Бог встановив для людей день відпочинку, щоб вони дбали про своє духовне і тілесне здоров'я.

Щоб людина у своїх щоденних турботах не забула про Бога і про свою найвищу мету, наказав їй Бог святкувати один день у тижні. Цим Бог призначив нам певний час, коли ми могли б роздумувати над вічними правдами, і, таким чином, відновлювати і примножувати сили нашої душі. У святкові дні людина має нагоду за допомогою молитви виправити помилки, зроблені протягом тижня (св. Григ. В.), а також подякувати належно Богу за блага, отримані за остатні дні. Зрештою, людина не може працювати безперервно, бо дуже швидко вичерпала би себе фізично. Отже, день, який Господь Бог призначив на відпочинок, є даром Божої доброти. Святкування цього дня є прообразом нашого майбутнього вічного відпочинку на небі (Євр. 4, 9). Святкове вбрання, яке одягаємо у той день, символізує наше щасливе майбутнє перебування на небі.

Бог наказує святкувати сьомий день тижня тому, що Сам відпочивав у цей день, завершивши світотворення.

Мойсей, описуючи створення світу, говорить: "Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був" (Буття 2, 2). Людина створена за подобою Бога, тому повинна в усьому брати з Нього приклад. Це стосується і дня відпочинку — як Бог відпочивав на сьомий день, так і людина після шести днів праці повинна відпочивати. Бог, котрий сотворив тіла небесні на позначення днів і років (Буття 1, 14), навчає нас відпочивати на сьомий день через зміну місяця. Кожні сім днів місяць змінює свій вигляд. Перші сім днів він з'являється до половини, а у наступні сім днів доходить до повні, потім знову протягом семи днів зменшується до половини і, нарешті, зникає зовсім, щоб знову розпочати своє видозмінювання. Біля 150 р. після Христа св. Теофіль, єпископ Антіохій, пише: "Сьомий день відомий усім народам земної кулі". Ми, християни, святкуємо неділю, євреї — суботу, мусульмани — п'ятницю, монголи — четвер, неґри в Ґвінеї — вівторок і т.д.

Бог наказує нам святкувати сьомий день і тому, що після шестиденної праці організму людини необхідний відпочинок. Доведено, що після денної праці людина потребує 6-7 годин сну, щоб відновити затрачені під час праці сили; так і після шестиденної праці людина потребує певного відпочинку.

Бог наказав євреям святкувати суботу, тому що це був пам'ятний день звільнення їх із єгипетської неволі.

Отже, субота була у євреїв радісним народним торжеством; Бог на горі Синай наказав їм днем відпочинку визнати саме цей день. Цей день був призначений для привселюдного шанування Бога в євреїв тому, що нагадував їм про отримані від Бога блага (Єз. 20, 12). Цей день був одночасно прообразом спочинку майбутнього Спасителя у гробі. Євреї дотримувалися святкування суботи дуже суворо. Зневажання суботи каралося смертю — у цей день заборонялося виконувати навіть найдрібнішу роботу. Фарисеї вважали, що в суботу не можна чинити навіть добрих справ (Мат. 12, 12). У св. Письмі читаємо, що у пустелі падала манна протягом шести днів тижня, але не в суботу. Єврейська субота припадає на нашу суботу, а субота християнська — на неділю.

Замість святкування суботи Апостоли призначили святкування неділі, бо в цей день воскрес Христос.

Неділя — це свято всієї Пресвятої Трійці, бо в неділю, як у перший день тижня (Діян. Ап. 20, 7; І Кор. 16, 2), Бог Отець розпочав створення світу, в неділю воскрес Бог Син і в неділю зійшов Св. Дух на Апостолів. Апостоли мали право перенести святкування суботи на неділю, бо у третій заповіді Божій ідеться не про те, щоб святкувати саме суботу, а про те, щоб один із днів тижня присвятити Богові. Неділя називається також "Днем Господнім" (Одкр. 1, 10), тому що саме в цей день ми повинні служити Господу Богу насамперед. Св. Юстин називає неділю "днем світла" (сонця). І справедливо, бо в цей день засяяв Спаситель у сяйві Свого Воскресіння, як нове світило (св. Амвр.). В цей же день Бог сотворив світло, а Св. Дух зійшов на Апостолів у вигляді вогненних язиків. У цей день ми повинні просити Бога про просвітлення нашого розуму, щоб ми чітко усвідомили нашу останню мету. Костянтин Великий запровадив 321 р. святкування неділі в усій Римській державі, а Карл Великий накладав грошові покарання на тих, котрі не святкували неділі.

У неділю ми повинні відкласти будь-які справи, які пов'язані з фізичним напруженням і взяти участь у привселюдному Богослужінні; повинні також у цей день якнайкраще дбати про добро душі і відпочинок тіла. У багатьох державах, недільний відпочинок є узаконеним. Як Бог відпочивав сьомого дня, так і ми повинні відпочивати. Як Ісус Христос воскрес у Великодну Неділю, залишаючи у гробі хустки і полотна, так і ми повинні залишити будь-які свої буденні заняття і в молитві спілкуватися з Богом. Недільний відпочинок необхідний хоч би вже й тому, що змучена людина не здатна до належної молитви.

Публічне Богослужіння — це Служба Божа, з'єднана з проповіддю (Див. другу заповідь церковну). Церква вимагає слухання Служби Божої тому, що це відновлення хресної Жертви є найголовнішим Богослужінням. Ще в давнину сходилися християни на Службу Божу в неділю, — пише св. Юстин; уже тоді існував звичай після читання Євангелія повчати людей. Цей звичай зберігся до сьогодні.

Крім слухання Служби Божої, дбаємо про спасіння нашої душі, приймаючи св. Тайни, промовляючи молитву, слухаючи проповіді, читаючи побожні книжки і творячи милосердні справи.

Відпочинок необхідний нашому організму також тому, щоб ми старанніше могли працювати для спасіння душі. В неділю ми повинні не лише одягати краще вбрання, але також очищати і прикрашати наші серця (св. Григ. В.). Саме в неділю вірні мають нагоду приступати до прийняття св. Тайн. Церква прагне, щоб св. Причастя вірні приймали саме в неділі і свята (соб. Трид. 22, 6).

Для молитви маємо в неділю також кращу нагоду, бо храми Божі відкриті протягом цілого дня і Богослужіння відправляється в них не лише вранці, а й увечері. Наші предки мали гарний звичай в неділю читати побожні книжки, передусім пояснення недільних Євангелій і життя Святих; в цьому ми повинні їх наслідувати. Не треба також забувати про справи милосердя. Саме в суботу Спаситель зцілював найважчих хворих, напр., чоловіка з сухою рукою (Мат. 12, 9-21), сліпого від народження (Йоан 9), чоловіка з водяною пухлиною в домі фарисея (Лук. 14), хоч євреї не могли з цим погодитися. Спаситель хотів цим навчити їх, що саме в день, присвячений Богові, треба здійснювати якнайбільше справ милосердя.

У неділю є дозволеними такі роботи: необхідні роботи, пов'язані з фізичними зусиллями; легкі роботи; заняття, котрі служать для поступу розуму.

Христос не хоче, щоб людина, святкуючи неділю, зазнавала збитків, бо "субота є для людини, а не людина для суботи" (Марк. 2, 27). Тому дозволеними є такі роботи, котрі необхідні для підтримування життя (напр., готування їжі, збирання збіжжя у випадку раптової небезпеки і т. п.). Дозволеними вважаються також роботи, необхідні Іншим людям (напр., поштаря, залізничника, телеграфіста і т.п.). Духовна влада має право дозволяти, якщо на це є поважні причини, виконання важких фізичних робіт у неділю. Адже Христос називає Себе "Господом суботи" (Лук. 6, 5), — так само може сказати про себе і Церква, як заступниця Ісуса Христа. А раз неділя призначена для духовного добра і спасіння людських душ, тому, в першу чергу, необхідно в той день виконувати всі ті справи, які сприяють досягненню цієї мети. Отже, Ісус Христос говорить: "... священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають" (Мат. 12, 5).

Рекомендовані також діла милосердя, тому що ніщо так не допомагає нашому спасінню, як милосердні діла. Ісус Христос пов'язує наше спасіння з учинками милосердя (Мат. 25, 35). Ісус Христос власним прикладом доводив, що ми повинні в неділю чинити справи милосердя, говорячи: "... в суботу можна добро чинити" (Мат. 12, 12). В неділю не є забороненими послуги, які виконуємо з любові і для добра ближніх, хоча би це були і важкі роботи (св. Ірен.). Св. Оділія, ігуменя (†720), заснувала на власні кошти лікарню, і, за прикладом Ісуса Христа, завжди відвідувала хворих у неділю після Богослужіння і прислуговувала їм протягом усього дня (Мег. III, 263). Так само чинили й інші Святі. Дозволяються, однак, лише такі справи милосердя, пов'язані з фізичною роботою, котрі є дійсно потрібними. Справи милосердя навіть деколи звільняють людину від Богослужіння, бо в такому разі вони самі є чистим і непорочним Богослужінням (Як. 1, 27). Однак, якщо є можливість, необхідно погожу вати одне з другим, тобто чинити справи милосердя і бути на Богослуженні. "І те слід робити, і того не слід лишати", — говорить св. Письмо (Мат. 23, 23). Дозволені також у неділю легкі роботи, тому що Бог не хоче, щоб людина в неділю зовсім дармувала; тому дозволяється, напр., щоденне миття посуду, підмітання, лагодження щойно пошкодженого одягу, читання, писання, заняття математикою, музикою та ін., котрі сприяють розвиткові розуму людини.

Якщо людина не святкує неділі, то чинить гріх. Людина грішить тоді, коли виконує в неділю без потреби якусь фізичну роботу, або вимагає виконання подібної роботи від інших.

Римський імператор Валентин завжди говорив: "Хто зневажає неділю, виконуючи фізичну роботу, той святотатствує". Християнин повинен дати у неділю відпочинок своїм підлеглим і навіть худобі (Вихід 20, 8-10). Вважається, що фізична робота є тяжким гріхом тоді, коли хтось в неділю без потреби працює тяжко 2,5-3 години. Зате не вважається тяжким гріхом, якщо хтось працює тяжко неповних три години; або протягом цих трьох годин виконує не дуже тяжку роботу; або хто змушений до праці своїм начальником і працює з остраху перед ним. Але все ж в неділю варто уникати важкої праці. У Старому Завіті наказує Бог євреям: "Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме яку-будь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу" (Вихід 31, 14).

Грішить той, хто легковажить недільне Богослужіння. Часто причиною того, що не відвідуємо недільні Богослужіння, є суботні розваги. "Як нерозумно перетворювати ніч на день, а день на ніч і заради легковажних розваг забувати про свої обов'язки щодо Бога!" (св. Франц Сал.).

Грішить і той, хто віддається занадто бурхливим розвагам, які втомлюють або є просто грішними.

Такими є, напр., полювання з переслідуванням, тривала гра в більярд, голосна музика і довготривалі танці. Останні нерідко призводять до аморальних учинків, до бійок, трати грошей, викликають невдоволення життям і небажання працювати. Ще гірше, коли розваги самі по собі грішні. Бо той, хто грішить, стає невільником диявола, тобто рабом гріха (Йоан 8, 34). Без сумніву, краще було б, якби люди виконували в неділю ручну працю або працювали в полі, ніж мали б зневажати її грішними вчинками (св. Авг.).

Святкуючи неділі, здобуваємо Боже благословення.

У св. Письмі сказано, що "І благословив Бог сьомий день" (Буття 2, 3), тобто зробив його днем благословення. Хто святкує неділю, тому таланить у всіх починаннях, того Бог оберігає від будь-якої небезпеки. Святкуючи неділі, примножуємо наші тимчасові блага.

Не святкуючи неділі, ми накликаємо на себе нещастя: хвороби, невдачі на роботі, зубожіння і т.п.

Хто святкує неділю, для того .вона є благом, хто ж її не святкує, тому вона приносить лише шкоду. Хто працює в недільний день, того Бог карає. Хто в неділю шукає розкошів цього світу, — втрачає скарби неба. Хто працює не відпочиваючи, - нищить своє здоров'я. Тому недільний відпочинок є обов'язком не лише релігійним, але і природним. Хто працює в неділю, той вбиває себе. — Таким людям Бог говорить: "... напущу на вас страх, сухоти і пропасницю, від них померкнуть очі й погасне життя" (Левіт 26, 16). Бог карає звичайно тим, чим людина грішить (Прем. 11, 17). Хто працює в неділю, є злодієм, бо обкрадає Бога від належної Йому шани. Саме злодія стосується прислів'я: "Як прийшло, так і пішло". Тому дуже часто той, хто працює в неділю, втрачає усе своєю майно, а нещастя падають на нього одне за одним. За несвяткування неділі Бог не раз карає цілі краї неврожаєм, градом, повінню і т.п.

Несвяткування неділі накликає лихо на цілі родини та громади.

Несвяткування неділі підточує родинне життя. Якщо члени родини уникають церкви і Богослужінь, то з часом вони втрачають розуміння своїх обов'язків. Батько стає марнотратником і розпусником, матір — байдужою, а діти ростуть у безкарності. Узи, котрі об'єднували членів родини, розриваються. В. хаті, замість раю, настає пекло. Батько, працюючи в неділю, не може виконати свого найсвятішого обов'язку — виховувати дітей, тому що протягом тижня не спілкується з дітьми. Таке ізольоване життя окремих родин відбивається також на суспільстві, тому що там, де розхитані підвалини, руйнується весь будинок. Якщо людина не святкує неділі, вона цим самим виказує непокору Пану Богу. Така непокора щодо Бога призводить до непокори і щодо світської влади. Далі людина забуває усякі релігійні обряди, забуває Бога, забуває, врешті, свою кінцеву мету. "Яка неділя, такий і день смертний" (Лєрх.). Святкуючи неділі, накопичуємо для себе цінності, котрі існують вічно (св. Григ. Наз.). Навіть ворог релігії Руссо говорить: "Якщо хочете, щоб люди були працьовитими, дайте їм свята; втрачені таким чином дні приносять більше добра, ніж інші дні". І євреї святкують свою суботу так строго, як мало хто, не зазнаючи через це жодної шкоди.

Праця може бути фізична або розумова.

До робітників належить не лише фабричні, заводські робітники, ремісники і т. д., але також учні, службовці, священики, вчителі, лікарі і т. д. Правда, останні працюють не стільки руками, скільки головою; але розумова праця набагато тяжча і більше втомлює людину, ніж праця фізична.

Жодна праця не завдає сорому, бо Ісус Христос освятив працю Своєю наукою і власним прикладом.

Іновірці соромилися праці, тому що вважали працю принизливим заняттям, притаманним хіба невільникам, тому віддавалися неробству. Аж прийшов Спаситель і освятив працю Своїм прикладом. Бідного теслю обрав Собі опікуном і під його наглядом працював до 30-ти років. Саме тому євреї вважали Ісуса також теслею, як це видно зі слів св. Письма (Марк. 6, 3). Працьовитих рибалок обирає Христос Апостолами. У притчі про робітників у винограднику дає зрозуміти, що праця необхідна для досягнення спасіння (Мат. 20).

Саме тому найвидатніші мужі не соромилися ручної праці. Св. Павло, напр., заробляємо на життя ткацтвом (Діян. Ап. 20, 31). "Ремесло і праця не принижують людину; навпаки, треба вважати за честь, якщо самостійно заробляєм собі на життя" (Лев ХШ). Лише пихатість і погані вчинки принижують людину. Бути слугою або наймитом не є принизливо. Якщо служимо людині за наказом Бога, то служимо не людині, а лише Богу, від котрого отримали наказ. Адже Ісус Христос сам прийшов у світ, щоб служити, а не щоб служили Йому (св. Авг.). Хто служить людині, вищий від того, котрий є слугою власної пристрасті (св. Авг.).

Кожна людина повинна працювати, — цим вона покарана за первородний гріх.

До вчинення людиною первородного гріха, праця для неї була розвагою. А після первородного гріха праця стала для людини обов'язковою, як бачимо зі слів св. Письма: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято" (Буття 3, 19). І справді, людина змушена працювати, тому що земля не дасть їй сама потрібного прибутку, якщо вона (людина) не буде її обробляти. Якщо би ніхто не працював — люди загинули б від голоду. Сама природа спонукає людину працювати. Бо навіть ледар, котрий не виконує своїх обов'язків, знаходить собі різноманітні пусті заняття, щоб прогаяти час. Ніхто не здатний до абсолютного неробства. Навіть мурашки і бджоли (Прик. 6, 6) демонструють людині приклади працелюбності. А раз будь-яка праця є Божою волею, то ми повинні охоче зносити усякі труднощі, пов'язані з працею. Саме так ми повинні розуміти слова Христа: "Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною, той недостойный мене" (Мат. 10, 38).

. Працювати зобов'язаний кожний, хто взагалі має силу до праці. Тому говорить св. Павло: "Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть" (II Сол. З, 10).

Гріх первородний перейшов на всіх людей; тому всі ми повинні за нього відбувати кару, тобто працювати. Повинен працювати бідний, щоб придбати необхідні речі, повинен працювати і багатий, щоб не втратити того, що має. Якщо багатий не буде зайнятий принаймні якоюсь корисною працею, то усе його багатство опиниться в небезпеці. Якщо заможна людина буде байдикувати, то вона стане грішити. Св. Василій говорить, що лінь є подушкою для диявола. Заможна людина, так само, як і інші люди, отримує від Бога дари (таланти), які повинна використовувати для блага ближніх; інакше стане схожою на того чоловіка з Євангелія, котрий закопав дані йому таланти. Виправдати можна лише того, хто не може працювати, тобто дітей, старих, хворих або калік. Тому св. Павло: не говорить "Хто не працює", а "Хто не хоче працювати, той не повинен їсти".

Людина повинна добросовісно виконувати обов'язки, покладені на неї її становищем.

Суспільство складається з різних станів (слово "стан" походить від "стояти", бо означає щось постійне, незмінне), напр., священиків, лікарів, юристів, ремісників, жонатих, неодружених і т.д. Людське суспільство — це наче велике тіло, кожний член якого має свою окрему мету і роботу (І Кор. 12, 2), або наче механізм годинника, в якому всі коліщата, великі і малі, з'єднані докупи. Бог обдаровує людину покликанням до того чи іншого стану, наділяє її здібностями, бажаннями, можливостями. Людина відчуває покликання до того чи іншого стану і повинна керуватися цим покликанням. Якщо людина не прислухається до свого покликання, обирає собі професію, до якої не має потягу, вона з часом стає невдоволеною ні матеріально, ні духовно. Тому родичі ніколи не повинні вирішувати за дітей, яку професію їм вибрати. А раз покликання йде від Бога, то ми, обравши професію до душі, знаходимось на службі Божій (Ґалюра). Саме тому людина повинна в першу чергу виконувати обов'язки свого стану, а потім уже займатися чимось іншим. Покликанням Ісуса Христа було спасіння світу, і заради цього Він забував про все інше. Пригадаймо собі 12-річного Христа у храмі в Єрусалимі (Лук. 2, 49), або розмову зі самарянкою біля криниці Якова, коли Христос забув навіть про їжу (Йоан 4, 34). Так само чинив і Мойсей. Коли Мойсей на горі Синай довідався від Бога, що його народ скоїв тяжкі гріхи, він відразу залишає товариство Бога і повертається до народу (Вихід 32, 7).

Ретельне виконання обов'язків свого стану веде до досконалості.

Хто сумлінно виконує свої обов'язки, той напевно буде сумлінним у всьому і завжди. Справедливо звертають основну увагу при канонізації Святих та те, чи вони сумлінно виконували обов'язки свого стану. Помиляється той, хто вважає, що час, затрачений на виконання обов'язків свого стану, є втрачений для служби Божої і для спасіння душі. Ніщо не підносить людину так швидко, як сумлінне виконання своїх обов'язків. І, навпаки, щораз більше грішить той, хто, спокушений дияволом, нехтує своїми обов'язками для того, щоб безконечно молитися і віддаватися Богослужінням. Якщо не хочеш працювати, не допоможе тобі жодна молитва. Побожність, яка стоїть на перешкоді виконанню обов'язків свого стану, є фальшивою доброчесністю (св. Фарнц. Сал.). Жодний стан не стає на завада до досягнення спасіння, якщо лише не є сам по собі грішним (І Кор. 7, 17).

Щоб наша праця була успішною, ми повинні розпочинати її з Богом і під час роботи часто думати про Бога. Хто з Богом почав якусь справу, той ніби вже наполовину її зробив. Бога взивай, а рук прикладай. Як допомагає Бог тому, хто починає з Богом, свідчить перемога Давида над Голіафом.

Хто йде до праці без молитви, чинить, як солдат, котрий іде на битву без зброї. Св. Павло говорить: "Чи ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). "Безперестанку моліться", — говорить далі св. Павло (І Сол. 5, 17). Не раз дрібні діла найбідніших людей ціняться Богом більше, ніж голосні діла мужів, імена котрих занесені в історію світу.

Праця несе з собою вічну нагороду, бо вона є свого роду Богослужінням.

Бог покарав Адама працею, коли останній визнав свою помилку. Праця є так само досконалою, як і молитва, а багато славетних мужів вважали працю найкращою молитвою. Як кожну добру справу, так і працю Господь Бог не залишає без нагороди. Ісус Христос говорить: "...достоїн бо робітник своєї нагороди" (Лук. 10, 7). А св.Павло говорить: "...кожний отримає власну нагороду згідно зі своїм трудом" (І Кор. З, 8).

Поштовхом і заохоченням до праці повинна бути для нас не стільки тимчасова користь, скільки вічна нагорода. Хто в праці керується лише корисливими думками, той, звичайно, працює недбало і легко втрачає вічну нагороду, якої не шукав.

Вже на землі праця приносить велике благо; вона робить нас задоволеними і великими, відганяє грішні думки і зебезпечує тимчасовий добробут.

Праця має гірке коріння, але солодкий плід. Саме усвідомлення, що ви довели якусь справу до кінця, принесе вам задоволення. Праця вкорочує час, неробство — продовжує. Ретельний робітник найкраще відчуває справедливість слів Ісуса Христа: "Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" (Мат. 11, 30). Праця відганяє усякі спокуси. Праця запобігає будь-якому злу, причиною котрого є лінь. Тіло, змучене працею, не відгукується на злі пристрасті. Коли хтось сказав до одного монаха, щоб не мучив свого тіла безперервною працею, той відповів влучно: "Якщо я перестану мучити тіло, то воно почне мучити мене" (Касіян). Праця веде до тимчасового добробуту. Працьовитість приносить шану та благо, а лінь — сором і злидні.

Після роботи необхідно відпочити, тому що саме завдяки відпочинку тіло набирається нових сил для подальшої праці.

Розумні розваги корисні для людини. Вони об'єднують людей, посилюють у нас любов до ближнього, а деколи навіть усувають суперечки і незгоди. Бог не забороняє нам розважатися, навпаки, дозволяє; Він усю природу так удосконалив, щоб вона вже сама по собі була для нас джерелом багатьох благ (напр., чудесні барви й аромат квітів, спів пташок і т. д.). Ісус Христос сам не відмовлявся від гостини. У притчі про блудного сина розповідає Ісус Христос про бенкет, танці і музику (Лук. 15, 25). Обіди навіть були раніше частиною Богослужіння.

Однак, ми не повинні занадто піклуватися про розваги; ми повинні передусім уникати грішних розваг, а під час розваг не повинні забувати про Бога.

Розважатися треба помірковано, бо розваги, є не метою нашого життя, а лише засобом для відпочинку. Хто занадто віддається розвагам, стає розпусним, невдоволеним і, звичайно, потрапляє в борги. Взагалі ми повинні розважатися лише тоді, коли сумлінно виконали свої обов'язки. Приємний відпочинок — після завершеної праці. Сьогодні бачимо, на жаль, дуже великий потяг до розваг. "Забавляйся, але коротко і рідко!" (Св. Франц Сал.). Недозволенный є усякі грішні розваги, напр., обмовляння ближніх, азартні ігри, аморальні бесіди або висміювання релігійних речей. Такими розвагами, безумовно, необхідно нехтувати. Невдячна та дитина, котра тішиться тим, що ображає її батька. Навіть під час розваг ми повинні думати про Бога і про наше призначення. "Радійте в Господі", — говорить псалмоспівець (Пс. 31, 11).

Дійшовши до перехрестя, подорожній повинен бути дуже уважним, щоб не потрапити на недобру дорогу. Ми всі здійснюємо подорож на небо, і коли під час тієї подорожі доходимо до вибору професії, — мусимо добре зважати, щоб неправильний вибір не відвертав нас від нашої остаточної мети.

Професія — це певна категорія робіт і зобов'язань, які покладаємо на себе задля добра суспільства.

Людина створена для праці, як птах для польоту. Людина повинна дбати про себе, здобувати собі власною працею те, в чому природа їй відмовила. Насамперед примушує людину працювати потреба в їжі, одязі, житлі. У св. Письмі говориться, що первісна людина змушена була добувати собі все сама, щоб вижити (сама вбивала звірину, шкірою якої одягалася, варила собі їжу, будувала хату і т.д.). Однак, в разі потреби (напр., для захисту від розбійників, диких звірів і т.п.) люди об'єднувалися, згуртовувалися в більші громади. З часом вони прийшли до висновку, що краще і корисніше об'єднатися і розподілити між собою окремі види робіт. Зауважили, що один має вроджений потяг до одного виду роботи, другий — до іншого, завдяки чому праця стає успішнішою. Так з'явились з часом різні професії.

Вибір професії — дуже важливий момент; від правильного вибору професії часто залежить наше тимчасове щастя, благо суспільства, а також спасіння нашої душі.

Якщо оберемо собі професію, до якої маємо потяг, то нам легко і приємно працюється, усе нам вдається, люди нас цінують і поважають, і праця приносить задоволення. Якщо ж оберемо професію, яка не відповідає нашим здібностям і нахилам, то ніколи не зможемо бути задоволеними і сумлінними у виконанні обов'язків. Наша праця тоді замість користі буде приносити суспільству лише шкоду, особливо тоді, коли ми займаємо високе, впливове становище, до якого не доросли. Така людина — наче хворий член в організмі суспільства, саме тому він може втратити спасіння. На страшному суді будемо змушені дати докладний звіт про сумлінне виконання своїх обов'язків, бо обов'язки стану (професії) є обов'язками справедливості. Вже тут, на землі, людина відповідає перед владою за виконання своїх обов'язків. Не забуваймо також, що за виконання своїх обов'язків отримуємо заробітну плату.

При виборі професії ми повинні дотримуватися наступних принципів.

Ми повинні обирати професію, яка відповідає нашим здібностям і до якої відчуваємо потяг.

Людина не може жити повноцінним життям, якщо знаходиться в таких умовах, котрі не відповідають її характеру, нахилам і здібностям. З тим ми повинні рахуватися при виборі професії. Ми повинні пам'ятати про те, що таланти, якими Бог нас нагородив, треба належно використовувати і розвивати, як цьому вчить нас Христос (Мат. 25; Лук. 19). Потяг до якоїсь професії з'являється тоді, коли чуємо в собі здатність виконувати обов'язки, пов'язані з цією професією. Однак, трапляється, що людина має потяг до якоїсь професії, але не вистачає їй необхідних здібностей; в такому разі потяг є нерозумним і треба його придушити, як це радить розум, котрим Бог наділив нас. Зовсім інакше, якщо людина має необхідні здібності до якоїсь професії, а потягу до цієї професії не вистачає. Небажання у цьому випадку випливає з того, що уявляємо собі обов'язки того стану значно тяжчими, ніж вони є насправді. В такому разі можна не зважати на неохоту і присвятити себе тій професії; невдовзі переконаємося, що труднощі були мізерними, і праця буде приносити лише радість і задоволення.

При виборі професії ми ніколи не повинні керуватися чисто матеріальними поняттями (напр., грішми) або корисливістю.

При виборі професії ми повинні пам'ятати слова Спасителя: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мат. б, 33), або: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?" (Мат. 16, 26). Тому ми повинні запитати самих себе: "В якій професії я з моїми здібностями і вдачею здатний зробити якнайбільше добра і користі іншим, заслужити на небо? "Отже, помиляються ті, хто, не знаючи вищого ідеалу та блага понад блага тимчасові, зважають лише на те, яка професія дасть їм найбільшу вигоду, найбільші доходи, найбільші можливості і найбільший достаток. Така людина дбає лише про власне добро і тому вважає обов'язки свого стану другорядними і таким чином порушує загальний устрій суспільства, як зламане коліщатко псує хід годинника. Звичайно, таку людину чекає заслужене покарання. Нерозумно чинить також той, хто вважає для себе ганьбою обрати ремесло нижче, ніж має його батько; не зважаючи на покликання і здібності, пнеться вгору, аби досягти становища батька. Те саме стосується і того, хто без покликання вирішує обрати якусь професію під тиском родичів. Мова не йде про те, щоб не зважати на бажання і поради родичів, або щоб при виборі професії не враховувати зовсім матеріальні погляди. Зрозуміло, що треба замислитися і над тим, чи це або інше ремесло дасть нам відповідне утримання. Бо якщо б наша професія не дала нам відповідного утримання, тоді ми легко могли б піддатися спокусі і намагалися б збільшити свої доходи забороненим способом, котрий шкодить виконанню зобов'язань, які ми прийняли.

У такий важливий момент життя ми повинні радитися з родичами і досвідченими людьми.

У св. Письмі говориться: "Розумний поради не знехтує" (Сир. 32, 24).

Насамперед ідемо за порадою до родичів, тому що, з одного боку, вони мають більший вплив на нас, а, з другого боку, міцніше нас люблять, ніж інші люди, отже, дбатимуть лише про наше благо. Однак, часто помиляються обидві сторони; або діти не радяться із своїми родичами, або родичі примушують дітей обирати професію, котра їм не до душі, а деколи, знову ж таки, відвертають їх від професії, до якої вони мають покликання. В таких випадках діти не зобов'язані прислухатися до порад дорослих; бо не родичі, а сам Творець нагороджує нас покликанням до якоїсь професії. Не раз буває, що родичі керуються лише марними намірами або самолюбством, і тому примушують дітей обрати професію, до якої вони не мають покликання, таким чином роблячи їх нещасними на все життя. Справджуються, отже, слова Ісуса Христа: "І ворогами чоловіка будуть його домашні" (Мат. 10, 36). Ще Христос, 12-річний хлопчик, дав зрозуміти своїм родичам, що вони не мають права ставати на перешкоді Його покликанню, яким Його наділив Бог. Крім родичів, радимося також з іншими досвідченими і щирими людьми, котрі знають людей, розуміються на тому ремеслі, про яке йде мова, та котрі вміють співчувати ближнім. І, навпаки, ми завдали би собі шкоди, якщо б радилися з людьми без жодного життєвого досвіду, які не мають поняття про важливість обов'язків тої чи іншої професії, або котрі у всьому керуються не благом ближніх, але власною користю. Ревний і сумлінний сповідник завжди в таких випадках є добрим порадником.

Треба просити Пана Бога про просвітлення і допомогу.

Неможливо, щоб Бог відмовив нам у допомозі в такий важливий момент, від котрого залежить не раз усе наше тимчасове і вічне щастя. Навпаки, ми знаємо, що Бог часто зримо полегшує людям вибір стану, як це було, напр., з багатьма пророками і Апостолами. Мойсея покликав Бог у палаючому кущі, Савла — перед брамою Дамаску, Апостола Матвея в той момент, коли Христос сказав йому: "Іди за мною!" (Мат. 9, 9). Однак, такі випадки трапляються рідко і лише тоді, коли Бог хоче когось обрати для виконання якогось надзвичайного призначення. Звичайно Бог це робить природно, повчаючи людину різноманітними притчами, навчаючи, що і як повинна людина чинити. Про те, що Бог сам закликає людей, дає зрозуміти Апостолам Ісус Христос, коли говорить: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив" (Йоан 15, 16). Отже, заздалегідь, а передусім перед самим вибором стану, гаряче молімося до Бога: "Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити" (Пс. 142, 8).

Якщо відчуваємо особливий потяг до якоїсь професії, — труднощі не повинні нас лякати.

Не один відчуває, що має надзвичайні здібності до якогось ремесла, або ясно усвідомлює, до якого ремесла, закликає його Бог. В обох випадках тяжить над такою людиною велика відповідальність. Чим всебічніше людина обдарована, тим докладніше повинна використати свої таланти. Пригадаймо собі притчу Ісуса Христа про таланти (Мат. 25, 15 і наст.). Людина, котра має хист до якогось ремесла але легковажно обирає для себе якесь інше, стає для суспільства причиною багатьох нещасть. Велика також відповідальність лежить на тому, хто чітко усвідомлює своє внутрішнє покликання, і особливі здібності до якогось ремесла; бо слуга, котрий краще розуміє волю свого пана, але не виконує її, заслуговує тяжчого покарання (Лук. 12, 47). Тому такі люди не повинні відразу лякатися труднощів. Не без причини посилає

Бог ті труднощі; Він бажає спасіння тих людей, але хоче, щоб вони його собі заслужили. Коли читаємо життєписи знаменитих і славних мужів, пересвідчуємося в тому, що багато хто з них боровся, щоб здобути собі те ремесло, до якого чув покликання, і що жоден з них не злякався труднощів. Доказом цього є історія життя шевського наймита Кальпіню з Кольонії — майбутнього священика і засновника багатьох католицьких угруповань; історія пекарського наймита блаж. Гофбавера — майбутнього священика і Апостола Відня та ін.

Питання вибору покликання необхідно вирішувати перш за все тоді, коли людина досягне певного інтелектуального розвитку і усвідомлення свого призначення, а її здібності і нахили стануть достатньо виробленими і сталими.

У молоді роки легко з'являються різні нахили, уподобання, пристрасті, але це ще не здібності; це лише швидко минаючі примхи та бажання. Лише в рідкісних випадках проявляється справжній талант у ранній молодості. До таких винятків можна віднести Моцарта (†1791), котрий вже у шість років проявив такі феноменальні здібності до музики, що деякі люди вважали його чародієм. Його талант музиканта і композитора вже тоді не підлягав сумніву і вказував йому на те, яку повинен обрати дорогу. Однак, звичайно, найкраще вирішувати питання про вибір покликання тоді, коли людина здобула загальну освіту. Саме в цей період життя найяскравіше проявляються індивідуальні нахили і здібності, саме тоді можна вирішувати, чи готова людина фізично до того чи іншого виду діяльності. Всебічна шкільна освіта сприяє якраз тому, щоб вроджені здібності могли розвинутися в кожному бажаному напрямку. Після закінчення загальної середньої освіти людина вже має певний розумовий розвиток, який є необхідним для вирішення такого важливого питання.

Якщо хтось, уже вибравши професію, зрозумів, що пішов неправильним шляхом і розминувся з покликанням, то він повинен залишити обраний вид діяльності; якщо ж це неможливо зробити, то необхідно намагатися виробити в собі це покликання завдяки сумлінному виконанню обов'язків та завдяки молитві про Божу допомогу і ласку.

Якщо, напр., родичі бачать, що син не має таланту до тієї чи іншої науки, то вони повинні забрати його з учбового закладу і знайти йому таке заняття, до якого син має потяг і покликання. Інша річ, якщо хтось, напр., вже став священиком і саме тоді усвідомив, що розминувся з покликанням. В такому випадку не може вже залишити свого стану, тому повинен пригадати собі слова св. Августина: "Якщо не маєш покликання, зроби так, щоб воно з'явилось". Завдяки старанності, ретельності і упованню на Бога вже не одна людина довела, на що вона здатна. Знаємо з досвіду, що ще в школі слабший, але старанний учень може досягнути більшого, ніж здібний, але недбалий. Завдяки пильності багато чого можна досягнути. А чим складніша і важча наша професія, тим певніше можемо розраховувати на Божу допомогу. Тому св. Лев В. говорив: "Той, хто дав мені професію, дасть і потрібну для її виконання силу і буде моїм помічником". Божої допомоги просимо через молитву. Адже каже Ісус Христос: "Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють" (Мат. 7, 8).

Церковні заповіді доповнюють третю Божу заповідь.

Перша церковна заповідь наказує святкувати, крім неділі, і певні, визначені св. Церквою дні тижня, щоб подякувати Господу за особливі ласки.

Друга церковна заповідь вчить нас, як саме ми повинні святкувати неділі і свята.

Третя — як слід дотримуватись посту.

Четверта нагадує нам наші обов'язки щодо св. сповіді і св. Причастя.

П'ята стосується заборони весіль у визначений св. Церквою час.

Шоста — стосується шкідливих видань і неморальних видовищ.

Наш обов'язок — суворо дотримуватись церковних заповідей, тому що непослух щодо Церкви є непослухом щодо Христа.

Ісус Христос наділив Церкву такою ж владою, яку сам отримав від Отця. Він сказав Апостолам: "Як мене послав Отець, так я посилаю вас" (Йоан 20, 21). Отже, наказ є одночасно наказом Ісуса Христа. Тому й каже Ісус Христос: "Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі..." (Мат. 18,18). Той, хто ігнорує накази Церкви, ігнорує накази Христа, бо сказав Христос: "... Хто гордує вами, мною гордує" (Лук. 10,16). Ісус Христос називає Церкву "царством", а також порівнює її з "отарою овець", щоб наголосити на тому, що вірні повинні слухати своїх духовних наставників. Устами Церкви Бог об'являє нам свою волю.

Тому той, хто свідомо і з легкою душею порушує заповідь Церкви, — чинить важкий гріх.

Настоятелі Церкви мають право звільняти вірних від необхідності дотримування певних заповідей, якщо на це є важлива причина, наприклад, можуть звільнити від посту по середах і п'ятницях; певні свята, які випадають на день тижня, перенести на неділю. Але такі зміни допускаються лише щодо церковних заповідей. Божі заповіді не можуть бути відмінені, і ніхто не може звільнити нас від необхідності їх дотримання.

Перша церковна заповідь наказує нам гідно відзначати церковні свята, а саме 14 святкових днів у честь Бога (Господні свята), 7 святкових днів у честь Богородиці (Богородичні свята), 15 — у честь Святих (7 з них переноситься на неділю).

Багато з цих свят відзначалися ще на початках християнства. "Свята встановлено для того, щоб те, що раз сталося, залишилося у пам'яті вірних назавжди" (св. Петро Хриз.). "Свята встановлено на згадку про Божі добродійства, за які ми повинні хвалити Бога і дякувати Йому" (св. Вінк. Фер.). На жаль, багато людей дбає лише про те, щоб святкові дні провести в бенкетах та гулянках, ніби їдою і життям можна віддати честь тим, хто намагався, постячи і умертвлюючи себе, догодити Богові (св. Єр.).

Господні свята — це Різдво Ісуса Христа, обрізання Ісуса Христа, Богоявления або Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані, в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим (Вербна неділя), Велика П'ятниця, Воскресіння Христове (Пасха або Великдень), Томина неділя (Антипасха), Вознесіння Господнє, Зіслання Св. Духа (Зелені свята), понеділок Пресв. Трійці, свято Пресв. Євхаристії, свято Найсв. Серця Ісуса Христа, Преображення Господнє, Воздвижения Чесного Хреста.

РІЗДВО Христове припадає на 25 грудня, тобто на час, коли день починає прибувати (на світ прийшов Ісус Христос — Світло світу).

Обрізання Ісуса Христа відзначається восьмого дня після Різдва. Цього ж дня святкуємо Новий рік.

Богоявления (Хрещення Ісуса Христа) в ріці Йордані святкуємо 6 січня.

Вербна неділя символізує в'їзд Ісуса Христа до Єрусалиму. Велика п'ятниця нагадує нам день смерті Ісуса Христа.

Свято Воскресіння Христового відзначаємо на згадку про воскреслого Христа. Разом з тим це свято нагадує нам, що ми теж воскреснемо. Припадає воно на першу неділю після повні місяця (коли день зрівняється з ніччю). Великдень не припадає щороку на один і той же день. Відзначаємо його в межах від 22 березня до 25 квітня.

Томина неділя нагадує нам дві події: сумнів Томи в тому, що Ісус воскрес; появу Ісуса Христа перед Його учнями і врятування Томи від невір'я.

Вознесіння Господнє святкуємо на 40-вий день після Воскресіння.

Зіслання Св. Духа (Зелені свята) — десятого дня після Вознесіння (п'ятдесятого після Воскресіння, тому третя назва свята — П'ятдесятниця).

Свято Пресвятої Трійці відзначаємо в понеділок після Зелених свят.

Свято Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла) припадає на четвер (півтора тижня після Зелених свят). У нашому обряді це свято переноситься на найближчу неділю. Це свято нагадує нам час, коли Апостоли після зіслання  Св. Духа роздавали вірним Тіло Ісуса Христа. Хоч Ісус Христос вознісся на небо, Він перебуває серед нас у Найсвятішій Тайні Євхаристії.

Урочисте свято Найсолодшого Серця Ісуса Христа встановив святий Отець папа Римський Лев XIII (лист від 28 червня 1889). Це свято припадає на п'ятницю через вісім днів після свята св. Євхаристії. У нашім обряді свято Пресвятого Серця переноситься на найближчу неділю (святкується через три тижні після Зелених свят).

Преображення Господнє ("Спаса") святкуємо 6 серпня. Це свято встановлене на згадку про день, коли Ісус Христос преобразився (перемінився) на горі Тавор.

Свято Воздвижения Чесного Хреста припадає на 14 вересня. Воно святкується від часів, коли завдяки старанням матері Костянтина Великого св. Єлени було віднайдено св. Хрест, на якому вмер Ісус Христос. Для того, щоб усі бажаючі могли побачити цей хрест, Єрусалимський патріарх Макарій підніс цей хрест угору, а вірні йому поклонялися. Звідси пішла назва "Воздвижения Чесного Хреста". Цьому святу передує піст (бо св. Хрест нагадує нам страсті і смерть Ісуса Христа, згадка про які повинна викликати в нас жаль і бажання спокутувати свої гріхи, а також тому, що християни постили і молилися до Господа Бога, щоб повернув їм Чесний Хрест, який від них забрали перси).

Богородичні свята: Різдво Пресв. Богородиці, введення в храм Пресв. Богородиці, Непорочне Зачаття, Собор Пресв. Богородиці, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресв. Богородиці, Успення Пресв. Богородиці.

Різдво Пресв. Богородиці припадає на 8 вересня (щодо інших Святих, то Церква відзначає річницю їх смерті, бо саме день смерті був для них днем народження для вічного життя. Церква відзначає день уродин лише Пресв. Діви Марії, Ісуса Христа та Івана Хрестителя, бо вони прийшли на світ у стані довершеної святості).

Введення у храм Пресв. Богородиці відзначаємо 21 листопада. (Згідно обітниці праведних родичів Діви Марії Вона була введена у храм і посвячена на службу Богу. У храмі перебувала до 14-того року життя, виховуючись у страсі Божім).

Непорочне зачаття відзначаємо 9 грудня. Пресв. Діва була зачата непорочно, тобто без первородного гріха. Свято Непорочного зачаття (під назвою "Зачаття св. Анни") східна Церква відзначала ще у V ст.

Собор Пресв. Богородиці припадає на 26 грудня. На другий день після Різдва Христового збирається (звідси назва "собор", тобто "збір") уся Церква, щоб належно подякувати Пресв. Богородиці за народження Божого Сина.

Стрітення Господнє святкуємо 2 лютого (через 40 днів після Різдва Христового).

Благовіщення Пресв. Богородиці відзначаємо 25 березня. У цей день згадуємо хвилину, коли перед Дівою Марією появився Архангел Гавриїл і оповістив Її, що стане Матір'ю Божою.

Успення Пресв. Богородиці (15 серпня) припадає на час закінчення жнив. Пресв. Діву Святі часто порівнюють з виноградиною. Її смерть і взяття на небо символізує велику заплату, яка чекає на небі побожних християн.

Святкові дні в честь інших святих:

26 жовтня — св. великомученика Димитрія,

8 листопада — св. Архистратига Михаїла й усіх безплотних сил (тобто Ангелів).

6 грудня — св. чудотворця о. Миколая,

27 грудня — св. першомученика і архидиякона Стефана,

30 січня — св. Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого,

27 червня — Різдво св. Йоана Хрестителя.

29 червня — св. верховних Апостолів Петра і Павла.

Наступні святкові дні в честь Святих переносяться на неділю: смерть св. Йоана Євангелиста (26 вересня), покров Преч. Діви Марії (1 жовтня), св. священомученика Йосафата, Архієпископа Полоцького (12 листопада), св. Великомученика Георгія (23 квітня), св. Апостола і Євангелиста Йоана (8 травня), св. Пророка Іллі (20 липня), усічення чесної голови св. Йоана Хрестителя (29 вересня).

Кожен край має свого покровителя і у відповідний день вшановує його пам'ять.

Усі свята ділимо на рухомі і нерухомі.

Рухомими називаються свята, які не мають постійної дати, але відзначаються в один і той сам день тижня (напр., Великдень). Нерухомими називаються свята, які відзначаються завжди в певний день місяця (мають постійну дату).

До нерухомих свят належать усі Богородичні свята і свята Святих, а також Різдво Христове, Обрізання Ісуса Христа, Богоявления, Преображення і Воздвижения Чесного Хреста. До рухомих — Вербна неділя, Велика п'ятниця, Великдень, Вознесіння, Зелені свята, Понеділок Пресв. Трійці, Пресв. Євхаристія і свято Пресв. Серця Ісусового.

Визначні Церквою свята ми повинні святкувати так само, як неділі, тобто не виконувати важкої роботи, а брати участь у Службі Божій.

Церковний рік — це дати, пов'язані з певними подіями, які стосуються Спасителя світу.

Церква нагадує нам ці події, щоб ми роздумували над ними і прагнули бути подібними до Спасителя та Його послідовників. У час Пилипівки ми повинні разом із патріархами Старого Завіту очікувати приходу Спасителя, на Різдво Христове разом із пастирями тішитися з Його народження, у час Чотиридесятниці постити разом із Ісусом Христом 40 днів, на Великдень — разом із Ним воскреснути, на Зелені свята просити разом із Апостолами зіслання Св. Духа. Майже кожен день церковного року є днем пам'яті якогось Святого. Розважаючи над життям того чи іншого святого, ми повинні прагнути до наслідування їх рис, до вдосконалення. Ми повинні також просити Святих їхнього заступництва, щоб завдяки ньому стати учасником ласк, які для нас вислужив Ісус Христос. "Найкраще молиться той, хто молиться разом із Церквою" (св. Авг.). Встановлюючи дні пам'яті святих, Церква хоче нагадати нам, що ми щоразу повинні звертати свої думки до Бога, бо заповів Апостол: "Чи ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31).

Церковний рік (індикт) починається 1 вересня і охоплює три основні свята: Різдво Христове, Великдень І Зелені свята. Свято Різдва Христового нагадує нам народження Христа, Великдень — Його воскресіння, Зелені свята — зіслання Св. Духа.

Мета церковного року — прославити Пресв. Трійцю, розкрити перед нами любов Небесного Отця, який послав Свого Сина на світ; любов Божого Сина, який за нас умер на хресті; любов Св. Духа, який зійшов на нас. Тому наступного дня після Зелених свят відзначаємо свято Пресвят. Трійці.

Римляни святкували новий рік 1 березня до 154 року перед приходом Христа. Від 154 року перед приходом Христа вони розпочинають новий рік від 1 січня.

У 313 р. Константин, перемігши Максентія, встановив індикт.

Святу Різдва Христового передує сорокаденний піст (Пилипівка). Після Різдва наступають Свята Обрізання Ісуса Христа, Богоявления та Стрітення.

Сорокаденний піст, установлений на честь Втілення Сина Божого, починається 15 листопада, тобто наступного дня після дня св. Пилипа (звідси його назва). Уже від Введення розпочинається славлення Різдва Христового. Святу Різдва Христового передують п'ять днів передсвяткових, після нього відзначаються шість днів післясвяткових. Неділя перед Різдвом Христовим і неділя після нього теж присвячені цій події.

Під час сорокаденного посту Церква відзначає свято Непорочного Зачаття Прес в. Богородиці. Саме Вона була тією давно очікуваною невістою, яка повинна була стерти голову змія. Наступні, після Різдва Христового, свята символізують юність і зрілий вік Ісуса Христа аж до Його публічного виступу, тобтоїжиття Ісуса в Назареті.

Великоднім святам передують м'ясниці і великий піст.

М'ясницями називається час від Богоявления до чотиридесятниці. На цей період припадають такі неділі: неділя після Богоявления, неділя митаря і фарисея, неділя блудного сина, неділя м'ясопусна і неділя сиропусна. Між неділею митаря і фарисея та неділею блудного сина нема посту (т. з. загальниця). М'ясопусною неділею закінчуються м'ясниці — наступний тиждень є вже переходом до посту. У понеділок після сиропусної неділі починається великий піст "чотиридесятниця".

Третя неділя великого посту є Хрестопоклонною.

На п'ятий тиждень великого посту, у середу, відправляється Утреня, яка називається Поклонами. У п'ятницю шостого тижня чотиридесятниця закінчується. За цією п'ятницею слідує Лазарева субота, Вербна неділя і страсний (великий) тиждень. Під час великого посту Церква представляє нам публічну діяльність Спасителя, Його піст у пустині і криваві страсті. Дні від Великодня до Вознесіння нагадуть нам, що Ісус Христос, воскреснувши, ще 40 днів перебував на землі. Перша неділя після Великодня називається Томиною або Антипасхи. У цю неділю, після св. Літургії, роздається людям Артос. Друга неділя називається неділею Мироносиць, третя — неділею розслабленою, четверта — самарянки, п'ята — сліпонародженого, а після неї, у четвер, наступає свято Вознесіння Господнього.

Через десять днів після Вознесіння відзначаємо Зелені свята. Наступна неділя після Зелених свят — неділя всіх святих, після якої наступає ряд неділь від першої до тридцять другої.

Десять днів перед Зеленими святами символізують той час, коли Апостоли після того, як Ісус Христос вознісся на небо, очікували зіслання Св. Духа. Час після Зелених свят символізує ту добу, яка триватиме аж до Загального Суду. Період від Зелених свят до неділі всіх святих називається загальницею у понеділок, після неділі всіх святих, починається піст до св. Петра (Петрівка).

Усім трьом основним святам відповідає певний стан природи (Церква, встановлюючи ці свята, брала до уваги місцезнаходження Сонця щодо Землі).

У Пилипівку на північній півкулі Сонце найбільш віддалене від Землі, тому ніч набагато довша від дня. Будь-яке життя в природі завмирає. Такий стан природи відповідає духовному станові людства перед приходом Ісуса Христа. Усе людство було вкрите темрявою ночі, аж поки Ісус Христос не приніс йому світла. Люди не мали належного поняття про справжнього Бога, потопали в невір'ї, занепадали морально.

Починаючи від Різдва Христового день починає довшати — з народженням Ісуса Христа приходить на світ світло; на Великдень воскрес Спаситель — на Великдень прокидається природа, все оживає, зеленіє, цвіте. На Зелені свята зійшло на людей небесне світло Св. Духа, — саме в цей час Сонце дає нам найбільше світла. З приходом весни розцвітають поля і сади, — із зіслання Св. Духа розпочалася нова доба розквіту для людства.

Встановлюючи ці свята, Церква брала до уваги місцезнаходження сонця, бо і поганські народи пов'язували свої торжества з цим небесним світилом, і це полегшувало навернення поган.

У другій церковній заповіді Церква наказує нам щонеділі і кожного свята побожно вислухати Службу Божу (Див. III частину "Катехизму").

У третій заповіді Церква вчить нас, як ми повинні дотримуватися постів.

Встановлюючи цю заповідь, Церква прагнула навчити вірних володіти собою, спонукати їх до виховання в собі сильних рис характеру (сильної волі), а також таким чином вона дає вірним нагоду виявити послух щодо неї. Піст існує стільки, скільки існує людство. Ще в раю Господь Бог заборонив людям споживати плоди дерева знання. Євреям Бог заборонив споживати свинину (Левіт 11, 2). Постив Мойсей, постив Ілля, постив св. Йоан Хреститель, протягом 40-а днів і ночей постив сам Ісус Христос.

Піст у давніх християн був дуже строгий — вони їли лише раз на день (увечері), стримувалися від вживання вина і страв, споживання яких приносило насолоду. Під час такого посту вони усамітнювались і постійно молились. Не дозволялось навіть напитися води.

На початку християнства посту дотримувалися лише перед Воскресінням. Цей піст був установлений на згадку про муки Ісуса Христа. Постили також по середах і п'ятницях (у середу було здійснено змову проти Христа, а у п'ятницю — страчено Спасителя). У ці дні постили до 3-ої години для. Під час великого тижня не їли нічого (дехто постив у велику суботу, дехто і в суботу, і в п'ятницю, ще дехто — три, чотири, і навіть, шість днів). Одні постили на сухо (не їли нічого вареного), інші відмовляли собі не лише у м'ясі та вині, але і в соковитих фруктах чи овочах (їли горіхи і т.п.). Інші споживали лише хліб і воду.

Львівський собор 1891 р. накреслив чіткі вимоги дотримання посту.

Весь рік щодо посту ділиться на Великий піст перед Воскресінням, піст перед святом св. Апостолів Петра і Павла (Петрівка), піст по середах і п'ятницях під час м'ясниць, піст перед Успениям Преч. Діви Марії (Спасівка), піст перед Різдвом Христовим (Пилипівка) і Сирний тиждень.

У перший тиждень великого посту і в останній його тиждень у понеділок, середу і п'ятницю не можна їсти навіть набілу, в інші дні (вівторок, четвер, суботу) можна їсти з набілом, але з м'ясом ні.

В інші тижні великого посту в понеділок, середу і п'ятницю можна їсти з набілом (з м'ясом ні), а в інші дні (вівторок, четвер, суботу І неділю) можна їсти з м'ясом, але треба відмовляти молитви перед обідом і перед вечерею (духовні особи відмовляють псалом 50 "Помилуй мя, Боже", інші вірні — п'ять "Отче наш" і 5 "Богородице Діво").

Посту перед св. Петром і Павлом і перед Успінням Пречистої Діви Марії, перед Різдвом Христовим і в Сирний тиждень дотримуються так само, як під час вищезгаданих п'яти тижнів великого посту (тобто між першим І останнім тижнем великого посту). Тобто у понеділок, середу і п'ятницю можна їсти з набілом, а в інші дні можна їсти з м'ясом, відмовляючи молитви (Псалом 50 для духовних, 5 "Отче наш", 5 "Богородице Діво" для інших).

Є також одноденні пости: піст на Воздвижения Чесного Хреста (не можна їсти з м'ясом, а лише з набілом, навіть якщо це свято випало на неділю). Так само дотримуються посту на Святий Вечір перед Різдвом Христовим, на Святий вечір перед Богоявлениям і на Усічення Чесної Глави св. Йоана Хрестителя.

Треба дотримуватись посту в кожну середу і п'ятницю року (не можна в ці дні їсти з м'ясом).

У середу і в п'ятницю можна їсти м'ясо лише під час загальниці. Загальниць у нашому обряді є чотири: від Різдва Христового до Богоявления; від неділі митаря і фарисея і до неділі блудного сина (тиждень); від Воскресіння до Томиної неділі (тиждень); від Зелених свят до неділі всіх Святих (тиждень).

Дехто постить кожного понеділка навіть під час м'ясниць. У цей час понеділок не належить до посту, тому можна їсти з м'ясом (хіба б на цей день випали свята Воздвижения Чесного Хреста, або Усічення Чесної Глави св. Йоана Хрестителя, або Св. вечір перед Богоявлениям).

Інші вважають, що загальниця після Воскресіння триває аж до Вознесіння, але такої загальниці нема.

Ще інші вважають, що можна їсти з м'ясом у середу або в п'ятницю, якщо на цей день випаде парохіальне храмове свято. Але такого дозволу нема.

Церква не хоче, щоб ми, постячи, шкодили своєму здоров'ю або втрачали здатність виконувати свої обов'язки. Є ситуації, в яких Церква не зобов'язує людей до посту.

Церква звільняє від посту важкохворих; тих, які після тривалої хвороби повертаються до здоров'я; дітей, до 7 літ; тих, кому шкодять пісні страви; вагітних жінок, які не зовсім здорові; жінок, які кормлять грудьми; тих, що займаються важкою фізичною працею, тих, що не мають іншої страви: жебраків, які отримують м'ясну страву як милостиню; дітей, яким батьки не дають інших страв, слуг, яких господар харчує тільки м'ясними стравами (однак, такі слуги зобов'язані шукати іншого господаря), тих, хто подорожує і не може дістати інших страв, крім м'ясних.

Крім названих, можуть виникнути й інші ситуації, коли не можемо дотриматись посту. У таких випадках треба попросити або о. пароха або о. сповідника, щоб він дав диспензу від посту. Якщо сповідник не уповноважений до того, то він повинен вказати, до кого треба звернутися.

Якщо ж хтось, хто має диспензу, їсть м'ясні страви і тим погано впливає на інших, то він повинен відмовитися від уживання цих страв. Св. Павло каже: "... якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м'яса" (І Кор. 8, 13).

Не треба надто ретельно постити, Бог бажає від нас розумної служби (Рим. 12, 1).

Той, хто забагато постить, подібний до візника, який примушує коней до надто швидкого бігу і тим самим наражає себе на небезпеку. Деякі святі занадто мучили себе постами і пізніше шкодували, тому що, знесилені недоїданням, хворіли і не могли виконувати обов'язків свого стану. Постом ми повинні нищити гріхи тіла, а не саме тіло (св. Григ. В). Піст — як ліки, а вони шкодять, якщо вживати їх над міру.

Піст корисний і для тіла, і для душі, він покращує здоров'я, просвітлює розум, зміцнює волю; постячи, ми заслуговуємо на відпущення гріхів, вислухання молитов, надзвичайні ласки і вічну нагороду.

Розумний піст зміцнює наше здоров'я і продовжує життя. Стриманість — матір здоров'я. Пустельники (св. Антоній, св. Павло) постили дуже строго, а жили по 100 років і більше. Їж і пий у міру — будеш здоровим і житимеш довго.

Піст позитивно впливає на розум, зміцнює нашу волю. Хто постить, той зуміє побороти злі тілесні пристрасті (І Кор. 9, 27) і диявольські спокуси. Піст настроює нас на молитву, є джерелом доброти, терпіння і чистоти. "Не можна досягнути досконалості, не дотримуючись посту" (св. Кипр.). Постячи, людина стає подібною до Ангелів. Постячи, заслуговуємо на прощення гріхів. Постячи, вже на землі відпокутуємо багато чистилищних кар. Молитву того, хто постить, Бог швидше вислуховує. Піст і милостиня — це два крила молитви (св. Авг.). Постячи, ми можемо удостоїтися надзвичайних Божих ласк. За піст жде на нас певна нагорода після смерті.

Стриманість у їжі приємна Господу Богу лише тоді, коли одночасно утримуємося від гріхів і чинимо добрі справи.

Піст сам по собі не є досконалістю (І Кор. 8, 8), а лише засобом доброчинності і боротьби із поганими пристрастями.

Шкідливість вживання алкоголю

Св. Церква віддавна веде боротьбу із алкоголізмом.

Алкоголь — отрута, яка шкодить здоров'ю. В людей, які зловживають алкоголем, страждають серце, печінка, нирки. Вигляд пияка не викликає симпатії. Діти батьків, які п'ють — неповноцінні. Але насамперед алкоголь шкодить душі людини. Через нього здійснюється багато злочинів, руйнується господарство.

Християнин-католик повинен утримуватися від уживання алкогольних напоїв або принаймні бути поміркованим у їх вживанні. Той, хто п'є, дає поганий приклад дітям, не здатний як слід виконувати свої обов'язки, марнує час, витрачає гроші.

У четвертій заповіді Церква наказує нам у великодній час приступати до Тайни Покаяння і Євхаристії.

Св. Причастя — пожива нашої душі, тому ми повинні часто його приймати. Спаситель говорить: "Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним" (Йоан 6, 54). Перші християни причащалися щодня; пізніше стали причащатися на Різдво Христове, Великдень і Зелені свята. У середні віки люди почали нехтувати цією небесною поживою, тому Латеранський Собор (1215р.) прийняв рішення, щоб усі християни, які можуть розрізняти добро і зло, хоча б раз на рік сповідалися і у великодний час (від початку Чотири-десятниці до Вознесіння) приймали Пресвяту Євхаристію (Кан. 21).

Пресвяту Євхаристію слід приймати незадовго до Великодня, бо саме в цей час вона була встановлена Ісусом Христом.

Як Ісус Христос воскрес на Великдень, так і ми, добре висповідавшись воскресаємо духовно, у стані важкого гріха наша душа є духовно мертва. Ми можемо оживити її тільки через Тайну Покаяння.

Тому, хто за життя не мав звичаю приймати на Великдень св. Тайн і помер без жалю за Свої гріхи, можна відмовити у християнському похороні (Лат. Соб. 1215).

У цей час заборонені гучні забави та громадські гуляння.

П'ята церковна заповідь забороняє справляти весілля та влаштовувати громадські гуляння під час усіх постів, а також від Різдва Христового до Богоявления і від Воскресіння до Томиної неділі.

Час посту — це час покаяння і жалю за гріхи, тому нерозумним було б у цей час забавлятися. До заказаного часу відносить Церква і великі свята радості Церкви — Різдво Христове і Великдень, бо хоче, щоб не мішали радості Церкви зі світськими утіхами. Єпископ може дозволити тихий шлюб — святкове вінчання в цей період може дозволити лише Папа. Заборонені насамперед танці — концерти можуть відбуватися.

Шоста церковна заповідь застерігає нас від книжок шкідливого змісту, від неморальних видовищ у театрах, кіно, на телебаченні, стадіонах і т.д.