о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Розділ

«Нас задля человік і нашого ради спасенія сшедшаго з небес, і воплотившагося от Духа Свята і Марії Діви і вочеловічшася.»

Марія — Божа Мати

Та не лише небо працювало над тим, щоб Божий Син воплотився, співпрацювала з ним і земля. Дух Святий сформував лише зародок і получив його з душею. Син Божий прийняв ту новостворену людську природу; але дальший розвиток тій природі дала вже Пречиста Діва Марія. Вона як кожна мати співділала в творенні тіла, носила Його в свойому дівичому лоні, аж доки не привела на світ у Віфлеємі. При рождестві Ісуса Богочоловіка засіяла над убогою яскинею ясна зоря, на знак, що в ній прийшов на світ Божий Син. Появилися на небі міріяди ангелів, що співом витали свого пана. Вони витали свого всемогучого Творця, що як немічне дитя лежав у яслах. Відвічний Бог, Творець вселенної, що своєю всемогучою рукою держить всесвіти й усьому дає життя, приходить на світ мов те немічне дитя, серед біди, нужди в печері де тільки в холодний час палестинські пастухи заганяли свої вівці й худобу в час непогоди. Цар неба і землі лежить у бідній печері на в’язанці сіна. Справжня містерія, таїна не тільки мудрости й любови, але заразом таїна пониження й покори Божого Сина. Так то сповнив Господь свою обітницю, що її дав прародичам у раї, коли по їхньому грісі проганяв їх із того місця щастя, осідку розкоші.

Як зачаття Спасителя відбулося чудесним способом, так і Його прихід на світ є новим чудом. Бо родився Ісус не нарушаючи дівицтва своєї матери, як про те вже говорив пророк Єзекіїл: «І промовив до мене Господь: Брама оця буде зачинена і не відчиниться і ніяка людина не ввійде нею, бо Господь Бог Ізраіля увійшов нею й вона була зачинена» (Єзик. 44, 2). Як пізніше по свойому воскресінні Ісус увійшов до залі де були зібрані його учні крізь зачинені двері (Йо. 20,) так і тепер пройшов, заховавши свою матір дівою. Наче промінь сонця проходить крізь замкнене вікно і впадає до кімнати наповняючи її соняшним світлом, так Ісус пройшов покидаючи дівиче лоно своєї матері і наче соняшне проміння засіяв між людьми. Про Ісуса, що мав засіяти колись людям пророкував уже пророк Ісаія: «Люд, що в темряву блукає, побачить велике світло: живучим у країні смертної тіни, засіяє світло» (Іс. 9, 2). Бог ужив цілої своєї всемогучости, щоб невинне дівча, яке жертвувало Йому своє дівицтво, остало надалі ненарушеним, хоча й мало стати матір’ю Його Єдинородного Сина. І як Святий Дух чудесним способом сотворив у її лоні зачаток тіла Спасителя, так Ісус її Син чудесним способом опустив те лоно, заховавши Матір-Дівою.

Ісус — Адам, Пречиста Діва — Ева

Апостол Павло називає часто Ісуса, новим Адамом (1 Кор. 15, 45). І справді є між ними схожість. Бо як у Адамі всі згрішили, вмерли для Божої ласки, так у другому всіх знову покликано до духового життя. Як Адам є батьком людського роду в природньому порядкові річей, так Ісус Христос є дателем для всіх людей Божої ласки і слави (Рим. 5, 1). Подібні схожості є і між Преч. Дівою Марією і Евою. Як Ева повіривши намовам злого духа стягнула прокляття і смерть на цілий людський рід, так друга Преч. Діва Марія, повіривши словам архангела Гавриїла привернула людям благословення й життя. Задля Еви ми родимось дітьми Божого гніву (Еф. 2, 3); від Марії маємо Ісуса, якого заслугами відроджуємось і стаємо дітьми ласки, прибраними синами Бога. Марія була звільнена від загального прокляття, що важить над усіма жінками: «У терпінні родитимеш дітей» (Бут. 3, 16) бо Ісус пройшов не тільки не нарушуючи її дівицтва, але й не приніс болю своїй Матері.

Тому, що в рождестві Спасителя було багато чудесних явищ, Боже провидіння вже перед тим вказало на них, щоб вони були одним із доказів правдивості Божого посланництва предсказаного Месії, Ісуса Христа. Й так дівственне рождество проображувала замкнена брама (Єзек. 44, 2). Скала, що відірвалась від гори і розбила статую, яку бачив у сні цар Навуходоносор — це Христос і Його свята Церква, що в недовгому часі розбила, розрушила поганство (Дан. 2, 1-45).

Ісус обнимає свій учительський уряд вже в свойому приході на світ, і вчить нас як можна найкраще, бо своїм прикладом. Вже як маленьке дитя Він вчить нас може найбільшої з чеснот — покори. Він Бог, пан неба й землі приходить на землю в таїні в пристановищі призначеному не для людей, але для звірят. Він зробив це на те, щоб навчити нас, що не в багацтві лежить наше щастя. Вказує, що не в тому, що сприяє нашій природі, не в розкошах маємо шукати нашого щастя. Для нього, що й через своє людське походження (із роду жидівських царів — Давида) повинен був вимагати для себе більше відповідного пристановища. Як нащадок царя Давида, що його родинним містом був Вифлеєм, не знайшлося місця в ньому, тому Він шукає собі пристановища в печері. Й чи міг Ісус краще вчити нас, як своїм власним життям, власним прикладом? Той, що може сказати: «Моя є земля з тим усім, що має» (Пс. 49, 12) не знайшов пристановища в людській хаті, але мусив захоронитися перед зимном і непогодою в печері для звірят. Він «прийшов у своє, та свої Його не прийняли » (Йо. 1,11). Якщо сам Бог так упокорюється, то повинні впокоритись і ми самі, що хочемо стати подібні Йому у всьому. Вправді покора нам немила, тому то Ісус хотів її піднести в наших очах. Хотів показати її велич, тому то Він сам став так покірним, що більш покірного чоловіка годі знайти. З другої сторони ми повинні бути гордими через те, що сам Бог не вважав ганебним для себе прийняти нашу немічну природу. В той спосіб Він наче волів радше нас, ніж ангелів, бо «Прийняв природу дітей Авраама, а не ангелів» (Євр. 2, 16).

Ісус прийшов тут на світ не лише на те, щоб нас усіх спасти, але також, щоб вже тут на землі могти як найтісніше злучитися з нами. Він хоче, щоб ми раз відкуплені, приведені до життя ласки синівства божого, ніколи її вже не втратили. Й тому Він вибирає наші серця на свою оселю і перебуває в нас так довго, аж доки ми важким гріхом не відмовимо Йому мешкання. Тому як повинні ми уважати, як повинні берегтися найменшого навіть гріха, щоб той Бог ще раз не зазнав від нас тої прикрости, як тоді перед своїм рождеством, коли стукав до всіх гостинниць Вифлеєму і ніде не знаходив пристановища. Ми маємо бути такими людьми, як ті, що про них говорить св. Йоан: «Котрі ж прийняли Його, Він дав їм владу статись дітьми божими, що вірують у Його ім’я. Ті що не від крові, ні від хотіння тіла, ні від хотіння мужа, але від Бога родились» (Йо. 1, 12). Ісус хоче, щоб ми відроджені жили в новому дусі: «Бо ми погреблися з ним через хрещення в смерть' щоб як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленні життя ходили» (Рим. 6, 4). Бо ми «тепер уже визволились від умершого закону, що нас держав, щоб ми служили (Богові) в обновленому дусі, а не в давньому писанні» (Рим. 7, 6) повинні заховувати старанно чистоту і святість ума, що визначає нас як людей відновлених духом, згідно з намірами Бога.