Енцикліка Папи Римського Льва XIII

Annum Sacrum

Про посвяту людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

"Ось Серце, що так сильно полюбило Вас..."

До Всечесних Братів, Патріархів, Примасів, Архиєпископів, Єпископів та інших Ординаріїв, котрі перебувають у мирі і єдності з Апостольською Столицею

28 V 1899 р. Б.
Лев XIII Папа Римський

Всечесніші Брати!

Вітання й апостольське благословення!

Як Вам відомо, апостольським листом ми недавно оголосили святий рік, який відповідно до звичаю і установи предків будемо незадовго відзначати в цьому святому місті.

Сьогодні перебуваємо в надії і очікуємо, що ця свята урочистість відбудеться якнайпобожніше. Тому розпоряджаємося і доручаємо річ особливого значення, від котрої слушно очікуємо чудових і тривалих плодів, передусім для християнства, а потім і для цілого роду, якщо тільки вона {ця річ. — Прим, ред.) потрапить на щирий і добровільний та одностайний послух.

За прикладом Наших попередників — Інокентія XII, Венедикта XIII, Елемента VIII, Пія VI, Пія VII і Пія IX — Ми наполегливо старалися зберігати і щораз більше поширювати цей випробуваний рід набоженства, котрий полягає у почитанні Найсвятішого Ісусового Серця. Вчинили Ми це декретом від 28 червня 1889 року, в якому цю урочистість піднесли до ряду найбільших свят. Тепер Нам представляється прекрасний спосіб почитання, котрий був би певним доповненням і вершиною всякої пошани, відданої Найсвятішому Серцю. Покладаємо надію, що такий спосіб почитання буде приємний нашому Спасителеві Ісусові Христові. В цьому листі не торкаємося чогось нового і нечуваного. Бо коли надходила двохсота річниця від того часу, як Господь Бог доручив блаженній Марії Магареті Алякок відкрити славу Божественного Серця, то вже 25 років перед тим звідусіль не тільки приватні особи, але і єпископи посилали до Пія IX численні прохання, щоб Вони побажали посвятити цілий людський рід Найсвятішому Серцю. Після тривалого випробування Наше побажання здійснилося, щоб відродити цю річ (посвяту. — Прим. ред.). Тому кожній окремій спільноті, котра цього прагне, дано дозвіл посвятитися відповідно до приписаної форми. Тепер, коли виникли нові причини, гадаємо, що настав сприятливий час, щоб здійснити це діло.

У всіх аспектах найвищий і найбільший вияв пошани і почитання належиться Ісусові Христові, оскільки Він є найвищим Царем і Господом. Його панування охоплює не тільки католицькі народи і не тільки тих, котрі, обмиті святим хрещенням, правдиво належать до Церкви, хоч і були зведені на бездоріжжя облудними науками або яких від Його Любові відлучила незгода, а також охоплює всіх тих, котрі не мають Христової віри, щоб таким чином весь людський рід правдиво залишався під владою Ісуса Христа. Тому що Він — Єди-нородний Син Бога-Отця, що посідає з Ним ту саму істоту, "Він — відблиск його слави, образ його істоти" (Євр. 1, 3), тому мусить мати все спільне з Отцем, отже в тому числі і найвище над усіма панування. Тому Син Божий говорить про себе так словами пророка: "Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю! Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: "Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість" (Пс. 2). Тими словами Він заявляє, що отримав від Бога владу над усією Церквою, котру належить розуміти через гору Сіон, і над рештою землі, аж доки простягаються її межі. На якій підставі опирається ця найвища влада, нам вказують такі слова: "Син мій єси ти". Коли, отже, є Сином Царя, який панує понад усім, тому є і спадкоємцем всякої влади, як сказано Йому: "дам тобі народи і спадщину". Подібно говорить про Христа святий Апостол Павло, що Його Бог-Отець "зробив спадкоємцем усього" (Євр. 1,2).

Однак понад усе необхідно брати до уваги те, що сказав Ісус Христос про своє панування вже не через апостолів чи пророків, але власними словами. На запитання римського намісника: "То ти таки цар?" без вагання відповів: "Ти кажеш, що я цар" (Йо. 18, 37). Велич цієї влади і нескінченність Свого панування виразно потвердив словами, які промовив до апостолів: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мт. 28, 18). Якщо Христові дана "всяка" влада, з цього випливає, що Його панування мусить бути найвищим, безмежним, яке не підлягає жодній волі, так що немає рівного чи подібного до Нього; а коли та влада дана Йому "на небі й на землі", то небо і земля мусять Йому підпорядковуватись. Це виняткове своє право Христос виконував у належний спосіб, наказуючи апостолам голосити Його науку, єднати людей через святе хрещення в одне тіло Церкви, зрештою, давати закони, які не можна нікому порушувати, якщо не хоче наразитися на небезпеку втрати вічного спасіння.

Але це не все. Панування Христа походить не тільки з природного права як Єдино-родного Сина Божого, але також і з набутого права. Бо Він вирвав нас "із влади тьми" (Кол. 1, 13) і "дав себе самого як викуп за всіх" (1 Тим. 2, 6). Не тільки католики і ті, котрі отримали хрещення, але всі люди і кожна людина зокрема, стали для Христа "людом придбаним" (1 Пт 2, 9). Це влучно охарактеризував св. Августин, кажучи: "Питаєте, що купив? Подивіться, що дав, а довідаєтесь, що купив. Плата за це є Христова Кров. Що дорівняє цій ціні, якщо не цілий світ? Якщо не всі люди? Так багато дав за цілий світ, але дав" (Св. Августин, Trac. 120 in Toan).

Чому навіть невіруючі є під владою і пануванням Ісуса Христа? Привід і причину цього пояснює св. Тома. Коли запитав, чи суддівська влада Нашого Господа поширюється на всіх, то ствердив, що "суддівська влада випливає з царської влади". З цього випливає рішучий висновок: "Якщо йдеться про право володіння, то все є піддане Христові, якщо ж йдеться про виконання цієї влади, то ще й досі не все Йому підкоряється". Але свою владу і своє панування Христос виконує через правду, через справедливість, а найбільше через любов.

Він, однак, сам ласкаво дозволяє, щоб до цього Його подвійного фундаменту влади й панування добровільно прибували піддані. Ісус Христос є Бог і наш Відкупитель — багатий досконалим посіданням всіх речей; а ми такі убогі і бідні, що нічого не маємо свого, що могли б Йому пожертвувати. Отже, відповідно до Своєї найвищої доброти і любові, Христос не забороняє, щоб ми те, що Йому належить, віддавали Йому так, якби це було нашою власністю. "Сину, дай мені своє серце". Через це можемо складати Йому жертву з волі і любові. Тому, що коли посвячуємося Христу, не тільки охоче, але явно визнаємо Його панування над нами і дозволяємо на нього, але крім того, реально стверджуємо, що якби те, що ми даємо, належало нам, то віддали б це якнайохочіше; але сьогодні просимо, щоб тим, що є Його власністю, не погордив, але прийняв від нас. Таке значення речі, про котру говоримо і так належить розуміти наші слова. А оскільки Найсвятіше Серце є символом і докладним образом нескінченної любові Ісуса Христа, котра сама нас спонукає до взаємної любові, тому цілком доречною річчю є посвятитися Його Найсвятішому Серцю; це не є щось інше, як тільки посвячення Ісусові Христові; бо коли віддаємо пошану і славу, і поклін Божественному Серцю — то самому Христові їх істотно і правдиво віддаємо.

Щоб сповнити такий акт побожності та щоб його добровільно виконати, взиваємо і заохочуємо всіх тих, котрі знають і люблять Божественне Серце; а тим більше прагнемо, щоб всі це зробили одного і того самого дня, щоб стільки тисяч, які те ж саме присягають, одночасно висловленням почуттів пронзили небо. — Але чи могли б Ми забути тих, яким світло Христової віри ще не засвітило? Ось виконуємо заступництво Того, Який прийшов спасти те, що загинуло, і пролив Свою Кров для спасіння цілого людського роду. В такий спосіб наполегливо стараємося привести до правдивого життя тих, котрі сидять у тінях смерти, посилаючи на всі кінці світу Христових посланців, щоб їх просвічували, — таким чином змилосерджуємося над їх долею і, наскільки це від нас залежить, усильно поручаємо і віддаємо їх Найсвятішому Серцю. В такий спосіб це посвячення, до якого всіх заохочуємо, принесе всім користь. Бо ті, котрі знають і люблять Ісуса Христа, відчують в особливіший спосіб у собі зріст віри і любові, а ті, які, пізнавши Христа, зневажають Його Заповіді, зможуть скористати з Полум'я Любови Найсвятішого Серця. Зрештою, будемо одностайно благати про небесну поміч для тих нещасливих, котрі сліпо тримаються забобонів {поганства. — Прим, ред.), щоб Ісус Христос, якому вони підлеглі з приводу "права володіння", запанував над ними "з огляду виконання влади, не тільки в майбутньому житті, в якому буде здійснювати свою волю над всіми: одних — спасати, інших — карати" (Св. Тома), але й також у теперішньому житті уділив їм віри і святості, щоб цими чеснотами вони могли належно прославляти Бога і колись доступити вічної щасливості в небі.

Таке посвячення дає надію також світським спільнотам, бо може охороняти або зміцнювати вузли, якими публічні справи з природи речі є пов'язані з Богом. В найновіших часах було дуже багато зроблено, щоб усіляким способом відгородити Церкву від світської спільноти. В державному ладі й правлінні нехтують повагою Божого і церковного права і навіть доходить до того, щоб цілковито усунути вплив релігії на щоденне життя. А це означає усунути Христову віру і, якщо це можливо, — самого Бога викинути зі світу. Не дивно, що через такий зухвалий бунт багато людей розгубилося і є так кидані бурями, що ніхто не може опертися страхові і небезпекам. Легковаження релігії нищить найпевнішу основу публічної безпеки. Бог справедливо карає тих, які Йому противляться, залишаючи їм їх власну волю, щоб служили злим віянням і самим собі готували загибель надуживанням власної свободи.

Звідси та сила злого, котра гніздиться вже віддавна, тому й наполегливо маємо шукати порятунку в Того, котрий своєю силою може її побороти. Хто це є, якщо не Ісус Христос, Єди-нородний Син Божий? "Бо немає й імени іншого під небом, що було дане людям, яким би нам спастися" (Ді. 4,12). Тому до Нього потрібно прибігати, бо Він є "дорога, правда і життя". Коли заблукали, то треба повертатися на добру дорогу. Коли потонули в темноті розуму, то треба її просвітити світлом віри. Коли запанувала смерть, потрібно шукати життя. Тільки тоді загояться рани і відродиться всяке право і, сподіваємося, що воно віднайде колишнє своє значення і зацвіте благословення миру й з рук випадуть мечі; коли всі щиро піддадуться під владу Христа і будуть Йому слухняні, і "всякий язик визнає, що Ісус Христос — Господь на славу Бога-Отця" (Фил. 2, 11).

Коли на початку свого існування Церква вгиналася під гнітом цісарів, молодому царю показався хрест, як пророцтво і знак близької і святої її {Церкви. — Прим, ред.) перемоги. Одночасно перед нашими очима постає інший неминучий посланець перемоги, правдивий знак Божий -Найсвятіше Серце Ісуса; над Ним видніється хрест, а все Воно огорнуте ясним світлом і горить полум'яним жаром. В Ньому покладаємо всю нашу надію, в Нього благаємо й від Нього очікуємо нашого спасіння.

Нарешті не хочемо замовчувати іншої, чисто особистої, але справедливої й важливої причини, котра Нас підштовхнула до нинішнього розпорядження, що Бог — Датель всякого добра віддалив небезпечну хворобу і зберіг Нас при житті. На подяку і привселюдну пам'ятку такого великого добродійства хочемо тим посвяченням віддати честь Найсвятішому Серцю.

Тому постановляємо, щоб дев ятого, десятого і одинадцятого дня наступного місяця червня відбувалися набоженства в головній Церкві кожного міста і містечка та в кожен із тих днів додавали до інших молитов недавно нашою повагою апробовану Літанію до Найсвятішого Серця. В останній день належиться відмовляти Акт посвяти в тій формі, яку Вам, Всечесніші Брати, разом з нинішнім листом присилаємо.

Як завдаток Божої ласки і на доказ Нашої зичливості пересилаємо Вам, духовенство, апостольське благословення, яке Ви передасте людям.

Дано в Римі при базиліці св. Петра дня 25 травня 1899 року, на двадцять другому році Нашого понтифікату.

Енцикліка Папи Римського Льва XIII

Annum Sacrum

Про посвяту людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

"Ось Серце, що так сильно полюбило Вас..."

До Всечесних Братів, Патріархів, Примасів, Архиєпископів, Єпископів та інших Ординаріїв, котрі перебувають у мирі і єдності з Апостольською Столицею

28 V 1899 р. Б.
Лев XIII Папа Римський

Всечесніші Брати!

Вітання й апостольське благословення!

Як Вам відомо, апостольським листом ми недавно оголосили святий рік, який відповідно до звичаю і установи предків будемо незадовго відзначати в цьому святому місті.

Сьогодні перебуваємо в надії і очікуємо, що ця свята урочистість відбудеться якнайпобожніше. Тому розпоряджаємося і доручаємо річ особливого значення, від котрої слушно очікуємо чудових і тривалих плодів, передусім для християнства, а потім і для цілого роду, якщо тільки вона {ця річ. — Прим, ред.) потрапить на щирий і добровільний та одностайний послух.

За прикладом Наших попередників — Інокентія XII, Венедикта XIII, Елемента VIII, Пія VI, Пія VII і Пія IX — Ми наполегливо старалися зберігати і щораз більше поширювати цей випробуваний рід набоженства, котрий полягає у почитанні Найсвятішого Ісусового Серця. Вчинили Ми це декретом від 28 червня 1889 року, в якому цю урочистість піднесли до ряду найбільших свят. Тепер Нам представляється прекрасний спосіб почитання, котрий був би певним доповненням і вершиною всякої пошани, відданої Найсвятішому Серцю. Покладаємо надію, що такий спосіб почитання буде приємний нашому Спасителеві Ісусові Христові. В цьому листі не торкаємося чогось нового і нечуваного. Бо коли надходила двохсота річниця від того часу, як Господь Бог доручив блаженній Марії Магареті Алякок відкрити славу Божественного Серця, то вже 25 років перед тим звідусіль не тільки приватні особи, але і єпископи посилали до Пія IX численні прохання, щоб Вони побажали посвятити цілий людський рід Найсвятішому Серцю. Після тривалого випробування Наше побажання здійснилося, щоб відродити цю річ (посвяту. — Прим. ред.). Тому кожній окремій спільноті, котра цього прагне, дано дозвіл посвятитися відповідно до приписаної форми. Тепер, коли виникли нові причини, гадаємо, що настав сприятливий час, щоб здійснити це діло.

У всіх аспектах найвищий і найбільший вияв пошани і почитання належиться Ісусові Христові, оскільки Він є найвищим Царем і Господом. Його панування охоплює не тільки католицькі народи і не тільки тих, котрі, обмиті святим хрещенням, правдиво належать до Церкви, хоч і були зведені на бездоріжжя облудними науками або яких від Його Любові відлучила незгода, а також охоплює всіх тих, котрі не мають Христової віри, щоб таким чином весь людський рід правдиво залишався під владою Ісуса Христа. Тому що Він — Єди-нородний Син Бога-Отця, що посідає з Ним ту саму істоту, "Він — відблиск його слави, образ його істоти" (Євр. 1, 3), тому мусить мати все спільне з Отцем, отже в тому числі і найвище над усіма панування. Тому Син Божий говорить про себе так словами пророка: "Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю! Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: "Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість" (Пс. 2). Тими словами Він заявляє, що отримав від Бога владу над усією Церквою, котру належить розуміти через гору Сіон, і над рештою землі, аж доки простягаються її межі. На якій підставі опирається ця найвища влада, нам вказують такі слова: "Син мій єси ти". Коли, отже, є Сином Царя, який панує понад усім, тому є і спадкоємцем всякої влади, як сказано Йому: "дам тобі народи і спадщину". Подібно говорить про Христа святий Апостол Павло, що Його Бог-Отець "зробив спадкоємцем усього" (Євр. 1,2).

Однак понад усе необхідно брати до уваги те, що сказав Ісус Христос про своє панування вже не через апостолів чи пророків, але власними словами. На запитання римського намісника: "То ти таки цар?" без вагання відповів: "Ти кажеш, що я цар" (Йо. 18, 37). Велич цієї влади і нескінченність Свого панування виразно потвердив словами, які промовив до апостолів: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мт. 28, 18). Якщо Христові дана "всяка" влада, з цього випливає, що Його панування мусить бути найвищим, безмежним, яке не підлягає жодній волі, так що немає рівного чи подібного до Нього; а коли та влада дана Йому "на небі й на землі", то небо і земля мусять Йому підпорядковуватись. Це виняткове своє право Христос виконував у належний спосіб, наказуючи апостолам голосити Його науку, єднати людей через святе хрещення в одне тіло Церкви, зрештою, давати закони, які не можна нікому порушувати, якщо не хоче наразитися на небезпеку втрати вічного спасіння.

Але це не все. Панування Христа походить не тільки з природного права як Єдино-родного Сина Божого, але також і з набутого права. Бо Він вирвав нас "із влади тьми" (Кол. 1, 13) і "дав себе самого як викуп за всіх" (1 Тим. 2, 6). Не тільки католики і ті, котрі отримали хрещення, але всі люди і кожна людина зокрема, стали для Христа "людом придбаним" (1 Пт 2, 9). Це влучно охарактеризував св. Августин, кажучи: "Питаєте, що купив? Подивіться, що дав, а довідаєтесь, що купив. Плата за це є Христова Кров. Що дорівняє цій ціні, якщо не цілий світ? Якщо не всі люди? Так багато дав за цілий світ, але дав" (Св. Августин, Trac. 120 in Toan).

Чому навіть невіруючі є під владою і пануванням Ісуса Христа? Привід і причину цього пояснює св. Тома. Коли запитав, чи суддівська влада Нашого Господа поширюється на всіх, то ствердив, що "суддівська влада випливає з царської влади". З цього випливає рішучий висновок: "Якщо йдеться про право володіння, то все є піддане Христові, якщо ж йдеться про виконання цієї влади, то ще й досі не все Йому підкоряється". Але свою владу і своє панування Христос виконує через правду, через справедливість, а найбільше через любов.

Він, однак, сам ласкаво дозволяє, щоб до цього Його подвійного фундаменту влади й панування добровільно прибували піддані. Ісус Христос є Бог і наш Відкупитель — багатий досконалим посіданням всіх речей; а ми такі убогі і бідні, що нічого не маємо свого, що могли б Йому пожертвувати. Отже, відповідно до Своєї найвищої доброти і любові, Христос не забороняє, щоб ми те, що Йому належить, віддавали Йому так, якби це було нашою власністю. "Сину, дай мені своє серце". Через це можемо складати Йому жертву з волі і любові. Тому, що коли посвячуємося Христу, не тільки охоче, але явно визнаємо Його панування над нами і дозволяємо на нього, але крім того, реально стверджуємо, що якби те, що ми даємо, належало нам, то віддали б це якнайохочіше; але сьогодні просимо, щоб тим, що є Його власністю, не погордив, але прийняв від нас. Таке значення речі, про котру говоримо і так належить розуміти наші слова. А оскільки Найсвятіше Серце є символом і докладним образом нескінченної любові Ісуса Христа, котра сама нас спонукає до взаємної любові, тому цілком доречною річчю є посвятитися Його Найсвятішому Серцю; це не є щось інше, як тільки посвячення Ісусові Христові; бо коли віддаємо пошану і славу, і поклін Божественному Серцю — то самому Христові їх істотно і правдиво віддаємо.

Щоб сповнити такий акт побожності та щоб його добровільно виконати, взиваємо і заохочуємо всіх тих, котрі знають і люблять Божественне Серце; а тим більше прагнемо, щоб всі це зробили одного і того самого дня, щоб стільки тисяч, які те ж саме присягають, одночасно висловленням почуттів пронзили небо. — Але чи могли б Ми забути тих, яким світло Христової віри ще не засвітило? Ось виконуємо заступництво Того, Який прийшов спасти те, що загинуло, і пролив Свою Кров для спасіння цілого людського роду. В такий спосіб наполегливо стараємося привести до правдивого життя тих, котрі сидять у тінях смерти, посилаючи на всі кінці світу Христових посланців, щоб їх просвічували, — таким чином змилосерджуємося над їх долею і, наскільки це від нас залежить, усильно поручаємо і віддаємо їх Найсвятішому Серцю. В такий спосіб це посвячення, до якого всіх заохочуємо, принесе всім користь. Бо ті, котрі знають і люблять Ісуса Христа, відчують в особливіший спосіб у собі зріст віри і любові, а ті, які, пізнавши Христа, зневажають Його Заповіді, зможуть скористати з Полум'я Любови Найсвятішого Серця. Зрештою, будемо одностайно благати про небесну поміч для тих нещасливих, котрі сліпо тримаються забобонів {поганства. — Прим, ред.), щоб Ісус Христос, якому вони підлеглі з приводу "права володіння", запанував над ними "з огляду виконання влади, не тільки в майбутньому житті, в якому буде здійснювати свою волю над всіми: одних — спасати, інших — карати" (Св. Тома), але й також у теперішньому житті уділив їм віри і святості, щоб цими чеснотами вони могли належно прославляти Бога і колись доступити вічної щасливості в небі.

Таке посвячення дає надію також світським спільнотам, бо може охороняти або зміцнювати вузли, якими публічні справи з природи речі є пов'язані з Богом. В найновіших часах було дуже багато зроблено, щоб усіляким способом відгородити Церкву від світської спільноти. В державному ладі й правлінні нехтують повагою Божого і церковного права і навіть доходить до того, щоб цілковито усунути вплив релігії на щоденне життя. А це означає усунути Христову віру і, якщо це можливо, — самого Бога викинути зі світу. Не дивно, що через такий зухвалий бунт багато людей розгубилося і є так кидані бурями, що ніхто не може опертися страхові і небезпекам. Легковаження релігії нищить найпевнішу основу публічної безпеки. Бог справедливо карає тих, які Йому противляться, залишаючи їм їх власну волю, щоб служили злим віянням і самим собі готували загибель надуживанням власної свободи.

Звідси та сила злого, котра гніздиться вже віддавна, тому й наполегливо маємо шукати порятунку в Того, котрий своєю силою може її побороти. Хто це є, якщо не Ісус Христос, Єди-нородний Син Божий? "Бо немає й імени іншого під небом, що було дане людям, яким би нам спастися" (Ді. 4,12). Тому до Нього потрібно прибігати, бо Він є "дорога, правда і життя". Коли заблукали, то треба повертатися на добру дорогу. Коли потонули в темноті розуму, то треба її просвітити світлом віри. Коли запанувала смерть, потрібно шукати життя. Тільки тоді загояться рани і відродиться всяке право і, сподіваємося, що воно віднайде колишнє своє значення і зацвіте благословення миру й з рук випадуть мечі; коли всі щиро піддадуться під владу Христа і будуть Йому слухняні, і "всякий язик визнає, що Ісус Христос — Господь на славу Бога-Отця" (Фил. 2, 11).

Коли на початку свого існування Церква вгиналася під гнітом цісарів, молодому царю показався хрест, як пророцтво і знак близької і святої її {Церкви. — Прим, ред.) перемоги. Одночасно перед нашими очима постає інший неминучий посланець перемоги, правдивий знак Божий -Найсвятіше Серце Ісуса; над Ним видніється хрест, а все Воно огорнуте ясним світлом і горить полум'яним жаром. В Ньому покладаємо всю нашу надію, в Нього благаємо й від Нього очікуємо нашого спасіння.

Нарешті не хочемо замовчувати іншої, чисто особистої, але справедливої й важливої причини, котра Нас підштовхнула до нинішнього розпорядження, що Бог — Датель всякого добра віддалив небезпечну хворобу і зберіг Нас при житті. На подяку і привселюдну пам'ятку такого великого добродійства хочемо тим посвяченням віддати честь Найсвятішому Серцю.

Тому постановляємо, щоб дев ятого, десятого і одинадцятого дня наступного місяця червня відбувалися набоженства в головній Церкві кожного міста і містечка та в кожен із тих днів додавали до інших молитов недавно нашою повагою апробовану Літанію до Найсвятішого Серця. В останній день належиться відмовляти Акт посвяти в тій формі, яку Вам, Всечесніші Брати, разом з нинішнім листом присилаємо.

Як завдаток Божої ласки і на доказ Нашої зичливості пересилаємо Вам, духовенство, апостольське благословення, яке Ви передасте людям.

Дано в Римі при базиліці св. Петра дня 25 травня 1899 року, на двадцять другому році Нашого понтифікату.

Акт посвяти людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

Лев XIII, Папа Римський

Акт посвяти людського роду Найсвятішому Ісусовому Серцю

О Наймиліший і Найсолодший Ісусе, Відкупителю людського роду, поглянь на нас, що покірно припали перед Твоїм Престолом!

До Тебе належимо й хочемо бути Твоїми! А щоб бути сильніше злученими з Тобою, кожний із нас добровільно посвячується сьогодні Твоєму Пресвятому Серцю.

Багато людей ніколи Тебе не пізнало, багато від Тебе відступило, погордивши Твоїми заповідями. Змилосердися над ними, Всещедрий Ісусе, і пригорни всіх до Свого Найсвятішого Серця.

Господи! Будь Царем не тільки тих вірних, що не відступили від Тебе, але й блудних синів, що покинули Тебе. Вчини, щоб вони скоро повернулися у Твої батьківські обійми, щоб не загинули з біди і голоду! Будь Царем зведених блудною наукою і тих, що їх відлучила незгода; приведи їх до пристані правди і єдності віри, щоб скоро стало одне стадо і один пастир.

Будь Царем і всіх тих, що перебувають у старому забобоні поганства та ісламі; зволь вирвати їх з пітьми і довести їх до світла і Божого Царства.

Поглянь також оком Твого Милосердя на синів того народу, що колись був народом особливо любленим. Хай кров, що її вони на себе кликали, сплине на них тепер джерелом спасіння і життя.

Дай, Господи, Своїй Церкві тривалу свободу; пішли всім народам лад і спокій. Вчини, щоб від краю до краю землі в один голос лунало: "Слава Божественному Серцю, що дає нам спасіння! Йому честь і слава навіки. Амінь".

www.saintjosaphat.org

Annum Sacrum — неофіційний переклад з польської мови

Енцикліка папи Лева XIII названа: «Про присвячення людства Найсвятішому Серцю Ісуса» (łac. De hominibus Sacratissimo Cordi Iesu devovendis) проголошена 25 травня 1899 р. в честь наближення Ювілейного Року 1900.

До Вельмишановних Братів Патріархів, Примасів, Архієпископів і інших Ординаріїв, що перебувають у мирі та єдності з Апостольським Престолом. Високошановні Брати! Вітання Вам і апостольське благословення!

Вступ

Нещодавно, як Вам відомо, ми апостольським листом оголосили Святий Рік, який, за старим звичаєм, незабаром будемо святкувати у Вічному Місті. Сьогодні, натомість, щоб краще підготуватися до переживання цих прекрасних релігійних урочистостей, виступаємо з певною шляхетною пропозицією, яка, як слушно сподіваємось, принесе чудові і довготривалі плоди спочатку для вірних, а потім для всієї людської спільноти, якщо лише буде усіма однодушно і охоче прийнята. Йдеться тут про культ Найсвятішого Серця Ісуса. Наслідуючи приклад наших попередників: Інокентія XI, Бенедикта XIII, Климентія XIII, Пія VI, Пія VII, Пія IX, неодноразово ми виражали нашу підтримку для цієї випробуваної форми набожності, намагаючись одночасно її більш широко розповсюджувати, що головним чином ми вчинили декретом від 28 червня 1899 року, підносячи урочистість Серця Ісуса до рівня свята першого класу.

1. Папа прагне присвятити Божому Серцю усе людство, реалізуючи таким чином прагнення католицького світу.

Нині ми задумаємося над тим, як віднайти ще більш прекрасну форму вшанування Божого Серця, а саме таку, яка б була короною і вершиною всіх почестей, які будь-коли Йому віддавалися. Вважаємо, що буде це дуже любе для Ісуса Христа, нашого Спасителя. Зрештою, справа про яку думаємо, не є чимось новим. Адже вже 25 років тому, напередодні урочистості двохсотліття об’явлення блаженній Маргариті Марії Алякок місії поширення культу Найсвятішого Серця Ісуса, почали напливати папі Пію IX численні проханні, як від приватних осіб, так і від єпископів, щоб присвятив тому ж Серцю увесь людській рід. Папа, однак, вважав доцільним дещо відкласти цю справу, щоб вона краще дозріла. У той час країнам, які цього прагнули, дозволили індивідуально присвятити себе Божому Серцю відповідно до встановленої форми.

2. Причини присвячення світу Найсвятішому Серцю Ісуса

Нині, однак, коли настали нові обставини, вважаємо, що проект вже дозрів для реалізації. Його виконання буде найбільш повним і найкращим вираженням вшанування, яке абсолютно належить Ісусові Христові як найвищому Цареві і Господу. Адже Його влада поширюється не лише на католицькі народи, або на тих, які охрещені і за законом належать до Церкви, хоч і через помилки і незгоду жили далеко від правди та любові. Стосується вона також тих усіх, які ще не знають про християнську віру. Таким чином, під царюванням Христа є увесь людській рід. І слушно. Адже Той, Який є Єдинородним Сином Бога Отця і має з Ним одну природу, будучи «відблиском слави і відблиском Його істоти», через закономірність повинен мати все спільне з Отцем, а отже, і найвищу владу над усією створеною дійсністю. Саме тому Божий Син говорить про себе через вуста пророка: «Я ним встановлений царем над Сіоном, його святою горою, щоб проголошував його заповіді. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і я дам тобі народи у спадщину і кінці землі тобі в посілість». (Пс 2, 6-8) Цими словами Він стверджує, що отримав від Бога владу як над цілою Церквою, яку символізує гора Сіон, так і над рештою світу куди б не сягали його межі. Підставу цієї влади досить виразно вказують слова: «Ти є Сином моїм». Саме через факт, що Христос є Сином Царя всього створіння, є водночас спадкоємцем всієї Його могутності, що виражають слова: « дам Тобі народи у спадщину». Такі самі слова вживає св. Павло Апостол, коли говорить: « …. Встановив Його спадкоємцем усіх речей».

Особливо, однак, належить взяти під увагу те, що сказав сам Ісус Христос власними устами, а отже, не за посередництвом апостолів чи пророків. А саме, запитуваний римським намісником: «А отже, Ти цар?», відповів без вагання: «Ти говориш, що я цар». Велич своєї могутності і нескінченість свого царства підтверджує ясно словами адресованими апостолам: «Дана мені всяка влада на небі і на землі». Якщо Христові була дана усяка влада, з цього однозначно виникає, що Його царювання мусить бути найвищим, абсолютним, не від кого не залежним і ні з чим незрівняним. Тому що ця влада була дана Йому на небі і ні землі, небо і земля повинні бути йому підвладні. Господь Христос фактично впровадив у дію свої особливі повноваження, коли наказав апостолам проголошувати Його науку, з’єднувати людей в одне тіло Церкви через Святе Хрещення, накладати на них закони, які не можна відкинути не наражаючи себе на втрату вічного спасіння. Але це не все. Христос є царем не лише на підставі права, що виникає з істоти речей як Єдинородний Син Бога. Він також це право набув через те, що вирвав нас «з влади темряви» і «віддав себе на викуп за всіх». Таким чином «народом відкупленим» для Нього є не лише католики й ті всі, які прийняли Хрещення, але кожна окрема людина і людськість в цілому. Влучно у цьому питанні висловлюється св. Агустин: «Питаєте, що купив? Дивіться, яку ціну заплатив, і зрозумієте, що купив. Платнею є кров Христа. Що ж має таку велику ціну, що вимагає такої платні? Що ж, як не увесь світ, як не всі народи? Тим, чим заплатив, мав право викупити все». Св. Фома також представляє аргумент через який неохрещені підлягають владі і царюванню Ісуса Христа. А саме, говорячи про Його судова владу, питає, чи поширюється вона на всіх людей і відповідає «так», обґрунтовуючи це тим, що «судова влада виникає з царських повноважень Христа». Звідси робить висновок, що «Христові все підпорядковане, через владу, яку має, хоча поки що ця влада фактично не здійснюється на усіма, яких вона стосується». Свою владу і царювання над людьми Христос Господь здійснює через правду, справедливість, а особливо через любов. До двох титулів цієї влади через Свою доброту дозволяє нам додати ще третій, якщо цього прагнемо, а саме: добровільне присвячення себе Йому. Очевидно, що Христос Господь, Бог і Спаситель має усе у досконалій повноті. А ми є так бідними і убогими, що ніщо не можемо Йому пожертвувати. Проте, Його доброта та любов так великі, що Він приймає від нас те, що фактично Йому належить, а що ми віддаємо ніби є наше. Більше того, не лише дозволяє собі віддавати, а й закликає і просить: «Сину, дай мені своє серце». Отже, ми можемо принести насолоду жертвою з нашої волі і хвилювань серця. Присвячуючи Йому себе не лише визнаємо і приймаємо охоче Його царювання, але й також показуємо, що якби дар, який Йому віддаємо – належав нам – ми б вельми охоче пожертвували його Йому. Цим актом також виражаємо водночас прохання, щоб прийняв від нас те, що в істоті є Його власністю. Такою є значимість справи, про яку говоримо і такою про неї є наша думка. Боже Серце є символом і живим образом безмежної Любові Ісуса Христа, яка нас спонукає до взаємної любові. Тому є справою абсолютно доречною присвячення себе Найсвятішому Серцю. Таке присвячення себе є нічим іншим як відданням себе Ісусові Христові, адже кожен прояв поклоніння, вшанування і любові по відношенню до Божого Серця у дійсності відноситься до особи самого Христа.

3. Заохочення до добровільного присвячення себе Божому Серцю.

Всіх, отже, які знають і кохають це Найсвятіше Серце, призиваємо і заохочуємо охоче присвятити себе Йому. Гаряче прагнемо, щоб цей акт вчинили всі, того ж самого дня. Хочемо, щоб одночасно линули до неба вирази відання себе багатьох тисяч сердець, які будуть складати такі ж самі обітниці. Не можемо, однак, забути про тих, які ще не були освячені світлом Христової віри. Ми виступаємо від імені Того, Хто прийшов рятувати те, що загинуло і Який пролив Свою Кров для спасіння людського роду. Тому неустанно турбуємося про те, щоб ті, які перебувають ще у тіні смерті, наблизилися до істинного життя. З цією метою посилаємо до усіх частин світу проповідників Христа, щоб навчали незнаючих. Нині, натомість, зглянувшись над їх долею, довіряємо їх тим більш палко і віддаємо від щирої душі Найсвятішому Ісусовому Серцю.

4. Користі, що випливають з присвячення себе Найсвятішому Серцю Ісуса.

Таким чином, присвячення себе Божому Серцю, до чого так гаряче заохочуємо, усім принесе користь. Ті, які знають і кохають Ісуса Христа, виразно відчують у собі зростання віри та любові. Ті, які Його також знають, але не дбають про те, щоб дотримуватися його законів та заповідей, зможуть зачерпнути з цього Серця вогонь для розпалення у собі згаслої любові. Врешті, для тих нещасливих, які ще живуть у темряві забобону, будемо просити всі разом про допомогу з неба. Будемо благати, щоб Ісус Христос, владі якого й так підлягають, дійсно свою владу над ними здійснював і не лише «у майбутньому віці, коли виконає над ними свою волю, одних спасаючи, інших караючи», але у цьому, теперішньому житті, уділяючи їм дару віри і святості. Маючи ці чесноти, щоб могли осягнути вічне щастя в небі!

5. Присвячення себе Божому Серцю є ліками від зла

Присвячення себе Божому Серцю несе з собою також надію на кращу дійсність для держав, адже має вона сили відновлення, зміцнення зав’язків, що єднають світські з природи громади з Богом. Це є тим більш важливе, бо останнім часом вже неодноразово намагалися поставити мур між державами і Церквою. В устрої цих держав і у способі їх адміністрування взагалі не береться до уваги Божий закон і його святе достоїнство. Це має на меті витіснення з суспільного життя будь-якого впливу релігії, що є майже рівнозначне знищенню Христової віри, і якби це було можливе, з вигнанням самого Бога з цього світу. Що ж дивуватися, що більша частина людства постійно збурюється хвилями сум'ятть, які нікому не дозволяють жити без страху і загрожують постійними небезпеками, якщо людські голови роздуті такою великою гординею. Якщо відкидається релігія, найміцніші стовпи публічної безпеки розпадаються. Отже Бог, маючи намір, слушно і справедливо покарати зухвальців, просто видав їх на поталу власній пожадливості, щоб служачи своїм пристрастям, самі себе знищили надмірною свободою. Сила зла, що вже протягом довгого часу лютує, змушує нас шукати допомогу у того, хто зможе це зло подолати. Хто ж це як не Ісус Христос, Єдинородний Божий Син. « бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Ді 4, 12). До Нього, отже, необхідно прибігати, бо Він є дорогою, правдою і життям. Заблукавши, необхідно повернутися на істинний шлях. Якщо темрява опанувала розум, необхідно її розсіяти світлом правди. Якщо смерть огортає нас, необхідно пристати до життя. Лише тоді можна буде вилікувати так багато ран, повернути достойність закону, повернути порядок і мир, а також вибити з людської руки зброю, коли всі охоче і слухняно приймуть царювання Христа, коли кожен народ визнає, «що Ісус Христос є Господом — на славу Бога Отця».

6. Серце Ісуса джерело надії

Коли Церква на початку свого існування угиналася під ярмом тягарів, хрест на небі, який побачили очі молодого володаря, був передвісником великої перемоги, яка незабаром наступила. І ось сьогодні наші очі бачать інший, з кожного боку тріумфальний Божий знак: Найсвятіше Серце Ісуса, зі встромленим на вершині хрестом, що ясніє серед пломенів найпрекраснішим блиском. У ньому необхідно покласти усіляку надію. У ньому необхідно шукати і від нього очікувати спасіння усіх людей.

7. Папа дякує за своє одужання.

І зрештою, ще одна справа, про яку хочемо сказати, хоча вона є справою приватною. Нещодавно Господь, Творець усякого блага, звільнив нас від небезпечної хвороби і зберіг для життя. Сприяючи нині поширенню вшанування Найсвятішого Серця Ісуса, прагнемо публічно виразити нашу пам'ять та вдячність за таку велику благодать.

8. Розпорядження та благословення Папи

Наше розпорядження, отже, щоб в днях 9, 10 і 11 найближчого місяця червня, в головному храмі усіх столиць та міст відбувалися встановлені молитви, до яких, кожного згаданого дня, належить додати затверджену нами Літанію до Найсвятішого Серця Ісуса. Останнього дня необхідно прочитати акт присвячення, форму якого висилаємо Вам, вельмишановні Брати, разом з цією енциклікою. А тепер Вам усім, усьому духовенству і довіреному Вашій опіці людові, уділяємо від усього серця Апостольського благословення, котре нехай буде задатком небесних дарів і свідоцтвом нашої доброзичливості до Вас.

У Римі, у св. Петра, дня 25 травня 1899 року, на 22 році нашого понтифікату.

Лев XIII, Папа.

christking.info