о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Частина третя — Декальог – десять заповідей Божих

Значіння Декальогу

Господь Бог, сотворивши Всесвіт, дав йому сталі закони, що мають кермувати й нормувати його дальший розвиток. Ті закони мають служити до кращого й совершеннішого розвитку. Вони є неначе продовженням Божої сили діючої в матерії. Ті закони в природі, так звані природні закони, (тому що діють у природі, в матерії, яка не має розуму як рівно ж у звірят), діють із абсолютною певністю й стремлять до своєї ціли непомильно. Бо в матерії, як уже сказано, подібно як і в звірят, тому що в них немає розуму, немає й свобідної волі, яка могла би опертися цьому стремлінню й попрямувати якоюсь іншою дорогою.

Лише в виїмкових випадках Господь ухиляє чи зносить ділання відвічних законів і робить чудо, що як уже знаємо може бути поза, понад чи навіть проти природних законів. Таке чудо однак Господь не робить завжди, але тільки тоді, коли хоче показати людям, що Він є паном, володарем усього. Причиною такого особлившого й особистого встрявання Бога в порядок всесвіту є й можуть бути тільки якісь моральні вартості, що їх Творець має на цілі.

Подібно як мертвій і звіриній природі Господь дав певні норми, закони, що мають вести їх до совершенства, так Він дав закони розумним єствам на землі, тобто людям. Та є велика різниця між одними й другими. Бо коли Божі закони в мертвій матерії і у тваринному світі непомильно доводять до призначеної їм ціли, в розумних єствах вони вже не можуть ділати непомильно. В них вони залежні від свобідної волі людини й залежно від неї вони є заховувані чи не заховувані. Щоб однак і в залежності від людської волі Господь осягнув свою ціль, попри закон Господь установив ще й санкцію, тобто нагороду за його виповнення, чи кару за його невиконання. Такої санкції немає й не може бути в законах, які нормують мертвою матерією, чи тваринним і рослинним світом. Камінь кинений вгору не може ніяк втриматися, але мусить впасти на землю; дерево не може не тягнути соків із землі й наложити собі піст. Подібно й звірі не може не шукати поживи, коли воно голодне, чи не може не втікати від сильнішого від себе ворога. Зате чоловік, який у своїх діланнях керуватися розумом, може хоч і голодний відмовити собі їжі (піднятися голодування), чи може не робити того, до чого тягнуть його смисли чи які інші гони (природні пристрасті). Проте, Бог мусив до закону додати ще й санкцію, яка би, морально сказавши, змушувала, спонукувала людину добровільно стреміти до свого вдосконалення.

Та попри санкцію закону, що як уже сказано абсолютно не змушує людину до виповнення наказу природного закону (який походить від Бога, як Творця), чи Божого, закону (який походять від Бога, найвищого Законодателя), Бог осягає свої пляни навіть проти волі людини. Він навіть спротив людини, тобто гріх, уміє звернути на добро. Божих плянів ніхто знищити ні спинити не може. А той, хто намагається противитися їм, шкодить лише сам собі. Хоч би такий приклад виявляє ясно, що злоба людську, яка старається зупинити біг Божих плянів, виходить не лише на некористь злобним людям, а пособляє Божим плянам: намагання жидів викрити пророцтво Спасителя, що Він по трьох днях воскресне, причинилося лише до поширення цієї правди, бо ця сторожа, що стояла при дверях гробу доказала лише правдивість воскресіння Ісуса. Ніхто не міг би відважитися підступити до запечатаного гробу померлого Спасителя, як коло нього сторожили озброєні жовніри. Проте, зникнення тіла Спасителя й перестрах жовнірів доказують найкраще ділання надприродної Божої сили. Так само як і переслідування й убивання визнавців Христа й рівночасне поширення Христової віри доказують цілому світові, що засновник святої Церкви мусив бути Богом і що Його сила діяла й далі ще діє в Церкві.

Сотворивши людину, Господь виписав у його серці свій закон. Він дав йому совість, яка легко читає в цьому божому кодексі. Ніхто не може оправдатися перед Ним, коли не поступає згідно з тим законом і не стремить до свого власного вдосконалення. Все таки, тому що людська, первородним гріхом ослаблена, природа мала би труднощі як про це свідчить історія людства), Господь дав людям ще особливший свій Божий закон, що його зібрав коротенько в Десяти Заповідях — у Декальогу. Він є, як каже св. Августин, коротеньким зібранням усіх законів та нормує ціле життя людини. На горі Синай Бог приказав Мойсееві вирізьбити їх на двох кам’яних таблицях і переховувати в «Скрині Завіту», що була в ізраїльській святині підніжком Ягве. Ті заповіді відносяться, чи радите нормують любов людей до Бога й до ближнього, яка є синтезою всіх заповідей і всіх навчань жидівських пророків, післанців Бога-Ягве до ізраїльського народу.

Тому, що Декальог є лише коротенькою синтезою науки побожного життя, священики вже в жидівському народі, а тим більше в Христовій Церкві мають за обов’язок поясняти цей закон вірним і в той спосіб наставляти їх на дорогу життя, як про те навчає пророк Малахія: «Бо уста священика мають хоронити знання й із його уст ждуть люди закону; бо він післанець Господа небесних сил». (Мал. 2,1). Як кажу, ті слова відносяться тим більше до священиків Нового Завіту, тому що вони багато ближче стоять до Бога й мають зростати в силі діянням Святого Духа (2 Кор. 3, 17). Сам божественний Спаситель сказав, що вони мають бути «світлом світу» (Мат. 5, 14), мають світити передусім тим, що є в темряві, навчати невіжих, виховувати дітей (Рим. 2, 19). А передусім мають наставляти на дорогу правди тих, що з неї поблудили, та й навчати їх, як мають жити, щоб знову не попали в гріхи. «Браття, хоч і впаде чоловік у який гріх, ви наставляйте такого духом покори, доглядаючи себе, щоб й вам не бути спокушеними.» (Гал. 6, 1). Вкінці тому, що вони є суддями в таїнстві Покаяння, найперше самі мусять знати точно Божий закон, щоб могли не лише судити всякі проступки проти нього, але також, щоб знали, яку пораду дати тим, що сповідаються, щоб вони могли його заховати. Вони як учителі вірних мають по словам св. Павла проповідувати, повчати й наставляти на правильну дорогу: «проповідуй слово, настоюй у час і не в час, докоряй, погрожуй, благай з усякою терпеливістю й наукою.» (2 Тим. 4, 2). І вони дійсно мусили цілий час слідити й наставляти людей на дорогу Божого закону, бо люди звичайно: « ...не слухають здорової науки, а вибирають собі вчителів по своїм похотям, підхліблені слуханням (таких людей, що їм пособляють)» . (2 Тим. 4, 3). Проте, щораз упоминає ап. Павло: «Це говори, напоминай, і докоряй із усяким повелінням...» (Тит. 2, 15).

Походження Декальогу

Декальог, або Десять Заповідей Божих походить, як уже видно зі самої назви, безпосередньо від найвищого Законодавця Бога. Тож нічого не значить, що говориться у листі до Галатів, що його передали людям ангели. «Що ж тоді закон? Задля проступків додано його, доки прийде насіння, якому обітовано; (і той закон) уряджений ангелами рукою посередника...» (Гал. 3, 19). Це вже видно з того, що закон є лише узовнішненням того відчування людського духа, який розрізняє між добром і злом, між чесним і нечесним. Тобто. Божий закон є лише узовнішненням закону природного, що його вложив у людське серце Бог, Творець людської природи. А що Творцем людської природи, а з нею й природного закону є Бог, тож Він мусить бути також Творцем його узовнішнення, бо воно є тотожне з природним законом.

Господь, даючи закон Мойсееві, не дав йому щось нового, але радше привернув до давнього блиску те, що людська, первородним гріхом звихнена, природа затемнила й скривила. Тому й ми не повинні глядіти на ці заповіді, як такі, що прийшли до нас через пророка жидівського народу Мойсея, але як на узовнішнення природного закону, який є виритий у нашому серці. Тож і не диво, що Ісус Христос говорить: «Не думайте, що я прийшов знівечити (знести) закон або пророків, не прийшов я знівечити, але сповнити.» (Мат. 5, 17). Отже, ніхто не сміє ухилятися від нього, поясняючи собі, що новозавітні люди не мають в’язатися законам, що його Мойсей дав жидам. Творцем закону є сам Бог, як про те Він сам говорить, надаючи Декальог:«Я є Господь Бог твій...» (Ісх. 20, 2); чи «Якщо я є панам, то де ж є пошана до мене?» (Мал. 1, 6). А що Бог є однаковий для всіх людей, Проте, якщо Він дав свій закон людям, то й зобов’язує до його заховання. Тож усі без виїмку мають підчинятися йому.

Розважання над цією правдою, що Творцем закону є сам Бог, повинно спонукати вірних не тільки до його точного заховування, але також до вдячности Йому за те, що Він ясно пояснив нам, у який спосіб маємо виконувати Його святу волю. Святе Письмо дуже часто славить Божу доброту за те, що дав людям такий скарб (Декальог), а заразом закликає їх, щоб вони признали цю доброту й ласку Господа. «Гляди, я навчив вас установ і присудив, як заповідав мені Господь Бог мій, щоб ви сповняли їх серед землі, що до неї прийдете. Пильнуйте ж і сповняйте їх! Бо це мудрість і розум ваш перед очима народів, що чутимуть усі установи й казатимуть: Цей великий народ дійсно мудрий і розумний народ. Бо, де на світі такий великий народ, в якого був би так близько Бог, як Господь Бог наш, у всьому, про що тільки закличемо до Його. І який це великий народ, що в нього установи й присуди такі справедливі, як увесь цей закон, що його Я вам оце поставив.» (Втор. 4, 6). І дійсно Мойсей міг так говорити до вибраного народу, бо Ягве схилявся до нього, роблячи його своїм народом. А що доперва маємо говорити ми, де Господь є вже не «паном», але хоче бути нашим батьком? Де той всемогучий Сотворитель робить нас своїми улюбленими дітьми, приходить до нас, щоб замешкати в нашому серці, стати поживою нашої душі? Дійсно до «жодного народу так не наблизився Господь і не об’явив своїх Таїн кожному.» (Пс. 147, 10).

Божі заповіді не є важкі, бо Господь крім заповідей дає ще й свою ласку, щоб чоловік міг виконати це, чого від нього вимагає Господь» (1 Йо. 5, 3). А хоч би й були для декого важкими, головно для того, що їх довший час не заховував, тоді він може сказати разом із святим апостолом Павлом: «Все можу в Христі, що мене покріпляє». (Филип. 4, 13). Чи як про цю правду висловлюється св. Августин, кажучи: «Хто може очеркнути, як річ неможливу для людини любити доброго Творця, улюбленого Отця, а рівночасно побіч любити своє власне тіло у своїх власних братів? Проте, той, хто любить, той сповняє закон.» (Звичаї Церкви 25). А Господь вимагає від людини сповнення закону, тому що по словам св. Бернарда не'можна було вимагати від людини чогось більше справедливого, більш гідного й пожиточного. Проте, й подивляючи безконечну Божу доброту, кличе: «Що це за єство є той чоловік, що Ти хочеш, щоб Тебе любив, і ще грозиш важкими карами, коли хтось не хоче того робити, начеб вже не було безконечною карою Тебе не любити? Коли ж однак хтось покликується на неміч своєї природи, щоб міг любити Бога, безконечне Єство, тоді можна йому відповісти, що Господь, який вимагає від людей любови, вливає в їхні серця спромогу любити Себе при помочі Святого Духа, якого посилає Бог Отець у їхні серця, коли вони Його про те просять. (Лк. 11, 13). Тому й справедливо молиться св. Августин: «Дай те, чого вимагаєш, і вимагай, що лише хочеш...» (Конф. 10, 19). По спасительній смерті Ісуса Христа до нашої розпорядження стоять усі ласки. Сила диявола вже назавжди зламана заслугами Спасителя: Проте, й нічого тепер боятися й ніяка заповідь Божа не може бути так важкою, щоб чоловік скріплений ласкою Христа не міг її виконати.

З другої сторони люди можуть дуже легко переконатися як великим нещастям для них самих є незаховання Божого закону. Бо поминувши те, що закон є виданий тільки на добро тих, що для них виданий і що його невиконання потягає за собою недорозвиток так тілесних як і духових сил, то ж, хто його переступає, нищить свою власну природу, бо закон має наказувати куди й як належить провадити. Апостол Павло ганив довір’я жидів, що вони вже тим самим, що належать до вибраного народу, спасуться перед Богом: «Обрізання ніщо й необрізання ніщо, а виконання Божих заповідей...» 1 Кор. 7, 19). А в другому посланні до Галатів, повторивши цю саму гарну гадку, додає, що в Ісусі Христі має значення лише нове створіння, іншими словами, що Церква цінує лише того, хто кермується у своєму житті Божими заповідями (1 Гал. 6, 15). Бо найкраще любить Бога той, хто заховує Його заповіді: «Хто мене любить, заховує мої заповіді...» (Йо. 14, 21). Чоловік може з безбожного стати праведним, якщо в своїх починаннях кермується законами Божими. Та й ніхто не може статися із безбожника праведним, коли не має наміру повинуватися законам, що їх сам Господь дав людям.

Овочі Декальогу

Про користі, що випливають із заховання Божого закону говорить Святе Письмо в багатьох місцях. А цілий 118 псалом є одною похвальною піснею Божого закону, головно із-за того, що дозволяє чоловікові вдосконалюватись та задля цього, що через нього можна наблизитися до всесовершенного Єства — Бога, слідуючи за закликом самого Ісуса: «Будьте отже совершенні, як і Отець ваш Небесний є совершенний...» (Мат. 5, 48). Бо Божий закон що по словам Святого Письма викликає подив у поган, є якраз висловом безмежної мудрості й доброти Бога, який, об’являючи через нього свої гадки й свою святу волю, провадить наші ноги дорогою правди й життя. (Пс. 18, 8). Тож і не диво, що ті що заховують Божі заповіді, відзначаються мудрістю, бо Божий закон підносить мудрість людини. Бог дав таку силу своєму законові, що він навіть нелітним дає мудрість. Вони при помочі Божого закону, пізнають Божі таїнства, що без нього навіть найбільш учені мужі не могли б у жоден спосіб пізнати. Закон і його заховання вливають у серця душевну радість вдоволення, так що вже навіть за життя можна мати нагороду за виконання Божих заповідей.

Зрештою, чоловік повинен заховувати закон не лише тому, що він служить для його виключного добра, але також тому, що його чоловікові дав і зобов’язав заховувати сам Бог, найвище Єство. Творець людини, що з тієї причини має право домагатися послуху й виконання своєї волі. Як ми вже бачили всі інші створіння без жодного спротиву повинуються законам, що ними кермують, і які походять від того самого Творця. Виходило б, що людина., цей цар усього земського творива, повинен тим більше повинуватися Божій волі. Бог міг був змушувати нас до виконання своєї волі, так як Він змушує мертву природу, рослини, чи звірята. Що Він не захотів так само змушувати й людину, то свідчить лише про Його безмежну доброту й любов до людини. Це повинно бути тільки товчком до кращого виповнення Божої волі. Зрештою Господь хоче, щоб ми добровільно виконували Його волю, тільки задля нашого власного добра. Бо якби Він змушував нас до цього, ми не мали б перед ним жодної заслуги. Коли ж однак ми самі добровільно виконуємо Його волю, вислуговуємо собі невичерпні скарби ласк перед нашим небесним Батьком. Виразно каже св. пророк: «Велика нагорода є, о Господи, за заховання Твоїх заповідей.» (Пс. 18, 12). Бо таке заховання обнимає не лише земське вдоволення, але передусім вічну нагороду в небі, яка жде кожного, хто тут на землі поступав згідно з Божим законом. (Второзак. 28, 3; Мат. 5, 12). Там віддасть Господь усім великою, вщерть виповненою мірою (Лк. 6, 38) за точне виконування того, шо Господь приказав.

Установа Декальогу

Хоча тих Десять Заповідей Бог дав щойно Мойсееві на горі Синай, все таки вони вже перед тим існували як неписаний закон у серцях людей. Ба вже від самого початку сотворення людини, Господь давав закони, що з бігом часу розвинулись у цю совершенну форму. Першим прародичам Господь Бог дав заповідь не їсти овочів із заказаного дерева. Ноєві дав знову інші заповіді, як у справі жертв, здержання від ЇДження крові і т. п.; аж вкінці повний, хоч загальний нормуючий, закон зібрав у своїх Десяти Заповідях.

Поручивши жидівському народові заховання свого закону. Господь береже його за те в цілій дорозі. Разом із народом стереже Він і свого закону, бажаючи, щоб той незмінений, не засмічений поганськими додатками дійшов до Його справжнього, обіцяного народу, наслідника всіх Його пророцтв до християн. В тому часі Він не лише хоронить ізраїльський нарід перед поганами, але й його самого хоронить перед поганством. Своїми чудами й пророцтвами повчає його, що Він сам одинокий є правдивий Бог і що Йому одинокому належить безоглядний послух і почитання. Коли ж цей нарід у своїй мандрівці сходив із дороги правди, забував свого Бога, тоді Він карами, різними нещастями привертав його назад до себе та провадив далі аж: до того часу, коли післав на землю нового вчителя свого одинокого Сина, Бога-Слово. Він уже не посередник, вже не якийсь пророк, але сам Бог, сама Божа Мудрість прийшов на те, щоб людей не лише навчити словом, але й приміром, як належить повинуватися Богові, як належить заховувати Його закон. Та Божественний Спаситель не лише вчить нас, як заховувати Божі Заповіді. Він понадто вислужив нам ласки, які помагають нам без надмірного труду виповняти те все, чого від нас вимагає Бог Отець.

Проголошення Декальогу

Декальог зачинається словами: «Я є Господь Бог твій, що вивів тебе з землі єгипетської, з дому неволі.» (Ісх. 20, 2). Так Господь Бог, найвищий Законодатель проголошує офіційно свої святі заповіді, в яких Він вмістив свою Божу волю у відношенні до людей, на те, щоб вони знали, чого вимагає від них Творець їхньої природи. А заразом тим законом Він дає їм вказівки, як вони мають осягнути найвище совершенство так тіла, як і духа.

Господь дав цей закон жидівському народові, а через нього й усім людям. Він у своєму провидінні вибрав той народ і в ньому переховав правдиву віру в одного правдивого Бога. Господь опікувався жидівським народом не якраз тому, начеб він був найчеснішим, чи може найсильнішим, чи може начеб він відзначався якою іншою чеснотою. Якраз противне, це було одно із найбільш незнатних племен. Що до свого характеру нарід впертий, непослушний, важкий до провадження, підпадаючий під поганські впливи, як це видно з його історії. Все таки Господь вибрав собі його за свій нарід якраз тому, що він такий незначний, такий негідний Божого провадження, щоб на ньому показати свою всемогучість, свою любов до людства. А з другої сторони вибравши жидів, Господь хотів побудити й інші кращі народи до суперництва з ними, щоб й вони пізнавши Його всемогучу правицю й Його невичерпну любов і терпеливість у провадженні ізраїльтян і самі захотіли схоронитися під Його всемогучі, опікунці крила. Подібно, як святий Павло каже, що той сам Господь пізніше, коли жиди не прийняли Спасителя, як свого Мессію, побуджує їх (жидів) до суперництва й навернення покликанням поган до своєї Церкви.

Господь Бог, який особлившим способом опікувався жидами, все таки допустив, що їхні патріярхи, предки довго мандрували по землі, терпіли різні переслідування зі сторони поган, зносили важку неволю тільки на те, щоб навчилися, що ця земля це не їхня вітчизна, але радше місце їхнього вигнання. Те Він час до часу своєю всемогучою правицею визволяв їх із неволі, а карав тих, що гнітили й гнобили Його народ. В цей спосіб показував, що Він, хоч на час допустив на них годину проби, все таки завжди пам’ятає про них і може вивести їх із найбільшого нещастя, вирвати з рук навіть найсильнішого ворога. Він допускав неволю других народів, щоб навчити жидів, що володіння над ними їхнього Бога є без порівняння легше від володіння людей. «Одначе вони будуть йому слугами (єгипетського царя Сузакима), щоб пізнали, що то значить служити мені, а що служити земським царям.» (2 Пар. 12, 8).

Через 400 років Господь обіцював Ізраїлеві, що з нього виведе Мессію, Спасителя вселенної. Держав його цілий час у тій надії й сподіваннях, стараючись цією надією й вірою приготовити його в якийсь спосіб на прихід свого одинокого, улюбленого Сина Ісуса Христа. А держав їх так довго, бо Він хотів, щоб людство тільки на Нього одного покладало свої надії й ждало від Його доброти та Його Божої любови, виповнення всіх тих обіцяних дібр, що Він уже обіцяв прародичам у раї.

Місцем проголошення Декальогу була гора Синай. Було це якраз незабаром по виході жидів із єгипетської неволі. Вони добре тямили важкі часи в єгиптян, а заразом і всі ті добродійства й чуда, що для них зробив Бог-Ягве, випроваджуючи їх із неволі. Проте, був то якраз найбільше відповідний час,'щоб цьому народові, який зазнав стільки добродійств, дати закон, який би в’язав його перед Богом; чи радше сказати, який би нормував відносини народу до їхнього Царя й Освободителя — Бога. Люди, коли не мають жодної помочі від людей, як стоять самі серед труднощів і небезпек, звичайно звертаються до Бога, як до одинокого помічника, що може їх визволити із усіх турбот. Так само й жиди, коли почулися здалеку від людей, серед пустині, здані одиноко на милосердя Боже, що їх кормило й напувало в пустинях, серед яких блукали, були якраз найкраще приготовані до прийняття Божого закону. Вони, силою факту, чи радше силою обставин, були змушені звернутися до Бога, що приймає їх за свій нарід, обіцяє свою опіку й запровадити їх до медом і молоком текучої землі, а в заміну за свою опіку жадає заховування Його заповідей, виповнювання Його святої волі. Господь вибрав цю хвилю, коли народ був опущений, бо тоді чоловік найкраще повинується, як про те згадує Святе Письмо: «Кого Він хоче вчити знання? Кого проповіддю на розум приводити? Хіба тих, яких перестали годувати молоком від грудей, що їх мати відлучила від грудей»? (Іс. 28,9).

Словами: «Я є твій Господь Бог» висловлює Бог цю правду, що Він одинокий є Творцем і Законодателем, бо від Нього всі мають життя й вдержуються при житті. То ж не диво, що псальмопівець кличе: «Прийдіть, поклонімося Йому богомільно, приклонімо наші коліна перед Господом, що нас сотворив. Бо Він наш Бог, а ми народ Його пастви й стадо Його руки.» (Пс. 94, 7). Коли б так люди завжди пам’ятали на ці слова Господні, не допускалися би напевно так легко гріхів.

Дехто вправді зі слів: «Я є Господь що вивів тебе з землі єгипетської, дому неволі» хотів би доводити, що ці слова, а з ними й цілий Декальог відносяться виключно до жидів. Та тих слів не належить брати дуже дослівно. Коли ж однак їх візьмемо в цьому значенні, як визволення з важкої неволі, тоді й до нас можна дуже легко примінити ті слова. Бо нас усіх Господь вирвав із багато важчої неволі, як єгипетська неволя, а саме з неволі диявола, із оков гріха й то гріха первородного, а далі із усяких особистих гріхів, змиваючи їх божественною ласкою в святому Хрещенні. На цю правду натякає одне місце в пророка Єремії: «Проте, надходить уже час, каже Господь, що вже не казатимуть: Так певно, як живий Господь, що вивів синів ізраїльських із Єгипту. Але: Так певно, як живий Господь, що виводив синів ізраїльських із північної землі й із усіх земель, куди їх був повиганяв; бо я ще заверну їх у землю, яку я дав їх отцям. Тимчасом пошлю многих рибалок говорить Господь, щоб їх повиловлювали» (Єрем. 16, 14). Милосердний Бог Отець післав свого одинокого Сина, щоб той зібрав усіх розпорошених його синів, щоб увільнив їх від неволі й навчив служити Йому одному правдивому Богові. Спираючись на цю правду, що Христос визволив нас від гріха, питає св. ап. Павло: «Ми, що вмерли для гріха, як можемо ще жити в ньому?» (Рим. 6, 2). Ми вже не належимо до нас самих, але ми стали власністю Божого Сина, що своїми страстями й смертю нас-викупив, звільнивши від важкої неволі гріха. Тому й вільні тепер ми повинні стати справді добрими оруддями справедливости, добра на дорозі до святости.