Вона має дві частини: одну, що забороняє чужоложство і другу, більше загальну, що накііадає чистоту на тіло й на душу.

Чужоложство

Щоб зачати навчання від того, що забороняється, скажемо сейчас, що чужоложство є забуренням правного, свого власного, або чужого ложа. Якщо муж має тілесні зносини з невідданою (свобідною) жінкою, кривдить свою власну подружу звязь, а якщо хтось нежонатий має зносини зі замужною жінкою, ображає злочином чужоложства звязь другого чоловіка.

Св. Амврозій і св. Августин годяться, що подібною забороною чужоложства, що зрештою випливає із Святого Письма Старого й Нового Завітів, заборонюється також всякі нечесні й нечисті акти. В книгах Мойсея бачимо, що поза чужоложством каралися й різні інші роди тілесної розкоші. Читаємо в книзі Буття про осуд, що його висловив Юда, на свою невістку (Бут. 38,24); у Второзаконні є сформульований закон Мойсея: «Не буде жодної блудниці з дочок Ізраїлевих і не буде жодного блудника з синів Ізраїлевих» (Втор. 23, 17). Товія так напоминає свого сина: «Стережися, мій сину, від кожного нечистого діла» (Тов. 4, 13). А Екклезіяст говорить: «Встилайтеся глядіти на блудну жінку» (Еккл. 41, 25). Опісля ж Ісус Христос висловлює гадку, що зі серця виходять чужоложства і нечисті ділання, які опоганюють людину (Мат. 15, 19). А св. ап. Павло часто вибухає словами, що можуть спалити цей блуд: «Бог хоче вашого освячення, хоче, щоб ви вздержувалися від нечистоти» (1 Сол. 4(3). А де-інде знову наказує: «Уникайте усякої нечистоти» (1 Кор. 6, 18). «Не жийте разом із прелюбодіями» (1 Кор. 5,9). «А блуд і всяка нечистота, або зажерливість, нехай і не згадується між вами, як подобає святим» (Еф. 5, 3). «Не обманюйте ж себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні прелюбодійники, ні пещені, ні чужоложники не осягнуть царства Божого» (1 Кор. 6, 9).

Чужоложство згадується виразно в забороні, задля непорядків, які викликує серед суспільства й разом із іншими формами неповздержаности докидає гріх несправедливости супроти ближнього й супроти суспільства. Крім того без сумніву, той, хто не держиться здалеку від загальних форм нечистоти, попадає в гріх чужоложства. Звідси потрібно зрозуміти, що у забороні чужоложства включається заборона всякого роду нечистоти, яка безчестить тіло. Зрештою ця заповідь обіймає кожну внутрішну жажду духа, як це виходить із самої заборони закону, який є духовим, що виходить із виразних слів нашого Господа: «Ви чули, що в стародавнім сказано: Не чужолож. А я вам кажу, що кожний, хто спогляне на жінку, пожадаючи її, той уже учинив перелюб із нею в своєму серці» (Мат. 5, 27).

До того, про що ми вважаємо, треба публично навчати вірних, долучаються декрети Тридентійського Синоду про чужоложників і тих, які держать проституток і наложниць (Сес. 24, 8). Полишімо однак розговори про різні й різнорідні роди полової розкоші, що про них парох повинен упімнути поодиноких вірних, оскільки обставини часу й особи цього будуть вимагати.

Розважання над захованням чистоти

Тут об‘яснимо твердження, які мають силу заповіді. Потрібно навчати й упоминати вірних, щоб заховували старанно встидливість і повздержливість, щоб заховалися чистими від усякої плями тіла чи духа, набуваючи рівночасно зі страхом Божим — святість (2 Кор. 7, 1). Треба їм сказати, що хоч чеснота чистоти має більше блестіти в цій категорії людей, що управляють величну й майже божеську постанову дівицтва, однак вона відповідає також і тим, що провадять безженне життя, або тим, які будучи в подружжі, повздержуються чистими від забороненої розкоші.

Є багато висловів св. Отців, які повчають нас, щоб ми опановували смислові пристрасті й здержували пристрасний інстинкт. Парох повинен точно вияснити те народові в пильно опрацьованій і солідній розправі. Частина тих нахилів відноситься до гадок, а друга частина до ділань.

Середник, який прямує до зрозуміння, стремить до роз’яснення, як великою є гидота й небезпека цього гріха. На підставі подібного осуду тим живіше горітиме в нас відраза до нього. Що тут йдеться про гріх, який є справжнім бичем, можна би пізнати хоч би з цього факту, що із-за нього находить на людей найбільша руїна: вигнання з Божого царства й погуба.

Така кара є спільна кожному гріхові, однак тут є характеристичне те, що чужоложники по словам апостола грішать проти свого власного тіла: «Утікайте від прелюбодійства. Всякий гріх, що робить чоловік, є осторонь тіла; хто ж чужоложить, грішить проти свого тіла» (1 Кор. 6, 18) — то значить трактує його нечесно (знеславлює його), ображаючи його святість. В листі до Солунян святий Павло сказав: «Бо така є Божа воля, ваше освячення) щоб ви здержувалися від блуду; щоб кожний з вас знав як держати свою посудину в чистоті, в святості й честі, не в похотній пристрасті, як ті погани, що не знають Бога» (1 Сол. 4, 3 ).

Ще більш відражаюучою справою є те, коли християнин має зносини з блудницею, бо він робить члени блудниці членами Ісуса Христа, як про те говорить св. Павло: «Хіба ж ви не знаєте, що ваші тіла, це члени Христові? Взявши ж члени Христа, зроблю їх членами блудниці? Нехай не буде! Хіба ж не знаєте, що хто пригорнеться до блудниці, той (із нею) одно тіло?» (1 Кор. 6, 15). Крім того християнин, згідно з наукою св. Павла, є завжди святинею Святого Духа (1 Кор. 6, 19), яку безчестити — значить проганяти з неї самого Святого Духа.

В грісі прелюбодійства включається особливша злоба. Апостол хоче, щоб подруги були зв’язані таким взаїмним відданням, що жодне з них не має неограниченої власти над власним тілом, але є неначе невільниками одне другого, так що подруг має уподібнятися до волі жінки, а жінка до волі мужа (1 Кор. 7, 4). З цього виходить, що хто з них відокремлює своє власне тіло, яке підпадає під право другого, що з ним є зв’язане, провиняється в особливший спосіб проти справедливости.

Тому, що страх перед неславою є для людей доброю заохотою робити те, що приписано й уникати те, що є заборонене, нехай парох старається доказати в першій мірі, що чужоложство витискає на людях клеймо глибокого опоганення. Пишеться в святому Письмі: «Прелюбодійник задля слабости свого серця, погубить свою душу; збирає на себе стид і відразу; погань його ніколи не затреться» (Посл. 6, 32 с.).

Важкість цього гріха можна пізнати зі суворості усталеної кари. В законі, установленому Богом у Старому Завіті, чужоложників каменовано (Левіт 20, 10; Втор. 22, 22). Ба що більше, задля пристрасти, виявленої на одному, не лише сам винний, але ціле місто було засуджене на знищення; такою була доля Сихемітів (Бут. 34, 25). Зрештою в Святому Письмі можна знайти численні докази Божого гніву, які парох може навести на те, щоб відстрашити людей від заказаної розкоші. Наприклад: доля Содоми й сусідніх міст (Бут. 19, 24); кара на Ізраїльтян, що чужоложили в пустині з дочками Моава (Чисел 25); знищення Вен’ямитів (Суд. 20). Якщо є хтось, що через те не вмирає, то він не відтягається за те від невимовних болів, від караючих мук, які падуть на нього без числа. Засліплений чоловік остає закаменілий (і це саме є вже дуже важкою карою) та й не звертає уваги на Бога, на славу, на гідність, на дітей, ба навіть на своє власне життя. В цей спосіб він стає звихненим і нездібним до нічого, так що йому не можна повірити нічого поважного й не можна його поручити як гідного до якого-небудь уряду. Можемо навести як приклад на те Давида й Соломона. Перший згрішив прелюбодійством і зараз же змінився під оглядом характеру, бо з найлагіднішого стався грізним, так що післав на смерть свого вірного полководця, мужа жінки, з якою згрішив, Урію (2 Сам. 2). Другий загубився у примхах жінок так, що віддалився від правдивої релігії й Бога й послідував за чужими богами (1 Цар. 11). По словам Осії той гріх скривлює серце людини (Ос. 4, 11) й засліплює ум.

Середники, що прямують до заховання чистоти:

В цьому відступі переходимо до середників, що відносяться до протидіяння. Перший полягає на втечі з найбільшою пильністю від безділля, як говорить Єзекиїл (Єзек. 16, 49). Мешканці Содоми попали в найбільш безстидний злочин пожадання. Рівно ж належить із найбільшою чуйністю уникати обжирства. Ситі, каже пророк, і чужоложили (Єрем. 5, 7). Повний шлунок викликує жажду, як на те натякнув Спаситель словами: «Ви ж, уважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжилися обжирством і п’янством та й журбами й щоб несподівано не настигнув вас той день» (Лк. 21, 34), а апостол іншими словами: «Не впивайтеся вином, бо в вині є блуд (нечистота)» (Еф. 5, 18).

Проте, очі є тією дорогою, крізь яку входить жажда до душі. Тому й сказав Господь: «А як твоє праве око соблазняє тебе, вирви й кинь геть від себе; бо краще тобі, щоб згинув один із твоїх членів, ніж щоб все твоє тіло вкинуто до пекла» (Мат. 5, 29). Щодо тої справи маємо багато думок пророків. Приміром Йов сказав: «З моїми очима я заключив умову, щоб й не думати про дівицю» (Йов. 31, 1). Дуже багато, ба майже без числа, маємо прикладів злочинних ділань, набутих через зір. Так згрішив Давид, (2 Сам. 11, 2), так згрішив король міста Сихем (Бут. 34, 2), так закінчили старці, очорняючи Сузанну, що про них згадує Даниїл (Дан. 13, 8).

Часто-густо необоятну для пристрастей заохоту дає вишукана мода, яка. побуджує смисл зору. Тому й напоминає Екклезіяст: «Відвертай твоє лице від елегантної жінки» (Еккл. 9, 8). Тому, що жінки звикли занадто дбати про свою зачіску, не буде від речі, коли парох завчасу подбає частіше напімнути їх, нагадуючи ці пам’ятні слова апостола Петра, що їх він висловив в цій справі: «Ваша окраса нехай буде не в зовнішньому заплітанні волосся й убиранні в золото, або в зодягнені в одежу» (1 Петр. 3, 3). св. Павло додає: «Так само й жінки, чисто вбираючись, із соромом і з чистотою, щоб украшали себе не золотом, або перлами, та й дорогими шатами, але (як личить жінкам, що пристали на благочестя) добрими ділами» (1 Тим. 2, 9), Многі в дійсності, що були прикрашені золотом і самоцвітами, втратили правдиві окраси душі й тіла.

Разом із пристрасним побудженням, що є спричинене рафінованою вишуканістю одежі, належить розважити й те, що походить від нечистих і безстидних розмов. Безстидні слова, наче горіючий смолоскип запалюють душі молодців. «Ледачі бесідники», каже апостол, «псують добрі обичаї» (1 Кор. 15, 33). А тому, що танці й солоденькі пісні мають той сам, а то й ще більший наслідок, належить також і від них триматися здалека. До подібної категорії побудження розкоші, належать також безстидні книжки, або такі, які занимаються половою любов’ю. З неменшою суворістю належить уникати статуй, які представляють що-небудь поганого, яких спосібність побуджувати до злого й запалювати молодечі смисли є незвичайна. Тож парох повинен подбати про те, щоб під тим оглядом заховувано мудрі постанови Тридентійського Собору.

Коли при помочі уважного старання й чуйної любови оминеться те все, що ми повище згадали, тоді уникнеться всяка нагода тілесної пристрасти. До дальшого середника згнбблення вродженої жажди служать надзвичайно часта Сповідь і Святе Причастя, гарячі й покірні молитви до Бога, супроводжені милостинями й постами. Чистота, це дар, якого Бог не відмовляє тому, що відповідно його шукає (1 Кор. 7, 7). (Тому що Він не дозволяє, щоб нас спокушувано понад наші сили) (1 Кор. 10, 13).

Під кінець ми повинні умертвлювати тіло й його нездорові гони, не лише постами, особливо такими, що їх приписує свята Церква, але також чуваннями, побожними паломництвами й іншого роду покутами. В таких і тим подібних практиках об’являється чеснота умірковання. Якраз так писав св. Павло у листі до Коринтян: «Кожен, хто бореться, здержується від усього. Ті, щоб прийняти проминаючий вінець, а ми незнищимий». А трохи далі: «А я морю моє тіло й поневолюю його, щоб, проповідуючи іншим, самому часом не бути нікчемним» (1 Кор. 9, 25. 27). А ще на іншому місці: «...і не догоджуйте тілу в похоті» (Рим. 13, 14).