о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Третя Заповідь Божа

Пам'ятай й день суботній, щоб святкувати його... пам'ятай святкувати день святий. (Ісх. 20, 8)

Предмет Третьої Заповіді

«Пам’ятай й святкувати день суботній. Шість днів можна тобі працювати й робити всяке твоє діло. Сьомий же день, субота Господеві, Богові Твоєму. Бо шість днів творив Господь небо й землю, море й усе те, що в них, і спочив дня сьомого; тим благословив Господь день суботній і освятив його» (Ісх. 20, 8-11).

Ця заповідь справедливо й послідовно приписує той зовнішній культ, що його люди винні Богові. Люди не можуть стриматися від віддавання зовнішнього культу тому, якого в душі почитають, якому довіряють і на якого покладають всю свою надію. Будучи зайнятими земськими справами, люди не завжди тямили б про той зовнішній культ, цю дань, що її винні відвічному, доброму Творцеві. Він сам отже, установив час, у якому це можуть вигідно робити.

Цю заповідь зачинає божий автор словами: «Пам’ятай...» Вже це слово повинно багатьох людей запалити до побожності. А тим самим їхні парохи повинні пригадувати їм часто про те. Бо святкуючи святий день, вони зобов’язані відвідувати свою Церкву. А коли вони є приявні на Богослужінні й слухають проповіді, навчаються в правдах і Божих заповідях. В той спосіб можуть сповняти Божий закон, бо знають, чого треба, щоб його виповнити. Ця заповідь є так важною, бо сповнюючи її, чоловік пригадує собі Божі заповіді, що про них заабсорбований щоденними турботами легко забув би, коли б не відсвіжував собі їх щотижня в неділю, чи в свята. Тому не диво, що Господь так часто пригадує людям про зберігання цієї заповіді, її знаходимо в книгах Мойсея: Ісход, Левіт, Второзаконня й у пророків: Єремії й Єзекиїла; всюди згадується, щоб святкувати свята. Напоминається передусім провідників народу та уряд, щоб вони своєю повагою впливали на людей і спонукували їх до віддавання почестей Богові й заховування свят, щоб вони своїми зарядженнями спомагали священство в їхніх приписах, що до способу заховання третьої заповіді, в захованні свят.

В поясненні тої заповіді треба зазначити відразу, в чому вона подібна до попередніх і в чому вона від них різниться. В той спосіб люди зможуть, зрозуміти, чому ми, святкуючи неділю, а не суботу, як сказано в Декальогу мимо всього заховуємо цю заповідь.

Різниця між нею й іншими заповідями є в тому, що інші заповіді Декальогу є природні й вічні та не підпадають жодним змінам. Так приміром, хоч із приходом Ісуса Христа знесено Старий Завіт і закон Мойсея, християни однак далі заховують Декальог. Заховують ті заповіді однак не тому, що вони є дані Мойсееві для жидівського народу, але тому, що ті заповіді відповідають людській природі й тому сама людська природа, а радше Творець тієї природи вимагає їхнього заховання. Ця заповідь про почитання суботи не є сталою що до дня святкування, але змінною. Тому що вона не відноситься до обичаїв, але до обрядів, вона не є природною, тому що природа не очеркує точно, який день тижня належить святкувати, не приписує точно дня, в якому люди повинні почитати Бога, здержуючися від праці й відвідуючи Його святиню. В жидів тим святим'днем сталася субота, щойно по їхньому виходові з єгипетської неволі, тому що субота була тим днем, в якому вони з’їли пасхальне ягня, вийшли з неволі. Моментом, із яким усі жидівські свята, жертви, зричаї й обряди мали впасти, щоб зробити місце новим, був момент Христової смерти. Разом із їхнім упадком мусила уступити й субота, як святочний день тижня, а на її місце прийшов інший день, інша пам’ятка, тобто день Воскресіння Ісуса Христа — Неділя. Вона сталася пам’яткою тої величної хвилі спасіння людського роду й тому її тепер святкуємо. Всі інші обряди й звичаї відпали, бо вони були лише прообразами, лише тінню нового Христового завіту. Вони мусили уступити правді, яку лише проображували св. ап. Павло писав до Галатів, докоряючи тим, що заховували обичаї й обряди жидівські: «Заховуйте дні, місяці, пори й літа. Боюся за вас, що може я марно працював коло вас.» (Гал. 4, 10). В такому самому значінні писав він і до Колосян: «Нехай же оце ніхто не судить вас за їжу, або за напиток, або поглядом свят, або нового місяця, або суботи. Це тінь того, що настане, тіло ж Христове.» (Кол. 2, 16 ) Ця заповідь, хоч і не годиться зі новозавітними обрядовими заповідями й церемоніями, все таки має щось, що входить у звичаї й права природні. Цим елементом є приказ віддавати особливший культ Богові в день Йому присвячений. І ця заповідь випливає з людської природи, як на те вказують звичаї різних народів. Справді, коли вглянемся в історію людства, стрінемо таке явище, що всі народи присвячують деякі дні на публічне святкування деяких обрядів. Чоловік уже з природи присвячує деякий час дня на деякі елементарні функції, приміром на сон, відпочинок і т. п. Задля тої самої причини він є примушений призначити якийсь час не тільки для тіла, але й для духа, щоб дух також відпочив і відсвіжився розважанням про Бога. Чоловік призначив його нате, щоб в цьому часі міг почитати Божі речі й Божі совершенства й у той спосіб віддавати честь Богові. Цей звичай входить у заповідь і людський обичай. Тому й святі апостоли постановили, щоб перший день тижня був присвячений Богові. Відтак, його названо з латинська ДОМЕНІКА, або день Господній. По-українськи цей день називається Неділя, тобто день, у якому не вільно виконувати невільничих робіт, але треба посвятити його на службу Богові. Навіть ап. Йоан у Об’явленні натякає на день Господній (Откр. 1, 10). А ап. Павло приказує, щоб в перший день тижня люди збирали датки на церкву, а той день згідно з поясненнями св. Йоана Золотоустого має бути неділя. (1 Кор. 16, 2). З того часу повстав звичай святкувати неділю, як день у тижні присвячений на особливше почитання Бога.

Різні складові части Третьої Заповіді

Слово «пам’ятай», пригадує, що святкування того дня належить до церемоніяльних (обрядових) заповідей. Проте, пригадується ще ра3, що хоч природна заповідь, чи радше природний елемент тієї заповіді приказував почитання й святкування в якомусь дні, все таки не означував дня — тобто не вказував стисло, в якому дні тижня належить віддати те почитання Богові.

По-друге, ця заповідь каже нам, щоб ми розумно працювали через цілий тиждень, не тратячи з очей святочного дня. В ньому ми маємо наче здати рахунок із наших діл і наших починань. З того виходить, що наша праця повинна бути така, щоб не заслуговувала на Божий гнів, і з другої сторони, щоб в нашій душі не полишала слідів неспокою й скрупулів. (1 Сам. 25, 31).

Вкінці, формулювання заповіді каже нам, що ми повинні добре думати й вважати, щоб не дати звестися прикладом тих, що зневажають цю заповідь і працюють навіть у святочні дні й не віддають належної пошани Богові. Господь дав чоловікові шість днів на те, щоб він міг працювати й старатися про удержання своє власне й родини, однак вимагає, щоб один день у тижні, сьомий день, чоловік призначив Йому. Та не все люди добре використовують той день. Бо він має бути не лише днем відпочинку, як то думають деякі й уже від ранку покидають дім і виходять десь поза місто, чи село, щоб вжити відпочинку, День святий треба передусім посвятити Богові. Його почитанню, а щойно на другому місці своєму власному відпочинкові.

Слово Субота — чи Шабат, це слово єврейське й означає «перестати». Проте, заховувати «шабат», значить заперестати працю, відпочити. Сьомий день якраз тому має назву суботи, бо Господь, сотворивши світ, у цьому дні вже нічого не творив, але відпочивав: «І Бог докінчив своє діло шостого дня, що його сотворив і спочив сьомого дня від усякого діла, що творив. І Бог поблагословив сьомий день і установив його святим, тому що того дня Він відпочив від усіх своїх діл, що їх учинив і зробив.» (Бут. 2, 2). Так називає той день Господь у книзі Ісход: «пам’ятай й день суботній святкувати.» (Ісх. 20, 8). Пізніше цю назву давали не лише цьому дневі, але також задля його гідності надавали цю назву цілому тижневі. І тому то фарисей у притчі Ісуса Христа каже до Бога: «Пощу два рази в суботу (в тиждень)» (Лк. 18,12).

Святкування суботи, після припису Святого Письма полягає на здержанні від усяких матеріяльних чи фізичних праць; як про те свідчать дальші слова заповіді, що не вільно працювати в той день. Але здержання від праці ще не є виконанням заповіді, бо в ній далі говориться, «щоб святити його» (Ісх. 20, 8). Проте, день Суботній це не лише день відпочинку, але також день святий, посвячений на діла Господні й святі заняття. Його заховуємо тоді, коли робитимемо в ньому акти почитання Бога. Це є субота, що її Ісаія називає суботою насолоди: «Коли вдержиш ногу твою задля суботи й не будеш того мого святого дня чинити своїх забаганок; коли субота буде в тебе насолодою, днем Господнім, святим, шанованим; а пошануєш її тим, що не робитимеш твоїх звичайних діл, не догоджувати своїм примхам, і понехаєш пусті слова.» (Іс. 58, 13). Бо так святковані дні стаються дійсною насолодою для Бога й побожних людей. За таке заховування суботи жде людину велика нагорода: «Тоді матимеш насолоду в Господі, возведу тебе певно на висоти землі й насичу насліддям твого предка Якова...» (Іс. 58, 14).

В той спосіб люди, які дійсно хотять заховати гідно цю заповідь, мусять стриматися від усякої фізичної праці й посвятитися особлившому почитанню Бога. А в який спосіб, це вже нормує друга заповідь церковна: «В неділі й свята Служби Божої набожно слухати».

Таїни дня присвяченого Господеві

В другій частині Божої заповіді кажеться, що той день має бути присвячений Богові. Бо в дійсності так говорить заповідь: «Шість днів можна тобі працювати й робити всяке діло. День же сьомий субота Господеві Богові Твоєму.» (Ісх. 20, 9). Ці слова означають, що сьомий день треба присвятити Господеві, виконуючи діла богопочитання й тому, що той сьомий день має символізувати спочинок Господа. Той день присвячено Господеві тому, що не добре було полишати самим ізраїльтянам вибір того Богові присвяченого дня, бо вони в цьому випадку пішли би за звичаями Єгиптян, святкуючи їхні свята.

Із сімох днів також вибрано останній день на почитання Бога й це є повного таїнства справою й тому книга Ісход (Ісх. 31, 13) і Єзикіїла (Єз. 20, 12) називають Суботу «Знаком»: «Я дав їм також мої суботи, щоб були знаком між мною й ними, та й щоб вони знали, що Я Господь, який їх освячує. (Єзик. 20, 12). Отже, день суботній був для людей знаком тієї конечности посвячуватися Богові, являтися святим Його очам завжди пригадуючи собі, що Йому є присвячений також осібний день. Бо дійсно святим є той день, у якому люди мають виявляти в особливший спосіб святість і почитання Бога. Крім того Субота є наче знаком і пам’ятником на згадку творення й сотворення цього пречудного всесвіту. Ба що більше вона (субота) мала бути для жидів згадкою, що Господь вивів їх із важкої єгипетської неволі. Й дійсно Господь говорить далі: «І пам’ятай, що ти був рабом у єгипетській землі й що вивів тебе звідтіля Господь Бог твій могучою рукою й простягненою правицею; тому й заповідав тобі Господь заховувати день суботній.» (Второзак. 5, 15). Вкінці, день суботній є прообразом духової суботи в небі, що полягає на святому й містичному спочинкові й його святкується тоді, коли хтось разом із Ісусом Христом похоронив старого чоловіка (помер для гріха), (Рим. 6, 4), а потім повертає до життя й виконує діла згідні з християнською побожністю. Й ті люди, що були колись тьмою, тепер стали світлом у Господі; й ходять як діти світла (бо овоч духа — в усякій доброті, праведності й правді), і виповняючи те, що є угодне Господеві, не пристають до негідних діл тьми...» (Єфес. 5, 8-11). В толкуванні слів св. Кирила приходить вислів «Небесна Субота»: «Оце ж поставлено нову суботу божим людям...» (Євр. 4, 9), вона полягає на участкуванні того життя, в якому будемо втішатися в Христі Ісусі всіма добрами й не буде вже жодного кореня гріха. Є сказано: Там не буде левів, не будуть переходити хижі звірята, а відчиниться там чиста й свята дорога. (Іс. 35, 9). Бо в огляданні Бога душі святих осягають оглядання усіх дібр. То ж ми повинні піддержувати себе словами св. ап. Павла: «Спішімося увійти до того найвищого спочинку...» (Євр. 4, 11).

Жидівський народ заховував крім сьомого дня ще й інші свята установлені законом, щоб заховати живою пам’ять на визначні добродійства Божі. Церква Божа перенесла святкування зі суботи на неділю. В цьому дні перший раз заблисло світло над світом, в цьому дні також, силою воскресення Спасителя, який відчинив нам доступ до вічного життя, привернено знову до країни світла наше життя, що було ослаблене темрявою. Й тому апостоли назвали її неділею — днем Господа. Вже в Святому Письмі той день являється торжественним, як той, що в ньому сотворення світу мало свій початок, чи той, у якому Дух Святий зійшов на апостолів.

В початках Церкви й у часах послідуючих, апостоли й наші святі Отці установили також інші святочні дні, щоб вони все оживляли нашу пам’ять про Божі добродійства. Між іншими найбільш торжественними були все ті дні, які згадують таїнства нашого відкуплення, опісля дні посвячені Пречистій Діві Марії, а вкінці посвячені апостолам, мученикам і святим, що царюють із Христом. В тих святих блистить і взноситься могуча доброта Божа; й їм належить віддавати честь на те, щоб заохотити людей до наслідування їхніх чеснот.

До заховування цієї заповіді напоминає також і друга частина формули, яка каже: «Шість днів можна тобі працювати й робити всяке діло твоє. День же сьомий субота Господові Богові Твоєму.» (Ісх. 20, 9). З тих слів виходить, що вірні не повинні сидіти з заложеними руками цілий тиждень, але відповідно до свого звання чи фаху повинні працювати шість днів (1 Сол. 4, 11; Еф. 4,28). Тою заповіддю упоминає нас Господь, щоб ми нічого, з того, що можемо зробити в часі тижня, не відкладали на неділю; щоб опісля наш дух свобідний від щоденних турбот, міг гідно зайнятися святкуванням дня присвяченого Богові.

Чому нам не вільно працювати в свята?

Господь каже так: «у той день не робитимеш нічого, ні ти, ні твій син, ні твоя дочка, ні твій слуга чи твоя служниця, ні твоя скотина, ні твій гість, що є в Твоєму домі.» (Ісх. 20, 10). З тих слів випливає, що треба оминати все те, що може перешкодити нам у віддаванні почитання Богові. Ясним є, що в ті дні треба оминати всякої невільничої праці, не тому наче б вона зі своєї природи була опоганююча, чи злочинна; але тому, що вона відвертає нас він божого культу, який є ціллю тієї заповіді. Оскільки більше повинні вірні уникати в той день усяких гріхів, що не лише відвертають і розсівають людського духа від вправи в речах Божих, але також радикально віддалюють його від любови Бога.

Проте, не забороняється ніякої праці, хоч би й невільничої, коли вона є зв’язана з божим культом, як уставляти олтар, убирати й прикрашувати церкву на день святочний і т. п. «Або чи ви чули, що в суботи священики ламають суботу й вони не винуваті.» (Мат. 12, 5) каже Спаситель до жидів, коли ті закидали Йому, що Він уздоровляє в суботу. Не менше ця заповідь не забороняє таких діл, що як би їх чоловік занехав, бажаючи задержати святочний спочинок, могли б нанести людям великі шкоди. Навіть святі канони дозволяють це. Крім того Спаситель у своїх науках подає ще більше інших діл, які можна довершувати в свята, не переступаючи тої заповіді. Заповідь забороняє в ті дні працю не лише людям, але також і їхнім звірятам, головно тому, що звірі самі не можуть працювати, але їх мусить провадити чоловік. Звірина само не виконує жодної праці, воно радше помагає в праці чоловікові. А тому, шо в свята не позволяється на жодну працю. Проте, не позволяється працювати й звірині, бо вона є радше поміччю в праці чоловікові, співпрацюючи з ним і під його проводом. Бог, який вимагає щоб люди шанували звірята при праці, забороняє в тій заповіді, щоб й звірята працювали в неділю. А далі вимагає, щоб вони обходилися людяно зі звірятками, тому що ті віддають їм свої сили на послуги.

Християни повинні по-божому святкувати свята. Передусім, повинні відвідувати церкву й там слухати богослужби й часто брати участь у святих Таїнствах, що їх установив Господь для нашого спасіння на уздоровлення наших душевних ран. Християнин не може зробити нічого кращого як часто сповідатись, показувати свої душевні рани заступникові Христа в таїнстві Покаяння, щоб осягнути відпущення гріхів. Він повинен також, як можна найчастіше, приступати до трапези Господньої, щоб там живитись Хлібом і Напитком вічного життя. В неділю кожний повинен уважно слухати проповідей, бо що ж може бути більш негідним як не слухати уважно науки Спасителя? Вкінці, всі повинні хвалити Бога своїми молитвами й побожним співом, та й побіч того повинні старатися всіма силами пізнати всі правила правдивого християнського життя. Та вони повинні не лише пізнати але також поступати в житті згідно з тими правилами. Тобто бути передусім милосердними супроти бідних і давати їм із того, що самі отримуємо. Бо ми повинні знати, що земські добра не наші, їх лише позичив нам Господь на те, щоб ми ділилися ними з тими, що не мають нічого. Ми повинні відвідувати хворих у їхньому осамітненні й потішати їх, коли вони терплять, як про те говорить св. Яків: «Оце бо віра чиста й неопоганена перед Бог-Отцем, щоб відвідувати сиріт і вдовиць у їхньому горю й держати себе неопоганеним від світу.» (Як. 1, 27).

Тепер не важко буде нам пізнати, як можна прогрішитися проти тієї заповіді, маючи позитивно подано, як належить її заховувати.

Рації тої Заповіді

Найважнішою причиною, чому люди мають заховувати цю заповідь, тобто присвятити якийсь день у тижні почитанню Бога, є всі ласки й заслуги Богочоловіка Ісуса Христа для нас. Він стільки заслужився для нас, відкуплюючи нас від вічної заглади, що ми ніяк не зможемо Йому гідно за те все заплатити. Навіть хоч би ми Його щодня за те славили, то мимо всього того було б ще замало. Він однак не хоче мати від нас усіх днів, але хоче тільки одного дня в тиждень, а крім того ще деяких днів, посвячених пам’яті Його подвигів, чи посвячених подвигам Його святої Матері чи святих, що послідували слідом за ним. Коли ж ми навіть того трішки не хочемо виконати, то які ми вдячні за всі Його добродійства? Як же ж ми відплачуємося Йому за стільки добродійств?

Коли ж хтось совісно виконує цю заповідь, то чи ж він не живе той день для Бога, посвячений на очах свого Творця й на розмові з ним? Ми, відмовляючи молитви, дійсно розважаємо над маєстатом Божим, говоримо з Ним самим. Слухаючи слів проповідників, чуємо слова самого Бога, що устами своїх слуг говорить до нас, пояснюючи нам свої відвічні правди, якими Він, у своїй доброті, хоче поділитись із нами. Із проповіді пізнаємо Його святі дороги, якими Він провадить нас до нашої відвічної ціли, до себе самого. В Богослужбі ми почитаємо Спасителя нашого Ісуса Христа, що є присутний таїнственно під видами хліба й вина.

Це є всі ті користі, що їх має кожний християнин, коли по-божому святкує неділю. Богом призначений день для Його почитання. Коли ж хтось не шанує того дня, стається бунтівником проти святої Церкви, стає глухим на заповідь Божу, а тим самим стає противникам самого Законодателя-Бога. Для людини повинно вистарчити розважання Божої заповіді, щоб він її як тільки можна найсовершенніше заховував, не уважаючи, що її заховання є жертвою з його сторони. Бо ж Бог не наложив на людину якогось тягарю, щоб чоловік важко працюючи, чи віддаючи Йому щось, чого він сам конечно потребує, в той спосіб Бога почитав. Він хоче від людей так мало, тобто, щоб вони повздержалися від щоденної праці, від своїх звичайних турбот, і щоб трохи більше думали про Нього, про Того, від кого вони все мають. Він хоче, щоб вони подякували Йому за всі ці ласки в місці призначеному Йому в особливший спосіб; та й вкінці, щоб вони в вільному від праці дні вчилися Його святих правд, Його заповідей, щоб вони знали як належить жити, щоби спастися. Та й Господь, що з одної сторони нагороджує тих, які заховують Його заповідь, уміє також страшно покарати, тих, що відмовляють Йому послуху, як про те згадується в книзі Чисел(Чис. 15, 32).То ж, щоб не попасти в «руки Бога живого», треба уважати й славити Божий день вдержанням від праці, хвалінням Бога в церкві й виконуванням добрих, богоугодних діл.