Немає на землі людини без гріха, тому кожному з нас необхідне відпущення гріхів.

Відпущення гріхів для нас заслужив Спаситель своєю смертю на хресті. Крім того, Він дав Апостолам і їх наступникам право відпускати гріхи.

Немає для людини на землі більшої радості, аніж усвідомлення того, що її гріхи відпущені. Ніщо нас так не тривожить, як гріх.

Відпущення смертних гріхів отримуємо через Хрещення і Покуту, а легких — через добрі справи, здійснені в стані ласки. Такими добрими справами є молитва, піст, милостиня, участь у Службі Божій, приймання Св. Причастя, користання з відпустів, вибачення образ і зневаг і т. п.

Немає гріха, якого би Бог не вибачив тут, на землі, якщо ми щиро шкодуємо, що здійснили його і щиро сповідаємося (Іс. 1, 18). Не будуть відпущені лише гріхи проти Св. Духа, бо людина, яка допускає їх, не має наміру виправитися.

Відпущений гріх відпускається раз і назавжди.

Коли наступає смерть, душа людини розлучається з тілом і переходить у світ духів, а тіло розкладається і розсипається в порох.

Св. Павло називає смерть "відходом" (II Тим. 4, 6). Хвилина смерті — то хвилина спасіння душі (М. Лат.). Після смерті тіла дух повертається до Бога, який його дав людині (Еккл. 12, 7). Смерть — це подорож до вічності (св. Золот.). Тому помиляються ті, які стверджують, що після смерті людини душа переходить в тіло іншої людини або тварини (так вважали давні єгиптяни). Тіло померлих розкладається — з землі виникло, у землю й обертається (Буття 3, 19). Але в день страшного суду усі тіла воскреснуть. Смерть — це сон у надії швидкого воскресіння (св. Тома з Акв.).

Причиною того, що усі ми — смертні, є первородний гріх.

Наші прародичі втратили дар безсмертя через непослух (Буття 3, 19). Усі ми згрішили в Адамі (Рим. 5, 12). Людина хотіла зрівнятися з Богом, тому Бог принизив її через смерть, караючи за гордість. Смерть рівняє убогих і багатих (Йов 27, 16).

Смерть не є злом, бо відчиняє нам дорогу до неба і не триває вічно, бо колись усі ми воскреснемо.

Смерть страшна лише для людей, які понад усе цінують матеріальні блага і життєві втіхи. Для них вона є кінцем дочасного щастя і початком вічної недолі. Люди, які живуть побожно і чесно, не бояться смерті. Для праведного нема смерті, а є перехід до вічного життя (св. Ант. Пад.).

Бог не називає нам час нашої смерті, щоб ми щохвилини були готові до неї.

Помремо тоді, коли не сподіваємось (Мат. 24, 44). Смерть прийде, як злодій (Мат. 24, 43).

Як хто живе, так і вмирає.

Щасливо вмирає той, хто у хвилину смерті не має тяжкого гріха.

Ще щасливим є той, хто може приготуватися до смерті, прийняти св. Тайни і впорядкувати дочасні справи. Тим він може скоротити муки в чистилищі. Дехто думає, що щасливою є раптова смерть. Тільки людина, певна спасіння, не має чого боятися наглої смерті. Але де знайти таку? Тому молимося: "Від наглої і несподіваної смерті сохрани нас, Господи!"

Коли хочемо щасливо вмерти, мусимо щодня просити Бога про щасливу смерть, а також уже тепер позбуватися добровільного прив'язання до розкошів і дочасних благ.

Насамперед ми повинні просити Бога про те, щоб дозволив нам прийняти перед смертю св. Тайни. З цією метою можемо в молитвах звертатися до покровителів щасливої смерті — св. Йосифа і св. Варвари. Молитва про щасливу смерть нагадує нам, що ми — смертні. Згадка про смерть утримує нас від гріхів. Пам'ятай про останні речі, і не згрішиш довіку (Сир. 7, 40). "Умрім, щоб жити!" (св. Вас.) Бог чекає від нас молитви, посту і милостині, щоб таким чином очистити наше серце від прив'язання до дочасних речей. Тільки той, хто позбувся прив'язання до дочасних речей, буде після смерті оглядати Бога. Тому говорить Ісус Христос: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мат. 5, 8).

Відразу після смерті наступає особистий суд.

Св. Павло каже: "І як призначено людям раз умерти, потім же суд" (Євр. 9, 27). У хвилину смерті Бог каже нам: "Дай звіт про твоє управління...". (Лук. 16, 2). Після суду наступає справедлива заплата.

Особистий суд вестиме Ісус Христос. Він докладно перегляне усе наше життя і вчинить з нами так само, як ми чинили з нашими ближніми.

"Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь" (Йоан 5, 22). У хвилину смерті Бог відкриває перед людиною усе її життя. Тоді пригадаємо собі усе до найменших дрібниць.

Після особистого суду людські душі ідуть або до неба, або до пекла, або до чистилища.

Душа, обтяжена тягарем гріхів, падає у прірву болю, а чиста душа підноситься на крилах невинності до неба (св. Тома з Акв.).

З дорослих мало хто йде просто до неба, бо "не ввійде до нього ніщо нечисте" (Одкр. 21, 27). Мало хто з праведних омине чистилище (Беляр.). Діти ж, які вмирають в невинності Хрещення, йдуть просто до неба. Дехто думає, що більше буде осуджених, ніж спасених, опираючись на слова Спасителя: "... останні будуть перші, а перші — останні!" (Мат. 20, 16). Але не забуваймо про безмежну доброту Бога. Святі стверджують, що і грішники у годину смерті часто отримують від Бога особливі ласки, які викликають у них щирий жаль за скоєнне, завдяки чому грішники отримують прощення. Спаситель сказав св. Гертруді: "Коли я бачу, що вмирають такі, які радо мене згадували за життя, тоді показуюсь їм з лицем такої великої любові і милосердя, що вони до глибини душі шкодують за тим, що мене образили і таким чином рятуються".

Крім особистого суду наприкінці світу відбудеться загальний суд (страшний суд). На особистім суді отримує нагороду або покарання сама душа, яка була головною причиною злого або доброго. На загальному суді буде винесений вирок і тілу, як знаряддю душі.

Небо — це місце вічної радості.

Під час преображения на горі Тавор Ісус Христос дозволив Апостолам скуштувати небесних радощів (Мат. 17). У хвилину хрещення Ісуса Христа відчинилося небо (Мат. З, 17).

Під небом розуміємо і місце, і стан душі. Як місце, на думку богословів, небо знаходиться над зірками (над видимим світом). Як стан душі небо основується на огляданні Божества лицем до лиця (Мат. 18, 10), на спокої і щасті духа (Рим. 14, 17). Небо — це наша справжня батьківщина; тут, на землі, ми лише подорожні (II Кор. 5, 6).

Радість неба є нескінченна.

Св. Павло говорить: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (І Кор. 2, 9). Таке щастя можна заслужити, описати його неможливо. У небі матимемо таке саме щастя, яке має Бог (Мат. 25, 21), бо ми станемо учасниками Божої природи (II Петро 1, 4) і подібними до Бога (І Йоан 3, 2).

Щастя вибраних у небі полягає в тому, що вони бачать Бога, тішаться любов'ю і приязню всіх мешканців неба, позбавлені будь-якого зла.

Вибрані мають змогу постійно бачити обличчя Бога (Мат. 18, 10). Вони пізнають досконалість Бога і Його справи (св. Авг.). Бачать Бога, яким Він є (І Йоан 3, 2). "Вибрані більше тішаться щастям Бога, ніж власним" (св. Бонав.). Пізнання Бога тісно пов'язане з любов'ю до Бога, яка є тим більшою, чим докладнішим є пізнання.

Мешканці неба взаємно любляться. Саме любов відрізняє дітей вічного царства від дітей загибелі (св. Авг.).

Вибрані у небі не знатимуть, що таке зло. Не будуть голодувати чи відчувати спрагу (Одкр. 7, 16), нема в небі смерті, суму, крику, болю (Одкр. 21, 4). Ночі більше не буде (Одкр. 22, 5). Нема в небі і гріха, бо воля вибраних переходить у волю Бога (св. Берн.).

Радість у небі триває вічно.

Христос каже: "А праведні увійдуть до щастя вічного", тобто до щастя, яке не має кінця. Св. Дух перебуватиме з ними вічно (Йоан 14, 16). Їх радощів ніхто їм не відбере (Йоан 16, 22). Бог дає вічну нагороду.

Вибрані будуть нагороджені відповідно до їх заслуг.

Бог дає більше щастя тому, хто здійснив на землі більше добрих справ. Так виявляється нескінченна Божа справедливість. Св. Павло каже: "Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце... Бог любить того, хто дає радо" (II Кор. 9, 6).

"Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, навіть зоря від зорі різниться блиском" (І Кор. 15, 41). Святі по-різному пізнають і люблять Бога, по-різному відчувають радість, яка тим більша, чим повніше пізнання Бога. Ступінь небесного щастя залежить від ступеня освячуючої ласки, яка огортає душу у хвилину смерті, від сили любові до Бога, яку мала душа вмираючої людини. Ступінь небесної слави того чи іншого Святого не може ні зрости, ні зменшитися. Але Святі можуть зазнати надзвичайних радощів. Це буває, наприклад, тоді, коли на землі навернеться той чи інший грішник (Лук. 15, 7). Вибрані у небі не заздрять один одному, бо кожний отримав свій гріш від господаря (Мат. 20).

До неба можуть потрапити тільки зовсім чисті душі, вільні від будь-якого гріха і кар за гріхи.

Отже, до неба можуть увійти лише душі тих, які, прийнявши Хрещення, не згрішили, або, коли згрішили, то відпокутували за ті гріхи на землі або в чистилищі (Соб. Флор.). Нечисте не може увійти до небесного Царства (Одкр. 21, 27).

Небо можна здобути лише терпіннями і самозреченням.

Без самозречення нема щастя. Царство небесне подібне до дорогоцінної перли, за яку треба віддати все, якщо хочеться її мати (Мат. 13, 44), тобто треба відректися прив'язання до дочасних речей. "Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і жаль таких, що її не знаходять" (Мат. 7, 14).

Хто хоче потрапити до неба, мусить стати мучеником, хоча б безкровним, через умертвлення свого тіла. Ісус Христос каже: "Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Йоан 12, 25), тобто, хто догоджає собі на цьому світі і шукає розкошів, буде осуджений; хто ж зуміє відректися від дочасного щастя, отримає в нагороду вічне щастя. Чим більше труду коштує нас здобуття вічного щастя, тим вищим буде її ступінь. Заслужена радість є подвійною радістю.

Для праведників небо починається частково вже на землі.

Хто шукає небесного життя, вже ним живе (св. Авг.). Праведні відчувають справжній спокій душі (Йоан 14, 28). Вони мають "мир Божий, що вищий від усякого уявлення" (Филип. 4, 7). Вони завжди веселі, навіть коли постять (Мат. 6, 17) або терплять (Мат. 5, 12). Праведні мають Святого Духа, отже, ще на землі вони з'єднані з Богом (І Йоан 4, 17). Ісус Христос уже тепер мешкає у їх серцях (Єф. З, 17). Праведні мають Царство Боже в собі (Лук. 17, 21). Той, хто пам'ятає про небо, завжди є терплячим у терпінні, байдужим до земних благ та розкошів. "Пам'ятай про нагороду і будеш зносити терпіння з радістю" (св. Авг.). Терпіння на цьому світі є нічим у порівнянні з майбутньою славою, яку посядемо.

Бог не дарує грішникам їх гріхи.

Пекло — це місце вічних мук.

Осуджений євангельський багач просить Авраама, щоб він послав когось до його п'ятьох братів, "щоб і вони також не прийшли в це місце муки" (Лук. 16, 28). Ісус Христос, говорячи про загальний суд, називає пекло "вічними муками", Він каже: "І підуть ті на вічну кару..." (Мат. 25, 46). Пекло є місцем і, одночасно, станом душі. Як місце знаходиться під землею (нижче видимого світу). Пекло відокремлене від неба, між ними — велика прірва (Лук. 16, 26), Осуджені будуть відлучені від Святих (Мат. 24, 51). Св. Золотоуст каже: "Не цікавтеся тим, де є пекло, але думайте, як його уникнути".

Як стан душі пекло є ніби продовженням того стану, в якому перебуває душа грішника у хвилину смерті: "Творцем пекельних мук є не Бог, а сама людина" (св. Ів. Дам.) Прислів'я гласить: "Як постелиш, так і виспишся".

Пекельні муки страшні.

Св. Павло каже: "Страшно впасти в руки Бога живого" (Євр. 10, 31). Людині, яка відреклася для Пана Бога розкошів, Бог обіцяє стократну нагороду. Коли ж людина кохається в розкошах, у майбутньому житті терпітиме стократну муку і біль (св. Іван від Хр.). По-різному характеризує пекельні муки Ісус Христос: називає їх то "огнем невгасаючим" (Мар. 9, 43), то "темрявою кромішньою" (Мат. 22, 13), то каже, що у пеклі на грішників чекають "плач і скрегіт зубів" (Мат. 8, 12).

Осуджені ніколи не бачитимуть Бога, вони завжди оточені злими духами, їх палить вогонь і терзають муки совісті.

На страшнім суді Ісус Христос скаже осудженим: "Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний" (Мат. 25, 41). Бони будуть покарані карою втрати (ніколи не матимуть змоги оглядати Бога) і карою чуття (терпітимуть муки). Кожен створений дух прагне до Бога. Ще на землі тужить людський дух за Богом. Ця туга буде ще більшою після смерті, бо в іншому світі дочасні блага втрачають своє значення, і дух не знаходить задоволення ні в чому, крім Бога. Як важко тому, хто знає, що це його прагнення ніколи не задовільниться!

Осуджені не мають можливості спілкуватися з вибраними, терплять від злих духів, ненавидять один одного. Осуджених палитиме пекельний вогонь. Вони терпітимуть постійні муки совісті, їх палитиме сором за вчинене, вони заздритимуть вибраним. Після воскресіння тіл вони терпітимуть і тілесні муки: зір буде мучений темрявою (Мат. 8,12), слух — прокльонами і стогоном співосуджених (Йов. 15, 21), смак — голодом (Лук. 6, 25) і спрагою (Лук. 16, 24).

Муки осуджених триватимуть вічно (Мат. 25, 41; 25, 46). Від пекла нема рятунку, бо минув час ласки (Йоан 3, 36). "Хто вірує в Сина — живе життям вічним, хто не вірує в Сина, той життя не побачить, — гнів же Божий над таким перебуває" (Йоан 3, 36). Осуджені мають смерть без смерті (св. Григ. В.). Життя в пеклі — це "вічна смерть" або "друга смерть" (Одкр. 21, 8), Чим більше ласки змарнувала людина, тим більшим буде покарання.

До пекла йдуть душі тих людей, які померли в тяжкому грісі.

Вчинивши тяжкий гріх, людина відлучає себе від Бога. До пекла потраплять душі ворогів Ісуса Христа (Пс. 109, 1); тих, що не вірили в Євангеліє (Йоан 3, 18); нечистих, злодіїв, скнар, пияків (І Кор. 6, 10); тих, хто зловживав талантами, отриманими від Бога (Мат. 25, ЗО) і т.п.

Для грішника пекельна кара починається вже на землі.

Жоден із грішників не відчуває внутрішнього задоволення (Іс. 57, 20). Грішник ще за життя знаходиться в темряві І тіні смерті (Лук. 1, 79).

Чистилище — це місце, де перебувають душі людей, які вмерли в Божій ласці, але не вповні відпокутували за свої гріхи.

У майбутньому житті отримуємо друге хрещення — вогнем. Це хрещення очищає людину від того, що заважає людині увійти до неба. Бог наповнює ці бідні душі великою любов'ю до Себе, і ця любов допомагає їм зносити муки. Душі в чистилищі живуть надією, що колись матимуть змогу бачити Бога і зазнають вічного щастя. За них заступаються вірні на землі і Святі на небі, їх відвідують Ангели (св. Фран. Рим).

У чистилищі душі терплять за повсякденні гріхи, а також за відпущені тяжкі гріхи, за які ще не відпокутували на землі.

За повсякденні гріхи Бог накладає на нас дочасні кари. Кожен гріх мусить бути відпокутуваний. Той, хто не відпокутував свої гріхи на землі, мусить відпокутувати їх у чистилищі (Соб. Трид. 6,30). Тому не досить задовільнитися сповненням покути, накладеної на нас сповідником, — треба добровільно чинити інші покаянні діла. Можемо теж багато відпокутувати терплячістю у хворобі і охочим прийманням смерті з рук Бога.

Душі в чистилищі не можуть бачити Бога і теж терплять муки. Той сам вогонь мучить вибраних і осуджених (св. Авг.), тому легше вже на землі відбути кари за гріхи. Згадаймо молитву св. Августина: "Господи, тут печи, тут січи, тут пали, але пощади мене у вічності".

Обсяг і час тривання мук у чистилищі залежить від обсягу невідпокутуваних гріхів.

Чим більша провина, тим більше палить очищаючий пломінь (св. Авг.).

Про існування чистилища дізнаємося зі слів св. Письма, зокрема зі слів Ісуса Христа, а також з обрядів і науки Церкви.

В існування чистилища вірили древні євреї: "... він і приніс жертву перебла-гання за мертвих, що вони звільнилися від гріха" (II Мак. 12, 46). Ісус Христос говорить: "Коли ж хтось скаже слово проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мат. 12, 32).

Про існування чистилища свідчать і церковні обряди, молитви за померлих під час кожної Служби Божої, Служби Божі за померлих, задушні суботи, парастаси, панахиди, голос дзвінка посмертного, який кличе нас до молитви за померлих і т. д.

Віру у чистилище знаходимо у різних народів (єгиптян, греків, євреїв і т.д.)

Вірні на землі можуть помагати душам у чистилищі через жертву св. Літургії і добрі справи — через молитву, піст, милостиню, приймання св. Тайн і через жертвування відпустів.

Душі в чистилищі не можуть помогти самі собі, бо не можуть здійснювати добір справи, щоб таким чином відпокутувати свої гріхи. Для них вже минув час ласки і заслуги, а наступив час заплати І покути.

Найкращою допомогою душам у чистилищі є жертва св. Літургії. Щодо молитви, то лише той, хто є в стані ласки, може допомогти душам у чистилищі молитвою. Тут теж має вагу, наскільки щирою є ця молитва. Допомагає душам у чистилищі свячена вода, яку використовують під час похорону, а також героїчний акт любові, суть якого в тому, що ми жертвуємо для добра бідних душ заслуги всіх наших добрих справ. Той, хто збуджує в собі такий акт кожен раз, коли приймає св. Причастя чи вислуховує Служби Божої в понеділок, отримує повний відпуст для душ у чистилищі.

Жалоба не приносить померлим жодної користі.

"Не плачем допоможемо померлим, а молитвою і милостинею" (св. Золот.).

Допомога померлим — обов'язок насамперед їх родини і близьких.

Саме їх стосується слова св. Письма: "Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, бо рука Божа мене доторкнулась!" (Іов. 19, 21). Побожні християни не забувають про померлих, споруджують їм пам'ятники, садять на гробах квіти. Але не можна покладатися на те, що нас пам'ятатимуть після нашої смерті І молитимуться за нас. Краще подбати про себе за життя. Одна Служба Божа, побожно вислухана за життя, принесе нам більше користі, ніж 100 служб Божих, відправлених за нас після смерті (св. Анз).

Молитва за померлих є справою милосердя, завдяки їй ми отримуємо відпущення гріхів і Боже благословення.

Молитва за померлих допомагає померлим і тому, хто за них молиться. Хто милосердний для померлих душ, для того колись і Бог буде милосердним Суддею: "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя" (Мат. 5, 7). Душі померлих не забудуть про своїх добродіїв і будуть їм вдячні, коли увійдуть до небесної слави. У небі будуть молитися за того, хто був милосердним для них.

У день загального суду Ісус Христос воскресить тіла усіх померлих людей і назавжди поєднає їх з душею.

Ісус Христос воскресить усіх людей. Він прийде судити і живих, і мертвих.

Ісус Христос сам говорив про воскресіння тіл, підтверджуючи свої слова чудами.

"Надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд" (Йоан 5, 28-29); "Хто тіло моє їсть І кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня" (Йоан 6, 54). Ісус Христос доказав чудами, що має силу воскрешати померлих. "Я — воскресіння і життя" (Йоан 11, 25), — говорить Спаситель.

У природі знаходимо прообрази воскресіння: наш сон і пробудження, оновлення природи весною, розвиток метелика (спочатку гусениця, яка прив'язана до землі, як і людина, потім — лялечка, яка подібна до тіла в гробі, і, нарешті, красивий метелик, який літає у повітрі), проростання насінини, схід і захід сонця і т. п.

Бог воскресить наші тіла, щоб виявити свою справедливість і прославити Спасителя.

Заплата не була б досконалою, якщо б тільки душа отримала нагороду чи була покарана. "Багато добрих справ — піст, чистота, мучеництво — людина здійснює через тіло, тому справедливо, що і воно разом з душею візьме участь у славі" (Терт.).

Христос прагнув врятувати і душу людини, і тіло. А порятунок не був би повним, якщо б не гарантував тілу воскресіння (Тер.)- "... через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих" (І Кор. 15, 21).

Воскресши, ми матимемо ті ж тіла, що і в дочасному житті; тіла праведних будуть прославлені, а тіла грішників стануть потворними і відразливими; усі воскреслі тіла будуть безсмертними (І Кор. 15, 42).

Віра в майбутнє воскресіння потішає нас у терпінні, у хвилину нашої смерті і у хвилину смерті наших близьких.

Для Іова найбільшою потіхою в терпіннях була думка про воскресіння (Іов 19, 25). Віра у воскресіння вливала у серця перших християн відчайдушну відвагу під час переслідувань; той, хто вірить у майбутнє воскресіння, не повинен сумувати з приводу смерті своїх близьких, як не сумує тому, що зайшло сонце, бо знає, що завтра його знову побачить.

Відразу після воскресіння тіл відбудеться страшний (загальний) суд.

Другий прихід Ісуса Христа передвістили Апостолам Ангели відразу після вознесіння Спасителя (Діян. Ап. 1, 11). Пророк Йоіл каже, що Бог збере всі народи на долині Йосафата (між Єрусалимом і Оливною горою) і там буде їх судити (Йоан 3, 2). Але слово "Йосафат" означає "Суд Божий", тому воно може означати будь-яке місце, де відбудеться суд. Називаємо цей суд страшним, бо для грішників він буде справді страшним. Називаємо його також останнім, бо він відбудеться в останній день існування світу. Кажемо також про нього, що це буде загальний або явний суд, бо на ньому явно будуть суджені усі люди, які будь-коли жили, і навіть Ангели (Юд. 6).

Суть страшного суду в тому, щоб усі створіння пізнали мудрість і справедливість Бога.

На страшному суді можна буде побачити, що зробили окремі люди і цілі народи. Там можна буде побачити, як мудро керував Бог долею усього людства і окремих людей, щоб усі дійшли до кінцевої мети і щоб уже на землі були щасливими. Ми переконаємося, що Бог навіть терпіння і людські гріхи завжди обертав на добре. На страшному суді Бог доповнить і вирівняє все, що не могло бути доповнене на особистому суді.

Страшний суд здійснюватиме Ісус Христос, щоб під час нього Йому було прилюдно повернено честь, яку було забрано на землі.

Страшний суд поверне Ісусові Христові Його славу і честь, у яких відмовляли Йому Його сучасники на землі, а також безбожні і ворожі до релігії люди. "Отець бо не судить нікого, а синові дав він суд увесь, щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають" (Йоан 5, 22-23). "І владу йому дав суд чинити, він бо — Син Чоловічий" (Йоан 5, 27).

На страшний суд прийде Ісус Христос у великій силі і величі.

Спочатку на небі появиться хрест, який звістить прихід Спасителя (Мат. 24, 30). Ісус Христос появиться у великій славі (Мат. 16, 27; Лук. 21, 27). Але Боже Єство не всі матимуть змогу бачити. Осуджені пізнають велич і єство Бога лише по деяких знаках. Ісуса Христа оточуватимуть Ангели (Мат. 25, 31). Спаситель засяде на престолі і згромадить навколо Себе усі народи землі (Мат. 25, 32), розділить людей, як пастир відлучає овець від козлів. Вибраних поставить праворуч, а осуджених ліворуч (Мат. 25, 33).

Під час суду Ісус Христос виявить усе аж до найпотаємніших речей.

Св. Августин говорить: "У якому стані кожен із нас зустріне свій останній день, у такому ж зустріне і останній день світу. У цей останній день кожний буде так само суджений, як при смерті". Бог всезнаючий і Своє всезнання виявить під час страшного суду. "Господь... освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець" (І Кор. 4, 5). "Нічого бо нема захованого, щоб не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло" (Лук. 8, 17); "... що ви потемки сказали, почується при світлі; і те, що на вухо ви говорили десь по сховках, оголоситься на крівлях" (Лука 12,3). Сонце справедливості освітить своїм промінням найпотаємніше. Усі гріхи тоді будуть виявлені. Ганьба для осуджених буде страшнішою від пекла. Праведні ж не матимуть чого соромитися, бо свої гріхи вони вже відпокутували. Тому нагадує нам св. Павло, щоб ми самі себе судили, якщо не хочемо бути осудженими (І Кор. 12, 31). Під час страшного суду виявить Бог і всі наші добрі справи (Прип. 12, 14), і всі наші думки (І Кор. 4, 5).

Ісус Христос вимагатиме від усіх людей справ милосердя.

Від здійснених нами милосердних учинків залежить наше спасіння (Мат. 25, 34).

Справедливим вироком Ісус Христос навіки відлучить добрих від злих (Мат. 25, 46). Символічне зображення цього суду знаходимо у Христовій притчі про пшеницю і кукіль.

Св. Петро каже: "Нового ж неба й землі нової, згідно з його обіцянкою, очікуємо ми" (II Петро З, 13). Усе створене отримає новий, прославлений вигляд. Вогонь забезпечить цю зміну створінь, він же буде засобом очищення для тих людей, які ще не спокутували своїх гріхів. Після страшного суду вже не буде чистилища.

Невідомо, коли настане день страшного суду.

"А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, — лише один Отець" (Мат. 24, 36). "Чини так, як би ти чинив, якщо б суд мав би відбутися завтра, і не боятимешся приходу Судді" (св. Авг.).

Що передуватиме страшному судові?

Євангеліє проповідуватиметься цілому світові (Мат. 24, 14).

Енох та Ілля повернуться на землю і закликатимуть до покути (Мат. 17,11). Вони проповідуватимуть 3 з половиною роки, багатьох відвертаючи від антихриста. Антихрист їх уб'є. Через 3 з половиною дні Бог їх воскресить (Одкр. 11, 3-11).

Євреї навернуться.

"... довгий час сини Ізраїля сидітимуть самотніми, без царя й без князя, без жертви й без пам'ятника... Потім сини Ізраїля повернуться й шукатимуть Господа, Бога свого, й Давида, царя свого; і тремтівши, прийдуть до Господа й до його доброти — наприкінці днів" (Ос. З, 4-5).

Вірні об'єднаються.

"... і буде одне стадо й один пастир!" (Йоан 10, 16).

Проте, будуть і невіруючі (Лук. 18, 8; II Тес. 2, 3), і ті, що кохаються в дочасних розкошах (Лук. 17, 26). Люди житимуть, як за часів Ноя (Мат. 24, 38). З'явиться антихрист.

Це буде людина, яка називатиме себе Ісусом Христом і за допомогою диявола здійснюватиме мнимі чуда (II Сол. 2,9). Він буде небезпечним насамперед тому, що переслідуватиме і зваблюватиме людей (Одкр. 20, 3-9).

Імовірно, що антихрист створить у Єрусалимі свою державу. Антихриста знищить Ісус Христос, коли прийде на суд (П Сол. 2, 8). Антихрист мав і має своїх предтеч (І Йоан 2. 18). "Тайна беззаконня орудує вже тепер" (II Сол. 2,7).

На небі з'являться страшні знаки і великі нещастя впадуть на людей.

"... сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого відблиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили" (Мат. 24, 29). На людей упадуть війни, пошесть і голод (Мат. 24, 6-7). Мета усього цього — спонукати до покаяння.

Християнська надія — це очікування з повним упованням усіх тих благ, які нам обіцяв Ісус Христос, якщо ми сповнимо Божу волю.

Надія, з одного боку, є певною тугою за обіцяним, бажанням обіцяного, очікуванням на нього, а, з другого — переконанням, що Бог дотримає слова і виконає обітницю.

У нагороду за виконання Божої волі Ісус Христос обіцяв нам вічне щастя і засоби, потрібні для його осягнення: Божу ласку, дочасні добра, прощення гріхів, допомогу в потребах і вислухання наших молитов (І Йоан 2,25; 14,2,14; 19,23 І Тим.2,4; Мат. 6,25-32).

Ісус Христос навчив нас молитви "Отче наш".

У цій молитві просимо вічного щастя, ласки, потрібної для його досягнення, дочасних благ для підтримання життя, відпущення гріхів, допомоги в потребі; тобто тут перераховано все те, чого ми можемо надіятися від Бога.

Християнська надія випливає з віри, бо надіємося на обіцяне Богом у переконанні, що Бог — найвірніший, всемогутній і наймилосердніший і що Ісус Христос Своєю смертю заслужив ці добра для нас.

"Держімо непохитне визнання надії,— бо той, хто обіцяв, вірний" (Євр. 10, 23). "Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, — як же разом із ним не подарує нам усього?" (Рим. 8, 32).

Ми лише тоді можемо надіятися на обіцяне Ісусом Христом, коли дотримуємося Божих заповідей, чи, принаймні, щиро жаліємо, переступивши їх.

"Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі" (Мат. 7,21).

Надія без чесноти є зухвалістю (св. Берн.). Марна надія на Господа, коли не маєш за собою добрих справ.

Ісус Христос каже: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мат. 6, 33).

Ми слуги Бога. Ми виконуємо Його волю, а Він дбає про наші потреби і дає нам заплату. "Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас" (І Петро 5, 7). Проте ми зі своєї сторони теж повинні старатися про ті блага. Не слід чекати від Бога чуда. До осягнення чогось треба докласти І своїх рук. Працюй, і Бог тобі допоможе.

Християнська надія мусить поєднуватися зі страхом перед гріхом.

"... працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті..." (Фил. 2, 12). Ніхто не може бути впевненим, що належить до вибраних. Християнин повинен жити у постійному страсі, бо ніколи не може бути певним, що встоїть перед спокусою. Недовір'я самому собі є опорою надії (св. Авг.). Надія веде нас уперед, страх робить нас обережними.

Християнська надія є Божим даром, ми можемо спромогтися на неї, лише отримавши освячуючу ласку.

Хто надіється на Бога, той тішиться Його особливою опікою.

"ТІ, які звіряються на Господа, — подібні до гори Сіон" (Пс. 124, 1).

Хто надіється на Бога, той може всього досягнути (Мар. 11, 23). Людина отримує стільки, на скільки надіється (св. Іван від Христа).

Того, хто надіється на Бога, Бог обдаровує надзвичайною силою духа; така людина стає безстрашною, виносливішою і незламною.

Хто надіється на Бога, той не дбає про ласку сильних світу цього, ані про людську думку, як не дбав про це св. Павло (І Кор. 4, 3).

Надія на Бога спонукає до добрих справ і чеснот. Надія веде нас до спасіння.

Ніколи не надійтеся на власні сили, чи на сили ближніх, чи на дочасні речі більше, ніж на Бога.

"Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатися на людину" (Пс. 117, 8).

Ніколи не треба впадати в розпуку і думати, що Бог, можливо, не простить нам гріхів або не допоможе в нещасті.

Перед тим, як вчинити гріх, лякайся справедливості, а, вчинивши гріх, май надію на милосердя Бога (св. Григ. В.).

У найбільших нещастях допомога Бога є найближча.

Хто сумнівається в Божому милосерді, той зневажає Бога так само, якщо б сумнівався в існуванні Бога (св. Авг.).

Ніколи не слід надмірно надіятися на Боже милосердя, тобто постійно грішити з думкою, що милосердний Бог нікого не осудить.

Не можна тільки боятися Бога без надії, але не можна і надіятися без страху. Нерозумним є той, хто пам'ятає лише про милосердя, але забуває про Божу справедливість.

Ніколи не слід спокушати Бога, тобто наражати себе на небезпеку в надмірній надії на Божу допомогу.

На Божу допомогу можемо надіятись лише тоді, коли робимо те, чого Бог вимагає від нас. Того ж, хто не дбає про волю Бога і діє легкодушно, Бог покине.

Щоб людина спаслася, у її душі повинні поєднатися віра, надія і любов.

"Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе" (Йоан 14,21).