Франц Шпіраго

Католицький народний катехизм

Переклад о. Ярослава Левицького
Друкується за виданням 1913 р.
epub mobi

Створення світу

Історію створення світу подає нам Мойсей на початку св. Письма.

Розповідь Мойсея не є байкою, вона опирається на правді. Мойсей був просвітлений Св. Духом, слова, які він записав, є Божими. Можливо, що Бог в об'явленні представив Адамові або самому Мойсееві історію створення в образах. Розповідь Мойсея в усьому відповідає результатам досліджень природничих наук. Дослідження земної кори показують, що органічний світ виник саме так, як розповідає Мойсей. Усі найвідоміші дослідники природи дивувалися, читаючи докладну історію створення, яка з'явилася за 3000 років до приходу на Землю Ісуса Христа.

Спочатку Бог створив духовний і матеріальний (невидимий і видимий) світ (Соб. Ват. З, 1).

"Спочатку" значить, що це сталося на самому початку часу, коли ще нічого не було, крім Бога. Тільки з виникненням світу почався відлік часу; отже, не може бути мови про якийсь час перед створенням Богом світу (св. Авг.). Тому св. Письмо не говорить, коли було створено світ, тільки зазначає, що світ не є вічним, він має початок. Світ міг бути створеним за мільйони років перед створенням людини. "Створив" — це значить зробив з нічого. Але як саме Бог творив матерію і силу, що в ній перебуває, нам не відомо і не буде відомо. Св. Павло, замість "світ духовний і матеріальний" каже "речі невидимі і видимі" (Кол. 1, 16), а Мойсей каже: "На початку сотворив Бог небо і землю" (Буття 1,1). Словом "небо" він називає не звід небесний (про нього говорить пізніше (6-8, 14-19), а місце перебування ангелів і вибраних. Лише погани сприймали, як одне, небо духів і небо зірок, поселяючи своїх героїв між зірки.

Мойсей називає матеріальний світ землею, бо саме земля є для нас на світі найважливішою. Св. Письмо насамперед згадує про небо, щоб показати нам нашу останню мету.

Духовним світом є ангели і небо, в якому вони мешкають.

Ангели були створені раніше, ніж земля, — на світанку землі — тому часом їх називають "ранніми зорями" (Іов. 38, 7). Із слів св. Письма виходить, що пекло не існує від початку світу, як небо (Мат. 25, 34). Бог створив його пізніше, після падіння ангелів.

До матеріального світу належить все, що знаходиться у просторах видимого.

Люди є поєднанням духа і матерії, вони були створені Богом пізніше (Соб. Лат. 4).

Спочатку матеріальний світ був порожній, невпорядкований і темний.

Бог спочатку створив первісну матерію, а з неї виникли всі інші тіла (св. Авг.). Досі знаємо приблизно 70 видів первісної матерії. Мойсей називає їх водами (св. Єр.; св. Амв.). Першоматерія була розкинена у просторі, як пісок у пустині, навколо панував хаос і темрява (Буття, 1, 2). Цілість була нічим, бо ще не була впорядкованою, однак було вже щось, що могло бути впорядкованим (св. Авг.). Ця первісна матерія змінилася відтоді під дією законів природи, створених Богом — остаточною причиною цих змін була воля Божа, Його творче слово: "Нехай станеться!"

І сказав Бог: "Нехай буде світло! І настало світло" Буття 1, 3.

Природничі науки говорять, що ця первісна матерія, покликана Богом до буття, перебувала в газоподібному стані і як газ наповнювала світовий простір (Ньютон, Лаплас, Кант.). Так справді могло б бути, бо ще й тепер під впливом високої температури можна перетворити метали чи каміння в газ. Учені встановили, що сонце, планети, постійні зірки складаються з тих самих хімічних елементів, що і Земля. Звідси робимо висновок про їх однакове походження.

Видимому (матеріальному) світові Бог надав сучасного вигляду протягом шести днів (Буття 1, 3-31).

Проте в цих шести днях умістилися тисячі років (св. Кипр.). Св. Письмо каже, що Сонце було створене на четвертий день, а без сонця не могло бути дня в нашому розумінні. Слово "день" вживається, імовірно, тому, щоб тиждень створення світу став прообразом нашого тижня.

Першого дня створив Бог світло.

Мойсей говорить: "І сказав Бог: "Нехай буде світло!" (Буття 1, 3). Отже, Бог створив якусь окрему світлову чи вогненну матерію. (Слова "Нехай станеться!" треба розуміти так: до існуючого вже додалося щось нове або щось нове з ним сталося). Світлова матерія (ефір) є провідником світла, як повітря є провідником голосу. Світлова матерія не залежна від Сонця, радше Сонце залежить від неї (є світло без Сонця — світло від газового пальника, лампи, північне сяйво і т. д.). Природничі науки кажуть, що первісна газоподібна матерія була спочатку невпорядкована, тобто непорушна, безсильна. У цю матерію Бог вдихнув силу тяжіння (гравітацію), внаслідок чого окремі частинки матерії почали притягатися, отже, в матерії виник рух і одночасно з тим матерія в окремих місцях почала густішати. Рух, згущення матерії, тертя ЇЇ частин одна об одну спричинилися до того, що виникла темрява, а пізніше вогонь (усім відомо, що можна добути вогонь сильним тертям двох шматків дерева один об одного). Так можна пояснити виникнення світла, зокрема вогню, який обгорнув матерію світу і перетворив її у вогняну брилу в перший день створення світу.

Другого дня Бог створив твердь, небесний звід.

Мойсей говорить: "... сказав Бог: "Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод... і назвав Бог твердь — небо" (Буття 1, 6-8). Другий день створення можна пояснити так: він був днем поділу, впорядкування і розміщення створеної матерії. Матерія, яка спочатку була єдиним цілим унаслідок руху поділилася на окремі тіла різної величини і різних родів, які розлетілися в різних напрямах і з різною швидкістю, обравши собі шлях, визначений Творцем, по якому і рухаються по волі Божій. Ці розміщені і угруповані в незміряних просторах всесвіту небесні тіла називаються твердю (небозводом). Св. Письмо називає їх також небом (Буття 1, 8) і ця назва збереглася до сьогодні. Але треба відрізняти зоряне небо, яке бачимо над собою, від неба духів — помешкання ангелів і вибраних. Про поділ матерії говорить Мойсей так: "І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю (Буття 1,7).

Імовірно, цим Мойсей хоче сказати, що Бог відділив матерію, необхідну для створення небесних тіл, які рухаються за визначеними законами, від матерії, яка наповнює простір поза цією межею. Природничі науки кажуть: матерія, гуснучи, утворила величезні газові вогненні кулі різної величини і різного роду, які взаємно притягалися і через те виробили для себе постійний напрям руху. Наша Земля теж була колись розжареною вогненною кулею, подібною до малого Сонця, теж випромінювала світло і тепло.

Третього дня Бог створив сушу та рослини.

Небесні тіла, отримавши свій напрям руху, далі формувалися самі в собі. Мойсей розповідає далі тільки про Землю, а про інші небесні тіла згадує лише у зв'язку з Землею. Природничі науки свідчать, що Земля, яка спочатку була розжареною кулею і складалася з газів, поступово охолоджувалася. Внаслідок цього її поверхня вкривалася водяною парою, яка згодом перетворилася в суцільне море (глибина його, імовірно, становила приблизно 4 500 м). Води цього моря кипіли, бо сама Земля все ще була вогненною масою. Але, охо-лоджуючись, поверхня Землі під водою почала твердіти і перетворилася у тверду масу (кремінь, глина і т. д). Таким чином поверхня Землі вкрилася корою. Але внаслідок того, що тіла, охолоджуючись, стискаються, ця, слабка ще, кора часто тріскала, тріщини заливала морська вода. Звідси морське дно в одному місці оголювалося, в іншому — западало на величезну глибину (до 1800 м, що вдвічі більше висоти найвищих гір). Вода, сягнувши розжареної маси в надрах Землі, перетворювалася в пару і з нечуваною силою висаджувала на поверхню величезні маси грунту — таким чином виникали гірські хребти і появлялося над водою щораз більше суші. На утвореній таким чином суші могло тепер під впливом вологи і ще великого внутрішнього тепла зародитися органічне життя. Однак органічні єства не виникли з нічого, але з існуючої вже первісної матерії. Бог лише дав їм визначену форму і життєву силу (створення друге, посереднє). Можливо, що Бог уклав у мертву матерію сили, потрібні для виникнення органічного світу.

Так чи інакше, але органічний світ не міг виникнути сам по собі, лише через поєднання деяких первісних елементів (хоч відомо, з яких елементів складається та чи інша рослина чи тварина, жодному вченому не вдалося, створити їх, поєднуючи ці елементи), не виник він одночасно зі створенням первісної матерії, бо живі організми не могли б існувати в низьких температурах світового простору чи у високих температурах Землі.

Четвертого дня Бог створив Сонце, Місяць і зорі.

Четвертого дня створення світу остаточно встановилося відношення землі до інших небесних тіл. Унаслідок безперервного охолодження Землі світло втрачало свою енергію і врешті Земля потонула в цілковитій темряві. Але Бог зарадив цьому, творячи світло і тепло. Науковці твердять, що, охолоджуючись, Земля охолоджувала і морську воду, яка переставала парувати. Ставало щораз менше хмар, небо прояснювалося. Появилися на видноколі небесні тіла, Сонце освітило Землю. Таким чином виникли чотири пори року та ніч і день. Зорі Бог створив на радість ангелам (Іов. 38, 7).

Небесні тіла створені для того, щоб навчати нас пізнавати і величати Бога (Рим. 1, 20).

П'ятого дня Бог створив риб і птахів.

Шостого дня — тварин на суші і людину.

Тварини створені для того, щоб своєю кількістю, різноманітністю і силою голосити велич і силу Творця, служити поживою для людини і т. д. Майже усі тварини мають якісь свої властивості, які є втіленням якоїсь чесноти чи хиби (лис є втіленням хитрості, собака — вірності, вівця — терпеливості, бджола — працьовитості і т. д.). Людина, хоч і виникла найпізніше з усіх живих істот, гідністю переважає їх усіх. Людина є вінцем творіння. Господь Бог створив її найпізніше, щоб показати, як високо її цінує. Коли король в'їздить у якесь місто, висилає наперед увесь свій двір, щоб він все приготував до в'їзду. Так і Бог спочатку створив усе, що було потрібне людині, а саму людину — вкінці (св. Золот.). Тільки тоді, коли була готова держава, міг бути створений володар (св. Григ. Наз.). Спочатку Бог збудував палату, щоб король мав де загостити (Лякт.).

Творячи людину, Бог не сказав, як перд тим: "Нехай станеться", а ніби радився сам із собою.

Сьомого дня відпочив Бог (Буття 2,2).

Бог не відпочив так, як людина, втомлена працею. Його відпочинок полягав у тому, що Бог не творив вже більше нових родів творінь (св. Тома з Акв.). Як Бог сьомого дня відпочив по Своїх справах, так колись і ми по наших справах у Ньому відпочинемо (св. Авг.).

З історії творення бачимо, що Господь Бог створив світ за певним, наперед визначеним планом.

Бог творив світ від речей найнижчих до щораз вищих. Бог спочатку творив речі та істоти, які були потрібні для життя пізніше створеним істотам (спочатку рослини, а потім тварини, які живляться рослинами). Протягом перших трьох днів Бог відділяв речі одну від одної, протягом наступних трьох — прикрашав те, що створив. Перші три дні відповідають наступним: першого дня Бог створив світло — четвертого небесні тіла; другого дня відділив води і повітря — п'ятого наповнив води рибами, а повітря птахами; третього дня утворив сушу — шостого тварин, що живуть на ній.

З історії творення пізнаємо теж, що світ не є вічним.

Про це ж говориться у молитві Ісуса Христа під час Тайної Вечері: "Тепер же прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ" (Йоан 17. 5).

Погани вважали, що світ виник завдяки випадковому поєднанню атомів, що існували вічно (Епікур). Та чи може Існувати багато вічних істот? Чи вічні єства можуть бути залежними одне від одного, як це є між атомами? Чи такий взірцевий світовий порядок може виникнути випадково? Чи може випадок скласти з розкинених букв книжку? Атоми могли бути першим проявом творення світу, але не могли бути вічними і не могли самі по собі почати рухатися.

Існували також думки, що світ створений Богом або ангелами з вічної матерії. Виходячи з цього, Бог не є Творцем, а лише Будівничим світу (Аристотель). Але чи щось змінне і подільне, як матерія, може бути вічним? І як могло з матерії виникнути щось духовне, напр., людський дух? Як виникло органічне життя?

Ще інші твердили, що світ розвинувся з єства Бога, ніби метелик з лялечки, отже, все, що бачимо, є Богом (стародавні індійці). Але якщо світ є Богом, то повинен бути неподільним і незмінним, бо цього вимагає досконалість, як властивість Бога. Якщо все є Богом, то є ним і людина. Звідси, людина не повинна нікому підкорятися і нікого слухати. Усе це могло призвести до цілковитого занепаду. Треба було б уважати богами і тварин, а серед них і жаб, і мух, і мурашки (Лакт.). З цього всього випливає єдина правда, що все взяло свій початок від Бога, все розвивалося поступово і що все, що існує, існує в Бозі (згадаймо про всюдиприсутність Бога). Однак, все, що існує, суттєво відрізняється від Божого єства.

З чого, чому і навіщо Бог створив світ?

Бог створив світ з нічого — вистачило однієї Його волі.

Люди можуть щось зробити лише з уже існуючої матерії. А Бог створив матерію, з якої все зробив (св. Ірин.). Щоб люди могли щось зробити, потрібні різні знаряддя і час, а також фізична сила, а Бог лише схотів — і все сталося (Пс. 148, 5). Богові не треба було навіть говорити, бо Його бесідою є Його воля. Весь величезний світ Бог створив із нічого, сказав лише: "Нехай станеться" — і виникли небо і земля. Епікур каже: "З нічого нічого не може виникнути". Це справедливо, бо світ не сам виник з нічого, а Бог створив його з нічого.

Все, що Бог створив, було дуже добре. Бог сам похвалив те, що зробив (Буття 1, 3). Світ був добрий, тобто найдокладніше відповідав волі Божій (св. Амвр.). Бог сам похвалив те, що зробив, бо усі створіння, разом узяті, не в силі гідно висловити тієї похвали (св. Золот.). Величаймо і ми Бога в Його ділах, наслідуючи трьох юнаків у розжареній печі (Дан. 3). Усе погане, що пізніше з'явилося на світі, виникло з надуживання створіннями своєї вільної волі. Жодна річ, що існує, не є сама по собі поганою. Все, що існує, мусить мати в собі хоч частку добра (св. Авг.). До створення світу спонукала Бога Його велика любов — Він хотів ущасливити тим усі розумні істоти.

Бог хотів показати розумним істотам Свою велич для їх радості і щастя. "Тому, що Бог добрий, ми є" (св. Авг.). До створення світу спонукала Бога Його доброта, якої хотів уділити іншим (св. Тома з Акв.).

Отже, усе на світі створене для нашого добра: земля, рослини, тварини живлять людину, рух небесних тіл спонукає її до мислення і пізнання світу; барви, запах, звуки сприяють її відпочинку, убогість, хвороби, нещастя збагачують її життєвий досвід (св. Берн.). Господи мій і Боже, все, що бачу на землі, каже мені, що Ти його створив з любові до мене і заохочує мене до любові до Тебе (св. Авг.). Бога ніхто не примушував творити світ, світ не був потрібний Богові (Атг).

Світ був створений для того, щоб явити розумним істотам славу і велич Бога.

Діло має голосити славу творцеві. У кожному ділі треба розрізняти мету творця (те, що спонукало його до праці) і мету самого діла (його призначення). Годинникар, роблячи годинник, має на меті заробіток, а призначенням годинника є показувати час. Метою Творця світу була нескінченна доброта Бога, а метою самого світу — прославлення Бога і щастя розумних істот. Розумні істоти повинні бути щасливими саме тому, що Бог явив їм Свою велич. Усе, що створене, створене для того, щоб ангели і люди пізнавали і дивувалися з величі Бога. Все, що бачу, взиває до мене: "Боже, яким величним і добрим Ти єси!" Самі ж ангели і люди створені для того, щоб пізнавати і славити Бога. Про ангелів знаємо, що вони завжди оглядають і славлять Бога в небі (Іс. 6, 3). А про людей говорить св. Августин: "Ти створив нас для Себе, Боже, і неспокійне серце наше, доки не спічне в Тобі". Навіть дияволи в пеклі спричиняються до Божої слави, бо, з одного боку, вони є свідченням святості і справедливості Божої, а, з другого боку, Бог обертає їх засідки на людські душі у Свою славу і на спасіння людей. Осуджені в пеклі теж не применшують Божої слави, бо вони, як вибрані в небі, вічно голосять Божу справедливість (Марія Лят.). Кожного, хто взиває до Бога, створив Бог для Своєї слави (Іс. 43, 7). Однак, не треба думати, що Бог хотів створенням світу збільшити Свою славу або її осягнути (Соб. Ват. І, 3). Бог є щасливим і Йому нічого не треба для слави чи щастя. Бог не є амбітним, бо Він домагається лише такої честі, яка Йому належиться.

Усі істоти існують задля слави Божої і тому ми не повинні їх нищити.

Усі живі створіння є відбитком слави Божої, післанцями, які голосять Його всемогутність, мудрість і доброту. Той, хто пам'ятає про це, не буде легкодушно нищити птахів і тварин, берегтиме і неживу природу.

Ми є створені для Божої слави і тому усіма нашими вчинками ми повинні возвеличувати Бога.

Тому наказує нам св. Павло: "Чи Ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). Нема нічого легшого, як величати Бога, бо для цього можна жертвувати кожну, хоча б найменшу, справу (св. Золот.). Кожний із нас повинен щодня, рано і ввечір, збуджувати в собі прагнення себе самого і всі свої справи жертвувати на славу Бога.

Ангели

Ангели — це чисті духи, які можуть статися видимими.

Усі ангели є духами (Євр. 1, 14), безтілесними істотами (св. Григ. Наз.). Ангели мають тільки душу (люди — душу і тіло) (св. Григ. В.). Однак ангели можуть постати перед людьми в людському образі. Архангел Рафаїл взяв на себе образ заможного єврея Азарії (Тов. 5,18); на гробі воскреслого Спасителя ангели з'явилися в образі юнаків (Мар. 16, 5), під час вознесіння Ісуса Христа в образі мужів (Діян. Ап. 1, 10). Тіло ангелів не поєднується з духом так, як людське тіло з душею. Воно є тимчасовою заслоною, яка зникає, як тільки ангел виконає доручення Бога.

Ангели є досконаліші, ніж люди, вони багато знають і мають велику силу.

Ангели досконаліші від усіх інших створених Богом істот (св. Авг.). Коли Ісус Христос сказав, що навіть ангели не знають дня і години загального суду (Мой. 24, 36), то очевидно, що ангели мусять знати більше, ніж люди. Ангели мають велику силу, св. Письмо називає їх "силами і властями неба" (І Петро З, 22). Ангел смерті протягом ночі повбивав у Єгипті усіх первородних. Інший ангел у таборі царя Сеннахериба приніс загибель близько 200000 асирійським воїнам, які зневажали правдивого Бога (Іс. 37). Ангели мають особливу силу над усім живим (Бог за допомогою вищих сил впливає на нижчі), над вогнем (саме ангел звільнив трьох юнаків у Вавилоні з розжареної печі (Дан. З, 49); над водою (ангел хвилював воду в овечій купелі і завдяки його силі той, хто першим ступив до води, зцілився) (Йоан 5, 4); над повітрям (ангел зі швидкістю блискавки переніс пророка Авакума до Даниїла в яму з левами) (Дан. 14, 35); над землею (коли ангел зійшов до гробу воскреслого Спасителя, стався землетрус (Мат. 28, 2).

Бог створив ангелів для Своєї слави і для того, щоб вони служили Йому, а також для їх власного щастя.

Ангели прославляють Бога тим, що, вони найбільш подібні до Бога, в них ясніє якнайкраща Божа досконалість, вони невтомно співають Богові хвалу. Служба ангелів полягає в тому, що вони допомагають людям досягнути вічне щастя (Євр. 1, 14). Слово "ангел" означає "післанець, вісник". Злі ангели теж прославляють Бога, бо Бог їх підступні наміри повертає на свою славу і наше спасіння. Німецький поет Гете назвав диявола "силою, що бажає злого, а творить добро".

Ангелів є незлічимо багато.

Даниїл, описуючи Престол Бога, каже: "Тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (Дан. 7, 10). У Св. Письмі згадується про небесне військо (Лук. 2, 13; І Цар 22, 19;).

Ісус Христос на Оливній горі каже, що Отець міг би прислати Йому на допомогу більше як 12 легіонів (12x6000) ангелів (Мат. 26, 53). Ангелів набагато більше, ніж людей, які жили, живуть чи будуть жити. Ангелів більше, як зірок на небі, зерен піску в морі, листя на деревах (св. Діан. Ареон.)

Не всі ангели рівні між собою — вони діляться на дев'ять хорів або ступенів.

Серед ангелів ступінь ієрархії відповідає дарам і дорученням, одержаним від Бога. Одні ангели більше славлять Бога, інші більше Йому служать (Дан. 7, 10). Найближче до Божого престола знаходяться серафими ("горіючі" — горять в огні любові до Бога). За ними — херувими, що відзначаються великою силою пізнання. Св. Письмо називає також Архангелів Михаїла, Гавриїла і Рафаїла.

Усі ангели спочатку були милими Богові. Але деякі з них згрішили через свою гордість, і за це Бог скинув їх до пекла, де вони перебуватимуть вічно (II Петро 2, 4).

Усі ангели в небі спочатку були наділені Св. Духом. Бог, створивши їх, дав їм Свою ласку. Про них можна сказати те саме, що і про людей: "Любов'ю Бога наповнив їх Св. Дух, котрий їм був даний" (св. Авг.). Та Бог вирішив випробувати ангелів, чи заслуговують вони вічне щастя. Дехто з ангелів не витримав випробування, втративши Св. Духа і освячуючу ласку. Спаситель говорить про них, що вони не трималися правди (Йоан 8, 44). Вони схотіли дорівнятися самому Богові. Ісаія так про це говорить: "Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи?" (Іс. 14, 12). У небі розпочалася велика боротьба. Михаїл і його ангели боролися з дияволом і його ангелами. І було скинено диявола разом з його ангелами — не знайшлося їм місця в небі (Одкр. 12, 7-9). Скинені в пекло ангели називаються чортами, дияволами або злими духами, а їх провідник — Сатаною, Люципером. На страшному суді будуть суджені і злі ангели (Юд. 6; II Петро 2, 4).

Злі духи є нашими ворогами, вони заздрять нам, стараються спонукати нас до злого і можуть шкодити нам на тілі і на дочасних добрах.

Злі духи є нашими ворогами. Святі кажуть, що люди колись займуть у небі місця, звільнені злими ангелами. Звідси їх заздрість. "Заздрість, що істота, виліплена з глини, займе колись його місце в небі, мучить диявола більше, ніж пекельний вогонь" (св. Тома з Акв.). Диявол спрямовує усю свою злість на людей, які подібні до Бога, бо не може вдіяти нічого проти самого Бога (св. Вас). Історія людства свідчить, що диявол намагається відібрати в людини все: справжню релігію, свободу, знання, добробут, спокій. Диявол хотів спокусити навіть самого Ісуса Христа; він звів наших прародичів і Юду (Йоан 13, 27). Диявол може шкодити нам на дочасних добрах (так було з Йовом, біснуватими в часи Ісуса Христа). Із слів Спасителя знаємо, що диявол насамперед прагне до знищення Церкви і її слуг: "Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю" (Лук. 22, 31), бо якраз слуги Церкви нищать владу диявола над землею. Диявол знає також, що колись слуги Церкви будуть судити його разом з його ангелами (І Кор. 6, 3), тому бажає їх згуби (Терт.). Злий дух подібний до лева, який шукає, кого б пожерти (І Петро 5, 8). Як Бог дає кожному новонародженому Ангела-Хоронителя, так Люципер, наслідуючи Божі діла, призначає для кожної людини одного диявола, який повинен її спокушати протягом усього її життя (Петро Льомб.) Отже, мусимо так чинити, як чинили євреї під час відбудови мурів Єрусалиму — однією рукою працювати, а другою відганяти ворога (II Ездр. 4, 17).

Однак злий дух не може шкодити тому, хто дотримується Божих заповідей і не хоче грішити.

Пес на ланцюгу може лише гавкати на того, хто йде повз нього, але вкусити не може (св. Авг.). Диявол є таким псом, якого Бог прив'язав до нашої пам'яті і уяви, щоб спокушав нас, але він не може безпосередньо впливати на наш розум і волю. "Диявол може нам шкодити тільки через намову, але ніколи через примус..." (св. Авґ.). Отже, диявол подібний до рибалки, який закидає у воду вудку з принадою. Тому треба рішуче відкидати злі думки, які нам підсуває диявол. Св. Яків каже: "Противтеся дияволові, і він утече від вас" (Як. 4, 7). Христос рішуче сказав дияволові: "Геть, сатано!" (Мат. 4, 10). Ще краще, коли взагалі зневажаємо злих духів (св. Франц. Сал.). Зневажаймо спокуси і спокусителя, приділяючи увагу іншим справам, не даючи собі перешкодити чи ввести себе в сум (св. Золот.). Той, ким оволодівають злі думки, ніби наближається до того пса на ланцюгу і дозволяє йому вкусити себе. Лише гріх є причиною того, що диявол бере верх над людиною (св. Золот.). Якщо б диявол мав повну владу над людьми, то ніхто із людей не був би спасений (св. Лавр. Ю.). Диявол утратив вічне щастя, але не втратив величі своєї природи (св. Григ. В.).

Над деякими людьми Бог дав дияволові особливу владу.

Це люди, які прагнуть до високої досконалості і яким Бог готує велике щастя, тому часто допускає, щоб диявол мучив їх довго по-різному так, щоб вони повністю очистилися від усіх недосконалостей і покорилися Богові.

Пес, посаджений на ланцюг, лише тоді може шкодити, коли його спустити з прив'язі (Скар.). Бог хоче, щоб сила сталася досконалішою у слабості (II Кор. 12, 9), тому звільняє прикованого чорта, щоб випробуваннями очистити Своїх вибраних від недоліків. Тому багатьох святих дияволи протягом довгих років тримали у своєрідній облозі і мучили їх по-особливому (не звичайними спокусами): чорти з'являлися перед святими в потворних образах (часто дикими звірами), лякали їх криком, набридали поганими бесідами, а часто навіть биттям» насилали на них тілесні хвороби. Найгрізнішими були їх спокуси проти трьох Божих чеснот і чеснот моральних. Проте чорти ніколи не мали влади над рилами душі, хоч і тут намагалися шкодити, впливаючи на уяву. Облягали чорти Йова, облягали Спасителя в пустині (Мат. 4) і під час Його гірких страстей (Лук. 22, 43). Багато витерпіли від чорта св. Антоній-пустельник, св. Тереса, св. Магдалина з Паціс; Марія Мирль з Тиролю (+1868) і священик Віяней з Арсу (+1859). Однак ці вибрані душі знали, що Бог не допускає більше, ніж може винести людина (І Кор. 10, 13) і що дияволові дозволено стільки, наскільки це корисне для людини, тому охоче корилися Божій волі, а чорта відганяли своєю безстрашністю. Коли чорти грозили смертю св. Катерині з Сиєни, вона сказала: "Робіть, що можете! На що дозволяє Бог, з тим я годжуся!" А св. Магдалина сказала чортам таке: "Чи все ще не розумієте, що ведете мене до великої перемоги?" Цілий натовп злих духів спокушав св. Антонія-пустельника, а він насміхався над ними, кажучи: "Які ви боягузи, коли приходите в такій великій кількості". Інші святі примушували чортів віддавати честь Богу. Коли даєш чортам відпір з відвагою лева, то вони стають подібними до зайців, і, навпаки, коли ми — боягузливі зайці, то чорти є для нас дикими левами (Скар.). Диявола можна відігнати на деякий час і церковними засобами ласк (взиванням імені Ісуса і Марії, знаком св. Хреста, святою водою, мощами, палкою молитвою, частим прийманням св. Таїнств, а також заклинаннями, ексорцизмами. Чим більше терплять люди від чортів, тим більшою є Божа допомога. Такі особи у час випробувань мали чудесні об'явлення, видіння, їм являлися Ангели, Святі і т. п. Але Церква дуже обережно ставиться до таких випадків, ретельно їх досліджує перед тим, як висловити свою думку. Хто ж не вірить тому, про що йдеться у Житіях Святих, вважає це неможливим, той виявляє свою недалекість у духовних справах, ким би він не був. Той, хто веде легкий спосіб життя, не мусить боятися, що він переживе щось подібне. З такими диявол не завдає собі труду, бо і так колись дістане їх у свої пазурі. Лише святі люди є для чорта ласим шматком (Ав. 1, 16). Диявол мучить лише людей духа, а не чуттєвих людей (св. Берн.).

Буває, що Бог дозволяє злим духам тяжко карати безбожних і дуже злих людей, або дозволяє звести їх на манівці.

Бог часом дозволяє чортові заволодіти тілами людей, душа яких унаслідок їх грішного життя вже і так належить йому. Стан людини, якою заволодів чорт, називається біснуватістю. За часів Ісуса Христа було багато біснуватих. Одних людей біснуватість робила німими (Мат. 9, 32), другим відбирала зір (Мат. 12, 22), у третіх викликала напади божевілля (Мат. 8, 28). Син Божий навмисне дозволяв на це, щоб у час Його перебування на землі чортівська сила виявилася повною мірою. Христос прагнув, з одного боку, показати дияволові його безпомічність у боротьбі з Богом, а, з другого, хотів переконати ізраїльський народ, що існує світ духів і що Він сам, маючи владу над дияволом, навчає в Божому імені.

Від тих, ким оволодів диявол проти їх волі, треба відрізняти тих, що заключили з чортом своєрідний союз приязні (Діян. Ап.16, 18; І Цар. 28). Бог дозволяє чортам зводити на манівці тих, хто займається спіритизмом (викликанням духів для пізнання тайних речей). Спіритистичні явища найчастіше є звичайним обманом. "Та часом Бог допускає, що люди, які хочуть довідатися від духів щось таємне, зустрічаються з різними дивами, цікавість їх розпалюється і вони потрапляють у ще більші сіті блуду" (св. Авг.). Однак, усі такі дива діються лише за справою злого духа, а не через добрих ангелів. Ангели, зокрема, ніколи не займаються об'явленням таємних речей для заспокоєння чиєїсь цікавості (св. Бонав.). Коли ж дійсно було щось подібне, то це була лжа, бо ж якраз диявол є отцем лжі (Йоан 8, 44).

Ангели, які залишилися вірними Богові, мають змогу вічно оглядати Бога і славити Його.

Про Ангелів-Хоронителів, які піклуються дітьми, говорить Спаситель так: "... ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця" (Мат. 18, 10).

Ангели, бачачи велич Бога, сповнені радістю і натхненням співають хвалебні пісні в Його честь (згадаймо спів ангелів на полях Вифлеему чи трикратне "Святий" серафимів (Іс. 6, 3). Ангелів малюють в образах дітей (вони безмертні, отже, зовсім молоді); з крилами (вони швидкі, як думка); з подвійним обличчям (їх знання не має меж); з арфою (величають Бога піснями), з ліліями в руці (що свідчить про їх невинність); деколи малюють тільки голови ангелів, щоб показати, що вони є духами, тобто не мають тіла. Образи ангелів звичайно знаходяться на престолах, вони незримо присутні на кожній Службі Божій (св. Золот.). Ангели надзвичайно красиві. "Якщо б хтось побачив ангела в його повній красі — осліпнув би від сліпучого сяйва" (св. Бриг.). Тому ангели ніколи не об'являлися людям у всій величі. Ангели чекають на нас, в небі вони будуть нашими товаришами: "Вечеря вже готова, але дім ще не повний — чекає на більше гостей" (св. Берн.). Тому так цікавить ангелів наше духовне життя. Спаситель говорить про них, що вони тішаться кожним грішником, що кається (Лук. 15,10). Більше того, ангели часто беруть активну участь у нашому духовному і фізичному житті, якщо ми своїми гріхами не перешкоджаємо їм.

Ангели називаються ангелами-Хоронителями, бо охороняють нас (Євр. 1, 14).

Послуги, які надають нам ангели, представляє нам драбина Якова: вони сходять вниз, щоб охороняти нас і повертаються назад, щоб величати Бога (Буття 28, 12). Ангел-Хоронитель є нашим товаришем, визначеним Небесним Отцем провідником у цій небезпечній мандрівці життя (Сенєрі). Ангели-Хоронителі нас стережуть так, як пастух стереже свою череду (св. Вас). Ангели вважають своїм найкращим заняттям сприяти своїми послугами нашому спасінню (св. Діон. Ар.). Може видатися дивним, що ангели, вищі від нас істоти, призначені до служби нам, але згадаймо, що сам Творець, Цар ангелів, прийшов на землю не для того, щоб Його обслуговувати, але щоб самому служити людям і віддати за них Своє життя (св. Берн.). Зрештою, послуги, які роблять нам ангели, не справляють їм жодного труду ані клопоту, навпаки, приносять радість і складають часточку їхнього щастя; а що люблять Бога понад усе, тому нема для них нічого милішого, як рятувати людські душі і спричинятися тим самим до Божої слави.

На думку учителів Церкви, кожна людина має свого Ангела-Хоронителя. Ступінь гідності Ангела-Хоронителя відповідає ступенню гідності людини, яка довірена його опіці. Звичайні вірні мають ангела нижчого ступеня, ангела вищого ступеня одержують священики, ще вищого — єпископи, а Папа одержує одного з найсильніших духів небесного двору. Не тільки людина, але й кожне місто, кожна держава, родина, парохія, кожен монастир мають своїх Ангелів-Хоронителів (Марія Лят.).

Ангели-Хоронителі посилають нам добрі думки і схиляють нашу волю до доброго.

Часом ангели промовляли до людей людським голосом (напр., до пастирів у Вифлеємі, при гробі Ісуса Христа і під час Його вознесіння. Проте переважно ангели впливають на людей незримо.

Це було у 1890 р. в Чехії недалеко Райхенбургу. Діти шкільного віку пішли на прогулянку до лісу. Там їх застала буря. Щоб не змокнути, діти сховалися під деревом. Раптом одна дитина відчула, що тут стояти небезпечно, і відійшла, а за нею й інші. Ледве встигли покинути небезпечне місце, в дерево вдарив грім і запалив його. Батьки так чудесно врятованих дітей поставили на тому місці хрест на згадку про цю подію і в подяку Ангелам-Хоронителям.

Ангели доносять до Бога наші молитви і добрі справи.

Під час кожної Служби Божої священик молиться, щоб свята жертва потрапила за допомогою ангелів до Божого престолу. Архангел Рафаїл говорить, що заносив до Бога молитви Товії (Тов. 12, 12). Ангели не тому викладають Богові наші молитви, що інакше Він би про них не дізнався, але щоб поєднати з ними свої святі бажання і тим самим сприяти їх успішному здійсненню (св. Бонав.).

Ангели оберігають нас у небезпеці.

Ангел визволив Петра із в'язниці (Діяння An. 12), трьох юнаків із розжареної печі (Дан. 3), Даниїла у ямі з левами (Дан. 14). Часом чуємо, що діти падають з висоти кількох поверхів і нічого їм не стається. Відомий випадок, що трьохлітній хлопчик на ходу випав з поїзда і залишився неушкодженим.

Ангел-Хоронитель оберігає нас від спокус злого духа, бо Ангели мають владу над чортами. Досить появи ангела, щоб чорт утік (св. Франц. Рим.). Це відбувається тому, що Бог допускає створених Ним істот до співучасті у керівництві світом — більш досконалі істоти мають вплив на менш досконалі. Ангел не може перешкодити лише таким засідкам чорта, які спричиняють спасения нашої душі (св. Тома з Акв.). Молися до Ангела-Хоронителя завжди, а особливо збираючись у подорож. Згадай, як Товія говорить до сина, який збирається в дорогу: "Ангел його нехай буде завжди при вас у дорозі" (Тов. 5, 21).

Ангели об'являють людям Божу волю.

Так було, коли Авраам збирався принести в жертву Богові свого сина, або коли Гавриїл з'явився перед Захарією чи перед Марією в Назареті. Поява ангелів спочатку викликає тривогу, але потім з'являєтья радість. Налякалися пастирі, коли ангели оголосили їм велику новину, налякалися і Захарія, і Марія, і Товія. Коли ж з'являється злий дух, все відбувається навпаки: спочатку людина відчуває спокій, а потім — страх. Ангели завжди з'являються у людській постаті, чорти ж можуть з'являтися в образі звірів (за винятком ягняти і голуба), а часом в образі ангелів, Матері Божої або навіть Ісуса Христа (Венед. XIV).

Щоб заслужити допомогу і охорону Ангелів-Хоронителів, ми повинні намагатися жити святим життям, стаючи подібними до них; віддавати їм належну честь і часто просити їх про допомогу.

Насамперед невинні діти удостоюються особливої опіки Ангела Хоронителя. З цього можемо зробити висновок, що невинність робить нас приятелями св. Ангелів. "Любов до Бога робить нас милими ангелам" (М. Лят.). Гріх же відганяє ангелів, як дим відганяє бджіл (св. Вас). Ангел не буде опікуватися хлопцем, який лізе на дерево, щоб спустошити пташине гніздо, або селянином, який працює на полі в неділю. З такими людьми часто трап-ляються нещасні випадки. Зрозуміло, що чим частіше проситимемо ангелів про опіку над нами, тим більше будемо її мати. Бог не шкодує для нас ласк, але хоче, щоб ми просили їх. А в цьому нам допомагають ангели. Отже, ми повинні щодня звертатися до Ангела-Хоронителя з проханням про опіку, а також дякувати йому за кожне отримане добродійство. Ми повинні бути вдячними йому більше, ніж рідній матері, бо він дбає про нас не лише тоді, коли ми є дітьми, але протягом усього нашого життя; турбується не лише про наше тіло, але, насамперед, про спасіння нашої душі (Гунольт).

По-різному представляють ангелів на образах: ангел молиться над сплячою дитиною (ангел як охоронець життя); ангел веде за руку дитину по вузькій кладці (ангел як провідник до неба); ангел відганяє від дитини вужа, який хоче її вкусити (ангел як помічник у спокусах), ангел з дитиною на руках возноситься на небо (ангел як вірний товариш у хвилину смерті).