Франц Шпіраго
Католицький народний катехизм
Переклад о. Ярослава ЛевицькогоДрукується за виданням 1913 р.
epub mobi
Убозтво християнина
Убозтво — це брак речей, необхідних для того, щоб вижити. Убогим, отже, є той, хто потребує допомоги ближніх, щоб не вмерти. — Бог неоднаково розподілив таланти; одному дав 5 талантів, другому — 2, третьому лише один (Мат. 25, 14-30). Так учинив Бог не без розумної мети. Якщо би всі були однаково наділені Богом благами, тоді кожному всього вистачало б і ніхто не потребував би допомоги ближнього, а, звідси, не було б жодної єдності між людьми. Тоді не потрібна була б любов до ближнього і людина не мала б нагоди, щоб заслужити майбутнє життя в небі.
Саме убозтво не є в очах Бога жодною ганьбою; ганьбою є лише скупість на добрі вчинки, тому що вона приводить до вічного осудження.
В іновірців убозтво було ганьбою, а убогі зазнавали людської зневаги. Навіть кращі серед іновірців говорили: "Хто дає убогому їсти і пити, той зовсім не робить йому послуги, тому що лише збільшує убогому його злидні, а при тому втрачає сам те, що дає йому" (Плавій.). А Платон говорить: "Якщо убогий захворіє, нехай умирає; лікар не повинен непокоїтися ним" (Де Republ. 3). Тому не знаходимо у іновірців жодних закладів для знедолених, напр., будинків для сиріт, лікарень притулків для інвалідів і т.п. Зате в очах вічної Правди убозтво зовсім не є ганьбою (Лев XIII). Сам Христос, хоча був багатим, став убогим (II Кор. 8, 9). Цар неба і землі, котрому все належить, жив у постійних злиднях; не мав навіть де своєї голови прихилити (Лук. 9, 58). Володар світу з'являється на світ як убоге дитя убогих родичів, в убогому вертепі.
Кожна людина може бути убогою щодо земних благ, однак дуже багатою в очах Бога щодо своїх добрих справ і доброчесностей. І, навпаки, можна бути багатим на тимчасові блага, а в очах Бога виглядати зовсім убогим (Лук. 12, 21). Лише острах перед Богом є славою багатих і убогих (Сир. 10, 22). Істинним багатством є не тимчасові блага, а доброчесність (св. Берн.), "Вірте мені, мої брати, що не той багатий, котрий має повні скрині золота і срібла, але той, хто живе в Возі і повний Св. Духа (св. Авг.).
Убогі легше досягають спасіння, ніж багаті.
Сам Христос говорить: "Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" (Мат. 19, 24). І це зрозуміло. Багаті грішать, надмірною гордістю та скупістю, є лінивими, немилосердними і швидко забувають Бога. Маєток дає їм змогу задовільнити кожну, навіть грішну, примху. Убогий же не має нагоди до скоєння гріха. Як подорожньому легше мандрувати без зайвих речей, так легше й убогому дійти до кінцевої мети. Борець позбувається будь-якого зайвого одягу, щоб йому було вигідніше боротись і легше перемагати; так само убогий легше долає будь-які спокуси диявола. Тому не один убогий займе в майбутньому житті набагато почесніше місце, ніж теперішній багач. Сам Христос говорить: "І багато з перших стануть останніми, а останні — першими" (Мар. 10, 31). Убозтво посилає Бог людині для добра її душі.
Не одна людина зловживала би багатством заради грішного життя, накликаючи таким чином на себе вічний осуд. Бог це передбачає і позбавляє її тимчасових благ. Убозтво і багатство походять від Бога (Сир. 11, 14). Св. Антоній побачив одного разу, як над будинком піднімалися Ангели. Коли довідався, що в цьому будинку живе убога удова з трьома доньками, послав їй досить значну милостиню. Через деякий час знов побачив, що над тим будинком піднімаються вже не Ангели, а злі духи; зацікавившись, що сталося, дізнався, що його милостиню жінки використовують для веселих забав. Відразу перестав давати милостиню. Подібно чинить і Бог. Що робить учитель у школі, якщо бачить, що дитина бавиться і не слухає пояснень? Чи мудрий батько дозволить малій дитині бавитися ножем?
Бог із великою любов'ю ставиться до вбогих.
Бог особливо сприяє покинутим і нещасним. Христос називає їх блаженними (Мат. 5, 3), кличе до Себе всіх, котрі знесилені та немічні, щоб їх утішити (Мат. 11, 28). Зневажених і гноблених наділяє Бог Своєю особливою прихильністю (Мат. 5, 10). Віра в це повинна піднести дух убогих і приборкати будь-яку гордість багатих і високопоставлених (Лев ХШ). Саме убогим наказує Христос проголошувати Своє Євангеліє (Мат. 11, 5). Будь-яке благо, зроблене убогому, відносить Христос до Себе самого, як це бачимо з Його слів про страшний суд (Мат. 25, 40). Жертва убогих є Богу дуже приємною. Чи Христос не цінує вище монети убогої удовиці, ніж щедрі дари багатих? (Мат. 12 41). Бог обіцяє вислухати молитви гноблених у першу чергу (Як. 5, 4). Убогих пастирів, а не багатих фарисеїв обдаровує Бог ласкою при народженні Христа. Справді, не звертає уваги Бог на особи (Рим. 2, 11). Убогий є такою самою дитиною Божою, як і багатий (Прип. 22, 2).
Убогого, котрий веде праведне життя, Бог не забуде ніколи і ощасливить його вже тут, на землі.
Бог, котрий дбає про птахів небесних і одягає так красно польові лілеї, тим більше піклується про людей, котрі набагато більше того варті (Мат. 6, 25-30). Чи ж не говорить Христос: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість (тобто турбуйтеся про спасіння душі і дотримуйтеся заповідей), а все те (все, що необхідне для підтримки фізичного життя) вам докладеться" (Мат б, 33)? Цар Давид говорить, що був молодий і постарів, але ніколи не бачив ні залишеного Богом праведника, ні дітей його, котрі б жебрали (Пс. 37, 25). Якщо ж деколи з Божої волі якийсь праведник (як Йов, Товит, Йосиф), потрапив у нужду і його спіткало нещастя, то завжди приходив час, коли Бог знову нагороджував його усякими благами. Доброчесність уже в цьому житті ніколи не залишається без благословення (Пс. 112, 2-3). Убогий може навіть у своєму убозтві почувати себе щасливим. Адже щастя в цьому житті не полягає у численних тимчасових благах (Лук. 12, 15), а лише у внутрішньому задоволенні, а цьому радіє кожен праведник, чи багатий, чи бідний. Св. Павло не раз хвалився, що нічого не має, однак почуває себе щасливим, наче володіє всім (II Кор. 6, 10).
Убогі не повинні випрошувати у багатих милостині для себе; вони повинні терпляче нести свій хрест і зносити страждання, які випали на їх долю, передусім шукаючи допомоги у Бога.
Обов'язок давати милостиню не є обов'язком справедливості (хіба у випадку необхідності), лише обов'язком християнської любові; тому й не можна вимагати милостині, напр., через суд. (Лев ХШ). Св. Отці завжди тільки нагадували багатим, щоб давали милостиню, але ніколи не наказували це робити. Св. Золотоуст говорить: "Уділяй із своєї власності. Зрозуміло, якщо не хочеш, то я тебе не примушую; не застосовую силу, а лише заклинаю тебе". Зате бідні завжди мають право бажати, щоб їм за працю було виплачено належну заробітну плату. "Убогі повинні здобувати для себе небо терпеливістю, багаті — справами милосердя" (св. Людовик IX). Подвоює убогий свої нещастя, коли відвертається від Бога і порушує Його заповіді; не має жодної користі тут, на землі, а після смерті чекає на нього вічний осуд.
Справи милосердя
Христос якнайсуворіше наказав нам у Своїй науці про страшний суд, щоб ми допомагали потребуючим (Мат. 25). Ця заповідь є доповненням другої частини заповідей Божих. Як відомо, у шести заповідях Божих забороняється завдавати шкоди ближньому. У заповіді Христа наказується, крім того, допомагати ближньому в потребі. Далі піде мова про справи милосердя.
Тимчасові блага
Тимчасові блага не додають людині вартості в очах Бога, не примножують її заслуг, а лише збільшують її відповідальність.
Не володіння, а добре використання тимчасових благ гарантує нам істинну вартість у Бога. Правдиві гідність і велич людини полягають у його моральності, а саме в доброчесності, а не в багатстві (Лев ХШ). Тому нехай жодна багата людина не хизується тимчасовими благами, якими володіє. Гроби померлих нагадують нам про марність земних благ; зауважмо, що ніхто не може взяти з собою маєтку на той світ (І Тим. 6, 7). Тому ми не повинні занадто ретельно дбати про земні блага і прагнути їх так, ніби лише гроші та маєтки є єдиним щастям і спасінням людини. Пам'ятаймо слова Спасителя: "Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мат. 6, 20-21). Гарно молився Соломон: "Не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатнього хліба" (Прип. 30, 8). Св. Павло говорить: "Маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені" (І Тим. 6, 8).
Земні блага потрібні людині, бо завдяки ним можна набути заслуг на вічне життя.
Земні блага сприяють нашому тимчасовому щастю; вони позбавляють нас смутку і печалі, роблять приємним наше життя і забезпечують більший вплив на ближніх. З другого боку, земні блага є засобом для досягнення вічного щастя. Це випливає зі слів Ісуса Христа, які Він скаже в день суду тим, хто буде стояти по Його праву руку (Мат. 23, 34). Ви не отримали свого маєтку, щоб бенкетувати і розважатися, але, щоб допомагати убогим (св. Золот.). Земні блага призначені для того, щоб служити людині, а не для того, щоб людина їм служила (св. Альф.).
Якщо живеш у достатку, згадай про того, хто живе в нужді.
Паном і володарем усіх земних благ є Бог, а ми є лише їх тимчасовими господарями.
Бог — володар усіх земних благ. "Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці" (Пс. 24, 1).
Ніщо не можемо назвати своєю власністю, бо все належить Богові (Терт.). Коли даємо милостиню, розподіляємо лише чуже добро, а не своє власне (св. Петро Дам.). Ми лише тимчасово користуємося та володіємо земними благами.
Отже, людина повинна користуватися земними благами лише так, як цього хоче Бог. А Бог бажає, щоб ми те, чим володіємо, використовували на благо потребуючим.
Як кожний управитель маєтку повинен складати звіт своєму господарю, так повинна це робити і людина перед Богом; Бог зажадає від нас звіту за використання нами наших талантів (Мат. 25, 14). Кожному з нас скаже Бог у хвилину смерті: "Дай звіт про твоє управління" (Лук. 16, 2).
Заповідь здійснювати справи милосердя
Христос, нагадуючи про страшний суд, строго наказав при цьому, що лише ті отримають від Нього вічне щастя, хто допомагатиме ближнім у потребі.
У день страшного суду Спаситель поставить одних по праву руку, а других — по ліву. Тим, що стоятимуть праворуч, скаже: "Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене". Тоді озвуться праведні до нього: "Господи, коли ми бачили тебе?... "А цар, відповідаючи їм, скаже: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили". Тоді скаже й тим, що ліворуч: "Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний..., бо голодував я, і ви не дали мені їсти, мав спрагу, і ви мене не напоїли"... Тоді озвуться і ті, кажучи: "Господи, коли ми бачимо тебе?... А він відповість їм: "Істинно кажу вам; те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили" (Мат. 25, 34-45).
Із цих слів зрозуміло, що кожен із нас зобов'язаний допомагати тим, хто потрапив у скруту. Справедливо зауважує Людовик IX: "Убогі повинні здобувати собі небо терпеливістю, а багаті — справами милосердя", 3 радістю жертвуємо меншою річчю, аби не втратити найважливішої: дозволяємо відрізати собі руку або ногу, аби лишитися живим. Так само радо повинні ми віддавати частину свого добра, аби не втратити добра найвищого — вічного щастя.
Найбільше зобов'язані допомагати потребуючим багаті люди.
Ісус Христос говорить: "Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть" (Лук. 12, 48). Багаті повинні надміром свого достатку ділитися з бідними (II Кор. 8, 14). Але заможні люди не часто радо дають бідним, тому й живуть у постійній небезпеці втратити спасіння. Про них говорить Христос, що легше верблюдові пролізти через вушко голки, ніж багатому увійти до Царства небесного. "Тимчасове щастя — це горня з окропом; вважай, щоб не попарити" (св. Вінк. Фер.). Причину скупості багачів треба шукати в тому, що багаті вважають своє теперішнє заможне становище справжнім щастям. І лиш у хвилину смерті вони відчують свою нужду, як птах, спійманий у сильце, відчуває це лише тоді, коли хоче вилетіти. Коли багаті у хвилину смерті прокинуться з життєвого сну, то відчують себе так само ошуканими, як людина, котрій снилося безмежне щасливе життя (Пс. 76, 6). Тому Бог поставив на дорозі до багатства численні перешкоди, — так рільник загороджує терням своє поле, якщо не хоче, щоб його толочили (св. Берн.).
Потребуючому ближньому може допомагати і вбогий.
Товит говорить: "Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати" (Тов. 4, 8). Якщо хто з любові до ближнього подасть йому горня води, тому що більше нічого не зможе дати, то це йому буде зараховано так, як було зараховано митареві Закхею те, що він роздав убогим половину свого майна (св. Авг.). Маленька жертва убогої вдови мала більшу вартість, ніж всі дари багатих (Лук. 21).
Відомо, що убогі швидше допоможуть потребуючим, ніж багаті. Вони краще знають, як тяжко жити у злиднях і тому намагаються якнайшвидше полегшити становище того, хто їх зазнав.
Хто не хоче допомагати ближнім у потребі, не знайде милосердя у Бога.
Св. Яків говорить: "Суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя" (Як. 2, 13). Євангельський багач тому потрапив до пекла, що не давав милостині (Лук. 16, 19). Немилосердну людину не вислухає Бог (Прип. 21, 13). Багач із жорстоким серцем схожий на злодія, бо ховає у своїй касі скарби, які відібрав у ближніх (св. Золот.). За кожне знехтування милостинею чекає нас таке ж покарання, якого заслуговують ті, котрі в ближнього крадуть його власність (св. Золот.). Хто забуває про нужду убогих, не заслуговує, щоб йому добре велося.
Будь-яка допомога, яку надаємо нашим ближнім в потребі, називається справою милосердя або милостинею.
Така допомога називається справою милосердя, бо до неї нас спонукає співчуття, тобто милосердя. А поскільки той вогонь любові християнського милосердя розпалює в людині Св. Дух, "Учитель опечалених", то з давніх давен існує звичай присвячувати будинки для хворих Св. Духові. Ще в середньовіччі знаходимо в Римі й інших великих містах "шпиталі Св. Духа", над входом котрих зображено голуба як символ Св. Духа.
Розрізняємо справи милосердя щодо тіла і щодо душі, відповідно до того, чи допомагаємо ближньому духовно, чи у фізичній потребі.
Тіло ближнього може потребувати їжі, питва, одягу, захисту, свободи, здоров'я або життя. Духові ближнього може не вистачати пізнання правди (тоді треба навчити або порадити); доброї волі, внаслідок чого ображає або Бога, або нас (тоді треба або напоумити, або терпляче знести образу, або пробачити), або душевної рівноваги (тоді ми повинні його утішити). Якщо ж не можемо ближньому нічим допомогти, то ми повинні просити допомоги для нього в Бога у молитві.
