о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Частина перша — Нікейсько-Царгородський символ віри

Розділ 1. — «Вірую во єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, видимих же всіх і невидимих.»

Сотворення ангелів, фльори, фауни і людини

Господь сотворив у небі совершенні духи, що з усіх сотворінь найбільше подібні до Нього самого, чистого духа. Він наділив їх прерізними совершенствами, так що вони начеб були його князями, живучи в безмежній радості, втішаючись огляданням лиця свого Творця. Вони мали величезне значення: «Таж пан мій такий мудрий, як божий ангел, і знає все, що на землі.» (2 Сам. 14, 20) «Благословіть Господа ви Його ангели, потужні силою виконателі Його слова.» (Пс. 102, 20) Вони — це військо небесне: «Господь Саваот» (Господь небесних сил). Та вони не видержали в добрі, деякі з них згорділи і хотіли статись рівними свойому Творцеві: «Диявол не видержав у добрі.» (Йов. 8, 4). Той сам Господь, які так високо підніс, вивищив над усіх, сейчас їх покарав, бо відкинув їх назавжди від себе і скинув до пекла. Із духів світла, зробив їх духами тьми, на віки нещасними створіннями, відкиненими назавжди від Його любови.

Наповнивши небо мешканцями, Господь звернув свою увагу на землю. Він упорядкував її, прибрав травами, цвітами, деревами, загалом — усякою рістнею. Опісля, заселив її прерізними звірятами, птицями. Води наповнив рибами і усякими іншими тваринами й так прикрашену, приготовив на мешкання свого останнього твору, що по Його плянові, мав би бути звеном між світом духів і світом матеріяльним — людину. Його, як оповідає нам Святе Письмо, зліпив Господь Бог із землі (Бут. 2, 7) вдунув у нього свого, животворного Духа, і чоловік зліпок із землі, почав жити. Бачачи, що «Не добре чоловікові бути самому», сказав Бог, тож «сотворімо йому таку поміч, щоб була йому до пари.» (Бут. 2, 18) І сотворив Бог йому товаришку життя — що її Адам назвав Евою (із жидівського слова «хая» — життя). Поблагословив їх, щоб розмножувалися і далі заселювали землю, яку він приготовив їм на дочасну домівку.

Та на тому не закінчився акт сотворення, бо він триває все і триватиме у віки. Господь Бог, само життя, удержує при житті те все, що він сотворив і якщо би Він тільки на хвилину забув на нас і не піддержував нас при житті, то ми всі, та й загалом те все що існує пропало б, зникло. Тому що все що є сотворене не має життя само в собі, але живе й удержується при житті тільки силою всемогучого Творця. «Що ж могло б існувати, якби Ти не захотів? І якщо би Ти не піддержував його на всякчас, що могло б заховатись?» (Премудрости 11, 26). Та не лише Господь удержує те все при житті, але й веде своїм Божим провидінням до тієї ціли, що її кожному сотворінню призначив. Неживучі творива, тобто мертву природу і нерозумні єства, як приміром: звізди, планети, чи прерізні звірята і животини землі він веде законами природи і абсолютно, без їхньої згоди, чи їхнього вибору. А розумним створінням, ангелам і людям, Він дає свобідну волю, однак кладе перед їхніми очима закони, бо хоче, щоб вони сповнюючи Його святу волю, мали перед Ним заслугу. Та чи вони виконають Його волю чи ні, все таки Господніх плянів вони не можуть ніяк помішати чи знищити. Не виповняючи Його волі вони лише самі собі шкодять, бо відстають від Нього — Дателя щастя, життя. Самі себе засуджують на вічну муку, втративши Його — свою ціль, джерело безконечного щастя. Й тому правду каже св. Лука «...хоч недалеко (Він) від кожного з нас. Бо ним ми живемо, двигаємось...» (Діяння 17, 27) Це значить, що Він держить нас при житті, він потрібний нам так, як повітря, як пожива і без Нього, без Його підтримки ми мусили б перемінитись у ніщо.

Хоч сотворення Всесвіту в символі віри приписується самому тільки Богові-Батькові, воно однак згідно зі Святим Письмом є актом спільним усім трьом Особам Божим, бо вже св. Йоан говорить про другу Божу Особу — про Божого Сина: «Все через Нього сталося і без Нього нічого не сталось із того, що сталося.» (Йо. 1, 3). А й про Святого Духа є згадка при сотворенні світу: «І дух Божий уносився над водами...» (Бут. 1, 2). Подібно і псальмопівець натякає на співпрацю других двох Божих Осіб при сотворенні світу: «Словом Господнім (Слово Боже — це друга Особа Божа — Божий Син. (Йо. 1,1) сотворені небеса і усе воїнство їх — подихом Його уст.» (дихання Божої любови, особова Божа любов, це Святий Дух, який походить через любовне дихання Бога Отця до Сина, і любовне дихання Бога Сина до Отця) (Пс. 32, 6). Тому, що акт сотворення, це акт ділання Бога назовні, акт Божої природи, спільної всім трьом Божим Особам, проте й акт сотворення є спільний усім трьом Особам.