о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Розділ 2

§1 «І во єдиного Господа Ісуса Христа; Сина Божого, єдинородного, іже от Отца рожденного, прежде всіх вік.»

У цьому Артикулі визнаємо, що Ісус Христос є Божим Сином. Тож ми відмовляючи щодня, а то й кілька разів у день Символ Віри, (визнаючи Ісуса Христа Божим Сином) все більше й більше збираємо собі Божих ласк. Про те визнавання синівства божого Ісуса Христа говорить улюблений ученик Спасителя св. ап. Йоан: «Хто визнає, що Ісус є Сином Бога, Бог перебуває в ньому і він у Бозі. (1 Йо. 4, 15). Про ту саму правду говорить сам Ісус Христос до голови апостолів Петра, коли той визнав Його Сином живого Бога: «Щасливий ти Симоне, сину Йони, бо ні тіло ні кров не об’явили тобі того, але мій Отець, що є в небі.» (Мат. 16, 17). Ця правда віри є підставою нашого спасіння.

Первородний гріх

Як знаємо із Нового Завіту, друга Особа Божа — Божий Син, Боже Слово взяло на себе тіло, щоб спасти людство від первородного гріха. Той чоловік, що його Господь сотворив, наділив особлившими ласками і поставив у раї, подібно як і частина ангелів не видержав у добрі. Він переступив Божу заповідь, яка забороняла йому їсти овоч із заказаного дерева; послухавши намов своєї жінки, він з’їв овоч і згрішив. Тому що він був головою людського роду, ми всі (як його нащадки) опинилися під гріхом: так що діти, що тепер приходять на світ являються на ньому вже грішниками. Щоб застановитися над тим, які наслідки потягнув за собою первородний гріх, мусимо застановитись якими ласками наділив Господь перших родичів?

Дари тіла: Перші родичі були вибраними створіннями божими, їхнє тіло мало заховати, згідно з Божим пляном, завжди свою молодість, не підлягало жодним хворобам, не підлягало навіть змученню. Праця була для прародичів приємністю, їхній розум був свіжий, легко понимав, легко доходив до пізнання різних правд. Над ними не було того страху смерти, бо вони мали бути безсмертними і неначе в сні переходити з того місця де їх Господь на землі поставив у раї до вічного щастя в небі.

Рай: як каже Святе Письмо був місцем розкоші. Це був сад, що його особлившим способом насадив Господь і сам приготовив на мешкання для перших людей. Все, що було в ньому, всі ростини, звірята і загалом усі створіння повинувались чоловікові, служили йому.

Дари душі: Перші люди були дітьми, улюбленими божими і сам Господь як каже Святе Письмо часто під вечір приходив до них, щоб бесідувати з ними. їхні пристрасті, смисли, абсолютно повинувались приказові розуму і ніколи не воювали проти нього; ніколи не хотіли того, чого не хотів розум. Все було в них спокійне, не було того роздвоєння між душею і тілом. Не було тої борні між пристрастями і розумом, що є зараз у нас.

По первородному грісі вони втратили те все, що мали поза природними даруваннями, тобто понад те, чого вимагала їхня людська природа. Втратили рай, той повний щастя, повний радощів сад. Звірята стали тепер ворожо відноситись до них. Природа, яка досі повинувалась їм у всьому звернулась тепер проти них. Праця перестала бути для них приємністю, а стала важким трудом: «...у поті твойого чола їстимеш твій хліб». (Бут. 3, 1). Бо земля замість родити збіжжа приводила для них терня і будяки: «проклята земля задля тебе, в печалі й тузі харчуватимешся з неї по всі дні твойого життя. Тернину і будяки вона родитиме тобі...» (Бут. 3, 1). Прародичі втратили свою безжурну молодість, їхнє тіло підпало хворобам, а навіть смерті: «...аж поки не повернешся в землю, що з неї тебе взято. Бо ти є земля й у землю обернешся» (Бут. 3, 19). Із дітей божих, вони стали Його ворогами. Пристрасті стали їх панами і вони тепер почали тягати розум там де хотіли. Й здавалось, що вже не було для людини рятунку. Тоді то в так важкій хвилині для цілого людства сам Господь придумав спасіння. Він обіцяв послати їм свого Сина, щоб той відкупив їх, щоб визволив їх із неволі первородного гріха.

Тільки одинокий Бог міг спасти людину, тільки він міг очистити його від гріха. Бо гріх, це безмежна образа Бога, тому що він є образою Його безмежного Єства. Й щоб змити з душі людей цю пляму, яку гріх наніс, треба було безконечного задоситьучинення, яке Бог міг дати тільки той, хто є однаково безконечний, отже сам Бог. А що Бог Отець — ображений, не міг собі самому задосить учинити, тому що йому мали задосить учинити люди — Друга Особа Божа прийняла на себе людську природу і своєю смертю на хресті обмила первородний гріх людства. Вже в самій карі за гріх бачимо велику любов Бога Отця до людського роду. Він у самому прокльоні, що його кидає на змію — Диявола, висловлює пророцтво, що з того зараз відкиненого людського роду вийде Спаситель, який зітре голову Дияволові і примирить людей із Богом. «І положу ворожнечу між тобою і жінкою, і між поколінням твоїм і поколінням її, вона розчавить тобі голову, ти ж наставатимеш на його п’яту.» (Бут. 3, 15). А опісля через цілий Старий Завіт заповідає, що з роду Авраама, пізніше царя Давида вийде Месія — Спаситель Світу. (Бут. 22, 16, 18). Господь являється в сні Якову і говорить таке: «І буде насіння твоє як пісок земний... і благословляться в тобі всі покоління землі у твойому насінні.» (Бут. 28, 14). Й від того часу Господь усе відновляв цю обітницю, аж доки не послав Месію. А цілий Старий Завіт був лише приготуванням упавшого людського роду на Його прихід.

Само ім’я Ісус у єврейській мові значить «Бог Спаситель», те ім’я носить Богочоловік, Син Божий, тому що Він — друга Божа Особа — своєю смертю на хресті, стався Спасителем людського роду. Те ім’я надали Ісусові Його родичі (Св. Йосиф — прибраний батько і Пречиста Діва Марія — Його мати) так як заповів те архангел Гавриїл при Благовіщенні: «І ось зачнеш ти в утробі твоїй і вродиш Сина і назовеш ім’я Йому Ісус.» (Лк. 1, 31). А значіння того імени поясняє Святе Письмо на іншому місці: «Йосифе... і вродить вона сина і даси Йому ім’я Ісус; бо він спасе своїх людей від їхніх гріхів.» (Мат. 1, 20). Отже, Богочоловік носить ім’я Ісус тому, що Він є тим, що спас, вибавив людей від їхніх гріхів, а головно від первородного гріха, що його стягнув на всіх людей перший чоловік, наш прародич Адам.

І справедливо, Спаситель має те ім’я Ісус, бо без нього неможливим було б спасіння людей. Бог відкинув їх від себе і у своїй безконечній справедливості жадав від них відповідного до їхньої провини задоситьучинення. А неможливим було, щоб чоловік сам, який є скінченим єством, міг загладити безконечну провину, що нею є образа відвічного Єства — Бога. Й тому, якщо Бог хотів спасти людей, мусив послати свого Сина, бо тільки Він — тому що Бог, міг їх відкупити.