о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Розділ 5

§1 «(Зіступив до Аду) і воскресшаго во третий день по писанієм»

Першого члена «Зіступив до Аду» в нашому символі віри не маємо виразно висказаного, та мимо того про цю правду вчимо в катехизах. Тими словами визнаємо, що душа Спасителя зіступила до аду, підчас коли Його тіло лежало в гробі. Прославлена душа Спасителя зіступила до аду, щоб визволити душі старозавітних праведників.

Як знаємо, що тільки смертю Ісуса ввесь людський рід одержав спасіння, тому й ті люди, що повмирали ще перед Його смертю не могли ввійти до неба, не могли полупитись із Богом, осягнути вічного щастя. Вони перебували в якомусь особлившому місці, що звалось Адом.

Те слово «Ад» приходить у Святому Письмі в трьох значеннях. Означає воно пекло. Ось приміром: «...щоб в ім’я Ісуса приклонилось усяке коліно, що на небі і на землі і під землею.» (Филип. 2, 10). Тут св. ап. Павло начеб поділив усесвіт на три части. На людей, що осягнули вже свою ціль — небо з усіма його мешканцями; на людей, що ще прямують, що є ще в дорозі до тої ціли — під землю; і тих що розминулися зі своєю ціллю, на віки її втратили — пекло з його мешканцями. Або, в Діяніях апостольських згадується також про той «ад», як місце кар: «Котрого Бог воскресив, що переніс муки пекла, бо не могло воно вдержати Його.» (Діян. ап. 2, 24). Тут порівну є божественний автор муки Спасителя до мук пекла.

Проте, застановімось, що то такого пекло? Не всі люди приймають, що існує пекло, місце вічної, страшної кари. А не хотять вірити в нього тільки тому, що його бояться. Воно все стоїть над нами, начеб той страшний привид і огірчує не одну радісну хвилю. Тому й не диво, що деякі люди хотячи заспокоїти свою нечисту совість, стараються затерти перед нею той страшний привид — пекло. Але що ж каже про цю правду свята віра? У Святому Письмі Ісус Христос говорить про нього як про місце кари за гріхи. А кілька разів описує його, називаючи «огненною геєнною», тобто місцем невгасаючого вогню, де черв вічно живий (грижа совісти) у віки мучить людину. Він каже далі, що пекло то таке місце, де буде плач і скрегіт зубів. Ісус остерігає перед тим місцем і радить нам позбутися тут на землі навіть такої речі як ока, руки, чи ноги, щоб лише не дай Боже там не попасти.

Але й сам розум говорить нам, що пекло мусить бути. Коли розважимо, що то такого є важкий гріх, будемо мусити прийняти існування пекла. Бо гріх — це безмежна образа найсовершеннішого Єства; образа Творця вселенної, нашого абсолютного Пана. Проте, ця образа має в собі щось із безконечности — тому що є зневагою безконечно совершенного Бога. Тому, що образа міряється маєстатом ображеної особи, а що в нашому випадку Божий маєстат є безмежний, і образа того безмежного маєстату є безмежна. Щоб таку образу змити, треба якоїсь безконечної кари на виновника. А що кара не може бути безконечно важка (бо безконечним є лише одинокий Бог, кара ж тому що є створінням не може бути безконечна) тому вона принайменше мусить тягнутися в безконечність, отже мусить бути вічною. Коли вже тут на землі, за образу маєстату пануючого володаря, жде злочинника кара смерти, то за образу Бога мусить ждати якась більша кара, тобто вічна кара пекла. Те саме виходить із порівнання пекла з небом. Коли існує місце вічного щастя — небо; мусить бути також і місце вічної кари — пекло.

Пекло — це місце кари. Розрізняємо двояку кару в пеклі. Кару душі й кару тіла. Кара душі, це втрата ціли — Бога й грижа совісти. Грішники почувши слова Страшного Судді: «Йдіть від мене прокляті в огонь вічний зготований Дияволові і його слугам.» (Мат. 25, 41) западуться і попадуть у те страшне місце. Вони там неначе прийдуть до себе і пригадають собі точно те все, що ще перед хвилиною бачили. Вони побачили дрібку тої слави, величі Спасителя і пізнали, що за щастя ждало їх, та вони своїми гріхами Його відкинули. Душа кожного чоловіка спрямована лише на те одне, а саме, щоб любити свого Творця і повернути до Нього, від якого вона вийшла, приходячи на цей світ. Вона не має ніякого іншого завдання, як тільки повернути до того, хто її сотворивши, наче замкнув у смертному тілі на якийсь час, щоб опісля по тій розлуці прийняти назад до свого люблячого лона. Й ця душа, що через цілий час своєї земської мандрівки нудила світом, не знаходячи нігде супокою, вона тепер на хвилиночку побачивши здалеку ту ціль, що до неї безнастанно стриміла, зараз же приходить до пізнання, що ця ціль, те невисказане щастя для неї втрачене на віки. Страшний невисказаний біль пройде душу того нещасного чоловіка на згадку, що він утратив, що він зробив. Він почув із уст свого Бога, що до Нього наставленням своєї душі стремів, страшні слова: «йди геть від мене!»

Ми тут, на землі не раз дуже боліємо коли втратимо дорогу нам особу. Деякі люди навіть сходять з розуму, коли втратять майно, що про нього старались ціле своє життя. Та того болю нашого тут на землі і порівняти не можна з болем проклятого у пеклі. Тут за життя ми маємо багато розривок, багато сотворінь, що в часті а то й в цілості можуть нам заступити втрачену річ, чи особу. А там (у пеклі) проклятий не має жодної розривки; а зрештою Бога, одинокої ціли душі людської, ніхто й ніщо ніколи не може заступити. Проклятий добре знає, що одиноке, правдиве щастя його вже ждало, було вже так близько нього, та й у одну мить остало для нього в віки недоступним.

А що найгірше для того нещасного чоловіка це свідомість, що то він одинокий сам собі винен, що не осягнув вічної радости. Й ця свідомість, це той черв’як, що в віки мучитиме проклятих. Тут на землі люди стараються звалити вину на когось другого, стараються на всякі лади оправдати себе й у той спосіб заспокоїти, чи пак, утишити власну совість. Але там у пеклі, де кожний ясно бачитиме зв’язь між своїми гріхами і тою вічною карою, не буде можна заглушити грижі совісті. А ще й до того гадка, що тій муці ніколи не буде кінця, ніколи не буде відпочинку, забуття, лише на віки та сама мука, той сам біль у серці по втраті безконечного щастя; у віки незаспокоєне щастя, бажання любови безконечного Єства.

А як же ж терпить тіло? Там є невгасаючий вогонь. Самі з досвіду знаємо, що то значить горіти. Ми здригаємось на саму гадку, коли читаємо, що давніше палили людей живцем. І справді це страшні муки. Знаємо як те воно болить коли попечемо собі палець, руку чи щось подібного. А там не палець, не руку, не поверхню нашого тіла, але кожну клітину нашого тіла прошиватиме страшний біль, почуття горіння; бо пекельний вогонь проникне нас навскрізь. Кожний фібр, кожний наш нерв відчуватиме той страшний біль, ту страшну муку. Довкруги темрява, а в ній страшні крики, зойки, голосіння, прокльони доходитимуть до ух нещасних. Дикий вереск горіючих грішників та їхні стогони будуть безпереривною музикою у віки, без кінця. Й ніяка надія на зміну не просвічуватиме тим нещасним грішникам, для них немає ніякої потіхи, ніякої розради. Правду каже Святе Письмо: «Страшно є попасти в руки живого Бога.» (Євр. 10, 31). Бо хоч він є безконечно добрий, хоч і безконечно любить свої створіння; то однак він є й безконечно справедливий і страшно карає тих, що поважуються нарушити Його закони, переступити Його святу волю.

Чистилище

«Ад» приходить часом у значенні чистилища, тобто місця мук за легкі провини. Чистилище різниться від пекла тим, що воно не є вічне. Й по страшному суді воно перестане існувати, тому що по ньому будуть тільки два місця: місце вічної кари — пекло, і місце вічного щастя — небо.

Третє значення аду

Це те місце, де як вже було сказано душі праведних старозавітних вичікували Спасителя, щоб той прийшов і позволив їм осягнути повноту щастя, поміг злучитися з Творцем, Богом.

Прихід Ісуса до аду був повний слави, бо він як побідник увійшов туди, щоб зібрати перші овочі своєї смерти на хресті; щоб звільнити душі праведників і позволити їм піти до неба, тому що вони без Нього ніяк не могли би того зробити. Бо смерть Ісуса, тому що задосить учинила Богу Отцеві за первородний гріх Адама, тим самим розкувала окови, знищила цю непроходиму стіну між людьми і їхнім Богом. Тому то з Його приходом до аду душі праведних вже звільняються і переходять до вічного щастя. Про те, згадує Святе Письмо коли Ісус Христос звертається до розбійника по своїй правій стороні: «Сьогодні ще будеш зі мною в раї». (Лк. 23, 43). Про те славне зіступлення Спасителя говорить і пророк Осія: «О смерте, я буду твоєю смертю, о пекло я буду твоїм знищенням.» (Ос. І3, 14). Подібно і пророк Захарія: «Ти кров’ю Твойого завіту випустив побіджених із безводного озера.» (Зах. 9, 11). Або в Новому Завіті св. ап. Павло в свойому листі до Колосян: «...знищивши рукопис декрету, що був проти нас, взявши його і прибивши на хресті; і роздягши князівства і власти вивіз на дивовижу сміливо, перемігши їх на ньому.» (Кол. 2, 14). Тими словами Святе Письмо вказує на хрест, як на те оруддя, що ним Спаситель переміг Диявола, св. Отці в своїх творах порівнюють хрест Спасителя до примани, 'що наче рибу, так він (хрест) приймав диявола, а зловивши його — переміг.

Та не тільки те було причиною, чому Спаситель зіступив до Аду. Він хотів зіступити там у славі, як володар, щоб показати свою силу, свою могучість. Бо від тої хвилини Ісус є тим паном, що перед ним мусить клонитися кожне коліно на небі, на землі і у аді (під землею).

Розділ 7

«І паки грядущаго со славою судити живим і мертвим, єго же царствію не будет конца»

Ісус має три найвищі уряди в своїй Церкві: Відкупителя, Покровителя й Судді. Про два попередні ми вже чули, а зараз розважимо той третій. Своїм терпінням, смертю й воскресінням Ісус став спасителем, відкупителем Церкви. Вознесінням і місцем по правиці Отця Він стався заступником Церкви і її покровителем. А при кінці світу справуватиме ще й третій свій суверенний уряд Страшного Судді.

Подвійний прихід Христа

У Святому Письмі згадується про подвійний прихід Спасителя на землю. Перший від Пречистої Діви Марії, а другий при кінці світу, щоб судити всіх людей. Той другий прихід називає воно Днем Господа, бо «Господь прийде як нічний злодій» (1 Сол. 5, 2). Ба навіть сам Спаситель говорить, що про той день ніхто не знає...» Дня того й години ніхто не знає...» (Мат. 24, 36). Про одне тільки знаємо; що: «Всім бо нам треба явитись перед судом Христовим, щоб кожен прийняв по тому, що зробив тілом, чи добре чи зле» (2 Кор. 5, 10). Й так як цілий старинний світ із нетерпеливістю очікував того першого приходу Спасителя, як визволителя з неволі Диявола. Так і ми тепер повинні так жити, щоб могли з тугою ожидати Його приходу як того, що має принести для нас вічне щастя — осягнення нашої ціли ... Бога.

Подвійний Суд: Особливий — Партикулярний і Загальний

Два рази кожний із нас появиться перед нашим суддею найвищим, перед Ісусом Христом. Перший раз сейчас по смерті, наша душа стане на суд і пізнає сейчас що її жде, вічне щастя, чи може вічна кара, мука? Кажуть учені, що в час нашої смерти, тобто в час розлуки душі з тілом, душа свобідна від земських оков, просвічена світлом Божого суду пізнає ясно всі свої земські діла. Перейшовши їх неначе в фільмі, ясно, без жодної помилки і сумніву пізнає чи добре вона робила чи зле і зрозуміє, що її жде. Там вона в цьому Божому світлі пізнає, чи вона дійшла до Бога до своєї ціли, чи може задивлена і залюблена (в створіннях) зійшла з тієї дороги і задержалась при сотворінні? А тим самим, що сама себе відвернула від Бога і призначила на вічну муку.

В нашому земському житті є лише дві дороги. Одна, що веде до Бога — дорога чесноти; а друга, що веде до створіння і відводить від Бога —дорога проступку, гріха. Й тому чоловік сам собі вибирає дорогу яку захоче а смерть — кінець нашої земської мандрівки та й із нею особливший (партикулярний) суд тільки показує закінчення тої дороги. Й там на цьому порозі до нового життя кожний з нас ясно й без жодного обману побачить куди завела його добровільно вибрана дорога.

Другий час появи перед Богом, це час появи всіх людей усіх віків та усіх часів, вже від початку сотворення призначений Богом на суд усього створіння. Його однак ніхто, навіть ангели не знають. І той страшний суд буде не меншою карою для проклятих від самих пекельних мук, а рівночасно буде величезним прославленням для праведників.

Конечність Загального Суду

Як знаємо, кожне добре діло, подібно як і зле, знаходить між сучасними чи послідуючими людьми своїх послідовників, прихильників. Добрий приклад —збудовання, як і злий чи згіршення мають свій вплив на других, тих, що Його бачать, чи виховуються. Проте, без загального суду кожна душа, що стає перед особлившим судом, не могла б побачити тих наслідків своїх добрих чи злих діл, проте суд був би неповним. Коли ж, однак, при кінці світу всі люди стануть на суді, тоді життя кожного стане перед нами і тоді кожний буде міг переконатися, кілько користи чи шкоди принесло його кожне діло з осібна.

Загально водиться в світі, що люди грішні живуть поважані другими, хвалені всіма, що або не бачать їх гріхів, або бояться їхньої могучости. Зате люди добрі живуть звичайно в пониженні, в упокоренні, в біді.

Проте, Божа справедливість вимагає, щоб всі побачили ясно, кого вони хвалили, кому покланялися; а ким погорджували, кого упокоряли.

Чоловік, виконуючи за життя добре діло, чи поповнюючи гріх, робить їх як ціле єство, тобто зі своїм тілом і душею. На особлившому ж суді стане перед Богом тільки душа. Тому й годиться, щоб тіло, яке трудилось і умертвлювалось, прямуючи важкою дорогою до Бога, одержало також свою нагороду. Так само як і те тіло, що за життя валялось у гріхах, що заспокоювало всі свої смислові похоті, жажди, каралось разом із душею. А цього всього не можна осягнути без загального воскресіння при страшному суді.

Тут на землі живуть разом, як найтіснішими зв’язами пов’язані добрі і злі люди. І як одні, так і другі роблять добрі і злі діла; бо ж не все грішник грішить, як і праведник не все сповняє добрі діла. Проте, Господь хоче піднести заслуги одних у їхньому змаганні за добро, і тим більше нап’ятнувати гріхи других, які вони творили в житті, марнуючи Божу ласку, яка не раз старалася зрушити їхні серця. Бо то не мало труду коштує глядіти, як грішники живуть у розкошах, і не захитатися в прямуванні до добра. «Мало що мої ноги зійшли з дороги, мало що не поховзлись мої стопи. Бо я завидував бутним людям, бачивши щасливу долю беззаконних.» (Пс. 72, 2) «Ось там беззаконники, а в них немає журби ніякої; здобувають собі богатства. Даремне я дбав про чистоту серця, вмивав мої руки в невинності, приймаючи що дня гірку муку й кару щоранку...» (Пс. 72, 12). Цього вимагає Божа справедливість і Боже провидіння, щоб ніхто не міг сказати, що Бог сидить собі десь і нічого не журиться про людей, чи що Він допускає щоби несправедливість панувала на землі. Тоді на Страшному Суді завстидаються всі, що тут за життя сумнівалися в Божу справедливість, не вірили в Його провидіння і кермування людською долею. Вкінці, годилося б, щоб ця перспектива, що наші добрі чи злі діла, будуть загально знані, відстрашуватиме одних від їхнього доконування, а заохочуватиме других, до їхнього наслідування. Тому той Спаситель, говорячи про останні дні, чи пак, про кінець світа заповів, що тоді настане загальний суд усього створіння і описав знаки, що по них буде можна Його пізнати. А прихід Спасителя на той Страшний Суд буде такий славний, як було Його вознесіння на небо.

Спаситель є суддею як чоловік

Ісус Христос не лише як Бог має бути суддею на Страшному Суді, але також як чоловік. Бо хоч сам акт судження, як кожний акт назовні належить до Триєдиного Бога, все таки приписується Божому Синові, особовій мудрості Божій. А що Ісус як чоловік має судити всіх людей, виходить ясно з Його власних слів: «Як Отець має життя в собі, так Він дав і Синові мати життя в собі і дав Йому владу і суд творити, тому що Він є Сином Чоловічим.» (Йо. 5, 26) Випадало також, щоб воскресші люди своїми тілесними очима могли бачити того суддю і своїми власними вухами могли почути засуд і в той спосіб своїми власними змислами могли слідкувати за судом. Також годилось Ісусові Христові, щоб Він, що прийняв на себе найбільш несправедливий засуд, міг тепер сам своєю людською природою бути найвищим суддею всіх. Тому й св. Петро таке говорить про Ісуса: «Припоручив нам проповідати народам і свідчити, бо Бог установив Його суддею живих і мертвих.» (Діян. 10, 42)

Знаки попереджаючі Страшний Суд

Три знаки особливо попереджатимуть Страшний Суд. Вони по словам самого Спасителя є: Проповідання благої вісти, чи Євангелія по цілому світі, загальне відступлення від віри і прихід Антихриста. «Проповісться оце Євангеліє цілому світові на свідоцтво всім народам і тоді прийде кінець.» (Мат. 24, 14) А св. Павло остерігає, щоб ніхто не помилився, бо: «Аж поки не прийде відступлення перше і не відкриється людське беззаконня, суд не прийде.» (2 Сол. 2, 3)

Переведення Страшного Суду й Засуд

Про перебіг того суду розказує вже пророк Даниїл (Дан. 7, 9), а також Євангелля (Мат. 24; 25; Мк. 13) і св. Павло (Рим. 2). Щоб менше-більше мати обра3, як він відбудеться, учені поясняють собі те різно, однак сказати щось певного, як воно відбудеться, ніхто не може. Закидають деякі, що неможливою справою є, щоб кожного чоловіка з осібна судили, бо тоді було б треба за багато часу, щоб стільки міліонів, чи радше біліонів людей переслухати. Хоч би воно й так було, тоді нічого не шкодило б, бо на другому світі немає вже квестії часу, тому що ми житимемо вже не в часі, але в вічності. Проте, було б досить часу переслухати, перейти ціле життя кожного чоловіка зосібна.

Деякі однак кажуть, що той суд відбудеться в той спосіб, що коли всі люди зберуться перед страшним суддею, Господь дасть змогу читати усім у кожному чоловіці начеб у книжці перебіг цілого життя. Кожний, щось на подобу Бога, матиме в той час повне пізнання (рівночасно) в одну мить цілого життя всіх тих міліярдів зібраних людей з найменшими подробицями. Щось на подобу Бога проникне кожний із нас і пізнає вичерпуюче все життя, всі найтайніші гадки, загалом усе, що тільки можна про людину пізнати, так що тоді вже ніхто перед ніким не зможе мати ніякої таїни. Те прилюдне пізнання цілого життя кожного з нас, буде для грішників, проклятих такою самою мукою, як пекельні муки. Бо перед очима всіх людей, знакомих і незнакомих, тих що його поважали і боялися, чоловік стане в цілій своїй ничтожності. Він покажеться справді таким, яким у дійсності був. Всі пізнають його слабості, навіть найтайніші гадки, які деколи він і перед самим собою ховав, встидався. Й гіркий встид покриє їхні чола, встид гірший від самої смерти, бо всі рівночасно побачать також і безмір тих Божих ласк, що він змарнував.

Об’являться також усі провини праведників, однак на диво, вони не будуть причиною встиду для праведників, тобто тих, що в Божій ласці зійшли з цього світу, але радше будуть їхніми гордощами. Чому? Бо з них пізнають усі, що мимо тих покус, мимо тих упадків-гріхів, мимо їхньої немочи вони працювали над собою. Терпіли й усе йшли тою важкою дорогою до Бога, аж доки до Нього не дійшли. Тому, якщо хтось не хоче зазнати встиду перед тим збором усіх людей на Страшному Суді, нехай старається всіма способами вмерти в Божій ласці, в стані ласки освячуючої.

Засуд

По виявленні всього прийде засуд. І найперше звернеться Страшний Суддя, наш Спаситель до праведників словами розради, словами щастя: «Прийдіть благословенні мойого Отця і візьміть у посідання царство, приготоване вам від створіння світу.» (Мат. 25, 34;. Мат. 25, 34-40). За всі терпіння в часі земської мандрівки вони дістануть нагороду. А коли ті щасливі відійдуть, щоб в віки втішатися щастям, звернеться сам Суддя, але з грізним обличчям до тих нещасних проклятих і самими своїми словами дасть їм закоштувати пекельних мук. Той Бог, що до нього вони ціле своє життя несвідомо прямували, за яким вони шукали, тепер проганяє їх від себе, словами: «Ідіть прокляті геть від мене в огонь вічний, приготований Дияволові і його ангелам.» (Мат. 25, 41). Той Бог, що їх сотворив, що їх призначив до Себе самого, що як одиноку ціль для їхнього існування назначив Себе самого. Той Бог, що влив у їхні серця бажання, вічного, безмежного щастя, тепер у цю хвилину, коли вони вже ось-ось мали б осягнути це вічне, безмежне щастя, відкидає їх від себе і дозволяє, щоб вони назавжди остались без ціли, з вічно незаспокоєним бажанням щастя. А за товариша їх терпінь дає їм Диявола, відвічного ворога людського роду, що ціле своє життя тільки чигає, щоби їм пакости діяти, щоби їх мучити. Те все жде тих, що не хотіли виповняти Його святої волі.

Висновки

Проте, ми повинні дуже часто розважати над тою правдою про Страшний Суд, а таке розважання поможе нам оминати покуси. Той жах перед долею проклятих додасть нам сили уникати гріха і усякої нагоди до нього. Вже в Старому Завіті читаємо в Еклезіястику: «У всіх своїх ділах пам’ятай на свій кінець, а во віки не згрішиш.» (Еккл. 7, 40). І справді ніхто не був би так дуже склонним до гріха, нікого так легко не заманила б покуса, якщо би він завжди тямив, що з кожного найменшого свого діла, з кожної марної гадки, буде мусити колись здати рахунок перед Страшним Суддею — Христом. А той тоді вже судитиме по справедливості. В той спосіб, кожний із нас старатисьме якнайбільше поступати в чеснотах, якнайбільше робити добра, бо знатиме, що за це все ждатиме нагорода, так як грішників кара.